Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)

Досліджується розвиток сільського господарства, промисловості та торгівлі в Південній Бессарабії у міжвоєнний період.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Вєтрова, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166793
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) / Г. Вєтрова // Краєзнавство. — 2013. — № 1. — С. 47-53. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-166793
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1667932020-03-04T01:25:51Z Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) Вєтрова, Г. Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри Досліджується розвиток сільського господарства, промисловості та торгівлі в Південній Бессарабії у міжвоєнний період. Исследуется развитие сельского хозяйства, промышленности, торговли в Южной Бессарабии в составе королевской Румынии (1918 – 1940 гг.). The development of agriculture, industry and trade in South Bessarabia under Romanian rule during years of 1918-1940 is studied here. 2013 Article Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) / Г. Вєтрова // Краєзнавство. — 2013. — № 1. — С. 47-53. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166793 94 (477.7) «19» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри
spellingShingle	Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри Вєтрова, Г. Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) Краєзнавство
description	Досліджується розвиток сільського господарства, промисловості та торгівлі в Південній Бессарабії у міжвоєнний період.
format	Article
author	Вєтрова, Г.
author_facet	Вєтрова, Г.
author_sort	Вєтрова, Г.
title	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)
title_short	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)
title_full	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)
title_fullStr	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)
title_full_unstemmed	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)
title_sort	особливості економічного розвитку південної бессарабії у складі королівської румунії (1918–1940 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Південна Бессарабія: історико-географічний та соціально-економічний виміри
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166793
citation_txt	Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) / Г. Вєтрова // Краєзнавство. — 2013. — № 1. — С. 47-53. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT vêtrovag osoblivostíekonomíčnogorozvitkupívdennoíbessarabííuskladíkorolívsʹkoírumuníí19181940rr
first_indexed	2025-07-14T22:45:30Z
last_indexed	2025-07-14T22:45:30Z
_version_	1837664179859750912
fulltext	47 У сучасній вітчизняній історіографії увага приділяється розвитку окремих регіонів, країв, областей, адже кожен з історико-географічних регіонів України мав власну історичну долю, був носієм низки специфічних рис. Сьогодні регіо - нальні інтереси пронизують всі сфери соці - ально-економічного та політичного життя кра - їни, а комплексне дослідження регіонального фактору є необхідною передумовою відтворення її історії в цілому. Південна Бессарабія – це територія, розташована на півдні Одеської області, у пониззі межиріччя Дністра та Дунаю, відома також під назвою Буджак, Подунав’я, Придунайський край. Його історія викликає зацікавленість дослідників, адже є маловідомою. Загальні тенденції економічного життя регі - ону у 1918-1940 рр. вивчають українські науков - ці О.Лебеденко, А. Тичина [7], С. Паламарчук [8], молдавський історик І. Стафі [11] та інші. Ця проблема відноситься до важливих напрямів вітчизняного історичного пошуку, адже вход - ження до складу Румунії суттєво вплинуло на стан промисловості, сільського господарства та торгівлі краю. Виходячи з цього, зроблено спро - бу проаналізувати особливості економіч ного розвитку Південної Бессарабії під час її перебу - вання під владою королівської Румунії. У результаті Першої світової війни економіч - ний потенціал Румунії збільшився завдяки при - єднаним територіям Буковини, Трансільванії та Бессарабії. Однак країна опинилася в стані важ - кої післявоєнної кризи: промисловість і транс - порт були зруйновані, сільське господарство деградувало, країна страждала від інфляції, ціни виросли. Нафтова промисловість – найприбутко - віша галузь румунської економіки – була під по - рядкована англійському, голландському, фран - цузькому, американському, бельгійському та італійському капіталу. Державний борг Румунії постійно зростав [10, с. 76-77]. Зарубіжні підприємці в перші роки окупації мали намір вкладати свої капітали у про - мисловість Бессарабії. У 1918 р. німці збиралися зв'язати залізниці Одеси та Кишинева з Німеч - чиною. У 1919 р. з планами будівництва промис - лових підприємств і залізниць у Бессарабії виступили англійські підприємці. Тоді ж думка про будівництво залізної дороги, яка з’єднала б Південь України й Бессарабії з Італією, виникла в колах італійських монополій [3, с.61]. Орен ду - вати бессарабські залізниці на 25 років нама - галися США, але акції залізниць Півдня Бесса - рабії потрапили до рук французів, які продали їх англійцям, що утворили англо-бессарабський синдикат з експлуатації цих доріг [11, с.198]. Проте західні підприємці так і не наважилися вкладати свої гроші в бессарабську промис ло - вість, задовольняючись проведенням вигідних для себе торговельних операцій. Економічний розвиток Бессарабії у міжвоєн - ний період характеризувався застійними проце - сами. Сільське господарство, яке було основ - ною галуззю економіки Бессарабії, перебувало у хронічній кризі, руйнувалося чисельними подат ками [6, с.190–192]. Бессарабія перетво - рилася на аграрно-сировинний придаток коро - лівської Ру му нії, ринок збуту промислової продукції румун ських та іноземних монополій. У Бессарабії діяли торговельні товариства «Імпорт» та «Франко-румунське товариство для доставки іноземних товарів і продуктів», які були пов’язані з підприємствами Європи та Аме рики [5, с.236]. «Франко-румунське това - риство» збувало в Бессарабії взуття, одяг, нитки, пряжу та інші предмети виробництва фран цузької легкої промисловості. З Марселя УДК 94 (477.7) «19» Ганна Вєтрова (м. Ізмаїл) ОСОбЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКу ПІВдЕННОЇ бЕССАРАбІЇ у СКЛАдІ КОРОЛІВСЬКОЇ РуМуНІЇ (1918–1940 рр.) Досліджується розвиток сільського господарства, промисловості та торгівлі в Південній Бессарабії у міжвоєнний період. Ключові слова: Південна Бессарабія, Румунія, економічний розвиток, промисловість, сільське господарство, аграрна реформа, торгівля. 1’2013Ганна Вєтрова 48 прибували судна з рисом, кавою, винами, галан - тереєю, стеариновими свічками тощо [Берез - няков, 280]. З середини 1920-х рр. розпочала свою діяль - ність англо-румунська компанія, яка займалася збутом мануфактури, виробів з металу, екс - портом сировини. Телефонну техніку, пряжу в регіон постачали американці. У закупівлі й торгівлі хлібом в Румунії пануюче становище займав «Союз експортерів зерна», що об'єднував у 1939 р. 286 торговельних фірм. Провідне місце в ньому належало відомим на світовому хлібному ринку монополіям «Луї Дрейфус і К°», «Бунге», «Компанія континентале де експорт», «Експортул череалелор», «Содак» тощо [9, с.17]. Промислові товари, які завозилися до Бесса - рабії, збувалися за найвищими цінами, а сиро - вина і хліб скуповувалися за безцінь [5, с.236]. Ввезення продукції легкої та харчової промис - ловості з іноземних країн підривало навіть ті рештки промисловості краю, які не були зруй - новані війною та вивезені до Румунії. Бессарабська економіка була відірвана від російського та українського ринків збуту сіль - сько господарської продукції встановленням ру - мун ським урядом митної монополії на заку - півлю сировини (тютюну, вовни, шкіри тощо). Транспортні шляхи, які зв’язували порти Поду - нав’я з Росією, були позбавлені колишнього навантаження, їх економічне значення впало. Негативно позначився на економіці розрив господарських зв’язків краю з Півднем України. Ринки Одеси, Катеринослава, Херсона, Мико - лаєва, Харкова, Києва споживали надлишки фруктів, винограду, вина, тютюну, м’яса, зерна. До Бессарабії ввозилися тканини, сільськогоспо - дарські машини, вугілля, нафта, цукор. Зв’язки Бессарабії з Європою через Дунай контролювалися