Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи

На основі документів зі слідчої справи українського етнографа Лідії Шульгіної до наукового обігу вводяться досі невідомі фрагменти біографії дослідниці.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Щербань, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2010
Назва видання:	Археологія і давня історія України
Теми:	Історія науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161420
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи / О.В. Щербань // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 313-318. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161420
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1614202019-12-10T01:26:25Z Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи Щербань, О.В. Історія науки На основі документів зі слідчої справи українського етнографа Лідії Шульгіної до наукового обігу вводяться досі невідомі фрагменти біографії дослідниці. На основании документов следственного дела украинского этнографа Лидии Шульгиной, которые хранятся в Центральном государственном архиве общественных объединений Украины (Киев), в научный оборот вводятся неизвестные факты биографии исследовательницы. Впервые проанализирована статья керамолога Лидии Шульгиной «Гончарство в с. Бубнівці на Поділлі». The article is based on the documentary materials of the Inveytigatory Case of Lidiya Shulgina, what are kept in the Central State Archive of Public Organizations of Ukraine (Kyiv). The Fragments from the Biography of a well-known researcher. The before unknown facts from the life of this ceramologist are put into the cientific ciraulation. 2010 Article Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи / О.В. Щербань // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 313-318. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161420 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія науки Історія науки
spellingShingle	Історія науки Історія науки Щербань, О.В. Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи Археологія і давня історія України
description	На основі документів зі слідчої справи українського етнографа Лідії Шульгіної до наукового обігу вводяться досі невідомі фрагменти біографії дослідниці.
format	Article
author	Щербань, О.В.
author_facet	Щербань, О.В.
author_sort	Щербань, О.В.
title	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи
title_short	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи
title_full	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи
title_fullStr	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи
title_full_unstemmed	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи
title_sort	життєпис лідії савівни шульгіної за матеріалами слідчої справи
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Історія науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161420
citation_txt	Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи / О.В. Щербань // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2010. — Вип. 4. — С. 313-318. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT ŝerbanʹov žittêpislídíísavívnišulʹgínoízamateríalamislídčoíspravi
first_indexed	2025-07-14T13:59:51Z
last_indexed	2025-07-14T13:59:51Z
_version_	1837631109710479360
fulltext	313 УДК 39:929 О. В. Щ е р б а н ь життєпиС ліДії САвівни Шульгіної ЗА мАтеріАлАми СліДЧої СпрАви На основі документів зі слідчої справи українсько- го етнографа Лідії Шульгіної до наукового обігу вво- дяться досі невідомі фрагменти біографії дослідниці. К л ю ч о в і с л о в а. Лідія Шульгіна, слідча спра- ва, Центральний державний архів громадських об’єднань України, Музей (Кабінет) антропології та етнології ім. Хв. Вовка. Лідія Савівна Шульгіна відома українським керамологам і етнологам своєю активною науко- вою, передовсім збиральницькою етнографічною діяльністю. Біографія дослідниці досі залишала- ся недослідженою. У 2002 р. побачила світ перша біографічна довідка в книзі етнолога Валентини Борисенко «Нариси з історії української етноло- гії 1920—1930-х років» [Борисенко, 2002, с. 60]. У 2010 р. надруковано матеріали опішнянського ке- рамолога авторки цієї статті «Дослідниця поділь- ського гончарства Лідія Савівна Шульгіна» [Щер- бань, 2010, с. 