Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії
У статті йдеться про особливості костюмних комплексів, матеріали для вивчення яких знайдено на території Лісостепового Правобережжя. Жіноче вбрання вирізняли такі елементи як цвяхоподібні сережки, шпильки, прикраси з самоцвітів. Ці декоративні засоби оформлення костюмів були етнолокальними ознак...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2016
|
| Назва видання: | Археологія і давня історія України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161534 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії / Л.С. Клочко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 2 (19). — С. 103-113. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-161534 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1615342019-12-14T01:26:32Z Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії Клочко, Л.С. Статті У статті йдеться про особливості костюмних комплексів, матеріали для вивчення яких знайдено на території Лісостепового Правобережжя. Жіноче вбрання вирізняли такі елементи як цвяхоподібні сережки, шпильки, прикраси з самоцвітів. Ці декоративні засоби оформлення костюмів були етнолокальними ознаками костюмів місцевого населення з регіону скіфів-орачів. В статье рассмотрены особенности костюмных комплексов, материалы для изучения которых найдены на территории Лесотепного Правобережья. Женский убор отличался такими элементами как гвоздиковидные сережки, шпильки, украшения из самоцветов. Эти декоративные элементы оформления костюмов были этнолокальными признаками костюмов местного населения из региона скифов-пахарей. Scythian population’s dress comprises a variety of ethnographic features preserved almost throughout the entire Scythian period. This can be seen in various categories of decoration complexes. Ethno-local markers of women’s garments in the Forest-Steppe Right- Bank area included nail-like earrings, necklaces of gems (mostly, of amber), and pins. The origin of these ornaments is linked with the material culture of pre- Scythian tribes in the Middle Dnieper area, Central and North-Western Europe, due to genetic linkages between the archaeological cultures of those regions and the Right-bank Forest-Steppe, which date back to the Bronze Age. In 5000—4000 BC, the Scythian lands were home to the Hellenic — Scythian art; therefore, the costumes most clearly reflect signs of interaction between the local, as well as «Iranian» (that is, in fact, Scythian) and Hellenic elements. The means of costume decoration indicate changes in the principles of the Ploughmen Scythians’ decorative art. Women’s costumes demonstrate the emergence of new ornaments, whose origin is linked to the Hellenic culture. Meanwhile, there were workshops in the Middle Dnieper area, in which jewelers made ornaments based on samples of the Hellenic decorations but taking into account with local artistic traditions, and in addition, created completely original items. 2016 Article Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії / Л.С. Клочко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 2 (19). — С. 103-113. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161534 904.24/25(395)”6383” uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Клочко, Л.С. Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії Археологія і давня історія України |
| description |
У статті йдеться про особливості костюмних
комплексів, матеріали для вивчення яких знайдено
на території Лісостепового Правобережжя. Жіноче вбрання вирізняли такі елементи як цвяхоподібні сережки, шпильки, прикраси з самоцвітів.
Ці декоративні засоби оформлення костюмів були
етнолокальними ознаками костюмів місцевого населення з регіону скіфів-орачів. |
| format |
Article |
| author |
Клочко, Л.С. |
| author_facet |
Клочко, Л.С. |
| author_sort |
Клочко, Л.С. |
| title |
Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії |
| title_short |
Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії |
| title_full |
Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії |
| title_fullStr |
Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії |
| title_full_unstemmed |
Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії |
| title_sort |
декоративні елементи жіночого вбрання на землях правобережної скіфії |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161534 |
| citation_txt |
Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії / Л.С. Клочко // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 2 (19). — С. 103-113. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
| series |
Археологія і давня історія України |
| work_keys_str_mv |
AT kločkols dekorativníelementižínočogovbrannânazemlâhpravoberežnoískífíí |
| first_indexed |
2025-07-14T14:04:51Z |
| last_indexed |
2025-07-14T14:04:51Z |
| _version_ |
1837631424325222400 |
| fulltext |
103ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
УДК: 904.24/25(395)”6383”
Л. С. К л о ч к о
ДЕКОРАТИВНІ ЕЛЕМЕНТИ
ЖІНОЧОГО ВБРАННЯ НА ЗЕМЛЯХ
ПРАВОБЕРЕЖНОЇ СКІФІЇ
У статті йдеться про особливості костюмних
комплексів, матеріали для вивчення яких знайдено
на території Лісостепового Правобережжя. жі-
ноче вбрання вирізняли такі елементи як цвяхо-
подібні сережки, шпильки, прикраси з самоцвітів.
ці декоративні засоби оформлення костюмів були
етнолокальними ознаками костюмів місцевого на-
селення з регіону скіфів-орачів.
К л ю ч о в і с л о в а: костюмні комплекси, ет-
нолокальні ознаки, декоративні елементи.
Майже 200 років тому археологи звернулися
до вивчення костюма. Науковці визначили, що
цій категорії культури притаманні такі риси,
як історичність і значний інформаційний по-
тенціал. Адже вбрання тієї чи іншої спільноти
відбиває технічні та технологічні досягнення,
зв’язки, соціальні відносини, вірування, зви-
чаї, моральні норми, художні традиції, тобто
містять відомості про матеріальну та духовну
сферу буття суспільства і окремої людини.
У ході опрацювання матеріалів, за якими
можна скласти уявлення про вбрання, спе-
ціалісти виробили низку методів досліджен-
ня. Насамперед, це комплексний та компа-
ративний аналіз археологічних та писемних
пам’яток. зазначені способи вивчення джерел
дозволяють накреслити пунктирні лінії, за
якими можна реконструювати костюмний ком-
плекс або його складові. Слід наголосити, що
реконструкція — не тільки результат, але та-
кож і метод вивчення костюма, адже в деяких
аспектах вона відповідає такому поняттю, як
моделювання (макетування): перенесення ха-
рактеристик одного об’єкта на інший з метою
визначення його особливостей та перевірки
достовірності гіпотез. важливе значення у
відтворенні костюмів праісторичних народів
мають і досягнення етнології: дослідники ста-
родавнього костюма користуються понятійним
апаратом, спираються на деякі теоретичні за-
сади, залучають спостереження етнографів та
етнографічні колекції.
значна кількість розвідок присвячена скіфсь-
кому костюму. База для дослідження теми
включає не тільки археологічні, але й писемні
пам’ятки. Археологічні матеріали складають ве-
ликі групи: рештки вовняних, лляних, конопля-
них та навіть шовкових тканин, а також повсті,
шкіри; золоті, срібні, бронзові декоративні еле-
менти — аплікації для оформлення головних
уборів, одягу, взуття, зафіксовані в могилах in
situ; ювелірні вироби — особисті прикраси та
витвори торевтики, на яких подано зображення
костюма. все це, а також твори античних істо-
риків, мандрівників, письменників становить
основу для реконструкції костюмів та визначен-
ня особливостей їх функціонування.
в центрі уваги фахівців найчастіше опиняєть-
ся вбрання власне скіфів, тобто, прибульців —
номадів, хоча й костюми населення Лісостепової
Скіфії також ставали темою дослідження. Так,
одяг та прикраси мешканців Правобережжя
Середнього Придніпров’я розглядала в.Г. Пет-
ренко. вона зібрала відомості про рештки текс-
тилю, золоті аплікації з поховань V—III ст. до н.
