Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова
У статті аналізуються відомості про історичне минуле Радомишльського повіту, зафіксовані в анкетах С. Дроздова початку XX ст. Розглянуті й проаналізовані відповіді кореспондентів духовного сану, що стосуються фіксації глибини історичної пам’яті місцевого духовенства щодо минулого їхніх парафій, а...
Gespeichert in:
| Datum: | 2016 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут археології НАН України
2016
|
| Schriftenreihe: | Археологія і давня історія України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161621 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова / О.В. Стародуб // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 259-264. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-161621 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1616212019-12-16T01:26:15Z Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова Стародуб, О.В. Етнологія У статті аналізуються відомості про історичне минуле Радомишльського повіту, зафіксовані в анкетах С. Дроздова початку XX ст. Розглянуті й проаналізовані відповіді кореспондентів духовного сану, що стосуються фіксації глибини історичної пам’яті місцевого духовенства щодо минулого їхніх парафій, а саме: етимологія топонімів, археологічне та історичне минуле місцевості. В статье анализируются сведения об историческом прошлом Радомышльского уезда, зафиксированные в анкетах С. Дроздова начала XX в. Рассмотрены и проанализированы ответы корреспондентов духовного сана, которые фиксируют глубину исторической памяти местного духовенства относительно прошлого их приходов, а именно: этимология топонимов, археологическое и историческое прошлое местности. In the paper the information on historical past of Radomyshl county, fixed in the questionnaires of Stepan Drozdov of the early 20th century has been analyzed. There were answers of the local clergymen, which fixed depth of their historical memory concerning past of their arrivals, namely: etymology of place names, the archaeological and historical past of the locality. 2016 Article Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова / О.В. Стародуб // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 259-264. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161621 27:94(477.42)«20 ст» uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Етнологія Етнологія |
| spellingShingle |
Етнологія Етнологія Стародуб, О.В. Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова Археологія і давня історія України |
| description |
У статті аналізуються відомості про історичне
минуле Радомишльського повіту, зафіксовані в анкетах С. Дроздова початку XX ст. Розглянуті й
проаналізовані відповіді кореспондентів духовного сану, що стосуються фіксації глибини історичної пам’яті місцевого духовенства щодо минулого їхніх парафій, а саме: етимологія топонімів, археологічне та історичне минуле місцевості. |
| format |
Article |
| author |
Стародуб, О.В. |
| author_facet |
Стародуб, О.В. |
| author_sort |
Стародуб, О.В. |
| title |
Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова |
| title_short |
Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова |
| title_full |
Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова |
| title_fullStr |
Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова |
| title_full_unstemmed |
Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова |
| title_sort |
минуле в пам'яті парафіяльного духовенства радомишльського повіту, зафіксоване на початку xx ст. в опитувальних листах краєзнавця степана дроздова |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Етнологія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161621 |
| citation_txt |
Минуле в пам'яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту, зафіксоване на початку XX ст. в опитувальних листах краєзнавця Степана Дроздова / О.В. Стародуб // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 259-264. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
| series |
Археологія і давня історія України |
| work_keys_str_mv |
AT starodubov minulevpamâtíparafíâlʹnogoduhovenstvaradomišlʹsʹkogopovítuzafíksovanenapočatkuxxstvopituvalʹnihlistahkraêznavcâstepanadrozdova |
| first_indexed |
2025-07-14T14:13:39Z |
| last_indexed |
2025-07-14T14:13:39Z |
| _version_ |
1837631977355739136 |
| fulltext |
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 259259
В статті аналізуються відомості про історичне
минуле Радомишльського повіту, зафіксовані в ан-
кетах С. Дроздова початку XX ст. Розглянуті й
проаналізовані відповіді кореспондентів духовного
сану, що стосуються фіксації глибини історичної
пам’яті місцевого духовенства щодо минулого їхніх
парафій, а саме: етимологія топонімів, археоло-
гічне та історичне минуле місцевості.
К л ю ч о в і с л о в а : Радомишльський повіт, анке-
тування, топоніміка, історія, археологія.
Одним з механізмів вивчення та аналізу іс-
торичної пам’яті, що має, зокрема функцію пе-
редачі досвіду і знань про минуле як основи са-
моідентифікації, є анкетування.
