Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.

У статті розглянуто результати дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст. — сировина, формування, техніки декорування, випал. Аналізуються різні методи досліджень та перспективні напрямки подальшого вивчення пізньосередньовічного та ранньомодерно...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Чміль, Л.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2018
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Археологія і природничі науки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162426
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI — XVIII ст. / Л.В. Чміль // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2018. — Вип. 4 (29). — С. 323-341. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-162426
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1624262020-01-09T01:26:21Z Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст. Чміль, Л.В. Археологія і природничі науки У статті розглянуто результати дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст. — сировина, формування, техніки декорування, випал. Аналізуються різні методи досліджень та перспективні напрямки подальшого вивчення пізньосередньовічного та ранньомодерного гончарства. The paper focuses on studying ceramic ware production technology in the 16th—18th centuries. The main perspective methods for each production stage, such as chemical, petrographic and trajectory have been considered, as well as archaeological, sphragistic and ethnographic sources have been analysed. The ware was made of kaolin clay with the addition of sand. Glaze consisted of lead, sand and metallic oxide for color. Clay with the addition of metallic oxide, such as iron, copper etc. was colorant for painting. The ware was formed with foot potter fast wheel by drawing from a piece of clay. Decor represented relief or painting without or with glaze. The glaze was colored or colorless. The ware was roasted in bicameral kilns with vertical movement of hot gases in oxidizing or reductive medium. Perspective directions of the further study of pottery production technology can be physical and chemical methods, petrography and experiment to verify results of the research. 2018 Article Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI — XVIII ст. / Л.В. Чміль // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2018. — Вип. 4 (29). — С. 323-341. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162426 904.02(282.247.32-197.4)”15/17” uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Археологія і природничі науки Археологія і природничі науки
spellingShingle	Археологія і природничі науки Археологія і природничі науки Чміль, Л.В. Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст. Археологія і давня історія України
description	У статті розглянуто результати дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст. — сировина, формування, техніки декорування, випал. Аналізуються різні методи досліджень та перспективні напрямки подальшого вивчення пізньосередньовічного та ранньомодерного гончарства.
format	Article
author	Чміль, Л.В.
author_facet	Чміль, Л.В.
author_sort	Чміль, Л.В.
title	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.
title_short	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.
title_full	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.
title_fullStr	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.
title_full_unstemmed	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.
title_sort	результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду середньої наддніпрянщини xvi—xviii ст.
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Археологія і природничі науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162426
citation_txt	Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI — XVIII ст. / Л.В. Чміль // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2018. — Вип. 4 (29). — С. 323-341. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT čmílʹlv rezulʹtatiíperspektividoslídžennâtehnologíívigotovlennâkeramíčnogoposuduserednʹoínaddníprânŝinixvixviiist
first_indexed	2025-07-14T14:58:49Z
last_indexed	2025-07-14T14:58:49Z
_version_	1837634819103653888
fulltext	323ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) удк: 904.02(282.247.32-197.4)”15/17” Л. В. Чміль РЕЗУЛьТАТи І пЕРспЕКТиВи ДОсЛІДЖЕННЯ ТЕхНОЛОГІї ВиГОТОВЛЕННЯ КЕРАМІЧНОГО пОсУДУ сЕРЕДНьОї НАДДНІпРЯНщиНи xvI—xvIII ст. У статті розглянуто результати дослідження технології виготовлення керамічного посуду Серед- ньої наддніпрянщини XVI—XVIII ст. — сировина, формування, техніки декорування, випал. аналі- зуються різні методи досліджень та перспективні напрямки подальшого вивчення пізньосередньовіч- ного та ранньомодерного гончарства. ключові слова: керамічний посуд, техноло- гія гончарства, Середня наддніпрянщина, XVI— XVIII ст. технологія виготовлення керамічного посуду XVI—XVIII ст. досі залишається маловивченим питанням. Причин цього кілька, але головною є малодоступність природничих методів та не- розробленість методики їхнього застосування. Проблемою являється також недостатня мож- ливість опанування методикою о. бобринсь- кого, для якої необхідне тривале стажування в створеній вченим лабораторії. ці два напрямки у нас ще тільки починають розвиватися. але, крім цих методів, є інші, які дозволяють на да- ному рівні визначити хоча б у головних рисах основні технологічні моменти виготовлення ке- рамічного посуду у вказаний час. це трасоло- гічний метод, аналіз археологічних (гончарні горни, інструменти) та нечисленних писемних, сфрагістичних, зображувальних джерел, а та- кож широке залучення етнографічних парале- лей. останні — дуже важливі через їхню хро- нологічну близькість до вказаного періоду, що дозволяє використовувати їх досить впевнено. виготовлення керамічного посуду включає три основних етапи: • відбір і обробка сировини; • формування виробу, обробка поверхні і деко- рування; • випал. © л. в. чМіль, 2018 інформаційна насиченість джерел для від- творення кожного етапу неоднакова, і кожен з них має свої головні методи дослідження. найменш вивченим через висловлені причини лишається перший етап — сировинна база гон- чарства. інші етапи відтворені краще, оскільки більше забезпечені археологічними джерела- ми та етнографічними матеріалами. розгляне- мо детальніше результати досліджень кожного етапу. Методи, що застосовувалися для вивчення етапу відбору і обробки сировини — візу- альний аналіз зламів та поверхонь черепків, аналіз археологічних, писемних джерел, опуб- лікованих етнографічних матеріалів та спосте- реження над сучасним гончарством в існуючих осередках, природничі методи. у результаті в загальних рисах визначено тип глин, склад до- мішок, полив і барвників, способи їхньої оброб- ки і приготування. у геологічному відношенні правобережна частина середньої наддніпрянщини розташо- вана у придніпровській області українського щита — найбільш низькій його частині з до- сить розвиненою корою вивітрювання і знач- ним поширенням каолінів та інших видів глин (ред. ткачук, литовченко 1982, с. 15). для гон- чарного виробництва придатні переважно два їх види — каолінові та монтморилонітові (Пет- ров 1975, с. 237). за етнографічними даними, серед гончарів найбільше цінувались вогнетривкі каолінові пластичні глини, які повсюдно звались гончар- ними, горшковими або горшечними. викорис- товувались вони переважно для горщиків (ва- силенко 1902, с. 41, ионов 1912, с. 34, кравець, Повод, Пудов 1960, с. 71). відносились вони до горизонту дольодовикових строкатих глин, 324 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки що залягає тонкими пластами (завтовшки не більше 4—6 м) під горизонтом льодовикових наносів і лесу над білими третинними пісками (земятченский 1897, с. 242, русов 1898, с. 78). ці глини були здебільшого сірого кольору, хоча могли бути залежно від домішок і чорни- ми, зеленими, синіми або білими. для мисок в багатьох осередках брали більш легкоплавку і пластичну глину пізнішого походження (глей) різних відтінків жовтого і червоного коль- орів (василенко 1902, с. 41, ионов 1912, с. 34). для кінця хіх ст. є порівняльний аналіз різ- них глин києва, в тому числі і гончарної. за визначенням с. богданова, вона належить до IV ярусу київської третинної формації (ярусу строкатих глин), сірого кольору з жовто-бурими залізняковими включеннями. При випалі стає червонуватою. ця глина досить пластична, але не вогнетривка (богданов б. р., с. 30—38, 64). Природничі методи дослідження, що засто- совувалися нами для вивчення глин — рент- гендифракційний, електронно-мікрозондовий, петрографічний. хімічний склад 28 зразків (хі—XVIII ст.) визначався, зокрема, елект- ронно-мікрозондовим методом (вальтер та ін 2012). результати по 10 зразках представлено в табл. 1. Місцева кераміка (зразки 3—10) є матеріа- лом, багатим на глинозем (25—36 % Al2O3), що включає домішки оксидів кальцію, магнію, лугів, заліза, в основному на рівні, меншому за 1 %. ця кераміка виготовлена з переважно каолінових глин, головний мінерал яких — ка- олініт. серед місцевої кераміки виділити якісь групи за хімічними аналізами поки що не вдається, хоча помітно, що білоглиняна кера- міка XVI ст. містить найменше заліза і най- більше оксиду алюмінію. два фрагменти імпортної червоноглиняної кераміки XIV—XV ст. причорноморського по- ходження (зразки 1, 