Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Жидецька, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Наукова інформація
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167034
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області / О. Жидецька // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 255-258. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-167034
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1670342020-03-14T01:25:58Z Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області Жидецька, О. Наукова інформація 2013 Article Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області / О. Жидецька // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 255-258. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167034 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукова інформація Наукова інформація
spellingShingle	Наукова інформація Наукова інформація Жидецька, О. Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області Краєзнавство
format	Article
author	Жидецька, О.
author_facet	Жидецька, О.
author_sort	Жидецька, О.
title	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області
title_short	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області
title_full	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області
title_fullStr	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області
title_full_unstemmed	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області
title_sort	архітектурне обличчя міста олександрівська луганської області
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Наукова інформація
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167034
citation_txt	Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області / О. Жидецька // Краєзнавство. — 2013. — № 4. — С. 255-258. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT židecʹkao arhítekturneobliččâmístaoleksandrívsʹkalugansʹkoíoblastí
first_indexed	2025-07-14T23:36:18Z
last_indexed	2025-07-14T23:36:18Z
_version_	1837667382768697344
fulltext	254 Наукова інформація 255 Олена Жидецька (м. Київ) Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області В одному з попередніх номерів журналу «Кра- єзнавство» ми писали про проекти, зорієнтовані на краєзнавчі дослідження, що започатковані в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного. Наймасштаб- нішим є соціально-бібліотечний проект «Історія малих міст України», в рамках якого проводяться наукові заходи з вивчення історії малих міст і міс- течок, їх культури, архітектурних пам’яток, роз- витку регіонального краєзнавства, збереження культурного надбання держави та пошукова ро- бота з дослідження наявної в бібліотеці джерель- ної бази з історії малих міст України. Під час засідання, присвяченого м. Олексан- дрівську Луганської області, «спливли» деякі нові факти.На думку дослідників, архітектурна спе- цифіка вивчення спадщини Олександрівська за- слуговує на більш ретельну увагу, оскільки це одне з небагатьох міст східного регіону України, де ще збереглася історична пам’ять про минуле. Історія населеного пункту відображена в числен- них розпорошених джерелах, але її дослідженню не приділялося значної уваги, тому на сьогодні існує низка білих плям в історії Олександрівська і «Олександрівського панського маєтку». Серед учасників заходу був присутній канди- дат архітектури, доцент, співробітник відділу пам’яткоохоронних досліджень південного ре- гіону НДІ пам’яткоохоронних досліджень, який займається вивченням архітектурної спадщини Південно-Східної України Олександр Харлан. Він представив матеріали своїх початкових до- сліджень, що проливають світло на історію ви- никнення та існування міста, архітектурно-міс- тобудівні особливості його окремих споруд. Посилаючись на відомого дослідника Катери- нославщини ХІХ ст. – Феодосія Макаревського – науковець зазначив, що територія сучасного місця розташування Олександрівська (після руй- нування Запорозької Січі в 1775 р.) потрапила до рангової дачі капітана Бахмутського Волоського гусарського полку