Резюме опублікованих статей

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Національний науково-природничий музей НАН України 2019
Schriftenreihe:	Theriologia Ukrainica
Schlagworte:	Хроніка та інформація
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/165666
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Резюме опублікованих статей // Theriologia Ukrainica. — 2019. — Т. 17. — С. 151–157. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-165666
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1656662020-02-16T01:26:36Z Резюме опублікованих статей Хроніка та інформація 2019 Article Резюме опублікованих статей // Theriologia Ukrainica. — 2019. — Т. 17. — С. 151–157. — укр. 2616-7379 DOI: http://doi.org/10.15407/pts2019.17 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/165666 uk Theriologia Ukrainica Національний науково-природничий музей НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Хроніка та інформація Хроніка та інформація
spellingShingle	Хроніка та інформація Хроніка та інформація Резюме опублікованих статей Theriologia Ukrainica
format	Article
title	Резюме опублікованих статей
title_short	Резюме опублікованих статей
title_full	Резюме опублікованих статей
title_fullStr	Резюме опублікованих статей
title_full_unstemmed	Резюме опублікованих статей
title_sort	резюме опублікованих статей
publisher	Національний науково-природничий музей НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Хроніка та інформація
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/165666
citation_txt	Резюме опублікованих статей // Theriologia Ukrainica. — 2019. — Т. 17. — С. 151–157. — укр.
series	Theriologia Ukrainica
first_indexed	2025-07-14T19:27:06Z
last_indexed	2025-07-14T19:27:06Z
_version_	1837651699144065024
fulltext	Theriologia Ukrainica, 17: 151–157 (2019) РЕЗЮМЕ ОПУБЛІКОВАНИХ СТАТЕЙ Abstracts of published articles (in Ukrainian) Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 3–7 Борсук (Meles sp.) у колекціях музеїв України: аналіз етикеткових відомостей засобами ГІС. — Н. Брусенцова. — Опрацьовано етикеткові відомості 144 зразків борсука із 10 музеїв України. Проведено їх геоприв’язку та створено тематичну базу геоданих. До бази даних занесено 108 зразків борсука з України, 23 — з інших країн, 13 зразків, що не мають етикеток. Найбільшу кількість зразків борсука зберігають у Наці- ональному науково-природничому музеї НАН України, найменшу — у Зоологічних музеях Дніпровського на- ціонального університету та Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. У природничій колекції Зоологічного музею Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка борсук відсутній. Найбільша кількість зразків зібрана у Київській, Львівській, Одеській, Луганській, Харківській об- ластях та Криму. Матеріалів із Волинської, Запорізької, Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської, Херсон- ської областей у колекціях досліджуваних музеїв не виявлено. Зразки регіональних музеїв здебільшого зібрані у межах найближчих областей. Колекція Національного науково-природничого музею НАН України має ши- року географію зборів. У зв`язку з тим, що вид Meles meles з широким ареалом був розділений на чотири види (M. meles, M. leucurus, M. anacuma, M. canescens), є доцільним перевизначення музейних зразків з Грузії, Азербайджану, Абхазії, центральної та східної частини Росії, Казахстану, Узбекистану та Киргизстану. За ча- сом, найбільша кількість зразків була зібрана у період 1940–1970 рр. (n=34). Найменше зразків потрапляло до фондів музеїв у 1970–2000 рр., коли борсук європейський був занесений до Червоної книги. Знахідки борсука на значній території Одеської та Луганської областей після 1990 р. показують, що цей вид наразі тут звичай- ний. Узагальнена вибірка зразків борсука та її аналіз засобами ГІС дозволив, при невеликій кількості зразків у кожному окремому музеї, оцінити вид у межах всієї країни як в просторі, так і в часі. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 8–27 Близькі види немишових гризунів у фауні України: відмінності, біогеографія, екоморфологія. — І. Загороднюк. — Підведено підсумки таксономічних ревізій, аналізу критеріїв ідентифікації, просторової та екоморфологічної диференціації близьких пар видів. Підвищена таксономічна гетерогенність властива 4 над- видам: Spermophilus suslicus s. l. (2 види), Sicista subtilis s. l. (2 види), Sicista betulina s. l. (2 види), Spalax zemni s. l. (2 види). На відміну від інших груп дрібних ссавців (зокрема кажанів та гризунів надродини мишових, Muridae s. l., seu Muroidei), всі ці надвидові комплекси представлені аловидами. Відповідно, відмінності між ними за екоморфологічними ознаками є мінімальними або відсутні. Симпатрія, як з’ясовано, допустима в ко- жній групі тільки з видами із суміжних таксонів тих самих екоморфологічних груп, зокрема ховрахів з баба- ками, лісових мишівок зі степовими, сліпаків зі сліпачками. У цих всіх аловидових комплексах закономірною є зв’язок