Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами
Folk sacral sculptures, as “figures”, roadside and memorial crosses, boundary and memorial monuments etc. Belong to a king of folk artistic creativeness, wide-spread in Ukraine since XVI c. Western European sources of its subjects. Negative attitude of Russian Orthodox Church and state authorities t...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16744 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами / М. Моздир // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 9-20. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16744 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-167442011-02-17T12:03:22Z Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами Моздир, М. Подіум Folk sacral sculptures, as “figures”, roadside and memorial crosses, boundary and memorial monuments etc. Belong to a king of folk artistic creativeness, wide-spread in Ukraine since XVI c. Western European sources of its subjects. Negative attitude of Russian Orthodox Church and state authorities to this sculpture Demolishing of artifacts in the years of Soviet regime. The most known centers of production (Demnia, Stare Misto, Narayiv) and artists (V.Bidula, V.Bilynsky). Revival of this kind of folk artistry under condition of independent Ukraine. 2008 Article Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами / М. Моздир // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 9-20. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0040 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16744 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Подіум Подіум |
| spellingShingle |
Подіум Подіум Моздир, М. Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| description |
Folk sacral sculptures, as “figures”, roadside and memorial crosses, boundary and memorial monuments etc. Belong to a king of folk artistic creativeness, wide-spread in Ukraine since XVI c. Western European sources of its subjects. Negative attitude of Russian Orthodox Church and state authorities to this sculpture Demolishing of artifacts in the years of Soviet regime. The most known centers of production (Demnia, Stare Misto, Narayiv) and artists (V.Bidula, V.Bilynsky). Revival of this kind of folk artistry under condition of independent Ukraine. |
| format |
Article |
| author |
Моздир, М. |
| author_facet |
Моздир, М. |
| author_sort |
Моздир, М. |
| title |
Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| title_short |
Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| title_full |
Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| title_fullStr |
Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| title_full_unstemmed |
Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| title_sort |
українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Подіум |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16744 |
| citation_txt |
Українська народна сакральна скульптура в контексті зв’язків із західними сусідами / М. Моздир // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 9-20. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mozdirm ukraínsʹkanarodnasakralʹnaskulʹpturavkontekstízvâzkívízzahídnimisusídami |
| first_indexed |
2025-07-02T18:03:20Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:03:20Z |
| _version_ |
1836559266070134784 |
| fulltext |
Микола МоЗИР
кандидат мистецтвознавства,
Інститут народознавства
НАН України
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА САКРАЛЬНА СКУЛЬПТУРА
В КОНТЕКСТІ ЗВ’ЯЗКІВ ІЗ ЗАХІДНИМИ СУСІДАМИ
У вікових різновекторних стосунках українського народу з
сусідніми, зокрема західними, окреме місце займає сакральне
мистецтво, передусім такий його вид, як скульптура. як та,
стильова, творена прийшлими скульпторами-професіоналами,
запрошеними з італії, Німеччини, австрії та інших країн, так
й та, виконувана безіменними місцевими різьбярами, архетипи
якої можна бачити в храмах, капличках, просто при дорозі на
землях західних сусідів.
основних чинників, що створювали сприятливу ситуацію
для появи, поширення пластичного (і не тільки) сакрально-
го мистецтва в Україні було декілька. Передусім посилення
політичних, економічних та культурних зв’язків зі Заходом, у
чому далеко не останню роль відігравала польська експансія,
поступове цілеспрямоване просування католицизму на схід.
Благотворно на цей процес вплинули ренесансні, гуманіс-
тичні ідеї, що відносно швидко й ґрунтовно почали закоріню-
ватись на українських землях, набуваючи тут національного
забарвлення. Не можна не брати до уваги й живучість мистець-
ких, зокрема і в царині пластики, традицій Давньокиївських
часів.
історично склалося так, що умови для розвитку скульпту-
ри були неоднаковими на різних етнічних землях України.
