"Соловецька проща"-2013
Уранці 2 серпня 2013 року від Покровської церкви, що на Подолі в Києві, після святкової вранішньої служби на честь пророка Іллі та благословення владики Володимира Черпака, відбув автобус із тридцятьма шістьма українцями. Вони вирушили в далеку дорогу у понад дві тисячі кілометрів на північ: Санкт...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166923 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | "Соловецька проща"-2013 / Є. Букет // Краєзнавство. — 2013. — № 3. — С. 199-203. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-166923 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1669232020-03-11T01:27:03Z "Соловецька проща"-2013 Букет, Є. Наукова інформація Уранці 2 серпня 2013 року від Покровської церкви, що на Подолі в Києві, після святкової вранішньої служби на честь пророка Іллі та благословення владики Володимира Черпака, відбув автобус із тридцятьма шістьма українцями. Вони вирушили в далеку дорогу у понад дві тисячі кілометрів на північ: Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Медвежогорськ, урочище Сандармох, порт Кем на березі Білого моря, Соловецькі острови. Ця українська «Соловецька проща» відбувалася вже вп'ятнадцяте. Цього року її проведення підтримали Київська міська рада та благодійний фонд «Велика родина». 2013 Article "Соловецька проща"-2013 / Є. Букет // Краєзнавство. — 2013. — № 3. — С. 199-203. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166923 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Наукова інформація Наукова інформація |
| spellingShingle |
Наукова інформація Наукова інформація Букет, Є. "Соловецька проща"-2013 Краєзнавство |
| description |
Уранці 2 серпня 2013 року від Покровської церкви, що на Подолі в Києві, після святкової вранішньої служби на честь пророка Іллі та благословення владики Володимира Черпака, відбув автобус із
тридцятьма шістьма українцями. Вони вирушили в далеку дорогу у понад дві тисячі кілометрів на
північ: Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Медвежогорськ, урочище Сандармох, порт Кем на березі
Білого моря, Соловецькі острови. Ця українська «Соловецька проща» відбувалася вже вп'ятнадцяте.
Цього року її проведення підтримали Київська міська рада та благодійний фонд «Велика родина». |
| format |
Article |
| author |
Букет, Є. |
| author_facet |
Букет, Є. |
| author_sort |
Букет, Є. |
| title |
"Соловецька проща"-2013 |
| title_short |
"Соловецька проща"-2013 |
| title_full |
"Соловецька проща"-2013 |
| title_fullStr |
"Соловецька проща"-2013 |
| title_full_unstemmed |
"Соловецька проща"-2013 |
| title_sort |
"соловецька проща"-2013 |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Наукова інформація |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166923 |
| citation_txt |
"Соловецька проща"-2013 / Є. Букет // Краєзнавство. — 2013. — № 3. — С. 199-203. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT buketê solovecʹkaproŝa2013 |
| first_indexed |
2025-07-14T23:24:40Z |
| last_indexed |
2025-07-14T23:24:40Z |
| _version_ |
1837666645974188032 |
| fulltext |
Євген Букет (м. Київ)
«Соловецька проща» - 2013
Уранці 2 серпня 2013 року від Покровської церкви, що на Подолі в Києві, після святкової враніш-
ньої служби на честь пророка Іллі та благословення владики Володимира Черпака, відбув автобус із
тридцятьма шістьма українцями. Вони вирушили в далеку дорогу у понад дві тисячі кілометрів на
північ: Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Медвежогорськ, урочище Сандармох, порт Кем на березі
Білого моря, Соловецькі острови. Ця українська «Соловецька проща» відбувалася вже вп’ятнадцяте.
Цього року її проведення підтримали Київська міська рада та благодійний фонд «Велика родина».
199
Регулярне відвідання урочища Сандармох, а
разом з тим і біломорського архіпелагу, розпо-
чалося з ініціативи громадськості після того, як
у липні 1997-го карело-пітерська пошукова екс-
педиція віднайшла в Медвеж’єгорському районі
таємне місце розстрілів. Українці вторували
стежку туди, дізнавшись, що 1937-го там стра-
чено соловецький тюремний етап – більш як
1100 в’язнів. У Сандармосі поліг цвіт нації – її
інтелектуальна й духовна еліта.