127—130]. Надзвичайно важливим джерелом для дослідження життєписів науковців ХХ ст. є оригінальні архівні документи. Особливо цінні — слідчі справи 1920—1930 рр. За їхньою допомогою сучасні дослідники відкривають нові деталі біографій вчених, внесок яких в українсь- ку науку замовчувався протягом багатьох деся- тиліть. У Центральному державному архіві гро- мадських об’єднань України (м. Київ) віднайдено (принагідно дякую за підказку своєму науковому керівникові, відомому українському керамологу Олесю Пошивайлу) й опрацьовано слідчу справу Лідії Шульгіної (Дело № 6003). Незважаючи на специфіку цього джерела, яка наклала відбиток на зміст представленої інформації, в ньому міс- тяться унікальні дані, що розкривають досі неві- домі сторінки життєпису. З огляду на значний на- уковий внесок Лідії Савівни Шульгіної в розвиток української науки, активний розвій керамологіч- ної біографістики, вважаю за необхідне ввести до наукового обігу автобіографію дослідниці. Лідія Шульгіна потрапила під слідство 27 жов- тня 1933 р. за підозрою в злочинах, передбачених сумнозвісною статтею 54 Кримінального Кодексу УСРР «Контрреволюційні злочини в Криміналь- ному кодексі УСРР», затвердженому ЦВК УСРР 8 червня 1927 р. з підпунктом «ст. 54—11 — участь у контрреволюційній організації». Звинувачен- ня саме в цьому злочині зламало життя багатьом національно свідомим українцям, і тим, хто ви- падково потрапив у поле зору підозрюючих «все і вся» агентів відповідних служб. У постанові про арешт Лідії Шульгіної, підписаній оперуповнова- женим другого відділку Секретного політичного відділу Спінозою, начальником цього ж відділу Гольдманом та начальником Контрреволюцій- ного відділу об’єднання державного політичного управління (російські абревіатури СПО та КО- ОГПУ відповідно — О. Щ.) Чердаком зазначено, що «произведенными следственными действи- ями установлено, что Шульгина примыкает к контрреволюционной украинской организации» [Центральний державний…, арк. 2]. Згідно анкет- них даних звинуваченої відомо, що під слідством вона раніше не була, на час арешту була здоровою, мешкала в місті Києві на вулиці Горовіца № 17/24. Професія — науковий співробітник. Громадянс- тво — єврейка УРСР. Безпартійна. Особливі прик- мети звинуваченої — на верхній губі і на лівій щоці вона мала бородавки [Центральний державний…, арк. 4]. Найціннішим документом слідчої справи є автобіографія дослідниці, написана чорнилом, російською мовою нею власноруч, грамотно, дріб- ними літерами, розбірливим почерком. Що, до речі, може бути важливим джерелом для каліграфістів. З метою збереження і передачі колориту тогочас-© О.В. ЩЕРБАНЬ, 2010 І с т о р і я н а у к и 314 ної епохи, а також стилістики мислення дослідни- ці, вважаю доречним подати автобіографію Лідії Шульгіної повністю, дослівно, мовою оригіналу, зі збереженням розділових знаків. Зрозуміло, що читаючи документ, варто враховувати специфічні умови, за яких його написано, що, безперечно, на- клало відбиток на зміст викладеної інформації. У деяких місцях, які на мою думку потребують пояс- нення, подаю коментарі чи уточнення. «Я, Шульгина Лидия Саввишна, урожденная Тартаковская, родилась в Киеве в 1897 г. (21 січ- ня — О. Щ.) в еврейской семье. Отец мой — Сав- ва Филиппович Тартаковский — врач (відомий київський терапевт, доктор медичних наук, про- фесор — О. Щ.); всю жизнь много и напряженно работал как практический врач. Но частная практика которого являлась единственным ис- точником существования всей семьи (отец ни- когда не имел материальной поддержки со сто- роны, ровно, как и не имел никакого имущества) его никогда не удовлетворяла. Он стремился ра- ботать научно и хотел вести теоретическую работу. С большим трудом добился возможнос- ти работать при учебе, имел ряд практичес- ких работ, защитил диссертацию на степень доктора медицины. Но мечты о дальнейшей на- учной работе пришлось оставить — еврейский вопрос стоял слишком остро! По-настоящему вернуться к научной рабо- те отцу удалось только после Революции при Советской власти. Отец получил заведыва- ние терапевтическим отделением І Рабочей больницы в Киеве, где развернул большую ра- боту по подготовке кадров. В последнее время в связи с реорганизацией І Рабочей больницы в Медвуз отец получил