Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників
Досліджується зарубіжний досвід створення мереж біосферних заповідників та представлено пропозиції щодо їх впровадження в Україні. Розглянуто особливості процесу формування екологічних мереж, їх суть та проблеми....
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»
2013
|
| Schriftenreihe: | Економіка природокористування і охорони довкілля |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166947 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників / О.П. Карбівничий // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. — С. 209-214. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-166947 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1669472020-03-12T01:25:52Z Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників Карбівничий, О.П. Досліджується зарубіжний досвід створення мереж біосферних заповідників та представлено пропозиції щодо їх впровадження в Україні. Розглянуто особливості процесу формування екологічних мереж, їх суть та проблеми. The article examines international practices in configuring the biosphere reserves networks and proposals for their implementation in Ukraine. It has been considered the process of configuring of ecological networks, their substance and problems. Obviously, the functions of biosphere reserves are wider than functions of natural protected territories of any other type. They serve in some way as international environmental standards. Conservation of ecosystem and genetic diversity requires strict protection regime, minimal human intervention in natural processes at a fairly large area. All over the world strictly protected territories, such as reserves, always need harsh protection measures. One of the most fundamental ideas of recent decades in the field of theoretical and applied ecology is the creation of ecological network that will ensure conservation of both biodiversity and ecosystem in whole. 2013 Article Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників / О.П. Карбівничий // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. — С. 209-214. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 1818-4170 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166947 330.332 : 502. 3 (477) uk Економіка природокористування і охорони довкілля ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Досліджується зарубіжний досвід створення мереж біосферних заповідників та представлено пропозиції щодо їх впровадження в Україні. Розглянуто особливості процесу формування екологічних мереж, їх суть та проблеми. |
| format |
Article |
| author |
Карбівничий, О.П. |
| spellingShingle |
Карбівничий, О.П. Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників Економіка природокористування і охорони довкілля |
| author_facet |
Карбівничий, О.П. |
| author_sort |
Карбівничий, О.П. |
| title |
Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників |
| title_short |
Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників |
| title_full |
Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників |
| title_fullStr |
Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників |
| title_full_unstemmed |
Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників |
| title_sort |
зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників |
| publisher |
ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» |
| publishDate |
2013 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166947 |
| citation_txt |
Зарубіжний досвід формування мережі біосферних заповідників / О.П. Карбівничий // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. — С. 209-214. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Економіка природокористування і охорони довкілля |
| work_keys_str_mv |
AT karbívničijop zarubížnijdosvídformuvannâmerežíbíosfernihzapovídnikív |
| first_indexed |
2025-07-14T23:25:28Z |
| last_indexed |
2025-07-14T23:25:28Z |
| _version_ |
1837666694974144512 |
| fulltext |
Економіка природокористування і охорони довкілля
209
На демографічний та кадровий потенціал вливає чинник зовнішньої
міграції. За результатами дослідження, проведеного експертами європейської
комісії «Caritas International», за станом на 2011 рік приблизно 4,5 млн трудових
мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1 ,7 млн – у країнах ЄС [3].
За іншими оцінками, цей показник коливається від 2 до 7 млн [1]. Нами
виявлено, що найменших втрат кадрового потенціалу зазнали регіони, де були
створені прийнятні умови для накопичення людського капіталу.
Висновки та перспективи подальших досліджень . Отже, дослідженню
окремих чинників та факторів піднесення сфери послуг приділяється достатньо
уваги, особливо в сучасних умовах господарювання, коли стрімко
розвиваються наука і техніка, а їх результати активно використову ються,
вдосконалюється технологія надання послуг.
Надзвичайно важливою для сучасної України є проблема налагодження
такого фінансово-економічного механізму сфери послуг, який би на основі
впровадження в реальну практику принципів прозорості, від повідальності,
результативності сприяв суттєвому підвищенню рівня економічної
ефективності та досягненню соціальної справедливості у сфері послуг.
Література
1. Данилишин Б. М. Сфера та ринок послуг у контексті соціальної модифікації
суспільства: [монографія] / Б. М. Данилишин, В. І. Куценко, Я. В. Остафійчук – К.: Нічлава,
2005. – 328 с.
2. Куценко В. І. Соціальна безпека в контексті сталого розвитку / В. І. Куценко,
В. П. Удовиченко. – Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2011. – 656 с.
3. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг : [навч. посіб.] / О. Б. Моргулець. –
К.: Центр учбової літератури , 2012. – 384 с.
УДК 330.332 : 502. 3 (477)
О. П. КАРБІВНИЧИЙ
Державна установа «Інститут економіки природокористування та
сталого розвитку Національної академії наук України»
ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖІ БІОСФЕРНИХ
ЗАПОВІДНИКІВ
Досліджується зарубіжний досвід створення мереж біосферних заповідників та
представлено пропозиції щодо їх впровадження в Україні. Розглянуто особливості процесу
формування екологічних мереж, їх суть та проблеми.
Ключові слова: екологічна мережа, біосферний заповідник, екосис тема,
природоохоронні території .
The article examines international practices in configuring the biosphere reserves networks
and proposals for their implementation in Ukraine. It has been considered the process of
configuring of ecological networks, their substance and problems.
Obviously, the functions of biosphere reserves are wider than functions of natural protected
territories of any other type. They serve in some way as international environmental standards.
Conservation of ecosystem and genetic dive rsity requires strict protection regime, minimal
human intervention in natural processes at a fairly large area. All over the world strictly protected
territories, such as reserves, always need harsh protection measures.
© Карбівничий О. П., 2013
Економіка природокористування і охорони довкілля
210
One of the most fundamental ideas o f recent decades in the field of theoretical and applied
ecology is the creation of ecological network that will ensure conservation of both biodiversity and
ecosystem in whole.
Key words: ecological network, biosphere reserve, ecosystem, protected territo ries.
Постановка проблеми. Міжнародні правила щодо природоохоронних
територій визначені у Стокгольмській декларації Конференції ООН з питань
навколишнього середовища 1972 року. У 1975 р. з ініціативи Організації
Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) в рамках
Міжнародної програми «Людина і біосфера» почали створюватися перші
біосферні заповідники. Вони опинилися у фокусі інтересів низки міжнародних
організацій, діяльність яких пов'язана з питаннями охорони природи та сталого
соціально-економічного розвитку. Крім ЮНЕСКО , значну роль у їх формуванні
відіграли Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО),
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Міжнародний союз
охорони природи і природних ресурсів (МСОП) тощо.
Природоохоронною, за визначенням Міжнародного союзу охорони
природи, є територія або акваторія, призначена для захисту і підтримки
біологічної різноманітності та природних і пов'язаних з ними культурних
ресурсів, захист яких встановлюється законом чи іншими засобами.
Найважливішими з таких об'єктів є заповідники, національні парки, заказники.
Заповідна справа як усвідомлена прир одоохоронна діяльність існує на
Землі близько 120 років. Однак, незважаючи на значний період, серед
професіоналів заповідної справи тривають запеклі дискусії, які свідчать, що
низка проблем так і залишається невирішеною. Головна причина цього полягає
у наявності трьох основних ідеологій, яких дотримуються ті чи інші фахівці із
заповідних територій. На жаль, вивчення і розвиток ідеології заповідної справи,
як й охорони дикої природи в цілому, є одним з найбільш вузьких місць теорії
та практики охорони природи України, Росії, інших країн СНД [1] .
Аналіз останніх досліджень та публікацій . Економіко-екологічні
підходи до вирішення питань використання природно -ресурсного потенціалу
(ПРП), а також загальнопарадигмальні напрями охорони й раціонального
використання навколишнього природного середовища, в тому числі
природоохоронних територій, розглянуті в низці робіт відомих українських та
іноземних учених: М. Т. Мелешкіна, Б. В. Буркинського, В. М. Степанова,
Б. М. Данилишина, М. І. Долішнього, О. Ф. Балацького, Л. Г. Мельника,
С. К. Харічкова, В. Г. Ковальова, Н. Г. Ковальової, Е. А. Зіня, Н. Ф. Реймерса,
В. Я. Шевчука, Ю. А. Ізраеля.
Мета дослідження. Здійснити аналіз зарубіжного досвіду формування
мереж біосферних заповідників.
Виклад основного матеріалу. Нині у заповідній справі є три основні
ідеології, що можна охарактеризувати як:
ресурсизм;
класична заповідна справа;
«глибинна екологія» (етика дикої природи).
Кожна з цих ідеологій мотивує створення базових типів природних
територій, що охороняються. Для ресур сизму характерні тимчасові «ресурсні»
заказники – мисливські, лісові, рибні. Для класичної заповідної справи –
Економіка природокористування і охорони довкілля
211
створені назавжди біосферні заповідники і національ ні парки. «Глибинна
екологія» як молода ідеологія заповідної справи ще не виробила власну форму
природних територій, що охороняються.
