Полісся в давньоукраїнських літописах

У статті йдеться про літописну інтерпретацію історії Полісся. З цією метою автор звернувся до літописної трилогії — «Повісті временних літ», Київського та Галицько-Волинського літописів....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Мишанич, Я.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2016
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Писемні пам'ятки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161603
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Полісся в давньоукраїнських літописах / Я.О. Мишанич // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 109-112. — Бібліогр.: 1 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161603
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1616032019-12-16T01:25:51Z Полісся в давньоукраїнських літописах Мишанич, Я.О. Писемні пам'ятки У статті йдеться про літописну інтерпретацію історії Полісся. З цією метою автор звернувся до літописної трилогії — «Повісті временних літ», Київського та Галицько-Волинського літописів. Автор рассказывает о древней истории Полесского края в составе средневековой Украины. Речь идет о легендах и летописных рассказах, о старокиевских князьях Олеге Вещем, Игоре, Святославе Храбром, княгине Ольге, Ярославе Мудром и др. Также автор говорит о средневековых славянских поселениях в диких лесах, на берегах рек и болот. Автор использовал три летописи, известных нам как «Повесть временных лет», Киевская летопись и Галицко-Волынская летопись. В них рассказывается много интересного о древних полесских городах, таких как Искоростень, Овруч, Мичск, Чернобыль, Туров, Любеч, Дубровица, Городен, Небль, Камень, Глухов, Новгород-Северский, Стародуб, а также о людях, которые жили на этой земле и сражались за нее, когда приходило время. Речь идет также об основателе Киево-Печерского монастыря Антонии — уроженце Любеча, который после паломничества в Грецию решил вернуться и основать монастырь неподалеку от Киева над рекой Днепр. The paper deals with ancient history of Polissyan region in medieval Ukraine. There are many legends and romantic tales about Old Kyivan princes, such as Oleh the Prophetic, Ihor, Sviatoslav the Brave, Olha, Yaroslav the Wise etc. A lot of interesting legends about medieval settlements in wild forests, near rivers and swamps survived. The author has analysed three medieval chronicles, known as the «Tale of Bygone Years» (Povist’ vremennyh lit), Kyivan Chronicle (Kyivskyy litopys) and Chronicle of Halychyna and Volhynia («Halytsko- Volynskyy litopys»). They told us about such Polissyan towns like Iskorosten, Ovruch, Mychsk, Chornobyl, Turiv, Lyubech, Dubrovytsia, Goroden, Neble, Kamin, Glukhiv, Novgorod-Siversky and Starodub; people who lived, worked there and struggled with enemies when it was necessary. It comes about the Pechersk Monastery founder, named Antony born in Lyubech, who travelled to Greece, later came back to Kyiv and founded well-known Monastery in the Caves at the bank of the Dnieper river. 2016 Article Полісся в давньоукраїнських літописах / Я.О. Мишанич // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 109-112. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161603 94(477.42),01 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Писемні пам'ятки Писемні пам'ятки
spellingShingle	Писемні пам'ятки Писемні пам'ятки Мишанич, Я.О. Полісся в давньоукраїнських літописах Археологія і давня історія України
description	У статті йдеться про літописну інтерпретацію історії Полісся. З цією метою автор звернувся до літописної трилогії — «Повісті временних літ», Київського та Галицько-Волинського літописів.
format	Article
author	Мишанич, Я.О.
author_facet	Мишанич, Я.О.
author_sort	Мишанич, Я.О.
