Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.)
У статті досліджено місце і роль сільських працівників медичної сфери Чернігівщини в становленні і розвитку сільської медицини регіону в 20-30-х роках ХХ століття та відображені труднощі, з якими названа категорія стикалася в процесі своєї практичної діяльності....
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167118 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) / О. Топчій // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 81-87. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-167118 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1671182020-03-20T01:26:10Z Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) Топчій, О. Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал У статті досліджено місце і роль сільських працівників медичної сфери Чернігівщини в становленні і розвитку сільської медицини регіону в 20-30-х роках ХХ століття та відображені труднощі, з якими названа категорія стикалася в процесі своєї практичної діяльності. В статье исследовано место и роль сельских работников медицинской сферы Черниговщины в становлении и развитии сельской медицины региона в 20-30-х годах ХХ века и отображены трудности, с которыми названая категория сталкивалась в процессе своей практической деятельности. In the article a place and role of rural physicians of Chernihiv Oblast are investigational in becoming and development of rural medicine of region in 20 - 30th of ХХ of century and difficulties are represented with that the named category clashed in the process of the practical activity. 2014 Article Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) / О. Топчій // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 81-87. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167118 614.2(477.51):614.79»192» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал |
| spellingShingle |
Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал Топчій, О. Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) Краєзнавство |
| description |
У статті досліджено місце і роль сільських працівників медичної сфери Чернігівщини
в становленні і розвитку сільської медицини регіону в 20-30-х роках ХХ століття та
відображені труднощі, з якими названа категорія стикалася в процесі своєї практичної
діяльності. |
| format |
Article |
| author |
Топчій, О. |
| author_facet |
Топчій, О. |
| author_sort |
Топчій, О. |
| title |
Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) |
| title_short |
Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) |
| title_full |
Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) |
| title_fullStr |
Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) |
| title_sort |
становлення системи охорони здоров'я чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Медичне краєзнавство: суть та науково-дослідницький потенціал |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167118 |
| citation_txt |
Становлення системи охорони здоров'я Чернігівщини: роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.) / О. Топчій // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 81-87. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT topčíjo stanovlennâsistemiohoronizdorovâčernígívŝinirolʹsílʹsʹkihmedičnihpracívnikív19201930rr |
| first_indexed |
2025-07-14T23:49:15Z |
| last_indexed |
2025-07-14T23:49:15Z |
| _version_ |
1837668191703138304 |
| fulltext |
81
УДК 614.2(477.51):614.79»192»
Олександр Топчій (м. Київ)
Становлення системи охорони здоров’я Чернігівщини:
роль сільських медичних працівників
(1920-1930 рр.)
У статті досліджено місце і роль сільських працівників медичної сфери Чернігівщини
в становленні і розвитку сільської медицини регіону в 20-30-х роках ХХ століття та
відображені труднощі, з якими названа категорія стикалася в процесі своєї практичної
діяльності.
Ключові слова: сільська інтелігенція, Чернігівщина, медицина, лікарі, епідемія, санітарні
комісії.
Важливим аспектом дослідження сільської
інтелігенції 1920-1930-х років є висвітлення
діяльності такого її прошарку як сільські ме-
дики. Лікарі на селі становили особливу
верству, яка мала своєю діяльністю показати
переваги радянського суспільного ладу. Поряд
з сільськими педагогами та агропрацівниками
вони були для нової влади провідними «куль-
турними силами на селі».
Історії медицини на Чернігівщині присвя-
чені численні публікації [3]. Однак спеціальні
дослідження стосовно сільських медиків
означеного періоду відсутні. Метою статті є
дослідження ролі і значення діяльності сіль-
ських медиків у становленні та розвитку сис-
теми охорони здоров’я регіону в 1920-х –
на початку 1930-х років. Поставлене завдання
передбачає з’ясування характеру проблем,
які перешкоджали налагодженню професій-
ної роботи працівників даної категорії інтелі-
генції.