Міжнародною дунайською ко - мі сією, де панували французькі та англійські підприємці, що гальмувало промисловий роз - виток [7, с.132]. В значній мірі Дунай, який раніше пов’язував Росію з країнами Європи та Балканами, втратив своє економічне значення. У запущеному стані перебували порти. Якщо у 1920 р. через Ізмаїльський порт було вивезено більше 73 тис. тонн зерна, то в 1928 р. експорт зерна склав лише 9 тис. тонн. До кінця 1920-х рр. вантажообіг Кілійського порту скоротився у 4 рази. Вантажообіг Ренійського порту змен шу - вався з кожним роком. Усі вантажі направлялися в румунські порти, розташовані на правому березі Дунаю: Галац, Браїлу, Тулчу [4, с.433, 482]. Ще більше навігація на Дунаї скоротилася в роки кризи. Вивіз вантажів через порти Ізма - їла, Кілії та Рені зменшився з 56 929 вагонів до 24 273 вагонів, тобто більше, ніж у 2 рази. Особ - ливо вражаючим було зменшення вантажообігу в Ізмаїльському та Ренійському портах, Акер - ман ський порт було законсервовано. Русло Дунаю постійно забруднювалося, міліло і Між - народна Дунайська комісія не робила нічого для його очистки [10, с.199-200]. У роки румунської окупації в Бессарабії були створені нові господарські органи: Повітова сільськогосподарська палата м. Четатя-Албе, Ізмаїльська торгово-промислова палата, Управ - ління державного рибальства Ізмаїльського четвертого округу в Ізмаїлі, повітові фінансові адміністрації тощо. Вони відали державними землями, контролювали стан землеробства і тваринництва, організовували роботу агрономіч - них пунктів, сільськогосподарських курсів, зай - малися питаннями розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, регулювали ціни на товари і робочу силу, реєстрували торгово-промислові заклади, слідкували за станом рибальства [7, с.130–131]. Аграрна реформа 1918–1924 рр. фактично відродила поміщицьке землеволодіння, зміц - нила позиції заможної частини селянства, поси - лила майнову диференціацію на селі [6, с.192]. 21 лютого 1918 р. вступила в дію «земельна інструкція», в якій зазначалося про необхідність збереження в Південній Бессарабії помі щиць - ких володінь, як найбільш прибуткових госпо - дарств. Селяни з власників землі перетво - рювалися на тимчасових орендарів. Селяни зобов’язувалися повернути поміщикам майно, реквізоване в роки революції, та відшкодувати збитки. Циркуляр №1 дозволяв застосовувати збройні сили під час впровадження в життя земельної інструкції. Ці два документи стали основою запровадженого 15 грудня 1918 р. закону про земельну реформу. Був створений «Бессарабський земельний фонд», який складався з відчужених земель власників, церковних, селянського банку, при - ват них осіб і духовенства, земель міст, інозем - них підданих, які не прийняли румунського підданства, земель маєтків, які були орендовані. Загалом відчуженню підлягало понад 1 млн. га землі. Кожна селянська сім’я мала одержати з цього фонду від 6 до 8 га землі. Наймані Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) 49 сільськогосподарські робітники землі взагалі не отримували. Отримана селянами земля мала перейти у їх власність тільки після сплати викуп них платежів поміщикам, 20% яких потріб но було внести одразу, а суму, яка зали - шилась, – у розстрочку протягом 20 років. Якщо селянин не сплачував 2 піврічних внески, земля в нього відбиралася [5, с.238]. За реформою поміщикам залишали не більше 100 га орної землі, проте, використовуючи різні прийоми, вони зберегли за собою великі маєтки. За поміщиками залишались усі виноградники й сінокоси, а також землі, призначені під спеці - альні культури (цукровий буряк, городні куль - тури, сади, многолітні трави). Для потреб господарства з виноградниками, фруктовими садами та городами поміщикам залишалось ще по 50 га орної землі [2, с.160]. Закон передбачав відчуження церковних і монастирських земель, але монастирям залишали всі виноградники, а також земельні ділянки з розрахунку 0,5 га на кожного монаха. Розміри земельних ділянок для церков не обмежувались [10, с.97]. У 1920 р. був розроблений новий аграрний закон. Проведення реформи доручалося спеці - альним земельним комісіям, до складу яких входили представники