Панорама подій
Збережено в:
| Дата: | 2007 |
|---|---|
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2007
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16742 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Панорама подій // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 2. — С. 151-168. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16742 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-167422011-02-17T12:03:20Z Панорама подій Панорама подій 2007 Article Панорама подій // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 2. — С. 151-168. — укр. XXXX-0040 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16742 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Панорама подій Панорама подій |
| spellingShingle |
Панорама подій Панорама подій Панорама подій |
| format |
Article |
| title |
Панорама подій |
| title_short |
Панорама подій |
| title_full |
Панорама подій |
| title_fullStr |
Панорама подій |
| title_full_unstemmed |
Панорама подій |
| title_sort |
панорама подій |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Панорама подій |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16742 |
| citation_txt |
Панорама подій // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2007. — Ч. 2. — С. 151-168. — укр. |
| first_indexed |
2025-07-02T18:03:10Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:03:10Z |
| _version_ |
1836559254659530752 |
| fulltext |
ПаНоРаМа ПоДій 151
Стельмащук Г.Г. Давнє вбрання на Волині: Етнографічно-мистецтвознавче
дослідження. Монографія.— луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006.— 280 с.;
іл. Під такою назвою вийшла в світ монографія відомої дослідниці традиційного
українського одягу та широкого кола інших етнографічних та мистецтвознавчих
проблем, доктора мистецтвознавства, професора, завідувача кафедри теорії та
історії мистецтв лНаМ галини григорівни Стельмащук. книжка невеликого
формату (15 х 20, 5 см) в твердій обкладинці, гарно проілюстрована кольоровими
та чорно-білими світлинами. Вдячна волинянка присвятила цю працю історично-
му та народному вбранню свого рідного краю. Незважаючи на існування значної
кількості наукових та науково-популярних видань, які певним чином висвітлювали
деякі аспекти українського традиційного одягу, переважно в широкому контексті
інших питань, волинський одяг дотепер розглядався в основному лише в загаль-
них рисах. тому поява монографії г.г.Стельмащук є першою сходинкою на цьому
шляху, яка певним чином заповнить існуючу прогалину. Вона допоможе скласти
чіткішу уяву про найхарактерніші особливості крою, декоративного вирішення й
функціонування одягу в традиційному побуті волинян.
Монографія чітко й логічно структурована, розпочинається коротким словом
«Про книгу і автора», написаним М.Білан, має 4 розділи та завершується «ко-
ротким словником термінів». книга відзначається насиченістю й лаконічністю
подачі цінної інформації з археології, літературних та інших джерел і, головним
чином, матеріалів польових досліджень автора. Зокрема в I розділі, через призму
найдавніших артефактів — поодиноких археологічних пам’яток, що свого часу
були компонентами вбрання автохтонних племен дулібів та волинян, дослідниця
робить короткий «екскурс в історію Волині». Вона цілком слушно виокремлює такі
рубрики: «Від дулібів до волинян» та «одяг на Волині у VI – IX ст.». Другий розділ
присвячений «Характерним особливостям вбрання населення періоду серед-
ньовіччя». Зокрема, в двох параграфах теж стисло проаналізовано «традиційне
вбрання волинян у княжу добу» та «Вбрання і військовий обладунок волинських
рицарів». третій розділ «традиційний стрій волинян XVI – XVIII ст.» містить не
менш лаконічну інформацію про «Вбрання волинської еліти» та «одяг незаможних
міщан, ремісників, селян». Натомість у четвертому, заключному розділі — значно
ширше представлений «Стрій селян на Волині XIX – поч. XX ст.». тут виокрем-
лено п’ять параграфів, які послідовно розкривають найхарактерніші художні
особливості волинського вбрання досліджуваного періоду. Зокрема грунтовніше
представлено «основні матеріали для виготовлення одежі», «Чоловічий селянський
стрій волинян», «Жіночий волинський стрій», «Функціонування одежі волинян у
побуті та обрядах», а також «Вбрання волинян, як художня система». книга скла-
дає гарне враження, однак доречним, на нашу думку, був би список ілюстрацій
з докладнішими підписами до більшості з них. Наприклад, варто було зазначити
хоча б за виданням якого автора подана ілюстрація на обкладинці та сторінках 111,
130, 136 – 137, 139 тощо. а, на загал, книга г.Стельмащук безперечно доповнює
і розширює наші уявлення про одяг корінних мешканців цього історико-етног-
рафічного району. Вона буде корисною для науковців, художників, музейників,
викладачів і студентів мистецьких навчальних закладів, учнів шкіл та широкого
кола шанувальників національного мистецтва української культури загалом.
Олена Никорак
ПаНоРаМа ПоДій152
Монографія кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри дизайну Націо-
нального лісотехнічного університету України одрехівського Романа (Одрехівсь-
кий Р. Сакральна різьба по дереву в Галичині ХІХ – першої половини ХХ століть:
Історія та художні особливості.— львів: афіша, 2006.— 287 с.: іл.) є результатом
багаторічного дослідження галицького сницарства. Видання присвячене важливій
ділянці української культури – сакральному деревообробництву, його історії
двох минулих століть й художнім особливостям творів богослужбового простору.
„Сакральній різьбі по дереву” Р.одрехівського передували його чисельні наукові
публікації у вітчизняних і зарубіжних виданнях та монографія „Різьбярство
лемківщини” (1998), у яких автор пропонував читачеві нові результати дослід-
ження генезису, історії, типології, художньо-функціональної вартості дерев’яної
пластики.
Значний фактологічний та ілюстративний матеріал у монографії вченим
висвітлюється вперше. Детальний науковий аналіз сницарських і столярських
творів означеного регіону та періоду, вдало демонструє особливості художніх оз-
нак цього виду декоративно-ужиткового мистецтва і поступову їх зміну, до якого
спричинилась низка соціокультурних, політичних, економічних факторів. автор
зосереджує увагу на формах і конструкціях, орнаментиці, визначає їхні специфічні
локальні та загальноукраїнські риси. Вчений також зазначає формування особли-
востей регіонального церковного деревообробництва під впливом європейського
декоративного мистецтва загалом. автор простежує два напрямки художніх ознак
галицької сакральної різьби ХіХ – першої половини ХХ ст.: історизм та неостилі,
а також вплив традиційного народного мистецтва. Запропонована Р.одрехівським
типологія богослужбових предметів, як вид декоративно-прикладного мистецтва, є
узагальненою та логічно обґрунтованою, проте може бути уточненою у подальших
дослідженнях.
Олег Болюк
Тарас Я. Ілюстративний словник-довідник “Українська дерев’яна сакральна
архітектура”.— львів: інститут народознавства, 2006.— 584с.: іл.
Словник-довідник я.тараса містить розгорнуті визначення майже 500 термінів
і понять, які розкривають багатовіковий розвиток української сакральної архі-
тектури, як важливої складової світової культури. його особливістю є те, що він
охоплює різні сторінки сакрального будівництва.
Словник побудований вдало, не тільки дає визначення певного терміна, а й
розкриває суть певного явища, яке висвітлює історію творення терміну, його
походження, зв’язок з іншими будівельними поняттями. Важливим є те, що автор
дає первинне значення слова та зміну його змісту протягом століть. такий підхід
дозволив уникнути помилок у тлумаченні певного слова, а разом з тим обминути
сумнівного трактування певного явища: дав можливість повернути із забуття
багато слів та визначити їх первинний зміст, а головне докопатись до підвалин
українського сакрального будівництва. етимологічний аналіз із застосуванням
методу “слів і речей” дав можливість реконструювати будівельні реалії, поба-
чити багато явищ, які мали місце у багатовіковій історії сакрального дерев’яного
будівництва.
