Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації

Предметом статті є аналіз провідних тенденцій розвитку філософії в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України в контексті парадигмальних змін у світовій філософії та формування діалогічної цивілізації. Висвітлено здобутки науковців Інституту, дослідження яких ще за радянських часів виход...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Єрмоленко, А.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2019
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Наука і суспільство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162503
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Академічна філософія як "нове просвітництво" для діалогічної цивілізації / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 11. — С. 3-12. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-162503
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1625032020-01-11T01:26:34Z Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації Єрмоленко, А.М. Наука і суспільство Предметом статті є аналіз провідних тенденцій розвитку філософії в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України в контексті парадигмальних змін у світовій філософії та формування діалогічної цивілізації. Висвітлено здобутки науковців Інституту, дослідження яких ще за радянських часів виходили за межі марксистської парадигми, закладаючи підвалини для розвитку філософії в пострадянський період. Показано, що філософія незалежної України і мовно, і концептуально розвивається в річищі світової філософської думки, розбудовуючи концепції демократичної держави та громадянського суспільства і реагуючи на виклики сучасної доби, пов'язані з ситуацією «постправди», моральним релятивізмом та нігілізмом. In this article, written upon the occasion of the 100th anniversary of National Academy of Sciences of Ukraine, the author analyzes key trends of development of philosophy in the H.S. Skovoroda Institute of Philosophy of NAS of Ukraine. This analysis is put into the broader context of the paradigmatic changes of the world philosophy in the past decades. A major focus is put on achievements of the Institute’s research fellows in the past decades. Despite domination of the Marxist-Leninist ideology in the Soviet period, the Institute’s researchers went beyond the limits of the Marxist paradigm, and laid the foundation for development of philosophy during the post-Soviet period. In the independent Ukraine, philosophy is developing, both with regard to its language and methodology, in line with global philosophical trends, in the fields like philosophic anthropology, social philosophy, ethics, practical and political philosophy, logic, methodology of science, environmental philosophy etc. Contemporary philosophy in Ukraine took great efforts to develop concepts of democratic state and civil society. It reacts to today’s challenges, related to «post-truth» and «hybrid worldviews», trying to counteract dangers of moral relativism and nihilism with regard to norms and values. The author stresses that truth and ethos of research community are the important imperative requirements for the further development of philosophy in Ukraine. 2019 Article Академічна філософія як "нове просвітництво" для діалогічної цивілізації / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 11. — С. 3-12. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2019.11.003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162503 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука і суспільство Наука і суспільство
spellingShingle	Наука і суспільство Наука і суспільство Єрмоленко, А.М. Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації Вісник НАН України
description	Предметом статті є аналіз провідних тенденцій розвитку філософії в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України в контексті парадигмальних змін у світовій філософії та формування діалогічної цивілізації. Висвітлено здобутки науковців Інституту, дослідження яких ще за радянських часів виходили за межі марксистської парадигми, закладаючи підвалини для розвитку філософії в пострадянський період. Показано, що філософія незалежної України і мовно, і концептуально розвивається в річищі світової філософської думки, розбудовуючи концепції демократичної держави та громадянського суспільства і реагуючи на виклики сучасної доби, пов'язані з ситуацією «постправди», моральним релятивізмом та нігілізмом.
format	Article
author	Єрмоленко, А.М.
author_facet	Єрмоленко, А.М.
author_sort	Єрмоленко, А.М.
title	Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації
title_short	Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації
title_full	Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації
title_fullStr	Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації
title_full_unstemmed	Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації
title_sort	академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Наука і суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162503
citation_txt	Академічна філософія як "нове просвітництво" для діалогічної цивілізації / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2019. — № 11. — С. 3-12. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT êrmolenkoam akademíčnafílosofíââknoveprosvítnictvodlâdíalogíčnoícivílízacíí
