Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників
This paper considers a state of satiric graphic evolution in Galicia basing on archived sources of the second half of 19-th – the first half of 20-th century. Articles and manuscripts of Lviv scientists and artists (I.Franko, V.Lozynsky, I.Trush, S.Moravsky, M.Holubets, E.Kosak not famous authors) w...
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16518 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників / А. Іжевський // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 1. — С. 77-84. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16518 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-165182011-02-14T12:04:32Z Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників Іжевський, А. Публікації This paper considers a state of satiric graphic evolution in Galicia basing on archived sources of the second half of 19-th – the first half of 20-th century. Articles and manuscripts of Lviv scientists and artists (I.Franko, V.Lozynsky, I.Trush, S.Moravsky, M.Holubets, E.Kosak not famous authors) were analyzed. 2007 Article Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників / А. Іжевський // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 1. — С. 77-84. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0040 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16518 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Публікації Публікації |
| spellingShingle |
Публікації Публікації Іжевський, А. Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників |
| description |
This paper considers a state of satiric graphic evolution in Galicia basing on archived sources of the second half of 19-th – the first half of 20-th century. Articles and manuscripts of Lviv scientists and artists (I.Franko, V.Lozynsky, I.Trush, S.Moravsky, M.Holubets, E.Kosak not famous authors) were analyzed. |
| format |
Article |
| author |
Іжевський, А. |
| author_facet |
Іжевський, А. |
| author_sort |
Іжевський, А. |
| title |
Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників |
| title_short |
Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників |
| title_full |
Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників |
| title_fullStr |
Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників |
| title_full_unstemmed |
Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників |
| title_sort |
сатирична графіка галичини другої пол.хіх ст. – поч.хх ст. очима сучасників |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Публікації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16518 |
| citation_txt |
Сатирична графіка Галичини другої пол.ХІХ ст. – поч.ХХ ст. очима сучасників / А. Іжевський // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 1. — С. 77-84. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT íževsʹkija satiričnagrafíkagaličinidrugoípolhíhstpočhhstočimasučasnikív |
| first_indexed |
2025-07-02T17:49:37Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:49:37Z |
| _version_ |
1836558400984449024 |
| fulltext |
артур іЖеВСЬкИй
аспірант,
Інститут народознавства
НАН України
сАТИРИЧНА ГРАФІКА ГАЛИЧИНИ ДРуГОї пОЛ. ХІХ
сТ. - пОЧ. ХХ сТ. ОЧИМА суЧАсНИКІВ
Проблема мистецтвознавчої розробки теми сатиричної гра-
фіки галичини другої пол. ХіХ – поч. ХХ ст. пов’язана як з
теоретичними аспектами визначення самих понять сатири,
гротеску, комічності, так і з прагматичним втіленням кари-
катурного жанру в громадсько-політичному та культурному
житті краю. В цьому сенсі полягає питання про школу галицької
сатири та визначальну роль її впливу на мистецьке середо-
вище львова.
Дискусії щодо інтелектуально-естетичного значення мис-
тецтва і такої важливої його сфери як сатира тривали серед ви-
щого наукового світу — педагогів, інтелектуальної еліти в ціло-
му, так і серед гімназійно-студентської молоді. Для об’єктивного
визначення теоретичних засад львівського мистецтвознавства
на поч. ХХ ст. думки та ідеї, що визрівали у цих двох груп є
важливими у комплексі, бо дають динамічну оцінку еволюції
культурного досвіду та відповідних йому мистецько-естетич-
них цінностей.
львів - центр федерального краю австрійської імперії гали-
чини - був своєрідним збирачем з провінції творчого потенціалу
у галузі „сміхової культури”: і. Франко, В. леопольський з
Дрогобиччини, к. Устиянович зі Сколівщини, я. Пстрак з ко-
ломиї, я. Струхманчук зі Станіслава, Ф. Паутш з Надвірної, c.
Сидорович зі Самбора. ці та інші літератори, науковці та митці
в різних формах акумулювали досвід сатирично-гумористич-
них проекцій народу на тогочасну дійсність.