Щодо попередниці радянської системи
охорони здоров’я – «земської медицини» слід
відзначити, що на зламі ХІХ-ХХ ст. існувало,
як тоді говорили, «два ґатунки медичної до-
помоги»: перший, лікарський, для більш за-
можного населення й другий – фельдшер-
ський для більшості населення. У сільській
місцевості працювали фельдшери, більшість
з яких часто не мала відповідної освіти, тобто
не закінчувала фельдшерських шкіл, але мала
певну практику в армії (так звані «ротні фер-
шали»). Лікування хворих у селі цілковито
було в їх руках. До функцій лікарів, число
яких у повіті не перевищувало, як правило,
5 осіб, входив обов’язок інспектування фель-
дшерської служби та складання медичної ста-
тистики [1].
Радянська система охорони здоров’я декла-
рувала державне забезпечення медицини та
безкоштовне лікування населення. Програма
державних заходів розвитку системи охорони
здоров’я в УСРР на початку 1920-х років пе-
редбачала наближення медичної допомоги до
робітників та селян, забезпечення села кад-
рами лікарів й головне – якісне покращення
медико-санітарного стану сільських населе-
них пунктів. Водночас передбачалася підго-
товка нових, «ідеологічно витриманих» кадрів
медичних працівників, насамперед лікарів –
«кадрів, що вміють не лише будувати справу
охорони здоров’я та надавати медичну допо-
могу, але і здатних широко залучити маси ро-
бітників та середняцько-бідняцькі прошарки
селянства до здійснення завдань культурної
революції і тим самим активно брати участь у
соціалістичному будівництві» [22]. Варто за-
значити, що ще до остаточного встановлення
радянської влади кількість лікарів і іншого
медперсоналу в країні зменшилася у зв’язку з
еміграцією. Серед працюючих лікарів на по-
чатку 1930-х років прошарок лікарів-комуніс-
тів складав лише 1,4% [18]. Цілком зрозуміло,
що вищі посади в системі медичної системи
довірялися тим кадрам, які належали до біль-
шовицької партії. Так, одним із перших заві-
дувачів губернським відділом охорони здо-
ров’я на Чернігівщині (далі – Губздороввідділ)
був професор Строганов В.В. – випускник
фізико-математичного факультету Петербурзь-
кого та медичного факультету Московського
університетів, член РСДРП [8]. Потім, у 1923
році він виїхав до Петрограда, де працював у
науково-дослідному інституті, завідував ка-
федрою. Але, на жаль, це був у ті роки щасли-
вий виняток, бо, як свідчать архівні доку-
менти, іноді охороною здоров’я керували
люди, які, навіть, не мали вищої медичної
освіти. Так, голова Шостківського повітового
відділу охорони здоров’я Уткін Костянтин
Федорович за освітою був помічником ветери-
нарного лікаря, однак перебував у лавах прав-
лячої партії і користувався довірою адмініс-
трації [10].
В умовах обвальної руйнації економіки, не-
стачі медичного персоналу, браку медикамен-
тів, відсутності медичного обладнання, спеці-
ального інструментарію, навіть звичайного
мила губернський та повітові відділи охорони
здоров’я свої зусилля спрямовували, насампе-
ред, на боротьбу з епідеміями плямистого
тифу, туберкульозу та віспи. У 1919-1920-х
роках в губернії цими хворобами на 10 тисяч
населення страждали 148 осіб.
Самовіддано виконували свій обов’язок в
боротьбі з епідеміями медичні працівники
Дроздовицької дільниці (тепер Куликівський
район). З 1909 р. по 1920 р. лікарем цієї діль-
ниці була Левчановська Марія Митрофанівна.
Разом з нею працювали фельдшери Бабенко
Максим Олексійович та Бабенко Антоніна
Панфілівна. Надаючи допомогу в епідемічних
вогнищах плямистого тифу, вони були інфіко-
вані й захворіли самі. Максим Олексійович
помер від тифу 8 лютого 1920 року. Лікар Лев-
чановська М. М. загинула від тифу 25 квітня
1920 року. Бабенко А. П. одужала й продов-
жувала працювати в Дроздівці до 1931 року.