2) значно відрізняються від місцевих зразків. вміст заліза в них стано- вить 8,23 і 4,28 % відповідно. крім того, вони містять менше глинозему (15 і 18 % Al2O3) і дещо більше (на рівні перших процентів) окси- ди K, Na, Ca, Mg. очевидно, вони виготовлені з чотиришарових смектитових глин, в між- шаровий простір яких входять магній, залізо, кальцій, луги. найпоширеніший мінерал цієї групи — монтморилоніт (вальтер та ін. 2012, с. 45—46). в основі структури глинистих мінералів ле- жить побудова із тетраедрів, складених із ато- му кремнію в центрі і чотирьох атомів кисню по кутах. інший елемент побудови — октаедр, також складений із кисню та гідроксилів по кутах і алюмінію чи магнію в центрі. Пакети, що становлять кристали глинистих мінералів, складаються із двох чи трьох таких шарів. трь- охшарові пакети — по краях два шари тетра- едрів і в центрі шар октаедрів — характерні для монтморилоніту (рис. 1). каолініт скла- дається із двох шарів — тетраедрів та окта- едрів — внаслідок чого має найбільший вміст глинозему в порівнянні з іншими глинами та найбільш вогнетривкий через це. до складу монтморилоніту можуть входити численні еле- менти — відомі залізисті, магнієві, цинкові та Таблиця 1. хімічний склад кераміки № зразок колір глини століття оксиди, % SiO2 Al2O3 MgO TiO2 SO3 K2O CaO Na2O Fe2O3 P2O5 1 стінка червоний XIV—XV 46,65 15,17 1,01 0,71 0,43 2,72 2,44 0,78 4,28 1,63 2 вінчик червоний XV 47,37 18,02 2,83 0,73 0,02 3,13 5,10 0,57 8,23 0,26 3 горщик білий XVI 51,91 32,05 0,36 0,80 0 0,58 0,48 0,23 1,27 0,05 4 глек білий XVI 48,80 33,64 0,32 0,85 0,10 0,56 0,48 0,11 1,52 0,18 5 Макітра білий XVI 53,42 36,83 0,29 0,86 0,10 0,59 0,39 0,10 1,09 0,20 6 кухоль рожевий XVII 45,77 28,85 0,29 1,09 0,37 0,56 0,65 0,15 1,29 0,44 7 тарілка рожевий XVII 44,91 26,98 0,87 1,63 0,13 0,67 0,81 0,34 2,80 0,70 8 вінчик сірий XVIII 47,16 25,17 0,38 0,92 0,38 0,55 0,96 0,14 2,71 0,42 9 вінчик сірий XVIII 49,38 25,22 0,30 0,75 0,11 0,70 0,95 0,47 2,14 0,51 10 кухоль сірий XVIII 43,60 28,52 0,31 0,58 0,38 0,79 2,12 0,27 1,13 2,71 Рис. 1. схема будови монтморилоніту за в. Петро- вим (1975, с. 112): 1 — кисень; 2 — гідроксил; 3 — алюміній; 4 — кремній (в різних площинах) 325ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... інші монтморилонітові мінерали. для каоліну домішки не характерні, зазвичай, це суттєво глиноземистий мінерал (Петров 1975, с. 110— 112). вочевидь, цими особливостями будови мі- нералів пояснюється різниця в складі дослід- жених глин. в зв’язку з цим виникає питання можливості використання монтморилонітових глин гончарами середнього Подніпров’я. для його вирішення необхідно в подальшому про- вести аналізи червоноглиняної кераміки міс- цевого виробництва. При випалі колір глини змінюється. візу- ально глини поділяються на світлопалені та червонопалені. світлопалені з малим вмістом заліза (Fe2O3 в межах 2,0—2,5 %) після випалу дають світлий колір черепка: білий, жовтий, рожевий. червонопалені, що містять 4,5—7 % Fe2O3, після випалу дають червоний колір че- репка (зайцева 1996а, с. 129). за матеріалами з гончарних горнів середньої наддніпрянщини, більшість їх продукції виготовлена зі світлопа- лених глин. Продукція з червонопалених глин у заповненні горнів зустрічається дуже рідко. така кераміка більше характерна для другої половини XVIII ст. і, можливо, становить при- візну продукцію із осередків київщини, а, мож- ливо, і більш віддалених (напр., Полтавщини), де виробництво подібного посуду зафіксовано етнографічно для більш пізнього часу. глини різних родовищ мають свої відмін- ності, що інколи фіксуються візуально. так, кераміка із гончарних горнів на видубичах (київ) містить дрібні вапнякові включення, що спричинили мікророзриви тіста. ці природні домішки в глині є небажаними, оскільки після випалу вбирають атмосферну вологу і почина- ють розкладатись, руйнуючи кераміку. гончарі намагаються ретельно вибирати вапнякові ка- мінчики — глузики, дутики (василенко 1902, с. 42, Пошивайло 1993а, с. 29). тому їхня на- явність в тісті вказує на особливість глиняного родовища. Природною є також домішка слюдя- нистих включень в тісті деяких виробів. відомо два способи видобутку глини сучасни- ми гончарами — шахтний (на глибині 6—15 м) і відкритий (ионов 1912, с. 34; кравець, Повод, Пудов 1960, с. 71; Міщанин 2002, с. 266). архе- ологічно глинища було досліджено біля горнів на видубичах та аскольдовій могилі у києві (Мовчан 1971, с. 13; Мовчан, климовський 1997, с. 84—85). велике скупчення різноколь- орової глини було зафіксовано і в урочищі гон- чарі (київ), очевидно, це був склад сировини в садибі гончара. розміщення гончарних центрів на території києва вздовж ярів і крутих урвищ може вказувати на близькість цього виробниц- тва до сировинної бази — місць виходу глин. звичайно, існування шахтного способу видо- бутку глини в цей час не виключено. видобута глина зазнавала подальшої оброб- ки, яка складалася з кількох стадій. їхня кіль- кість була різною в різних осередках, але ос- новні етапи переробки суттєво не відрізнялись. загалом цей процес включає вилежування, розбивання, замочування, набивання кобили, стругання, чистку, вимішування тощо (васи- ленко 1902, с. 42, риженко 1927, с. 267—268, чміль, чекановський 2013, с. 166). Метою біль- шої частини цих операцій, пов’язаних із замо- чуванням, перемішуванням та вилежуванням глини, було збільшення її пластичності, що пов’язано із описаною вище структурою гли- нистих мінералів, подібною до структури слю- ди. коли вода заходить в міжшарові проміжки глинистого мінералу, його листочки отримують здатність зміщуватись один відносно одного по водяній плівці, чим і пояснюється пластичність глин (Петров 1975, с. 110). але потрапити в міжшарові проміжки окремих кристалів вода може лише через міжкристалічні проміжки, на що потрібен досить довгий час і тривале виле- жування вологої глини (рис. 2). Під час обробки глини відбувалась також її механічна чистка: вручну вибирались камінці, органіка, вапняк тощо. цю чистку здійснювали шляхом кількаразового перестругування гли- няної збитої купи (кобили) за допомогою струга та дроту. така операція, як відмулювання гли- ни, ніде на досліджуваній території не застосо- вувалась в хіх — на початку хх ст. (вовк 1995, с. 61), очевидно, її не знали і у хVі—хVііі ст. Можна припустити, що в цей час процес оброб- ки глини не дуже відрізнявся від зафіксованого у хіх—хх ст. інструменти, що застосовувалися для цього — заступ, кайло, дерев’яна довбня, палиця, струг та дріт (рис. 4: 1, 5; 9: 3, 6). формувальні маси близькі за складом. візу- ально в тісті виробів помітні значні домішки піску. дуже рідко трапляються включення ша- моту або дрібної жорстви — такі випадки фік- сують, очевидно, специфіку окремих гончарних осередків. домішка піску відома і у сучасних гончарів: його або додавали спеціально, або Рис. 2. схема розмокання глинистого кристалу (і агрегата кристалів) у воді, за в. Петровим (1975, с. 111): 1 — кристал до змочування: відстань між листочками мінімальна; 2 — той самий кристал зі збільшеною відстанню між шарами після прони- кання туди води; 3 — агрегат глинистих кристалів, що повільно розмокає: вода проникає спершу в між- кристалічні проміжки і через них — в міжшаровий простір окремих кристалів 326 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки (частіше) змішували два сорти глини — плас- тичну і піскувату (лащук, Милюченков 1988, с. 180, ионов 1912, с. 34, 36, ред. семенов 1903, с. 181). цю ж рецептуру, як вважає о. бобринсь- кий, використовували гончарі середньовіччя середньої наддніпрянщини (1978, с. 85). ет- нографічно засвідчено також домішку просія- ного попелу, зокрема, в с. Приборську (польові матеріали автора, далі — ПМа) та в каневі (данченко 1966, с. 60). Петрографічний аналіз 9 зразків показав, що у кераміці з каолінової глини домінує світло-сіра аморфна маса з вкрапленими зернами кварцу (рис. 9: 2). Його домішка становить від 11,5 до 35 об. % кераміки. Переважають зерна розміром 150—200 мкм, хоча є і 1 мм. близько половини зерен — обкатані. зразок зі смектитової глини відрізняється рожево-брунатним забарвленням через присутність тонко розпилених оксидів за- ліза і суттєвою домішкою алевритових часток — переважно кварцу (рис. 9: 1). рентгендифрак- ційний метод, за яким було проаналізовано ці ж зразки, також показав, що кварц є головною й іноді єдиною кристалічною складовою (рис. 3: 1). у зразка зі смектитової глини простежено фази, встановлені в домішкових кількостях, зокрема, достовірно був визначений гематит (вальтер та ін. 2012, с. 46—47) (рис. 3: 2). барвники для розпису кераміки. техніка розпису світлого неполив’яного посуду черво- ною фарбою у сучасному гончарстві має назву писати горщики, а фарба зветься описка (По- шивайло 1993а, с. 66, 67). у літературі термін описка використовується також для означення цієї техніки орнаментації (лащук 1969, с. 62, івашків 2007, с. 41). Писати посуд могли або перемеленою болотною рудою, або червоною перепаленою глиною (чміль 2011b, с. 377) (рис. 10: 1, 2). розпис керамічних виробів, що виконував- ся під поливу, звався мальовкою (Пошивайло 1993а, с. 65). для цього застосовували кілька фарб різних кольорів. Малювання кераміки виконувалось недорогими мінеральними фар- бами, які було легко приготувати. їх основою часто слугувала розмелена глина, до якої до- давали барвники або використовували саму в якості фарби. усі фарби розводили до кон- систенції