Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу

У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток містечка Бишева від його заснування в ХІ столітті до приєднання його до складу Російської імперії під час другого поділу Речі Посполитої 1793 року. Особливу увагу приділено власникам містечка, участі місцевих мешк...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Букет, Є.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167081
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу / Є. Букет // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 52-57. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-167081
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1670812020-03-16T01:25:19Z Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу Букет, Є. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток містечка Бишева від його заснування в ХІ столітті до приєднання його до складу Російської імперії під час другого поділу Речі Посполитої 1793 року. Особливу увагу приділено власникам містечка, участі місцевих мешканців у козацьких повстаннях. В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследуется развитие городка Бышева от его основания в XI веке до присоединения в состав Российской империи во время второго раздела Речи Посполитой (1793). Особое внимание уделено владельцам городка, участию местных жителей в казацких восстаниях. On the basis of archival materials and historical literature examines the development of the town Byshiv from its foundation in the eleventh century to the accession of the Russian Empire during the Second Partition of Poland in 1793. Particular attention is paid to the owners of the town, the participation of local residents in the Cossack uprisings. 2014 Article Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу / Є. Букет // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 52-57. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167081 93:98(477).41 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
spellingShingle	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Букет, Є. Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу Краєзнавство
description	У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток містечка Бишева від його заснування в ХІ столітті до приєднання його до складу Російської імперії під час другого поділу Речі Посполитої 1793 року. Особливу увагу приділено власникам містечка, участі місцевих мешканців у козацьких повстаннях.
format	Article
author	Букет, Є.
author_facet	Букет, Є.
author_sort	Букет, Є.
title	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу
title_short	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу
title_full	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу
title_fullStr	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу
title_full_unstemmed	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу
title_sort	бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167081
citation_txt	Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу / Є. Букет // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 52-57. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT buketê bišívudobuserednʹovíččâírannʹogonovogočasu
first_indexed	2025-07-14T23:44:58Z
last_indexed	2025-07-14T23:44:58Z
_version_	1837667923074744320
fulltext	52 УДК 93:98(477).41 Євген Букет (м. Київ) Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток міс- течка Бишева від його заснування в ХІ столітті до приєднання його до складу Російської імперії під час другого поділу Речі Посполитої 1793 року. Особливу увагу приділено власникам містечка, участі місцевих мешканців у козацьких повстаннях. Ключові слова: Бишів, Бишівщина, Макарівський район, Київська область. Бишів – колишнє містечко правобережної Ки- ївщини, волосний і районний центр, нині – село Макарівського району Київської області. Цього року виповнюється 515 років від першої пись- мової згадки про Бишів, а 2011 