«Ембріонний» етап формування давньоруських міст
Процес становлення міста можна вважати найбільш ґрунтовним моментом формування Київської Русі. Саме із ним та на його базі розвивається давньоруська держава. Стаття присвячується розгляду питання генезису давньоруського міста....
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2016
|
| Назва видання: | Археологія і давня історія України |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161631 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Ембріонний" етап формування давньоруських міст / О.П. Моця // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 4 (21). — С. 7-11. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-161631 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1616312019-12-18T01:25:06Z «Ембріонний» етап формування давньоруських міст Моця, О.П. Статті Процес становлення міста можна вважати найбільш ґрунтовним моментом формування Київської Русі. Саме із ним та на його базі розвивається давньоруська держава. Стаття присвячується розгляду питання генезису давньоруського міста. Развитие города для древнерусского государства играло основополагающую роль. Большинство современных исследователей, как и сам автор связывают наиболее важные этапы развития города с формированием государства. Для северных и южных регионов Киевской Руси выделяются определенные специфические особенности развития. Главной чертой присущей южнорусском городу можно считать то, что оно не было «центром ремесла и торговли», а «центром концентрации, переработки и перераспределение добавочного продукта». The development of the city played a fundamental role in the ancient state. Most of the researchers associate most important stages of development of the city with the formation of the state. For the northern and southern regions of Kyiv Rus’ they highlight certain specific features of the development. The main characteristic feature of the southern city is the fact that it was not «craft and trade center» but «center of concentration, processing and re-distribution of the surplus product. 2016 Article "Ембріонний" етап формування давньоруських міст / О.П. Моця // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 4 (21). — С. 7-11. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161631 904.4(477)”653” uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статті Статті |
| spellingShingle |
Статті Статті Моця, О.П. «Ембріонний» етап формування давньоруських міст Археологія і давня історія України |
| description |
Процес становлення міста можна вважати найбільш ґрунтовним моментом формування
Київської Русі. Саме із ним та на його базі розвивається давньоруська держава. Стаття присвячується розгляду питання генезису давньоруського міста. |
| format |
Article |
| author |
Моця, О.П. |
| author_facet |
Моця, О.П. |
| author_sort |
Моця, О.П. |
| title |
«Ембріонний» етап формування давньоруських міст |
| title_short |
«Ембріонний» етап формування давньоруських міст |
| title_full |
«Ембріонний» етап формування давньоруських міст |
| title_fullStr |
«Ембріонний» етап формування давньоруських міст |
| title_full_unstemmed |
«Ембріонний» етап формування давньоруських міст |
| title_sort |
«ембріонний» етап формування давньоруських міст |
| publisher |
Інститут археології НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Статті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/161631 |
| citation_txt |
"Ембріонний" етап формування давньоруських міст / О.П. Моця // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2016. — Вип. 4 (21). — С. 7-11. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| series |
Археологія і давня історія України |
| work_keys_str_mv |
AT mocâop embríonnijetapformuvannâdavnʹorusʹkihmíst |
| first_indexed |
2025-07-14T14:14:05Z |
| last_indexed |
2025-07-14T14:14:05Z |
| _version_ |
1837632005072748544 |
| fulltext |
7ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 4 (21)
УДК: 904.4(477)”653”
О. П. М о ц я
«ЕМбРІОННиЙ» ЕТАП ФОРМувАННЯ
ДАвНьОРуСьКих МІСТ
Процес становлення міста можна вважати
найбільш ґрунтовним моментом формування
Київської русі. Саме із ним та на його базі розви-
вається давньоруська держава. Стаття присвя-
чується розгляду питання генезису давньоруського
міста.
К л ю ч о в і с л о в а: місто, округа, генезис, де-
ржава.
Сам процес становлення урбаністичних цен-
трів на Русі має вже досить тривалу історію до-
слідження і нині вийшов на новий якісний рі-
вень у отриманні та інтерпретації результатів
проведеної роботи та відповідної постановки но-
вих нагальних проблем [Моця, 2014, с. 53—57].
Нині, зокрема, вдалося визначити хронологію
формування та розвитку міст у даному євро-
пейському регіоні, а закінчення першого етапу
у цьому процесі віднесено у часовому вимірі до
початку ХІ ст. Якраз його й можливо називати
«протоміським» або ж «ембріонним».