title	Полісся в давньоукраїнських літописах
title_short	Полісся в давньоукраїнських літописах
title_full	Полісся в давньоукраїнських літописах
title_fullStr	Полісся в давньоукраїнських літописах
title_full_unstemmed	Полісся в давньоукраїнських літописах
title_sort	полісся в давньоукраїнських літописах
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Писемні пам'ятки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161603
citation_txt	Полісся в давньоукраїнських літописах / Я.О. Мишанич // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 109-112. — Бібліогр.: 1 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT mišaničâo políssâvdavnʹoukraínsʹkihlítopisah
first_indexed	2025-07-14T14:12:47Z
last_indexed	2025-07-14T14:12:47Z
_version_	1837631922570788864
fulltext	ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 109109 У статті йдеться про літописну інтерпретацію історії Полісся. З цією метою автор звернувся до лі- тописної трилогії — «Повісті временних літ», Київського та Галицько-Волинського літописів. К л ю ч о в і с л о в а : Полісся, літописне оповідан - ня, князь, легенда. Українське Полісся є надзвичайно цікавим в історичному аспекті насамперед своїм геогра- фічним розташуванням — майже в центрі се- редньовічної Європи та Київської Русі, на пере- хресті торгівельних та військових шляхів, водночас добре захищене лісами й болотами, поєднане розгалуженою мережею судноплав- них річок, що сприяло виникненню на їхніх бе- регах численних поселень, які за допомогою природних перешкод намагалися захиститися від кочівників степу та войовничих сусідів. Ве- лика кількість літописних згадок про цей край дають нам можливість зазирнути в найдавніші, багаті подіями часи, осягнути коріння Руської держави й початків українського державотво- рення. Перші й найдавніші згадки про цей край можна знайти в «Повісті временних літ», у Ки- ївському та Галицько-Волинському літописах; ці три літописи складають основний корпус іс- торико-літературних документів, де йдеться про середньовічну Україну. Найдавніші дохристиянські літописні згадки про поліський край дають змогу вважати, що його населяли найбільші на той час племінні союзи — древлян і полян (у центрі), волинян (на заході) і сіверян (на сході). Дещо пізніше, після формування Київської Русі й початку дроблення її на удільні території, тут утвори- лися Київське та Чернігівське князівства, час- тково поліські землі на південному сході охоп- лювало Переяславське князівство. У свою чергу великі руські князівства були подрібнені на т.зв. «уділи» — землі, які отримували у воло- діння діти великих князів, стаючи таким чином удільними володарями. * * * Автор найстародавнішого відомого нам дав- ньоруського літопису — «Повісті временних літ», виконуючи ідеологічне замовлення, на по- чатку пише про древлян у негативному ключі, протиставляючи їх полянам: «деревляни жили подібно до звірів [...], вбивали вони один одного, їли все нечисте, і весіль в них не було, а уми- кали вони дівчат коло води...» Проте найціка- віші і найдраматичніші легенди давньої Русі пов’язані саме з древлянами. Перша датована літописна згадка про древ- лян міститься у «Повісті временних літ» під 883 р: «Почав Олег воювати проти деревлян і, примучивши їх, став з них данину брати по чор- ній куниці» [Літопис…, с. 13]. Київський князь Олег, очевидно, мав скандинавське поход- ження й відомий тим, що за його князювання почалося об’єднання розрізнених руських пле- мен і формування Києворуської держави, яка досягла свого розквіту через 150 років — за кня- зювання Ярослава Мудрого: «І володів Олег де- ревлянами, полянами, сіверянами, радими- чами, а з уличами й тиверцями мав рать» [Літопис…, с. 14]. Вже через 24 роки по тому — у 907 р. — від- бувся перший похід князя Олега на греків, і військо русичів вражало племінним розмаїттям і кількістю воїнів: «Узяв же [Ігор] множество ва- рягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і ПИСЕМНІ ПАМ’ЯТКИ УДК: 94(477.42),01 Я. О. Мишанич ПОЛІССЯ В ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИХ ЛІТОПИСАХ © Я. О. МИШАНИЧ, 2016 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)110 Писемні пам’ятки дулібів, і тиверців, котрі є пособниками. Ці всі називалися «Велика Скіфія». І з цими