Три шевченкознавчі нотатки
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16174 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Три шевченкознавчі нотатки / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 790-797. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16174 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-161742011-02-08T12:03:59Z Три шевченкознавчі нотатки Дудко, В. Miscellanea 2009 Article Три шевченкознавчі нотатки / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 790-797. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16174 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Miscellanea Miscellanea |
| spellingShingle |
Miscellanea Miscellanea Дудко, В. Три шевченкознавчі нотатки |
| format |
Article |
| author |
Дудко, В. |
| author_facet |
Дудко, В. |
| author_sort |
Дудко, В. |
| title |
Три шевченкознавчі нотатки |
| title_short |
Три шевченкознавчі нотатки |
| title_full |
Три шевченкознавчі нотатки |
| title_fullStr |
Три шевченкознавчі нотатки |
| title_full_unstemmed |
Три шевченкознавчі нотатки |
| title_sort |
три шевченкознавчі нотатки |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Miscellanea |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16174 |
| citation_txt |
Три шевченкознавчі нотатки / В. Дудко // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 790-797. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dudkov triševčenkoznavčínotatki |
| first_indexed |
2025-07-02T17:31:33Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:31:33Z |
| _version_ |
1836557264732815360 |
| fulltext |
Три шевченкознавчі ноТаТки
1. із коментаря до щоденника шевченка
Повертаючись із заслання, Шевченко з волі владних інстанцій майже півроку
прожив у Нижньому Новгороді. Тамтешнім зустрічам і враженням письменника
присвячено значну частину його щоденника. Попри зусилля кількох поколінь ко-
ментаторів, підсумовані у новітньому 12-томному зібранні творів Шевченка1, деякі
відповідні записи ще потребують дослідницької уваги2.
28 жовтня 1857 р. письменник занотував у щоденнику: “[...] зашел я к моему
любезному доктору Гартвигу3, застал его дома, позавтракал, выпил отличнейшей
1 Див.: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – К., 2003. – Т. 5. – С. 316–418
(коментар підготував Леонід Большаков за участі Надії Вишневської).
2 Деякі уточнення до наявних коментарів див.: Дудко В. І. Стаття Тараса Шевченка
“Бе не фис г-жи Пиуновой января 21 1858 г.”: публікації, синхронна рецепція, коментарі //
Вісник Київського славістичного університету. Серія: філологія. – К., 2008. – Вип. 37. –
С. 9–14.
3 Біографічні відомості про нижньогородського лікаря Гартвіга ще належить зібрати.
Досі достеменно не відомі навіть його ім’я і по батькові. Сергій Шестериков зазначив:
“Доктор Гартвиг [...] – Август Генрихович, лекарь, служивший по министерству внутренних
дел («Российский медицинский список на 1858 год», стр. 65)” (Шевченко Т. Дневник. – М.;
Л., 1931. – С. 349). Ці відомості використано в низці шевченкознавчих досліджень; напр.,
див.: Шевченко Т. Повне видання творів. – Варшава; Л., 1936. – Т. Х. – С. 287 (коментар
Павла Зайцева); Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. – К., 1959. –
С. 419; Вид. 2-е, доп. – К., 1976. – С. 360; [Іванченко Р. Г.] Гартвіг Август Генріхович //
Шевченківський словник: У 2 т. – К., 1976. – Т. 1. – С. 151. Проте Большаков у кількох своїх
працях твердив, що Шевченковим нижньогородським приятелем був Осип Андрійович
Гартвіг (див.: Большаков Л. Н. Їхав поет із заслання...: Пошуки. Роздуми. Дослідження. – К.,
1977. – С. 270; його ж. Комментарий к дневнику Т. Шевченко. – Оренбург, 1993. – С. 39;
його ж. Оренбургская шевченковская энциклопедия: Тюрьма. Солдатчина. Ссылка: Энцик-
лопедия одиннадцати лет. 1847–1858. – Оренбург, 1997. – С. 86; Дневник Тараса Шевченко
с комментариями Л. Н. Большакова. – Оренбург [, 2001]. – С. 134). Відповідну версію
закріплено в новому академічному виданні (див.: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У
12 т. – Т. 5. – С. 359). Дослідник не покликався на джерело своїх відомостей, яке, однак,
нескладно встановити. У його студіях є вказівка на нижньогородську адресу Гартвіга, запо-
зичена з книжки Олександра Гациського “Нижегородка” (1877). Як з’ясовується, це видання
містить і відомості про ім’я та по батькові нижньогородського лікаря (див.: Гациский А. С.
