Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.

У статті описано становлення та розвиток Шосткинського порохового заводу, що був одним з найбільших у Російській імперії.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2017
1. Verfasser:	Кокшайкін, М.Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2017
Schriftenreihe:	Питання історії науки і техніки
Schlagworte:	Історія галузей та підприємств
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/163285
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст. / М.Г. Кокшайкін // Питання історії науки і техніки. — 2017. — № 4. — С. 21-28. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-163285
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1632852020-01-30T01:29:23Z Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст. Кокшайкін, М.Г. Історія галузей та підприємств У статті описано становлення та розвиток Шосткинського порохового заводу, що був одним з найбільших у Російській імперії. The article describes the formation and development of Shostka Powder Plant, one of the largest in the Russian Empire. В статье описаны становление и развитие одного из самых больших в Российской империи Шосткинского порохового завода. 2017 Article Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст. / М.Г. Кокшайкін // Питання історії науки і техніки. — 2017. — № 4. — С. 21-28. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/163285 658.2:662.3(477) «17/19» uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія галузей та підприємств Історія галузей та підприємств
spellingShingle	Історія галузей та підприємств Історія галузей та підприємств Кокшайкін, М.Г. Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст. Питання історії науки і техніки
description	У статті описано становлення та розвиток Шосткинського порохового заводу, що був одним з найбільших у Російській імперії.
format	Article
author	Кокшайкін, М.Г.
author_facet	Кокшайкін, М.Г.
author_sort	Кокшайкін, М.Г.
title	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.
title_short	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.
title_full	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.
title_fullStr	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.
title_full_unstemmed	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.
title_sort	обладнання вододіючих та сухопутних фабрик шосткинського порохового заводу у xviii-xx ст.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2017
topic_facet	Історія галузей та підприємств
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/163285
citation_txt	Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст. / М.Г. Кокшайкін // Питання історії науки і техніки. — 2017. — № 4. — С. 21-28. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT kokšajkínmg obladnannâvododíûčihtasuhoputnihfabrikšostkinsʹkogoporohovogozavoduuxviiixxst
first_indexed	2025-07-14T15:47:57Z
last_indexed	2025-07-14T15:47:57Z
_version_	1837637911010344960
fulltext	ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 21 УДК 658.2:662.3(477) «17/19» ОБЛАДНАННЯ ВОДОДІЮЧИХ ТА СУХОПУТНИХ ФАБРИК ШОСТКИНСЬКОГО ПОРОХОВОГО ЗАВОДУ У XVIII-XX СТ. Кокшайкін М.