Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я

У статті розглядаються одноосібні житлові печерні порожнини Галичини, які зберігають характерні ознаки чернечого перебування. Багато з них з часом та під впливом різних чинників трансформувалися у протомонастирські та монастирські оселі....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Берест, Р.Я.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2010
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Публікації археологічних матеріалів
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161411
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я / Р.Я. Берест // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 258-264. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161411
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1614112019-12-09T01:25:40Z Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я Берест, Р.Я. Публікації археологічних матеріалів У статті розглядаються одноосібні житлові печерні порожнини Галичини, які зберігають характерні ознаки чернечого перебування. Багато з них з часом та під впливом різних чинників трансформувалися у протомонастирські та монастирські оселі. В 1994—2010 гг. автору удалось зафиксировать в Галичине 387 небольших единоличных пещерных памятников анахоретов. Большинство сооружений анахоретов имеют четко выраженное естественно-искусственное происхождение и различаются по форме входных отверстий и жилых камер. Основными составными частями пещерной жилой постройки монаха-анахорета является входной коридор и жилая камера. По конструктивным особенностям выделяются пещерные жилые постройки с входными отверстиями, расположенными в одной горизонтальной плоскости с камерой, и жилища с вертикально устроенными входными отверстиями. Такая форма характерна и для пещерных монастырей. Большинство средневековых пещерных жилых камер анахоретов Галичины предусматривала сидячий образ пребывания. В отдельных пещерных сооружениях анахоретов высечены изображения крестов, крестообразных знаков, линий и букв. Кельи анахоретов в средневековье концентрировались неподалеку от монастырских обителей. Монашеские жилые структуры эволюционировали от небольших камер анахоретов до больших монастырских обителей. Анахоретство способствовало распространению и утверждению христианской веры на галицких землях. During 1994—2010 years, author had to fix 387 little individual spelaean sites of anchorites in Galychyna. Most of residential buildings of anchorites have distinct natural and artificial origin and differ from each other with entrance holes and camera housing. Main component parts of spelaean dwelling are entrance hallway and camera housing. Spelaean housings with entrance holes situated on the horizontal level with camera differ from housing with vertical entrance. Such construction is typical for cave monasteries. Most medieval camera housing in Galychyna foresaw sedentary life. In some spelaean dwelling of anchorites images of crosses, cross marks, lines and letters are carved. Dwellings of anchorites in the Middle Ages concentrated near the monastic dwellings. Monastic residential structures evolved from small cameras to the large monastic dwelling. Monastic residential structures developed from small cameras to large monastic dwellings. Anchorites favored the spread and consolidation of the Cristian faith in Galician lands. 2010 Article Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я / Р.Я. Берест // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 258-264. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161411 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Публікації археологічних матеріалів Публікації археологічних матеріалів
spellingShingle	Публікації археологічних матеріалів Публікації археологічних матеріалів Берест, Р.Я. Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я Археологія і давня історія України
description	У статті розглядаються одноосібні житлові печерні порожнини Галичини, які зберігають характерні ознаки чернечого перебування. Багато з них з часом та під впливом різних чинників трансформувалися у протомонастирські та монастирські оселі.
format	Article
author	Берест, Р.Я.
author_facet	Берест, Р.Я.
author_sort	Берест, Р.Я.
title	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я
title_short	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я
title_full	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я
title_fullStr	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я
title_full_unstemmed	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я
title_sort	середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів верхнього подністер’я
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Публікації археологічних матеріалів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161411
