Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття

Наявність шляхів сполучення, їх густота, якість, параметри у значній мірі визначають стратегію, логістику, тактику і загальний успіх військового вирішення конфліктів. На території Буковини, яка відзначається інтенсивно розчленованим рельєфом і високим ступенем залісненості, дорожня мережа прист...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Коржик, В.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут археології НАН України 2018
Назва видання:	Археологія і давня історія України
Теми:	Стежками віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162100
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття / В.П. Коржик // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2018. — Вип. 1 (26). — С. 261-269. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-162100
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1621002020-01-02T01:50:35Z Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття Коржик, В.П. Стежками віків Наявність шляхів сполучення, їх густота, якість, параметри у значній мірі визначають стратегію, логістику, тактику і загальний успіх військового вирішення конфліктів. На території Буковини, яка відзначається інтенсивно розчленованим рельєфом і високим ступенем залісненості, дорожня мережа пристосовувалась до цих складних умов і відіграла визначальну роль у реалізації історико-географічного процесу у його белігеративному форматі. З цієї точки зору проаналізовані знакові для Буковини військові конфлікти між Польщею (Ян Ольбрахт) та Молдовою (Штефан Великий) (1497, битва у Козминському лісі); бої між військами Яна Яблоновського та турецько-татарськомолдовської коаліції (1685, с. Бояни — Раранче). The presence of communication, their density, quality, parameters to a large extent determine the strategy, logistics, tactics and overall success of military conflict resolution. On the territory of Bukovina, which is marked by an intensely dissected topography and a high degree of afforestation, the road network adapted to these difficult conditions. It played a decisive role in the implementation of the historical-geographical process in its belligerative format. From this position military conflicts signifying for Bukovyna were analyzed. 2018 Article Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття / В.П. Коржик // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2018. — Вип. 1 (26). — С. 261-269. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162100 910.26+930+355.423 uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Стежками віків Стежками віків
spellingShingle	Стежками віків Стежками віків Коржик, В.П. Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття Археологія і давня історія України
description	Наявність шляхів сполучення, їх густота, якість, параметри у значній мірі визначають стратегію, логістику, тактику і загальний успіх військового вирішення конфліктів. На території Буковини, яка відзначається інтенсивно розчленованим рельєфом і високим ступенем залісненості, дорожня мережа пристосовувалась до цих складних умов і відіграла визначальну роль у реалізації історико-географічного процесу у його белігеративному форматі. З цієї точки зору проаналізовані знакові для Буковини військові конфлікти між Польщею (Ян Ольбрахт) та Молдовою (Штефан Великий) (1497, битва у Козминському лісі); бої між військами Яна Яблоновського та турецько-татарськомолдовської коаліції (1685, с. Бояни — Раранче).
format	Article
author	Коржик, В.П.
author_facet	Коржик, В.П.
author_sort	Коржик, В.П.
title	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття
title_short	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття
title_full	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття
title_fullStr	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття
title_full_unstemmed	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття
title_sort	шляхи військових подій: буковина, xiv—xviii століття
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Стежками віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162100
citation_txt	Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття / В.П. Коржик // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2018. — Вип. 1 (26). — С. 261-269. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT koržikvp šlâhivíjsʹkovihpodíjbukovinaxivxviiistolíttâ
first_indexed	2025-07-14T14:40:30Z
last_indexed	2025-07-14T14:40:30Z
_version_	1837633666317025280