Нижегородка: Путеводитель и указатель по Нижнему Новгороду и по Нижегородской
ярмарке. – Изд. доп. и испр. – Нижний Новгород, 1877. – С. 233), які Большаков вважав
точними. Наполягаючи на своїй версії, дослідник писав: “Вказівки коментаторів на те, що
Гартвіга звали Августом Генріховичем, позбавлені підстав і заважають збиранню додат-
кових відомостей про людину, до якої тепло ставився Шевченко” (Большаков Л. Н. Їхав
поет із заслання... – С. 270. Також див.: його ж. Оренбургская шевченковская энциклопе-
дия… – С. 86). Проте в цьому випадку категоричність авторитетного шевченкознавця ледве
чи доречна, оскільки не виключено, що йдеться про автентичні ім’я та по батькові, подані
в “Российском медицинском списке”, і русифіковані, які вказав Гациський. У кожному
разі відповідне питання не можна вважати остаточно з’ясованим, і, розшукуючи додаткові
джерельні матеріали про Гартвіга, треба враховувати обидві наявні в шевченкознавчих
працях версії його імені й по батькові. Беззастережне твердження Романа Іванченка про
те, що письменник підтримував стосунки з Гартвігом не лише в Нижньому Новгороді, а й
MISCELLANEA
790
вишневки собственного приготовления и в старом изорванном нижегородском
адрес-кален даре прочитал, что в Княгининском уезде Н[ижегородской] губернии в
селе Вельдеманове от крестьянина Мины и жены его Марьяны в 1605-м году в мае
месяце родился знаменитый патриарх Никон”4.
З усіх коментаторів наведеного Шевченкового запису, здається, лише Сергій
Єфремов і Леонід Большаков не обмежилися поданням біографічних відомостей
про патріарха Никона, а й принаймні побіжно висловилися про те, чому відповідна
публікація “в старом изорванном нижегородском адрес-календаре” могла привернути
увагу письменника. Єфремов писав: “Шевченка зацікавило, мабуть, походження
п[атріарха] Никона, а саме те, що він народився в селянській сім’ї; це й одзначено в
журналі на підставі випадкової звістки з старого календаря”5. Большаков зазначив:
“Шевченко отметил лишь крестьянское происхождение […] «знаменитой» истори-
ческой личности. Сведения о нем он почерпнул из Адрес-календаря Нижегородской
губернии (выходили с 40-х гг.)”6. Досі, однак, не було відомо, в якому ж саме “старому
календарі” Шевченко прочитав про Никона.
Як з’ясовано, до 1857 р. побачили світ лише два відповідні видання – “Памятная
книжка Нижегородской губернии на 1847 год” і “Памятная книжка Нижегородской
губернии на 1855 год”7. У другій із названих книжок – у добірці довідкових заміток
“Замечательные селения в Нижегородской губернии”8 – Шевченко і натрапив на
відтворені в аналізованому щоденниковому записі відомості про Никона9. Стислому
викладу його життєпису було присвячено всю замітку про село Вельдеманове10.
Невідповідність між свідченням Шевченка (“в старом [...] нижегородском адрес-
календаре прочитал”) і назвою видання, в якому з’явилася відповідна публікація про
пізніше (див.: [Іванченко Р. Г.] Гартвіг Август Генріхович. – С. 151), слід відхилити як не
підкріплене конкретним матеріалом.
4 Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. – Т. 5. – С. 122.
5 Шевченко Т. Повне зібрання творів. – [К.,] 1927. – Т. IV: Щоденні записки (Журнал):
Текст. Первісні редакції. Коментарій. – C. 606.
6 Большаков Л. Н. Комментарий к дневнику Т. Шевченко. – С. 49; Дневник Тараса
Шевченко с комментариями Л. Н. Большакова. – С. 157.
7 Див.: Балацкая Н. М., Раздорский А. И. Памятные книжки губерний и областей
Российской империи (1836–1917): Предварительный список. – СПб., 1994. – С. 231.
8 Відповідну добірку опубліковано у третій частині видання, яка включала також
відомості про ярмарки і промислові підприємства губернії. У першій частині подано ма-
теріали з історії Нижнього Новгорода та відомості про його пам’ятки, у другій – “Список
чинам, состоящим на службе” у губернському й повітових містах.