Відзначимо, що словник-довідник я.тараса відрізняється від усіх подібних
тим, що 50 % у ньому складає графічний матеріал, який науково представляє
ПаНоРаМа ПоДій 153
архітектурні конструкції, маловідомі будівельні явища. цінність графічної час-
тини словника полягає у спеціальних аналітичних ілюстраціях, виконаних авто-
ром, та рідкісними фотографіями поч. XX ст. я.Пастернака, В.Щербаківського,
Д.Щербаківського, В.Січинського, які є вагомими для історії нашого мистецтва.
Виконана ілюстративна частина у векторній графіці на комп’ютері підкреслює,
що автор не шкодував часу і сил, щоб видати цю працю на високому професійному
і поліграфічному рівні.
Без перебільшення можна сказати, що поява такого видання є важливою як
для української науки, так і для широкого загалу, який через ілюстративний і
текстовий матеріали матиме уяву про історію і ґенезу українського сакрального
будівництва.
Микола Бевз
Тарас Вікторія. Монастирські сади Галичини (Х – середина ХІХ ст.).— львів.—
2006.— 276 с.: іл. тема саду постійно супроводжує людей і в очевидний, і у неявний
спосіб. Сад це алегорія щастя, це наочний образ світу, яким він міг і може стати.
На прогулянках у садах та парках малі діти ставлять свої перші кроки. У сади та
парки підлітки втікають зі школи. У садах молоді люди зустрічають одне одного.
У сади вони приводять власних дітей, а осягнуши вік визволення від пристрастей,
пильно вдивляються в оточуючу їх красу і намагаються збагнути суть буття. ідея
саду завжди присутня у європейській культурі і духовності. едемський сад був
природнім оточенням людини до її гріхопадіння, у садах відбувалися зустрічі
філософів-епікурейців, Ронсар вважав плекання саду роботою найвідповідні-
шою становищу вільної людини, а з усіх повчань Вольтера найбільш відомим є
його заклик дбати про власний сад. і як символ минулого століття вже майже
сто років десь у Північній атлантиці на морському дні серед уламків „титаніка”
перебувають і рештки дивовижного саду, влаштованого на прогулянковій палубі
легендарного пароплава. ці думки мимоволі зринають у свідомості читача мо-
нографічного дослідження Вікторії тарас про монастирські сади галичини, що
вийшло друком у видавництві інституту народознавства НаНУ. ландшафтний
архітектор В.тарас у своїй науковій розробці відтворила повну і цілісну картину
розвитку садівництва галичини, звернувши особливу увагу на монастирські сади
як на зразкову і найбільш органічно пристосовану до всіх, здається, людських
потреб модель існування садово-паркового мистецтва. У п‘яти розділах своєї праці
вчена послідовно розглядає увесь комплекс питань, висвітлення яких виявляєть-
ся необхідним для належного розкриття теми — від історіографії проблематики
садівництва і методів дослідження до символічного змісту та таксономічного
складу монастирського саду й фітотерапевтичних властивостей окремих рослин.
аналітичним вивченням та співставленням матеріалів з історії релігії, філософії,
декоративно-прикладного мистецтва й архітектури В.тарас переконливо дово-
дить, що ландшафтно-планувальні схеми, стилістичні та композиційні рішення
монастирських садів базувалися на місцевих традиціях, історичних прототипах
та аналогіях і залежали від філософського світогляду епохи, орденської прина-
лежності монастиря, місця розташування монастиря у природному середовищі.
На конкретних прикладах В.тарас висвітлює функціональні, планувальні, ком-
позиційні рішення монастирських садів доби Середньовіччя, Ренесансу, бароко та
розкриває філософський і символічний зміст типологічних укладів, схем, деталей.
ПаНоРаМа ПоДій154
Для цього дослідниці довелося віднайти та зібрати у вітчизняних і зарубіжних
архівах масу унікальних документів та різноманітних фактологічних відомостей,
які вперше публікуються у її праці. Ретельно підібрані ілюстрації сприяють ви-
черпному розкриттю концепцій монографії.
Олег Кошовий
Вийшла у світ книга Агнії Колупаєвої „Українські кахлі XIV – початку XX століть.
Історія. Типологія. Іконографія. Ансамблевість”.— львів, 2006.— 384 с.: іл. опублі-
кована монографія є результатом тривалих досліджень в галузі художньої кера-
міки. Пропонована праця вперше в українській науці у такому широкому обсязі
висвітлює кахлярство як самобутнє мистецьке явище в національній культурі. У
логічній послідовності до мистецтвознавчого жанру книга складається із вступу,
восьми розділів, висновків, а також містить карту-схему основних осередків на-
родного кахлярства XIX – початку XX століть та велику кількість чорно-білих і
кольорових ілюстрацій, більшість з яких публікується вперше.
У текстовій частині монографії з’ясовуються передумови появи кахель на
українських землях; визначаються їх витоки, еволюція, типологія; окреслюються
регіони, осередки тощо. З окремою увагою і ретельністю розглядаються іконог-
рафія та художні особливості кахель. авторові вдалося детально проаналізувати
генезу орнаментальних схем і мотивів у народному кахлярстві, стилістику його
творів, а також ансамблевість кахляних печей, що, загалом, цілком слушно дозво-
ляє вважати кахлі „одним із найбагатших пластів керамічного декору, української
орнаментики взагалі”.
Без сумніву, книга значно доповнює і поглиблює дослідження в галузі худож-
ньої кераміки і вже викликала значний інтерес серед широкого кола фахівців та
всіх, хто цікавиться українською культурою.
Романа Мотиль
26 квітня відбулася ІV Наукова сесія “Від ар-деко до постмодернізму: особистості,
явища, терміни” організована Спілкою критиків та істориків мистецтва. На ній
знані мистецтвознавці о. Боднар, о. голубець, М. Станкевич, Р. Шмагало та молоді
дослідники а. іжевський, Н. Марчук, е. Сидор, г. Савка, о. янощак запропонували
ряд актуальних різноаспектних тем. Зокрема жваве обговорення викликали висту-
пи “Семантичний еквівалент термінів “модерн” і “ар-деко” (М. Станкевич), “екс-
периментальні мистецькі школи першої половини ХХ ст.: енді Варгол, олександр
архипенко” (Р. Шмагало), “Незатребувана творчість у дизайні 1970-80-х років” (о.
Боднар), “1932 рік: розмежування мистецького середовища” (о. голубець), “ідея
структуралізму в образотворчому мистецтві ХХ ст.” (Н. Марчук), “Стиль ар-деко
в архітектурній металопластиці львова” (е. Сидор) та ін.
Людмила Герус
27 квітня виповнилося п’ять років відтоді як відійшов у вічність Володимир
Вуйцик, — вчений, дійсний член Наукового товариства ім. т.Шевченка, мистецт-
вознавець, архівіст, реставратор.
Народився в селянській сім’ї на львівщині. З дитячих років, як згадує його брат
ПаНоРаМа ПоДій 155
іван, тягнувся до прекрасного. тож не випадковим був вибір навчального закла-
ду — львівське училище прикладного та декоративного мистецтва (тепер — ко-
ледж ім. і.труша), яке закінчив в 1956 р. Наступні два роки навчався у львівському
інституті цього ж профілю (тепер — львівська національна академія мистецтв).