fulltext	261ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) удк: 910.26+930+355.423 В. П. Коржик шЛЯХи ВІЙсЬКОВиХ пОДІЙ: БУКОВиНА, xiV—xViii сТОЛІТТЯ наявність шляхів сполучення, їх густота, якість, параметри у значній мірі визначають стратегію, логістику, тактику і загальний успіх військового вирішення конфліктів. на території Буковини, яка відзначається інтенсивно розчлено- ваним рельєфом і високим ступенем залісненості, дорожня мережа пристосовувалась до цих складних умов і відіграла визначальну роль у реалізації істо- рико-географічного процесу у його белігеративному форматі. З цієї точки зору проаналізовані знакові для Буковини військові конфлікти між Польщею (Ян Ольбрахт) та Молдовою (Штефан Великий) (1497, битва у Козминському лісі); бої між війсь- ками Яна Яблоновського та турецько-татарсько- молдовської коаліції (1685, с. Бояни — Раранче). Ключові слова: Буковина, шляхи, військові події, битви. Вступ. реалізація історико-географічного процесу (коржик 1999, с. 162—166) у його беліге- ративному форматі завжди впирається у пробле- му військової логістики та комунікації. успіхи у будь-яких військових діях кардинально зале- жать від наявності, зручності, якості шляхів спо- лучення, їх пропускної здатності для мобільного пересування великих армійських мас, пори року та інших не менш важливих чинників. зокрема, увагу дослідників мають привернути такі аспек- ти: вплив історичних та природних умов на фор- мування дорожньої мережі; вплив погодних та часових умов на перебіг військових подій; вплив характеру ландшафту та стану доріг на страте- гію і тактику військових подій. за принципом рефлексії (коржик 2009а, с. 39—43) слід розгля- дати й такі аспекти, як реконструкція структури дорожньої мережі минулого за історико-археоло- гічними знахідками та артефактами — наочни- ми підтвердженнями істинності науково-теоре- тичних посилок та висновків. Практичний сенс цих досліджень полягає у можливості точного вибору місць для проведення (при необхідності) результативних археологічних розкопок. територія Буковини (чернівецької обл.) є цікавим постійним прикордонним полігоном, на теренах якого регулярно відбувались вій- ськові сутички і тривалі бойові дії між ситуа- тивно суміжними політико-державними утво- реннями та їх союзниками. особливу цікавість становлять військові конфлікти XIV—XVIII ст. між Польським королівством та молдавським князівством, які претендували на володіння цими історичними землями, і де військова фор- туна частіше посміхалась останньому. Метою репрезентованого дослідження є ви- світлення системного питання ролі шляхів спо- лучення (доріг) у перебігу знакових військових подій на Буковині, територія якої неодноразо- во становилась місцем битв та транзиту армій багатьох держав. Матеріали і методи. важливими аспектами є вияснення: ролі природних умов у особливостях проведення бойових дій та уточнення місць їх від- бування; мотивацій прийняття деяких військових рішень, які в наш час сприймаються дещо нело- гічними або просто дивними; пошук матеріаль- них підтверджень наявності давніх шляхів та уточнення місць конкретних бойових подій з кін- цевою метою коригування усталених поглядів на хід військово-історичного процесу. для цього ви- користані методи історико-географічного аналізу ландшафтної ситуації на кожний з етапів розгля- ду подій, літературні, архівні документи (коржик 2009а, с. 39—43), результати польових обстежень місць подій особисто автором. Результати обговорення. особливостями будь-якої дорожньої мережі в районах складних © в. П. коржик, 2018 262 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Стежками віків природно-ландшафтних умов та давнього госпо- дарського освоєння є її топографічна усталеність. оскільки створення і утримання у функціональ- но придатному стані доріг є справою вкрай ор- ганізаційно нелегкою, технічно клопітною та вартісною, то в історичному минулому при низь- кій щільності населення і відсутності надлишку вільних робочих рук традиційно використову- вались так звані старі дороги. їх яскравою оз- накою на схилах є формування дорожніх ровів різної ширини та глибини, деколи до 2—4 м. у заліснених районах утримання доріг, з огляду на репродуктивну активність деревної та трав’яної рослинності, було доволі складним завданням, тому їх щільність була значно меншою. мало- вивченим є питання адміністративно-госпо- дарського механізму прийняття рішень побудо- ви і підтримання у належному стані мостів через водні потоки та яри, надто на адміністративних кордонах. крім того, існування доріг повинно було підтримуватись доволі частим (сталим) їх використанням, навіть не зважаючи на погодно- кліматичні та соціально-політичні колізії. отже, виокремлення старих «історичних» доріг з густої мережі сучасних є доволі важливим самостійним науковим завданням. На терені Буковини дослідників в тій чи іншій мірі приваблюють військові події осені 1497 р. між Польським королівством яна ольбрахта та коаліційними молдавсько-турецькими сила- ми Штефана великого. апофеозом військового протистояння стала унікальна за своїм харак- тером і місцем події битва у козминському лісі, яка завершилась повним розгромом поляків і стала приводом для появи відомої польської говірки «за круля ольбрахта шляхта вигінела». Перипетії битви висвітлювались у молдавських і польських джерелах різних часів, літописах і тогочасних хроніках, підсумовуючих наукових працях хх ст. (Fischer 1899; 1902). Проте істо- рико-політична заангажованість дослідників з колись ворогуючих сторін, а також нестача достовірних топографічних і документальних підтверджень при відсутності чітких уявлень дослідників про роль ландшафту у розгортанні подій, стала