citation_txt	Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я / Р.Я. Берест // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 258-264. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT berestrâ serednʹovíčníčernečípečernípamâtkianahoretívverhnʹogopodnísterâ
first_indexed	2025-07-14T13:59:28Z
last_indexed	2025-07-14T13:59:28Z
_version_	1837631085195821056
fulltext	258 УДК [904:2:726.84](477.83)"653" Р. Я. Б е р е с т СереДньовіЧні ЧернеЧі пеЧерні пАм’Ятки АнАхоретів верхнього поДніСтер’Я У статті розглядаються одноосібні житлові печерні порожнини Галичини, які зберігають ха- рактерні ознаки чернечого перебування. Багато з них з часом та під впливом різних чинників транс- формувалися у протомонастирські та монас- тирські оселі. К л ю ч о в і с л о в а: анахоретство, відшельниц- тво, келії анахоретів, печерна житлова споруда, печерний монастир, чернечі печерні пам’ятки. Серед багатьох регіонів України певними особливостями формування та розвитку серед- ньовічного чернецтва виділяється Галичина, що зумовлено низкою суспільно-політичних, релігійних, економічних, воєнних та інших чинників. Важливою складовою частиною Га- личини є Верхнє Подністер’я, яке помітно різ- ниться багатим та різноманітним природним ландшафтом, гористим рельєфом, відзначаєть- ся різнотипними чернечими пам’ятками. Відомий релігійно-політичний діяч України Іван Огієнко (митрополит Іларіон) стверджує, що початки чернечого руху та поява найдавні- ших монастирів на українських землях є тісно пов’язані з анахоретством [Огієнко, 2002, с. 89]. У християнстві анахоретами (з гр. αναχωρησις — відшельник, пустинник) називали ченців, які відмежовувалися від навколишнього світу, про- живали в повній самітності, молитві, покаянні за суворими нормами, вимогами та правилами християнської чернечої аскези. Тому інколи анахоретів ще називають аскетами. Середньовічне анахоретство охоплювало різ- ні релігійні аскетичні течії та напрями. Визна- чальним передусім було місце та умови перебу- вання анахорета. Наприклад, ченці-анахорети селилися окремо, але поблизу монастирських © Р.Я. БЕРЕСТ, 2010 осель, відшельники — у глибоких та важко- доступних лісових нетрях, пустинники — у віддалених від населених пунктів пустинних місцях тощо. Відомості Києво-Печерського патерика свід- чать, що традицію анахоретства ще на початку ХІ ст. на українські землі приніс з Афону чер- нець Антоній Печерський. Характерні риси ас- кетизму можна простежити на прикладі корот- ких, нижче поданих описів з життя печерського патріарха: «обыкль единь жити..., не тръпя всякого мятежа и мълвы», «затворися въ еди- ной келии пецеры», а також його учнів (Ісаакія) та послідовників (єпископа Микити, затворни- ка Лаврентія, Івана Багатостраждального), які у повній темряві київського підземелля «яко зракъ вынимая человъку», зуміли «невидънием и молчанием» осягнути «свът божественный», «неизречененъ» [Патерик, 1911, с. 94—102]. Християнське анахоретство багато дослідни- ків вважають вагомим чинником протистояння давнім язичницьким традиціям та архаїчному суспільному світогляду східних слов’ян, які наприкінці Х ст. мали давні та глибокі корені [Рибаков, 2002, с. 592; Műller, 1959]. Про існування християнського анахоретс- тва у Галичині в часи середньовіччя передусім свідчать численні невеличкі одноосібні жит- лові печерні порожнини, які ще й досі мають характерні чернечі топонімічні назви («Ґрот монаха», «Келія схимника», «Печера саміт- ника» тощо.). Важливо, що багато печерних пам’яток зберігають характерні ознаки черне- чого перебування. Протягом багатьох віків на засадах норм та вимог аскези відшельництво розвивалося та удосконалювалося. Поява різ- них форм та напрямків відшельництва не є новою. Вона знайшла своє місце також у бага- 259 Берест Р.Я. Середньовічні чернечі печерні пам’ятки анахоретів Верхнього Подністер’я тьох інших стародавніх релігіях народів світу [Chverenchuk, 2000, s. 5—6; Rodley, 1985]. Одним з напрямів анахоретства було від- шельництво. У християнстві течія відшельниц- тва бере свій початок від найдавніших часів по- яви християнської релігії у світі [Chverenchuk, 2000, s. 6—10]. Відомо, що саме ченці-відшель- ники є засновниками першого християнсько- го монастиря [Приселков, 1912, с. 186—197; Poppe, 1968]. Здебільшого свої невеличкі жит- ла відшельники влаштовували далеко від мирських поселень. Для створення житлових споруд вони обирали глухі та відлюдні місця, важкодоступні гірські масиви, печерні порож- нини, ґрунтові землянки тощо. Відшельництво було відмежованим від мирського суспільства. Від зовнішнього світу воно ховало багато таєм- ниць. Навіть у церковних та монастирських писемних джерелах прямих свідчень про цю форму існування чернецтва збереглося дуже мало [Руденюк, 2006], що ускладнює наукове вивчення даного суспільного явища. На думку відомого українського релігійного та суспільно- політичного