Першу делегацію, запрошену на відкриття
меморіалу, очолив Іван Драч. Опісля координа-
тором поїздок на дні пам’яті став колишній по-
літв’язень Василь Овсієнко. Із 2006 року експе-
диції на Дні пам’яті жертв політичних репресій,
які відбуваються в урочищі Сандармох, що в Ка-
релії та на Соловецьких островах організовує
Григорій Куценко — голова Київського товарис-
тва політв’язнів і жертв репресій. Як завжди, у
складі української делегації священик, кобзар,
колишні політв’язні та їхні нащадки, дослідники
історії політичних репресій, журналісти з кіль-
кох міст України. Цього разу до складу делегації
були запрошені, зокрема, провідний науковий
співробітник Інституту історії України НАН Ук-
раїни, к.і.н. Оксана Юркова, член правління
НСКУ Євген Букет та історик, член НСКУ з с.
Бишів Макарівського району Київської області
Валерій Обухівський.
Третього серпня українська делегація відві-
дала у Санкт-Петербурзі меморіальне кладо-
вище «Левашівська пустинь», де покояться сотні
тисяч жертв комуністичного терору, у тому числі
й 507 соловецьких в’язнів.
4 серпня в Петрозаводську зустрілися з чле-
нами Карельської республіканської громадської
організації «Товариство Української культури
«Калина», відвідали Національний музей Рес-
публіки Карелії. На запитання відвідувачів
музею відповідав докладно й зі знанням справи
його директор Михайло Гольденберг.
Зустріч українців Карелії з українською деле-
гацією, яка приїздить на Дні пам’яті – завжди не-
пересічна подія в житті Петрозаводська. Цього
року її відвідали міністр з питань національної
політики, зв’язків з громадськими, релігійними
об’єднаннями та засобами масової інформації
Республіки Карелії Лана Мігунова та голова
Петрозаводського міського округу Ніколай Лєвін.
5 серпня в урочищі Сандармох, в місці роз-
стрілів 1930-х років, де покоїться близько 10
тисяч невільників 60 національностей, відбувся
жалобний мітинг і панахида за участі громад-
ськості Росії, України, Польщі, Литви, Естонії.
Щодо походження назви урочища – серед міс-
цевих краєзнавців єдиної версії немає, щоп-
равда, найавторитетніший дослідник Сандар-
моха Юрій Дмитрієв, який власне наприкінці
1980-х відкрив світові місце цих злочинів, ствер-
джує, що з карельської ця назва перекладається
як “ведмежий кут” або “лігвище”.
У Сандармосі, 2004 року стараннями Карель-
ського товариства української культури «Ка-
лина», її тодішнього голови Лариси Скрипнико-
вої, відкрито величний пам’ятник — козацький
хрест «Убієнним синам України» (автори Ми-
кола Малишко та Назар Білик). Українська деле-
гація також відвідала перші шлюзи Біломорсько-
Балтійського каналу, що починається неподалік.
До речі, Дні пам’яті жертв політичних репресій
на півночі Росії відбуваються щорічно з 1989 року,
тобто впродовж уже 25 років. І лише цього року
вперше участь у них взяв Голова Карелії – Олек-
сандр Худілайнен. Щоправда, учасників експе-
диції здивувала відсутність у Сандармоху Гене-
рального консула України в Санкт-Петербурзі,
як обіцялося, або когось із офіційних представ-
ників дипломатичної установи, на відміну від
консула-радника з Генконсульства Польщі пані
Люцини Моравської-Ухрин, яка разом з пред-
ставниками санкт-петербурзького “Меморіалу”,
Карельських товариств української культури
«Калина» та польської «Полонія», була на всіх
меморіальних заходах на Соловках.