та перемогло бажання не творити, а пізнавати таїну процесу творення, проника-
ти в такий звабливий світ прекрасного, прагнення не дати загинути мистецькій
спадщині, якою збагатила людство Україна. Власне цим почав займатися на посаді
наукового співробітника львівської картинної галереї (тепер — львівська гале-
рея мистецтв), що в ті 1950-1960-ті рр. посідала славу одного з найбільш відомих
своїми збірками музеїв у тодішньому Союзі. Саме тут остаточно визначився його
життєвий шлях дослідника давньої української архітектури, мистецтва, в цілому
ж — культури минулих віків. а щоб мати для цього відповідні теоретичні знання,
поступив до ленінградського інституту ім. і.Рєпіна, який успішно закінчив в 1966
р. Першою ластівкою, пробою пера, що засвідчила про В.Вуйцика як фахового
мистецтвознавця стала стаття про львівського портретиста XVIII ст. остапа Бі-
лявського надрукована в 1966 р. в галерейному збірнику наукових праць. Вона, як
і десятки інших його праць, представлена на виставці присвяченій його пам’яті,
відкритій 20 червня у залах відділення мистецтва ім. тетяни і омеляна антонови-
чів львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НаН України. На цю виставку
склалися твори давнього українського малярства, графіки, поміж них і такі хрес-
томатійно відомі як «Портрет князя лева», «Портрет о.Білявського», інші, що пе-
реважно знані дослідниками, наприклад, академічні рисунки луки Долинського, до
реставрації яких у свій час спричинився В.Вуйцик. Її відвідуватимуть переважно
ті, хто звик працювати у цьому будинку, колишньому арсеналі Сенявських, реконс-
труйованого в XIX ст. в бідермайєрівсько-класицистичному дусі. Відтак в якому
були розміщені збірки книжкового та мистецького фондів бібліотеки В.Стефаника.
Саме тут в цьому, відомому в Україні закладі, систематично працював В.Вуйцик,
тут в нього зародилося чимало ідей, які пізніше реалізував у своїх дослідженнях.
тут весною цього року в розмові з В.островським виникла думка про необхідність
організації згаданої виставки на вшанування пам’яті В.Вуйцика. З цієї ж нагоди,
тобто до 70-річчя від дня його народження, Укрзахідпроектреставрація — ор-
ганізація, в якій В.Вуйцик працював понад 30 років, присвятила спеціальний
випуск «Вісника» (№14 за 2004 р.) «Вибрані праці В.Вуйцика». В його бібліографії
вміщено 129 позицій «Все, що написав, відкрив В.Вуйцик — не старітиме. Роки
тільки додаватимуть вартості». так коротко охарактеризував напрацьоване цим
вченим з великої літери кость Присяжний у вступній статті до цього ювілейного
видання. Наукова спадщина В.Вуйцика — це передусім публікації розпорошені
по наукових збірниках, періодичних виданнях, багатотомних довідниках. тільки в
13-ому томі «Памятники градостроительства, архитектуры Украинской ССР» (к.,
1985) вміщено 136 його статей. В 1-ому т. енциклопедії «Мистецтво України» (к.,
1995) — 24 статті. його статті є в семи томах (перший в 1986 р.) «Записок Наукового
товариства ім. т.Шевченка», 20 статей написав до «галицької брами». В.Вуйцик
користувався славою одного з найбільших львовознавців — путівник написаний у
співавторстві з Р.липкою «Зустріч зі львовом» (львів, 1987) залишається непере-
вершеним з-поміж видань цього жанру. Друкувався за кордоном: СШа, Польща,
Росія. Будемо сподіватися, що у свій час побачать світ і його неопубліковані праці,
зокрема монографія присвячена архікатедрі св.Юра у львові, працю над якою
перервала передчасна смерть.
ПаНоРаМа ПоДій156
крім реставрованих В.Вуйциком творів художників та його наукових праць
експонувалися також фотографії, на яких відображені окремі епізоди його жит-
тя і науково-дослідницької роботи. Зокрема добре схоплений і зафіксований на
фото момент, коли В.Вуйцик працює над розкриттям сграфіто на стіні церкви в с.
Унів (1970 р.). Більшість представлених фотографій виготовив відомий фотограф
В.ольхом’як, учасник багатьох спільних наукових експедицій.
На відкритті виставки були присутні біля ста осіб. Здебільшого працівників
музеїв та наукових установ львова. Зі спогадами про В.Вуйцика виступили: г.кос,
викладач університету «львівська політехніка», В.Слободян, науковий працівник
інституту «Укрзахідпроектреставрація», В.Воробкевич, приятель В.Вуйцика, брат
Володимира іван та інші.
Бажаючим детальніше ознайомитися з життям та науковою діяльністю
В.Вуйцика допоможе обширна довідка про нього, що розміщена на окремому
стенді.
кожному з присутніх на цій виставці, як і багатьом кого тут не було, В.Вуйцик
був доброзичливим другом, порадником. Не стало непросто щирого товариша, а
доброго і безвідмовного помічника. лаконічно й так щиро узагальнила це професор
лариса крушельницька: «…не стало того, кому можна було подзвонити і попро-
сити: Вуйцику, будь ласка, знайди…».
Степан Костюк, Микола Моздир
14–17 травня інститут релігієзнавства львівського музею історії релігії разом
з львівським відділенням інституту української археографії та джерелознавства
ім. М. грушевського НаН України й Відділенням релігієзнавства інституту фі-
лософії ім. г.Сковороди провели XVII Міжнародну конференцію „Історія релігій в
Україні”. У роботі секцій „Мистецтво” і „Музейництво та охорона пам’яток” взяли
участь вітчизняні вчені зі львова, івано-Франківська, києва, луцька, Хмельни-
цького, кам’янця-Подільського, Переяслава-Хмельницького, Полтави, Суботова,
Донецька, Дніпропетровська, а також з-за кордону — Пряшева (Словаччина)
та калуги (Росія). Було виголошено результати теоретичних й практичних до-
сліджень з галузей сакральної архітектури (В.Ґрешлик, М.тихонова, М.Швецов,
о.Привалова, Н.кукса, Н.кісь, о.Мер’є) та її облаштування (о.Болюк, л.тимків,
о.Боровський, о.Бакович), іконографії та іконології (В.Пуцко, г. й л.Скопи,
г.Скоропадова, т.Богуш, я.Мороз, г.Скасків), графіті й малярства (к.В’ячеслав,
о.Дида), золотарства (Н.Степаненко), металопластики (е.Сидор), дзвонарства
та духовної музики (Б.кіндратюк, С.Семко, о.ткач, л.Шушка, о.лазарович,
Д.Рега), музичного фольклору (а.трембіцький) і літературознавства (В.Сарапин).
Наукова тематика доповідачів секцій була також спрямована на філософсько-
естетичні аспекти релігії та емоційно-чуттєвий стан віруючих щодо сприйняття
сакральних творів (В.головей, о.Мердак, і.Сурмай), вчення ісихазму (Р. Михай-
лова), історичний аспект (В.Рожко), проблеми консервації та охорони сакральних
пам’яток (В.Нестеренко, а.Стеценко, а.Салюк), архівістики й джерелознавства
(о.кушпетюк, Н.Московченко, Н.кінд-Войтюк).
інституція-організатор вже традиційно видала двотомний збірник із ана-
логічною конференції назвою: історія релігій в Україні: Науковий щорічник:
ПаНоРаМа ПоДій 157
2007.— В 2 т.— львів: логос, 2007, у якому надруковані доповіді та повідомлення
учасників.
Олег Болюк
24 – 25 травня у львівській національній академії мистецтв відбулася Міжна-
родна науково-практична конференція „Мистецька освіта у культурній політиці де-
ржави XXI століття”, присвячена 10-ти річчю діяльності факультету історії і теорії
мистецтва лНаМ. На пленарному засіданні виступили із доповідями: проректор з
наукової роботи, д. мистецтв., проф. орест голубець —„Мистецький досвід ХХ ст.