Олександра Юзбаша1. Роки життя його невідомі. Через тривалу хворобу пер- шому господарю земель не вдалося належним чином упорядкувати місцевість та нову слободу. З приводу подальшої долі населеного пункту існують різні міркування. У того ж самого Ф. Макаревського вказано, що після смерті Олек- сандра Юзбаша слобода потрапила до земель відставного бригадира Костянтина Миколайо- вича Юзбаша (1724-1802 рр.). Не зовсім зрозу- міло, коли саме до нього слобода потрапила у власність, але є відомості, що саме він у 1783 р. розпочав клопотання про будівництво Свято- Вознесенської церкви в слободі Олександрівці. На підставі досліджень Олександра Харлана, із території слобідської землі Костянтином Юзбашем було відмежовано ділянку, на якій розпочалося будівництво дерев’яного храму на честь Вознесіння Христова (місце будівництва церкви було освячено наприкінці 1785 р., спо- руду повністю збудовано в 1790 р., освячено храм у 1791 р.). Са ме 1791 р. вважається роком заснування церкви. Про заснування ж панського маєтку науковець поки що не знайшов ніяких відомостей. Він зазна- чив, що існує кілька думок з приводу року засну- вання, хоча жодна не підтверджена документально. Плутанина поки що існує й з часом заснування са- мого поселення, оскільки дослідники ігнорують рік отримання земель під рангову дачу, вказуючи про більш раннє виникнення помешкань на тере- нах майбутньої Олександрівки (окрім існування ві- ро гідних запорозьких зимівників). Краєзнавці та - кож вказують на наявність дерев’яної споруди «ба рачного» типу, нібито збудованої в 1754-1756 рр. Костянтином Юзбашем і зруйнованої в 1772 р. Олександром Юзбашем під час будівництва ма- єтку. Вірогідно, що після смерті Костянтина Ми- колайовича маєток отримав у спадщину його родич. Дослідники припускають, що його звали Олександр або Олексій. До того ж у краєзнавчих працях фігурують згадки про перших поселенців слободи – 18 сімей засланців із центральних ре- гіонів Росії. Усі ці факти потребують вивчення. До комплексу садиби Юзбаша входять: буди- нок господаря з господарськими будівлями (каретна, кухня, будинок для прислуги), кам’яна огорожа, Свято-Вознесенський храм, будинок управляючого маєтком, сад за річкою Лугань. 1 Юзбаши – вихідці із сербських Граничарів в Австро-Угорській імперії, одні з перших військових поселенців Слов’яносербії. Колишній будинок господаря з флігелями й господарськими будівлями (Головний будинок). Садибний комплекс – пам’ятка містобудів ництва та архітектури (охор. № 312). Головний будинок – пам’ятка архітектури національного значення. На жаль, у відомих пам’яткоохоронних пра- цях помилку допущено щодо датування пам’ят - ки – друга половина XVIII ст. За основу взято дату, влаштовану на фронтоні північного фасаду – 1772 рік. Пізніше її повторюють безліч дослід- ників. Скоріше за все, вказана дата є роком за- снування поселення Олександрівка. Ансамбль садиби складається з двох частин, розділених нині вулицею і бульваром. Головна будівля ансамблю – панський будинок з двома невеликими флігелями, що розташовувались на одній повздовжній вісі з будинком. Східний флі- гель сполучений з будівлею відкритою колона- дою, західний флігель сполучався таким же чином, проте західна колонада нині зруйнована. Будинок двоповерховий, потинькований, прямо- кутний у плані. Збудований у суворій і лаконіч- ній манері, характерній для архітектури раннього класицизму. Кути розкреповані пілястрами, пер- ший ярус бічних фасадів оброблено рустом, вер- тикальне членування підкреслено тягами. Го- ловний і парковий фасади мають шестиколонні портики (на головному – іонічного ордера, на парковому – коринфського), доповнені в другому поверсі балконами. Будинок знаходився в парку, який на сьогодні спотворено. Флігелі збудовано одночасно з будинком. Вони цегляні, одноповерхові. Західний абсо- лютно перебудований. Східний флігель голов- ним фасадом виходить на вулицю. До нього примикає огорожа. Він потинькований, прямо- кутний у плані, вирішений у стилі класицизму. Центральна частина головного фасаду оброблена