До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.

У статті розглядається проблема зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я у середині ХІІІ — XV ст., проаналізовано причини таких змін та виокремлено регіональні відмінності....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Капустін, К.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2010
Назва видання:	Археологія і давня історія України
Теми:	Дискусії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161415
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ — XV ст. / К.М. Капустін // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 286-291. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161415
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1614152019-12-09T01:25:54Z До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст. Капустін, К.М. Дискусії У статті розглядається проблема зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я у середині ХІІІ — XV ст., проаналізовано причини таких змін та виокремлено регіональні відмінності. В современной исторической науке существует несколько точек зрения на проблему изменения топографии неукрепленных поселений во второй половине ХІІІ — XV вв. Для территории Среднего Поднепровья ни одна концепция не может быть использована как наиболее полно характеризующая процесс развития отдельных поселенческих структур послемонгольского времени. Использование комплексного похода для решения этого вопроса позволило сделать определенные выводы, согласно которым, изменение топографии поселений происходило под влиянием многих факторов, отличающихся в соответствии с природно-географическими, политическими, климатическими условиями отдельного региона. Modern historical science has several points of view concerning the problem of unfortified settlement topography changes in the second half of ХІІІ — XV centuries. Any of these concepts cannot be employed as the one that entirely describes the process of Post Mongolian separate settlement structures development. The use of combined approach towards solution of this problem made it possible to draw certain conclusions in accordance with which the change of settlement topography took place under the influence of many factors which differentiated according to geographical environment, political and climatic conditions of the separate region. 2010 Article До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ — XV ст. / К.М. Капустін // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 286-291. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161415 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дискусії Дискусії
spellingShingle	Дискусії Дискусії Капустін, К.М. До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст. Археологія і давня історія України
description	У статті розглядається проблема зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я у середині ХІІІ — XV ст., проаналізовано причини таких змін та виокремлено регіональні відмінності.
format	Article
author	Капустін, К.М.
author_facet	Капустін, К.М.
author_sort	Капустін, К.М.
title	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.
title_short	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.
title_full	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.
title_fullStr	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.
title_full_unstemmed	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.
title_sort	до питання про причини зміни топографії поселень середнього подніпров’я в середині хііі—xv ст.
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Дискусії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161415
citation_txt	До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ — XV ст. / К.М. Капустін // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 286-291. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT kapustínkm dopitannâpropričinizmínitopografííposelenʹserednʹogopodníprovâvserediníhíííxvst
first_indexed	2025-07-14T13:59:39Z
last_indexed	2025-07-14T13:59:39Z
_version_	1837631096096817152