в освіті України”; декан факультету ітМ, д. мистецтв., проф. Ростислав Шмага-
ло — „Шлях львівської мистецтвознавчої школи”; завідувач відділом інституту
народознавства, д. мистецтв., проф. Михайло Станкевич – „Мистецтвознавча
освіта в Україні: напруги і горизонти”. Робота конференції тривала у секціях:
мистецтвознавчій, культурологічній та менеджменту соціокультурної діяльності. У
Пороховій вежі, що на вулиці Підвальній, учасники відкрили „Виставку творчості
мистецтвознавців”. конференція завершилася підсумковим засіданням.
М.С.
26 – 28 травня у рамках V Міжнародного фестивалю українського фольклору
«Берегиня» у м.луцьку в конференц-залі інституту післядипломної педагогічної
освіти, проводилася Міжнародна наукова конференція «Нове життя старих традицій:
Традиційна українська культура в народному мистецтві і побуті».
На пленарному засіданні зі вступним словом виступив Віктор Давидюк
(м.луцьк) з доповіддю присвяченою вивченню значення для українського народоз-
навства 1980-1990-х рр. письменницького доробку Василя Скуратівського. автор
висловив думку, що впровадження в шкільні програми курсу народознавства, яке
відбулося завдяки В.Скуратівському, сприяло відродженню національних почуттів
у частини освітянської інтелігенції, що стало однією з рушійних сил національного
відродження. олександр Бойчук (м.Харків) виголосив доповідь «етнографічна
складова дизайну», в якій подав стислу характеристику використання етнічних
архетипів у дизайнерській практиці відомих розвинених цивілізацій та культур
країн Європи азії, америки і заакцентував увагу на дочасній відсутності такої
традиції в Україні. ігор Мацієвський (м. Санкт-Петербург) у своїй доповіді «Про-
блема маргінальних українських етнографічних масивів сучасного зарубіжжя»
розглянув сучасні тенденції існування та потреб задоволення культурних та
політичних запитів українських маргінальних етнічних спільнот на теренах
Білорусії, Польщі, Румунії, Словаччини та Росії. галина Стельмащук (м. львів)
виступила з доповіддю «Народне мистецтво в творчості українських професійних
художників: історичний досвід, нові реалії», в якій критично осмислила новочасні
тенденції використання народних традицій у професійному мистецтві. олена Ни-
корак (м.львів) проаналізувала «Напрямки трансформування народних традицій
у карпатському ткацтві» — доповідь присвячена історії становлення та розвитку
мистецьких традицій гуцульського ткацтва XX – поч. XXI ст.
На секційних засіданнях Віктор Давидюк виступив із доповіддю «археологічні
знакові архетипи в регіональних традиціях орнаментування українських народних
строїв». Він навів численні приклади присутності в народному вбранні українців
ПаНоРаМа ПоДій158
знакових архетипів, виявлених в археологічних культурах історичних епох від
неоліту до бронзи. Студент Української академії дизайну левко Давидюк (м. львів)
зачитав доповідь «етноісторичні архетипи в сучасному дизайні архітектурних
форм» присвячену втіленню в дизайнерських проектах архетипних уподобань
епохи енеоліту та традиційних знань зі сфери народного будівництва.
На основі цієї конференції опубліковано збірник «Нове життя старих традицій:
традиційна українська культура в сучасному мистецтві та побуті» / Матеріали
міжнародної наукової конференції в рамках V Міжнародного фестивалю ук-
раїнського фольклору «Берегиня» / За ред. проф. В.Давидюка.— луцьк: ПВД
«твердиня», 2007.— 532 с.
У рамках фестивалю «Берегиня» відбулася низка виставок, зокрема «Волин-
ська писанка третього тисячоліття»; «Промінь Воскресіння» — виставка творів
учнів школи народного мистецтва Василя Парахіна (із с.Журавники горохівського
р-ну). Учасники та гості фестивалю взяли участь у Молитві за Україну в Свято-
троїцькому кафедральному соборі; побували на вечорі поліського та волинського
фольклору «Благослови мати весну закликати» в обласному академічному музич-
но-драматичному театрі ім. т.г.Шевченка; виступах фольклорних колективів на
етнографічних майданчиках; концертах українських та зарубіжних колективів
«Зів’єм вінок, красная родино»; концертах дитячих фольклорних колективів
«Дитяче клечання».
В «Містечку майстрів» відбулася виставка-продаж творів декоративно-при-
кладного мистецтва. Урочисте закриття V Міжнародного фестивалю українського
фольклору «Берегиня» завершилося постановкою «Небесні ворота» — в обласному
академічному музично-драматичному театрі ім. т.г.Шевченка.
Олена Никорак
Федорчук Олена. Українські народні прикраси з бісеру.— львів: Свічадо,
2007.— 120 с.: іл. книга присвячена малодослідженому виду декоративно-при-
кладного мистецтва українців. З перших її рядків авторка переконливо доводить
актуальність свого дослідження, коротко подає історіографію. Далі провадить
читача сторінками історії прикрас зі скла та бісеру — витоки, давньоруський час,
XIV – XIX ст., і пол. ХХ ст. З огляду на те, що о.Федорчук є не лише дослідником,
а й практикуючим художником в галузі прикрас з бісеру, особливо вичерпною є
частина книги, в якій розглядаються основи технології — матеріал (бісер, склярус,
січка, нитки) та техніки (нанизування, ткання, вишивання). Важливими складови-
ми дослідження є типологія прикрас, яка проведена відповідно до їх просторового
вирішення та композиційних особливостей декору, а також аналіз найпоширені-
ших мотивів орнаменту. Сприйняття змісту книги полегшує словник спеціальних
термінів. окремої відзнаки заслуговує ретельний підбір та якісна поліграфія
ілюстрацій, значна частина яких опублікована вперше. Вони вдало доповнюють
текст та яскраво репрезентують мистецьку вартість прикрас з бісеру. З іншого
боку подані в книзі фото, які демонструють спосіб ношення прикрас з бісеру, а
також графічні схеми виготовлення прикрас дають підстави використовувати її
як посібник. книга претендує на популярність серед широкого кола шануваль-
ників української культури. Презентація книги відбулась 29 травня 2007 року в
конференц-залі інституту народознавства НаН України.
Людмила Герус
ПаНоРаМа ПоДій 159
14-15 червня у Волинському краєзнавчому музеї м. луцька відбулася Третя
Волинська обласна науково-етнографічна конференція «Минуле і сучасне Волині й
Полісся: роде наш красний». Вона організована управлінням культури і туризму
Волинської облдержадміністрації, Волинським краєзнавчим музеєм, Волинським
обласним товариством краєзнавців, Волинським обласним осередком Національної
спілки майстрів народного мистецтва України.
Згідно програми працювало 5 секцій: Побутове середовище сім’ї, родини, роду:
дім, вбрання, заняття; Родина і традиційні заняття: кулінарія, медицина, етнопе-
дагогіка, мораль, етика; Родинна звичаєвість та обрядовість: народини, весільні,
похоронні і поминальні обряди; Науково-теоретичні проблеми етнографічних
досліджень; Музеї в дослідженні і збереженні родинної пам’яті.
Серед учасників та гостей конференції — провідні науковці, музейники,
представники мистецьких освітніх та інших закладів з києва, львова, луцька,
Чернівців, Полтави, Переяслава-Хмельницького, Рівного, Миколаєва, ковеля,
камінь-каширського, колодяжного, острога, Сарнів, любомля, опішного.