е, але не запропонувала реконструкцій костюм-
них комплексів або окремих елементів [Петрен-
ко,1964, с. 28—35]. Слід також назвати статті
в.А. Іллінської, Т.в. Мірошиної, Л.С. Клочко,
у яких представлено інтерпретацію змісту зоо-
морфних образів — деталей оформлення уборів,
варіанти реконструкцій різних компонентів
костюмів [Іллінська, 1971, c. 73—79; Мірошина,
1977, с. 77—94; Клочко, 2008, с. 23—42].© Л.С. КЛОчКО, 2016
Статті
104 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
Для вивчення вбрання населення Правобе-
режної Скіфії дослідники залучають здебіль-
шого декоративні засоби: пластинки-аплікації,
сережки, різноманітні нашийні та наручні оз-
доби — тобто, знімні (накладні) прикраси. за-
стосування методики реконструкції костюмів за
археологічними матеріалами дало результати:
було відтворено архаїчні головні убори (курган
№ 100 поблизу с. Синявка, № 35 поблизу с. Боб-
риця, Переп’ятиха) [Клочко, 2012, с. 223—232],
а також костюми IV ст. до н. е. з курганів № 4
поблизу с. Новоселки та великому Рижанівсь-
кому [Клочко, 2008, с. 23—42; 1992, с. 99; 1998,
с. 139—151] (рис. 1; 2).
Особливості костюмів скіф’янок відбивають
декоративні елементи, зокрема, комбінації
знімних прикрас. Деякі оздоби є знаками ет-
нолокальної своєрідності вбрання. його до-
слідження дозволяє відтворити комплекти чи
набори прикрас, притаманних жителям регіо-
ну, визначити їх характеристики у контексті
історії костюма населення Скіфії.
Як відомо, корені культури населення Пра-
вобережного Лісостепу слід шукати у колі біло-
грудівсько-чорноліських пам’яток [Ильинская,
Тереножкин 1983, с. 283]. Аксіомою є спостере-
ження дослідників: форми повсякденного одя-
гу завжди пристосовані до кліматичних умов
і відповідають вимогам господарської діяль-
ності, тому впродовж довгого часу зберігають
риси локальної своєрідності. за висновками
етнографів «крій одягу та інші його характе-
ристики в цілому формуються не в рамках на-
роду, а в межах регіону» [Лобачева, 1989, c. 35].
Парадне вбрання вирізняється переважанням
знакових функцій над утилітарними. Аналіз
археологічних залишків одягу, взуття, декору
дає можливість розкрити символіку окремих
елементів, загальний характер костюма за
простими опозиціями: чоловічий — жіночий;
повсякденний — парадний; бідний — багатий,
а також виявити більш глибинні явища буття
етносу, втілені в убраннях. Костюми мешкан-
ців Скіфії були різними, а відмінності відби-
вають, насамперед, етнічну неоднорідність на-
селення.
С.С. Бессонова, досліджуючи економічний та
культурний розвиток у Лісостепових регіонах
Скіфії, зазначила, що у VII — на початку VI ст.
до н. е. скіфи-номади прийшли до регіону ком-
пактного проживання нескіфських племен, і в
середовищі останніх відмічаємо «прояви куль-
тури скіфського типу» [Бессонова, 1999, c. 149].
У декоруванні одягу перевагу надають таким
засобам як аплікації. Хоча їх застосовували і
«чорнолісці», але цей спосіб декору, мабуть, не
домінував, а був одним з прийомів оздоблення
[Клочко, 2001, c. 30]. Жінки — мешканки Лі-
рис. 1. Реконструкція костюма скіф’янки за матеріа-
лами дослідження великого Рижанівського кургану
(черкаська обл.; IV ст. до н. е.)
рис. 2. Костюм скіф’янки за знахідками в кургані
поблизу с. Новоселки (черкаська обл.; IV ст. до
н. е.)
Клочко Л.С. Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії
105ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
состепового Правобережжя використовували
золоті аплікації, на яких представлено обра-
зи у звіриному стилі — олень, кінь (гірський
козел) (с. Синявка, Бобриця), а також — запо-
зичені з мистецтва Передньої Азії — грифон
(с. Переп’ятиха) (рис. 3, 1—3). Але й геометричні
мотиви, властиві для орнаментів місцевих зем-
леробів, зберігають зміст і декоративне значен-
ня. йдеться про трикутники з концентричних
кілець та фігурні пластинки, вирізані за конту-
ром, утвореним зображенням трьох кіл (рис. 3,
4, 5). за спостереженнями М.Н. Дараган, анало-
гії таким виробам зафіксовані в південногаль-
штатській групі Dolenjska. Саме як прикраси
головного убору трикутники зі з’єднаних кілець
знайдено на території Центральної та Півден-
ної європи [Дараган, 2011, c. 607].
Пластинки-аплікації деяких типів виготов-
ляли, імовірно, місцеві майстри (тобто, з регіо-
ну Правобережного Лісостепу), маючи за зра-
зок, крім «пірамідок з трьох кружалець», твори
у скіфському звіриному стилі. Наприклад,
аналіз зображень гірського козла (чи коня) до-
водить, що витвори було виконано особою, яка
«не розуміла декоративного значення деяких
елементів», а тому їх відтворення відрізняєть-
ся від «першоджерела» [виногродська, 2000,
с. 17—23]. Місцеві майстри з позицій власного
естетичного досвіду інтерпретували образ оле-
ня. Це добре видно, якщо порівняти манеру
відтворення тварини у VII—VI і в V—ІV ст. до
н. е. [Грибкова, 2014, с. 103, 107].
У цих же (тобто, місцевих) майстернях були
зроблені знімні прикраси, притаманні вбран-
ню населення Лісостепового Правобережжя.
йдеться, насамперед, про сережки деяких ти-
пів, а також намисто з напівкоштовного ка-
міння та шпильки — елементи костюмів, які
мали значення етнолокального індикатора.
Походження названих прикрас пов’язано з ма-
теріальною культурою племен передскіфського
часу у Середньому Подніпров’ї, Центральної та
Північно-західної європи.
Сережки. за доби скіфської архаїки на зем-
лях Дніпровського Правобережжя та західного
Поділля були поширені так звані цвяхоподібні
сережки (чи завушниці) — вироби, що нагаду-
ють перекручений у формі S або дугоподібно
зігнутий гвіздок з пласкою чи опуклою шляп-
кою. Польські археологи аналізували аналогіч-
ні сережки, знайдені серед пам’яток лужицької
культури. Походження завушниць — питання,
яке в тому чи іншому контексті висвітлювали
Т. Сулимірський, К. Москва, М. Душек, М. Пар-
дуц, А.І. Мелюкова [Sulimirski, 1936; Moskwa,
1963, s. 253—259]. висновки науковців збіга-
ються: гвіздкові підвіски виникли під впливом
скіфських зразків, а деякі екземпляри є імпор-
тованими зі Скіфії [Bukowski, 1960, р. 70—72].
в.Г. Петренко виділила 5 типів цвяхоподібних
сережок, але висновки про їх походження до-
сить суперечливі. в.Г. Петренко розглянула
різні гіпотези стосовно сережок 1 та 2-го типів
[Петренко, 1978, c. 21—26]. з одного боку, автор
не заперечує можливості того, що скіфські мо-
делі є переробкою грецьких «завушниць». Хоча
певні сумніви спонукали її до застереження:
«… Якщо грецькі сережки VIII ст. до н. е. й були
початковою формою цвяхоподібих сережок, то в
VI ст. до н. е. останні, без сумніву, стали части-
ною місцевого лісостепового комплексу» [Пет-
ренко, 1978, c. 26]. Крім того, на думку в.Г. Пет-
ренко, сережки з круглого у перерізі стрижня,
кінці якого розклепані у вигляді головки цвяха
(3-й тип), є однією з гілок розвитку 1-го типу, що
не дістала поширення. Але нижче в тексті до-
слідниця зіставляє сережки 3-го типу з підвіс-
ками, спірально вигнутими з відрізка стрижня,
на одному кінці якого — пласка шляпка, а на
іншому — конічна шишечка, знайденими на
території Трансільванії, Угорщини, Південної
Словаччини [Мелюкова, 1979, c. 104, рис. 34, 17,
18]. відзначивши подібність загального абрису
та деталей, в.Г. Петренко висловила припущен-
ня про вплив північно-фракійських прикрас на
формування скіфських цвяхоподібних [Петрен-
ко, 1978, c. 26]. Ця думка викликає заперечення,
насамперед тому, що названі фракійські оздоби
зроблено не раніше VI ст. до н. е., а схожі на них
скіфські, як свідчать матеріали з к. Переп’ятиха,
були елементами костюма вже в середині VII ст.