сметани, щоб не стікали з виробу, і проціджували для видалення домішок (фриде 1926, с. 47—48). відомі деякі їх рецепти, що ви- користовували гончарі центральної україни в кінці хіх — на початку XX ст. (табл. 2). як фарбу гончарі повсюдно використовували білу глину, яка звалась побіл або побілка (білий колір), залізну окалину (циндру), яку брали в Рис. 3. дифрактограми зразків: 1 — з каолінової гли- ни (вінчик білоглиняного горщика кінця XV — почат- ку XVI ст.), що містить за підрахунками в шліфі 22 % кварцу; 2 — зі смектитової глини (стінка червоногли- няної посудини XIV—XV ст.), максимуми: Q — кварц, Hem — гематит, Fp — польові шпати, Pl:Ab — альбіт, Car — карбонати, S — релікти небазальних смекти- тових ліній, що зникли після прожарювання зразка. за а. вальтером та ін. (2012, с. 44—45) Таблиця 2. рецепти фарб для розпису кераміки Місцевість (джерело) кольори барвників, співвідношення коричневий / чорний рудий / світло-коричневий зелений жовтий київська губернія (ионов 1912, с. 52) червона глина, цинд- ра, 2 : 1 червона глина (чер- вінька) біла глина (побіл), оксид міді, 4 : 1 — ніжин (фриде 1926, с. 48) біла глина (побіл), циндра, довільно глина біла глина (побіл), оксид міді (мідянка), довільно сурьма (арти- монія), біла глина (побіл) бубнівка (Шуль- гина 1929, с. 126— 130) циндра бура глина (чер- вінь), болотяна руда (рудка) оксид міді (мідянка) — Полтавщина (зарецкий 1894, 83—87) циндра або болотяна руда, червона глина, 3 : 1 червона глина біла глина, ок- сид міді, 1 миска : 1/2 склянки — 327ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... кузнях (чорний колір), оксид міді — мідянку, яку одержували, перепалюючи мідь, що зазвичай купували або використовували мідні монети чи брухт (зелений колір). різні відтінки рудого ко- льору одержували, як правило, використовуючи залізисті глини (червінь, червінька) або болотну руду (рудку). дуже рідко, із-за їхньої дорожнечі, застосовували сурьму (артимонія) і кобальт для жовтого і синього кольорів (Шульгина 1929, с. 126—130, василенко 1902, с. 41, ионов 1912, Рис. 4. інструменти для обробітку глини, формування, декорування та випалу посуду (1— 14), денця посудин XVI (15) і XVII (16) ст. зі слідами зрізки та експериментальні зразки денець посудин, зрізаних крученою мотузкою (17) та дротом (18) (1—14 — киїщина і Пол- тавщина, за М. іоновим (1912) та і. зарецьким (1894)) 328 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки с. 52). Ймовірно, за подібними рецептами готу- вали фарби для мальованої кераміки і у хVі— хVііі ст. але це припущення ще потребує пере- вірки фізико-хімічними методами. Полива. у відомих її рецептурах кінця хіх — початку хх ст. основними компонента- ми були оксид свинцю та пісок, який іноді за- мінювали або доповнювали глиною. для прозорої безбарвної поливи оксид свин- цю змішували з піском в різних співвідношен- нях (табл. 3). для кольору до шихти додавали різні бар- вники — застосовували ті ж оксиди металів, що і для розпису кераміки, а також марганець (табл. 4). у зафіксованому нами процесі приготування поливи на київському Поліссі (с. Прибірськ) фарбник спеціально не вводився — оксид свин- цю тут змішувався лише з жовтою глиною, що містить значну домішку заліза і забарвлює по- ливу в яскравий оранжевий колір з дрібними коричневими цятками (чміль, чекановський 2013, с. 166—167). в непрозорих «глухих» по- ливах (емалях) в якості заглушувача додавали олово, але серед посуду XVI—XVIII ст. така по- лива вкрай рідкісна. кольори емалей — бірю- зовий, білий, жовтий і темно-синій. Майже вся полива, якою вкриті вироби хVі— хVііі ст., прозора. за кольором вона буває безбар- вна, зелена, жовто-коричнева та фіолетово-корич- нева. безбарвна використовувалась для покриття підполив’яних розписів (рис. 10: 14—16), кольоро- ва — наносилась безпосередньо на черепок, пере- важно без шару ангобу (рис. 10: 5—7). для визна- чення хімічного складу поливи був використаний, як і для кераміки, метод електронно-зондового аналізу, за яким всі поливи свинцеві, групи серед них не виділяються (табл. 5). але поливи досліджуваного часу в порівнян- ні з давньоруськими загалом містять менше Таблиця 3. рецепти прозорої безбарвної поливи (за: ионов 1912, с. 50) населений пункт склад поливи, частини оксид свинцю Пісок дибинці 10 7 цвітне 4 1 Шура-бандуринська 2 1 луб’янка 1 1 Монастирьок 20 фунтів Пригоршня Рис. 5. зображення гончарних кругів шленського та волоського типів у європейських стародруках (1, 2), на чеській (3) та білоруській (7) кахлях, на ціхах і печатках гончарних цехів: 1—3 — XV—XVI ст., 4, 5, 7 — XVIII ст., 6, 8 — хіх ст. (за: 1 — Gardawski, Kruppe 1955; 2 — Swiechowska, Dukwicz 1955; 3 — Stredoveka… 1979; 4, 5 — жолтовський 1975b, с. 58; 6 — Маркевич 1964, с. 236; 7 — бобринський 1966; 8 — Щербаківсь- кий 1926, с. 106) 329ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... свинцю і більше піску. відсоток глинозему ко- ливається в широких межах, але в групі XV— XVI ст. є екземпляри з особливо великим його вмістом, що може бути пов’язано з обливанням сирого виробу рідкою поливою або з додаванням глини в шихту (чміль, оногда 2008, с. 118— 122). концентрація хімічних сполук, пов’язаних із забарвленням поливи, зокрема, оксидів залі- за та міді, в більшості зразків нижча, ніж, як вважається, потрібно для проявлення кольору. але, за даними польських дослідників, навіть невисока концентрація міді та заліза є достат- ньою для отримання яскравого зеленого коль- ору свинцевих полив (Auch, Trzeciecki 2007, s. 134). відомо, що зелений колір могли отри- мувати також за рахунок різних сполук заліза (зайцева 1996b, с. 133). Щоправда, наразі важ- ко встановити кореляцію між жовтим кольором полив та концентрацією оксидів металів, адже деякі зразки мають низький відсоток заліза і вищий відсоток міді ніж зелені поливи. Марга- нець для знебарвлення не застосовували, але в якості барвника він відомий — для коричнево- фіолетової поливи, хоча аналізи такої поливи не проводилися, і процентний вміст марганцю як барвника невідомий. отже, потрібно провес- Таблиця 4. рецепти кольорових прозорих полив Місцевість (джерело) кольори поливи, співвідношення чорна червона / жовто-коричнева фіолетова плямиста зелена жовта, оранжева ніжин (фріде 1926, с. 49) свинець, глина, пісок, циндра, 10 : 12 : 4 : 3 свинець, глина, пісок, циндра, 10:14:3:1 свинець або олово, пісок, марганець, 10 : 14 : 1—2 олово, пісок, оксид міді, 20 : 28 : 1 олово, пі- сок, сурьма, 20 : 28 : 1 олешня (Мо- гильченко 1899, с. 62—63) — свинець, пісок, цинд- ра або болотяна руда, 10 : 10 : 1 — свинець, пісок, мідний купорос, 20 : 20 : 1 — Прибірськ (ПМа) — свинець, жовта гли- на, 2 : 1 — — — дибинці (ионов 1912, с. 50) — свинець, марганець, 40 : 1 — свинець, оксид міді, пісок, 80 : 1 : 24 — цвітне (ионов 1912, с. 50) — — — свинець, пісок (4 : 1) = 1 пуд + 2 фунти оксиду міді — томашівка (ионов 1912, с. 50) — свинець, марганець, 10 : 3/4 — — — Монастирьок (ио- нов 1912, с. 50) — свинець, марганець, 20 : 1 — свинець, сірчанокис- лий оксид міді (синій камінь), 10 : ½ + сірка на 3 копійки — Полтавщина (зарецкий 1894, с. 77—83) свинець, пісок, болотяна руда або марганець свинець, пісок, цинд- ра, 7 : 6 : 6 свинець, пісок, марганець свинець, пісок, оксид міді, 20 : 20 : 1 свинець, пісок, охра опішня (василен- ко 1902, с. 46) — — марганець (мур- гунець) — — Таблиця 5. хімічний склад поливи зразок колір поливи століття PbO SiO2 Al2O3 MgO SnO2 K2O CaO Na2O FeO MnO CuO горщик темно-зелений XVI 60,95 27,0 2,0 0 0,17 0,07 0,35 0 0,27 0 0,82 глек світло-зелений XVI 61,57 29,89 4,65 0 0,05 0,09 0,09 0 0,30 0,08 1,21 Макітра жовтий XVI 48,42 33,28 11,57 0,11 0,01 0,18 0,14 0,01 0,36 0 1,72 кухоль зелений XVII 56,96 30,36 5,75 0,03 0,18 0,16 0,19 0,10 0,25 0,02 0,95 кухоль жовтий XVII 58,41 29,66 5,79 0,12 0,22 0,11 0,16 0,10 1,20 0 0,06 тарілка зелений XVII 66,74 27,09 5,39 0,06 0,06 0,27 0,19 0,12 0,35 0,02 1,21 горщик зелений XVIII 55,30 29,52 5,98 0,12 0,02 0,14 0,18 0,48 2,55 0,05 0,01 горщик жовтий XVIII 67,79 23,60 3,38 0,04 0,03 0,19 0,09 0,10 0,22 0 0,69 кухоль зелений XVIII 72,48 21,34 0,67 0,01 0 0,09 0 0,09 0,31 0 0,92 330 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки ти значну серію хімічних аналізів різних типів полив та емалей для вирішення питання їх барвників та, можливо, місць походження. Процес приготування поливи добре відомий з етнографії і схожий в центральних регіо- нах україни (сумцов 1902, с. 36, ионов 1912, с. 13—14). свинець для поливи перепалювали або в хатній печі, або в спеціальній пічці, при- будованій до горна. отриманий оксид — зер- нисту речовину сірого кольору — перетирали на жорнах або в ступці. від ретельності перети- рання залежить якість поливи — за наявності крупних неперемелених зерен вона стає пля- мистою. розмелений свинець просіюють через сито. до нього додається пісок або глина, теж добре перемелені на жорнах і просіяні, та ок- сиди металів. нами було зафіксовано процес приготування поливи в сучасному гончарстві на київському Поліссі. Шматки свинцю пере- палюють в чавунній посудині, потім просіюють на сито. окремо в металевій ступці товчуть руду глину і теж просіюють на сито. Потім оби- два компоненти змішують в пропорції 2 : 1, в результаті одержують тонкодисперсний поро- шок жовто-зеленого кольору (рис. 9: 12—17). вірогідно, за аналогічними схемами готували поливу і у пізньому середньовіччі. отже, для подальшого вивчення сировини гончарства