Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням
У статті висвітлені напрями вдосконалення управління у сфері використання лісових ресурсів. Вказано на необхідність суттєвого практичного посилення ролі державного управління незалежно від форм власності на лісові ресурси....
Збережено в:
Дата: | 2013 |
---|---|
Автор: | |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України»
2013
|
Назва видання: | Економіка природокористування і охорони довкілля |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166975 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Цитувати: | Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням / О.А. Голуб // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. — С. 83-88. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-166975 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-1669752020-03-12T01:25:23Z Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням Голуб, О.А. У статті висвітлені напрями вдосконалення управління у сфері використання лісових ресурсів. Вказано на необхідність суттєвого практичного посилення ролі державного управління незалежно від форм власності на лісові ресурси. The directions of improvement of management in sphere of use of wood resources are covered. The role of the state as formal display of territorial organizational structure in the specified process is determined. Is specified on necessity of essential practical amplification of a state management irrespective of a variety of patterns of ownership on wood resources. The perspective directions of scientific researches in sphere of management of wood resources are certain. In this plan is specified on significant importance of improvement attitudes in the forest sphere. 2013 Article Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням / О.А. Голуб // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. — С. 83-88. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 1818-4170 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166975 302 : 630.64 (477) uk Економіка природокористування і охорони довкілля ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
description |
У статті висвітлені напрями вдосконалення управління у сфері використання лісових ресурсів. Вказано на необхідність суттєвого практичного посилення ролі державного управління незалежно від форм власності на лісові ресурси. |
format |
Article |
author |
Голуб, О.А. |
spellingShingle |
Голуб, О.А. Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням Економіка природокористування і охорони довкілля |
author_facet |
Голуб, О.А. |
author_sort |
Голуб, О.А. |
title |
Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням |
title_short |
Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням |
title_full |
Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням |
title_fullStr |
Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням |
title_full_unstemmed |
Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням |
title_sort |
напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням |
publisher |
ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» |
publishDate |
2013 |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/166975 |
citation_txt |
Напрями підвищення ефективності управління лісокористуванням / О.А. Голуб // Економіка природокористування і охорони довкілля: Зб. наук. пр. — К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2013. — С. 83-88. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
series |
Економіка природокористування і охорони довкілля |
work_keys_str_mv |
AT goluboa naprâmipídviŝennâefektivnostíupravlínnâlísokoristuvannâm |
first_indexed |
2025-07-14T23:22:07Z |
last_indexed |
2025-07-14T23:22:07Z |
_version_ |
1837666520065376256 |
fulltext |
Економіка природокористування і охорони довкілля
83
Література
1. Барановський М. О. Наукові засади суспільно -географічного вивчення сільських
депресивних територій України: [монографія] / М. О. Барановський. – Ніжин: ПП «Лисенко
М. М.», 2009. – 396 с.
2. Амосов А. О стратегии развития аграрной сферы / А. Амосов // Экономист. –
2008. – №9. – С. 48–53.
3. Региональные проблемы переходной экономики: вопросы теории и практики / [под
ред. В. Г. Алиева]. – М.: Экономика, 2002. – 646 с.
УДК 302 : 630.64 (477)
О. А. ГОЛУБ
Державна установа «Інститут економіки природокористування та
сталого розвитку Національної академії наук України»
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ
ЛІСОКОРИСТУВАННЯМ
У статті висвітлені напрями вдосконалення управління у сфері використання лісових
ресурсів. Вказано на необхідність суттєвого практичного посилення ролі державного
управління незалежно від форм власності на лісові ресурси.
Ключові слова: державне управління, лі сові ресурси, форми власності
The directions of improvement of management in sphere of use of wood resources are
covered. The role of the state as formal display of territorial organizational structure in the
specified process is determined. Is specified on necessity of essential practical amplification of a
state management irrespective of a variety of patterns of ownership on wood resources.
The perspective directions of scientific researches in sphere of management of wood
resources are certain. In th is plan is specified on significant importance of improvement attitudes in
the forest sphere.
Key words: state management, wood resources, pattern of ownership.
