До походження назви Виповзів
Походження назви села Виповзів, незважаючи на його простоту на перший погляд, є не таким однозначним. Загальний смисл апелятива, що утворє остову ойконіма, зрозумілий, проте втрата мотиваційної складової з плином часу призвела до виникнення цілого ряду версій його онімізації. На підставі дослідже...
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2019
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162843 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До походження назви Виповзів / О. Дудко // Сiверянський лiтопис. — 2019. — № 6. — С. 12-20. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-162843 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1628432020-01-18T01:26:48Z До походження назви Виповзів Дудко, О. Історія міст і сіл Походження назви села Виповзів, незважаючи на його простоту на перший погляд, є не таким однозначним. Загальний смисл апелятива, що утворє остову ойконіма, зрозумілий, проте втрата мотиваційної складової з плином часу призвела до виникнення цілого ряду версій його онімізації. На підставі дослідження як лінгвістичних, так і археологічних та історичних даних запропоновано як найвірогіднішу версію походження назви шляхом онімізації апелятива «виползово» зі значенням «передмістя, слобідка або крайні в поселенні хати», що було зумовлено певними історичними процесами в історії населеного пункту. The origin of the name of the village of Vypovziv, despite its simplicity at first glance, is not so unambiguous. The general meaning of the appellative forming the stem of the place-name is straightforward, but the loss of the motivational component over time has led to a number of versions of its onymization. Based on the research of linguistic as well as archaeological and historical data, the most probable version of the origin of the name was suggested by the onymization of the appellative «vypolzovo» with the meaning of «the outskirts of a settlement», which was determined by a certain period in the history of the settlement. 2019 Article До походження назви Виповзів / О. Дудко // Сiверянський лiтопис. — 2019. — № 6. — С. 12-20. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.3593518 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162843 811.161.2+902(477.51)+94(477.51) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл Історія міст і сіл Дудко, О. До походження назви Виповзів Сiверянський літопис |
| description |
Походження назви села Виповзів, незважаючи на його простоту на перший погляд, є не
таким однозначним. Загальний смисл апелятива, що утворє остову ойконіма, зрозумілий,
проте втрата мотиваційної складової з плином часу призвела до виникнення цілого ряду
версій його онімізації. На підставі дослідження як лінгвістичних, так і археологічних та
історичних даних запропоновано як найвірогіднішу версію походження назви шляхом онімізації апелятива «виползово» зі значенням «передмістя, слобідка або крайні в поселенні хати», що було зумовлено певними історичними процесами в історії населеного пункту. |
| format |
Article |
| author |
Дудко, О. |
| author_facet |
Дудко, О. |
| author_sort |
Дудко, О. |
| title |
До походження назви Виповзів |
| title_short |
До походження назви Виповзів |
| title_full |
До походження назви Виповзів |
| title_fullStr |
До походження назви Виповзів |
| title_full_unstemmed |
До походження назви Виповзів |
| title_sort |
до походження назви виповзів |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/162843 |
| citation_txt |
До походження назви Виповзів / О. Дудко // Сiверянський лiтопис. — 2019. — № 6. — С. 12-20. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT dudkoo dopohodžennânazvivipovzív |
| first_indexed |
2025-07-14T15:20:12Z |
| last_indexed |
2025-07-14T15:20:12Z |
| _version_ |
1837636164771643392 |
| fulltext |
12 Сіверянський літопис
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
УДК 811.161.2+902(477.51)+94(477.51)
Олексій Дудко.
ДО ПОХОДЖЕННЯ
НАЗВИ ВИПОВЗІВ
Походження назви села Виповзів, незважаючи на його простоту на перший погляд, є не
таким однозначним. Загальний смисл апелятива, що утворє остову ойконіма, зрозумілий,
проте втрата мотиваційної складової з плином часу призвела до виникнення цілого ряду
версій його онімізації. На підставі дослідження як лінгвістичних, так і археологічних та
історичних даних запропоновано як найвірогіднішу версію походження назви шляхом оні-
мізації апелятива «виползово» зі значенням «передмістя, слобідка або крайні в поселенні
хати», що було зумовлено певними історичними процесами в історії населеного пункту.
Ключові слова: Виповзів, ойконім, власна назва, апелятив, етимологія.
Походження назв багатьох населених пунктів є прозорим і зазвичай не викликає
істотних сумнівів. Назви ойконімів, що мають в основі прізвище колишнього власника
(першопоселенця), а також гідроніма, біля якого вони розташовані, як правило, не
становлять труднощів для їх етимологізації. Складніша ситуація з відапелятивними
найменуваннями. Наприклад, походження назви села Гірськ Сновського району
Чернігівської області від апелятива гора [«значне підвищення над навколишньою
місцевістю або серед інших підвищень»1] є достатньо очевидним, враховуючи пере-
пади висот в рельєфі місцевості, що сягають 57 м. Проте для села Гориця Менського
району Чернігівської області з практично рівнинною поверхнею такий підхід не дасть
результату, адже втрачається мотиваційна складова. Полісемія, особливо якщо семеми
одного слова позначають близькі за ознаками предмети чи явища, додає труднощів
для етимологічного аналізу. Якщо мотивуюча семема виходить з ужитку на території
існування утвореної від неї назви населеного пункту, це ще більш ускладнює його ети-
мологізацію. Ойконім Виповзів належить до неоднозначних, що породило розглянуті
нижче версії його походження, і потребує більш ґрунтовного етимологічного аналізу
в сукупності з залученням даних інших наук.
