Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії

У статті досліджується реакція у столиці Української Держави – місті Києві на повідомлення про смерть царської родини. Висвітлюються ставлення до єкатеринбурзької трагедії урядових, дипломатичних, церковних кіл, Гетьмана П. Скоропадського, а також спроби місцевих монархістів долучитися до рятування...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2014
Автор:	Пиріг, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167123
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії / Р. Пиріг // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 121-127. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-167123
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1671232020-03-20T01:26:24Z Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії Пиріг, Р. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті досліджується реакція у столиці Української Держави – місті Києві на повідомлення про смерть царської родини. Висвітлюються ставлення до єкатеринбурзької трагедії урядових, дипломатичних, церковних кіл, Гетьмана П. Скоропадського, а також спроби місцевих монархістів долучитися до рятування колишнього імператора. В статье исследуется реакция в столице Украинской Державы – городе Киеве на информацию о смерти царской семьи. Освещено отношение к екатеринбургской трагедии правительственных, дипломатических, церковных кругов, Гетмана П. Скоропадского, а также попытки местных монархистов приобщиться к спасению бывшего императора. The reaction to the news about the tsar family’s death in the capital of Ukrainian State – the city of Kyiv is under consideration in the article. There has been shown the attitude to the Ekaterinburg’s tragedy of the state, diplomatic, church representatives, Hetman P.Skoropadskyi and the attempts of the local monarchists to take part in saving the ex-emperor. 2014 Article Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії / Р. Пиріг // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 121-127. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167123 94(477) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Пиріг, Р. Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії Краєзнавство
description	У статті досліджується реакція у столиці Української Держави – місті Києві на повідомлення про смерть царської родини. Висвітлюються ставлення до єкатеринбурзької трагедії урядових, дипломатичних, церковних кіл, Гетьмана П. Скоропадського, а також спроби місцевих монархістів долучитися до рятування колишнього імператора.
format	Article
author	Пиріг, Р.
author_facet	Пиріг, Р.
author_sort	Пиріг, Р.
title	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії
title_short	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії
title_full	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії
title_fullStr	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії
title_full_unstemmed	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії
title_sort	убивство царської сім'ї романових: київські відголоски трагедії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/167123
citation_txt	Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії / Р. Пиріг // Краєзнавство. — 2014. — № 2. — С. 121-127. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT pirígr ubivstvocarsʹkoísímíromanovihkiívsʹkívídgoloskitragedíí
first_indexed	2025-07-14T23:49:35Z
last_indexed	2025-07-14T23:49:35Z
_version_	1837668212406222848
