Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся

Зазначено, що вплив Православної Церкви в Україні здавна був великим: релігійні свята, церковні служби, євхаристія, вінчання, хрещення, поховальні обряди завжди займали особливе місце у житті людини. Головною постаттю, яка виконувала усі ці обрядодії та приймала вагому участь у повсякденні, був св...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Крикун, Ю.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2016
Назва видання:	Археологія і давня історія України
Теми:	Етнологія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161622
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся / Ю.С. Крикун // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 265-269. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-161622
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1616222019-12-16T01:25:56Z Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся Крикун, Ю.С. Етнологія Зазначено, що вплив Православної Церкви в Україні здавна був великим: релігійні свята, церковні служби, євхаристія, вінчання, хрещення, поховальні обряди завжди займали особливе місце у житті людини. Головною постаттю, яка виконувала усі ці обрядодії та приймала вагому участь у повсякденні, був священик. У статті досліджується вплив духовенства на різні сфери суспільного життя та ставлення до збереження народних традицій. В статье на основании полевого этнографического материала, собранного на территории зоны отчуждения, а также научной литературы сделана попытка исследовать весомую роль православного духовенства в разных сферах общественной жизни, его роль в сохранении народных традиций. In the paper on the basis of field ethnographic material collected in the Exclusion Zone and non-fiction literature an attempt to explore the Orthodox clergy’s important role in different spheres of social life as well as in the national traditions preservation has been done. 2016 Article Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся / Ю.С. Крикун // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 265-269. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161622 930.1 (477):392 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнологія Етнологія
spellingShingle	Етнологія Етнологія Крикун, Ю.С. Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся Археологія і давня історія України
description	Зазначено, що вплив Православної Церкви в Україні здавна був великим: релігійні свята, церковні служби, євхаристія, вінчання, хрещення, поховальні обряди завжди займали особливе місце у житті людини. Головною постаттю, яка виконувала усі ці обрядодії та приймала вагому участь у повсякденні, був священик. У статті досліджується вплив духовенства на різні сфери суспільного життя та ставлення до збереження народних традицій.
format	Article
author	Крикун, Ю.С.
author_facet	Крикун, Ю.С.
author_sort	Крикун, Ю.С.
title	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся
title_short	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся
title_full	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся
title_fullStr	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся
title_full_unstemmed	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся
title_sort	роль духовенства у збереженні культурних традицій чорнобильського полісся
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Етнологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161622
citation_txt	Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся / Ю.С. Крикун // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 3 (20). — С. 265-269. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT krikunûs rolʹduhovenstvauzbereženníkulʹturnihtradicíjčornobilʹsʹkogopolíssâ
first_indexed	2025-07-14T14:13:41Z
last_indexed	2025-07-14T14:13:41Z
_version_	1837631980055822336