9 Див.: Памятная книжка Нижегородской губернии на 1855 год. – Нижний Новгород,
1855. – С. 317.
10 Див.: Там само. – С. 317–319. Відповідну замітку, як і всі інші матеріали, у виданні
вміщено без підпису. Невідомо також, хто був упорядником “Памятной книжки Нижего-
родской губернии на 1855 год”. Це видання використовувала як джерело відомостей про
згаданих у Шевченковому щоденнику осіб Надія Ржига (див.: Ржига Н. Ф. Примечания
к “Дневнику” Шевченко нижегородского периода // Тарас Шевченко в Н[ижнем] Новго-
роде. – [Горький,] 1939. – С. 170–171, 173–178, 180). Дослідниця – безумовно, обізнана зі
вміщеною на сторінках “Памятной книжки Нижегородской губернии на 1855 год” нотат-
кою про Вельдеманове – не вказала, що саме з неї Шевченко довідався про народження
Никона в селянській сім’ї, оскільки опрацювала не власне коментар до нижньогородської
частини щоденника, а анотований покажчик згаданих у ній імен і назв.
Три шевченкознавчі нотатки
791
Никона, є позірною, оскільки адрес-календарі були різновидом “Памятных книжек”11.
Сучасні дослідники зазначають: “Понятием «памятная книжка» [...] обозначается тип
издания. Конкретные заглавия их были разными [...], но чаще всего начинались сло-
вами «памятная книжка», «справочная книжка», «календарь», «адрес-календарь»”12.
Дуже ймовірно, що – з огляду на дефектність примірника відповідної книжки, з яким
письменникові випало ознайомитися, – він і не міг знати її точної назви13.
Ідентифікація “старого [...] нижегородского адрес-календаря” дає підстави по-
повнити список лектури письменника ще однією конкретною позицією.
2. До історії контактів шевченка з Григорієм Милорадовичем
Приїхавши 27 березня 1858 р. до Петербурга, Шевченко одразу став постійним
відвідувачем традиційних “неділь” у графа Федора Толстого, де бував і юний корнет
кавалергардського полку Григорій Милорадович (1839–1905), який уже заявив про
себе низкою історико-краєзнавчих публікацій. Уперше друкуючи його синхронне
свідчення про Шевченка як учасника зустрічей у Толстого (висловлене в листі до
редактора “Черниговских губернских ведомостей” Олександра Шишацького-Ілліча14)
і розглядаючи дотичні матеріали15, я залишив поза увагою принаймні одне важливе
джерело, що стосується теми.
На відбитку офорта Шевченка “Дві дівчини” збереглася звернена до нього но-
татка, написана червоним олівцем: “Марта 31. 1859. 1 ½ [часа] попол[удни]. Был у
Вас и жалею, что не застал дома. Милорадович”16. Цей лаконічний текст відтворили,
зокрема, Василь Шубравський17 і Володимир Яцюк18. Досі, однак, дослідники не
знали, хто саме з Милорадовичів був автором наведеної записки.
11 Див.: Балацкая Н. М., Раздорский А. И. Памятные книжки губерний и областей
Российской империи... – С. 10.
12 Там само. – С. 6. “Вариативность заглавий связана с отсутствием в период станов-
ления типа издания (1840-е – 50-е гг.) общегосударственных норм, регламентирующих
содержание памятных книжек” (Левин Д. Э. Памятные книжки губерний и областей
Российской империи в системе культуры: Опыт исследования // ������� �������: �же-������� �������: �же- �������: �же-�������: �же-: �же-
квартальник русской филологии и культуры. – 2000. – Т. ІІІ. – № 2. – С. 228).
13 Не можна виключати й того, що Шевченко назвав “Памятную книжку Нижегород-
ской губернии на 1855 год” адрес-календарем за аналогією з “Адрес-календарями Орен-
бургского края”, що виходили в 1849, 1852 і в наступні роки, чи/та “Адрес-календарем
Оренбургской губернии, с справочными приложениями, 1851 года” (про ці видання див.:
Балацкая Н. М., Раздорский А. И. Памятные книжки губерний и областей Российской
империи... – С. 252, 257). Імовірно, що принаймні деякі з названих книжок були приступні
Шевченкові в роки заслання.