року громада від- святкувала 430-ліття надання Бишеву магде- бурзького права, провівши з цієї нагоди наукову конференцію «Магдебурзьке право на Київщині: історія та люди». Виникнення першого поселення на території сучасного Бишева, згідно з археологічними роз- копками, датується XІ століттям – тоді будували Ірпінсько-Здвижівську оборонну систему Київ- ської Русі [1, с. 28]. Але польський історик Едвард Руліковський стверджує, що Бишів – найдавніше приірпінське містечко, «осада грецька», в якій було аж три торговища і кілька церков [2, с. 515]. Тобто він існував ще в часи скіфів і мандрівок Ге- родота (490-425 рр. до н.е.). За однією з версій, його назва походить від старослов’янських «бяше», «бехо» – він був [3, с. 12]. Давньоруське місто було знищено під час монгольської навали. Збереглася «Легенда про навалу татар на Бишів»: «Багато років тому грізно стояла під Бише- вом татарська орда. А в Бишеві був мурований замок, і в ньому замкнувся люд, що збігся з цілої околиці. Орда взяла замок в облогу і стояла вже три дні і три ночі, штурмуючи замок. Але ті штурми були даремні. А боронив бишівський замок якийсь сліпий козак чи лицар, якого люди з-поміж себе обрали за старшого. Після годинного відпочинку та- тари знову штурмували замок день і ніч. Потім три доби даремно проливали кров, але твердині завоювати не змогли. Згодом татари відступили від замку. Але ще далеко не відійшли від Бишева, як якась негідна баба-чарівниця чи відьма проклята наздогнала в полі кіш і каже: «Вертайтесь, вертайтесь! Ко зак сліпий піддасться, бо в замку живності не стає». І справді, в замку закінчилися харчі, люди були у розпачі, втомившись від тривалої облоги. І вернулася орда, і взяла замок. Сліпого козака і старих людей убили, а білу челядь погнали в ясир. І надовго Бишів залишився пусткою, ані сліду не залишилось, саме попелище…» [4]. Шляхетський литовський рід Полозів (родове гніздо якого розташоване на Пінському Поліссі), який був відомий у Київських землях завдяки військовим походам, вже з 1500 року володів Би- шевом і навколишніми землями. Сенько Поло- зович з 1494 до 1509 року отримав у володіння також поселення Хабне, Ставки, Гладковичі, Гостомель, Бугайовку, Витачів, Остроглядовичі, Хойники і Брагинки [5, с. 591]. Син Сенька Семен, київський ключник, мав єдину доньку – Феню. Вона вийшла заміж спочатку за Дмитра Водиницького, а потім – за князя Дмитра Лю- бецького. Любецькі мали сина Богуша, який помер молодим, і доньку Феню. Вона після шлюбу успадкувала Бишів та інші поселення, що були у власності родини. Її перший чоловік – Мельхіор Насиловський, а другий – Щенсний Харлинський — хорунжий Київський [2, с. 515- 516], якого польський король Стефан Баторій відправив до Київського воєводства для ревізії й зборів данини. Про сваволю і зловживання цього «збирача» скаржився королю 1571 року Київ- ський митрополит Іона (Протасевич) [6, с. 36]. Отже, Бишів перейшов у спадок польській родині Харлинських, родом з Харленза в Лю- бельському воєводстві, яка до того мала багато володінь на Волині. 15 лютого 1581 року Стефан Баторій надав містечку Бишеву пана Харлин- ського, підкоморія київського, магдебурзьке право, яке підтвердив 1 червня 1616 року по- льський сейм [7, с. 301, 584]. 1581 року Бишів мав лише трьох «осідлих» мешканців, які спла- тили по 15 грошів податку [8, с. 37]. 26 червня 1600 року згідно із заповітом померлого Яна Щенсного Харлинського місто і замок Бишів з До 515-річчя з дня заснування села Бишів на Київщині 53 двором Ставки під Житомиром серед інших во- лодінь мав дістатися його синам Станіславу, Ми- колаю і Гжегожу, за умови виплати їхнім сес- трам по 3000 злотих [9, с. 61-62]. Проте навіть 1607 року Бишевом і навколишніми землями во- лоділа «за правом доживотним від мужа свого небіжчика» вдова Щенсного Харлинського Ка- таржина з князів Збаразьких Харлинська. Також вона до того часу, маючи право лише на медову дань з села Загалець, забирала з нього всі до- ходи. Про це скаржилися Станіслав Харлин- ський з дружиною Ганною [9, с. 107]. 