fulltext	286 УДК 904.4(477.4)"12/14" К. М. К а п у с т і н До питАннЯ про приЧини Зміни топогрАФії поСелень СереДнього поДніпров’Я в СереДині хііі—XV ст. У статті розглядається проблема зміни то- пографії поселень Середнього Подніпров’я у середині ХІІІ — XV ст., проаналізовано причини таких змін та виокремлено регіональні відмінності. К л ю ч о в і с л о в а: Східна Європа, Середнє Подніпров’я, середні віки, історія, топографія. У сучасній історичній науці значна увага при- діляється вивченню проблем формування та розвитку окремих поселенських структур доби Середньовіччя, Нового Часу тощо. Змушені кон- статувати, що у деяких роботах недостатньо до- сліджені питання про умови формування та за- кономірності девелопменту різних поселенських структур у просторі та часі. Ще менше визначені фактори, які безпосередньо впливали на динамі- ку та характер розвитку конкретних поселень. Слід при цьому пам’ятати, що людське сус- пільство з давніх-давен перебуває у тісному зв’язку з природним середовищем. Природні та антропогенні чинники визначають характер господарського та економічного життя соціуму, а останній змінюється й пристосовується у від- повідності до певних умов життя. Починаючи з доби палеоліту і до сьогодення, природні умови значною мірою визначають спосіб життя людини, характер її господарської діяльності, співвідно- шення у користуванні результатами сільськогос- подарського і ремісничого виробництва, а також промислів у житті окремого соціуму. Природно- географічні чинники є визначальними у процесі формування окремих поселенських структур протягом тривалого часу історії людства. Спробуємо з’ясувати, яким чином і у якій мірі екологічні та природно-географічні фактори, а та- кож історичні події впливали на життєдіяльність © К.М. КАПУСТІН, 2010 людини (а саме, на топографію розташування по- селень) у ХІІІ—XV ст. Передусім схарактеризуємо умови, в яких відбувався розвиток поселенських структур у попередній історичний період. Відомо, що у VIII ст. відбулися зміни кліма- тичної ситуації у всьому світі. У цей час насту- пає, так званий, малий кліматичний оптимум (VIII—XIII ст.), який характеризується знач- ною мінливістю кліматичних умов, деяким збільшенням вологості, теплою температурою субатлантичного клімату [Борисенко, Пасец- кий, 1983, с. 23, 59, 60, 62]. Прогресивний розвиток сільського господарс- тва та ремесел дозволив давньоруському сус- пільству освоїти та почати обробляти більшість відомих типів ґрунтів Середнього Подніпров’я. Наприклад, на території Чернігівського Задесен- ня цей процес проходив у кілька етапів. На пер- шому (Х ст.) — освоювали лучні, ясно-сірі й сірі лісові та дерново-підзолисті супіщані й легкосуг- линкові ґрунти [Ситий, 1998, с. 4]. У ХІ ст. (другий етап) — вперше починають обробляти чорноземи лісостепові та темно-сірі лісові ґрунти й чорнозе- ми опідзолені. Тенденція до подальшого освоєн- ня родючих, але складніших для обробки ґрунтів спостерігається у ХІІ—ХІІІ ст., що пов’язується з поширенням двопілля та трипілля, а також про- гресивним розвитком сільськогосподарських зна- рядь праці [Ситий, 1998, с. 7]. Подібні процеси характерні для всіх регіонів Київської Русі (зок- рема для Рязанської, Смоленської, Полоцької зе- мель тощо) [Чернецов, Стрикало, 2003, с. 18—33; Алексеев, 1975, с. 202—239; Макаров, Захаров, 2003, с. 131—150]. Топографічне розташування давньоруських поселень було різним і залежало від багатьох факторів — природно-географічних, історич- них, а також антропогенних. Адже взаємов- 287 Капустін К.М. До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст. плив природних та антропогенних чинників формував господарський уклад, характерний для відповідної історичної епохи (визначався природними умовами, досконалістю сільсько- господарських знарядь, рівнем агротехнічних та агрономічних знань населення тощо). Поселення епохи Київської Русі розташо- вані переважно по берегах річок та струмків, поширеними були й такі, що знаходилися біля водойм на вододілах, у заплаві річки чи підви- щенні посеред болота тощо. Співвідношення між поселеннями, розташованими у різних топографічних умовах, варіювалося в залеж- ності від регіону. Зокрема, у межиріччі Дніп- ра та пониззя Десни переважають поселення, які розташовані на берегах річок (56 %); відомі також пам’ятки на узвишшях у заплавах річок (16 %), витоках річок та ручаїв (11 %), мисах або невеликих горбкуватостях між річкою та ручаєм (9 %), на схилах блюдцеподібних запа- дин (8 %) [Шекун, Веремейчик, 1988, с. 103]. У Чернігівському Задесенні абсолютна більшість поселень розташована на берегах річок (58 %); відомі поселення на берегах озер та боліт (27 %), узвишшях у заплаві річки та серед бо- лота (15 %) [Ситий, 1998, с. 92]. Прирічкове роз- ташування поселень притаманне для території України, особливо Середнього Подніпров’я, з його