За своєю структурою назва села Виповзів є префіксально-суфіксальним утворен-
ням на основі кореня -повз- від старослов’янського дієслова плъзати2. Префікс ви-,
широковживаний у мові східних і західних слов’ян, означав напрям дії зсередини
при дієсловах руху3. Суфікс –ів (-ов) відзначається продуктивністю як при творенні
прізвищ, які можуть бути не тільки російськими, але й українськими, як це доводить
Ю.К. Редько4. Як топонімічний формант суфікс -ов відомий з найдавніших часів і,
за словами С. Роспонда, був «найтиповішим для назв поселень, утворених від імен
1 Словник української мови: в 11 т. / ред. Білодід І.К. К.: Наукова думка, 1971. Т. 2. С. 124.
2 Етимологічний словник української мови: У семи томах. / ред. Мельничук О.С. К.:
Наукова думка, 2003. Т. 4. С. 467.
3 Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та сло-
вотвору). Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. С. 365.
4 Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. К.: Наукова думка, 1966. С. 92.
Сіверянський літопис 13
володільців»5. Але й відапелятивні утворення з цим суфіксом теж мали місце6. В обох
випадках вони мають яскравий посесивний характер.
Багато назв сіл Козелецького району Чернігівської області отримали назви від
прізвищ своїх засновників чи власників. М.М. Александрович, зокрема, зазначає, що
від роду Біликів походить назва села Білики, від Гарбузів і Гарбузенок — Гарбузин,
Беремицьке завдячує своєю назвою його засновникам — Беремицьким, Сираї і Гло-
мазди були відповідно засновниками сіл Сираї та Гламазди7.
Рідкісне прізвище Выползов фіксується на території України, отже, є підстави роз-
глянути як варіант відантропонімічне походження назви села. Згідно з базою даних
абонентів дротових мереж телефонного зв’язку, прізвище Выползов(а) згадується
одинадцять разів. З них у селі Біляївці Первомайського району Харківської області
— чотири, м. Первомайському Харківської області та у місті Чернігові — по три та у
місті Марганець Дніпропетровської області один раз8. Певною мірою на користь даної
версії може свідчити і одна з легенд, що побутує в селі з подібною назвою — Виповзки
— розташованому у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області і згадуваному
ще в середині XVIII9 та на рубежі XVIII — XIX ст10. Згідно з нею, «нібито у другій по-
ловині XVII ст. тут оселився козак на ймення Виповзок. Від того і назва села пішла»11.
Проте зазначене вище прізвище є не тільки рідкісним, але і не фіксується на да-
ний час ні в селі, назва якого досліджується, ні в жодному з близько розташованих
до нього населених пунктів. Розглядаючи відантропонімічну гіпотезу, не можна не
взяти до уваги ймовірність зворотного походження прізвища від назви населеного
пункту. Ю.К. Редько серед українських прізвищ виділив два типи, що походять
від топонімічних назв: «прикметникові з суфіксами -ськ-, -зьк-, -цьк- й іменникові,
переважно з суфіксом -ець»12; серед іменникових автор виділяв також і безсуфіксні,
зазначаючи, що прізвище може повністю збігатися з топонімічною назвою13. У ро-
сійській ономастиці виділено п’ять типів прізвищ як безсуфіксальних, так і оформ-
лених рядом суфіксів, у тому числі й -ов, на основі топонімів14. Такий перехід назви
населеного пункту у прізвищеву назву його власника зафіксований не дуже далеко
від села Виповзів й історично. Зокрема, в XVI ст. остерський боярин Семен отримав
у володіння село Рожни, а його син Юрій, якому це село перейшло у спадщину від
батька, вже почав називатися Рожновським15. У XVII ст. в селі Церковище (нині село
Підлісне Козелецького району Чернігівської області) згадується Евтухъ Воползов 16,
прізвище якого може бути помилковим написанням від Выползов, і свідчити про його
походження з населеного пункту, назва якого досліджується. На користь цього мо-
жуть свідчити згадані там же Өедка Новгород та Гришка Коростишевец, що, ймовірно,
5 Роспонд С. Структура и стратиграфия древнерусских топонимов. // Восточнославян-
ская ономастика. М.: Наука, 1972. С. 37.
6 Ibid. С. 86 – 88.
7 Александрович М.Н. Остерский уезд. Выпуск 1-й. Историческое описание. Часть І: До
окончания смут в Восточной Украине (1669 г.). К., 1881. С. 37 – 38.
8 Телефонный справочник: Вся Украина — жители. URL: http:// nomerorg.center/
allukraina/ (Дата звернення: 27.08.2019).
9 Адміністративно-територіальний устрій Лівобережної України 50-х років XVIII ст.:
Каталог населених пунктів (за матеріалами архівних податкових реєстрів) / ред. Смолій В.А.
К.: Інститут історії АН УРСР, 1990. С. 68.
10 Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. / ред. Сохань П.С. К.:
Наукова думка, 1997. С. 154.
11 Виповзки: Вікіпедія: Вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D
0%92%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B7%D0%BA%D0%B8 (Дата звернення:
27.08.2019).
12 Редько Ю.К. Op. cit. С. 26.
13 Ibid. С. 31.
14 Суперанская А.В., Суслова А.В. О русских фамилиях. Спб.: Авон; Издательский Дом
«Азбука-классика», 2008. С. 165-166.
15 Александрович М.Н. Op. cit. С. 26.