fulltext	121 УДК 94(477) Руслан Пиріг (м. Київ) Убивство царської сім’ї Романових: київські відголоски трагедії У статті досліджується реакція у столиці Української Держави – місті Києві на повідом- лення про смерть царської родини. Висвітлюються ставлення до єкатеринбурзької трагедії урядових, дипломатичних, церковних кіл, Гетьмана П. Скоропадського, а також спроби міс- цевих монархістів долучитися до рятування колишнього імператора. Ключові слова: царська родина, Микола ІІ, П. Скоропадський, майор Г. Гассе, монар- хісти. Лютнева політична криза 1917 р. в Росії привела до падіння монархії Романових. Під тиском керівництва Державної думи і вищого генералітету 2 березня цар Микола ІІ зрікся престолу. Законодавча і виконавча влада пере- йшла до Тимчасового уряду. 8 березня цар- ська сім’я була взята під домашній арешт у Царському Селі. У серпні перевезена у То- больськ, а в квітні 1918 р. до Єкатеринбурга. Там у ніч з 16 на 17 липня у підвалі будинку Іпатьєва більшовики розстріляли колишніх імператора, імператрицю, їхніх дітей та суп- роводжуючих осіб. 18 липня в Алапаєвську були вбиті великий князь Сергій Михайлович, велика княгиня Єлизавета Федорівна та князі Іван, Костянтин та Ігор Костянтиновичі. Ще раніше 13 червня у Пермі був розстріляний рідний брат царя Михайло Олександрович [1, с. 206]. 18-20 липня російські монархісти провели у Києві з’їзд, законспірований під зібрання Союзу українських консервативних діячів. Ініціаторами його виступили голова Монар- хічного блоку Ф. Безак, колишній київський віце-губернатор М. Кошкарьов та інші. З’їзд був досить представницьким, близько 70 осіб. У його роботі взяли участь колишні члени Державної думи та Державної ради Гололо- бов, Новицький, Шечков, Сухомлинов, оде- ський міський голова Пелікан та інші. У вступному слові Ф. Безак закликав «людей порядку» до єднання. Були також за- слухані доповіді з місць. В ухваленій з’їздом резолюції, вказувалося на необхідність утво- рення по всій Україні осередків Союзу, роз- гортання агітації за відновлення в Росії мо- нархічного ладу та приєднання до неї України [2, с. 258; 3]. Саме під час роботи з’їзду мо- нархістів надійшло повідомлення про убив- ство Миколи ІІ. 19 липня голова російської делегації на мирних переговорах РСФРР і Української Держави Х. Раковський офіційно повідомив керуючого МЗС Д. Дорошенка про смерть ко- лишнього імператора. Увечері на засіданні уряду про це сповістив головуючий - міністр юстиції М. Чубинський. Міністр ісповідань В. Зіньковський доповів про позицію вищої духовної влади України щодо проведення па- нахид за покійним царем. На жаль, журнал за- сідання не містить матеріалів обговорення цього питання. Рада Міністрів ухвалила наступне рішення: «Не втручаючись у канонічне життя Правос- лавної церкви на Україні, але визнаючи, що та чи інша форма поминання на панахидах по- мерлого колишнього імператора Миколи ІІ має безперечно політичне значення, просити міністра ісповідань довести до відома Митро- полита Антонія у письмовій формі, що Рада Міністрів визнає можливим поминання покій- ного на Україні, як імператора, але тільки з до- даванням до цього титулу слова «колиш- нього», і що ніякого насилля з боку урядової влади у цьому відношенні застосовано не буде, з зазначенням однак того, що те чи інше ставлення церковної влади до прийнятого Радою Міністрів рішення буде урядом взято 2’2014К Р А Є З Н А В С Т В О 122 до уваги, як відображення погляду церковної влади на взаємовідносини її і влади держав- ної» [4, арк. 118 зв.]. Митрополит Антоній (Храповицький) у зв’язку з убивством царя призначив на 20 липня у Софійському соборі траурне богос- лужіння. Він був фанатичним монархістом. Свою відданість імператору виклав у при- кметній формулі: «Від вірності Цареві мене може звільнити лише його невірність Хрис- тові» [5, с. 15]. Перед П. Скоропадським і Радою Міністрів постало складне питання щодо їхньої участі у поминальній панахиді. Адже було цілком очевидним, що вона перетвориться на масову монархічну демонстрацію. До того ж уряд мав зважати на позицію німецьких військових та дипломатів. На пропозицію посла Німеч- чини А. Мумма взяти участь у панахиді ав- стро-угорський колега Й. Форгач зауважив, що для нього це можливо, якщо траурне бо- гослужіння матиме не приватний, монархіч- ний, а більш-менш офіційний характер. На запит з цього питання глава МЗС Австро- Угорщини С. Буріан відповів, що