Г. (Шосткинський краєзнавчий музей) В статті описано становлення та розвиток Шосткинського порохового заводу, що був одним з найбільших у Російській імперії. Ключові слова: Шосткинський пороховий завод, димний порох, пороховий завод, пороховий млин, бігунний агрегат Вітчизняна історія виробництва пороху більше двох століть щільно пов'язана з Шосткинським казенним пороховим заводом, який безумовно вважається патріархом серед підпри- ємств цієї галузі. Активне виробництво пороху в Україні розпочалося у XVII ст. Це обумовлено, в першу чергу, близькіс- тю до театрів бойових дій. А по-друге, кліматичні умови України сприяли не лише природному утворенню, але й дозволяли штучними методами досяга- ти непоганих результатів у виготов- ленні найбільш важливого складника пороху – калієвої селітри. На початку ХІХ століття із 107 селітряних заводів Російської імперії 78 знаходились на території сучасної України [1, 101]. У "Росписному списку" від 1677 р. є запис про виготовлення пороху в Києві на "зелейном дво- ре… в малом городке, что на Печер- ской горе" [2, 149]. Відомо, що за часів гетьмана Д.Апостола на початку XVIII ст. у хуторі Портніках, що біля села Ве- люхан (зараз Чернигівська обл.) був пороховий завод. У 1712 р. для домовлення з гене- ральним старшиною, а особливо з ста- родубським полковником П.Полубо- тком та іншими, в яких "есть в тамош- них городах и уездах селитренные и пороховые заводы". Сенатом до Украї- ни був відряджений Н. Коковинський з метою укладення угод на поставку до Москви пороху та селітри [2, 183-185]. У розпал Турецької війни указом Петербурзької Військової колегії від 14 лютого 1736 року було дозволено ви- робляти порох для Української Генера- льної Артилерії безпосередньо в Україні. Згідно цього указу було відкрито поро- ховий завод у хуторі Шкірманівський на річці Усок, який виробляв порох до 1762 р., коли був зупинений у зв'язку з неста- чею води у річці. Тоді ж був зупинений й інший завод "в двух верстах от г. Глу- хова, на р. Есмане" [2, 233-234]. "В 1738 году русскимъ прави- тельствомъ сделано было распоряже- ние об устройстве пороховаго завода при одномъ из слободскихъ пол- ковъ... Вследствие этого повеления ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 22 малороссийскою войсковою канцеля- риею разрешено было маіору По- стельникову завести для пороховаго завода мельницу о двухъ поставах и объ одной толчее на реке Шостке (в нынешней Черниговской губерніи, Глуховскаго уезда). Таким образомъ, было положено основаніе нынешне- му Шостенскому пороховому заводу, остававшемуся до 1764 года въ пол- номъ веденіи малороссійскаго мест- наго правительства (гетьмана графа К.Разумовського). С отменою же въ этомъ году званія малороссійскаго гетмана последовалъ указъ сената, объ уничтоженіи пороховыхъ заво- довъ въ Малороссіи... Неизвестно, былъ-ли по этому указу действитель- но уничтоженъ Шостенскій порохо- вой заводъ; но вероятнее, что работы на немъ только на время были пре- кращены" [3, 362]. Якщо звернути увагу на спільну рису трьох останніх згаданих заводів – всі вони розташовані на берегах річок: Усок, Есмані та Шостки. Бо ці заводи використовували енергію течії води в технологічних процесах та залежали від рівня води в річках. Виникає пи- тання: що малось на увазі у тексті про «мельницу о двухъ поставах и объ од- ной толчее на реке Шостке»? Та якими були млини порохових заводів і чим вони були обладнані? Відповіді знаходимо у рішенні Ар- тилерійської канцелярії та Військової колегії 1742 року про те, що в Україні «пороховому заводу …не быть». Серед «резонов» вказано, що «ныне ведомые в Артіллерии казенные и партикулярные заводы устроены с каменными и чугун- ными жерновами, а не с одними ступа- ми, как ныне тот Малороссійский завод состоит». Вказано також, що порох, ви- готовлений «в Малой России… дороже и качеством гораздо плоше» [2, 236]. Указом Сенату від 22 березня 1771 року «о бытии въ Малороссіи казенного порохового завода» та на- ступним за ним рішенням Гетьмана Малороссійськой Коллегії від 10 тра- вня 1771 року Шосткинський поро- ховий завод був переданий у підпо- рядкування Канцелярії Головної Ар- тіллерії і Фортіцікації. Для прийому заводу був відряджений «заведыва- ющий С.