Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)

Висвітлюється історія формування в Одесі підпільної синдикалістської організації «Союзу чорноморських моряків» та нелегальної профспілки моряків «Реєстрація», діяльність анархістів - синдикалістів, які обрали Одесу центром своєї пропаганди на Чорному морі в 1906-1913 роках....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2013
Main Author:	Савченко, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2013
Series:	Краєзнавство
Subjects:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166891
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.) / В. Савченко // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 174-181. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-166891
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1668912020-03-09T01:25:53Z Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.) Савченко, В. Історія України у світлі регіональних досліджень Висвітлюється історія формування в Одесі підпільної синдикалістської організації «Союзу чорноморських моряків» та нелегальної профспілки моряків «Реєстрація», діяльність анархістів - синдикалістів, які обрали Одесу центром своєї пропаганди на Чорному морі в 1906-1913 роках. В статье освещается история формирования в Одессе подпольной синдикалистской организации «Союза черноморских моряков» и нелегального профсоюза моряков «Регистрация», деятельность анархистов-синдикалистов, которые избрали Одессу центром своей пропаганды на Черном море в 1906-1913 гг. The articlecovers the history of formation of the Odessa underground syndicalist organization «Union of the Black Sea Sailors» and activities of anarchists-syndicalists who chose Odessa as the center of their propaganda on the Black Sea in 1906-1913. 2013 Article Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.) / В. Савченко // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 174-181. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166891 94(477) «1906-1913» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Савченко, В. Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.) Краєзнавство
description	Висвітлюється історія формування в Одесі підпільної синдикалістської організації «Союзу чорноморських моряків» та нелегальної профспілки моряків «Реєстрація», діяльність анархістів - синдикалістів, які обрали Одесу центром своєї пропаганди на Чорному морі в 1906-1913 роках.
format	Article
author	Савченко, В.
author_facet	Савченко, В.
author_sort	Савченко, В.
title	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)
title_short	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)
title_full	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)
title_fullStr	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)
title_full_unstemmed	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)
title_sort	діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166891
citation_txt	Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.) / В. Савченко // Краєзнавство. — 2013. — № 2. — С. 174-181. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT savčenkov díâlʹnístʹanarhístívsindikalístívseredodesʹkihmorâkív19061913rr
first_indexed	2025-07-14T23:03:37Z
last_indexed	2025-07-14T23:03:37Z
_version_	1837665490364792832
fulltext	174 Діяльність анархістських угруповань у се- редовищі торгових моряків Одеси та «Союза Черноморских моряков» (далі – СЧМ), зали- шається темою, яка нині практично не роз- роблена істориками та краєзнавцями. Хоча, варто зазначити, що в 1920-х рр. організатори СЧМ М. П. Адамович, Є. Волков, М. Гік та О. Яковлєв надрукували низку споминів з цієї проблематики [1]. В той же час ці автори на- магалися показати СЧМ організацією, що ви- никла і діяла виключно під орудою соціал-де- мократів (бажано більшовиків). М. Адамович, навмисно забуваючи про своє анархістське і меншовицьке минуле, твердив про власне перебування у лавах більшовиків. Слідом за М. Адамовичем більшість радянських авто- рів, які торкалися історії СЧМ, позбавляли її важливої анархістської складової. Відсутність зацікавленості окресленою темою в радян- ській історіографії пояснюється тим, що ра- дянські історики ігнорували сюжети, в яких не домінувала «керівна роль КПРС», особ- ливо, в профспілковому та робітничому русі. У сучасній історичній літературі політична боротьба під час страйків в