Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра
Висвітлено особливості процесу реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті. Обґрунтовано висновок, що порівняно лояльна позиція влади зумовлювалась бажанням використати Реформатську церкву краю як «автономну» складову церковного сегменту «загальнонародної боротьби за мир»....
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166886 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра / Л. Капітан // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 139-145. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-166886 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1668862020-03-09T01:25:38Z Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра Капітан, Л. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Висвітлено особливості процесу реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті. Обґрунтовано висновок, що порівняно лояльна позиція влади зумовлювалась бажанням використати Реформатську церкву краю як «автономну» складову церковного сегменту «загальнонародної боротьби за мир». Освещены особенности процесса регистрации реформатских общин в послевоенном Закарпатье. Обоснован вывод, что сравнительно лояльная позиция власти обусловливалась желанием использовать реформатскую церковь края как «автономную» составляющую церковного сегмента «общенародной борьбы за мир». Peculiarities of the process of reformed communities registration in post-war Transcarpathia have been elucidated. It was summarized that comparatively loyal position of power was conditioned by wish to use reformed church of the region as “autonomous” part of church segment of “general national struggle for piece”. 2013 Article Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра / Л. Капітан // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 139-145. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166886 94(477.87) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| spellingShingle |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Капітан, Л. Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра Краєзнавство |
| description |
Висвітлено особливості процесу реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті.
Обґрунтовано висновок, що порівняно лояльна позиція влади зумовлювалась бажанням
використати Реформатську церкву краю як «автономну» складову церковного сегменту
«загальнонародної боротьби за мир». |
| format |
Article |
| author |
Капітан, Л. |
| author_facet |
Капітан, Л. |
| author_sort |
Капітан, Л. |
| title |
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра |
| title_short |
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра |
| title_full |
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра |
| title_fullStr |
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра |
| title_full_unstemmed |
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра |
| title_sort |
процес реєстрації реформатських громад в повоєнному закарпатті: прояв лояльності чи політична гра |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166886 |
| citation_txt |
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра / Л. Капітан // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 139-145. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT kapítanl procesreêstracííreformatsʹkihgromadvpovoênnomuzakarpattíproâvloâlʹnostíčipolítičnagra |
| first_indexed |
2025-07-14T23:03:01Z |
| last_indexed |
2025-07-14T23:03:01Z |
| _version_ |
1837665282555904000 |
| fulltext |
139
Реформатська церква Закарпаття з перших
кроків приєднання краю до УРСР (1945р.) пе-
ребувала в полі зору влади, позиція якої по від-
ношенню до цієї конфесії була досить неод-
нозначною.
На початок 1945 р. закарпатські реформати,
які ледь не стовідсотково були угорцями, мали
91 церкву, яку обслуговували 76 пасторів.
Кількість віруючих обраховувалася приблизно
у 40–60 тис. осіб, які проживали переважно в
Ужгородському, Берегівському, Виноградівсь-
кому й Мукачівському округах. Процес реє-
страції реформатських громад вже у нових
умовах мав суперечливий характер.
Проблема відносин між партійно-держав-
ною владою і релігійними організаціями,
зокрема протестантськими, у післявоєнний
період залишається актуальною темою для
сучасних дослідників.
Однозначно негативна оцінка радянською
історіографією процесу відродження цер-
ковно-релігійного життя змінилася на альтер-
нативну, яка відрізняється більш широким
спектром поглядів на проблеми стосунків дер-
жави та протестантської релігії, і викладена як
у фундаментальних дослідженнях [1;2;3;4;9],
так і в періодичних виданнях [8;10;14].
Метою даної статті є окреслити особли-
вості процесу реєстрації реформатських гро-
мад в повоєнному Закарпатті, які в силу своєї
етнічної зорієнтованості, організаційної сфор-
мованості, тісного контакту із зарубіжними
організаціями вимагали більш поміркованого
відношення з боку влади.
