Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців
У статті досліджується будівництво дніпровського дерев'яного мосту Козинці – Зарубинці (Переяславський р-н Київської обл.) у жовтні 1943 р. під час боїв на Букринському плацдармі....
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166912 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців / Н. Бойко // Краєзнавство. — 2013. — № 3. — С. 142-147. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-166912 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1669122020-03-11T01:26:53Z Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців Бойко, Н. До 70-річчя початку визволення України від нацистських загарбників У статті досліджується будівництво дніпровського дерев'яного мосту Козинці – Зарубинці (Переяславський р-н Київської обл.) у жовтні 1943 р. під час боїв на Букринському плацдармі. В статье исследуется строительство деревянного моста через Днепр Козинцы – Зарубинцы (Переяславский р-н Киевской обл.) в октябре 1943 года во время боев на Букринском плацдарме. In the article is research the building of the Dnieper wooden bridge Kozinci-Zarubinci (Pereyaslav district of the region) for the flashbacks of participants and eye-witnesses in October, 1943 during fights on Bukrin bridgehead. 2013 Article Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців / Н. Бойко // Краєзнавство. — 2013. — № 3. — С. 142-147. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166912 355.424.2 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 70-річчя початку визволення України від нацистських загарбників До 70-річчя початку визволення України від нацистських загарбників |
| spellingShingle |
До 70-річчя початку визволення України від нацистських загарбників До 70-річчя початку визволення України від нацистських загарбників Бойко, Н. Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців Краєзнавство |
| description |
У статті досліджується будівництво дніпровського дерев'яного мосту Козинці – Зарубинці
(Переяславський р-н Київської обл.) у жовтні 1943 р. під час боїв на Букринському плацдармі. |
| format |
Article |
| author |
Бойко, Н. |
| author_facet |
Бойко, Н. |
| author_sort |
Бойко, Н. |
| title |
Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців |
| title_short |
Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців |
| title_full |
Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців |
| title_fullStr |
Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців |
| title_full_unstemmed |
Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців |
| title_sort |
будівництво дніпровського дерев'яного мосту козинці-зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
До 70-річчя початку визволення України від нацистських загарбників |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166912 |
| citation_txt |
Будівництво Дніпровського дерев'яного мосту Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців / Н. Бойко // Краєзнавство. — 2013. — № 3. — С. 142-147. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT bojkon budívnictvodníprovsʹkogoderevânogomostukozincízarubincížovtenʹ1943rokuzaspogadamisučasnikívtaočevidcív |
| first_indexed |
2025-07-14T23:10:48Z |
| last_indexed |
2025-07-14T23:10:48Z |
| _version_ |
1837665781533376512 |
| fulltext |
У 20-х числах вересня 1943 року розпочалася
грандіозна битва за Дніпро, яка вражала не тіль ки
масштабами, сміливістю, потужністю, чисель-
ністю, а і драматизмом, бо була бездарно сплано-
вана командуванням, авантюрною, непідготовле-
ною. І як результат – дуже кровопролитною.
Бої на правому березі Дніпра в районі Пере-
яслава (Київська область) по створенню Бук-
ринського плацдарму – це тільки фрагмент гран-
діозної дніпровської епопеї. Проте ці бої мали
вирішальне значення, тому що з Букринського
плацдарму Ставка Верховного Головнокоманду-
вання планувала наступати на Київ і визволити
столицю України. Звільнення Києва – апогей
битви за Дніпро.
На головному – Київському – напрямку про-
сувався Воронезький фронт (20 жовтня 1943 року
перейменований на 1 Український) під команду-
ванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. До складу
Воронезького фронту на Букринському плац-
дармі входили: 3 гвардійська танкова армія (ко-
мандувач генерал-лейтенант П. С. Рибалко), 40
армія (командувач генерал-полковник К. С. Мос-
каленко), 27 армія (командувач генерал-лейте-
нант С. Г. Трофименко), 47 армія (командувач ге-
нерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко). У повітряних
боях брала участь 2 повітряна армія, якою ко-
мандував генерал-лейтенант С. Я. Красовський.