молебень в пам’ять царя може бути сприйнятий як мані- фестація у великоросійському дусі, спрямо- вана проти української ідеї, а тому молебень видається не бажаним [6, с. 118-119] . Як наслідок, ні гетьман, ні члени уряду не були присутні 20 липня на багатотисячній па- нахиді по вбитому Государеві, яку провели митрополит Антоній, два єпископи та 12 свя- щеників [4]. До Софійської площі були стяг- нуті значні підрозділи німців та Державної варти. Вороже налаштований до російської присутності в Україні Д. Донцов з задоволен- ням занотував у щоденнику: « Російська мо- нархічна маніфестація не вдалася... Бачив купу російських білих офіцерів – з погонами – арештованих і ведених під військовим ескор- том. Дуже добре» [7, с. 61].Військовий супро- від дійсно був, а от щодо арештів, то автор щоденника явно перебільшив. Цікаві свідчення залишив відомий політич- ний діяч, депутат Державної думи трьох скли- кань В. Шульгин – один з тих, хто приймав відречення царя від трону: «Київ, липень 1918 року. Отримано повідомлення про вбивство царської сім’ї. У Князе-Володимирському со- борі служили панахиду. Я не пішов, мені було соромно» [8, с. 10]. За свідченнями очевидців, на панахиді у Краснодарі плакав й генерал М.Алексєєв, очевидно, розкаюючись у своїй ролі при зміщенні царя. Не маючи змоги виявити публічну скор- боту за Миколою ІІ, колишній флігель- ад’ютант імператора П. Скоропадський гли- боко переживав його трагічну смерть. За спогадами начальника гетьманського штабу генерала Б. Стеллецького, він у палацовій церкві відстояв скромну панахиду (без пів- чих). І коли до нього звернувся один з най- ближчих співробітників О. Палтов, то завжди делікатний гетьман «сильно роздратованим голосом попросив залишити його на самоті. Кажуть, що у церкві Скоропадський плакав, як плачуть маленькі діти» [9, с. 333]. Павло Скоропадський – представник од- ного з найбільш шляхетних малоросійських родів, давно інкорпорованих до вищих верств Російської імперії, зробив блискучу військову кар’єру і, за визначенням А. Каппелера, нале- жав до кола «вірних слуг династії». Пізніше у спогадах гетьман прямо писав: «Моя вся сім’я була глибоко віддана російським царям» [10, с. 387]. Падіння династії Романових, якій самовід- дано служило багато поколінь Скоропад- ських, було внутрішньою драмою царського аристократа Павла Скоропадського. Водночас у бойового генерала за роки війни накопичи- лося чимало запитань до імператора та його оточення. На жаль, у спогадах Гетьман зовсім обходить питання про своє сприйняття таких визначальних подій початку Лютневої рево- люції, як відречення царя від престолу, скла- дання присяги на вірність Тимчасовому уряду, позиції генералітету тощо. Очевидно, ці думки фіксувалися у його фронтовому щоденнику, який вівся від початку 1915 і до листопада 1917 рр. Доля цього важливого і, безперечно, цікавого історичного джерела не- відома. І все ж наявність у розпорядженні дослід- ників тогочасного листування П. Скоропад- Руслан Пиріг 123 Убивство царської сім’ї Романових: київські відголоски трагедії ського з дружиною значною мірою дозволяє реконструювати рефлексії флігель-ад’ютанта Свити Його Імператорської величності на події тієї переломної доби. Аналіз його листів до дружини навесні 1917 р. дозволяють стверджувати, що крах самодержавства не став для нього трагедією. Зокрема, 12 березня генерал досить однозначно викладає своє ставлення до царської родини: «Государ і Олександра Федорівна, про яку, я зізнаюсь, не можу тепер без огиди згадувати, самі ви- нуваті. Государ – бідний Государ, через влас- тиву йому безхарактерність, а Олександра Федорівна з багатьох інших причин, головне, через її бажання володарювати і зарозумі- лість, поза сумнівом вона є головною причи- ною наших нещасть». Слід відзначити, що в той час подібні по- гляди були досить поширеними серед росій- ського генералітету. Комісар Тимчасового уряду у Києві К. Оберучев докладно передає зміст розмови з