До моменту приєднання реформатські гро-
мади регіону входили до складу Генеральної
Ради Угорської реформатської церкви [11,
ф.4648, оп.2, спр.55, арк.29], а з часу вход-
ження до складу УРСР почали відбуватися
зміни в організаційній структурі й управлінні
реформатських громад Закарпаття. Показо-
вою була ситуація з обранням єпископа
Реформатської церкви Закарпаття. Владні
струк тури ініціювали «добровільне» зречення
єпископства С. Дьорке (обраного 12 лю того
1947 р. на конференції намісників більшістю
голосів – 80 з 82) [11, ф.4648, оп.4, спр.34,
арк.130-144].
Питання діяльності реформатських громад
і служителів перебувало на особливому об-
ліку всіх рівнів керівництва апарату РСРК.
Стратегічна настанова щодо цієї протестан-
тської конфесії була чітко сформульована
в інформаційному звіті керівника РСРК по
УРСР П. Вільхового за жовтень – грудень
1947 р.: «Процеси, що відбуваються у вну-
трішньому житті реформатської церкви,
говорять про те, що дану церкву слід три-
мати, так би мовити, «під скляним ковпа-
ком»[…].» [12, ф.1, оп.23, спр.5069, арк.34].
Він же вважав, що в зв’язку з незавершеністю
процесів виїзду угорського населення Закар-
паття та вивчення реформатського духовен-
ства, яке затримувалося з причини заміни
уповноваженого РСРК по Закарпатській об-
ласті, справу державного обліку доцільно
було б відкласти до січня 1948 р. [11, ф.4648,
оп.4, спр.25, арк.162; спр.26, арк.87].
Вже щодо самої реєстрації П. Вільховий
у своїх директивах для обласного Уповнова-
женого РСРК (на той час посаду обіймав
С. Лямін-Агафонов) звертав увагу на необхід-
УДК 94(477.87)
Лариса Капітан (м. Мукачеве)
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному
Закарпатті: прояв лояльності чи політична гра
Висвітлено особливості процесу реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті.
Обґрунтовано висновок, що порівняно лояльна позиція влади зумовлювалась бажанням
використати Реформатську церкву краю як «автономну» складову церковного сегменту
«загальнонародної боротьби за мир».
Ключові слова: Реформатська церква, громади, влада, Закарпаття, повоєнний період.
ність докладного з’ясування особистості кож-
ного реформатського пастора (основні біогра-
фічні дані, освітній ценз, пастирська актив-
ність, кількість конфірмованої ним молоді
1946 р. й, орієнтовно, 1947р.); складання до-
кладної характеристики кожної парафії (кіль-
кість парафіян, національний склад, матері-
альна база); з’ясування кількості й якості
парафіяльного активу, складу парафіяльних
комітетів, «політичного» обличчя його членів,
щомісячного утримання пастора (грошима й
натурою), наявності чи відсутності при ре-
форматських церквах громадських організацій
віруючих для молоді, жінок і дітей та ін. Лише
після отримання цієї докладної інформації
апарат республіканської РСРК вважав можли-
вим розглядати питання про реєстрацію або не
реєстрацію громад Реформатської церкви
[11, ф.4648, оп.4, спр.34, арк.134зв.] та повер-
нутися до питання щодо «оформлення керів-
ництва церкви» [11, ф.4648, оп.4, спр.34,
арк.146].
Позиція московського керівництва була
викладена в листі від 20 квітня 1948 р.
П. Вільховому та його закарпатському під-
леглому було доручено, «по можливості, у
найстисліший термін провести реєстрацію
реформатських громад і церков у Закарпатсь-
кій області УРСР» й надалі не дозволяти ді-
яльності незареєстрованих релігійних громад
і священнослужителів. Дозволялося провести
реєстрацію 76 громад, які мали пасторів. Що
ж до решти 15 громад без пасторів – було виз-
нано за доцільне відмовитися від їхньої реє-
страції, за винятком 2–3-х громад – «за наяв-
ності або політичної доцільності, або великої
практичної потреби» у цьому. Апріорі слід
було відхиляти прохання усіх новопосталих
реформатських громад. 23 квітня 1948 р.
М. В. Сазонов – заступник очільника РСРК
по УРСР – переадресував ці московські ди-
рективи до Ужгорода М. Ф. Розпутьку (його
попередник С. М. Лямін-Агафонов за пере-
вищення службових повноважень був усу -
нутий з посади) [11, ф.4648, оп.4, спр.49,
арк.140-141].