first_indexed	2025-07-14T15:01:59Z
last_indexed	2025-07-14T15:01:59Z
_version_	1837635018088775680
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 11 3 АКАДЕМІЧНА ФІЛОСОФІЯ ЯК «НОВЕ ПРОСВІТНИЦТВО» ДЛЯ ДІАЛОГІЧНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Предметом статті є аналіз провідних тенденцій розвитку філософії в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України в контексті па- радигмальних змін у світовій філософії та формування діалогічної цивілі- зації. Висвітлено здобутки науковців Інституту, дослідження яких ще за радянських часів виходили за межі марксистської парадигми, закладаючи підвалини для розвитку філософії в пострадянський період. Показано, що філософія незалежної України і мовно, і концептуально розвивається в рі- чищі світової філософської думки, розбудовуючи концепції демократичної держави та громадянського суспільства і реагуючи на виклики сучасної доби, пов’язані з ситуацією «постправди», моральним релятивізмом та нігілізмом. Ключові слова: дискурс, етос, істина, наука, постправда, просвітництво, філософія, цивілізація. Нещодавно Національна академія наук України відзначила свій 100-річний ювілей, і ця славетна дата є доброю нагодою переосмислити як здобутки й перемоги, так і проблеми та за- вдання, які стоять сьогодні перед академічною спільнотою. І хоча Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН Украї- ни дещо молодший за нашу Академію — його було засновано у 1946 р. — ювілей НАН України став і для нас приводом ще раз осмислити та переосмислити наші надбання, проблеми та перспективи. Загалом таке переосмислення має перманентний характер. Так, з нагоди 70-річчя Інституту в 2016 р. було опу- бліковано відповідні матеріали в інститутському часописі «Фі- лософська думка» (2016, № 6). Продовжуючи ці міркування, хотів би насамперед наголоси- ти, що будь-яке сучасне суспільство, якщо воно прагне посісти чільне місце у світі, бути і технологічно, і культурно, і духовно конкурентоспроможним, має розвивати науку. Здавалося б, це аксіома, але, на жаль, вона не для всіх очевидна: останнім часом влада ніби забула про науку, навіть саме це слово майже зникло з лексикону можновладців. Понад це, дедалі частіше лунають закиди на адресу науки, спостерігаються спроби зіткнути при- НАУКА НАУКА І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО ЄРМОЛЕНКО Анатолій Миколайович — член-кореспондент НАН України, доктор філософських наук, професор, директор Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2019.11.003 4 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (11) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО родничі науки з соціогуманітарними, мовляв, ефективність останніх досить низька. Такі за- киди спрямовані здебільшого проти академіч- ної науки, хоча її фінансування не перевищує фінансування середнього європейського уні- верситету. Перефразувавши відомий вислів Наполеона, зауважу: «Народ, який не хоче го- дувати свою науку, годуватиме чужу». Насправді, чужої науки не буває, адже на- ука не може бути, як то кажуть, «районного масштабу», вона за визначенням має універса- лістичний вимір. Щоправда, соціогуманітарні науки більшою мірою, ніж природничі, при- в’я зані до національних життєсвітів і габіту- сів, а тому потребують специфічних умов для свого функціонування й розвитку. До того ж існує конкуренція між науковими центрами, інституційними формами, окремими школа- ми, проектами і парадигмами. Останнім часом наука у світі розвивається і в університетах, і у великих корпораціях, проте в багатьох країнах досить ефективними були і є академічні науко- ві об’єд нання, які гуртують учених у науково- дос лід них інститутах. Прикладом може бути система організації та фінансування науки в Німеччині, де є кілька наукових центрів на кшталт наших академій, які об’єднують десятки науково-дослідних ін- ститутів. Більшість неуніверситетських дер- жавних наукових установ Німеччини працю- ють під егідою чотирьох організацій: Товари- ства Макса Планка (80 науково-дослідних ін- ститутів), Товариства Фраунгофера (понад 80 інститутів), Асоціації Гельмгольца (16 інститу- тів), Асоціації Лейбніца (86 інститутів). Крім того, в Німеччині діють регіональні академії наук, які фінансуються з бюджетів федераль- них земель, а також науково-промислові асоці- ації (наприклад, Асоціація промисло во-дос- лід ницьких об’єднань Німеччини імені Отто фон Геріке), які займаються прикладними до- слідженнями. Крім того, є чимало наукових фондів (Ні- мецька служба академічного обміну, Фонд імені Александра фон Гумбольдта та багато інших), які фінансують виконання наукових проектів, стажування молодих учених, науко- ве перебування «гостьових професорів» і «за- прошених дослідників». Принагідно зазначу, що подібні фонди слід створити і в Україні. Тому пропоную з метою підготовки фахівців вищої кваліфікації за кор- доном та залучення до викладання в україн- ських вишах вчених і професорів провідних наукових установ та університетів світу пору- шити питання про створення при НАН Укра- їни інституції на зразок Німецької служби академічних обмінів (DAAD) — Української служби академічного обміну (УСАО), яка, відповідно до концепту