розвинутою річковою мережею [Беляе- ва, 1986, с. 397; Куза, 1985, с. 98], поширення інших типів топографічного розташування, у більшості, залежало від особливостей рельєфу певних мікро- та макрорегіонів. Сприятливі кліматичні умови та політична ситуація у VIII—XIII ст. зумовили поступове збільшення чисельності населення (лише за пе- ріод з Х по ХІІІ ст. кількість населення всієї Єв- ропи зросла приблизно у 1,5—2 рази) [Романчук, 1975, с. 20], внаслідок чого відбулося поступове формування, різних за характером господарю- вання, поселенських структур давньоруської дер- жави в залежності від природно-географічних та історичних умов. Так, на теренах Північно- Східної Русі (Новгородська земля) концентрація населення у регіонах була нерівномірною, знач- на кількість поселень невеликого розміру зна- ходилася на незначних прирічкових узвишшях моренного походження, за межі яких поселенці не виходили, не освоюючи тим самим вододіл [Кизилов, 1973, с. 57]. Зміни у характері розсе- лення відбувалися разом зі зміною географіч- ного розташування. У регіонах, де переважали лісні ландшафти, розселення проходило пере- важно по річках (Смоленська, Полоцька земля) [Кизилов, 1973, с. 65], а якщо дозволяли умови, переміщувалося на вододіл (Володимиро-Суз- дальська земля) [Кизилов, 1973, с. 60, 62]. На землях Південної Русі характер господарю- вання та система заселення змінювалися також відповідно до природних умов. Так, на Лівобереж- жі найбільш заселеними були території межи- річчя Дніпра та пониззя Десни, Чернігівського Задесення та південні райони літописної «Снов- ської тисячі». Тут на заселення впливали, у пер- шу чергу, сприятливі природні умови, серед яких велику роль відігравали рівень родючості ґрунтів, звільнення території від лісів, наближеність до великих річок, корисні копалини тощо [Веремей- чик, 2003, с. 47]. Щодо території Правобережжя, то тут простежено тенденцію до більш щільного та кількісно потужнішого заселення лісостепо- вих ділянок басейнів, екотонів та більш розрід- женого на Поліссі [Томашевський, 2003, с. 19]. У глибинних типових природних територіях спос- терігається оформлення галузевої спеціалізації (сільське господарство — у Лісостепу, промислове виробництво — на Поліссі (певний образ лісового господарства, у межах якого відбувається поєд- нання ремісничого напрямку ведення господарс- тва з натуральними промислами регіону [Моця, Томашевський, 1994, с. 37]), а у смугах ландшаф- тних стиків відчутна тенденція до комплексного характеру господарської діяльності [Томашевсь- кий, 2003, с. 67]. Така ситуація характерна і для інших регіонів Південної Русі (Переяславщина, Чернігівщина тощо), адже розташування посе- лень у зоні ризикованого землеробства, де сіль- ське господарство не гарантувало прожиткового мінімуму, сприяло пошукам інших джерел існу- вання, розвитку ремесел та промислів [Самсоно- ва, Готун, 1998, с. 52]. На початку — у середині ХІІІ ст. відбувалися природні та політичні катаклізми в історії насе- лення не лише Європи, але й всього Євразійсь- кого континенту. У першу чергу, завершився ма- лий кліматичний оптимум та розпочався малий льодовиковий період, який із деякими флуктуа- ціями продовжувався до середини ХІХ ст. [Бори- сенко, Пасецкий, 1983, с. 23]. У цей час відбулася різка дестабілізація кліматичних умов та похо- лодання, що призвело до зростання нестійкості атмосферних процесів, активізації циклонічної діяльності, збільшення кількості паводків та ін- ших кліматичних екстремумів [Борисенко, Па- сецкий, 1983, с. 28]. У цілому помітна тенденція до збільшення кількості опадів у період похоло- дання (ХІІІ—XV ст., XVII—XIX ст.) та зменшен- ня у періоди потепління (XVI ст.) [Безусько, Кли- манов, Шелян-Сосонко, 1988, с. 134]. Окрім того, у середині ХІІІ ст. землі Київської Русі зазнали спустошення монгольськими військами, що ста- ло переломним моментом в історії не лише Русі, але й багатьох країн континенту. Військові дії завдали нищівного удару по суспільно-політич- ному, економічному та культурному життю на Подніпров’ї [Русина, 1998, с. 25]. Політичні та кліматичні зміни призвели до початку перебудови поселенських структур. Зок- рема, сучасні археологічні дослідження дозво- ляють говорити про зміну топографії, розмірів, характеру ведення господарства окремих посе- лень та, певною мірою, про часткову перебудову поселенських структур домонгольського часу. У сучасній історичній науці існують два погляди Ди с к у с і ї 288 