один з перших бібліографів української сатиричної графіки у
пресі і. левицький систематизував українську літературу до
аРтУР іЖеВСЬкИй78
1890 р. і серед неї виділяв сатиричну ілюстровану пресу[1]. Со-
ратником і продовжувачем цієї справи був і. Франко. його „На-
рис історії українсько-руської літератури до 1890 р.” вміщував
еволюційний вимір у дослідженні розвитку вітчизняної сатири.
як знаковий етап у цьому процесі автор виділив видання у Відні
й.левчаком сатиричного часопису „Страхопуд” (1863-1868).
Поступ у розвитку ілюстративної графіки зорієнтованої на
злободенні теми і. Франко вбачав у праці редактора львівського
часопису „Зеркало”(1882-1886) к. Устияновича, який проявив
себе не тільки „не злим гумористом, але і добрим ілюстрато-
ром.” Письменник закидав певну „шаблонність” у розробці к.
Устияновичем літературних образів, йшлося очевидно про за-
надто чітку систему в поділі героїв на позитивних і негативних.
і. Франко був активним співпрацівником часопису „Зеркало”,
саме від нього дізнаємося, що к. Устиянович „в рр.. 1882-3 май-
же сам достарчав до каждого нумеру ілюстрацій та гуморис-
тично-сатиричних заміток.” Натомість і. Франко був автором
творчого задуму кількох сатиричних рисунків на суто місцеві
теми — наприклад як „з руського селянина Поляк здіймає со-
рочку, а другий накладає на голову конфедератку”. і. Франко
дає тему карикатури і на міжнародну тематику — висміює
кайзерівську Німеччину в особі канцлера о. Бісмарка[2, 145-
375.]. Все це засвідчувало те, що з художником-карикатурис-
том часто співпрацював письменник-сатирик - така співпраця
збагачувала тематичний ряд вітчизняної сатири і вносила нові
сюжетні ідеї в мистецтво графіки.
У львові існувала поліграфічна база для репродукування
творів сатиричної графіки, однак поряд з масовою друкованою
поширювалася сатирична рукописна преса з оригінальними
зразками ілюстративної графіки. Її видавали та ілюстрували
учні й студенти гімназій, шкіл, семінарій та львівського уні-
верситету. Для значної частини молодих галицьких митців-
сатириків інтелектуально-естетичним орієнтиром були зразки
класиків української сатири, бо вважали, що „на згарищах
руської словесності тліла ще одна однісінька іскра, котра в
скорі розгорілася великою полумінню. тою іскрою був григорій
СатИРИЧНа гРаФіка галИЧИНИ 79
Савич Сковорода. Він розбудив українську молодь до життя
і неначе показав дорогу і. котляревському”[3, 2.]. а стаття
„Містицизм Шевченка” у рукописному часописі „оса” гли-
биною думки вражала навіть переслідувачів-конфіскаторів.
„генієві Духа — і.Франкові” присвячували львівські студенти
рукописний журнал „Вічний революціонер”. це свідчило про
своєрідну естафету поколінь львівської молоді у прихильності
до української ідеї як культурного, а згодом і як політичного
явища. це визначало і характер самої сатиричної графіки,
тематика якої ґрунтувалася на висміюванні полонізаторської
політики та москвофільства.
На початку ХХ ст. науковими колами НтШ проводилося
збирання зразків української ілюстрованої рукописної преси,
бо саме у цих виданнях можна було побачити вільну „поза-
цензурну” думку. Серед вчених того часу, які активно розгля-
дали художні особливості сатиричної графіки у рукописних
часописах був відомий етнограф і фольклорист В. гнатюк[4,
148-167]. З його досліджень випливало, що сатирична графі-
ка з рукописних часописів мала риси, пов’язані з народною
творчістю і була суттєвою часткою української міської куль-
тури середини ХіХ століття. це можна вважати актуальним
питанням і сьогодні, бо частіше українське народне мистецтво
розглядалося як провінційне, маргінальне явище пов’язане з
культурою села і малого містечка.