академічної мобільнос- ті, фінансувала б стажування та наукове пере- бування вчених України (передусім, молодих) у провідних науково-освітніх центрах світу, а також зарубіжних фахівців у вітчизняних уні- верситетах та в інститутах НАН України. Отже, твердження, що наука в передових країнах розвивається насамперед в універси- тетах, як мінімум неточне. Щобільше, універ- ситетська наука з її гумбольдтовим принципом «поєднання дослідження й навчання» сьогодні переживає кризу навіть у її цитаделі, Німеччи- ні. Тому лише конкуренція академічної, уні- верситетської, галузевої та корпоративної на- уки забезпечує ефективне її функціонування і методологічно, і організаційно, і фінансово. Однак попри те, що наука в Україні пере- живає, на жаль, не найкращі часи, вона роз- вивається і має досить вагомі здобутки й ре- зультати. Це стосується і розвитку філософії в Україні, яка пройшла великий, славетний, проте досить складний і суперечливий шлях. У цій статті я тематизуватиму кілька аспек- тів розвитку філософської науки в Україні, насамперед парадигмальний, з огляду на нові завдання, зумовлені новими викликами роз- витку сучасної цивілізації. Скориставшись поняттям «парадигма», висуненим Томасом Куном, я слідом за К.-О. Апелем та Ю. Га- бермасом застосовую його й до філософії, виокремлюючи такі парадигмальні комп- лекси, як «буття», або онтологічну парадиг- му, «свідомість», або ментальну парадигму, і «комунікацію», тобто парадигму, інспіровану гер ме невтично-лінгвістично-прагматичним ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 11 5 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО поворотом 1. Понад це, я прагнутиму засто- совувати цей підхід і в дослідженні розвитку філософії в Україні 2. Тривалий час в Україні рушієм філософії була парадигма марксизму-ленінізму, яка ви- конувала насамперед ідеологічну функцію. Тоді як західний неомарксизм, як відкрита система, утворював чимало досить цікавих і плідних синтезів з немарксистськими філо- софськими напрямами, марксизм у СРСР був доволі обмежений у своїх пізнавальних засо- бах, існуючи як замкнена система. Марксизм- ленінізм — це та парадигма, яка мала би засту- пити філософію свідомості німецького транс- цендентального ідеалізму, проте по суті він став регресією, не тільки перетворившись на ідеологію, а й повернувшись у латентному ви- гляді до онтологічної парадигми докантового періоду. Некритично ототожнюючи свою філо- софську систему з реальністю та її розвитком («об’єктивна хода історії»), він став ще одним варіантом ототожнення свідомості й буття. Варто зазначити, що цей період ще належить переосмислити, і така робота в Інституті пер- манентно триває. Проблематику обговорення розвитку філософії в Інституті філософії запо- чаткував Віталій Табачковський монографією «У пошуках невтраченого часу», окресливши змістові, методологічні й персоналістичні ас- пекти цього явища. Дослідник зауважив такий об’єднавчий чинник філософії «шістдесятни- ків», як «світоглядно-гуманістичні розмірко- вування», вважаючи це ознакою всієї київської філософії як школи, започаткованої Володи- миром Шинкаруком 3. Важливим етапом в осмисленні філософії у Києві стали нариси-спогади Василя Лісо- вого, в яких він, полемізуючи з В. Табачков- 1 Habermas J. Nachmetaphysisches Denken. Philosophische Aufsätze. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1988. S. 20. 2 Цей текст підготовлено на основі доповіді, виголоше- ної на Загальних зборах Відділення історії, філософії та права НАН України, присвячених 100-річчю від часу заснування НАН України, 6 грудня 2018 р. 3 Табачковський В. У пошуках невтраченого часу. На- риси про творчу спадщину українських філософів- шіст десятників. К.: Парапан, 2002. С. 29. ським, вважав «невиправданим говорити про «київську філософську школу» чи «київську сві то гляд но-антропологічну школу» в акаде- мічному сенсі цього слова. Його аргументація полягала в тому, що в київському колі філосо- фів не лише існувала світоглядна традиція, яка розвивалася на основі діалектичного методу, а й були способи філософського мислення, ін- спіровані аналітичною філософією 4. До того ж варто відокремлювати ідеологію від науки. У цьому плані радянська філософія, як і марксизм загалом, пройшла шлях від утопії до науки, що було радше претензією на науку, а від такої претензії — знов до утопії та відкритої ідеології, перетворившись на «політичну релі- гію». Однак філософія радянської доби, осо- бливо за часів так званого «ветхого тоталіта- ризму», або «розвиненого соціалізму», як його тоді називали, поступово, в досить складних умовах, здійснювала реверс до науки. Відбу- валося своєрідне «повернення блудного сина», тобто повернення до філософії в автентичному розумінні цього слова. І такі постаті, як Павло Копнін, Володимир Шинкарук, Мирослав По- пович, є орієнтирами у вивченні цього шляху. Цей поворот пов’язаний насамперед з ім’ям Павла Копніна, який започаткував чимало фі- лософських напрямів, що розвивалися в річи- щі провідних тенденцій сучасної філософської думки. Як зауважує Петро Йолон, «за часів Копніна Інститут філософії з нав’язаного йому стану ідеологічного придатка перетворював- ся у своїй діяльності на справжню академічну наукову установу з потужним творчим потен- ціалом наукового колективу, що дає всі під- стави назвати цей етап в історії його розвитку переломним періодом» 5. До цього твердження варто додати, що міркування академіка Копні- на про єдність наукового знання, методологію природничих і соціальних наук, мислення і мову, мову науки, істину, а також інші його ідеї не втрачають своєї значущості й сьогодні, коли 4 Лісовий В. Спогади. Поезії. К.: Смолоскип, 2014. С. 474. 