XVI—XVIII ст. необхідно продов- жувати аналізи хімічного складу кераміки, барвників та полив для створення достатньої бази даних. необхідно також більш широко застосовувати петрографічні дослідження та аналіз складу формувальних мас із залучен- ням мікроскопу. важливим є проведення цих аналізів на керамічній продукції із гончарних осередків — з достовірно відомим місцем ви- готовлення. бажано порівнювати ці зразки із будівельним матеріалом горнів та глинами, знайденими поряд, для встановлення можли- вого джерела сировини. у цьому зв’язку не- обхідною є робота по збиранню зразків глин із різних родовищ середнього Подніпров’я та поступове створення їх бази даних. Ще одним напрямком може стати експе- риментальна археологія — відтворення фор- мувальних мас і полив за даними хімічних аналізів. також перспективним є створення по- лив і барвників за етнографічними рецептами з подальшим аналізом їх хімічного складу та порівняння його зі складом пізньосередньовіч- них матеріалів. для іі етапу — формування та декоруван- ня посуду — ставилися завдання визначити способи формовки і декорування, тип гончар- ного круга, інструменти. Методи досліджен- ня — трасологічний (аналіз слідів на самому посуді); аналіз етнографічних, археологічних, сфрагістичних матеріалів, нечисленних писем- них джерел. формування посуду. якщо в XV ст. співіс- нували два способи — стрічковий наліп і витягування на крузі, то майже весь посуд хVI—XVIII ст. (за незначними винятками) формований на швидкообертовому ножному гончарному крузі шляхом витягування із одно- го шматка глини — етап рфк-7 за о. бобринсь- ким (бобринский 1978, с. 27). Про це свідчать сліди зрізки на денцях та ротаційні борозенки від пальців гончара всередині посудини, особ- ливо в придонній частині. Посуд формувався за донно-ємкісною програмою. але зафіксова- но випадки, коли денце приєднувалось після Рис. 6. гончарні круги шленського (1, 2) та волоського (3) типів: 1 — чернігівщина, початок хх ст., за є. спаською (1929а); 2 — Полтавщина, кінець хіх ст., за і. зарецьким (1894); 3 — київщина, кінець хіх — початок хх ст., за М. іоновим (1912). 331ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... Рис. 7. інструменти для декорування та сліди від інструментів на кераміці: 1 — орнаментальний валик, початок хх ст., за є. спаською (1929b); 2, 3 — глиняні штампи з гончарних майстерень києва XVIII ст. (уро- чища гончарі та аскольдова могила); 4, 5 — лощило з мармуру та латунний гребінець XVII ст., за в. гуглею (2002); 6, 7 — вінця із валиком; 8—10 — защипи; 11 — карбування; 12 — відбиток коліщатка на плічках глека; 13 — рифлення гребінчастим інструментом плічок горщика; 14, 17 — зрізи на денцях тарілок; 15, 16 — лощення; 18, 19 — сліди від вінець полив’яних посудин, що приклеїлися під час випалу 332 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки формовки посудини. отже, в цей час існував і ємкісний начин. ножний гончарний круг з’являється на землях середньої наддніпрянщини, зокрема у києві, приблизно на початку XV ст. (чміль, оногда 2008, с. 115). у XVI ст. вже майже весь посуд має сліди зрізки з гончарного круга. якщо в XVI і на початку XVII ст. ці сліди до- сить чіткі (борозенки), то в XVII i XVIII ст. вони майже непомітні (рис. 4: 15, 16). Можливо, така відмінність полягає в різниці інструментів для зрізки: дріт чи кручена мотузка (?), що під- тверджується і експериментальними зразками (рис. 4: 17, 18). Швидкообертові ножні круги відомі двох сис- тем: 1) з нерухомою віссю (шестерня, спицевий, головатий, шленський) і 2) з рухомою віссю (волоський, німецький, машина). ці два типи кругів були відомі на україні в хіх—хх ст. і добре описані в етнографічних працях та пред- ставлені в сучасному гончарстві україни та Польщі (бобринский 1966, лащук 1971, с. 200— 202). до нас дійшло кілька зображень гончар- них кругів обох типів XV—XVIіі ст. в європей- ських стародруках та на кахлях (Gardawski, Kruppe, 1955, tabl. 10, Swiechowska, Dukwicz 1955, tabl. 5, Stredoveka…1979, s. 13, бобринс- кий 1966, с. 142, 145—146) (рис. 5: 1—3, 7). спицевий (шленський) круг з нерухомою віс- сю складався з двох кругів: верхнього, що звав- ся головка та нижнього, що мав назву спідень або спідняк. Між собою вони з’єднувались за допомогою шести осей-спиць (рис. 6: 1, 2; 9: 7). гончарний круг стояв на вкопаному в долівку кілку-веретені, що проходив крізь отвір ниж- нього круга і упирався загостреним кінцем у спід верхнього, у спеціально видовбану невели- ку ямку (василенко 1902, с. 43; риженко 1927, с. 268; спаська 1929а, с. 104—105). волоський круг з рухомою віссю теж має два круги: верхній (головка, кружка, верхняк, кру- жалко) та нижній (спідняк, сподень), більший за діаметром в 2,5 рази. скріплені вони між собою дерев’яною або залізною віссю — верете- ном (рис. 6: 3; 9: 8, 9). нижній кінець веретена входить у заглиблення, виконане в опорному дерев’яному підшипнику (порплиці), який вко- пано в землю. сучасні гончарі використовують з цією метою кулькові підшипники, в усьому іншому конструкція круга незмінна (рис. 9: 10, Рис. 8. горн XVIII ст. з розкопу 8 в урочищі гончарі, київ: 1 — план на рівні череня; 2 — план на рівні поду; 3—6 — перетини Рис. 9. Прозорі шліфи кераміки, виготовленої зі смектитової (1) та каолінової (2) глин за а. а. вальтером та ін. (2012, с. 43); струг (3); гончарні ножики (4, 5); заступ, довбня, палиця (6); гончарний круг шленського типу (7); гон- чарний круг волоського типу (8, 9) та елементи його конструкції: 10 — вісь; 11 — підшипник; процес приготуван- ня поливи; 12 — перепалений свинець; 13 — ступка для подрібнення глини; 14 — просіяна глина; 15 — суміш просіяних свинцю і глини; 16 — черепок, змащений автолом і посипаний сухою поливою; 17 — випалена поли- ва; типи завершення опалювальних камер горнів; 18 — відкрита; 19 — закрита (клобук) (3—19 — хх—ххі ст., фото автора і а. чекановського; 4—6, 9—17, 19 — с. Прибірськ, київське Полісся (гончар а. д. Шихненко); 3, 8 — київщина, фонди заповідника «стародавній київ»; 7 — Katedra Konserwacji i Restauracji Ceramiki i Szkła ASP im. E. Gepperta, м. вроцлав (Польща); 18 — нМзуг в опішному, Полтавщина) 333ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... 334 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки Рис. 10. декорування кераміки: 1, 2 — описка на тарілці й горщику; 3 — штампи на тулубі глечика; 4 — «малини» на глеках і кухлях; 5—7 — тарілки з кольоровою поливою та рельєфним декором; 8—13 — зразки прокреслених та штампованих орнаментів; 14—16 — тарілки з підполив’яними розписами; 17, 18 — зразки ріж кування; 19 — мармурування; 20—22 — фляндрівка (фото автора і а. чекановського) 335ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... 11). веретено кріпиться до лавки за допомо- гою дерев’яної дощечки з виїмкою, в яку вхо- дить вісь. ця дощечка зветься ручка, коник, яремце (василенко 1902, с. 43; ионов 1912, с. 29; Шульгина 1929, с. 120—121; Пошивайло 1993а, с. 38—43). як підшипник у цьому місці може застосовуватись шматок шкіри, туго об- мотаний навколо осі (ПМа). вважається, що спицевий тип круга є більш давнім і потрапив на українські землі десь в XIV ст. під впливом польських гончарів, які своєю чергою запозичили його від німець- ких майстрів. Походження волоського круга пов’язують із культурою народів ісламського сходу. в європі він був вперше застосований в італійському та іспанському фаянсовому ви- робництві XVI ст., звідки переходить і до ін- ших європейських країн, зокрема, на початку XVIII ст. з’являється в німеччині. Потім його починають використовувати гончарі в Польщі та на території сучасної бєларусі (лащук 1971, с. 200—202; Милюченков 1984, с. 64, 68—69; Reinfuss 1955, s. 12—16). на думку дослідни- ків, шленський круг витісняється волоським на українських землях протягом XIX ст. (лащук 1971, с. 200—202). оскільки на денцях посуду прослідкувати якісь сліди від кругів не вдаєть- ся, при вирішенні цього завдання важливим джерелом виступають сфрагістичні матеріа- ли — печатки та ціхи гончарних цехів, які з часу їх появи на українських землях мали уста- лену емблему: глечик, що стоїть на головці гон- чарного круга (жолтовський 1975а, с. 108). ця емблема лишалася незмінною протягом всього періоду існування цехової системи на терені україни. змінювався лише вигляд зображува- них предметів, зокрема, гончарного круга, що дає змогу прослідкувати його еволюцію. всього відомо кілька таких зображень з території ук- раїни, які відносяться до XVііі—XIX ст. (рис. 5: 4—6, 8). це кілька цішок і печаток із міст київ, львів, унів, жовква, бар та лохвиця (Щер- баківський 1926, с. 106, 261; спаська 1929a, с. 106; Маркевич 1964, с. 236; жолтовський 1975а, с. 108; 1975b, с. 51; Пошивайло 1993b, с. 77). на ціхах і печатках хVIII ст. зображе- но гончарний круг шленського типу із трьома спицями (рис. 5: 4, 5). у хіх ст. з’явилися зоб- раження волоського круга — на львівській (по- чатку століття) та київській (1852 р.) печатках (рис. 5: 6, 8). Поряд з новим кругом продовжу- вав побутувати і старий. так, він зображений на цішці з м. бара 1845 р. (спаська 1929a, с. 106). а на лівобережжі він був досить поширеним наприкінці хіх ст. і зустрічався навіть в сере- дині хх ст. гончарі чернігівщини почали пе- реходити на волоський тип круга лише з другої половини хіх ст. (риженко 1927, с. 268; спась- ка 1929а, с. 104—106; бокотей 1968, с. 50—51; бобринский 1991, с. 41). очевидо, в києві цей перехід був зроблений раніше, принаймні на- прикінці XVIII або на початку хіх ст. а для XVI—XVIII ст. можна вважати повсюдним на території середньої наддніпрянщини вико- ристання шленського гончарного круга. цей тип круга мав декілька різновидів за розміра- ми і формою, як це добре видно на білоруських етнографічних матеріалах (Милюченков 1984, с. 59—66). але визначити, які з них застосову- валися на середньому Подніпров’ї, наразі не- має змоги за недостатністю джерел. декорування. обробка поверхні. інстру- менти. сліди обробки інструментом добре по- мітні на зрізах денець тарілок та на вінцях із валиком або защипами, а також на ромбічних вінцях. в усіх цих випадках утворювались пло- щини з гострими ребрами (рис. 7: 6, 7, 9, 10, 14, 17). сучасні дерев’яні гончарські ножики ма- ють вигляд невеликої фігурної дощечки з отво- ром для пальця посередині, краї у них округлі (рис. 4. 