«З кожним днем, з кожною годиною наше зав-
дання ускладнювалось. А воно й без того було
нелегким. Адже передові загони наших армій не
зуміли випередити противника і захопити пере-
прави. Ворогові, що відступав, вдалося відірва-
тися від наших військ і, подолавши Дніпро, зни-
щити за собою всі мости і переправи» [1], –
згадував командувач 40 армії К. С. Москаленко.
За відсутності мостів і переправ «Ставка Вер-
ховного Головнокомандування прийняла рі-
шення, не знижуючи темпів наступу, з ходу фор-
сувати Дніпро» [2].
Рішення – «геніальне»! Якщо немає мостів та
переправ, то їх необхідно побудувати і навести, а
для цього треба мати потужний парк переправ-
них засобів. За словами К. С. Москаленка, «Фак-
тором, що негативно впливав на подальші дії
наших військ, було відставання штатних і дода-
них переправних засобів» [3]. У цій критичній
ситуації було прийняте ще одне безглузде рі-
шення – форсувати Дніпро на підручних засобах.
«Передові й розвідувальні загони розпочали
форсування Дніпра на підручних засобах вже в
ніч на 22 вересня» [4], – згадував командувач 40
армії К. С. Москаленко. В унісон К. С. Моска-
ленкові ділиться спогадами Л. І. Курист: «Під
ураганним вогнем противника на правий берег
почали переправлятися бійці передових підрозді-
лів армії Рибалка. В хід пішли колоди, дошки, ри-
бальські човни, плоти, побудовані на порожніх
бочках з-під пального, набиті сіном плащ-намети
– все виявилося придатним для переправи; кміт-
ливості і винахідливості воїнів не було меж»[5].
Кінець вересня. Вода в Дніпрі – крижана.
Ворог зустрічає нищівним вогнем. Все гуло,
ревло, вибухало. «Вся дніпрова гладь вкрита пло-
тами і човнами. На них з лівого берега Дніпра
пливуть бійці. По них фашисти ведуть шалений
вогонь. Як смерч, піднімаються високо вгору
стовпи води, вона кипить… Гинуть, тонуть воїни,
але ті, хто залишаються живими, поспішають до
правого берега. І досягнувши його, зразу ж кида-
ються в бій»[6], – свідчить Микола Скалига.
Втрати – колосальні. Небагатьом щасливчи-
кам удалося дістатися правого берега. Письмен-
ник-фронтовик В. П. Астаф’єв стверджує:
«Двадцять п’ять тисяч входить у воду, а виходить
на тому березі три тисячі, максимум п’ять» [7].
На Букринському плацдармі героїчно вою-
вали поки що тільки мотострілецькі частини. На
човнах і плотах танки й артилерію не перепра-
виш, а розвивати наступ без них неможливо.
УДК 355.424.2
Надія Бойко (м. Переяслав-Хмельницький)
Будівництво Дніпровського дерев’яного мосту
Козинці-Зарубинці (жовтень 1943 року)
за спогадами сучасників та очевидців
У статті досліджується будівництво дніпровського дерев’яного мосту Козинці – Зарубинці
(Переяславський р-н Київської обл.) у жовтні 1943 р. під час боїв на Букринському плацдармі.
Ключові слова: Дніпро, міст, будівництво, Букринський плацдарм, Переяслав.
142
Будівництво Дніпровського дерев’яного мосту Козинці-Зарубинці
(жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців
143
Через 2 дні до Дніпра почали підходити інже-
нерні частини, які зібрали понтонний міст ван-
тажопідйомністю в 16 тонн і організували 6 по-
ромних переправ. Але використати їх можна
було тільки вночі. Вдень вони розводилися і мас-
кувалися, щоб не потрапити під артобстріл і бом-
бардування нацистів. Однак радянські війська
продовжували гостро відчувати нестачу боєпри-
пасів, пального, а найбільше – танків. Крім того,
на лівому березі залишалася і далекобійна арти-
лерія, яка не могла ефективно підтримувати час-
тини, що вели бої з розширення плацдарму.
