Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія

Рецензія на книгу: Павленко Ю. Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб'єкта (на матеріалі французького роману XVIII – поч. ХХІ ст.). – Київ: Вид. центр КНЛУ, 2018. – 416 с....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Гон, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2018
Назва видання:	Слово і Час
Теми:	Рецензії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166495
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія / О. Гон // Слово і Час. — 2018. — № 8. — С. 110-113. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-166495
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1664952020-02-24T01:25:37Z Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія Гон, О. Рецензії Рецензія на книгу: Павленко Ю. Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб'єкта (на матеріалі французького роману XVIII – поч. ХХІ ст.). – Київ: Вид. центр КНЛУ, 2018. – 416 с. 2018 Article Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія / О. Гон // Слово і Час. — 2018. — № 8. — С. 110-113. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166495 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Гон, О. Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія Слово і Час
description	Рецензія на книгу: Павленко Ю. Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб'єкта (на матеріалі французького роману XVIII – поч. ХХІ ст.). – Київ: Вид. центр КНЛУ, 2018. – 416 с.
format	Article
author	Гон, О.
author_facet	Гон, О.
author_sort	Гон, О.
title	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія
title_short	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія
title_full	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія
title_fullStr	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія
title_full_unstemmed	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія
title_sort	письмо про cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166495
citation_txt	Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія / О. Гон // Слово і Час. — 2018. — № 8. — С. 110-113. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT gono pisʹmoprocebevístoríífrancuzʹkogoromanuâkantropologíčnalaboratoríâ
first_indexed	2025-07-14T21:56:59Z
last_indexed	2025-07-14T21:56:59Z
_version_	1837661129426337792
fulltext	Слово і Час. 2018 • №8110 ПИСЬМО ПРО СЕБЕ В ІСТОРІЇ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНУ ЯК АНТРОПОЛОГІЧНА ЛАБОРАТОРІЯ Павленко Ю. Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб’єкта (на матеріалі французького роману XVIII – поч. ХХІ ст.). – Київ: Вид. центр КНЛУ, 2018. – 416 с. Монографія Юлі ї Павленко м істить дек ільк а підстав, щоби стати подією в сучасному вітчизняному літературознавстві. Почнемо з того, що солідних наукових праць, присвячених французькому роману, у нас уже давно не було. І в цьому аспекті вихід у світ рецензованої книжки заповнює прогалину в українських філологічних студіях. По-друге, фокус на письмі про Себе в дослідженні Ю. Павленко дає змогу розкрити цілий комплекс питань, що перебувають на авансцені сучасного літературно-критичного дискурсу. Це, зокрема, питання фікційності художнього простору, природи та потужності метафори, жанру, тілесності та ін. Варто зауважити, що в українському літературознавстві також відсутні ґрунтовні праці про феномен особистісного письма. До Ю. Павленко жоден дослідник так ґрунтовно не аналізував ані історію французького роману, оповідь у якому є письмом героя, ані письмо про Себе як таке. Тож і предмет, і об’єкт монографії “Чорнильна історія”, безсумнівно, вирізняються новизною та актуальністю. Ю. Павленко – автор численних статей, тематика яких уже десять років розкриває феномен письма про Себе героя французького роману. Особливо приємно, що багатолітня робота увінчалась виходом комплексної синтетичної монографії. Починалось дослідження під керівництвом видатного науковця – професора Валентини Іванівни Фесенко, праці якої завжди ставали відкриттям найновіших тенденцій французького літературознавства, знайомством із новими іменами у французькій літературі. Беззаперечно, рецензована студія засвідчила, що Ю. Павленко гідно продовжує шлях с в о г о вч и т ел я . К а ф е д р а т е о р і ї та історії світової літератури КНЛУ, яка