У фондах Білоцерківського краєзнавчого
музею зберігаються опитувальні анкети церков-
них парафій Київської губернії, складені на по-
чатку XX ст. Вони відомі в історичній літературі
як «Опитувальні листи археолога С. Л. Дроз-
дова» (Вопросные листы археолога С. Л. Дроз-
дова). Анкети з’єднані у 12 зшитків відповідно
до повітів. 81 опитувальний лист з Радомишль-
ського повіту складає окрему збірку (Фонди
БКМ НДМ-939/9) [Стародуб, 2008].
Поява опитувальних листів безпосередньо
пов’язана з іменем Степана (Стефана) Леонті-
йовича Дроздова-Мишківського — поштаря за
фахом та бібліофіла, археолога, нумізмата й
краєзнавця за покликом серця.
Впродовж 1900—1911 рр. С. Дроздов обіймав
посаду начальника пошти містечка Кішовате
(нині — с. Ківшовате Таращанського р-ну на
Київщині). Тут він замислив написати книгу
під назвою «Описание сел, местечек и городов
Киевской губернии с их историческим про-
шлым», яка мала послужити продовженням до-
сліджень І. Фундуклея, Е.-Л. Руліковського,
Л. Похилевича та ін.
У своєму дослідженні С. Дроздов планував
опертися на нові дані про стан парафій, зібрані
за допомогою анкет, які розсилав настоятелям
православних парафій Київської єпархії і като-
лицьких костелів протягом 1907—1908 рр. За
різних обставин анкети не були підготовлені до
публікації.
Опитувальні листи включають запитання
щодо назви села або містечка, тлумачення по -
яви назви населеного пункту, наявності річки,
озера або струмка, характеристики церкви (ка -
м’яна чи дерев’яна, час побудови, ким та на чиї
кошти, на честь якого святого, кількість та
якість церковної землі, чисельність парафіян та
представників інших конфесій), наявності при-
селків, приписних церков та каплиць, визнач-
них особливостей церков та каплиць, а також
населеного пункту, про володарів села або міс-
течка, наявності установ, фабрик і заводів, про-
мислів жителів. В анкету були включені також
запитання про існування історичних валів, кур-
ганів, могил і городищ та їхні назви, про істо-
ричне минуле села або містечка за переказами,
про особливості або звичаї населення.
У даній публікації розглянуті й проаналізо-
вані відповіді кореспондентів духовного сану,
що стосуються фіксації глибини історичної
пам’яті місцевого духовенства щодо минулого
їхніх парафій, а саме: етимологія топонімів, ар-
хеологічне та історичне минуле місцевості.
Топонімісти з великою обережністю ставлять -
ся до т.зв. народної етимології, оскіль ки вона, в
основному, не має наукового обґрунтуван ня.
Втім, народні тлумачення географічної назви
можуть підказати як її початкове значення, так
і регіональні етимологічні тенденції.
УДК: 27:94(477.42)«20 ст»
О. В. Стародуб
МИНУЛЕ В ПАМ’ЯТІ ПАРАФІЯЛЬНОГО ДУХОВЕНСТВА
РАДОМИШЛЬСЬКОГО ПОВІТУ, ЗАФІКСОВАНЕ
НА ПОЧАТКУ XX ст. В ОПИТУВАЛЬНИХ ЛИСТАХ
КРАЄЗНАВЦЯ СТЕПАНА ДРОЗДОВА
© O. В. СТАРОДУБ, 2016
Серед тлумачень можна виділити пласт то-
понімів, який пов’язаний з природними яви-
щами. Інший пласт стосується діяльності людей
та їхніх інституцій.
Природні ландшафти, їхні компоненти були
точно деталізовані місцевим населенням у гео -
графічних назвах унаслідок багатовікових спос-
тережень за природними явищами і процесами.
Пласт топонімів, що відбивають природні яви -
ща, — один з найпоширеніших на землі. Серед
цієї категорії географічних назв найбільш знач-
ними є топоніми, що відбивають рельєф (омоні-
мічні), погоду і клімат, води (гідронімічні),
ґрунти і рослинність (фітотопоніми) і тварин-
ний світ (зоотопоніми).