командувачем Південно-За- хідного фронту генералом О. Брусиловим у березні 1917 р. Той запевняв, що він монар- хіст за вихованням і симпатіями, близькістю до царської родини, але те, що відбувалося останнім часом переконало його у необхід- ності змін, і він ці зміни вітає. На думку ге- нерала, для Росії найбільш підходящою була б конституційна монархія, але й вона немож- лива через відсутність у Дому Романових гід- ного кандидата. І тому він став республікан- цем [11, с. 59] . П. Скоропадський також, розмірковуючи про майбутню форму державного правління у Росії, в досить скептично оцінював можли- вості відродження монархії, оскільки «Рома- нови всім остогидли». Він вважав, що скоріше за все в Росії не буде конституційної монархії, а ліберальна республіканська форма прав- ління. Проте досить прозорливо передбачив, що коли новий уряд провалиться, то влада пе- рейде в руки натовпу і почнеться анархія, яка швидко виродиться в якусь форму диктатури, найдеспотичнішої. Цікавим є ще один смисловий блок цього листа. П. Скоропадський наголошує, що Го- судар звільнив його від присяги і він до но- вого уряду прихильний всією душею. Генерал висловлює величезне задоволення Тимчасо- вим урядом: «Не можу без захоплення згаду- вати новий наш уряд, так розумно він діє», «усі ці пани Родзянко, Львов, Гучков, Керен- ський і компанія розсудливі люди, і ми, і вся Росія повинні дякувати долі, що влада захоп- лена ними». Безперечно, людей з таким ходом думок серед вищого командного складу російської армії було чимало. Прикметно, що захоплення П. Скоропадського Тимчасовим урядом майже збігаються з оцінками тієї вузької групи генералів (Алексєєв, Рузський, Кримов та інші), які й стали знаряддям державного перевороту. За свідченнями барона П. Вран- геля, генерал О.Кримов дав таку характерис- тику військовому міністрові Гучкову: «О, Олександр Іванович – це державна людина, він знає армію не гірше за нас з вами. Невже ж якісь Шуваєви (військовий міністр – Р.П.) тільки тому, що все життя просиділи у військовому міністерстві кращі нього. Та вони йому в підметки не годяться» [12, с. 254-255]. Як відомо, після відречення імператора ге- нерал П. Скоропадський рішуче порвав з своїм минулим, пов’язаним з царським дво- ром. Проте в подальшому з ідейними монар- хістами його зв’язували людські, службові та інші стосунки. Хоч лідер усвідомлюваної не- залежної держави мав іманентно не сприй- мати регенерацію російської монархії як за- грози самостійності України і його власному статусу. З царською родиною були пов’язанні по- ширювані влітку 1918 р. твердження про службу в штабі німецьких військ в Україні Ве- ликого герцога Ернста-Людвіга Гессенського, рідного брата російської імператриці Олек- сандри Федорівни. Такі чутки активно цирку- лювали в українських урядових колах. Видат- ний учений і один з лідерів партії кадетів В. Вернадський на початку червня занотовує у щоденнику розповідь міністра освіти М. Ва- силенка про прийом у командувача німецьких військ генерал-фельдмаршала Г. Ейхгорна: «На терасі після обіду у Вас[иленка] була 2’2014К Р А Є З Н А В С Т В О 124 явно влаштована розмова з Гаазе (псевдонім принца Гессенського, брата імп[ератриці] Олекс[андри]» [13, с. 106]. Майор, який володів російською мовою, запитав у Василенка чи не настав час возз’єд- нання з Росією? Той відповів, що дійсно Ні- меччині вигідно мати на Сході сильну єдину державу. Г. Гаазе висловив думку, що об’єд- нання має йти з Києва, а не Москви. Він також запитав про місцезнаходження П. Мілюкова, очевидно, будучи поінформованим про пере- бування лідера кадетів у Києві. Через кілька днів така зустріч майора з Мілюковим відбу- лася. Проте вже 7 червня В. Вернадський у щоденнику висловлює сумнів щодо родового походження німецького офіцера: «Неясно – Гаазе – принц Гессенський чи ні. Деякі мініс- три (Гутник) заперечують це (зі слів Па- лтова?1)». Походження цієї легенди з’ясувати не вда- лося. Проте й нині російські історики і публі- цисти стверджують, що герцог мав чин майора і працював у штабі Оберкомандо під псевдонімом Гаазе (Haase), очолюючи розві- дувальний відділ. Зокрема, відомий росій- ський письменник і історик В.