сільської адміністрації та заможні селяни. Селянська біднота не могла вплинути на роботу комісії. Поміщикам повер - талися виноградники, сади, сінокоси, тяглова і робоча худоба, інвентар і садиби. Не дивлячись на заборону надавати будь-кому більше 100 га землі, поміщикам виділялися земельні ділянки у розмірі 800 га і більше, їм також надавалося необмежене право вибору ділянки. У результаті реформи більшість поміщицьких земель у Південній Бессарабії в 1922–1923 рр. були відновлені. До 1923 р. поміщикам повернули 352 619 га орної землі [10, с.99]. З відновленням поміщицьких маєтків зберігалася і база для середньовічних форм господарювання, широко практикувалася здача землі в оренду [6, с.192]. Королівськими декретами землею наділялися офіцери, чиновники бессарабської адміністрації, священики, колишні члени Сфатул Церій. Зе - мель ні наділи осіб цієї категорії в Подунав’ї часто перевищували 100 га. Так, наприклад, у Болграді Олексій Банов мав 133 га землі, Микола Давидов – 154, Дмитро Желоскон – 206, а Федір Карамазов – 318 га. Німецьким коло ністам були повністю повернені їх володіння. Великі земель - ні наділи в Південній Бессарабії отримали румунські офіцери. Особливо багато офіцерів королівської армії осіло в Акерман сь кому повіті. Армійські офіцери і чиновники не обробляли землю, а здавали її в оренду [10, с.100]. В той же час реформа не поліпшила стано - вище основної частини селянства. Багато селян були змушені передати свою землю до загаль - ного розподільчого фонду, а до списків на одер - жання земельних ділянок не потрапили. Іноді навіть включені до цих списків селяни викрес - лювалися з них під різними приводами. У селі Селіоглах Ізмаїльського повіту до реформи зем - лю мали 648 дворів, а в процесі її здійснення 241 сім’я залишилася без землі, в селі Спась кому у списки на одержання земельних наділів було внесено 86 дворів, але у 1922 р. їх зали шилось 30, у селі Борисівці зі 197 дворів, занесених у списки, 75 були виключені внаслі док того, що члени цих сімей займалися від хожим промислом. У 1931 р. в Південній Бессарабії 38 тис. гектарів кращої землі було виділено колоністам, які пере - селилися зі Старого Королівства [10, с.101,207]. По завершенню реформи селяни одержали наділи недостатні для задоволення їх мінімаль - них потреб. В Кілійському районі земельний наділ складав 6 га на сім’ю, а в Ренійському та Ізмаїльському – 2–3 га [8, с.7]. В селі Ларжанка Ізмаїльського повіту з 288 дворів по 1–2 га землі одержав 281 двір, а по 3 га – всього 7, в Соф’я - нах із 168 дворів по 1–2 га одержали 160 дворів, по 3 га – 8, в селі Китай зі 140 селянських господарств декілька сімей отримали 3–6 га землі, решта – по гектару або взагалі не одер - жали ділянки, в Борисівці переважна більшість селян залишились без землі, або отримали по 1–2 га. В Ізмаїлі та Болграді мешканці, які займалися сільським господарством, в серед ньо - му отримали по 1 га зем лі. В цілому в Ізмаїль - ському повіті близько половини земельного фонду перейшло до про мис ловців, офіцерів, представників влади. У 1919–1922 р. розміри селянських володінь у Бессарабії зменшились з 1млн. 300 тис. га землі до 681 тис. га, тобто вдвічі [10, с.102-103]. У 1931 р. залишалося ще 367,8 тис. селян сь - ких господарств, які не отримали землі [6, с.192]. В роки економічної кризи понад 40 тис. середніх та дрібних селянських господарств Подунав’я стали малоземельними, або взагалі втратили зем - лю [10, с.208]. В 1939 р. зі 107 тис. селян ських господарств Акерманського та Ізмаїль сь ко го повітів нараховувалося 40 тис. безземельних та малоземельних [4, с. 57]. В 1940 р. у Південній Бессарабії великі землевласники мали 870 тис. га землі [6, с.192]. Спроби румунського уряду створити в Бесса - рабії зразкове модерне сільське господарство зазнали невдачі. Відбулося значне скорочення посівних площ зернових культур. Площі під посіви жита у 1920–1928 рр. скоротилися з 149 тис. га до 91 тис. Помітним було і падіння врожайності. У 1913–1928 рр. валовий збір пшениці у Бессарабії знизився з 645 тис. до 276 тис., кукурудзи з 818 тис. до 475 тис. тонн. В той же час дещо збільшився валовий збір ячменя та вівса. У Болградській