Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року
Публікація містить два листи Омеляна Пріцака до малознаного історика греко-католицької церкви о. Романа Луканя. У них є цінна інформація, яка проливає світло на досі маловивчений період життя О. Пріцака – військову службу на Півночі Росії у листопаді 1940 – першій половині 1941 рр. (м. Слобідське, К...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16191 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року / А. Фелонюк // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 688-694. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16191 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-161912011-02-10T10:33:43Z Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року Фелонюк, А. Публікації джерел Публікація містить два листи Омеляна Пріцака до малознаного історика греко-католицької церкви о. Романа Луканя. У них є цінна інформація, яка проливає світло на досі маловивчений період життя О. Пріцака – військову службу на Півночі Росії у листопаді 1940 – першій половині 1941 рр. (м. Слобідське, Кіровська обл.) та Україні (м. Біла Церква). Листи передають важкий моральний стан вченого, спричинений вимушеною відсутністю в Україні, неможливістю навчатися, військовою муштрою, нестачею часу для інтелектуальної праці, а також засвідчують дружні взаємини з о. Луканем. Публикация содержит два письма Омеляна Прицака к малоизвестному историку греко-католической церкви о. Роману Луканю. В них содержится ценная информация, которая проливает свет на малоизученный период жизни О. Прицака – воинскую службу в ноябре 1940 – первой половине 1941 гг. на Севере России (г. Слободской, Кировская обл.) и Украине (г. Белая Церковь). Письма передают сложное нравственное состояние О. Прицака, вызванное вынужденным отсутствием в Украине, невозможностью обучаться, армейской муштрой, недостатком времени для интеллектуального труда, а также свидетельствуют о дружеских отношениях с о. Луканем. The publication contains two letters dated 1941 by Omelian Pritsak to Father Roman Lukan', a little-known historian of the Ukrainian Greek-Catholic Church. They comprise valuable information which casts light on the yet unknown period of Pritsak’s life such as his military service in the Northern Russia town of Slobodskoi, Kirov region, and in Ukraine, in Bila Tserkva, in November 1940 and first half of 1941. The letters reveal Pritsak’s deep moral crisis caused by his forced absence in Ukraine, impossibility for study, military regimentation, and lack of time for intellectual work. They also testify to his friendly relations with Father Roman Lukan'. 2009 Article Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року / А. Фелонюк // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 688-694. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0011 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16191 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Публікації джерел Публікації джерел |
| spellingShingle |
Публікації джерел Публікації джерел Фелонюк, А. Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року |
| description |
Публікація містить два листи Омеляна Пріцака до малознаного історика греко-католицької церкви о. Романа Луканя. У них є цінна інформація, яка проливає світло на досі маловивчений період життя О. Пріцака – військову службу на Півночі Росії у листопаді 1940 – першій половині 1941 рр. (м. Слобідське, Кіровська обл.) та Україні (м. Біла Церква). Листи передають важкий моральний стан вченого, спричинений вимушеною відсутністю в Україні, неможливістю навчатися, військовою муштрою, нестачею часу для інтелектуальної праці, а також засвідчують дружні взаємини з о. Луканем. |
| format |
Article |
| author |
Фелонюк, А. |
| author_facet |
Фелонюк, А. |
| author_sort |
Фелонюк, А. |
| title |
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року |
| title_short |
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року |
| title_full |
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року |
| title_fullStr |
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року |
| title_full_unstemmed |
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року |
| title_sort |
два листи омеляна пріцака до о. романа луканя від 1941 року |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Публікації джерел |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16191 |
| citation_txt |
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року / А. Фелонюк // Український археографічний щорічник. — К., 2009. — Вип. 13/14. — С. 688-694. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT felonûka dvalistiomelânaprícakadooromanalukanâvíd1941roku |
| first_indexed |
2025-07-02T17:32:18Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:32:18Z |
| _version_ |
1836557311807586304 |
| fulltext |
Минуло вже кілька років від смерті всесвітньо відомого українсько-
го вченого Омеляна Пріцака (1919–2006). Зараз ми можемо констатува-
ти збільшення зацікавлення цією особистістю. Окрім низки некрологів і
пропам’ятних публікацій1, частіше з’являються історіографічні дослідження
творчості О. Пріцака2. Можемо констатувати, що після смерті історика роз-
почався новий етап переоцінки його наукової спадщини. У цьому контексті
цілком доречним виглядає пошук і публікація документальних свідчень, які
висвітлюють маловідомі сторінки наукових звершень і життя О. Пріцака.