Кожинов, опи- суючи зустріч лідера кадетів П. Мілюкова влітку 1918 р. з начальником німецької контр- розвідки у Києві Гаазе, з викривальним пафо- сом констатує: «Свого роду жорстка іронія долі полягала в тому, що під іменем Гаазе фі- гурував великий герцог Ернст-Людвиг Гес- сенський і Рейнський – старший брат росій- ської імператриці Олександри Федорівни – тієї самої, яку Мілюков усього півтори роки тому звинувачував у зрадницькій діяльності на користь Німеччини» [14, с. 102]. Інший російський дослідник О.Пученков у статті під доволі епатажною назвою «Перево- рот у цирку. Страсний тиждень Павла Скоро- падського» цілком ствердно пише: «Під псев- донімом Гаазе (Haase) фігурував Великий герцог Гессенський і Рейнський – старший брат Імператриці Олександри Федорівни» [15]. Проте численні джерела доводять, що майор Ганс Гассе (Гаазе) цілком реальна ді- йова особа, один з найвпливовіших функціо- нерів штабу вищого німецького командування в Україні. Поряд з командувачем генерал- фельдмаршалом Г. Ейхгорном, начальником штабу генерал-лейтенантом В. Гренером він відігравав провідну роль у реалізації політики Німеччини щодо України. Саме йому нале- жить ініціатива вибору генерала П. Скоро- падського в якості майбутнього глави Україн- ської Держави. Одним з переконливих аргументів на ко- ристь того, що майор Гассе аж ніяк не Вели- кий герцог Гессенський, є його пасивна участь у заходах київських монархістів по врятуванню царської сім’ї. Природно, що будь Г. Гассе герцогом, він би ревно опікувався цією гострою проблемою, адже йшлося про долю його рідної сестри. Жодного свідчення про якісь дієві кроки майора у цій справі вия- вити не вдалося. Один з російських монархістів, заступник директора департаменту Державної варти Ук- раїнської Держави Микола Тальберг свідчив, що за завданням монархічної організації він намагався отримати аудієнцію в справі без- пеки царської сім’ї у німецького посла в Мос- кві графа В. Мірбаха. Однак йому вдалося по- спілкуватися лише з секретарем посла. Переїхавши до Києва, він з питання вряту- вання царської родини подав завідувачу полі- тичним відділом штабу окупаційних військ в Україні майору Гассе спеціальну доповідну записку, але той відповів, що задоволення даного прохання залежить від Мірбаха [16, с. 296-297]. Проте активну діяльність у цьому питанні розвинув капітан В.Альвенслебен, який пре- зентував себе представником кайзера при гетьмані П. Скоропадському. За свідченням члена таємної монархічної організації у Києві генерал-лейтенанта князя О. Долгорукова, на початку липня з ініціативи В. Альвенслебена на квартирі лідера київських монархістів Руслан Пиріг Гутник С. – міністр торгівлі і промисловості. ** Палтов О. – заступник міністра закордонних справ. 125 Убивство царської сім’ї Романових: київські відголоски трагедії Ф. Безака відбулося засідання, присвячене врятуванню царської сім’ї. Сучасний росій- ський дослідник С. Фомін вважає, що до цієї справи були залучені герцог Г.Лейхтенберзь- кий, колишній Волинський губернатор П. Скаржинський, колишній начальник кан- целярії Імператорського двору О. Мосолов та інші [17, с. 620]. Генерал О. Мосолов навіть написав листа імператору Вільгельму з про- ханням сприяти заходам по звільненню царя. Той доручив розглянути це питання послу А. Мумму, який категорично заявив, що ро- сійські монархісти «не повинні розраховувати на допомогу Німеччини» [18, с. 246]. І все ж Ф. Безак і О. Долгоруков дали 30 тис. крб. на поїздку трьох пар російських офі- церів з німецькими паспортами до Москви, Котельнича та Єкатеринбурга. При цьому вони висловили певні сумніви щодо реаль- ності такого задуму, однак В. Альвенслебен просив їх покластися на німців. Крім того, він попередив, що між 16 і 20 липня будуть по- ширюватися чутки чи повідомлення про вбив- ство царя. Проте вірити в них не слід, ос- кільки вони будуть фальшивими. З огляду на цю інформацію дружина Ф.