рустом, вхід підкреслено напівциркульною аркою. Гладкі поверхні стін відтіняють неглибокі напівциркульні ніші. Садиба оточена цегляною огорожею з масив- ними пілонами воріт, має чіткий ритм аркових ніш, розділених виступами плоских пілонів. До огорожі включено невелику одноповерхову пря- мокутну в плані будівлю службового призна- чення. Господарська частина зводилася одночасно з панським будинком, але в стороні від нього. Свято-Вознесенський храм. У північній час- тині комплексу садиби розташовується кам’яна церква з майданом (нинішня адреса: Красна площа, 50). Храм зведений у 1849 р. на кошти штабс-капітана гвардії М. Сомова і його дру- жини. Храм збудовано замість старого де- рев’яного, проте на новому місці (додаткового дослідження потребує локалізація місця розмі- щення дерев’яної споруди храму та архітек- турно-містобудівні особливості першої церкви). Це найстаріша на сьогодні будівля м. Олексан- дрівська, збудована за єпархіальними зразками з використанням стилістичних особливостей ру- сько-візантійських традицій. Церква – пам’ятка архітектури місцевого зна- чення. Вівтарна частина храму припадає на го- ловну вісь будинку господаря. Вірогідно, місце будівництва головної споруди садиби навмисно підпорядкували вже існуючому тоді храму. Споруда цегляна, потинькована, трьохчастна, чотиристовпна, п’ятиглава. Центральний простір перекрито куполом на високому циліндричному барабані, у кутах височіють декоративні баш- точки-дзвінички. Перспективні портали входів обрамлені півколонами. Абрис та декор аттиків імітує килевидні позакомарні покриття. На цен- тральному світловому барабані вузькі віконні от- вори перемежаються зі схожими за формою пласкими нішами. Центральну баню і чотири декоративних вер - хи увінчано цибулеподібними маківками. Деко- ративні маківки влаштовано над західним (вхід- ним) та східним (вівтарним) притворами. Аттики південного фасаду, що орієнтований на головний фасад маєткового будинку, прикрашено меда- льйонами з тематичними барельєфами. З площини фасадів вирізняються декоративні деталі, пофарбовані білою фарбою, що додає ви- шуканості й урочистості. Навколо церкви існує восьмигранна у плані цегляна огорожа в псевдоготичному стилі з двома приміщеннями причту і башточками з боків брами (головний вхід до церковного по- двір’я розміщується по вісі схід-захід). Її збудо- вано наприкінці ХІХ ст. Особливу урочистість огорожі надають витончені башточки, що влаш- товані над кожним стовпом, їх увінчують стріль- часті завершення з невеличкими хрестиками. Із заходу, півдня й півночі влаштовано входи з дверима, оббитими металевими пластинами. У наш час фасади дверей доповнено чеканеними щитами із зображеннями святих. В інтер’єрі збереглися автентичні розписи, ви- конані фрагментарно (у парусах і на стовпах). Живопис було розчищено в 2003 р. та поновлено обрамлення навколо образів. Автентичний іко- ностас не зберігся. Існуючий нині дерев’яний іконостас виготовлено у післявоєнний час. 4’2013Олена Жидецька 256 К Р А Є З Н А В С Т В О Кам’яна споруда на початку ХХ ст. мала три престоли: головний – на честь Вознесіння Гос- поднього, правий – Пресвятої Богородиці, лівий – святого Спиридона Триміфунського. У 1908 р. в Олександрівці Слов’яносербського повіту мешкало 1 026 чоловік, що проживали у 133 дво- рах, священиком у церкві був Феод. П. Базилев- ський, а псаломником – Іван Матвєєв. До при- ходу в цей час були приписані невеличкі поселення Розаліонівка (в 15 верстах, 49 дворів з 338 мешканцями) і Новоселівка (в 6 верстах, 22 двори з 174 мешканцями). У довідниковій книзі Катеринославської єпар- хії 1914 р. знаходимо наступні дані: «Трьохпрес- тольна Вознесенська церква, 2-й престол на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, 3-й в ім’я преподобного Спірідона тріумф. Чудотворця» (порівняно з 1908 р. дещо змінено назви престо- лів). Указано також, що поруч знаходилася садиба священика. Прихожан було 1 132 чол. статі та 1 117 жіночої (разом з навколишніми поселен- нями). Церковної землі в цей час значилося 120 де сятин, для причту