профессуру. Мать моя, урожденная Штильман, умерла в 1919 г, тяжело проболев около полугода. При ца- ризме была активным работником Политичес- кого красного креста. Была арестована. Вскоре после моего рождения была выслана из Киева. Несколько раз уже на моей памяти у нас в квар- тире делали обыск. Пришлось испытать прелес- ти обращения царских жандармов и городовых. Моя мать принимала активное участие в переводе Эрфустской программы на русский язык (програма Соціал-демократичної партії Німеччини, прийнята в жовтні 1891 р. на з’їзді в м. Ерфурт — О. Щ.). Брат мой, Петр Саввич Тартаковский (1895—1940, талановитий фізик, дослідник фото- електричного ефекту — О. Щ.), окончил у-т в Ки- еве в 1917 г. по специальности физик. Был остав- лен при учебе и работал в качестве ассистента у проф. Косоногова (Йосип Йосипович Косоногов (1866—1922), видатний російський і український фізик — О. Щ.). Готовился к защите магистерс- ких экзаменов. В 1923 г. был арестован и привле- чен к суду по делу КЦД (організації «Центр дії» — О. Щ.). В контрреволюц. организации КЦД брат не учавствовал, к делу был привлечен случайно. т. к. знал ряд лиц, причастных к делу. из допра был выпущен до суда, по суду был оправдан. После процесса не был ограничен в правах, не был ис- ключен ни из профсоюза, ни из СНР, на службе в у-те был восстановлен. Несколько лет спустя с брата была снята судимость. Тем не менее не- посредственно после процесса брату было надо остаться в Киеве. После смерти проф. Косоно- гова положение брата в у-те сильно пошатну- лось (еще до ареста). По настоянию отца, брат в 1924 г. переехал в Ленинград. Первое время слу- жилось трудно. Примерно через полгода он стал работать в качестве научного сотрудника в фи- зич. ин-те им Рентгена, во главе которого сто- ит академик Йоффе. Работая под руководством А.Ф. Йоффе брат стал быстро двигаться вперед и вскоре получил вполне самостоятельную от- ветственную работу в и-те — ему было поруче- но руководство одной из лабораторий. В течении этого времени брат напечатал ряд работ у нас и за границей. Ему было поручено редактировать спец. физич. журнал в Ленинграде. Летом 1928 г. брат вместе с другими молодыми физиками по- лучил от Н. К. П. научную командировку за гра- ницу. В 1924 г. по настоянию А.Ф. Йоффе брат с несколькими молодыми профессорами приехал в Томск, где был организован новый физич. инсти- тут, как филия Ленинградского — там были нужны кадры советских ученых. Кроме работы в и-те брат получил преподавание в Томском у-те. Ведет большую общественную работу. В последнее время получил предложение снова вер- нуться в Ленинград в качестве старшего физи- ка академии наук СССР. Моя личная жизнь сложилась так. Среднее образование я получила в Киеве. В 1915 г. окон- чила частную женскую гимназию Жекулиной. В гимназию поступила сравнительно поздно. До поступления училась дома исключительно под руководством матери. Непосредственно после окончания гимназии на курсы я не поступила, т. к. ВЖК (вищі жіночі курси — О. Щ.) были вывезены в Саратов (в виду предполаг. эвакуа- ции Киева). Осенью 1916 г. я поступила на ВЖК в Москве — на философский факультет, где провела два семестра. Осенью 1917 г. я решила перейти в Киев. Стимулом к переходу было на КВЖК явилось мое решение выйти замуж за моего давнишнего друга, товарища брата, ук- раинца В.Я. Шульгина. Вопрос о браке возникал между нами и раньше. Препятствием к тому было национальное различие и различие вероис- поведаний. Я наотрез отказывалась принимать православие либо лютерантство, что считала оскорбительным, а ему казалось невозможным начинать совместную жизнь без обычных фор- мальностей. В виду изменившихся условий после февральской революции мы решили соединиться и вступили в гражданский брак в конце ноября 1917 г. (27 листопада — О. Щ.). Перед нами тогда стал конкретно вопрос о совместной жизни, в частной квартире — жить в доме Шульгиных, со всей семьей, я не хотела т. к. знала и постоянно 315 Щербань О.В. Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи чувствовала, что меня там встречают враж- дебно, как еврейку и как человека, отказавшегося от церковного брака. Религиозные предрассудки у некоторых членов семьи были еще достаточно сильны! Тем не менее спустя 2 недели я все таки перешла в дом Шульгиных. В доме мужа я чувс- твовала себя скверно: меня угнетал украинский язык и всеобщее желание меня украинизировать. Я продолжала учиться, но после Москвы мне не нравилось в Киеве. В доме Шульгиных я прожила недолго. Власть Центральной Рады заколебалась. К Киеву приближались красные. Среди украин- ских кругов было большое смятение. Муж откликнулся на призыв украинских студентов и записался в военную дружину. 13.01.1918 г. студ. дружину вместе с другими частями отправили из Киева. Под Крутами прошло сражение, в котором В.Я. Шульгин был убит. Глубоко потрясенная смертью мужа, я вернулась домой к своим родителям. Я очень тяжело переживала смерть мужа и долго находилась в состоянии полной депрессии, тоски и апатии. После случившегося несчастья, Л.Н. Шульгина, мать убитого, которая была совершенно раздавлена своим горем, резко из- менила ко мне свое отношение. Нас объединило общее горе и она очень привязалась ко мне. Ста- ла часто бывать у нас. Не могу сказать, чтобы ее посещение были для меня приятны, мне было тяжело с ней, тем более тяжело было бывать в доме Шульгиных и я избегала туда ходить. Летом 1918 г. брат мужа, А.Я. Шульгин был назначен послом Болгарии (при Гетмане) и стал усиленно звать меня с собой за границу, предлагал работать в посольстве. От работы в посольстве я категорически отказалась и вообще ехать не хотела. Мои родители очень настаивали на поездке, полагая, что это осве- жит меня и даст новые силы. Кроме того, они хотели прекратить мои встречи с Л.Н. Шуль- гиной, которая всегда нагоняла на меня тоску. Я согласилась — тем более, что А.Я. Шульгин гарантировал мне возвращение в любой мо- мент — но события сложились иначе. В Болгарии меня по-прежнему одолевала тоска, некуда было себя девать. Но потреб- ность в работе взяла свое. Под влиянием своего горя, а отчасти под влиянием того настрое- ния, которое царило среди Шульгиных, мне за- хотелось работать в области культуры. По своей инициативе я решила заняться перевода- ми научно-популярной иностранной литера- туры на украинский язык. Я стала переводить Липперта «история человеческой культуры» с немецкого. Украинский язык я тогда не знала, и приходилось много работать над самым язы- ком. Кроме того, я хотела дополнить Липпер- та примерами из украинского быта и стала изучать украинскую этнографию. В Болгарии я пробыла около трех месяцев (материальной помощи от А.Я. Шульгина я не имела и жила на те средства, которые мне давал отец). С падением гетмана, рассыпалось посольство в Болгарии. А.Я. Шульгин со сво- ей семьей (женой и ребенком) решил ехать во Францию, звал меня с собой. Но для меня было ясно, что поездка эта означает эмиграцию и полный разрыв с революционной Россией, и я с большими трудностями вернулась в Киев в конце 1918 г. С того момента всякая связь с семьей А.Я. Шульгина для меня была кончена. В Киеве меня ждали новые потрясения: смерть матери, к которой я была очень при- вязана, смерть бабушки. Все это опять вы- било меня из колеи. Очень поддерживал меня тогда всегда бодрый и крепкий духом отец, с которым я уже больше не расставалась. Осенью 1919 г. я поступила в Географический институт в Киеве, где надеялась специализиро- ваться в области этнографии. В институте училась до 1921 г. (до закрытия института). Од- новременно продолжала заниматься перевода- ми — работала в издательстве «Книгоспілка». Перевела Дарвина «Происхождение видов», и Леб- бока «Красота природы и ее чудеса» с английского. С семьей Шульгиных я продолжала встречаться. Л.Н. Шульгина стала относиться ко мне, как к родной. Меня трогало ее теплое отношение, но бывать в их доме было по-прежнему тяжело, я стала избегать воспоминай о прошлом. Кроме того была очень занята работой. Встречи семь- ей Шульгиных продолжались примерно до 1943 г. когда они уехали в Галицию. Уехали на том осно- вании, что муж и.Я. Шульгиной, сестры убито- го В.Я. Шульгина, галичанин — Р.А. ищук полу- чил право на репатриацию (повернення корінних жителів на їх історичну Батьківщину — О. Щ.). Вместе с ним, уехали его жена и теща (М.Я. и Л.Н. Шульгина), которые стремились за грани- цу, чтобы повидаться с А.Я. Шульгиным. С тех пор всякая связь с ними у меня оборвалась. В 1921 г. я стала работать в Украинской Академии Наук, в только что организованном Музее антропологии и этнографии по приглаше- нию О.