усіма ви- рушив Олег на конях і в кораблях, і було кораб- лів числом дві тисячі» [Літопис…, с. 16]. Як ба- чимо, кількісний склад війська дає підстави стверджувати, що розрізнені слов’янські пле- мена, в тому числі й древляни на той час були об’єднані в потужний військовий союз, що був предтечею сильної середньовічної держави — Київської Русі. Князь Олег помер у 912 р., за легендою, від укусу змії. Його син Ігор почав князювати після нього (912—913) й одразу ж зустрівся з трудно- щами — древляни «заперлися [в городі Іскорос- тені] від Ігоря після Олегової смерті» [Літопис…, с. 24]. Очевидно, місцевий князь не бажав пла- тити Києву дань. Наступного ж року (914) «Пішов Ігор на древлян і, перемігши, наклав на них данину, більшу від Олегової» [Літопис…, с. 24]. З князем Ігорем та його дружиною Ольгою пов’язане одне з найцікавіших та найдраматич- ніших дохристиянських літописних оповідань у «Повісті временних літ» — про Ігорову загибель та помсту княгині Ольги древлянам. Очевидно, що древлянська земля була бага- тою, і київський князь мав це на увазі, бо через 30 років задумав новий похід за дани- ною. Літописне оповідання говорить, що кня- зева дружина (військо) збунтувалася через по- гане утримання і князь Ігор у 945 р. таки здійснив задумане і взяв з древлян більшу да- нину: «І добув він [собі ще] до попередньої да- нини, і чинив їм насильство він і мужі його» [Лі- топис…, с. 30]. Київського князя згубила жадібність — він вирішив, що взяв мало і по- вернувся до Іскоростеня. Далі літописець гово- рить словами древлян: «порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: «Якщо вна- диться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить» [Літопис…, с. 30]. Князя Ігоря вбивають і літописець ствер- джує, що «єсть могила його коло Іскоростеня-го- рода в Деревлянах і до сьогодні» [Літопис…, с. 30]. Розправившись з князем, древляни вирі- шують одружити свого князя Мала з Ольгою, Ігоровою вдовою. Та розумна княгиня вирішує помститися за чоловікову смерть і нібито погод- жується на їхню пропозицію. Помста княгині хитра й страшна — перше древлянське посольство живцем закопали разом із човном, других послів закрили і спа- лили у лазні, поки ті милися. Частину древлян- ського війська Ольга споїла і наказала зни- щити п’яними, після чого вирушила в похід на древлянську землю й підкорила її. Легенда про взяття Іскоростеня свідчить про небуденний розум і кмітливість княгині — вона не взяла пропоновану їй дань, попросила лише по три голуби і три горобці з кожного двору. При в’я - завши кожному з птахів до ніг запалений трут, їх відпустили і птахи запалили місто. Пере- мігши древлян, Ольга наклала на них важку данину, дві третини якої йшли на Київ, а тре- тина — на Вишгород. Дещо пізніше син кня- гині Ольги Святослав посадив на князювання «в деревлянах» свого сина — Олега. Ще одна дохристиянська легенда пов’язана з древлянською землею і міститься в «Повісті вре- менних літ» під 977 р. — розповідь про вбивство Люта, сина київського воєводи Свенельда, яке вчинив князь Олег через те, що той полював на його землях. Цей злочин став причиною роз- брату між братами Олегом і Ярополком. Київ- ський князь вирішив покарати древлянського й пішов на нього військовим походом, переміг Олегове військо й примусив того відступити до Овруча (Вручого), де «спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, і пода- вили [тут] і коней, і людей» [Літопис…, с. 44]. * * * Одним з найдавніших поліських міст, відо- мих з Київського літопису, була Дубровиця. Вперше згадана в літописному тексті під 1184 р. у зв’язку з походом київського князя Святослава Всеволодовича і його свата Рюрика Ростиславича на половців. Літописець гово- рить, що київський князь скликав у похід усіх навколишніх князів, в тому числі Ярослава Юрійовича, князя пінського з братом Глібом Юрійовичем, князем дубровицьким. Очевидно, Дубровиця як місто вже була відома у XII ст., хоча деякі джерела вказують на більш ранній час — початок ХІ ст. [Літопис…, с. 381]. Більше ніяких згадок про Дубровицю у «Київському літопису» немає. Син Гліба Юрійовича Олек- сандр Глібович теж князював у Дубровиці й загинув 1223 р. у битві з татарами на річці Калці. У Галицько-Волинському літопису під 1262 р. міститься згадка