Нездійснена мрія Сергія Параджанова
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16720 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Нездійснена мрія Сергія Параджанова / Д. Венглінська, М. Скоблікова // Відлуння віків. — 2008. — № 1(9). — С. 8-13. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16720 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-167202011-02-16T12:04:26Z Нездійснена мрія Сергія Параджанова Венглінська, Д. Скоблікова, М. Музеї та музейна справа 2008 Article Нездійснена мрія Сергія Параджанова / Д. Венглінська, М. Скоблікова // Відлуння віків. — 2008. — № 1(9). — С. 8-13. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16720 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музеї та музейна справа Музеї та музейна справа |
| spellingShingle |
Музеї та музейна справа Музеї та музейна справа Венглінська, Д. Скоблікова, М. Нездійснена мрія Сергія Параджанова |
| format |
Article |
| author |
Венглінська, Д. Скоблікова, М. |
| author_facet |
Венглінська, Д. Скоблікова, М. |
| author_sort |
Венглінська, Д. |
| title |
Нездійснена мрія Сергія Параджанова |
| title_short |
Нездійснена мрія Сергія Параджанова |
| title_full |
Нездійснена мрія Сергія Параджанова |
| title_fullStr |
Нездійснена мрія Сергія Параджанова |
| title_full_unstemmed |
Нездійснена мрія Сергія Параджанова |
| title_sort |
нездійснена мрія сергія параджанова |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Музеї та музейна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16720 |
| citation_txt |
Нездійснена мрія Сергія Параджанова / Д. Венглінська, М. Скоблікова // Відлуння віків. — 2008. — № 1(9). — С. 8-13. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT venglínsʹkad nezdíjsnenamríâsergíâparadžanova AT skoblíkovam nezdíjsnenamríâsergíâparadžanova |
| first_indexed |
2025-07-02T17:57:35Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:57:35Z |
| _version_ |
1836558902541418496 |
| fulltext |
8
МУЗЕЇ ТА МУЗЕЙНА СПРАВАМУЗЕЇ ТА МУЗЕЙНА СПРАВА
Досягнення цілковитої свободи у
житті й творчості було заповітною,
але, на жаль, так і не здійсненою
мрією видатного вірменського режисера
Сергія Йосиповича Параджанова. Недо�
оцінений, а пізніше й засуджений радянсь�
кою бюрократичною системою, він втратив
надто багато часу за роки бездіяльності та
ув’язнень. Але якою б жорстокою не була до
нього доля, він ніколи не зраджував собі:
вільно думав і вільно творив.
Народився митець 9 січня 1924 р. в ро�
дині тбіліського антиквара, який сподівав�
ся, що Сергій продовжить справу дідів�
прадідів. Однак, всупереч волі батька та
власним природним здібностям,
юнак стає студентом Тбіліського
інституту інженерів залізничного
транспорту. Але точні науки його
цікавили дуже мало, а ось світ мис�
тецтва вабив все більше та нест�
римніше. Наступного року він
вступає одразу до двох навчальних
закладів: Тбіліської консерваторії
(на вокальне відділення) і Хореог�
рафічного училища при Оперному
театрі. 1945 р. С. Параджанов ви�
рішує продовжити навчання у Мос�
ковській консерваторії, паралель�
но склавши іспити на режисерсь�
кий факультет ВДІКу. Саме тут він
вперше відчув, що знайшов себе.