6-8 серпня українці взяли участь у Днях
пам’яті на Соловецьких островах. Для цього
вони подолали понад 2200 кілометрів суходолом
і 50 – морем. На місці розстрілу політв’язнів,
біля каменя з написом «Соловецким узникам»,
була відслужена панахида, відбувся жалобний
мітинг. Учасники «Днів пам’яті» відвідали Со-
ловецький кремль, що від 25 травня 1920 до 2
листопада 1939 року був місцем ув’язнення і за-
гибелі сотень тисяч в’язнів, побачили каземат,
де 25 років просидів останній отаман Січі Запо-
розької Петро Калнишевський, експозицію Со-
ловецького державного музею-заповідника «Со-
ловецький табір особливого призначення
1920-1939 рр.», Секірну гору, на схилах якої
знайдені масові поховання в’язнів радянських
таборів, відвідали кілька екскурсій.
«Соловецький архіпелаг складається зі 110
островів, загальною площею близько 300 квад-
ратних кілометрів. Найбільший за площею ос-
трів – Великий Соловецький, - 225 кв. км. На-
ступний – о. Анзерський («Анзер» у перекладі з
вепської мови - «Дуже витягнутий острів»).
Його площа 47 кв. км. Острів Велика Муксалма
– 17 кв. км. Далі йдуть острови Мала Муксалма,
Великий і Малий Заяцькі, – площа кожного з них
близько 1 кв. км. Інша площа припадає на неве-
ликі острівці, вкриті рослинністю, розташовані
в акваторії Великого Соловецького острова,
так звані луди.
На утворення Соловецького архіпелагу впли-
нуло три фактори: тектоніка, льодовик і море.
Близько двох мільярдів років тому під час ак-
тивних тектонічних дій на земній кулі, на виході
з Онезької затоки утворилося підняття сухо-
долу – платформа майбутніх островів. Близько
18 млн. років тому під час чергового заледеніння
на Землі льодовик, потужністю близько 3 км,
рухався з північного заходу до сучасних Соловків.
З собою він приніс гранітні валуни – уламки вер-
хівок скель на Кольському півострові. Підняття
суходолу загальмувало рух валунів. Так утвори-
лися острови. Після танення льоду відкрилися
множинні валунні острови, площею близько 1/3
від сучасного архіпелагу. Далі повільно підні-
маючись з моря острови набули сучасного ви-
гляду. Зараз підняття островів становить
близько 1,2 мм на рік. На зовнішній вигляд ос-
тровів вплинуло море, множинні моренні відкла-
дення і сильно терасований ландшафт.
Острови знаходяться на 163 кілометри пів-
денніше полярного кола, але їхній клімат досить
м’який: взимку через південні і південно-західні
вітри температура рідко опускається нижче
16 градусів, проте через високу вологість і
сильні вітри зими тут досить суворі, а влітку
навпаки – Соловки схильні до впливу вітрів з
Арктики. Влітку середня температура нижча,
ніж на материку.
Морська вода у верхніх шарах влітку прогрі-
вається до 16 градусів вище нуля, тож у Білому
морі цілком можна купатися.
Люди почали освоювати Соловецький архіпе-
лаг близько 6-6,5 тисяч років тому (одні з най-
давніших знахідок на Соловках датуються при-
близно цим часом), але першими постійними
мешканцями вважають старця Саватія та
ченця Германа. Вони прийшли сюди 1429 року,
хоча на островах до того вже існували так звані
«тони» - тимчасові промислові поселення карелів.
Видовий склад рослин і тварин не надто ба-
гатий. Але тим і прекрасна сувора північна при-
рода», - так натхненно розповідала про острови
екскурсовод Олександра Байдікова з Архангель-
ська. Вона три місяці на рік мешкає і працює на
архіпелагу.
Соловки нині один із центрів паломництва і
культурного туризму. За перше десятиліття ХХІ
століття кількість відвідувачів виросла у сім
разів і продовжує невпмнно зростати. Нині що-
року Соловки відвідують близько 40 тисяч ту-
ристів і паломників. На жаль, дуже мало з них
цікавляться подіями, що відбувалися тут у мину-
лому столітті. Проте, дні пам’яті жертв політич-
них репресій на початку серпня – постійний
захід Соловецького музею-заповідника. І саме на
ці дні вже багато років поспіль приїздить укра-
їнська делегація, яку чекають з великим нетер-
пінням. Адже, як зазначали самі соловчани, якби
не українці, про дні репресій усі давно забули б.
