Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови

Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови

Рецензія на книгу: Danylenko A. From the Bible to Shakespeare: Pantelejmon Kuliš (1819–97) and the Formation of Literary Ukrainian. – Boston: Academic Studies Press, 2016. – xxiii, 447. – (Ukrainian Studies).

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2018
Автор: Шмігер, Т.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2018
Назва видання:Слово і Час
Теми:
Рецензії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/163943
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови / Т. Шмігер // Слово і Час. — 2018. — № 3. — С. 118-120. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-163943
record_format dspace
spelling irk-123456789-1639432020-02-08T01:25:52Z Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови Шмігер, Т. Рецензії Рецензія на книгу: Danylenko A. From the Bible to Shakespeare: Pantelejmon Kuliš (1819–97) and the Formation of Literary Ukrainian. – Boston: Academic Studies Press, 2016. – xxiii, 447. – (Ukrainian Studies). 2018 Article Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови / Т. Шмігер // Слово і Час. — 2018. — № 3. — С. 118-120. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/163943 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Рецензії
Рецензії
spellingShingle Рецензії
Рецензії
Шмігер, Т.
Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
Слово і Час
description Рецензія на книгу: Danylenko A. From the Bible to Shakespeare: Pantelejmon Kuliš (1819–97) and the Formation of Literary Ukrainian. – Boston: Academic Studies Press, 2016. – xxiii, 447. – (Ukrainian Studies).
format Article
author Шмігер, Т.
author_facet Шмігер, Т.
author_sort Шмігер, Т.
title Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
title_short Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
title_full Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
title_fullStr Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
title_full_unstemmed Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
title_sort перекладацька спадщина пантелеймона куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови
publisher Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate 2018
topic_facet Рецензії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/163943
citation_txt Перекладацька спадщина Пантелеймона Куліша як внесок у вироблення сучасної української літературної мови / Т. Шмігер // Слово і Час. — 2018. — № 3. — С. 118-120. — укp.
series Слово і Час
work_keys_str_mv AT šmígert perekladacʹkaspadŝinapantelejmonakulíšaâkvnesokuviroblennâsučasnoíukraínsʹkoílíteraturnoímovi
first_indexed 2025-07-14T16:27:13Z
last_indexed 2025-07-14T16:27:13Z
_version_ 1837640381728030720
fulltext Слово і Час. 2018 • №3118 ПЕРЕКЛАДАЦЬКА СПАДЩИНА ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША ЯК ВНЕСОК У ВИРОБЛЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ Danylenko A. From the Bible to Shakespeare: Pantelejmon Kuliš (1819–97) and the Formation of Literary Ukrainian. – Boston: Academic Studies Press, 2016. – xxiii, 447. – (Ukrainian Studies) Кулішезнавство збагатилося новою монографією про творчість першорядного українського письменника Пантелеймона Кул іша . Бостонське видавництво “Академічні студії” випустило книжку професора Університету ім . братів Пейс Андрія Івановича Даниленка “Від Біблії до В. Шекспіра: Пантелеймон Куліш (1819 – 1897) і творення літературної української мови”. А в т о р в л у ч н о з а з н а ч а є , що “всеохопне вивчення і його [Кулішевих] оригінальних творів, і перекладів у контексті формування літературної української мови ХІХ ст.” ще перебуває в зародку (с . xiv), адже вже давно назріла потреба з’ясувати на широкому тлі особливості мовлення Куліша - автора та Куліша-перекладача. Книжка А. Даниленка наближає нас до цієї тематики, розглядаючи саме перекладне мовлення П. Куліша. Воно складне й багатогранне, але його й нині інколи недооцінюють. Книжку поділено на дві частини , присвячені перекладам Біблії (чотири розділи) та Шекспірових творів (два розділи). У центрі авторового розгляду – мовн і о с обливо с т і , ура ховуючи різноманіття діалектних, етимологічних і соціолінгв істичних відмінностей . Фактично читач має справу з історією становлення норм сучасної української літературної мови . Такий підхід є першим етапом у подальшому розгляді перекладних творів того часу, коли в центрі опиняється поступ лінгвопоетики у к р а ї н с ь к о ї мо в и з а г а л ом , що охоплюватиме лексичні зміни відповідно