Його самостійна робота в кіно
розпочалася з фільму “Андрієш”
(1954 р.), пізніше він зняв ще
декілька художніх фільмів. Окрім
них, митець знімав документальні
та науково�популярні стрічки — “Наталія
Ужвій”, “Думка”, “Золоті руки”. Але
справжній успіх до С. Параджанова прий�
шов із фільмом “Тіні забутих предків”
(1969), знятим у високих карпатських го�
рах, — саме він закарбував його ім’я в
історії українського та світового кінематог�
рафа. У цій стрічці вперше заявив про себе
унікальний параджанівський стиль. Майст�
ру вдалося відтворити дух однойменної
повісті М.Коцюбинського, де первоз�
данність смерекових лісів, гір та полонин
переплітається з суворим життєвим укла�
дом гуцулів, пройнятим містичним світо�
НЕЗДІЙСНЕНА МРІЯ НЕЗДІЙСНЕНА МРІЯ Дарина Венглінська
Марія Скоблікова
СЕРГІЯ
ПАРАДЖАНОВА
СЕРГІЯ
ПАРАДЖАНОВА
сприйняттям. Фільм здобув призи на Всесо�
юзному кінофестивалі у Києві, Римі, Мар�
дель�Плате, премію Британської ака�
демії — загалом же отримав двадцять вісім
нагород. До речі, в колекції Національного
художнього музею України зберігаються
ікони “Покрова”, “Деісус”, “Апостоли”, ви�
користані в кадрах фільму. Режисер знай�
шов їх у церкві Святої Параскеви в селі Кос�
мач на Гуцульщині, і нині вони представля�
ють сакральне народне мистецтво регіону у
музейній збірці.
Наступним знаменитим фільмом Парад�
жанова став “Колір граната”, в якому він
прагнув відтворити духовний світ та історію
кохання вірменського середньовічного пое�
та Саят�Нови. На жаль, новаторські ідеї ре�
жисера не знайшли розуміння в офіційних
колах через “важкість сприйняття”. Фільм
довго пролежав на полицях фонду, доки не
був змонтований С. Юткевичем (таким чи�
ном, на сьогодні існують дві його версії).
Але і “адаптовану для радянського глядача”
стрічку швидко зняли з прокату через
арешт Параджанова у 1973 році.
Творчість рятувала митця упродовж дов�
гих чотирьох років тюремного ув’язнення,
які йому судилося пройти завдяки наклепу.
Варіація на тему Пінтурікйо та Рафаеля
Можливо, не останню роль у такому суворо�
му вироку зіграв сам митець: адже для нього
все життя видавалося кадром екстраординар�
ного фільму. Буденність — це не про нього,
все, що здавалось простим і нецікавим, він
додумував, доповнюючи новими фактами,
підказаними його шаленою уявою. Він лю�
бив дивувати своєю епатажною поведінкою
— одних це захоплювало, у інших виклика�
ло обурення. І лише близьким друзям вдава�
лося розрізнити, де ж закінчується ре�
альність і починається вигадка. Перебуваю�
чи у в’язниці, він, попри глузування оточую�
чих, створював із підібраного непотребу не�
великі колажі й відправляв у листах до своїх
друзів. Це захоплення з’явилося у нього ще
за київського періоду життя, але лише з ча�
сом параджанівські колажі було визнано
оригінальними та цілком досконалими мис�
тецькими творами. Він часто дарував свої
витвори товаришам по ув’язненню, а ті
відправляли їх своїм близьким. Якось зро�
бив з мішковини плащаницю з біблійними
сюжетами для свого померлого співкамерни�
ка — зараз вона зберігається в єреванському
музеї. А портрет Олександра Пушкіна, ви�
карбуваний цвяхом на кришечці від пляшки
кефіру, став прообразом срібної медалі, якою
тепер нагороджують фільми�переможці
кінофестивалю у Ріміні.
Дивна річ: знівечивши життя й кар’єру
Параджанова�режисера, тюрма виплекала
Параджанова�художника. Не маючи змоги
довгий час проявляти себе у кінематографі,
він зосередився на створенні колажів, що
сприймалися його уявою як застиглі кадри
кінострічки. За роки тюремного ув’язнення
він зробив близько 800 робіт. На
думку Р. Ширамана, “у колажах
Параджанова більше кінематог�
рафу, ніж в багатьох справжніх
кінофільмах”. Такий погляд до�
помагає зрозуміти любов Сергія
до цього виду мистецтва впро�
довж усього творчого життя. Ма�
теріалом для колажів ставало все,
що потрапляло художнику на очі:
папір, газети, скло, сухі квіти або
листя, жерстяні коробки з ма�
люнками, картини, порцелянові
рамочки, лампи, свічники,
пір’я, ґудзики, дроти, мереживо,
уламки окулярів, циферблати,
фрагменти коштовного посуду.
Так, у колажі “Розбитий
сервіз із портретом донатора”
змішані з намистинками різно�
барвні порцелянові уламки,
створюючи візерунок у вигляді
мушлі, переливаються і виблис�
кують чарівним багатством
Розбитий сервіз із портретом донатора
Піросманівська Джоконда
11
відтінків. А глибина насиченого кольору,
яку можна порівняти лише з блакиттю не�
ба, вражає незрівняною красою у колажі
“Півники”.
Сергій Параджанов звертався і до кла�
сичних зразків всесвітнього мистецтва, які
в його інтерпретації набували інших якос�
тей. Ось і “Джоконда” Леонардо да Вінчі
одержала в його творах нове життя. Цей об�
раз був художникові дуже близьким, він
навіть жартував, що лише Мона Ліза завж�
ди буде на нього чекати та оплакувати після
смерті. Радянські критики були обурені
зазіханнями Параджанова на класичний
взірець, та сам він з гумором сприймав зви�
нувачення у спотворенні шедевру і з прита�
манною йому безпосередністю пояс�
нював: “Нічого я з нею на зро�
бив. Я просто дав своєму не�
божеві три карбованці, і
він купив мені репро�
дукції. Я їх розрізав, де�
що склеїв, дещо додав.
А ваша Джоконда ви�
сить у Луврі. Ціла й
неушкоджена. Може�
те піти і перевірити!”.
Неважко помітити
зацікавленість С.Па�
раджанова образом ри�
би: “Краснопірка”, “Блакитна риба”, “Со�
лом’яна риба”, “Суд” із серії “Притча про
блудного сина”. Звернення до цієї теми,
звичайно, не було випадковим. Тут перепле�
лися і алегоричні уявлення про Христа і па�
раджанівське порівняння себе із рибою, що
потрапила на гачок.
У багатьох творах майстра криється по�
таємний зміст автобіографічного характеру,
що відкривається лише досвідченому гляда�
чеві. Так, невеличка робота “Мати в хутрі”,
де біля труни зображено жінку у короткій
темній шубці, сповнена завуальованого дра�
матизму. Цей колаж нагадував посвяче�
ним давню історію про родинну
коштовність — цінну шубу,
яку ховали під час кожного
обшуку і, звісно, ніколи
не одягали. І тільки
трагічна подія —
смерть батька — стала
тим єдиним днем, ко�
ли мати Сергія, на�
решті, одягла її, але…
за довгі роки “перехо�
вування” сімейна ре�
ліквія перетворилася
на лахміття.
Зразки творчості періоду ув’язнення
С. Параджанова
Мати в хутрі
12 МУЗЕЇ ТА МУЗЕЙНА СПРАВА
Особливою любов’ю пройнято колажі,
присвячені найближчим людям — єдиному
сину та коханій дружині, красуні Світлані
Щербатюк. С. Параджанов тактовно поєднує
у своїй роботі “Нам сімнадцять
років” (1970�і рр.) дві фотока�
ртки, де він і Світлана —
сімнадцятирічні. Логічним
продовженням цієї теми
сприймається робота “Ло�
кон сина”, хоча хроно�
логічно вона створена
значно раніше. Як найдо�
рожча святиня збері�
гається в рамочці дитя�
чий локон, а пообіч ті ж
самі, тільки зменшені,
фотографії юних батьків.
Лірикою наповнені і
“Знайомство зі Світла�
ною у театрі” та “Світла�
на у стилі ампір”.