Одесі під назвою «Регистрация» та в СЧМ розглядається лише у наукових дослідженнях О. Б. Шляхова [2]. Одеські анархісти-синдикалісти робили ставку на пропаганду і економічний терор (ни- щення засобів виробництва, замахи на керів- ників та власників підприємств, експропріації), здійснювали серед робітників та матросів кам- панію бойкоту виборів до Державної Думи, інших виборних установ та адміністрацій, спо- діваючись, що під час революції незалежні профспілки об'єднаються в робітничі комуни, які стануть структурою анархістського суспіль - ства. Головним завданням анархісти-синдика- лісти вважали створення підпільних профспі- лок-синдикатів, які б мали залучати широкі маси трудящих до страйкового руху, особливо моряків, яких вважали «найбільш розвинути - ми пролетаріями», які бачили життя в інших кра їнах, були знайомі з діяльністю профспі- лок у Західній Європі. З листопада 1905 р. анархіст-синдикаліст Я. Кириловський – «Новомірський» та ще де- кілька його спільників проводили пропаганду анархо-синдикалізму серед моряків. У жовтні 1906 р. Я. Кириловський* створив в Одесі УДК 94(477) «1906-1913» Віктор Савченко (м. Одеса) Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906-1913 рр.) Висвітлюється історія формування в Одесі підпільної синдикалістської організації «Союзу чорноморських моряків» та нелегальної профспілки моряків «Реєстрація», діяльність анархістів - синдикалістів, які обрали Одесу центром своєї пропаганди на Чорному морі в 1906-1913 роках. Ключові слова: соціалізація, анархісти-синдикалісти, чорноморські моряки, морська профспілка, торгівельний флот, «Союз Чорноморських моряків», пропаганда. * Кириловський (псевдо – Даніл Новомірський) Янкель Ісаєвич (1882-1937). У 1901-1904 рр. працював в одеській організації РСДРП. На поч. 1905 р. в еміграції, перейшов до анархістів, видавав у Парижі анархо- синдикалістську газету «Новый мир». У листопаді 1905 р. повернувся до Одеси, де створив анархо-синди- калістський «Союз коммунистов». На поч. 1906 р. емігрував, жив у Нью-Йорку, де організував групу «Новый мир». Повернувся до Одеси у вересні 1906 р., розпочав розкладницьку діяльність серед одеських соціал-де- мократів та есерів, наслідком якої стало створення «Південно-російської групи анархістів-синдикалістів». У листопаді 1906 р. опублікував «Программу синдикального анархизма». Брав участь у терористичних актах: організував вибухи на пароплавах, вбивства капітанів суден. У липні 1907 р. виїхав до Женеви, у вересні по- вернувся до Одеси, здійснив спробу об'єднати місцевих анархістів. 22 жовтня 1907 р. заарештований, засуд- жений на 8 років каторги, 1915 р. – втік з каторги до США, 1917 р. – повернувся в Росію і до 1920 р. брав участь у анархістському русі. Репресований [3, с. 14]. 175 підпільну «Южнорусскую групу анархистов- синдикалистов «Новый мир». До анархістів- синдикалістів приєдналися 30-40 матросів чорноморців торгівельного флоту. Згодом ця група стала найбільшим анархістським угру- пованням в Російській імперії. Кількість чле- нів групи «Новый мир» наближалася до 300 осіб (серед них: чорноморські та азовські мо- ряки, портовики і вантажники, робітники судноремонтних заводів, безробітні). Ана- рхіст П. Кулішов (штурман пароплава «Ксе- ния») організував доставку революційної літератури (журнал «Новый мир», брошур «Манифест анархистов-коммунистов», «Ос- новы синдикального анархизма») і зброї з-за кордону [4, с. 310-312]. Розгортання економічного терору, на думку анархістів-синдикалістів, повинно було спри - яти активізації протестних виступів трудящих і створенню підпільних революційних проф- спілок. У травні – червні 1906 р. у Одесі, під час сорокаденного страйку моряків та праців- ників порту, команди полишали пароплави і відмовлялися виходити в рейси. Страйкуючі вимагали дозволу у властей на створення власної професійної спілки. Страйк отримав назву «Регистрация», так як страйкуючі дома- галися реєстрації створеної профспілки, в яку висловили бажання увійти кілька тисяч моря- ків. Під час страйку виникає Морський страй- ком, серед членів якого були анархісти, соціал- демократи і есери. Серед керівників страй кому опинився есер П. Салімовський* що вже схи- лявся у бік анархізму-синдикалізму. Анархі- сти-комуністи підтримали страйк актами те- рору, входили до «Регистрации» в індивіду- альному порядку [5]. Під час страйку відбулося три загальні збори