Безака Олена терміново виїхала до Криму і попередила ца- рицю - матір про можливі сумні повідом- лення, які не слід сприймати всерйоз. Імператрицю Марію Федорівну звістка про відречення Миколи ІІ від престолу за- стала у Києві. Вона терміново виїхала до Мо- гильова, де відбулося її останнє побачення з сином. За наказом Тимчасового уряду час- тина царської родини (Марія Федорівна, великі князі Микола Миколайович, Петро Миколайович, Олександр Михайлович з сім’я ми) виїхали до Криму, де пережили більшовицький арешт. Після окупації півос- трова німці запропонували їм евакуюватися, але ті відмовилися. Не дивлячись на численні свідчення, імператриця не вірила у смерть сина, заборонила проводити панахиду. 24 сер- пня її відвідав граф Ф. Келлер – один з неба- гатьох генералів, які залишилися вірними цареві і відмовився складати присягу Тимча- совому урядові. Того дня Марія Федорівна за- нотувала у щоденнику: «Він розмовляв з одним офіцером, який бачився з князем До- лгоруковим, і той повідомив йому, як разом з своїми людьми звільнив Нікі і перевіз усіх їх в безпечне місце на борт корабля. Невже це правда? Дай то Бог!». Очевидно, це був від- гомін вже згаданої спроби київських монар- хістів послати до Росії офіцерів з метою звільнення царської родини. Після двохріч- ного перебування у Криму, в умовах наступу червоних військ Романови у березні 1919 р. залишили Росію на присланому за ними ан- глійським королем крейсері «Марльборо». Вже в еміграції Марія Федорівна відмовилася прийняти слідчого М. Соколова, який хотів доповісти їй результати розслідування Єкате- ринбурзької трагедії. Влітку і восени 1918 р. у Києві поширюва- лися різні чутки про долю колишнього царя: ніби-то Микола ІІ вивезений до Німеччини; переодягшись у простого селянина, перехову- ється у Сибіру і з’явиться на троні, коли народ Росії звільниться від генералів і буржуїв; цар врятувався, перелетівши на аероплані до Ті- бету тощо. Певні сумніви були й у гетьмана П. Скоропадського, який у спогадах писав: «Хоч відразу після 16 липня у багатьох цер- квах і у мене були відправлені за усіма пана- хиди, але все ж здавалося, що смерть колиш- ніх царя і цариці далеко ще не констатований факт». Під час державного візиту до Німеч- чини він сподівався більше дізнатися про долю царської родини, проте з’ясувалоя, що імператор Вільгельм ІІ також не володіє до- стеменною інформацією [11, с. 276]. Побутувала думка, що кайзер і генштаб повелися пасивно у справі спасіння Романо- вих. Зокрема, генерал А. Денікін писав: «16 липня сталася єкатеринбурзька драма, і гли- боко обурена громадська совість звинуватила у цьому злодіянні німецьку владу, яка мала не- обмежений вплив на раду комісарів і не поба- жала скористатися цим для врятування цар- ської сім’ї» [19, с.147]. Подробиці вбивства Романових, близькі до реальних подій, стали відомі у столиці Ук- раїни завдяки публікації в одному з листопа- дових номерів газети «Голос Кіева». Вона вмістила переказ повідомлення командувача 2’2014К Р А Є З Н А В С Т В О 126 Сибірської армії генерала О. Гришина-Алма- зова, який прибув на початку листопада 1918 р. до штабу Добровольчої армії у Єкате- ринодарі. Викладені відомості ґрунтувалися на висновках слідчої комісії, призначеної ад- міралом О. Колчаком. Зокрема, газета писала: «Разстреляна вся семья: Государь, Наслед- ник, Александра Федоровна, Великія Княжны Татіана, Ольга, Марія и Анастасія. Вместе с царской семьей разстреляны Долго- руков, лейб-медик Боткин, лейб-лектриса Шнейдер, кн. Татищев и др. лица свиты… Согласно последней просьбе Государя, он был расстрелян с больным и измученным На- следником на руках. Великая Княжна Татіана Николаевна, раненная несколькими пулями, была добита прикладами. В эту же ночь тела убитих были вывезены из