діяча Івана Огієнка, багато ченців- відшельників, які в княжі часи опинилися на галицьких землях, стали творцями печерних монастирів. Адже відшельництво в більшості випадків у християнстві сприймали, як корот- кочасну акцію духовного самоочищення. У християнському відшельництві треба розрізняти: • часове відшельництво; • довічне відшельництво [Монашество, 1896, с. 716]. Якщо довічне перебування інока у відшель- ництві розглядали як найвищу форму аске- тизму, то часове відшельництво трактували як тимчасове фізичне випробування терпимості, покірності, відданості та сили волі того чи ін- шого інока. Це залежало від того, яку форму схими приймав чернець — Малу чи Велику. Крім того, кожен із зазначених напрямів від- шельницького існування ще поділявся на різ- ні групи, які були представлені стовпниками, затворниками, печерниками, мовчальниками, дендритами тощо [Chverenchuk, 2000, s. 5—6]. Варто зазначити, що православне стовпництво та дендритство не набуло значного поширення не лише в Галичині, а й на інших українських землях. Воно є більш характерним для Бол- гарії, Греції, Македонії та інших країн [Полы- вянный, 2000]. Проте затворництво і печерництво в Україні отримало панівне значення. Сучасний київсь- кий дослідник Т. Бобровський стверджує, що більшість середньовічних ченців-відшельників на українських землях протягом XI—XVI ст. намагалися реалізувати себе у печерництві [Бобровський, 2002, с. 12—15]. Можливо, пев- ною мірою цьому сприяла значна кількість печерних порожнин, які були на українських землях. Значного поширення печерництво набуло й у Верхньому Подністер’ї. Унаслідок пошукових робіт, які були проведені археологічною експе- дицією Львівського державного університету ім. Івана Франка в 1994—1995 рр. на Розточчі [Берест, 1995/54], лише у верхньому побереж- жі Верещиці між селами Крехів та Страдч Яворівського р-ну Львівської обл. (тобто між Крехівським та Страдецьким печерними мо- настирями) на площі, яка становила приблиз- но 10 км2, виявлено 17 печерних порожнин, з них 12 за характерними ознаками могли на- лежати ченцям-відшельникам. Найчастіше печерні порожнини самітників зафіксовано у важкодоступних місцях. Виявлені печери між собою різняться формами вхідних отворів, які типологічно можна означити як округлі, видов- жені, приплюснуті та ін. Певні відмінності простежено і в конструк- тивних формах житлових камер. Серед них виділяються тунелеподібні житлові камери з овальним склепінням, а також печерні порож- нини округлої, яйцеподібної, куполоподібної та інших форм. Щодо особливостей проживання серед- ньовічних анахоретів на українських землях, то митрополит Іларіон зазначив, що живуть анахорети «одинцем … в якихось невидних для стороннього розщілинах земних» [Огієнко, 2002, с. 95—96]. Одним з таких прикладів може слугувати житло анахорета, яке ми виявили у гористому, покритому лісом масиві, що поблизу с. Фійна на Львівщині. Вхід у споруду розташований на потужному кам’яному відрозі скельного висту- пу, який виділяється над поверхнею землі. Як показано на світлині, вхідна частина у печерну порожнину має видовжену форму. Такі форми входів є характерними для печерних порож- нин, які споруджували анахорети, пристосову- ючись до природних тріщин гірської кам’яної породи. Про штучне освоєння зазначеної печерної порожнини також свідчать сліди від рубання та сколювання каменю, яке робили за допомогою металевих знарядь. Відбитки залізних інстру- ментів зафіксовано на стінках обабіч вхідного отвору. Звичайно, вирубувати камінь могла лише людина з метою пристосування печерної порожнин для власних потреб. Це дає підстави стверджувати, що зазначена печерна пам’ятка має природно-штучне походження. У плані житлова камера є продовгуватою. Вхідний отвір у неї має незначні розміри — ви- соту 0,7 м та ширину — 0,45 м. На стінках вхід- ного отвору та житлової камери простежено сліди грубих сколів, відбитки клиноподібних знарядь тощо. У поперечному перерізі споруда має яйце- подібну форму. Максимальна довжина печер- ної порожнини становить близько 1,6 м, ши- рина — майже 0,9 м, висота — 0,95 м. Печерні П у б л і к а ц і ї а р х е о л о г і ч н и х м ат е р і а л і в 260 камери анахоретів, вирубані у кам’яній основі, ми визначали за характерними ознаками ін- дивідуального печерного чернечого житла кі- новіального типу. Значення терміна кіноìвія вчені виводять від старогрецьких слів κοινο і βιος, що перекладається як «спільне життя» [Киновия, 1896, с. 644]. У цьому випадку кі- новію розглядають як одну із форм організації та існування статутного чернецтва. У печерних камерах анахоретів часто виявляють наявність невеликої заглибленої ніші на одній зі стінок споруди. Хоч в окремих камерах нішоподібних заглиблень немає, однак добре простежено слі- ди знарядь, які залишилися від вирубування на кам’яних стінках під час розширення печер- ної порожнини. Індивідуальні