видів з лісостеповими або степовими фауністичними комплексами (єдиний виняток — власне лісова мишівка з надвиду Sicista betulina s. l.), і їхня просторова диференціація відбувається за основними міжрічко- вими просторами. Одним з ключових факторів просторової сегрегації є розмежування ареалів великими річ- ками — Дніпром, Дністром, Тилігулом, Молочною, Дінцем. Випадки симпатрії, навіть маргінальної, не вияв- лені, проте аналіз давньої літератури і колекції засвідчує ознаки нещодавніх розселень видів. Зокрема, виявле- но ознаки експансії Spermophilus odessanus на захід; ймовірно, те саме стосується Sicista loriger та Spalax zemni. Ключовою біогеографічної координатою у всього комплексу «малих» видів non-Muroidei є нижня течія Дніпра, зокрема трикутник між Нижнім Дніпром, Чорним морем і р. Молочна. У всіх цих групах гільдії мак- симально спрощені (фактично одновидові), і при тому три з 4-х цих груп представлені зимосплячими твари- нами (четверта — підземними тваринами). На відміну від інших двійникових груп ссавців, всі розглянуті види не виявляють жодної схильності до синантропії і тому віднесені до високо вразливих видів, існування яких за- лежить від збереження повночленних природних комплексів. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 28–35 Дрібні ссавці Ужанського національного парку (Українські Карпати) та прилеглих територій: попере- дній аналіз. — З. Баркасі, Н. Коваль. — Проведено первинний аналіз складу, чисельності та біотопної при- уроченості дрібних ссавців Ужанського національного природного парку та прилеглих територій. Із часу створення Парку у 1999 р. детальне вивчення мікротеріофауни не проводили, тому наше дослідження є пер- шою спробою з’ясувати видовий склад та деякі екологічні характеристики мікротеріофауни цього регіону. У вересні-жовтні 2017 р. здійснено відлови дрібних ссавців традиційними методами із застосуванням пасток Ге- ро та живопасток. Дослідженням було охоплено 5 типових біотопів: «мішаний ліс», «узлісся», «вітровал», Резюме опублікованих статей 152 «лука» та «чагарник». Усього відпрацьовано 705 пастко-діб і зловлено 101 особину, що належать до 7 видів дрібних ссавців. Один вид — M. agrestis — в Ужанському парку виявлено вперше. Частка самок у загальній вибірці помітно перевищує частку самців (58,4 % проти 41,6 %). Серед досліджених біотопів найбільше видо- ве багатство характерне для біотопу «лука», де трапляються усі 7 видів. Найбільш чисельними, але водночас і найбіднішими за кількістю видів є біотопи «мішаний ліс» (34,4 ос., 2 види) та «узлісся» (20,0 ос., 2 види). Із семи виявлених в межах Парку та його околиць видів лише один має статус фонового (S. tauricus). За індекса- ми Шеннона і Сімпсона найбільше видове різноманіття характерне для біотопів «лука» (H = 0,746, D = 4,741), «вітровал» (H = 0,436, D = 2,579) та «чагарник» (H = 0,430, D = 2,528). Найменше різноманіття характеризує «мішаний ліс» та «узлісся», де трапляються ті самі два види — S. tauricus та M. glareolus. За ступенем біотоп- ної приуроченості найбільш евритопними видами на дослідженій території є S. tauricus та M. glareolus. З них мишак жовтогрудий найбільш приурочений до мішаного лісу (Fij = 0,57) і явно уникає луки та коловодні чага- рники. Явними стенотопами в умовах Ужанського парку є мідиці (Sorex) та сірі полівки (Microtus), що трап- ляються виключно в лучних біотопах (Fij = 1,00). Біотопи з найбільшим рівнем видового різноманіття заслуго- вують на особливу увагу та потребують охорони. Поточний таксономічний список рядів Soriciformes та Muriformes включає 14 видів. Присутність 2 видів, що раніше згадували для фауни регіону, не підтверджено фактичними знахідками. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 36–42 Мікротеріофауна основних типів екосистем в районі Донецької біостанції, Україна. — О. Марков- ська. — Протягом багатьох років на базі Донецької біостанції (Зміївський р-н Харківської обл.) проводили дослідження видового складу мікромамалій та моніторинг їхньої чисельності силами студентів-практикантів Харківського університету та працівників Харківської обласної СЕС. Попри великий обсяг накопичених да- них, дослідження останніх років не охоплювали повний обсяг наявних оселищ, характерних для території роз- ташування біостанції і, відповідно, сучасні уявлення про мікротеріофауну цих місць є неповними. Автором протягом 2017–2018 років досліджено 10 типів оселищ: різні типи дібров, луків, узлісь та агроценозів. В ре- зультаті обловів цих оселищ пастками було зареєстровано 9 видів мишовидних гризунів та 3 види комахоїд- них. Серед виявлених видів домінували Sylvaemus tauricus, Myodes glareolus, Apodemus agrarius та S. uralensis. Методом ловчих циліндрів вперше поблизу стаціонару зафіксували рясоніжку велику (Neomys fodiens) та но- рика підземного (Terricola subterraneus), який останні 10 років тут не траплявся. Варто відзначити, що норик підземний уникав потрапляння в пастки Геро, які неодноразово розміщували поблизу його