Передумови до появи «справжніх» міст на
землях Київської Русі виникали у межах кін-
цевої фази доби родо-племінного ладу, коли
постала родова аристократія та інститут війсь-
кових вождів, з’явилися племінні й міжплемін-
ні центри де у вигляді суспільних внесків й вій-
ськових здобутків накопичувався додатковий
продукт. На їх основі виникають протоміські
поселення, в економіці котрих важливе місце
посіли спеціалізоване ремесло та торгівля, а
серед жителів перебував і військово-феодаль-
ний елемент. Скінчився цей період інтенсив-
ного розвитку феодалізму та державотворчості
у середовищі східних слов’ян появою перших
ранньоміських центрів, котрі за соціально-еко-
© О.П. МОЦЯ, 2016
номічною суттю й багатофункціональністю вже
наближалися до рівня розвинутих міст.
змінилася й сама основна формула у визна-
ченні таких осередків життєдіяльності тогочас-
ного суспільства: замість достатньо жорсткого й
безапеляційного формулювання «місто — центр
ремесла і торгівлі» з’явилася характеристика,
що «давньоруським містом слід вважати пос-
тійний населений пункт, у якому, із обширною
сільською округою-волостю, концентрувалася,
перероблялася й перерозпреділялася більша
частина виробленого там додаткового продук-
ту» [Куза, 1985, с. 52].
Нині вже існує й ще більш детальна хроноло-
гія у періодизації процесу формування мережі
ранньоміських поселень та освоєння сільських
територій, коли на протязі відносно коротких
періодів відбувалася кристалізація нових осе-
редків, а також трансформація уже у цілому
сформованих поселенських структур, що якіс-
но змінювало як культурний ландшафт, так і
саму історичну карту.
Перший період (кінець ІХ — перша чверть
Х ст.) став часом становлення та зростання
найбільш крупних ранньоміських поселень у
центрі, на півдні та півночі Русі: виникнення
Гньоздова під Смоленськом та чернігова, ре-
організації поселення на Київських горах й
початкового освоєння території київського По-
долу, розширення території Рюрикового городи-
ща на волхові й Пскова (з нашої точки зору до
цього списку слід включити також Іскоростень
на р. Уж). До цього ж часу відноситься і виник-
нення міст дещо нижчого статусу (вишгород,
Любеч, Сновськ), а також торговельно-ремісни-
чих поселень різного рангу (Шестовиця й ви-
ползів на Десні та ін.)., припинення існування
окремих адміністративних центрів на водних
Статті
Статті
8 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 4 (21)
шляхах, котрі виникли ще раніше (наприклад
Супрути на Оці). Більшість цих подій можуть
бути віднесені до епохи «віщого» Олега.
часом найбільш інтенсивного зростання сіт-
ки міських та сільських поселень, розширення
забудови у раніш заснованих містах та загаль-
ного економічного підйому слід вважати другу
половину Х ст. Це період розквіту Гньоздова,
Шестовиці, Тімерьово та ряду інших торговель-
но-ремісничих поселень, локальних центрів й
«гнізд» селищ. Характер датуючих матеріалів
не завжди дозволяє встановити час виникнен-
ня міст та інших поселень всередині даного
хронологічного інтервалу із точністю до кіль-
кох десятиліть. Але все ж можливо виділити
дві хронологічні «планки», коли інтенсивність
формування нових пунктів й розширення забу-
дови була особливо високою.
Один із таких рубежів — середина Х ст.,
940—960-ті роки. У багатьох випадках поява
нових поселень траплялася за розоренням чи
припиненням існування старих центрів. зок-
рема це прослідковується за матеріалами Іс-
коростеня. Очевидно, вони прямо чи опосеред-
ковано відображають радикальний характер
перебудови управління збирання данини у се-
редині Х ст., складні конфлікти й драматичні
події за часів князювання Ольги.
Так само насиченими містобудівельною
діяльністю, розбудовою нових поселень, будів-
ництвом та адміністративними перетворення-
ми були останні десятиліття Х ст. Розширен-
ня будівництва й створення нових оборонних
споруд в епоху володимира Святославича
проходить у багатьох містах, але документова-
но археологічними матеріалами у різній мірі.
Найбільш масштабна реорганізація міської
планувальної структури зафіксована у Києві,
де спочатку зводяться нові оборонні земляні
споруди, а потім проводиться повне переплану-
вання міста на верхньому плато, що супровод-
жувалося нівелюванням курганного могильни-
ка і спорудженням монументального міського
собору — Десятинної церкви.
