Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка

У статті подано аналіз науково-популярних студій з історії та педагогіки видатного діяча української духовної культури Бориса Грінченка, його підручників для молодших школярів. Головна увага зосереджена на з'ясуванні українознавчої і краєзнавчої основи та їх значення в системі національної о...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Неживий, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167016
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка / О. Неживий // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 159-165. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-167016
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1670162020-03-14T01:26:01Z Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка Неживий, О. До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка У статті подано аналіз науково-популярних студій з історії та педагогіки видатного діяча української духовної культури Бориса Грінченка, його підручників для молодших школярів. Головна увага зосереджена на з'ясуванні українознавчої і краєзнавчої основи та їх значення в системі національної освіти. В статье представлен анализ научно-популярных исследований по истории, педагогике выдающегося деятеля украинской духовной культуры Бориса Гринченко, его учебников для младших школьников. Главное внимание уделено объяснению украиноведческой и краеведческой основы, их значения в системе национального образования. The analysis of the semi-popular studios in history and pedagogic, as well as the textbooks for secondary school children by Borys Grinchenko – an outstanding personality of the Ukrainian culture, is shown in the article. The main attention is being paid to distinguishing the Ukrainian and regional oriented background, and its role in the system of national education. 2013 Article Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка / О. Неживий // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 159-165. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167016 929 Грінченко uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка
spellingShingle	До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка Неживий, О. Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка Краєзнавство
description	У статті подано аналіз науково-популярних студій з історії та педагогіки видатного діяча української духовної культури Бориса Грінченка, його підручників для молодших школярів. Головна увага зосереджена на з'ясуванні українознавчої і краєзнавчої основи та їх значення в системі національної освіти.
format	Article
author	Неживий, О.
author_facet	Неживий, О.
author_sort	Неживий, О.
title	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка
title_short	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка
title_full	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка
title_fullStr	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка
title_full_unstemmed	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка
title_sort	українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи бориса грінченка
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167016
citation_txt	Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка / О. Неживий // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 159-165. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT neživijo ukraínoznavčaíkraêznavčaosnovapedagogíčnoísistemiborisagrínčenka
first_indexed	2025-07-14T23:33:25Z
last_indexed	2025-07-14T23:33:25Z
_version_	1837667194751680512
fulltext	158 До 150-річчя з дня народження Бориса Грінченка 159 УДК 929 Грінченко Олексій Неживий (м. Луганськ) Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка У статті подано аналіз науково-популярних студій з історії та педагогіки видатного діяча української духовної культури Бориса Грінченка, його підручників для молодших школярів. Головна увага зосереджена на з’ясуванні українознавчої і краєзнавчої основи та їх значення в системі національної освіти. Ключові слова: Борис Грінченко, педагогіка. Напрочуд багатогранним був талант Бориса Дмитровича Грінченка. Так, видатний педагог розумів, що в майбутньому українській націо- нальній школі не обійтись без відповідного на- уково-методичного