Згідно з відповідями кореспондентів до назв
омонімічного характеру поселень Радомишль-
ського повіту можна віднести ті, що вказують:
на наявність на місці поселення або впритул
до нього густого бору/лісу (Краснобірка, При-
бірськ, Товстий Ліс), березового лісу (Бере-
зівка); на оселення на низинному місці (Мок-
рець, Ніжиловичі); на розташування «на двох
горах, на висотах орлиних» (Вирлоок) чи ле-
жачого поряд горба-гори (Горбулів); на межі
від протоків річки (Межирічка); на «поло-
ження при р. Тетереві в такому місці, де утво-
рюється вигин у вигляді рота» (Ротичі/Рос-
тичі); на розташування на межах маєтку
(Переміжжя).
Пояснення назви с. Забілоччя має дві версії.
За однією з них село отримало назву через роз-
ташування за маленькою р. Білка. За іншим
припущенням — «за селом, на деякій відстані
починаються болота».
Останнє пояснення має гідронімічний харак-
тер. Сюди ж відноситься етимологія сіл Озе-
ряни (від озер, що розташовані в селі та нав -
коло) та Ставище («від навколишніх з усіх
боліт схожих на ставки отримана назва Гнилі
Ставища»), Хабне (нібито від татарського слова,
яке означає драговину, болото або щось подібне
до цього).
У зоотопонімічних поясненнях фігурують
вовки (Вільня (від польського «wilk»), Вовчків),
вепри (Веприн) і горностаї (Горностайпіль),
якими довкола рясніла місцевість.
До пояснень, що опосередковано пов’язанні з
природними явищами і мають абстрактне (емо-
ційне) значення є тлумачення назви с. Крася-
тичі «від слова «краса», оскільки красиво роз-
ташоване: одна довга широка і рівна вулиця,
обсаджена з обох сторін деревами» та с. Чудин
«від красивої, мальовничої місцевості, при якій
розташоване село; від тих чудних видів, які
відкриваються на річку Тетерів, луг і ліс за
річкою».
Значну частину тлумачень топонімів, що
пов’язані з діяльністю людей, займає господар-
ський сектор.
Господарювання, на думку кореспондентів, є
чинником виникнення таких топонімів, як-от:
Брусилів — від брусів (колод), з яких зводили
будинки. За іншим варіантом — «уся місцевість
була покрита густим лісом, у цих лісах рубали
бруси і сплавляли по річці»; Журавлинка — від
журавлів, якими підіймають з колодязів воду,
оскільки село розташоване далеко від річки й
тому рясніє колодязями; Коленці — за перека-
зом, засновники села для зазначення місць за-
селення забивали вздовж крутого берега р. Те-
терів великі кілки; Коростишів — «за однією
версією в давнину робилася жваво торгівля з
прибутком-користю»; Містечко — за перека-
зом, на пагорбі, на якому стояла церква, в дав-
нину збиралися торги, місця проведення яких
називаються «містом»; Пенязевичі — «село діс-
тало назву від слов’янського слова пенязі. За
переказами біля села в лісі по р. Ірша добували
мідну руду і робили гроші-пенязі; старожили
говорять, що на місці Пенязевич був дуже
давно монетний двір і, ймовірно, робилися
поль ські гроші і різні інші речі з міді, що добу-
валася»; Стрижавка — від того, що тут ніби
стригли овець-бирок, а від овечої кошари су-
сіднє село отримало назву Кошарище.
Особливостями людської поведінки поясню-
ється виникнення наступних назв як: Болячів —
від болячок, отриманих простим людом внаслі-
док перебування у болотистій місцевості; Ми-
галки — «від простого відношення народного
однієї особи до іншої», яке виражалося миган-
ням рукою; Стрижавка — за давнім переказом
тут жили розкольники, які вистригали собі
кола на маківці голови.
З протиправними діями мешканців пов’я -
зане перейменування с. Мокрець на Злодіївку.
Велика частка тлумачень назв поселень
пов’язує їх з іменем осадника чи прізвищем
землевласника: Вирлоок — спочатку мало
назву Орлюк від прізвища його власника; Вов-
чків — від землевласника Волковича; Корости-
шів — від прізвищ першого поміщика Короста
та кріпака Тиша; Кухарі — першим поселенцем
на місці сучасного села був такий собі Кухар;
Леонівка (нині — с. Іванківського р-ну) — від
Леонтія, який, за переказами, мешкав тут у лісі
і займався розбоєм; Макалевичі — «за розпові-
дями старожилів, село дістало назву від гайда-
маки Макалея, який тут оселився в лісі і утво-
рив хутір»; Скурати — отримало назву від
свого засновника Максима Скурати, якому за
військові подвиги польський король у 1571 р.