матросів, на яких з великим успіхом ви- ступав М. П. Адамович, який навесні 1906 р. оселився в Одесі і увійшов до складу Одесь- кої міської та Портового районного комітетів РСДРП. Незважаючи на своє членство в РСДРП, він виступав з анархо-синдикалістських пози- цій, підтримував вимоги та тактику анархі- стів, організовував регулярні дискусії між ана- рхістами і есдеками. У той час до анархістів перейшов колишній член Одеського комітету РСДРП Х. Ріт, що був виключений з РСДРП «за анархічне тлумачення Маркса» [6, с. 3-7]. На вимогу керівництва РОПІТ, поліція розпочала (з 08.06.1906 р.) арешти виборних від матроських команд членів страйкому. Проте страйк завершився (26.06.1906) пере- могою страйкуючих, легалізацією профспілки «Регистрации – Совета судових команд», до керівництва якої увійшов М. Ада мович [7, с. 7-9]. В листопаді 1906 р. адміністрація Росій- ського товариства пароплавства і торгівлі ро- зірвала угоду про визнання «Совета судовых команд» і оголосила «Регистрацию» не дій- сною. У відповідь на це, у одеському порту, був оголошений новий страйк, який незаба- ром перекинувся на весь південь Російської Салімовський Порфирій Кирилович (1886-1908)– штурман торговельного флоту, син капітана торго- вельного флоту. Закінчив морське училище, член Бойової дружини одеських есерів. З вересня 1906 р. – ана- рхіст, організатор бойової дружини анархістів-синдикалістів «Новый мир». У революційному русі з 1905 р., в 1906-1907 рр. один з керівників «Регистрации», організатор експропріацій та вибухів на пароплавах, вбивств капітанів. Затриманий поліцією у грудні 1907 р., у січні 1908 р. страчений [6. 19-22]. Адамович Михайло Прохорович (1881-1942?) – студент Московського університету. За участь у сту- дентський демонстрації був заарештований і відправлений на Кубань. В 1903-1904 рр. жив у Західній Європі та США, де познайомився з ідеями анархізму-синдикалізму. В 1905 р. організовує групу анархістів на Кубані. В 1906 р. член РСДРП, організатор страйків в Одесі. Наприкінці 1906 р. був заарештований, втік за кордон. Повернувся в Одесу в 1907 році. В наступному 1908 р. – заарештований, згодом втік з-під арешту. Жив у Франції. Налагодив співпрацю анархістів із соціал-демократами. Як представник СЧМ брав участь у Віден- ській конференції РСДРП(м) (1912 р.). У 1917 р. був обраний головою міської Думи Катеринодару. * РОПИТ ( Русское общество параходства и торговли) з'явилося в 1859 році. До кінця XIX ст. пере- творилося на найбільшого гравця на ринку морської торгівлі на Чорному морі. Його головне управління зна- ходилося в Одесі. В інших приморських містах Російської імперії створювалися торгові контори , а також суд- норемонтні і суднобудівні підприємства. У 1918 р. РОПіТ припинило своє існування. Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906-1913 рр.) 2’2013Віктор Савченко 176 * ВКТ – Загальна конфедерація праці Франції (Confédération générale du travail) – національний проф- спілковий центр Франції. Заснований в 1895 р. З моменту свого виникнення ВКТ перебувала на позиціях класової боротьби, проголосивши кінцевою метою знищення капіталізму. На поч. ХХ ст. У ВКТ взяло гору анархо-синдикалістська течія. імперії. Це був найбільший за час революції 1905-1907 рр. страйк матросів та робітників портів. Вимогами страйкарів було відновлення «Регистрации», збільшення оплати праці, по- ліпшення побутових умов на кораблях, при- пинення утисків і штрафів з боку судновлас- ників і корабельного начальства. На початку страйку в страйком входили представники анархістів-синдикалістів, РСДРП і ПСР. Але, згодом був обраний новий страйковий комітет, в якому провідну роль відгравали анархісти-синдикалісти Я. Кириловський, П. Салімовський, Д. Чіз- марєв, С. Бєляєв, Я. Вехов. Не дивно, що ке- рівництво РОПІТ відмовлялося виконувати вимоги матросів [8]. Я. Кириловський виступив з ініціативою створення всеросійської безпартійної робіт- ничої організації, побудованої за зразком французької ВКТ* «Союз черноморских моряков» (СЧМ). Агітуючи за проведення загального страйку, анархісти-синдикалісти та анархісти-комуністи брали участь також і у страйках одеських друкарів та пекарів. У грудні 1906 – січні 1907 р. в одеському порту відбулося декілька перестрілок анархі- стів П. Салімовського з дружинниками-чор- носотенцями. У сутичках з анархістами заги- нуло 8 поліцейських. Під керівництвом П. Салімовського і П. Кулішова анархісти провели грабіж Одеського відділення С.