забезпечення, перш за все, розробки навчальних планів і програм, напи- сання шкільних підручників, що побудовані на основі національних цінностей українського на- роду. “Коли ми признаємо, що вкраїнську школу завести треба, то значить треба подбати і про все те, без чого та школа неможлива. Адже ж і для московської школи не було колись ні підручни- ків, ні методик, ні науково-популярної літера- тури, а потім потроху все це зроблено. Так само повинно бути і так само буде й з українською школою” [1, 35]. Продовжуючи кращі традиції педагогічної думки на Україні щодо написання підручників, Б. Грінченко творчо осмислює зроблене своїми попередниками, зокрема “Буквар” Т. Шевченка, підручники П. Куліша і, використавши власний практичний досвід вчительської роботи, ство- рює навчальні підручники для початкової школи “Буквар” і “Рідне слово. Українську чи- танку”. Призначення шкільних підручників мали й іс- торичні праці Б. Грінченка “Оповідання з укра- їнської старовини” (1911) та “Як жив україн- ський народ” (коротка історія України) (1917). Можливо, звернення Б. Грінченка безпосередньо до написання історичних праць викликано й тим, що він, обґрунтовуючи необхідність вивчення в національній школі історії України, звернув увагу на брак необхідних підручників. Цей задум реалізовано у праці “Як жив український народ”. Обсяг невеликий, а виклад матеріалу враховує ві- кові особливості дітей середнього й молодшого шкільного віку. У науково-популярній формі по- дається кілька розділів, що розповідають про найзначніші події в історії України: “Де живуть українці і скільки їх”, “Наші предки і перші князі”, “Татарське лихоліття”, “Козаки”, “Богдан Хмельницький”, “Кріпацька неволя і визво- лення” і т. д. Наголосимо, що зміст цієї праці правдиво відобразив історію українського на- роду, мав призначення дати не тільки певний обсяг знань, але й сприяти формуванню націо- нальної самосвідомості, в той же час Б. Грін- ченко підходить до висвітлення історії України із справді наукових позицій, є прихильником тієї концепції вітчизняної історії, яка складалася під впливом видатних істориків, особливо М. Гру- шевського. Відчутний внесок Б. Грінченка і в написанні літературознавчих нарисів про творчість укра- їнських письменників. Спільними жанрово-сти- льовими особливостями характеризується “Оповідання про Євгенія Гребінку” (1902), “Оповідання про Грицька Квітку-Основ’я нен- ка” (1902), “Оповідання про Івана Котлярев- ського” (1912). Їх написання викликане ідеями педагога про національну школу і намаганням заповнити прогалину в написанні шкільних під- ручників з української літератури. Підтвер- дженням цього є своєрідний стиль написання цих нарисів, що близький до шкільного літера- турознавства, тобто враховує вікові особливості школярів молодшого й середнього шкільного віку, рівень їх літературної освіти: “А от ще ці- каво кобзарів слухати. Не часто Євгенові трап- ляється їх чути, але буває. Старий кобзар сліпий сидить під хатою, люди його обступили. І Євген туди прибіг, пролазить проміж людьми ближче, щоб краще чути. Торкається кобзар руками до струн бандур- них і тихо дзвенять струни. А сам кобзар старим тремтячим голосом співає сумну-сумну думу про те, як три брати з неволі турецької-бусур- менської втікали, в степу погибали. І течуть у кобзаря з старих невидущих очей сльози, і те- чуть сльози у людей, що слухають, і у Євгена…” [2, 4]. Потім після короткої художньо-докумен- тальної розповіді про життєвий шлях письмен- ника Б. Грінченко аналізує байки Євгена Гре- бінки “Сонце та вітер”, “Ведмежий суд”, “Лебідь та гуси”, “Ячмінь”, висловлюючи думки, з метою пробудити інтерес в учнів до своєрідного сприйняття жанру байки. Отже, при спробі написання шкільних під- ручників з української літератури відомий пе- дагог дбав про врахування принципів доступ- ності, разом із тим намагався викликати інтерес до постаті письменника, тих характерних об- ставин, що формували його світобачення, роз- глядав творчість письменників у зв’язку із епо- хою, соціальними і культурними умовами. Про це може свідчити і привітальний лист до від- криття пам’ятника І. Котляревському, написа- ний Б. Грінченком: “Іще зоря не зоріла на тем- ному небі захмареному, як у Полтаві з уст Івана Котляревського продзвеніло натхненне