колоній. Мишак уральський (Sylvaemus uralensis) відмічений лише в заплавних біотопах і не зустрічався в дібровах. Для деяких видів, зокрема, нориці рудої (Myodes glareolus) та мідиці звичайної (Sorex araneus), влітку відзначено їхній пе- рехід до більш вологих біотопів. Найбільше видове багатство мікротеріофауни відмічено на суходільних лу- ках, оточених дібровою, якщо їх систематично не викошували. Влітку найбільша частка спійманих особин за- фіксована в агроценозах, зокрема на посівах ранніх зернових культур. Доволі низька чисельність спійманих особин відмічена на узліссях дібров, які межують із заплавними луками — тут зустрічаються переважно два види мишаків — Sylvaemus tauricus та S. sylvaticus. Результати дослідження вказують на значний спад чисель- ності мікромамалій у 2018 р. відносно попереднього року, який проявився повною відсутністю спійманих осо- бин навесні і незначним підйомом чисельності в другій половині 2018 р. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 43–54 Динамічна компонента у складі теріофауни Сколівських Бескид (Українські Карпати). — Н. Стецу- ла. — Територія Сколівських Бескид є однією з найбільш заліснених слабозмінених людиною фізико- географічних районів Українських Карпат, що характеризується високим ландшафтним різноманіттям і знач- ним багатством дикої фауни. Дослідження складу чужорідної фауни та аналіз їх впливу на корінні види, сере- довища існування та екосистеми є актуальною проблемою і потребує обговорення. Виробнича діяльність ме- шканців Сколівських Бескид супроводжувалася постійним збільшенням антропогенного впливу на лісові еко- системи парку. Зміни природної ценотичної структури лісів стали причиною значного скорочення ареалів окремих видів місцевої теріофауни та доступними щодо заселення чужими видами. Наслідком невпорядкова- ної поведінки чужорідних видів в зовсім новій реальності; є зміни складу зональних комплексів через втрату раритетної частини біоти та поступовий перехід зональних комплексів у стан «сірої біоти». У статті проаналі- зовано випадки появи чужорідних видів, що стали можливими при антропогенних умовах й залежали від лю- дини (програми збагачення мисливських угідь, експериментів щодо введенням в культуру нових видів тощо), а також ті, що зумовлені спонтанним поширенням і вторгненням. Наведено п’ять груп адвентивних видів — експансивні (Eptesicus serotinus, Martes foina, Sciurus vulgaris carpathicus); реабілітаційні (Capreolus capreolus, Lutra lutra, Meles meles, Sus scrofa); інвазивні (Mus musculus, Rattus norvegicus); ретроіндуковані (Bison bonasus, (Rupicapra rupicapra), інтродуковані (Oryctolagus cuniculus, Myocastor coypus, Ondatra zibethicus), Cervus nippon, Nyctereutes procyonoides, Dama dama). Проекти щодо збагачення теріофауни парку чужорідни- ми видами закінчувалися невдачами. Відтак, в умовах парку корінні види демонструють високу здатність до відновлення чисельності популяцій. Інтродукція на територію парку виражена у трьох видів — єнота уссурій- ського (Nyctereutes procyonoides) із ряду Псоподібних, ондатри мускусної (Ondatra zibethicus) із ряду Мишо- подібних та лані звичайна (Dama dama) із ряду Оленеподібні. Резюме опублікованих статей 153 Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 55–63 Ультраструктура емалі нижніх корінних зубів вивірки звичайної Sciurus vulgaris (Mammalia, Rodentia) з різних популяцій України. — Л. Рековець, О. Ковальчук, В. Демешкант, Л. Шевченко. — Досліджува- лись корінні зуби (нижні м2) вивірки звичайної Sciurus vulgaris різних регіонів України з метою пошуку дода- ткових ознак для вивчення мінливості і уточнення підвидового статусу окремих популяцій. Використано зага- льноприйняті методики вивчення ультраструктури емалі зубів. Встановлено, що емаль зубів цього виду має шарувату структуру і представлена різними типами (радіальна, HSB i PLEX), які властиві також іншим видам гризунів. Особливості розміщення кристалічних призм радіального шару в матриці IPМ є основними ознаками мінливості морфології емалі, особливо на основних конідах зубів. У локальних популяціях виду з різних регі- онів структура емалі є подібною і виступає показником адаптивності зубів як єдиної функціональної структу- ри. Певною мірою така мінливість відбилася на відмінностях у співвідношенні товщини радіального шару і HSB, особливо між метаконідом та ентоконідом. Розвиток HSB, як правило, пов’язаний із виконанням біль- шого функціонального навантаження. Популяції північної частини України мають порівняно товстий шар HSB, а центральної та південної частини – більш розвинений радіальний шар. Кримські популяції за цими по- казниками близькі до південноукраїнських і відрізняються від алтайського підвиду S. vulgaris exalbidus, який був інтродукований до Криму в першій половині ХХ століття. Висловлено припущення, що ультраструктура емалі як морфологічна ознака зазнала змін у процесі адаптації вивірок до нових умов. Відмінною рисою стру- ктури емалі вивірки з алтайської популяції є те, що чарунки радіального шару на гіпо- та протоконіді не запо- внені призмами. Ультраструктура емалі зубів вивірки не може розглядатися у якості незалежної морфологіч- ної ознаки для внутрішньовидової диференціації. Водночас, вона може бути застосована у поєднанні з забарв- ленням хутра, краніометричними даними, а також результатами молекулярних досліджень. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 64–70 Час появи та маршрути польоту підковиків малих із радзехівської колонії (Польща). — М. Вар- халовські, М. П’єтрашко. — Підковики малі досить тісно пов’язані з місцями ночівлі і цей вид кажанів вва- жають осілим, що уникає дальні міграції. У Польщі ареал поширення підковика малого обмежений гірськими районами, де серед місць живлення надають перевагу зарослим гірським потокам. Завдяки цьому навіть не- значні, на перший погляд, зміни біотопів можуть призвести до серйозних наслідків щодо підтримання локаль- них субпопуляцій цього рідкісного виду. У селі Радзехови, де уздовж потоку В’єшнік (місце живлення кажа- нів) вирубали дерева, виявлено зміни у використанні територій живлення та у появі кажанів із місць ночівлі. Дослідження проведено до (2012) та після (2013–2016) рубки дерев командою із 2–3 членів біля церкви з най- більш вигідної точки. Спостереження розпочали кожного разу за 15 хвилин до заходу сонця і закінчили після виходу кажанів. Підковики малі уникають світлі та відкриті місця і вони виходять з місця ночівлі складним способом. Визначено, що існує статистично вірогідна кореляція (r = 0,992, p < 0,001) між часом заходу сонця та появи кажанів із місця ночівлі. У цій роботі також розглянуто вплив погоди на час виходу кажанів. Зокре- ма, спостережено більш рання поява кажанів у похмурий день — за 9 хв після заходу сонця, при цьому серед- ній час виходу за всі спостереження становив 23,3 хв. Проведені детекторні дослідження показали, що кажани використовують найближче оточення колонії у радіусі 150–200 метрів. Підковиків малих спостерігали у дуп- лах придорожніх дерев, густих живоплотах та садах з яблунею і грушею, що типово для цього виду. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 71–79 Етологічні нариси про взаємовідносини бобрів із деякими видами ссавців і птахів. — І. Мерзлікін. — Описуються і аналізуються випадки взаємовідносин бобрів із 16 видами ссавців и 8 видами птахів. Бобри ма- ють різноманітні регулярні контакти з багатьма видами тварин навколоводного комплексу. На один і той же вид в різній ситуації бобер може реагувати як байдуже, так і агресивно. На дрібних і середніх за розмірами птахів бобри не звертають жодної уваги, особливо якщо ті не виявляють до них інтересу. Схожу байдужість бобри проявляють і до набагато більших за розмірами птахів — чапель, гусей, лебедів. Бобри і птахи отриму- ють взаємну вигоду від тривожних сигналів про небезпеку. Бобри негайно реагують на ляскання крил птахів, які злітають, і їхні тривожні крики, і відразу пірнають у воду, навіть не намагаючись з'ясувати, що їм загро- жує. Наполегливий інтерес до себе з боку інших тварин (навіть таких невеликих, як мартин, крижень або так- са), та ще й супроводжуваний звуками, безсумнівно, дратують бобрів, і вони намагаються піти від них. При раптовій появі і швидкому русі інших тварин (навіть відносно невеликих, таких як норка), вони сприймаються бобрами як загроза, і бобри одразу намагаються сховатися у воді. Великі тварини, які значно переважають бо- брів розмірами, сприймаються ними як потенційна небезпека. Мігруючі бобри проявляють значно більшу на- стороженість до інших тварин, ніж бобри, які довго живуть на своїй території і добре її знають. Відносини бо- бра до інших ссавців і крупних птахів можуть дуже залежати від присутності поблизу дитинчат бобра. При наявності дитинчат, бобер може робити спробу вигнати зі своєї водойми або з її берегів інших ссавців (і пта- хів), які навіть представляють для нього реальну загрозу і/або набагато перевищують його розмірами. При ви- гнанні інших тварин із своєї ділянки бобри використовують наступні прийоми: плавання поблизу супротивни- ка і голосні удари хвостом по воді, агресивні випади у бік потенційного супротивника, напад на нього або провокування нападу на себе хижака з наступною сутичкою з ним. Описана специфічна реакція бобрів на ма- леньких собак (такс) — повертання до супротивника задом і ляскання хвостом по землі. Резюме опублікованих статей 154 Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 80–87 Закономірності розподілу лежанок сарни європейської (Сapreolus сapreolus) у зв’язку з рослинним по- кривом. — А. Никоненко. — Вивчення екології сарни як широко розповсюдженого представника ратичних є важливим для створення науково обґрунтованих заходів щодо збереження біорізноманіття та відтворення по- пуляцій видів. Всебічне вивчення екології тварин має важливе значення для створення заповідних територій. Сарна є зручним модельним об'єктом для вивчення екології популяцій, адже на її прикладі