-Петербурскими пороховими заводами» майор Рудометов [4, 13]. Було складено «Опис… на реке Шостке малоросійському пороховому заводу со всем принадлежащим к німу строєнієм посудой інструментами … 1771 года июля 14 дня», в якому зна- ходимо підтвердження використання ступ для виготовлення пороху: «Ступъ по обе стороні на всяком коле по шес- ти. Итого на четырехъ колах двадцять четыре ступъ с толкачами …» [5, 4]. Все майно заводу, яке прийняв від хорунжого Василія Ліхошерста майор Рудометов, за час зупинки заводу «ус- пело прійти въ ветхость…» та було не- придатним для негайного відновлення роботи заводу. Тому Рудометовим бу- ло складено план перебудови заводу «Штат малороссийским Шостенским пороховім заводам на дело 8000 пуд пороха в год работая закладку по 4 ча- са» (1773 року), який був затвердже- ний Канцелярією Головної Артилерії та Фортифікації. Згідно цього плану на заводі побудували греблю з трьома шлюзами та п’ять вододіючих фабрик. А оскільки потужності течії річки не вистачало, то ще чотири «сухопутних» (коннодіючих) для пороху і ще одну «сухопутну» для подрібнення матеріа- лів. А також селітряну варницю, кор- ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 23 пуси «разимки» та навішування поро- ху, та інші допоміжні будівлі. Ця мо- дернізація та перебудова Шосткинсь- кого заводу, що відбулася за зразком казенних С.-Петербургських заводів, затягнулася до 1777 року, коли були закінчені механічні роботи на всіх по- рохових фабриках. Згідно «штату», всі порохові фабрики повинні були облад- натися більш прогресивними чавуно- вими лежнями та бігунами [4, 13-14]. Чорний порох – це механічна су- міш трьох речовин: калійної селітри, сірки та деревного вугілля, тонко по- дрібнена та ретельно змішана до од- норідного стану та після пресування подрібнена на порохові зерна. Оброб- ка бігунами забезпечує перетирання та якісне змішування потрійної суміші під великим тиском та зменшення пружності її окремих частинок, в пе- ршу чергу частинок деревного вугіл- ля. Порох, оброблений бігунами, був більш твердий та стійкий до вологого середовища, як казали «к лежанию более прочный». Бігунний агрегат складається з двох масивних (кам’яних або метале- вих) бігунів, що катаються навколо вер- тикальної осі обертання, яка проходить через отвір в середині горизонтального тарілкоподібного лежня [6, 35-36]. Загальна вага агрегату з двох ча- вунових бігунів та одного чавунового лежня складала приблизно 720 пудів. Вартості чавунового виробу на той час була 50 коп. за пуд. [2, 473] Чавунові бігуни та лежні плану- валося замовити у Брянську. Але їх ви- сока вартість 1 руб за пуд (без транс- портування), яку запросив цей завод, примусила замінити їх кам’яними, які були значно дешевшими, проте їх ви- користання підвищувало ризик можли- вих вибухів під час роботи. На порохо- вих заводах того часу використовували кам’яні бігуни діаметром 2,5 аршина – 3,25 аршина (1,8-2,3 м) та товщиною 8- 9 вершків (356-400 мм). Вага одного бігуна 55-71 пуд (900-1163 кг), а також з вагою 200-300 пуд (3276-4914кг). Ва- га лежня коливалася в межах 96-119 пуд (1536-1904 кг). Два кам’яні бігуни та лежень, куплені за кордоном, кош- тували приблизно 354 руб. Першими у 1777 році почали пра- цювати лише 4 сухопутних фабрики, а всі 9 запрацювали тільки у 1783 році. [2, 471-474] [2, 484] [4, 16-21] Подальша історія ШПЗ характе- ризується постійним розширенням ви- робничих потужностей, побудовою ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 