5 Йолон П. Знакова роль Павла Копніна в переломний період діяльності Інституту філософії (стаття пер- ша). Філософська думка. 2016. № 6. С. 54–66. 6 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (11) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО дедалі частіше чуємо про постправду, постіс- тину, плюральність раціональностей, фрагмен- тарність і непевність знання. Часто-густо, на жаль, філософію зводять до есеїстики, до світоглядних систем квазіфіло- софського змісту й спрямування, намагаючись витіснити її сумнівними «духовними» прак- тиками, альтернативними академічній філо- софії. Звісно, філософію не можна редукувати до науки в розумінні science. Але доки вона перейматиметься проблемами аподиктичної вірогідності знання, його всезагальної значу- щості та об’єктивності, тобто істини, а також питаннями правильності й легітимності норм людського співіснування, обґрунтуванням мо- ральних належностей, доти вона є й буде на- укою. Точніше, вона є й буде метанаукою, що відповідає на питання про те, якою мірою наше знання про світ може бути істинним, якою мі- рою наші твердження можуть претендувати на значущість і якою мірою наші морально- етичні судження можуть претендувати на правильність. У цій статті я не висловлюватиму якихось остаточних оцінювальних суджень щодо ра- дянського марксизму-ленінізму. Зазначу лише те, що кожна парадигма має свої методологічні й історичні межі відповідно до тих пізнаваль- них засобів, які є в розпорядженні її представ- ників за певної історичної доби і в певній сфері її застосування. Варто наголосити, що згадані мною філосо- фи — і цей перелік неповний, адже працювали у той час Вілен Горський, Вадим Іванов, Ва- силь Лісовий, Сергій Кримський, Олександр Яценко, Валерія Нічик, Надія Депенчук, Ві- талій Табачковський, Іван Головаха, Анатолій Гордієнко, Володимир Куценко, Петро Йолон, Володимир Мазепа, Микола Мокляк, Іван Бойченко та ін. — зробили неймовірно бага- то, особливо з огляду на те, що вони творили в умовах цієї досить обмеженої філософської па- радигми. І ми сьогодні, так само як і наступні покоління філософів України, великою мірою завдячуємо їм. Причому це стосується не лише їхніх філософських праць, а й можливості без- посереднього спілкування з цими вченими. Зауважу також, що цей період пізнього марксизму, який я свого часу, скориставшись методологією Славоя Жижека, назвав «філо- софією цинічного розуму» 6, ознаменувався ще одним здобутком. Адже на відміну від «циніч- ного розуму» тодішньої політичної еліти «фі- лософія цинічного розуму пізнього марксиз- му» має й інші, позитивні, конотації. Завдяки їй уможливлювалося певне дистанціювання від панівної ідеології, що закладало основи для її рефлексивної критики й усвідомлення її методологічних меж. У цьому плані вона була плідною 7. Саме названі мною постаті створи- ли той фундамент, який сьогодні називається Київським філософським колом, що виходило далеко за межі догматів марксизму-ленінізму, та навіть більше — похідних від нього ідеоло- гічних конструкцій. Слід зазначити, що до цього кола належать представники і світоглядно-антропологічної філософії, започаткованої Володимиром Шин- каруком, яка латентно виходила за межі орто- доксального марксизму-ленінізму, і філософії, що розвивалася на основі аналітичної філо- софії і була продовжена трансцендентальною прагматикою, комунікативною філософією, етикою дискурсу тощо. Великою мірою цією проблематикою займався Мирослав Попович, керуючи відділом логіки і методології науки, хоча обсяг його наукових уподобань був наба- гато ширший, адже він був і філософом науки, і філософом культури, і соціальним філосо- фом. Зокрема, з його ініціативи і під його ке- рівництвом ще за часів П. Копніна було ство- рено відділ методології, методики і техніки соціальних досліджень, який згодом переріс у відділення соціології і врешті-решт став осно- вою для організації Інституту соціології НАН України. Принагідно зазначу, що в нашій філософ- ській традиції є ще один важливий складник, а саме німецький трансцендентальний ідеа- лізм, дослідження якого започаткував Володи- 6 Єрмоленко А. Пізній марксизм — філософія циніч- ного розуму. Філософсько-антропологічні студії. К.: Стилос, 2003. С. 137–141. 7 Там само. С. 137–138. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 11 7 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО мир Шинкарук. Нагадаю, що праці академіка В. Шинкарука, присвячені І. Канту і Г.В.