подарував землю, що тоді називалася Михів-
ською; Стечанка — засновник села польський
поміщик Стецький; Хабне — від першого влас-
ника місцевості поляка Хабнівського, що мав
тут свій замок на кшталт середньовічного ри-
царського; Янівка — «названа на честь влас-
ника Яна (прізвище якого невідоме). Власник
був православний, хоча називався польським
ім’ям».
Кореспондент із с. Сидоровичі також припус-
кав, що назва цього села походить «чи від імені
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)260
І с т о р и ч н і д о с л і д ж е н н я
першого жителя, що оселився в місцевості і
започаткував селище, або від імені якого-не -
будь сина землевласника-поміщика, оскіль ки
був звичай поміщиків виселяти селян або від-
давати під селитьбу захожим людям порожні
простори своїх величезних маєтків, причому
поселення, що утворилися, називалися ім’ям,
прізвищем власника або ім’ям якого з синів
його (напр., Олизарівка, Людвинівка, Рафа -
лів ка)».
Назви деяких поселень, на думку кореспон-
дентів, позначали функціональну ознаку і від-
носний час заснування. Так, с. Вільня означало
вільне поселення, а с. Старосільці назване за
давністю заселення.
До усталених етимологічних легенд нале-
жать перекази про виникнення назв населених
пунктів та інших географічних об’єктів за
участю відомої історичної особи. Одна з таких
легенд приписує честь найменування с. Міс-
течко київській княгині Ользі, що йшла похо-
дом на Древлянську землю для її утихомирення
й покарання за вбивство свого чоловіка Ігоря.
Одного разу вона стала зі своїм князівським на-
метом на пагорбі й сказала: — Яке гарне міс-
течко. Звідси і сталася назва села. Згодом на
цьому пагорбі було побудовано церкву.
При огляді тлумачень топонімів природного
пласту добре видно, що назва поселень при -
в’язана до явищ, що передували його виник-
ненню, а час появи населеного пункту і його
назви синхронні. Такий самий синхронний
причинно-наслідковий зв’язок спостерігається
й у переказах про засновників і перших влас-
ників поселень.
При тлумаченні топонімів, що мають аб-
страктний зміст, час появи назви пізніший за
момент утворення об’єкта. Це ж стосується то-
понімів, пов’язаних із господарською діяль-
ністю людей. Витлумачення смислу топоніма у
цих випадках потребує для кореспондента
роз’яснень у формі коротких оповідей.
У легендах про найменування об’єктів відо-
мими історичними особами прив’язка часу
появи топоніму з моментом виникнення об’єкта
не грає суттєвої ролі і, зазвичай, ігнорується.
Деколи пояснення смислу топонімів надава-
лися із залученням польської (Веприн, Моди-
лев, Пенязевичі), російської (Радомишль (рос.
Радомысль), опосередковано — Красятичі, Чу -
дин) та татарських (Хабне) мов.
У трьох випадках топонім умовно розбивався
на два слова (корені): Коростишів — поміщик
Корост і кріпак Тиш; Модилев (Меделівка) —
від з’єднання двох польських слів «мода» (мед)
і «лев»; Радомишль — від російських слів «рада»
і «мисль» (думка).
Наявність тлумачень через залучення іншо-
мовних слів говорить про збереження пам’яті
про перебування території Радомишльського
повіту під владою Польського королівства (втім,
не дуже виражену в місцевих історичних спога-
дах), а також про російськомовність тутешнього
духовенства. Спроба тлумачення топоніму саме
татарською мовою потребує додаткових дослід-
жень.
В описах про історичне минуле поселень ко-
респонденти акцентували увагу на причинах
їхньої появи та подальшого розвитку.
Так, села Веприн, Макалевичі і Слобідка ви-
никли на місці хуторів Вепшина, гайдамаки
Макалея і безіменного.