Терміново був потрібний міст, потужність
якого дозволила б переправити танки та важку
артилерію. Але як його сконструювати? Як бу-
дувати міст через ріку, якщо вода в ній буквально
кипить від розривів снарядів та мін? Човни по-
стійно перекидаються, плоти розлітаються на
друзки, люди пливуть, тримаючись за колоди, а
поруч вибухають водяні смерчі. Але тільки-то за-
тихне гуркіт розривів, як ворожі літаки знову
шикуються в коло і кидаються в піке…
«І все ж думка про будівництво мосту не за-
лишала командувача 3 гвардійською танковою
армією генерал-лейтенанта П. С. Рибалка. Цьому
питанню було присвячено засідання військової
ради армії увечері 24 вересня. На ньому коман-
дир 182 армійського мостового батальйону майор
М. О. Жеребной розповів про результати інже-
нерної розвідки та бесіди з місцевими рибалками.
– Під час війни 1914 року саперами царської
армії в двох кілометрах від села Козинці був побу-
дований дерев’яний міст на палях. Ось я і думаю...
– Правильно думаєте, – підхопив П. С. Рибал -
ко, – якщо такий міст побудували вони, то і наші
сапери зможуть. Питання тільки щодо термінів…
З приводу термінів висловлювалися різні
думки. Рибалко зупинив усі розмови: «Міст по-
винен бути готовим через 13 днів!» [8].
Виконати це завдання лише силами інженер-
них військ було неможливо. Тому командування
Воронезького фронту звернулося до мирного на-
селення Переяславського району з проханням
надати допомогу в будівництві мосту.
«У населені пункти Переяславського району
відразу ж виїхали уповноважені військової ради.
Жителі охоче відгукнулися на наш заклик;
бажання допомогти армії розбити ворога було
загальним» [9], – згадував С. І. Мельников.
Дмитро Миколайович Кисіль, один із буді-
вельників, очевидець подій 1943 року, написав у
спогадах, як відбувалася мобілізація в його рід-
ному селі Засупоївка.
«У перший день визволення с. Засупоївка Пе-
реяславського району 21 вересня 1943 року в село
прибув підполковник Червоної Армії. Жителі села
по першому сигналу зібралися біля будинку сіль-
ської ради на мітинг. Підполковник перед засупо-
ївцями виступив з короткою промовою: «За спа-
лені села, за зруйновані міста, за пролиту кров
наших братів і батьків я закликаю вас, засупоїв-
ців, надати допомогу передовим частинам Черво-
ної Армії форсувати Дніпро, щоб нанести негайно
удар по фашистських загарбниках, помститися їм
за їх злодіяння. Добровольців прошу вийти!».
Першими вийшли голова колгоспу 1 Травня
Сташук Федір Родіонович, Кисіль Петро Васи-
льович, Галушка Тимофій Сергійович, Кисіль
Антон Федорович, Питрина Павло Григорович та
інші колгоспники, старші 40 років. До добро-
вольців у стрій стали і мої ровесники, яким тільки
виповнилося 17 років: Нешва Іван, Головатий Ва-
силь, Ігнатенко Павло, і старші на 1 рік – Семаха
Іван, Петрик Володимир, Сорокопуд Михайло.
Через годину після мітингу засупоївці-до-
бровольці взяли свої інструменти – хто пилку, а
хто сокиру, одяг і мізерний запас продуктів та й
посідали на машину. Рідні, близькі, односельці
проводжали їх як на фронт, бажали здоров’я,
швидкого повернення живими з Перемогою над
ненависним ворогом. Всього виїхало з с. Засу-
поївка і з хутора Федорівка 57 осіб» [10].
Марія Панасівна Євтушенко, як очевидець, у
листі зазначає: «Всі чоловіки пішли на фронт.
Старики та інваліди (мій батько інвалід Першої
світової війни) всіх сіл були запрошені на заго-
товку дерева у в’юнищанський ліс та будівниц-
тво мосту через Дніпро» [11].