24 нових фабрик і необхідністю замов- лення складного та важкого технологі- чного обладнання, яке неможливо бу- ло виготовити на ШПЗ. У 1788 році, у зв’язку із збільшенням наряду до 12 000 пудів пороху на рік, на заводі побудовано ще 2 вододіючих та 4 су- хопутних фабрики. Для їх оснащення чавуновими бігунами велися перемови з Брянським заводом, який відмовився від лиття таких великих предметів, а потім з Демидівським заводом у Туль- ській губернії, який запросив дуже ви- соку ціну 5 руб. 25 коп. за пуд. Тому у наступному 1789 р. нові фабрики, як і попередні, були також оснащені кам’яними лежнями та бігунами. Для збільшення вироблення пороху під час війн Росії зі Швецією 1788-90 рр. та Туреччиною 1787-91 рр. на ШПЗ було введено цілодобову роботу – у нічний час при ліхтарях. Це дало можливість виробити у 1789 р. 12000 пудів пороху, у 1790 – 20000 пудів, а в 1791 р. – 30000 пудів пороху. Після завершення війн повернулися до довоєнного ре- жиму та наряду [4, 27-29]. У зв’язку з війною 1805-1807 ро- ків та необхідністю збільшення вироб- ництва пороху у 1806 році на ШПЗ по- будовано ще 10 сухопутних фабрик, які знов були оснащені кам’яними ле- жнями та бігунами. Але завдяки втру- чанню Інспектора всієї Артилерії гра- фа Аракчеєва, який у 1804 році інспек- тував Шосткинський завод та особисто змінив рецептуру пороху й інструкції порохових робіт, Артилерійська Екс- педиція вимушена була вдатися до за- ходів для заміни кам’яних лежнів та бігунів на чавунові [4, 43-45]. За розпорядженням Міністерст- ва фінансів, чавунні бігуни та лежні спочатку були замовлені на приват- них заводах Демидова. В той же час Колежський Асесор Баташов запро- понував відлити на своїх чавуноли- варних заводах (Ардатівського уїзду, Нижегородської губернії) безоплатно 27 пар бігунів та 27 лежнів. Детальні креслення терміново були відправле- ні на завод Баташова. Діаметр бігунів: – 5 ф. 41 2 д., шир. –1ф. 4д. Вага 190-200 пуд. (3,1- 3,3 т). Діаметр лежнів: – 6ф. 9 д., шир. – 4д. Вага 100-120пуд. (1,63-2 т). На ШПЗ було відправлено 10 пар бігунів та 10 лежнів. У тому ж 1807 році, із замовлених на Жиздрінському заводі Демидова, бу- ли привезені 2 пари бігунів та 2 лежні. З них 2 бігуна та 1 лежень були забрако- вані через дефекти лиття, приховані вправними чавунними та свинцевими накладками. Ці дефекти було виправле- но на ШПЗ мідними припайками, а з Демидовим розрахувалися як за непри- датні речі (чавунний лом). У 1809 році були привезені ще 8 пар бігунів та 8 лежнів з Олонецького Александрівського заводу, та ще 8 пар бігунів та 8 лежнів з Казані, для забез- печення фабрик, що перебудовувалися в період 1809-1811 років. Таким чи- ном, на початок 1812 року всі 25 фаб- рик були переобладнані чавунними бі- гунами та лежнями [4, 44-45]. Бігуни та лежні, виготовлені на різних заводах, відрізнялися за своїми розмірами та вагою. На вододіючих фабриках ШПЗ були встановлені бігу- ни більші за розміром та більш важкі, ніж на коннодіючих. Вони мали вагу 290 пуд. (4,75т.) кожний та лежень 160 пуд. (2,62 т), а бігуни коннодіючих 200 пуд. (~3,3т.) кожний та лежень 139 пуд. (~2,28т.) [2, 482]. ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 25 На вододіючих фабриках кож- ний бігунний агрегат обслуговувало два «пороховщика», а на коннодію- чих, де бігуни рухалися силою двох коней, був ще один «фурлейтер». «Пороховщики» зобов’язані були «безотлучно» знаходитись біля бігу- нів, щоб зволожувати порохову су- міш з метою запобігання утворення порохового пилу та підгрібати поро- хову суміш під бігуни [2, 472]. У зв’язку з постійною необхід- ністю підгрібати порохову суміш під бігуни, один «пороховщик» сидів на особливій «ступені» та їздив разом з бігунами і підгрібав суміш під них. Протягом 4 годин він долав шлях, довжиною у 19 верст. Після 4 годин «пороховщики» змінювали один од- ного [2, 478]. Це необхідно тому, що торкання бігунами оголеного лежня може приз- вести до утворення іскри та вибуху по- рохової суміші. У пізніших конструкці- ях, для забезпечення гарантованого за- зору між бігунами та лежнем, бігуни пі- двішували на спеціальному коромислі, а підгрібання суміші під бігуни забез- печувалося спеціальними «отшибами», які схожі на сошники плуга [6, 36-37]. Порохова суміш, попередньо зволожена для запобігання вибуху, при обробці бігунами через 1-2 години до- датково зволожувалася водою на 5- 10% від ваги закладки [2, 481]. До 1792 р. на «сухопутних» фаб- риках закладка в 1 пуд оброблялася коннодіючими бігунами протягом 5 годин, а на вододіючих – 2 пуди обро- блялася 4,5 години. Після зміни про- порцій порохової суміші збільшено час її обробки: 1,5 пуда бігунами конноді- ючих 5,5 годин, та 2 пуда на вододію- чих 5 год (при 2,5 обертах бігуна за хвилину). [2, 475] [2, 482] На різних заводах використовува- ли різні за розмірами та вагою бігуни та різні джерела руху (вододіючі, кон- нодіючі або канатні за допомогою па- рових машин) і тому призначалися різ- ні режими обертання бігунів 6-8, 7-10 тощо) за хвилину [2, 487]. Згідно правил, «пороховщики» були вдягнені в шкіряний одяг: куртки («тюрюки») зі шнуруванням на спині, шаровари, фартухи, рукавиці та шоло- ми з отворами для очей. На очі вдягали захисні окуляри. Інспектор артилерії Аракчеєв у 1807 році видав спеціаль- ний альбом з назвою: «Рисунки изоб- ражающие разных видов одежду и протчую амуницию Артиллерии», де приведені розфарбовані малюнки одя- гу «пороховщиков», в якому вони по- винні працювати біля бігунів. Одяг за- звичай виготовлявся на порохових за- водах, для цього закупляли шкіру та мотузки. Цей шкіряний одяг міг захис- тити працюючих від опіків при неве- ликих спалахах, але не захищав від враження та загибелі при вибуху. У приміщеннях порохових фабрик на но- ги взували валянки, а шкіряні чоботи, підбиті цвяхами, заборонялися із-за небезпеки вибуху. Для відліку часу ро- боти на бігунах у XVIII-XIX ст. вико- ристовували виключно піскові годин- ники, які виготовляв Іжевський адмі- ралтейський завод на час: 5, 4, 3, 21/2 , 2, 1, 1/2 , 1/4 години. Ці годинники обов’язково перевірялися «в присудст- венной каморе» [2, 478, 488]. Після початку чергової війни з Туреччиною (1828-29 рр.) у зв’язку з необхідністю збільшення обсягів по- рохових робіт Шосткинському заводу були виділені 20000 руб. для будівниц- ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 26 тва ще 10 тимчасових коннодіючих фабрик, які були побудовані протягом 1828-29 рр. Для прискорення їх запус- ку в роботу було прийнято рішення обладнати їх старими кам’яними бігу- нами та лежнями. Але для підвищення безпеки їх використання за наказом Командира ШПЗ Бендерського кам’яні бігуни булі вкриті мідними листами із загнутими краями [4, 64-65]. Чергова австро-угорська війна 1849 року примусила збільшити наряд вироблення пороху. Але стан зношено- сті устаткування фабрик, побудованих на початку ХІХ сторіччя, не дозволяв використовувати порохові фабрики у форсованому режимі, у зв’язку із три- валою відсутністю їх ремонтів з при- чини спрямування всіх матеріальних ресурсів ШПЗ на будівництво нового «капсюльнаго заведения» (1846-1847 рр). Тому за приписом Артилерійсько- го Департаменту від 8 грудня 1849 р. наказано почати негайне будівництво «8 новихъ вододействующихъ фабрикъ (взаменъ 7-ми старыхъ), двухъ бочеш- ных, двух прессовыхъ покоевъ со ста- нками и прессовыми винтами и соста- вочной». А також поступово перебуду- вати всі коннодіючи фабрики. Всі 8 вододіючих фабрик були обладнані бронзовими бігунами та лежнями, ви- готовленими на заводі Бенкендорфа (у Могильовській губернії). На підставі «Высочайшаго пове- ленія» від 28 січня 1854 року на ШПЗ будуються ще 4 нові «конныя фабри- ки» та ще 20 «во временном городке». А на підставі «Высочайшаго повеле- нія» від 2 червня 1854 року ще 8 кон- нодіючих фабрик та інші допоміжні споруди. Ці фабрики були обладнані частково запасними та старими бігу- нами, привезеними з Охтенського та Казанського порохових заводів, а та- кож новими, замовленими на сталели- варному заводі Мальцева. Всі вони стали до роботи у 1854-1855 роках. Під час Кримської війни роботи про- водилися цілодобово (у нічний час «при фонаряхъ»), а також у вихідні та святкові дні та у зимовий період. За- вдяки цьому з 23 лютого по 19 листо- пада 1855 року на ШПЗ вироблено ре- кордні 134374 пудів пороху, що скла- дало 43% пороху, виробленого всіма казенними пороховими заводами Ро- сійської імперії [4, 80-85]. Таким чином, наприкінці 1855 – на початку 1856 року завод працював на 55 порохових фабриках: 8 водо- діючих та 27 коннодіючих в 1-му (старому) пороховому городку та 20 коннодіючих у 2-му (новому) поро- ховому городку В тому числі «с тя- желыми бегунами для действия опас- ными» (весом по 300 пудов). Крім того, були 1 вододіюча та 5 конноді- ючих «бочечных» фабрики для под- рібнення сірки та деревного вугілля, а також попереднього змішування складових порохової суміши, 7 пре- сів, 3 «ручних крутильні», 3 теплих і 2 повітряних сушарки, а також інші виробничі споруди [2, 291]. Велике навантаження на облад- нання порохових фабрик під час фор- сованих періодів його експлуатації, у зв’язку із збільшенням нарядів вироб- лення пороху під час війн, які майже постійно вела Російська імперія, пот- ребувало своєчасного ремонту цього обладнання. Тому пропозиція Коман- дира ШПЗ генерал-майора В.Г. Сабо про необхідність постійного ремонту порохових фабрик, їх механізмів та обладнання знайшла підтримку Інспе- ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 27 ктора порохових заводів Яфімовича. Внаслідок чого Приписом Артилерій- ського Департаменту від 27 червня 1866 року наказано побудувати цегля- ну будівлю для розміщення в ньому токарних верстатів для обточування та ремонту бігунів та лежнів, пошкодже- них довготривалим їх використанням, яких на заводі накопичилася велика кі- лькість. [4, 107] У 1875 році управління інспекто- ра порохових заводів поставило пи- тання про необхідність встановлення парових машин на Шосткинському та Казанському порохових заводах за- мість мускульної сили коней, якою приводилися в дію «сухопутные фаб- рики» [2, 552]. У 1883 році полковник Лукніць- кий, який під час закордонного від- рядження відвідав дев’ять порохових заводів в Європі, пише: «Везде уже признана необходимость обработки состава под бегунами для получения военного пороха. Из всех осмотрен- ных мною заводов только на двух удержался до сих пор бочечно- прессовый способ для всех сортов пороха». Він також повідомляє, що в Росії порох виготовляється частково «бочечно-бегунным», а частково «бе- гунным» способом [2, 504]. Однак вже в ці роки, як за кордо- ном так і в Росії, була розроблена та впроваджувалася технологія «теплого пресування» пороху, який виявився більш стійким до вологи, мав гарні фі- зичні параметри та був особливо при- датним для гармат Круппа, введених тоді в російській армії. На всеросійсь- кій художньо-промисловій виставці 