Вільня, Меделівка (Модилев), Ситняки й
Каетанівка утворені за рахунок переселення
сюди жителів з інших місць. За переказами,
Вільня з присілками утворилася «у кріпосні
часи» за рахунок мешканців з інших місцевос-
тей, переселених за наказом власників корос-
тишівського маєтку графів Олізарів. На місці
с. Модилев був густий бор, що належав по-
льським аристократам, які згодом заселили це
місце своїми холопами або православними, що
перейшли в унію. Коли ж поселення перейшло
у спадкове володіння православному поміщи-
кові Потоцькому, то завдяки його старанням
воно було перетворене в село з православним
храмом. Від Потоцького цей маєток перейшов у
володіння поміщика Михайлівського, при якому
тут діяли пивоварний і горілчаний заводи. Сит-
няки заселене «нещодавно» вихідцями з інших
сіл. Каетанівка, заснована в 1807 р., заселена
католиками.
У ряді випадків збереглася інформація про
те, що на місці сіл знаходилися міста або міс-
течка.
Так, на місці селянських полів с. Забілоччя
існувало місто Гордов, а на місці с. Чайківка
було колись місто Чаїв.
Згідно з одним дуже тьмяним переказом, на
місці с. Сидоровичі колись було місто, зруйно-
ване татарами. Місциною його розташування
вказують узвишшя на відстані з півкілометра
від села, яке з двох сторін досить круто обме-
жене струмком і ще з одного — валом. За кіль-
кістю та розміром старих кладовищ припуска-
ють, що Сидоровичі існували вже наприкінці
XVI ст. Село входило до складу величезних ма-
єтків різних польських князів і графів (Лю -
бомирських, Олізарів). Також було знищене
татарським нашестям містечко на місці
с. Луб’янка, яке мало дві церкви й синагогу.
Містечко, що розташовувалося на місці с. Вов-
чків, було невідомо ким розорене. Зберігся пе-
реказ про те, що на місці городища в с. Щиглі-
ївка у давнину було місто.
Окрім бойових дій на долю старих поселень
впливали масові епідемії. Так, за переказами,
с. Денисовичі раніше знаходилося за версти дві
північніше, на місці розташування Хворобних
курганів. Після морової епідемії вцілілі люди
переселилися на місце сучасного села.
Під час епідемії холери або чуми вимерло
село, яке знаходилося в 4-х верстах від с. При-
бірськ на місці урочища Могильне.
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 261261
Стародуб О. В. Минуле в пам’яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту...
Березівка (нині — с. Садове), Горностайпіль
і Хабне були центрами маєтків, укріплених
замками-фортецями.
За переказами старожилів, с. Березівка було
місцеперебуванням князів Стриболів, яким
тоді належало багато навколишніх селищ, що
складали окреме князівство. Коли це було —
невідомо. Фортеця розташовувалась на місці
церковної садиби, де зберігся значної величини
вал. Після Стриболів село належало підча-
шому Ярошевичу, а потім його спадкоємцям
Чайковським і Глембоцьким. Каетан Чайков-
ський у 1807 р. заснував Каетанівку, де оселив
католиків, а через сто років тут мешкали вже
виключ но православні. У 1809 р. він заснував
Переміжжя та Журавлинку (з 1849 р. — Доли-
лове).
З документів і актів місцевого поміщика Гор-
ностайполя видно, що маєток належав Марині
Мнішек — дружині самозваного московського
царя Дмитрія, який нібито тут переховувався.
Замок був оточений багнистими болотами і не-
знайомим з місцевістю було дуже важко про-
никнути в нього. На початку XX ст. від замку
залишилися льохи і підземні ходи.
Коли й ким було засновано містечко Хабне —
відомостей не збереглося. За переказами, тут
був колись сильно укріплений замок на кшталт
середньовічних. Він був оточений навколо гли-
боким обхідним ровом, наповненим водою,
через який був перекидний міст. При замку по-
стійно перебували сотні жовнірів та артилерія.
Залишки замкових укріплень добре збереглися.
Старожили стверджували, що першим власни-
ком Хабенського маєтку був якийсь Гершун.
Ніхто не знає, звідки він прибув і якого роду.
При ньому Хабне вважалось великим торговим
містечком. Після Гершуна його власниками
були Харлинський, коронний хорунжий Кази-
мир Стецький, князь Радзивілл та Олександр
Горват. Усні спогади та письмові документи
зберегли пам’ять про протистояння православ-
ного і уніатського духовенства за храми й па-
ству.