Постановка проблеми. З погляду на сутність нинішнього етапу розвитку
сфери лісокористування в Україні та її регіонах, ключовою проблемою є
практична концептуальна зміна пріоритету з експлуатаційного напряму
використання лісових ресурсів на діяльність з охо рони, захисту та відтворення
лісоресурсного потенціалу. У принципі можна вести мову про докорінну зміну
адміністративно-організаційної політики центральних органів державної
виконавчої влади щодо розвитку сфери лісокористування в усій повноті його
еколого-економічного та природоохоронного змісту. Це, у свою чергу,
пов’язано з проблемою вдосконалення управління лісокористуванням з метою
підвищення його ефективності.
Винятково важливим чинником у цьому аспекті є традиційне, так би
мовити, ментальне ставлення суспільства загалом та окремих конкретно
визначених його складових (суспільних груп, корпоративних спільнот і навіть
окремих упливових осіб) до того чи іншого об'єкта власності чи ведення
господарства. Не останню роль також відіграє як практичне, так і те оретично
можливе ставлення вказаних вище частин суспільства до суб'єктів, які або
© Голуб О. А., 2013
Економіка природокористування і охорони довкілля
84
претендують, або вже реалізували свої претензії стосовно певних об'єктів
власності чи ведення господарської діяльності.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням підвищення
ефективності управління у сфері природокористування присвячені наукові
праці багатьох вітчизняних учених, серед яких особливо варто відзначити
ґрунтовні дослідження І. К. Бистрякова, Б. М. Данилишина, М. А. Хвесика,
Ш. І. Ібатулліна, Я. В. Коваля, В. А. Голяна та інших, в яких висвітлюються
різноманітні аспекти системи управління за різних форм суспільного
(державного) устрою та соціально -економічних умов у конкретний період часу.
Мета статті. Сьогодні сфера лісокористування, як й інші, потребує
підвищення ефективності (умовної) з метою збільшення можливостей
виконання необхідних регуляторних функцій на базі сучасних ринкових
методів впливу на діяльність господарських суб'єктів різних форм власності та
адміністративно-територіального підпорядкування , які були б спрямовані на
посилення охоронно-відтворювальних характеристик лісоресурсного
потенціалу. Виходячи з цього, ще однією очевидною проблемою нинішнього
етапу є необхідність певної гармонізації суспільних (загальнодержавних) та ,
умовно кажучи, приватних інтересів (окремих громадян або їхніх об'єднань)
стосовно випуску та споживання продукції такого функціонально -
територіального утворення (ФТУ), як сфера лісокористування на державному
рівні та окремих регіонів. Тому мета статті полягає в аналізі можливостей
підвищення ефективності управління процесами лісокористування в нинішніх
умовах господарювання.
Виклад основного матеріалу. Базовою частиною згаданого ФТУ під
умовною назвою сфера лісокористування (СЛК) є лісоресурсний потенціал ,
котрий можна визначити як досить специфічну частину природ но-ресурсного
потенціалу взагалі [1]. Фактори такої специфічності загальновідомі і досить
ґрунтовно висвітлені в науковій літературі та обумовлені тісним зв'язком СЛК
із природними процесами розвитку лісової рослинн ості та, відповідно,
достатньо тривалим (порівняно із сільським господарством) період ом
вирощування лісових насаджень до віку стиглості [2].
З огляду на зазначене, управління (регулювання та контроль) у сфері
використання лісових ресурсів, як і в будь -якій іншій галузі економічної
діяльності, має свої об'єктивні особливості . Нехтувати останніми не можна,
оскільки вони багато в чому визначають можливості досягнення тих
результатів, яких очікує суспільство від конкретної сфери економічної
діяльності в контексті стратегічних перспектив соціально -економічного,
цивілізаційного та культурного розвитку [3]. Стосовно сфери використання
лісових ресурсів винятково важливо достатньо чітко , насамперед у теоретико-
методологічному аспекті, термінологічно розділяти поняття ліс і лісові ресурси.