А 1931 р. закінчив медичний інститут син
Максима Олексійовича – Бабенко Олексій
Максимович, який після навчання 45 років
жив і працював в селищі міського типу До-
брянці [6].
Водночас влада зосереджувала увагу на
організаційних аспектах системи охорони
здоров’я, розгалуженні санітарної служби і
відповідних медичних закладів. З початку
1920-х років губерніальні служби Чернігів-
щини встановили двосторонній зв’язок з по-
вітовими відділами, створювалась губернська
та повітові надзвичайні протиепідемічні комі-
сії, а в селах – волосні та сільські санітарні
комісії. Вони опікувались ремонтом лазень,
колодязів, очисткою дворів та вулиць від не-
чистот, придбанням дезінфікуючих засобів
тощо. Новим для сільських мешканців було
те, що створювались державні стоматологічні
амбулаторії з зуботехнічними майстернями.
Так, Сосницький повітовий відділ охорони
здоров’я відкрив кілька безкоштовних зубних
амбулаторій. Безкоштовною допомогою в них
могли користуватися члени профспілок, вчи-
телі та учні, радянські службовці, червоноар-
мійці та «всі потребуючі громадяни за посвід-
ченням біржі праці …» [24]. Велася активна
робота і в інших повітах, зокрема Городнян-
ському. Тут 15 серпня 1922 року було від-
крито поліклініку. Заклад мав окрему аптеку
і 5 заброньованих ліжок для членів профспі-
лок з розрахунку 2 ліжка терапевтичних,
1 – гінекологічне і 2 інфекційних [25]. Для по-
віту така кількість лікарняних місць була явно
недостатньою. Брак коштів, що виділялися на
соціальну сферу села, гальмував розбудову
медичної сфери. З деякими закладами, як от з
Шаболинівською дитячою колонією Конотоп-
ського округу, губернським органам управ-
ління не вдавалося навіть просто зв’язатися
через відсутність коштів на транспорт та вста-
новлення телефону [27]. Так само і пізніше, в
1925 році, відчувались ще проблеми зі зв’яз-
ком. Сновський повітовий відділ охорони здо-
ров’я повідомляв, що Губінспектура, вима-
гаючи надсилання тих чи інших даних
надсилає свої запити із значним запізненням,
в результаті чого вони надходять на місця на
тиждень і навіть пізніше того числа, до якого
мала би надійти до Чернігова повітова звіт-
ність [11].
Активно відновлювати лікарні для сіль-
ського населення і, відповідно, збільшувати
кількість лікарів на селі почали тільки на по-
чатку 1923 року, коли епідемії пішли на спад.
До цього головну увагу органи охорони
здоров’я приділяли місту, де «скупчувалась
основна маса робітників» і де міг знайти, як
2’2014Олександр Топчій К Р А Є З Н А В С Т В О
82
Становлення системи охорони здоров’я Чернігівщини:
роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.)
83
вважалося, кваліфіковану допомогу і селянин.
Після завершення процесу районування з
1923 року відкривалися і селянські поліклі-
ніки, збільшилась кількість медичних праців-
ників. Так, за земської медицини в Прилуках
і Пирятині було 9 лікарів, а на початок 1920-х
років їх нараховувалось 37 осіб. Однак і ця
кількість була недостатньою [4]. Тому спа-
лахи важких захворювань мали місце і піз-
ніше. В лютому 1932 року в Пирятинському
районі було виявлено 11 випадків захворю-
вання на віспу, в Яготинському – 14. Тому,
з метою профілактики в сусідніх районах,
зокрема в Прилуцькому, всі установи та орга-
нізації повинні були провести щеплення:
«Кожен колектив, підприємство, колгосп,
сільрада, житлокооп, школа повинні організу-
вати у себе віспощеплення, попереду про-
вівши масово-пояснювальну роботу», – йшло -
ся в розпорядженні [20].