малися будівлі в гарному стані. Існувало дві школи: церковно-приходська та земська. Серед приписаних поселень вказані: Разомонівка (в 15 верстах), Новоселівка (в 6 верстах), Голубівка (в 3 верстах), Земляний (в 6 верстах). Священиком в 1913 році залишався Ф. П. Базилевський, а псаломником вже значиться Лотов Григорій Олексійович. Церковним старос- тою з 1913 р. був селянин Антон Терещенко. За одними свідченнями, у 1935 р. церкву було закрито і перетворено на склад, за іншими її за- крили у кінці 1940-го року, але через декілька мі- сяців відкрили знову. О. Форостюк повідомляє, що за радянської доби церква діяла і після 1937 р. була чи не єдиним храмом на всю Ворошилов- градську область. Тож, наприкінці 1940 року па- рафію закрили та під час окупації поновили, хоча вже як храм київського патріархату. Храм пере- стає діяти у 1952 р. У 1988 році на території церковного подвір’я збудовано хрещальню. Колишній будинок управляючого маєтком (будинок управителя). На березі річки стоїть бу- динок керуючого (датування повторює помилку (див. вище) кін. XVIII ст.). Цегляна, потинько- вана, одноповерхова П-образна в плані будівля, головний фасад якого акцентовано чотирьохко- лонним доричним портиком. Уздовж вулиці, що йде вздовж річки, за бу- динком керуючого збереглося ще кілька споруд, які в обліковій документації називаються фліге- лями. Заслуговують на увагу збудовані на поч. ХХ ст. будівлі колишньої церковно-приходської школи та колишньої земської школи. Колиш ньою перлиною маєтку був парк. На жаль, його сучас- ний стан викликає занепокоєння. Після дослідження архітектурних, природних та художньо-мистецьких особливостей пам’ят - ки, слід виконати облікову документацію для складових пам’ятки і для комплексу в цілому. Потрібно також виконати проект реабілітації та пристосування комплексу, в якому буде передба- чено низку заходів, що допоможуть повернути безцінну перлину Луганського краю і вписати нову сторінку в давню історію Олександрівська. Не останнє місце в історії існування Олексан- дрівська (Олександрівки), на думку науковця Олександра Харлана, відіграли події, пов’язані з будівництвом та існуванням Луганського гар- матно-ливарного заводу, що знаходився поблизу поселення Кам’яний Брід на р. Лугань у 7 вер- стах від Олександрівки. У 1795 р. імператрицею Катериною ІІ був затверджений наказ про будів- ництво промислового підприємства, а перший чавун на ньому відлили в 1800 р. Існують дані про будівництво каналу від Олек- сандрівки до Луганського заводу, який разом з іншими гідротехнічними спорудами (меншим ка- налом від р. Ольхової та технологічним завод- ським ставком) введено в експлуатацію до серпня 1800 р. Залишки каналу можна простежити в полях між Луганськом та Олександрівськом. Дослідник також простежив складну історію наступних господарів маєтку. Посилаючись на розвідки краєзнавців, він з’ясував, що в 1806 р. садиба була продана новому власнику – помі- щику Михайлу Олександровичу Сомову. Період господарювання Сомова – це нова сто рінка існу- вання не лише садиби, але й слободи Олексан- дрівки. І хоч поки що не віднайдено матеріалів про будівничу діяльність нового поміщика на те- ренах поселення, світло на містобудівну ситуа- цію даного періоду проливають картографічні матеріали. У часи господарювання Сомова посе- лення отримало назву Натало-Олександрівка (на честь старших дітей пана). Картографічні матеріали другої половини ХІХ ст. дають уявлення про населений пункт того часу та його складові, які формувалися ще в пер- шій половині століття. На мапах добре видно, що в той час існував шлях, який тягнувся зі сходу на захід і поєднував Луганський завод зі Слов’яно- сербськом. На захід від Луганського заводу по- близу вказаного шляху знаходилася Олексан- Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області 257 Презентація особистого архіву М.