Особливу цінність становлять документи, що стосуються раннього періоду
його життя, у передвоєнний і воєнний час. Маловідомою залишається його
діяльність у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка другої половини 1930-х
рр., праця на посаді вченого секретаря Львівського філіалу Інституту історії
АН УРСР (1939–1940), навчання в аспірантурі під керівництвом акад. Ага-
тангела Кримського (квітень–жовтень 1940 р.), перебування в окупованому
Києві та Львові тощо3. До маловідомих періодів його життя слід віднести
також службу у Червоній армії (листопад 1940 – перша половина 1941 рр.).
Подані нижче два листи стосуються саме цього часу і висвітлюють у зна-
1 Ісаєвич Я. Омелян Пріцак: спогад про вченого і людину // Львівська газета. –
Львів, 2006. – 23–25 червня. – № 111. – С. 4; Ґудзяк Б. Про Вчителя // Критика. – К.,
2006. – № 12. – С. 17–20; Грабович Г. Пам’яті Омеляна Пріцака // Там само. – С. 19–21;
Галенко О. Повернення Анахарсиса // Там само. – С. 15–16; [його ж]. Омелян Пріцак //
Український історичний журнал. – К., 2006. – № 4. – С. 225–227; Гирич І. Пріцак Омелян
Йосипович (1919–2006) // Український археографічний щорічник. – К., 2007. – Вип. 12. –
С. 845–848.
2 Портнов А. Омелян Пріцак – історик модерної України // Україна модерна. Стан-
дарти науки і академічне середовище. – К.; Львів, 2007. – Ч. 12 (1). – С. 137–148; Гирич І.
Знакова стаття Омеляна Пріцака // Там само. – С. 149–169.
3 Спогади О. Пріцака про цей час див.: Пріцак О. Про Агатангела Кримського.
У 120-ті роковини народження // Україна: Наука і культура. – К., 1991. – Вип. 25. – С.
103–120; його ж. Мій шлях історика // Вісник АН України. – К., 1992. – № 3. – С. 52–65;
його ж. Спогад про вчителя // Україна: культурна спадщина, національна свідомість,
державність. – Львів, 2001. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці,
суспільстві / Відп. ред. Я. Ісаєвич. – С. 562–566.
Андрій ФЕЛОНЮК (Львів)
Два листи Омеляна Пріцака
ДО о. рОмана луканя віД 1941 рОку
688
чній мірі умови перебування 22-річного О. Пріцака на військовій службі.
Зрозуміло, що призов до радянської армії означав для нього закінчення спо-
кійного наукового життя і початок важкого і непередбачуваного періоду,
який закінчився потраплянням у німецький полон і втечею з нього у серед-
ині 1941 р.
Листи відклалися в особистому архіві о. Романа Луканя (1907–1943),
який тепер зберігається у Центральному державному історичному архі-
ві України у Львові4. Слід припустити, що це лише фрагмент листування
між двома вченими у період перебування О. Пріцака на військовій службі,
оскільки в них є свідчення про інші листи, які не збереглися.
Отець Роман (в миру Степан) Лукань – призабута постать української
історичної науки 1930-х – початку 1940-х рр. Він уособлює особливе по-
коління українських істориків на Західній Україні у міжвоєнний період.