-Петер бурзького комерційного банку (29.11.1906 р., захоплено близько 70 тис. крб.), «експропріацію» заводської контори. Усі відібрані гроші анархісти передали страй- куючим. Анархісти-синдикалісти намагалися чи- нити тиск на адміністрацію Російського то- вариства пароплавства і торгівлі з метою виконання вимог страйкуючих моряків. На знак солідарності із страйкуючими анархісти розпочали кампанію терору проти власників та керівників компанії РОПІТ (вибух на кораблі «Імператор Микола ІІ» (5.12.1906), підпал пароплаву «Ново російськ» (10.12.1906), пограбування та вибух на пароплаві «Аю- Даг» (16.12.1906), збройний напад на судна «Душка», «Григорій Мерк» та «Королева Ольга», експропріація судових кас (16 та 18.12.1906)) [9]. Пароплав «Григорій Мерк» кілька разів був об'єктом нападів анархістів, які намага- лися його підірвати. На початку 1907 р. ана- рхістами-синдикалістами портової дружини П. Салімов ського (судноробітники О. Задо- рожний, А. Яцен ко, матроси Є. Бабакаєв, Л. Русов, штурман ський учень І. Дружинін, М. Нєхорошев та інш.) були вбиті капітани па- роплавів М. Сенкевич і М. Золотарьов, голов- ний лікар РОПІТ М. Попов, завідувач техніч- ним відділенням РОПІТ Г. Гречин. Крім того, страйк супроводжувався збройними сутич- ками з поліцейськими, штрейкбрехерами та чорносотенцями. Терор на думку анархістів повинен був залякати буржуазію і адміністра- цію РОПІТ, змусити їх піти на значні поступки страйкуючим морякам [10]. Анархісти-синдикалісти, перехопивши іні- ціативу у страйкомі, виступали на захист еко- номічних інтересів матросів, закликали бой- котувати вибори до Державної Думи. Значна частина грошей, які анархісти-синдикалісти здобували шляхом численних експропріацій, йшла на допомогу страйкуючим (прикметно, що гроші витрачалися й на обіди страйкую- чим), сім'ям заарештованих і висланих з Одеси страйкарям. Крім того анархісти-синдикалісти за допомогою зброї виганяли штрейкбрехе- рів з порту і пароплавів. Тактика анархістів викликала розбіжності серед організаторів страйку. Так соціал-демо- крати наполягали на суто мирній економічній боротьбі, у зв'язку з чим у грудні 1906 р. пред- ставники Портового районного комітету РСДРП вийшли з страйкому. Адміністрація РОПІТ звернулася до одесь- кого поліцмейстера і начальника губернського жандармського управління, з вимогами вжити заходів за для придушення страйку. У грудні 1906 р. поліція провела обшуки у лідерів страйкому, арештувала трьох анархістів – членів страйкому «Регистрация». 29 грудня 1906 р. одеські анархісти-комуністи групи «Черное знамя» надрукували листівку, в якій критикували анархістів-синдикалістів «Но- вого мира» за намагання створити легальну профспілку та закликали перетворити мирний страйк в акти саботажу і економічного терору [11, арк.. 85, 102, 111-113]. З початку 1907 р. страйк в Одесі став вщу- хати, розділившись на кілька окремих і дріб- них страйків. У 1907 р. страйки охопили ро- бітників Маріупольського і Новоросійського портів, моряків Каспію та портовиків Баку, Петровська, Красноводська. 30 квітня 1907 р. одеська поліція заарештувала 63 анархістів, розгромила склади літератури і зброї. У травні 1907 р. анархісти спробували відновити втрачені позиції. Проте у червні 1907 р. був заарештований останній склад страйкому та 13 анархістів-синдикалістів, після чого страйк остаточно припинився [12, арк. 47-64]. 1 липня 1907 г. портова бойова дружина П. Салімовського вчинила збройний напад на пароплав «Софія», захопивши 51 тис. руб. Нова «Рабочая группа анархистов на Юге» про довжила формувати СЧМ (морський офі- цер П. Козакевич, штурмани пароплавів П. Ку- ле шов і П. Салімовський). Нове політичне утворення здійснило вибухи на пароплаві «Новоросійськ», вчинило декілька диверсій, організувало з матросів бойову дружину «Смерть буржуазії». Однак, на початку 1908 р. ця група була розгромлена, а члени її бой- ової дружини були заарештовані, страчені, загинули під час актів терору, в перестрілках, або втекли за кордон [13]. В той же час в порту і серед одеських мо- ряків діяла група анархістів-коммуністів «Марусі Портової» – Марії Курської, до якої входили матроси: В. Федоров, В. Тітов, Ф. Луполовський, З. Февралев та інші. Ця група боролася проти штрайкбрехерів та чор- носотенців в порту і на торгівельних судах, проводила