Окрім колажів, у
творчому доробку митця є
й інші речі: чудові ляльки,
шикарно оздоблені дамські
капелюхи — ностальгія за
незіграними ролями гру�
зинської акторки Нати Вач�
надзе. Одна з ляльок — ав�
топортрет художника,
втілення утопічної мрїї про свободу в особис�
тому та творчому житті, звідси і назва —
“Параджанов у раю”. Інша присвячена ко�
ханій жінці В. Маяковського — Лілі Брік,
що відіграла значну роль в долі Параджано�
ва. Саме вона переконала Луї Арагона покло�
потатися за Сергія Параджанова перед ви�
щим керівництвом СРСР, завдяки
чому його звільнили на рік раніше.
Впродовж всього життя Ліля і
Сергій залишалися друзями.
Позбавлений можливості
знімати фільми (адже після
ув’язнення Параджанов опи�
нився поза законом), геніальний
художник довгий час рятував�
ся створенням колажів. “За
гратами життя моє мало
якийсь сенс, це була ре�
альність, яку треба було
подолати. Моє нинішнє
життя не має сенсу”.
Але пройшло два ро�
ки, і, несподівано для
митця, йому дозволи�
ли повернутися до
кінематографу. Він
розпочинає роботу над
фільмом “Легенда про Су�
рамську фортецю” (1984) за
мотивами стародавньої гру�
зинської легенди про юнака,
який погодився бути замурованим
у стіну, щоб ворог не зміг її зруй�
нувати. Цей фільм був майже
невідомим у Радянському Со�
юзі, проте мав грандіозний успіх
на Заході. Він одержав призи фестивалів у
Трої, Сітсесі, Безансоні, Сан�Пауло.
Західноєвропейська критика назвала Сер�
гія Параджанова “надією кінематографу
третього тисячоліття”, завдяки чому він
вперше зміг виїхати за кордон (поперед�
ню нагоду поїхати до Бразилії він
втратив через власний необережний
Ескіз
костюма
жарт, який не сподобався котромусь із
впливових можновладців).
Сергій Параджанов активно працював,
надолужуючи втрачені роки. 1986 р. він
зняв документальну стрічку “Арабески на
тему Піросмані”, а 1988 — художній фільм
“Ашик�Керіб” (за мотивами однойменної
поеми М.Лермонтова), дуже прихильно
зустрінутий критикою на фестивалі у Ве�
неції. Наступного року митець почав пра�
цювати над автобіографічним фільмом
“Сповідь”, але закінчити його не встиг. Він
увійшов до документальної кінострічки
“Параджанов. Остання весна”, яка у 1992 р.
здобула нагороду Російської академії кіне�
матографічних мистецтв.
Визнання Параджанова�художника від�
булося значно пізніше, ніж визнання його
режисерського таланту. Тільки у 1988 р.
пройшла його перша персональна виставка
у Музеї народного вірменського мистецтва,
яка засвідчила широкий громадський інте�
рес до творчості майстра, що сприяло рі�
шенню відкрити окремий музей, присвяче�
ний творчості Параджанова. За рішенням
уряду він був заснований у цьому ж році,
але офіційного відкриття (1991 р.) худож�
ник, на жаль, не дочекався. До колекції
увійшли: майже весь інтер’єр тифліського
будинку, де жив Параджанов; особисті речі;
листи; а головне — колажі, більшість з
яких подарована музею друзями. Все це по
крихтах зібрав близький друг С. Параджа�
нова, нинішній директор музею Завен
Саркісян. За сімнадцять років виставка ко�
лажів демонструвалася майже у п’ятдесяти
країнах світу. Серед них — Греція, Росія,
Японія, Китай, Франція, а взимку�навесні
цього року її було представлено у Націо�
нальному художньому музеї України.
Все своє життя С. Параджанов боровся
за право митця бути вільним від умовнос�
тей, але тільки наприкінці 1980�х він здо�
був, нарешті, вистраждану творчу свобо�
ду, та не встиг нею натішитися: 21 липня
1990 року Сергій Параджанов помер від
тяжкої невиліковної хвороби. Батьківщи�
на високо оцінила творчість Майстра —
його поховали в Пантеоні геніїв вірменсь�
кого духу.
МУЗЕЇ ТА МУЗЕЙНА СПРАВА 13
|