до н. е. [Скорий, 1990, c. 34—36].
Цвяхоподібні сережки з території Скіфії скла-
дають одну групу, до якої належать кілька типів
прикрас, що розрізняються загальним абрисом та
технологією виготовлення. До архетипу належать
сережки з круглого у перерізі дроту, кінці якого
оформлено маленькими щитками, тобто, тип ІІІ
за класифікацією в.Г. Петренко, ІІb — К. Моск-
ви, ІІс — з. Буковського [Петренко, 1978, табл. 16,
48—59]. На мій погляд, ці оздоби є модифікацією
сережок, які з’явилися в пам’ятках передлужиць-
кої культури у другій половині ІІ тис. до н. е. Про
рис. 3. Пластинки — аплікації — оздоби архаїчних
головних уборів з курганів Лісостепового Право-
бережжя (VII—VI ст. до н. е): 1, 4 — з кургану 100
(«Могила Тернівка») поблизу с. Синявка черкаської
обл.; 2, 5 — з кургану 35 поблизу с. Бобриця чер-
каської обл.; 3 — із зображенням грифона (курган
Переп’ятиха)
Статті
106 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
це свідчать матеріали з поховання на території
Польщі (Куяви, Круща Подлотова), яке має абсо-
лютну дату 1263 р. до н. е. йдеться про підвіски з
бронзового, круглого у перетині стрижня, вигну-
того у вигляді підкови, розклепані кінці якої зна-
ходяться у різних площинах (діаметр щитка — 8,
стрижня — 2, висота — 14 мм) [Klocko, Czebreszuk,
1997]. Це один з аргументів на користь версії про
західне походження цвяхоподібних сережок.
Отже, початковою формою гвіздкових сере-
жок були моделі, зроблені зі стрижня (товщи-
ною 2—3 мм) з потовщеним (цвяхоподібним,
напівсферичним, біконічним — відповідно до
завершення шпильки) одним кінцем та загос-
треним другим, а також з пласкими щитками
чи потовщеннями з двох боків. Оформлення
кінців (потовщення) майстри здійснювали, роз-
клепуючи стрижень.
Пізніше з’явилися похідні зразки різних типів.
Один з них — сережки з напівсферичним щит-
ком та спірально вигнутою дужкою, розклепа-
ною на кінці. Таких прикрас знайдено найбіль-
ше [Петренко, 1978, c. 15—20, 22—41, 46]. Ще
один тип — сережки з двома щитками (різними
за розмірами), з’єднаними дужкою [Петренко,
1978, табл. 16, 1—7, 10—13]. Обидва типи набули
поширення в VI ст. до н. е., а пізніше з’явилися
варіанти цих прикрас. Їх здебільшого відливали
у кам’яних формах, доробляючи деталі куван-
ням. Деякі екземпляри виготовляли з двох або
трьох елементів — тобто, окремо вигинали стри-
жень, до кінців якого припаювали одну або дві
напівсферичні шляпки (однакові за розмірами
або різні). загальна форма цих оздоб знайшла
продовження в прикрасах з конусоподібними
щитками різного розміру на одному чи на двох
кінцях дужки [Петренко,1978, табл. 17, 14—20].
Ще один тип складають сережки з вели-
кими пласкими чи ледь опуклими щитками
(25—33 мм), до яких приєднано коротку дро-
тяну дужку, зігнуту у вигляді петлі [Петренко,
1978, табл. 17, 8—12]. Моделі, що належать до
названих типів, є місцевими розробками цвя-
хоподібних підвісок. Їх виготовляли на рубежі
VI—V ст. до н. е. на території всього Лісостепу
(рис. 4, 1—3).
Цвяхоподібні підвіски (чи сережки) є харак-
терними елементами жіночого костюма, і лише
в окремих випадках оздоби включали (по од-
ному екземпляру) до вбрання чоловіків. У них
сережки, імовірно, відігравали роль оберега,
знака локальної своєрідності убрання, соціаль-
ної належності. Наприклад, в кургані 1 побли-
зу с. Трипілля (Київської обл.) знайдено золоту
оздобу з невеличкими опуклими щитками на
обох кінцях спірально зігнутого стрижня [Ха-
ненко Б., Ханенко в., 1889, табл. ХХІХ, 423;
Петренко, 1978, с. 26, табл. 16, 54]. Схожа брон-
зова сережка була єдиною прикрасою хлопчи-
ка-слуги у похованні 2 в кургані Реп’яхувата
Могила (с. Матусів, черкаська обл.) [Ильинс-
кая, Тереножкин, 1983, с. 239].
Цвяхоподібні сережки у І тис. до н. е. набу-
ли поширення на великій території європи —
зокрема, в Польщі (серед пам’яток лужицької
культури), а окремі оздоби знайдено в Данії.
Але найбільше таких сережок виготовляли для
жінок з племен Лісостепової Скіфії, переваж-
но — Дніпровського Правобережжя та захід-
ного Поділля. Можливо, звідси прикраси цієї
групи потрапили і до Лівобережного Лісостепу,
а також в області підгірцевської, милоградської
та юхнівської культури.
Напівкоштовне каміння. Ще одна особ-
ливість костюмних комплексів регіону — намис-
то з напівкоштовного каміння. Разки бурштину,
гірського кришталю, сердоліку в VII—VI ст. до
н. е. були нашийними та наручними (брасле-
ти-перев’язки) прикрасами жіночих і подекуди
дитячих костюмів [Петренко, 1967, с. 34]. Най-
частіше матеріалом декору вбрання був бурш-
тин. його використання — традиція, корені якої
сягають доби бронзи. Про це свідчать знахідки
в пам’ятках середньодніпровської, тшинецької,
комаровської культур [Артеменко, 1961, с. 54—
55; Клочко в., 2008, с. 217].
Найбільш яскраві комплекси зафіксовано в
кургані 100 поблизу с. Синявка та № 35 поб-
лизу с. Бобриця (черкаська обл.). Ці похован-
ня вирізняють золотий декор головних уборів,
цвяхоподібні сережки та шпильки, а також на-
шийні прикраси з напівкоштовного каміння та
склоподібної маси. Так, у кургані 100 знайдено
намисто із сердоліку, агату і скла (26 екз.), а та-
кож бурштину — 84 намистини у формі октаедра
складали разок [Бобринский, 1887, табл. XVII,
10] (рис. 5, 1). У кургані 35 у костюмі однієї з
небіжчиць було дві низки намиста: верхня —
32 штуки топазів, сердоліків, агатів, гірського
рис. 4. Цвяхоподібні сережки (VII—VI ст. до н. е.):
1 — з двома щитками, курган 1 поблизу с. Трипілля
Київської обл.; 2, 3 — з двома круглими напівсферич-
ними щитками та петлеподібною дужкою, курган 100
(«Могила Тернівка») поблизу с. Синявка черкаської
обл.; 4 — з двома круглими напівсферичними щитка-
ми різного розміру та петлеподібною дужкою із круг-
лого у перетині дроту, курган Реп’яхувата Могила,
поховання 1 поблизу с. Матусів черкаської обл.; 5 — з
напівсферичним щитком та петлеподібною дужкою,
курган 447 поблизу с. Журавка черкаської обл.; 6 — з
конусоподібним щитком і тоненькою дротяною дуж-
кою, вигнутою у формі гачка, курган 447 поблизу
с. Журавка черкаської обл.