Таким чином, головне питання було вирішено
успішно і оперативно: до 5 жовтня будувати міст
почали понад 2 000 осіб цивільного населення
Переяславщини. Це жителі міста, а також сіл
Козинці, В`юнище, Городище, Комарівка, Ан-
друші, Кулябівка, Студеники, Панфіли, Під-
варки, станції Переяславської та ін. До буді-
вельних робіт залучалися чоловіки, яким було за
50, юнаки, яким тільки-но виповнилося 17, та ін-
валіди, яких не призвали до армії.
Здійснював керівництво роботами член війсь -
ко вої ради 3 гвардійської танкової армії генерал-
майор танкових військ Семен Іванович Мельни-
ков. Лісорубів, теслярів, ковалів організували в
роти. Їх очолили офіцери та політпрацівники.
«До переправи приїхало багато військових і
цивільних, – згадує Д.М. Кисіль. – Серед них
були і засупоївці, яких розподілили по командах:
кому будувати дорогу, кому заготовляти за роз-
мірами лісоматеріал, а кому йти до берега і за-
бивати палі…» [12]. Кожному встановили норму
виробітку. Робітникам намагалися організувати
триразове харчування.
Ось як про це пише С. І. Мельников: «На-
чальника тилу генерала І. К. Ніколаєва зо-
бов’язали організувати робітникам триразове
харчування. Оскільки мова йшла про велику
кількість людей, Іван Карпович захвилювався:
– Армійські бази не можуть повністю забез-
печити потребу військ, а тут іще тисячі мобілі-
зованих…
– Організуйте закупівлю продуктів у Переяс-
лавському районі, – порадив Рибалко. – Місцеві
партійні і господарські органи вам допоможуть»
[13].
Побоювання генерала І. К. Ніколаєва були не-
безпідставними. Організувати триразове харчу-
вання (та яке там триразове, просто харчування)
не вдалося, хоча про це – ані слова у спогадах
генералів. А ось рядові будівельники дуже добре
запам’ятали проблеми з продуктами.
Дмитро Миколайович Кисіль свідчить:
«Команда чекала, що іще привезуть їжу, але
довелося їсти сухарі, які залишилися, і запивати
їх дніпровською водою» [14].
«Продукти підвозили з перебоями, а своїх за-
пасів не було» [15].
«Передали сумки з продуктами і білизною.
Виявляється, що деякі жінки пройшли пішки
понад від Засупоївки до Цибельського лісу, щоб
побачитися з рідними та близькими і доставити
їм харчі» [16].
«Їли те, що приносили матері, сестри з най-
ближчих сіл, – згадує Микола Якович Барабаш.
– За весь час будівництва мосту польової кухні
так і не побачив. Забивав палі важкими дубо-
вими «бабами» голодний, адже те, що дістава-
лося з їжі, не могло навіть на трохи втамувати
голод, який постійно мучив» [17].
Їсти приносили не тільки матері, дружини,
сестри, а й діти.
«Я з кількома дівчатками приносила їсти
своєму батьку» [18], – ділиться спогадами Марія
Панасівна Євтушенко, жителька с. Переяслав-
ського.
Щоб запобігти зайвим витратам, валили ліс і
ви готовляли деталі майбутнього моста за 8-10 кі-
ло метрів від ріки у в’юнищанському лісі. В лісі,
на будмайданчику, почав діяти лісозавод, де чоти -
ри пилорами, працюючи в три зміни, забезпечу-
вали будівництво якісно обробленими деталями.
На будмайданчику росли кубометри лісу, палі,
насадки, прогони, поковки, скоби для кріплення.
Ночами деталі підвозили до лівого берега.
Д. М. Кисіль свідчить:
«З метою маскування 10- та 14-метрові палі
вивозили тільки вночі з лісу до Дніпра в районі
села Козинці» [19].
«Вдень машини, трактори, причепи вантажи-
лися і покривалися гілками, які потім спалюва-
лись для димової завіси» [20].
«Всю ніч, не включаючи фар, трактори і ма-
шини підвозили палі, і солдати швидко розван-
тажували в різних місцях і їхали в ліс» [21].