до розширення концептосфери та семантичного фонду укра їнсько ї мови, просодійні впливи на творення української фонетики, багатомовність для вироблення р і зножанровост і української літератури. Перший розділ присвячено розгляду у к р а ї н с ь к о м о в н о г о П с а л т и р я . Надзвичайно вагомим є те, що автор намагається показати П . Куліша в контексті традиції перекладів псалмів і водночас привертає нашу увагу до перекладацької праці Петра Гулака- Артемовського , Тараса Шевченка , Михайла Максимовича, Олександра Навроцького, Володимира Александрова та Пилипа Морачевського. У другому розділі окреслено культурні передумови та авторські настанови, які мали вплинути на підготовку фінальної версії повного тексту Біблії . Серед обговорюваних питань – фонетичний правопис, віршовий спосіб перекладу (“Устихотворена Біблія”), діалектний виб ір лексики , укра їнськомовний молитовник, який підготував Іван Пулюй, творення нового біблійного стилю , архаїзація та вжиток засобів живого мовлення, суспільні умови для рецепції біблійного перекладу. Кожну словоформу добре задокументовано, а отже, цей розділ набуває ще й джерелознавчого значення. Третій розділ присвячено галицьким перекладам Біблії, чи точніше – спробам здійснення цього задуму впродовж ХІХ ст. Автор докладно аналізує з мовного погляду тексти збережених перекладів Маркіяна Шашкевича, Андрія Бачинського та Антона Кобилянського. Підрозділ про М. Шашкевича важливий тим, що звертає увагу на таку діяльність нашого Будителя, про яку не знали, не говорили, а потім боялися говорити й уникали. Після зацікавлення творами й перекладами Шашкевича на початку ХХ ст., зокрема завдяки текстологічним дослідженням Михайла Возняка, панівна комуністична ідеологія знову заховала від науковців цей аспект діяльності, а він дуже важливий. По-перше, задум 119Слово і Час. 2018 • №3 б ібл ійно го перекладу по -новому відкриває постать М. Шашкевича, який намагався розширити духовні межі українства у слов’янському контексті. По- друге, перед нами постає недооцінена грань його творчості, адже не кожен священик і класичний філолог візьметься за переклад такого авторитетного тексту, ще й у таких “культурно депресивних” умовах. Четвертий розділ – центральний і за вагомістю, і за обсягом. Цей синтетичний розділ перехресно розглядає питання мовної синхронії та діахронії в мовній концепці ї перекладної Бібл і ї , яку виробляв П. Куліш. Автор заглибився в такі питання, як текстовість на межі прози й поезії, мовні стратегії Івана Нечуя- Левицького та Івана Пулюя, лексичний добір і правописне нормування тощо. Видається , що автор пере - або недооцінив критику Івана Франка щодо Біблії 1903 р., називаючи її “вузькою та провінційною” (с. 195). Тут доцільно пригадати слова Миколи Лукаша про дві літературні традиції української мови : західний варіант української літературної мови відрізнявся від українського стандарту так само, як американський варіант – від англійського стандарту 1. І . Франко жив в іншій мовній ситуації – у тій, де українська мала простір для розвитку, адже була урядовою й судовою мовою (після подій 1848 р. та згідно із Законом 1867 р.), активно кодифікувалася (німецько- український юридично -політичний словник Якова Головацького, Григорія Шашкевича і Юрія Вислобоцького 1851 р . , природописний словник Івана Верхратського 1864 – 1872 рр., українсько-німецький словник Євгенія Желехівського і Софрона Недільського 1884 – 1886 рр. тощо), обслуговувала не тільки побут, а й освіту та науку (з 1862 р. на юридичному факультеті Львівського університету функціонували дві кафедри з українською мовою викладання – кафедра цивільного права та кафедра кримінального права; згодом почали виходили наукові журнали “Часопись правнича”, “Записки НТШ”). Тому на зорі ХХ ст. І. Франко міг уявляти абсолютно 1 Вопросы языкознания. – 1954. – №6. – С. 125. відмінний шлях поступу літературної української мови , а тому опирався певним Кулішевим стратегіям. Другу частину присвячено творчості В ільяма Шексп іра в укра їнських перекладах. Методика дослідження аналогічна до першої частини. П’ятий розділ розкриває літературну історію Кулішевого перекладацького доробку – задуми й настанови вченого, хронологію праці, первинну рецепцію, стилістичні засади. У шостому розділ і більше уваги звернено на Шекспірові тексти, особливо на переклад його трагедії “Гамлет”. Дослідник акуратно документує всі мовні шукання П. Куліша. Одне з вагомих питань – це Франкові правки Кулішевого тексту. Дослідник осмислено подав найголовніші зміни, які Франко вніс під час свого редагування Кулішевих