по- етичне слово. Воно озивалося щирою обороною за народ, закований у пута кріпацького рабства, воно рідну мову ганьблену до високостів націо- нального письменства, воно живило наш дух народній животворною силою. І слово стало ділом. Те діло було – нове життя народу україн- ського. Слово вводило його в сім’ю європей- ських народів. Служачи слову, шануючи його ясну й могучу силу, ми знаємо, що перед нею не встоїть ніяка таємна сила…” [3, c. 536]. Образ національного світу є первинним у свідомості маленької дитини. Ним, здебільше, визначається процес і результати розумової і ду- ховної еволюційної особистості. Образ Віт- чизни, як основа національного самопізнання, формується і виявляється за допомогою мови, через яку світ входить в людину, а людина – в світ. Мовна система кожного народу цілковито унікальна і відрізняється навіть від споріднених мов. Як вдало порівняв О. Потебня, мова схожа із зором: “Подібно до того як найменша зміна у будові ока й діяльності зорових нервів неминуче дає інші сприйняття і цим впливає на світоба- чення людини, так кожна дрібниця в будові мови повинна давати без нашого відома свої особливі комбінації елементів думки” [4, с. 259]. Спираючись на вчення О. Потебні про мову і світовідчуття, Б. Грінченко будує свої погляди на формування національного образу освіти і образу національної дійсності. “Українська народна поезія своїм багатством і своєю літературною ціною давно вже дивує всіх європейських вчених: вони становлять її разом з народною сербською поезією, вище за народні поезії всіх інших народів. Вона може дати надзвичайно багатий матеріал для школи”. У слові як моделі мови О. Потебня чітко виді- лив його структурні компоненти: “…Спо чатку будь-яке слово складається з трьох елементів: єдності членороздільних звуків, тобто зовніш- нього знаку значення; уявлення, тобто внут- рішнього знаку значення, і самого значення” [4, 300]. Автор підкреслював тісний взаємозв’язок між “внутрішньою формою” (уявленням, обра- зом) явища і “зовнішньою формою” (сукупністю матеріальних елементів). Цей взаємозв’язок не є випадковим: внутрішня форма просвічується через зовнішню форму; образ слова є носій його значення. В словах російської і української мов існують відмінності на всіх трьох рівнях. А тому Б. Грінченко розмірковує: “Уживаючи при навчанні замість рідного слова чуже, ми перш за все порушуємо цю єдність, тобто зму- шуємо думку учнів: а) відкинути попередні спо- лучення звуків (напр. хата), б) засвоїти нове (изба), в) об’єднати це нове із значенням, які є в свідомості. Але цим трудність завдання не ви- черпується. Справа в тому, що успішно виконати останню частину цього процесу… по суті не- можливо. Адже загальновідомо, що словами ви- ражаються тільки уявлення про предмети, а не самі предмети; уявлення ж ці різні в різних на- родів” [5, с. 83-84]. Важливо підкреслити, вважає Б. Грінченко, що значення і образ слова в українській і російських мовах у більшості випадків дуже відмінні, і тому дають різний напрямок думці. “Земледелец по- украински хлібороб. По-русски — это человек, который делает землю, по-украински — он де- лает хлеб. Для украинцев кажется вполне естес- твенно делать хлеб: его нет и он появляется после целого ряда действий, как результат таковых; но делать землю — то украинцу кажется полным аб- сурдом: ведь земля есть, всегда налицо, — как же ее можно делать? Не ясно ли, что, желая вытес- нить слово хлібороб словом земледелец, мы за- ставляем мысль украинца не только пойти по иному направлению, но и по такому, которое для него является ложным?” [5, с. 86]. 4’2013Олексій Неживий 160 К Р А Є З Н А В С Т В О Затруднення в розумінні національно-логіч- ного боку російського мовлення особливо збіль- шується, коли дитина намагається зрозуміти об- разно-емоційний бік російських стійких виразів. Як помічав Б. Грінченко, “метафоры и прочие образы и украшения прибавляют новые труд- ности к пониманию русской речи: дело в шляпе, задним умом крепок, убить время, вышел из себя, сгорела со стыда, смотрит сентябрем, войти во вкус и пр., и пр. – все эти прекрасные выражения являются причиной постоянных му- чений учеников и учителей, – так трудно их объяснить” [5, с. 32]. У російськомовній школі дитина-українець засвоює (якщо засвоїть) чужий йому національ- ний