Ночами не тільки підвозили деталі до лівого
берега, а й переправляли їх на правий. Будівниц-
тво велося одночасно з двох боків – з лівого і пра-
вого, між селами Козинці і Зарубинці. На такому
способі будівництва наполіг С. І. Мельников.
«Інженери дорікали мені, – згадував Семен
Іванович, – в присвоєнні собі функцій, невласти-
вих членові військової ради армії. Вони вимагали
часу для відповідних розрахунків, стверджували,
що без цього міст, який будується з протилежних
берегів, не зійдеться. Але якраз часу в нас і не
вистачало! У них, інженерів, була школа наук, у
мене – школа життя. Колись я допомагав батькові
будувати мости через Дон, і цей досвід вселив у
мене впевненість в успіху. Натягнули телефонний
кабель, і по цій нитці забивали палі. За ніч – до
двохсот штук. І уявляєте – зійшлося!» [22].
Двотисячний колектив будівельників разом з
інженерними частинами щоденно демонстрував
приклади самовідданості і справжнього героїзму.
17-річний юнак Дмитро Кисіль верхи на коні
по воді здійснював сотні рейсів. В упряжці було
двоє коней, які тягли по воді зв’язані 4 або 6
паль. Біля мосту палі забирали сапери, і юнак
швидко повертався до берега.
«Відпочивали тут же – в лісі, на землі, під-
клавши під боки опале листя дерев, – згадував
Д. М. Кисіль. – Осіння прохолода змушувала
спати, притулившись один до одного. А там, де
дозволили вдень розпалювати вогнище, на ніч
його гасили, нагріту землю вкривали листям і на
неї лягали спати» [23].
А ще спали між палями, на піску, який вкри-
вали луговою травою, очеретом, лозою.
«Щоб уявити обсяг виконаної роботи, наведу
деякі цифри: довжина мосту – 720 м, ширина
проїжджої частини – 4,1 м, кількість опор – 170,
паль під опорами – 935, насадок – 200. Усього
необхідно було переробити 3 500 кубометрів
лісу та заготовити 19 т різних поковок.
3’2013Надія Бойко
144
К Р А Є З Н А В С Т В О
Палі забивалися «бабами» вручну. Течією
плоти зносило, тому одна група робітників ут-
римувала їх на веслах, а інша – забивала палі.
По кожній палі треба було зробити від 1500 до
2500 ударів важкою «бабою». Дійсно титанічна
праця! І все ж 2 жовтня було забито 16 паль, а в
останній день – 215!» [24].
Але одна справа – будувати міст у спокійній
обстановці, інша – під обстрілом та бомбарду-
ванням ворога, до того ж, на такій могутній ріці,
як Дніпро. Вогонь ворожої артилерії і бомбу-
вання авіації були безперервними.
Кілька епізодів німецького бомбування при-
гадав Д. М. Кисіль:
«Як тільки налітали німецькі літаки, зенітки
відкривали сильний загороджувальний вогонь.
До розривів снарядів, якими німці стріляли з-за
гір правого берега, ми вже звикли, а ось наліт
авіації ворога постійно пророкував щось
страшне, непередбачене» [25].
«Того ранку німецька авіація нанесла сильний
бомбовий удар по мосту, що будувався; по берегу,
на якому було велике скупчення військ, і по дорозі
від села В’юнище через село Козинці до Дніпра.
Коля Тарасенко зі своїми товаришами-земля-
ками Олександром Дудкою, Іваном Бутенком, Фе-
дором Тимченком недалеко від дороги до мосту
заготовляли палі, коли фашистські літаки на-
несли бомбовий удар. Коля загинув – його розір-
вало на шматки (згодом батько приніс понівечене
тіло сина, поклав у маленький гроб і поховав на
кладовищі за хутором Федорівка, а сам пішов на
фронт). Олександр Дудка отримав поранення,
йому зенітники зробили перев’язку і направили
до лазарету, який знаходився в селі Козинці» [26].
«Перед бомбуванням, коли відбувалася зміна
на мосту, я побачив свого брата Петра та дядька
Антона. Ми привіталися. Вони поверталися з
нічної зміни, а я йшов на міст. Не встигли ми пі-
дійти ближче один до одного, як зенітки сповіс-
тили про наліт ворожої авіації. Літаки летіли з-за
гори правого берега Дніпра з боку Канева,
дев’ятками. За лічені секунди вибухи оглушили
людей, змушуючи ховатися на піщаному березі.