Про садибу Скуратівських, засновників с. Ску -
рати в анкеті не згадується. Кореспондент
стверджує, що місцеві мешканці є нащадками
древлян. Навколо села є три урочища — Ли -
п’яни, Гутка і Погребці. Перше отримало свою
назву від лип, що в безлічі росли тут. На місці
урочища Гутка знаходилась гута (буда), де «в
глибокому минулому «чужі люди» виробляли
скло» і від якої залишився насип-курган. Третє
урочище Погребці відоме тим, що тут у землян-
ках на кшталт льохів ховалися люди, які не ба-
жали бути греко-католиками.
Про минуле деяких поселень залишилися не-
значні згадки. Так, заснування с. Кухарі його
жителі приписують часу князя Володимира.
Село Козієвка належало поміщикам Олізарам
з тих часів, які тільки старожили могли зга-
дати. Мешканці с. Ладижичі ще пам’ятали про
належність його до Польщі, а селянам Межи-
річки з минулого було відомо лише те, що на
місці полів з сипким піском раніше були ліси.
З недавньої історії с. Харитонівка старожили
розповідали лише про існування тут чавуно -
плавильного або мідноливарного заводу.
Спогади про гайдамак і розбійників лиши-
лися в переказах про минуле с. Злодіївка / Мок-
рець, Леонівка та Макалевичі.
Таким чином, на початку XX ст. збереглася
пам’ять про те, що деякі села повіту постали на
місці хуторів у результаті залюднення або ж ви-
никли за волею землевласників із примусовим
заселенням. Також бували зміни початкового
місця розташування поселень внаслідок моро-
вих епідемій. Свідчення про те, що ряд сіл ра-
ніше мали статус міста чи містечка, який втра-
тили внаслідок ворожої навали і зруйнування,
потребує перевірки і виявлення долі правди-
вості чи легендарності подібних відомостей.
Стверджувалося, що власники значних зем-
леволодінь мали укріплені замки в централь-
них садибах, якими були Березівка, Горностай-
піль і Хабне.
Спомини про належність краю до Польщі не
мають широкого розповсюдження. Можливо,
кореспонденти визначали цю категорію відо-
мостей загальновідомою й не акцентували на
ній увагу.
Топоніми, що відносяться до козацько-гайда-
мацького або розбійницького пласта, нехарак-
терні для Радомишльського повіту й зафіксо-
вані лише на межі з Київським повітом та
Чернігівщиною.
Збереглися спогади про існування промисло-
вих підприємств (гут та заводів).
З археологічних пам’яток, що були безпосе-
редньо пов’язані з минулим, кореспонденти
більше уваги звертали на курганні насипи,
більш відомі серед люду, як могили:
Березівка. Поблизу урочища Синець було де-
кілька курганів, з яких лише один зберігся не-
ушкодженим.
Вовчків. Поблизу села були кургани, але всі
вже розорені, крім тих, що розташовані непода-
лік сусіднього с. Михлевщина.
Воздвиженськ. Курганний могильник біля
городища, яке міститься за 1 версту на північ-
ний захід від села. Навколо Воздвиженська
також стояли декілька курганів, один з них —
в урочищі Будище.
Горбулів. Невеличкі кургани розташовані в
урочищі Курганці дорогою на с. Аннополь. За
2 версти стояв великий курган під назвою Три-
дівич-гора.
Денисовичі. Кургани, які звалися Хворобні,
розміщувалися за селом, де раніше були старі
Денисовичі.
Рожів. Два кургани розташовувалися на пів-
нічний захід від церкви на межі містечка з
полем, один з них — на жидівському кладо-
вищі.
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)262
І с т о р и ч н і д о с л і д ж е н н я
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 263263
Стародуб О. В. Минуле в пам’яті парафіяльного духовенства Радомишльського повіту...
Сидоровичі. Навкруги села існувало багато
кур ганів різної величини, багато з них вже було
розорено.
Кургани були також біля сіл Ладижичі та
Чудин, поодинокі — в селах Максимовичі, Сит-
няки і Стрижавка.
Особливих назв більшість курганів не мали.
Власні назви мали курганні групи в с. Лади-
жичі (Козачі), Денисовичі (Хворобні) та курган
біля с. Горбулів (Тридівич-гора або Дівич-гора).