важливі перетворення проходять і у вели-
кому Новгороді: адміністративний центр пере-
носиться із Рюрикового городища на місце су-
часного міста та подальшого формування трьох
кінців. Найдавніший культурний шар, що був
виявлений на площі нового суспільного цент-
ра — новгородського Дитинця — датується ос-
танньою чвертю Х ст.
відбуваються важливі містотворчі проце-
си і у інших місцевостях. зокрема укріплення
південних форпостів, із залученням «лучших
мужів», фіксується у нових градах по Десні,
Трубежу, Остру, Сулі та Стугні, як про це пові-
домляє літопис під 988 р. Але одночасно при-
пиняєтьтя автивна фаза функціонування ба-
гатьох вищезгаданих пунктів на міжнародних
торговельних магістралях, котрі відігравали
помітну роль у формуванні соціальної еліти
й становлення владних структур у ІХ—Х ст.
(Гньоздово, Рюрикове городище, Шестовиця,
Сарське городище, Тімерьово, Крутик). зане-
пад таких поселень нині інтерпретується як
свідчення реорганізації системи управління
й контролю над торговельними шляхами в
умовах укріплення князівської влади, як ре-
зультат витіснення старих центрів, котрі були
орієнтовані на зовнішні зв’язки, новими, більш
тісно пов’язаними із сільськими територіями й
місцевим економічним життям, або ж як відоб-
раження змін торговельної кон’юнктури. Хоча
ні одне із таких пояснень не розкриває конк-
ретні механізми руйнування їх економічної
основи. Нові дослідження показують, що тор-
говельно-ремісничі поселення, про які йшла
мова вище, у дійсності являли собою центри
різного статусу, котрі помітно відрізнялися
за своїм соціальним обличчям та й економіч-
ним базисом. Тож слід погодитися із думкою,
що їхній занепад повинен розглядатися як
прояв загального ритму соціально-економіч-
них трансформацій, пов’язаних із розвитком
міст. Із появою нової інформації стає очевид-
ним, що таке згасання у цілому зайняло до-
статньо тривалий період, котрий закінчив-
ся у перші десятиліття ХІ ст. [Русь …, 2012,
с. 458—459].
вищенаведену періодизацію процесу міс-
тоутворення на першому етапі становлення
Київської Русі слід сприйняти позитивно. вона
цілком вкладається у рамки хронологічних
блоків, котрі можливо виділити під час роз-
гляду основної схеми формування території
давньоруської держави. Нагадаємо, що у відно-
шенні до розглянутої історичної доби можливо
виокремити часи князювання Аскольда, Діра
та Олега (перші десятиліття ІХ ст. — 912 рр.);
часи князювання Ігоря, Ольги, Святослава
(912—972 рр.); часи князювання володимира
та Ярослава (980—1054 рр.). Тоді ж були сфор-
мовані й основні державотворчі осередки, де
і зафіксовані основні протоміста (спочатку), а
потім вже і «справжні» міста. Мова може йти
про «Руську землю» у Середньому Подніпров’ї,
дулібсько-волинянський регіон у басейні за-
хідного Бугу, «зовнішню Русь» у районі волхо-
ва, полоцький — в районі р. Полота та західної
Двіни та північно-східний осередок на верхній
волзі [Моця, 2007, с. 12].
У запропонованому напрямі досліджень
археологія займає передові позиції, що по-
яснюється як накопиченням нової відповід-
ної інформації, так і відносно нечисленними
писемними даними із даної теми. Тож якраз
вивчення й інтерпретація залишків матеріаль-
ної культури дає можливість дати попереднє
визначення поняттю «розвинуте давньорусь-
ке місто», виділити стадії у зміні просторових,
матеріальних та інших характеристик, а також
пояснити (самостійно чи разом із іншими дис-
циплінами) вибір місця розташування таких
Моця О.П. «Ембріонний» етап формування давньоруських міст
9ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 4 (21)
населених пунктів. Але чи можливо нині за
допомогою археологічних методів вловити сам
момент (у його предметно-часовому вираженні)
перетворення поселення у місто із тим же пере-
конанням, скажімо, з яким археолог відрізняє
сировину, заготовку чи вже виготовлену річ?
Мабуть давно вже слід було би визначити, що
проекція на археологічні знахідки таких по-
нять як «ембріон міста», «протомісто», «раннє
місто» та інші поки ще не знаходить задовіль-
ної відповідності. Можливо це так складається
тому, що самі ці поняття досить розпливчаті.
Але також можливо, що біда не у самій від-
сутності або ж слабкості такої відповідності, а
у самому бажанні її знайти за рахунок розроб-
ки власне археологічної ієрархії поселенських
структур [Булкин, Седых, 2010, с. 111].