Клочко Л.С. Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії
107ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
кришталю і хризоліту; нижня — 40 екземплярів
різнокольорового каміння, серед яких — 2 ве-
ликих бурштинових намистини (у формі непра-
вильної зрізаної пірамідки) [Бобринский, 1887,
табл. XVIIІ; 1894, табл. ХХІ, 1]. У могилі похова-
ли ще одну жінку, убір якої прикрашали брон-
зові цвяхоподібні сережки та шпильки. Біля лівої
руки покійниці поклали блюдо, під нього — довгу
низку, яка включала, крім чорного та білого на-
миста зі склоподібної маси, ще 125 бурштинових
кулястих дрібних намистин [Бобринский, 1887,
табл. XVIIІ, 7; 1894, табл. ХХІ, 1] (рис. 5, 2). зі
звітної документації відомо, що бурштинові ви-
роби були серед знахідок у кургані Переп’ятиха.
йдеться про бурштинові намистини та фрагмент
пластинки, яку, можливо, використовували як
вставку [Скорий, 1990, с. 34, рис. 5, 18]. Цей кур-
ган є «усипальницею одного з могутніх скіфських
вождів», похованого з супровідними особами, се-
ред яких були скіфи-іранці та представники міс-
цевих племен [Скорий, 1990, с. 94].
Бурштинові прикраси були також у костюмах
жінок, які не належали до аристократичних
кіл, хоча мали золоті оздоби (курган 25 поб-
лизу с. Казаровка, Медвин, розкопки 1906 р.)
[Ковпаненко, 1981, с. 26, 47, 119].
з часів скіфської архаїки до нас дійшли ре-
штки начільної стрічки у кургані Реп’яхувата
Могила [Ильинская, Мозолевский, Тереножкин,
1979, с. 35]. У звіті зазначено, що на лобі небіж-
чиці, мабуть, була пов’язка, від якої залишилися
два ряди намистин: 39 циліндричних блакитних
з непрозорого скла та 32 кулястих з бурштину
(розміри 0,4—0,7 см). Ці прикраси (намистини)
невеличкі, а якщо їх нашити на текстильній
смужці у два ряди зверху та знизу, то вистачить,
щоб оздобити частину убору від скроні до скроні.
Стрічка, мабуть, була вузенькою (3—5 см), адже
разки намиста, прикріплені на великій площині,
втратять декоративний ефект. Комплекс голо-
вного убору жінки складали також золоті сереж-
ки з напівсферичними щитками та дві бронзові
цвяхоподібні шпильки.
Бурштинові намистини, з яких складали на-
шийні та наручні прикраси, знайдено серед де-
коративних деталей костюмів у похованнях жі-
рис. 5. Нашийні при-
краси з намиста з
бурштином (VII—V ст.
до н. е.): 1 — низки з
кургану 100 («Могила
Тернівка») поблизу
с. Синявка черкаської
обл.; 2 — з самоцвітів
з кургану 35 поблизу
с. Бобриця черкаської
обл.; 3 — курган 40
поблизу с. Гуляй Го-
род черкаської обл.;
4 — низка з костюм-
ного комплексу з
кургану 330 поблизу
с. Гуляй Город чер-
каської обл.; 5 — кур-
ган 432 поблизу с. Жу-
равка черкаської обл.;
6 — низка з колек-
ції О. Бобринського
(Канівський р-н чер-
каської обл.)
Статті
108 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
нок на річці Тясмині — поблизу с. Гуляй Город
(кургани 33, 38, 40, 330). вбрання жінки, похо-
ваної в кургані № 33, прикрашали сердолікові
(кулясті), геширові, бурштинові намистини.
Останні вирізняються кількістю (вони склада-
ють більшість у низці), а також різноманітніс-
тю форм та забарвленням. вбрання небіжчиці
доповнювали 2 бронзові браслети (на кожній
руці), а серед супровідних предметів особливо
цікавим є кам’яне блюдо [Ильинская, 1975,
с. 14]. На думку в.А. Іллінської, такі предмети
використовували для приготування космети-
ки. Але Б.А. Шрамко вважає переконливими
аргументи Б.Н. Гракова та К.Ф. Смірнова, на
користь визначення блюд як переносних вівта-
риків [Шрамко, 1987, с. 102].
Необроблені уламки бурштину (три екземп-
ляри) є складовою низки оздоб у костюмі жінки,
похованої у кургані 38. Серед речей небіжчиці
бачимо кам’яне блюдо, на якому збереглися
шматочки фарби — червоної та жовтої [Ильин-
ская, 1975, с. 15].
Набір намистин походить з кургану 40, у яко-
му поховали три небіжчики [Ильинская, 1975,
с. 15]. Жінці належала коротенька низочка з
різнокольорових камінців: сердоліку, рожевого
і коричневого халцедону, склоподібної маси та
бурштину.
У костюмі небіжчиці з кургану 330 була низка
намистин зі склоподібної маси, фаянсу, буршти-
ну, а також — мушель, кісточок плодів [Иль-
инская, 1975, с. 17]. Бурштинові елементи — 3
непрозорі бусини світло-коричневого кольору,
мабуть, складали центр нашийної оздоби. Особ-
ливо це припущення є логічним для великої на-
мистини, форму якої в плані можна визначити
як прямокутна трапеція (нижня і верхня основи
28 і 16, бічні сторони 20 і 2, товщина 7 мм). Отвір
у намистині зроблено по діагоналі, мабуть, спе-
ціально, щоб «спрямувати» донизу її трикутний
(клиноподібний) край. Інші намистини вирізня-
ються також пірамідальним абрисом. До такої
схеми розміщення, можливо, спонукала сим-
воліка нашийної оздоби; серед її елементів —
вістря стріли, що підкреслює значення всієї низ-
ки як оберега (рис. 5, 3). Таку ж функцію мали
і залізні браслети на кожній руці, і дві залізні
шпильки, перехрещенні на грудях жінки.
Бурштин та інші самоцвіти були оздобами
жінок, поховання яких дослідили поблизу сіл
Жаботин (к. № 524) та Журавка (к. № 406, 407,
432, 447) [Ильинская, 1975, с. 20, 22, 24—26].
Серед супровідних речей майже у всіх ком-
плексах (крім пограбованого кургану 432) ува-
гу привертають кам’яні блюда. А характерні
деталі вбрання небіжчиць шпильки: бронзові,
срібні, залізні, як правило по дві, крім кур-
ганів 407 (Журавка) та 524 (Жаботин) — тут
знайдено по одному стрижню. У костюмі жін-
ки, похованої у к. 407, оздоби головного убо-
ру — золоті пластинки у формі трикутників з
кружалець та із зображенням фігурки оленя.
Крім того, у костюмі були бронзові цвяхоподіб-
ні сережки, дротяний браслет, разки намиста зі
склоподібної маси, бурштину, скла та скляного
бісеру [Ильинская, 1975, с. 24]. У кургані 432
збереглись тільки деякі декоративні вироби,
зокрема — низка намиста. До її складу вклю-
чено фаянсові, кістяні, бурштинові намистини
[Ильинская, 1975, с. 25].
Найбільш багатим слід визнати поховання
в кургані 447. Убрання жінки включало золоті
декоративні елементи: дві цвяхоподібні сереж-
ки, пластинки різної форми, мабуть, прикраси
головного убору (50 штук напівсфер та 50 три-
кутників), рубчасте намисто (13 екземплярів),
а також низку з самоцвітів (26 намистин) —
гірського кришталю, сердоліку, склоподібної
маси, бурштину [Ильинская, 1975, с. 26]
Карта місцезнаходжень бурштину-сукцині-
ту — викопної смоли з сосни показує кілька об-
ластей. Найбільше поширення (у геологічному
плані) має балтійський сукциніт. Такий же за
складом самоцвіт є і на території Україн (побли-
зу Києва, Харкова, на волині) [Сребродольский,
1988, с. 11]. Породи, які містять бурштин, заля-
гають на різній глибині; чим далі від Балтій-
ського моря, тим вона більша. Тому саме на уз-
бережжі Балтійського моря від острова Рюгена
до західної Двіни здавна видобували бурштин.