16 Переписні книги 1666 року / ред. Романовський В.О. К.: Археографічна комісія ВАН,
1933. С. 366
14 Сіверянський літопис
походили з міст відповідно Новгорода-Сіверського Чернігівської області та Корости-
шева Житомирської. Згадується також і Радко Выполщенко в містечку Гоголів (нині
село Броварського району Київської області) в тому ж джерелі17. Його ж прізвище
фіксується також у родовому відмінку однини і у формі Радка Выповзченка 18. Деякі
прізвища на -енко Ю.К. Редько також відніс до похідних від назв населених пунктів,
зазначаючи, щоправда, що прізвища цього типу, «утворені від назв населених пунктів,
важко відмежувати від прізвищ, які самі стали основою для створення топоніма»19.
Проте виглядає сумнівним, що прізвище, словотвірний тип якого є найпоширенішим
на території східної України20 і уперше згадується тільки в другій половині XVII ст.,
могло стати основою для назви населеного пункту, який вперше згадується ще напри-
кінці XV ст. При описі Остерського замку 1552 р. згадується Панкратъ Свиповзова 21,
сама форма прізвища котрого безпосередньо вказує на походження з Виповзова.
Отже, ймовірність відантропонімічного походження досліджуваної назви виглядає
малоймовірною.
Ймовірність відантропонімічного походження назви Виповзів ставить під сумнів
також і наявність цілого ряду однойменних населених пунктів на території Російської
Федерації: шість у Ярославській області (у Данилівському, Переяславському, Поше-
хонському, Ростовському, Тугаївському, Углицькому районах), шість у Костромській
області (у Вохомському районі, у Дмитрівському сільському поселенні, Костомській,
Орехівській сільських округах Галицького району, Мантуровському, Шар’їнському
районах), п’ять у Вологодській області (у Бабаївському, Великоустюзькому, Кичмен-
сько-Городецькому, Сокольському, Устюженському районах), п’ять у Нижегородській
області (в Ардатовському, Богородському, Борському, Дальньоконстянтинівському,
Шатковському районах), три у Владимирській області (у Меленківському, Петушин-
ському, Юр’їв-Польському районах), три у Кировській області (у Подосинівському,
Санчгурському та Унинському районах), три у Тверській області (в Андреаполь-
ському, Бологовському, Калязинському районах), два в Архангельській області (у
Вілегодському та Котлаському районах), два в Іванівській області (в Ільїнському та
Родниківському районах), два в Калузькій області (у Кіровському та Юхновському
районах), два в Рязанській області (у Кадомському та Спаському районах), по одному
в Тальменському районі Алтайського краю, Старооскольському районі Бєлгородської
області, Трубчевсьому районі Брянської області, Солнцевському районі Курської
області, Лодейнопольському районі Ленінградської області, Краснинському районі
Липецької області, Медведівському районі республіки Марій Ел, Парфинському
районі Новгородської області, Кунгурському районі Пермського краю, Плюському
районі Псковської області, Волзькому районі Самарської області, В’яземському районі
Смоленської області, Сурському районі Улянівської області22. Якщо до їхньої кількості
додати ще закрите адміністративно-територіальне утворення Озерний, однією з назв
якого є Виползово за назвою розташованого поряд з населеним пунктом аеродрому,
розташоване у Тверській області Російської Федерації, та село Виповзки Переяслав-
Хмельницького району Київської області України, що має з іншими назвами спільну
основу, відрізняючись тільки суфіксальним оформленням, то загальна кількість
сільських поселень з подібною назвою сягає п’ятдесяти п’яти. Таким чином, вірогід-
ність відантропонімічної версії походження назви села Виповзів є не дуже високою
за умови того, що кількість однойменних або подібних за назвою населених пунктів
істотно переважає розповсюдження відповідного прізвища. Отже, існує необхідність
розглянути й інші можливі версії походження досліджуваної назви.
17 Ibid. С. 326.
18 Ibid. С. 331.
19 Редько Ю.К. Op. cit. С. 28.
20 Ibid. С. 195.
21 Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, со-
стоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе. К. 1886. Ч. VII. Т. 1:
Акты о заселении Юго-Западной России. С. 596.
22 Выползово: Википедия: Свободная энциклопедия. URL: https://ru.wikipedia.org/wik
i/%D0%92%D1%8B%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BE (Дата
звернення: 27.08.2019).
Сіверянський літопис 15
Як варіант можна розглянути походження назви від апелятива выползово, що тлума-
читься В. І. Далем як «передмістя, слобідка або крайні в поселенні хати»23, присутнього
у деяких говорах російської мови з таким же значенням24. Він був запропонований
О.П. Карпенко для тлумачення походження назви села Виповзки Переяслав-Хмель-
ницького району Київської області, яка також згадує і Виповзів Козелецького району
Чернігівської області25. Окрім цього, існує також і місцева легенда, відповідно до якої
у сиву давнину частина жителів містечка Остер переселилася на нове місце за Десну,
де і утворила нове поселення. Так як відстань між Остром і новоутвореним поселен-
ням несуттєва, то люди немовби «виповзли» з містечка. Звідси і походить назва села.
Згідно зі ще однією легендою, що побутує в селі Виповзки Переяслав-Хмельницького
району Київської області, «в сиву давнину по річці Сувгиря ішов корабель, який за-
знав аварії в цій місцевості і почав тонути. Пасажири, які на ньому були, врятувалися
вплав і виповзли з води на берег, де й спорудили собі якісь тимчасові житла. А по-
селення, засноване людьми, які буквально виповзли з води, згодом почали називати
Виповзки»26. А.Л. Казаков висунув припущення, що назва Виповзів «пов’язана із
топографією даного населеного пункту, що виходить («виповзає») далеко в заплаву
вузьким довгим мисом»27.