із 2013 р. носить ім’я Валентини Іван івни Фесенко , започаткувала друк наукових праць у колекції імені В. І. Фесенко “Інцепіт”. Уже побачили світ три книжки Валентини Іванівни: “Література. Живопис. Кінематограф: інтермедіальний дискурс”, “Новітня французька література” та “Література французького романтизму” (упорядником останньої виступила саме Ю. Павленко). М онограф ія “Чорнильна і с тор і я ” продовжила розгортання колекц і ї В. І. Фесенко. Р е ц е н з о в а н е м о н о г р а ф і ч н е дослідження – синтез багаторічного д о с в і д у н а у к о в и х к о н ф е р е н ц і й , організованих кафедрою теорії та історії світової літератури КНЛУ, кожна з яких неодмінно стає подією наукового життя в нашій країні, а наукові збірники за матеріалами конференції допомагають у розгортанні розвідок багатьох науковців. З в ’ я зо к д и с е рта ц і й н и х с т уд і й і з тематикою цих конференцій уже, можна сказати, став гарною традицією. Тема монографії Ю. Павленко безпосередньо корелює з конференцією “Модуси автобіографічного письма” 2010 р. Утім із назв параграфів рецензованої праці можна побачити, що й досвід багатьох інших (про подорож, дім, віртуальність, транскультурність, оніризм, місто тощо) знайшов свою практичну користь. Категорія письма, поза сумнівом, належить до базових як у філософській, так і в літературознавчій думці. З огляду на це сама постановка проблеми, в основі якої лежить роль письма 111Слово і Час. 2018 • №8 у процес і самоп ізнання суб ’єкта , видається важливою та актуальною. Варто погодитися з аргументами авторки монографії щодо актуальності предмета дослідження, адже письмо – переважно у віртуальному просторі – буквально заповнює наше життя. І розгляд цієї проблеми в різних аспектах (у всій повноті її значень) на матеріалі роману дав змогу авторці проявити в літературі функцію антропологічної лабораторії, у якій висвітлені смисли процесу письма про Себе фікційного суб’єкта розкривають конструктивне навантаження особистісного письма реальної людини. Викликає захоплення те, як зважено й аргументовано авторка монографії підійшла до вибору об’єкта розгляду. Аналіз поетики та поетикальност і французьких романів, художній простір яких визначений роботою письма героя- оповідача, у діахронічному вимірі історії французької літератури та в синхронії окремих культурно-історичних парадигм (Просвітництво, романтизм, модернізм, рубіж ХХ – ХХІ ст.) дав змогу визначити типологічні особливості цього різновиду роману, який, відштовхуючись від теорії Р. Барта, авторка монографії називає текстом-письмом. Ю. Павленко робить висновок про те, що твори, у яких репрезентована робота письма, попри залучення їх до розгляду романів- щоденників чи епістолярних текстів, мало вивчені саме в аспекті семантики процесуальності письма про Себе . Адже до Ю. Павленко смисли письма дослідники зазвичай розглядали тільки в контексті автобіографії/автофікції р е а л ь н и х л ю д е й , а к ц е н т у в а л и відношення виписаної історії до життєвих подій і фактів реального біографічного автора; унаслідок цього метафорика художнього твору та фікційний суб’єкт письма залишались репресованими. Про письмо реального автора Ю. Павленко знає не менше, ніж про фікційних суб’єктів у ролі homo scribens: згадаймо, що саме їй належить передмова та примітки до українського видання “Сповіді” Ж . - Ж . Р у с с о . З м і щ у ю ч и ф о к у с д о с л і д н и ц ь к о ї у в а г и з о б р а з у первинного автора на героя-оповідача як автономну фігуру, Ю. Павленко вперше заглиблюється у студії метафор письма, метаморфоз суб’єкта письма, комунікаційної арки тексту-письма. Завдяки цьому тексти, що давно стали класикою французької літератури, в ідкриваються в новому св ітл і , а гіпотетичний читач отримує законне місце в діалогічній ситуації художнього тексту, що утверджує свою роль як антропологічної лабораторії. Стрижнем рецензованої праці виступає саме розмова про метафори письма та розкриття їхньої семантичної глибини, до чого авторка монографії, безсумнівно, має особливий хист. Переконливо звучить аргумент Ю. Павленко на користь вибору методу мікрочитання (Ж.