З-поміж широкого спектру тем, які були в полі зору дослідників різних галузей
науки, домінуючими були ті, які висвітлювали актуальні мистецтвознавчі, етног-
рафічні та фольклористичні питання. Зокрема низку мистецтвознавчих проблем
розкрито в доповідях Р.Захарчук-Чугай «Волинська вишивка в СШа: XX ст.»,
о.Никорак — «інтеграція традицій народного ткацтва в сучасну творчу практику»,
о.козакевич — «традиційні в’язані вироби та мереживо Волині й Полісся: техніки
виготовлення, типологія, художні особливості», Р.Мотиль — «гончарний посуд
Волині — порівняльний аспект», т.Хомової — «Родина-династія майстрів-гончарів
із кульчина», о.Шпак — «Малювання на склі XIX–XX ст. в інтер’єрі народного
житла (ікони, народні картини, декоративні композиції)», С.Василевської — «іко-
нописні богородичні ізводи та втілення їх у творчості народних малярів Волині
у XVII–XVIII ст.», о.олійник — «Рукописна спадщина олександра Прусевича,
видатного дослідника народного мистецтва Волині у фондах львівської наукової
бібліотеки НаН України», г.голубець — «Вихідці з Волині у творчому середовищі
львова» та я.александрович «етнографічні дослідження ірини гургули».
інші доповіді, зокрема г.Стельмащук «Роль етнічних традицій у вихованні мо-
лодої генерації», а також а.лесневської та Є.Сявавко «головні форми прилучення
підлітків до творчості в педагогічній традиції українців» присвячені важливим
питанням сучасного освітнього процесу. окремих мистецтвознавчих аспектів
торкалися в своїх доповідях і такі дослідники, як: г.Щербій — «Проблемні пи-
тання розвитку традиційного костюма українців до початку XX ст.», л.Булгакова-
Ситник — «До питання трансформації українського народного жіночого одягу
Західного Полісся», т.яценко та С.яценко — «особливості народної вишивки во-
линського Полісся», о.іванець — «Символіка волинської вишивки», а.Надопти —
«Українські народні скрині: традиції та сучасність (на матеріалах колекції скринь
МеХП інституту народознавства НаН України)», В.ткаченка — «Волинські пи-
санки в дослідженнях кінця XIX – 20-х років XX ст.», М.Бондаренко — «Народне
вбрання мешканців Українського Полісся в експозиції Музею українського народ-
ного одягу (кінець XIX – початок XX століття)», С.тетері та л.гладун — «Розписи
Марії та Федора Приймаченків у зібранні національного історико-етнографічного
заповідника «Переяслав», г.галян — «Нові розділи етномистецької експозиції
Полтавського краєзнавчого музею», С.гвоздевич — «Вироби з дерева у щоденному
побуті та обрядовості поліщуків», г.остроноса — «Народне ковальство: кування,
ПаНоРаМа ПоДій160
зварювання та гартування металу», л.Мірошниченко-гусак «Весільне печиво
волинян: його різновиди та оздоблення».
Заслуговує похвали, на адресу дирекції Волинського краєзнавчого музею
(директор анатолій Силюк), що до відкриття конференції опубліковано збірник
матеріалів:«Минуле і сучасне Волині й Полісся: роде наш красний».— Вип.24.
Матеріали третьої Волинської обласної науково-етнографічної конференції.—
луцьк, 2007.—288 с.: іл. В опублікованих 79 доповідях вміщено цінні матеріали і
повідомлення, присвячені дослідженню традицій родинного виховання, сімейно-
го побуту і питань етнографії, фольклористики, мистецтвознавства і народних
промислів Волині та Полісся. Вони є значним внеском у вивчення вітчизняного
народознавства.
гостинні волиняни для учасників конференції провели екскурсію по замку
любарта та ознайомили з виставкою творчих робіт учнів с. Журавники Волин-
ської обл., керівник студії — В.Парахін. На завершення конференції гостям було
запропоновано екскурсію до Рокитнівського музею-скансену історії сільського
господарства Волині, с. Рокині Волинської обл.
Олена Никорак
„Богородиця-Одигітрія другої половини Хііі століття з церкви Успіння Пресвя-
тої Богородиці з Дорогобужа” (львів, 2007.— 64с.) — альбом присвячений 25-літтю
львівського філіалу Національного науково дослідного реставраційного центру
України. Закономірно, що задум, концепт і переднє слово до цього видання, як
публікації однієї пам’ятки, належить його незмінному керівнику — Мирославу
отковичу, бо саме у львівському реставраційних майстернях ікона отримала друге
життя. авторами тестів є Василь откович — „Богородиця в духовному житті ук-
раїнського народу”; Зоряна лильо-откович — „Питання дослідження атрибуції,
датування та реконструкції ікони „Богородиця-Дороговказиця” з Дорогобужа”;
тарас откович — „історія дослідження та реставрація ікони „Богородиця-До-
роговказиця” з Дорогобужа”; а передмову-ессе підготував академік Микола
Жулинський. Великий формат дозволив логічно вибудувати ілюстративний ряд,
від загального зображення до дрібних фрагментів. Видання є цінним для вчених,
усіх хто зворушений творами давнього малярства.
М. С.
Для виконання одного з етапів програми наукового плану відділу народного
мистецтва за темою „Парадигми універсального й унікального в традиційному
мистецтві українців: порівняльний аспект” вже втретє поспіль впродовж 21 червня
– 3 липня відбулась комплексна мистецтвознавча експедиція. цьогорічне досліджен-
ня було проведено на території Чернівецької області у 24 селах Заставнівського,
Хотинського та кельменецького районів. Виявлені під час науково-пошукової
роботи твори декоративно-ужиткового мистецтва працівниками відділу опрацьо-
вувались традиційно із застосуванням різних методів дослідження — художнього
й структурно-функціонального аналізів, типологічного порівняння, фотографу-
вання, зарисовок та обмірів, а також інтерв’ювання. Для фіксації артефактів з від-
повідних розділів дослідження були залучені працівники інституту: Федорчук о.С.
(керівник експедиції, художні вироби з бісеру), Болюк о.М. (церковна архітектура
ПаНоРаМа ПоДій 161
та літургійне облаштування храму), Никорак о.і. (народне ткацтво), олійник о.В.
(священицьке облачення та сакральна тканина), козакевич о.Р. (народне плетіння
та в’язання), Мотиль Р.я. (народна кераміка).
твори сакрального мистецтва загалом досліджено у 18 храмах, опитано понад 80
респондентів (найважливіші відомості зафіксовані на диктофон), опрацьовано ок-
ремі пам’ятки Музею „Давньоруське місто Василів”, збірки історико-краєзнавчих
музеїв с. Погорілівці, Самушин, Перебиківці Заставнівського р-ну, с. колінківці Хо-
тинського р-ну, с. Бернове, коновка, Вороновиця, ленківці кельменецького р-ну.
Результативності збору польового матеріалу сприяло у більшості випадків
розуміння місцевим населенням, церковної та державної влади важливості ви-
конуваної науковцями роботи, хоча не обійшлось без курйозних випадків з боку
представників московського православ’я. також науковцями зафіксовано випадки
знищення місцевими громадами пам’яток сакрального мистецтва, які прина-
лежні переважно до іншої конфесії, та невдалого проведення ремонтних робіт
у дерев’яних церковних будівлях, що свідчить про недостатню інформованість
населення щодо важливості збереження раритетів вітчизняної культури.
З вдячністю за гостинність, надану інформацію та з метою пропагування ос-
танніх досліджень української культури члени експедиції дарували для бібліотек
місцевих навчальних й культурно-просвітницьких закладів публікації науковців
інституту народознавства.