1607 року син Катаржини Єжи Харлинський збудував у Бишеві перший костьол [5, с. 571]. До 1617 року Харлинські звели в Бишеві ще й замок [5, с. 77]. 1621 року права на Бишів, Ставки, Соснів, Данники і половину сіл, до тих маєтків належних, виставив старший син Щенсного від першого шлюбу Миколай Харлинський [9, с. 609], а 1624 року бачимо намагання отримати Бишів у власність Станіслава Харлинського – другого сина Щенсного від першого шлюбу. Про це дізнаємося з запису, що до нової осади під містечком Бишевом утекли піддані з села Межи- річка, що належало Києво-Печерській лаврі [9, с. 377]. Але фактичним власником містечка за- лишався Єжи Харлинський, одружений з Анною Микулинською. Як свідчить Едвард Руліков- ський, Єжи дуже багато зробив для Бишева, пе- ретворивши його на справжнє місто [2, с. 516]. Про постійні шляхетські міжусобиці в Бишеві свідчать наступні факти. 1 червня 1585 року біло - церківські міщани позивалися до пана Харлин- ського, який тримав людей білоцерківських у би- шівській тюрмі [10, с. 252]. 1 липня 1587 року на землі бишівські напав брусилівський пан Бутович і спустошив урочища [10, с. 340]. 1604 року би- шівські міщани пограбували на «добровольному шляху з Бишева до села Гавриловки» неподалік містечка київського біскупа, забрали в нього одяг, різні речі та гроші [9, с. 469, 490, 491]. 30 липня того самого року до Катаржини Збаразької пози- вався Миколай Макарович через те, що піддані і міщани бишівські та піддані загальцькі спусто- шили Запрудичі. Там були буди спалені, розвалені новозбудовані печі будні для смальцювання по- пелу, речі, коні, воли забрані і до Загалець спро- ваджені [9, 494-495]. 1600 року Щенсний Харлинський клопотав про недопущення екзекуції через збіглих до Би- шева і Гостомеля підданих остроглядовських з Остроглядович, Фосник і Поселич Київського повіту [9, с. 56]. 1602 року до вдови Щенсного Харлинського позивалися Олександр Воронич і Філон Стрибиль через збіглих до Бишева підда- них сіл Троянівці та Пилипівці [9, с. 73]. 1607 року до власників Бишева позивався Миколай на Губкові Семашко через підданих з міста Тучина Брацлавського повіту, що втекли до Бишева [9, с. 107]. Семашко навіть у 1609 році позивався до Юрія Щенсновича Харлинського і його матері про повернення тучинських підданих [9, с. 146]. 26 серпня 1609 року власники Бишева позивалися до Миколая Макаровича Івашеньцевича через на- слання на їхні землі людей з маєтності Макарова, званої Ясеновщина [9, с. 164]. 1613 року до Єжи Харлинського позивалися Андрій і Олізар Син- гури, через підданих з Ноздриша, які втекли в Бишів [9, с. 204]. 16 серпня 1613 року Станіслав Харлинський отримав виплату від Катаржини Збаразької і Єжи Харлинського за підданих з міс- течка Хабного, які втекли до Бишева й села Па- шківки [9, с. 193]. 7 травня 1618 року подружжя Миколай і Гелена з Суринів Стецькі отримали ба- ніцію за недопущення екзекуції в Бишеві від Ка- таржини зі Збаразьких і Юрія Харлинського [9, с. 227]. Того самого року Миколай Харлинський позивався до Єжи Харлинського через підданих з села Стреличі, які втекли до Бишева [9, с. 282]. Але бишівські землі не були такими приваб- ливими, як може здаватися. Міграція мала і зво- ротний напрямок. 1618 року Єжи Харлинський намагався повернути бишівських підданих, які втекли до задніпровського городища Бикова, що належало князеві Янушу Острозькому [9, с. 219]. Того самого року бишівські піддані втекли до села Піщана, яке належало Олександру Олек- шицу [9, с. 281]. 