причиною багатьох неточностей, спірних поглядів та помилок у баченні процесу. у чому полягає унікальність битви, що тра- пилась 26 жовтня 1497 року? Передумовою стало друге і цілком не шляхетне порушення яном ольбрахтом умов перемир’я, згідно якого польські війська після невдалої місячної облоги сучавської фортеці повинні були залишити те- риторію молдавії і відійти назад тією ж самою дорогою, якою вони прибули до сучави, попут- но сплюндрувавши територію і розоривши міс- цеве населення. Не зважаючи на неодноразові попередження, ян ольбрахт обрав іншу, корот- шу дорогу через козминський ліс. саме на ній вдвічі менше за чисельністю коаліційне військо Штефана великого розгромило 40—50-тисячну армію поляків. Перипетії цієї битви найдеталь- ніше систематизовані і викладені у спеціальній праці едуарда фішера «козмин» (Fischer 1902), яку візьмемо за основу подальшого аналізу, хоча деякі з наведених у праці фактів дещо су- перечать один одному і не завжди відповідають топографо-ландшафтній ситуації (рис. 1). автором за результатами застосування істори- ко-географічного підходу була проаналізована ландшафтна ситуація і висунута власна версія приуроченості місця подій (коржик 2011). значна лісистість молдавії неодноразово фік- сувалась у польських документах. Про багатство молдавії лісами і в цілому досить слабке освоєн- ня її території йшлось у праці д. кантемира «Descriptio Moldoviae» 1715 р. Цьому сприяла й історично сформована кластерна система розсе- лення, тобто в межах князівства по суті існували окремі, територіально не пов’язані між собою, відносно густо заселені ареали, розділені слабо заселеними або практично безлюдними навіть на рівнинах лісовими (на півдні степовими) зо- нами. Під час захоплення території австрійськи- ми військовими підрозділами в серпні — вересні 1774 р., їм в деяких місцях передгір’я і гір дово- дилось буквально прорубувати собі шляхи крізь суцільні лісові масиви. освоєними під сінокоси, пасовища і частково ріллю залишались днища і схили долин найбільших річок — сірету малого та великого, сучави, глиниці і Бережниці, а та- кож дерелуйської улоговини. високу лісистість Прут-сіретського межиріччя відмітив в своєму описі Буковини і один з перших голів військової адміністрації Буковини — генерал фон сплені. отже, дорожня мережа тут була слабо розвину- тою і успадкованою. Незважаючи на деяке зростання чисельності населення в перші десятиріччя молдавського князівства (кінець XIV — початок XV ст.) розра- хункова щільність населення на переважній більшості території Північної Буковини станови- ла менше 3 чол/км2, зростаючи до 5—6 чол/км2 у Попрутті та до 7—8 чол/км2 вздовж долини ма- лого сірету (коржик 2011). за оцінками, в ме- жах молдавського князівства на час правління господаря Штефана великого проживало близь- ко 100 тис. чол. саме з цих причин розміри його війська навіть при тотальній мобілізації усього дорослого чоловічого контингенту князівства (народне ополчення) не могли перевищувати 25 тис. вояків. тому вести бойові дії з чисель- но переважаючим супротивником доводилось переважно партизанськими методами, а відва- жуватись на бої «у відкритому полі» доводилось лише у вкрай безвихідних випадках. відповідно до людського і природно-ресурсного потенціалу будувалась і зовнішня політика князівства (не- обхідність у різній мірі ситуативності залучати союзників та найманців). слід відмітити і той безсумнівний факт, що при такій людності і продовольчому потенціалі князівства військові дії з будь-якої сторони (із застосуванням звичайної практики конфіска- 263ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Коржик, В. П. Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття ції — пограбування харчів та фуражу у місцевого населення) не могли тривати достатньо довго, про що свідчить перебіг подій першого етапу конфлік- ту 1497 р., пов’язаного із невдалою місячною обло- гою польськими військами короля яна ольбрахта сучавської фортеці. варто відмітити, що для за- безпечення війська харчами полякам доводилось з великими ризиками та втратами висилати до- волі великі фуражирні загони на відстань понад 100 км від сучави, що красномовно свідчить про незначний ресурсний та людський потенціали князівства. отже, цікавими для ретроспективного аналізу є перипетії, пов’язані з відступом польсь- кого війська і його нещасливим фіналом. відхід польського війська від сучави 19— 22 жовтня 1497 р. чотирма колонами здійснював- ся, по всьому, правобережжям сірету з переходом важкопрохідної заболоченої річкової долини біля нинішнього с. сучевени. спірною є ідентифіка- ція місця розташування основного табору яна ольбрахта перед битвою. якщо він знаходився на вершині пагорбу, на захід від с. глибока (уро- чище воловія), то, з огляду на необхідність забез- печення військових і коней значною кількістю води, ця позиція виглядає вкрай сумнівною. до того ж, для розміщення великої кількості війська (понад 40 тис. бійців) з чималим обозом (ймовір- но до 5—6 тис. возів), облоговими машинами та кіньми (не менше 15—20 тис. голів) необхідна була територія щонайменше 4—5 км2, яка