ілюстрування карикатурами рукописних часописів молоді
галичини була характерним елементом і своєрідним уч-
нівським етапом для майбутніх відомих художників. це під-
креслював щодо творчості ілюстратора львівського часопису
„Szczutek” С. Сидоровича його колега к. кохль[5], захоплення
карикатурою у шкільні роки було у я. Пстрака[6], ілюстратора
львівських сатиричних журналів „комар”, „Зеркало”.
Подібне зацікавлення мистецтвом сатири в рукописних
часописах викликало серед українських письменників — учас-
ників модерністського угрупування „Молода муза” П. кар-
манського, В. Пачовського, і. Заклинського. Саме завдяки
їхній підтримці НтШ була надана можливість видавцям
аРтУР іЖеВСЬкИй80
сатиричного ілюстрованого рукописного часопису „оса” (вихо-
див у Станіславській гімназії накладом близько сотні примір-
ників) видати літературно-мистецьку збірку „На розсьвітті”.
автори проявили інтелектуальний потенціал для теоретич-
ного осмислення природи сатири і гротеску у візуальному
мистецтві та літературі. Зокрема це є у статті Русалчина: „За-
дачою мистецтва є представлення прекрасного. краса се безко-
нечність. гидке як средство понуки до враження допускається
виїмково. Митець представляє тільки одну сторону природи він
переносить своє чувство на предмети і рисує се, що витворило
в нім імпресію, тому опускає все, що йому суперечливо”[7, 5.].
гидке тут подається як елемент перебільшення, гротеску, для
висміювання „гидких” вад суспільства.
Сатирична графіка, карикатура були однією з граней єв-
ропейської культури, навколо якої точилися дискусії щодо
художньо-мистецької значимості жанру, який розвивався
переважно в сенсі ілюстрування преси, художньої літерату-
ри, проявлявся у галузі реклами, але не існував у чистому
мистецтві. історик мистецтва і ремесла, професор львівського
університету В. лозинський у 1866 р. відповідав опонентам:
„Правдивий комічний талант є всесильний, що не визнає гра-
ниць предмету, розширює він собі значення і границі форми.
творить навіть карикатури і надає їм своєю геніальністю ес-
тетичну пляму. карикатура є огидна, якщо вийде з-під руки
партача, проте стає вправною, коли її виконує рука майстра. ті,
хто творіння карикатур вважає виключно вадою почуття міри
чи немочі, ті хто вважає її за найостаннішу форму мистецтва
і твердять, що вона добрий смак псує, дуже помиляються”[8,
47.]. отже, науковець відстоював самодостатність жанру ка-
рикатури.
Досліджуючи архів іншого львівського вченого С. Моравсь-
кого, зокрема конспекти лекцій про мистецтво, виявилося,
що науковець працював над розробкою теоретичних засад
природи трагічності і комічності у мистецтві. це підкреслюють
рядки: „комедія використовує правдиву комічність, якості ка-
рикатури і фарсу. гумор та іронія (при порівнянні) — вищість
СатИРИЧНа гРаФіка галИЧИНИ 81
дістається гумору. Над іронією і дотепом — колізія постає у
двоякий спосіб або з обману, або при інтризі... комічними бува-
ють цілі, або помилкові до цілей обрані дороги. Віддаляння від
правди життя і натури — те що противиться правді і в корені
буває недобре, теж буває нерозумне і комічне.
трагічність і комічність то якби дві половини ідеалу плас-
тичного — тільки в поезії знаходять вони широке поле розвою,
в інших жанрах мистецтва їхнє поле тісніше.”[9, 624.].
Серед інших збережених текстів відділу рукописів лНБ ім.
Стефаника є фрагменти лекцій з питання естетики (кін. ХіХ
ст.): „...непередбачуваності у виділенні ідеалів мистецтва ви-
являються у комічному. Власне комедія, комічність є однією
з сфер у яких можна розпізнати ідеал”[10, 1.]. У центр уваги
комедії та комічності автор ставить „колізію” — надзвичайний
випадок: „найвиразніша колізія є та, яка дозволяє з власної
волі зрозуміти моральні засади і переконання людини, ці засади
впроваджують у світ, а тоді зіставляються з засадами інших
людей і означають боротьбу розмаїтих первістків.” Важливою
думкою невстановленого автора щодо сатири у мистецтві є
„боротьба на свій і чужий”. Дослідник мистецтва ставив акту-
альне питання: „Що є злом у мистецтві? — відповідаючи, він
визначив, що „правда — ні зло, ні добро. якщо ідеали сповнені
правдами конкретними, то зло само по собі не може бути скри-
жалем мистецтва” [10, 3-4].