14 Цей лист без авторської дати було написано орієнтовно 7–11 квітня 1858 р. (див.:
Дудко В. Тарас Шевченко очима Григорія Милорадовича // Кур’єр Кривбасу. – 1997. –
№ 91/92. – С. 108–109).
15 Див.: Там само. – С. 106–110.
16 Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
НАН України (далі – ІЛ). – Ф. 1. – Спр. 110. – Арк. 1.
17 Див.: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. – К., 1961. – С. 258. Cлово “попол[удни]”
не було відчитано. До покажчика імен прізвище Милорадовича не включено.
18 Див.: Яцюк В. Метаморфози “парсунку” // Яцюк В. Малярство і графіка Тараса
Шевченка: Спостереження, інтерпретації. – К., 2003. – С. 297. Дослідник опустив несут-
тєву для його міркувань вказівку на час доби і помилково подав замість “жалею” – “жаль”.
У покажчику імен прізвище автора записки подано без ініціала.
MISCELLANEA
792
Не лише навесні, а й протягом усього 1859 р. Григорій Милорадович перебу-
вав у Петербурзі19. Зіставлення почерку автора аналізованої записки до Шевченка з
автографами листів Милорадовича, стосовно атрибуції яких немає сумнівів20, пере-
конливо свідчить, що всі ці епістолярні тексти написала одна особа. Таким чином,
записка є підставою переконливо твердити, що її автор зустрічався із Шевченком не
лише навесні 1858 р., а й згодом, бував у його помешканні.
Відповідна записка Милорадовича, яку залишили поза увагою і упорядники
збірників листів до Шевченка, й укладачі літописів його життя і творчості21, допо-
внює картину післязасланських петербурзьких контактів письменника.
3. Ще про участь шевченка в літературних читаннях
“Опис рукописів Т. Г. Шевченка” (1961) викликав докладну рецензію авторитет-
ного дослідника Ієремії Айзенштока, який висловив низку аргументованих критичних
уваг і доповнень22. Ця цінна публікація, прихильно оцінена у фаховому середовищі23,
не позбавлена, однак, окремих помилкових суджень, які досі не спростовано. Їхню
появу було зумовлено обставинами написання рецензії – дослідник, який на той час
19 Відомості про відпустки Милорадовича у 1858–1861 рр. див. у його послужному
списку від 23 грудня 1871 р. (Російський державний військово-історичний архів. –
Ф. 409. – Оп. 1. – Спр. 133881. – Арк. 173).
20 Див.: ІЛ. – Ф. 99. – Спр. 106. – Арк. 59 (лист до російського публіциста Олександра
Кошелєва від 15 квітня 1858 р.), 60–63, 66–68 (листи до Осипа Бодянського від 26 квітня
1858 р., 7 травня і 1 вересня 1859 р.
21 На звороті відбитку офорта “Дві дівчини” російський поет Микола Курочкін за-
нотував – також червоним олівцем – звернений до Шевченка жартівливий поетичний
експромт “Встал. Скверно. Хмель чуть проходящий...”, написаний у його помешканні
за відсутності господаря (див.: ІЛ. – Ф. 1. – Спр. 110. – Арк. 1зв.). У шевченкознавчих
дослідженнях автентичний авторський підпис – НКр – відтворено неточно: И. Кр. (Опис
рукописів Т. Г. Шевченка. – С. 258); Н. Кур (Жур П. Шевченковский Петербург. – Л.,
1964. – С. 224; його ж. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 132). Авторська дата
твору включає два компоненти: у чисельнику – 31, у знаменнику – М (див.: ІЛ. – Ф. 1. –
Спр. 110. – Арк. 1зв.; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. – С. 258). Як цілком очевидно, автор
позначив число і скорочено місяць – м[арт]. Тобто поезія Курочкіна постала того ж дня,
що й досліджувана нотатка Милорадовича з повною авторською датою. Петро Жур від-
творив авторську дату твору російського поета помилково: 31/VII (Жур П. Шевченковский
Петербург. – С. 224; його ж. Шевченківський Петербург. – С. 132; в обох виданнях, у яких
наведено і чотири останні рядки поезії, щодо року її написання дослідник не висловився).