знач- но перевищує розміри пагорба і прилеглої віль- ної від лісу місцевості. Напевне, на вершині міг знаходитись лише штаб та гвардія яна ольбрах- та, в той час як польське військо, набране із схід- но-польської, малопольської шляхти, шляхти з червоної русі і Поділля, посполитих та німець- ких найманців вимушено було розміщуватись на ночівлю у самому невеличкому селі глибока та вздовж дороги від сірету. західно-польська шляхта, яка виконувала роль розвідки, ще в той же день пройшла ліс і зупинилась за ним, непо- далік с. козмин (рис. 2). важливим для визначення місця основної битви є пошук тієї дороги, яка вела через ліс Прут-сіретського межиріччя на чернівці через с. козмин. в публікації е. фішера згадується, Рис. 1. версія подій козминської битви 1497 р. за е. фішером 264 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Стежками віків що з глибокої на чернівці була лише одна до- рога через ліс, проте точні координати не наво- дяться, бо її наявність на той час розумілась як всім відома топографічна даність. останніми точками прив’язки для нас є села димка (трес- тьяна), мигучени (михайлівка) та гора дум- брава, які згадуються у копії дарчого листа Штефана великого від 1 серпня 1466 р., і де йдеться про дарування полян серед дрімучого лісу (Documente… 1954). варто нагадати, що на той час ліси карпат і Підкарпаття, з огляду на малолюдність, вкрай незначні масштаби ви- користання лісосировини і лише у периферій- ній смузі їх поширення, були важкопрохідни- ми пралісами, з великою кількістю повалених стовбурів дерев різного ступеня збереженості та густим підростом, а козминський ліс був лише одним невеличким фрагментом суцільної сму- ги, зафіксованим у історичних документах. використовуючи метод актуалізму та здорово- го глузду, можна вважати, що середньовічні (і раніші) мешканці вибирали траси — напрямки з мінімальною кількістю природних перешкод, особливо заболочених та трясовинних місць, стрімких підйомів, річок та струмків, на яких комусь необхідно було постійно підтримувати у належному стані мости. Ще одним важливим фактором, що обме- жував територіальний маневр, є особливості рельєфу. основна частина глибоцького райо- ну знаходиться в межах території пліоценової поверхні вирівнювання, яку дренує сірет з притоками. Північна ж частина району знахо- диться у басейні р. Прут з активними геодина- мічними процесами водно-ерозійної денудації, зсувами, інтенсивною глибинною та площин- ною розчленованістю території. місце битви розміщувалось якраз в межах язикоподібного останця пліоценового плато, обмеженого із за- ходу та півночі стрімкими посіченими зсувни- ми залісеними схилами глибоко врізаної доли- ни р. дерелуй, а з північного сходу — подібної долини р. Невольниця (рис. 2). отже, такою була дорога, прокладена по гре- беню вододілу між правим бортом пологої до- лини витоку р. малий котовець та стрімкими Рис. 2. відтворена автором ландшафтно-антропогенна ситуація місця подій та перебігу битви 26 жовтня 1497 р. 265ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Коржик, В. П. Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття схилами долини верхів’їв р. дерелуй. до неї прилягали й невеличкі ділянки ріллі та сіно- косів, що згадуються в документах як узлісся. Надалі найбільш логічними виглядають чо- тири напрямками. Перший — спуск від гори думбрава в долину р. дерелуй через територію нинішнього с. червона діброва, з подальшим виходом вздовж русла до с. великий кучурів і козмин. Цей напрямок наведений на мапі у публікації е. фішера (Fischer 1902) (рис. 1). Проте відстань між селами мигучени та чер- вона діброва (великий кучурів) через ліс тут не перевищує 4—5 км, а ухил ґрунтової доро- ги з важкосуглинистим підґрунтям робив її малопроїзджою, надто для транспортування облогової техніки та артилерії. додатково дово- дилось би долати через міст (?) або форсувати вбрід русло р. дерелуй, врізане у доволі глибо- кий вторинний ерозійний яр. другий — про- довження напрямку через гору думбрава до північного уступу плато і перехід на похилий гребінь локального вододілу, який поступово виводив до центру нинішнього села волока і далі через с. кучурів до с. козмин. тут довжи- на суто лісової частини шляху становила би 8—9 км. третій — поворот від північного усту- пу плато на схід, в обхід амфітеатру витоків р. малий котовець, з виходом на черговий водо- дільний гребінь між витоками р. Невольниці та струмка грушовець і поступовим спокійним спуском до с. козмин (лісова частина шляху 10—11 км). четвертий — спуск від с. мигучени або м. думбрава у заболочену долину малого котовця з виходом на вододільний гребінь між його долиною та р. Невольниці (де зараз про- ходить асфальтована дорога), і далі — по сце- нарію третього варіанту (лісова частина шляху 9—10 км). Цей варіант найбільш проблемний, адже доводилось би долати заболочене днище долини (шириною щонайменше 150 м) з грузь- кими берегами. Не слід відкидати й можливість п’ятого варіанту — спуску від вододілу безпосе- редньо у долину р. Невольниця, адже цей дав- ній гідронім прозоро свідчить про традиційний шлях («татарський шлях», «стара дорога на чернівці») пересування з Північної Буковини і Прикарпаття до Подунав’я вздовж цієї ріки. через ліс було декілька доріг, на користь чого свідчить той факт, що на початку битви молдавські кіннотники несподівано для поля- ків з’явились на північному узліссі і перекрили шляхи для відступу, хоча основні сили Ште- фана великого спрямували головний удар на середину (куди також необхідно було підвести у певному порядку війська) та ар’єргард поль- ського війська, складеного посполитими (опол- ченцями з польських земель) та німецькими найманцями. за розробленим планом нападу, при втягуванні більшої частини неодягненого у бойову амуніцію польського війська на вузьку ґрунтову лісову дорогу, на авангард звалювали заздалегідь підпилені стовбури дерев, що ство- рювало її непроїжджою, а озброєні молдавські піхотинці з обох боків лісових хащ несподівано атакували колону, де переваги важкої кава- лерії зводились нанівець. для розуміння реальної ситуації і перебігу подій варто підрахувати загальну довжину вій- ськової колони. якщо чисельність польського війська мінімально брати за 40 тис. (за інши- ми оцінками 60—80 тис.), то при ширині доріг у 4 м і похідної колони у 4 чол., при середньому міжрядному інтервалі у 1,5 м, на одному кіло- метрі одночасно могло вміщуватись близько 2,6 тис. вояків. упереміш з обозними візками, що везли зброю, лати, провіант та особисті речі, на одному кілометрі траси одночасно перебу- вало близько 1,8—2 тис. чол. з врахуванням парку облогових машин, артилерії, основного обозу та кавалерії, похідний стрій мав би роз- тягтись щонайменше на 24—25 км. сьогодні ширина смуги лісів Прут-сіретського межиріч- чя тут становить 1—3 км, в 1497 р. вона сягала приблизно 10—12 км. отже, орієнтуючись на третій варіант шляху (на який вказують сліди старої дороги у рові під назвою drumul Serbului) (Fischer 1902), на лісовій дорозі під час несподі- ваного нападу з флангів могло знаходитись максимум 18—20 тис. практично беззбройних вояків. Цим ще раз підтверджується той факт, що значна (але слабша) частина польського вій- ська (посполиті, німецькі найманці) ще зали- шалась у таборах під глибокою і, не змігши за- здалегідь організувати для оборони із бойових возів вагенбург, зазнала стрімкого і нищівного удару основних піхотно-кавалерійських сил молдавського війська. Під час паніки та стов- потворіння, вона була практично вся знищена. Під завершення різанини кінна королівська гвардія за наказом яна ольбрахта з середини лісу повернулась тією ж лісовою дорогою назад на допомогу, по ходу розігнавши малочисель- ну молдавську піхоту, і спромоглась відкинути головні сили Штефана великого за р. сірет майже до с. кам’янка (6 км від глибокої). Це дозволило врятувати королівське військо від повного знищення і при переслідуванні нанес- ти молдавським загонам відчутні втрати. важливим є і фактор сезону, у який відбу- лась битва. Наприкінці жовтня довжина світ- лового дня не перевищує 10 годин, тож усі дис- локації військ і перипетії битви відбувались у обмеженому часі. отже, поле битви, завдяки великій лісис- тості і відсутності територіального маневру, лінійно розтягнулось вздовж дороги від сірету до майже околиць с. козмин, тобто на відстань 20—22 км, що для часів пізнього середньовіччя (і пізніше) було унікальним явищем. такти- ка лісової засідки дозволила значно меншому молдавському війську (максимум 16—17 тис. чол.) за короткий час досягти значних успіхів, знищити більше половини живої сили ворога 266 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Стежками віків і взяти у полон декілька тисяч вояків супро- тивника (більшість одразу ж була повішена чи заколота мечами у присутності стефана великого), захопити всю облогову техніку, ар- тилерію, обоз і навіть особисту карету короля. однак, завдяки лісовим хащам і незначним за чисельністю молдавським загонам, розсіяна і вціліла від різанини частина польського вій- ська все ж таки дісталась тимчасового табору яна ольбрахта у с. козмин, де була організо- вана оборона і проведений огляд решток армії. молдавські війська також зазнали відчутних втрат, і тому Штефан великий не наважився на відкритому місці наявними силами оста- точно завершити розгром. решта армії яна ольбрахта у наступні 3 дні була знищена під час переслідування його молдаванами дорогою на чернівці та, головним чином, у самому місті під час переправи у важких військових стро- ях через широку і бурхливу напівгірську ріку Прут. врятувалось лише декілька десятків во- яків з особистої охорони престарілого і хворого на лихоманку польського монарха. Цікавим є свідчення, що в ніч з 26 на 27 жовт- ня, тобто через добу після битви, біля с. козмин молдавани підпалили з підвітряного боку суху рослинність та чагарники і полякам довелось викосити траву, щоб табір не охопив вогонь. Це можна пояснити хіба що досить тривалим без- дощовим періодом, не характерним для кінця жовтня на Буковині. Насамкінець, найкращим матеріальним під- твердженням конкретних місць основних подій битви були б знахідки братських могил загиблих з обох боків, адже за християнськими