Ліс – це біоценоз (частина біосфери Землі), а лісові ресурси – продукт
спільного функціонування природних процесів і діяльності лісогосподарського
та лісозаготівельного виробництва. Важливою складовою стратегічного
потенціалу сталого розвитку є саме ліс у сенсі специфічного об'єкта
Економіка природокористування і охорони довкілля
85
природокористування (біоценозу) та права власності (господарської діяльності
й отримання доходів).
Перехід від жорстко регламентованої системи управління та організації
використання лісових ресурсів, вплив якої дотепер залишається достатньо
відчутним, до ринкової системи, котра поступово завойовує позиції в більшості
сфер економічної діяльності, потребує опрацювання досить широкого спектра
теоретико-методологічних і практичних питань управління, що може стат и
важливим чинником економічного зростання у сфері використання лісових
ресурсів [4]. Складність зазначеної проблеми полягає у досить жорстк ому
традиційному зв’язку цієї частини національного господарського комплексу
України з попередньою плановою системою [5, с. 250].
Остання базувалася на інституті державної власності на землі лісового
фонду та лісові насадження. За таких обставин основною метою є знаходження
адекватних вимогам соціально-економічної ситуації методологічних основ
посилення ефективності управлінської системи у сфері лісокористування, котра
функціонує в межах загальноекономічної сфери впливу. Тому ключовим у
цьому аспекті є інститут власності, значення якого для ефективного перебігу
процесів управління не можна не враховувати, оскільки він бу в, є і
залишатиметься, як свідчить історичний досвід, основоположним для всіх без
винятку сфер діяльності.
Одним із найпроблематичніших питань у цьому зв’язку є лісоземельні
відносини, оскільки земля – це територіальний базис для всіх складових
економічної системи. Тому інститут власності на землю у сфері використання
лісових ресурсів перебуває в достатньо тісній залежності від такого інституту в
масштабах національної економічної системи. У цьому контексті лісове
господарство значно відрізняється від інших економічних галузей, в яких
приватна, корпоративна чи комунальна власність займає значне місце. Як
наслідок, власнісний статус земель лісового фонду на разі має досить
невизначену за об'єктивними показниками структуру. Кількісний та якісний
стан (структура) лісоземельної власності теоретично виконує досить важливі
функції як базове підґрунтя довгострокової стратегії використання лісових
ресурсів, а саме:
підвищення рівня визначеності організацій но-господарських структур
сфери лісокористування;
посилення адаптивної здатності господарюючих суб'єктів до
соціально-економічного середовища та його цілей;
обґрунтування критеріїв виділення проблем розвитку, ухвалення
ефективних рішень, спрямованих на подолання організаційно -правових
ускладнень.
Методологічні засади забезпечення розвитку у сфері використання
лісових ресурсів передбачають формування характерних для сучасної ринкової
економіки господарчих утворень. Важливим фактором є їхні економіко -правові
відносини з державними, регіональними та комунальними органами. Аналіз
структури діючих лісогосподарських підприємств за адміністративно -
територіальними одиницями (області, райони) ставить достатньо широке коло
питань, але цим самим і розкриває перспективні напрями їх ефективного
Економіка природокористування і охорони довкілля
86
вирішення, результативність яких, одна к, має дуже тісну кореляційну
залежність від суб'єктивних факторів, зокрема впливу владної вертикалі.
У методологічному аспекті не можна обійти увагою таке винятково
важливе питання, як упорядкування системи форм власності на лісові ресурси
відповідно до вимог сучасного стану економіки , нормативи їх використання та
відтворення, які мають забезпечувати максимально можливий рівень
збалансованості. Потребують своєчасного вирішення проблеми екологічно
орієнтованої та лісозберігаючої політики розвитку, у тому числі всіх складових
сфери використання лісових ресурсів.
Методологія формування системи управління одним із ключових
напрямів визначає постійне вдосконалення економіко-правових механізмів
взаємодії сфери використання лісових ресурсів із державою, органами
законодавчої та виконавчої влади, галузевими структурами сфери
лісокористування та бізнесовими, які поки що не мають відповідного досвіду
саме щодо екологічної орієнтованості своєї діяльності. Натомість остання, на
жаль, базується здебільшого на конфліктних принципах, що не дає можливості
в належною мірою мінімізувати ризики від застосування на практиці
нераціональних методів лісокористування.