Для перевірки зазначених версій розглянемо історичні відомості та дані археології
щодо села Виповзів, що можуть допомогти обґрунтувати або спростувати ту чи іншу
версію.
Перша згадка про Виповзів (у формі Выполозово) датується кінцем XV ст., коли
село входить у перелік населених пунктів, що належали до маєтку Марії Трабської,
дочки Митька Секири, з центром в Острі28. Згідно з джерелом, Виповзів разом з інши-
ми, зазначеними в ньому населеними пунктами, входив до володінь Митька Секири,
батька Марії Трабської, якій він відійшов у спадок. Її батькові він був пожалуваний
київськими удільними князями Олельком та Семеном, що є аргументом на користь
існування населеного пункту ще в першій половині XV ст., так як Олелько та Семен
княжили у Києві у 1443 – 1454 та 1454 – 1470 роках відповідно. На це також вказує
і згадка про Виповзівську землю у першій чверті XV ст. без зазначення самого насе-
леного пункту29. В.Л. Беренштам відносив першу згадку про Виповзів до 1392 р., не
наводячи, щоправда, будь-яких доказів такому датуванню30. Очевидно, останній мав
на увазі роботу М.М. Александровича, який писав, що «(...) Вітольд видалив з Києва
Володимира в 1392 р., а потім віддав Остер, Чернин, Боденьки, Виповзів, (...) князю
Дмитру Сокирі»31, посилаючись при цьому на джерело кінця XV ст.
Неодноразово населений пункт фіксується у XVI - XVII ст. У 1552 р. Виповзів
23 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 т. Второе издание, ис-
правленное и значительно умноженное по рукописи автора. С.-Петербург; М.: Издание книго-
продавца-типографа М.О. Вольфа, 1880—1882. Т. ІІІ. С. 312.
24 Словарь русских народных говоров. Выпуск пятый: Военство — Выростковый / ред.
Филин Ф.П. Ленинград: Наука, 1970. С. 330.
25 Карпенко О.П. З української ойконімії Київщини: етимологічні коментарі // Записки
з ономастики. 2015. Вип. 18. С. 277.
26 Виповзки: Вікіпедія: Вільна енциклопедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%
D0%92%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B7%D0%BA%D0%B8 (Дата звернення:
27.08.2019).
27 Козаков А.Л. Де відбулися князівські «снеми» 1155 та 1159 рр. (історико-
археологічний аспект локалізації літописної Лутави) // Любецький з’їзд князів 1097 року в
історичній долі Київської Русі: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої
900-літтю з’їзду князів Київської Русі у Любечі / ред. Толочко П.П. Чернігів: Сіверянська
думка, 1997. С. 103.
28 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные
археографическою комиссиею. СПб., 1846. Т. 1: 1340 – 1506. С. 98.
29 Ibid. С. 38.
30 Коваленко В.П. Новий могильник козацької доби з с. Виповзів на Чернігівщині //
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 22. Ч. І. /
ред. Титова О.М. К.: НДЦ «Часи козацькі», 2013. С. 188.
31 Александрович М.Н. Op. cit. С. 10.
16 Сіверянський літопис
згадується при описі Остерського замку як село, належне до нього32. Згідно з лю-
страцією Київського воєводства 1616 р., Виповзів («Wypelznow») належав Флоріану
Олешку з Володимира33. Під 1618 роком Виповзів згадується як село над Десною
в землі Київській за Дніпром: «села Выползова (...) seła Wypolzowa» і переходить з
володіння Олешка до Подгаєцького34. У переписних книгах 1666 р. міститься опис
подвір’їв села, де воно має форму Выползово35.
У першій половині XVIII ст. Виповзів належав Київському Богоявленському
Братському монастирю, мав 33 двори, а назва села згадується у двох варіантах: Випо-
лзовка і Виползовъ36. Наприкінці XVIII ст. у Виповзові налічувалося 52 хати. Двоє його
мешканців належали до духовного стану. Село входило до складу Остерської сотні
Київського полку37. На рубежі XVIII-XIX ст. згідно зі «Списком наявних у Мало-
російській губернії селищ, із зазначенням, в яких вони містяться повітах і скільки в
кожному душ чоловічої статі, що сплачують податки 1799-1801 років» село Виповзів
належало до Козелецького повіту, і в ньому нараховувалося 200 жителів чоловічої
статі, які сплачували податки38.
Станом на 1859 рік село перебувало у складі Остерського повіту Чернігівської гу-
бернії, мало православну церкву, а кількість жителів сягала 643 осіб. Разом з основним
Выползовъ, наводяться й інші варіанти написання назви: Выползово, Выповзовъ39. Така
сама форма назви зафіксована і в 1885 р., коли кількість жителів сягнула 716 осіб40.
За даними 1901 р., в селі нараховувалось 1124 жителі, форма назви залишається не-
змінною: Выползовъ41. Уже через чверть століття кількість жителів у населеному пункті
зростає до 1716, назва — Выползов — залишається незмінною42. Форма Виповзів є
єдиною протягом усього ХХ ст.43 і зберігається на сьогодні. На підставі розглянутих
історичних матеріалів з історії Виповзова можна зробити висновок, що село вперше
згадується у джерелах наприкінці XV ст., при тому є підстави вважати, що на початку
XV ст. воно вже існувало і протягом усієї своєї подальшої історії не припиняло свого
32 Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссиею для разбора древних актов,
состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе. К., 1886. Ч. VII.