щодо розвитку поселенських структур післямон- гольського часу. Перший ґрунтується на розроб- ках російських дослідників (на матеріалах роз- копок пам’яток Псковської і Новгородської землі, на Білому та Кубенському озерах; на землях, що не зазнали спустошень від монгольської навали [Макаров, 2000, с. 8]), які зазначають, що у другій половині ХІІІ—XIV ст. змінюється топографія поселень, нові утворюються на вододілах, посе- лення дрібнішають, і домінуючим типом стає од- нодвірний [Макаров, Захаров, 2003, с. 150; Ива- кин, 2003, с. 63]. Другий базується на матеріалах межиріччя Дніпра та Десни, а також Чернігівсь- кого Задесення, де життя продовжується лише на поселеннях, розташованих на узвишшях у заплавах річок або серед боліт, поселення тут та- кож невеликі, можливо однодвірні [Веремейчик, 1998, с. 54; Ситий, 1998а, с. 3—9]. Ці два погляди на сьогодні є домінуючими у сучасній науці сто- совно проблеми розвитку поселенських структур другої половини ХІІІ—XV ст. Щодо території Дніпровського Правобереж- жя (для прикладу візьмемо територію Київсь- кої землі), то картографування й аналіз топог- рафії поселень середини ХІІІ—XV ст. свідчить, що зміни топографії поселень, як це зафіксова- но на пам’ятках Північно-Східної Русі та Дніп- ровського Лівобережжя, тут не відбувається. Так, на Правобережжі, у межах Київської зем- лі, картографовано 85 археологічних пам’яток золотоординського та литовського часу. Усі по- селення за характером топографії поділяються на такі, що розташовані на мисах, на берегах річок або струмків та на підвищеннях у заплаві річки або серед болота. У відсотковому еквіва- ленті вони розподіляються наступним чином: на мисах, утворених вигином річки, розташова- но 52 % поселень; на берегах річок та у заплаві 40 % та 8 % відповідно. Зауважимо, що дотепер на території Київської землі не відомо жодного поселення розташованого на вододілі, заплав- ні ж пам’ятки становлять лише незначний від- соток від загального масиву [Капустін, 2009, с. 78—83]. Причиною цього, окрім політичних та природно-географічних факторів, може бути ступінь вивченості археологічних пам’яток да- ної території середини ХІІІ—XV ст., адже саме якість дослідження впливає на його висновки. Для з’ясування причин, які впливали на змі- ну або збереження сталої топографії поселень у ХІІІ—XV ст. детальніше розглянемо кліматич- ні та природні умови окремих регіонів. Аналізуючи особливості розвитку поселенських структур Північно-Східної Русі, можна зробити деякі висновки щодо причин зміни топографії не- укріплених пам’яток у ХІІІ—XV ст. У першу чергу це природні фактори (характер та ступінь висна- женості ґрунтів, кількість опадів), а також антро- погенний вплив, особливості розселення тощо. На процес утворення та трансформації поселенської інфраструктури регіону впливали політична та економічна ситуація, а також характер господа- рювання. Зокрема, одна з причин занепаду Бі- лоозера — виснаження промислових ресурсів ре- гіону, у зв’язку з чим постала необхідність у зміні господарського укладу життя. І саме необхідність переорієнтації господарства на збільшення пито- мої ваги аграрного сектору в економіці та розши- рення сільськогосподарських угідь призвели до занепаду Білоозера та утворення на протилежно- му березі Білого озера Білозерська — нового цент- ра сільськогосподарської округи регіону [Захаров, 2000, с. 45]. Особливості географічного розташу- вання Володимиро-Суздальської, Новгородської, Рязанської земель дозволяли їх мешканцям ос- воювати землі, які до того ніколи не використову- вали для ведення сільського господарства [Мака- ров, 2000, с. 7]. Особливо цей процес пожвавився у ХІІІ ст., коли відбувалася еміграція населення з території Південної Русі [Кизилов, 1973, с. 66]. Цілком можливо, що вододільний тип поселень став домінуючим на тих землях, де негативний антропогенний вплив поглиблювався кліматич- ними змінами (похолодання, збільшення воло- гості). Постійне зростання кількості населення спонукало до переселення на незайняті території, тобто на вододіл, і до заснування на цих землях нових поселень. Такі висновки здаються більш- менш реальними з огляду на те, що навіть у ме- жах одного мікрорегіону розвиток поселенських структур проходив по-різному [Макаров, 2003, с. 5—11]. Наприклад, дослідженнями М.