звичаями, яких дотримувались обидві ворогуючи сторо- ни, усі загиблі та померлі від ран мусили бути поховані. Це ж диктувалось і необхідністю до- тримання санітарно-епідеміологічних вимог. Цікавим є те, що у землемежувальних докумен- тах наступного XVI ст. фіксується поява числен- них могильників. автором ретельно обстежені «проблемні» територія битви, однак крім трьох великих та двох невеликих курганів при дорозі третього варіанту відступу візуальні сліди ін- ших курганів поки що не виявлені. Ймовірно, внаслідок наступної вирубки лісів і розчистки вивільнених площ під ріллю, більшість з неве- ликих курганів була розорана і зрівняна з по- верхнею землі (коржик 2009b, с. 192). козминський ліс (який з повним правом міг би називатись глибоцьким чи мигученським) несе белігеративну ауру. Півтора століття до того (1349 р.), практично на тому ж самому міс- ці (чорна поляна, с. глибока), армія польсько- го короля казиміра великого зазнали прикрої поразки від війська щойно створеного мол- давського князівства. у 1563 р. на цій же самій лісовій дорозі ледь не повторилась історія коз- минської баталії. Цього разу відступаюче вій- сько молдовського господаря томші (Штефана) потрапило у аналогічну ситуацію, але серйозно проведена кінна розвідка і вчасно застосовані контрзаходи дозволили розігнати загін піхо- тинців, засідки і селян, що вже підпилювали дерева для завалів (Fischer 1899, р. 345). інша знакова військова сутичка трапилась також у жовтні, але вже 1685 р., коли поль- ські війська коронного гетмана яна яблонов- ського (30 тис. бійців) біля с. Бояни на Пруті спробували перешкодити турецько (сераскир сулейман) — татарсько (хан селім гірей) — молдавським (костянтин кантемір) військам (разом близько 140 тис. вояків) переправитись через Прут і деблокувати захоплену турка- ми фортецю кам’янця (Подільського) (рис. 3). Після напружених боїв коаліціантам вдалось переправитись і притиснути польське військо до лісів хотинської височини біля с. раранче (Fischer 1899, р. 375). Надалі відступати від супротивника довелось однією з небагатьох лі- сових доріг, що перетинали посічену ярами і глибокими долинами височину. точні тогочас- ні дані при вибір шляху відступу відсутні. за нашим припущенням, в умовах, що скла- лись, залишались лише три ймовірні напрямки відходу. Перший — від с. топорівці прохідною долиною до с. чорнівка, і далі через перевал до с. добринівці з подальшим виходом до дністра і межі королівства. другий — від с. топорівці пологим гребенем вододілу до м. савчино і далі продовженням гребеню до спуску біля с. ржавин- ці з подальшим виходом до дністра. третій — від наступного с. грозинці по гребеню грядового вододілу до долини річки онут і с. ржавинці. у всіх трьох випадках пересуватись доводилось вузькими лісовими важко прохідними доро- гами, що стало причиною залишення при від- ході майже всього обозу. зважаючи на довжину маршової піхотної колони (щонайменше 12 км) та відстань (від 12 до 14 км), відступ відбувався нешвидко, у ар’єргардних і флангових боях з чи- сельно переважаючим супротивником. відступ для поляків виявився доволі вдалим, що підтверджує факт відсутності поблизу більш придатних для пересування супротивника ро- кадних доріг, їх відваги і стійкості у сутичках в умовах густого лісу. визначення дійсного на- пряму відступу можливе лише при проведенні розвідувальних розкопок і виявленні вцілілих решток зброї, боєприпасів та амуніції вздовж існуючих нині «старих» доріг. у 1691 р. король ян собеський вдруге вторгся у молдову і з боями зайняв її північну частину (Fischer 1899, р. 376). однак пізньої осені ви- мушений був розпочати відступ. Біля с. ропча (неподалік м. сторожинець) військо потрапило у триденну снігову бурю, в якій він хворими і замерзлими втратив половину військових час- тин, а також велику кількість коней і возів. Ці кричущі небойові втрати привертають увагу тим, що дають можливість оцінити стан дороги, а також її традиційне транзитне значення для пересування військ супротивників. адже їх ви- 267ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Коржик, В. П. Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття користовували всі сторони військових конфлік- тів при походах польських військ у Подунав’я та набігів турецько-татарських і молдавських військ на польські землеволодіння. Це дозво- ляє припустити, що однією з найважливіших і активно використовуваних шляхів була дорога вздовж сірета до сторожинця, звідки потрапи- ти до Польщі можна було горбистою дорогою че- рез с. Бобівці — глиниця — м. снятин (рис. 4). Напевне, пам’ятаючи про нещасливу дорогу через козминський ліс, полководець прийняв рішення відвести свої війська іншою, безпечні- шою дорогою. факт високих втрат живої сили та амуніції також може свідчити про відсутність на цій дорозі достатньої кількості придатного житла, що характерно для регіонів з низькою щільністю населення. реальність тих подій підтверджується знахідками в останні десяти- річчя польських мідних гармат біля с. ропча. Прикладом незрозумілого на наш час рішення є пересування російських військ під командуван- ням