образ світу і тому, знову потрапляючи в сти- хію близькій йому життєдіяльності, швидко втрачає видимість “книжної культури”. Б. Грін- ченко невипадково тут цитує К. Ушинського: “Народна мова і народне життя знову оволоді- вають його душею й заливають й згаджують будь-яке враження школи, як щось надзвичайно їм чуже. Що зробила школа? Гірше ніж нічого! Вона на декілька років затримала природний розвиток дитини” [5, с. 61]. Отже, образ національного світу, як і націо- нальний образ світу, в якості головної ознаки мають мову народу. Тому говорити дитині про національну історію, культуру, мистецтво на чужій мові абсурдно. “Безглуздя з педагогічної точки зору, а з точки зору національного почуття все це здається якимсь знущанням” [5, с. 41-42]. Висловлюючи думку про необхідність на- вчання рідною мовою, Б. Грінченко не виявляв при цьому ніякої національної обмеженості. У листі до сестри, майбутньої вчительки, він радив: “Ты пишешь о чтении Белинского и До- бролюбова тебе не только можно, но даже сле- дует прочитать. Из русских авторов читай Тур- генева, Достоевского, Льва Толстого, Некрасова, Лермонтова, Пушкина, Михайлова, Щедрина, Гоголя, Костомарова, Скабичевского, из моло- дых – только Гаршина, Короленко да Надсона. Но еще интересны иностранные: они расширят твои взгляды… Из них читай Шекспира, Бай- рона, Диккенса, Маклея, Берандже, В. Гюго, А. Доде, Гейне, Шиллера, Гете, Шпильгагена, Фрейлиграта, Лонгорелло, Шлоссера (“Исто- рия”), Эркмана-Шатриана (“Тереза”, “Воспоми- нания волонтера”, “История крестьянина”), Данте, Гомера, Жорж Санд, Мицкевича, Сыро- комю, Мильтона, Луи Блана и других, о которых не пишу, ибо если ты прочтешь авторов, обоз- наченных в этом беспорядочном списке, то уже прочтешь много” [6, с. 163]. Навіть з цього листа відчутна обізнаність Б. Грінченка із російською і світовою літерату- рою. Він також збагачував українську культуру кращими досягненнями світового письменства. Більшість перекладів Б. Грінченка з зарубіжної літератури становлять твори письменників-кла- сиків – Гете, Шіллера, Гейне, Гауптмана, Ж.- Б. Мольєра. У “Листах з України Наддніпрянської” він за- кликав своїх співвітчизників: “Почуваймо себе членами з усесвітньої людської сім’ї і візьмемо собі все гарне, правдиве, високе і людяне, що ви- робила за свого життя людськість, візьмемо й зробимо його частиною нашої душі” [7]. Навчальна література повністю орієнтована на російський матеріал – природничий, історич- ний, етнографічний і т. д., і не може бути засо- бом національно-культурного виховання для ук- раїнців. Б. Грінченко пише: “Кращі книги для шкільного читання в значній мірі заповнені на- родним російським матеріалом: прислів’ями, піснями, казками. Засіб надзвичайно раціональ- ний: це лише збільшує природність книги, на- ближаючи її до народного розуміння й смаку. Але знову-таки до якого? До великоруського. Що ж стосується українських дітей, то чим біль- ший матеріал для читання специфічно велико- руський, тим він дальший від їхнього розуміння й смаку. Інакше й бути не може: чим більше матеріал народний великоруський, тим більше в ньому відбилася природа, погляд і світогляд великору- ські; адже у нас все це інше!” [5, с. 38-39]. Образ національного світу, близького й знайомого дитині-українцю зовсім не виникає, якщо йому пропонується подібний опис “рід- ного краю”: “Невзрачна, некрасива наша дере- венька: кое-где торчат около почернелых изб бе- резки; румяная раскинулась рябина со своими ярко-красными кистями; иногда деревянный ре- пеек (резной из дерева круг вроде флага) разве- вается над крышей с мочальной лентой, либо де- ревянный и резной петушок торчит над светелкой” [5, с. 35]. Б. Грінченко аналізує дану ситуацію так: “Но ведь это совершенно чуждо вашему ребенку: наши хаты не строятся из еловых и сосновых бревен; репейников, врезных петушков и мо- Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка 161 чальных лент на них нет; стены их не чернеют и не белеют; березы возле них не торчат, а растут вишневые деревья, вербы и пр.; если есть лес, то он не еловый и пр., пр. Что, кроме унылого недоумения, может вызвать такое описание в душе нашего ученика? Разве это его родина?.. Но иной родины в книге нет, и ему приказывают считать своей ту, которая полагается по про- грамме…” [5, с. 