А. Тропі- на у басейні нижньої течії р. Бистра Сосна вста- новлено, що поселення кінця ХІІІ — XV ст. розта- шовуються у тих же топографічних умовах, що й у давньоруський час [Тропин, 2000, с. 81]. Ціка- вими є також результати дослідження сільських поселень волостей Пехорка та Воря. Зокрема, на поселеннях Пехорської волості структура домон- гольських поселень не зазнала у другій половині ХІІІ ст. докорінної перебудови, у той самий час як на Ворі такі зміни сталися. Сучасні дослідження економгеографів дозволяють припустити, що на Пехорці відновлення господарських структур від- булося у перші два десятиліття після 1238 р., а на Ворю населення повернулося дещо пізніше, коли ріллі та луки заросли лісом [Чернов, 2000, с. 91]. Що стосується території Чернігівського За- десення та Дніпро-Деснянського межиріччя, то тут маємо дещо інші процеси у порівнянні з теренами Північно-Східної Русі. Для цього ре- гіону визначальним став військово-політичний фактор, адже ці землі внаслідок військових дій зазнали значних руйнувань. Як наслідок, від- булося різке скорочення кількості поселень, зміна характеру розселення та способу ведення господарства. Після монгольської навали центр політичного життя переміщується у більш «спокійні» північні райони — на Брянщину та у верхів’я р. Десна, куди переноситься полі- тичний центр Чернігівської землі [Коваленко, 1996, с. 40—41; Гурьянов, 2005, с. 42]. Зміню- ються топографічні умови більшості поселень регіону (продовження життя фіксується лише 289 Капустін К.М. До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст. на археологічних пам’ятках, розташованих на узвишшях у заплавах річок та боліт). Цілком можливо, що відтік населення, зане- пад сільського господарства та нестабільна полі- тична ситуація змушували населення селитися у найбільш безпечних районах, які були недоступ- ними для кінноти номадів. Що стосується клі- матичних змін, то похолодання та зволоження клімату в цих землях було менш різким ніж на Півночі Русі. Крім того, географічне розташуван- ня таких поселень, які знаходилися на піщаних, відносно родючих ґрунтах Лівобережного Поліс- ся, дозволяло їх мешканцям вести комплексне домашнє господарство [Романчук, 1975, с. 33]. Деякі дослідники припускають, що у післямон- гольський час змінюється характер господарю- вання на цих землях (населення починає актив- ніше займатися тваринництвом, у порівнянні з давньоруським часом), що дозволяло з меншими затратами виробляти достатньо харчів, адже ус- пішне ведення сільського господарства можливе лише за стабільних політичних умов [Готун, 1999, c. 207—212]. Тільки після стабілізації політичної та військової ситуації на цих землях відбуваєть- ся повторне освоєння річкових терас та вододілу, утворюється сучасна система розселення, розви- вається сільське господарство тощо. На Правобережжі, як і на Лівобережжі, виз- начальними стали, окрім природно-геогра- фічних, ще й політичні фактори. Порівнюючи історичний розвиток земель Північно-Східної Русі, межиріччя Дніпра та Десни, територію Чернігівського Задесення зазначимо, що збере- женню сталої топографії поселень Правобереж- жя Київської землі у післямонгольський час сприяли наступні фактори: 1. Суттєве зменшення кількості населення та зниження обсягів сільськогосподарського вироб- ництва дозволило частково відновити родючість ґрунтів та взагалі екологічну ситуацію у регіоні [Романчук, 1975, с. 33] і як наслідок продовжи- ти їх подальшу обробку. Це є відмінною рисою у розвитку північних районів, де демографічний потенціал регіону відновлювався відносно швид- ко (у тому числі за рахунок еміграції населення з південних регіонів), у порівнянні з південними, які зазнали значних руйнувань та спустошення внаслідок військових дій. Зростання антропо- генного навантаження на природу відбувається дещо пізніше, у середині XVІ—XVIІ ст., коли від- чутно зростає кількість населення та інтенсив- ність промислового виробництва (у першу чергу поташу, на виробництво бочки якого йшло 40 м2 дров) [Кириков, 1979, с. 48]. 