Українська делегація взяла участь у спільному
з товариством «Меморіал» круглому столі, при-
свяченому вшануванні пам’яті жертв політичних
3’2013Євген Букет
200
К Р А Є З Н А В С Т В О
репресій. Представникам Соловецького держав-
ного історико-архітектурного і природного
музею-заповідника було передано примірники
журналів «Краєзнавство», «З архівів ВУЧК-
ГПУ-НКВД-КГБ», науковий збірник «Політичні
репресії в Українській РСР 1937-1938 рр.: до-
слідницькі рефлексії та інтерпретації. До 75-
річчя «великого терору» в СРСР» (К., 2013) та
іншу літературу, видану протягом останнього
часу Інститутом історії України НАН України.
Також окремі примірники наукових журналів і
книг представники української делегації раніше
передали до Національного музею Республіки
Карелії, Медвеж’єгорського міського краєзнав-
чого музею та бібліотеки товариства «Калина».
На зворотному шляху учасники «Соловець-
кої прощі» мали можливість відвідати місто
Псков та Святогірський монастир, де поховано
Олександра Сергійовича Пушкіна.
І наостанок, - кілька коментарів про побачене
від учасників делегації.
Світлана Чорна, журналіст, м. Київ: «Наша
поїздка на Соловецькі острови називається про-
щею, адже для українців відвідання цієї землі не
менш важливе, ніж святої землі для християн.
Адже саме тут ти починаєш усвідомлювати
свою відповідальність перед історією і перед
народом, усвідомлювати ті втрати, які поніс
український народ за час більшовицько-комуніс-
тичного режиму. Саме тут очевидною стає
відповідь на запитання чи потрібні пам’ятники
Леніну та інші символи тоталітарного режиму
в сучасній Україні, бо саме та репресивна ма-
шина, яку сконструював «вождь світового про-
летаріату» знищила мільйони людей, зокрема й
українців, які полягли і тут, на Соловках.
Мене найбільше вразили масштаби і цинізм
репресивного апарату, який знищував людей не-
залежно від їхнього віку, статі, освіти, класової
чи національної приналежності. За останніми
даними на Соловецьких островах замучено 20
тисяч в’язнів. Якщо в кожній могилі, виритій на
Секірній горі, знаходиться по 20-40 осіб, то це
500-700 могил тільки на Великому Соловецькому
острові. Під час екскурсії в музеї ми почули, зок-
рема, що ув’язнених жінок не тільки посилали
на надзвичайно важкі роботи, але і ґвалтували
конвоїри, охоронці, комісари… Потім, коли у цих
жінок народжувалися діти, їх забирали і від-
правляли в інтернати НКВС. Коли вихованці ін-
тернатів виростали, їх відправляли працювати
охоронцями у такі ж табори. Це цинізм найви-
щої міри.
Також під час поїздки мене супроводжувало
відчуття гордості за Україну. Адже наша де-
легація приїхала з державними прапорами,
своїми піснями, вишиванками, короваями і пока-
зала всім учасникам жалобних заходів, що ми є
нацією з величною історією, глибокими тради-
ціями і, сподіваюся, великим майбутнім».
Валерій Обухівський, історик, член НСКУ,
с. Бишів, Київська обл.: «Мене, як історика, вра-
жало абсолютно все, що я бачив. І середньовічні
споруди, і те, що залишилося внаслідок подій
першої половини ХХ століття. Говорити про ті
події не так давно ще було заборонено, історію
намагалися приховати, спотворити.
Вражало також те, якою ціною Україна здо-
бувала свободу. Мені дуже імпонує, що серед
українців були такі велети духу, як Петро Кал-
нишевський. Він зміг в нелюдських умовах Соло-
вецької в’язниці пережити своїх катів. А потім
були велети, які в умовах репресивної машини
радянської імперії не скорилися поневолювачам,
залишившись навіки в північних лісах… Їх дух
сьогодні живе в нас, у молодому поколінні.