Одна з основних відмінностей цих трьох ідеологій полягає в їх етичній
складовій. Ресурсизм представлений «ринковою» етикою, де головне –
економічна вигода і прагматизм (благом є все, що дає прибуток). Згідно з цією
ідеологією заповідна справа має бути раціональною.
«Глибинна екологія», навпаки, глибоко етична, її найважливішою
складовою є етика дикої природи (найбільш радикальний напрям екологічної
етики). Етика дикої природи вимагає поваги до автономії дикої природ и і
здатності диких видів самим визначати хід їх власних життів. Згідно з цією
теорією все, що робиться для захисту дикої природи , – благо. Заповідна справа,
заснована на ідеології «глибинної екології», перш за все є моральною [ 2].
Рух «глибинної екології» виник не так давно (термін введений
норвезьким філософом А. Нейсом у 1972 році). Його філософська доктрина
спирається на вісім екобіоцентричних етичних принципів, до повнених у 1985 p.
В. Дивалом і Дж. Сешеном: 1. Процвітання і благо людської і нелюдської форм
життя на Землі цінне саме по собі. Цінність нелюдського світу не залежить від
користі для людини. 2. Багатство і розмаїття форм життя сприя ють реалізації
цих цінностей і цінні самі по собі. 3. Люди не мають права зменшити це
багатство і розмаїття, крім випадків задоволення життєво важливих потреб .
4. Процвітання людського життя і культур сумісне тільки з істотним зниженням
людської популяції. 5. Нинішнє втручання людини в природний світ надмірне , і
ситуація швидко погіршується . 6. Тому політика має бути змінена. Ці зміни
повинні задіяти базові економічні, технологічні й ідеологічні структури. Лише
тоді ситуацію можливо кардинально змінити. 7. Ідеологічною зміною повинне
бути високе оцінювання якості життя . 8. Ті, хто згодний з цими пунктами,
повинні намагатися здійснювати ці зміни.
Прихильники «глибинної екології» відстоюють фундаментальні
соціокультурні зміни. Запропонована ідеологія не є етичною теорією. Багато
глибинних екологів вважають, що всі живі істоти, а також екосистеми мають
інтереси, а отже, можуть або постраждати, або виграти, але при цьому вони
заслуговують на моральну увагу. «Глибинна екологія» заохочує прагнення до
ототожнення з природою.
Проміжну позицію займає класична заповідна справа. У цій ідеології
етична складова не належить ні до етики дикої природи, ні до екологічної
етики. Це – етика натуралістів, згідно з якою все, що робиться заради науки , –
благо. Тому ідеологія класичної заповідної справи постійно відчуває дуалізм,
вона і не досить моральна, і не особливо раціональна.
За 10 років після організації перших біосферних заповідників їх кількість
зросла до 243, водночас загострилися і проблеми, що стоять перед ними [3,
c. 53].
Цілком очевидно, що функції бі осферних заповідників є ширшими
порівняно з природними територіями, котрі охороняються, будь-якого іншого
типу. Вони слугують своєрідними міжнародними стандартами навколишнього
середовища.
Економіка природокористування і охорони довкілля
212
У нашій країні думки про доцільність створення біосферних заповідників
теж доволі різнилися. Деякі фахівці цілком обґрунтовано доводили, що за
відсутності чітких критеріїв «біосферн а» справа зводиться лише до назви і
відволікає від дійсно актуальних завдань розвитку мережі територій, що
охороняються.
По суті, невизначеність у виборі найбільш репрезентативної території
свідчить, що існуючі уявлення про структурно-функціональну організацію
біосфери досить невизначені. А тому немає відповідних підстав для
моделювання біосферних процесів. Звичайно, можна побудувати будь -які
математичні моделі та отримати прогнози. Але біосферним моделям не
вистачає адекватності, адже неможливо надійно обґрунтувати розміщення в
просторі елементів системи спостережень [4, c. 355] .
Інша проблема – зонування території біосферного заповідника – з
першого погляду не є складною. Але чотири затверджені міжнародними
організаціями функції біосферних заповідників багато в чому суперечать одн а
одній. Збереження різноманітності екосистем та генофонду вимагає суворого
режиму охорони, мінімального втручання людини у природні процеси на
досить великій площі, де всі елементи екосистем и здатні до самопідтримки.