Виявлений і зафіксований експедиційний матеріал буде переданий на збері-
гання в архів інституту народознавства НаНУ.
Олег Болюк
Врочинська Г. Українські народні жіночі прикраси XIX – початку XX століть.—
київ: Родовід, 2007.— 232 с.: іл. Багато ілюстрована наукова монографія є першою
ґрунтовною розвідкою великого пласту українських народних жіночих прикрас
XIX – початку XX ст. У “Вступі” наголошується актуальність теми та вказуються
джерела дослідження. У першому розділі “З історії розвитку жіночих прикрас в
Україні” розглядається генеза жіночих оздоб від ранньослов’янської доби й до
XVIII століття. Українським народним жіночим прикрасам XIX – початку XX
ст. присвячені наступні розділи праці. Зокрема, розділ “Художні особливості
народних жіночих прикрас” знайомить читача з технологічними та художньо-
стилістичними особливостями різних типів українських оздоб. Матеріал згрупо-
вано по підрозділах: “Прикраси з рослин, тканин, мушель і пір’я”, “Прикраси з
кольорових каменів, скла та бісеру” та “Прикраси з металів”. органічно доповнює
структуру монографії заключний розділ — “Прикраси в декоративно-образній
структурі народного жіночого строю”. У ньому йдеться про особливості вико-
ристання оздоб в ансамблі народного одягу різних українських теренів. Зокрема,
розглядаються комплекси жіночих прикрас Середнього Подніпров’я, Південно-
Причорноморської смуги України, Східного Полісся, Західного Полісся, Поділля,
Прикарпаття, Північної Буковини, Покуття, рівнинного Закарпаття, гуцульщини,
Бойківщини, лемківщини. Завершують наукове дослідження висновки, написані
у формі анотації.
Видання вирізняють гарна літературна мова, великий обсяг джерельних
матеріалів, фаховий художній аналіз українських жіночих прикрас, а також
висока якість поліграфічного друку. книжка наповнена цілою галереєю висо-
копрофесійних ілюстрацій. Серед них чимало вперше опублікованих добротно
ПаНоРаМа ПоДій162
відреставрованих історичних світлин. так само багато в книжці сучасних світлин,
на яких зафіксовані раритетні музейні експонати — народні жіночі прикраси з
усієї України.
Вперше читач познайомився з книжкою на 14 форумі книговидавців у львові
під час автограф-сесії —14 вересня 2007 р. в Палаці Мистецтв. Успіх проекту
засвідчив той факт, що усі привезені на продаж книжки були розкуплені заці-
кавленими читачами задовго до закінчення форуму. гучною подією мистецького
життя України стала презентація монографії у києві, що відбулася 27 вересня
2007 р. в Українському Домі.
Олена Федорчук
1 вересня відзначив свій 60-ти літній ювілей Олег Ярославович Боднар — доктор
мистецтвознавства, професор, член Національної спілки архітекторів України,
член і заступник голови СкіМ.
Народився в селі Перекоси калуського району івано-Франківської області, за-
кінчив архітектурний факультет Національного університету „львівська політех-
ніка” (1972). о.Боднар — архітектор і дизайнер, вчений і педагог — успішно поєднує
у своїй творчості математичні та художні методи. Він найактивніший учасник
експериментаторського руху 1970-80-х років. його монографія „Золотий перетин і
неевклідова геометрія в природі та мистецтві” (львів, 1994) як докторська, успішно
ним захищена у Всесоюзному НДі (Москва, 1995). о.Боднар — автор унікальних
проектів церков в івано-Франківську, яворові та Пікуловичах (львівської обл.).
очолює кафедру менеджменту львівської національної академії мистецтв та го-
лова Спеціалізованої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій.
Правління СкіМ та редколегія збірника „Мистецтвознавство’07(2) вітають
ювіляра та бажають міцного здоров’я, щастя, плідної праці.
М.С.
„Мистецтво української вишивки. техніка і технологія.” олени кулинич-Ста-
хурської (львів, 2007.— 264с.) — друге видання книги, вдосконалене і доповнене
(перше побачило світ 1996 року). автор передмови — Раїса Захарчук-Чугай,
післяслово — Романа горака. Важливо, що книга має дуже чітку структуру і
логіку послідовності навчання технік і технології вишивання, а виклад ведеться
українською та англійською мовами. Ще донедавна не всі вірили, що українська
вишивка охоплює 100 швів. У книжці о. кулинич-Стахурської їх — 110. Похвали
заслуговують добре виконані графічні малюнки та підібрані ілюстрації вишитих
творів з різних регіонів України.
М.С.
Людмила Герус. Українська народна іграшка.— київ: Балтія–Друк, 2007.— 64
с.: іл..— Укр., англ.. книжка викликає не лише захоплення своїм гарним зовнішнім
виглядом, продуманим естетичним вирішенням кожної сторінки, але й спонукає
читача критично подивитись на асортимент дитячих іграшок сьогодення.
На тлі ринкових пропозицій, вщерть заповнених не завжди якісними китайсь-
кими виробами, на жаль, мало хто здогадується, якою безпосередньою щирістю,
ПаНоРаМа ПоДій 163
рукотворним теплом, красою природних матеріалів та барв наділені дитячі забав-
ки, виготовлені народними майстрами минулого. Відчути це та зорієнтуватись у
розмаїтті народних дитячих іграшок можна хіба що на експозиціях цих вишуканих
виробів у музеях або знайомлячись з книгами, присвяченими народній іграшці.
Наприклад такими, як вище згадана книжка л.герус.
автор книги, за плечима якої уже є фундаментальне дослідження української
народної іграшки, у новій книзі синтезувала обширний матеріал і виклала найго-
ловніші аспекти виготовлення, функціонування та вивчення іграшки. тут читач
знайде інформацію про історію виготовлення іграшок, їх витоки, спеціалізоване
виготовлення іграшок в Європі XIV-XVIII ст. Знайомить книжка також із форму-
ванням та розвитком забавкарства сільського і міського. Проте найбільшу увагу
автор зосереджує на іграшках сільських майстрів XIX-XX ст., коли в широкому
вжитку для виготовлення забавок були природні матеріали: деревина, рогоза,
солома, листя кукурудзи, глина, сир, папір, тканина тощо. Виходячи з тематич-
ного та асоціативного прив’язання іграшок до предметного оточення людини у
повсякденному житті автор логічно виділяє своєрідні жанрові групи: ляльки,
фігурки тварин, музичні інструменти, меблі, посуд, начиння, знаряддя праці,
господарський інвентар, транспортні засоби, іграшки абстрактних форм.
як один з найпопулярніших видів іграшки виділяється забавка-лялька, адже
лялька – то образ людини і займає центральне місце в ієрархії іграшок-фігурок.
“ляльки ніби оживали у грі, ставали жінками, чоловіками, дітьми, об’єднувались у
сім’ї. Вони допомагали дітям якнайповніше відтворити у грі буденні і святкові події,
обряди, звичаї та заняття дорослих і у такий спосіб готували дитину до майбут-
нього життя” — підкреслює автор книжки. а такий різновид іграшки — фігурки,
як етнографічна лялька, з’явився наприкінці ХіХ ст. на основі народних ляльок
зі шматків тканини у майстернях в наддніпрянських селах, а з 1920-х років такі
ляльки виготовлялись у києві, Полтаві, львові. Вони ще й сьогодні приваблюють
вишуканою гармонією орнаментики, колориту свого вбрання, компоненти якого
(одяг, головні убори, прикраси, аксесуари і т.п.) репрезентують локальні художні
ансамблі народного строю різних історико-етнографічних регіонів України. Багато
надзвичайно цікавої інформації подає автор і в розділах книжки, присвячених
іншим жанрам народних забавок.