2. Кліматичні зміни, пов’язані з настанням малого льодовикового періоду, не мали тих не- гативних наслідків, які фіксуються у північних районах Русі. Зокрема, згідно з палінологічни- ми даними, зміна температури та вологості у різних частинах Руської рівнини відбувалася нерівномірно. У центрі Руської рівнини най- більша вологість спостерігалась у період IV— XV ст. із максимальними величинами на межі тисячоліть; на північному сході максимум зво- ложення припадає на більш ранній час (V ст.), а на південному сході вологість зростала і змен- шувалася разом із відповідними коливаннями температур [Кренке, Золотокрылин, Попова, Чернавская, 1989, с. 37]. Підтвердженням цієї думки може бути той факт, що кількість зафік- сованих кліматичних екстремумів у Північно- Східній Русі у ХІІІ—XVI ст. була значно вищою у порівнянні з південноруськими землями. Адже зміни клімату та кліматичні екстремуми відбувалися неодночасно, а регіонально і в ок- ремі періоди, що пояснюється впливом цирку- ляційних факторів на формування клімату та процесу відновлення регіональних особливостей останнього [Борисенко, Пасецкий, 1983, с. 33]. Цікавими видаються результати дослідження взаємозв’язку між кліматичними екстремумами та аномаліями приросту деревини на півночі Руської рівнини, проведеного А.В. Пушиним, М.М. Чернавською, Н.Б. Черних. Дослідники відмічають, що одні й ті самі кліматичні екстре- муми по-різному впливали на приріст деревини у різних регіонах. Сурові та сніжні зими в Ар- хангельській області викликали негативні змі- ни приросту деревини, а у Тверській та Ленінг- радській навпаки — позитивні, що пояснюється відмінним географічним розташуванням, особ- ливостями мікроклімату тощо [Пушин, Чернав- ская, Черных, 2000, с. 93—97]. 3. Особливості природно-географічного роз- ташування (рельєф місцевості, характер річко- вої системи та шляхів сполучення (переважно річкових) спонукали тогочасне населення про- довжувати відроджувати старі та засновувати нові поселення саме на берегах річок, які зали- шалися не лише водними артеріями країни, а й джерелом отримання додаткових продуктів харчування тощо. Детальніше проаналізувавши природно-географічні умови регіону, можна зро- бити висновок про те, що переважна більшість поселень давньоруської та наступних золотоор- динської і литовської діб розташовувалась на висотах 3—7 м відносно найближчої водойми (річки, струмка), хоча в окремих випадках висо- та збільшувалася до 20 м [Томашевський, 2003, с. 19]. Крім того, недоцільність переходу населен- ня на вододіл, особливо на Поліссі, полягала у тому, що розробка невеликих польових підсічних ділянок в оточенні лісів, у низинах або на глу- хих вододілах призводила до затінення ділянок, застою над ними повітря, туманів та надмірної вологості, ранніх заморозків. На прирічкових смугах із крутими вигинами, островами, мисами, луками забезпечувався набагато кращий дре- наж, циркуляція повітря, повільніший хід до- бових температур, що впливало на врожайність та ефективність ведення сільського господарства [Томашевський, 2003, с. 22]. 4. Нестабільна військово-політична обста- новка у регіоні не дозволяла населенню вільно Ди с к у с і ї 290 обживати як прирічкові, так і вододільні про- стори. Особливо виразно така ситуація просте- жена у Лісостепу, на кордоні між осілим зем- леробським населенням та рухливим кочовим. Адже, як і у давньоруський час, освоєння зе- мель, які перебували у місцях підвищеної не- безпеки (на кордоні зі степом), здійснювалося разом із утвердженням військової присутності спочатку давньоруської, а згодом литовської держави на прикордонних територіях. Відво- ювання у «степу» південних земель відбувало- ся шляхом поступового відновлення старих та спорудження нових «господарських» замків, навколо яких і відбувалася концентрація насе- лення [Грушевський, 1890, с. 4]. У цей час за- мок був, насамперед, воєнно-політичним зна- ряддям колонізації краю [Виногродська, 2002, с. 56—58]. 5. Збереженню сталої топографії поселень сприяло відродження функціонування річко- вих торгових шляхів. Адже відомо, що з утвер- дженням на південноруських землях влади Золотої Орди остання перебирає на себе статус Pax Chazarica у регіоні [Хеллер, 2001, с. 111— 115]. Слід також зазначити, що кількість посе- лень, розташованих у певних топографічних умовах, змінювалася в залежності від ланд- шафтів поширених у різних частинах Русі. На півночі давньоруської держави домінували східноєвропейські бореальні, а на півдні — суб- бореальні гумідні та семігумідні ландшафти [Исаченко, 1985, с. 161, 176]. Перші характери- зуються значною роллю водного випаровуван- ня (у середньому біля 500 мм ), відносно невисо- ким ступенем континентальності, найбільшою теплозабезпечуваністю, максимальною три- валістю без морозного періоду [Исаченко, 1985, с. 163]. Суббореальні гумідні та семігумідні ландшафти характеризуються зростанням на південь запасів тепла та скороченням атмос- ферного зволоження, внаслідок чого у суббо- реальних широтах спостерігається часта зміна гідротермічних умов [Исаченко, 1985, с. 