крістофа (христофора) мініха у 1739 р. через Буковину до хотинської фортеці (рис. 3). рухаю- чись з півночі вздовж західних схилів хотинської височини в напрямку чернівців з подальшим маршрутом на хотин, він не обігнув південно-за- Рис. 3. військові події жовтня 1685 р. Умовні позначки: 1 — вихідні позиції польських військ яна яблоновського та орієнтовні шляхи відступу; 2 — вихідні позиції турецько-татарсько-молдовської коаліції та орієнтовні шляхи переслідування супротивника; 3 — шляхи пересування російських військ генерала мініха (1739 р.) і битва біля раранче; 4 — місця основних боїв і битв 268 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Стежками віків хідну гору височини козацьку з півдня по долині р. Прут, що було б цілком логічно, а, не доходя- чи до с. жучка, несподівано повернув на схід і почав просування незручною гірською дорогою через густі ліси, оголюючи таким чином свій правий фланг. Перетнувши ліс, біля с. раранче він розбив авангард турецький військ валі-паші і попрямував на хотин, по дорозі ще раз роз- бивши основні сили турецьких військ у відомій битві при ставчанах. мотивація такого несподі- ваного маневру для істориків досі залишається нез’ясованою. тому підтвердженням цього факту можуть бути знахідки куль і зброї в смузі дороги та поховань полеглих з обох сторін. Принаймні, в м. раранче (нинішні рідківці) зберігся некро- поль з останками близько двох сотень загиблих військових російської армії. Висновки. особливості ландшафтного ан- туражу відігравали і відіграють важливу роль у формуванні дорожньої інфраструктури, яка, в свою чергу, суттєво впливає на особливості, характер і перебіг військових подій у їх актив- ній фазі. домінування лісів і незначні осеред- кові локалітети освоєних безлісих ділянок на хотинській височині та у Прут-сіретському ме- жиріччі визначали стратегію і тактику військо- вого вирішення конфліктів. і навпаки, харак- тер битв та пересувань великих військових мас ще раз підтвердив особливості природних умов регіону наприкінці XIV—XVII ст., які у європі відзначалися деяким знелюдненням, запустін- ням і ренесансом лісів. факти дозволяють позбутися й деяких міфів романтизації старовини. за легендами, після завершення битви у козминському лісі за нака- зом Штефана великого 20 тис. полонених поль- ських шляхтичів запрягли у плуги і переорали ними ділянку землі, на якій, окропленій кров’ю страчених, висадили жолуді і невдовзі виріс ліс, названий червоною дібровою. таку ж назву от- римало й село, що виникло пізніше. Неподалік с. валя-кузьмин досі у пошані місцевого мол- давського населення старий дуб, начебто ви- саджений самим воєводою на честь звитяжної перемоги. але, як показали підрахунки річних кілець на стовбурі сусіднього, такого ж самого за розмірами дуба, що нещодавно спиляли, його вік не перевищує 300 років. до того ж, не було ніякого сенсу та реальної можливості (в умовах переслідування швидко відступаючого ворога) засаджувати дубом невеликі орні ділянки на га- лявинах, тяжко відвойовані у лісу і розкорчовані нечисленним на той час місцевим населенням. із 40 тис. польського війська лише декілька тисяч потрапили у полон, і серед них переважали не шляхтичі, а посполиті; вижили лише ті, хто був взятий у полон турецьким допоміжним загоном (близько 2 тисяч яничар сілістрійського гарнізо- ну) і потім відпущений на волю за викуп. характер та перебіг військових подій дає ще одну чудову можливість для дослідження ме- режі давніх шляхів сполучення, завдяки яким відбувався економічний та соціальний прогрес суспільства, реалізовувався історико-геогра- фічний процес у всій широті його аспектів. Нарешті, натурна перевірка версій військових подій із застосуванням нових технічних засобів (металошукачі, георадари, електророзвідка) та геохронологічних досліджень остеологічних ре- шток дозволить чітко топографічно прив’язати місця конфліктів і повныше уявити перебіг цих неприємних історичних колізій. Рис. 4. Шлях відступу польських військ яна собеського у листопаді 1691 р. 269ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 1 (26) Коржик, В. П. Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття ЛІТЕРАТУРА коржик, в. П. 1999. історико-географічний про- цес як антропогенізація довкілля. в: Ландшафт як інтегруюча концепція XXI сторіччя. київ: кНу ім. т. Шевченка, с. 162-166. коржик, в. П. 2009a. інформаційні системи і ме- тоди історико-ландшафтних досліджень. науковий вісник Чернівецького університету, 459, с. 39-43. коржик, в. П. 2009b. Белігеративні геокомплек- си Буковини як свідки історико-географічного про- цесу. науковий вісник Чернівецького університету, 480—481, с. 189-193. коржик, в. П. 2011. ландшафтознавчий аналіз історичних подій на глибоччині наукові записки ВДПУ, 23, с. 23-32. Documente privind istoria Rominiei. Veacul XIV, XV, A. Moldova. 1954. Buc.: Academici RPR, I (1384— 1475), n 418. 