Згодом він датував твір Курочкіна 31 липня 1860 р. (див.: Жур П. Труды и дни Кобзаря. –
Люберцы, 1996. – С. 505; його ж. Труди і дні Кобзаря. – К., 2003. – С. 425; назву – власне
перший рядок – подано неточно: “Встал скверно. Хмель чуть проходящий...”). Жур, як
можна припустити, зважав на те, що у травні 1858 р. – січні 1860 р. Курочкін переважно
перебував поза Петербургом – служив корабельним лікарем у Російському товаристві
пароплавства і торгівлі (див.: Коротков Ю. Н. Курочкин Николай Степанович // Русские
писатели. 1800–1917: Биографический словарь. – М., 1994. – Т. 3. – С. 241). Ця поезія,
проте, свідчить, що принаймні у березні 1859 р. письменник перебував у Петербурзі.
22 Див.: Айзеншток І. Я. Про деякі недоліки “Опису рукописів Т. Г. Шевченка” //
Радянське літературознавство. – 1962. – № 4. – С. 137–143.
23 Напр., див.: Шевченкознавство: Підсумки й проблеми. – К., 1975. – С. 559. Вислов-
лену в названому виданні пропозицію перевидати “Опис рукописів Т. Г. Шевченка” з
урахуванням Айзенштокових критичних зауважень досі не реалізовано.
Три шевченкознавчі нотатки
793
мешкав у Ленінграді, підготував її, не звіряючись із першоджерелами, переважну
більшість яких зосереджено в київських сховищах.
В “Описі рукописів Т. Г. Шевченка” неповний список (невідомою рукою) поезії
“Думка” (“Тяжко, важко в світі жити...”) датовано 1859 р., але джерелом його названо
“Кобзар” 1860 р. Про відповідний рукопис Анфіса Ряппо також повідомила: “Під
текстом поезії олівцем іншою рукою написано: «Из Кобзаря Тараса Шевченка»... //
...«СПБ. 28 ноября 1859 г. Цензор В. Бекетов»”24. Айзеншток, звернувши увагу на
неузгодженість поданих дат, висловив такі міркування: “В описі «Думки» (№ 238)
слід було б відзначити, що цензурний дозвіл був даний на читання поезії її автором
на одному з літературних вечорів. Навряд чи доречно, говорячи про цей список, що
явно відноситься до 1859 р., називати його копією з «Кобзаря» 1860 р.”25.
Навіть не звертаючись до архівного першоджерела, можна висловити серйозні
сумніви у слушності Айзенштокових міркувань і висновків. Він не зважив на те, що
саме 28 листопада 1859 р. було отримано цензурний дозвіл на публікацію “Кобзаря”,
хоч, безумовно, знав про це26; повний текст дозволу – з підписом цензора Санкт-
Петербурзького цензурного комітету Володимира Бекетова і датою – наведено і
в рецензованому виданні27. Також дослідник залишив поза увагою інші важливі
факти: тексти автентичних цензурних дозволів – окрім названого, і на публічне ви-
голошення поеми “Чернець” – у виданні відтворено повністю28; літературні вечори,
влаштовані в Петербурзі з ініціативи Літературного фонду, започатковано щойно 10
січня 1860 р.29; найраніші наявні в науковому обігу відомості про Шевченків намір
взяти участь у літературних читаннях стосуються жовтня 1860 р.30. Занотований на
відповідному списку повний текст цензурного дозволу31 не залишає сумніву в тому,
що його було скопійовано зі звороту титульного аркуша “Кобзаря” 1860 р.32. З огля-
ду на викладені факти пов’язувати цей список з участю Шевченка в літературних
читаннях немає підстав.
Слід звернути більшу увагу на інше джерело, яке безпосередньо стосується
досліджуваної теми, але ще не потрапляло в поле зору шевченкознавців. Це лист
24 Опис рукописів Т. Г. Шевченка. – С. 360.
25 Айзеншток І. Я. Про деякі недоліки “Опису рукописів Т. Г. Шевченка”. – С. 139.
26 Див.: Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко // Литера-
турное наследство. – М., 1935. – Т. 19/21. – С. 433.
27 Див.: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. – С. 166.
28 Див.: Там само. – С. 166, 362.
29 Напр., див.: Репинский Г. К., Скабичевский А. М. Летопись Общества для пособия
нуждающимся литераторам и ученым // ��V лет. 1859–1884: Сборник, изданный комите-��V лет. 1859–1884: Сборник, изданный комите- лет. 1859–1884: Сборник, изданный комите-
том Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым. – СПб., 1884. – С. 5.