1882 року розробник цього пороху полковник Віннер був нагороджений срібною медаллю [2, 507]. У 1887 році в Михайлівський ар- тилерійській академії та на Охтенсь- кому заводі розпочалися численні дос- лідження та експерименти по вироб- ленню бездимного пороху, які призве- ли до того, що вже у 1894 році бездим- ний порох був прийнятий для споря- дження патронів 3-лінейних гвинтівок, польової, горської, фортечної та бере- гової артилерії і таким чином посунув димні порохи з їх домінуючої позиції у військовій справі. У цьому ж 1894 році ШПЗ завершив перебудову цеху без- димного пороху і до кінця 1896 року виробив його 50600 пудів [2, 376-383]. У першій половині ХХ ст. на ШПЗ за «бочково-бігунною» техноло- гією в значно менших обсягах вироб- лявся мисливський димний порох. У 1941 році частина працівників та обладнання цеху була евакуйована в Куйбишевську область, а після зві- льнення Шостки у вересні 1943 року на заводі почалися відновлювальні роботи. До кінця війни відновлений цех димного пороху виробив 162,3 т. «ДП». Випуск продукції здійснено з використанням бігунів та холодного пресування. З 1947 року у цеху дим- ІСТОРІЯ ГАЛУЗЕЙ ТА ПІДПРИЕМСТВ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ 2017 № 4 28 ного пороху організовано нову діль- ницю вогнепровідних шнурів. У 1956 році на заводі прийнято у експлуатацію нове виробництво дим- ного пороху, де замість «бочково- бігунної» обробки впроваджено «боч- ково-пресова» технологія з викорис- танням гарячого пресування. Бігуни, як більш вибухонебезпечні, вже не вико- ристовуються і останні будівлі бігун- них фабрик були розібрані. [7, 69-70] З тих часів на території заводу, як пам’ятка, залишилася одна будівля во- додіючої фабрики, яку реставрували у 1971 році до 200-річчя заводу. Ще зберігся один кам’яний бігун (діаметр 193 см та товщиною 52 см), який раніш лежав біля пам’ятника з нагоди 100-річчя заводу (1871 року) у сквері біля церковної площі. У 1990-ті роки цей бігун був покладений на под- вір’ ї Церкви Різдва Христового, біля прохідної заводу і сьогодні слугує як фундамент церковного хреста. ЛІТЕРАТУРА 1. Фесько Ю.Д. Питання технології виробництва селітри в роботах професора Харківського університету Фердінанда Гізе / Дослідження з історії техніки – Вип. 5 – Збірник наукових праць – К., "Політехніка", "Екмо", 2005. 2. Лукьянов П.М. История химических промыслов и химической промышленности России до конца XIX века. – Том V. – М., Издательство Академии наук СССР, 1961. 3. Домонтович М. Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. Черниговская губерния. – СПб, 1865. 4. Столетие Шостенскаго пороховаго завода (1771-1871). – СПб, 1871. 5. ЦДІАКУ – Ф.580 – Оп. 1 – Спр.2082 6. Лапченков И.В Курс дымных порохов. – Москва-Ленинград, Государственное химико-техническое издательство,1933. 7. Завод и его люди (страницы истории). – Шостка, 1991. Кокшайкин В.Г. Оборудование сухопутных фабрик Шосткинского порохово- го завода в XVIII-XX вв. В статье описаны становление и развитие одного из самых больших в Российской империи Шосткинского порохового завода. Ключевые слова: Шосткинский пороховой завод, дымный порох, пороховой завод, пороховая мельница, бегунный агрегат. Kokshaykin V.G. The equipment of the land factories of the Shostka Powder Plant in the XVIII-XX centuries. The article describes the formation and development of Shostka Powder Plant, one of the largest in the Russian Empire. Key words: Shostka powder plant, smoky powder, powder plant, powder mill, runner unit.

Обладнання вододіючих та сухопутних фабрик Шосткинського порохового заводу у XVIII-XX ст.

Institution

Ähnliche Einträge