Загрозливий стан зумовлювався антисані-
тарією в громадських місцях, важкими побу-
товими умовами, поганим харчуванням насе-
лення. Не останню роль в поширенні епідемій
відігравав санітарний стан інфраструктури.
Одним із важливих його показників була
якість водопостачання. На кінець 1920-х –
на початок 1930-х років в Україні було лише
54 водогони; з них 35 в окружних містах і 19
в районних центрах. Крім Чернігова домові
приєднання до каналізації мало лише місто
Прилуки [22, c. 7-8]. В цілому санітарний
побут тогочасного села характеризувався на-
ступним чином: більшість – 57,4% сільських
школярів не користувалися милом при уми-
ванні; 75% жител українських селян мали
глухі рами вікон; всього 5,2% сільських жител
мали кватирки; 15,3% жител мали освітлення,
що відповідало нормам; 23% сільського насе-
лення зовсім не користувалися милом, а 45%
селян майже не користувались милом. Звідси
і масова захворюваність, з якою новостворені
органи медицини, зокрема і сільські санітарні
комісії, провадили боротьбу [15]. Проте не за-
вжди успішно. Тому досить часто в періо-
диці1920-х років зустрічаються нарікання на
їх роботу. Так, дописувач Бджола скаржився
на те, що в його окрузі не було жодного села,
де не хворіють на кір, скарлатину, дифтерит
та інші хвороби. «На це мусять звернути
увагу сільські санітарні комісії. Зайняті робо-
тою, бідні селяни […] мало турбуються за
своїх дітей […], а вони мруть як мухи. А вми-
рають і кріпкі діти, з яких може бути вийшли
б гарні робітники», – зауважував він. Вирі-
шити проблему дописувач пропонував шля-
хом регулярного інформування сільрадою
дільничного лікаря про епідеміологічний
стан села. Автором також пропонувалось
проводити культурно-освітню та профілак-
тичну роботу у формі бесід сільських медиків
з населенням про засоби профілактики захво-
рювань [2].
Громадські активісти разом з представни-
ками преси виявляли недоліки в роботі сані-
тарних комісій. Так, за свідченням анонімного
дописувача до газети «Червоне село» на Глу-
хівщині в окружному селянському будинкові
(сільська культурно-освітня установа створена
на початку 1920-х років на противагу «Просві-
там» – О.Т.) панувала повна антисанітарія.
Хоч на другому поверсі приміщення та в но-
мерах ще був наведений якийсь лад, то у
їдальні панував повний безлад: «Все там мо-
жете зустрінути: і вчорашню їжу, і грязний
посуд і грязних господарку та служницю [...] і
це в центрі, під носом у санлікаря. Невже
справа санлікаря складати лише акти на зав.
книгозбірнею за те, що книжки не продез-
инфектовано?», – цікавився місцевий мешка-
нець [21].
В округах краю відчувався брак кадрів
для сільської медицини, подолати який мало
зміцнення місцевих медичних закладів для
підготовки кадрів середньої ланки. Існуюча
в губернії станом на 1921 рік мережа закла-
дів з підготовки медичних працівників вклю-
чала медичний технікум у Ніжині та низку
курсів. У Конотопі діяли курси для організа-
торів сільських ясел, на яких було 40 слуха-
чів; в м. Ніжині була школа акушерів, школа
сестер милосердя, курси санітарів та
функціонував медичний технікум на 140
студентів; в м. Новгород-Сіверському працю-
вали курси з охорони материнства та дитин-
ства на 40 чоловік. Інші медичні навчальні
заклади розміщувались в губернському
центрі [26].