Т. 1: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 597.
33 Jabłonowski A. Žródła dziejowe. Tom V: Lustracye królewszczyzn ziem ruskich: Wołynia,
Podola i Ukrainy z piérwszéj połowy XVII wieku. Warszawa: Skład Glówny w Księgarni Gebethnera
i Wolffa, 1877. S. 99.
34 Руська (Волинська) метрика: Регести документів Коронної канцелярії для українських
земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673 / ред. Боряк Г.
К.: Державний комітет архівів України, 2002. С. 607.
35 Переписні книги 1666 року. Op. cit. С. 365.
36 Василенко Н. Генеральное слетвие о маетностях Киевскаго полка 1729 – 31 гг. //
Чтения в историческом обществе Нестора летописца. К., 1893. Кн. 7. С. 35, 62.
37 Описи Київського намісництва 70 – 80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела
/ ред. Сохань П.С. К.: Наукова думка, 1989. С. 98.
38 Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. / ред. Сохань П.С. К.:
Наукова думка, 1997. С. 133.
39 Списки населенных мест Российской Империи, составленные и издаваемые
Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел: XLVIII: Черниговская
губерния. Санкт-Петербург, 1866. С. 140.
40 Волости и важнейшия селения европейской России: По данным обследования,
произведеннаго статистическими учреждениями Министерства Внутренних Дел, по порученю
Статистическаго Совета. Выпуск III: Губернии малороссийския и юго-западныя. СПб.:
Центральный статистический комитет, 1885. С. 120.
41 Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по
данным 1901 года. Чернигов, 1902. С. 33.
42 Список населенных мест Черниговской губернии 1924 г. Чернигов: Госполитография,
1924. С. 126.
43 Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року / ред.
Попівський М.Ф. К.: Українське видавництво політичної літератури, 1947. С. 668; Українська
РСР: Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1972 року / [упор. Шелягін Д.О. К.:
Ордена трудового червоного прапора видавництво політичної літератури України, 1973. С. 538.
Сіверянський літопис 17
існування. Більш-менш сталою зберігається і назва, відмінності незначні і залежать
переважно від мови (польська, російська, українська).
Археологічні дослідження біля Виповзова розпочалися ще у ХІХ ст., переважно
розвідкові роботи велися періодично протягом усього ХХ ст., а в останні роки екс-
педиція, що досліджує Виповзівське городище, працює щорічно. Здобутки археологів
за понад століття досліджень дозволяють скласти певне уявлення про заселення цієї
місцевості в різні історичні епохи.
Найраніші археологічні матеріали на виповзівському городищі представлені
керамікою епохи неоліту. Добу бронзи репрезентують кераміка та поховання. Про-
те найповніше представлені матеріали давньоруського часу, серед яких виділяється
кілька будівельних горизонтів44.
На городищі присутні матеріали кінця ІХ — середини Х ст.: житлова забудова і
господарські споруди, сліди перебудов, ознак садибної забудови не зафіксовані. Спо-
руди середини Х ст. мають сліди пожежі45.
На посаді в зачистках виявлено матеріали Х — ХІІ ст., причому переважають ма-
теріали Х ст., споруди датуються винятково Х ст., деякі зі слідами горіння46. В межах
Х ст. простежено три будівельні горизонти47. Знахідки, що датуються ХІІ — ХІІІ ст.,
фіксувалися й експедицією І.І. Ляпушкіна у 1947 р48.
Оборонні споруди виповзівського городища виникають на межі ІХ — Х ст49. Після
загибелі в пожежі в Х ст. вони відновлюються в ХІІ ст. лише як легкі укріплення50.
Два горизонти забудови Х ст. загинули під час пожежі. В.М. Скороход, Д.М. Козубова,
Л. В. Мироненко зазначають, що «шари пожеж на посаді повністю синхронні руйнації
оборонних споруд на городищі». Це, на думку авторів, підтверджує той факт, що вони
були наслідком військових сутичок51.
Супутником крупного поселення мав би бути й могильник. В.Л. Беренштам на
схемплані місцевості вказав дві групи насипів, які могли б бути залишками курган-
них могильників: «Чкурилові горби», розташовані на захід від мису і примикають
безпосередньо до посаду городища52, та «Пимчище» — піщані бугри, що знаходяться
на південь від села53. Розкопки п’яти «бугрів» з першої групи виявили рештки трьох
глинобитних печей і не можуть відноситись до могильника54. Друга група скоріше за
все ідентифікується з могильниками ймовірно давньоруського часу Десна І і Десна ІІ,
що знаходяться за південною околицею селища Десна55.
44 Скороход В.М., Моця О.П., Ситий Ю.М., Жигола В.С. Роботи на виповзівському городищі
// Археологічні дослідження в Україні 2013. К.: Інститут археології НАН України, 2014. С. 289.
45 Скороход В.М., Капустін К.М., Мироненко Л.В, Терещенко О.В. Нові дослідження
на посаді виповзівського городища // Археологічні дослідження в Україні 2013. К.: Інститут
археології НАН України, 2014. С. 287.
46 Скороход В.М., Сита Л.Ф., Шумей О.М. Зачистки культурного шару на посаді
виповзівського городища // Археологічні дослідження в Україні 2013. К.: Інститут археології
НАН України, 2014. С. 290.
47 Скороход В.М., Моця О.П., Ситий Ю.М., Жигола В.С. Op. cit. С. 289.
48 Веремейчик О.М. Розвідувальна експедиція І.І. Ляпушкіна 1947 р. на Чернгівщині //
Сіверянський літопис. 2008. № 6. С. 42.