176]. Особливо яскраво такі відмінності стали поміт- ні саме в ХІІІ—XV ст., із настанням малого льо- довикового періоду. Зростання кількості опадів дозволило населенню північної Русі вести сіль- ськогосподарське виробництво на відстані від звичайних джерел водного забезпечення, тобто на вододілах. На південних же теренах, де клі- мат більш арідний, таких змін не відбувалося й населення продовжувало селитися у тих же топографічних умовах, що і раніше. Зміни політичної кон’юнктури та погіршен- ня кліматичної ситуації співпали з початком трансформації характеру неукріплених посе- лень. Якщо у Х — на початку ХІ ст. домінували великі багатодвірні поселення, то вже з сере- дини ХІ—ХІІІ ст. все більшого поширення на- буває малодвірний тип поселення. Дослідники припускають, що це є наслідком прогресивних структурних змін характеру господарювання та природних факторів (точніше впливом ан- тропогенних факторів на природні) [Макаров, 2000, с. 7—8] та ростом самостійності малої сім’ї. Підсумовуючи, зазначимо, що зміна топогра- фії поселень середини ХІІІ — XV ст. відбувала- ся під впливом багатьох факторів, які різнилися відповідно до природно-географічних, політич- них, кліматичних умов окремого регіону. Саме у цей час (ХІІІ—XV ст.) починається поступова трансформація поселенських структур Східної Європи, яка у різних регіонах проходила по- різному. Розвиток поселенських структур Се- реднього Подніпров’я остаточно завершується лише у XVI—XVII ст. із формуванням сучасної системи заселення. Характер та ступінь транс- формацій визначався низкою екологічних, гео- графічних та історико-політичних факторів, які більшою чи меншою мірою впливали на подальший розвиток поселенських структур цього регіону. Алексеев А.В. Полоцкая земля // Древнерусские кня- жества Х—ХІІІ вв. — М., 1975. — C. 202—239. Безусько Л.Г., Климанов В.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Климатические условия Украины в позднеледнико- вье и голоцене // Палеоклиматы голоцена Европейс- кой территории СССР. — М., 1988. — C. 125—135. Беляева С.А. Селища // Археология УССР. — К., 1986. — Т. 3. — C. 396—404. Борисенко Е.П., Пасецкий В.М. Экстремальные при- родные явления в русских летописях ХІ—XVII вв.. — Л., 1983. Веремейчик О.М. Географічне середовище і роз- міщення сільського населення межиріччя нижньої Десни та Дніпра у ІХ—ХІІІ ст. // Україна і Росія в панорамі століть. — Чернігів, 1998. — C. 51—65. Веремейчик О.М. Лівобережне Полісся // Село Київської Русі (за матеріалами південноруських зе- мель). — К., 2003. — C. 26—47. Виногродська Л.І. Замок у соціально-просторовій структурі міст та містечок Правобережної України XIV—XVII ст. // Сучасні проблеми археології. — К., 2002. — С. 56—58. Готун І.А. Функціональні особливості неукріплених поселень середнього Подніпров’я Х—ХІІІ ст. // Vita Antiqua. — 1999. — С. 207—212. Грушевский М.С. Южнорусские господарские замки въ половине XVI века. Историко-статистический очерк. — М., 1890. Гурьянов В.Н. Брянск конца XIII — первой полови- ны XIV вв. по данным археологии // Куликово поле и Юго-Восточная Русь в ХII—XIV вв. — Тула, 2005. — С. 42—59. Захаров С.Д. «На Беле озере два городка» // Русь в ХІІІ веке: континуитет или разрыв традиций: Тез. докл. — М., 2000. — C. 43—47. ивакин Г.Ю. Историческое развитие Южной Руси и Батыево нашествие // Русь в ХІІІ веке: Древности темного времени. — М., 2003. — C. 59—65. исаченко А.Г. Ландшафты СССР. — Л., 1985. Капустін К.М. Тенденції демографічного розвитку Правобережжя Київської землі у середині ХІІІ — XV ст. // Середньовічні старожитності Центрально- Східної Європи: Матеріали VIII Міжнар. студ. наук. 291 Капустін К.М. До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст. археол. конф. (10—12 квітня 2009 р., Чернігів). — Чернігів, 2009. — С. 78—83. Кизилов Ю.А. Географический фактор в истории сред- невековой Руси // ВИ. — 1973. — № 3 — C. 51—67. Кириков С.В. Человек и природа восточноевропейс- кой лесостепи в Х—ХІХ в. — М., 1979. Коваленко В.П. Чернігово-Сіверська земля в сере- дині ХІІІ ст. // Святий князь Михайло Чернігівський та його доба: Матеріали церков.-іст. конф. — Чер- нігів, 1996. — С. 40—41. Кренке А.Н., Золотокрылин А.Н., Попова В.В., Чер- навская М.М. Реконструкция динамики увлажне- ния и температуры воздуха за исторический период (по природным показателям) // Палеоклиматы позд- неледниковья и голоцена. — М., 1989. — C. 34—38. Куза А.В. Неукрепленные поселения // Древняя Русь. Город, замок, село. — М., 1985. — С. 39—104. Макаров Н.