Ніжинський медичний технікум (спочатку –
фельдшерсько-фармацевтична школа) скла-
дався з двох підготовчих та одного спеціаль-
ного класу. Підготовчі класи слугували для
переходу із школи першого ступеню (семи-
річної) в професійну. Більшість учнів на-
вчального закладу складали діти селян та
робітників [7]. Колектив викладачів нарахо-
вував 17 чоловік [7, aрк. 1 зв.]. Щодо умов
роботи, то гостро давалася взнаки нестача
посібників, лабораторій та кабінетів. Поряд
з тим відмічалось, що: «Між учнів […],
котрі все більше селяни, є багато таких, котрі
не дивлячись на слабку підготовку (сільська
школа), відрізняються видатними здібнос-
тями, посидючістю та інтересом до занять»
[7, aрк. 2]. Про великий інтерес до навчаль-
ного закладу свідчить той факт, що згідно з
кошторисом мали прийняти 100 чоловік, але
внаслідок посилених прохань абітурієнтів
довелося прийняти 112. Однак і після цього
лишилось багато не прийнятих [7, aрк. 2 зв.].
Негативно на функціонуванні системи
медичного забезпечення Чернігівщини позна-
чалася практика нерівномірного розподілу
випускників медичних вищих навчальних
закладів, що було властиво для усієї респуб-
ліки. Так, станом на 1929 рік в Україні нара-
ховувалось 10 717 медичних працівників.
Більшість – 46,7% мешкали в крупних індус-
тріальних центрах (Харків, Одеса, Київ,
Дніпропетровськ), 20,7% або 2220 – в інших
окружних містах, зокрема і Чернігові. А в
сільській місцевості (включаючи поселення
міського типу) – 3491 лікар (32,6%). Відтак,
мало місце вкрай нерівномірне забезпечення
лікарями університетських центрів, округів,
сільської периферії загалом. Крім того, спос-
терігалася диспропорція у спеціалізації фахів-
ців для системи охорони здоров’я. З 10 717
лікарів загалом тільки 544 (5,3%) були сані-
тарними лікарями [22, c. 34-35]. Надто браку-
вало хірургів. На той час в Україні з 10 717
лікарів хірургів нараховувалось 1 214. Більше
половини хірургів зі стажем роботи до 5 років
працювали на селах. Безробітними були
тільки хірурги в міських центрах, і то не
більше 10% [5]. Причинами такого стану були
важкі матеріально-побутові умови роботи на
периферії; низька заробітна плата; недостатня
увага Народного комісаріату здоров’я до пи-
тань медичної освіти; вплив на основну масу
лікарів «кваліфікованої, добре забезпеченої і
в більшості своїй – ідеологічно чужої радян-
ській громадськості лікарської верхівки».
Лікарі, мобілізовані в університетських цен-
трах на периферію, не отримували належного
забезпечення житлових та професійних умов
з боку місцевих органів влади. Лікарі кварти-
рами не забезпечувались, кошти на найм
житла не надавались, не було транспорту для
здійснення мобільного інспектування, від-
сутні вакантні посади для лікаря, що прибув
на периферію за призначенням від урядової
комісії [17].
Проблема з кадровим забезпеченням ча-
стково почала вирішуватись з 1921 р. В той
час зросла кількість лікарів за рахунок демо-
білізованих з армії та випускників медичних
факультетів – їх в губернії стало 290 осіб. Де-
мобілізованим лікарям та медичному персо-
налу, що в період військових дій революції
служили в лавах РСЧА (Робітничо-селянської
Червоної Армії) в керівному складі (так звана
3% броня осіб Начскладу РСЧА) мали нада-
ватись квотні місця в установах охорони здо-
ров’я. Так, Чернігівська окружна інспектура
охорони здоров’я направила на посаду завіду-
вача Березенською меддільницею та лікарнею
Лібермана В. І. Пропонували затвердити його
на посаді та з вільних коштів виплатити лі-
карю «підйомні» кошти в розмірі місячного
окладу [13]. Перед цим він служив на посаді
полкового лікаря 19-го стрілецького полку 11
дивізії. До військової служби завідував лікар-
нею на 20 ліжок в Татарській республіці. Спе-
ціалізацію мав хірургічну [13, aрк. 5]. Лібер-
мана підтримала і Окружна інспектура праці
[13, aрк. 6]. Врешті, його призначили завідую-
чим медичною дільницею та завідуючим лі-
карнею в с. Березне у порядку заповнення 3%
броні [13, aрк. 7].