велике Клесовське родовище (на волині) поча-
ли розробляти відносно недавно, бо cукциніт
тут знаходиться досить глибоко. Отже, мабуть,
саме балтійський бурштин мав попит у різних
регіонах європи, зокрема, у Середземномор’ї.
Спеціалісти кажуть про кілька напрямків ви-
везення цих самоцвітів з районів видобуван-
ня. Транспортування здійснювали річками,
які зв’язували басейни Балтійського моря з
Причорномор’ям та Середземномор’ям. Один
з «бурштинових шляхів» склався на початку
ІІ тис. до н. е., а, можливо, ще у ІІІ тис. до н. е.
Основною артерією, завдяки якій балтійський
бурштин потрапляв до Середземномор’я, зок-
рема, Малої Азії, ймовірно, був Південний Буг
(«Буг-Бог») [Клочко в. 2008, с. 247].
Аналіз разків намиста показує, що для ство-
рення їх елементів (намистин) підбирали при-
родні шматки сировини (бурштину). «Підпра-
вивши» їх, одержували різноманітні за формою
вироби. Щоб зробити отвір, використовували
розпечений стрижень із вістрям. Ці операції
обробки бурштинової «гальки» є загальними,
вони були притаманні майстрам у різних ре-
гіонах. взагалі, виготовлення бурштинових
виробів не включає складних у технологічно-
му плані прийомів — фактор, який сприяв по-
ширенню декоративного матеріалу. в низках
намиста переважали біконічні, пірамідальні,
дископодібні, циліндричні намистини, а також
у формі октаедра (к. № 100 поблизу с. Синяв-
ка). На прикрасах добре видно сліди обробки
сировини: різні абриси «заготовок» диктували
ювеліру форму, розміщення граней. Можливо,
Клочко Л.С. Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії
109ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
створення намистин з гранями —
характерна ознака роботи місце-
вих майстрів. вони здебільшого
використовуючи сировину, яка
надходила з районів Балтійсь-
кого узбережжя, а також з інших
регіонів [Klochko, 2009, р. 417—
437].
Таке припущення виникло при
порівнянні «намистин із огран-
кою» зі знайденими на землях, де
здавна народилася традиція ви-
добутку і використання буршти-
ну, тобто близько від родовищ на
Балтиці. Деякі форми схожі: бі-
конічні, пірамідальні, дископодіб-
ні, циліндричні — такі намисти-
ни складають разки, знайдені на
території Польщі та Німеччини,
як пише відомий польський до-
слідник з. Буковський [Bukowski,
2002, ryc. 55; 59; 64; 65]. Але в його
монографії нема згадок про такі
складні фігури, як, наприклад,
октаедр. Цікаво, що в середовищі
племен західної європи за доби
бронзи частіше робили прикраси з
бурштину складних геометричних
форм, а пізніше, як свідчать архе-
ологічні пам’ятки, превалюють
варіанти кулястого намиста та
зрізано-конічні вироби [Bukowski,
2002, s. 88; ryc. 61—63, 73].
Осередки «бурштинової моди»
на просторах, які традиційно
пов’язують зі скіфською культу-
рою, існували впродовж VII—V ст.
до н. е. У вбранні жінок з населен-
ня Лісостепового Дніпровського
Правобережжя намисто у поєд-
нанні із золотими оздобами під-
креслювало високий суспільний
статус власниці, було знаком її
виділення у соціальній групі, до
якої належала.
Шпильки. Ще один етноло-
кальний знак, властивий кос-
тюмним комплексам Лісостепової
Скіфії впродовж всього скіфського
часу — шпильки [Петренко, 1978,
с. 7—20; Клочко, 2007, с. 28—41].
вони були індикатором поширен-
ня наплічного драпірувального
одягу: плащів, накидок, а також
головних уборів — покривал. Крім того, мож-
ливо, з допомогою шпильок жінки формували
зачіски [Клочко, 2007, с. 34].
У Дніпровському Правобережжі за підрахун-
ками в.Г. Петренко знайдено половину від усієї
кількості шпильок, що були у вжитку в Скіфії.
в.Г. Петренко виділила 30 типів, зазначивши,
що початкові форми слід шукати у культурах
доби бронзи Центральної та Південної євро-
пи [Петренко, 1978, с. 20]. На основі зразків із
цих регіонів, а також під впливом грецьких та
фракійських художніх традицій у VII—VI ст. до
н. е. було створено нові типи шпильок відповідно
до практичних потреб та естетичних уподобань
мешканців лісостепових областей. Шпильки
робили з бронзи, срібла та золота, застосовую-
рис. 6. Шпильки з костюмних комплексів Лісостепового Правобере-
жжя (VII—V ст. до н. е.): 1 — цвяхоподібні, з пам’яток Дніпровського
Правобережжя; 2 — варіанти оформлення цвяхоподібних шпильок:
грибоподібні, конічні, біконічні голівки; 3 — з петлеподібними на-
вершниками (Канівський повіт; с. Пекарі, колекція Кундеревича; з
околиць Ржищева); 4 — посохоподібні; 5 — реконструкція зачіски,
створеної із застосуванням двострижневих шпильок (автор з. васі-
на); 6 — зі спіралеподібним навершям; курган 136 Тенетинківсько-
го могильника «А»; к. 1 поблизу с. Раковкат; Жаботин, поселення;
Пастирське городище; к. 3, Братишов
Статті
110 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
чи лиття у кам’яній формі, кування, подеколи
поєднуючи ці технічні прийоми. Утилітарне
призначення предметів не виключає їх знако-
вих функцій. Окрім того, що шпильки вказува-
ли на належність до певної етнолокальної гру-
пи населення, існувала ще функція соціальна.
вона відбилася у матеріалах, з яких виготовля-
ли шпильки, та їх оформленні.
всі предмети з категорії «шпильки» можна
розподілити на два відділи: вироби з цвяхо-
подібними та фігурними головками (чи вер-
хівками). Що стосується перших, то вони є най-
численнішою групою прикрас, можливо, через
відносно нескладну технологію виробництва.
Такі вироби почали використовувати як застіб-
ки для одягу ще у ІІ тис. до н. е. в комарівській,
тшинецькій, передлужицькій, чорноліській
культурах бачимо різні модифікації шпильок-
«гвіздків». У скіфський час вони стали ознакою
вбрання мешканок Лісостепових регіонів.
Найбільш поширеними в областях Дніп-
ровського Лісостепового Правобережжя були
шпильки зі стрижнем, оздобленим „рубчика-
ми”, який завершує пласка шляпка (рис. 6, 1).
ймовірно, предмети виготовляли у місцевих
майстернях, де встановлювали певні стандар-
ти, які змінювалися відповідно до вимог замов-
ника. Шпильки зазначеного типу відливали у
роз’ємній формі, а потім доробляли гострим інс-
трументом. знайдено прикраси довжиною від 5
до 13 см, (діаметр шляпки 0,5—1,5 см), хоча є й
довші — 24,5 см (діаметр верхівки 2,4 см). Схо-
жими є вироби також з пласкою шляпкою, але з
гладеньким стрижнем довжиною 9—18 см (діа-
метр головки 0,5—1,2 см) [Клочко, 2007, с. 30].
На цій самій території виготовляли шпильки з
грибоподібною верхівкою та гладеньким стриж-
нем, а також декорованим рубчастими виступами
(довжина 11—15,5, діаметр головки 0,4—1,2 см)
(рис. 6, 2). з центрів виробництва предмети пот-
рапляли в інші райони: Побужжя, західне та
Східне Поділля, Поворскля, тощо. Слід відзначи-
ти шпильки з біконічним і конічним навершям,
прикрашені рельєфними рубчиками на стрижні
або гладенькі. Довжина їх від 8 до 14, діаметр го-
ловки 0,5—1 см [Клочко, 2007, с. 30].