волості Ізмаїльського повіту врожайність зернових культур знизилася з 154,6 тис. пудів у 1901 р. до 79, 3 тис. пудів у 1921 р. Валовий збір зернових у 1924 р. у порівнянні з 1917 р. зменшився вдвічі. Скоро - тилися також посіви соняшника, тютюну, цукро - вого буряка, винищувалися ліси [10, с.104–105]. У 1928–1926 рр. посіви технічних культур змен - шилися з 230 тис. га до 166 тис. [5, 239]. Загальне погіршення стану сільського госпо - дарства позначилося на зниженні продуктив - ності тваринництва. До 1940 р. в порівнянні з 1916 р. поголів'я худоби в Бессарабії скоро - тилося на 30,5%, у тому числі великої рогатої худоби – на 37,8%, коней – на 19,3%, свиней – на 48,9%, овець – на 26,7% [6, с.193]. У 1909 – 1926 рр. поголів’я волів, свиней та коней знизилося в Акерманському повіті з 280 тис. голів до 208 тис., в Ізмаїльському – зі 165 тис. до 118 тис. [10, с.105]. Нестача тяглової сили негативно позначилася на якості обробітку зем - лі. За 12 років, з 1916 до 1928 рр., поголів’я про - дуктивної худоби скоротилося з 2 213 тис. голів до 534 тис. або на три чверті. Тільки у 1924 – 1928 рр. Бессарабія втратила майже 300 тисяч коней і волів – основної тяглової сили в краї [5, с.239]. Селяни потерпали від численних реквізицій худоби. В селі Нова Торічанка Ізма - їльського повіту за один рік було реквізовано 1 500 овець і 300 голів великої рогатої худоби [10, с.106]. У роки світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. сільське господарство Південної Бессарабії переживало важкі часи. Негативно впливали на стан галузі низькі врожаї. Коли у 1930 р. на світових ринках різко впали ціни на сільськогосподарську продукцію, в краї ціни на продукцію землеробства зменшилися у 4–5 разів, і до 1938 р. вони так і не досягли рівня 1929 р. У 1928–1933 рр. ціни на пшеницю, ячмінь, кукурудзу знизилися у 3–6 разів. В Бес - сарабії катастрофічно скорочувалися посівні площі, наслідком чого стало зменшення врожаїв пшениці, буряку, тютюну. У 1930 р. посіви пше - ниці скоротилися до 70% від 1928 р., посіви тютюну за роки кризи зменшилися з 9,5 до 2,5 тис. га. [5, с.275]. Одним з симптомів кризи стало різке зниження поголів’я робочої та про - дуктивної худоби. Деяке пом'якшення гостроти кризи сталося після 1933 р. За 1935–1939 рр. в Бессарабії площі під пшеницю виросли на 153,7 тис. га (2,1%), жито – на 22,3 тис. га і кукурудзу – на 99,9 тис. га [6, с.192]. Розширення площ під пшеницю було викликано тим, що уряд Румунії у 30-х рр. стимулював її вивіз та вивіз пшенич - ної муки на світові хлібні ринки. Уряд підняв внутрішні ціни на продукцію сільського госпо - дарства, і в першу чергу на пшеницю – основну культуру для експорту. За допомогою «держав - них закупівель», стимулювання експорту випла - тою премій і введенням заборонних мит на ввезення, уряду вдалося забезпечити експорт цієї культури на світові ринки [9, с.22]. Держава надавала фінансову підтримку великим вироб - никам та експортерам пшениці. Важливу роль у сільському господарстві Бессарабії відігравав румунський та іноземний капітал. Так, у другій половині 1930-х рр. посів - ні площі сої в Бессарабії зросли більше ніж в 10 разів. Це було пов’язано із діяльністю акціонер - ного товариства «Soia», яке продавало цю тех - нічну культуру в якості сировини для хімічного концерну «І.Г. Фарбеніндустрі» [6, с.193]. Найбільш товарні галузі сільського господар - ства краю – садівництво і виноградарство – були не у найкращому стані. До Першої світової війни селяни Бессарабії отримували великі при - бутки від продажу свіжих та сухих фруктів, вино граду та вина в Росію, а з втратою росій - ського ринку ці галузі стали безперспективними. Якщо до окупації з Бессарабії вивозилося близь - ко 2 400 вагонів цієї продукції, значна частина якої припадала на долю Південної Бессарабії, то у 1926 р. вивіз винограду і фруктів знизився до 900 – 1000 вагонів [10, с.112]. У 1934–1938 рр. площі, зайняті садами в Бессарабії, скоротилися майже на 16 тис. га. Натомість площі вино град - ників в Бессарабії з 1930 до 1938 рр. виросли більше ніж на 15 тис. га, досягнувши 109 тис. га. Проте погіршилась їх структура. За вказані вісім 1’2013Ганна