Поряд з недосконалою системою охорони
здоров’я відчутною на селі була недостатня
кваліфікація та наближеність до мас лікар-
ських кадрів [22, c. 46-47]. Не зважаючи на ло-
зунги про розширення мережі сільської меди-
цини не в усіх повітах вдавалося їх відкрити.
2’2014Олександр Топчій К Р А Є З Н А В С Т В О
84
Становлення системи охорони здоров’я Чернігівщини:
роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.)
85
На Новгород-Сіверщині в с. Жадові в 1922-
23 р. будувалася лікарня, але за розпоряджен-
ням райвиконкому будматеріали для неї пере-
дали у селище Довжик під будівництво
школи. Окружний відділ охорони здоров’я не
опротестував це розпорядження попри те, що
вивіз лісу й зруб самої будівлі робилися на
кошти громади саме с. Жадова. Це поселення
мало 1554 садиб з населенням 7752 чоловік,
сільраду, КНС (комітет незаможних селян),
ЛКСМУ (Ленінська комуністична спілка мо-
лоді України), селянський будинок, півде-
сятка шкіл. Однак через ситуацію з припи-
ненням побудови лікарні в селищі не було
жодного державного медика – як фельдшера,
так і лікаря. Населенню доводилося платити
приватним фельдшерам від 2 до 4 пудів хліба
за відвідини або їздити за медичною допомо-
гою за 10-25, а то і за 45 верст до Новгород-
Сіверського [23]. В Чернігівському окрузі за
1927-1928 звітний рік не відкрили жодного
нового закладу [28]. Лапинська амбулаторія
на Прилуччині не обслуговувала колгоспни-
ків на збиральній кампанії через брак медпер-
соналу [19].
Однією з головних перешкод роботи орга-
нів охорони здоров’я, крім відсутності медич-
ного персоналу, були низькі ставки оплати
праці. Так, середньомісячна зарплата лікарсь-
кої групи в 1927-1929 роках за даними Народ-
ного комісаріату праці коливались між 80 руб-
лями 13 копійками (для лікаря ординатора) і
111 рублями 18 копійками (для санітарного
лікаря). Місячна зарплата середнього персо-
налу в 1927-1928 роках в середньому складала
44 рублі 14 копійок, а молодшого – від 20 до
22 рублів [22, c. 36].
Наявні були і певні труднощі в плані над-
мірного адміністрування та втручання в ро-
боту медпрацівників органів влади, переван-
таження громадською роботою. В анкетах
сільських лікарів на запитання про скарги та
пропозиції стосовно професійної діяльності
знаходимо наступні пропозиції: «Поставити
медперсонал на селі в таке становище, щоб
він в своїй роботі керувався чисто медичними
міркуваннями і не був підпорядкований при-
мхам населення» [14]. Так, зокрема, лікар
Білоцерківської амбулаторії на Прилуччині
Зубкова на питання про наявність чи відсут-
ність конфліктів на роботі відповіла, що в її
професійну діяльність втручаються голова
КНС (комітет незаможних селян) та сількор
(сільський кореспондент – О.Т.) «не будучи
компетентними в цій роботі». Щодо громадсь-
кої роботи лікар зазначила свою працю в хаті-
читальні, читання лекцій про догляд за тяж-
кохворими, про хвороби та їх профілактику,
членство в кооперації, участь в роботі школи
та лекції допризовникам [14, арк. 28]. Останні
читалися за спеціальною програмою, де особ-
лива увага зверталась на профілактику сифі-
лісу, заразних хвороб, туберкульозу і алкого-
лізму [12].
Досить велику роботу здійснювали органі-
зації Червоного Хреста. З 1919 року по 1923
рік у Чернігові та Острі Товариство Черво-
ного Хреста відкрило стаціонари для хворих
на туберкульоз по 25 ліжок [9]. 1925 року
Червоний Хрест мав три медичних амбулато-
рії, а 1927 року вже 9 медичних установ
[4, c. 297]. На перше січня 1933 року, в самий
розпал Голодомору 1932-1933 років, на Чер-
нігівщині нараховувалось 559 первинних
організацій Червоного Хреста і 473 санітар-
них пости [16].