fulltext	ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 265265 Зазначено, що вплив Православної Церкви в Україні здавна був великим: релігійні свята, цер- ковні служби, євхаристія, вінчання, хрещення, по- ховальні обряди завжди займали особливе місце у житті людини. Головною постаттю, яка викону- вала усі ці обрядодії та приймала вагому участь у повсякденні, був священик. У статті досліджу- ється вплив духовенства на різні сфери суспільного життя та ставлення до збереження народних традицій. К л ю ч о в і с л о в а : священик, Чорнобильське По- лісся, роль духовенства, церква, народні традиції, громада. У різні періоди існування сільської громади важливу роль відігравало духовенство. Слід відзначити передовсім моральний і гуманний вплив церкви на сферу законодавчого регулю- вання. Інколи канонічні правила регулювали не тільки духовне життя, але й світське, побу- тове, шлюбно-сімейні відносини, спадкове пра - во, питання правосуддя тощо. Час від часу ви- никали суперечки між релігійною й світською сферами. А подекуди сама громада сприяла утверджен ню релігійних правил і твердістю свого переконання забезпечувала в необхідних випадках дієвість релігійних норм. До того ж, становлення звичаєвого права завжди відбува- лось у взаємодії з мораллю, що безпосередньо пов’я за но з дотриманням певних правил, зок- рема і релігійних. Дослідниця звичаєвого права Н. Тол качова зазначає: «Правосвідомість з дав- ніх-давен тісно стикається з релігійною, по- няття гріховне і злочинне багато в чому збі- гаються, релігійні норми служать джерелом правових норм, у витоків правосуддя нерідко знаходяться священнослужителі...» [Толка- чова, 2005, с. 177]. Отже, головною постаттю, яка виконувала основні функції взаємозв’язку між громадою і церквою та приймала активну участь у повсякденні, був священик. Представляючи історіографію питання, від- значимо праці тих науковців, які спробували проаналізувати побут священнослужителів та їхню участь у громадському житті. Слід зазна- чити, що дана тема (особливо територія Чорно- бильського Полісся) досі є малодослідженою в етнологічній науці. Серед вчених, які дотично вивчали це питання, слід назвати М. Гримич, зокрема вона підкреслює, що «роль особи свя- щеннослужителя у звичаєвому праві українців досі недооцінювалася. Священик був не лише особою, що здійснювала обрядово-сакральні та освітянські функції (священики часто викла- дали в школах і обиралися головами шкільних громадських рад), а й юридичні» [Гримич, 2000, с. 83]. Крім того, питання побуту духовенства вивчали дослідниці Т. Бернштам [Бернштам, 2007], М. Бордун [Бордун, 1912] та Н. Толка- чова [Толкачова, 2005]. Окремі цікаві аспекти, що мають наукову цінність, відображені в ху- дожніх творах І. Нечуя-Левицького [Нечуй-Ле- вицький, 1966] та А. Свидницького [Свидниць- кий, 2006]. Матеріали, присвячені ролі та побуту духовенства, висвітлені в статтях [Кри- кун, 2013, с. 179—186; Петренко, 2007, с. 26— 31; Крикун, 2014, с. 114—122; Толкачова, 2002, с. 23—30; Левицький, 1908, с. 98—107; Семено - ва, 2006, с. 25—27]. Проте більшість наукових праць присвячені вивченню історії церкви та ролі в ній духовенства, аніж культурно-побуто- вому аспекту [Ісіченко, 2001; Ульяновський та ін., 1994]. Це пов’язано насамперед з тим, що довгий час радянська атеїстична ідеологія сто - я ла на заваді всебічного вивчення проповід- ництва, побуту, та й загалом ролі сільського УДК: 930.1 (477):392 Ю. С. Крикун РОЛЬ ДУХОВЕНСТВА У ЗБЕРЕЖЕННІ КУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО ПОЛІССЯ © Ю. С. КРИКУН, 2016 духовенства, трактуючи його в негативних від- тінках, або ж висвітлюючи лише слабкі сторони. Переслідування священнослужителів, масові закриття культових споруд та їх знищення у 1950—1960-х рр. негативно вплинули на збір етнографічного матеріалу. Зокрема це стосу - ється й загалом життя духовенства Чорнобиль- ського Полісся. Так, нинішній настоятель Свято- Іллінського храму в м. Чорнобиль о. Микола зауважив, що «18 храмів було в Чорнобиль- ському районі, а у самому місті Чорнобиль — три. Було націоналізовано все, забрано, спа- лено в 30-ті роки. Знищили майже всі храми, залишились тільки 3 діючих. А цю церкву за- крили і зробили склад зерна. Якщо піл від- крити, то склад полови під полом. Отакий знак» (м. Чорнобиль). Найперше необхідно зважати на специфіку