Я встиг добігти до колод і лягти між ними. Після
бомбування на мосту не було видно людей, по
ріці плавали і люди, і колоди. Пересилюючи го-
ловний біль та шум у вухах, я ходив по тому
місцю, де бачив останнього разу брата Петра і
дядю Антона, але не знайшов їх… На піску
лежав речовий мішок дяді Антона, який я забрав.
Пізніше дізнався, що вони загинули під час цього
нальоту, як і тисячі інших бійців та командирів.
Командири, які залишилися в живих, віддали
наказ поховати убитих на піщаному березі» [27].
«Після цього бомбування на мосту залиши-
лося дуже мало людей: розривною хвилею ски-
нуло в Дніпро або змішало з землею на березі.
Капітан і старший лейтенант організували ко-
манду, яка рятувала тих, хто знаходився у воді, і
поранених» [28].
«Ночували ми з Іваном Нешвою в одному з
окопів разом із зенітниками. Від нього я діз-
нався, що багато засупоївців загинуло, а тих, хто
залишився, поділили по інших роботах, і наших
попередніх начальників немає в живих. (Заги-
нули 22 жителі с. Засупоївка:
Божок Кирило Мойсейович,
Божок Яків Мойсейович,
Дігтяр Василь Іванович,
Кисіль Петро Васильович,
Кисіль Петро Андрійович,
Кисіль Павло Андрійович,
Кисіль Антон Федорович,
Кисіль Пилип Олексійович,
Кисіль Григорій Григорович,
Жук Михайло,
Лисенко Роман Андрійович,
Миргородський Митрофан Максимович,
Мостовий Федір Дмитрович,
Павлик Іван Тимофійович,
Прядка Пилип Никифорович,
Самокиша Василь Степанович,
Семака Іван Дмитрович,
Сташук Йосип Родіонович,
Сташук Іван Федорович,
Сташук Федір Миколайович,
Сташук Петро Тарасович,
Тарасенко Микола Григорович» [29].
«Одного разу від розриву бомби нас засипало
в окопі піском, і тільки завдяки командиру бата-
реї солдати спочатку відкопали Ваню Нешву, а
потім мене, тому що я опинився під ним. З того
часу я вважаю його своїм рятівником, згадую за-
вжди з почуттям вдячності» [30].
«…Почалося бомбування. Мене розривною
хвилею скинуло в ріку, оглушило, в правій нозі
вище коліна відчув різкий біль. Але я вже вхо-
пився лівою рукою за палю, яку солдати, що
опинилися в воді, використовували як рятівну.
Так ми добралися за течією на палі до лівого бе-
рега, і я, мокрий, виповз на берег» [31].
Зі сльозами на очах згадує Микола Якович
Барабаш:
«Ховатися не було куди. Ті, хто були на мосту,
падали у воду, ті, хто на березі – лягали вниз
Будівництво Дніпровського дерев’яного мосту Козинці-Зарубинці
(жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців
145
лицем на пісок і молили Бога, щоб не влучило.
Після нальоту дивитися на результат без сліз не-
можливо було, клубок застрявав у горлі…» [32].
Згадує Марія Панасівна Євтушенко, жи-
телька с. Переяславського, яка в ті дні носила
їжу своєму батькові, котрий працював на будів-
ництві: «Німецькі літаки скидали сотні бомб на
наших людей, які заготовляли ліс та будували
міст. Щоб захиститися від прямих попадань,
пускали димову завісу. Тоді бомби падали не так
влучно. Після нальоту пощастило і нам, дівчат-
кам, залишитися живими, а в пісок було похо-
вано багато людей: там виднілася рука, там –
нога… Важко розповідати про це» [33].
«Убитих ховали у великій братській могилі,
що була розміщена над Дніпром під лозами, на-
впроти села Козинці» [34], – свідчить Григорій
Петрович Шевченко.