Чергові докладніші директиви щодо пере-
бігу реєстрації громад Реформатської церкви
П. Вільховий надіслав 11 травня 1948 р.
Зокрема, йшлося про те, аби письмово реко-
мендувати старшому декану Д. Барі зобов’я -
зати підлеглих йому пасторів упродовж визна-
ченого терміну з’явитися до Уповноваженого
РСРК й зареєструвати молитовні будинки.
В разі відмови декана або його заступника ви-
конувати цю директиву, М. Ф. Розпутько мав
безпосередньо викликати поодинці кожного
пастора й проводити реєстрацію на засадах –
один пастор – один молитовний будинок.
У разі відмови священнослужителів з тих чи
інших міркувань («шкідливих для радянської
влади») реєструватися, місцева влада мала
опечатати церкву, служба у якій не проводи-
лася до здійснення належної реєстрації. У ви-
падку, якщо священнослужитель відмовлявся
під час заповнення анкети заповнювати графу
«громадянство» чи позначати у ній, що він
«угорський підданий», реєстрація також не
відбувалася – пасторами не реєструвалися не
громадяни СРСР.
Довідки про реєстрацію релігійної гро-
мади, її виконавчого органу й ревізійної
комісії мали видаватися лише після оформ-
лення «двадцятки», виборів виконавчого ор-
гану й належного заповнення анкети священ-
нослужителем. Далі «двадцятка» віруючих у
письмовій заяві на ім’я Уповноваженого
РСРК мала зазначити, що вони просять за-
реєструвати чинний молитовний будинок й
передати релігійній громаді у безстрокове й
безплатне користування церковний будинок
та його культове майно. «Двадцятка» на своїх
відкритих зборах мала обрати 3–7 осіб до
складу виконавчого органу для керування
справами громади. За бажанням віруючих,
головою цього виконавчого органу міг бути
обраний й священнослужитель.
Насамкінець наголошувалося: «Розгля-
даючи реєстрацію Реформатської церкви й
служителів культу як захід певного політич-
ного значення, пропонуємо ретельно підготу-
ватися до неї, узгодивши деякі питання з від-
повідними органами Радвлади» [11, ф.4648,
оп.4, спр.49, арк.143-144]. Під «відповідними
органами Радвлади» малися на увазі насампе-
ред органи державної безпеки.
У перебігу підготовки до реєстрації рефор-
матських громад 3 червня 1948 р. М. Ф. Роз-
2’2013Лариса Капітан
140
141
№ п/п Назва округу
Громади Пастирів-
пресвітерівВсього Зареєстровано Не зареєстровано
1. Ужгородський 22 16 6 16
2. Мукачівський 7 5 2 5
3. Берегівський 35 25 10 25
4. Севлюшський 23 14 9 14
5. Хустський 2 1 1 2
6. Тячівський 1 – 1 1
7. Іршавський 1 – 1 –
Всього 91 61 30 63
Решту громад не реєстрували у примітив-
ному розрахунку на зменшення їх кількості.
Висловлюючи офіційну точку зору, П. Вільхо-
вий наприкінці 1949 р. у таємному звіті кате-
горично заявив: «Без пресвітерів реєструвати
решту 31 громаду не будемо. Громади рефор-
матів розташовані поблизу одна від одної (на
віддалі у 3–6 кілометрів), й тому незареєстро-
вані громади поступово увіллються (очевидно,
«зіллються». – Авт.) самі собою, але для цього
потрібний час й робота старшого пресвітера
цієї церкви, який цю точку зору поділяє й «не
поспішаючи» готує злиття громад. Врахо-
вуючи, що Закарпаття – молода область у
складі УРСР, проявляти будь-який поспіх сто-
совно злиття вважаємо недоцільним.» [12, ф.1,
оп.24, спр.12, арк.139–140].
Надалі процедура реєстрації не спрости-
лася, все проходило за звичайним сценарієм.