Г. Алешо (который умер от туберкулеза в 1922 г.) (Олександр Гаврилович Алешо — антро- полог та етнограф — О. Щ.). Непосредственным моим руководителем был А.и. Онищук (Антін Іванович Онищук — етнограф, досліджував пе- реважно духовну культуру гуцулів — О. Щ.), галичанин — человек очень способный, но без широкого систематического образования. Пер- вое время он относился ко мне очень хорошо, но вскоре, когда я стала становиться на ноги в на- уке, стала иметь самостоятельное мнение, его отношение резко изменилось к худшему. Окружение, в котором я находилась, вся та атмосфера, в которой протекала академичес- кая работа, была насыщена националистичес- ким настроением. Это настроение, которое, т. с., носилось в воздухе во время Крымо-Ефре- мовской академии, до известной степени отра- зилось и на мне, на моей работе (несмотря на І с т о р і я н а у к и 316 то, что с широкими кругами акад. сотрудников я встречалась очень мало, а работала главным образом замкнуто в тесном кругу сотрудни- ков этнографического отделения музея). Это настроение выразилось у меня с одной стороны в выборе тематики первых лет научной рабо- ты (исключительно украинскими), в известной идеологизации украинского села и т. п. С дру- гой — выразилось в очень наивной форме: в ан- кетах (в начале моего пребывания в академии) я писала, что я украинка, хотя таковой себя не считала и не чувствовала. Это было тем бо- лее нелепо, что многие акад. работники знали меня вовсе не как Шульгину, а как дочь докто- ра Тартаковского. Однако должна почеркнуть, что я параллельно с этим в ряде официальных документов постоянно указывала, что я еврей- ка (при получении временного удостоверения из милиции, при подаче заявления в Ленинградс- кий университет). В последствии вполне осоз- нав глупость и нелепость своего поведения, всег- да во всех анкетах писала, что я еврейка. Первое время я была очень увлечена работой в Музее. Но вскоре она перестала меня удовлет- ворять. Работа велась слишком замкнуто. Я не имела представления, как работают дру- гие аналогичные учреждения. Я опять стала стремиться в Москву, Ленинград. Кроме того, меня стало угнетать то, что я не получила систематического высшего образования. В 1925 г. я стала хлопотать о том, чтобы меня допустили к экстернату по географическому факультету при физико-математическом отделе Л. Г. У. (Ленінградський географічний університет — О. Щ.). Допустили к экстерна- ту не сразу. В 1926—1927 гг. я сдала экзамены, а весной 1928 г. защитила дипломную работу. Во время поездок в Ленинград (по универси- тетским делам) я познакомилась кое-с-кем из профессуры — с Л.Я. Штернбергом, Таном- Богарозом, Д.К. Зелениным, Е. Кагоровым и др. Встречалась и общалась со Штернбергом, давнишним знакомым моей матери, старым народником, ставшим этнографом в ссыл- ке на Сахалине. Л.Я. относился ко мне очень тепло, интересовался моими научными начи- наниями, давал советы и указания. Он всегда шел навстречу молодежи (не впример другим професорам, общение с которыми было очень нелегкое). Л.Я. Штернберг оказал немалое влияние на мое научное мировоззрение (между прочим советские этнографы называли Л.Я. «стихийным марксистом»). Образование, которое я получила в Ленин- градском Географическом Университете все таки не дало мне систематической школы — с одной стороны я была мало связана с уни- верситетом, будучи экстерном. С другой — оно не удовлетворило мои запросы — т. к. преподавание в общем велось … (не зрозуміле слово — О. Щ.), в частности совершенно не- достаточное внимание уделялось изучению основ марксизма и критике буржуазных, «об- щепринятых псевдонаучных теорий». Работа моя в ВУАН протекала замкнуто; этнографический Музей был как-бы изолирован от академических учреждений. В старой ВУАН была полная разобщенность между комиссиями, кафедрами, музеями. Такая разобщеннось наблю- далась даже между родственными учреждения- ми, которые фактически игнорировали работу друг друга. В частности полное игнорирование работы этнографического Музея имело особен- но острый характер. Так, например, отношение академика М. Грушевского, Е. Грушевской, группы их сотрудников и учеников попросту напоминало бойкот; точно такое же игнорирование было