Нальоти були частими, тому міст відновлю-
вали, бувало, по 3-4 рази на день. Найбільший
наліт гітлерівські пілоти здійснили 5 жовтня. Тоді
було вбито 60 будівельників і поранено понад 100
чоловік. Міст також отримав сильні пошкод-
ження. На його відбудову знадобилося 2,5 доби.
Щоб бомби не падали так влучно – робили
димову завісу. Це велика бочка з димовою су-
мішшю, що куріла цілодобово, або спалювали
гілки чи підпалювали мокре листя.
Німці намагалися вести обстріл і бомбування
прицільно. Для цього у них були коректуваль-
ники. Вдалося зафіксувати 4 епізоди, пов’язані
з коректувальниками:
Згадує Д. М. Кисіль:
«Прямим наведенням був знищений вітряк,
на якому засів німецький коректувальник вогню.
У церкві с. В’юнище виявили радіопередавач,
по якому піп повідомляв німцям про появу
наших військ і авіації. Попа розстріляли» [35].
Г. П. Шевченко розповів:
«Коректував вогонь по Зарубинцях місцевий
житель Хоменко Василь Охтанасович, голова
колгоспу до війни, а при німцях – голова гром-
госпу. В останній день бомбування його за-
арештували. Де він дівся – ніхто не знає. Гово-
рять, що труп нібито знайшли в кручі» [36].
Микола Якович Барабаш, житель с. Переяс-
лавського, котрий 17-річним юнаком будував
міст через Дніпро, пригадав такий епізод: «У
цей час на наш берег вели двох німців. Вони зі
стереотрубою замаскувалися у Григорівці на
кладовищі під хрестами і вели коректування
вогню по нас. Так усі, хто був на мосту в той час,
били їх, хто чим міг» [37].
Однак спроби гітлерівців спалити міст і зірвати
будівництво мети не досягли: неможливо зламати
патріотизм радянських людей, їх волю до пере-
моги і непохитну мужність. Як тільки ворожі лі-
таки лягають на зворотний курс, всі будівельники
– знову на робочих місцях. І якщо чомусь графік
не витримується, люди не йдуть, поки не викона-
ють змінного завдання. А в деяких ротах план ви-
конувався на 125-150 відсотків! Так, 8 жовтня зав-
дання – забити 150 паль – було перевиконано:
забито 220 паль і ще укладено 62 прогони!
У ніч на 11 жовтня була забита остання паля.
Йшла укладка насадок, прогонів і настилу.
13 жовтня о 19.10 через міст була пропущена
перша машина, а в ніч на 14 жовтня через нього
пройшли вже сотні автомобілів.
Вранці 14 жовтня начальник будівництва
інженер А. В. Топальський і замполіт полковник
В. С. Рильський доповіли генерал-майору
С. І. Мельникову про завершення будівництва.
Будівництво було завершене достроково!
Міст Козинці – Зарубинці побудували за 11 днів,
а не за 13, як планувалося.
«…З настанням сутінок по мосту рушила тех-
ніка, давно замаскована в прибережних кущах,
яка чекала наказу на виступ. За першу добу на
Букринський плацдарм пройшли сотні автома-
шин та підвід з боєприпасами, спорядженням,
людьми і, насамкінець, – танки і важка артиле-
рія. До почуття радості додалося відчуття не-
безпеки, що ворог здійснить масований наліт по
цій життєво важливій для нас комунікації.
Саме так і трапилось. Але рішучі дії нашої
авіації і зенітне прикриття військ, яке наносило
ворогові значні збитки, зробили бомбування
мосту безрезультатним.
Міст уцілів, і форсування Дніпра пішло по-
вним ходом!» [38].
Під артилерійським обстрілом і бомбарду-
ванням з повітря сапери і місцеве населення,
проявляючи виняткові мужність, відвагу, сміли-
вість, героїзм, винахідливість, самовідданість,
вдень і вночі, в крижаній воді, голодні і погано
одягнені, вели будівельні роботи.