історико-етнографічного регіону — Чорнобиль- ського Полісся, який відрізняється, з одного бо - ку — стійким збереженням архаїчних, консер- вативних пережитків у народній культурі та духовних традицій, з іншого — необхідністю негайного збереження, реконструкцією вже май же втраченої традиції, у зв’язку з пересе- ленням людей із зони відчуження та інтенсив- ною руйнацією матеріальної і духовної куль- тури. Слід відзначити, що більше двадцяти років ДНЦЗКСТК організовує комплексні істо- рико-етнографічні експедиції на територію, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС. Із доступних джерел, літератури та польових матеріалів, зібраних в історико-етнографічних експедиціях ДНЦЗКСТК у 2013—2015 рр., встановлено, що на межі ХІХ — початку ХХІ ст. церква відігравала важливу роль у житті укра- їнського селянина. Характерною рисою для всього Українського Полісся є необхідність на- явності власної парафії (храму). Якщо члени громади не мали церкви в своєму селі, то хо- дили до сусіднього або ж до міста: «Хоч прави- тельство, як і місцева адміністрація, непри- хильні православ’ю, уважали повстанє кождої нової парохії за конечне зло, то однак церков тоді була такою потребою села, що хоч не хоч мусіли годитися на фундованє її» [Бордун, 1912, с. 1]. Громада сама обирала місцевого свя- щеника до власної парафії: «Між актами стрічаємо досить багато прошень від громад до єпископа о висвяченє, або інсталюванє лю- бого їм кандидата» [Бордун, 1912, с. 1]. Тут особливо слід відзначити, що духовенство на те- риторії Чорнобиля завжди було в пошані, на- віть за часів радянських репресій і масового від- лучення від церкви: «В советское время это были священники… чернобыляне благовеяли на этих людей. То есть очень уважали, очень ценили. Это в советское время, а что уже го- ворить о ранних годах» (м. Чорнобиль). Загалом сільська громада тривалий час зали- шалася консервативною (до першої третини ХХ ст.) та була середовищем функціонування громадського звичаєвого права і гарантом дотри- мання його норм, питань громадської власності, громадського самоуправління, громадського суду тощо. Досить часто керувати громадою оби- рали місцевого священика. Таким чином, духо- венство мало можливість безпосередньо брати участь у житті свого приходу. У цілому миряни завжди сприймали духовен- ство як замкнуту верству населення, яка нама- галася витіснити народні традиції, замінюючи християнськими. Тому постать священнослужи- теля стає соціально обумовленою та неоднознач- ною щодо питання збереження традиційної культури. Тобто, священик, призначений до своєї парафії, виступав не тільки у ролі церков- нослужителя. Зауважимо, що багато залежало від рівня його загальної культури та особистих людських рис. Серед звичайного (мирського) люду духівництво завжди сприймалося як зам- кнута верства населення, тому саме його зобра- ження (опис) приймає соціально обумовлений характер. Народне бачення побуту духівництва зумовлене, в основному, матеріальними крите- ріями життя сільського настоятеля. Щодо таких критеріїв є відомий вислів: «що попові, що ко- тові, на печі лежи їж калачі». Протягом усіх часів була допомога місцевому настоятелю: «То яйця, то сир піднесуть. Як вам сказати, люди від щирого серця несли, що в них є. В основному акцент на продуктах, аби батюшка був не го- лодним» (м. Чорнобиль). Деінде на досліджува- ній території зафіксовано інформацію про дав- ній звичай «обхід чини» («обходини»), опис якого зустрічаємо в літературі: «Першим хроно- логічно в практиці кожного священика, а разом і найкориснішим матеріяльно був зви- чай, що звався обхідчини. Ця назва походить від дієслова обходити, тобто ходити від одного до другого, поки не одвідаєш усіх. Як можна здо- гадуватись обхідчини спочатку в тому і поля- гали, що новопоставлений панотець, прибувши на парафію, обходив своїх парафіян, а кожен господар дарував йому, що міг, на господар- ство...» [Свидницький, 2006, с. 459]. Проте тут трохи спотворюються реалії життя приходського ієрея, втрачається глибинний сенс, який бачать самі священики, намагаючись осмислити своє життя не соціально-економічними, а