и со стороны этнографической комиссии (акад. Лобо- да) и ряда киевских музейных работников. Такое же игнорирование было работы музея, полный индиференцизм и даже резко отрицательное к ней отношение было и со стороны руководящей верхушки ВУАН (Крымский, Ефремов, Воблый, Корчак-Янурковский, позднее Камышан) — сис- тематический отказ в средствах, ежегодная угроза выселить музей в совершенно непригодное помещение, отказ в расширении помещения, в увеличении штатов. Мне лично пришлось вести ожесточенную борьбу с Ефремовым за замещение вакантной должности (после ухода Онищука) ко- торое у нас попросту украли. В высшей степени отрицательные отношения вызвали попытки Музея связаться с советской общественностью (обследов. Комиссии Горсовета, выставка по предложению Будкомоса и ряд других). Такое совершенно недопустимое отноше- ние к Музею изменилось только с приходом Ф.А. Козубовского, который дал общее руко- водство, втянул Музей в общую работу, вклю- чив Музей в состав СиМК (СІМК — Секція іс- торії матеріальної культури — О. Щ.) он связал его с другими акад. учреждениями. (Наступні сторінки написано нерозбірливо, порівняно з попередніми — О. Щ.): Негатив- ные стороны работы Музея — «вещевизм» с характерным типологическим методом, при котором муз. вещь является чем-то самодав- леющим и не показана во всех связях и опос- редствованиях; результатом такой экспози- ции является полный отрыв экспонатов от их исторической обстановки; вещи являються мертвыми памятниками вместо того, что- бы показывать те социально-экономические отношения, которые за ними скрываются. В работе музея красной нитью проходит давление «живой старины», а в силу этого, в экспозиции преобладают реликтовые формы и наблюдается искуственное архаизирование быта села в музейном показе. Нужно отметить статичность экспозиции, вместо живого дипломатического и комплексно- го показа. Не показана и связь явлений надстро- ечного порядка со степенью развития техники и характером материального производства. В Му- 317 Щербань О.В. Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи зее не было показано классовые разделения села. Работа Музея не была увязана с заслугами соци- ального строительства. Главный упор был на изучении украинского села (бедняцкого) работы по узучению быта рабочих нацменьшинств УССР была начата сравнительно поздно (в 1922—1924). Должна сказать, что с 1930 г. в работе музея произошел коренной перелом, согласно указания Музейного съезда». Л. Шульгіна, 13 січня 1934 р. [Центральний державний…, арк. 6—14]. Зрозуміло, що багато з написаного Лідією Савів- ною було продиктовано вимогами моменту. Щось взагалі не дописано, щось не зовсім відповідало дійсності. Зокрема про те, що Лідія Шульгіна була захоплена українською культурою досить красно- мовно свідчить її наукова спадщина. Працюючи в Музеї, дослідниця здійснила ряд експедицій на Чернігівщину, Вінниччину, Київщину. Зібрала й описала тисячі музейних експонатів, розробила ряд наукових програм з методики збору фоль- клорно-етнографічних матеріалів. Серед них: «Пасічництво (програми до збирання матеріалів)» (1925), «Засоби та способи перенесення вантажу», «Народний календар». На основі польових ма- теріалів написано ряд цінних етнографічних пра- ць: «Матеріали з історії освітлення української хати» (1927), «Плетіння брилів, за матеріалами, зібраними в с. Бубнівці» (1927), «Форма різьблен- ня «коника» на Чернігівщині» (1927), «Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі» (1929), «Українські вос- кобійні» (1929), «Прилади для освітлення в с. Буб- нівці на Поділлі». Про вивчення нею історії ткац- тва свідчить рукопис її праці «Ткацькі верстати в с. Мартиновичі на Київщині». Окрім того, Лідія Шульгіна розробляла програми і методологію дослідження культур національних меншин, які проживали в Україні [Борисенко, 2002, с. 60]. Охарактеризую її єдину керамологічну статтю «Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі», опубліко- вану 1929 р. в ІІ томі збірника наукових праць «Матеріяли до етнології». Вона досі залишається найповнішим описом гончарства подільського села Бубнівка. Вже через це праця Лідії Шульгі- ної заслуговує на увагу, оскільки заповнює одну з прогалин в українській керамології. Написане дослідження на основі