21 травня 1618 року власник Карашина Ян Фронцкевич Радзімінський спла- тив Харлинським за підданих з Бишева і Па- шківки, які втекли до Карашина [9, с. 249]. Потім Бишів перейшов у спадок єдиному си- нові Єжи Харлинського Самуелю. Він після закін- чення Краківської академії вирішив подорожувати і помер в дорозі в другій половині серпня 1644 року [2, с. 516]. В спадок дружині Анні Тишів- ській він залишив містечко Бишів і села Лісне, Па- шківку, Соснівку, Ольшку, Козичанку, Грузьку, Яс- требну, Юрівку, Великі і Малі Ставки, а також села Юрієвських і Самуйловських [10, с. 284]. Але, незважаючи на заповіт, Бишевом заволо- діла мати Самуеля Анна зі своїм другим чолові- ком Лукашем Вітовським. Права на Бишів заяв- ляли й інші особи. Так, 30 вересня 1644 року пан Адам Гумовський позивався до Анни Лукашевої Вітовської через недотримання трирічних зо- бов’язань щодо містечка Бишева і сіл Пашківки і Красиловки з усіма належностями [10, с. 390]. Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу 1’2014Євген Букет К Р А Є З Н А В С Т В О 54 2 січня 1645 року пан Самуель Грибовський на- слав своїх підданих на містечко Бишів і села, до нього належні: Пашківку, Грузьку, Козичанку, Лишню, Ястребну і Соснівку [10, с. 361]. Також зберігся запис від 9 травня 1645 року про пере- дачу права власності на якийсь хутір під Бишевом від пані Андрієвої Хойницької своєму сину Іва- нові Хойницькому [10, с. 363]. Анна Вітовська швидко продала Бишів за 40 тисяч злотих тітці померлого Самуеля Харлин- ського (доньці Щенсного Харлинського від дру- гого шлюбу) Катаржині Осінській, яка після Великого козацького повстання 1648 року втекла на Волинь [2, с. 516]. Бишів і навколишні землі вже 1649 року зай- няли козаки під проводом Юрія Голуба, які зни- щили кілька осіб місцевої шляхти. У Козацькій державі містечко стало центром однойменної сотні Білоцерківського полку, до якої було впи- сано в «Реєстрі Війська Запорозького 1649 року» 69 осіб козацького стану, а саме: Прима Юсько (сотник), Любчич Грицько, Тотука Гаврило, Яр- моленко Яцько, Карпенко Михайло, Рожко Мар- тин, Гордієнко Прокіп, Грущенко Васько, Ляно- вичко Іван, Саливон Васько, Сахненко Проць, Кіндратенко Костюк, Петренко Яким, Кривченко Грицько, Дріж Лук’ян, Даниленко Олексій, Кра- сько Гнат, Малиненко Лесько, Раченко Данило, Плітниченко Іван, Шамченко Михно, Миколаєнко Васько, Гуньченко Юрко, Шнипенко Іван, Густи- менко Васько, Товстий Іван, Трохименко ?, Па- вленко Антін, Радивоненко Максим, Малишенко Конон, Руденко Онисько, Мартиненко Грицько, Ярмак Федір, Зіньченко Васько, Гавриленко Ти - міш, Зайченко Андрусь, Каличенко Микула, Фе- ренц Хома, Кугут Луцько, Товстиченко Кіндрат, Лищенко Дмитро, Сергієнко Сидір, Лященко Панас, Гладкий Гаврило, Мажчич Яким, Дудченко Роман, Шинкаренко Лесько, Скалозубенко Сахно, Капельниченко Іванець, Сніженко Юсько, Чорниш Стецько, Кослівський Яцько, Олійниченко Ан- друсь, Шкарпетченко Стецько, Тищенко Давид, Тищенко Юсько, Мельниченко Іван, Старокоп- ненко Герасим, Дурненко Роман, Савченко Левко, Будохівський Филон, Омельченко Луцик, Омель- ченко Семен, Стельмашенко Іван, Левченко Наум, Чличенко Грицько, Малашенко Андрій, Туренко Іван, Супруненко Карпо [1, с. 61]. 1651 року, під час походу гетьмана польського коронного Ми- коли Потоцького до Білої Церкви, Бишів повністю знищили, але незабаром відбудували. Серед меш- канців Бишева зберігся переказ, що, перебуваючи в Бишеві та набираючи добровольців до свого вій- ська, Богдан Хмельницький дав його мешканцям 500 злотих на відбудову церкви Покрови [1, с. 163]. Згідно з присяжними книгами Білоцерків- ського полку, в січні 1654 року «Город Бышев на реке на Лупе; около посаду стоячей острог, по острогу 2 башни проезжих, да к тому ж острогу приделан другой го род стоячим же острогом, по нем башня проезжая с вороты. Наряду, и зеля, и свинцу нет. В городе ж соборная ц(е)рков Пр(е)ч(и)стые Б(огоро)д(и)ць Покрова» [23, с. 121]. Тоді в Бишеві мешкало 6 шляхтичів, 38 міщан, 21 козак. Шляхта: Семен Ясинський, Лев Бутурецький, Йван Хвальницький, Матвій Мостецький, Яків Янушенський, Лук’ян Матвіїв. Козаки: отаман Вакула Костирка, осавул Лука Ло- буцький, Костюк Кіндратів, Микита Козяченко, Лука Кагутенко, Грицько Чорновус, Роман Дідов- щин, Пронь Осадченко, Ігнат Михайлів, Іван Товстий, Федько Устинів, Левко Волоський, Ян Григорів, Ян Ярмолин, Петро Завирайло, Іван Мо