Як вже зазначено, шпильки-«гвіздки» були
деталями головних уборів та плечового вбран-
ня. Це зафіксовано, наприклад, в курганах
VII—VI ст. до н. е.: Переп’ятиха, № 100 побли-
зу с. Синявка, Репяхувата Могила тощо [Иль-
инская, 1983, c. 239]. Цікаво, що цвяхоподібні
застібки для одягу застосовували навіть на-
прикінці IV ст. до н. е, як про це свідчать за-
лишки вбрання жінки у похованні великого
Рижанівського кургану [Клочко, 1998, с. 145].
Упродовж VII—V ст. до н. е. у вжитку насе-
лення Лісостепових регіонів були шпильки і з
фігурною верхівкою. йдеться про стрижні, за-
вершення яких має вигляд петлі — округлої або
овальної — з відігнутим назовні кінцем. Такі
шпильки з’явилися у мешканців «скіфських» те-
риторій Побужжя та Дніпровського Правобере-
жжя [Клочко, 2007, с. 30]. заготовками для ви-
робів були круглі в перетині стрижні (переважно
бронзові чи залізні); частину їх розклепували,
перетворюючи на прямокутну смужку, з якої
вигинали верхівку S-подібного абрису. з усіх
знахідок вирізняється шпилька, кругла головка
якої доповнена дротяним кільцем з роз’ємними
кінцями (розміри 13 × 18 мм) (рис. 6, 3).
за схожою технологією виготовляли виріб з
великою голівкою (круглою чи овальною). вона
утворена з частини стрижня, також розклепа-
ного до прямокутної у перетині смужки. Спло-
щений кінець стрижня спірально закручений
[Ильинская, 1983, с. 233]. Довжина стрижня
виробів 9,7—14, розміри навершя 2,1 × 2,1;
3,7 × 2,8 см [Петренко 1978, табл. 12, 1—5].
Ширше застосовували екземпляри іншого
типу — з маленькими верхівками. Їх робили в
такий самий спосіб, тобто з круглого дроту, час-
тину якого розклепували і загортали в малень-
ку спіраль. Цікаво, що в різних областях Скіфії,
навіть степовій, були у використанні такі при-
краси, але переважають вони, як і інші типи, в
Дніпровському Правобережжі, а також в басей-
ні ворскли [Петренко, 1978, табл. 12, 14—28].
У V ст. до н. е. жінки, які мешкали на землях
Правобережного Лісостепу, носили «двостриж-
неві шпильки», виготовлені з круглого в пере-
тині дроту (1—2 мм завтовшки), розклепаного
посередині. заготовку виробу вигинали за пев-
ним шаблоном так, щоб вона набула вигляду
двох паралельних стрижнів, з’єднаних увігну-
тою дужкою. Аналогії таким шпилькам є серед
пам’яток іллірійських племен [Петренко, 1978,
c. 19]. Довжина більшості шпильок 10—11 см,
хоча є екземпляр короткий (до 6,7), а також
довгий (13,5 см), завтовшки 4 мм. Прикраси, що
походять з с. Грищенці черкаської обл., зробле-
но з відрізка дроту (діаметром 4 мм), звуженого
на кінцях. Одна із знахідок вирізняється тим,
що стрижні внизу розведені на два боки [Пет-
ренко, 1978, табл. 14, 3]. На думку дослідників,
шпильками цього типу скріплювали не одяг, а
жіночі зачіски. Ця думка виникла через подіб-
ність описаних виробів і сучасних шпильок для
волосся. Тобто, вироби з увігнутою верхньою
частиною, можливо, засвідчують появу нової
зачіски [Клочко, 2007, с. 34] (рис. 6, 4).
Серед шпильок є помітними бронзові вироби
з фігурною верхівкою, утвореною багатовитко-
вою пласкою спіраллю. знахідки трапилися в
західно-Подільському та Києво-черкаському
регіонах (рис. 6, 5). Аналогії прикрасам — се-
ред матеріалів тшинецької, комарівської, ви-
соцької, лужицької культур [Крушельницька,
1985, c. 68, 76, 82].
Ці та інші знімні прикраси окреслюють кос-
тюмні комплекси населення регіону. в архаїч-
ний час набори знімних декоративних засобів
включають такі категорії: 1) цвяхоподібні се-
режки, шийно-нагрудні прикраси: разки на-
Клочко Л.С. Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії
111ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
миста із самоцвітів, бурштину, зрідка золотих
пронизок, шпильки (Синявка, курган 100; Боб-
риця, № 35; Журавка, № 407, 447; Реп’яхувата
Могила); 2) сережки, наручні прикраси: брасле-
ти з металу та намистин (перев’язки), шпильки
(Гуляй-город, к. № 33, 330). Характерною озна-
кою вбрання цього часу є композиційне та зміс-
товне поєднання різних за походженням мо-
тивів та образів в оздобленні головних уборів
та одягу: геометричні візерунки та витвори у
скіфському звіриному стилі.
На рубежі V—ІV ст. до н. е. лісостепові тери-
торії, мабуть, стали повністю залежними від ко-
човиків степу [Бессонова, 1999, с. 149]. На землях
Скіфії склалося елліно-скіфське мистецтво, і в
костюмах найбільш яскраво відбилася взаємодія
місцевих, «іранських» (тобто, власне скіфських) та
еллінських елементів. вплив скіфського степово-
го костюма проявлявся по-різному: наприклад, із
західного Поділля походить найменше прикрас
греко-скіфського стилю, а з регіону Дніпровсько-
го Правобережжя — найбільше. Про зміни при-
нципів декоративного мистецтва на цій території
свідчать і кераміка, і прикраси. У костюмах жі-
нок спостерігаємо появу нових оздоб, походження
яких пов’язано з еллінською культурою. йдеться,
зокрема, про сережки, які у зарубіжній літературі
називають «човникоподібні», «кораблики», «міся-
цеподібні». Такі визначення відбивають уявлен-
ня про витоки форми: її походження пов’язане з
художнім образом човна-місяця, тобто, місяця,
оберненого ріжками догори. Про походження фор-
ми, її модифікацію, семантику писали різні авто-
ри. Поширення таких сережок у Скіфії припадає
на V—IV ст. до н. е. Найбільш ранні екземпляри
(V ст. до н. е.) знайдено саме на землях Лісосте-
пового Правобережжя (кургани № 383 поблизу
с. Грушківка черкаської обл., № 6 поблизу с. Лу-
каші Київської обл.) (рис. 7, 1—3). «Кораблики»
подібні за загальними контурами, оформленням
«ріжок», але розрізняються деталями декору кор-
пуса. Як зазначала в.Г. Петренко, це характерно
для всіх оздоб цієї групи (тобто, сережок-корабли-
ків): «вони не стали масовою продукцією, призна-
ченою для ринку, а лишались індивідуальними
витворами». Крім виробів, появу яких традиційно
пов’язують зі скіфською чи степовою модою, на
цих землях (тобто, в Лісостеповому Правобере-
жжі) мали поширення предмети, виконані з ура-
хуванням місцевих мистецьких традицій. Як уже
було зазначено, в Середньому Придніпров’ї пра-
цювали майстерні, в яких виконували замовлен-
ня місцевого населення. Ювеліри робили оздоби
за зразками, які вважали «престижними» пред-
ставники місцевої еліти. йдеться, наприклад, про
сережки, форма корпуса яких нагадує стилізоване
зображення водоплавного птаха (рис. 7, 4). Такі
прикраси з’явилися у ІV ст. до н. е., мабуть, під
впливом моделей «корабликів» [Петренко, 1978,
с. 29, 31].