ексропріації, готувала терори- стичний замах на одеського градоначальника. У серпні 1907 р. 13 лідерів та бойовиків було заарештовано поліцією, кількох з них згодом страчено [14]. У 1909 р. у Стамбулі склався нелегальний центр з метою створення СЧМ, до якого вхо- дило декілька матросів та революціонери- емігран ти, які мешкали у Османській імпе- рії. Стамбульська група анархістів була тісно пов'я зана з таємними анархістськими ма- троськими організаціями, допомагала анархі- стам переправляти революційну літературу і зброю з Туреччини до Одеси. СЧМ підтриму- вали колишні «потьомкінці» (учасники по- встання на броненосці «Потьомкін» влітку 1905 р.), які емігрували до Румунії. У Галаці анархістською пропагандою займався Комітет союзу моряків-потьомкінців, в Аргентині – група колишніх потьомкінців. Згідно із повідомленням департаменту по- ліції (1912 р.) дагестанець з революційними і анархістськими переконаннями Джалал Корк- мас (Джелал-ед-Дін Коркмасов, згодом – пер- ший голова РНК Дагестанської АРСР) був чле- ном СЧМ, брав участь у розробці плану страйку суднових команд, який планувалося провести навесні 1913 р. Д. Коркмас формував в Стамбулі групу революціонерів з мусульман, вів підпільну роботу серед турецьких моряків, видавав ліву тижневу ілюстровану газету «Стамбульские новости» (газета нелегально розповсюджувалася в Одесі і була закрита на вимогу посольства Російської імперії в Туреч- чині в 1913 р.) [15]. Крім Одеси СЧМ поширила свою діяль- ність на Севастополь, Керч, Тирасполь, Мико- лаїв, Херсон, Маріуполь, Акерман (Білгород- Дністровський), Ізмаїл, Рені, Новоросійськ. «Закордонні бази» СЧМ були створені в Га- лаці, Варні, Стамбулі, Салоніках, Афінах, Олександрії. В 1912 р., після того, як СЧМ об’єднав свої зусилля із нелегальним «Кас- пийским морским союзом», був висунутий план створення «Союза профессиональных организаций судовых команд России» (моря- ків Чорного, Азовського, Каспійського, Бал- тійського, Білого морів та рік: Дону, Волги, Дніпра, Дунаю) [16]. В 1909-1910 рр. в Одесі фіксуються спро - би відтворення анархістських груп «Новый 177 Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906-1913 рр.) мир», «Смерть буржуазии», «Инициативной группы анархистов Юга». Анархісти плану- вали організувати підпільні революційні син- дикати робітників «Союз братства солдат и моряков». Невеликі анархо-синдикалістські групи розпочали свою діяльність в Ізмаїлі, Керчі, Миколаєві, Севастополі, Херсоні, Ново російську. З середини 1910 р. анархо- синдикалісти (а та кож соціал-демократи та есери) почали відновлювати нелегальний СЧМ в Одесі. На кораблях РОПІТ були ство- рені таємні профспілкові осередки. Восени 1910 р. одеські власті повідомляли Департаменту поліції про відновлення анархо- синдикалістської агітації, про активізацію роз- галуженої мережі СЧМ серед моряків РОПІТ. Завдяки оперативній інформації стало відомо, що кочегар РОПІТ І. Самороков перевозив зброю для революціонерів-анархістів з Туреч- чини до Одеси. Інший матрос М. Іванов від імені СЧМ вів анархістську пропаганду в Хер- сонській губернії, на суднах Дніпровської фло- тилії [17, арк. 321-322]. У серпні 1911 р. в Одеському порту розпо- чався страйк, який підтримали водники Чор- ного, Азовського, Каспійського морів, Дунаю, Дніпра, Волги. Страйком відновив підпільну «Регистрацию», яка була заборонена владою в листопаді 1906 р. У листопаді 1911 р. в Одесі поширилася прокламація «Ко всем черно- морским морякам», в якій повідомлялося, що за кордоном започаткована «Инициативная группа черноморских моряков», яка має намір створювати таємні морські профспілки [18. арк. 22-30]. Під вплив анархістів потрапило кілька машинних команд кораблів РОПІТ, моряки яких не тільки допомагали транспортувати зброю, вибухівку та літературу (головний канал отримання нелегальної анархістської літератури революціонерами Півдня України із Західної Європи та Османської імперії), а й намагалися відновити акти економічного терору. Анархісти планували таємний вивіз 18 революційних матросів з Олександрії до Одеси, для участі в «бойовому загоні» ана- рхістів-терористів. В 1911-1912 рр. в Одесь- кому порту діяла підпільна група анархістів під керівництвом О. Лаврушіна кочегара судна «Мечта» (О. Лаврушін брав участь у організації вибуху на пароплаві «Император Николай II», експропріації Міжнародного банку, у нападах на поліцейських та буржуа- зію) [19]. До керівного ядра СЧМ вкотре увійшов М. Адамович, а також матроси Чорноморсь- кого флоту С. Шахворостов, І. Борзенко- Москаленко [20. 