чернечі житлові споруди є цінними та важливими історичними об’єктами. Багато з них з часом та під впливом різних чин- ників трансформувалися у протомонастирські та монастирські оселі. Це дає змогу простежи- ти процес еволюції чернечих житлових струк- тур від невеликих камер анахоретів до великих монастирських осель. Основними складовими частинами печерної житлової споруди ченця-анахорета є вхідний коридор та житлова камера. Майже тради- ційно вхід у житлову камеру є вузьким та ха- рактерно заниженим, що давало змогу лише її мешканцю проникати у печерну порожнину. Очевидно, такі невеликі вхідні отвори вважали вигідними тим, що були вони слабо помітними на місцевості й зручнішими для кращого захис- ту від небезпеки. Зазначимо, що вхідні коридори житлових камер анахоретів мають різну довжину. Це, на нашу думку, залежало від місця знаходження житлової камери. Зокрема, у важкодоступних місцях вхідні коридори печерних жител є ко- роткими, у легкодоступних — довгими. У серед- ньому довжина вхідного коридору зазначеної споруди анахорета, яка відзначається легкою доступністю, становила приблизно 1,3—1,5 м. Досить часто вхідні коридори легкодоступ- них житлових споруд анахоретів ускладнені порогами, гострими кам’яними виступами тощо. Вірогідно, що такі конструктивні особли- вості формування вхідного отвору мали певне захисне значення. Вхідні отвори у житлові камери анахоретів є невеликими та характерно звуженими, що, ймовірно, робили з метою забезпечення непо- мітного існування. У житлових камерах анахо- ретів жодного разу не вдалося виявити вікон- них чи вентиляційних отворів. Вхід у неї мав універсальне призначення. Тому, крім входу та виходу, він одночасно слугував отвором для освітлення, доступу повітря та вентиляції жит- лової камери. Житлові споруди анахоретів є здебільшого куполоподібної та яйцеподібної форми. Такі житла є спорудами сидячого типу, мають не- велику площу та об’єм, належать до числа од- ноосібних житлових камер. Часто на кам’яній стелі та стінках житлових камер та вхідного ко- ридору споруд даного типологічного виду доб- ре простежуються глибокі природні тріщини, а також сліди від сколів каменю та дії металевих знарядь (долот, зубил, лез та ін.), які викорис- товували в процесі спорудження житлових ка- мер. Більшість житлових споруд анахоретів мають чітко виражене природно-штучне походження. Досить часто житлові камери фіксують у міс- цях існування природних раковин та ніш, трі- щин та розколів гористого масиву, або в місцях залягання м’яких гіпсово-піщаних відкладів, де легше розбудовувати житлову камеру. Цікаву споруду ченця-пустельника зафіксу- вав сучасний тернопільський дослідник М. Со- хацький поблизу села Голігради [Сохацький, 2000, с. 19]. У невеликій житловій камері з не- рівною долівкою та коротким вузьким входом розміщене невелике заглиблення прямокутної форми, яке, ймовірно, було призначене для збору води всередині приміщення. Житлова камера мала продовгувату нішу, яка була за- глиблена у бічну стінку. Ніша відзначалася плавно похилою долівкою. Про її призначення хіба що можна висловити певні припущення. Вірогідно, що бічна ніша слугувала мешканцю камери лежаком, або місцем для збереження харчових запасів. Результати пошукових робіт показують, що індивідуальні житлові камери анахоретів ма- ють різні типологічні форми вхідних отворів. В одних вхідні отвори у житла анахоретів мають підпрямокутну форму, в інших — підтрикутну, підквадратну, овальну, округлу, овоїдну, тра- пецієподібну тощо. У багатьох випадках форма вхідного отвору безпосередньо залежала від природних умов штучного формування такого отвору. Незначного поширення набули видовжені та приплюснуті форми вхідних отворів житло- вих камер анахоретів. Появу різних специфіч- них форм треба пов’язувати з особливостями прикарпатського гірського рельєфу, реальним станом гористого масиву, в якому трапляють- ся глибокі природні тріщини, кам’яні природні порожнини, поширення ерозійних процесів, а також заляганням м’яких пластів гіпсово-вап- някових відкладів у загальній гірській стра- тиграфії тощо. Житлові приміщення анахоретів, зазвичай, мають нерівну, округлу або овальну форми. Найбільший діаметр округлих споруд стано- вить 1,1—1,3 м. Середня висота житлових ка- мер коливається від 0,9 до 1,2 м. За результатами досліджень визначено, що значна кількість споруд анахоретів припини- ла своє існування на етапі переходу від анахо- ретства до організованого общинного чернец- тва. Трапляється чимало пам’яток, які свідчать 261 Берест Р.