Про походження курганних насипів місцевий
люд не мав ніяких відомостей.
Змієві вали привернули увагу кореспонден-
тів сіл Забілоччя, Завалівка і Луб’янка. Час
зведення валу через с. Завалівка відносили до
великокняжого періоду, а в с. Луб’янка причи-
ною їх виникнення вважали війни.
Городища та їхні залишки збереглися біля
с. Воздвиженське, в селах Розважів, Сидоро-
вичі, Щигліївка. Городища у Березівці, Горнос-
тайполі та Хабному пов’язували із замками
місцевих магнатів.
Любителів старовини також цікавили ка -
м’яні хрести:
Глибочок. На садибі старого солдата Шере-
мети на схилі гори є декілька кам’яних невели-
ких хрестів з невідомим написом. Ні власнику
садиби, ні іншим старожилам про них нічого не
було відомо. Подібні хрести знаходилися також
біля села в урочищі Церковиниця, про яке опо-
відали, що тут в глибоку старовину була грець -
ка церква або грецький монастир.
Козіївка. Різноманітні кам’яні хрести знахо-
дилися на старих кладовищах, розташованих
за 200 сажнів за околицею. Інші хрести стояли
на схід і захід від села поблизу р. Тетерів, а
також у центрі на північ від церкви та поблизу
неї. Написів на них не було.
Потіївка. Кам’яний хрест знаходився за 2 вер -
сти від села в урочищі Веремійки.
Хабне, урочище Кам’яний Криж за 2—2,5 вер-
сти від містечка. Серед цього урочища стояв
кам’яний хрест на межі земель власника Горвата
і казенної лісової дачі Волинського лісництва.
Хрест був вироблений з сірого піщанику, який
відсутній в окрузі. На думку старожилів, він міг
бути привезений і поставлений ще при власнику
маєтку Стецькому приблизно в середині XVIII ст.
На місці колишніх поселень неодноразово
виорювалися різноманітні рештки старовини,
як-от: уламки кераміки і цілий посуд (Забілоччя,
ур. Синець біля с. Березівка), старовинні монети,
наконечники списів, натільні хрести (Щиглі-
ївка, ур. Синець). Нерідко викопувалися мідні і
чавунні гармати (Березівка, Рожів, ур. Синець).
На місці старих цвинтарів у центральній час-
тині містечка Хабне під час землерийних робіт
декілька разів викопували людські кістяки і
зотлілі домовини. Ймовірно, це поховання па-
рафіян Покровської церкви, що розміщувалась
тут ще в XVI — початку XVII ст. Безліч люд-
ських кісток було знайдено при розкопці одного
з валів у с. Березівка.
У с. Сидоровичі записані перекази про зариті
скарби, які відносяться до часів гайдамаччини
(XVIII ст.) та польського повстання 1863 р.
Також зафіксовані два випадки виявлення
скарбів.
Таким чином, серед наявних матеріальних
залишків старовини звертали на себе увагу
кургани-могили, Змієві вали й вали городищ та
кам’яні хрести. Не залишалися поза увагою і
випадкові знахідки, виявлені під час землерий-
них робіт.
Окрім власних спостережень, розпитів пара-
фіян, даних церковних архівів, кореспонденти
залучали свідчення, отримані ними з друкова-
них джерел. Найбільш цитованим був Лаврен-
тій Похилевич з його працями «Сказания о на-
селенных местностях Киевской губернии»
(1864) та «Уезды Киевский и Радомысльский»
(1887). Це стосується Березівки, Воздвиженська
(Мокрець), Скуратів. Кореспонденти сіл Вор-
сівка та Потіївка прямо вказували, що відповіді
на анкетні питання можна знайти в книзі
Л. Похилевича під назвою «Описание сел Киев-
ской епархии» (маючи на увазі згадані «Сказа-
ния…»).
Чи це є початок впливу і взаємодії друкова-
них історичних досліджень на народну усну
пам’ять про своє минуле на місцевому рівні,
важко сказати. Можна лише стверджувати, що
опитувальні листи С. Дроздова зафіксували
цей процес.
Більш докладну характеристику відповідей
кореспондентів, які фіксують історичну пам’ять
населення Київської губернії на початку XX ст.,
може дати аналіз анкет інших повітів, зібраних
С. Дроздовим.