З XVIII ст. особливо несприятливими вони стали на тих, що
потрапили під юрисдикцію Росії. Відомим Синодальним указом
1732 р. (Синод — з 1721 р. — вищий державний орган, що відав
справами церкви в Росії), що повторював дещо раніше вида-
ний Петром I, у церквах заборонялася скульптура як така, що
МИкола МоЗДИР10
проникла в Росію «…от неверных рымлян и им последующих
порубежных поляков» [1,356].
особливо ретельне виконання приписів цього акту царською
адміністрацією було помітне на Волині у перші роки після при-
душення польського антиросійського повстання 1831, відтак
1861-1863 років. тут знищувалися скульптурні зображення
не лише ті, що знаходилися в греко-католицьких храмах, са-
дибах польських магнатів, але й ті, особливо чисельні «фі-
гури» — придорожні хрести, колони з фігурами розіп’ятого
Спасителя, різних святих тощо [2,186].
Їм подібних було не менше й на інших етнічних землях Ук-
раїни. Наприклад, Поділлі. тут, як відзначав Данило Щер-
баківський, таких, продовж одного кілометра при дорозі могло
бути понад десять [3,XXI].
Фігурні зображення Спасителя, Богоматері, інших свя-
тих з кінця XVIII ст. особливо ж — з другої пол. XX ст., все
частіше ставали домінуючими компонентами намогильних
пам’ятників на сільських, містечкових цвинтарях, придорож-
ніх «фігурах», пам’ятниках, споруджуваних на відзначення
скасування панщини в галичині. Значно рідше вони потрап-
ляли на намогильні хрести селян, простих міщан, як і пам’ятні
знаки, що встановлювалися з нагоди відміни кріпосного права
на інших землях України.
Залишаючи осторонь питання ґенези іконографії окремих
релігійних скульптурних образів, сюжетів, лише виокремлю-
ючи їх типологію та географію поширення, слід зазначити, що
на українські землі значною мірою вони потрапили із західної
Європи через Польщу, де, як твердить Юзеф грабовський, у
його системі сакральне мистецтво займає особливе місце [4,
14]. тут воно знайшло сприятливий ґрунт для утвердження
й розвитку. Свідченням цього є не тільки багатство видів, ху-
дожньо-образних рішень, їх локальних відмінностей, але, не
зважаючи на довший час панування в Польщі комуністичної
ідеології, та його сучасний стан у народній художньої творчості
цієї країни. На наших землях поширення сакральної скульпту-
ри, особливо народної, позахрамової, фактично розпочалося
УкРаЇНСЬка НаРоДНа СакРалЬНа СкУлЬПтУРа 11
з кінця XVI століття. Саме з цього часу в греко-католицьких,
спорадично й у православних церквах, придорожніх каплич-
ках, на цвинтарях з’являються (цей процес йшов по висхід-
ній) скульптурні зображення святих, «фігури» — найчастіше
монументальні хрести з Розп’яттям, пристоячими, ангелами,
що так популярні на польських землях. Їх творці, як там, так і
тут, здебільшого анонімні майстри. Українські, часто відкрито
наслідують католицькі зразки. Не виходячи за межі загаль-
них композиційних схем, прийомів формотворення, у виборі
сюжетів, образів вони все ж керувалися конфесійно обумов-
леними вимогами. Бралися до уваги — й так відбувається до
тепер — традиційно найбільш шановані в даній місцевості,
окрузі. окрім найчастіше зображуваних ісуса Христа, Богоро-
диці, це — св. Миколай, св. Юрій (георгій), архангели Михайло,
гавриїл, великомучениці катерина та Варвара, а також святі
Дмитро, Параскева та інші.