Отже, в 1920-х – на початку 1930-х років
сільська медицина Чернігівщини відобра-
жала загальний стан соціально-економічного
життя держави, що позначилося головним
чином на становищі та розвиткові інфрас-
труктури медичних закладів регіону та тяж-
ких умовах праці і побуту сільських лікарів
регіону на фоні значного поширення числен-
них епідемій та відсутності належного фінан-
сування. Незважаючи на тенденції поступо-
вого зростання на селі чисельності лікар-
ських кадрів, здобуття ними довіри у селян та
місцевих владних структур, є підстави ствер-
джувати, що у зазначений період ситуація з
медичним обслуговуванням селянства Черні-
гівщини була ускладненою. Найпершим і
найбільшим недоліком у сфері охорони здо-
ров’я країни з переважанням сільського насе-
лення була концентрація лікарів у містах,
хиби фінансування, нерівномірність розпо-
ділу випускників медичних закладів та брак
кадрів.
1. Батуринець (Суліз) П. (Панас) З громадської ді-
яльності О. М. Лазаревського на Чернігівщині // Чер-
нігів і північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, ма-
теріали. Том ХІІІ Записок українського наукового
товариства в Києві (тепер історичної секції при ук-
раїнській академії наук). Під редакцією голови секції
академіка Михайла Грушевського. – К.: Державне ви-
давництво України. – 1928. – С. 501-514.
2. Бджола. Що повинні робити сільські санітарні
комісії для боротьби з пошестями // Червоне село
(Глухів). – 1927. – 22 січня.
3. Бібліотека на службі медицини // Матеріали
преси. – Чернігів, 2004. – 50 с.; Воронцовська I. I.
Звіт бібліографічного відділу ОНМБ за 2005 рік. –
Чернігів, 2005. – 49 с.; Грандо О. А. Медичні музеї
України, як осередок національної культури // Ага-
піт. – 1994. – № 1. – С. 7-8.; Груша А. М. З історії
медицини Чернігівщини [Текст] / А. М. Груша,
М. М. Дуля. – Чернігів: [б.в.], 1999. – 266 с.; Грандо О.
Визначні імена в історії української медицини. – К.,
1997. – 128 с.; Дуля М. М. Участие областной на-
учно-медицинской библиотеки в краеведческих ис-
торико-медицинских исследованиях. – Чернигов,
1983. – 77 с.; Из истории развития здравоохранения
Черниговщины. – Чернигов, 1989. – 174 с.; Меди-
цина Чернігівщини з сивої давнини до сьогодення
// Матеріали обласної конференції. – Чернігів, 2003.
– 103 с.; Розвиток науково-краєзнавчих досліджень
з історії медицини Чернігівщини // Історія (збірка
наукових праць): Збірник праць – К., 2009. – 500 c.;
Руденок В. Я. Чернігів. Подорож на 100 років назад
/ В. Я. Руденок. – Чернігів: Ранок, 2009 – 84 c.; Лав-
ріненко Л. І. Охорона здоров’я на Чернігівщині
(1960 – 1980 рр.) : автореф. дис. … канд. іст. наук:
07.00.01 – історія України / Л. І. Лавріненко; Черніг.
нац. пед. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – Чернігів, 2012. –
20 с.
4. Боротьба за Жовтень на Прилуччині. Істпар-
твідділ Прилуцького окружного комітету КП(б)У. Ви-
дання окружної комісії святкування Жовтневої рево-
люції. За матеріалами окрістпарту склав І. Г. Ідлін. –
м. Прилука, 1927. – С. 295-296.
5. Второй всеукраинский съезд хирургов. – К.,
1927. – С. 422, 435.
6. Груша А. М. З історії медицини Чернігівщини
[Текст] / А. М. Груша, М. М. Дуля. – Чернігів: [б.в.],
1999. – С. 49.
7. Державний архів Чернігівської області (далі –
ДАЧО), ф.Р. 674, оп. 1, спр. 192, арк. 1.