перекладів. Як бачимо, велика частина Фран к ових у т ру чань с тали вже літературною нормою (дванадцять, тоді, образилось, війни, перед тим тощо). Гарно доповнюють висвітлення Кулішевої концепції уривки з перекладів інших літераторів – Панаса Мирного та Лесі Українки. Наголос книжки А . Даниленка – на унормуванн і українсько ї мови через переклади . У цьому він має беззастережну слушність і ґрунтовно доводить, як це відбувалося у сфері реліг ійного перекладу. Хоча також бракує звернення до першотворів, щоб упритул наблизитися до лабораторій перекладачів та усвідомити підґрунтя їхнього вибору, їхню мотивацію крізь призму широкої європейської мовної цивілізації. Ураховуючи вагому роль , що ї ї відіграли в історії української мови Т. Шевченко та П. Куліш, варто вітати книжку А. Даниленка, яка перейняла естафету розвідки М. Мозера “Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки” (німецьке видання: Мюнхен, 2008; українське видання: Львів, 2012). Настав час у такому ж ключі осмислити мовний портрет І. Франка, який так багато зробив, щоб наблизити давню українську літературу сучасному читачеві, щоб розширити межі української лінгвопоетики, щоби присвоїти світові Слово і Час. 2018 • №3120 шедеври р ідному г ромадянству. Працюючи із розмаїттям різножанрових, різномовних і різночасових текстів, І . Франко всотував ус і словесн і скарби тогочасної цивілізації, а тому потреба висвітлити його мововжиток і мовотворчість на тлі доби назріла вже давно. Основа дослідження – його бібліографія. Автор склав ї ї якнайдокладн іше , використавши малодоступні рукописи та всі найголовніші словники. Критично- теоретична література дуже багата, не має лакун із певних історичних епох. Наявні покажчики – географічних і власних назв, а також понять, назв часописів і творів – допоможуть дослідникам інтенсивніше ввести постать П. Куліша в дослідження загальнокультурного контексту. Джерелознавчу функцію моно граф і ї п і д тримує по к ажчи к цитованих словоформ англійської , церковнослов ’янської та української мов (остання має навіть два самостійні покажчики – кирилицею і латинкою). Читачі обов’язково звернуть увагу на виправдане вживання терміна “Rusian” (на відміну від “Ruthenian”). Утім, ідея розподібнити “Rusians” і “Rusyns” не дуже вдала, бо русини пов’язували себе не з уявною Галицькою чи Червоною Руссю (такої держави не існувало), а зі старокиївською державою – Руссю, тому чернігівці, полтавці, переяславці мають мовне право теж величатися “русинами”. Щодо теперішнього угорсько- словацького політичного “русинства”, то вони можуть шукати свої корені у Великій (Білій) Хорватії, а тому й самоназву для себе – з відмінної терміносистеми. Натомість гадаю, що доцільно уникати терміна “Little Russian” (“Little Russians (Ukrainians) in the eighteenth century”, с. xvi або с. 4), адже ще в середині ХІХ ст. сам о. В. Гречулевич опублікував “Проповѣди на украинском языкѣ” (шість випусків; Петербург, 1860 р.). Окр емо ва рт о з у п и н и т и с я н а транслітерації. Автор використовував принципи , якими послуговується Бібліотека Конгресу США. Утім видається, що варто було звернути увагу на правила транслітерації , які затверджують в Україні, починаючи від 1996 р. Ідеться насамперед про зручність читання , адже написання “Xarkovite” (с. 163, 171) заплутає будь-кого. З одного боку, вже би мало бути “Xarkivite” (харків’янин). Із другого боку, і Вікіпедія, і “Всесвітня книга фактів” ЦРУ подають однакове написання – “Kharkiv”. Ще в часи УНР задумувалися , що при переході на латинку доцільно дотримуватися саме англійського взірця без діякритичних знаків, який удоступнить українському слову всі друкарні світу. Також хот і лось би , щоб автор уживав все-таки українізовані форми топонімікону нашої країни: “Dnipro” (а не “Dnieper”), “Halychyna” (а не “Galicia”). Із формою “Galicia” нам дуже не пощастило: науковці усвідомлюють, що вихідний корінь – “Halych” і що недоречно дві різні території – на Сході Європи (Україна та Польща) і на Заході Європи (Іспанія) – називати одним словом, яке заплутує, але здолати цю практику дотепер видається неможливим. Поміняти “Kiev” на “Kyiv” було легше. Виклад книжки насичений, усі лексеми паспортизовано, як і належить такого типу виданням . Дуже важливо , що наукова розвідка написана добірною англійською мовою, і вона буде вагомою цеглинкою у світовій славістиці. Монографія А. Даниленка корисна і для істориків мови, і для діалектологів, і для перекладознавців, і для перекладачів – для всіх, хто працює над Словом. Тарас Шмігер Отримано 25 вересня 2017 р. м. Львів

Схожі ресурси