Часто пластично-образне трактування фігур цих святих, і
не тільки тих, створених у XVIII–XIX ст., позначені рисами,
властивими професійним католицьким скульптурним їх зоб-
раженням. Прикладом може бути Розп’яття з намогильного
пам’ятника, що на православному цвинтарі смт. Підкамінь
львівської обл. Скупе за пластичною мовою, створене в XIX
ст., воно звертає на себе увагу непомірно об’ємним начересель-
ником, зав’язаним великим вузлом. Невідомий творець цієї
фігури, поза сумнівом, бував у знаменитому в цій місцевості
Домінікансткому монастирі, збудованому тут у XV–XVIII ст.,
де міг бачити таку іконографію.
аналогічний принцип підходу до творення дерев’яних фі-
гур Розп’ятого Спасителя був демонстрований на чисельних
артефактах виставки, присвяченої 2000-річчю християнства,
організованій львівською галереєю мистецтв. З-поміж пред-
ставлених тут понад 300 фігурних зображень ісуса Христа,
значна частина їх несла на собі стилістичні риси барокової та кла-
сицистичної скульптури так, як її розуміли народні майстри.
орієнтація на стильові пам’ятники, професійну скульптуру
або зразки, що їх наслідували, часто помітна на пам’ятниках,
МИкола МоЗДИР12
встановлюваних на відзначення скасування панщини. Наприк-
лад, тих, що збереглися біля церков у лопатині та с. києвець
на львівщині. В першому з них вона засвідчує про себе в три-
ярусному постаменті, середній з яких уподібнений до храмової
споруди з тосканськими колонами. У києвцях — у пластич-
но-підкресленому страждальничому виразі, характерному
для скульптур цього типу епохи готики, горельєфної фігури
розп’ятого Спасителя, яку невідомий автор міг бачити у недале-
кому львові, або костелі сусіднього міста. Пряме наслідування
класицистичного зразка чітко простежується в горельєфному
Розп’ятті, створеному в 1898 р. в с. острів теребовлянського
району на тернопільщині.
Розповсюдженими, передовсім на західних землях України,
були скульптурні зображення на зразок «Христос Скорботний».
Різної мистецької вартості, але неодмінно сповнені прагнення
їх безіменних творців у пластично-образному трактуванні об-
разу Спасителя, до вияву його страждань так, як їх розуміють
люди. Саме таких рис сповнені різновеликі фігурки «Скорбот-
ного», виконані з дерева та каменю. Найчастіше їх можна було
бачити в капличках, або на так званих «фігурах». Саме до таких
належить та, що перетривавши лихоліття, збереглася в ніші
триметрової кам’яної «фігури» (біля церкви Спаса у містечку
Скалат Підволочиського р-ну на тернопільщині). Подібна — на
колоні, що біля монастиря Домініканів у кам’янець-Поділь-
ському тощо.
«Христос Скорботний» — тема, не так часто як інші, наприк-
лад, Розп’яття, реалізована в пластиці українськими народни-
ми майстрами, потрапила на наші землі з середньовічної захід-
ної Європи через Польщу. Чи не першим її зразком в Україні є
та кам’яна фігура, що в 1614 р. постала і збереглася до нашого
часу на куполі каплиці Боїмів у львові. З XVII ст. — очевид-
но його кінця, походить і дерев’яна, доволі велика (91х37х35
см) фігура «Скорботного» з м. Рогатина, що на Підкарпатті
(Національний музей у львові). якщо в основі іконографічної
схеми вона наближена до згаданої львівської, то за образ-
ним наповненням дуже різниться: адже в боїмівській фігурі
УкРаЇНСЬка НаРоДНа СакРалЬНа СкУлЬПтУРа 13
Христос — Боголюдина-мислитель, а в рогатинській — Бо-
голюдина-страдник, мученик. Сліди тортур — червоні крап-
лини, якими густо зрошене його оголене тіло, переконливо це
демонструють. очевидно, саме таке розуміння й сприймання
образу «Скорботного» було дуже зрозумілим простим людям
у ті далекі важкі умови їх життя.