Дерев’яний міст Козинці – Зарубинці довжи-
ною і шириною був збудований в екстремаль-
них умовах усього за 11 діб – це справжній по-
двиг військових і цивільних, які спільними
зусиллями вписали яскраву сторінку до історії
Великої Вітчизняної війни.
За свідченням Григорія Степановича Гру-
шецького, «міст був зруйнований льодоходом
навесні 1944 р.» [39].
3’2013Надія Бойко
146
К Р А Є З Н А В С Т В О
Будівництво Дніпровського дерев’яного мосту Козинці-Зарубинці
(жовтень 1943 року) за спогадами сучасників та очевидців
147
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Москаленко К. С. На південно-західному на-
прямі. 1943-1945. Спогади командарма. – Кн. 2. – К.,
1984. – С. 131.
2. Украинская ССР в Великой Отечественной
войне Советского Союза 1941-1945 гг. – Т. II. – К.,
1975. – С. 322.
3. Москаленко К. С. На південно-західному на-
прямі. 1943-1945. Спогади командарма. – Кн. 2. –
К., 1984. – С. 132.
4. Там само. – С. 133.
5. Курист Л. И. Атакуют танкисты. –К., 1981. –
С. 72-73.
6. Спогади Скалиги Миколи Петровича від
03.03.1983 р. // Особистий архів автора.
7. Король В. Ю. Історія України. – К., 2005. –
С. 388.
8. Мельников С. И. Маршал Рыбалко. – К., 1984. –
С. 133.
9. Там само. – С. 134.
10. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
11. Спогади Євтушенко Марії Панасівни від
03.11.1986 р. // Особистий архів автора.
12. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
13. Мельников С. И. Маршал Рыбалко. – К.,
1984. – С. 133.
14. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
15. Там само.
16. Там само.
17. Більченко І. В. «Я встиг повоювати» // Віс-
ник Переяславщини. – №25 (11311). – 09.04.2010.
18. Спогади Євтушенко Марії Панасівни від
03.11.1986 р. // Особистий архів автора.
19. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
20 Там само.
21. Там само.
22. Курист Л. И. Атакуют танкисты. – К., 1981. –
С. 75.
23. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
24. Мельников С. И. Маршал Рыбалко. – К.,
1984. – С. 134-135.
25. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
26. Там само.
27. Там само.
28. Там само.
29. Там само.
30. Там само.
31. Там само.
32. Більченко І. В. «Я встиг повоювати» // Віс-
ник Переяславщини. – №25 (11311). – 09.04.2010.
33. Спогади Євтушенко Марії Панасівни від
03.11.1986 р. // Особистий архів автора.
34. Спогади Шевченка Григорія Петровича від
15.06.2011 р. // Особистий архів автора.
35. Спогади Кисіля Дмитра Миколайовича від
09.05.1984 р. // Особистий архів автора.
36. Спогади Шевченка Григорія Петровича від
15.06.2011 р. // Особистий архів автора.
37. Барабаш М. Я. І я будував міст через Дніпро
// Вісник Переяславщини. – 16.12.2006.
38. Мельников С. И. Маршал Рыбалко. – К.,
1984. – С. 137.
39. Спогади Грушецького Григорія Степановича
від 30.01.2012 р. // Особистий архів автора.
Надежда Бойко
Строительство днепровского деревянного моста Козинцы – Зарубинцы по воспоминаниям
очевидцев (октябрь 1943 года)
В статье исследуется строительство деревянного моста через Днепр Козинцы – Зарубинцы (Переяс-
лавский р-н Киевской обл.) в октябре 1943 года во время боев на Букринском плацдарме.
Ключевые слова: Днепр, мост, строительство, Букринский плацдарм, Переяслав.
Nadiya Boyko
The Construction of the Dnipro Wooden Bridge Kozyntsi – Zarubyntsi (October, 1943)
in the memoirs of contemporaries and witnesses
In the article is research the building of the Dnieper wooden bridge Kozinci-Zarubinci (Pereyaslav district of the
region) for the flashbacks of participants and eye-witnesses in October, 1943 during fights on Bukrin bridgehead.
Key words: , bridge, nuilding, Bucrin bridgehead, Pereyaslav.
|