Московські урядовці доволі лояльно відноси-
лись до ситуації в Закарпатті, але була спроба
керівництва союзної Ради у справах релігій-
них культів змусити Закарпатський облвикон-
ком переглянути рішення 1951 р.[5, ф..Р-195,
оп.14, спр.494, арк.141-142,143-144] щодо реє-
страції Ужгородської й Мукачівської рефор-
матських громад.
6 жовтня 1952 р. за підписом І. В. Полян-
ського на адресу М. Ф. Розпутька й П. Я. Віль-
хового було спрямовано директиву: «Совет по
делам религиозных культов разрешил Вам
зарегистрировать в 1951 г. два религиозных
общества реформатов в гг. Мукачево и Ужго-
роде [...]. Сейчас, в связи с некоторыми
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті:
прояв лояльності чи політична гра
путь ко провів настановчу бесіду зі Струм-
ківським деканом А. Генче, який обслуговував
реформатські церкви Ужгородського й ча-
стини Мукачівського округів, й Фанчиківсь-
ким деканом Ш. Іллейшем, якому підпорядко-
вувалися церкви Берегівського й частини
Мукачівського округів. Повідомлення чинов-
ника про те, що надійшла вказівка зареєстру-
вати реформатські громади й священнослужи-
телів, декани сприйняли «із задоволенням».
«Задоволення», вочевидь, істотно поменшало,
коли М. Розпутько роздав кожному з них по
примірнику зразків паперів для цієї проце-
дури. Враховуючи загальне незнання пасто-
рами української та російської мов, рекомен-
дувалося заповнювати анкету на кожного
священнослужителя російською мовою через
перекладача.
Реєстрацію планувалося розпочати з 14 чер -
в ня й завершити у вересні 1948 р. [11, ф.4648,
оп.2, спр.49, арк.109]. На 24 червня вже було за-
реєстровано 15 реформатських гро мад й 15 па-
сторів [11, ф.4648, оп.2, спр.49, арк.119].
Жорсткі правила реєстрації реформатсь-
ких громад Закарпаття досягли бажаного ре-
зультату. Наприкінці 1949 р. з 91 наявних
було зареєстровано лише 61. Всі вони пере-
бували, як правило, в округах з переважанням
угорського населення, про що свідчить нижче
наведена таблиця [6, с.463]. Крім угорців, до
їхнього складу входила також незначна кіль-
кість словаків та українців.
2’2013Лариса Капітан
142
новыми обстоятельствами, возникшими от-
носительно этих обществ, перед Советом
встал вопрос о пересмотре прежнего реше-
ния Совета в сторону его отмены. В связи с
этим Совет […] просит Вас еще раз изучить
более детально вопрос об этих обществах с
точки зрения политической целесообразно-
сти дальнейшего их существования […]» Про
які саме «деякі нові обставини» йшлося,
у московській директиві не з’ясовувалося,
але пропонувалося зібрати докладні дані про
ці громади, доповісти їх партійному й радян-
ському керівництву області й з відповідним
висновком відправити до Москви не пізніше
1 грудня 1952 р. Вже 6 грудня 1952 р. від
союзної РСРК надійшло нагадування про
невиконання Ужгородом/Києвом директиви
від 6 жовтня [11, ф.4648, оп.4, спр.105,
арк.111-112].
12 січня 1953 р. ужгородський Уповнова-
жений РСРК інформував І. В. Полянського
(копія – П. Я. Вільховому), що Ужгородська
реформатська громада існує з ХVIII ст. й на
1953 р. нараховувала 200 віруючих. Під час
реєстраційної кампанії 1948–1949 рр. у ній не
було священнослужителя, який (Д. Тарці)
з’явився лише 1950 р. Після цього виконком
Закарпатської обласної Ради, враховуючи, що
реформатська громада обласного центру фун-
кціонувала безперервно упродовж багатьох
років, має молитовний будинок, а в околицях
міста на відстані 4-х кілометрів немає інших
діючих реформатських громад, звернувся до
РСРК з клопотанням зареєструвати цю гро-
маду, що й було зроблено після відповідної
санкції РСРК 16 листопада 1951 р.