Ф. Ге- гелю, були написані за часів «холодної війни», коли будь-яка справжня філософська думка не надто заохочувалася з боку партійних органів. І я хотів би зауважити той факт, що нещодав- но в Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна відбулася конференція, при- свячена Йоганну Баптисту Шаду, що дало на- году ще раз переосмислити наші філософські джерела, зокрема й ті, які пов’язані з трансцен- дентальним ідеалізмом німецької класичної філософії. Починаючи з перших років незалежності філософія в Україні дедалі більше звільняєть- ся від ідеологічних кайданів та світоглядних упереджень, набуваючи свого автентичного змісту і спрямування. По-перше, вона посту- пово стає відкритішою до світу. Інтегруючись у світовий філософський простір, філософія в Україні заговорила мовою, якою користуєть- ся увесь філософський світ. Звісно, я маю на увазі насамперед поняттєво-термнологічний і тематично-змістовий вимір. Великою мірою це пов’язано з перекладами сучасної зарубіжної філософської літератури українською мовою, здійсненими, зокрема, й співробітниками Ін- ституту. По-друге, українські переклади дали можливість філософії в Україні «перерізати пуповину» і відмежуватися не лише від радян- ського філософського спадку, а й від сучасного його російського «ремейку», торуючи шлях до світової філософської думки і перетворюючись на її невід’ємний складник. Я постійно повторюю, що переклад є не тіль- ки трансфером мов і культур. Завдяки перекла- дам та чи інша культура отримує можливість поглянути на себе, так би мовити, з боку, очима іншої культури, передати свої засновки, свої рефлексії мовою іншої культури і навпаки, а це дає їй змогу оцінювати й розвивати саму себе. Не кажучи вже про те, що завдяки перекладу викристалізовується й збагачується терміно- логія і поняттєвий апарат соціогуманітарних наук, зокрема й філософії. Тому переклад як засіб спілкування з інши- ми культурами є неодмінним чинником роз- витку культури, її універсалістичного осердя; культурна автаркія — це смерть культури, а міжкультурна комунікація — це її життя. І такі філософські постаті, як Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Дмитро Чижевський, Іван Франко, Леся Українка, є прикладами такої комунікації. Традицію міжкультурної і міжфілософської комунікації продовжують і розвивають і співробітники нашого Інституту. Сьогодні Інститут має плідні наукові зв’язки з філософськими центрами Білорусі, Італії, Литви, Німеччини, Польщі, США, Франції та багатьох інших країн. Цю комунікацію важко уявити без праць, підготовлених ще за часів «розвиненого соціа- лізму» співробітниками відділу сучасної зару- біжної філософії. Зауважу, що робити цю спра- ву було досить складно. Про це свідчить хоча б той факт, що відділ сучасної зарубіжної філо- софії залежно від ідеологічної кон’юнктури і геополітичної ситуації у світі неодноразово змінював свою назву: його то перейменовували на відділ критики сучасної буржуазної філосо- фії, то знову повертали ціннісно нейтральну назву — сучасної зарубіжної філософії. Проте така робота надавала можливість пев- них рецепцій немарксистських концептів, за- лучення їх до тодішнього філософського жит- тя, а отже, й опосередкованого діалогу з ними. І цю роботу слід продовжувати. Тому, врахо- вуючи важливість такої діяльності в наш час, на етапі входження України до європейського і світового наукового простору, а також необ- хідність узгодження національної термінології з міжнародною, глибшого ознайомлення з те- оріями, концепціями, парадигмами в соціогу- манітарних і природничих науках, пропоную створити Фонд наукового перекладу фунда- ментальних праць із соціально-гуманітарних та природничих наук провідних зарубіжних учених та відповідну мережу лабораторій при інститутах НАН України. Зі здобуттям Україною незалежності зміни- лися й назви інших відділів Інституту, відпо- відно до номенклатури спеціальностей, які іс- нують у світі; з’явилися відділи філософської антропології, соціальної філософії, філософії 8 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (11) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО етносу і нації, сектор східної філософії тощо. Процес реабілітації практичної філософії, серцевиною якої є етика, що на Заході роз- почався в останній третині ХХ ст. й успішно триває нині 8, дістався й України, що прояви- лося, зокрема, у створенні в Інституті сектору, а згодом і дослідницької групи з етики, виданні досліджень, присвячених практичній філосо- фії, зокрема розробленню проблем філософії права, політичної філософії, етики науки, біо- етики та екологічної етики. Особливо наголо- шу, що поняття «практичне» пов’язується не з предметно-перетворювальною (інструмен- тальною) діяльністю (парадигма марксиз- му), а тлумачиться насамперед як морально- практичне. У цей час у вищих навчальних за- кладах України також відкривалися кафедри практичної філософії. Однак наше завдання полягає не тільки в історичній ретроспекції, а й в окресленні клю- чових засад стратегії подальшого розвитку філософії. Звісно, це досить складне завдан- ня, що потребує окремого дискурсу багатьох філософів, тож у цьому нарисі я хотів би за- уважити тільки два аспекти, які, як на мене, відповідають сьогоднішнім викликам у світі і головним тенденціям розвитку сучасної фі- лософії. Без остраху виглядати тривіальним чи архаїчним, вважаю, що для науковця- філософа найголовнішими цінностями є й повинні бути, по-перше, істина, яка утворює горизонт покликання і професійної відпо- відальності філософа; по-друге, моральність (або ж етос науки і науковця), що безпосеред- ньо з неї випливає. Стосовно першої цінності варто зауважити, що сьогодні, особливо з огляду на ситуацію так званої постправди, — це