До не часто бачених на південно-західних землях України
належить фігурне зображення страдницького «ісуса Христа,
який несе хрест». як твердить згадуваний Ю. грабовський,
таке композиційне рішення зустрічається виключно на тере-
нах Польщі, де воно є дуже популярне особливо в сільському
середовищі [4,18]. Саме така композиційно-образна схема була
покладена в основу скульптурної постаті Спасителя в багато-
фігурній сцені «Страстей господніх», створеній в 1920-х рр. і
встановленій біля церкви св. Миколая с. Демні на львівщині.
Подібна викута з моноліту пісковика й встановлена 1972 року
стоїть при вході на цвинтар села Добромірки на тернопільщині.
творцем згаданого пам’ятника є відомий в окрузі народний
скульптор ярослав Пастушенко (1932 р. н.), з сусіднього с. гу-
щанка. його скульптури, різні за образами, розмірами та за
композиційно-іконографічним ладом майже всі орієнтовані на
професійну меморіальну скульптуру, частіше за все бачену
в різних польських ілюстрованих мистецьких та спеціальних
виданнях, або ж на львівському личаківському, тернопільсь-
кому та інших цвинтарях.
Відомо, що в католицькому світі, зокрема в Польщі, образ Бо-
гоматері належить до найшанованіших. Багато скульптурних
зображень Богородиці є й у галичині та на Поділлі. Здебільшого
вони несуть у собі вираз традиційного, інколи локально забар-
вленого народного розуміння цього образу. До таких належить
кам’яна скульптура Богородиці, що зберігається на цвинтарі
в с. озаринці кам’янець-Подільського р-ну на Хмельниччині.
Поза сумнівом вирізьблена в XIX ст. з місцевого пісковика,
творцем, який мав відповідну професійну підготовку, про що
свідчать риси класицизму, що проступають в її композиційно-
му, пластично-образному трактуванні. це явно не намогильний
МИкола МоЗДИР14
пам’ятник. Можна припускати, що на цвинтар, де знаходиться
зараз, фігура потрапила з іншого місця, можливо, місцевого
костела (1741 р.) в роки радянського тоталітаризму, оскільки
встановлена не на старому католицькому цвинтарі, яке тут
збереглося, а на православному.
Про шанобливе ставлення до цієї фігури тутешнього люду
свідчить хоча б те, що вона не тільки не була знищена, але й
зберегла сліди давньої поліхромії, примітивно поновленої на
початку 1990-х років. При цьому звертає на себе увагу рожеве
обличчя Богородиці з чистими синіми очима, смолисто-чорними
бровами. Ще більшу увагу привертає її вбрання. це надіта на
фігуру Богоматері біла сорочка, відтак біла сукня, поверх якої
припнято декілька мережаних, вишиваних фартушків. На го-
лові — очіпок. При цьому всі компоненти вбрання оригінальні
(висота фігури 1,7 м). Відомо, що час від часу воно повністю
обновлюється [5,11].
Українська греко-католицька церква перейняла від захід-
ного католицького світу популярне там процесійне, виносне
фігуративне зображення Богоматері (православна церква
такого не знає). кругла, рідше рельєфна подоба Богородиці,
як правило, встановлена в різьблену, профільовану, багато
декоровану мальованими та штучними квітами, прикрашу-
вану поліхромовану підставку-постамент. При цьому неодмін-
но демонструється й місцеве традиційне розуміння її образу.