Вєтрова 50 років площі під найбільш товарними сортами винограду скоротилися на 20,9 тис. га, тоді як під низькосортними гібридами вони виросли на 36,2 тис. га, досягнувши 80,9% усіх виноградних насаджень Бессарабії [6, с.193]. Для запобігання процесу деградації виногра - дарства робилися спроби державного втручання. Румунський уряд видав ряд законодавчих актів щодо цього, в тому числі «Закон про захист виноградарства» (березень 1936 р.) та «Закон про встановлення податку на виноградні насад - ження та викуп гібридів прямих виробників». Однак ці заходи не дали бажаних результатів – площі гібридних насаджень постійно зростали [9, с.28]. Занепад цієї галузі господарства при - ско рювався відсутністю кредитів, посадочного матеріалу, засобів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, високими подат - ками на виноград європейських сортів [5, с.239]. Основні плантації винограду були зосереджені у Південній Бессарабії, що згубно відобразилося на економічному розвитку краю. Суттєво на стан промислового виробництва вплинула колоніальна політика Румунії щодо Бессарабії. У промисловості краю переважало дрібне напівкустарне виробництво. Якщо в 1919 р. тут працювало 262 великих підпри - ємства, в 1928 – 196, у 1934 – 212, у 1937 р. – 196. Румунські підприємці не були зацікавленні у розвитку промисловості регіону, адже усві - домлювали, що перебування Бессарабії у складі Румунії носить тимчасовий характер. У міжво - єн ний період інвестиції у промисловість Бесса - рабії мали тенденцію до скорочення. У 1919 р. капіталовкладення в бессарабську промисло - вість складали 6,2% від суми капіталовкладень Румунії, в 1926 – 2,65, а в 1927 – 1,82%. Кредит був дорогим і переважно мав лихварський ха - рак тер, що негативно позначалося на господар - ському житті краю. Тарифні ставки румунських банків складали до 30% річних. Частка Бесса - рабії в промисловому виробництві Румунії неу - хильно зменшувалася [6, с.189, 191]. Високі тарифні ставки на залізничні переве - зен ня, встановлені для Бессарабії, обмежували гос подарські можливості місцевих підприємців. Вивіз продукції за межі краю або її експорт ста ва - ли збитковими. Наприклад, плата за пере ве зення одного вагону муки з Бессарабії була майже на третину від тарифів, що діяли на території Руму - нії, а перевезення соняшникової олії коштувало відповідно на 91–105% дорожч [6, с.191]. Непропорційною була структура промисло - вості Бессарабії. Певне зростання обсягів вироб - ництва відбувалося тільки в харчовій галузі, на долю якої в 1937 р. припадало 92,4% усієї промисловості. Якщо в 1928 р. доля продукції текстильної промисловості складала 5,2%, а металообробної – 2,8%, то в 1937 р. вона змен - шилася відповідно до 1,5% і 0,8%, а мізерна доля виробництва будівельних матеріалів і шкі - ря ної промисловості скоротилася відповідно від 0,2% до 0,06% і від 0,3% до 0,07%. Значно зменшилася також і доля продукції хімічної промисловості – від 1,2% до 0,4% [9, с.18]. До 1937 р. виробничі потужності підприємств хар - чової, деревообробної, текстильної, будівельної, хімічної галузей через нестачу сировини, палива і електроенергії працювали на 20–30% [6, с.191]. Значно скоротилася кількість підприємств, що працювали на експорт (борошномельні, масло - робні, шкіряні). До окупації в Бессарабії функціонувало май - же 7 тис. підприємств, на яких працювало 8 612 робітників. У Південній Бессарабії найбільшими з них були: кондитерсько-цукеркова фабрика в Ізмаїлі, рибозаводи в Ізмаїлі та Акермані, соляні копальні в Ізмаїльському повіті, чавуноливарний завод у Тарутино, черепичні майстерні в Акер - ман ському повіті, прядильно-ткацькі підпри - ємства в Сараті, суконно-набивна фабрика в Татарбунарах, пароплавні майстерні в Акермані і Рені, портові споруди в Ізмаїлі, Рені, Кілії, численні млини, маслоробні та ґуральні. Після окупації до Румунії було вивезено обладнання Акерманських трамвайних майстерень і пря диль- ної фабрики, рибоконсервного і горілчаного за - во дів, Тарутинського механічного заводу, Кілій - с ького горілчаного заводу, Ізмаїльської друкарні, Ізмаїльського, Акерманського та Ренійського пор тів [10, с.107; 7, с.132]. В цілому, до