Лозоплетіння у селі Іза
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16729 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Лозоплетіння у селі Іза / Є. Гайова // Відлуння віків. — 2008. — № 1(9). — С. 43-46. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16729 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-167292011-02-16T12:04:29Z Лозоплетіння у селі Іза Гайова, Є. Краєзнавчо-етнографічні нариси 2008 Article Лозоплетіння у селі Іза / Є. Гайова // Відлуння віків. — 2008. — № 1(9). — С. 43-46. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16729 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси |
| spellingShingle |
Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси Гайова, Є. Лозоплетіння у селі Іза |
| format |
Article |
| author |
Гайова, Є. |
| author_facet |
Гайова, Є. |
| author_sort |
Гайова, Є. |
| title |
Лозоплетіння у селі Іза |
| title_short |
Лозоплетіння у селі Іза |
| title_full |
Лозоплетіння у селі Іза |
| title_fullStr |
Лозоплетіння у селі Іза |
| title_full_unstemmed |
Лозоплетіння у селі Іза |
| title_sort |
лозоплетіння у селі іза |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Краєзнавчо-етнографічні нариси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16729 |
| citation_txt |
Лозоплетіння у селі Іза / Є. Гайова // Відлуння віків. — 2008. — № 1(9). — С. 43-46. — Бібліогр.: 1 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT gajovaê lozopletínnâuselííza |
| first_indexed |
2025-07-02T17:57:57Z |
| last_indexed |
2025-07-02T17:57:57Z |
| _version_ |
1836558926012743680 |
| fulltext |
Серед Хустсько�Солотвинської долини,
на стародавній терасі річки Тиси, на
площі 80 га знаходиться одна з перлин
Закарпаття — знаменита “Долина нарцисів”.
Поряд цього унікального ботанічного
біосферного заповідника на лівому березі
річки Ріка, що впадає в Тису за 5км від Хус�
та, розташоване не менш відоме село Іза —
знаний центр лозоплетіння всього закар�
патського краю.
У документальних письмових джерелах
вперше воно згадується у ХІV ст. Земельні
простори села по берегах Ріки багаті на ло�
зові породи — найпоширеніший природний
матеріал, який став основою виготовлення
побутових плетених виробів.
Здавна в цьому селі “красний хосен маут
люде із того, ож різні коши, колиски, ожич�
ники для ложок плетут, правлят стільці, пос�
телі (ліжка) із вербової лози. Русин дуже лю�
бить такоє ремесло, што коло домув може
провадити, народ в селі велику наклоность
має ид сеї роботи. Любить майструвати, но ще
ліпше любить сімейтво своє і лиш у крайній
нужді пустить дитину свою до чужих людей у
чуже місце,” [1] — так писав дослідник
Ю. Жаткович у минулому столітті.
Промисел набув великого поширення
наприкінці ХІХ ст. й давав селянам неаби�
який прибуток. Пересічний майстер у день
виплітав 8–10 кошиків. “Село заробляло в
місяць у 20–30�х роках ХХст. до 20 тисяч
крон”. За цих часів мали попит великі ко�
шики з неочищеної лози для транспорту�
вання яблук.
По�різному збували свій товар: на ярмар�
ках Закарпаття, на возах доїжджали до Се�
готу “ — там ліпше продавали”. На підводу
входило 150–200 різних виробів — носили
по селах, продавали, обмінювали. Пошире�
ним був натуральний обмін на зерно, мелай
(кукурудзу) — “всяк приходилося”.
З часом цей промисел удосконалювався і
пристосовувався до запитів населення. Нап�
риклад, для мешканців Севлющини (нині
Виноградове) Берегівського району, де роз�
винене виноробство, обплітали лозовим
пруттям скляні пляшки та бутлі.
Незабутнє враження сьогодні справля�
ють нові або перебудовані добротні оселі,
розташовані обабіч доріг. Проїжджаючи ву�
лицею, милуєшся розмаїттям меблів, вели�
ким вибором різних за формою, розміром,
призначенням кошиків, декоративними
хатніми прикрасами, виставленими біля
кожної садиби, прикріпленими до тинів або
розміщеними у дворах під обплетеними ви�
ноградом альтанками.
Плетіння цього села, давнє за своїми
традиціями, різноманітне за видами і фор�
мами, здавна привертало і привертає увагу
дослідників народної культури, мистецт�
КРАЄЗНАВЧО�ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ 43
ЛОЗОПЛЕТІННЯ У СЕЛІ ІЗАЛОЗОПЛЕТІННЯ У СЕЛІ ІЗА
Євгенія Гайова
вознавців не лише в Україні, а й за її кор�
донами.
Досвід плетіння передається від старших,
підростаючи, діти переймаються цією робо�
тою: “то так ся веде з плеча — на плече”.