духовними категоріями, тобто, містичним зв’язком з вищим світом, дива, призначення, Божого промислу і духовного обов’язку. У традиційному селі «чоло- віче безвір’я» і відповідне відношення до ба- тюшки по-своєму компенсувала «жіноча віра», з її пієтичним відношенням не лише до Бога, але й до священика. В цілому ж, у народній уяві споконвічно ідеалом є український піп-отець, малоосвічений, проте щиро близький до народу. Розглянемо основні сфери впливу духовен- ства на регулювання громадського життя. Однією з головних була роль священика у сфері сімейного звичаєвого права. Загалом ук- ладенню шлюбу завжди надавали великого ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)266 І с т о р и ч н і д о с л і д ж е н н я значення. За звичаєво-правовими нормами, шлюб був договором батьків нареченого і наре- ченої, якому передували «змовини» між бать- ками, після чого справляли заручини молодих. У 1702 р. при укладанні шлюбу було проголо- шено пріоритет вінчання над обрученням [Гри- мич, 2000, с. 83]. Таким чином, уряд підкреслив не майнове, а релігійне значення шлюбу. На думку І. Петренко, «церква протягом століть всіляко намагалася поставити під свій кон- троль цю важливу в житті людини подію. Вона оголосила шлюб таїнством і перекону- вала народні маси, нібито без освячення в цер- кві його не можна було вважати законним» [Петренко, 2007, с. 26]. Ще одне цікаве свід- чення про архаїчний звичай особливого став- лення до жінок, які одружувалися (вінчалися) вагітними. Таким народним прислів’ям: «попе- реду цвіт, а потім плід» (у даному випадку — навпаки, коли одружуються вагітними) місце- вий священик (переселенець з Народицького р-ну Житомирської обл.) пояснив, що моральні принципи доповнюються церковними, у зв’язку з цим вінчання таких пар відбувається ввечері. Т. Г. Леонтьєва називає весільні звичаї, що свідчать про те, що участь священика у цьому найважливішому родинному обряді не обме- жувалася лише церковним вінчанням. Досить великі повноваження йому надаються за Ци- вільним кодексом 1919 р., виданим у Відні проф. С. Дністрянським. Процедура розлучен - ня стала досить оригінальною і спрямована на- самперд на збереження подружжя. Так, за ст. 104 про намір розлучення необхідно було за- явити священикові місцевої церкви, який пови- нен був вжити заходів, щоб зберегти сім’ю [Гри- мич, 2000, с. 83]. Ще однією важливою сферою життєдіяльнос - ті людини є традиції родинного побуту, а саме обрядодії, пов’язані з народженням та хрещен- ням дитини. Багато респондентів відзначають, що новонародженому під час обряду хрещення священик давав ім’я: «Тодє, як хрестили, то батюшка дає ім’я, давали. Ну там в його є ка- талог церковних свят. Я зустрічав в калєнда рі Гордєя. Канєшно по прозьбі він може ізменить ім’я» (с. Богуші, Березнівський р-н, Рівненська обл.). Як виявляється останнім часом, таке трансформоване явище є досить поширеним й нині. Окремим проявом діяльності духовенства була сфера спадкового звичаєвого права. На по- чатку ХХ ст. нам відомо два варіанти успадку- вання майна: за законом і заповітом (документ про заповіт називали «духівниця» або «теста- мент»). У разі спадкування за заповітом, необ- хідно було дотримуватися певних формальнос- тей. Духівниця укладалася в письмовій формі, підписувалася спадкодавцем і, у більшості ви- падків, парафіяльним священиком [Петренко, 2007, с. 9]. Іншою була модель взаємовідносин між священиком та громадою, коли це стосува- лося карного звичаєвого права. Зазначимо, у ХІХ — на початку ХХ ст. громада продовжувала керуватися нормами карного звичаєвого права, що було основою законодавства та поряд із за- коном регулювала суспільні відносини. Зок- рема за звичаєвим правом розширюється фор- мальне поняття злочину, як діяння, вчиненого у вигляді шкоди громаді. За звичаєм, суб’єктом злочину могла бути особа, яка досягла шістнад- цятирічного віку. Якщо цей вчинок не був пе- редбачений законом, тоді, у більшості випадків, самосуд проводив очільник громади, або свяще- ник. Також відомо, що духовенство мало право здійснювати судочинство ще з часів Київської Русі (діяння