нагальна вимога. Адже поняття «постправда», «постістина» стало модним не лише у засобах масової інформації, а й у сфері соціогуманітарних наук і філософії, коли науковці, з подачі посмодерністів, дедалі більше заперечують істину навіть як регуля- тивну ідею. Однак саме бінарні коди «істина/ 8 Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. Пер. з нім. А. Єрмоленка. К.: Лібра, 2005. хиба» ще з часів античного просвітництва є ви- значальними для філософії, вони є визначаль- ними і для науки. Заперечення істини — це перформативна суперечність твердження самому собі. Фраза «я стверджую, що істини не існує» і є такою перформативною суперечністю, коли форма твердження, в якому щось стверджується, і його зміст (заперечення цього твердження) су- перечать одне одному. Такими суперечностя- ми можуть бути й інші твердження: «я ствер- джую як істину, що я не претендую на істину»; «я стверджую, прагнучи порозуміння, що я не претендую на порозуміння» тощо 9. За приклад такої перформативної супереч- ності в політиці може правити твердження, на підставі якого було прийнято рішення про розпуск Центральної виборчої комісії України: «Я, легітимний президент, обраний на органі- зованих чинною ЦВК виборах, стверджую, що комісія діяла з порушеннями, які підважують легітимність виборів». Суперечність полягає в тому, що форма висловлювання, в якому ствер- джується легітимність обрання президента, су- перечить його змісту, який ставить під сумнів легітимність виборів. Розроблення процедури виявлення перфор- мативної суперечності твердження самому собі уможливлює переведення проблеми гра- ничного обґрунтування істинності знання та правильності соціальних (моральних, право- вих) норм з теоретичної в практичну площи- ну, тобто у площину прагми аргументативного дискурсу, регулятивним принципом якого є «ідеальна комунікація». Варто наголосити, що цей принцип не є пошуком деяких «чистих», наперед заданих настанов. З огляду на тенден- цію «детрансценденталізації трансценденталь- ного» він означає насамперед дотримання пев- них процедур аргументації. З цього випливає, що важливим завданням академічної філософії є пошук нових форм фі- лософування, а також вихід у публічний про- 9 Apel K.-O. Fallibilismus, Konsenstheorie der Wahrheit und Letztbegründung. Forum für Philosophie Bad Hom- burg. Philosophie und Begründung. (Hrsg. W. von Kuhl- mann). Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1987. S. 76. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 11 9 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО стір широкого громадського дискурсу. Це, зре- штою, означає, що філософія має стати новим просвітництвом. Таке завдання останнім часом ставлять знані у світі філософи. Так, Клаус Мі- хаель Маєр-Абіх, висунувши ідею «незаверше- ного просвітництва», пропонує поширити її і на екологію 10; Ульрих Бек сформулював ідею «другого просвітництва» 11; Юрген Габермас витлумачує ідею просвітництва крізь призму етики дискурсу 12. Автори ювілейної допові- ді Римського клубу Ернст фон Вайцзекер та Андерс Війкман концептом «нового просвіт- ництва» реагують на сучасну ситуацію в світі, даючи ще один поштовх для інтелектуального дискурсу сучасної доби 13. Питання нового просвітництва обговорюва- ли також на одному з круглих столів Інституту філософії, проведеному разом із французькими колегами 14, на якому навздогін концепту «неза- вершеного просвітництва» К.М. Маєр-Абіха 15 я висунув концепт «незавершуваного просвіт- ництва» як складника суспільного «процесу навчання» (Lernprozesse — Ю. Габермас) і чин- ника становлення деліберативної демократії в Україні й світі 16. Адже перехід до комунікатив- ної парадигми — це не тільки методологічний поворот, а й соціально-онтологічний чинник переходу від «суспільства праці» до «суспіль- ства комунікації», це, врешті-решт, формуван- 10 Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту. К.: Лібра, 2004. С. 43–46. 11 Beck U. Weltrisikogesellschaft. Auf der Suche nach der verlorenen Sicherheit. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2008. S. 23. 12 Habermas J. For God’s sake, spare us governing philoso- phers! Interview. https://elpais.com/elpais/2018/05/ 07/inenglish/1525683618_145760.html 13 Weizsäcker E., Wijkman A. Come On! Capitalism, Short- termism, Population and the Destruction of the Planet. Springer, 2018. 14 Просвітництво: історія, культура, ідентичність. Дис- кусія. Філософська думка. 2017. № 4. С. 6–46. 15 Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту. Пер. з нім., післямова, при- мітки А. Єрмоленка. К.: Лібра, 2004. С. 43. 16 Єрмоленко А. Поняття деліберативної демократії у контексті ідеї незавершуваного просвітництва. Фі- лософська думка. 