І. Сікорського в Переяславі-Хмельницькому дрівка, що займала ділянку розлогої надзаплав- ної тераси навпроти гирл двох давніх ярів Роз- сипного та Земляного. По вододілам з півночі в напрямку поселення підходили кілька шляхів, що вели до центральної частини населеного пункту. Один з них вів безпосередньо до старої панської садиби. Русло яру Розсипного, доходячи до русла річки Лугань, розділяло поселення на дві частини – слободу з 5 житловими кварталами різних роз- мірів та ділянку із садибою власника слободи та його господарством. Посеред слободи вже існу- вала кам’яна церква, збудована в 1849 р. Ділянка панського маєтку, прямокутна в плані, видовжена зі сходу на захід, складалася з двох частин: захід- ної (житлової) та східної (саду). На житловій час- тині існувало дві споруди, що видовжені із заходу на схід. Ділянка садиби примикала до краю яру Розсипного. На південь від садибної території по- казано комплекс споруд, вірогідно господар- ського або промислового призначення. Під час співставлення карт другої половини ХІХ ст. із сучасними, старий маєток локалізу- ється ділянкою північно-західної частини так зва- ного кварталу Гагаріна. На місці, де існує нині панський маєток, у другій половині ХІХ ст. роз- ташовувався лісовий масив. Також Олександр Харлан зібрав інформацію про інших власників маєтку. За знайденими краєзнавчими матеріа- лами, нібито після 1861 р. (за іншими даними з 1870 р. до 1875 р.) маєток утримував власник на прізвище Рубинштейн. Однак виникають великі сумніви з приводу власника із вказаним прізви- щем та в зазначений час. Наступним власником стає пан Єловайський (Іловайський), але не ві- домо в якому році. Дослідник знайшов відомості про остан нього господаря маєтку – пана Лева Го- лубєва (Голуба), якому садиба відійшла в 1883 ро - ці. Він мешкав тут до 1907 р., а потім остаточно виїхав до Ніцци. Останній господар маєтку був дуже відомою в тогочасній Російській імперії осо- бистістю (дворянин, камер-юнкер, надвратний радник, колезький асесор, камергер Двору Її Ве- личності). Він входив до складу Повітового з’їзду Слов’яносербського повіту як мировий суддя. За матеріалами «Сборника статистических сведений по Екатеринославской губернии Сла- вяносербского уезда от 1886 года» також серед власників земельних наділів Олександрівської волості вказуються прізвища Мюрата, І. В. Ні- кольського та Є. І. Опацького. У 1918 р. садиба переходила у різні руки. Є відомості про вивезення із садиби всього майна до Німеччини, але точних даних із цього приводу не знайдено. За часів встановлення радянської влади в маєтку розміщувався райвиконком, перед війною тут влаштовано санаторій, а після війни й до 2006 р. – розміщено тубдиспансер. Нині пам’ятка та більшість її складових знахо- дяться в дуже неприглядному вигляді. На думку Олександра Харлана, головним завданням на сьо- годні є ретельне дослідження історії виникнення й існування комплексу, проведення хімико-техно- логічних досліджень, які уможливлять точне да- тування споруд комплексу та дозволять профе- сійно провести реставрацію існуючих споруд і відновити належним чином втрачені елементи. 4’2013Олена Жидецька 258 К Р А Є З Н А В С Т В О 18 жовтня 2013 р. у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди відбувся II Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання», присвячений 90-річчю від дня народ- ження заслуженого працівника культури УРСР, лауреата Державної премії України імені Т.Г. Шев - ченка, лауреата республіканської премії імені Дмитра Яворницького, почесного директора НІЕЗ «Переяслав», Героя України Михайла Івановича Сікорського. У його межах пройшла презентація «Особистого архіву М.І. Сікорського» – елек- тронної бази документів та матеріалів, що нале- жали видатному культурному і громадському діячу України. Впродовж останнього часу їх ори- гінали зберігалися у його помешканні. У жовтні цього року племінницею Валентиною Іванівною Сікорською ці документи передані до наукової бібліотеки ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький дер- жавний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». На їх основі створено особистий фонд Героя України М.І. Сікорського.

Архітектурне обличчя міста Олександрівська Луганської області

Репозитарії

Схожі ресурси