Із розповідей Кашкова Михайла Дмитро�
вича1 та інших старожителів дізнаємося,
що матеріал для плетіння заготовлявся у всі
часи літом і восени: зрізали серпами, ножа�
ми. Літня лоза ріжеться на початку серпня,
а осіння — з середини вересня (“як лист
відпаде”) і до грудня, до снігу.
Тепер дехто навіть садить 2–3 ряди вер�
бової лози біля хиж (хат), вона росте упро�
довж 12–15 років, і її здебільшого викорис�
товують для виготовлення меблів.
Зрізані стебла складають у сніп, зв’язу�
ють “вожовкою” (скручений товстий прут) і
переносять додому, де кусаками обчища�
ють від листя: “коли файна погода — чис�
тиме, а коли дощова — накриваєме лич�
чям, поливаємо водою, щоб не сохла, і че�
каємо погоди”.
Почищену розставляють, розстеляють,
як сіно, щоб швидше на сонці висохла. Про�
сушені, очищені прути зв’язують у пучки і
сортують по довжині та товщині.
З літньої лози кора легше знімається, її
не треба варити, вона тоненька, має світло�
жовтий колір (місцева назва — “зарінка”). З
неї роблять сувеніри, делікатні, невеличкі
речі. В усі часи із “зарінки” плели різні за
розмірами партицьові2 корзини, які вико�
ристовували на кожен день до базару, а на
свята — до міста чи до церкви.
Осіння лоза “май буш грубша”. Аби зня�
ти з неї кору, треба годину її кип’ятити,
потім облити холодною водою — загартува�
ти. Раніше були великі металеві баняки,
котли, які стояли по берегах Ріки, Тиси.
Проварена лоза набувала коричневого ко�
льору, з неї плели “корзини” — вони були
міцнішими за ті, що плелися з літньої лози.
Різна за структурою лоза диктувала ви�
користання відповідних технічних прийо�
мів плетіння задля створення різних форм
ужиткових речей.
З нечищеної лози плели: великі кошики
з двома ручками — для збору городини,
носіння худобі сіна, “зваряльники”3 — для
прання щойно напрядених ниток, полотна,
одягу, великі діжки — для тримання полу�
щеної кукурудзи “на подах” (на горищах).
Очищена кругла і колена лоза годилася для
плетення різних за формою і призначенням
кошиків, дитячих іграшок, меблів. Колис�
ки виплітали із грубої круглої очищеної ло�
зи, вони мали конусоподібну форму — це ті,
що підвішували до “селемен” (поперечних
балок стелі), а прямокутної форми колиски
кріпилися до дерев’яного стояка і ставили�
ся на долівку в хижі.
44 КРАЄЗНАВЧО�ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ
1 У цього майстра закуплено у 1991 р. ужиткові кошики різного призначення і лоза, виставлені у
інтер’єрах комори і хати із с. Стеблівка Хустського р�ну в МНАПУ НАН України (м. Київ).
2 Партиця — 4–6 прутиків лози, які плетуться вкупі.
3 Зваряльник — виплетена велика діжка, яка знизу мала отвір, зсередини обкладалася полотном, в ній
зваряли (відбілювали, упарювали) напрядені конопляні нитки, полотно, зшитий з полотна одяг. Складені
речі пересипали буковим попелом, заливали гарячою водою і певний час золили (відбілювали), а потім на
річці чи у потоці прали.
Кошики на різні потреби
Партицьовий кошик
До наших днів дійшли традиційні форми
і назви кошиків: різних розмірів “федел�
кані” з однією ручкою — для винограду,
фруктів, овочів.
Поширеним у господарстві був і зали�
шається зручний для перенесення на далекі
відстані “гаті�кошар”, він має рівні, роз�
ширені догори, стінки, кріпиться пасками
за рамена на спині. В ньому носили сіно,
білизну до річки — прати, з лісу — дрова, а
виноград везли і несли на продаж до самої
Угорщини.
У багатьох господинь побутували форми,
в яких підходило тісто до того, як “сажати у
п’єц”, плетені “ожичники”, де тримали
ложки.
Кашков М.Д. розповів, що із 1940�х
років до сьогодення дійшли форми ко�
шиків: бомкало, феделкані, йопанка, ри�
бак, різні хлібниці, вази, меблі, які запро�
вадив у селі і вдосконалив його тато — Каш�
ков Дмитро Кирилович, 1901 року народ�
ження (нині покійний) та його односельці.
“Бомкало — кошик ( звужений догори, з
двома ручками, має дві опуклі по довжині
стінки, а по боках — прямі , закривається
кришкою) він приніс зі світу, увидів і дома
зробив, а потім воно повсюдно поширилося
по селу, бо в ньому зручно перевозити фрук�
ти, овочі. Робив дитячі іграшки “цоркало”.