громадянська позиція С. Моравського була доволі неорди-
нарною свідчила про його незгоду з політикою церковної вла-
ди — він заявляв, що „поповська каста тероризує галичан”,
бо існування родинних зв’язків між священицькими сім’ями,
породжувало на його думку неморальні користолюбні відно-
сини, які виключали входження у коло греко-католицького
духовенства „чужаків”. те саме стосувалося і „львівської касти
лікарів”. У зв’язку з цим С. Моравський писав:„Прошу собі
уявити, що скоро у львові може появитись каста адвокатів,
каста депутатів, касти шкільних вчителів і журналістів, а далі
й люди мистецтва будуть втягнуті у міжкланові інтриги”[9,119-
120.]. тому С. Моравський закликав до введення целібату для
аРтУР іЖеВСЬкИй82
галицьких греко-католиків, „інакше Русини можуть стати
атеїстами і нігілістами, бо москалі вже є такими.”
Вже у першій пол. ХХ ст. тезу про „клановість і диктатуру
і. труша- і.Франка” про позитиви і негативи цього явища у
мистецькому світі львова висловлював М. голубець, який до
того ж був знавцем сатиричної графіки і входив до редколегії
львівського сатиричного журналу „Жало” (1913). Мистецтвоз-
навець підкреслював позитиви впливу і. Франка і і. труша на
мистецькі процеси у галичині[11].
У судженнях і. труша були суттєві зауваження, зокрема,
що на одному полюсі у галичині було переважаюче церковне
малярство, яке вирізнялося консервативністю сюжету, суто
„серйозністю” змісту, художньою формою близькою до ака-
демічного світло-тіневого живопису і рисунку. На другому про-
тилежному полюсі була власне досліджувана нами „сміхова”
сатирична графіка, яка заповнювала численну спеціалізо-
вану чи щоденну пресу („комарі”, „Зеркала” ...наші галицькі
так звані гумористичні журнали то провінціональна мізеро-
та”— таку реакцію у і.труша викликали критичні публікації
у львівській пресі, в тому числі карикатура я.Струхманчука.
отже, обидва струмені — церковне мистецтво і мальована
сатира вважалися провінційними, а значить тими, що опира-
ються на місцеву традицію[12].
У Західній Європі висміювали центрально-східноєвропей-
ські мистецькі школи за їхню прив’язаність до релігійної теми.
У карикатурі на те, як малюють у школі угорця Мункачі[13],
замість малювати модель-жінку, яка грає на арфі, художник
зобразив її у вигляді ікони богоматері з німбом над головою.
Саме в той час у галичині стає відчутним захоплення японсь-
кою гравюрою і давньоукраїнською книжковою графікою, що
впливало на розвиток сатиричної графіки. це відчутно було у
творчості і наукових публікаціях Ю. Панькевича „всесторон-
нього митця”, його графіку порівнювали до „візій гойї”.
В історії досліджень розвитку галицької сатири др. пол.
ХіХ – поч. ХХ ст. є характерні періоди. Перший охоплює час,
коли власне творилися артефакти галицької сатири — біль-
СатИРИЧНа гРаФіка галИЧИНИ 83
шість матеріалів становить бібліографічна література, запи-
сані спогади і видані мемуари про творчість сучасників худож-
ників-сатириків галичини. теоретичні аспекти сатиричної
графіки розглядалися як в періодиці, так і у формі рукописних
конспектів. карикатура і мистецтво загалом розглядалися як
частинка філософської науки.