хонченко, Осько Сніжин, Олешко Данилів, Митько Семенів, Сидір Чорний, Федько Жудрен - ко. Міщани: Симон Яковів, Андрій Колісник, Лу - ка Озерниченко, Єрмак Носач, Ілля Кушнір, Ти - міш Крутлик, Ян Остапів, Демко Дергач, Агафон Щупенко, Федько Єрмаків, Тиміш Яковів, Дем’ян Челесченко, Андрій Клементів, Панько Колесник, Симон Колесник, Климко Антонів, Кур сай Моска- ленко, Іван Озерниченко, Ян Чюрненко, Миш ко Жук, Ярема Клементів, Микита Завирай ло, Мина Бреганець, Богдан Краштапенко, Агафон Карета, Карпо Іванів, Васько Павлів, Іван Не лай, Томілко Друбинко, Мишко Різник, Івашко Бондаренко, Андрій Григорів, Сенько Пазуха, Андрій Андріїв, Мишко Болдаїв, Лука Ільїн, Марко Яковів, Нестор Завирайлів [23, с. 121-122]. Наприкінці вересня 1654 року російський цар Олексій Михайлович подарував Бишів «с селы и со всяки ми доходы, и со всеми угодьи, к тому всему належачими» Да- нилові Виговському – молодшому бра тові вій- ськового писаря Івана Виговського [11, с. 42]. На- прикінці літа 1659 року московські війська на чолі з князем Юрієм Борятинським та Іва ном Чаа- даєвим захопили і спалили Гоголів, Трипілля, Во- ронків, Стайки, Макарів, Бишів, Бородянку, Гор- ностайпіль, які підтримали Івана Виговського, а мешканців їхніх вирізали [13, с. 311]. Після заги- белі Данила Виговського 1659 року Бишів пере- йшов у спадок його дружині Олені Хме лівні – дочці гетьмана Богдана Хмельницького, а після її другого шлюбу з Павлом Тетерею – до нього. Ко- зацька влада протрималася в Бишеві й околицях до 1663 року. 1660-го наказним сотником бишів- ським був Костюк Кондратенко, а 1663-го – Ан- дрій Солошич [24, с. 37]. Цього року зі згоди геть- Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу 55 мана Павла Тетері Бишів зайняла поль-ська за- лога, а козацька сотня перестала існувати [11, с. 42]. В 1663-1664 рр. спустошений Бишів захопив козацький полковник Дацко Васильович (Децик) [1, с. 164]. 17 грудня 1665 року підполковник ро- сійських військ Василь Якшин із рейтарами «із- гоном взяли велике місто Бишів», «язиків» упій- мали, проте були розбиті козаками, поляками й татарами на шляху до Києва [22, с. 20]. Наприкінці 1665 року польська влада в міс- течку й околицях була остаточно відновлена. Бишів опинився у володіннях Дерптського столь- ника Щенсного Тишкевича. Тишкевичі вважали, що мають права на цю маєтність, оскільки одна з дочок Щенсного Харлинського була заміжня за Абрахамом Тишкевичем [2, с. 516]. Документ, да- тований кінцем 1664 року, з реєстром володінь свого батька, Щенсного Тишкевича, надав до Ов- руцького гродського суду 28 вересня 1688 року Кароль Тишкевич. У ньому, зокрема, значиться Королівка, землі Варевицькі, Христинівка, По- дольня за річкою Норинню, Ступища, а також ок- ремим списком: «Місто Бишів, села до Бишева: Пашківка, Грузька, Ястребна – тих сіл не посту- патися нікому; Юрівка, Козичанка – і тих не по- ступатися; Соснівка, Ольшка. Села до Бишева на- лежні: Лишня, Добковщина – в заставі у пана Проскури; Ставки Великі, Юрівка, Ставечки, Са- мойлівка» [12, с. 51]. За твердженням Едварда Ру- ліковського, в добу Хмельниччини в Київському повіті тільки Бишів і навколишні села затримали свою людність. Макарів і Мотижин були по- вністю спустошені [11, с. 42-43]. У січні 1668 року гетьман Правобережної України Петро До- рошенко видав універсал на володіння Бишевом, наказавши не допускати туди поляків. Ось як про це повідомляв білоцерківський комендант Ян Старковський, який послав шляхтича Яна Здеб- ського до Бишева на посаду старости: «Доро- шенко ж де шле козаків п’ять знамен у Бишево, а також у Васильково, для того, щоб від Києва до Білої Церкви дороги зайняти...» Бишівським сот- ником у той час був Отливаний [13, с. 29-30]. 