етнографічних «екскурсій» наприкінці зими та восени 1926 й влітку 1928 р. Ця наукова студія характеризує Лідію Шульгіну як фахового етнографа. Про це свідчить стиль написання цієї ґрунтовної праці, а також застосо- вана методика дослідження: «описуючи гончарс- тво в Бубнівці я здебільшого спиралась на свої безпосередні спостереження, намагаюсь, по змозі бачити все, що стосується гончарської праці, і записувала все під час роботи. Записуючи відо- мості, що їх подавали мені бубнівські ганчарі, я намагалась передати їх точно в тій формі, як вони говорили» [Шульгіна, 1929, с. 112]. Про при- чини дослідження нею саме гончарства Бубнівки зазначено так: «щодо мене, то я взяла участь у одній екскурсії Ю.С. (Юрій Семенович Алексан- дрович — О. Щ.) до с. Бубнівки, зовсім не маючи на меті досліджувати там гончарство. Од- нак, опинившись у Бубнівці, етнографові дуже трудно минути цей бік народньої техніки, бо їй належить надто важливе місце в побуті та житті бубнівських мешканців…» [Шульгіна, 1929, с. 111]. Варто зауважити, що в 1920-х рр. в українській етнографії відбулося переосмислен- ня методики збиральницької роботи. Зокрема, безпосередній керівник Лідії Шульгіної Антін Онищук запропонував і впроваджував у роботу метод стаціонарного дослідження, який перед- бачав комплексне, довготривале дослідження «дослідних станцій» у селах цікавих народними промислами. Він підкреслював нерозривність явищ матеріальної й духовної культури народу. Село Бубнівка на Поділлі стало однією з «дослід- них станцій» української етнографії з легкої руки уродженця Вінничини Юрія Александровича, який цікавився історією гончарства в Бубнівці та економічною стороною промислу. Про нього Лідія Шульгіна зазначила, що він першим по- чав широко досліджувати бубнівське гончарство. Читав 1925 р. доповідь в Етнографічній комісії ВУАН про власні досліди в Бубнівці, взимку 1925—1926 рр. зібрав колосальну колекцію ста- ровинних та сучасних виробів гончарів для «Кус- тарного Відділу Сільсько-Господарського Му- зею» в Києві. Дослідниця відмітила, що зібрана Александровичем колекція не має рівної щодо кількості й багатства варіантів та різних форм бубнівського посуду [Шульгіна, 1929, с. 111]. Лідія Шульгіна мала вивчати «техніку бубнівсь- ких гончарів та все те оточення, що в ньому відбувається їхня робота й пливе їхнє щоденне життя», Євгенія Спаська — орнаментику буб- нівського посуду з мистецького погляду [Шульгі- на, 1929, с. 111—112]. До речі, керамолог Євгенія Спаська в цьому ж таки збірнику «Матеріяли до етнології», опублікувала статтю «Орнамент буб- нівського посуду» (1929). В статті Лідії Шульгіної «Ганчарство в с. Буб- нівці на Поділлі» детально описано всі проце- си технології гончарного виробництва. Праця складається з одинадцяти розділів, кожний з яких поділяється на підрозділи з окремими підзаголовками: І. «Глина, їх здобування та оброблення», який скомпоновано з таких підрозділів: 1. Сорти гли- ни, 2. Відомості про глей та глину; 3. Глинища; 4. Відміни глею та їхні особливості; 5. Глина та її особливості; 6. Наготовлювання глею до ро- боти; 7. Вимішування глею; 8. Товчення глини толоком; 9. Особливості «місяного» глею; ІІ. «Робота (виріб посуду)»: 1. Прилади для роботи, 2. Процес виробу (де детально описа- но всі стадії виробництва всіх видів посуду — О. Щ.), 3. Особливості роботи, 4. Висушування й складання посуду, 5. Продукція ганчарів; ІІІ. «Писання посуду»: 1. Фарби, 2. Писання. ІV. «Випал посуду»: 1. Горно, 2. Укладання посуду, 3. Вогонь, 4. Палення горна, 5. Паливо, 6. Брак. І с т о р і я н а у к и 318 V. «Вироби»: 1. Круглясті форми, 2. Еліптич- ні форми, 3. Циліндричні форми, 4. Стіжкуваті форми, 5. Фігурний посуд, 6. Инші вироби, 7. Лік та міра на посуд. VІ. «Організація праці: відомості про ган- чарів»: 1. Участь сім’ї, 2. Челядники, 3. Учні. 4. Теперішні ганчарі. 5. Колишні ганчарі. 6. Походження ганчарства. VІІ. «Витрати та прибутки ганчарів: 1. До- клади, 2. Прилади та ремонти, 3. Результати виробництва, ціни, заробіток. 