Я. Середньовічні чернечі печерні пам’ятки анахоретів Верхнього Подністер’я лише про спроби розбудови печерних порож- нин. Цю групу пам’яток теж досліджували. Наголосимо, що багато келій анахоретів у середньовіччі концентрувалося у недалекій околиці від монастирських осель. Зокрема, не- великі печерні порожнини виявлено поблизу Страдецького, Розгірчанського, Галицького, Бакотського, Крехівського та інших печерних монастирів. Відомими є печерні порожнини поблизу давньоруського монастиря в смт. Під- камінь Бродівського р-ну на Львівщині [Бе- рест, 2005/185]. Нині внаслідок руйнувань та добування будівельного каменю багато з них втратили свій первісний вигляд. Загалом протягом 1994—2010 рр. у Гали- чині автору вдалося зафіксувати 387 невели- ких одноосібних печерних пам’яток анахоретів. Припускаємо, що їх є набагато більше. Здебіль- шого печерні пам’ятки розташовані у місцях виступів кам’яної основи на поверхню землі у приблизних географічних межах Верхнього Подністер’я. Значна кількість житлових спо- руд відшельників розміщена у важкодоступ- них гірських місцях Прикарпаття, у глухих лі- сових закутках, які не мають назв [Рідуш, 2008, с. 232—240]. Цінні наукові відомості щодо існування ана- хоретів у придністерських печерах знаходимо в працях дослідників ХІХ — початку ХХ ст. Вар- то зазначити, що багато авторів називає їх жит- ловими спорудами пустинників, що, можливо, відображало певну тогочасну традицію авторів у означенні анахоретів. Зокрема, дослідник ба- гатьох печерних порожнин Подністер’я М. До- ронович на початку 80-х рр. ХІХ ст. писав, що на терені Дністра в XI і XII ст. пустинників було дуже багато. Їхні поселення творили цілі колонії і займали місцевості так «… близько один від одного, що мало не самими межами відділялися…» [Дороновичъ, 1883, с. 25]. Із праць інших дослідників періоду австрій- ського підпорядкування Галичини, які присвя- чені опису жител анахоретів відомо про різні типи житлових камер самітників. Їхнє плану- вання відзначалося простотою. З усього відо- мого загалу можна виділити житлові камери «сидячого» та «лежачого» типів. У більшості печерні «лежачі» житлові чер- нечі споруди відшельників мали специфічну тунелеподібну конструктивну форму. У такій житловій камері можна було вести лише ле- жачий спосіб існування, про що свідчить її не- значна висота від рівня долівки до склепіння стелі. Це також неодноразово підтвердили ре- зультати досліджень автора, які було проведе- но на пам’ятках досліджуваного регіону. Описуючи конструктивну забудову індиві- дуальних житлових споруд анахоретів, авто- ри публікацій виділяли вхідну та житлову частину пам’ятки, наголошували на їхньому штучному походженні, існуванні невеличких настінних заглиблень тощо [Demetrykewicz, 1903, s. 50—91]. Подібні відомості про жит- лові споруди анахоретів є також у публікаціях Х. Вердіра [Verdiere, 1858, s. 110—338], В. За- їкіна [Zajikin, 1926], Б. Януша [Janusz, 1918, s. 95, 105.], Є. Сецінського [Сецинский, 1892, с. 706—708] та інших дослідників. В окремих печерних спорудах анахоретів, особливо у невеликих нішоподібних заглиб- леннях та поблизу них, у багатьох випадках є висічені зображення хрестів, хрестоподібних знаків, ліній та букв. Ці написи та зображення християнських релігійних символів у печерних порожнинах несуть на собі значну історичну ін- формацію. На думку Т. Бобровського, наявність старослов’янських письмен та християнських знаків є найперше властивими для житлових камер середньовічних ченців-ісихастів [Боб- ровський, 2002, с. 12—15], що також підтримує інший київський спелеолог — П. Нечитайло [Нечитайло, 2002, с. 171—176]. Як показали дослідження, на практиці існу- вало кілька характерних видів архітектурного планування житлових камер анахоретів. Умов- но їх можна поділити на дві основні групи. Одну групу репрезентують печерні житлові споруди з вхідними отворами, розташованими приблизно в одній горизонтальній площині з камерою. Трапляються, звичайно, невелич- кі відхилення від горизонтального рівня, які здебільшого мали місце на пологому споруд- женні вхідного коридору. До другої групи належать індивідуальні чер- нечі житла з вертикально влаштованими в них вхідними отворами. Зазначена форма конс- трукції є характерною не лише для житлових камер анахоретів, а й для мешканців печерних монастирів. Способи спорудження житлових камер ана- хоретів значною мірою залежали від природ- них чинників і передусім від місця їхнього зна- ходження, твердості кам’яної породи тощо. Для типологічного виду першої групи або чернечих печерних жител горизонтального планування, які розміщені в легкодоступних природних міс- цях, вхід у житлову камеру, здебільшого, вла- штовували в одній із бічних стінок вхідного ко- ридору (зліва або справа). Такі житлові споруди анахоретів у плані мають Г- або Г -подібну форму. Порівняно рідко фіксують печерні жит- лові камери анахоретів Т-подібної конструк- тивної форми. Така конструкція передбачала сусіднє існування двох невеликих одноосібних житлових камер, які розмежовувалися між со- бою вхідним коридором. Зокрема, спарені од- ноосібні житлові споруди виявлено у гористому масиві, який покритий лісом, поблизу містечок Болехів, Долина на