1670 року під Бишевом козаки польського по- лковника Пива полонили колишнього макарів- ського сотника Саву Туптала – батька Святителя Димитрія Ростовського [14, с. 328], а самого іє- родиякона Димитрія, який був тоді разом з бать- ком, відпустили [15, с. 15-16]. У третій чверті XVIII століття про майнові права на Бишів заявили інші спадкоємці – старша лінія дому Харлинських, яка йшла від сина Щен- сного Харлинського Станіслава. Станіслав мав сина Щенсного, а той – Домініка Констанція. До- мінік Харлинський мав сина Яна Францишка, якому Катаржина Осінська заповіла Бишів, але на середину 1660-х років він був ще малим, що до- зволило Тишкевичам після смерті Осінської за- хопити спустошене війнами містечко. 13 січня 1681 року на Бишів, який перебував у власності Кароля Тишкевича, напали нащадки покійного Домініка Харлинського Іван Станіслав Бжезький та його дружина Маріанна з Любовець- ких (у першому шлюбі дружина покійного Домі- ніка Харлинського) з трьома десятками димер- ських козаків. Коли Тишкевич поїхав до іншої своєї маєтності Христинівки, вони пограбували замок, взяли в полон сім’ю шляхтянки Катерини Шумської та інших підданих, що перебували в замку [16, с. 3-5]. У січні 1683 року під час люс- трації Київського воєводства в місті Бишеві пана Бжеського було 34 будинки [17, с. 496]. 1 лютого 1685 року Кароль Тишкевич з жін- кою Теофілою Гаспарського Тишкевичевою та озброєним загоном козаків і інших людей на чолі з Савицьким у кількості 40 осіб вдерся до Бишева. Захопивши містечко, Тишкевич погра- бував і розділив між своїми людьми майно влас- ників, а керуючому маєтком Андрієві Любо- вицькому завдав тяжких побоїв [16, с. 99-102]. Харлинські повернулися до Бишева на Різдво 1689 року, коли Тишкевичів у замку не було. Вони мали пернач (символ влади) від полковника Семена Палія на право володіння містечком. Мешканці Бишева, отримавши звістку про сво- боди, обіцяні новими власниками, самі відчинили ворота замку. Майно і худобу Тишкевичів за- брали козаки. Теофіла Тишкевич, яка поверну- лася до Бишева з Христинівки, ледь урятувала власне життя і втекла до Королівки. А Кароль Тишкевич, що повертався зі Львова, був оточений бишівською громадою в числі 200 людей на чолі з козаком Діжею на садибі у сотника полку палі- ївського Зелінського, коли останній розповідав йому (уже не власникові, а гостеві), що трапилося за цей час у Бишеві. Громада вимагала стратити Тишкевича, проте Зелінський, ризикуючи влас- ним життям, відправив його під вартою геть із Бишева, передавши майно, привезене Тишкеви- чем, громаді [16, с. 185-195]. Але вже дуже скоро Тишкевичі знову повернулися до Бишева і влада- рювали там ще кілька років. У лютому 1694 р. розпочався наступ по- льських військ на чолі з регіментарем Вільгою, які стояли в Бишеві, на фастівського полковника Семена Палія. Цей наступ успіху не мав. 25 травня 1694 року Кароль Тишкевич помер. Дізнавшись про це, Ян Францишек Харлинсь кий 1’2014Євген Букет К Р А Є З Н А В С Т В О 56 спільно з Вацлавом Осінським найняв близь ко 50 козаків на чолі з сотником Семена Палія Федором Сліпим і напав на Бишів. Вони не дозволили Тео- філі Тишкевич поховати в Бишеві чоловіка, ви- гнали її з містечка та знищили майнові документи Тишкевичів [16, с. 292-295, 317-318]. Незабаром Бишів був приєднаний до Білоцерківського ко- зацького полку і перебував у його складі майже два десятиліття. У серпні 1710 року, вже після смерті Палія, під командуванням полковника лі- вобережного козацтва Антонія Танського перебу- вали Фастів, Біла Церква, Бердичів, Бишів, Ко- тельня і Паволоч [16, с. 736]. 1711-го Бишів три тижні тримав в облозі гетьман Пилип Орлик. На- решті він здобув містечко і знищив чимало місце- вої шляхти, яка сховалася в костьолі. Від костьолу не лишилося й сліду [2, с. 516-517]. Бишів був пе- реданий полякам наприкінці 1714 року. Опустіле після відходу коза ків на Лівобережжя в 1712-1713 роках містечко знову опинилося у власності Яна Францишка Харлинського [16, с. 778]. 1721 року в Бишеві було засновано єврей- ський кагал. Іцко Осерович прийняв добро- вільне підданство міське в Бишеві у пана Юзефа Харлинського [2, с. 517]. 