30 Із видань, у яких про це йшлося до появи рецензії Айзенштока на “Опис рукописів
Т. Г. Шевченка”, напр., див.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. –
С. 343; Ткаченко М. М. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. – К., 1961. – С. 291.
Письменник виступив на публічних літературних читаннях двічі (докладно див.: Дудко В.
Запис про Тараса Шевченка у щоденнику Олени Штакеншнейдер: проблеми коментування //
Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 176–185).
31 Див.: ІЛ. – Ф. 1. – Спр. 52. – Арк. 1; пор.: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. – С. 166.
32 Саме це видання цілком слушно названо джерелом списку і в новому академіч-
ному виданні творів Шевченка (див. коментар Ніни Чамати: Шевченко Т. Повне зібрання
творів: У 12 т. – Т. 1. – С. 602).
MISCELLANEA
794
російського літературознавця, тогочасного секретаря комітету Літературного фонду
Олексія Галахова до російського драматурга Олексія Островського від 14 листопада
1860 р. Автор листа зазначив: “Вчера собирались у Ковалевского многие литераторы,
чтобы потолковать о предстоящем чтении. Думая, что Вам любопытно знать пред-
ложенную его программу, прилагаю ее:
1. Жизнь Шамиля, записанная по его собственному рассказу полковником Ру-
дановским, который находился приставом у Шамиля. Статья доставлена А. В. Дру-
жининым. Прочтет или сам Рудановский, если скоро приедет из Калуги, или другой
кто-либо.
2. Малорусское предание о Палее, стихотворение Шевченко.
3. Два новые стихотворения Некрасова.
4. Женщина в новогреческих песнях – Майкова”33.
Цей епістолярний фрагмент потребує деяких пояснень і виправлення фактич-
них неточностей34. Дата листа Галахова, з якого наведено цитату, однак, сумнівів
не викликає. Давно відомий лист тогочасного голови комітету Літературного фонду
Єгора Ковалевського до Шевченка від 10 листопада 1860 р., яким автор запрошував
адресата “пожаловать к нему в воскресение, 13-го сего ноября, в 1 час пополудни для
совещания по предмету публичных чтений”35. Засідання було присвячено, власне,
влаштуванню чергових літературних читань на користь Літературного фонду. До-
стеменно не відомо, чи Шевченко взяв участь у відповідному зібранні літераторів,
хоча наведений фрагмент листа Галахова дає додаткові підстави висловитися в
цьому питанні позитивно. “Малороссийское предание о Палее”, яке мав прочитати
Шевченко, – це поема “Чернець”36.
У листі Галахова подано неточні відомості про офіцера, який наглядав у Калузі за
Шамілем, полоненим керівником визвольного руху горців Дагестану й Чечні в їхній
довголітній боротьбі за незалежність. У 1859–1862 рр. відповідну місію виконував –
з огляду на це в листі Галахова мало би бути “не находился приставом у Шамиля”,
а “находится” – Аполлон Іванович Руновський (1823–1874)37. Він, “исполняя свою
33 Неизданные письма к А. Н. Островскому / Пригот. к печати М. Д. Прыгунов,
Ю. А. Бах рушин и Н. Л. Бродский. – М.; Л., 1932. – С. 61.
34 Про небездоганну текстологічну підготовку “Неизданных писем к А. Н. Ост-
ровскому” див.: Коган Л. Р. Летопись жизни и творчества А. Н. Островского. – [М.,]
1953. – С. 7. Можна, однак, думати, що принаймні деяких неточностей припустилися не
публікатори листа, а Галахов.
35 Листи до Тараса Шевченка / Упор. та комент. В. С. Бородіна, В. П. Мовчанюка,
М. М. Павлюка та ін. – К., 1993. – С. 168. 11 листопада 1860 р. Шевченко вперше виступив
на публічному літературному читанні в залі Пасажу. Цей вечір, влаштований на користь
недільних шкіл, відбувся за організаційної підтримки Літературного фонду; див.: Там
само. – С. 166, 168 (листи Михайла Федорова від 8 жовтня, 1 та 9 листопада 1860 р.),
333, 335 (коментарі Миколи Павлюка і Ніни Чамати).
36 Не маю змоги ідентифікувати твір, що його, за повідомленням Галахова, мав намір
прочитати на літературному вечорі російський письменник Аполлон Майков, у доробку
якого є поетичний цикл “Новогреческие песни”.