Івано-Франківщині, а та- кож у Гологірському кряжі між селами Ново- сілки — Гологори Золочівського р-ну на Львів- щині. Більшість середньовічних печерних житло- вих камер анахоретів Галичини передбачала П у б л і к а ц і ї а р х е о л о г і ч н и х м ат е р і а л і в 262 сидячий спосіб перебування. Він має давнє по- ходження. Ще в перших монастирях Фіваїди, засновником яких був Пахомій Великий, чен- цям було заборонено користуватися ліжком для ночівлі. Ліжка замінювали спеціальні стільці «сєдаліша» [Нечитайло, 2003а, с. 77]. На думку відомого англійського дослідника історії середньовічної Церкви Джозефа Лінча, надмірна матеріальна убогість та висока ідей- на духовність, надзвичайно скромний стиль, вкрай невибагливий зміст життя багатьох се- редньовічних анахоретів не тільки викликав глибоку повагу та пошану до них у місцевого населення, а й захоплення ними, що приваб- лювало багатьох мирян та численних учнів, які часто селилися поблизу житла ченця-від- шельника [Лінч, 1994, с. 261]. Розвиток інституту послушництва в загаль- ній системі анахоретства став одним із ваго- мих чинників, що впливав на поступову транс- формацію відмежованих споруд анахоретів у невеликі протомонастирські інституції, які об’єднували кілька осіб. Подібні пам’ятки у се- редні віки функціонували на землях теперіш- ньої Молдови [Курдиновский, 1918, с. 1—9], Болгарії [Атанасов, 1990] та інших держав. Щодо житлових споруд анахоретів із верти- кально (чи майже вертикально) влаштованим входом у житлову камеру, то вони простежу- ються порівняно зрідка. Наявність цього роду пам’яток, очевидно, теж свідчить про особли- вості трансформаційних процесів, які відбува- лися на шляху від анахоретства до організо- ваного общинного чернецтва. Цікаву печерну пам’ятку львівські дослідники зафіксували в 1990-х рр. поблизу с. Одаїв Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл. [Артюр, 1995, с. 3] Це печерна порожнина, яка має назву Затишна. Як показав на рисунку дослідник пам’ятки В. Артюх, вхідна частина споруди в процесі поступового освоєння перетворилася у продов- гувату шахту. «Шахта» завершується великою печерною порожниною, в якій могло помісти- тися декілька осіб. Наприкінці ХХ ст. поблизу с. Стінка Тер- нопільської обл. група львівських дослідників виявила іншу цікаву чернечу печерну одно- камерну пам’ятку. Вона була розташована у невеликому гроті. У культурному шарі грота знайдено фрагменти кружального керамічно- го посуду Х—ХІІІ ст., кістки тварин тощо. На стінах приміщення зафіксовано хрести, букви, тамгоподібні знаки, а також рисунки [Артюх, Сирямінa, 1998, с. 111—112]. Групу відмежованих середньовічних печер- них жител анахоретів зафіксував чернівецький спелеолог Б. Рідуш поблизу с. Крутилів Тер- нопільської обл. Житлові камери тут вирубані у гористому масиві у безпосередній близькості між собою. Печерні порожнини мали невеликі розміри, і тому, без сумніву, становили одноосібні житлові споруди, які, ймовірно, належали ченцям-ана- хоретам. Проте, за християнською традицією, скупчення кількох чернечих жител анахоретів відповідає характерним ознакам формування помешкань у скитах. Подібно до вищенаведе- них типологічних особливостей жител анахо- ретів, виявлених на Розточчі, у конструктивних особливостях житлових споруд Опілля, Покут- тя, Поділля та інших регіонів можна відмітити багато спільних рис [Chotkowski, 1922]. Наголосимо, що подібні конструктивні аналоги житлових споруд ченців-самітників (анахоретів) простежені далеко за межами Галичини, що засвідчує певну спільність та широкомасштабність поширення християнсь- кої традиції, яка в середньовіччі побутувала на українських землях. Зокрема, подібні житлові споруди є добре відомими з печерних чернечих пам’яток Криму [Бобровский, 2001, с. 256—278; 1990, с. 70—73; Могаричев, 1995, с. 102—106], Верхнього Подніпров’я [Руденюк, 2006] та Лі- вобережної України [Сиволап, Сиволап, Мар- ченко, 1999, с. 91—96; Швецов, Зарубина, 2001, с. 172—173]. Так, наприклад, поблизу Києва в ур. Протасів Яр Т. Бобровський виявив невелике житло анахорета, яке конструктив- но є дуже близьким у плані конструктивного спорудження до печерних жител галицьких анахоретів [Бобровський, 2007]. На підставі аналізу результатів печерних досліджень ба- гатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників В. Антоновича [Антонович, 1886, с. 86—102], Б. Рідуша [Рідуш, 1996, с. 3—10], А. Попова [Попов, 1984, с. 4—180], П. Нечитайла [Нечи- тайло, 2003, с. 230—237], В. Курдиновського [Курдиновский, 1918, с. 1—9] та ін. відомо, що для окремих жител характерною ознакою є на- явність християнських знаків, символізованих літер та написів, нанесених на стіни житлових камер. Особливо складним, на нашу думку, вида- валося проживання у кам’яних порожнинах у холодні пори року, адже житлові камери ана- хоретів не мають слідів від функціонування опалювальних пристроїв, а