4. Робочий день; кількість робочих днів на рік, 5. Панщина. VІІІ. «Умови праці та недуги»: 1. Зовнішня обстановка праці, 2. Ганчарські недуги, 3. Хар- чування. ІХ. «Вірування, звичаї та забобони»: 1. Дні, коли не можна робити, 2. Забобони, зв’язані з виробом посуду, 3. Звичаї при купівлі та ті, що стосуються нового посуду. Х. «Продаж посуду»: 1. Укладання посуду, 2. Баришники, 3. Термін та місця продажу, 4. Продаж гуртом, 5. Продаж на роздріб. ХІ. «Кінцеві уваги»: 1. Глини та їх оброблю- вання, 2. Робота — виріб посуду, 3. Писання посуду та полива, 4. Випал посуду, 5. Вироби, 6. Організація праці, 7. Прибутки та витрати ганчарів, 8. Продаж посуду, 9. Умови праці, 10. Вірування та забобони. Характеризуючи бубнівське гончарство за такою схемою, дослідниця докладно виклала власну логіку подачі етнографічних матеріалів. Наприкінці праці подала пояснення до ілюст- рацій, резюме розділів латинською мовою та самі ілюстрації-таблиці (всього Х таблиць). До речі, вдало підібрані ілюстративні матеріали виконано у вигляді фото і рисунків. Виклада- ючи матеріали, Лідія Шульгіна використала термінологію місцевих гончарів, що робить працю дуже важливим керамологічним джере- лом. Окрім тогочасних, досліджуваних нею, до- слідниця описала й давніші способи орнамен- тування посуду. Виокремила та подала аналіз основних елементів орнаментів бубнівського посуду. Виходячи з назв, вона згрупувала їх у три головні категорії — геометричні, рослинні та тваринні. Зробила висновок про те, що рос- линні й тваринні елементи стилізовані та гео- метризовані [Шульгіна, 1929, с. 135]. Детально охарактеризувала бубнівський посуд загалом і кожен вид зокрема, проаналізувала фор- ми, порівняла з давнішими виробами, навела приклади використання їх у побуті [Шульгі- на, 1929, с. 145—154]. Дослідниця також опи- сала організацію праці бубнівських гончарів, навчання гончарству, відзначила їх вмілість і вправність. На мою думку, надзвичайно важ- ливими є й наведені дослідницею імена і пріз- вища всіх бубнівських гончарів та жителів, з якими їй довелося працювати. Серед них: Ригір Ганчар, Михайло Ганчар, Яків Ганчар, Софія Ганчар, Лукаш Ганчар, Втома Ганчар, Ганя Ганчар, Герасим Бевс, Титяна Ганчар та інші. Важливо, що Лідія Шульгіна звернула увагу не лише на умови праці, робочий день, недуги бубнівських гончарів, але й на побут, повсякденне їхнє життя, а також вірування й забобони. Проаналізувавши статтю керамолога Лідії Шульгіної «Ганчарство в с. Бубнівці на Поділ- лі», можна зробити висновок про те, що вона є не лише одним із зразкових досліджень гончарства одного осередку, але й цінне, талановите й у ви- сокій мірі заохочуюче до подальшої роботи. Таки- ми ж є й інші етнографічні публікації авторки. Таким чином, матеріали слідчої спра- ви № 6003 Лідії Шульгіної, яка зберігається в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, та аналіз наукової спадщи- ни дослідниці дають можливість відтворення повнішої картини її життєпису. Борисенко В. Нариси з історії української етнології 1920—1930-х років . — К., 2002. Центральний державний архів громадських об’єд- нань України, ф. 263, оп. 1, спр. 33929, 18 арк. Шульгіна Л. Ганчарство в с. Бубнівці на Поділ- лі // Матеріяли до етнології. — К., 1929. — Т. ІІ. — С. 111—200. Щербань О. Дослідниця подільського гончарства Лідія Савівна Шульгіна // Актуальні проблеми археології: Тези міжнар. наук. конф. на пошану І.С. Винокура (23—25 вересня 2010 р., м. Кам’янець- Подільський). — Тернопіль, 2010. — С. 127—130. Е. В. Щ е р б а н ь биогрАФиЯ керАмологА лиДии САввиШны ШульгиноЙ по материалам следственного дела На основании документов следственного дела ук- раинского этнографа Лидии Шульгиной, которые хранятся в Центральном государственном архиве общественных объединений Украины (Киев), в науч- ный оборот вводятся неизвестные факты биографии исследовательницы. Впервые проанализирована статья керамолога Лидии Шульгиной «Гончарство в с. Бубнівці на Поділлі». О. V. S h c h e r b a n the bIogrAPhy of CerAmologIst lIdIyA sAVVIVnA shulgInA based on the materials of the Inveytigatory Case The article is based on the documentary materials of the Inveytigatory Case of Lidiya Shulgina, what are kept in the Central State Archive of Public Organiza- tions of Ukraine (Kyiv). The Fragments from the Biog- raphy of a well-known researcher. The before unknown facts from the life of this ceramologist are put into the cientific ciraulation.

Життєпис Лідії Савівни Шульгіної за матеріалами слідчої справи

Репозитарії

Схожі ресурси