Я буду розповідати про побачене і почуте на
уроках історії, адже в шкільних підручниках
цього матеріалу немає, а саме на таких при-
кладах героїв-борців найкраще виховується на-
ціональна свідомість».
Алла Новицька, Національна історична біб-
ліотека України: «Сьогодні є багато книжок, які
присвячені репресованим, у тому числі й тим, які
перебували на Соловецьких островах. Але коли я
сама потрапила на ці острови, - відчула якусь по-
глиблену повагу до цих людей. Адже всі ми поба-
чили умови, в яких тримали в’язнів. І хоча камери,
бараки уже прибрані, наповнені сучасним начин-
ням, - їх вигляд жахливий, а історичні фото в
музеї доповнюють картину. Додайте до цього су-
ворий клімат цієї місцевості і ви зрозумієте яким
був подвиг цих людей. У нелюдських умовах вони
не тільки не втратили людського обличчя, а й до
кінця залишалися вірними своїм переконанням.
Те, що ми вшанували пам’ять наших співвітчиз-
ників із державними прапорами, думаю, дуже
правильно і символічно».
Антон Усков, режисер, м. Київ: «Мене най-
більше вразив конфлікт тих страшних подій, які
відбувалися на Соловецьких островах і неймовірно
красивої природи, яка вражає кожного. Здавалося
б, що в таких природних умовах за означенням ні-
чого антигуманного не могло відбуватися.
А ще мене вразив особливий світ людей, які
живуть на відшибі держави, де навіть мобіль-
«Соловецька проща» - 2013
201
ний зв’язок з’являється лише у певні години.
Вони знають про все, що відбувалося на остро-
вах, але намагаються знаходити світлі сто-
рінки історії.
В ідею «Соловецької прощі», на мій погляд,
дуже багато вкладено. Кожен, хто долуча-
ється до цієї поїздки, поза сумнівом, змінюється
сам, змінює свої погляди на світ і утверджує на-
ціональну свідомість».
Інна Александрова, з родини репресованих,
м. Київ: «На перший погляд, здається, що до не-
займаної природи Соловецьких островів цивілі-
зація ще не дійшла. Повітря – чисте, наче в ди-
тинстві, тварини, птахи – не бояться людей, а
віковічні камені – німі свідки історії. Якби вони
тільки вміли говорити, як багато вони б нам
розповіли!
Хочу відзначити, що українці, значно краще,
ніж росіяни, знають що є Соловки, що туди від-
правляли на заслання, що там загинуло багато
невинних людей. Так, дідусь моєї свекрухи Ми-
хайло Васильович Румянцев під час війни працю-
вав хірургом на окупованій території. За це після
звільнення радянською армією він був засланий на
10 років до ГУЛАГу. Пропрацювавши рік на лісо-
повалі, він отримав призначення в новозбудовану
табірну лікарню. Там Михайло Румянцев лікував
письменника-дисидента Олега Волкова. Про це
Олег Волков згадує у своїй книжці «Погружение
во тьму». На мітингу біля Соловецького каменя
виступав син Олега Волкова Всеволод. Я, звісно,
підійшла до нього, розповіла цю історію, а він
сказав, що дуже добре пам’ятає цю родину,
адже возив тата в гості до його лікаря».
Олена Файнберг, лікар: «Моя мати Лідія
Леонідівна Кулаківська сиділа 10 років у Но-
рильському ГУЛАГу. Ця тема у нашій родині
була забороненою. Мати до останнього дня
життя боялася говорити про своє ув’язнення,
тому я дуже довго нічого про цю сторінку в її
біографії не знала. Звісно, мене шокували деякі її
вислови, зокрема, такий, що «Норильськ побу-
дований на кістках ув’язнених». Пізніше вона
розповіла, що Норильськ стоїть на вічній мер-
злоті, а для спорудження будинків робили вели-
чезні котловани. Для цього ув’язнені ломами до-
вбали лід, потім вручну вставляли палі. Якщо
хтось падав до цього котловану, - там і зали-
шався. Уже після її смерті в 1996 році я знайшла
цілий пакет документів, де була інформація про
те, як вона була засуджена, де проходила слід-
ство, який був вирок, куди її направили по пер-
шому і другому етапу, як відбувала ув’язнення,
коли була реабілітована тощо. З цими докумен-
тами я потрапила до Київського товариства
політв’язнів і репресованих.