Екатеринбурга, где произошел этот ужас, и в 40 верст от города сожжены». Помітної реакції офіційних кіл і, навіть, ки- ївських монархістів на публікацію не сталося. Цілком можна погодитися з поясненням цієї ситуації колишнім депутатом Державної думи Росії, впливовим політичним діячем доби Гетьманату князем О. Голіциним: «Коли жор- стока дійсність підтвердилася, громадська думка, підготовлена до цієї страхітливої події тривалими сумнівами в можливості здійс- нення злочину, не реагувала на неї належним чином» [20, с. 471]. У середині листопада 1918 р. авторитарне правління П. Скоропадського переживало політичну кризу, викликану поразкою Німеч- чини у Світовій війні, початком антигетьман- ського повстання і невизначеністю долі Укра їнської Держави. Київ втрачав значення «монархічної Мекки» і палкі адепти відрод- ження в Росії самодержавства спішили зали- шити Україну. Руслан Пиріг 1. Зайцов А.1918: очерки русской гражданской войны. – Москва-Жуковский, 2006. – С. 60. 2. ЦДАВО України, ф.1216, оп.1, спр. 258, арк.13-14. 3. Нова Рада. – 1918. – 21 липня. 4. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк.118 зв. 5. Лопухин П.С. Преподобный Серафим и монар- хическая идея // Православня жизнь. – Джордан- вилль. – 1992. – № 10. 6. Документы о разгроме германських оккупантов на Украине в 1918 году. – М.,1 942. – С. 118-119. 7. Нова Рада. – 1918. – 21 липня. 8. Донцов Д. Рік 1918, Київ. – К., 2002. – С. 61. 9. Шульгин В. Последний очевидец. Мемуары, очерки, сны. – М., 2002. 10. Папакін Г. До психологічного портрету Павла Скоропадського: віра і церква в його житті (1873- 1918) // Науковий збірник присвячений 125-річчю з дня народження митрополита Іларіона (Огієнка). – К., 2007. 11. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – гру- день 1918. – Київ-Філадельфія, 1995. 12. Оберучев К. В дни революции. Воспоминания участника великой русской революции 1917-го года. – Нью-Йорк, 1919. 13. Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, дер- жавотворець, людина. Історико-архівні нариси. – К., 2003. – С. 254-255. Листування подружжя Скоро- падських зберігається в ЦДІАК України (Ф.1219. – Оп.2. – Спр. 694). 14. Вернадский В. Дневники 1917-1921 гг. – К., 1994. Кожинов В. Россия. Век ХХ.– Кн.1 (1901-1939). – Ч. 1. – М., 2002. – С. 92; http://Kozhinov.voskres.ru/ cher-sot/3.html. 15. Родина. – 2007. – № 7. – С. 82. 16. Российский архив. Том УІІІ. – Париж, 1920- 1922. 17. Фомин С. Золотой клинок империи. В кн.: Граф Келлер. – М., 2007. 18. Мосолов А. При дворе последнего Импера- тора. – Спб., 1992. 19. Деникин А. Очерки русской смуты. Белое дви- жение и борьба Добровольчесой армии. Май – ок- тябрь 1918. Воспоминания. Мемуары. – Минск, 2002. 20. Голицын А. Воспоминания. – М., 2008. Джерела та література: 127 Убивство царської сім’ї Романових: київські відголоски трагедії Руслан Пирог Убийство царской семьи Романовых: киевские отголоски трагедии В статье исследуется реакция в столице Украинской Державы – городе Киеве на информацию о смерти царской семьи. Освещено отношение к екатеринбургской трагедии правительственных, дип- ломатических, церковных кругов, Гетмана П. Скоропадского, а также попытки местных монархистов приобщиться к спасению бывшего императора. Ключевые слова: царская семья, Николай ІІ, П. Скоропадский, майор Г. Гассе, монархисти. Ruslan Pyrih The Murder of Romanov’» Tsar Family: Kyiv Echo of the Tragedy The reaction to the news about the tsar family’s death in the capital of Ukrainian State – the city of Kyiv is under consideration in the article. There has been shown the attitude to the Ekaterinburg’s tragedy of the state, diplomatic, church representatives, Hetman P.Skoropadskyi and the attempts of the local monarchists to take part in saving the ex-emperor. Key words: tsar family, Nickolay II, P.Skoropadskyi, Major G.Gasse, monarchists.

Убивство царської сім'ї Романових: київські відголоски трагедії

Репозитарії

Схожі ресурси