49 Моця О.П., Скороход В.М., Ситий Ю.М. Оборонні споруди виповзівського городища
// Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.: Научный ежегодник.
Чернигов: Десна Полиграф, 2012. С. 61.
50 Ibid. С. 62.
51 Скороход В.М., Козубова Д.М., Мироненко Л.В. Дослідження житлової забудови
кінця ІХ — середини Х ст. на посаді виповзівського городища // Ibid. С. 95.
52 Коваленко В.П. Новий могильник козацької доби з с. Виповзів на Чернігівщині //
Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 22. Ч. І.
К.: НДЦ «Часи козацькі», 2013. С. 186.
53 Ibid.
54 Коваленко В.П., Скороход В. М. Виповзів — дружинний табір у Нижньому Подесенні
// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. Вип. 73. Серія: Історичні
науки. № 6 / ред. Дятлов В.О. Чернігів, 2009. С. 68.
55 Моця А.П., Шидловский П.С. Исследования памятников археологии Нижнего Поде-
сенья // Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.: Научный ежегодник
/ ред. Толочко П. П. Чернигов: Десна Полиграф, 2012. С. 68.
18 Сіверянський літопис
Ще більш пізні матеріали представлені похованнями XVII ст. Вперше поховання
першої половини XVII ст. на виповзівському городищі було досліджено наприкінці
ХІХ ст. В.Л. Беренштамом. Воно надійно датується виявленим шелягом шведського
короля Густава ІІ Адольфа, який знаходився між кистями рук небіжчика. Кістки лю-
дей фіксувалися ним і в осипах валу городища56. Поховання XVII ст. досліджувалося
і пізніше57.
Проаналізовані дані дають змогу розглянути і певним чином узагальнити виник-
нення і розвиток населеного пункту, що простежується археологічно. Він виникає
наприкінці ІХ ст. і бурхливо розвивається протягом наступного, про що свідчать
декілька досліджених будівельних горизонтів, датованих цим часом. Населений
пункт складався з укріпленого городища, посаду і подолу. Протягом Х ст. поселення
не-одноразово зазнавало руйнувань під час військових сутичок.
Археологічні матеріали наступного періоду, по ХІІІ ст. включно, є незначними,
сконцентрованими переважно на посаді, слідів забудови ХІ — ХІІІ ст. не виявлено, що
може вказувати на периферійність цієї території щодо поселення того часу. Проте їхня
наявність не дає підстав вважати, що після пожеж і руйнувань у результаті збройних
конфліктів Х ст. життя на поселенні зникає, і воно припиняє своє існування. Розта-
шування курганного могильника на південний захід від мису, зайнятого поселенням,
може вказувати, зокрема, і на напрямок зростання території поселення. На цей напря-
мок також вказує і відсутність культурного шару на захід та північний захід від мису.
На даний час місцевість між стародавнім поселенням, що засвідчене тільки
археологічно, та синхронним останньому курганним могильником зайнята сучасним
селом Виповзів, яке відоме за писемними згадками ще з XV ст. Отже, між археоло-
гічною пам’яткою і першою згадкою сучасного населеного пункту є проміжок у часі
лише близько століття. Якщо ж врахувати ще можливий вплив монгольської навали
середини ХІІІ ст., що міг також позначитись на розмірах поселення у другій полови-
ні ХІІІ — XIV ст. (археологічні матеріали саме цього періоду поки що не виявлені),
можна з високою ймовірністю припустити зв’язок археологічної пам’ятки з сучасним
населеним пунктом. Етапи розвитку села тоді виглядатимуть таким чином. У ІХ ст.
виникає поселення з розгалуженою структурою: укріплене городище, посад, поділ.
Протягом Х ст. населений пункт бурхливо розвивається, збільшує свою територію,
про що свідчать декілька виявлених будівельних горизонтів. У результаті однієї з
військових сутичок більша частина поселення (городище, частина посаду, розташо-
вана на мисі) гине у вогні, і життя там на довгий час припиняється. В ХІ — ХІІІ ст.
продовжує існування тільки крайня околиця населеного пункту, яка і стає центром
села, згаданого в історичних джерелах століттям пізніше. Відтак село розвивається
винятково в південному напрямку, поступово сягаючи сучасних його меж. Територія ж
давньоруського поселення для житлової забудови більше не використовується, лише
у XVII ст. там з’являється пізньосередньовічне кладовище, яке існувало нетривалий
час і відсутнє вже на топографічних картах ХІХ ст.
Отже, враховуючи проаналізовані лінгвістичні, археологічні та історичні дані,
найвірогіднішою постає гіпотеза виникнення досліджуваної назви населеного пункту
лексико-семантичним способом словотвору від відповідного апелятива з онімізацією
останнього. Російський апелятив выползово, що тлумачиться як «передмістя, слобідка
або крайні в поселенні хати», влучно ілюструє особливості становлення сучасного
села Виповзів.
References
Aleksandrovich, M. (1881). Osterskii uezd: Vypusk 1-y: Istoricheskoe opisanie: Chast I:
Do okonchaniya smut v Vostochnoi Ukraine (1669 g.). Kyiv, Ukraine: (n.p.).
Antonovich, V. (Comp.). (1886). Arkhiv Yugo-Zapadnoi Rossii, izdavaemyi komyssieyu
dlia razbora drevnikh aktov, sostoyashhei pri Kievskom, Podolskom i Volynskom General-
Gubernatore. Ch. VII. T. 1: Akty o zaselenii Yugo-Zapadnoi Rossii. Kyiv, Ukraine: (n.p.).