1466 (6974) August, 1. Fischer, E. 1899. Die Bukowina, eine allgemeine Heimatkunde: verfasst anlässlich des 50 jährigen glorreichen Regierungsjubiläums Seiner kaiserlichen und koniglichen apostolischen Majestät unseres allergnädigsten Kaisers und obersten Kriegsherrn Franz Joseph I. Czernowitz: Verlag fon H. Pardini. Fischer, E. 1902. Kozmin. Zur Geschichte des polnisch-moldauischen Krieges im Jahre 1497. Czer- nowitz: Bukowiner Landes. REfEREnCEs коrzhyk, V. P. 1999. іsтоryко-gеоgraphichniy process yak аnthropogenizatsia dovkillia. In: Landshafty yak іntegruyucha kontseptsia XXI storichia. кyiv: KNU im. T. Shevchenka, p. 162-166. коrzhyk, V. P. 2009а. іnformatsiyni systemy i me- tody isтоriко-landshaftnyh doslidzhen. Naukovyi visnyk Chernivets’kogo universytetu, 459, p. 39-43. коrzhyk, V. P. 2009b. Beligeratyvni geokompleksy Buko- vyny yak svidky isтоryко-gеоgraphichnogo procesu. Naukovyi visnyk Chernivets’kogo universytetu, 480—481, p. 189-193. коrzhyk, V. P. 2011. Landshaftoznavchyi analiz istorych- nyh podiy na Glybochchyni. Naukjvi Zapysky VDPU, 23, p. 23-32. Documente privind istoria Rominiei. Veacul XIV, XV, A. Moldova. 1954. Buc.: Academici RPR, I (1384—1475), n 418. 1466 (6974) August, 1. Fischer, E. 1899. Die Bukowina, eine allgemeine Hei- matkunde: verfasst anlässlich des 50 jährigen glorreichen Regierungsjubiläums Seiner kaiserlichen und koniglichen apostolischen Majestät unseres allergnädigsten Kaisers und obersten Kriegsherrn Franz Joseph I. Czernowitz: Verlag fon H. Pardini. Fischer, E. 1902. Kozmin. Zur Geschichte des polnisch- moldauischen Krieges im Jahre 1497. Czernowitz: Bukowiner Landes. V. P. Korzhyk the RoadS oF MilitaRy eVentS: buKoVina, xiV—xViii CentuRieS The presence of communication, their density, qual- ity, parameters to a large extent determine the strat- egy, logistics, tactics and overall success of military conflict resolution. On the territory of Bukovina, which is marked by an intensely dissected topography and a high degree of afforestation, the road network adapted to these difficult conditions. It played a decisive role in the implementation of the historical-geographical proc- ess in its belligerative format. From this position mili- tary conflicts signifying for Bukovyna were analyzed. The battle in the Kozmin forest (October 1497) be- tween Poland (Jan Olbright) and Moldova (Stefan the Great) (Chernivtsi region, Glybotsky district) is very interesting for military history. Due to the high level of forestness of the territory and a small number of roads, the battle took place along the main road at a distance of 20—22 km. For those times it became a unique phenomenon. The tactics of the forest ambush allowed a much smaller Moldovian army (a maximum of 16—17 thousand people) to achieve significant suc- cess in a short time. Was destroyed more than half of the living force of the enemy, captured several thousand Poles, seized all the siege technology, artillery, column, carriage of the king. As a result, from 50—60 thousand Polish troops returned home only a dozen of personal guards of the king. In October 1685, fighting near the villages of Boy- any — Raranche (Novoselytsya district) took place between the troops of the Polish crown hetman Jan Jablonowski (30000 soldiers) and the Turkish-Tatar- Moldovian coalition (about 140 thousand soldiers). The commander, who was pressed to the forested hills of Khotyn highland, had to look for ways to retreat by for- est roads. Due to their small quantity and poor con- dition, carrying out rearguard battles, he managed to save the army from defeat. The author supposed 3 op- tions for choosing a retreat path. Now is necessary to determine the actual road with additional research us- ing a metal detector. In November 1691, near the village of Ropcha (Storo- zhynets district), after leaving Moldova, the army of Jan Sobieski, on the only one old transit route here, fell on a three-day snow storm. Non combat losses was more than 50 % soldiers, 100 % ammunition, artillery, many horses and carts. The reason is in a small number of dwellings near this road and in the absence of feed. In 1739, during the Russo-Turkish War, the Russian army under General von Münnich in the territory of the Khotyn Hill unexpectedly and illogically used the difficult path for maneuvering across forests between the villages Zhuchka and Raranche. As a result of the two subsequent battles, the Turkish Army was broken up. Thus, the historical geographic analysis on the principle of reflection gives the excellent opportunity to identify the nature and course of military events, exploring the network of ancient routes. Keywords: Bukovyna, the roads, military events, battles. Одержано 15.11.2017 КОРЖиК Віталій павлович, кандидат географіч- них наук, старший науковий співробітник, заступник директора, начальник відділу науки, Національний природний парк «хотинський», вул. олімпійська, 69, хотин, 60000, україна, vpkorzhyk@gmail.com. KoRzhyK Vitalii P. PhD in geography, Senior re- searcher, Deputy director on science, Chief of scien- tific department, National Natural Park «Khotynskiy», Olimpiys’ka St, 69, Khotyn, 60000, Ukraine, vpko- rzhyk@gmail.com.

Шляхи військових подій: Буковина, XIV—XVIII століття

Репозитарії

Схожі ресурси