У зазначених майстернях ювеліри створювали
і цілком оригінальні вироби, що є яскравим свід-
ченням зміни смаків населення Правобережжя.
Особливо цікавими в цьому плані є матеріали
з поховання в кургані 4 поблизу с. Новосілки
черкаської обл. [Bydlowsky, 1904, s. 42] (рис. 1).
У костюмі жінки спостерігаємо поєднання де-
коративних елементів різного стилю. Особливо
привертають увагу скроневі підвіски — унікаль-
ні багатодетальні прикраси, які прикріпляли до
начільної пов’язки (рис. 7, 5). Основна деталь
кожної підвіски — пластина складної конфігу-
рації: три сторони (бічні та нижня) утворюють
прямокутник з хвилястим верхнім краєм. зни-
зу пластина оформлена каскадом маленьких
овальних та трапецієподібних привісок, роз-
міщених у 6 рядів на коротких ланцюжках. На
прямокутному полі у рамці з невеличких від-
тиснутих квадратиків — рельєфне зображення
сцени битви людини з грифоном. Персонажі по-
казані у профіль. Особливо виділено грифона:
голова з круглим оком і хижо вигнутим дзьобом,
довга шия з гребенем, великі крила підкреслені
паралельними рельєфними смугами. Підім’ятий
чудовиськом, на спині лежить чоловік. Кілько-
ма штрихами змальовано його одяг, характер-
ний для скіфів, зокрема, куртку з видовженими
полами. Сюжет, можливо, передає уявлення про
одвічну боротьбу добра і зла, життя і смерті, вті-
лене у битві героя з фантастичною істотою, пе-
ремога над якою символізує утвердження буття
через подолання смерті. Так можна узагальни-
ти зміст сцен «протистояння», характерних для
рис. 7. Декоративні елементи із костюмних комплексів
на землях скіфів-орачів (V—ІV ст. до н. е.): 1, 2 — се-
режки типу «кораблик» з кургану 6 поблизу с. Лукаші
Баришівського р-ну Київської обл.; 3 — сережка-ко-
раблик з кургану 383 поблизу с. Грушківка черкась-
кої обл.; 4 — сережка зі стилізованим зображенням
водоплавного птаха; 5 — скронева підвіска — бага-
тодетальна прикраса, основна деталь якої пластина
складної конфігурації, оформлена знизу каскадом
маленьких привісок; 6 — золота довга пластина, так
звана метопіда — прикраса налобної стрічки (4—6 —
курган 4 поблизу с. Новоселки черкаської обл.)
Статті
112 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
індоєвропейських народів. Ідею відродження
уособлюють і пагони рослин, вміщені у верхній
(фігурній) частині основної деталі підвісок — по
два на кожній пластинці (зображення рослин за
абрисом схожі на крин). У передачі мотивів і об-
разів — відображення своєрідності художнього
стилю, який вирізняє вироби місцевих майстрів.
Серед їхніх витворів і оздоба начільної стріч-
ки скіф’янки — золота видовжена прямокутна
смужка (довжина 24, ширина 2,5 см), так звана
«метопіда». Поверхня смужки традиційно роз-
ділена на дві частини. верхній фриз — ритміч-
ний ряд стилізованих зображень лосиних голів,
обернених вліво. Художник відтворив видові
ознаки тварини: характерні контури рогів, гор-
боносу морду. Це унікальний орнамент, створе-
ний з дотриманням принципів звіриного стилю.
Нижній ярус на стрічці — традиційна смуга з
овів та напівовів, нанесених трьома тоненькими
рельєфними лініями.
Унікальні орнаменти і сюжети на золотих
накладках вирізняють декоративні елементи з
усіх прикрас костюмів. Крім описаних виробів,
увагу привертають пластинки із зображенням
стилізованої пальметки (?), а також так звано-
го «здвоєного» сфінкса (його тулуб передано в
дзеркальній симетрії відносно голови). Цей об-
раз (здвоєного сфінкса) надзвичайно цікавий і
вимагає окремого аналізу, але слід підкресли-
ти, що мотив набув поширення у Правобереж-
ній Скіфії впродовж IV ст. до н. е., на відміну
від інших варіантів відображення образу сфін-
кса (наприклад, аналогії образу, представлено-
му на лекіфі з Фанагорії, на сережках із Три-
братнього кургану тощо), які ми бачимо серед
пам’яток Степової Скіфії, а на землях Правобе-
режжя їх майже нема (рис. 8, 1—4).
Під впливом власне скіфських (тобто, прита-
манних прибулим кочовикам) художніх тради-
цій золоті пластинки-накладки стали основним
видом оздоблення головних уборів, одягу, тощо.
Коштовні прикраси із зооморфними мотивами
були «знаками престижу», які виділяли тіль-
ки костюми представників аристократичних
кіл, але декоративні елементи показують змі-
ну «смаків» усього населення. Форми головних
уборів, на яких прикріплювали аплікації, були
властиві місцевому населенню, хоча пізніше
з’явилися різні їх модифікації, пов’язані з ел-
лінськими впливами (рис. 2). за такою ж схемою
змінився одяг: згодом він набув рис вбрання
скіф’янок-степовичок. Але жінки з Правобереж-
ного Лісостепу завжди носили пояс, незмінним
аксесуаром їхнього вбрання були шпильки, які
свідчать про використання плащів.
Поява кочовиків на землях Cхідної європи
спричинилася до утворення двох областей, меш-
канці яких носили різний одяг: 1) Лісостепова
зона з населенням осілих землеробів, де пріори-
тетними були поєднання зшитого рукавного (глу-
хого і розпашного) одягу та незшитих (драпіру-
вальних) форм; у жіночому і чоловічому вбранні
обов’язковим є пояс; 2) степові регіони, де кочови-
ки не носили драпірувального одягу, а пояс — не-
одмінна деталь тільки чоловічого костюма.
Артеменко и.и. Племена верхнего и Среднего Под-
непровья в эпоху бронзы. — М., 1961. — 180 с.
Бессонова С.С. Калачиковидные серьги и греко-вар-
варские контакты VII—IV вв. до н. э. // БИ. — Сим-
ферополь; Керчь, 2007. — вып. XVI. — С. 3—26.
Бессонова С.С. Український Лісостеп скіфського
часу. Історико-географічна ситуація // Археологія. —
1999. — № 1. — С. 148—160.
Бессонова С.С. Религиозные представления ски-
фов. — К., 1983. — 140 с.
Бобринский А.А. Курганы и случайные археоло-
гические находки близ местечка Смелы. — СПб.,
1887. — Т. I. — 172 с.
Бобринский А.А. Курганы и случайные археоло-
гические находки близ местечка Смелы. — СПб.,
1894. — Т. IІ. — 225 с.
виногродська я.О. До інтерпретації зображень на
бляшках скіфського архаїчного головного убору. //
Музейні читання: Матеріали наук. конф. — (Київ,
24 грудня 1999 р.). — К., 2000. — С. 17—23.
Грибкова А.А. Олень раннескифского времени на
пластинах-аппликациях из скифских курганов Ук-
раинской Лесостепи // Музейні читання: Матеріали
наук. конф. «Ювелірне мистецтво — погляд крізь
віки» (Київ, 18—20 листопада 2013 р.). — К., 2014. —
С. 101—108.
Дараган М.Н. Начало раннего железного века в
Днепровской Правобережной Лесостепи. — К.,
2011. — 830 c.
ильинская в.А. Раннескифские курганы бассейна
р.Тясмин. — К., 1975. — 222 с.
ильинская в.А., Мозолевский Б.Н., Тереножкин А.и.
Курганы VI в. до н. э. у с. Матусова. // Скифия и Кав-
каз. — К., 1979 — С. 27—38.