37 Докладні відомості про військову кар’єру Руновського див.: Акты, собранные
Кавказской археографической комиссией. – Тифлис, 1904. – Т. �II. – C. 1395 (непідписана
передмова до публікації щоденника, який Руновський вів у Калузі “согласно данной ему
инструкции”). У 1860 р. він дістав звання капітана, полковником став у 1866 р. (див.: Там
Три шевченкознавчі нотатки
795
службу, [...] сумел заслужить расположение Шамиля и стал ему почти другом”38.
Публікації Руновського – “Записки о Шамиле”, вміщені на сторінках “Военного сбор-
ника” (1859–1861) й видані окремо (СПб., 1860), газетні статті про Шаміля – здобули
значний резонанс. Цим і було зумовлено запрошення Руновського до участі в літе-
ратурному читанні39. Не викликає сумніву, що постать Шаміля цікавила Шевченка,
який мав змогу поповнити відповідні відомості завдяки публікаціям та публічному
виступові Руновського (імовірно, й особисто з ним спілкуючись)40.
Галахов інформував Островського у цитованому листі, що найближче читання
на користь Літературного фонду “предположено на 23 или 25 сего месяца”41. Воно,
однак, відбулося майже місяцем пізніше – 18 грудня 1860 р. У літературному вечо-
рі, який було влаштовано тоді в залі Пасажу, взяли участь Руновський і Шевченко
(обидва прочитали заповіджені твори), Майков і ще два російські письменники –
Володимир Бенедиктов та Яків Полонський42.
само). Досі в шевченкознавчому обігу не було навіть мінімальних відомостей про особу
Руновського. Приміром, в обох виданнях найновішого збірника шевченківських докумен-
тів і матеріалів – в анотованих іменних покажчиках, які опрацювали Галина Довженок
і Валентина Судак – зазначено: “Руновський А. Н. – російський письменник, учасник
літературних читань у Петербурзі” (Т. Г. Шевченко: Документи та матеріали до біографії
(1814–1861) / Упор. Л. І. Внучкова, Є. О. Середа, В. О. Судак. – К., 1975. – С. 587; Тарас
Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814–1861 / Упор. Л. І. Внучкова, О. І. По-
ляничко, Є. О. Середа, В. О. Судак. – Вид. 2-е, перероб. та доп. – К., 1982. – С. 416).
38 Казиев Ш. Имам Шамиль. – М., 2001. – С. 332. Саме це зближення приcкорило
зрештою завершення місії Руновського в Калузі (див.: Там само. – С. 329–332).
39 Деякі додаткові матеріали до його характеристики містить листування росій-
ського письменника, ініціатора створення Літературного фонду, члена його комітету у
1859–1862 рр. Олександра Дружиніна, який, відповідно до повідомлення Галахова, за-
пропонував автобіографію Шаміля у викладі Руновського для публічного виголошення
на літературному вечорі. Див. листи російського літератора Михайла Лівенцова до Дру-
жиніна від 16 червня і 17 листопада 1862 р. (Письма к А. В. Дружинину (1850–1863) /
Ред. и коммент. П. С. Попова. – М., 1948. – С. 183, 185–186, 394, 413).
40 Розмірковуючи над тим, чому про Шаміля не згадано в Шевченковій поемі
“Кавказ” (1845), Шубравський зазначив: “Звернімо увагу […] на одну важливу деталь.
Об’єктивно боротьба горців за незалежність означала також схвалення дій ватажка
горців Шаміля. Тим часом у поемі «Кавказ» ніде навіть натяком не згадано його ім’я. В
чому тут річ? Можливо, якусь роль відіграла недостатня обізнаність з Шамілем, його
переконаннями і остаточними намірами, а відомості в тодішній пресі не могли правити
Шевченкові за джерело, гідне довір’я. Однак головне, на нашу думку, полягало в тому,
що поет не намагався зобразити події локальні. Весь зміст поеми переконує в цьому.
Вже заголовок її націлює на масштаби ширші, значніші. Не одні горці Дагестану й Чечні
прагнули й повинні прагнути свободи, виступати з рішучими діями проти поневолюва-
чів – один з провідних мотивів твору, що знайшов узагальнення в образі Прометея. При
згадці про Шаміля він міг би дещо втратити” (Шубравський В. Проблема війни і миру
в творчості Шевченка // Збірник праць 26-ї наукової шевченківської конференції. – К.,
1985. – С. 59).
41 Неизданные письма к А. Н. Островскому. – С. 61.