2—4; 9: 4, 5). за допомогою такого ножи- ка можна обточувати широкі поверхні, але не- можливо сформувати валик на вінчику, особ- ливо з гострим кутом між валиком та вінчиком. очевидно для цього потрібні більш тонкі і го- строкутні леза, можливо, такі як у білоруських чи російських інструментів (китицына 1964, с. 151; Милюченков 1984, с. 71). наразі мож- на лише реконструювати частину його робочої поверхні по відбитку на посуді. зрізали посуд з круга дротиною чи мотузкою (рис. 4: 5). для формування защипів у XVI ст. інколи користу- валися гребінчастим інструментом (рис. 7: 8). якщо посуд декорувався ритуванням чи опискою, це робили до його зрізки, використо- вуючи обертання гончарного круга. орнамент наносився до кріплення дрібних деталей. свід- ченням цьому є наявність орнаменту під відби- тою ручкою, носиком, руркою. відомі два основ- ні технологічні типи орнаментації: рельєфна і мальована. рельєфний орнамент наносився переважно на димлений та полив’яний посуд. це — ритовані лінії, прокреслені загостреним кілочком з одним чи двома вістрями, відомим і у сучасному гончарстві (рис. 4: 9). використо- вували і гребінчастий інструмент, його сліди добре видно на тарілках з кольоровою поли- вою (багаторядна хвиля) і горщиках з рифлен- ням на тулубі (рис. 7: 13; 10: 5, 6, 9). латунний гребінець, знайдений в суботові на місці гада- ної садиби гончара, в. гугля трактує як інстру- мент майстра за характером його деформацій, а також порівнюючи залишені ним сліди з від- битками на посуді (2002, с. 168) (рис. 7: 5). іншим видом рельєфного орнаменту є техні- ка штампу, яка полягала в нанесенні відбитків на сирий виріб. Штампи були двох видів: ор- наментальний валик та окремі штампи. орна- ментальний валик (коліщатко, колісце) — це дерев’яний циліндр, діаметром в середньому 2 см, до якого прикріплено дерев’яну ручку, з вирізьбленим на ньому орнаментом (спаська 1929b) (рис. 7: 1). на археологічних зразках в багатьох випадках можна встановити раппорт 336 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки візерунку (частину, що повторюється) і за дов- жиною кола відновити діаметр валика. він знаходиться в межах 1,3—2,2 см, більшість має діаметр близько 2 см, як і в сучасних. в. гуг- ля при цьому враховує усадку глини при суш- ці — 8 % (2002, с. 169). у такому разі діаметри коліщаток будуть на 1—2 мм більшими. від- битки коліщатка наносилися переважно на плічка димлених горщиків і глеків та на миски і тарілки з кольоровою поливою (рис. 7: 12; 10: 5, 8). зубчатим коліщатком виконували кар- бування по верхньому краю вінець горщиків XVII ст. (рис. 7: 11). археологічно представлені лише два окремі штампи з випаленої глини — із зображенням квітки та людського обличчя. обидва походять з гончарних майстерень києва і датуються XVIII ст. (рис. 7: 2, 3). відбитки одного з них є на кількох тарілках. вигляд інших штампів можна реконструювати за їхніми відбитками на кераміці (рис. 10: 10—13). Штампи мали діаметр від 0,7 до 5 см. у першому випадку це могли бути дерев’яні кілочки з вирізьбленим на торці орнаментом, які відомі з етнографії (лащук 1963, с. 33). інші види штампів в ук- раїнському сучасному гончарстві не зафіксо- вані, але представлені в російських етногра- фічних матеріалах. так, гончарі костромської обл. використовували невеликі штампи, вико- нані з випаленої глини або дерева, зображення на них геометричні або стилізовані рослинні (китицына 1964, с. 163). окремі штампи нано- силися на полив’яні глеки і кухлі XVII ст. та на тарілки з кольоровою поливою першої полови- ни XVIII ст. (рис. 10: 3, 7). до рельєфної орнаментації можна віднести і т. зв. малини — невеликі шишечки із чорної поливи, іноді з відштампованим орнаментом на поверхні, якими прикрашали полив’яні кух- лі та глеки переважно XVII ст. (рис. 10: 4). особливим видом декорування було лощін- ня (гладження). Його широко застосовували на димленому посуді (рис. 7: 15, 16). з етнографії відомо, що для лощіння використовували річ- ну гальку, мушлі, зуби тварин, скло (спаська 1929b; лащук 1963; данченко 1966, с. 61; іваш- ків 2007, с. 139). у корсуні знайдено шматок грифелю трикутної форми, довжиною 6 см, який автори розкопок трактують як лощило (сміленко, Шекера 1992, с. 15). у суботові в га- даній садибі гончара XVII ст. виявлено лощило з білого мармуру у вигляді циліндра з округле- ними гранями і заполірованою поверхнею (гуг- ля 2002, с. 169) (рис. 7: 4). на посуді окислюючого випалу застосовува- ли мальовані орнаменти. для писання опискою тонких ліній використовували пензлик з пір’я курки або дятла, які не відштовхують воду. за- фіксовано також використання щіточки із сви- нячої щетини для широких ліній (зарецкий 1894, с. 40; василенко 1902, с. 47; фриде 1926, с. 47; лащук 1969, с. 62) (рис. 4: 11). на деяких зразках посуду по описці добре видно продря- пані по сирій глині лінії, що повторюють малю- нок, залишені, очевидно, від жорсткої щетини. Підполив’яні розписи — ріжкування і флян- дрівка — добре відомі в сучасному гончарстві та представлені в археологічних матеріалах (василенко 1902, с. 47; ионов 1912, с. 52—54; фриде 1926, с. 47—49; лащук 1963; 1969, с. 65—67; Пошивайло 1999, чміль 2013, чмиль 2014). близькість означеного періоду до сучас- ності дозволяє достатньо впевнено використо- вувати дані етнографії для реконструкції тех- нології нанесення підглазурних орнаментів на посуді XVII—XVIII ст. якщо виріб розписували ріжком, його спочатку поливали білим (рідше червоним) ангобом. далі злегка підсушували, але так, щоб посудина залишалася сирою, ос- кільки при пересиханні ангоб відлущується (зарецкий 1894, с. 58; гугля 1998, с. 163). Піс- ля цього темно-коричневою фарбою наносився контур, а площини всередині нього заповнюва- ли, як правило, зеленою і червоно-коричневою фарбами. на червоному фоні використовували білу і зелену фарби. При безконтурному спо- собі розпис виконувався нанесенням окремих мазків і штрихів або зафарбовуванням цілих площин. Після розпису посуд висушували і випалювали в гончарних горнах. Потім їх пок- ривали прозорою безбарвною поливою і випа- лювали другий раз (рис. 10: 14, 17, 18). дещо по іншому розписувалися фляндровані посуди- ни. Перший різновид — мармурування — ви- конаний без застосування інструментів. для його створення сирі вироби покривали шаром білого чи червоного ангобу і одразу, поки він був ще мокрий, розбризкували плями червоно- го/білого, чорного та зеленого барвників. Потім посудину швидко струшували, щоб утворились розводи і затікання (рис. 10: 15, 19). другий різновид орнаменту виконаний за допомогою вістря. як і в попередньому випадку, на ще си- рий виріб наносили шар ангобу, поверх нього малювали концентричні лінії або плями ан- гобів різних кольорів і швидко розтягували їх вістрям, частіше в радіальному напрямку, рід- ше круговими спіральними рухами або іншим способом. робити це треба було швидко, поки ангоби не затужавіли (рис. 10: 16, 20—22). роз- тягувати сиру масу могли також, пускаючи по- тьоки крапель ангобу з верхнього краю вінець до дзеркала тарілки — т. зв. стовпчики. Після декорування сушка і подвійний випал прово- дились, як і в попередньому випадку. для обох різновидів мальовки використо- вували ріжок — коров’ячий ріг із відрізаним кінчиком, в який вставляли трубочку з куря- чої пір’їни — накіску (василенко 1902, с. 47) (рис. 4: 6). для фляндрованих орнаментів, крім того, використовували паличку, яка мала боко- вий загострений сучок або закріплену на кінці дротину, зігнуту гачком, що звалася дряпушка, шпилька, ключка (василенко 1902, с. 47; фри- 337ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... де 1926, с. 47; Пошивайло 1999, с. 169) (рис. 4: 7, 8). для суцільного ангобування фону під ма- льовку в деяких осередках користувалися ква- чем із кінського волосу (зарецкий 1894, с. 40) (рис. 4: 10). гончарам XVI—XVIII ст. був відомий і та- кий спосіб обробки поверхні як обварювання (бобринский 1978, с. 217), але використовував- ся він досить рідко. горщики з темними пляма- ми обвари знайдені лише в заповненні вишго- родського горну першої половини XVII ст. Після декорування і сушки (а для деяких видів і першого випалу) посуд, призначений для цього, вкривали поливою. відомо два способи нанесення поливи — сухий і мокрий. обидва застосовували на київщині (кравець, Повод, Пудов 1960, с. 72). При мокрому способі шихту розводили водою до консистенції смета- ни і нею поливали виріб. При цьому потрібно було два випали — до поливання і після, інак- ше полива виходила плямистою (ионов 1912, с. 51). сухий спосіб нанесення