Так би мовити, “втрачене покоління”, яке, зважаючи на тогочасні обстави-
ни (відсутність української державності, монополія поляків у наукових ін-
ституціях, ігнорування українських істориків тощо), не мало змоги повною
мірою реалізувати себе як діячі національної науки і культури. Як наслідок
такого становища: наявність великої рукописної спадщини, невідомої для
сьогоднішнього історика; обмаль відомостей про їхнє особисте і наукове
життя. Монах-василіянин, архіваріус і бібліотекар у “Центральному василі-
янському архіві і бібліотеці галицьких обителів св. Спаса”, дослідник істо-
рії Церкви (василіянських монастирів, шкільництва), історик друкарства та
преси, бібліограф, бібліофіл і музеолог, бібліотекар та архівіст, о. Р. Лукань
трагічно загинув у листопаді 1943 р., так і не розкривши свого величезного
наукового потенціалу5.
Як слідує з листів, о. Р. Лукань був другом О. Пріцака, чи не єдиним у
Львові, на допомогу якого останній міг розраховувати у скрутну хвилину.
4 ЦДІА України у Львові. – Ф. 364: Лукань Степан-Роман (1907–1943). – Оп. 1. –
Спр. 119. – Арк. 10–11зв., 13–13зв.
5 Див. некрологи: [Анонім.] о. Роман Лукань ЧСВВ // Львівські вісті. – Львів, 1943. –
Ч. 275. – 30 листопада. – С. 2; [Анонім.] Остання дорога о. Романа Луканя ЧСВВ // Там
само. – Ч. 277. – 2 грудня. – С. 2; К-ий М. Посмертна згадка. о. Роман Степан Лукань
ЧСВВ // Краківські вісті. – Краків, 1943. – Ч. 272. – 3 грудня. – С. 5; Крип’якевич І.
Пам’яті о. Романа Луканя // Там само. – Ч. 274. – 5 грудня. – С. 4; Федорович М. Пам’яті
ченця-науковця (Над свіжою могилою о. Романа Луканя, ЧСВВ) // Там само. – Ч. 290. –
24 грудня. – С. 3; Дорошенко В. о. Роман Лукань // Наші дні. – Львів, 1944. – Ч. 2. – Лю-
тий. – С. 12. І. Крип’якевич написав також короткий спогад про о. Р. Луканя, що знахо- Крип’якевич написав також короткий спогад про о. Р. Луканя, що знахо-що знахо-
диться в архіві історика серед мемуарних рукописних нотаток про інших особистостей,
з якими йому довелося зустрічатися. Див: Архів Івана Крип’якевича. Інвентарний опис /
Упор. Я. Федорук. – К.; Львів, 2005. – С. 147–148 (Папка № 287: “Спогади про особи
1962. План видавництва 1941”). Сьогодні архів І. Крип’якевича зберігається у відділі
рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Огляд життя і
наукової діяльності о. Р. Луканя найповніше подав Олег Купчинський: Купчинський О.
Роман-Степан Лукань // Вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 2003. –
Ч. 29. – С. 27–30.
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року
689
Очевидно, О. Пріцак познайомився з Луканем після свого переїзду до Льво-
ва на навчання у Львівському університеті восени 1936 р., бо вже від того
часу перший часто відвідував василіянську бібліотеку по вул. Жовківській,
36, керівником і душею якої був о. Р. Лукань. Після встановлення радянської
влади обидва працювали в одній установі – Львівському філіалі Інституту
історії АН УРСР, яку очолив І. Крип’якевич. О. Пріцак – на посаді вченого
секретаря, а о. Р. Лукань – бібліотекаря6, оскільки василіянська бібліотека
стала основою інститутської з розміщенням у монастирі Св. Онуфрія, що
було вдалим кроком І. Крип’якевича у справі її збереження за несприятли-
вих умов радянської влади. У монастирі розмістився і львівський філіал ін-
ституту. О. Пріцак проживав у ньому з метою нагляду за інститутом. Через
багато років він напише у спогадах: “Я отримав окрему келію, сусідню з
келією о. Луканя, якого я називав жартома «большевицьким монахом»”7. Це
сусідство, безперечно, лише сприяло зміцненню їхньої дружби.