42 Російські літератори прочитали, відповідно, поезії “Сфинкс”, “Искусство и при-
рода” та “Нищий” (див.: Виктор П. [Пеньков В.] Заметки // Русский мир. – 1860. – № 99. –
21 дек. – С. 659). У кореспонденції Віктора Пенькова, фрагмент якої републіковано – без
Віктор Дудко (Київ)
MISCELLANEA
796
подання інформації про авторство – в обох виданнях збірника шевченківських документів
і матеріалів (див.: Т. Г. Шевченко: Документи та матеріали до біографії (1814–1861). –
С. 544; Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії: 1814–1861 – Вид. 2-е,
перероб. та доп. – С. 362), Руновський фігурує з ініціалами А. Н. Саме з публікації
“Русского мира” укладачі покажчиків імен запозичили помилкову інформацію про його
другий ініціал. Про виступи Руновського і Шевченка на літературному вечорі 18 грудня
1860 р. також див. анонімну “Петербургскую летопись” (Санкт-Петербургские ведо-
мости. – 1860. – № 281. – 24 дек. – С. 1509).
невМируЩий арабажин, або Два ЩоДенники
олексанДра кісТяківськоГо в оДноМу?
“Щоденник” відомого вченого-правника позаминулого століття Олександра
Кістяківського було видано у 1994–1995 рр. у Києві у двох томах1. У першому з
них у кількох записах за березневі дні 1876 р. подибуємо звістку про нездужання й
смерть такого собі пана Арабажина, авторового свояка. Теж не відразу. Ось 24 березня
1876 р. у середу брат автора Федір Кістяківський, їдучи до Арабажинів у Бердичів,
почув ще в дорозі, що Арабажин помер. Але в п’ятницю 26 березня йде уточнення,
що Арабажин “жив, но, по мнению брата, безнадежен” (щоденник вівся російською
мовою, хоч і з численними українізмами). І так він протягнув зі своїм вмиранням
аж до листопада. У понеділок аж 15 листопада 1876 р. віднотовано: “Арабажин по-
гребен. Жаль человека, рано сходящего со сцены человеческой деятельности [...]”
(с. 132, 135, 224).
А через рік... Ну, майже через рік, 7 листопада 1877 р., автор зазначає між інши-
ми денними справами: “Перед обедом посетили умирающего Арабажина” (с. 420).
Живучий, виявляється однак, цей курилко-Арабажин!!!
У суботу 13 листопада 1877 р. до Кістяківських “[...] пришел студ[ент] Романов
с известием о смерти Арабажина, нашего свойственника”. Наступного дня його ро-
дину візитувала дружина автора щоденника. Аж у понеділок 15 листопада 1877 р.
о 10 годині ранку О. Кістяківський сам “отправился на погребение Арабажина”
(с. 422), хоч двісті сторінок перед тим він уже був “погребен” у записі за 15 листо-
пада 1876 р.!!!
У записі від 31 грудня 1877 р. Арабажин згадується в щоденнику вже востаннє.
З прикметником “покойный”, а його дружина названа вдовою (с. 436).
Цей випадок наштовхнув мене на думку, що О. Кістяківський міг вести свій
щоденник у двох примірниках, і цей попередній висновок зміцнювався дальшими
спостереженнями. Наприклад, число 29 жовтня в обох роках (1876 і 1877 рр.) раптом
припало на той самий день тижня: четвер (див. с. 202 й, відповідно, аж с. 417). Такого
календарного дива не може бути засадничо через непарну кількість днів як у році (за
винятком високосного), так і в тижні. А у виданих щоденникових записах дореволю-
ційного професора воно трапилося: збіглися дні тижня з такими самими датованими
днями двох років, що послідовно йдуть один за одним: 1876 і 1877!!! І далі аж до кінця
року цей збіг продовжується (порівн. с. 205 і 418, 207 і 419, 209 і 420, 211 і 420 і т. д.
до четверга 30 грудня 1876 р. і четверга 30 грудня 1877 р. – с. 278 і 435).
1 Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885): У 2 т. / Упор. В. С. Шандра, М. І. Бу-
тич, І. І. Глизь, О. О. Франко. – К., 1994. – Т. 1: 1874–1879. – 648 с.; К., 1995. – Т. 2:
1880–1885. – 584 с.
Невмирущий Арабажин, або Два щоденники Олександра Кістяківського в одному?
797
|