поливи поля- гав у тому, що вироби змащували дьогтем або олією (зараз для цього застосовують автол) і посипали сухим порошком поливи (рис. 9: 16). випалювався такий посуд один раз. сухий спосіб нанесення полив був більш економний. нанесення поливи мокрим способом давало кращий декоративний ефект, хоча вимагало й більших витрат. очевидно, у хVі—хVііі ст. іс- нували обидва способи. використовували їх за- лежно від економічної спроможності гончарів та видів продукції. скоріше за все, поливу на- носили сухим способом на полив’яні горщики та інші види кухонного посуду, які глазурува- ли для того, щоб вони не пропускали воду та легше відмивались. Мокрого нанесення поли- ви, а отже й подвійного випалу, очевидно, пот- ребували столові, художні різновиди посуду. із заповнення гончарних горнів походить кілька фрагментів випалених тарілок, які мають від- штамповані орнаменти, але не мають поливи. оскільки тарілки з таким орнаментом завжди були вкриті поливою, то ці екземпляри, вірогід- но, є півфабрикатами — браком, що утворився після першого випалу. це вказує на те, що да- ний посуд випалювали двічі і поливу наносили мокрим способом. вироби з підполив’яним розписом також пот- ребували двох випалів: перший раз випалюва- ли розписаний виріб без поливи, другий — піс- ля покриття безбарвною прозорою поливою. в цьому випадку використовували мокрий спосіб нанесення поливи. Підполив’яний розпис за- фіксовано в кількох гончарних осередках. це урочища видубичі, гончарі та вул. кирилівсь- ка у києві, а також Переяслав. у засипці гор- нів та біля них знайдено багато браку — роз- писаних, але не вкритих поливою виробів, що вказує на два їх випали. для ііі етапу — випалювання посуду — ставилися завдання визначити конструкцію горна, температуру випалу, спосіб випалюван- ня, спосіб загрузки виробів у горн. Методи до- слідження — археологічні, природничі, аналіз етнографічних паралелей. випал кераміки XVI—XVIII ст. провадили у гончарних горнах, що за будовою аналогіч- ні етнографічно зафіксованим на цій тери- торії (рис. 8). усього на території середнього Подніпров’я на сьогодні відомо близько 40 розкопаних горнів у п’яти гончарських осе- редках (чміль 2010; 2011а). за класифіка- цією о. бобринського вони відносяться до I класу — з вертикальним рухом гарячих газів (бобринский 1991, с. 97). горни двоярусні, з пе- риферійною топкою та опорною перегородкою. за формою в плані округлі (чи овальні) і під- прямокутні. більшість горнів складені з цег- ли-сирцю. є також з глини, каменю та із гор- щиків. у сучасному гончарстві існує два типи завершення випалювальних камер горнів — відкритий і закритий. у закритих горнів є ку- полоподібне перекриття, що має назву клобук (ионов 1912, с. 24). завантаження виробів від- бувається через спеціальний отвір півкруглої або підтрикутної форми (рис. 9: 19). відкриті горни мають обріз на рівні денної поверхні (рис. 9: 18). Про завершення випалювальних камер горнів XVI—XVIII ст. є дуже мало даних, адже ця частина майже завжди зруйнована, ос- кільки виступала над поверхнею землі. тільки в деяких випадках фіксуються залишки купо- лоподібного перекриття або рівний верхній об- різ. отже, можна лише констатувати наявність обох типів у XVI—XVIII ст. за етнографічними даними, строк служби цегляних горнів сягав до 35 років, глиняних — до 20, горщикових — до 10 років (ионов 1912, с. 26). загалом горни такого типу могли вміщати за різними оцінками від 200 до 500—800 чи навіть 1200 виробів залежно від їхніх розмірів (ионов 1912, с. 26, зинченко 1992, с. 73, чміль, чекановський 2013, с. 167). Процес випалу складався з кількох етапів і займав від 13—14 до 18—20 годин. Протягом перших 6—8 годин іде прогрівання (обкурювання), температура при цьому досягається 400—500 °с. наступний етап триває 10—12 годин і температура підви- щується десь до 900 °с (за словами гончарів, можливе розжарювання і до 1200 °с). далі посуд поступово охолоджується протягом кіль- кох годин (кравець, Повод, Пудов 1960, с. 72; зинченко 1992, с. 72—73; чміль, чекановський 2013, с. 167). за даними є. круппе та а. коці- жевського, температура в горні такого типу роз- поділяється нерівномірно і становить від 880 до 960 °с в різних його частинах (Kociszewski, Kruppe 1974, s. 178). за даними дифрактограм та петрографіч- них аналізів деяких зразків кераміки XVI— XVIII ст. їх температура випалу не перевищу- вала 850 °с (вальтер та ін. 2012, с. 48). 338 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки відомо два способи випалювання керамі- ки — окислюючий та відновний (димлені або сині вироби). обидва способи використовували гончарі середньої наддніпрянщини у XVI— XVIII ст. димлений посуд знайдено в запов- ненні багатьох гончарних горнів. за формами він не відрізнявся від білого — в горнах знай- дені однотипні вироби різного способу випалу. різниця стосувалася лише оздоблення: білий прикрашали опискою, димлений — ритованим та штамповим орнаментом. Появу димлених виробів на українських землях л. виногродська відносить до хV ст., що не суперечить нашим даним (телегін та ін. 1997, с. 69). деякі дослідники вважають, що димлена кераміка переважала в XIV—XVI ст. а в хVіі—XVIII ст. відбувається її занепад (Мо- тиль 2000, с. 9; івашків 2007, с. 40). але для території середньої наддніпрянщини з цією думкою важко погодитись, адже вся сіра кера- міка XіV—хVі ст. не може бути віднесена до димленої, оскільки не має характерного мета- левого полиску та холодного відтінку на зламі. її колір може бути зумовлений іншими чинни- ками, зокрема, низькою температурою випалу, при якій колір глини не проявився повністю. дійсно димленої кераміки в цей час небагато (чміль, оногда 2008, с. 123). відносна кіль- кість димлених виробів збільшується в XVII і хVііі ст., хоча і в цей час їх удвічі менше, ніж виробів окислюючого випалу. загалом, для ви- рішення питання температур випалу, а також його способів необхідно провести серію хіміч- них та петрографічних аналізів різних груп кераміки. Потрібне порівняння цих даних для різних хронологічних періодів. це дасть змо- гу визначити загальні тенденції в розвитку і удосконаленні випалювальних споруд та в роз- повсюдженні способів випалу. інструменти, які використовували при ви- палюванні кераміки, за даними етнографії, нечисленні. це — потасок, яким перегрібали жар в топці, та (в деяких осередках) куляс — залізний гачок для виймання гарячого посуду з горна (зарецкий 1894, с. 39, 41; василенко 1902, с. 43) (рис. 4: 14). у деяких осередках при випалі полив’яних мисок застосовували спе- ціальні пристрої з випаленої глини — т. зв. рач- ки — триніжки, аналогічні причорноморським сепая, або у вигляді обручиків (василенко 1902, с. 43, вовк 1995, с. 62). використовували- ся вони для запобігання злипанню виробів під час випалу в горні (рис. 4: 12, 13). але серед ма- теріалів досліджуваного часу ні самих рачків, ні слідів від них на мисках виявити не вдалося. зате на багатьох посудинах, особливо на мис- ках з двоколірною поливою, є потьоки поливи від центру до вінець (рис. 10: 5, 7). це свідчить про те, що посудини при випалі стояли боком, вірогідно, як і в кінці хіх ст., колодами — пар- тіями до 35 штук, які ставили на ребро в кіль- ка ярусів (василенко 1902, с. 44). на денцях і стінках горщиків інколи зустрічаються сліди від прикипівших до них під час випалу вінець полив’яних посудин (рис. 7: 18, 19). це вказує на те, що при випалі вони стояли один на одно- му догори дном. отже, перші результати вивчення техноло- гії гончарства XVI—XVIII ст. дозволили окрес- лити головні напрями подальших досліджень. в них, окрім фізико-хімічних методів, велика роль повинна відводитися експерименту зі створенням бази даних зразків для верифікації отриманих результатів. дуже бажаним (хоча й важким для реалізації в нинішніх умовах) є створення спеціальної лабораторії з відповід- ним устаткуванням, на зразок відомої лабора- торії з вивчення кераміки о. о. бобринського, для проведення аналізів та експериментів і зберігання створеної бази зразків. ЛІТЕРАТУРА бобринский, а. а. 1966. к истории гончарного ремесла в Полесье. Советская археология, 4, с. 141- 149. бобринский, а. а. 1978. Гончарство Восточной Ев- ропы: Источники и методы изучения. Москва: наука. бобринский, а. а. 1991. Гончарные мастерские и горны Восточной Европы (по материалам II—V вв. н. э.). Москва: наука. богданов, с. б. р. химическое исследование киев- ских глин. б. м. бокотей, а. а. 1968. технологія чернігівського гон- чарства. в: чалий, М. ф (ред.). Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистец- тва. іх наукова конференція. Збірник матеріалів. львів: львівський університет, с. 49-51. вальтер, а. а., івакін, г. Ю., чміль, л. в., анд- рєєв, о. в., Писанський, а. і., кузнєцов, в. М. 2012. Мінералогічні дані про природу кераміки давнього києва. Мінералогічний журнал, 34 (4), с. 41-49. василенко, в. и. 1902. Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавс- кой губернии, отдел I-й, II-й, III-й: кустарные про- мыслы, сельское хозяйство и земледелие, народные поговорки и изречения. харьков: Печатное дело. вовк, х. к. 1995. Студії з української етнографії та антропології. київ: Мистецтво. гугля, в. 1998. із матеріалів рятувальних розко- пок в селі суботів. нові дослідження пам’яток коза- цької доби в Україні, 7, с. 161-165. гугля, в. і. 2002. керамічне виробництво хVіі— хVііі ст.: штрихи до технології. археологічний літо- пис Лівобережної України, 1, с. 168-169. данченко, о. с. 1966. канівське гончарство. на- родна творчість та етнографія, 2, с. 60-64. жолтовський, П. М. 1975a. цехові ціхи. в: гошко, Ю. г. (ред.). Матеріали з етнографії та мистецт- вознавства. київ: наукова думка, с. 104-111. жолтовский, П. 1975b. Эмблемы украинских ре- месленных цехов. Декоративное искусство СССР, 6, с. 50-51, 58. зайцева, о. е. 1996a. Поливная посуда: некото- рые методологические аспекты проблемы. Гіста- рычна-археалагічны зборнік, 10, с. 129-132. зайцева, о. е. 1996b. Поливная посуда второй половины 16—17 вв. из друи и дисны. Гістарычна- археалагічны зборнік, 10, с. 133-143. 339ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... зарецкий, и. 1894. Гончарный промысел в Пол- тавской губернии. Полтава: типо-литография л. фришберга. земятченский, П. а. 1897. о залежах глины в районах кустарного гончарного производства в чер- ниговской губернии. Отчёты и исследования по кус- тарной промышленности в России, 4, с. 216-244. зинченко, в. а. 1992. гончарные горны чернигов- щины по этнографическим данным. в: Моця, о. П. (ред.). Проблеми вивчення середньовічного села на Поліссі. чернігів: сіверянська думка, с. 69-74. ионов, н. ф. 1912. гончарный промысел в киев- ской губернии. в: Кустарная промышленность в Киевской губернии. Итоги анкетного и местного обследования, произведенного Киевской губернской земской управой по поручению губернского земского собрания. киев: типография наследников к. круг- лянского, с. 1-77. івашків, г. 2007. Декор української народної ке- раміки XVI — першої половини хх століть. львів: інститут народознавства нану. китицына, л. с. 1964. Примитивные формы гон- чарства костромской области. Советская археоло- гия, 3, с. 149-164. кравець, і. М., Повод, к. М., Пудов, Ю. П. 1960. кераміка центральної київщини. народна твор- чість та етнографія, 1, с. 70-75. лащук, Ю. 1963. орнаменты украинских гонча- ров (хіV — начало хх вв.). Декоративное искусст- во СССР, 12, с. 33-37. лащук, Ю. П. 1969. Українська народна кераміка хіх—хх ст. дисертація доктора мистецтвознавс- тва. львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. лащук, Ю. П. 1971. нові дані про кераміку XIV— XVI ст.: (за матеріалами знахідок на верхньому Придністров’ї та волині). Середні віки на Україні, 1, с. 200-204. лащук, Ю. ф., Милюченков, с. а. 1988. гончарс- тво. в: бондарчик, в. к., браим, и. н., бураковская, н. и. и др. Полесье. Материальная культура. киев: наукова думка, с. 178-185. Маркевич, о. в. 1964. документальні матеріали цдіа урср у м. львові як джерело для вивчення сфрагістики. історичні джерела та їх використан- ня, 1, с. 233-247. Милюченков, с. а. 1984. Белорусское народное гончарство. Минск: наука и техника. Міщанин, в. д. 2002. глина в народному гончарс- тві Полтавщини: звичаї видобування та побутового застосування. археологія та етнологія Східної єв- ропи: матеріали і дослідження, 3, с. 265-277. Мовчан, и. и. 1971. Отчет о раскопках на Выду- бичах в Киеве в 1971 г. на іа нану, 1971/18в. Мовчан, і. і., климовський, с. і. 1997. Звіт про археологічні дослідження Старокиївської експеди- ції інституту археології нан України в 1997 р. в урочищі аскольдова могила. на іа нану, 1997/34. Могильченко, М. 1899. гончарство в с. олешні у чернігівщині. Матеріали до українсько-руської ет- нології, 1, с. 53-65. Мотиль, р. я. 2000. Українська димлена кераміка хіх—хх ст. (історія, типологія, художні особли- вості). автореферат дисертації кандидата мистецт- вознавства. інститут народознавства нану. Петров, в. П. 1975. Рассказы о белой глине. Мос- ква: недра. Пошивайло, о. 1993a. ілюстрований словник народ- ної гончарської термінології Лівобережної України: Гетьманщина. опішне: українське народознавство. Пошивайло, о. 1993b. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. київ: Молодь. Пошивайло, с. 1999. фляндрівка — художній скарб українського гончарства. Українське гончарс- тво, 4, с. 168-185. риженко, я. 1927. кустарно-реміснича про- мисловість. Полтавщина, 2, с. 257-306. русов, а. а. 1898. Описание Черниговской губер- нии. чернигов: земской сборник черниговской гу- бернии, 1. семенов, в. П. (ред.). 1903. Россия. Полное геогра- фическое описание нашего Отечества: настольная и дорожная книга для русских людей. санкт-Петер- бург: издание а. ф. девриена, VII: Малороссия. сміленко, а. т., Шекера, і. М. 1992. Звіт Кор- сунської археологічної експедиції 1991 р. на іа нану, 1992/62. спаська, є. 1929a. Шльонський ганчарський круг. Матеріали до етнології, 2, с. 104-110. спаська, є. 1929b. глечик з хрестиком (етюд з циклу «чернігівське гончарство»). Матеріали до етнології й антропології, 21—22, с. 35-41. сумцов, н. ф. 1902. Очерки народного быта: из этнографической экскурсии 1901 г. по ахтырскому уезду харьковской губернии. харьков: Печатное дело. телегін, д. я., винокур, і. с., титова, о. М., свєш- ніков, і. к. та ін. 1997. археологія доби українського козацтва хVі—хVііі ст. київ: ізМн. ткачук, л. г., литовченко, е. и. (ред.). 1982. Гли- нистые породы Украины. киев: наукова думка. фриде, М. 1926. гончарство на юге черниговщи- ны. Материалы по этнографии, 3 (1), с. 45-58. чміль, л. 2010. гончарні осередки києва і округи кінця XVI—XVIII ст. Болховітіновський щорічник 2009, с. 286-301. чміль, л. 2011a. гончарні осередки середнього Подніпров’я XVI—XVIII ст. Українська керамологія, ііі, 1: українське гончарство доби козацтва, с. 195- 234. чміль, л. в. 2011b. до питання про описку на ке- раміці середньої наддніпрянщини у XVII—XVIII ст. Переяславіка, 5 (7), с. 377-384. чміль, л. в. 2013. один з видів підполив’яного розпису XVII—XVIII ст. Могилянські читання 2012: традиції печерних монастирських комплексів в ук- раїні та східній європі. Проблеми вивчення, збере- ження та музеєфікації, с. 256-260. чмиль, л. в. 2014. орнаменты подглазурной рос- писи на посуде среднего Поднепровья XVII — начала XIX в. в: татаурова, л. в., борзунов, в. а. (ред.). Куль- тура русских в археологических исследованиях. омск; тюмень; екатеринбург: Магеллан, II, с. 107-117. чміль, л. в., оногда, о. в. 2008. до питання про технологію виробництва київської кераміки другої половини хііі — початку XVI ст. Праці центру пам’яткознавства, 14, с. 104-132. чміль, л. в., чекановський, а. а. 2013. тради- ційна технологія виробництва керамічного посуду на київському Поліссі. археологія і давня історія України, 10: експериментальна археологія. досвід моделювання об’єктів та виробництв, с. 165-177. Шульгина, л. 1929. ганчарство в с. бубнівці на Поділлі. Матеріали до етнології, 2, с. 111-200. Щербаківський, д. 1926. реліквії старого київсь- кого самоврядування. в: грушевський, М. (ред.). Київ та його околиця в історії і пам’ятках. київ: держвидав україни, с. 106, 217-264. Auch, M. Trzeciecki, M. 2007. Sredniowieczne im- porty ceramiczne z badan na dziedzincu glownym 340 ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) археологія і природничі науки palacu Pod Blacha. Kronika Zamkowa, 1—2 (53—54), s. 127-154. Gardawski, A., Kruppe, J. 1955. Poznosrednio- wieczne naczynia kuchenne I stolowe. In: Puciaty, O., Szwankowska, H. (ed.). Szkice staromiejskie. Warszawa: Sztuka, s. 121-140. Kociszewski, L., Kruppe, J. 1974. Warsaw pottery in the 14th — 17th centuries: technology of production in the light of physic-chemical investigations. Archaeolo- gia Polona, 15, s. 151-209. Reinfuss, R. 1955. Gaurncarstwo Ludowe. Warzsa- wa: Sztuka. Stredoveka keramika ze Sezimova Usti: Katalog vystavy. 1979. Hluboke nad Vltavou: Alsova jihoceska galerie. Swiechowska, A., Dukwicz, R. 1955. Warsztat gar- ncarski z konca XVII wieku. In: Puciaty, O., Szwankows- ka, H. (ed.). Szkice staromiejskie. Warszawa: Sztuka, s. 151-160. REfEREnCEs Bobrinskiy, A. A. 1966. K istorii goncharnogo remesla v Polesye. Sovetskaya arkheologiya, 4, s. 141-149. Bobrinskiy, A. A. 1978. Goncharstvo Vostochnoy Evropy: Istochniki i metody izucheniya. Moskva: Nauka. Bobrinskiy, A. A. 1991. Goncharnyye masterskiye i gorny Vostochnoy Evropy (po materialam II—V vv. n. e.). Moskva: Nauka. Bogdanov, S. B. r. Khimicheskoye issledovaniye Kievskikh glin. B. m. Bokotei, A. A. 1968. Tekhnolohiia chernihivskoho honcharst- va. In: Chalyi, M. F (ed.). Lvivskyi derzhavnyi instytut pryklad- noho ta dekoratyvnoho mystetstva. IX naukova konferentsiia. Zbirnyk materialiv. Lviv: Lvivskyj universytet, s. 49-51. Valter, A. A., Ivakin, H. Iu., Chmil, L. V., Andrieiev, O. V., Pysanskyi, A. I., Kuznietsov, V. M. 2012. Mineralohichni dani pro pryrodu keramiky davnoho Kyieva. Mineralohichnyi zhurnal, 34 (4), s. 41-49. Vasilenko, V. I. 1902. Opyt tolkovogo slovarya narodnoy tekhnicheskoy terminologii po Poltavskoy gubernii. otdel I- y, II-y, III-y: Kustarnyye promysly. selskoye khozyaystvo i zemledeliye. narodnyye pogovorki i izrecheniya. Kharkov: Pe- chatnoye Delo. Vovk, Kh. K. 1995. Studii z ukrainskoi etnohrafii ta antro- polohii. Kyiv: Mystetstvo. Huhlia, V. 1998. Iz materialiv riatuvalnykh rozkopok v seli Subotiv. Novi doslidzhennia pam’iatok kozatskoi doby v Ukraini, 7, s. 161-165. Huhlia, V. I. 2002. Keramichne vyrobnytstvo XVII— XVIII st.: shtrykhy do tekhnolohii. Arkheolohichnyi litopys Livoberezhnoi Ukrainy, 1, s. 168-169. Danchenko, O. S. 1966. Kanivske honcharstvo. Narodna tvorchist ta etnohrafiia, 2, s. 60-64. Zholtovskyi, P. M. 1975a. Tsekhovi tsikhy. In: Hoshko, Yu. H. (ed.). Materialy z etnohrafii ta mystetstvoznavstva. Kyiv: Naukova dumka, s. 104-111. Zholtovskiy, P. 