36]. У російських навчальних книгах відсутні зов- сім елементи української географії, що, зви- чайно ж, не сприяє формуванню у дітей образу Вітчизни. Національна історія, як складова частина об- разу світу, теж цілковито розпочинається в істо- рії російського народу, а сама етнічна спільність “українці” асимілюється в понятті “русское на- селение”. Результат подібної освітньої практики –денаціоналізація, адже дитина виростає люди- ною без Вітчизни й історії. “Знайомство з мину- лим свого краю, з діяльністю попередників, які розвивають суспільні почуття, пробуджують сві- домість обов’язку перед сучасним суспільством і майбутніми поколіннями, — для нашого учня річ неможлива. Чи не дивно, що ці суспільні почуття не тільки не розвиваються, але регресують в народі при даній обстановці?” [5, с. 40-41]. Національний образ світу українця має спе- цифічні етнічні домінанти, і не допускає чужих йому норм життя. Це доводиться Б. Грінченком при розгляді вірша в навчальній книзі “Родина” Радонежского: Скоро масленицы бойкой Закипит широкий пир, И блинами и настойкой Закутит крещеный мир. Игры, братские попойки, Настежь двери и сердца Пляшут бешеные тройки, Снег толоча у крыльца… Где это так бывает? спросит ученик после пе- реводов и разъяснений учителя… Изволь внед- рять в сердца учеников симпатии не только к мо- розу и зиме, но и к “настойкам”, “братским попойкам” и “бешеным тройкам», – которые несут закутивший крещеный мир – куда? – не в увеселительное ли заведение?” [5, с. 38]. Одним з суттєвих виявів принципу націо- нального в навчанні й вихованні є врахування народного світогляду, навіть на побутовому рівні. Адже дитині доведеться жити в певному соціально-культурному середовищі, із устале- ними нормами поведінки, морально-етнічними цінностями. Зокрема, сільська дитина повинна бути підготовлена школою до найбільш при- родного, адекватного включення в свій соціум. “Наше селянство, – писав Б. Грінченко, – має свій глибокий, віками усталений історично та іншими причинами вироблений світогляд. Учень школи перебува і перебуватиме після її закінчення під великим впливом селянської сім’ї, де склався й віками зміцнювався цей сві- тогляд. Значить і народному вчителеві чи вчи- тельці доводиться рахуватися з селянськими поглядами, доводиться замислюватися над ними й вести справу таким чином, щоб уник- нути розбіжності з цими серед селянства по- глядами” [10, с. 57-58]. У Б. Грінченка ідея виховуючого і розви- ваючого навчання має важливе місце. Навчання не може бути не направлено на взаємозв’язане вирішення всіх завдань освіти, виховання і роз- витку. У цьому принципі найбільшою мірою проявляються взаємозв’язок всіх основних ком- понентів навчання: цілей, змісту, методів і за- собів, форм організації навчання. Комплесний підхід до навчально-виховного процесу підви- щує його результативність і різнобічну ефек- тивність. У суперечці “Що важливіше – формальна чи матеріальна освіта?” Б. Грінченко дотримувався золотої середини. Однак на ранньому етапі на- вчання (молодший шкільний вік) повинна пере- важати мета загального розвитку здібностей ди- тини, забезпечення її готовності серйозно і систематично навчатися далі, тобто формування такої якості особистості, що в сучасній педаго- гічній науці називається “обучаемостью”. Це означало, наприклад, що навчання у по- чатковій школі не може обмежуватись засвоєн- ням навичок читання, письма, рахунку, що значно звужує функції школи, збіднює творчий потенціал учителя, морально та інтелектуально принижує дитину із простого народу. Однієї гра- мотності для сільської дитини мало, вважає Б. Грінченко. Безумовно, необхідні глибокі, сис- тематичні знання з вітчизняної історії, приро- дознавства, землеробства і т.