Не скажу, що до того, як у перший раз мину-
лого року я поїхала на Соловки мене цікавила
тема репресій. Звісно, я дещо читала, щоб
мати загальне уявлення про те, що пережила
мама. Але експозиція Соловецького музею-ба-
раку вразила мене до глибини душі. Ще й досі
пам’ятаю екскурсію, яку проводила завідувач
відділу історії ХХ століття Соловецького дер-
жавного історико-архітектурного і природного
музею-заповідника Ольга Володимирівна Бочка-
рьова. Ця екскурсія перевернула мій світогляд з
голови на ноги.
Потім у приватній розмові Ольга Володими-
рівна порадила мені звернутися до Краснояр-
ського «Меморіалу», почитати більше про Но-
рильський табір. І приїхавши до Києва я
увімкнула комп’ютер та почала пошук. Першим
відкриттям для мене стала постать Григорія
Петровича Куценка. Потім із захопленням чи-
тала статті і книги Красноярського «Мемо-
ріалу» і натрапила на інформацію про Нориль-
ське повстання. З’ясувалося, що моя мати
числилася серед ув’язнених шостого бараку,
який брав участь у повстанні.
На жаль, мені ніхто не повідомив, що «на-
рильчанці» збиралися у Львові на конгрес з на-
годи 60-річчя Норильського повстання. Я б там
дуже хотіла побувати, але дізналася лише по-
стфактум з преси.
У мене збереглася фотокартка, де дівчата
стоять на Гвардійській площі в Норильську на
будівництві, - дуже схожа на опубліковану в га-
зеті «День», тільки з іншими обличчями.
Коли люди дізнаються про такі подробиці з
життя своїх рідних, з життя співвітчизників,
вони по-новому дивляться на світ, це їх захоп-
лює, вони вдумуються, починають співчувати,
серця їхні тануть... Це без сумніву впливає на
майбутній розвиток країни».
Григорій Куценко, голова Київського това-
риства політв’язнів і репресованих: «Торік на
Соловках ми встановили пам’ятний знак з на-
писом «Вічна пам’ять співвітчизникам жер-
твам репресій тоталітарного режиму». Там
немає ні національностей, ні віросповідань, ні
політичних уподобань – він встановлений від
імені держави. І наша делегація, що представ-
ляє неділиму й згуртовану націю, формується
також як державна – без політичних гасел і
символів. Ми традиційно веземо українські сим-
3’2013Євген Букет
202
К Р А Є З Н А В С Т В О
воли соняшник, калину, короваї, рушники, націо-
нальні прапори, ми всі в національному одязі, спі-
ваємо національний гімн, інші пісні, що стали
символами українства. Цікаво, що Бог помагає
навіть співати. Спів звучить дуже злагоджено.
У Сандармосі встановлено великий гранітний
хрест, який постав завдяки старанням Лариси
Григорівни Скрипникової та її однодумців з то-
вариства «Калина». Змінили дубовий хрест у Ле-
вашовській пустині на гранітний, поставили
пам’ятний знак українцям. Ми пішли слідами
інших народів. Малий народ якути привезли на
Соловки великий чорний камінь, який їм дозволили
відкрити під час мітингу. Потім долучилися по-
ляки, ми і цього року, нарешті, Росія. Щоправда
їх камінь дещо партійно орієнтований – «соціа-
лістам і анархстам». Вважаю, що полощу біля
великого соловецького каменя потрібно й надалі
естетично оформляти як місце скорботи за убі-
єнними. Євген Плужник свого часу сказав, що
народ України освятив ці далекі страшні тери-
торії своєю кров’ю, прахом своїм. Адже тих,
кого розстрілювали, не ховали по-людськи, а ски-
дали в рови, не відспівуючи. Тому зараз важко ви-
значити, хто в якому рові заритий. Але це не зні-
має з нас обов’язку схилити голови і проспівати
молитву за упокій їхніх душ. Тому Україна по-
винна не просто відзначати, а усвідомлювати,
що відбулося в її історії і чому так сталося. В
своїх виступах я часом говорю свою думку – без-
державність нашого народу впродовж багатьох
років призвела до того, що нам вказували де нам
бути, де померти і як нас поховають. Був би хоч
слабенький голос на захист – не везли б ешело-
нами співвітчизників на крайню північ.