Іллінська в.А. золоті прикраси скіфського архаїчно-
го убору // Археологія. — 1971. — вип. 4. — С. 73—
79.
Клочко в.І. Торговельний шлях Буг-Бог // Na po-
graniczu światów. Studia z pradziejów międzymorza
рис. 8. золоті пластинки — прикраси головних
уборів та одягу — з курганів Лісостепового Правобе-
режжя (V—ІV ст. до н. е.): 1, 3—6 — елементи декору
костюма скіф’янки з кургану 4 поблизу с. Новосел-
ки черкаської обл.; 2 — з рельєфним зображенням
сфінкса з подвійним тулубом з кургану 2, уроч. Га-
лущине поблизу с. Пастирське черкаської обл.
Клочко Л.С. Декоративні елементи жіночого вбрання на землях Правобережної Скіфії
113ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 2 (19)
bałtycko-pontyjskiego ofiarowane Profesorowi Alek-
sandrowi Kośko w 60. rocznicę urodzin. — Poznań,
2008. — С. 239—249.
Клочко Л.С. Плечовий одяг скіф’янок // Археоло-
гія. — 1992. — № 3. — С. 95—106.
Клочко Л.С. Реконструкция костюма женщины из
боковой могилы Большого Рыжановского кургана //
MiSROA. — 1998. — T. XIX. — С. 139—151.
Клочко Л.С. Шпильки у вбранні населення Скіфії //
Музейні читання: Матеріали наук. конф. «Ювелірне
мистецтво — погляд крізь віки» (Київ, 11—13 груд-
ня 2006 р.). — К., 2007. — С. 28—41.
Клочко Л.С. Жіночі головні убори племен Скіфії за
часів архаїки // Музейні читання: Матеріали наук.
конф. «Ювелірне мистецтво — погляд крізь віки»
(Київ, 12—14 листопада 2007 р.). — К., 2008. —
С. 23—42.
Клочко Л.С. Костюми племен Скіфії в контексті
зв’язків із населенням європи. // Na pograniczu świa-
tów. Studia z pradziejów międzymorza bałtycko-pon-
tyjskiego ofiarowane Profesorowi Aleksandrowi Kośko w
60. rocznicę urodzin. — Poznań, 2008. — С. 217—238.
Клочко Л.С. Уборы скифских жриц // Peregrinationes
archaeologicae in Asia et Europa: J. Chochorowski
Dedicatae. — Kraków, 2012. — С. 223—232.
Клочко Л.С., васіна З.О. Жіночий костюм населен-
ня Лісостепового Правобережжя у скіфський час
(Києво-черкаський регіон) // Сучасні проблеми ар-
хеології. — К., 2002. — С. 92—94.
Ковпаненко Г.Т. Курганы раннескифского времени
в бассейне р. Рось. — К., 1981. — 183 с.
Крушельницька Л.І. взаємозв’язки населення При-
карпаття і волині з племенами Східної і Централь-
ної європи. — К., 1985. — 221 с.
Лобачева Н.П. О некоторых чертах региональной
общности в традиционном костюме народов Средней
Азии и Казахстана // Традиционная одежда народов
Средней Азии и Казахстана. — М., 1989. — С. 5—38.
Мирошина Т.в. Об одном типе скифских головных
уборов // СА. — 1977. — № 3. — С. 79—94.
Петренко в.Г. Правобережье Среднего Приднепро-
вья в V—III вв. до н. э. — М., 1964. — 180 с.
Петренко в.Г. Украшения Скифии VII—III вв. до
н. э. — М., 1978. — 144 c.
Скорий С.А. Курган Переп’ятиха (до етнокультур-
ної історії Дніпровського Лісостепового Правобере-
жжя). — К., 1990. — 124 с.
ханенко Б.и., ханенко в.Н. Древности Приднепро-
вья. — К., 1889. — вып. II. — 174 с.
Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи
(город Гелон). — К., 1987. — 182 с.
Berezanskaja S., Klochko V. Das Graberfeld von Hor-
deevka. — Berlin, 1998 — 172 S.
Bukowski Z. Znaleziska bursztynu w zespolach z epoki
brazu I z wczesnej epoki zelaza z dorzecza Odry oraz
Wisly. — Warszawa, 2002. — 158 s.
Bukowski Z. Several problems concerning contracts of
Lusation culture with scythians // Archaeologia Polo-
na/ — Warszawa, 1960. — T. III. — S. 68—78.
Bydlowski A. Mogily w Nowosiolce // Swiatowit. —
Warszawa, 1904. — T. V. — S. 52—63.
Klocko L., Czebreszuk J. Ein Beitrag zur Erforschung
des Characters der Kulturbeziehungen zwischen den
Gemeinschaften Kujawiens und Schwarzmeersteppen.
Krusza Podlotowa, Wojewodschaft Bydgoszcz, Funds-
telle 8 // Rola Odry i Laby w przemianach kulturowych
epoki brazu i epoki zelaza, Wroclaw — Gliwice, 1997,
S. 91—101.
Klochko L. Amber in garments of populations of
Scythia (Ways and Forms of Reception) // Routes be-
tween the seas: Baltik—Boh—Bug—Pont from the
3rd to the middle of the 1st millennium BC. — Poznań,
2009 — P. 417—437 (BPS. — 14).
Moskwa K. Kolczyki gwozdoiowate z cmentarrzyska
kultury luzyckiej odkrytego w Trzesowce pow. Kolbus-
zowa // Munera archeologika Josepho Kostrzewski. —
Poznań, 1963. — S. 253—259.
Sulemirski T. Scytowe na zachodniem Podolu. —
Lwow, 1936. — 136 s.
Л. С. К л о ч к о
ДЕКОРАТИВНЫЕ эЛЕМЕНТЫ
ЖЕНСКОГО УБОРА НА ЗЕМЛЯХ
ПРАВОБЕРЕЖНОЙ СКИФИИ
в статье рассмотрены особенности костюмных
комплексов, материалы для изучения которых най-
дены на территории Лесотепного Правобережья.
Женский убор отличался такими элементами как
гвоздиковидные сережки, шпильки, украшения из
самоцветов. Эти декоративные элементы оформле-
ния костюмов были этнолокальными признаками
костюмов местного населения из региона скифов-па-
харей.
К л ю ч е в ы е с л о в а: костюмные комплексы,
этнолокальные признаки, декоративные элементы.
L. I. K l o c h k o
deCoratiVe eLements
of women’s CLothing in the
right-Bank sCythia Lands
Scythian population’s dress comprises a variety of
ethnographic features preserved almost throughout
the entire Scythian period. This can be seen in various
categories of decoration complexes. Ethno-local mark-
ers of women’s garments in the Forest-Steppe Right-
Bank area included nail-like earrings, necklaces of
gems (mostly, of amber), and pins. The origin of these
ornaments is linked with the material culture of pre-
Scythian tribes in the Middle Dnieper area, Central
and North-Western Europe, due to genetic linkages
between the archaeological cultures of those regions
and the Right-bank Forest-Steppe, which date back to
the Bronze Age. In 5000—4000 BC, the Scythian lands
were home to the Hellenic — Scythian art; therefore,
the costumes most clearly reflect signs of interaction
between the local, as well as «Iranian» (that is, in fact,
Scythian) and Hellenic elements. The means of cos-
tume decoration indicate changes in the principles of
the Ploughmen Scythians’ decorative art. Women’s cos-
tumes demonstrate the emergence of new ornaments,
whose origin is linked to the Hellenic culture. Mean-
while, there were workshops in the Middle Dnieper
area, in which jewelers made ornaments based on sam-
ples of the Hellenic decorations but taking into account
with local artistic traditions, and in addition, created
completely original items.
K e y w o r d s: costume complexes, ethno-local mar-
kers, decorative elements.
Одержано 05.02.2016
|