Але не слід впадати у песимізм, а врахову-
вати наступну важливу деталь цього наукового
дослідження: «При видимом или кажущемся
обилии материала важно правильно поставить
исследовательскую задачу, определить возмож-
ности и ход решений. Считается, что сделать это
не так уж сложно. Однако преамбула к поста-
новке задачи требует самоопределения иссле-
дователя, будет ли он стремиться к результату,
используя, прежде всего, преимущества архе-
ологического источника, или в самом начале
готов вступить в кооперацию с заинтересован-
ными специалистами смежных дисциплин.
Интересно, что «поверхность» такой формули-
ровки воспринимается одинаково с двух прямо
противоположных позиций — эмоциональной
и практической: она вызывает закономерное
недоумение, поскольку весь предшествую-
щий и традиционный опыт изучения города
декларирует неотделимость археологических
источников от письменной истории и социаль-
но-экономических явлений; она же риторична,
поскольку наиболее эффективный современ-
ный опыт междисциплинарного исследования
предполагает обязательный этап разделенного
анализа самобытных источников. Грань между
обеими позициями может показаться зыбкой и
обычно незаметно переступается» [Булкин, Се-
дых, 2010, с. 104].
Перейдемо тепер до ще одного важливого
аспекту, пов’язаного вже із географічним фак-
тором. Мова йде про таку історичну категорію
як «місцерозвиття» про яку говорив ще Г. вер-
надський:
«Під місцерозвиттям людських спільнот
ми розуміємо певне географічне середовище,
котре накладає печатку своїх особливостей на
людське спілкування, яке розвивається у цьо-
му середовищі.
Соціально-історичне середовище й геогра-
фічна обстановка зливаються у певне єдине
ціле, взаємно впливаючи один на одного. У різ-
ні історичні періоди і за різних рівнів культури
людських спільнот різна сукупність соціально-
історичних й географічних ознак створюють
різні місцерозвиття у межах однієї й тієї ж гео-
графічної території» [вернадский, 2000, с. 25].
У нашому випадку мова йде про поліську
зону розселення східних слов’ян, де в основ-
ному й формувалися протоміські або ж міські
центри, але де конкретні географічні особли-
вості суттєво впливали на ці процеси: якщо на
півночі зона розселення «впиралася» в межі
тундри та холодних морів, то на протилеж-
ному кінці східнослов’янської ойкумени вона
охоплювала благодатний і вигідний для роз-
витку сільського господарства Лісостеп. Тому
й сформувалися два історико-культурні ареа-
ли, котрі відрізнялися за своїми природними
особливостями, господарськими та побутовими
традиціями, із різними напрямами зовнішніх
зв’язків, орієнтованих, у першому випадку,
на Балтію, а у другому — на Причорномор’я.
знаменитий шлях по Дніпру і Ловаті, «із ва-
ряг у греки», являвся важливим, але не єди-
ним каналом взаємовідносин між південно-
руськими й північноруськими землями. Це
призвело до значних відмінностей у соціаль-
но-економічній сфері та відмирання на півдні
такої поселенської структури як погост, коли
додатковий продукт передавався від його ви-
робника безпосередньо до місця концентрації
феодальної влади — у місто або замок [Русь …,
2002, с. 67].
Окрім того, географічні відмінності наклали
свій відбиток і на містоутворювальний процес,
що призвело до нової певної дискусії з цього
приводу.
з одного боку, є.М. Носов певною мірою зай-
нявся реабілітацією торговельної теорії в. Клю-
чевського у відношенні самої схеми появи най-
давніших міст на Русі:
«Постепенно становилось ясно, что древней-
шие города на территории Древней Руси от-
нюдь не обязательно вырастают исключитель-
но как центры сельскохозяйственных округ и
феодального властвования. Города возникали
на отличающейся основе, огромную роль игра-
ла внешняя торговля и, наконец, образование
некоторых городских центров происходило до
сложения их сельскохозяйственных округ. Го-
род порой формировал такую округу «для себя»
и вокруг себя. Такой путь не являлся чем-то
исключительным для Руси, а был характерен
для возникновения городских поселений на
скандинавских и западнославянских землях.