А. Русь в ХІІІ в.: культурная ситуация по археологическим данным // Русь в ХІІІ веке: кон- тинуитет или разрыв традиций: Тез. докл. — М., 2000. — C. 5—10. Макаров Н.А., Захаров С.Д. Накануне перемен: сельские поселения на Кубенском озере в ХІІ— ХІІІ века // Русь в ХІІІ веке: Древности темного вре- мени. — М., 2003. — C. 131—150. Моця О.П., Томашевський А.П. Людина часів Се- редньовіччя у природному середовищі Полісся // Чернігівська земля у давнину і Середньовіччі: Тези доп. міжнар. наук. конф. (5—6 жовтня 1994 р., Сла- вутич). — Славутич, 1994. — C. 37—38. Пушин А.В., Чернавская М.М., Черных Н.Б. Кли- матические экстремумы и аномалии прироста дре- весины в ХVI—XIX вв. на севере Русской равнины // СА. — 2000. — № 4.— С. 86—99. Романчук С.П. До використання природних ресурсів Придніпров’я в епоху Київської Русі // Фізична гео- графія та геоморфологія. — 1975. — Вип. 13. — C. 27—34. Русина О.В. Україна під татарами та Литвою. — К., 1998. Самсонова Т., Готун І. Людина і середовище Се- реднього Подніпров’я в середньовіччі (за матеріа- лами поселення Автуничі) // Переяславська земля і світ людини. — Переяслав-Хмельницький, 1998. — С. 50—54. Ситий Ю.М. Етапи заселення Чернігівського За- десення (спроба реконструкції процесу внутрішньої колонізації) // Україна і Росія в панорамі століть. — Чернігів, 1998. — C. 38—50. Ситий Ю.М. Поселення Х—XIV ст. північно-захід- ної частини Чернігівського Задесення // Україна і Росія в панорамі століть. — Чернігів, 1998а. — C. 91—95. Томашевський А.П. Правобережне Полісся // Село Київської Русі (за матеріалами південноруських зе- мель). — К., 2003. — C. 4—26. Томашевський А.П. Регіональна (територіальна) спеціалізація селянського господарства // Село Київської Русі (за матеріалами південноруських зе- мель). — К., 2003а. — C. 63—70. Тропин Н.А. Сельские поселения XII — начала XV в. в бассейне нижнего течения Быстрой Сосны // СА. — 2000. — № 2. — С. 80—93. Хеллер Кл. Золотая Орда и торговля с Западом // Источниковедение истории улуса Джучи (Золотая Орда). — Казань, 2001. — С. 111—115. Чернецов А.В., Стрикало и.Ю. Старая Рязань и монголо-татарское нашествие в свете новых иссле- дований // Русь в ХІІІ веке: древности темного вре- мени. — М., 2003. — C. 18—33. Чернов С.З. Сельское расселение в Московском кня- жестве второй половины ХІІІ в.: «традиционные» и «новационные» модели выхода из кризиса (по ма- териалам археологических исследований 1990-х годов волостей Пехорка и Воря) // Русь в ХІІІ веке: континуитет или разрыв традиций: Тез. докл. — М., 2000. — C. 88—92. Шекун А.В., Веремейчик Е.М. Селища IX—XIV вв. в междуречье низовий Десны и Днепра // Чернигов и его округа в IX—XIV вв. — К., 1988. — С. 93—110. К. М. К а п у с т и н к вопроСу о приЧинАх иЗменениЯ топогрАФии поСелениЙ СреДнего поДнепровьЯ в СереДине хііі — XV вв. В современной исторической науке существует несколько точек зрения на проблему изменения топографии неукрепленных поселений во второй половине ХІІІ — XV вв. Для территории Среднего Поднепровья ни одна концепция не может быть ис- пользована как наиболее полно характеризующая процесс развития отдельных поселенческих струк- тур послемонгольского времени. Использование комплексного похода для решения этого вопроса позволило сделать определенные выводы, согласно которым, изменение топографии поселений проис- ходило под влиянием многих факторов, отличаю- щихся в соответствии с природно-географическими, политическими, климатическими условиями отдель- ного региона. K. M. K a p u s t i n to the Problem of the settlements toPogrAPhy ChAnges on the mIddle dnePr terrItorIes In the XIII— XV centuries Modern historical science has several points of view concerning the problem of unfortified settlement topog- raphy changes in the second half of ХІІІ — XV centu- ries. Any of these concepts cannot be employed as the one that entirely describes the process of Post Mon- golian separate settlement structures development. The use of combined approach towards solution of this problem made it possible to draw certain conclusions in accordance with which the change of settlement to- pography took place under the influence of many fac- tors which differentiated according to geographical environment, political and climatic conditions of the separate region.

До питання про причини зміни топографії поселень Середнього Подніпров’я в середині ХІІІ—XV ст.

Репозитарії

Схожі ресурси