У наступному періоді 10-30 рр. ХХ ст. мистецтвознавство у
Європі і у галичині остаточно отримує статус незалежної на-
уки, а тому і планомірним й конструктивнішим стає досліджен-
ня української сатиричної графіки. львівську графіку дослід-
жують комплексно, так відомий науковець М. опалек у своїй
монографії згадував праці і. крип’якевича про Ставропігій-
ську літографію[14]. Досвід та інтуїцію художника-практика
у дослідженні української графіки сповна використовував
е. козак — визначний майстер мальованої сатири. цінність
представляли публікації художника, щодо процесу творен-
ня карикатури: „Мистець-карикатурист хоч може „свобідно
переборщувати” все ж мусить строго придержуватись правил
естетики”, художник має виражати в портретній карикатурі
„найхарактеристичніше, те, яке не має інше лице” [15,1-2.].
Власне завдяки е.козаку у львові вийшла антологія українсь-
кого гумору, яка охопила основні етапи розвитку вітчизняної
карикатури у галичині[16].
таким чином загальна картина щодо галицької сатиричної
графіки була об’ємною, багатогранною і враховувала досвід
місцевих художників та мистецтвознавців. У др. пол. ХХ ст.
польські вчені та науковці з України розглядали уже окре-
мо західноукраїнське і польське мистецтво „східних кресів”
XIX–XX ст., виділяючи лише джерела культурних взаємин
та світоглядний антагонізм. Сьогодні це ускладнює, проте і
збагачує об’єктивне дослідження феномену галицької сатири,
а з іншого боку це актуалізує підходи щодо сатири львівсь-
ких мистецтвознавців, художників, які працювали в період
австро-угорського панування та міжвоєнного двадцятиліття.
Саме вони відчували дух епохи, працювали над теоретичним
осмисленням проблеми дефініцій таких близьких понять як
аРтУР іЖеВСЬкИй84
карикатура, сатира, комічність, комедія, фарс і пов’язували
їх з практичними втіленнями вітчизняної графіки.
1. Левицкий І. галицько-русская библиография ХіХ ст.— львов,1886.—т. 2.
2. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 року.— львів,
1910.
3. Б. а.(Заклинський?)// Зільник праць молодецьких.— львів,1884.
4. Гнатюк В. Рукописні гумористичні часописи.// Записки НтШ.— львів, 1920.
5. Kochl K. Zygmont Sidorowicz.— Lwów,1886.
6. Фіголь М., Федорук О. Радість і смуток ярослава Пстрака.— львів, 1997.
7. Русалчин. Дещо про штуку.// На розсьвітті.— львів, 1907.
8. Skourupa E. Lwowska satyra polityczna na lamach czasopism humorystyczno-
satyrycznych epok pozytywizmu.— Krakow, 1992.
9. Моравський С. лекції з естетики кін. ХіХ ст. //архів С.Моравського — відділ
рукописів лНБ ім.Стефаника.
10. Н. а. лекції з естетики кін. ХіХ ст. //Фонд окремих надходжень — відділ
рукописів лНБ ім.Стефаника — записи близькі за змістом до поглядів
С.Моравського у сфері естетики.
11. Голубець М. критика // Народознавчі зошити.— львів, 2006.— №1.
12. Труш І. Дещо про штуку.// артистичний вісник.— львів, 1905.— №2.
13. Draner. La Harpe-chevalet.// charivari.— Paris, 26.02.1886.
14. Opalek M. Litografia Lwowska.1822-1860.— Wroclaw, 1958.
15. Козак Е. Дещо про карикатуру//Назустріч.— львів, 1934. №14.
16 Золота книга українського гумору. (За ред. е.козака).— львів, 1936.
Artur Izhevsky
P.G. stud.,
The Ethnology Institute, NAS.
Satiric graphic in Galicia of the second half of 19^th – the first
half of 20^th century by the eyes of contemporaries
This paper considers a state of satiric graphic evolution in
Galicia basing on archived sources of the second half of 19^th –
the first half of 20^th century. Articles and manuscripts of Lviv
scientists and artists (I.Franko, V.Lozynsky, I.Trush, S.Moravsky,
M.Holubets, E.Kosak not famous authors) were analyzed.
|