Подобная «перестройка» в понимании основы
древнейших городов шла в русле переоценки
понимания раннего феодализма…
Признание пути становления города через
торговые средоточия означало частичную «ре-
абилитацию» взглядов в.О. Ключевского, ведь
«вооруженный торговый город» в его построе-
ниях — это ни что иное, как поселение, не свя-
занное напрямую с племенными структурами
и на новой основе стягивающие близлежащие
территории…
Статті
10 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 4 (21)
Появление городских поселений обычно рас-
сматривается под углом зрения поиска общих
закономерностей для всей территории Руси и
меньше внимания уделяется выявлению осо-
бенностей этого процесса в отдельных частях
огромной страны. вместе с тем, сложение го-
сударственной территории на юге и на севере
Руси, а также становление городов, как опорных
центров новых общественных и экономических
отношений и связей, несомненно, с одной сто-
роны, подчинялись общим закономерностям
развития восточнославянского общества, но, с
другой стороны, имели немало специфических
черт.
возникновению первых городов в Среднем
Поднепровье — центре Южной Руси, предшес-
твовал определенный период стабильности в
развитии славянского общества. Он начался,
по крайней мере, в середине І тыс. н. э. в сла-
вянском обществе шел интенсивный процесс со-
циальной дифференциации, кристаллизации
новых общественных связей и структур, разви-
валось ремесло и торговля. Уже для VІ—VІІ вв.
можно говорить о появлении славянских «гра-
дов» как, прежде всего, административно-по-
литических центров племен. часть «градов» в
дальнейшем переросла в города. Однако, ши-
рокий процесс образования городов как нового
типа поселений начался позже — в VІІІ—ІХ вв.
Они вырастали в плотно освоенных земледе-
льческих районах как центры обширных округ,
приобретая шаг за шагом административное,
ремесленное и торговое значение.
На севере Руси наблюдается отчасти иная
картина. Ее географическое размещение на ок-
раине славянского мира, откуда открывались
выходы к торговым центрам Балтики и на бо-
гатые пушниной просторы Севера и Северо-вос-
тока, ключевое расположение на перекрестке
важнейших международных путей восточной
Европы, невысокое, в сравнении с Южной Ру-
сью, плодородие почв, при густой заселенности
и широкой заболоченности, определили харак-
тер сельского расселения и особенности форми-
рования городов. время становления послед-
них оказывается здесь чрезвычайно близким
началу самого славянского расселения, и даже
порой города основывались непосредственно
в процессе освоения новых территорий. Тем
самым они рождались преимущественно не
постепенно, как главные поселения сельских
районов, а одновременно с ними» [Носов, 2008,
с. 138, 140—141].
На це йому досить аргументовано відповів
П.П. Толочко у одній із своїх праць:
«Теоретически можно согласиться с утверж-
дением Е.Н. Носова, что «древнейшие города
на территории Руси не обязательно вырастают
исключительно как средоточия сельскохозяйс-
твенных округ и феодального властвования,
но и как центры внешней торговли. вот толь-
ко подтвердить его конкретными примерами
очень трудно. Так называемые «торгово-ремес-
ленные поселения», которые будто бы демонс-
трируют «пути становления города через торго-
вые средоточия» в действительности не столько
подтверждают этот вывод, сколько опроверга-
ют. Мы знаем все эти немногочисленные сре-
доточия, находящиеся на важнейших торговых
магистралях — волхове, Днепре, Десне, волге.
Это Ладога, Городище под Новгородом, Гнез-
дово, Тимерево, Сарское и Михайловское горо-
дища, Шестовицы, и ни одно из них (исключая
Ладогу, подвергшуюся окняжению и ставшую
центром феодального властвования) так и не
перешло из стадии предгородского поселения
в городское. К концу Х — началу ХІ в. все они
приходят в упадок и сходят с исторической аре-
ны.
Е.Н. Носов полагает, что вывод о тупико-
вости торгово-ремесленного пути образования
древнерусских городов «неожидан» и «противо-
речив». «Получается, что путь образования го-
рода через торгово-ремесленные поселения на
Руси все же был, — замечает он, — однако та-
кой путь П.П. Толочко называет «тупиковым».
Но что же делать, если в реальной жизни было
именно так. И неожиданного здесь ничего нет.
История знает множество примеров, когда то
или иное явление угасало, не обретя полного
своего развития. Нередко на таких тупиковых
путях оказывались целые общества, что уже го-
ворить о каких-то там торговых поселениях.
чем была обусловлена эта тупиковость?