2017. № 5. С. 16–21. ня діалогічної цивілізації, про що йшлося на останньому Всесвітньому філософському кон- гресі в Пекіні. Серцевиною такого «нового просвітництва» в концепті «незавершуваного просвітництва» і має стати насамперед академічний аргумента- тивний дискурс, хранителькою раціональності якого є філософія, узасадничена парадигмою комунікації. Адже «різноманітні науки й філо- софія мають єдиний нормативний фундамент в аргументативній практиці» 17, що, зрештою, уможливлює співпрацю філософів з науковця- ми інших соціогуманітарних дисциплін з ме- тою запобігання перетворенню історіографії та соціології на ідеологію; протидії «світогляд- ній гібридизації»; обґрунтування й легітимації моральних та правових норм і подолання етич- ного й правового нігілізму; розвінчання по- пулістичних тенденцій у політиці, посилених цифровими технологіями. У цьому разі такі філософські дисципліни, як соціальна та політична філософія, філосо- фія права, філософія історії, спираючись на концепт дискурсу, можуть правити за основу співпраці з відповідними профільними інсти- тутами Відділення історії, філософії та права НАН України, а також з інститутами інших від- ділень Секції суспільних і гуманітарних наук. Наприклад, опрацювання проблематики поєд- нання етики та економіки, що стало важливим трендом сучасної економічної теорії, могло б стати підґрунтям для співпраці філософів та фахівців з Відділення економіки. А розроб- лення проблематики дискурсу як складника мовної прагматики дало б новий поштовх спів- робітництву філософів з мовознавцями Відді- лення літератури, мови та мистецтвознавства. І таких проектів, спрямованих на взаємодію науковців з різних соціальних і гуманітарних наук, може бути ще досить багато. Філософський дискурс має стати основою і громадського дискурсу в цілому. Як на мене, завдання філософської науки якраз і полягає 17 Böhler D. Rekonstruktive Pragmatik. Von der Bewußt- seinsphilosophie zur Kommunikationreflexion: Neube- gründung der praktischen Wissenschaften und Philoso- phie. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1985. S. 19. 10 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (11) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО в тому, щоб стати на заваді постправді і спро- бам гібридизації реальності, зокрема політич- ної. Розкриваючи зміст фейкової інформації, формуючи критичне ставлення до інтервенцій цифрових технологій її продукування, даючи відповідні оцінки тим чи іншим явищам і поді- ям, філософія й виконуватиме функцію нового просвітництва. Виявлення латентних перлокутивів, спря- мованих на перекручування смислів соціальної дії, розвінчання політичних технологій мані- пуляції громадською думкою і комунікаціями, розкриття механізмів введення в оману тощо має здійснюватися на основі аргументативного дискурсу. Протидія таким практикам, зокрема цифровим, пошук істини та обґрунтування за- собами дискурсу норм та цінностей сучасного суспільного розвитку й відповідна легітимація соціальних інституцій є першочерговим за- вданням сучасної філософії нового просвітни- цтва як цифрового просвітництва. У цьому плані академічна філософія має свій окремий публічний топос, своє завдання, відрізняючись від інших проектів, скажімо, філософських кав’ярень, лекторіїв на телеба- ченні та в соціальних мережах тощо, запит на які чималий. Нещодавно наш Інститут про- вів конкурс стартапів із філософії, який за- свідчив значний інтерес до філософії з боку, так би мовити, філософів-аматорів, надавши їм певну методичну допомогу 18. Академічна філософія має свою специфіку і в експертно- му середовищі, не дублюючи і не підміняючи експертну діяльність політологів, юристів, економістів, екологів та ін. Вона є «хранитель- кою раціональності» експертних дискурсів і висновків у тих чи інших сферах людської діяльності. Втім, філософія повинна бути хранитель- кою не лише раціональності, а й цінностей. І не тільки хранителькою. Її завдання не обмежу- ється збереженням традиційних, усталених норм і цінностей, звичаїв і заведень, вона має 18 Публічна філософія: освітні та соціальні можливос- ті. Круглий стіл «Філософської думки». Філософ- ська думка. 2019. № 1. С. 6–39. стати насамперед інстанцією їх обґрунтуван- ня й легітимації. Цей процес відбувається через досягнення порозуміння в суспільстві на осно- ві аргументації, регулятивним принципом яко- го має бути ідеальна комунікація. Однак топос ідеальної комунікативної спільноти не висо- чить десь там на «небосхилі ідей», для укра- їнського суспільства його місцеперебування пов’язане з «детрансцендентованими» проява- ми спільноти, а саме з ціннісно-нормативною системою Європейського Союзу, курс на який тримає наше суспільство. Відповідно, постає друга вимога, що, як я вже зауважив, випливає з першої, — це вимога ето- су науки і моральності науковця. Зрештою, це відповідь науковця (як і будь-якої людини) на запитання «чому я повинен бути моральним?» і «принципами якої моралі я повинен керува- тися?». Це, зрештою, і відповідь на запитання, що я повинен робити як науковець і що ми, як науковці, повинні робити разом? Відповіді на ці запитання й утворюють етос науки, хоча це аж ніяк не означає, що мораль безпосередньо має входити в структуру діяльності науковця, адже це поклало б край принципу «свободи від цінностей» як принципу об’єктивності. Бути моральним для науковця — це прагнути істи- ни, і в цьому прагненні «єдиним примусом має бути примус вагомішого аргументу» (Ю. Га- бермас). Тому мораль має стояти, так би мовити, «за плечима» науковця-дослідника. А це означає, що вчений має керуватися такими принципами дискурсу, як зрозумілість; правдивість; істин- ність; правильність19, які уможливлюють про- цедуру виявлення перформативної супе реч- ності твердження самому собі, що своєю чер- гою проявляється у низці вимог (настанов): 1) шукай вагомішого аргументу; 2) утримуйся від своїх емоцій, від умовиво- дів, зроблених нашвидкуруч, від примусу циф- рових технологій і некритичних тверджень в Інтернеті; 19 Бьолер Д. Відповідальність за майбутнє з глобальної перспективи. Пер. з нім., післямова, примітки А. Єр- моленка. К.: Стилос, 2014. С. 62. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2019, № 11 11 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО 3) завжди поважай людську гідність усіх тих, про кого ти говориш або пишеш (соціаль- на вимога дискурсу) 20. Варто наголосити, що остання вимога на- справді мала б бути першою. Тому що, коли йдеться про філософський дискурс, ми повин- ні поважати його учасників, поважати один од- ного, а сам дискурс має бути відкритим, неупе- редженим і вільним від примусу. Таким чином, ці вимоги є й морально-практичними. Прагнення істини, відповідно до зазначених вимог, є осереддям того, що утворює науковий етос. Згідно з цим етосом, не може бути антаго- нізму між соціогуманітарними і природничи- ми науками, а саме таке протистояння роздму- хується останнім часом, як і звинувачення на адресу соціогуманітарних наук як таких. Кла- сична суперечка між «науками про дух» і «нау- ками про природу» знімається тим, що і соціо- гуманітарні, і природничі науки, і філософія мають єдиний фундамент в аргументативній практиці. Щобільше, цей нормативний фунда- мент є не тільки фундаментом наук і філосо- фії. Він є єдиним нормативним фундаментом людської діяльності загалом, що своєю чергою узасадничується комунікативною практикою, яка водночас — згадаймо концепт «praxis» від Аристотеля до Канта і сучасної практичної фі- лософії — пов’язана з етикою. 20 Бьолер Д. Розмисли щодо нашого осереддя в умовах зовнішніх і внутрішніх загроз. (Пер. з нім. А. Єрмо- ленка). Філософська думка. 2017. № 2. С. 54–56. Закінчити хочу тим, з чого почав: розвиток науки в сучасному суспільстві набуває не- абиякого соціального значення, він впливає на всі сфери людського буття, на виникнення та вирішення і екзистенційних, і глобальних проблем. Не випадково, що дедалі більше по- силюється потреба у поєднанні природничих і соціогуманітарних наук. На межі різних дис- циплін з’являються такі між- і трансдисциплі- нарні дослідження, як біоетика, екологічна, економічна та політична етики і т. ін. Тому слід подбати також про розвиток гуманітарних та соціальних навчальних дисциплін у вищій школі, а не скорочувати їх, як це відбувається останнім часом. Зокрема, потрібно впроваджу- вати навчальні програми та спецкурси з етики і практичної філософії, соціальної та політич- ної етики, економічної етики й етики бізнесу, етики довкілля та біоетики тощо. Зазначений аргументативний фундамент, який Кант (у парадигмі свідомості) називав «фактом розуму», а Габермас (у парадигмі ко- мунікації) — «габітусом розуму», є основою і громадського дискурсу як метаінституції сус- пільства. Цей «факт» і цей «габітус» є також етичними категоріями, що утворюють мораль- ний фундамент, на якому тільки й може існу- вати наука, а також співпраця вчених Академії наук і вищої школи, ба більше — плідна вза- ємодія науковців і громадянського суспільства задля успішного розвитку нашої країни, чого ми всі так прагнемо. Це той моральний фунда- мент, на якому має формуватися сучасна діа- логічна цивілізація. 12 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2019. (11) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО A.M. Yermolenko H.S. Skovoroda Institute of Philosophy of National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv) ACADEMIC PHILOSOPHY AS A NEW ENLIGHTENMENT FOR DIALOGUE-BASED CIVILIZATION In this article, written upon the occasion of the 100th anniversary of National Academy of Sciences of Ukraine, the au- thor analyzes key trends of development of philosophy in the H.S. Skovoroda Institute of Philosophy of NAS of Ukraine. This analysis is put into the broader context of the paradigmatic changes of the world philosophy in the past decades. A major focus is put on achievements of the Institute’s research fellows in the past decades. Despite domination of the Marxist-Leninist ideology in the Soviet period, the Institute’s researchers went beyond the limits of the Marxist para- digm, and laid the foundation for development of philosophy during the post-Soviet period. In the independent Ukraine, philosophy is developing, both with regard to its language and methodology, in line with global philosophical trends, in the fields like philosophic anthropology, social philosophy, ethics, practical and political philosophy, logic, methodology of science, environmental philosophy etc. Contemporary philosophy in Ukraine took great efforts to develop concepts of democratic state and civil society. It reacts to today’s challenges, related to «post-truth» and «hybrid worldviews», try- ing to counteract dangers of moral relativism and nihilism with regard to norms and values. The author stresses that truth and ethos of research community are the important imperative requirements for the further development of phi- losophy in Ukraine. Keyword: discourse, ethos, truth, science, post-truth, Enlightenment, philosophy, civilization.

Академічна філософія як «нове просвітництво» для діалогічної цивілізації

Репозитарії

Схожі ресурси