Висновок обласного Уповноваженого РСРК
враховував, що у місті функціонували 2 гро-
мади РКЦ, 3 – РПЦ, 1 – ЄХБ й 1 юдейська гро-
мада, а серед городян чимало (майже третина)
угорців, принаймні четверта частина яких є
реформатами, внаслідок чого «не реєструвати
або зараз порушити питання про зняття з реє-
страції Ужгородської реформатської громади
було б недоцільно». Майже ідентичним було
становище реформатської громади м. Мука-
чева, яка діяла з давніх-давен й нараховувала
300 парафіян. У місті функціонували 4 гро-
мади РПЦ, 3 – РКЦ, 1 – ЄХБ, по одній –
адвентистів сьомого дня та юдеїв. Майже то-
тожнім був і висновок – «зняття з реєстрації
у даний момент Мукачівської реформатської
релігійної громади нічого позитивного не
дасть» [11, ф.4648, оп.4, спр.121, арк.136–
137]. В цей же період Закарпатський облви-
конком прийняв рішення (однотипне з попе-
редніми) про реєстрацію реформатських
громад в мм.Хусті, Виноградові, с. Мінераль -
не [5, ф.Р-195, оп.14, спр.543, арк.133-134,
136-137,211-212].
Проте вже 27 березня 1953 р. М. Ф. Роз-
путько інформував свого київського керів-
ника, що готує матеріали про зняття з реє-
страції Ужгородської реформатської громади,
а її молитовний будинок планується передати
щойно створеному планетарію. Мешканці ж
Ужгорода реформатського віросповідання, що
їх позбавлялося власного храму, на думку
Уповноваженого РСРК, залюбки могли прої-
хатися два кілометри «хорошою шосейною
дорогою» до приміського села Минай й відві-
дувати там збори місцевої реформатської гро-
мади [11, ф.4648, оп.4, спр.114, арк. 3].
Однак втілення у життя московської
директиви затягнулося. Наскільки вдалося
з’ясувати, проти виступило керівництво За-
карпатського облвиконкому, яке не бачило
підстав для перегляду своїх ухвал й не хотіло
зайвий раз конфліктувати з угорською мен-
шиною краю. Зрештою, не прагнув такого пе-
регляду й ужгородський Уповноважений
РСРК. 6 травня 1953 р. М. Ф. Розпутько
інформував свого київського керівника, що
Закарпатський облвиконком своє рішення
щодо реєстрації реформатських релігійних
громад Ужгорода й Мукачева «переглядати не
має наміру» [11, ф.4648, оп.4, спр.121,
арк.146]. У доданих до цього повідомлення
стислих довідках на кожну «проблемну» гро-
маду містилася зовні нейтральна інформація,
яка по суті промовляла на користь збереження
зареєстрованими цих етноконфесійних спіль-
нот. Наприклад, щодо Ужгорода стверджува-
лося: «Усі віруючі-реформати за національні-
стю угорці, серед населення Ужгорода майже
одна третина угорці. Більшість віруючих-ре-
форматів працюють на державних й коопера-
тивних підприємствах, залізничному тран-
143
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті:
прояв лояльності чи політична гра
спорті й в установах. За трудовою дисциплі-
ною віруючі-реформати не поступаються ро-
бітникам і службовцям інших віросповідань,
а в деяких випадках навіть більш дисциплі-
новані. За віком більша частина віруючих –
особи похилого й середнього віку, молодь
майже не відвідує реформатський молитов-
ний будинок […]. Це релігійне товариство
впливу на оточуюче населення не
має […]» [11, ф.4648, оп.4, спр.121, арк.147].
За такими же радянськими канонами (мо-
вляв, віруючі – особи середнього й старшого
віку, дисципліновані й працелюбні, (шкідли-
вого) впливу на оточення не здійснюють) ха-
рактеризувалися й парафіяни реформатської
спільноти Мукачева: «Віруючі-реформати за
національністю угорці. Серед населення Му-
качева понад 25 % мешканців угорці. Біль-
шість віруючих-реформатів працюють на дер-
жавних й кооперативних підприємствах,
залізничному транспорті та установах. У по-
рівнянні з іншими віруючими реформати
менше порушують трудову дисципліну з релі-
гійно-обрядових мотивів. За віком більша ча-
стина віруючих є особами літнього й середн-
ього віку, молодь майже не відвідує
реформатський молитовний будинок […]. Му-
качівська релігійне товариство впливу на ото-
чуюче населення не має […]»[11, ф.4648, оп.4,
спр.121, арк.148].