Два листи важливі не лише як свідчення дружніх відносин між цими
двома істориками, а й інформацією про умови проходження О. Пріцаком
військової служби на півночі Росії в Кіровській області та в Україні у Бі-
лій Церкві, його важкий моральний стан, спричинений вимушеною від-
сутністю в Україні, неможливістю навчатися, вояцькою муштрою, браком
часу для розумової праці. З першого листа, надісланого 9 січня 1941 р. з
міста Слобідський, властиво, довідуємося про це, а також інші невтішні об-
ставини його вояцького побуту: потребу в харчах, папері, літературі тощо.
Другий лист, написаний у казармі під Білою Церквою протягом чотирьох
днів – 20–23 квітня того ж року – має значно позитивніший відтінок. З нього
довідуємося про задоволення О. Пріцака своїм поверненням до України. У
ньому вміщено короткий опис чотириденного переїзду (10–14 квітня) від
міста Слобідський до Білої Церкви. При читанні листа впадає у вічі схиль-
ність О. Пріцака порівнювати українські і російські реалії, проводити іс-
торичні паралелі.
Опубліковані листи є важливим свідченням раннього періоду життя
О. Пріцака, проливають світло на період його служби у Червоній армії в
кінці 1940 – першій половині 1941 рр. і пов’язані з нею життєві труднощі
молодого історика, дружні взаємини з о. Р. Луканем. Оприлюднені матері-
али також підтверджують тезу про розпорошеність джерельної бази дослі-
дження знакової особистості в історії української науки і культури другої
половини ХХ ст., якою був О. Пріцак.
Зберігаємо особливості авторського тексту, за винятком пунктуації, яку
приводимо до норм сучасного правопису. Скорочення слів і втрачений текст
(внаслідок механічного пошкодження аркуша) відтворюємо у квадратних
дужках. Позначка // вказує на закінчення попереднього і початок наступного
6 Луцький О. Науково-організаційна і педагогічна діяльність І. П. Крип’якевича у ве-
ресні 1939 – червні 1941 рр. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, дер-
жавність. – Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – С. 791.
7 Пріцак О. Спогад про вчителя // Там само. – С. 564.
Андрій ФЕЛОНЮК
690
аркуша. Рідковживані та застарілі слова, написи, зроблені у листах о. Р. Лу-
канем, а також виправлення й особливості розміщення тексту коментуємо у
підрядкових примітках.
ДОКУМЕНТИ
№ 1
1941 р., 9 січня, м. слобідський, кіровська обл., ррФср.
лист Омеляна Пріцака до о. романа луканя з проханням про пересилку
харчів, книг, паперу, конвертів.
[арк. 10]. Дістав і відп[равив] 21/І 1941∗
Слободской, 9/І 1941
Пізно-бо, пізно догадався я післати побажання cвоєму Дорогому Отцеві й Дру-
гові, але, як кажуть, “ліпше пізніше, чим ніколи” (це так лиш офіціяльно зачинаю:
Отець хиба уявляють собі мої відносини і можливости мати хоч хвилинку часу).
Отже, з нагоди Рождества Христового присилаю найщиріші побажання і з огляду
на наближающийся Новий Рік – не менчі побажання довгого, щасливого і для Чина
та його історії корисного Віку, сотні тисяч бібліографічних карточок та не менче
число рідких виданнів.
Заразом в мене до Отця одна “претенсія” (от знайшовся чи, радніше, знайшло-
ся яйце та давай курку вчити), а саме, чому Отець про мене призабули. День в день
із биттям серця очікую 12 години (тоді приносять пошту) і … доводиться день в
день відходити із розвіяними надіями, із огірченим серцем. Вже біля місяця, крім
телеграми від Мами, не маю вістки // [арк. 10зв.] із Рідного Краю. А Отець хиба
уявляють собі, що значить, живучи між чужими, такий довгий час ні одного слова
від Рідних не почути!