56 Коваленко В.П. Op. cit. С. 186.
57 Скороход В.М., Моця О.П., Ситий Ю.М., Жигола В.С. Op. cit. С. 289.
Сіверянський літопис 19
Bara, G. (Ed.). (1924). Spisok naselennykh mest Chernigovskoi gubernii 1924 g. Chernihiv,
Ukraine: Gospipolitografiya.
Bevzenko, S. (1960). Istorychna morfolohiia ukrainskoi movy (Narysy iz slovozminy ta
slovotvoru). Uzhhorod, Urkaine: Zakarpatske oblasne vydavnytstvo.
Bilodid I. (Ed.). (1971). Slovnyk ukrainskoi movy. (Vol. 2). Kyiv, Ukraine: Naukova
dumka.
Boriak, H. (Ed.). (2002). Ruska (Volynska) metryka: Rehesty dokumentiv Koronnoi
kantseliarii dlia ukrainskykh zemel (Volynske, Kyivske, Bratslavske, Chernihivske voievodstva)
1569-1673. Kyiv, Ukraine: Derzhavnyi komitet arkhiviv Ukrainy.
Dal, V. (1880). Tolkovyi slovar zhivago velikorusskago yazyka: V 4 t. (2nd ed., Vol. 1).
Saint Petersburg, Russia: Izdanie knigoprodavtsa-tipografa M. O. Volfa.
Filin, F. (Ed.). (1970). Slovar russkikh narodnykh govorov. Vypusk piatyi: Voenstvo —
Vyrostkovyi. Saint Petersburg, Russia: Nauka.
Grigorovich, I. (Comp.). (1846). Akty, otnosiashhiesia k istorii Zapadnoi Rossii, sobrannye
i izdannye arkheograficheskoyu komissieyu. T. 1: 1340—1506. Saint Petersburg, Russia: (n.p.).
Jabłonowski, A. (1877). Žródła dziejowe. Tom V: Lustracye królewszczyzn ziem ruskich:
Wołynia, Podola i Ukrainy z piérwszéj połowy XVII wieku. Warszawa, Poland: Skład Glówny
w Księgarni Gebethnera i Wolffa.
Karpenko, O. (2015). Z ukrainskoi oikonimii Kyivshchyny: etymolohichni komentari.
Zapysky z onomastyky, 2015, 18, 273 – 285.
Kovalenko, V., & Skorohod, V. (2009). Vypovziv — druzhynnyi tabir u Nyzhnomu
Podesenni. In V. Diatlov (Ed.), Visnyk Chernihivskoho derzhavnoho pedahohichnoho
universytetu. Vyp. 73. Seriia: Istorychni nauky. 6 (pp. 66-81). Chernihiv, Ukraine: (n.p).
Kovalenko, V. (2013). Novyi mohylnyk kozatskoi doby z s. Vypovziv na Chernihivshchyni.
In O. Tytova (Ed.), Novi doslidzhennia pamiatok kozatskoi doby v Ukraini: Zbirnyk naukovykh
prats. Vyp. 22. Ch. I (pp. 186-191). Kyiv, Ukraine: NDTs «Chasy kozatski».
Kozakov, A. (1997). De vidbulysia kniazivski «snemy» 1155 ta 1159 rr. (istoryko-
arkheolohichnyi aspekt lokalizatsii litopysnoi Lutavy). In P. Tolochko (Ed.), Liubetskyi
zizd kniaziv 1097 roku v istorychnii doli Kyivskoi Rusi: Materialy Mizhnarodnoi naukovoi
konferentsii, prysviachenoi 900-littiu zizdu kniaziv Kyivskoi Rusi u Liubechi (pp. 101-108).
Chernihiv, Ukraine: Siverianska dumka.
Melnychuk, O. (Ed.). (2003). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy: U semy tomakh.
(Vol. 4). Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.
Motsia, A., Shydlovskii, & P. (2012a). Issledovaniya pamiatnikov arkheologii Nizhnego
Podesenia. In P. Tolochko (Ed.), Arkheologicheskie issledovaniya v Evroregione «Dnepr» v
2011 g.: Nauchnyi ezhegodnik (pp. 66 – 73). Chernihiv, Ukraine: Desna Polihraf. 66—73.
Motsia, O., Skorokhod, V., & Sytyi, Yu. (2012b). Oboronni sporudy vypovzivskoho
horodyshcha. In P. Tolochko (Ed.), Arkheologicheskie issledovaniya v Evroregione «Dnepr»
v 2011 g.: Nauchnyi ezhegodnik (pp. 60-65). Chernihiv, Ukraine: Desna Polihraf.
Popivskyi, M. (Ed.). (1947). Ukrainska RSR: Administratyvno-terytorialnyi podil na 1
veresnia 1946 roku. Kyiv, Ukraine: Ukrainske vydavnytstvo politychnoi literatury.
Redko, Yu. (1966). Suchasni ukrainski prizvyshcha. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.
Romanovskyi, V. (Ed.). (1933). Perepysni knyhy 1666 roku. Kyiv, Ukraine: Arkheohra-
fichna komisiia VAN.
Rospond, S. (1972). Struktura y stratyhrafyia drevnerusskykh toponymov. In A. Super-
anskaya (Ed.), Vostochnoslavianskaia onomastyka (pp. 9 – 89). Moscow, Russia: Nauka, 1972.