3 червня 1953 р. з позицією Закарпатського
облвиконкому й ужгородського Уповноваже-
ного РСРК, нарешті, погодився й П. Вільховий
і в листі до Ради Міністрів УРСР просив під-
тримати рішення обласної влади Закарпаття
щодо реєстрації вищезгаданих громад перед
Радою у справах релігійних культів при РМ
СРСР [11, ф.4648, оп.4, спр.121, арк.151–154].
На осінь 1953 р. це питання втратило для
Москви свою актуальність й більше не пору-
шувалося. Посприяли цьому, ймовірніше
всього, й відвідини Закарпаття інспектором со-
юзної РСРК А. В. Румянцевим. Перебуваючи
в області упродовж 21 вересня – 9 жовтня, він
двічі мав тривалі розмови з деканом А. Генче:
перший раз – обговорювалися загальні пи-
тання діяльності Реформатської церкви,
вдруге – стан 27 громад цієї конфесії, які діяли
незареєстрованими [11, ф.4648, оп.4, спр.114,
арк.34]. Крім того, московський чиновник осо-
бисто відвідав окремі реформатські громади,
бесідував з їхнім активом, пасторами, голо-
вами міських і сільських рад відповідних на-
селених пунктів тощо. Він переконався, що
упродовж п’яти років з моменту завершення
державної реєстрації незареєстровані рефор-
матські громади не припинили своєї діяльно-
сті. Більше того, шістьом громадам місцева
влада передала у користування молитовні бу-
динки, що де-факто легалізувало статус цих
спільнот. Подальша відмова у реєстрації, на
думку А. В. Румянцева, була недоцільною,
оскільки, до певної міри, сприяла б підтри-
манню релігійної активності віруючих. Він
пропонував з 27 незареєстрованих громад за-
реєструвати як самостійні 7, а 14 громадам на-
дати статус філіалів, решту ж – 6 громад – за-
лишити незареєстрованими з поступовим
скороченням у них богослужінь й перспекти-
вою взагалі припинення їхньої діяльності [11,
ф.4648, оп.4, спр.124, арк.40].
Мотивація порівняно «ліберальної» лінії
московської РСРК щодо незареєстрованих ре-
форматських громад Закарпаття полягала у
прагненні врахувати (за умов перших кроків
беріївсько-хрущовської «відлиги») деякі особ-
ливості краю, а саме: 1) усталену традицію ві-
руючих закарпатських угорців відвідувати ре-
форматську церкву у «своєму» селі, оскільки,
мовляв, у минулому у кожному угорському
селі була реформатська церква; 2) наближе-
ність кордонів зарубіжних держав (Угорщини,
Чехословаччини, Румунії, Польщі), що у них
угорські мешканці Закарпаття мали родичів і
знайомих, з якими листувалися, а відтак й
були обізнані з значно ліберальнішою держав-
ною політикою цих країн соціалістичного та-
бору щодо релігії й Церкви; 3) «молодість» За-
карпатської області у складі СРСР, а відтак й
все ще міцне закорінення на її території уста-
лених релігійних традицій [11, ф.4648, оп.4,
спр.124, арк.40]. Саме поширення «релігійних
забобонів» серед населення Закарпаття та їхнє
глибоке коріння справили найбільше вра-
ження на московського функціонера РСРК [11,
ф.4648, оп.4, спр.124, арк.51].
У 1955 р. процедура оформлення й видачі
довідок щодо реєстрації релігійних громад
2’2013Лариса Капітан
144
Реформатської церкви Закарпаття набула ка-
зенно-офіціозного характеру. Із 26 клопотань
про реєстрацію громад до кінця року було
отримано дозволи республіканської Ради у
справах релігійних культів на 16 громад, які й
були зареєстровані.