1729 року до Бишева знову повернулися домі- ніканці. Таке розпорядження підписав ксьондз- провінціал Мар’ян Пруський, який освятив місце майбутнього костьолу і звелів огородити його. Новоприбулі домініканці мусили якийсь час пе- ребувати в одному із замкових будинків. Того са- мого року Францішек Харлинський на місці ста- рого костьолу, де знаходився родовий склеп Харлинських, з розібраного пустого будинку на замку звів невеличку каплицю. Туди ж перенесли чудотворний образ Богородиці, який перехову- вали в церковній дзвіниці. Ця ікона стала цен- тральною у новоспорудженому вівтарі [2, с. 517]. Метрична книга костьолу, що зберігається в Державному архіві Житомирської області, почи- нається записами від 1731 року [18]. Нову будівлю костьолу було споруджено 1739 ро ку старанням вікарного ксьондза Мусялкевича. Кляштор домініканців відродився значно пізні - ше – 1787 року за ксьондза Анжельма П’янтков- ського. З 1782 року при костьолі також існувала школа, але без жодного додаткового утримання. 20 листопада 1751 року київський біскуп Ігнатій Солтик відвідав Бишів, зокрема, костьол Божої Матері Руженцової, який, за його описом «був з дерева соснового в кістяній оправі» [2, с. 517]. 1768 року Бишів став одним із осередків по- встання надвірних козаків – Коліївщини. Надвечір 27 червня 1768 року, отаман повстанців Іван Бон- даренко з ватагою прибув із Лишні до Бишева. В містечку селяни ховали шляхту. Так, робочі м. Бишева Федір Веремієнко, Миколай Манченко і Мусій Носенко переховували шляхтича Габріеля Сафяновича, сказавши йому: «Хіба самі загинемо, а тебе згубити зі світу не допустимо» [20, с. 211]. Тутешні надвірні козаки «на варту прийшли самі і в знак покірності зброю принесли» [19, с.2 зв. – 3]. У Бишеві Бондаренко вбив свого давнього во- рога осавула Харлинського Яна Якименка. Про їхню сутичку, яка стала сюжетом народної пісні, розповідав член ОУН, в’язень ГУЛАГу Володи- мир Кіндратович Покотило: «У Якименка був теж озброєний загін, як і у Бондаренка. Вони зійш- лися в герці в лісі Обідному. Там Якименка було розбито» [21, с. 37]. Дослідник Е. Руліковський називає Якименка Янком і розповідає, що після його знищення гайдамаки розібрали майно пан- ського двору і костьолу Божої Матері Руженцо- вої, взяли два десятки панських коней та пішли в Грузьку – рідне село Івана Бондаренка, яке майже на весь наступний місяць стало центром діяль- ності його загону. Іван Бондаренко розповів на допиті в Чорнобилі 4 серпня 1768 року про перебування в Бишеві так: «Ксьондза Лаіка домінікана, послушника бишівського, хлопи знайшли, а козакові Тарашкові вбити наказали. Того Лаіка... вивели з міста Сніжченко Василь і піп тамтешній Ігнат. Інстиговали надто комічно, щоб був забитий... Костьол бишівський братів домініканців пограбували. З ними були Сніж- ченко, Балубан та інші... Що було – забрали, решту потовкли і порубали». До повстанців приєдналися дев’ять надвірних козаків з Би- шева та сім з Пашківки [19, с. 3]. Після захоплення поляками Івана Бондаренка почалися розправи над учасниками повстання. Довідавшись, що в бишівському замку повстан - ці складали панське майно, частина гусар влас- ника Чорнобиля Яна-Миколая Ходкевича наві- далася до Бишева. Мешканців містечка Василя Нечая, Василя Вовченка, Грицька Ступаченка спалили живцем. Максимові Костюченку спа- лили руки й пустили живого на пострах іншим [20, с. 230]. 1774 року «для поліпшення побуту мешкан- ців» Антоній Харлинський, дідич Бишівський, за- провадив у містечку ярмарки, але без дозволу на те верховної влади. Це нововведення зашкодило торгівлі в сусідній Ясногородці. Тож власник Би- шева з цього приводу ще довго судився із власни- ками Ясногородки князями Шуйськими [2, с. 517]. 1793 року Бишів увійшов до складу Російської імперії, не змінивши при цьому власників. Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу 57 1. Нариси з історії Макарівського району: До 15-ї річниці незалежності України / Н.В. Ащенко, Є.В. Букет, Д.