Церковних судів) [Гошко, 1997, с. 82—85]. Жителі села зверталися до свяще- ника з різних проблем: злочини проти моралі (перелюб, інцест, зґвалтування); спірні пи- тання; засудження наклепу; злочини проти віри (крадіжка з церкви, чаклунство); тяжкі злочини (вбивство, пограбування, бійка) тощо [Архив ЮЗР, 1909, с. 261—262]. Священик, на підставі норм українського звичаєвого права та церковного уставу, міг здійснювати судочинство у своїй парафії. З джерел дізнаємося, що сам священнослужитель міг стати об’єктом громад- ського осуду: «Кто бьет попа и попадет на шапку (скуфью) или же сделает так, что она упадет на землю, подлежит сильной каре и должен платить за “бесчестие”. Однако, тем не менее, попов все таки бьют…» [Бернштам, 2007, с. 64]. Характерною рисою побуту духовенства, як центральної постаті парафіяльного соціуму, також був контроль громадою їхнього життя. Серед етнографічного матеріалу знаходимо ба- гато прикладів конфліктності, спричиненої ви- користанням не за призначенням грошей на церковні потреби: «Димитрий Тарнавецкий, парох Тулукова присвоює собі гроші, заложені на будову церкви. Свідок каже про нього: “грунт церковний, призначений на удержанє і окрасу церкви, часто парох старається обер- нути на свою користь”, про се часто стрі- чаємо скарги брацтв...» [Бордун, 1912, с. 31]. Громада викривала й інші злочини священно - служителів: «...в спілці з наймитом батюшка украв в дворі воли. Але переслідувало його не- щастя. Крадіж викрито» [Бордун, 1912, с. 31]. Щоб покарати винного, відправляли позов до духовного суду, за яким, у більшості випадків, священика відсуджували від його парафії і від- правляли у монастир. Ще одна з причин негативного ставлення жителів села — це поширені випадки пияцтва серед священнослужителів. Ось приклад з духов - них актів XVIII ст.: «В селі Велика Горожанна в цвітну неділю відбирають старші братя ключ церковний від п’яного пароха, щоби не до- пустити до зневаги божого дому і таїнства. Коли ж нещастє хотіло, що ніхто не пізнався на тверезости панотця, або парахіяни були ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 267267 Крикун Ю. С. Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20)268 І с т о р и ч н і д о с л і д ж е н н я вже так жадні богослуженя, що не зважали на се і п’яний парох став правити...» [Акти..., 1999, с. 427]. Таким чином, наведені приклади дають підстави стверджувати, що духовенство мало безпосередню причетність до норм місце- вого самоуправління. Окремий вияв стосунків приходських свяще- ників і жителів — взаємозв’язок та вплив на- родних звичаїв на церковні і навпаки. Як вва- жає Т. Бернштам, у сільських приходах, в приватних богослужіннях велику роль відігра- вали місцеві звичаї, в основному під час він- чання, при хрещенні, похоронах, поминаннях, а також у святах календарного циклу [Берн- штам, 2007, с. 86]. Такої ж думки дотримуються і місцеві церковнослужителі досліджуваної те- риторії. Священики досить лояльно ставилися до народних традицій, які хоча часто і супере- чили правилам Требника, проте визнавали до- речним окремі обряди (наприклад, кидання монет або пшона в могилу; віра в чаклунську магію відьом під час служби та ін.): «Окремі ви- падки бувають. Наприклад, коли ховають лю- дину у нас кладуть полин, монети, зерно в мо- гилу кидають. Їсти та пити на проводах дозволяємо в міру. Свято Івана Купала — це наша історія. В цей час настільки змінилося розуміння язичництва, але все рівно є. Наші діди-прадіди так робили, у них тоді така віра була...» (м. Чорнобиль). Щодо голосінь, то до- нині служителям церкви не вдалося змусити прихожан відмовитися від народних голосінь, які звучать разом з церковними співами і мо- литвами під час відспівування на самому по - хороні або на поминках: «Причитания разные есть. Просто человек этими причитания ми пытается оправдать себя, успокоить...» (м. Чор - нобиль). Окремо записано розповідь про звичай «проводи русалок», який є одним з прикладів впливу церкви на поступове викорінення на- родних місцевих вірувань: «Русалки колись, я знаю — ще мала, сестри ще старші були. Дак тії русалки буває дівчата вєнки пороблять і проводять русалки, дак батюшка запрещав. Іде, бере лозину, женеться за тими дівчата - ми. І больш у нас ніхто цього не робив, знаєте. Це старша сестра, оця, котра, я ж вам кажу, це вже скоро ото год буде, то це такеє робили тіє дівчата, да він загадає батьку, щоб цього не розрішає... Я не знаю, за що вон запрещав, ба- тюшка то» [Архів ДНЦЗКСТК. Записано К. Кутельмахом, 1994 р., c. Коленці, Іванків- ський р-н, Київська обл.]