книжка надрукована видавництвом “Балтія Друк” у надзвичайно вдалому ди-
зайнерському опрацюванні. Вона багато ілюстрована не лише фотографіями самих
пам’яток народної іграшки, але і чудовими світлинами, що представляють діток
(хлопчика та дівчину), які бавляться такими іграшками. Продумані обкладинка,
шмуцтитул, вивірені співвідношення текстових та ілюстрованих частин, вишука-
но закомпоновані кольорові ілюстрації — усе подано в єдиному дизайнерському
ключі, що нав’язує до тематики книжки — народної іграшки. Український текст
дублюється англійським. Багатий ілюстративний матеріал зібрано автором з
музеїв львова, києва, приватних колекцій. Усе це в сукупності ставить книжку
л.герус “Українська народна іграшка” у перший ряд вдалих подарункових видань
як для дітей, так і для дорослих.
Прочитавши книжку, залишаєшся переконаним, що традиційні народні дитячі
іграшки вміло і тактовно розширювали кругозір дитини, розвивали творчу уяву,
готували до практичного дорослого життя, а найголовніше — вчили дитину жити
в добрі і любові.
Ганна Врочинська
ПаНоРаМа ПоДій164
11-13 жовтня на засіданнях Спеціалізованої вченої ради Д.35.103.01 у львівській
національній академії мистецтв відбулися прилюдні захисти дисертацій:
•Штанкіна ірина Валеріївна «Чернігівські кахлі кінця XVI – початку XX
століть (ґенеза, типологія, художньо-стилістичні особливості)», керівник д.м.
Шмагало Р.т., опоненти — д.м. Станкевич М.Є. та к.м. гудак В.а.;
•Юрченко ігор андрійович «Візуальні й морфологічні закономірності ор-
наменту гуцульської різьби та їх використання в сучасній мистецько-освітній
практиці», керівник д.м. Боднар о.я., опоненти — д.м. кара-Васильєва т.В. та к.м.
кошовий о.П.;
•Дутка Вікторія Валеріївна «килим Північної Буковини XX ст.: традиції та
новаторство», керівник к.м. гринюк М.М., опоненти — д.м. Никорак о.і., к.м. Па-
довська о.М.;
•король Софія іванівна «Малярство і графіка галичини періоду романтизму:
жанрова структура і художньо-стильові особливості», керівник д.м. овсійчук В.а,
опоненти — д.м. Соколюк л.Д., к.м. Семчишин-гузнар о.і.;
•Дяків олена Василівна «Художні особливості декоративного мистецтва За-
хідного Поділля XIX – XX ст. (історія, типологія, стилістичні відміни)», керівник
д.м. Станкевич М.Є., опоненти — д.м. Шмагало Р.т., к.м. галишич Р.я.;
•кравченко Наталія іванівна «Секуляризація релігійного живопису в Україні
в другій половині XVII – XIX ст.», керівник к.м. кравченко я.о., опоненти — д.м.
тимофієнко В.і, к.м. Сидор о.Ф.
Дисертації подано на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавс-
тва: і.Штанкіної, і.Юрченка, В.Дутки, о.Дяків за спеціальністю 17.00.06 — деко-
ративне і прикладне мистецтво, а С.король та Н.кравченко — за спеціальністю
17.00.05 — образотворче мистецтво.
Після публічного обговорення, виступів офіційних опонентів, відгуків на авто-
реферат та за результатами голосування Спеціалізована вчена рада Д. 35.103.01 у
львівській національній академії мистецтв постановила присудити і.В.Штанкіній,
і.а.Юрченку, В.В.Дутці, С.і.король, о.В.Дяків та Н.і.кравченко науковий ступінь
кандидата мистецтвознавства.
Олена Никорак
18 – 19 жовтня в інституті мистецтв Прикарпатського національного уні-
верситету імені Василя Стефаника відбулася Міжнародна науково-практична
конференція на пошанування 80-ї річниці від дня народження Михайла Фіголя.
Пленарне засідання відкрив проректор з наукової роботи професор іван Миронюк.
із спогадами про визначного митця і вченого виступили: анатолій грицан, Михай-
ло Станкевич, іван Фічора, Станіслав Шумега, та ін. Вчасно вийшли матеріали
конференції: Михайло Фіголь: Життя і творчість.— івано-Франківськ – галич,
2007.— 280 с.
М.С.
18-19 жовтня в інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.
М. Рильського НаН України відбулася наукова конференція “Народне мистецтво
як цілісна система світобачення етносу”. Пленарне засідання проходило під голо-
вуванням директора іМФе ім. М. Рильського, академіка г. Скрипник та завіду-
ПаНоРаМа ПоДій 165
вача відділом декоративного мистецтва т.кари-Васильєвої. Робота конференції
відбувалася у трьох секціях — “Декоративне мистецтво в системі художнього
ансамблю та предметного середовища”, “Народне мистецтво в системі духовної і
матеріальної культури”, “Символіка, образність, орнаментика народного мистец-
тва”. У конференції взяли участь провідні вчені та молоді дослідники з близько 20
науково-дослідних, музейних та мистецьких осередків України і Росії. Зокрема,
львів представляли науковці інституту народознавства НаНУ — С. Боньковська,
о. Болюк, г. Врочинська, л. герус, о. козакевич, Р. Мотиль, о. Федорчук, львівсь-
кої національної академії мистецтв — о. Федина, Музею народної архітектури і
побуту — Н. Боренько, Української академії дизайну — о. цимбалюк.
Людмила Герус
1 листопада 2007 р. відійшов у вічність Яким Прохорович Запаско — доктор
мистецтвознавства, професор, почесний дійсний член Національної академії
мистецтв, автор ґрунтовних праць в українському мистецтвознавстві. Народився
1 червня 1923 р. в селянській сім’ї в с.Росішки тоді київської області. В 1941 р. за-
кінчив Христинівську середню школу, до кінця війни був в діючій армії. Навчався
в Українському поліграфічному інституті ім. і.Федорова, який закінчив в 1950 р.,
набувши спеціальності редактора художнього оформлення книг і журналів. корот-
ко працював у львівському книжково-журнальному видавництві, а в грудні 1952
р. я.П.Запаско був зарахований на посаду наукового співробітника Українського
державного музею етнографії та художнього промислу аН Української РСР у
львові (тепер — інститут народознавства НаН України, а вище згаданий музей
є його структурним підрозділом), де плідно розпочав наукову працю.
На формування його як вченого-дослідника мали вплив:
Роман герасимчук (1900-1976) — член відділу народного мистецтва і художніх
промислів, в якому працював я.Запаско, відтак його завідувач, доктор філософії
з 1935 року, канд. мистецтв., автор монографії “гуцульські танці”. Служив в Уга.
Після закінчення університету працював у культурно-історичному музеї НтШ.
Носив у своїй свідомості глибоко викарбуваний факт участі у ліквідації, разом з
НтШ, цієї установи 14 січня 1940 року.
олена кульчицька (1876-1967) — перший лауреат Шевченківської пре-
мії у львові (1967), проф., чл.-кор. академії архітектури УРСР, наставниця
я.Запаска в Поліграфічному інституті. Пізніше я.Запаско завжди був бажаним
та активним учасником різних ювілеїв, що відбувалися в меморіальному музеї
о.кульчицької.
Павло Жолтовський (1903-1984) — доктор мистецтвознавства. один з найбільш
авторитетних, не тільки в очах я.Запаска, а й знавців, дослідників української
культури, мистецтва. яким Прохорович до останніх днів його життя підтримував
з ним ділові, дружні стосунки.