д. Але пріоритет віддається загальнонауковому розвитку дітей якраз на початковому ступені навчання: “Мені здається, що народна школа, зробивши діяль- ність думки тільки засобом сприйняття учнем 4’2013Олексій Неживий 162 К Р А Є З Н А В С Т В О знань, втрачає майже весь свій зміст, що вона за- лишається мертвим закладом… Виховати розум дитини, наскільки це посильно для народної школи, розвинути, зміцнити його, зробити ди- тину придатною до подальшої діяльності – ось завдання народної школи, тому що при сучас- ному стані речей, саме в цій подальшій діяль- ності й полягає вся суть” [8, с. 298]. Загальновідомий факт, що мова є єдиною суб- станцією думки, зумовлює вивчення мови у школі, як першого за значенням предмету. Ма- буть, тому загальнокультурні, психологічні та ме- тодичні аспекти навчання рідної мови найбільше представлені в педагогічній спадщині Б. Грін- ченка. Він неодноразово наголошував, що тільки бездоганне володіння мовою дає дитині засоби для глибокого осягнення дійсності, для виховання і розвитку в педагогічному процесі. Тут підкрес- лимо три важливі положення, на яких будує свою дидактику Б. Грінченко. Перше: не можна розви- вати мовлення у відриві від мислення, як і мис- лення у відриві від розвитку мови. Друге: почат- кове оволодіння рідної мови здійснюється шляхом залучення дитини в доступні їй види діяльності та спілкування. Третє: російська літературна і тільки літературна, а не народна мова залиша- ється в школі не як засіб, а як одна з цілей викла- дання, у якості ж засобу викладання він зміню- ється на український і з його допомогою учні повинні засвоїти великоруську мову” [10, с. 59]. Вірний своїй головній меті життя – засобами освіти виховувати національно свідомих людей, він розпочинає роботу над “Граматкою україн- ської мови”, тобто Букварем для першокласни- ків. У методичній статті, яка називається “До вчителів”, автор написав: “Склав я цю граматку ще року 1888-го, бувши на селі вчителем. Тоді не вільно було друкувати ніяких українських книжок до науки дітям чи дорослим; через те я сам написав усю граматку друкованими літе- рами та й учив по їй читання й писання свою ди- тину і чужих дітей, бажаючи, щоб рідною мовою озивалася до них наука” [10, с. 61-62]. Буквар Б. Грінченка вперше надруковано в Києві 1907 року, а вдруге 1917 року. “Українська граматка” складається з двох частин: букварної і післябукварної, яка називається “Читання після азбуки”. Наприкінці “Української граматки” вмі- щена методична стаття під назвою “До вчите- лів”. Хоча добукварна частина відсутня, але, як видно з методичної статті, вчитель відводив на добукварний період від 10 до 14 днів. Основним змістом роботи на цей період Б. Грінченко вва- жав аналітико-синтетичні вправи та писання елементів малих букв. За його власним твердженням, педагогічний ефект цієї роботи був цілком позитивним: “На- прикінці сієї роботи діти дуже добре розуміли, що слово складається з звуків, цілком вільно від- різняли один звук від другого і навчалися єднати звук зо звуком у склад. Це останнє було найваж- ніше. Кожен учитель знає, що доброму читанню часом дуже довго заважає те, що діти не вміють зливати звук зо звуком, а вимовляють кожний звук окремо. Це неминуче буває тоді, коли по- чати зразу вивчати і звуки і літери” [9, с. 61-62]. При початковому навчанні грамоти вчитель ви- користовував розрізну азбуку, як найзручніший дидактичний матеріал. До всіх уроків слова зде- більшого дібрані “за подобою”, тобто так, щоб відрізнялись вони одне від одного однією бук- вою або одним складом. Щодо алфавіту і правописних норм автор го- ворить: “Я взяв повний український алфавіт з 33 літер, тобто всі ті літери, якими тепер пишуться слова української мови, не викидаючи й літери Ґ, без якої нема змоги обійтись. Правопис, яким написано граматку, – той самий яким пишуться тепер мало не всі вкраїнські часописи й книги і який прийняла для “Словаря украинского языка” Російська Академія Наук” [9, с. 63]. Наголосимо, що правописні норми, вживані Б. Грінченком, стали основою для нового право- пису, а третє видання 1990 року повернуло лі- теру Ґ, цим самим засвідчено правильність і гли- бину розуміння педагогом і лексикографом правописних норм української мови. Заслуговує на увагу й дидактичний матеріал для читання і письмових вправ. Тут переважа- ють зразки народної творчості, особливо при- казки та прислів’я, які мають морально-етичне спрямування і виражають багатовіковий досвід українського народу. Ось деякі з них: матері ні купити, ні заслужити; наша мова – не полова; ба- гато говориш – мало зробиш; коли праве діло, то кажи сміло; хто раз збреше, тому вдруге нема віри; не доведе горілка до добра; наука в ліс не заведе, а з його виведе; хоч чоловік убогий, а слово його чисте; кривда людська боком вила- зить; хліб усьому голова; Україна – наша мати; кожен край має свій звичай. Вправи, дібрані таким чином, що містять зде- більшого лексичний матеріал, добре відомий учням-першокласникам, особливо родинно- Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка 163 побутового характеру, разом з тим враховано аспект національного виховання: “Наша мила Україна – то наш рідний край. Українська мова – наша рідна мова”. Розділ “Читання після азбуки” теж переважно містить фольклорні матеріали: народні пісні, приказки, загадки, байки, оповідання, художні твори Л. Глібова, П. Куліша, Т. Шевченка, власні художні твори. Заключний урок закінчується пророчими словами Великого Кобзаря: Учітеся, брати мої, Учітесь, читайте, І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь. Головним досягненням “Граматки для науки читання і письма” є те, що Б. Грінченко в стра- хітливий час національного гноблення створив якісно новий Буквар і навчав дітей рідної мови, застосувавши при його впорядкуванні норми ук- раїнського правопису, які ґрунтувалися на його традиційно усталені норми. Разом з тим домі- нуючим фактором в доборі дидактичного мате- ріалу став фольклор, що давало змогу навчати дітей рідної мови у її найдосконалішому і най- прекраснішому вияві – народній творчості. Автор Букваря цілком свідомо обрав звуковий аналітико-синтетичній метод навчання грамоти, вдало поєднав навчання грамоті і добукварний період, розробив правильну методику навчання письма, які й тепер використовуються в сучас- ній методиці. У тому ж 1917 році вийшов друком ще один підручник, написаний Б. Грінченком “Рідне слово” (“Українська читанка”) з підзаголовком “Перша після Граматки книга для читання”. Ос- новою для впорядкування стала так звана “На- стина читанка”, над якою працював упродовж 1890 – 1891 років. У короткій передмові до цієї рукописної книги він писав: “Сю книгу написав татко Насті, як вона не могла читати друкова- ного, бо воно дрібне, а в неї боліли очі, та й не було тоді таких українських книжок дитячих, щоб їх могли маленькі діти читати” [10, 61-62]. Справді, за цією книгою, разом з однолітками – селянськими дітьми навчалася донька Настя, прилучалася до українського слова. У читанці “Рідне слово” теж переважають жанри дитячого фольклору, особливо багато пі- сень календарно-обрядової народно-поетичної творчості. Підручник, передусім, реалізував прагнення автора до ідеї національного вихо- вання, яка ґрунтується на традиціях україноз- навства та краєзнавства. Так, спеціальний роз- діл мав назву “Рідний край”, у якому в дохідли- вій для дитячого віку формі розповідається про українську землю: “Наша мова зветься україн- ською мовою. Наша земля зветься Україною. Свою рідну українську мову ми любимо най- більше од усіх мов на світі… Але ми повинні і других усіх людей любити і поважати. А всім другим людям повинні ро- бити добро” [10, 62]. Наголосимо, що написані ці рядки в той час, коли навіть слова “Україна”, “український” були крамольними і заборонялись. За моральними тенденціями тут відчутне бажання бачити свій край вільним від націо- нального гніту, разом з тим, автор не виявляє національної обмеженості, бо вчить любити й поважати всі народи та мови світу. Вихованню національної свідомості сприяли й крилаті ви- слови такого характеру: “Козацькому роду нема переводу”, “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”, “Слава не поляже, а розкаже, що дія- лось в світі”. Серед письменників, твори яких пропону- вали для читання, передусім спадщина Тараса Шевченка, його вірші: “Садок вишневий коло хати”, “Тече вода з-під явора”, “Сирота”, “Весна” (уривок з поеми “Гайдамаки”). Особли- вим шрифтом виділені пророчі слова Кобзаря: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине. Онде люде, наша слава Слава України. Також представлені твори Л. Глібова, Є. Гре- бінки, П. Куліша, М. Коцюбинського, М. Шаш- кевича. Як бачимо, Б. Грінченко в написанні під- ручника орієнтувався на найбільш значні досягнення української літератури для дітей. При створенні цього підручника реалізува- лися широкі можливості міжпредметних зв’яз- ків, комплексний підхід до навчання і виховання особистості молодшого школяра. Ці принципи досягалися завдяки органічному поєднанню на- вчання, читання і розвитку зв’язного мовлення із формуванням основ знань про навколишній світ, людину, суспільство, національним і мо- рально-етичним вихованням. Так, підручник мав спеціальні розділи, що міс- тили художні, народноепічні, художньо-публі- цистичні з елементами наукового стилю тексти 4’2013Олексій Неживий 164 К Р А Є З Н А В С Т В О Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка 165 Джерела та література під назвами: “Свійські та дикі тварини”, “Квіти”, “Рослини”, “Метали”, “Люди”, “Частини люд- ського тіла та людські почуття”, “Дні, години, тижні, місяці, рік”, “Весна, літо, осінь, зима”, “Сім’я та родичі. Людські ім’я та прізвища”, “Рід- ний край”, “Земля та вода”, “Що погано, а що гарно”, “Люди – брати”, “Праця”, “Наука” і т.д. Як бачимо, дидактична основа підручника мала синкретичний характер, що й сприяло створенню для учнів першого класу своєрідного підручника, який являв собою навчально-вихов- ний комплекс. Доступність для вікової категорії учнів-першокласників, естетичне багатство до- сягалося завдяки використанню фольклорних, етнопедагогічних, народознавчих, краєзнавчих джерел, кращих творів художньої літератури для дітей. Все це дає підстави вважати, що підруч- ник “Рідне слово. Українська читанка” разом з тим мав функції і підручника з основ природоз- навства та знайомство з навколишнім світом. Отже, Б. Грінченко ще на рубежі ХХ століття дійшов до висновку, що навчання й виховання учнів початкових класів повинно мати компл- ексний характер і реалізувати гуманістичні та етнічні принципи. Створений ним підручник був органічним продовженням традицій української національно-освітньої думки, де домінуюче зна- чення має світоглядний, етичний та естетичний потенціал народної творчості, етнопедагогіки, народознавства. Цим самим видатний педагог підніс на значно вищий якісний рівень сутність процесу навчання й виховання на його початко- вому етапі. На жаль, починаючи з кінця 1920-х років і цей набуток педагогічної спадщини Б. Грінченка почав знецінюватися і вилучатися з теорії педа- гогіки, практики школи. У підручниках для мо- лодих школярів став переважати вульгарно-со- ціологічний підхід, що ототожнювався з відчуженням школи від національної культури. Прикро, але названі недоліки знаходимо і в дію- чих нині підручниках, отож педагогічне на- дбання Бориса Грінченка особливо актуальне для сучасного написання підручників. 1. Грінченко Б.Д. Народні вчителі і вкраїнська школа. – К.: 1906. – 50 с. 2. Грінченко Б.Д. Оповідання про Євгена Гре- бінку. – С.-Петербург, 1902. – 23 с. 3. Іван Котляревський у документах, спогадах, до- слідженнях. – К.: Дніпро, 1969. – 263 с. 4. Потебня А.А. Эстетика и поэтика. – М.: Искус- ство, 1976. – 614 с. 5. Гринченко Б.Д. На беспросветном пути. – К.: Вік, 1912. – 95 с. 6. Яременко В.В. Борис Грінченко (До 100-річчя з дня народження) // Укр. мова і літ. в школі. – 1963. – №12. – С. 16-25. 7. Грінченко Б.Д. Листи з України Наддніпрян- ської. // Буковина. – 1892. – 26 червня 8. Гринченко Б.Д. Цель народной школы // Рус- ский народный учитель. – 1885. – №5. – С. 295 – 298. 9. Українська граматика до науки читання й письма. – К.: 1917. – 64 с. 10. Неживий О.І. Борис Грінченко: вартовий рід- ного слова. Педагогічна спадщина та проблеми су- часної освіти. – Луганськ: знання, 2003. – 124 с. Алексей Неживой Украиноведческая и краеведческая основа педагогической системы Бориса Гринченка В статье представлен анализ научно-популярных исследований по истории, педагогике выдающегося деятеля украинской духовной культуры Бориса Гринченко, его учебников для младших школьников. Главное внимание уделено объяснению украиноведческой и краеведческой основы, их значения в системе националь- ного образования. Ключевые слова: Борис Гринченко, педагогика. OLeksiy Nezhyvyi Ukrainian and Local Lore Research Basis of Borys Hrinchenko's Pedagogical System The analysis of the semi-popular studios in history and pedagogic, as well as the textbooks for secondary school children by Borys Grinchenko – an outstanding personality of the Ukrainian culture, is shown in the article. The main attention is being paid to distinguishing the Ukrainian and regional oriented background, and its role in the system of national education. Key words: Borys Hrinchenko, pedagogy.

Українознавча і краєзнавча основа педагогічної системи Бориса Грінченка

Institution

Ähnliche Einträge