-П. Рішар) як головного знаряддя літературознавчої інтерпретації письма про Себе . Принаг ідно зауважимо, що методологія тематичної критики женевської феноменологічної школи мало репрезентована в українському літературознавстві. Висвітлюючи в першому розділі історію теоретичного вивчення особист існого письма у французьких наукових студіях, авторка на гол ошує метафори в риториц і теми письма як корифеїв (Ж. Лакана, Ж. Дерріда, Р. Барта, М. Фуко, Ф. Лежена), так і маловідомих (Ж. Гюсдорф, Ж. Руссе, Ж. Сгар, Ж.-Ф. Шантаретто, Т. Павел, Ж. Лекарм) чи майже не відомих в Україні французьких літературознавців нашого часу (Ф. лє Тузе, Ж.-Л. Жанель, К. Серве, В. Стьєнон, Е. Піш та ін.). Маючи на меті ввести в українське літературознавство їхні ідеї та розгорнути дослідження заявленої проблематики у вітчизняних наукових студіях, Ю. Павленко залучає до теоретико-методологічної основи своєї роботи здобутки рос ійської антропологічної школи (В. Подороги та його колег). Спільним елементом різних підходів до аналізу письма, як зауважує авторка монографії, виступає саме метафоричність мовлення про письмо. Тож заручившись підтримкою цілої армії дослідників особистісного письма, авторка сміливо занурюється в роботу з художнім простором французьких романів, щоби проаналізувавши різні його рівні, запропонувати сітку кодів для розгляду тексту-письма. Дослідження логічно структуроване. Реципієнт монографії зовсім не мусить бути дипломованим фахівцем у галузі французької літератури: другий розділ, присвячений історико-культурному Слово і Час. 2018 • №8112 вектору письма про Себе фікційного суб’єкта французького роману, докладно познайомить читача і з широк ою панорамою текстів, розкриє причини звернення до роботи письма в кожному з них та увиразнить ту деталь, яка робить кожен з аналізованих творів потрібним у розгляді феномену особистісного письма. Оприявлений у монографії художній матеріал набагато ширший за окреслені авторкою межі об’єкта аналізу. Попри те, що в назві монографії та певного параграфа фігурує XVIII ст. як стартова культурно-історична парадигма (у ній, показує Ю. Павленко, утвердились головні смисли письма про Себе та художні особливості тексту-письма), розгляд творів у контексті заявленої п р о б л е м а т и к и п о ч и н а є т ь с я з апокрифічних мемуарів XVII ст. Уперше в українському літературознавстві проаналізовано “Португальські листи” (1669 р. ) Г ієрага. Великою мірою заповнення лакун у вітчизняних студіях про французьку літературу стосується й таких широко відомих творів, як “Юлія, або Нова Елоїза” Ж.-Ж. Руссо, “Черниця” Д. Дідро, “Небезпечні зв’язки” Ш. де Лакло, про які до монографії Ю. Павленко в нас не існувало солідних праць. Звісно, художній матеріал у рецензованому дослідженні розглянуто в річищі тематичної критики, а тому брались до уваги ті складники, що в певний спосіб корелюють із темою письма. Завдяки інтересу авторки до художніх деталей аналіз у руслі тематики особистісного письма не звузив, а розширив розуміння текстів. Передусім це стосується тих творів, на які Ю. Павленко пропонує подивитися по-новому, досліджуючи письмо героя-оповідача. Наприклад, герої-лібертени з роману Лакло постають у новому світлі, а небезпечні зв’язки, як показує авторка монографії, запускає не порушення моральних норм, а робота письма. Так само переоцінюється досвід героїні роману Дідро “Черниця”: замість жертви режиму вона постає суб’єктом, к от р и й зд і й с н ю є п р о с в і т н и ц ь к и й проект пізнання. Список творів, які можна назвати відкриттям монографії, продовжують у контексті романтичної парадигми “Обермен” Сенанкура, “Анжеліка” Ж. де Нерваля, у контексті модернізму – “Сутінковий красень” Ж. Грака, “Пасторальна симфонія” А. Жіда, “Неможливе” Ж. Батая, “Балакун” Л.-Р. Дефоре та всі романи рубежу ХХ – ХХІ ст., які становлять об’єкт розгляду Ю. Павленко (“Щоденник тіла” Д. Пенака, “Подорож Бальдасара” А. Маалуфа, “Ніч каліграфів” Я. Гата, “Отрута кохання” та “Еліксир кохання” Е.-Е. Шмітта, “Салон у Вюртемберзі” П. Кіньяра, “S, або Надія на життя” А. Д. Гарі). Аналіз роботи письма фікційного суб’єкта в інших творах засвідчив неможливість існування вичерпної інформації про текст, істинної інтерпретації як такої. “Сповідь сина століття” А. де Мюссе, “Адольф” Б. Констана, “Н іжн ість” А. Барбюса, “Нудота” Ж.-П. Сартра, “Зломлена” С. де Бовуар, “Гадючник”, “Старосвітський хлопчина” Ф. Моріака, “Несказаний” С. Беккета, “Дихай!” А.-С. Брасм відкрили своє текстове повідомлення в новому тематичному річищі (і це не весь перелік творів, на які звертає увагу рецензована монографія). Варто згадати також про широкий діапазон інтертекстуальних відсилок та проекцій, що завжди влучно вказують на важливі деталі тексту-письма (усі перелічувати тут буде зайвим, але зауважимо, що діалог французького роману із “Сентиментальною мандрівкою” Л. Стерна належить до найцікавіших місць монографії). Після розгляду текстів за історико- культурними епохами третій розділ дослідження в інший спосіб класифікує об’єкт аналізу – тепер за жанровими модусами письма (лист, щоденник, мнемографія). У цьому розділі яскраво та аргументовано розкрито особливості наративної організації романів, у яких герой-оповідач є суб’єктом письма. До теоретичних відкриттів монографії можна зарахувати аналіз героя в естетичній діяльності письма про Себе, обґрунтування фігури homo scribens. Четвертий розділ репрезентує ще один спосіб систематизації художнього матеріалу – за кодами тіла, подорожі та дому. Ю. Павленко показує, що н а к л а д а н н я с е м а н т и ч н и х п о л і в мандр івки , дому, т іла та письма увиразнюють письмо про Себе як вимір конструювання ідентичності суб’єкта. Чи не найцікавіші місця монографії – аналіз метафоричного коду письма про Себе в методологічному річищі Гастона 113Слово і Час. 2018 • №8 Башляра: поєднання метафор нарциса та фенікса влучно завершують розгляд феномену тексту-письма. Висновки досить вдало підсумовують результати дослідження, логічно та вмотивовано випливають із цікавого й фахово проаналізованого матеріалу: Юлія Павленко визначає місце творів, про які йшлося в монографії, у корпусі текстів-письма про Себе французької л і тератури, та пояснює механ ізм залучення реального читача у процес конструювання ідентичності суб’єкта, запрограмований цим типом роману. Оцінюючи монографію “Чорнильна історія. Письмо про Себе фікційного суб’єкта (на матеріалі французького роману XVIII – початку ХХІ ст.)”, варто ск азати , що рецензована праця , безсумнівно, буде цікавою для науковців, учителів, студентів, найширшого кола читачів, зацікавлених у французькій літературі та заявленій проблематиці. Адже вона не лише висвітлює художні особливості письма про Себе фікційного суб’єкта, а й дає змогу побачити в історії літератури інопростір, необхідний людині для пізнання. Ю. Павленко володіє здатністю говорити про складні речі простою і зрозумілою для всіх мовою, тому й пересічний читач знайде для себе в цій монографії багато цікавого. Рецензована праця важлива тим, що вона показує приклад уважного читання як класики, так і літературних новинок, пропонує модель аналізу художнього простору, визначеного роботою письма фікційного суб’єкта, акцентує аспекти утвердження письма про Себе як антропологічної лабораторії. Олександр Гон Отримано 12 червня 2018 р. м. Київ Чик Д. Longo sed proximus intervallo: жанрові системи української та англійської прози кінця XVIII — середини XIX ст.: монографія / [наук. ред. В. А. Зарва]. — ФОП Цюпак А. А., Хмельницький, 2017. — 356 с. У центрі уваги автора — п р о з а у к р а ї н с ь к и х (В. Наріжний, О. Сомов, М. Гоголь, Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, П. Куліш, Т. Шевченко, О. Стороженко та ін.) й англійських письменників (М. Г. Льюїс, Енн Редкліф, В. Г. Айрленд, Джейн Остен, Дж. Мор’є, Марія Еджворт, В. Скотт, Ч. Діккенс, В. М. Теккерей та ін.), яка розглядається у призмі компаративної жанрології. Основна мета дослідження — побудова типології жанрових систем. Окрему увагу приділено теоретичним і методологічним аспектам генези уявлень про жанрову систему, термінологічному дискурсу та специфіці формування прозових жанрів української літератури окресленого періоду. Серед проаналізованих явищ — проблема формування канону в українській літературі, образ «благородного розбійника» в романтичній прозі першої половини — середини ХІХ ст., пародіювання топосу готичного замку, топос відьомства, мотив інцесту, жанри фейлетону, «фізіологічного нарису», крутійського роману, міфологічний код романів виховання, жанровий різновид «роману великої дороги», жанрові особливості історичного роману, жанровий різновид сімейного роману-хроніки. О. Б.

Письмо про Cебе в історії французького роману як антропологічна лабораторія

Репозитарії

Схожі ресурси