Ця суперечливість основних функцій привела до думки зонувати
території, виділити в заповідниках ядро, яке повністю відповідало б цілям
охорони, і буферну зону, де припустимі наукові дослідження, а також заходи,
пов'язані з екологічною освітою.
У всьому світі території типу заповідників, що строго охороняються,
завжди потребували жорстоких заходів захисту. Міжнародний статус
біосферних заповідників потребує водночас і посилення охорони, і контролю за
господарською діяльністю в прилеглих районах. Необхідність беззаперечного
збереження розмаїття природи конкретної території стикається з її традиційним
господарським використанням.
Ідея екологічної мережі – одна з найбільш фундаментальних в останні
десятиліття у сфері теоретичної та прикладної екології – це своєрідна реакція
на наслідки, викликані споживацьким розвитком суспільства, спроба принаймні
частково запобігти втратам у природному довкіллі [5, с. 27]. Її суть полягає у
створенні мережі з’єднаних між собою ділянок природних тер иторій. Мережа
включає «екологічні ядра» (заповідні території), «живі екологічні коридори» –
цінні природні ділянки, що поєднують між собою ядра, та «буферні зони» –
території, які слугують захисту екоядер та екокоридорів від зовнішнього
впливу [6, с. 158; 7, с. 3–4]. Створення екологічної мережі дає змогу
забезпечити збереження біорізноманіття та екосистем у цілому, а також
компонентів популяцій та генофонду цінних представників фауни і флори
зокрема. Тобто забезпечується регіональне збереження біорізноман іття та
підтримується каркас «екологічних коридорів» у європейській шкалі виміру.
Формування української екологічної мережі є основним елементом
практичного впровадження еколого -економічної системи
природокористування. Базою для створення екомережі є лісов а, лісостепова та
степова зони, великі долини рік, окремі азональні та корінні природні
утворення, зокрема, центри ендемізму (Карпати, Крим, Поділля) і реліктовості.
До переліку таких природних утворень належать лісові, торфово-болотні,
Економіка природокористування і охорони довкілля
213
степові та лісостепові масиви, окремі природні комплекси, тобто всі ті
території, що мають ландшафтно -природні особливості. Велике значення у
фондуванні екомережі України має її транскордонний контекст, де
визначальними є еколого-економічні інтереси сусідніх держав, міжнарод не
значення та вплив на життя біосфери в цілому.
Проте виявляється істотний розрив між забезпеченістю заповідниками і
рівнем деградації території. Відповідно до показника площі деградованих
земель зони Степу і Лісостепу (8,0% і 10,1%) найменш е забезпечені
заповідниками (0,06%). Водночас Карпати і Крим з найнижчою часткою
деградації земель мають переваги по заповідних територіях. Існує серйозна
проблема репрезентативності екологічної мережі. Особливо гостро вона
виявляється в степовій і лісостеповій зонах.
Головні загрозливі фактори – зменшення площі, фрагментація й
перетворення місць перебування, надмірна експлуатація природних ресурсів
(наприклад, лісів) й інтродукція рослин і тварин, не властивих Європі.
Швидке нагромадження досвіду створення екологічних мереж у Європі
може зробити істотний внесок у процес формування екологічних мереж,
особливо за двома напрямами:
екологічні мережі, які вже створюються або найближчим часом будуть
створюватися, на практиці гарантують формування відповідних ділянок
об’єднаної екологічної мережі;
досвід формування екологічних мереж може бути використаний при
проектуванні об’єднаної екологічної мережі, пошуку ефективних засобів її
реалізації й визначенні припустимих масштабів іншого землекористування,
сумісного з мережею.
Використання цих можливостей доцільно враховувати при розробці
програми розвитку об’єднаних екологічних мереж.
Висновки та перспективи подальших досліджень . Незважаючи на
деякі позитивні тенденції, що склалися в нашій державі за останні роки,
показники заповідності суттєво поступаються світовим. За даними Конгресу
США, кількість природоохоронних територій у світі за 1962 –2003 роки зросла з
9 214 до 102 102, а їх площа – з 2,4 млн до 18,8 млн кілометрів квадратних.