кам’яні стіни здат- ні швидко поглинати тепло. Про важкі умови проживання середньовіч- них ченців-аскетів у невеликих, тісних та не- зручних приміщеннях зазначали І. Огієнко [Огієнко, 2002, с. 97], А. Пекар [Пекар, 1992, с. 20—23], Г. Федотов [Федотовъ, 1931] та інші дослідники українського чернецтва. Аскетизм у християнстві був поширеним се- ред чоловічого та жіночого чернецтва. Умови дотримання вимог аскетизму як для чоловіків, так і для жінок, були суворими. Митрополит Іларіон щодо діянь аскетів на українських землях зазначав, що «як чоловіки, так і жін- ки, віддають своє тіло жахливим морозам або спекотному сонцю …. Живуть аскети … одинцем. А їхні хатки мають таку широту й висоту, що в них не можна, ані просто стоя- 263 Берест Р.Я. Середньовічні чернечі печерні пам’ятки анахоретів Верхнього Подністер’я ти, ані спокійно нахилитися» [Огієнко, 2002, с. 96]. Загалом явище анахоретства в Галичині у середньовічні часи хоча й простежувалося, все ж не набуло такого великого поширення як, наприклад, на землях Близького Сходу чи Балканського півострова [Chverenchuk, 2000, s. 5, 6]. Вірогідно, що головною причиною цього були реальні умови життя народної маси, яка завжди надавала перевагу і духовно освячу- вала своїми звичаями і обрядами раціональні заняття. Тим не менше, анахоретство у різних його проявах стало одним із вагомих чинників, який не тільки значно впливав на формування та розвиток монастирів на галицьких землях у часи середньовіччя, а й сприяв поширенню та утвердженню християнської віри. Антонович В.Б. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии // Тр. VI АС. — Одес- са, 1886. — Т. 1. — С. 86—102. Артюх В. Нові печерні пам’ятки Середнього Подністров’я // Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення України: Зб. тез, повідомл. і доп. наук. конф. (2—3 лютого 1995 року, Львів). — Львів, 1995. — С. 3. Артюх В., Сиряміна Н. Давньохристиянський пе- черний храм у селі Стінка Тернопільської області // Медобори і духовна культура давніх, середньовіч- них слов’ян; до 150-річчя виявлення Збруцького «Святовиду»: Матеріали наук. конф. (8—9 жовт- ня 1998 p., Гримайлів). — Львів, 1998. — С. 111— 112. Атанасов Г.Г. Скални монашески обители в Доб- руджа (IV—XIV в.): Автореф. — София, 1990. Берест Р.Я. Звіт про археологічні розвідки на те- риторії Перемишлянського, Жидачівського та Зо- лочівського районів Львівської області // НА ІА НАН України. — 1995/54. Берест Р.Я. Звіт про археологічні дослідження Унівського городища та розвідкові роботи у монас- тирі с. Підкамінь Бродівського р-ну Львівської обл. у 2005 р. // НА ІА НАН України. — 2005/185. Бобровский Т.А. К вопросу о типологии и датиров- ке древнерусских пещерных монастырей // Тез. истор.-археол. семинара «Чернигов и его округа в ІХ—ХІІІ вв.» (15—18 мая 1990 г.). — Чернигов, 1990. — С. 70—73. Бобровский Т.А. Заметки о культовой скальной ар- хитектуре Юго-Западного Крыма // Бахчисарайс- кий историко-археологический сборник. — 2001. — Вып. 3. — С. 256—278. Бобровський Т. Житлові споруди давньоруських пе- черних монастирів // Пам’ятки християнської куль- тури Чернігівщини. — Чернігів, 2002. — С. 12—15. Бобровський Т. Підземні споруди Києва від найдав- ніших часів до середини ХІХ ст. (спелео-археологіч- ний нарис). — К., 2007. Дороновичъ М.З. Исторический очеркъ предградья г. Каменец-Подольскаго русских фолварок. — Каме- нец-Подольский, 1883. Киновия // Энциклопедический словарь Ф. Брокгау- за и И. Ефрона. — СПб., 1896. — Т. XIX. — С. 644. Курдиновский В. Общій очеркъ о пещерныхъ храмах Бессарабіи // Древнейшія типичные православные церкви Бессарабіи. — Кишинев, 1918. — Вып. 10. — С. 1—9. Лінч Дж. Середньовічна Церква. Коротка історія. — К., 1994. Могаричев Ю.М. Пещерные церкви Качи-Кальена // Античная древность и средние века. — Симферо- поль, 1995. — Вып. 27: Византия и средневековый Крым. — С. 102—106. Монашество // Энциклопедический словарь Ф. Брок- гауза и И. Ефрона. — СПб., 1896. — Т. ХІХ. — С. 716. Нечитайло П.О. Лапідарні написи Жванецької пе- чери // Наук. зап.: Спец. вип. — К., 2002. — Т. 20, ч. 1. — С. 171—176. Нечитайло П.О. Буквені знаки і написи у печерних монастирях Середнього Подністров’я // Археологія Тернопільщини. — Тернопіль, 2003. — С. 230—237. Нечитайло П.О. Печерні монастирі-фортеці у Се- редньому Подністров’ї // Магістеріум: Археологічні студії. — 2003а. — Вип. 11. — С. 75—82. Огієнко І. Українське монашество. — К., 2002. Патерик Киевского Печерского монастыря. — СПб., 1911. Пекар А. Чернече життя Київської Руси в домо- нгольській добі // Нарис історії василіанського чину святого Йосафата. — Рим, 1992. — С. 20—23. Полывянный Д.и. Культурное своеобразие средне- вековой Болгарии в контексте византийско-славянс- кой общности IX—XV вв. — Иваново, 2000. Попов А. Царевград Тырнов. Средневековые надпи- си, монограммы, буквы и знаци от Тырновска «Вели- ка Лавра». — София, 1984. Приселков М.