8. ДАЧО, ф.Р. 752, оп. 1, спр.66, арк. 13.
9. ДАЧО, ф.Р. 752, оп. 1, спр. 400, арк. 1, 4.
10. ДАЧО, ф. Р. 752, оп. 1, спр. 810, арк. 19.
11. ДАЧО, ф.Р. 752, оп. 1, спр. 1302, арк. 21.
12. ДАЧО, ф.Р.758, оп. 2, спр. 138, арк. 9 зворот.
13. ДАЧО, ф.Р. 758, оп. 3, спр. 159, арк. 4.
14. ДАЧО, ф.Р. 5487, оп. 1, спр. 92, арк. 28 зв.
15. Задачи здравоохранения в реконструктивный
период. Тезисы к докладу в ЦК ВКП(б) и проект ре-
золюции. – Харьков, 1929. – С. 9.
16. Звітна доповідь Червоного Хреста УСРР за
час від IV-го до V-го українського з’їзду (червень
1932 – вересень 1936 року). – К., 1936. – C. 35-37.
17. Збірник найголовніших директив і розпоряд-
жень у справах охорони здоров’я (1929-1930 рр.). –
Х.: «Наукова думка», 1930. – С. 81.
18. Здравоохранение на Украине. – К.: «Научная
мысль», 1929. – С. 36.
19. Котеленець. Допоможіть амбулаторії // Правда
Прилуччини. – 1932 року. – 22 липня.
20. Лікар Зухер. Здійснюймо постанову ЦК ВКП(б)
про початкову й середню школу // Правда Прилуч-
чини. – 1932 року. – 12 лютого.
21. Л.К. // Червоне село (Глухів). – 1927 року. –
6 березня.
22. Народный комиссариат здравоохранения УССР.
Здравоохранение на Украине. – Х.: «Научная мысль»,
1929. – С. 34.
23. Окрздраве, твоє слово // Селянська газета
(Чернігів). – 1925 року. – 24 лютого.
24. Отздрав. О бесплатной зуболечебной помощи
населению Сосницкого уезда // Наш Путь (Сосница).
– 5 ноября 1920 года. – № 3. – С. 3.
25. Социалистическое строительство на Черни-
говщине 1921-1941. Сборник документов и материа-
лов. – К: «Наукова думка», 1983. – С. 31-32.
26. Центральний державний архів вищих органів
влади України (далі – ЦДАВО України). – Ф. 166, оп.
2, спр. 3, арк. 52
27. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 860,
арк. 43.
28. 60 років під прапором Жовтня. Соціалістичні
перетворення на Чернігівщині за роки Радянської
влади. Добірка документів. Партархів Чернігівського
обкому компартії України. Чернігівський обласний
державний архів. – Чернігів, 1977. – С. 36.
2’2014Олександр Топчій К Р А Є З Н А В С Т В О
86
Джерела та література
Становлення системи охорони здоров’я Чернігівщини:
роль сільських медичних працівників (1920-1930 рр.)
87
Александр Топчий
Становление системы здравоохранения Черниговщины: роль сельских медицинских
работников (1920-1930 гг.)
В статье исследовано место и роль сельских работников медицинской сферы Черниговщины в ста-
новлении и развитии сельской медицины региона в 20-30-х годах ХХ века и отображены трудности, с
которыми названая категория сталкивалась в процессе своей практической деятельности.
Ключевые слова: сельская интеллигенция, Черниговщина, медицина, врачи, эпидемия, санитарные
комиссии.
Oleksandr Topchiy
Becoming of the system of health protection the Chernihiv oblast:
role of rural medical staff (1920-1930 yy)
In the article a place and role of rural physicians of Chernihiv Oblast are investigational in becoming and
development of rural medicine of region in 20 - 30th of ХХ of century and difficulties are represented with that
the named category clashed in the process of the practical activity.
Key words: rural intelligentsia, Chernihiv region, medicine, doctors, epidemic, sanitary commissions.
|