Необхідним із методологічного погляду є також максимально можливе
уточнення місця і ролі управлінських структур заг альнодержавного,
регіонального та місцевого рівня щодо контролю та регламентування ними
обсягів і методів лісокористування, що в широкому розумінні являє собою
відповідну частину інституціональної основи соціально -економічного розвитку.
Для об'єктивного трактування суті проблеми вирішальне значення має
розуміння природи державного регулювання лісоресурсними системами у
перехідному періоді, який у сфері лісокористування має більш повільний темп,
ніж в інших складових національної економічної системи. І ключ овим у цьому
є принцип, який передбачає, що завдання держави полягає у невтручанні
безпосередньо у сферу охорони, використання й відтворення лісоресурсного
потенціалу. Винятком може бути безпосередня необхідність цього саме з метою
покращення діяльності господарюючого суб'єкта за його вимогою або згодою.
Будь-яке втручання інститутів державної влади у сферу використання
лісових ресурсів можна виправдати, якщо воно забезпечує виконання
принципів справедливості та цілеспрямованого впливу з боку суспільства на
вказану частину національної економічної системи. Ключовим у цьому аспекті
має бути усвідомлення того, що держава покликана насамперед контролювати
повноту виконання законодавства і захисту інтересів суспільства у визначеній
сфері економічної діяльності.
Саме таким способом лише держава як формальний прояв територіально -
організаційної структури вищого ієрархічного рівня через особливий
юридичний вплив спроможна найбільш ефективно регулювати, контролювати
та координувати роботу різноспрямованих за метою ді яльності суб'єктів
господарювання, сприяти раціональній організації виробництва на рівні
економічної системи в цілому та в окремих сфер економіки. Отже, основними
напрямами використання лісових ресурсів можна вважати наступні:
формування системи господарюв ання, орієнтованої на ринкові засади;
Економіка природокористування і охорони довкілля
87
розвиток та урізноманітнення складу підприємницьких структур;
суттєве вдосконалення функцій комбінування, спеціалізації та
концентрації виробництва як важливи х чинників раціонального
лісокористування;
формування можливостей для суттєвого підвищення ефективності та
конкурентоспроможності сфери охорони, використання й відтворення
лісоресурсного потенціалу;
упорядкування та збалансування трансакційних витрат на різних
рівнях ведення бізнесу (малого, середнього, великого).
Визначальним методологічним критерієм стосовно вирішення вказаних
вище питань є цілком природнє прагнення практично всіх суб'єктів
господарювання до найефективнішого розпорядження лісовими ресурсами, які
можуть перебувати в їхній власності, постійному або тимчасовому
користуванні згідно з чинними нормами законодавства. Засади реформування
системи власності на землі лісового фонду, лісові насадження та інші ресурси
лісових екосистем найбільш чітко виражаються у практичній площині через
економіко-правові аспекти конкретних складових інститут у власності
(розпорядження, володіння, користування).
Таку інтерпретацію власності на ліси можна розглядати як певним чином
упорядковану та організовану систему відносин між суспільством загалом та
окремими індивідами щодо їх ставлення та реальної участі у процесах
лісокористування. Ключовим елементом цієї суспільної діяльності є така
категорія, як, наприклад, розподіл лісового фонду між різними суб'єктами
господарювання. Її характерні особливості за певних обставин можуть суттєво
впливати на право присвоєння фінансових ресурсів, які утворюються в ході
використання лісових ресурсів. Таким чином, основною метою реформування
власнісного статусу лісів є створення відповідних умов для максимально
можливої ефективності регулюванн я процесами використання їх ресурсів.
Реалізація вказаної мети практично неможлива без відповідної зміни структури
певної частини об'єктів лісового фонду. Базою для цього є їх еколого -
економічна оцінка, визначення кількісних та якісних параметрів і суб'єктів
власності. Оскільки в Україні спостерігається досить стійка тенденція суттєвого
посилення місцевого самоврядування, украй необхідним стає поступове
відродження приватного і комунального лісоволодіння.