Д. Афтон в начальной исторіи Кіе- во-Печерскаго монастиря // Изв. ОРЯС. — 1912. — № 2. — С. 186—197. Рідуш Б. Культові печери Буковинського Подніс- тров’я // Буковинський історико-етнографічний віс- ник. — 1996. — Вип. 1. — С. 3—10. Рідуш Б. Бакотсько-Комарівський білатеральний скельно-печерний комплекс // Археологічні студії. — 2008. — Вип. 3. — С. 223—240. Руденюк В.Я. Тайны монастырских подземелий. — Чернигов, 2006. — 3-е изд., дополн. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. — М., 2002. Сецинский Е. Раскопки Бакотского монастырища в 1892 году // Подольские епархиальные ведомости. — 1892. — № 39. — С. 706—708. Сиволап М., Сиволап Л., Марченко О. Культові під- земні споруди на території Черкащини // Христи- янські старожитності Лівобережної України. — Пол- тава, 1999. — С. 91—96. Сохацький М. Археологічні дослідження в Борщівсь- кому районі на Тернопільщині // Буковинський іс- торико-етнографічний вісник. — 2000. — Вип. 2. — С. 19. Федотовъ Г.П. Святые Древней Руси (Х—ХVII вв.). — Париж, 1931. Швецов М.Л., Зарубина Т.С. Архитектурная реконс- трукция кельи отшельника Скита преподобного Ан- тония // Проблемы археологии и архитектуры. — До- нецк; Макеевка, 2001. — Т. 1. — С. 172—173. Chotkowski W. Redukcje monasterόw Bazyliańskiech w Galicyi. — Kraków, 1922. Chverenchu M. Natura ed essenza della vita religiosa nel CCEO (cann. 410—411). — Roma, 2000. Demetrykewicz W. Groty wykute w skalach Galiciji Wshodniej pod względem archeologicznym // Materialy antropologiczno-archeologiczne i etnologiczne. — Kraków, 1903. — T. VI. — S. 50—91. Janusz B. Zabytki przedhistoryczne Galicyі Wsсhod- nіej. — Lwόw, 1918. П у б л і к а ц і ї а р х е о л о г і ч н и х м ат е р і а л і в 264 Mülle L. Zum Problem des Hierarchаischen Status und der Jurisdiktionаllen Abhдngigkeit der russіschen Kirche von 1039. — Köln; Braunsfeld, 1959. Poppe A. Państwo і Kościόl na Rusi w XI weku. — Warszawa, 1968. Rodley L. Cave monasteries of Bizantine Cappado- cia. — New York, 1985. Verdiere Ch. Katholische Anfдnge der russischеn Kirche bis zum 12 Jahrhundert // Russischen Studien zur Teologie und Geschichte. — Münster, 1858. — S. 110—338. Zajikin W. Chrześcianstwo w Europie Wschodniej od czasόw apostolskiech do księcia Igora Starego. — Warszawa, 1926. Р. Я. Б е р е с т СреДневековые монАШеСкие пещерные пАмЯтники АнАхоретов верхнего поДнеСтровьЯ В 1994—2010 гг. автору удалось зафиксиро- вать в Галичине 387 небольших единоличных пе- щерных памятников анахоретов. Большинство сооружений анахоретов имеют четко выраженное естественно-искусственное происхождение и раз- личаются по форме входных отверстий и жилых камер. Основными составными частями пещерной жилой постройки монаха-анахорета является вход- ной коридор и жилая камера. По конструктивным особенностям выделяются пещерные жилые пос- тройки с входными отверстиями, расположенны- ми в одной горизонтальной плоскости с камерой, и жилища с вертикально устроенными входными отверстиями. Такая форма характерна и для пе- щерных монастырей. Большинство средневековых пещерных жилых камер анахоретов Галичины пре- дусматривала сидячий образ пребывания. В отдель- ных пещерных сооружениях анахоретов высечены изображения крестов, крестообразных знаков, ли- ний и букв. Кельи анахоретов в средневековье кон- центрировались неподалеку от монастырских обите- лей. Монашеские жилые структуры эволюциониро- вали от небольших камер анахоретов до больших монастырских обителей. Анахоретство способствова- ло распространению и утверждению христианской веры на галицких землях. R. Ja. B e r e s t medIeVAl monkIsh sPelAeAn АttrACtIons of AnChorItes In the uPPer PodnIstroVyA During 1994—2010 years, author had to fix 387 lit- tle individual spelaean sites of anchorites in Galychyna. Most of residential buildings of anchorites have distinct natural and artificial origin and differ from each other with entrance holes and camera housing. Main compo- nent parts of spelaean dwelling are entrance hallway and camera housing. Spelaean housings with entrance holes situated on the horizontal level with camera differ from housing with vertical entrance. Such construction is typi- cal for cave monasteries. Most medieval camera housing in Galychyna foresaw sedentary life. In some spelaean dwelling of anchorites images of crosses, cross marks, lines and letters are carved. Dwellings of anchorites in the Middle Ages concentrated near the monastic dwell- ings. Monastic residential structures evolved from small cameras to the large monastic dwelling. Monastic resi- dential structures developed from small cameras to large monastic dwellings. Anchorites favored the spread and consolidation of the Cristian faith in Galician lands.

Середньовічні чернечі печерні пам'ятки анахоретів Верхнього Подністер’я

Institution

Ähnliche Einträge