1975b. Emblemy ukrainskikh remeslen- nykh tsekhov. Dekorativnoye iskusstvo SSSR, 6, s. 50-51. Zaytseva, O. E. 1996a. Polivnaya posuda: nekoto- ryye metodologicheskiye aspekty problemy. Gіstarychna- arkhealagіchny zbornіk, 10, s. 129-132. Zaytseva, O. E. 1996b. Polivnaya posuda vtoroy poloviny 16—17 vv. iz Drui i Disny. Gіstarychna-arkhealagіchny zbornіk, 10, s. 133-143. Zaretskiy, I. 1894. Goncharnyy promysel v Poltavskoy gu- bernii. Poltava: Tipo-Litografiya L. Frishberga. Zemyatchenskiy, P. A. 1897. O zalezhakh gliny v rayonakh kustarnogo goncharnogo proizvodstva v Chernigovskoy gu- bernii. Otchety i issledovaniya po kustarnoy promyshlennosti v Rossii, 4, s. 216-244. Zinchenko, V. A. 1992. Goncharnyye gorny Chernigovsh- chiny po etnograficheskim dannym. In: Motsia, O. P. (ed.). Problemy vyvchennia serednovichnoho sela na Polissi. Cherni- hiv: Siverianska dumka, s. 69-74. Ionov, N. F. 1912. Goncharnyy promysel v Kievskoy gu- bernii. In: Kustarnaya promyshlennost v Kievskoy gubernii: Itogi anketnogo i mestnogo obsledovaniya. proizvedennogo Kievskoy gubernskoy zemskoy upravoy po porucheniyu gu- bernskogo zemskogo sobraniya. Kiev: Tipografiya naslednikov K. Kruglyanskogo, s. 1-77. Ivashkiv, H. 2007. Dekor ukrainskoi narodnoi keramiky XVI — pershoi polovyny XX stolit. Lviv: Instytut naro- doznavstva NANU. Kititsyna, L. S. 1964. Primitivnyye formy goncharstva Ko- stromskoy oblasti. Sovetskaya arkheologiya, 3, s. 149-164. Kravets, I. M., Povod, K. M., Pudov, Iu. P. 1960. Keramika tsentralnoi Kyivshchyny. Narodna tvorchist ta etnohrafiia, 1, s. 70-75. Lashchuk, Yu. 1963. Ornamenty ukrainskikh goncharov (XіV — nachalo XX vv.). Dekorativnoye iskusstvo SSSR, 12, s. 33-37. Lashchuk, Iu. P. 1969. Ukrainska narodna keramika XIX—XX st. Dysertatsiia doktora mystetstvoznavstva. Lvivskyi derzhavnyi Instytut prykladnoho ta dekoratyvnoho mystetstva. Lashchuk, Iu. P. 1971. Novi dani pro keramiku XIV— XVI st.: (za materialamy znakhidok na Verkhnomu Prydnistrov’i ta Volyni). Seredni viky na Ukraini, 1, s. 200- 204. Lashchuk, Yu. F., Milyuchenkov, S. A. 1988. Goncharstvo. In: Bondarchik, V. K., Braim, I. N., Burakovskaya, N. I. i dr. Polesye. Materialnaya kultura. Kiev: Naukova dumka, s. 178- 185. Markevych, O. V. 1964. Dokumentalni materialy TsDIA URSR u m. Lvovi yak dzherelo dlia vyvchennia sfrahistyky. Istorychni dzherela ta yikh vykorystannia, 1, s. 233-247. Milyuchenkov, S. A. 1984. Belorusskoye narodnoye gon- charstvo. Minsk: Nauka i tekhnika. Mishchanyn, V. D. 2002. Hlyna v narodnomu honcharstvi Poltavshchyny: zvychai vydobuvannia ta pobutovoho zastosu- vannia. Arkheolohiia ta etnolohiia Skhidnoi Yevropy: materi- aly i doslidzhennia, 3, s. 265-277. Movchan, I. I. 1971. Otchet o raskopkakh na Vydubichakh v Kieve v 1971 g. NA IA NANU, 1971/18в. Movchan, I. I., Klymovskyi, S. I. 1997. Zvit pro arkhe- olohichni doslidzhennia Starokyivskoi ekspedytsii Instytutu arkheolohii NAN Ukrainy v 1997 r. v urochyshchi Askoldova mohyla. NA IA NANU, 1997/34. Mohylchenko, M. 1899. Honcharstvo v s. Oleshni u Cherni- hivshchyni. Materialy do ukrainsko-ruskoi etnolohii, 1, s. 53- 65. Motyl, R. Ia. 2000. Ukrainska dymlena keramika XIX— XX st. (istoriia, typolohiia, khudozhni osoblyvosti). Avtorefer- at dysertatsii kandydata mystetstvoznavstva. Instytut naro- doznavstva NANU. Petrov, V. P. 1975. Rasskazy o beloy gline. Moskva: Nedra. Poshyvailo, O. 1993a. Iliustrovanyi slovnyk narodnoi hon- charskoi terminolohii Livoberezhnoi Ukrainy: Hetmanshchy- na. Opishne: Ukrainske narodoznavstvo. Poshyvailo, O. 1993b. Etnohrafiia ukrainskoho honcharst- va: Livoberezhna Ukraina. Kyiv: Molod. Poshyvailo, S. 1999. Fliandrivka — khudozhnii skarb ukrainskoho honcharstva. Ukrainske honcharstvo, 4, s. 168- 185. Ryzhenko, Ia. 1927. Kustarno-remisnycha promyslovist. Poltavshchyna, 2, s. 257-306. Rusov, A. A. 1898. Opisaniye Chernigovskoy gubernii. Chernigov: Zemskoj sbornik Chernigovskoy gubernii, 1. Semenov, V. P. (ed.). 1903. Rossiya. Polnoye ge- ograficheskoye opisaniye nashego Otechestva: Nastolnaya i dorozhnaya kniga dlya russkikh lyudey. Sankt-Peterburg: Izdaniye A. F. Devriyena, VII: Malorossiya. Smilenko, A. T., Shekera, I. M. 1992. Zvit Korsunskoi arkheolohichnoi ekspedytsii 1991 r. NA IA NANU, 1992/62. Spaska, Ie. 1929a. Shlonskyi hancharskyi kruh. Materialy do etnolohii, 2, s. 104-110. Spaska, Ie. 1929b. Hlechyk z khrestykom. (Etiud z tsyklu «Chernihivske honcharstvo»). Materialy do etnolohii i antro- polohii, 21—22, s. 35-41. Sumtsov, N. F. 1902. Ocherki narodnogo byta: Iz et- nograficheskoy ekskursii 1901 g. po Akhtyrskomu uyezdu Kharkovskoy gubernii. Kharkov: Pechatnoye delo. 341ISSN 2227-4952. археологія і давня історія України, 2018, вип. 4 (29) Чміль, Л. В. результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду... Telehin, D. Ia., Vynokur, I. S., Tytova, O. M., Svieshnikov, I. K. ta in. 1997. Arkheolohiia doby ukrainskoho kozatstva XVI—XVIII st. Kyiv: IZMN. Tkachuk, L. G.б Litovchenko, E. I. (ed.). 1982. Glinistyye porody Ukrainy. Kiуv: Naukova dumka. Fride, M. 1926. Goncharstvo na yuge Chernigovshchiny. Materialy po etnografii, 3 (1), s. 45-58. Chmil, L. 2010. Honcharni oseredky Kyieva i okruhy kint- sia XVI—XVIII st. Bolkhovitinovskyi shchorichnyk 2009, s. 286-301. Chmil, L. 2011a. Honcharni oseredky Serednoho Podniprov’ia XVI—XVIII st. Ukrainska keramolohiia, III, 1: Ukrainske honcharstvo doby kozatstva, s. 195-234. Chmil, L. V. 2011b. Do pytannia pro opysku na keramitsi Serednoi Naddniprianshchyny u XVII—XVIII st. Pereiasla- vika, 5 (7), s. 377-384. Chmil, L. V. 2013. Odyn z vydiv pidpolyv’ianoho rozpysu XVII—XVIII st. Mohylianski chytannia 2012: Tradytsii pechernykh monastyrskykh kompleksiv v Ukraini ta Skhidnii Yevropi. Problemy vyvchennia, zberezhennia ta muzeiefikat- sii, s. 256-260. Chmil, L. V. 2014. Ornamenty podglazurnoy rospisi na po- sude Srednego Podneprovia XVII — nachala XIX v. In: Tatau- rova, L. V., Borzunov, V. A. (ed.). Kultura russkikh v arkheo- logicheskikh issledovaniyakh. Omsk; Tyumen; Ekaterinburg: Magellan, II, s. 107-117. Chmil, L. V., Onohda, O. V. 2008. Do pytannia pro tekhnolohiiu vyrobnytstva kyivskoi keramiky druhoi polovyny XIII — pochatku XVI st. Pratsi Tsentru pam’iatkoznavstva, 14, s. 104-132. Chmil, L. V., Chekanovskyi, A. A. 2013. Tradytsii- na tekhnolohiia vyrobnytstva keramichnoho posudu na Kyivskomu Polissi. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy, 10: Eksperymentalna arkheolohiia. Dosvid modeliuvannia ob’iektiv ta vyrobnytstv, s. 165-177. Shulhyna, L. 1929. Hancharstvo v s. Bubnivtsi na Podilli. Materialy do etnolohii, 2, s. 111-200. Shcherbakivskyi, D. 1926. Relikvii staroho Kyivskoho samovriaduvannia. In: Hrushevskyi, M. (ed.). Kyiv ta yoho okolytsia v istorii i pam’iatkakh. Kyiv: Derzhvydav Ukrainy, s. 217-264. Auch, M. Trzeciecki, M. 2007. Sredniowieczne importy ce- ramiczne z badan na dziedzincu glownym palacu Pod Blacha. Kronika Zamkowa, 1—2 (53—54), s. 127-154. Gardawski, A., Kruppe, J. 1955. Poznosredniowieczne nac- zynia kuchenne I stolowe. In: Puciaty, O., Szwankowska, H. (ed.). Szkice staromiejskie. Warszawa: Sztuka, s. 121-140. Kociszewski, L., Kruppe, J. 1974. Warsaw pottery in the 14th — 17th centuries: technology of production in the light of physic-chemical investigations. Archaeologia Polona, 15, s. 151-209. Reinfuss, R. 1955. Gaurncarstwo Ludowe. Warzsawa: Sztuka. Stredoveka keramika ze Sezimova Usti: Katalog vystavy. 1979. Hluboke nad Vltavou: Alsova jihoceska galerie. Swiechowska, A., Dukwicz, R. 1955. Warsztat garncarski z konca XVII wieku. In: Puciaty, O., Szwankowska, H. (ed.). Szkice staromiejskie. Warszawa: Sztuka, s. 151-160. L. V. Chmil the results and PersPectIves of studyInG ceraMIc ware ProductIon technoloGy In the MIddle dnIePer reGIon In the 16th — 18th centurIes The paper focuses on studying ceramic ware produc- tion technology in the 16th—18th centuries. The main perspective methods for each production stage, such as chemical, petrographic and trajectory have been con- sidered, as well as archaeological, sphragistic and eth- nographic sources have been analysed. The ware was made of kaolin clay with the addition of sand. Glaze consisted of lead, sand and metallic oxide for color. Clay with the addition of metallic oxide, such as iron, copper etc. was colorant for painting. The ware was formed with foot potter fast wheel by drawing from a piece of clay. Decor represented relief or painting with- out or with glaze. The glaze was colored or colorless. The ware was roasted in bicameral kilns with vertical move- ment of hot gases in oxidizing or reductive medium. Perspective directions of the further study of pottery production technology can be physical and chemical methods, petrography and experiment to verify results of the research. keywords: ceramic ware, pottery technology, the Middle Dnieper region, 16th—18th centuries. Одержано 16.01.2018 ЧМІЛь Леся Володимирівна, кандидат історич- них наук, науковий співробітник, іа нану, вул. во- лодимирська, 3, київ, 01001, україна, chmil_lesia@ iananu.org.ua. chMIl lesia v., PhD, Researcher, Institute of Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, Volodymyrska str. 3, Kyiv, 01001, Ukraine, chmil_ lesia@iananu.org.ua.

Результати і перспективи дослідження технології виготовлення керамічного посуду Середньої Наддніпрянщини XVI—XVIII ст.

Institution

Ähnliche Einträge