11-17]. Наприкінці 1911 р. М. Адамович опинився у Стамбулі, де розпо- чав видання підпільної революційної газети «Моряк» в якості першого її редактора. Полі- ція інформувала вищі органи влади про те, що М.Адамович «мав серед моряків старі зв’язки і користувався з їхнього боку повною довірою, прийнявши на себе керівництво організацією «Союза Черноморских моряков» [14]. Адамо- вич налагодив поширення газети «Моряк» в різних містах Півдня України [21]. Місце для друку газети було вибрано Стам- бул, через порт якого проходили всі чорно- морські судна закордонної навігації. Газета друкувалася на добровільно зібрані коман- дами кораблів кошти. Третій, четвертий і п’ятий номери «Моряка» друкувалися у Відні. За контроль над газетою "Моряк" розгорну- лася запекла боротьба між більшовиками, меншовиками, есерами, анархістами. На по- чатку 1912 р. редколегія «Моряка» звернулася у пошуках друкарні по допомогу до ЦК Бол- гарської робітничої соціал-демократичної пар- тії (тесняків). Як наслідок, з шостого по два- надцятий номери (травень 1912 – січень 1913) «Моряка» друкувалися у Варні, а вже № 13 і 14 – в Парижі. Газета «Моряк» друкувалася накладом в 3 тис. примірників та поширюва- лася в усіх портах Чорного та Азовського морів, на Каспії, Балтиці, Білому морі [22]. У 1913 р. редколегія газети "Моряк" приймає рішення про переїзд редакції до Олександрії (Єгипет), куди переїздив М. Адамович [2, с. 133]. 1912 рік був час розквіту організації, яка почала оперувати великими грішми. Бюджет СЧМ формувався з членських внесків – щомісячних відрахувань матросів у розмірі 2% від заробітної плати. Членами СЧМ вва- жалися екіпажі пароплавів, на яких «виборні матроси» збирали ці внески. Не завжди ці 2’2013Віктор Савченко 178 внески були добровільні, інколи їх збирали із застосуванням революційного «насилля та примусу». За підрахунками О. Шляхова, пла- тили в касу СЧМ бл. 20% складу екіпажів па- роплавів, що були приписані до морських портів Чорноморсько-Азовського басейну – бл. 1900 осіб з 71 парового судна (з 80 ко- мерційних суден РОПІТ до складу СЧМ увійшли екіпажі 55 пароплавів, з 10 суден Ространсу – 10 команд, з 4 кораблів Північ- ного товариства – 3 команди, матроси па- роплава «Свет» (ат «Океан»), екіпажі суден Торговельного дому Карапатницьких. До СЧМ увійшли команди річкових пароплавів Дніпровської лінії, Дунаю, Південного Бугу, Дону, окремі внески що робили групи таєм- них морських профспілок на Каспії. Напри- кінці серпня 1912 р. СЧМ планував організу- вати потужний страйк моряків, але в орга нізації стався розкол – представники пар- тії есерів вийшли зі складу Закордонного Центру СЧМ. Вже наступного року анархісти-синдикалі- сти поставили за мету організувати Загально- російський «Союз морских и речных судовых команд», підготувати загальний всеросій- ський страйк моряків і річковиків цивільного флоту з метою легалізації цього «Союзу». 14-22 лютого 1913 р. в Олександрії (Єгипет) була влаштована нелегальна I-а Всеросійська конференція мор ських професійних органі- зацій суднових команд чорноморських, бал- тійських, каспійських і азовських моряків торгового флоту, Спілки російських моряків за кордоном – російського відділу антвер- пенського «Морского союза», представників від річковиків (голова конференції – М. Адамович). На конференції було вирі- шено об'єднати профспілки Каспійського, Чорноморського та Антверпенського союзів моряків під назвою «Союз профессиональ- ных организаций судовых команд России» [23, с. 220-226]. На конференції, в організації якої активну участь взяли анархісти-синдикалісти, підкре- слювалося, що таємні морські профспілки, які мали близько. 