Щоб цоркотало, усередину клав зерно,
дрібні камінчики. В меблевий комплекс,
який робив мій нянько, входили 4 стільці,
крісла (стула), столик, велике рекоме (ди�
ван). У ті часи лише він робив меблі.”
Кошик “йопанка” і в наш час плететься
із круглої світлої лози, він має прямокутну
форму із заокругленими внизу стінками і
кутами. У минулому столітті його викорис�
товували як великодній кошик.
До 1940�х років всі вироби плели із одно�
тонної лози, інколи підфарбовуючи її гаше�
ним вапном, що давало коричнюватий
колір — її вплітали у дитячі іграшки, інко�
ли — в кошики. А “катіоновими” барвника�
ми почали користуватися від 1940�х років:
тоді було започатковано плетіння у вигляді
мережива, яке рельєфно виступало вгорі на
стінках кошика “рибак”. Таку назву він
одержав через те, що в ньому носили вилов�
лену рибу.
Інструменти для роботи: ножиці, ножі,
шило, серп, колець (колюк, кулець, кі�
лець), кусак — зігнуте металеве пруття,
яким обчищали листя, кору, станок “дялу”.
Раніше був дерев’яний колець на три�чоти�
ри грані, ним кололи цілий прут, а ще
раніше кололи перстом, тепер же його роб�
лять із міцного текстоліту з гострими 3–4
гранями. Дялу — дерев’яний ручний само�
робний станок для стругання пруття, на
ньому регулюється відповідна товщина
прута і знімається серцевина. Інколи роз�
повідали молоді майстри: “Прут зділяє, як
КРАЄЗНАВЧО�ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ 45
Ослінчик із бочівками на крупи
Жіночі ташки (кошики)
папір — тоненько. Я се май сокочу (бере�
жу), бо ще нянько муй на ньому дялував”.
Товсту лозу розколюють на три частини,
потім дялують і лише після цього фарбу�
ють. При плетінні опукла сторона прута йде
назовні, а дялована рівненька — усередину.
Перед тим, як плести, лозу задля гнуч�
кості намочують. В залежності від призна�
чення продумується форма виробу і підби�
рається відповідна лоза. Плетення будь�
якого кошика починається знизу, з денця.
Якщо дно велике, беруть 4–5 міцних вербо�
вих лозин, для меншого виробу — 3. Ро�
биться хрестик, заплітається навколо ло�
зою і по формі виробу розділяється. Коли
денце набрало форми і заплелося, кінчики
прутів обрізаються. У денце вставляють
круглі загострені прутики, внизу їх згина�
ють і для міцності обплітають “вуєм” (який
водночас є прикрасою), а вгорі зв’язують
“вракаш” (разом) і формують стінки, потім
поперечними круглими чи колотими прути�
ками заплітають стінки виробу. Ручку
вставляють останньою, загострені кінці
пропихають углиб, доки вони щільно
увійдуть у стінки.
Творчий доробок жителів Ізи надзвичай�
но різноманітний: здається, немає такої
речі, яку не зуміли б зробити ці майстри!
Вражають якісно виплетені набори меблів
для веранди, вітальні, кухні. Форми і
розміри столів, диванів, стільців, ослонів,
крісел�гойдалок у кожного майстра є непов�
торними.
За бажанням можна придбати кутові і
прямокутні шафи для білизни на 4–5 шух�
ляд, діжки з кришками для брудної білизни,
окремо табурети, стільці, крісла�гойдалки,
журнальні столики, рами для дзеркал,
підставки для квітів, торшери, люстри, віша�
ки для одягу, різного призначення шафи.
Милує око дитячий асортимент: колис�
ки, сани, крісла�гойдалки, маленькі ослін�
чики для різних потреб, дитячі забавки.
А що вже казати про кошики —
найрізноманітніший вид плетених виробів:
для квітів, для котика (“кошарник”), для
квочки, для бутлів; різноманітні жіночі
“ташки” (сумки); господарчі кошики —
“рибак”, “бомкало”, “феделканя”, “гаті�ко�
шар”, “йопанка”, кошарки, великі коші.
Привертають увагу й декоративні прик�
раси для інтер’єрів: “руг” (ріг) для су�
хоцвітів, “сонечко”, соняшники, ромашки.
Усі ці вироби стали частиною нашого по�
буту, вони зручні, гарні і, поза всяким сум�
нівом, є справжніми витворами мистецтва.
46
Крісло7качалка
Підставка під обплетені пляшки
Література
1. Жаткович Ю. Етнографічна історія
угрорусів. / Етнографічний збірник, т. ІІ, —
Львів, 1896.
|