Формування екологічних мереж будь -якого масштабу пов’язане з
організацією охорони відразу багатьох територій і тому вимагає значної участі
громадськості. Для забезпечення довгострокового суспільного контролю стану
тієї або іншої цінної природної території необхідна підтримка місцевої
природоохоронної групи активістів – охоронців природної спадщини. Частина
цінних природних територій може бути тимчасово забезпечена суспільним
контролем за рахунок виїзної діяльності фахівців й активістів, причому одним
із завдань їхніх виїздів та експедицій повинне бути і ніціювання місцевої
природоохоронної діяльності. Успішна діяльність місцевих природоохоронних
груп можлива за умови тісної робочої взаємодії із землекористувачами,
місцевими й муніципальними управлінськими структурами; доцільна також
постійна участь землекористувачів у діяльності таких груп через своїх
представників. Місцеві природоохоронні групи повинні опиратися на науково-
методичне керівництво фахівців у відповідних сферах знань і практики та
підтримувати контакти між собою. [8]
Економіка природокористування і охорони довкілля
214
Отже, однією з найбільш ф ундаментальних ідей останніх десятиліть у
сфері теоретичної та прикладної екології є створення екологічної мережі, яка
забезпечить збереження як біорізноманіття , так й екосистеми в цілому, а також
компонентів популяцій і генофонду цінних представників фаун и й флори.
Література
1. Попович С. Природно-заповідний фонд / С. Попович, М. Стеценко // Розбудова
екомережі України. Програма розвитку ООН (UNDP). Проект «Екомережі». – К.:
Мінекоресурсів України, 1999. – С. 42–53.
2. Материалы первой международной комплексн ой экспедиции по изучению Дуная
(март 1998 г.). – К., 1999. – (Рукопись деп. в ВИНИТИ . – № 210 – В 98).
3. Колонтай С. Н. Факторы, влияющие на экономико -экологическую устойчивость
при развитии региона / С. Н. Колонтай // Менеджмент природоохранной деятельност и. –
Одесса: Одесский государственный экологический университет, 2001. – С. 45–70.
4. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України / [Б. М. Данилишин,
С. І. Дорогунцов, В. С. Міщенко та ін.] – К.: РВПС України НАН України, 1999. – С. 355–402.
5. Комплексное лесохозяйственное районирование Украины и Молдавии /
[С. А. Генсирук, С. В. Шевченко, В. С. Бондарь и др.]. – К.: Наукова думка, 1981. – 358 с.
6. Концепция создания Экологической сети Республики Молдова / [А. Андреев,
П. Горбуненко, О. Казанцева и др.] // Академику Л.С. Бергу – 125 лет: [сб. науч. ст.] /
Экологическое общество «BIOTICA» & Городской экологический клуб Бендер «Экополис». –
Кишинев, 2001. – С. 153–215.
7. Андрієнко Т. Екологічна мережа Українського Полісся / Т. Андрієнко, В. Оніщенко,
О. Лукаш // Жива Україна. – 1998. – № 8. – С. 3–4.
8. Стеценко М. П. Транскордонні природно-заповідні території і перспективи
створення в Україні / М. П. Стеценко, С. Ю. Попович // Развитие системы
межгосударственных особо охраняемых природных территорий . – К.: Наукова думка, 1996.
– С. 93–97.
УДК 330.111: 330.34
Л. П. ТИЧКОВСЬКА
Державна установа «Інститут економіки природокористування та
сталого розвитку Національної академії наук України»
РОЛЬ ФІНАНСОВОГО ФАКТОРА У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО
РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ЕК ОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Стаття присвячена розробці теоретико -методологічних засад управління сталим
розвитком ТЕС на основі відтворювального підходу. Розкриває об’єктивні передумови
відтворення територіальних економічних систем у національній економіці.
Ключові слова: територіальні економічні системи, сталий розвиток, управління,
відтворення, самодостатність, капіталізація активів, цілісність національної економіки.
The article is devoted to theoretical and methodological bases of managing sustainable
development of TES on the basis of a reproduction approach elaboration. In article it is opened
objective bases of territorial economic systems reproduction in national economy are exposed.
Scientific bases of the financial provision mechanism and sustainability man agement of TES are
grounded. The analysis of functioning of territorial economic systems of Ukraine is performed,
tendencies of their financial provision are revealed.
Conceptual bases of management of national economy sustainable development through
territorial reproduction processes are exposed, financial mechanism of sustainable development
management and its institutional support are grounded. The scheme of project financing of
© Тичковська Л. П., 2013
|