6 тис. членів (цифра збільшена в два рази – авт.), є базою майбутньої револю- ції. Конференція розробила план проведення загального страйку на комерційному флоті, спочатку на Каспійському, а згодом на Чор- ному морі, з метою домогтися дозволу морсь- ким профспілкам утворювати реєстраційні морські контори для врегулювання питання по найму моряків [2, с. 35]. Арешти страйкому в Баку, та арешти акти- вістів СЧМ в Олександрії та Одесі загальму- вали підготовку до страйку. Єгипетською вла- дою в Олександрії були арештовані троє російських революціонери (серед яких був анархіст, осетин М. Боцоєв – колишній ма- трос РОПІТ). На захист заарештованих ви- ступили представники громадськості Єгипту, які організували мітинги і демонстрації перед російським, англійським та французьким консульствами. Демонстранти вимагали у Олександрійського губернатора «звільнити російських емігрантів, яких затримало росій- ське консульство для безжальної розправи» [24. с. 24]. Однак, у травні 1913 р. російський консул в Олександрії домігся арешту британською колоніальною поліцією М. Адамовича та ще двох керівників СЧМ. На початку червня 1913 р., заарештованих, у супроводі росій- ських жандармів, відправили до Одеси на рейсовому пароплаві. Поліція конфіскувала все майно редакції «Моряк», передавши архіви «Моряка», СЧМ, листування голови організації Закордонного Центру «Союзу», російській поліції. Це призвело до масових арештів багатьох активістів СЧМ. Ліквідація Олександрійського комітету і пов'язане з цим припинення випуску газети «Моряк» паралізувало подальшу діяльність СЧМ. На середину 1913 року в Одесі спосте- рігалася незначна діяльність анархо-синдика- лістів, серед яких, за характеристикою місце- вої поліції, «панували бунтарські настрої». Проте вже в 1914-1915 рр. Департамент полі- ції констатував повне припинення анархічної пропаганди [25, арк. 11]. У березні – жовтні 1914 р. в Одесі проходив судовий процес над М. Адамовичем і 75 мо- ряками Чорноморського флоту (О. Лаврушин, Григорьянц, Єдикін та ін.). 39 моряків було ув'язнено терміном від 6 місяців до 2 років. М. Адамович та О. Яковлев були засуджені до 179 Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906-1913 рр.) 2’2013Віктор Савченко 180 каторжних робіт у Сибіру. На каторзі опини- лися і лідери анархістів-синдикалістів, органі- затори СЧМ: В. Чернявський, Ф. Александро- вич, С. Шахворостов, Є. Реєв, П. Буряк. У різних містах за процесами СЧМ судові палати винесли близько 200 обвинувальних вироків [26]. Як свідчать архівні джерела у 1914-1917 рр. у середовищі моряків РОПІТ продовжували існувати законспіровані групи СЧМ. Відомо, що О. Желєзняков, плаваючи кочегаром на торгових судах по Чорному морю, в 1916 р. входив до підпільної матроської організації анархістів (згодом, навесні 1919 р. вже в «чер- воній» Одесі О. Железняков очолив проф- спілку робітників водного транспорту) [27, с. 22; 28, с.156]. Навесні 1917 р. в Одесі утворилося кілька десятків анархістських організацій і груп, в тому числі «Союз моряков-анархистов». Ана- рхісти намагалися втілити в життя ідею соціа- лізації флоту і підпорядкували своєму впливу Союз моряків Одеси, управління торговим флотом, портом і судноремонтними підприєм- ствами – «Совет девяти», комісаріат торгі- вельного флоту в Одесі [29]. Анархістські ідеї міцно укорінилися в сере- довищі чорноморських моряків та портових робітників. «Реєстрація» та СЧМ сформували анархістські та революційні кадри, які зіграли значну роль у поваленні царату, жовтневому перевороті, громадянській війні 1918-1920 років. Разом з есерами та соціал-демократами в цих організаціях значну, а часом головну роль, відгравали анархісти-синдикалісти. Вплив анархістських ідей на різні прошарки трудящих відчувалися до середини 1920-х років. Схематичні твердження радянських істо риків про те, що соціальна база анархіст - ського руху складалася виключно з маргіналів та дрібної буржуазії, не повинна запозичува- тися сучасною укра їнською історіографією. 1. Адамович М. П. (К. Арл.). «Моряк» и моряки перед судом // Материалы по истории профессио- нального движения в России. – М., 1924. – Сб. 2. – С. 191-210; Його ж. На пути к «регистрации»: Лет- няя забастовка на Черном море (1906 г.) // Материалы по истории профессионального движения в России. – М., – Сб. 3, 1925. – С. 167-192; Його ж. На Черном море: (Очерки прошлой борьбы). – М., 1928; Його ж. Черноморская «Регистрация». – М., 1929; Його ж. Черноморская «Регистрация» и «Заграничный центр» // Царский флот под красным стягом: Доку- менты и воспоминания об участии матросов в рев. движении. – М., 1931, – С. 30-59; Гик Н. М. Работа среди русских моряков на Средиземном море (1912- 1914 гг.) //Волков Е. З. Среди моряков и речников торгового и военного флота (1906-1914 гг.) по дан- ным процесса 1914 г. и личным воспоминаниям. – М. – Пг., 1923, – С. 219-234; Яковлев А. Д. Борьба за «Регистрацию». – М., 1929; Волков Е. 3. Среди мо- ряков и речников торгового и военного флота (1906- 1914 гг.). – М.