Якщо б я не був так страшно перемучений військовими∗∗ зайняттями, якщо
б мені в голові не шуміло, мов у якому сплині∗∗∗, і якщо б врешті було в мене хоч
декілька мінут вільного часу, щоб думок скупити – я б дав належний образ мойого
почування, моїх настроїв. А так не в силі цього зробити. Можу лише – і то з тяжким
трудом – зліпити цих декілька фраз і то так нездарно скомпонованих.
Прошу Отця! Прошу не гніватись не мене. Я хочу Отця турбовати декількома
своїми справами. Дуже нерадо це роблю – знаю ж, що в Отця і без цього час на се-
кунди почислений – але позаяк немає в мене нікого другого4∗, // [арк. 11] дозволю
собі це зробити. До речі, осмілила мене відома не тільки мені услужність і вирозу-
мілість Отця. Справи мої такі: в моїх умовинах неабияку роль відіграли б посилки
харчу із дому. Я в цій справі переписувався з своєю Мамцею (вправді дещо конспі-
ративно), а Мамця мені відписала, що ніяк пошта не приймає. Я розвідував в цій
справі і дізнався, що до цього треба дозволу даного воєнкомату. З огляду на це, що
я призивався у Львові – то таку довідку може мені вислати лише Шевченківський
воєнкомат міста Львова (довідка ця – це потвердження, що мене призвали в армію
і що для мене можна посилати пачок). Якщо б удалося дістати цю довідку, тоді б4∗
∗ Примітка рукою о. Р. Луканя.
∗∗ Після цього слова наступне закреслено.
∗∗∗ У значенні: важкий, пригнічений стан; нудьга, хандра.
4∗ Після цього слова наступне закреслено.
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року
691
була можливість післати мені час від часу пачку. Мама моя післала б відповідну
пачку до Львова, а зі Львова Отець були б ласкаві мені переслати. За це був би дуже
а дуже вдячний. // [арк. 11зв.]
Слідующе прохання було б – післати мені Кобзар Шевченка і що-небудь Ко-
цюбинського. Не треба багато, бо в мене немає місця, де тримати. А дві книжечки.
Крім цього, дещо паперу до писання (не маю на чім вже не тільки листа, але взагалі
що-небуть записати, а в нашому місті дуже важко за папером).
Дальше, якщо б можна ще турбувати, то просив би ще декілька конвертів.
На цім мій потік проханнів закінчую і згору дякую за їх виповнення.
Кінчаючи листа, прошу дуже не забувати за мене та засилаю щирий сердечний
привіт і поздоровляю і гарячо цілую
[Підпис О. Пріцака].
P. S. Прошу передати мій поклін усім Високопреподобним Отцям і Шановним
Співробітникам Інститута.
P. S. 2. Згаданих в Отця листі грошей поки я не одержав.
Моя адреса: РСФСР, Кировская область
город Слободской
пошт[овый] ящик 91/1
Омеляну Пріцаку
Що з ор[ієнталістом]. Завалинським?∗ Якщо б в Отця були вістки або адреса
його, то просив би переслати, я в Київ писав∗∗.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 364. – Оп. 1. – Спр. 119. – Арк. 10–11зв. Оригінал. Ру-
копис. Автограф О. Пріцака.
№ 2
1941 р., 20–23 квітня, м. Біла церква, київська обл., урср.
Опис О. Пріцаком свого переїзду до Білої церкви, побуту в казармах та
враження від міста.
[арк. 13]
Біла Церква, 20/IV 1941
Відп[равив] 7.V.1941∗∗∗
Христос Воскрес!
Дорогий Отче!
Перш усього пересилаю найщиріші побажання з празником Воскресіння
Христа і прошу передати такі ж й усім Всечеснішим Отцям. Правда, дещо за-
∗ Завалинський Євген (1911–не раніше 1975) – український сходознавець, дослідник
турецьких джерел у питанні історії України і Польщі. Докторат здобув у Львівському
університеті (1936 р.). З 1938 р. член Польського сходознавчого товариства. У 1948 р.