Мечислав гембарович (1893-1981) — доктор філософії з 1921 р., з 1950 р. — кан-
дидат мистецтвознавства. З 1945 р. — дійсний член аН Польщі. Добре обізнаний
не з публікацій, з західноєвропейським мистецтвом.
Савина Сидорович (1895-1972), ст. наук. співробітник, етнограф, мистецтвоз-
навець. Більшу половину свого життя віддала дослідженню і популяризації ук-
раїнського народного мистецтва. автор монографії “Художня тканина Західних
областей УРСР” та ряду праць з питань українського народного мистецтва. В Музеї
ПаНоРаМа ПоДій166
етнографії працювала з 1944 року. Щирий патріот України яким Прохорович
мабуть тоді не здогадувався про те, що з кінця 1916 по квітень 1917 рр. вона на
Волині та Поліссі (Володимирщина та ін.), куди була скерована кошом Українсь-
ких Січових Стрільців від Союзу Визволення України у львові, навчаючи дітей і
старших, несла слово правди про Україну.
До співробітників якима Запаска з часу його праці в музеї, які залишили слід у
цьому періоді його життя, належить віднести Данила Фіголя (1907-1962) з коломиї.
Магістер філософії, який з 1945 до кінця життя працював в Музеї етнографії на
різних посадах, зокрема зав. фондами; катерину Матейко (1910-1986) — канд.
іст. наук, довголітнього співпрацівника етнографічного музею при НтШ, автора
праць про кераміку Західних областей, народний одяг та інші. це вона разом з
чоловіком а.Будзаном ще в час співпраці з я.Запаском, нав’язала контакт з відо-
мою громадською та державною діячкою часів Української Народної Республіки,
згодом — репресованою, Надією Суровцевою.
антон Будзан (1911-1988) — кандидат мистецтвознавства, автор чисельних
праць по різьбярстві, з яким я.Запаском співпрацював продовж всього часу його
перебування в музеї. Закінчив львівську духовну семінарію, був висвячений мит-
рополитом й.Сліпим. В 1953 р., заочно закінчив інститут ім. Рєпіна в ленінграді.
Згадувані Фіголь, Сидорович та інші ніколи ні при яких обставинах не ко-
ристувалися російською мовою. До речі, те, що я.Запаско особистим прикладом
відстоював українську мову в згодом очолюваному ним інституті — велика заслуга
оточення музею, в якому працював. З 1 вересня 1955 р. я.Запаско очолив відділ
народного мистецтва та художніх промислів.
За час перебування в музею до 1958 р. захистив дисертацію “орнаментальне
оформлення української рукописної книги”, написав кільканадцять статей,
основна тематика яких була пов’язана з художнім оформленням української ру-
кописної та стародрукованої книги, декілька — присвячені народному килиму.
У вересні 1958 р. наказом Міністерства культури був призначений ректором
львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (тепер — львівсь-
ка національна академія мистецтв). так розпочався новий, довголітній етап у житті,
науковій та педагогічній діяльності я.Запаска, на якому досягнув найвищого злету,
визнаного і відзначеного державою та суспільством.
Микола Моздир
7 грудня відзначив свій 60-літній ювілей Олег Петрович Кошовий – кандидат
мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу народного мистецтва
іН НаНУ.
історик за освітою (історичний факультет львівського держуніверситету ім.
і.Франка), дослідник за покликанням обрав змістом свого життя стезю мистецт-
вознавця, якій служить вже понад 30 років. Прикметною рисою наукової діяль-
ності непересічного львівського мистецтвознавця є багатовекторність, зумовлена
енциклопедичними знаннями та спрагою до постійних шукань. Ювіляр є фахівцем
з питань будівельної кераміки України, що стала предметом його дисертацій-
ного дослідження на звання кандидата мистецтвознавства. Серед авторських
зацікавлень вченого — галицькі керамічні плитки, українська народна кераміка,
європейське годинникарство XVI–XX ст., історія мистецтвознавства галичини,
розвиток музейництва у львові XIX – XX ст.
ПаНоРаМа ПоДій 167
олег кошовий також добре відомий у наукових колах як перекладач англо-
мовних мистецтвознавчих праць, зокрема ервіна Панофського “іконографія та
іконологія”, ернеста гомбріха “Порядок і доцільність у природі”, андре грабаря
“Перші кроки християнської іконографії”, “Християнська іконографія перших
століть нашої ери: засвоєння тогочасної образотворчості” та інших.
колеги по роботі, члени СкіМу високо цінують олега Петровича за професіо-
налізм, а також за повсякденну готовність прийти на допомогу: співучасть у
пошуку інформативних джерел та науковому консультуванні з різних питань
мистецтвознавчої науки. колеги щиро вітають ювіляра й бажають йому міцного
здоров’я, життєвих гараздів та творчої наснаги на ваговиті наукові здобутки.
Олена Федорчук
9 грудня полудень віку зустріла дослідниця декоративно-прикладного мистец-
тва, доцент кафедри дизайну одягу Української академії дизайну, доцент кафедри
книжкової графіки та дизайну друкованої продукції Української академії дру-
карства, кандидат мистецтвознавства Олена Костянтинівна Цимбалюк.
Народилася майбутня вчена й педагог у львівській родині науковців. У 1981 р.
закінчила львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (тепер —
львівська національна академія мистецтва), навчаючись на кафедрі моделювання
костюма, відтак отримала кваліфікацію художника-технолога. Свої знання і
практичні навики їй вдалось вдосконалити, працюючи художником-модельєром
львівського будинку моделей одягу, згодом — модельєром-технологом львівського
театрально-сценічного кооперативу „Браво”.
У 1991–1996 рр. вчилась заочно в аспірантурі при відділі народного мистецтва
інституту народознавства НаН України, результатом чого у 2000 р. став успіш-
ний захист кандидатської дисертації на тему „етномистецькі традиції костюма в
Україні середини ХіХ –ХХ ст.” У доробку олени цимбалюк понад 50 публікацій
в наукових та науково-популярних виданнях, переважно з досліджень народного
вбрання, сценічного костюма та фольклорних мотивів одягу. У 1998 р. особливо
важливим для мистецтвознавців стало видання дослідниці про перший львівський
осередок професійного моделювання одягу — жіночої кравецької школи „труд”.
Стиль активного громадського життя колеги проявився в співорганізації та
участі в журі низки культурно-мистецьких акцій львова — фестивалів та демонс-
трацій колекцій одягу міжнародного й всеукраїнського рівнів.
о. цимбалюк є членом СкіМ із 1999 р., членом сектора мистецтвознавства
НСХУ із 2006 р.
Правління СкіМ вітає ювілярку з особистою подією й зичить здоров’я, творчих
звершень в педагогічній, науковій та громадській діяльностях.
Олег Болюк
Тарас Левків. Кераміка, графіка, Інтарсія: Альбом.— львів, 2007.— 128с., автор
вступної статті та упорядник орест голубець.
Від першої виставки т.левківа минуло 45 років. однак не цій події приурочений
альбом, а черговій персональній виставці, яких у визначного маестро два десятки.
ПаНоРаМа ПоДій168
о.голубець у текстовій частині доброю мовою тонко виявив творчу натуру митця,
його широкі горизонти несподіваних пошуків і патронування над будівництвом
церкви у Винниках. Можна було б більше сказати про його педагогічну працю в
коледжі. ілюстративна частина альбому дуже багата і дає всі підстави ствердити,
що дослідження мистецької спадщини т.левківа ще попереду.
М. С.
|