Серед напрямів забезпечення належного рівня управлі ння у сфері
лісокористування, незалежно від форм власності, варто виділити суттєве
практичне посилення ролі державних органів влади. Це зумовлюється не
потребами вирішення ситуативних завдань, а виходить на рівень теоретико -
методологічного обґрунтування стратегічних цілей міжгалузевого
(національного) рівня, оскільки значення лісу не обмежується галузевою
сферою, набуває територіально-просторового міжвідомчого характеру, тобто
відображає загальнодержавні інтереси.
Відповідно до такої логіки реформування ме ханізму регулювання і
контролю (фактично основи державної системи управління) у сфері
використання лісових ресурсів, органи державної виконавчої влади слід
позбавити невластивих для них (у контексті питання, що розглядається)
Економіка природокористування і охорони довкілля
88
функцій надмірного контролю за суто виробничою та комерційною діяльністю
в лісокористуванні. Це має стати виключною прерогативою спеціалізованих
лісогосподарських підприємств ( у широкому сенсі цього поняття), які
безпосередньо здійснюють господарську діяльність, несуть за неї всю повно ту
відповідальності. При цьому держава має створити залежні від неї умови
функціонування таких підприємств – фінансування пріоритетних напрямів,
кадрова політика, економіко -правове забезпечення виконання заходів,
спрямованих на досягнення загальнодержавних інтересів тощо. Таким чином,
відповідні органи державної виконавчої влади та спеціалізовані господарюючі
суб'єкти сфери лісокористування, не зважаючи на цілком логічні відмінності
виконуваних ними конкретних функцій, у комплексі мають бути
взаємодоповнюючими суб'єктами забезпечення збалансованого механізму
регулювання та контролю використання лісових ресурсів.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, однією із
можливих достатньо ефективних управлінсько -інституціональних форм
організації лісогосподарського виробництва на регіональному рівні ми
вважаємо функціонально-територіальні утворення (ФТУ), які матимуть досить
важливе значення для збалансованого розвитку не лише сфери
лісокористування, але й соціально-економічної системи в цілому. Достатньо
актуальними і перспективними можна вважати подальші більш ґрунтовні
дослідження питань державно -корпоративних відносин у сфері охорони,
використання та відтворення лісоресурсного потенціалу як важливої складової
стратегічного потенціалу сталого соціально -економічної розвитку. Результатом
таких досліджень мають стати виявлення й обґрунтування реально можливих
стратегічних напрямів розвитку партнерських відносин у сфері раціонального
природокористування та підтримання на суспільно необхідному рівні
показників якості навколишнього природного середовища як важливої
складової забезпечення вимог підвищення рівня життя населення відповідного
регіону. Якраз тут і вступають у силу такі принципово важливі чинники, як
інституціональні форми устрою продуктивних сил та ви робничих відносин.
Література
1. Данилишин Б. М. Економіка природокористування: підручник / Б. М. Данилишин,
М. А. Хвесик, В. А. Голян. – К.: Кондор, 2009. – 465 с.
2. Голуб О. А. Стан розвитку лісоресурсного потенціалу регіонів України /
О. А. Голуб // Продуктивні сили і регіональна економіка: зб . наук. праць: у 2 ч. –К.: РВПС
України НАН України, 2001.
Ч. 1. – 2001. – С. 103–113.
3. Проблеми збалансованого лісокористування в системі сталого розвитку :
[монографія] / [Я. В. Коваль, В. С. Бондар, О. А. Голуб та ін.]. – К.: Науковий світ, 2005. –
224 с.
4. Коваль Я. В. Напрями розвитку лісоресурсної сфери в умовах кризової ситуації /
Я. В. Коваль // Наукові праці Лісівничої академії наук України: зб . наук. праць. – Л.: РВВ
НЛТУ України, 2009. – Вип. 7. – С. 104–106.
5. Інституціоналізація природно -ресурсних відносин: [монографія] / [за заг. ред.
д.е.н., проф. академіка НААН України М. А. Хвесика]. – К.: ДУ ІЕПСР НАН України, 2012. –
400 с.
|