співробітник Інституту східних живих мов у Парижі. Від 1949 р. проживав у Мельбурні
(Австралія). Дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1975 р.). Див.: Зава-
линський Євген // Енциклопедія української діяспори: У 7 т. / Гол. ред. В. Маркусь. – К.;
Нью-Йорк; Чікаґо; Мельборн, 1995. – Т. 4: Австралія–Азія–Африка. – С. 82.
∗∗ Рядок такого змісту дописаний О. Пріцаком горизонтально до тексту останньої
сторінки листа, через відсутність місця.
∗∗∗ Примітка рукою о. Р. Луканя.
Андрій ФЕЛОНЮК
692
пізнився я із своїми побажаннями – та це вже моя теперішня судьба, що час не
залежить від мене.
В останніх днях зайшла велика переміна, а саме покинув я сніжну північ та пе-
реїхав в Рідну Україну. Сам переїзд був назагал приємний – якщо не звертати уваги
на ріжні “пережитки”, як чистота, свіжий воздух і т. д. Поїзд, над всякі сподівання,
перебув дорогу із Слободського в Білу Церкву за 4 доби і декілька годин (вечером
10/IV виїхали і ніччу 14 прибули на місце). По дорозі обминали ми великі міста як,
пр[иміром], Москву, Київ і об’їздили їх із ріжних оглядів. За всю дорогу з великим
інтересом оглядав я лише Володимир над Клязьмою, колишню столицю Московії.
Остались там залишки укріплень та церкви із золотими банями. Коли їх оглядав,
рефлективно пригадав собі обідрані верхи Золотоверхого…∗
Спеціально приглядався я, як краєвид Московії переходить в Україну. Дуже
ярко цей перехід дається заобсервувати∗∗.
Темні, дикі соснові ліси – перемінюються в поля, де лише де-не-де видно ост-
рови дерев. Появляється тополя, береза, овочеві*** дерева (особливо на Москалів,
що не побували в Україні, велике вражіння викликувала наша тополя, яку вони
спочатку кипарисом називали). Дикі дрібні московські села із кількох дерев’яних
хаток, одна при одній (без жодних господарських будинків), переміняються у вели-
чезні чисті українські села, із всякими забудуваннями. Хати муровані, або ліп’янки.
Ах, як приємно було побачити вперше від півроку українську солом’яну стріху!! //
[арк. 13зв.]
[Я] живу, як сказав – в Білій Церкві.
Казарми розположені на 5 км від міста при Фастівській [дорозі]. Це комплекс
великих будівель із ріжними прибудовами та [е]ґзецірними полями4*. Наразі в нас
велика тіснота. В одній – хоч і великій – кімнаті живе біля 300 осіб. Та, на щастя,
зайняття всі надворі. Пишу на щастя, але це не цілком в точнім цього слова розумін-
ні. Хоч в нас уважається, що вже друга фаза весни (першої я цього року не бачив,
із зими північної прямо в нашу весну приїхав), то дуже часто бувають зимні вітри
та дощі, так що займатись надворі не так приємно. Бував я вже два рази в городі
Біла Церква – розуміється, “строєм”. Само місто нічого собі. Цілком нагадує со-
бою перше-ліпше провінціональне місто Західньої України, пр[иміром], Тернопіль,
Перемишль, Стрий. Такий же розклад будівель міста, такі і самі будівлі – таке саме
число “вибраного народу”5∗. Присутність останніх додатньо впливає на торгівлю.
По вулицям видно ріжні лавки чи вози із цукорками, мороженим і другими бул-
ками – чого в московських містечках ніяк не можна знайти. По склепах6∗ – а їх
багато – немає черги: хліб несуть люди із склепів білий. Це мене дуже приємно зди-
вувало. На півночі за кожною дрібничкою величезна черга. А про це, яка черга за
препоганим чорним хлібом, то й згадувати неприємно. Дійсно стаханівська. Місто
тоне в садах. Будівлі і хати хоч дещо занедбані і не видно нових (крім державних
установ), забудовано назагал роблять незле вражіння. В нас зараз гарячкові при-
∗ Після цього речення наступне з абзацу закреслено.