Румунії вивезли обладнання 96 олійниць, 12 шкіряних, 9 горілчаних заводів, 3 заводів сільськогосподар - ських знарядь. Дрібні підприємства, які залишилися в краї, не витримували конкуренції з румунською про - мисловістю. Багато підприємств взагалі не дія - ли, інші – були ліквідовані. Вже в перші роки окупації в Бессарабії перестали працювати 163 підприємства, а кількість робітників скороти - лася на 1069 чоловік [10, с.109; 7, с. 131]. Рибна промисловість Півдня Бессарабії та - кож перебувала у важкому стані. Румунський уряд заборонив вільний лов риби, дозволений Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) 51 1’2013Ганна Вєтрова 52 місцевим рибалкам ще в 1881 р. за допомогу у перевезенні російської армії через Дунай під час російсько-турецьких війн. У румунські часи були введені обмеження щодо рибного лову на Дунаї, Чорному морі, Дністровському лимані. До окупації переважна більшість дунайських оселедців та іншої риби, виловленої в Дунаї та Чорному морі, йшла в Росію та за кордон через Одеський порт. Втрата цих ринків спричинила кризу галузі. Рибні промисли румунські власті продавали відкупникам, у яких рибалки оренду - вали їх за високу платню [10, с.109–112]. Румунські, західноєвропейські та американ - ські підприємці не ввозили в Бессарабію зна - ряддя виробництва, сировину. У результаті цього бессарабські підприємці направляли свої зусилля на розвиток дрібної сільськогосподар - ської промисловості. У містах і містечках поча - ли створюватися дрібні підприємства із обробки шкір та вовни, варіння мила, виробництва домотканих сукон, олії тощо [1, с.39]. Світова економічна криза 1929–1933 рр. нега - тивно позначилася не лише на сільському господарстві, а й на розвитку промисловості Бессарабії. Через падіння цін на нафту та сіль - ськогосподарську продукцію закривалися сотні підприємств. Перестали працювати Тарутинська та Татарбунарська трикотажно-суконні фабрики, Ізмаїльський пивоварний завод та лісопильні, не на повну потужність працювали Акерманський консервний та Ренійський лісопильний заводи, ще більше занепали Ренійський, Ізмаїльський та Кілійський порти [7, с.134; 10, с.198-199]. Перші позитивні зрушення в соціально-еко - номічному житті країни спостерігаються з середини 1930-х років. Певному пожвавленню в промисловості сприяли зростання попиту на румунську нафту та успішна економічна полі - тика румунського уряду. У 1934 р. на посаду прем’єра в Румунії було призначено лідера «младо-лібералів» Георге Тетереску. Він про - вадив у життя програму, яка надала значний імпульс розвитку національної економіки, особ- ливо промисловості. Уряд підтримував митний протекціонізм, видачу кредитів новим підпри - ємствам. Особливу увагу було приділено зброй - ним силам, які були модернізовані. Було досяг - нуте значне економічне зростання, в ре зуль таті чого в 1937 р. рівень виробництва в Ру мунії під - вищився на 70% у порівнянні з 1932 р., а на ці - ональний дохід виріс на 60% [12, c.207]. Буду - валися та ремонтувалися транспортні магістралі: Татарбунари – Тузли – Будаки – Бугаз, залізниця Акерман – Бугаз, магістраль від Хотина до Ізмаїла. Були споруджені аеродроми в Кагулі, Сараті і Акермані. В Бендерах стали здійсню - вати ремонт літаків. Значною мірою це зумов - лювалось нарощуванням Румунією своєї мілі - тар ної сили для боротьби з СРСР [7, с.134]. Однак, незважаючи на досить вдалу еконо - мічну політику румунських лібералів, Бесса - рабія переживала кризу. Наприкінці окупацій - ного періоду її промисловість перебувала у за не паді. В румунських офіційних звітах за 1938 р. вказано: «…вся бессарабська промис - ловість, страждає від... відсутності палива, яке необхідно привозити з віддалених районів, від сутності сировини (окрім сільськогоспо дар - ської), дорожнечі транспорту, відсутності капі - талів... Не витримавши конкуренції промис - ловості інших галузей, які перебуваюсь у вигід ніших умовах…деякі підприємства при - пи нили виробництво (спиртозаводи і пивза - води), інші ж (шкіряні заводи) знаходяться на шляху до ліквідації або вже ліквідовані (три - котажна фабрика в Кишиневі)» [9, с.21]. Наприкінці 1930-х рр. питома вага про мис - лової