С. Нетреба та ін.; Упоряд. Є. Букет. – К.: Логос, 2006. – 416 с. 2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i in- nych krajów słowiańskich. – 1880. – Т. 1. – 960 s. 3. Букет Є.В. Колонщина / Історія українського села. – Вінниця: ПП «Видавництво «Теза», 2008. – 132 с. 4. Rulikowski E. Zapiski etnograficzne z Ukrainy // Zbiór wiadomości do antropologii krajowej. – T. 3 [III]. – Kraków, 1879. – S. 80. 5. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 22. – Warszawa, 1897. – 736 s. 6. Описаніе документовъ западнорусскихъ уніат- скихъ митрополитовъ. – Т 1 (1470-1700). – СПб, 1897. – VIII, 502 с., IV л. ил. 7. Руська (Волинська) метрика / Регести докумен- тів Коронної канцелярії для українських земель (Во- линське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєвод- ства) 1569-1673. – К., 2002. – 984 c. 8. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 20. – Warszawa, 1894. – 187 s. 9. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – 654 s. 10. ІР НБУВ. – Ф. 1. – №4104. – 420 с. 11. Букет Є.В. та ін. Наше прізвище Букет. – К.: СВД «Пугач О.В.», 2010. — 160 с. 12. АЮЗР. – К., 1876. – Ч. 6. – Т. 1. Акты об эко- номических и юридических отношениях крестьян в Юго-Западной России в XVI-XVIII ст. (1498-1795 гг.) / Под ред. К. Е. Козловского. – 775 с. 13. Акты ЮЗР. – Т.7: 1668-1669. – СПб.: Тип. Э. Праца, 1872. – 398 с. 14. Акты ЮЗР. – Т.11: 1672-1674. – СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879. – 819 с. 15. Шляпкин И.А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651-1709). – Спб.: Тип. А. Траншель, 1891. – 581 с. 16. АЮЗР. – К., 1868. – Ч. 3. – Т. 2. Акты о казаках (1679-1716 гг.) / Под ред. В. Б. Антоновича. – 1052 с. 17. АЮЗР. – К., 1886. – Ч. 7. – Т. 1. Акты о заселе- нии Юго-Западной России (1386-1700 гг.) / Под ред. В. Б. Антоновича. – 744 с. 18. Державний архів Житомирської області, ф. 178, оп. 51, спр. 93. 19. Центральний державний історичний архів Ук- раїни м. Київ , ф. КМФ-17, оп. 1, спр. 54; фотокопія справи ЦГИА СПб, ф. 823, оп. 2, спр. 1971. 20. Державний архів Черкаської області, ф. Р-5624, оп. 1, спр. 212. 21. Букет Є.В. Іван Бондаренко – останній полков- ник Коліївщини. // Макарівські історико-краєзнавчі читання: збірник текстів виступів на історико-краєз- навчій конференції (смт Макарів Київської області 25 листопада 2011) – Київ: Видавець О. В. Пугач, 2012. – С. 31-47. 22. Нариси з історії Ясногородки / Є. В. Букет, В. М. Кулаковський, Л. А. Міщенко та ін.; Упоряд. Є. В. Букет. – Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2010. – 304 с. 23. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / Упорядн.: о. Ю. Мицик, М. Кра- вець; Ред. кол. П. С. Сохань (голова), В. А. Бреху- ненко (відп. секр.), О. О. Маврін, Г. К. Швидько. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського; Національний університет «Києво-Могилянська академія»; Ніжин- ська міська рада. – К., 2003. – 349 с. 24. Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. – К.: Стилос, 2005. – 259 с. Джерела та література Евгений Букет Бышев в эпоху средневековья и раннего нового времени В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследуется развитие городка Бышева от его основания в XI веке до присоединения в состав Российской империи во время второго раздела Речи Посполитой (1793). Особое внимание уделено владельцам городка, участию местных жителей в ка- зацких восстаниях. Ключевые слова: Бышев, Бышевщина, Макаровский район, Киевская область. Eugene Bouquet Byshiv in medieval and early modern times On the basis of archival materials and historical literature examines the development of the town Byshiv from its foundation in the eleventh century to the accession of the Russian Empire during the Second Partition of Poland in 1793. Particular attention is paid to the owners of the town, the participation of local residents in the Cossack up- risings. Key words: Byshiv , Byshivschyna , Makarov district, Kiev region.

Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу

Репозитарії

Схожі ресурси