Процедура відбувалася планово – щодня по
одному – два товариства. При реєстрації, яку
проводив обласний Уповноважений РСРК, був
присутній декан А. Генче, пастори громад й
дві – три особи представників відповідних
релігійних спільнот. Перед видачею довідок
додатково уточнювалася кількість віруючих у
громаді, де й ким працюють члени викона-
вчого органу, розмір й стан молитовного
будинку тощо. У бесідах М. Розпутько неод-
мінно наголошував пасторам й представникам
релігійних громад на потребі виховання у ві-
руючих любові «до нашої Радянської Батьків-
щини, соціалістичної праці й збереження
народної власності»[11, ф.4648, оп.4, спр.150,
арк.34].
У 1956 р. на процес реєстрації реформатсь-
ких громад в Закарпатті вплинули події в Угор-
щині. Із 282 клопотань віруючих про від-
криття молитовних будинків у республіці
задоволено було лише 16 (5,7 %) звернень і ле-
вова частка дозволів влади (14) припадала на
західний регіон республіки, при чому доміну-
вала тут Закарпатська область – 11 зареєстро-
ваних громад Реформатської (кальвіністської)
церкви й 1 громада РКЦ [11, ф.4648, оп.4,
спр.205, арк.84].
За оцінкою сучасних дослідників, порів-
няно ліберальному ставленню радянської ад-
міністрації до релігії й Церкви поклала край
постанова ЦК КПРС від 4 жовтня 1958 р. «Про
доповідну записку відділу пропаганди й агіта-
ції ЦК КПРС по союзних республіках «Про
недоліки науково-атеїстичної пропаганди»
[1, с.53], а значно активізували антирелігійну
кампанію ухвала ЦК КПРС «Про заходи по
ліквідації порушень духовенством законодав-
ства про культи» (13 січня 1960 р.) й одной-
менна постанова ЦК КП України від 21 бе-
резня 1960 р. [1, с.55; 13, с.371].
Корекція нормативно-законодавчої бази
(постанова Ради Міністрів СРСР «Про поси-
лення контролю за виконанням законодавства
про культи» від16.03.1961 р., постанова Ради
Міністрів УРСР від 29.04.1961 р.) істотно спро-
стила процедуру зняття з реєстрації релігійних
спільнот й зачинення храмів. Одночасно цен-
тральна союзна адміністрація перекладала на
місцеві органи влади відповідальність за по-
рушення прав віруючих, хоча це й здійснюва-
лося за безпосередніми директивами Цен-
тру [1, с.56].
Фіксуючи ці зміни на прикладі Закарпатсь-
кої області, новий (з вересня 1959 р.) керівник
Ради у справах релігійних культів при Раді Мі-
ністрів УРСР К. Полонник, колишній голов-
ний цензор республіки, зауважував в інформа-
ційному звіті за 1960 р., що до цього часу
реформатське (й католицьке) духовенство
краю «недостатньо обмежувалося, слабо кон-
тролювалося». Натомість нині, мовляв, ситуа-
ція докорінно змінилася: «Контроль посилено,
й вимоги радянського законодавства про
культи повністю поширюються й на діяльність
релігійників у Закарпатті» [11, ф.4648, оп. 4,
спр.284, арк.38].
Важливо відзначити, що мережа рефор-
матських громад на початок 1959 р. нарахо-
вувала 91 офіційно діюче релігійне об’єдна-
ння. Зазнавши певного скорочення впродовж
1959-1962 рр., на січень 1963 р. вона налічу-
вала 81 зареєстровану громаду й практично
залишилася незмінною до кінця 1980-х рр.
[6, с.474].
Реформатська церква Закарпаття, пере-
важно етнічно угорська, після приєднання ре-
гіону до СРСР/УРСР на певний час опини-
лася на периферії владної уваги, адже в
епіцентрі владних маніпуляцій з закарпатсь-
кими церковними структурами перебувала
Греко-католицька церква [7]. Проте Рефор-
матська церква Закарпаття була серйозним
противником для атеїстичних намірів влади,
адже, за словами самих керівників РКСК, ре-
форматські громади області обслуговували
« відмінно вишколені пастори», якими керу-
вав енергійний й всебічно освічений єпископ
Генче, який намагався вийти на міжнародну
арену, налагодив зв’язки з зарубіжними цер-
ковними організаціями, листувався з ними й
виступав у закордонній пресі [11, ф.4648,
оп.4, спр.263, арк.32].