∗∗ Побачити, спостерегти.
*** Тобто плодові (від owoc (пол.) – плід).
4* Плацами для військових вправ.
5∗ Євреїв.
6∗ Крамницях.
Два листи Омеляна Пріцака до о. Романа Луканя від 1941 року
693
готування святкувати 1 травня. Часу обмаль. Листа пишу 4 дні. Аж сьогодні 23/IV
вечером – думаю, закінчу.
Прошу конечно до мене писати.
Прикро було святкувати Великдень в військовому окруженні.
Дещо хворів на жолудок і нога боліла в останніх місяцях.
Прошу поздоровити сердечно й передати найщиріші побажання всім Всечес-
нішим Отцям. Дуже хотіло б ся мені кожному зокрема написати – обставини проти
мене.
Здоровлю і щиро цілую.
[Підпис О. Пріцака].
P. S. Прошу поздоровити працівників Інституту і написати мені про науково-
видавн[ичий] рух в нас.
ЦДІА України у Львові. – Ф. 364. – Оп. 1. – Спр. 119. – Арк. 13–13зв. Оригінал.
Рукопис. Автограф О. Пріцака.
Андрій Фелонюк (Львів). Два листи Омеляна Пріцака до о. романа луканя від
1941 року.
Публікація містить два листи Омеляна Пріцака до малознаного історика греко-
католицької церкви о. Романа Луканя. У них є цінна інформація, яка проливає світло на
досі маловивчений період життя О. Пріцака – військову службу на Півночі Росії у листо-
паді 1940 – першій половині 1941 рр. (м. Слобідське, Кіровська обл.) та Україні (м. Біла
Церква). Листи передають важкий моральний стан вченого, спричинений вимушеною
відсутністю в Україні, неможливістю навчатися, військовою муштрою, нестачею часу
для інтелектуальної праці, а також засвідчують дружні взаємини з о. Луканем.
Ключові слова: військова служба, Омелян Пріцак, о. Роман Лукань, Біла Церква.
Андрей Фелонюк (Львов). Два письма Омеляна Прицака к о. роману луканю
за 1941 год.
Публикация содержит два письма Омеляна Прицака к малоизвестному историку
греко-католической церкви о. Роману Луканю. В них содержится ценная информация,
которая проливает свет на малоизученный период жизни О. Прицака – воинскую служ-
бу в ноябре 1940 – первой половине 1941 гг. на Севере России (г. Слободской, Киров-
ская обл.) и Украине (г. Белая Церковь). Письма передают сложное нравственное со-
стояние О. Прицака, вызванное вынужденным отсутствием в Украине, невозможностью
обучать ся, армейской муштрой, недостатком времени для интеллектуального труда, а
также свидетельствуют о дружеских отношениях с о. Луканем.
Ключевые слова: воинская служба, Омелян Прицак, о. Роман Лукань, Белая Цер-
ковь.
Andrii Feloniuk (Lviv). Two Letters of Omelian Pritsak to Father Roman Lukan'
(1941).
The publication contains two letters dated 1941 by Omelian Pritsak to Father Roman
Lukan', a little-known historian of the Ukrainian Greek-Catholic Church. They comprise valu-
able information which casts light on the yet unknown period of Pritsak’s life such as his
military service in the Northern Russia town of Slobodskoi, Kirov region, and in Ukraine, in
Bila Tserkva, in November 1940 and first half of 1941. The letters reveal Pritsak’s deep moral
crisis caused by his forced absence in Ukraine, impossibility for study, military regimentation,
and lack of time for intellectual work. They also testify to his friendly relations with Father
Roman Lukan'.
Key words: military service, Omelian Pritsak, Father Roman Lukan', Bila Tserkva.
Андрій ФЕЛОНЮК
|