. Отже, священики були не лише свідками особливостей селянської релігійності, що стала взаємоз’язком християн- ських і дохристиянських понять, але вони самі часто ставали збирачами і дослідниками нецер- ковних звичаїв, обрядів, забобонів, а також різ- них фольклорних творів. Наведені приклади дають підстави ствер- джувати, що православне духовенство мало безпосередню причетність до норм місцевого самоуправління. Загалом, паломництво до цер- кви у різні часи зближувало та об’єднувало людей, що було результатом взаємодії право - славного духовенства і народного устрою в селі і в місті. Певні звичаєві традиції, притаманні Чорнобильському Поліссю, ще збереглися у па - м’яті переселенців та самого духовенства. У дію - чих храмах на великі свята, престольне свято, Великодні поминки приїжджають жителі Чор- нобильського району, час від часу відбуваються вінчання і хрещення дітей. Насамперед ни- нішнє духовенство зауважує, що: «для черноби- лян обидно, что назвали нашу родную землю зоной отчуждения. Для меня, как коренного чернобилянина эта местность такая, как она была и 50 лет назад. Это мой город, это моя земля, это мой храм, это Украина. Это там, где жили наши деды-прадеды» (м. Чорно- биль). Проте недостатність інформації про свя- щеннослужителів, у зв’язку із специфікою до- слідження території зони відчуження, не дає змоги однозначно змалювати та оцінити їхню соціорелігійну та культурницьку діяльність, розкрити особливості родинних зв’язків та по- буту, їхню співпрацю або проти стояння з місце- вими традиціями. Ця тема потребує глибшого дослідження. Зазначимо, що після аварії на ЧАЕС відбулися значні зміни у духовному житті даного регіону, але важливо, що окремі традиції духовної культури, які зникли на по- страждалій території — відтворюються в па - м’яті старожилів, переселенців із зони відчу- ження. Акти духовних судів українських церковних установ XVII— XVIII ст. (за матеріалами виїздних засідань єпископсько-консисторського суду Львівської єпархії 1700—1725 рр.) // Вісник львівського університету. — Львів, 1999. — Вип. 34. — С. 425—438. Архив ЮЗР, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. — Ч. 8, т. III. Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-За- падной Руси в XVI—XVII вв. — К., 1909. — 120, 708, XXX с. Бернштам Т. А. Приходская жизнь русской деревни: Очерки по церковной этнографии. — СПб., 2007. — 311 с. Бордун М. З життя українського духовенства в другій половині XVIII ст. // ЗНТШ. — Т. CIX—CX. — Львів, 1912. — 100 с. Гримич М. В. Міжетнічні контакти в Галичині у сфері звичаєвого права (ХІХ — перша третина ХХ сто - ліття) // Етнічна історія народів Європи : Зб. наук. праць. — К., 2000. — Вип. 5. — С. 81—86. Гошко Ю. Г. Покарання за антиморальну поведін ку // НЗ. — Львів, 1997. — № 2. — С. 82—85. Ісіченко І. Загальна Церковна Історія: Курс лекцій для вищих духовних шкіл. — К., 2001. — 608 с. Крикун Ю. Быт православных священнослужителей с ретроспективой в прошлое (по материалам экспе- диций в Украинское Полесье) // Матэрыялы міжна- роднай навуковай канферэнцыі да 150-годдзя А. К. Сержпутоўскага; 19—20 чэрвеня 2014 г., г. Мінск / НАН Беларусі, Цэнтр даследаванняў бела- ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 3 (20) 269269 Крикун Ю. С. Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся рускай культуры, мовы і літаратуры. — Мн., 2014. — C. 114—122. Крикун Ю. Роль священнослужителів у звичаєвому праві українців // Наукові записки Музею народної архітектури та побуту у Львові. — Львів, 2013 — Вип. 3. — С. 179—186. Левицький О. Невінчані шлюби на Україні в XVI— XVII ст. // Записки Українського наукового товарис- тва в Києві. — К., 1908. — Кн. 3. — С. 98—107. Нечуй-Левицький І. Старосвітські батюшки та ма- тушки. — К., 2014. — 216 с. Петренко І. М. Православна церква і шлюбні відно- сини в Україні у ХVIII ст. // Наукові праці історич- ного факультету Запорізького державного універси- тету. — Запоріжжя, 2007. — Вип. ХХІ. — С. 26—31. Свидницький А. Люборацькі. Оповідання. Нариси та статті / Упоряд. Раїса Мовчан. — К., 2006. — 639 с. Семенова О. П. Развитие брачно-семейных отноше- ний в Древнерусском государстве // История государ- ства и права. — 2006. — № 11. — С. 25—27. Толкачова Н. Є. Деякі аспекти співвідношення зви- чаю, традиції та права // Вісник Київського націо- нального університету. Юридичні науки. — К., 2002 — Вип. 45. — С. 23—30. Толкачова Н. Звичаєве право. — К., 2005. — 366 с. Ульяновський В. І., Крижанівський О. П., Пло - хій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Ук- раїні: У 3-х кн. — К., 1994, — 848 с. Ю. С. Крикун РОЛЬ ДУХОВЕНСТВА В СОХРАНЕНИИ КУЛЬТУРНЫХ ТРАДИЦИЙ ЧЕРНОБЫЛЬСКОГО ПОЛЕСЬЯ В разные периоды существования сельской об- щины важная роль принадлежала духовенству. Влияние Православной Церкви в Украине издавна было большим: религиозные праздники, церковные службы, евхаристия, венчание, крещение, обряды за- хоронения всегда занимали особенное место в жизни человека. Главной особой, которая выполняла все эти обряды и принимала важное участие в повсе- дневности, был священник. Он имел особенные права в разных областях бытовой жизни общества: семейных отношениях, решении спорных вопросов, имущественных делах, в некоторых аспектах судо- вых обычаев и т.п. Также необходимо учитывать спе- цифику историко-этнографического региона, который отличается, с одной стороны, устойчивым сохране- нием архаичных, консервативных пережитков в на- родной культуре и духовных традициях, с другой — необходимостью немедленного сохранения и рекон- струкцией уже почти утраченной традиции в связи с переселением людей из зоны отчуждения и интен- сивным разрушением материальной и духовной культуры. В статье на основании полевого этногра- фического материала, собранного на территории зоны отчуждения, а также научной литературы сде- лана попытка исследовать весомую роль православ- ного духовенства в разных сферах общественной жизни, его роль в сохранении народных традиций. К л ю ч е в ы е с л о в а : священник, Чернобыльское Полесье, роль духовенства, церковь, народные тра- диции, общество. J. S. Krykun CLERGY’S ROLE IN CHORNOBYL POLISSYAN CULTURAL TRADITIONS PRESERVATION In different periods of the rural community existence the clergy played an important role. The impact of the Orthodox Church has been always strong since olden times in Ukraine. Thus, religious festivals, church serv- ices, rituals, weddings, baptisms, burial customs were always of special importance in human life. The priest namely was a person in charge, who conducted all the ceremonies and played an important role in everyday life. He had special rights in different issues of everyday life of the society, like family relations, dispute solu- tions, questions on ownership, aspects of judicial prac- tice etc. It is also necessary to take into account histor- ical and ethnographic distinctive features of the region. On the one hand, it is characterized with archaic and conservative survivals in the folk culture and spiritual traditions. On the other hand, the almost lost its tradi- tions need urgent conservation and reconstruction be- cause of people’s relocation from the Exclusion Zone and intensive material and spiritual culture destruction. In the paper on the basis of field ethnographic mate- rial collected in the Exclusion Zone and non-fiction lit- erature an attempt to explore the Orthodox clergy’s im- portant role in different spheres of social life as well as in the national traditions preservation has been done. K e y w o r d s : priest, Chornobyl Polissya, clergy’s role, church traditions, community. Одержано 01.03.2016

Роль духовенства у збереженні культурних традицій Чорнобильського Полісся

Репозитарії

Схожі ресурси