145
Процес реєстрації реформатських громад в повоєнному Закарпатті:
прояв лояльності чи політична гра
Лариса Капитан
Процесс регистрации реформатских общин в послевоенном Закарпатье:
проявление лояльности или политическая игра
Освещены особенности процесса регистрации реформатских общин в послевоенном Закарпатье.
Обоснован вывод, что сравнительно лояльная позиция власти обусловливалась желанием использовать
реформатскую церковь края как «автономную» составляющую церковного сегмента «общенародной борьбы
за мир».
Ключевые слова: Реформатская церковь, общества, власть, Закарпатье, послевоенный период.
Larisa Kapitan
Process of registration of reformed communities in post- war
Transcarpathia is the manifestation of loyalty or political game
Peculiarities of the process of reformed communities registration in post-war Transcarpathia have been eluci-
dated. It was summarized that comparatively loyal position of power was conditioned by wish to use reformed church
of the region as “autonomous” part of church segment of “general national struggle for piece”.
Key words: Reformed church, community, power, Transcarpathia, post-war period.
Влада не хотіла відкритого конфлікту з
угорським населенням і хоч повільно, але реє-
страція реформатських громад пройшла. При
цьому функціонерами РСРК рухали аж ніяк не
«гуманітарні» міркування – вони, насамперед,
були зацікавлені в інструментальному вико-
ристанні Реформатської церкви Закарпатської
області як «автономної» складової церковного
сегменту «загальнонародної боротьби за мир»,
яка насправді лише обслуговувала зовнішньо-
політичні інтереси Кремля.
1. Бондарчук П. М. Релігійність населення
України у 40-80-х роках ХХ ст.: соціокультурні
впливи, особливості, тенденції змін / [НАН України.
Інститут історії України; наук. ред. В. М. Дани-
ленко]. – К.: Інститут історії України НАН України,
2009. – 381 с.
2. Войналович В. Партійно-державна політика
щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940–
1960-х років: політологічний дискурс / В. А. Война-
лович. – К.: Світогляд, 2005.-741 с.
3. Вронська Т. В. Позасудові репресії членів сімей
учасників національно-визвольного руху в західних
областях України (1944–1952) / Т. В. Вронська; НАН
України. Інститут історії України; Служба безпеки
України. Ін-т оперативної діяльності та державної
безпеки. – Харків: Право, 2008. – 264 с.
4. Вронська Т. Заручники тоталітарного режиму:
репресії проти родин «ворогів народу» в Україні
(1917–1953 рр.) / Т. В. Вронська; НАН України. Ін-т
історії України; СБ України. Ін-т дослідження про-
блем державної безпеки. – К.: Інститут історії
України НАН України, 2009. – 486 с.
5. Державний архів Закарпатської області.
6. Закарпаття в етнополітичному вимірі. – К.: ІПі-
ЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. – 682 с.
7. Капітан Л.І. Ліквідація Греко-католицької
церкви у Закарпатті, 1945-1949 рр.: ідеолого-пропа-
гандистська складова // Краєзнавство: науковий жур-
нал. – К., 2012. – №3(80). – С. 71-83.
8.Меркатун І.П. Антирелігійна компанія 50-60-х
рр. на Україні // Український історичний журнал. –
1991. – №10. – С.70-76.
9. Панченко П. П. Релігійні конфесії в Україні
(40-і – початок 90-х рр.). – К.: Ін-т історії України АН
України, 1993. – 49 с.
10. Пода М. Державний комітет у справах релігії:
функції і напрямки діяльності // Людина і світ. –
1997. – №7. – С.17-21.
11. Центральний державний архів вищих органів
влади і управління України.
12. Центральний державний архів громадських
об’єднань України.
13. Шкаровский М. В. Русская Православная Цер-
ковь при Сталине и Хрущеве: Государственно-цер-
ковные отношения в СССР в 1939–1964 гг.
/ М. В. Шкаровский. – 3-е изд., доп. – М.: Изд-во Кру-
тицкого подворья, 2005. – 400 с.
14.Яроцький П. Український протестантизм учора
і сьогодні // Віче. – 1994. – №11(32). – С.152.
Джерела та література
|