Sheliahin, D. (Ed.). (1973). Ukrainska RSR: Administratyvno-terytorialnyi podil na 1
sichnia 1972 roku. Kyiv, Ukraine: Ordena trudovoho chervonoho prapora vydavnytstvo
politychnoi literatury Ukrainy.
Skorokhod, V., Kozubova, D., & Myronenko, L. (2012). Doslidzhennia zhytlovoi zabu-
dovy kintsia IX — seredyny X st. na posadi vypovzivskoho horodyshcha. In P. Tolochko
(Ed.), Arkheologicheskie issledovaniya v Evroregione «Dnepr» v 2011 g.: Nauchnyi ezhegodnik
(pp. 94 – 99). Chernihiv, Ukraine: Desna Polihraf.
Skorokhod, V, Syta, L., & Shumei, O. (2014a). Zachystky kulturnoho sharu na posadi
vypovzivskoho horodyshcha. In Arkheolohichni doslidzhennia v Ukraini 2013 (pp. 289 – 290).
Kyiv, Ukraine: Instytut arkheolohii NAN Ukrainy.
Skorokhod, V., Kapustin, K., Myronenko, L., & Tereshchenko, O. (2014b). Novi doslidz-
20 Сіверянський літопис
hennia na posadi vypovzivskoho horodyshcha. In Arkheolohichni doslidzhennia v Ukraini
2013 (pp. 286 – 287). Kyiv, Ukraine: Instytut arkheolohii NAN Ukrainy.
Skorokhod, V., Motsia, O., Sytyi, Yu., & Zhyhola, V. (2014c). Roboty na vypovzivskomu
horodyshchi. In Arkheolohichni doslidzhennia v Ukraini 2013 (pp. 288 – 289). Kyiv, Ukraine:
Instytut arkheolohii NAN Ukrainy.
Smolii, V. (Ed.). (1990). Administratyvno-terytorialnyi ustrii Livoberezhnoi Ukrainy
50-kh rokiv XVIII st.: Kataloh naselenykh punktiv (za materialamy arkhivnykh podatkovykh
reiestriv). Kyiv, Ukraine: Instytut istorii AN URSR.
Sokhan, P. (Ed.). (1989). Opysy Kyivskoho namisnytstva 70-80 rokiv XVIII st.: Opysovo-
statystychni dzherela. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.
Sokhan, P. (Ed.). (1997). Opysy Livoberezhnoi Ukrainy kintsia XVIII — pochatku XIX
st. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka.
Spiski naselennykh mest Rossiiskoi Imperii, sostavlennye i izdavaemye Tsentralnym statis-
ticheskim komitetom Ministerstva vnutrennikh del: XLVIII: Chernigovskaia guberniya. (1866).
Saint Petersburg, Russia: (n.p.).
Spisok naselennykh mest Chernigovskoi gubernii, imeyushhikh ne menee 10 zhitelei, po
dannym 1901 goda. (1902). Chernihiv, Ukraine: (n.p.).
Superanskaya, A., & Suslova, A. (2008). O russkikh familiyakh. Saint Petersburg, Rus-
sia: Avon.
Vasilenko, N. (Comp.). (1893). Generalnoe sledstvie o maetnostiakh Kievskago polka
1729-31 gg. In M. Vladimirskii-Budanov & N. Dashkevich (Eds.), Chteniya v istoricheskom
obshhestve Nestora letopistsa. Kn. 7 (pp. 29-68). Kyiv, Ukraine: (n.p.).
Veremeichyk, O. (2008) Rozviduvalna ekspedytsiia I. I. Liapushkina 1947 r. na
Chernhivshchyni. Siverianskyi litopys, 6, 40-47.
Volosti i vazhneishiya seleniya evropeiskoi Rossii : Po dannym obsledovaniya,
proizvedennago statisticheskimi uchrezhdeniyami Ministerstva Vnutrennikh Del, po
porucheniyu Statisticheskago Soveta. Vypusk III: Gubernii malorossiiskiya i yugo-zapadnyya.
(1885). Saint Petersburg, Russia: Tsentralnyi statisticheskii komitet.
Vypolzovo. (2019). Retrieved August 27, 2019, from Wikipedia: https://ru.wikipedia.
org/wiki/%D0%92%D1%8B%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B7%D0%BE%D0%B
2%D0%BE
Vypolzov(a). (n.d.). Retrieved from http://www.nomer.org/allukraina/
Vypovzky. (2019). Retrieved August 27, 2019, from Wikipedia: https://uk.wikipedia.
org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B7%D0%BA%D0%B8
Дудко Олексій Сергійович — військовослужбовець Збройних сил України (Чер-
нігів, вул. Рокоссовського, 16/116, Україна), e-mail: aldudko@gmail.com
Dudko Oleksii Serhiiovych — serviceman of the Ukrainian army (Chernihiv,
Rokossovskoho st., 16/116, Ukraine), e-mail: aldudko@gmail.com
ON THE ORIGIN OF THE PLACE-NAME VYPOVZIV
The origin of the name of the village of Vypovziv, despite its simplicity at first glance, is not
so unambiguous. The general meaning of the appellative forming the stem of the place-name
is straightforward, but the loss of the motivational component over time has led to a number
of versions of its onymization. Based on the research of linguistic as well as archaeological
and historical data, the most probable version of the origin of the name was suggested by the
onymization of the appellative «vypolzovo» with the meaning of «the outskirts of a settle-
ment», which was determined by a certain period in the history of the settlement.
Key words: Vypovziv, oikonym, proper name, appellative, etymology.
Дата подання: 14 вересня 2019 р.
DOI: 10.5281/zenodo.3593518
|