продукції в сукупному продукті Бессарабії складала лише 2-3% проти 20% напередодні Першої світової війни. У 1937 р. в окупованому краї на душу населення припадало промислової продукції в 7 разів менше, ніж у Румунії, в 84 рази менше, ніж в Англії. Руйнація виробничих сил краю спричинила скорочення рядів робіт - ників, чисельність яких у великому виробництві в 1925–1937 рр. зменшилася з 5,4 тис. до 3,5 тис. Занепад промисловості спричинив занепад міст, населення яких за 1918–1939 рр. скоро ти лося на 14,4% [6, с.192]. Отже, основна галузь економіки краю – сільське господарство – в роки окупації пере - бувала в скрутному становищі. Незважаючи на родючі землі, сприятливі кліматичні умови, зернове господарство знаходилося майже в постійному застої. Це стало наслідком низького технічного рівня сільськогосподарського ви - роб ництва, нестачі інвентаря, тяглової сили, відсталої агротехніки. Промисловість краю страждала від засилля іноземних товарів, не - стачі кредитів та інвестицій, демонтажу під - приємств. Застійні явища в промисловості та сільському господарстві краю були пов’язані з втратою Дунаєм свого колишнього економіч - ного значення. Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.) 53 Анна Ветрова Особенности экономического развития Южной Бессарабии в составе королевской Румынии в 1918–1940 гг. Исследуется развитие сельского хозяйства, промышленности, торговли в Южной Бессарабии в составе королевской Румынии (1918 – 1940 гг.). Ключевые слова: Южная Бессарабия, Румыния, экономическое развитие, промышленность, сельское хозяйство, аграрная реформа, торговля. Anna Vetrova The economical development of South Bessarabia under Romanian rule during years of 1918-1940 The development of agriculture, industry and trade in South Bessarabia under Romanian rule during years of 1918-1940 is studied here. Key words: South Bessarabia, Romania, economical development, industry, transport, agriculture, agricultural reform, trade. 1. Александри Л.Н. Бессарабия и бессарабский вопрос / Лев Николаевич Александри – М.: Госиздат, 1975. – 104 с. 2. Березняков Н.В. Борьба трудящих Бесса рабии против интервентов в 1917–1920 гг. / Нико лай Васильевич Березняков; [под. ред. И. М. Раз гона]. – Кишинёв: Госиздат Молдавии, 1957. – 316 с. 3. Дольник А. Бессарабия под властью румын - ских бояр (1918–40 гг.) / А. Дольник – М.: Госполит - издат, тип. «Красный пролетарий», 1945. – 175 с. 4. История городов и сёл УССР: в 26 т. / главн. редкол. Тронько П.Т. (голова) [та ін.]. – К.: Главная редакция УСЭ, 1978. – Т.: Одесская обл. – 1978. – 866 с. 5. История Молдавской ССР: в 2 тт. – Т. 2: От Великой Октябрьской социалистической рево лю - ции до наших дней / отв. ред. С. П. Трапезников. – Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1968. – 814 с. 6. История Республики Молдова. С древнейших времен до наших дней / [ред. кол. В.Е. Андрущак, П.А. Бойко и др.] – Ch.: «Elan-Poligraf», 2002. – 360 с. – (Асоциация ученых Молдовы им. Н. Ми - леску-Спэтару) 7. Лебеденко О.М. Українське Подунав’я: мину - ле та сучасне: [навчальний посібник] / О.М. Лебе - денко, А.К. Тичина. – Одеса: Астропринт, 2002. – 208 с. 8. Паламарчук С.В. Измаильский уезд и город Измаил в 30-е годы ХХ века / С.В. Паламарчук // Курьер недели. – Измаил, 2011. – № 23. – С. 7 9. Платон В.П. Против фашизма, за воссое ди - нение с Советской Родиной (1934–1940): Револю - ционно-освободительная борьба трудящихся Бес са - рабии в период наступления реакции и фашизма / Василий Поликарпович Платон. – Кишинев: Картя Молдовеняска, 1983. –192 с. 10. Смішко П.Г. Боротьба трудящих Приду - найських земель за возз’єднання з УРСР (1917– 1940 рр) / П.Г. Смішко. – Львів: Вид-во Львів - ського університету, 1969. – 260 с. 11. Stafi Ion. Spovedanile Basarabiei / Ion Stafi. – Ed. a 3-a, revazuta si adăugită. – Ch.: Bons Offices, 2007. – 364 p. 12. Фролов Н. Аграрные отношения в буржу - азно-помещьичей Румынии / Н. Фролов. – Киши - нёв: Госиздат Молдавии, 1958. – 285 с. Джерела та література

Особливості економічного розвитку Південної Бессарабії у складі королівської Румунії (1918–1940 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси