Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева

Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева

На основі архівних документів розглядається діяльність співробітника радянських органів держбезпеки О.Р. Долгушева, який очолював Управління НКВС по Київській області у період «великого терору»....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2013
Автори: Бажан, О., Золотарьов, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:Краєзнавство
Теми:
Джерелознавчі та біографічні студії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167030
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 233-245. — Бібліогр.: 87 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-167030
record_format dspace
spelling irk-123456789-1670302020-03-14T01:25:40Z Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева Бажан, О. Золотарьов, В. Джерелознавчі та біографічні студії На основі архівних документів розглядається діяльність співробітника радянських органів держбезпеки О.Р. Долгушева, який очолював Управління НКВС по Київській області у період «великого терору». Опираясь на архивные документы, рассматривается деятельность сотрудника советских органов госбезопасности А.Р. Долгушева, который возглавлял Управление НКВД по Киевской области в период «большого террора». On the basis of archive documents the article highlights the activity of a Soviet State Security Body Officer O.R. Dolgushev, who was the head of the National Committee of Inner Affairs in Kyiv region at the times of “great terror”. 2013 Article Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 233-245. — Бібліогр.: 87 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167030 94(476)»1938/1942» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Джерелознавчі та біографічні студії
Джерелознавчі та біографічні студії
spellingShingle Джерелознавчі та біографічні студії
Джерелознавчі та біографічні студії
Бажан, О.
Золотарьов, В.
Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева
Краєзнавство
description На основі архівних документів розглядається діяльність співробітника радянських органів держбезпеки О.Р. Долгушева, який очолював Управління НКВС по Київській області у період «великого терору».
format Article
author Бажан, О.
Золотарьов, В.
author_facet Бажан, О.
Золотарьов, В.
author_sort Бажан, О.
title Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева
title_short Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева
title_full Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева
title_fullStr Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева
title_full_unstemmed Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева
title_sort висуванець миколи єжова або траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки олексія долгушева
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2013
topic_facet Джерелознавчі та біографічні студії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167030
citation_txt Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 233-245. — Бібліогр.: 87 назв. — укр.
series Краєзнавство
work_keys_str_mv AT bažano visuvanecʹmikoliêžovaabotraêktoríâzletutapadínnâkapítanaderžavnoíbezpekioleksíâdolguševa
AT zolotarʹovv visuvanecʹmikoliêžovaabotraêktoríâzletutapadínnâkapítanaderžavnoíbezpekioleksíâdolguševa
first_indexed 2025-07-14T23:35:30Z
last_indexed 2025-07-14T23:35:30Z
_version_ 1837667335421296640
fulltext 233 УДК 94(476)»1938/1942» Олег Бажан ( м. Київ), Вадим Золотарьов (м. Харків) Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева На основі архівних документів розглядається діяльність співробітника радянських органів держбезпеки О.Р. Долгушева, який очолював Управління НКВС по Київській області у період «великого терору». Ключові слова: Олексій Романович Долгушев, НКВС УРСР, місто Київ, «великий терор», «берієвська відлига». Кампанія масових репресій в СРСР 1937- 1938 років, яка увійшла в історію під назвою «єжовщина» (від імені наркома внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова), стала зоряним ча - сом в кар’єрі для багатьох рядових співробітни- ків радянських органів державної безпеки. По- дібно кометам з’явля лися вони на небосхилі вітчизняної історії, полишивши піс - ля себе кривавий слід. Неочікувана поява в другій половині 1938 року на посаді начальника Управління НКВС по Київській області Олексія Романовича Долгушева породили в киян майже ті ж самі відчуття, які трапляються під час наближення космічного тіла до Землі – страх, непередбачуваність долі, наближен - ня життєвих катаклізмів. Подібно швид кості комети, Олексій Долгу- шев за короткий проміжок часу з 1936 р. по 1938 р. стрімко подолав шлях від начальника особливого відділу НКВС аві аційної бригади до керівника силових структур столичної області. Вражає і динаміка отримання ним спеціальних звань: 23 березня 1936 р. – молодший лейтенант держав- ної безпе ки [1]; 17 листопада 1937 р. – лейтенант державної безпеки [2]; 11 квітня 1938 р. – стар- ший лейтенант державної безпеки [3]; 13 червня 1938 р. – капітан державної безпеки [4]. Слід від- значити, що «Положенням про проходження служби начальницького складу Головного уп- равління державної безпеки Народного Коміса- ріату Внутрішніх Справ Союзу РСР» встанов- лювалися строки перебування в кожному званні: молодший лейтенант державної безпеки – 2 роки; лейтенант державної безпеки – 3; старший лейтенант державної безпеки – 3 роки [5]. Ким же була ця людина, яка здійснила най- більш вражаючий злет в історії НКВС УРСР? Вже відомі біографічні відомості про О.Р. Долгу- шева [6] та деякі аспекти його діяльності. Ми ж на підставі раніше недоступних документів спро- буємо відтворити його життєвий шлях, зробивши акцент на діяльності під час «великого терору». Олексій Романович Долгушев народився 13 березня 1902 р. на за- лізничній станції Пачелма Чембар- ського повіту Пензенської губернії в родині зчіплювача вагонів. Батько Роман Никифорович та мати Пела- гея Степанівна ніякого майна, окрім хати, не мали та виховували трьох синів та чотирьох дочок. Закінчивши двокласну залізничну школу на станції Пачелма, Олексій у 1915-918 рр. працював поденним робітником на місцевих бетонному заводі та у залізнично-дорожніх майстернях. Наприкінці 1917 р. – навесні 1918 р. одночасно служив у залізничній Червоній Гвардії. З 1918 р. О.Р. Долгушев пере- йшов в службу експлуатації на станції Пачелма, де працював спочатку приймальником-здаваль- ником потягів, а потім вагарем. У 1922-1924 роках за сумісництвом служив стрільцем час- тини особливого призначення по боротьбі з бан- дитизмом. У 1924 р. був призваний до лав Чер- воної Армії. Після року строкової служби О.Долгушев приймає рішення пов’язати своє майбутнє з армією. У червні 1929 р. парторганіза- цією 45-ї стрілецької дивізії Олексія Романовича прийнято у члени ВКП(б). Півроку потому О.До- лгушева було направлено на роботу в органи ОДПУ [7]. Першою сходинкою в чекістській кар’єрі (з 4 січня 1930 р.) стала по сада помічника Олексій Долгушев. 1930-ті рр. уповноваженого інформаційного відділку Особ- ливого відділу 14-го стрілець кого корпусу в Києві. У той час розпочалися чистки у середо- вищі військових, зумовлені, насамперед, прове- денням колективізації та масовими депортаціями населення, які викликали невдоволення червоно- армійців-вихідців із селян. Відомо, що тільки за три тижні березня 1930 р. у 74 гарнізонах Укра- їнського військового округу (УВО) співробітни- ками ДПУ було зафіксовано 1724 негативних виступи проти колективізації, а з понад 5500 червоноармійських листів родинам та зна йо- мим, які були переглянуті цензорами, лише 1005 містили позитивну інформацію відносно політики радянської влади. Таке вільнодумство в армії спонукало керівництво ОДПУ вдатися до репресій. Лише за 10 діб – з 5 по 15 лютого 1930 р. – в частинах УВО було заарештовано 105 «найбалакучіших” червоноармійців [8]. Про особисті здобутки О.Р. Долгушева в «очищенні» РСЧА від ворожого елемента ми можемо лише здогадуватися, але вже 1 червня 1930 р. він отримав підвищення. Його було при- значено уповноваженим особливого відділу 14-го стрілецького корпусу та за сумісництвом упов- новаженим особливого відділку Київського ок- ружного відділу ДПУ. На новій посаді О. До- лгушев зосередився на реалізації каральної операції під кодовою назвою «Весна» (1930- 1931 рр.) – чистці лав Червоної армії від спеціа- лістів колишньої царської армії. Офіційним мо- тивом для початку масових репресій щодо військових фахівців «старої генерації» стало «викриття» в грудні 1930 року антирадянської військової організації, яка нібито навесні 1931 р. (звідси й назва справи «Весна») очікувала на інтервенцію Антанти. Лише в штабі 14 стрі- лецького корпусу було виявлено 18 членів цієї міфічної організації. Всього ж з числа заареш- тованих Київським оперативним сектором ДПУ судовою трійкою при Колегії ДПУ УРСР 162 чо- ловіка було розстріляно, 266 засуджено до позбавлення волі в концентраційних таборах, 64 піддано адміністративному засланню, 11 об- межено в правах проживання, 13 засуджено умовно [10]. У 1932-1933 рр. О.Долгушев, разом з іншими співробітниками особливого відділу Київського облвідділу ДПУ, докладав зусиль у виконанні плану хлібозаготівель в області, викриваючи різ- номанітні «куркульські та петлюрівські по- встанські організації» [11]. На початку лютого 1933 року О.Р. Долгушев стає оперуповноваже- ним особливого відділу Київського облвідділу ДПУ по 45-му механізованому корпусу. З по- служного списку дізнаємося, що під час роботи в Києві О. Долгушев «виявив себе активним комуністом: був членом осередку ВКП(б) особ- ливого відділу облуправління, де відповідав за культурно-пропагандистську роботу; членом партійного комітету облуправління; на протязі 3-х років керував школою ленінізму оператив- ного складу особливого відділу» [12]. 4 квітня 1934 р. О.Р.Долгушева переводять до Запорізького міського відділу ДПУ на посаду оперуповноваженого особливого відділу 18-ї авіаційної бригади, а вже восени 1934 р. він пе- ребуває у статусі тимчасово виконуючого обов’яз ки начальника цього ж підрозділу. За ре- зультатами перевірки очолюваного ним підроз- ділу у січні 1935 р. наказом наркома внутрішніх справ УСРР В.А. Балицького О.Р. Долгушеву була оголошена подяка зі врученням грошової премії у розмірі 2-х місячного посадового ок- ладу [13]. За таких обставин виглядає дивним той факт, що повноправним керівником особли- вого відділку 18-ї авіаційної бригади він був за- тверджений лише 1 грудня 1935 року. Ймовірно хтось із керівництва центрального апарату в Києві або в Москві мав певні сумніви стосовно його здібностей очолити цей невеликий підроз- діл [14], тому О.Р. Долгушев тривалий час зали- шався у чині молодшого лейтенанта державної безпеки, який не «пасував» посаді керівника ар- мійського особливого відділу. Відзначимо, що на відміну від своїх колег з наркомату та обласних УНКВС співробітники особливих відділів у вій- ськових частинах носили загальноармійські знаки розрізнення з метою полегшення роботи з агентурою. Ось чому О.Р. Долгушев носив форму старшого лейтенанта авіації [15]. У середині 1930-х років на роботу особливих органів в УСРР істотно впливала особиста друж - ба наркома внутрішніх справ Всеволода Балиць- кого з командуючим військами Київського вій- ськового округу Йоном Якіром. В.А. Балицький вимагав, щоб працівники особливих відділів підтримували дружні стосунки з військовими командирами. Траплялися випадки коли на про- хання Й.Е. Якіра, нарком внутрішніх справ УСРР В.А. Балицький усував з посади «незручних че- кістів» [16]. Взагалі В.А. Балицький не вважав роботу особливих відділів занадто складною, неодноразово на оперативних нарадах давав 4’2013Олег Бажан, Вадим Золотарьов 234 К Р А Є З Н А В С Т В О зрозуміти підлеглим, що «в армії все благопо- лучно», «великих справ не має бути», а благо- надійність «ліберала» Й.Е.Якіра не викликає жодних сумнівів [17]. Напевно О.Р. Долгушев добре засвоїв існуючі правила гри, бо вже 26 жовтня 1936 р. він був призначений помічником начальника 5-го від- ділку Особливого відділу Управління державної безпеки (УДБ) НКВС, що обслуговував робіт- ничо-селянську міліцію [18]. «Розробляти» мі- ліціонерів слід було так само обережно, оскільки начальник Управління робітничо-селянської мі- ліції НКВС УСРР М.С. Бачинський входив до найближчого оточення В.А. Балицького. Тому не дивно, що в «епоху» В. Балицького в армії та мі- ліції заарештовували в основному червоноар- мійців і командирів молодшої та середньої ланки за підозрою в троцькізмі. Для стимулю- вання роботи підлеглих новий начальник 5-го відділу УДБ НКВС УРСР (так тепер називався особливий відділ) І.Ю. Купчик запровадив так звану карткову систему, коли враховувалися лише кількісні показники всієї оперативної ро- боти кожного співробітника. Бажаючи отримати якнайбільше плюсів у своїй картці, облік яких вів особисто начальник відділу, чекісти намага- лися завести якнайбільше справ-формулярів і тому вербували будь-кого та заарештовували тих, хто не мав зв’язків [19]. Ситуація різко змінилася у червні 1937 р. у зв’язку призначенням наркомом внутрішніх справ УРСР Ізраїля Леплевського, який активно розпочав масові арешти «учасників військово- фашистської змови в РСЧА» та чистку україн- ського апарату НКВС. Все це не могло не по- значитися на методах роботи О.Р. Долгушева, який з 4 червня 1937 року перейшов у 5-й відді- лок 5-го відділу УДБ НКВС УРСР [20]. Нові часи вимагали нових методів роботи. Очільники НКВС СРСР відкрито закликали підлеглих вда- ватися до тортур під час допитів заарештованих. За спогадами О.Р.Долгушева на оперативній на- раді в серпні 1937 р. заступник наркома внут- рішніх справ СРСР Л.М. Бельський «дав чітку настанову» українським чекістам застосовувати методи фізичного впливу: «шпигун або учасник організації, все рівно він буде розстріляний. Для того, щоб взяти від нього (розгорнуті свідчення – авт.) дайте йому в морду. Чому неможна?»… всі схвально віднеслися до цього. Пам’ятаю, як поступово почалося застосування фізичних ме- тодів впливу. Пішло це з наркомату, а дивлячись на наркомат і області почали застосовувати ці форми слідства… і це стало системою» [21]. Чистка старих кадрів відкрили шлях нагору багатьом рядовим чекістам. Так лише 23 жовтня 1937 р. за поданням начальника 5-го відділу УДБ НКВС УРСР В.М. Блюмана т.в.о. начальників відділків цього підрозділу було затверджено аж 5 чекістів: О.Р. Долгушев, З.М. Тільман, І.І. Гон- чаров, Н.Л. Токман і С.Я. Биков [22]. 19 грудня 1937 р. в житті начальника від- ділку Особового відділу О.Долгушева сталася ще одна знаменна подія – «за зразкове та само- віддане виконання важливіших урядових зав- дань” він був нагороджений орденом Червоної Зірки [23]. Через день всі республіканські газети сповістять своїх читачів: «Учора, 20 грудня, сек- ретар ЦК КП(б)У тов. С.В.Косіор і народний ко- місар внутрішніх справ УРСР тов. І.М. Леплев- ський прийняли групу працівників НКВС УРСР, нагороджених орденами Союзу. У кабінеті народного комісара внутрішніх справ УРСР тов. І.М. Леплевського зібралися працівники на- ркомату тт. Блюман, Самойлов, Долгушев, Пер- цов, Ліфар, Джирін, Коркунов, Борисов, Пригов, Боряченко, нагороджені урядом орденами Союзу за зразкове і самовіддане виконання найважливі- ших завдань. Тепло зустрінутий тов. С.В. Косіор дружньо поздоровив кожного з високою нагоро- дою і радісним святом усіх трудящих – ХХ ро- ковинами славних органів ВЧК – ОДПУ – НКВС. Тов. Косіор побажав дальших успіхів у самовід- даній роботі на користь соціалістичної батьків- щини, в боротьбі проти всіх мерзенних ворогів ра- дянського народу – троцькістсько-бухарінських, буржуазно-націоналістичних – японо- німецьких та інших шпигунів, диверсантів і убивців. При- сутні чекісти-орденоносці сердечно вітали вір- ного соратника великого Сталіна, керівника укра- їнського народу тов. С.В. Косіора і обіцяли йому і народному комісарові тов. І.М. Леплевському з честю виправдати високу нагороду більшовиць- кої партії та радянського уряду” [24]. Отримання державної відзнаки, згідно ста- туту якої нагороджувалися особи за великі за- слуги у справі оборони СРСР та забезпеченні державної безпеки, О. Долгушев пояснював наступним чином: «Працював не погано, хоча набагато не виділявся від інших співробітників. При нагородженні очевидно враховувалась моя партійно-громадська активність в колективі (О.Р. Долгушев крім оперативної роботи вико- нував обов’язки секретаря парторганізації НКВС Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева 235 УРСР – авт.), яка послужила перевагою перед іншими в нагородженні» [25]. Як кавалера Ордену Червоної Зірки О. Дол - гушева у лютому 1938 року було запрошено на вечерю, влаштовану з нагоди приїзду в Україну наркома внутрішніх справ СРСР, генерального комісара держбезпеки Миколи Єжова. Нефор- маль ний захід на квартирі колишнього наркома внутрішніх справ УРСР В. Балицького за участі всіх начальників УНКВС УРСР та співробітників бригади, які супроводжували М. Єжова в Україні неабияк позначився на подальшій долі О. Дол - гушева. Пізніше на зборах партійної організації УДБ Київського обласного управління НКВС у грудні 1938 року свій кар’єрний злет О. Долгу- шев пояснював так: «Як я був висунутий на цю роботу? Коли приїздив сюди тов. Єжов, була влаштована вечеря і на цю вечерю запросили ор- деноносців. Я був тоді начальником відділку та з так званих оперів був один, і ще, здається Кор- кунов. Так ось тоді т. Єжов сказав: «Потрібно ви- сувати молоді кадри. Ось опера. І показує на мене. – Ви опер. Ось опера і мають бути заступ- никами начальників НКВС» [26]. Через декілька днів після банкету, 24 лютого 1938 р., новий нарком внутрішніх справ УРСР, комісар державної безпеки 3-го рангу Олек- сандр Успенський призначив Олексія Долгу- шева т.в.о. начальника 1-го відділу (охорони) НКВС УРСР [27] замість капітана державної безпеки О.Г. Мірош ниченка, який отримав по- саду начальника Онезького виправно-трудового табору НКВС [28]. Згідно свідченням тимча- сово виконуючого обов’язки заступника нарко - ма внутрішніх справ УРСР у лютому–березні 1938 року Олександра Івановича Радзивилов- ського: «Успен ський висунув Долгушева вва- жаючи його кандидатуру прийнятною, як сек- ретаря такої крупної парторганізації та в силу інших об’єктивних даних про Долгушева на основі особової справи, а також і тому, що він персонально привернув до себе симпатії Успен- ського, тобто Успенський вважав, що він (О.До- лгушев – авт.) скромний, працьовитий, чесний та гідний такого висування» [29]. Незабаром, 22 березня 1938 р. Олексій Романович був за- тверджений на цій посаді [30]. Ніколи ще в історії НКВС УРСР начальником відділу УДБ не призначався лейтенант держав- ної безпеки (дорівнював загальновійськовому капітану). Цей підрозділ здійснював роботу по охороні вищих посадових осіб держави, дипло- матичного корпусу та закордонних гостей, а також забезпечував безпеку найбільш значущих громадських заходів (паради, демонстрації, з’їзди). О.Р. Долгушев, як керівник відділу, мав особисто супроводжувати першого секретаря ЦК КП(б)У М.С. Хрущова у всіх поїздках та на всіляких зібраннях. На його роботу не могла не впливати розгорнута на той час в країні кампанія викриття ворогів народу, більшість з яких ні- бито готувала терористичні акти проти керів- ництва республіки. За наказом наркома внутрішніх справ УРСР О.І. Успенського підлеглі активно вибивали із заарештованих свідчення про підготовку теро- ристичного акту проти першого секретаря ЦК КП(б)У М.С. Хрущова. До числа терористів че- кісти записували навіть дітей, про що нарком О. Успенський звітував делегатам ХIV з’їзду КП(б)У у червні 1938 року: «Повинен вам, това- риші, повідомити, що зовсім недавно ми неда- леко від ЦК взяли групу хлопчиків віком від 10 до 14 років, які записували номери машин і шукали номер машини Микити Сергійовича. Пішли за цими хлопчаками. Ці хлопці привели нас до явоч- ної квартири польських шпигунів, яких ми заб ра - ли на цій квартирі. Вони зізналися, що були відправ лені з Польщі відповісти пострілами за роз гром косіорівської банди (у травні 1938 р. колишнього першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора було заарештовано і звинувачено у приналежності до так званої «Польської вій- ськової організації» – авт.) на Україні» [31]. Як стверджував О.Долгушев саме «3-х мі- сячна робота начальником охорони при секре- тарі ЦК КП(б)У М.Хрущова», особиста заслуга у відверненні теракту на очільника республікан- ської парторганізації під час відвідин в квітні 1938 року міста Одеси, успішне забезпечення проведення першотравневої демонстрації в Києві стало підставою для висунення його на посаду керівника Управління НКВС по Київ- ській області (з 20 травня 1938 р. посада керів- ника спецслужб столичної області була вакан- тною у зв’язку з тим, що в.о. начальника УНКВС по Київській області І.А. Шапіро призначено за- ступником наркома внутрішніх справ по неопе- ративним відділам). Призначення 28 травня 1938 р. О.Р. Долгу- шева начальником УНКВС по Київській області [33] за показами колишнього союзного наркома НКВС М. Єжова, відбулося завдяки особистій ре- комендації Олександра Успенського [34]. Обста- 4’2013Олег Бажан, Вадим Золотарьов 236 К Р А Є З Н А В С Т В О вини переходу на нове місце роботи Олексій Ро- манович під час слідства описував наступним чином: «В кінці травня...1938 р. Успенський по- відомив, що я затверджений начальником Київ- ського УНКВС. На мої аргументи, що я не виріс до такої роботи обласного масштабу, що від цього може постраждати робота, він мені за- явив: «Не святі горшки ліплять». Тут під боком наркомат, будуть допомагати, а зараз є рішення ЦК і потрібно працювати. Після ряду наполег- ливих відмов, почалися погрози про те, що від- беруть партійний квиток за відмову боротися з ворогами... і в результаті я був відправлений на роботу в обласне управління» [35]. Переступивши поріг установи по вул. Лип- ській,16 на початку червня 1938 року, новий на- чальник Управління НКВС по Київській області на диво відразу поринув у вир партійного життя міста, області, республіки: «В обласне управ- ління я прибув в червні місяці і майже місяць був задіяний на міській та обласній партконфе- ренції та з’їзді КП(б)У» [36]. Відомо, що під час роботи XIV-го з’їзду КП(б)У [37] 13-18 червня 1938 р, О. Р. Долгушева було обрано кандидатом в члени ЦК КП(б)У. Від омріяного багатьма ко- муністами статусу О. Долгушев нібито відмов- лявся, мотивуючи тим, що робота начальником УНКВС «для мене нова, цю роботу я ще пови- нен опанувати», крім того він вже є членом но- вообраного Київського обкому партії [38]. Разом з тим, надмірна «завантаженість» на посаді очільника обласного управління НКВС не зава- дила О. Долгушеву взяти участь у перших вибо- рах до Верховної Ради УРСР наприкінці червня 1938 pоку і «вибороти» депутатський мандат. Водночас усі біжучі питання функціону- вання структурного підрозділу радянських спецслужб, у той час вирішував капітан дер- жавної безпеки Марк Борисович Спектор, якого з 26 травня 1938 р. було призначено заступни- ком начальника УНКВС по Київській області [39]. Доводиться лише здогадуватися, чому О.І. Успенський віддав перевагу не досвідче- ному чекісту М. Спектору, який ще в 1920 році в якості секретного агента ЧК перебував у Ре- волюційно-повстанській армії Н. Махно, а ма- лодосвідченому О.Р.Долгушеву. Якби там не було, проте перш за все новому начальнику столичного УНКВС довелося роз- биратися зі спадщиною попередників, про що він пізніше згадував так: «Яке становище було в обласному управлінні до моменту мого приходу: 1) за УНКВС було до 5 тисяч заарештованих, при чому 20-30% з них не допитувалися по 2-3 мі- сяці; 2) 300-400 осіб заарештованих по квітневій операції без санкції прокурора; 3) заарештовані утримувалися з порушенням КПК (кримінально- процесуального кодексу – авт.); 4) без розбору застосовувалися до заарештованих фізичні ме- тоди впливу 5) В УНКВС було 40% некомплекту оперативного складу та зовсім не було началь- ників відділів... [40]. Тут особливо впадала в очі березнева операція, здається по білій контрре- волюції. За невірними шпаргалками посадили за одну ніч 500 або 600 чоловік, на яких не було жодних конкретних даних, що викривали їх в злочинах, і людей брали «на розкол». Коли я прийшов, більшу частку цих людей відпустили, оскільки ці люди були помилково заарештовані. Написано, що він білий офіцер, але він в армії не служив. Я пам’ятаю в червні понад 2000 чо- ловік сиділи в тюрмах Київської області, які на протязі 3-4 місяців не були жодного разу допи- тані. І, природно, що весь цей період довелося розбиратися в цій купі арештованих по масовим операціям, які є і на сьогодні. І, природно, що в питаннях слідства весь чекістський апарат був націлений не на розгортання глибокого слідства, а на розкол, а там де розкол не вдавався – на до- кументацію показань свідків. Весь апарат так і працював» [41]. У зв’язку з ситуацією, що склалася, О. До- лгу шев наказав підлеглим «форсувати» слідство та максимально позбутися великої кількості за- арештованих. У ході досудового провадження, перевірки й оцінки доказів, у другій половині 1938 року за не доведеністю у здійсненні зло- чину було звільнено близько 300 осіб, заареш- тованих у лютому-березні 1938 року. Разом з тим О. Долгушев своїми розпоряд- женнями прагнув підкорегувати усталений порядок проведення арештів співробітниками органів держбезпеки. Затримання підозрюваних в антирадянській діяльності мали відбуватися лише на основі складеної довідки на особу, яка підлягає арешту, а не за списками, як це було при колишньому начальнику Управління НКВС по Київській області (31 березня 1935 р. – 29 грудня 1937 р.) Миколі Давидовичу Шарові [42]. Начальник 8 відділу УНКВС по Київській області Соломон Абрамович Альтзіцер ствер- джував: «З приходом Долгушева в УНКВС районам були дані вказівки не проводити само- стійно арештів, а всі матеріали направляти в Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева 237 обласний апарат і обов’язково домагатися сан- кції прокурора» [43]. На одній з перших оперативних нарад О. Дол - гушев заборонив застосування тортур до заареш- тованих та застеріг підлеглих від фальсифікацій справ. Секретарю Управління НКВС по Київ- ській області Мойсею Григоровичу Шапіро та коменданту КОУ (Київського обласного управлін - ня – авт.) Миколі Івановичу Воробйову, началь- никам відділів було рекомендовано щоденно, особливо вночі, перевіряти кабінети, в яких пра- цюють слідчі. « В результаті такого обходу», – свідчив у травні 1940 року начальник відділку 3-го спецвідділу КОУ НКВС М.Г. Шапіро, – «мною було зафіксовано побиття заарештованого Шектманом, на якого, за розпорядженням Долгушева, було накладено стягнення, за нака- зом 5 чи 10 діб арешту» [44]. Як пригадував Іван Гнатович Бабич, який влітку 1938 р. очолював Білоцерківську міжрайонну оперативну слідчу групу, «Долгушев дійсно попереджав, що на за- арештованого потрібно натискати, розвінчувати конкретними фактами його антирадянську діяль - ність, достоменно, що він лаявся, коли дізнався, що в Сквирському районі деякі заарештовані були на конвеєрі і попередив начальника РО (райвідділу – авт.), що судитиме за такі справи. Долгушев особисто обходив камери збирав у кого є скарги. Сам передопитував заарештова- них, особливо осіб, які давали розгорнуті по- кази. Пригадую і такий випадок, що Долгушев на оперативній нараді конкретно звинувачував Півчикова (Ілля Михайлович Півчиков у 1938 р. очолював Білоцерківський р/в НКВС – авт.) та Канцлера (Михайло Савич Канцлер-Волгін – начальника Васильківського р/в НКВС – авт.) за те, що вони створили якусь справу, здається по шкірзаводу і Канцлер був за цю справу за- арештований і притягнутий до суду» [45]. Однак розпочата О. Долгушевим «боротьба» проти тортур та знущань над заарештованими носила позірний характер. Згодом, перебуваючи під слідством, О. Долгушев визнав: «Приводом до необґрунтованих арештів сприяло побиття заарештованих так як застосуванням фізичних методів впливу до заарештованих отримувалися будь-які свідчення. Більше всього застосовува- лися фізичні заходи впливу з боку працівників слідчої групи, які працювали при тюрмі. Керів- ником цієї групи був Клейман, друга слідча група працювала під керівництвом Готкіса, яка також била заарештованих. Окремі працівники також застосовували до заарештованих фізичні засоби впливу, а саме: Коган – колишній началь- ник відділку 2 відділу. По лінії 3 відділу побиття арештованих санкціонувалося Харитоновським – нач. 3 відділу і Цирульницьким – зам. нач. 3 від- ділу. Провина в необґрунтованих арештах насе- лення у більшій своїй частині також лягає на колишніх моїх заступників Спектора та Павли- чева, які повинні були перевіряти наявність ком- прометуючих матеріалів на підлягаючого арешту, а також критично підходити до отриманих пока- зів, але цього не робив ані Спектор, ані Павли- чев, що і давало можливість безкарно проводити необґрунтовані арешти» [46]. За твердженням тодішнього начальника від- ділку 3-го відділу КОУ НКВС Іллі Наумовича Клеймана «Долгушев застосовував особисто за- ходи фізичного впливу. Існувала спеціальна кім- ната для застосування фізичного впливу. Така кімната була і в УНКВС. Особисто я в ній не був, але про неї знали всі. Вона була спеціально об- лаштована для того, щоб в ній можна було гарно «поговорити», і називали її «кімнатою сміху». Облаштування (оббита повстю) її було здійснено ще до Долгушева, але в користуванні вона зна- ходилася і при ньому» [47]. Завдання О.Успенського масово виявляти в Київській області «ворогів народу» спонукала капітана держбезпеки О.Долгушева вдаватися до протиправних дій. «Метод керівництва Дол - гушева був побудований на суцільному маті, безконечній лайці», – зізнавався інспектор при начальнику УНКВС по Київській області мо- лодший лейтенант державної безпеки Костянтин Дмитрович Купирін, – «Якщо не розглядалися справи на заарештованих у судових інстанціях, він викликав мене до себе в кабінет і ображав за те, що в суді провалювалися слідчі справи» [48]. Суголосними в оцінці способів впливу О.Долгу - шева на підлеглих заради виконання завдань республіканського НКВС є твердження началь- ника відділку КОУ НКВС Василя Івановича Варакова: «Погрози арештом і висланням у Дол - гушева були системою. Одного разу я прибув разом з тов. Кагафеловим на доповідь до Долгу- шева. Він у нашій присутності говорив по теле- фону з начальником оперативної групи Клейма- ном, якого лаяв нецензурними словами за те, що він робить мало справ. Завершивши розмову, він звернувся до присутнього в кабінеті Павли- чева (заст. нач. УНКВС по Київської обл. – авт.) і промовив: «Вирушайте в тюрму і скажіть 4’2013Олег Бажан, Вадим Золотарьов 238 К Р А Є З Н А В С Т В О Клейману, якщо він буде давати такими темпами справи, я його відправлю в табір» [49]. Здатність активно діяти продемонструвало нове керівництво УНКВС Київської області у роз- початій ще у лютому 1938 року наркомом внут- рішніх справ УРСР, комісаром державної безпеки 3-го рангу О. Успенським чистці серед україн- ських чекістів. Як агентів української на ці она- лістичної організації репресовано опер уповно- важених І.Барановського, Л.Гурова, І.Серга чова, Ф.Корнелишина, Г.Левицького, командира взводу кавалерійського дивізіону УНКВС Київської області О.Діткова. Помер від тортур на допиті 6 серпня 1938 р. старший інспектор відділу кад- рів К.Можейко [50]. Успішно виконали підлеглі О. Долгушева зав- дання О. Успенського по розгрому в Київській області всіх підозрюваних працівників міліції у діяльності «українського націоналістичного цен- тру”. За задумом наркома, «український націо- налістичний центр” повинен був очолювати ко- лишній начальник київської обласної міліції Олександр Іванович Ряботенко (водночас очо- лював і школу міліції). Слідчі НКВС розвинули думку свого шефа і в груповій справі на україн- ських міліціонерів з’явилися «неспростовні» факти: “Заарештований Ряботенко показує, що він є учасником антирадянської української на- ціоналістичної організації з 1934 р. і був пов’яза- ний з центром цієї організації через колишнього голову Київського облвиконкому Василенка (за- суджений) і військовим штабом організації в особі Капуловського та Борисенко (заарешто- вані). Ряботенко, будучи по своїм переконанням українським націоналістом, проводив антира- дянську націоналістичну роботу в Київській школі міліції […]. Після залишення школи (очо- лив УРСМ УНКВС Донецької області. – Авт.) на його місце був призначений інший націона- ліст Стефанський (засуджений), який продовжив антирадянську націоналістичну роботу до ос- таннього часу. Таким чином Київська школа міліції 10 років була в руках націоналістів […]. Ряботенком завербовані: його колишній заступ- ник по УРСМ Київської області Добржинський, колишній начальник 1 відділення міліції міста Києва Капустян» [51]. У довгому переліку за- арештованих командного та керівного складу міліції (213 осіб), унаслідок “очищення” право - охоронних органів УРСР від «ворожого право - троцькістського та буржуазно-націоналістичного елемента», опинилися начальник 6 відділення міліції м.Києва Белінський, начальник Білоцер- ківського районного відділу міліції Лелеко, начальник Переяславського районного відділу Бондаренко, начальник Чорнобильського відділу Головченко, начальник Димерського відділу Без- молитвенний [52]. Одночасно з погромом української міліції місцеві чекісти продовжували виявляти “шкід- ників”, ”троцькістів”, “націоналістів”, “шпигу- нів”, які засіли в інших державних установах та підприємствах. У середині червня 1938 року співробітники органів держбезпеки Київщини розкрили учасників розгалуженої шпигунської сітки австрійської розвідки в Україні. Серед них кияни – бухгалтер промартілі в м. Григорій Соломонович Аврухін та працівник системи «Заготзерно» Наум Лазаревич Тітенський [53]. На початку липня О.Р.Долгушев наказав провести арешти всіх антирадянських та контр- революційних елементів, які перебували на обліку в УНКВС. Причому підлеглим було по- ставлене «конкретне завдання» – скільки осіб мали заарештувати протягом доби. Наприклад, начальник 4-го (секретно-політичного) відділу П.М.Медведєв отримав контрольну цифру в 37 чоловік. Приблизно такі ж планові показники нав’язувалися іншим начальникам підрозділів. Якщо «контрольні цифри» не виконувалися, то заступник О. Долгушева М.Б.Спектор влашто- вував начальникам відділів суворе повчання [54]. Останні, в свою чергу, попереджали під- леглих, що якщо знайдуть у відділках «стрічки» з надписом «заарештувати», а людина перебу- ває на волі, то вони заарештують вже чекіста. При цьому документальне підтвердження цих записів нікого не цікавило [55]. За таких методів роботи т.в.о. начальника відділку 4-го відділу В.А.Коган встигав оформити за 2 тижні 120 справ [56]. Заступник начальника 3-го (контррозвіду- вального) відділу УДБ УНКВС М.М. Цируль- ницький пізніше визнавав, що, незважаючи на вимогу О.Р.Долгушева не затримувати громадян на основі лише одного свідчення, «ми заареш- товували людей і без показань, і навіть без стрічки (мається на увазі перебування на офі- ційному обліку – авт.). Ми саджали і за липо- вими довідками» [57]. Не лише липові довідки, а й липові протоколи вимагав від підлеглих заступник начальника КОУ НКВС М.Б.Спектор. Одних з них С.Б. Ка- ра фелов згодом жалівся: «приносиш протокол Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева 239 допиту, де представлені свідчення обвинуваче- ного, що мене завербував такий-то і такий-то. Спектор каже: «Пишіть, що завербував не такий- то, а такий-то, що в цьому протоколі обов’язково має бути терор, а без цього протокол нікуди не годиться» [58]. У свою чергу Олексій Долгушев так опису- вав механізм фальсифікацій групових кримі- нальних справ: «Стверджувати, що повністю були створені неіснуючі контрреволюційні ор- ганізації, я такого не можу, але те, що роздували ці організації за рахунок тих, хто заарештову- вався без наявності компрометуючих матеріалів і шляхом застосування до них фізичних заходів впливу, отримував покази їх причетності до контрреволюційних формувань, то це факт. Такі організації були створені на Васильківському шкіряному заводі, у Білій Церкві по Осовіахіму і по Фастову ПОВ. Ці організації були створені колишнім начальником оперслідгрупи Півчико- вим. По Уманській оперслідгрупі була створена надумана українська націоналістична організа- ція Козаченком та Бабичем. Таким чином були створена повстанська організація з партизан по Черкасам Лівшицем, який керував слідством у цій справі. Тут безумовно було здійснено ряд арештів колишніх партизан, на яких МВ (міський відділ – авт.) НКВС не володів ком- прометуючими матеріалами. У Білій Церкві оперслідгрупою, якою керував Бабич, була «ви- крита» контрреволюційна організація в системі Ліспромгоспу» [59]. Повністю усвідомлюючи систему та мас- штаби фабрикації слідчих справ, нарком внут- рішніх справ УРСР О. Успенський настійно радив керівництву УНКВС по Київській області «скомбінувати передачу справ у судові інстан- ції таким чином, щоб справи в найкоротший термін були розглянуті». Згідно зізнанням ко- лишнього заступника начальника УНКВС по Київській облас ті Олександра Ниловича Тро- їцького О. Успен ський «рекомендував» одні й ті ж самі кримінальні справи направляти в різні судові інстанції (на розгляд Особливої наради НКВС, військового трибуналу, військової коле- гії). «Виконуючи цю вказівку Успенського, – свідчив О.Н. Троїцький, – ми виходили не з складу злочину, вчиненого звинуваченим, а з того, в якій судовій інстанції він легше пройде. Так, наприклад, тих хто не визнавав, відмовився або тих арештованих, які могли викрити на- тяжку або прямі фальшування у слідстві по їхнім справам, ми направляли на Особливу на- раду, в той самий час часто-густо справи на менш важливих злочинців направлялися до військо- вого трибуналу чи на військову колегію» [60]. Відчуваючи безкарність та пануючу в країні «правову вакханалію», співробітники органів держбезпеки продовжували пошук ворогів, ди- версантів, терористів у всіх галузях народного господарства. У другій декаді липня 1938 року київськими чекістами на заводах «Ленкузня» та ім. Дзержинського було «знешкоджено» чеську шпигунську резидентуру (заарештовано 9 осіб) на чолі з колишнім офіцером Олександром Вік- торовичем Петрашкевичем [61]. 17 вересня 1938 року НКВС СРСР видав наказ №00606 «Про створення Особливих трі- йок для розгляду справ на арештованих у по- рядку наказів СРСР № 00485 та ін.». З метою якнайшвидшого розгляду слідчих матеріалів на осіб, заарештованих згідно наказів НКВС СРСР №№ 00485, 00439 та 00593 1937 р. та № 202 і 326-1938 р. розпорядчим документом передба- чалося створення при управліннях НКВС країв та областей особливі трійки, на які покладалися функції розгляду вказаних справ. Вечором того дня О. Долгушева було викликано до республі- канського наркомату внутрішніх справ. В ході розмови з О. Успенський заявив О. Долгушеву «що є рішення про створення Трійок при УНКВС для розгляду справ по альбомам, які знаходилися у Москві, отримайте телеграму і підготуйте роботу Трійки, попередньо з’ясу- вавши її склад з М.С. Хрущовим» [62]. Організація підготовки та оформлення справ була покладена на начальника 3-го відділу Семена Кузьмича Бойка. До складу Трійки вхо- дили: начальник УНКВС по Київській області Олексій Долгушев; другий секретар Київського обкому КПУ Тихон Черепін (згодом його замі- нив секретар міськкому Сердюк), тимчасово ви- конуючий обов’язки обласного прокурора Чебан, якого з 19 вересня замінив обласний прокурор Колесников. Обов’язки секретаря Трійки вико- нував начальник 1 спецвідділу обласного управ- ління НКВС Соломон Альтзіцер. Діяльність органу позасудового винесення вироків в Київській області під головуванням О. Долгушева припала на період з 29 серпня 1938 р. до 5 листопада 1938 року. Засідання Трійки головним чином відбувалися вночі. На її засіданнях слухалися справи, підготовлені на- ркоматом НКВС УРСР, обласним управлінням 4’2013Олег Бажан, Вадим Золотарьов 240 К Р А Є З Н А В С Т В О НКВС, Дорожньо-транспортним відділом НКВС Південно-Західної залізної дороги. Порядок роз- гляду справ на Трійці за твердженнями О. До- лгушева виглядав наступним чином: «Для го- лови і членів Трійки складалися повістки, які... були офіційним документом зі стислим викла- дом суті звинувачення. Доповідач озвучував ма- теріали по справі, йому ж задавалися питанням по незрозумілим пунктам звинувачення і він за- читував витримки з показів звинуваченого чи свідка... Слідчі справи на засіданні Трійки, як правило всі не розглядалися і проглядалися лише в тих випадках, коли в процесі доповіді виявлялися які-небудь неточності чи неясності. Зміст самої справи, головним чином поклада- лися на групи, створені для підготовки справ та начальників відділів і мого заступника, які під- писували та затверджували обвинувальний ви- сновок... Технічно проглянути кожну справу по- вністю на засіданні Трійки було неможливо, так як за короткий час було заслухано до 2 тисяч справ, та і порядок існуючий в роботі трійок не був таким, щоб справи повністю проглядалися на засіданні трійки» [63]. «Надмірна завантаженість» у роботі органу позасудового винесення вироків в Київській об- ласті простежуються і на основі довідки тимча- сово виконуючого начальника I спецвідділу НКВС УРСР лейтенанта держбезпеки Андрія Дмитровича Славіна, згідно якої лише у період з 19 по 29 вересня 1938 року кількість засудже- них за наказом № 00606 на Київщині склала 1674 осіб, з них: по 1-й категорії – 1445 чол.; по 2-й – 202 чол. [64] На початок листопада 1938 р. під слідством в органах НКВС Київської області перебувало 330 осіб, із них обвинувачених: у “троцькізмі” – 50 чол.; “українській контрреволюції” – 58 чол.; “польській контрреволюції та шпигунстві” – 65 чол.; “антирадянській агітації” – 85 чол.; шкідництво в колгоспах, радгоспах, підприєм- ствах – 26 чол. [65] Припинення інтенсивної репресивної прак- тики стало помітним лише після прийняття по- станови Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б)У від 17 листопада 1938 р. “Про арешти, прокурор- ський нагляд та проведення слідства”, згідно з якою заборонялися будь-які масові операції, пов’язані з арештом і висланням громадян, вста- новлювалися персональна відповідальність працівників НКВС та прокуратури за кожний не- законний арешт. Офіційному документу переду- вала директива ЦК ВКП(б) за № П 4384 від 14 листопада 1938 р. «Про облік та перевірку в партійних органах відповідальних співробітни- ків НКВС СРСР» за підписом Й. Сталіна, яка ре- комендувала міськкомам, обкомам, крайкомам та ЦК Нацкомпартій вжити відповідні заходи щодо очищення органів НКВС від співробітни- ків, які не заслуговували політичної довіри [66]. Санкціонована вищим політичним керівництвом кампанія по виявленню недоліків та спотворень у діяльності репресивних органів призвела до масової ротації у центральному апараті НКВС СРСР (25 листопада 1938 р. новим наркомом внутрішніх справ СРСР став Л. Берія), усу- ненню від виконання обов’язків майже всіх керівників республіканських, крайових, облас- них УНКВС. Відчуваючи загрозу арешту, нарком внутріш- ніх справ УРСР О.І. Успенський ввечері 14 лис- топада 1938 р. у своєму робочому кабінеті зали- шив записку: «Прощавайте всі мої добрі товариші! Труп мій шукайте, якщо він потрібен, в Дніпрі. Так вірніше – застрелитися і у воду… без осічки. Люшковим [67] не був ніколи! Успенський» після чого зник [68]. Протягом наступних двох днів після втечі на- ркома були заарештовані люди з його найближ- чого оточення: заступник наркома О.О. Яралянц; начальник УНКВС по Одеській області П.П. Ки- сельов; начальник УНКВС Житомирській об- ласті Г.М. В’яткін; начальник УНКВС по Кам’янець-Подільській області І.А. Жабрєв; заступник начальника УНКВС по Київській області О.Н. Троїцький; начальник секретаріату НКВС УРСР М.Ф. Захаров та його заступник М.С. Тушев; начальник Чорноморського мор- ського відділу НКВС Д.А. Перцов. Першої хвилі арештів членів так званої команди опального на- ркома Олексію Долгушеву вдалося уникнути. Напевно на той час на Лубянці О. Долгушева ще не вважали «людиною Успенського». Психологічним підґрунтям для майбутнього арешту О. Долгушева слугували партійні збори УНКВС по Київській області, які відбулися 14-16 грудня 1938 року (витяг партійних зборів згодом буде залучено до матеріалів криміналь- ної справи). На закритому зібранні О. Долгу- шева було піддано критиці за застосування не- припустимих методів у керівництві структурним підрозділом НКВС. Чекісти, які знали О.Р. Дол - гушева до висування на керівну роботу, відзна- чали разючі зміни в його поведінці: «Був чесним Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева 241 комуністом, був у партійному комітеті, завжди доповідав про конфліктні справи, і ніхто не бачив в ньому того, що ми помічаємо останнім часом тут. Він цілком змінився [69] … виріс швидко та почав дивитися зверху на роботу та людей» [70]. Вказували колеги і на бруталь- ність начальника столичного УНКВС [71]: «т. Долгушев спілкувався винятково грубо з на- чальниками відділів, а ще гірше з рядовими співробітниками. Від Долгушева переймали на- чальники відділів, а звідси залякування, від- сутність критики та партійності при проведенні справ» [72]. Деяких підлеглих Олексій Романо- вич, за свідченням очевидців, інколи доводив до сліз [73]. На закиди про існуючі проблеми у взаємос- тосунках між керівництвом та підлеглими О.Р.Долгушев перед партійцями мусив виправ- довуватися: «...що стосується грубості – еле- менти без сумнівів були... Ця обставина лиш- ній раз говорить про те, що нам потрібно чиститися по лінії кадрів...» [74]; «що сто- сується непривітного погляду, як тут один казав, – я взагалі така людина. Так що це не по- казник ставлення до людей» [75]. Разом з тим, О. Долгушев публічно визнав неефективною роботу керівного складу Управ- ління НКВС по недопущенню фізичних мето- дів впливу до арештованих: «Стосовно викрив- лень. Звісно скільки по цьому питанню не говорили, але треба прямо сказати, що зі сто- рони працівників ... не було сигналів, а началь- ники відділів і я, як керівник Управління, гли- бинно цього питання не контролювали. Цікавилися чи все у вас у порядку, чи не чіпа- ють арештованих. Ні не чіпають, а питання до глибини не проконтролювали, а нині виявля- ється, що до останніх днів ці викривлення мали місце. Це лишній раз говорить про те, що ми розпустились на примітивних методах слідства самі закривали завісу на всі ці неподобства і я кажу повинні нести відповідальність всі ми в першу чергу – я» [76]. Перед учасниками партзборів О. Долгушев намагався всіляко дистанціюватися від збіглого наркома: «Всі хочуть отримати різку і пози- тивну відповідь: чи знав я про ворожу діяльність Успенського і чи проводив я свідомо ворожу діяльність в Київському обласному управлінні. Я вже говорив і повторюю ще раз – жодного сві- домого факту тої ворожої діяльності, яка прово- дилася в органах НКВС, зокрема у Київській області – я особисто не знав. Але разом з тим, зараз, аналізуючи факти і явища, які мали місце в органах НКВС, приходиш до такого висновку, що інколи багатьох з нас використовували всліпу... [77] У мене особисто з Успенським нія- ких особистих зв’язків і стосунків не було, крім одного «єсть, буде виконано». Всі напевно вже чули та знають стиль роботи Успенського: окрик та лайка… Кожна зустріч стосовно мене була така: «Ви нічого не робите. У вас нічого немає. У вас немає агентурних розробок. У вас немає справ по слідству. У вас немає організацій». У мене єдина відповідь завжди була такою: «До мене посадили тисячами, слід розбиратися», що зрозуміло викликало злість в Успенського. Це було на очах всього керівного складу наркомату. Останнім часом почалися розмови: «Ви не справляєтеся зі своєю роботою». Його улюбле- ним виразом був: «Партія з вами зробила вели- кий експеримент». Перед Жовтневими святами ставилося пи- тання про зняття мене з роботи та переведення на роботу до міліції як такого, що не виправдав себе по оперативній роботі – не було справ, не було великих організацій. Зі мною з цього при- воду велися розмови. Я від цього категорично відмовлявся, говорив, що буду з цього приводу розмовляти з Микитою Сергійовичем, після чого він сказав: «Я сам переговорю і потім вам повідомлю». Так це і лишилося» [78]. Рішуче заперечував О.Р. Долгушев звинува- чення в антисемітизмі, що нібито виражався в утисках по службі чекістів-євреїв. Мовляв на- ціональність тут ні до чого, а на співробітників був матеріал, що компрометує, та підкреслю- вав, що до його приходу в столичне УНКВС тут була «дуже незначна кількість євреїв, а зараз в апараті облуправління майже 50% євреїв» [79]. 13 січня 1939 р. О.Р. Долгушев був знятий з роботи [80]. Така ж доля протягом двох днів спіткала всіх без винятку українських началь- ників обласних УНКВС, які були призначені О.І. Успенським: вінницького – І.М. Корабльо - ва; ворошиловградського Г.І. Коркунова; дні п- ро петровського П.А. Коркіна; миколаївського – П.В. Карамишева; полтавського О.О. Волкова; сталінського П.В. Чистова; харківського – Г.М. Кобизєва. Більшість з них потрапили за грати. Телеграма про арешт О.Долгушева за підпи- сом наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берія з 4’2013Олег Бажан, Вадим Золотарьов 242 К Р А Є З Н А В С Т В О врученням особисто виконуючому обов’язки наркома внутрішніх справ УРСР Амаяку Кобу- лову надійшла до Києва 17 січня 1939 року о 17 годині 02 хвилини. Наступного дня у помеш- канні О. Долгушева по вул. Левашевській, 36а, квартира 10 було проведено обшук, а самого гос- подаря заарештовано. Декількома днями поспіль санкцію на арешт О. Долгушева та утримання його під вартою схвалили військовий прокурор прикордонних та внутрішніх військ УРСР, вій- ськовий юрист 1-го рангу Морозов та перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов [81]. На виконання рішень Кремля по «відновленню со- ціалістичної законності» 3 лютого 1939 р. пле- нум Київського обкому КП(б)У, заслухав пові- домлення М. Хрущова, прийняв рішення про виключення колишнього начальника Управління НКВС по Київській області Олексія Долгушева зі складу членів бюро та членів пленуму обкому КП(б)У як «ворога народу» [82]. Підстави для арешту колишнього очільника УНКВС по Київській області на думку особли- воуповноваженого НКВС УРСР лейтенанта дер- жбезпеки Олексія Михайловича Твердохлібенка «полягали в тому, що він порушив наказ на- ркома НКВС СРСР, який забороняв розгляд справ на співробітників НКВС особливими трій- ками, в результаті цього порушення було засуд- жено по 1-й категорії 11 співробітників НКВС, керував спільно з ворогом народу Успенським ворожою діяльністю»[83]. На протязі слідства, яке тривало з січня до ве- ресня 1939 року, О. Долгушев своєї вини не ви- знав. 28 лютого 1940 року слідча справа по зви- нуваченню О. Долгушева за ст. 54-1 «б», 54-7, 54-11 КК УРСР (участь в антирадянській змов- ницькій організації в органах НКВС) згідно рі- шення Головної Військової прокуратури УРСР була надіслана у слідчу частину Управління дер- жбезпеки МВС УРСР для проведення додатко- вих слідчих дій [84]. Після довгої низки дорос- лідування, яке тривало 3 місяці, старший слідчий слід частини УДБ НКВС УРСР молод- ший лейтенант держбезпеки Михайло Абрамо- вич Точілкін зміст обвинувачувального виснов - ку у слідчій справі стосовно О. Долгушева залишив без змін. Проте військовий трибунал військ НКВС Київського округу у ході засідання 10-13 серпня 1940 року відхилив звинувачення О. Долгушеву за ст.ст. 54-1 «а», 54-7, 54-11 КК УРСР і засудив його на 7 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з позбавленням звання «капітана держбезпеки» на підставі статті 206-17 п. «а» КК УРСР [85]. Рішення спеціального суду у кримінальній справі О. Долгушева наприкінці листопада 1940 року військовою прокуратурою Прикордонних та військ НКВС був опротестований у зв’язку з тим, що «вирок Трибунала, за яким Долгушев по контрреволюційним звинуваченням виправда- ний, є неправильним так як винесений по явно нерозслідованій справі». З другої декади грудня 1940 року розпоча- лися нові допити в’язня камери № 43 внутріш- ньої тюрми міста Києва. О. Долгушев вперто відмовлявся визнати себе учасником контрре- волюційної організації, яку очолювали в орга- нах НКВС УРСР спочатку І. Леплевський, а потім О. Успен ський. 13 січня 1941 року слід- ство у справі О. Долгушева було закінчено. Старший слідчий слідчастини УДБ НКВС УРСР М. Точілкін у черговий раз висунув звинувачення О. Долгушеву, опираючись на ст. 54-1 «а», 54-7, 54-11 КК УРСР. 27 лютого 1941 року Військовий трибунал військ НКВС Київського округу після повторного розгляду справи знову засудив О. Долгушева згідно стат - ті 206-17 КК УРСР на 10 років ув’язнення. Реагуючи на протест Прокуратури СРСР сто- совно «м’якого» вироку, винесеного військовим трибуналом військ НКВС, пленум Верховного Суду 12 серпня 1941 року ухвалив постанову, згідно якої справу О. Долгушева було «передано на нове розслідування». У квітні 1942 року Олексія Долгушева, який відбував покарання у 12-му табірному відділенні СЕВУРАЛЛАГА НКВС (м. Ірбіт) було доправлено до Свердлов- ської тюрми №1 у розпорядження військового трибуналу військ НКВС Уральського округу. 21 травня 1942 року на закритому судовому за- сіданні військового трибуналу військ НКВС Уральського округу О. Долгушева за допущені «явні викривлення революційної законності, які призвели до важких наслідків, а саме: незва- жаючи на директиви НКВС СРСР, які заборо- няють розгляд в позасудовому порядку справ на спеціалістів та співробітників органів і військ НКВС, Долгушев будучи головою особливої трійки розглянув близько 40 справ цієї катего- рії, всі звинувачені по вказаним справам були засуджені до ВМП і вироки приведені до вико- нання... «засудив до розстрілу. У той самий день військова колегія Верховного Суду СРСР оскар- жила вирок спеціального суду, прийнявши Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева 243 1. Архів Управління Міністерства внутрішніх справ по Харківській області ( далі – АУМВС ХО). Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 182 від 23 березня 1936 року. 2. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 2226 від 17 листопада 1937 року. 3. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 887 від 11 квітня 1938 року. 4. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 1473 від 13 червня 1938 року. 5. Лубянка: Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–НКГБ– МГБ–МВД–КГБ. 1917-1991. Справочник/ Авт. сост. А.И.Кокурин, Н.В.Петров. – М.: МФД, 2003. – С.554. 6. Шаповал Ю.І., Пристайко В.І., Золотарьов В.А. ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи. – К.: Абрис, 1997. – С. 462-463; Петров Н.В., Скор- кин К.В. Кто руководил НКВД, 1934-1941: Справоч- ник. – М.: Звенья,1999. – С.178. 7. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ), ф.64, спр. 2999, арк. 6-7. 8. Гриневич Л. Військове будівництво в Радян- ській Україні (1917 – початок 30-х років ХХ ст.) // Історія українського війська (1917-1995). – Львів: Світ, 1996 – С. 284-285. 9. Обвинувальний висновок у справі «Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організа- ції» у частинах Київського гарнізону (справа «Весна»), ліквідованої органами ДПУ УСРР у 1930- 1931 рр. 26 травня 1931 р. // З архівів ВУЧК–ГПУ– НКВД–КГБ. – 2002. - № 1. – С. 346. 10. Статистичне зведення щодо осіб, рішення сто- совно яких за справою «Весна» прийняла Судова трійка при Колегії ДПУ УСРР 10 червня 1931 р. // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – 2002. – № 2. – С.306. 11. ГДА СБУ, м. Дніпропетровськ, спр. 4904, арк. 3-4. 12. ГДА СБУ, ф.64, спр.2999, арк.2. 13. Там само. 14. Авторам поки що не вдалося з’ясувати штатний розклад особливого відділу 18-ї авіаційної бригади, але за аналогією з особливим відділом 43-ї авіацій- ної бригади, можна припустити, що там працювало 4 чекіста. 15. Воронов В.Ю., Шишкин А.И. НКВД СССР: структура, руководящий состав, форма одежды, знаки различия 1934-1937 гг. – М.:ООО Издатель- ский дом «Русская разведка», 2005. – С.145-148. 16. Шаповал Ю.І., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. – К.: Стилос, 2002. – С. 282. 17. ГДА СБУ, ф.5, спр. 43296-фп, арк.34. 18. ГДА СБУ, ф.64, спр. 2999, арк.22. 19. ГДА СБУ, ф.5, спр. 43296-фп, арк.113. 20. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 428 від 4 червня 1937 року. 21. ГДА СБУ, ф.16, оп.31, спр.95, арк. 205-206. 22. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС УРСР № 398 від 23 жовтня 1937 року. 23. Правда. – 1937. – 20 декабря. 24. Комуніст (Київ). – 1937. – 21 грудня. 25. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 1, арк. 121. 26. ГДА СБУ, ф.16, оп. 31, спр.95, арк.219. 27. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС УРСР № 48 від 24 лютого 1938 року. 28. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 612 від 17 березня 1938 року. 29. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 2, арк. 18. 30. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 649 від 22 березня 1938 року. 31. Центральний державний архів громадських об’єднань України ( далі – ЦДАГО України), ф.1, оп. 1, спр. 544, арк. 481-482. 32. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 4, арк. 120. 33. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 1312 від 28 травня 1938 року. 34. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 2, арк. 5. 35.Там само, т.1, арк. 126. 36. Там само. 37. ЦДАГО України, ф.1, оп.1, спр. 558, арк. 197. 38. Там само, спр. 544, арк. 385-386. 4’2013Олег Бажан, Вадим Золотарьов 244 К Р А Є З Н А В С Т В О ухвалу такого змісту: «Виходячи з особистості засудженого, не знаходячи на теперішній час не- обхідності в застосуванні до Долгушева вищої міри покарання це покарання замінити позбав- ленням волі на 10 років у виправно-трудових та- борах з поразкою у правах» [86]. Відомо, що після відбуття терміну покарання Олексій Романович Долгушев проживав у рідній Пачелмі – селищі міського типу, адміністратив- ному центрі Пачелмського району Пензенської області, де й помер у 1973 році [87]. Доля О. Р. Долгушева є наглядним прикладом людини-гвинтика, «слухняної обслуги» сталін- ського тоталітарного режиму, якої з легкістю по- збувається авторитарна система після виконання специфічних функцій. Джерела та література Висуванець Миколи Єжова або Траєкторія злету та падіння капітана державної безпеки Олексія Долгушева 245 39. АУМВС ХО. Колекція документів. Наказ НКВС СРСР № 303 від 26 травня 1938 року. 40. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 1, арк. 127. 41. Там само, ф.16, оп.31, спр. 95, арк. 202-203. 42. Там само, спр. 38237, т. 2, арк. 284. 43. Там само, т. 4. арк. 125. 44. Там само, т. 2, арк. 284. 45. Там само, т. 4, арк. 94. 46. Там само, т. 1, арк. 100. 47. Там само, т. 4, арк. 124. 48. Там само, т. 1, арк. 161. 49. Там само, арк. 180. 50. Органи державної безпеки Київщини у фото- графіях та документах (1919-1991). – К., 2004. – С. 169-171. 51. ДА СБУ, ф.16, оп. 32, спр. 71, арк. 55-61. 52. Там само, арк. 281, 286. 53. Там само, оп. 31, спр. 15, арк.178-184. 54. Там само, спр.95, арк. 359-360. 55. Там само, арк. 61. 56. Там само, арк. 63. 57. Там само, арк. 12. 58. Там само, арк. 48-49. 59. Там само, спр. 38237, т. 1, арк. 122. 60. Там само, арк. 216-217. 61. Там само, ф. 16, оп. 31, спр. 11, арк. 185-189. 62. Там само, спр. 38237, т. 1, арк. 133. 63. Там само, т. 2, арк. 52-54, 60. 64. Там само, ф. 16, оп. 31, спр. 92 (1951 р.), арк. 10. 65. Там само, оп. 32, спр. 71, арк. 18. 66. Лубянка, Сталин и Главное управление госбе- зопасности НКВД. Архив Сталина. Документы выс- ших органов партийной и государственной власти. 1937-1938. – М., 2004. – С. 604-606. 67. Начальник УНКВС по Далеко-Східному краю Г.С. Люшков 13 червня 1938 р. втік до Японії. 68. ГДА СБУ, ф.16, оп.1, спр. 80, арк. 1. 69. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 1, спр. 544, арк. 254. 70. Там само, арк. 5. 71. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 95, арк. 242. 72. Там само, арк. 4. 73. Там само, арк. 52. 74. Там само, спр. 38237, т. 1, арк. 305. 75. ЦДАГО України, ф. 1,оп. 1, спр. 544, арк. 222. 76. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 1, арк. 312-313. 77. Там само, арк. 307. 78. Там само, ф. 16, оп. 31, спр. 95, арк. 219-220. 79. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 1, спр. 544, арк. 214. 80. АУМВС ХО. Еолекція документів. Наказ НКВС УРСР № 118 від 13 січня 1939 року. 81. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 1, арк. 20. 82. Органи державної безпеки Київщини (1917- 2008) у фотографіях та документах. – К., 2008. – С. 244. 83. ГДА СБУ, спр. 38237, т. 1, арк. 1-3, 5. 84. Там само, т. 2, арк. 1. 85. Там само, т. 3, арк. 73. 86. Там само, т. 4, арк. 207 зв. 87. Органи державної безпеки Київщини (1917- 2008) у фотографіях і документах /авт.упорядник О.І.Шевченко. – К.: Друкарня Діапринт, 2008. – С. 395. Олег Бажан, Вадим Золотарев Выдвиженец Николая Ежова или Траектория взлета и падения капитана государственной безопасности Алексея Долгушева Опираясь на архивные документы, рассматривается деяльность сотрудника советских органов госбе- зопасности А.Р. Долгушева, который возглавлял Управление НКВД по Киевской области в период «боль- шого террора». Ключевые слова: Алексей Романович Долгушев, НКВД УССР, город Киев, «большой террор», «бериевская оттепель». Oleg Bazhan, Vadym Zolotariov Mykola Yezhov’s Protégé or Trajectory of State Security Captain Oleksiy Dolgushev’s Rise and Fall On the basis of archive documents the article highlights the activity of a Soviet State Security Body Officer O.R. Dol- gushev, who was the head of the National Committee of Inner Affairs in Kyiv region at the times of “great terror”. Key words: Oleksiy Dolgushev, National Committee of Inner Affairs of the Ukrainian Soviet Socialist Republic, Kyiv, “great terror”. “Beriia’s thaw”.

Схожі ресурси