про місто Камінь (сучасний Камінь-Каширський). Літописець згадав про нього у зв’язку з війною, що точилася в той час між литовцями й ляхами. Литовці пішли похо- дом на ляхів, вбили мазовецького князя Сомо- вита й взяли у полон його сина Кіндрата, а по- вертаючись додому, вирішили помститись волинянам через те, що князь Василько Рома- нович з татарським воєначальником Бурондаєм колись пустошив литовські землі. Через це литва пограбувала околиці Каменя. Князь Ва- силько тоді послав навздогін Міндовгу своїх воєвод Желислава та Степана Медушника, але наздогнати литовців їм не вдалося [Літопис…, с. 423]. На цій самій сторінці літопису й під тим самим роком йдеться про старовинний Небль- город — центр удільного князівства, що знахо- дився неподалік Прип’яті на березі одноймен- ного озера. Тепер на цьому місці с. Нобель Зарічненського р-ну Рівненської обл. Біля озе - ра Небль війська князя Василька Романовича ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 111111 Мишанич Я. О. Полісся в давньоукраїнських літописах розгромили литовські полки, загнавши їх у во - ду, де ті потопилися. У зв’язку з подіями 1151 р. — похід Ізяслава (Пантелеймона) на Київ — у Київському літо- пису згадується Радомишль — літописний го - род Мичськ, біля якого князь Ізяслав Мстисла- вич зупинив своє військо і союзні йому угорські полки перед вирішальним наступом на Київ. Мешканці Мичська поклонилися князю й ви- знали його своїм володарем. Тут таки літопи- сець пише про город Ушеськ (до сьогодні там лишилося городище біля с. Ушомира неподалік Коростеня) і річок Уж (Уші) і Тетерів, які кня- зівським військам треба було перейти під час весняної повені (події розгорталися у квітні 1151 р.). Важливим містом на Русі, центром удільного князівства (або волості) у Київських землях був Турів, який згадується в «Повісті временних літ», Київському та Галицько-Волинському лі- тописах понад 40 разів. Перша згадка про нього міститься в «Повісті временних літ» під 970 р., в оповіданні про сватання князя Володимира до полоцької княжни Рогніди. Літописець за- значає, що у Турові тоді облаштувався князь Тур і через нього мешканці міста стали назива- тися турівцями. Дещо пізніше князь Володи- мир посадив у Турові свого сина Святополка. За Ярослава Мудрого в Турові княжив його син Ізяслав. У Київському літописі згадується турів- ський єпископ Іоаким, якого поставили влітку 1144 р. Центр удільного князівства (волості) за- вжди відходив родичам (як правило, синам) го- ловного київського князя. Таким чином, Турів переходив від князя до князя впродовж трива- лого часу. Разом з Туровим у літописах неодно- разово згадується й Пінськ. Наприкінці Київського літопису під 1193 р. є згадка про м. Чорнобиль, куди торчський князь Ростислав (Михайло) Рюрикович їздив на лови і звідки, за намовою чорних клобуків, пішов по- ходом на половців і з перемогою повернувся до Торчська. Половці намагалися відбити своїх по- лонених у русичів, але «побачивши силу їх, не сміли вони напасти, а їхали вслід за ними до Русі» [Літопис…, с. 353]. Очевидно, Чорнобиль був заснований набагато раніше, адже літопи- сець свідчить, що у XII ст. він вже був відомим містечком, і назва його з тих часів не змінилася. Неподалік Дубровиці знаходилася ще одна столиця удільного князівства — м. Городен. Ко- лись це місто стояло на березі Городенського озера (тепер на тому місці величезне болото), а на місці фортеці знаходиться с. Городна (Біло- русь). Перша згадка про нього є у Київському літопису під 1127 р., розповідається також про місцевого удільного князя — Всеволодка Дави- довича, котрий, як розповідає літописець, був вірним васалом київського князя Мстислава і ходив з ним у походи на кривичів (1128) та на Литву (1132). Помер Всеволод Давидович взим ку 1141—1142 р. Його син Мстислав Всеволодович брав участь у переможному поході на половців київського князя Святослава Всеволодовича у 1184 р. Одним з найдревніших поліських містечок був Любеч. Перша згадка про нього у «Повісті временних літ» міститься під 882 р., коли князь Олег, спускаючись Дніпром до Києва, захопив Любеч і там «посадив мужа свого». Неподалік Любеча у 1015 р. сталася битва між військами новгородського князя Ярослава і Святополка «Окаянного», чиє військо під час битви