можна розкрити внутрішньо-популяційні адаптації до середовища та просторову структуру. Метою роботи є виявлення еколо- гічних закономірностей створення лежанок сарною європейською у природних лісових біотопах північної під- зони Степової зони України на території природного заповідника «Дніпровсько-Орільський». Лежанки дослі- джено протягом трьох осінніх місяців. Проведено обліки лежанок сарни, описано переважаючі види рослин- ності в межах кола радіусом 3,6 м навколо лежанок (n = 87), а також виміряна товщина підстилки та висота трав’яного покриву навколо лежанок. Дослідження проведено в трьох типах біотопів: дібровах, соснових на- садженнях та штучних насадженнях робінії та гледичії. В практичних спостереженнях виявлено, що візуаль- ний захист лежанок в соснових насадженнях створюється високою травою, а в дібровах — чагарниками. В умовах заповідника сарни обирають місця для лежанок переважно в 1,5–3,0 м від дерев та чагарників. Вони можуть робити лежанки і в безпосередній близькості від рослин різних життєвих форм, включаючи трав’янисті, деревні та чагарникові форми (20–30 см), і на відстані, що перевищує 3,5–5,0 м. Середня відстань до дерев перевищує відповідну до чагарників. Товщина підстилки складає від 1,5 до 4,5 см. Висота трав’яного покриву поряд з лежанками коливається в межах 10–75 см. Зареєстровано декілька випадків харчування поряд із лежанками, проте прослідковується тенденція окремого використання стацій для живлення та відпочинку. На вибір місця для лежанки впливає сукупність показників деревостану, травостою та інших об’єктів, що на- дають їм захист, а водночас і можливість візуального контролю за середовищем. Розрахований індекс захище- ності середовища, як відстань, на якій лежанка зникає з поля зору спостерігача в напрямках чотирьох сторін світу. Цей показник в середньому склав 3,7 м, в соснових насадженнях — 4,1 м, в діброві — 2,8 м, в штучних насадженнях — 3,6 м. В більшості випадків найкращі захисні властивості мають дерева та чагарники, а трава ховає лежанку на більшій відстані. В природоохоронній діяльності потрібно враховувати характеристики се- редовища, які є необхідними та достатніми для існування там копитних. Дослідження лежанок, як головних схованок, що визначають поведінку тварин протягом дня, можуть бути використані для запровадження науко- во обґрунтованих заходів для збереження та створення екосистем, сприятливих для існування копитних. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 88–91 Досвід та підсумки акліматизації кроля європейського (Oryctolagus cuniculus) на Тернопільщині у 1976– 1980 роках. — О. Вікирчак, А. Бачинський. — Описано спробу акліматизації кроля європейського на По- діллі в долині р. Серет (Тернопільська обл.), що здійснена у 1976–1980 рр. В статті наводиться характеристика біотопних умов, антропогенного навантаження в районі акліматизації кроля, які визначали тимчасову успіш- ність розселення виду. На підставі свідчень очевидців і організаторів цього заходу описано момент створення штучної популяції виду, походження матеріалу для розселення, її розцвіт та згасання. Незважаючи на загалом задовільну літню трофічну базу в місцях розселення та відсутність конкуренції з боку свійських травоїдних, у підтриманні високої чисельності кроля впродовж чотирьох років відіграв факт підгодівлі (особливо зимової) і часткова охорона звірків на території вольєру та безпосередньо поблизу нього єгерями товариства мисливців та рибалок. Звідси тварини могли щорічно поповнювати чисельність популяції у більш віддалених місцях. У період розквіту досліджуваної популяції звірків активно добувало місцеве населення, проте це та наявність у складі навколишньої фауни диких хижаків не стало причиною помітного скорочення чисельності кролів. Опи- тані респонденти вказували на раптове, несподіване зникнення. Авторами зроблено висновок, що кріль євро- пейський в умовах Каньйонового Придністер’я, незважаючи на сприятливі орографічні та геологічні умови, задовільну трофічну базу, не може утворити самостійні популяції, які б існували без підтримки людиною. Лі- мітуючим фактором виступають тривалість зимового періоду та хвороби. В умовах поширення міксоматозу неможливе існування у регіоні штучно створених популяції навіть при умові біотехнічних заходів. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 92–96 Бабак степовий (Marmota bobak) на півночі Одеської області. — В. Дацюк. — Північ Одеської області, як і все Причорномор’я та південні райони Поділля, не відносяться до сучасного ареалу бабака степового, який поширений в Україні переважно на сході, проте тут мав місце досвід успішної інтродукції бабака. Розселення бабака степового, Marmota bobak, на півночі Одеської області, проходило у 1979–1980 роках. На території трьох сіл Любашівського району, в яких не залишилося жодного жителя, було створено природний заказник «Степанівський» (згодом статус змінено на мисливські угіддя Іванівської сільської ради), в який були пересе- лені сарни, фазани та бабаки. Першу партію бабаків завозили влітку 1979 року з Асканії-Нової, але, на жаль, не всі звірки змогли перенести жару та дорогу, а ті що доїхали — не змогли акліматизуватися. Другу партію відловлювали вже в Луганській області (на той час як «Ворошиловградська»), восени того ж 1979 року. Відсу- тність природних ворогів, бережливе ставлення населення ближніх сіл — дозволило колонії розростися з 25 тварин у 1980 р. до 415 особин у 2010 році, проте надалі пішов спад чисельності. Безгосподарське ставлен- Резюме опублікованих статей 155 ня до природи — спочатку через випалювання очерету та сухостою, а потім відкриття кар’єру, призвели до за- гибелі багатьох тварин. Поява великої кількості лисиць також позначилася на кількості основної маси колонії та міграції вцілілих особин поближче до людей. Важливим фактором впливу також стало хижацтво на моло- дих бабаків з боку шулік. У 2013 р. чисельність поселення становила лише 50 особин, і скоре вимирання ко- лонії при збереженні факторів існування бабаків було найбільш очікуваним прогнозом. Тому того ж 2013 р. було розпочато заходи із підтримки та відновлення колонії бабака, яка станом на 1 грудня 2016 року нарахо- вувала близько 500 особин, а на початок 2019 р. становила 1700 особин. Досвід управління показав, що при правильно спланованій роботі з підтримки локальної популяції і регуляції хижацтва колонія демонструє помі- тний і сталий приріст, що дозволяє сподіватися на її подальше розростання. «Любашівська» колонія бабака на сьогодні є стабільною, і цей факт дає підстави вважати вид наявним у фауні Поділля. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 97–103 Сучасний стан популяції бабака степового (Marmota bobak) у Стрільцівському степу (крах Стрільцівсь- кого степу). — В. Токарський, В. Грубник, Н. Токарська. — У 1923 р. був створений перший бабаковий заповідник місцевого значення — «Стрільцівський степ». В той час чисельність бабаків тут була найвищою на території Європи. У 1948 р. «Стрільцівський степ» одержав статус заповідника (площею 522 га). У 1972 р. по периметру заповідника створена кілометрова охоронна зона, у 2004 р. територія відділення Стрільцівського степу була розширена на 502 га за рахунок ділянок охоронної зони заповідника. До включення цієї ділянки до заповідної території тут концентрувалися основні поселення степового бабака, але після введення заповідного режиму відмічається невпинне скорочення чисельності бабака. І в решті, в 2006 р. бабак повністю зник у Гли- няному яру, а в Крейдяному залишилось лише декілька родин. На сьогодні, після повного припинення випасу та сінокосіння. відмічається тенденція до зниження чисельності бабака на території заповідника. Особливо ка- тастрофічним зниження відбулося протягом останніх трьох років. Так із 20 сімей що проживали в долині р. Черепаха на травень 2018 р. залишилось лише 4. Всього на території заповідника на даний час збереглося до 20 родин які сконцентровані на периферії трьома осередками. На території Стрільцівського степу відмічалося полювання на цьоголітків круком (Corvus corax), але на популяцію найбільш істотний вплив роблять домашні собаки, а також звичайні на північному сході України великі дикі хижаки — вовк і лисиця. Особливо цей вплив відчувається при фрагментації ареалу бабака, яка виникла в результаті заростання степу чагарниками. Для збереження популяції бабака необхідно використовувати такі методи як випас, в першу чергу, а при його відсутності — сінокосіння та пали. Принаймні необхідно розробити програми та провести експери- менти з використання цих методів на великих ділянках. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 104–111 Техніка кількісного обліку куниці лісової (Martes martes) маршрутним методом на великих площах лі- сових угідь. — С. Стельмах. — У статті висвітлюються основні організаційні і методичні підходи щодо облі- ку куниці лісової на великих площах лісових мисливських угідь України. Дану методику доцільно застосову- вати в багатих на ліси регіонах, де зосереджені значні ресурси цього звіра, і які є перспективними для ведення мисливського господарства по даному виду. Вона складається із 3 етапів. Перший етап передбачає виокрем- лення площ лісових масивів та закладання схем маршрутів на картах. Вибираються передовсім великі лісові масиви, площею не менше 10000 га. Можна також включати ліси меншої площі (від 1000 га), проте за умови, що вони розміщені групами на недалекій відстані один від одного (до 2 км) та сукупна їхня площа не менша ніж 10000 га. Далі на мапах лісових насаджень наносяться схеми маршрутів. Облікові маршрути закладаються рівномірно по всій площі лісових масивів з таким розрахунком, щоби ними були охоплені усі лісові наса- дження, які характерні для того чи іншого масиву. Довжина маршрутів – від 5 до 10 км. Під час другого етапу проводиться підрахунок перетинів слідів на маршрутах і вистежування добових ходів куниць. Облік чисель- ності куниці лісової найкраще проводити