- П., 1923. 2. Шляхов О. Б. Діяльність політичних партій серед моряків торгівельного флоту Азовсько- Чорноморського басейну на початку ХХ ст. // Нау- кові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя, 2003. – Вип. 15. – С. 125-135 (О. Б. Шляхов торкається питання політичної боротьби на торгівельному флоті у монографіях і статті: Моряки и политика. Деятельность политических партий среди моряков гражданского флота Азово-Черноморского бас- сейна. 90-е гг. ХІХ в. – февраль 1917 г . – Дніпро- перовськ: 1993; Судновласники і моряки Азово- Чорноморського басейну: 90-ті рр. ХІХ ст. – 1914 р. – Дніпропетровськ: 2003; Революційний терор у торговельному флоті Азово-Чорноморсь- кого басейну на початку ХХ ст. // Вісник Дніпропе- тровського держ. університету: Історія і археологія. – Д., 1998. – Вип. 3. – С. 133-140. 3. Центральний державний історичний архів України (ЦДІА України), ф. 274, оп. 1, спр. 2434, арк. 14. 4. Новомирский Д. Анархистское движение в Одессе // Очерки истории анархистского движения. – М., 1926. 5.Державний архів Російської Федерації (далі – ДАРФ), ф. 102, ос. Отд. 1907 р., спр. 9, арк. 5-12; ф 102, оп.237, спр. 12 ч. 68.1, арк. 27. 6. Сухов А. Одесский порт в 1906 году. Воспоми- нания агитатора // Кандальный звон. – 1926. – № 5. 7. Адамович М. Черноморская регистрация. – М., 1929. 8. Порфирий Салимовский // Буревестник. – 1908. – № 10-11. 9. ДАРФ. ф. 102, ос. Отд. 1907 р., оп. 237, спр. 12. ч. 68, арк.. 10-21; Державний архів Одесь- Джерела та література 181 кої області ( далі – ДАОО), ф. 2, оп. 4, спр. 8173, арк. 102. 10. Русское слово. – 1907. – 31 (18) января. 11. ДАОО, ф. 2, оп. 4, спр. 8173. 12. ДАРФ, ф. 102, оп. 238 (1908), спр. 12 ч. 72. 13. ЦДІА України, ф. 274, оп. 1, спр. 2434, арк. 12; Буревестник. – 1908. – № 10-11. – С. 23. 14. ДАОО, ф. 634, оп. 1, спр. 862, арк. 2-29; ЦДІА України, ф. 268, оп. 1, спр. 834, арк. 178, 353, 705. 15. Алиев К. Тайны биографии Джелала Коркма- сова // Махачкалинские известия. – 2003. – 11 июля, 18 июля. 16. Экстремальные состояния Льва Альтшулера. – М., 2011// newliterature.ru/ekstremalnye-sosto... 17. ДАРФ, ф. 102, оп. 260, спр. 30. 18. ЦДІА України, ф. 385, оп. 2, спр. 31. 19. ДАОО, ф. 2, оп. 4, спр. 8733, арк. 2-5; Ерма- ков В. Д. Анархистское движение в начале XX в. на окраинах Российской империи // Труды истори- ческого факультета СПбГУ. – 2010. – № 1. – С. 342. 20. Архів УСБУ у Одеській області. – Ф. П.Д. 16330-п. 21. Из истории «Моряка» // Моряк (Одесса). – 1921. – 25 мая. 22. Из истории «Моряка» // Моряк (Одесса). – 1921. – 23 июня. 23. Одесская почта. – 1912. – 10 февраля, – 3 мая; Гик Н. М. Работа среди русских моряков… 24. Беляков В. В. Роль гуманитарных связей в межкультурном взаимодействии России и Египта (кон. ХIХ – сер. ХХ в.). Автореферат диссертации доктора ист. наук. – М., 2003. 25. ЦДІА України, ф. 385, оп 1, спр. 3085. 26. Моряк. – 1922. – 7 ноября. 27. Амурский И. Анатолий Железняков. – М., 1968. 28. Лебеденко А. М. История анархизма в Украине (конец ХІХ – начало ХХ века). – К., 1995. 29. Новости // Одесская почта. – Одесса. – 1918. – 29 января. Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906-1913 рр.) Виктор Савченко Деятельность анархистов-синдикалистов среди одесских моряков (1906-1913 гг.) В статье освещается история формирования в Одессе подпольной синдикалистской организации «Союза черноморских моряков» и нелегального профсоюза моряков «Регистрация», деятельность анархистов-синдикалистов, которые избрали Одессу центром своей пропаганды на Черном море в 1906-1913 гг. Ключевые слова: социализация, анархисты-синдикалисты, черноморские моряки, морской профсоюз, торговый флот, «Союз черноморских моряков», пропаганда. Victor Savchenko Activities of anarchists-syndicalists among seafarers of Odessa (1906-1913) The articlecovers the history of formation of the Odessa underground syndicalist organization «Union of the Black Sea Sailors» and activities of anarchists-syndicalists who chose Odessa as the center of their propaganda on the Black Sea in 1906-1913. Кеу words: socialize , anarchists-syndicalists, Black sea sailors, syndicalist organization, merchant ships, «Union of the Black Sea Sailors», propaganda.

Діяльність анархістів-синдикалістів серед одеських моряків (1906–1913 рр.)

Institution

Similar Items