прова- лилося під кригу місцевого озера, а сам Свято- полк утік «у ляхи». Князь Ярослав зайняв Київ, де з невеликою перервою князював до самої смерті у 1054 р. За легендою, родом з Любеча був засновник Києво-Печерського монастиря Антоній, мир- ське ім’я якого було Антип. Цей чоловік здійс- нив паломництво на Святу Гору (Афон), після якого вирішив стати ченцем і, повернувшись до Києва у 1051 р., зайняв печеру, яку викопав для себе Іларіон (автор «Слова о законі і благо- даті») на Берестові. Князь Ярослав Мудрий на той час вже запропонував Іларіону стати мит- рополитом Софійського монастиря, а навколо Антонія почала збиратися братія і невдовзі біля середньовічної руської столиці виник Києво-Пе- черський монастир. У Любечі 1097 р. відбувся княжий з’їзд і був укладений мир між руськими князями, які по- клялися більше не воювати один з одним. У літописах йдеться й про лівобережне Схід - не Полісся — Чернігівщину. У «Повісті времен- них літ» згадується місто-фортеця Стародуб (1096), у Київському літописі під 1141 р. вперше згадано Новгород-Сіверський, а під 1152 р. — Глухів. Ці міста були закладені, очевидно, ще в дохристиянську епоху, а згодом стали центрами невеликих удільних князівств, форпостами на межі зі східно- та північнослов’янськими пле- мінними союзами, стосунки з якими у Русі часто були досить складними. * * * Безперечно, історію Полісся неможливо роз- глядати окремо від решти руських, а згодом ук- раїнських земель, проте саме в тутешніх лісах і болотах, у містах і містечках відбувалися над - звичайно важливі події, тут жили люди, зав- дяки яким виникла й досягла свого найвищого розвитку Києворуська держава. Тому згадати цей край в контексті загальноукраїнської істо- рії, написати про деякі особливо важливі, на нашу думку, події все ж таки варто. Літопис руський. — К. : Дніпро, 1989. — 592 с. ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)112 Писемні пам’ятки Я. А. Мишанич ПОЛЕСЬЕ В ДРЕВНЕУКРАИНСКИХ ЛЕТОПИСЯХ Автор рассказывает о древней истории Полесского края в составе средневековой Украины. Речь идет о легендах и летописных рассказах, о старокиевских князьях Олеге Вещем, Игоре, Святославе Храбром, княгине Ольге, Ярославе Мудром и др. Также автор говорит о средневековых славянских поселениях в диких лесах, на берегах рек и болот. Автор использо- вал три летописи, известных нам как «Повесть времен- ных лет», Киевская летопись и Галицко-Волынская летопись. В них рассказывается много интересного о древних полесских городах, таких как Искоростень, Овруч, Мичск, Чернобыль, Туров, Любеч, Дубровица, Городен, Небль, Камень, Глухов, Новгород-Север- ский, Стародуб, а также о людях, которые жили на этой земле и сражались за нее, когда приходило время. Речь идет также об основателе Киево-Печер- ского монастыря Антонии — уроженце Любеча, ко- торый после паломничества в Грецию решил вер- нуться и основать монастырь неподалеку от Киева над рекой Днепр. К л ю ч е в ы е с л о в а : Полесье, князь, легенда, ле- топись. Y. O. Myshanych POLISSYA IN THE ANCIENT UKRAINIAN CHRONICLES The paper deals with ancient history of Polissyan re- gion in medieval Ukraine. There are many legends and romantic tales about Old Kyivan princes, such as Oleh the Prophetic, Ihor, Sviatoslav the Brave, Olha, Yaros- lav the Wise etc. A lot of interesting legends about me- dieval settlements in wild forests, near rivers and swamps survived. The author has analysed three me- dieval chronicles, known as the «Tale of Bygone Years» (Povist’ vremennyh lit), Kyivan Chronicle (Kyivskyy li- topys) and Chronicle of Halychyna and Volhynia («Ha- lytsko-Volynskyy litopys»). They told us about such Polissyan towns like Iskorosten, Ovruch, Mychsk, Chor- nobyl, Turiv, Lyubech, Dubrovytsia, Goroden, Neble, Kamin, Glukhiv, Novgorod-Siversky and Starodub; people who lived, worked there and struggled with ene- mies when it was necessary. It comes about the Pec- hersk Monastery founder, named Antony born in Lyu- bech, who travelled to Greece, later came back to Kyiv and founded well-known Monastery in the Caves at the bank of the Dnieper river. K e y w o r d s : chronicle, legend, Polissya, prince. Одержано 22.02.2016

Полісся в давньоукраїнських літописах

Institution

Ähnliche Einträge