Прежде всего и главным образом тем, что тор-
гово-ремесленные поселения, как я уже об
этом писал, были вызваны к жизни не внут-
ренним социально-экономическим развитием
восточнославянского общества, но внешними
факторами, необычайно бурным развитием
трансъевропейских торговых связей. Дальняя
торговля была необходима не столько тем реги-
онам, в которых возникали ее опорные центры,
сколько им самим. чтобы убедиться в этом, до-
статочно проанализировать местонахождение
импортов на восточнославянских землях в кон-
це Х — начале ХІ вв. Если не абсолютное, то
подавляющее их большинство обнаруживается
именно на этих поселениях. Широкого распро-
странения они не имели даже в близлежащих
поселениях…
в развитое древнерусское время города Се-
верной и Северо-восточной Руси практически
не отличались от южнорусских. Представляли
собой центры больших или меньших сельско-
хозяйственных округ, являлись средоточиями
административно-политического управления,
а также своеобразными коллективными за-
мками для земледельческой знати. Конечно, в
них развивались торговля и ремесло, но не они
определяли их социально-экономическую сущ-
ность» [Толочко, 2010, с. 90].
У даному випадку ми маємо ще одно-
го прибічника формули, що середньовічне
Моця О.П. «Ембріонний» етап формування давньоруських міст
11ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2016, вип. 4 (21)
східнослов’янське місто являлося, в першу
чергу, не «центром ремесла і торгівлі», а «цен-
тром концентрації, переробки та перерозподі-
лу додаткового продукту» (не слід забувати що
феодальне суспільство — це в першу чергу аг-
рарне суспільство). І така позиція не являється
дивною — адже А.в. Куза і П.П. Толочко прак-
тично одночасно прийшли до аналогічних вис-
новків у даному питанні.
вище охарактеризована дискусія ще раз
підтверджує думку, що урбаністична тематика
ще не вичерпана до кінця і вимагає подаль-
шої розробки. зокрема, у даному випадку, слід
звернути увагу на той факт, що багато із ранніх
міст, як і протоміських центрів, виникли якраз
на півдні поліської зони розселення східних
слов’ян або ж у екотоні — географічної контак-
тної зони із лісостеповими територіями. зви-
чайно, існують і інші проблемні позиції, котрі
вимагають подальшого вивчення.
Булкин в.А., Седых в.Н. «что город, то норов; что
деревня то обычай»? Археологический комментарий
к проблеме формирования городских центров Древ-
ней Руси // Диалог культур и народов средневековой
Европы. — СПб., 2010. — С. 103—112.
вернадский Г.в. Начертание русской истории. —
СПб., 2000. — 320 с.
Куза А.в. Древнерусские города // Древняя Русь. Го-
род, замок, село. — М., 1985. — С. 51—66.
Моця О.П. Південна «Руська земля». — К., 2007. —
264 с.
Моця О.П. Міста Південної Русі: деякі теоретич-
ні проблеми досліджень // Археологія. — 2014. —
№ 3. — С. 53—57.
Носов Е.Н. На путях становления городов Древней
Руси // Дьнеслово. — К., 2008. — С. 133—146.
русь в ІХ—ХІV веках: взаимодействие Севера и
Юга. — М., 2002. — 406 с.
русь в ІХ—Х веках. Археологическая панорама. —
Москва; волога, 2012. — 469 с.
Толочко П.П. Еще раз о проблеме становления древ-
нерусских городов // Диалог культур и народов сред-
невековой Европы. — СПб., 2010. — С. 86—90.
А. П. М о ц я
«ЭМбРиОННыЙ» ЭТАП ФОРМиРО-
вАНиЯ ДРЕвНЕРуССКих ГОРОДОв
Развитие города для древнерусского государства
играло основополагающую роль. Большинство сов-
ременных исследователей, как и сам автор связыва-
ют наиболее важные этапы развития города с фор-
мированием государства. Для северных и южных
регионов Киевской Руси выделяются определенные
специфические особенности развития. Главной чер-
той присущей южнорусском городу можно считать
то, что оно не было «центром ремесла и торговли», а
«центром концентрации, переработки и перераспре-
деление добавочного продукта».
К л ю ч е в ы е с л о в а: город, округа, генезис,
государство.
O. P. M o t s y a
embryoniC stage of anCient
Cities formation
The development of the city played a fundamental
role in the ancient state. Most of the researchers asso-
ciate most important stages of development of the city
with the formation of the state. For the northern and
southern regions of Kyiv Rus’ they highlight certain spe-
cific features of the development. The main character-
istic feature of the southern city is the fact that it was
not «craft and trade center» but «center of concentration,
processing and re-distribution of the surplus product.
K e y w o r d s: city, suburb, genesis, state.
Одержано 15.08.2016
|