Символічно, що багато в’язнів полягло на
Голгофському скиту острова Анзерського і при-
рода нині вшановує їхню пам’ять – виросла бе-
реза у формі православного хреста. Люди по-
клоняються їй, мов іконі, цього року вперше
поклонились і ми, адже це природа дала нам
символ скорботи».
Оксана Юркова, провідний науковий спів-
робітник Інституту історії України НАН України:
«Найбільше вразили контрасти, поєднання
того, що поєднати в принципі неможливо. Краса
і жах. Святість та тортури.
Вразили неймовірні за красою мальовничі
пейзажі у Левашово, Сандармосі та на Солов-
ках – і разом з тим розстрільні ями, поховальні
ями, хрести та інші пам’ятні знаки на місці
могил. Причому ніхто не знає, хто там чи там
похований.
Вразив лаконічний, проте надзвичайно про-
мовистий пам’ятник жертвам репресій «Молох
тоталітаризму» біля Левашовської пустоші –
символ того, як тоталітарна машина «вирів-
нює» всіх за ГОСТом.
Кількість жертв сталінських репресій.
Цифри унаочнюються, коли бачиш ці роз-
стрільні ями – а лише у Сандармосі їх знайшли
більше 230 (!) – тобто більше 230 братських
могил, де лежать близько 10 тисяч людей. Але
ж лише в Карелії таких місць, як Сандармох,
близько 20!
Дерев’яні будинки на Соловках, що у 1920-
1930-х рр. слугували бараками для ув’язнених, а
зараз є «житловим фондом» для соловчан. Ці
здебільшого непофарбовані, сірі будинки, «по-
кращені» металопластиковими вікнами та су-
путниковими тарілками. В деяких з них – мага-
зини, в деяких – кафе та хостели.
Тиша на острові Анзер. В день, коли ми йшли
островом, в лісі не співали птахи, а на численних
озерах не кумкали жаби. Між тим на морі – ба-
гато морських птахів, які голосно кричать.
Дивовижне поєднання світського та церков-
ного. Директором Соловецького державного іс-
торико-архітектурного та природного музею-
заповідника є намісник Спасо-Преображенського
Соловецького монастиря. На 3 автобуси прочан
припадає 1 автобус з «цивільними» туристами
та тими, хто їде на Соловки віддати шану за-
гиблим співвітчизникам.
А загалом не здивувало, а щиро втішило, що
на Соловках, в Карелії – у Петрозаводську та
Медвежогорську, взагалі на Півночі Росії ми зус-
тріли багато небайдужих людей, яким болить
тема репресій, і які роблять дуже багато, щоб
зберегти пам’ять про загиблих в роки терору.
У «Соловецькій прощі» випадкових людей не
було. Це і не дивно, бо зважитись на важку, в
дечому авантюрну подорож автобусом за дві з
лишком тисячі кілометрів лише в один бік могли
тільки люди, для яких Соловки є не місцем від-
починку, а уособленням жахливих сталінських
репресій. І про ці місця треба знати якнайбіль-
шому числу наших співгромадян – через пресу,
Інтернет, розповіді тих, хто там побував.
Їхати на Соловки треба. Чим більше людей там
побуває, тим краще люди розумітимуть, що оз-
начає для них незалежна Україна і навіщо вона
потрібна. Особисто я дуже хочу привезти на
Соловки своїх дітей».
«Соловецька проща» - 2013
203
|