Стародуб О. В. Опитувальні листи «Описание Ва-
шего прихода с его историческим прошлым», зіб-
рані у 1907—1909 роках С. Л. Дроздовим та М. За-
вадським, як краєзнавче джерело з історії та
культури Правобережної України (аналіз анкет) //
Старожитня та сучасна Київщина у світлі новітніх
краєзнавчих досліджень : Матеріали обласної нау -
кової конференції Білоцерківського краєзнавчого
музею. 29 травня 2008 р. — Біла Церква, 2008. —
С. 44—52.
ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)264
І с т о р и ч н і д о с л і д ж е н н я
А. В. Стародуб
ПРОШЛОЕ В ПАМЯТИ ПРИХОДСКОГО
ДУХОВЕНСТВА РАДОМЫШЛЬСКОГО
УЕЗДА, ЗАФИКСИРОВАННОЕ В
НАЧАЛЕ XX в. В ОПРОСНЫХ ЛИСТАХ
КРАЕВЕДА СТЕПАНА ДРОЗДОВА
В статье анализируются сведения об историческом
прошлом Радомышльского уезда, зафиксированные
в анкетах С. Дроздова начала XX в. Рассмотрены и
проанализированы ответы корреспондентов духов-
ного сана, которые фиксируют глубину исторической
памяти местного духовенства относительно прошлого
их приходов, а именно: этимология топонимов, архео-
логическое и историческое прошлое местности.
При толковании топонимов естественного пласта
и в преданиях об основателях и первых владельцах
поселений время появления населенного пункта и
его названия синхронны. При толковании топони-
мов, которые имеют абстрактное содержание или
связаны с хозяйственной деятельностью людей, вре -
мя появления названия позже момента образования
объекта. В легендах о наименовании объектов из-
вестными историческими личностями увязка вре-
мени появления топонима с моментом возникнове-
ния объекта игнорируется.
В начале XX в. сохранилась память о том, что неко-
торые села уезда появились на месте хуторов или же
возникли по воле землевладельцев. Также отмечены
изменения начального места расположения поселе-
ний в результате моровых эпидемий. Есть свидетель-
ство о том, что ряд сел раньше имели статус города или
местечка, который потеряли в результате враждебного
нашествия и разрушения. Крупные землевладельцы
имели в своих центрах укрепленные замки.
Среди материальных остатков старины привле-
кали внимание курганы-могилы, Змиевы валы,
валы городищ и каменные кресты.
Зафиксировано влияние на ответы некоторых кор-
респондентов сведений, полученных ими из печат-
ных источников.
К л ю ч е в ы е с л о в а : Радомышльский уезд, анке-
тирование, топонимика, история, археология.
O. V. Starodub
PAST IN THE RADOMYSHL COUNTY
PARISH CLERGY’S MEMORY FROM
THE EARLY 20th CENTURY QUESTION-
NAIRES DEVELOPED BY THE LOCAL
HISTORIAN STEPAN DROZDOV
In the paper the information on historical past of
Radomyshl county, fixed in the questionnaires of
Stepan Drozdov of the early 20th century has been ana-
lyzed. There were answers of the local clergymen, which
fixed depth of their historical memory concerning past
of their arrivals, namely: etymology of place names, the
archaeological and historical past of the locality.
In explaining place names of natural layer and in
legends about founders and first proprietors of settle-
ments, their establishment and naming time is syn-
chronous. In explaining place names of abstract main-
tenance or related to economic activity of people, the
object naming time was later then the moment of their
establishment. In legends about giving names to objects
by known historical personalities, the time of the place
name appearance and the date of objects origin are not
of great importance.
In the early 20th century it was still kept in the mem-
ories that some villages of the county were established
instead of farms or appeared according to the landown-
ers’ will with the settling people by force. Also some set-
tlements were relocated as a result of pestilent epi-
demics. There is evidence that definite cities or
townships were transformed into villages after hostile
invasions and destructions. Large landowners placed
fortified castles in their centers.
Among material monuments of antiquity the
mounds-graves, Zmyevi (Serpent’s) and fort ramparts
and stone crosses are of great attention.
The author noticed the influence of information, ob-
tained by respondents from publications, on their an-
swers.
K e y w o r d s : Radomyshl county, questionnaire,
place names, history, archaeology.
Одержано 09.02.2016
|