у період з 10 лютого по 10 березня. Роботи з обліку чисельності лі- сової куниці слід проводити не раніше ніж через дві доби після завершення снігопадів. Облік не проводиться у періоди із дуже низькими температурами повітря — нижче -10 °С та у відлиги. Визначення середньої довжини добового ходу лісової куниці обов’язково здійснюється під час проведення обліків. Третій етап передба- чає камеральну обробку польових матеріалів з використанням оновленої формули Формозова. Безпосередня камеральна обробка польових матеріалів здійснюється районними мисливствознавцями. Після чого матеріали передаються у мисливські відділи обласних управлінь лісового та мисливського господарства для аналізу і узагальнення в масштабах області. Наведена методика дає змогу визначити щільність населення і чисельність куниці лісової в межах адміністративних областей України, і може бути використана службовими особами (мисливствознавцями) та науковцями (зоологами), як основний метод моніторингу стану ресурсів виду, що експлуатуються. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 112–118 Моделі поширення видів у плануванні досліджень снігового барса (Panthera uncia) в регіоні Централь- ного Киргизького Ала-Тоо. — В. Титар, Т. Асикулов, М. Гаммер. — Сніговий барс є у списку вразливих видів (IUCN 2017) і його чисельність продовжує знижуватися на більшій площі його сучасного ареалу. Одні- єю з основних причин цього за останні два десятиліття є зниження чисельності крупних видів-жертв, присут- Резюме опублікованих статей 156 ність яких є умовою збереження барса; в регіоні Центрального Киргизького Ала-Тоо таким видом є сибірсь- кий гірський козел (Capra sibirica). Розуміння факторів, що впливають на екологічні вимоги козла та форму- вання його поширення, є важливим для захисту цих тварин, від яких барси є трофічно залежними. Використо- вуючи підхід, заснований на моделюванні ніш, ми намагалися з’ясувати, які екологічні особливості найкраще асоціюються з оселищами козлів, наскільки добре моделі прогнозують перебування козлів, та чи корелює роз- поділ територій, сприятливих для козлів, з розподілом реєстрацій барса. Для екологічного аналізу був застосо- ваний метод головних компонент. Його результати узгоджуються з травоїдним характером цього виду та біо- кліматичними вимогами рослинності, якими козли живляться. Ця рослинність є багатшою на плоскогір’ї та там, де рослини можуть отримати вигоду від більшої кількості сонячного світла. Модель ніші, що була побу- дована на принципах максимальній ентропії (Maxent), мала «корисні» дискримінаційні здібності (AUC = 0,746), що дало змогу створити карту, де контурна лінія окреслює території з високою прогнозованою ймовірністю (> 0,5) перебування козлів. З точки зору планування природоохоронної діяльності та встановлен- ня пріоритетів досліджень барса ці території представляють найбільший інтерес. Майже всі реєстрації барса в досліджуваній зоні (n = 15) потрапили в межі 10 процентильного порогу (0,368). Прогнозована ймовірність перебування козлів в місцях, де були відмічені сліди барса (відбитки лап тощо), в середньому становила 0,559, тобто, як очікувалось, сприятливі для жертв місця є привабливими для хижака. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 119–125 Зоологічні колекції: збір, облік, ідентифікація (звіт про роботу XXIV Теріологічної школи). — З. Баркасі, О. Гайдаш. — ХХIV Теріологічну школу-семінар на тему «Зоологічні колекції: збір, облік, іден- тифікація зразків» проведено 4–8 жовтня 2017 р. Організаторами виступили Українське теріологічне товарис- тво, Український науковий центр екології моря, Український науково-дослідний протичумний інститут імені І. І. Мечнікова та Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Всього у роботі школи-семінару взяли участь понад 40 зоологів із 26 установ з України, Білорусі та Молдови. Семінар проведено у рамках кі- лькох блоків: вступні доповіді, тематичні доповіді та дискусії про теріологічні колекції, поточні дослідження ссавців, круглі столи, майстер-класи, екскурсії, польові заняття тощо. У звіті наведено повний текст резолюції, що включає 12 пунктів, включно з результатами виконання програми 24 школи, підсумками чергового року діяльності теріологічного товариства і пропозиціями до роботи на наступний рік. Місцем проведення наступ- ної Теріошколи рекомендовано Поліський природний заповідник. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 126–135 Дослідження різноманіття як ключова задача екології (з нагоди 70-річчя професора Ігоря Ємельяно- ва). — І. Загороднюк. — Екологічні концепції значною мірою пов’язані з вивченням популяцій та угруповань хребетних тварин, зокрема й ссавців, що є основним об’єктом досліджень українського теріолога І. Ємелья- нова та низки його учнів, послідовників і співробітників. Дослідником сформовано нову концепцію об’єктів дослідження біорізноманіття у розумінні «біотичного різноманіття», тобто систем надорганізмового рівня ін- теграції, до яких відносяться популяції, гільдії, угруповання та екосистеми. Розглянуто ключові особливості розвитку таких досліджень в Україні крізь призму наукового зростання самого дослідника та розвитку всього напрямку вивчення й охорони біотичного різноманіття в Україні. Важливим напрямком діяльності є розвиток понятійного апарату екології та поширення знань про екологію популяцій та угруповань, а також понять стій- кості екосистем. Все це широко впроваджено в життя І. Г. Ємельяновим через його активну участь у форму- вання державних програм з охорони й моніторингу біорізноманіття та суміжних напрямків (заповідна справа, сталий розвиток, екомережа) та низки освітніх проектів (викладання в університетах, підготовка конспектів лекцій та підручників, програм кандидатського іспиту з екології) тощо. Активна роль дослідника й у організа- ції роботи екологів над виданнями кількох різних енциклопедій, зокрема й ЕСУ. Паралельно з цим дослідник зберігає незмінний і тісний зв’язок з Українським теріологічним товариством (УТТ), посідаючи по суті роль його керівника після акад. Вадима Топачевського (1930–2004) і беручи активну організаційну участь у роботі товариства через інституційну та організаційну підтримку всіх починань, включно з виданнями й конференці- ями. Завдяки ініціативі І. Г. Ємельянову УТТ, попри вимушені розриви зв’язків більшості академічних науко- вих товариств з НАН України, що сталося на початку 2000-х років, продовжує діяти при Національному нау- ково-природничому музеї НАН України. Наведено стислі відомості про основні наукові доробки дослідника та його учнів і послідовників, а також стислу інформацію про відзнаки науковця. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 136–137 Про монографію А. Волоха «Мисливські звірі степової України». — І. Наконечний. — Стисла характери- стика змісту і значимості монографії проф. Анатолія Волоха про мисливських звірів півдня України. Книгу видано у двох частинах: частину 1 видано 2014 року в обсязі 412 стор., частину 2 — 2015 року в обсязі 201 стор. Книги видано з рецензіями проф. І. Ємельянова та проф. Є. Писанця. У першому томі (глави 1–6) розглянуто умови проживання, фауну, динаміку ареалів, біотопи і сховища, розмноження та віко-статеву структуру, смертність і хвороби. У томі 2, що включає глави подовженої нумерації (глави 7–11), представлено морфологічну характеристику видів, динаміку їхньої чисельності, соціальну організацію популяцій копитних, управління ресурсами та охорону ссавців. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 138–140 Про книгу А. Саваріна «Краніологічний атлас ссавців Білорусі. Комахоїдні». — М. Товпинець. — В ат- ласі представлено фотографії різних сторін черепа представників ряду Lipotyphla фауни Білорусі. Вказано найважливіші краніологічні особливості видів. Наведено приклади значущості та взаємозв'язку екстер'єрних і краніологічних характеристик. Вказується на важливий аспект створення фотографічних баз, які дають змогу швидкого обміну інформацією, візуального порівняння вибірок та окремих особин з різних географічних по- пуляцій з метою вивчення мінливості. Пато-анатомічний моніторинг дає змогу отримувати важливу інформа- цію для екологічних досліджень. Підкреслюється, що при цьому все більше значення будуть надаватися аналі- зу структур саме внутрішньої поверхні черепних структур, так як їх зміни можуть вказувати на різні захворю- вання, пов’язані з екологічними умовами середовища. Важливо, що при цьому можна використовувати крані- ологічний матеріал з пелеток хижих птахів. Theriologia Ukrainica, 17 (2019): 141–150 Монети України із зображеннями ссавців. — І. Загороднюк. — Розглянуто історію випуску монет із зо- браженнями ссавців в Україні. Загалом, починаючи з 1998 року, випущено 22 монети (без урахування варіан- тів з нейзильберу та срібла), які формують 5 серій. Основними з них є серії «Флора і фауна» (вкл. з об’єктами ПЗФ) та «Фауна в пам'ятках культури України», проте об’єкти фауни присутні в кількох інших серіях. Зокре- ма, зображення ссавців є в серіях «Різне» (напр. «Рік Кажана»), «Найменша золота монета» (напр., «Бабак», «Їжак», а також «Кабан» та «Олень» в підсерії «Скіфське золото») та «Пам'ятки давніх культур України» (в підсерії «Скіфія» є монета із зображенням скіфського оленя). Проаналізовано зоологічну точність зображень, подібність рядів зображень з серіями з інших країн (напр., з білоруськими монетами, які зображають зубра, російськими монетами із зображеннями сліпака піщаного та інших рідкісних видів) та динаміку випуску, яка має незначну тенденцію до збільшення кількості типів монет. Здано до друку 01.07.2019. Формат 60x84 1/8. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman. Друк цифровий. Ум. друк. арк. 23,25. Наклад 100 прим. Зам. № 0107-1/2019. ТзОВ «Простір М» Свідоцтво ДК № 2167 від 21.04.2005 р. 79000, м. Львів, вул. Чайковського, 27 Тел.: (032) 261-09-05. E-mail: prostir.druk@gmail.com

Резюме опублікованих статей

Institution

Ähnliche Einträge