Промовисто воно засвідчує про себе в процесійній скульптурі
Богоматері з XIX ст. із с. Раковець на львівщині [6]. Невелика
(дещо більше 60 см вис.) постать Божої Матері у непомірно
високій, простої форми короні з дрібними зубчиками, у вільно
спадаючій сукні, босоніж стоїть на двох овалах-хмарах. Ноша
простого крою з декольте прямокутної форми, на її лівому боці
виступає об’ємнішими формами. Манжети на простих рукавах
з’єднані з ними підкреслено дрібненькими призбираними скла-
дочками. Все це свідчить, що творець цієї скульптури прагнув
зодягнути Богородицю у святкову жіночу ношу середовища,
в якому він жив. З обох боків підніжжя Богоматері, на волю-
топодібних виступах, розміщені фігурки ангелів з великими
УкРаЇНСЬка НаРоДНа СакРалЬНа СкУлЬПтУРа 15
крилами. Вони посилюють декоративність композиції. цій фун-
кції підпорядкована й поліхромія: синьо-зелений колір «хмар»,
на яких стоїть Богородиця, вишневий колір сукні, наближені
до реалістичного виразу ясні очі з темними зіницями, рожеві
щічки, чорні брови, червоні уста тощо. До речі, процесійні скуль-
птури завжди були поліхромні.
Фігурні Розп’яття інколи майже чистих стильових ознак
компонувалися і на литих з металу хрестах. Варіативність
художнього тексту їх була велика: від неоготичних до модер-
нових. яскравим прикладом цього може бути Розп’яття на
пам’ятнику, що на цвинтарі при церкві св. Миколая 1757 р. в
с. Борочиче на Волині [7]. Він, як і інші, тут встановлені в кінці
XIX – на поч. XX ст., виконаний з чавуну ливарницькою тех-
нікою. Увінчує його доволі декоративно потрактований хрест,
кінці якого закінчуються подобою триверхої корони. Від сере-
дохрестя відходять чотири пучки довгих променів, а над фігу-
рою розп’ятого Спаса — вузенький, з зубцями по периметру
дашок. Фігура Христа спирається ногами на великий диск
(його діаметр дорівнює висоті фігури Розп’ятого) з епітафійним
написом (не читабельний), що, у свою чергу, є завершенням
стрункої ажурної вежі, яка має подобу фронтона готичного
собору з гостроконечно закінченим вімпергом, прикрашеного
крабами та колонами, навершшя яких увінчані флеронами. У
центрі фронтону — розета. отже, західне походження цього
компонента, його мотивів, у цьому пам’ятнику є очевидним. Вод-
ночас фігуру розп’ятого Спаса, що відлита разом з усіма іншими
елементами цього пам’ятника, представлено за іконографією
Східної церкви. У концептуальному, конфесійно обумовленому
контексті таке поєднання знакових структур є не зовсім корек-
тне. однак подібних прикладів можна навести багато.
Відлиті з металу, переважно чавуну, сцени Розп’яття, фігури
ісуса Христа. Пристоячі, інші біблійні персонажі, що появля-
ються на намогильних литих з металу в другій пол. XIX – на
поч. XX ст., — це прояв впливу західних сусідів, передусім
Польщі, Чехії, де вони були, в свою чергу, запозичені з Ні-
меччини, австрії. Відомо, що в Західній Європі лита металева
МИкола МоЗДИР16
скульптура поширювалася з XVI століття.
ливарницькі хрести за технікою виконання можна поділити
на основні типи:
а) суцільно відлиті разом з фігурним зображенням розп’ятого
Спасителя, ангелів, «голови адама» тощо;
б) компоновані, тобто механічно скріплювані з декількох ли-
тих частин: власне хреста, фігури Розп’яття, нижньої частини
з картушем для епітафій, фігур пристоячих тощо.
Проста, доступна, не вельми коштовна ливарницька справа
створювала можливість якщо не тиражувати, то бодай від-
творювати декілька ідентичних зразків. Врешті, можливо,
так й було. Проте, здебільшого, на одному цвинтарі не буває
двох однакових пам’ятників, виконаних цією технікою. оче-
видно, діяв неписаний закон, традиція, або ж просто такою
була воля тих, хто замовляв пам’ятник, що виключали повтор.
тому пам’ятники цієї групи споріднені ідейно-тематичним та
композиційним принципом, технологією виконання, між тим
характеризуються таким багатством варіантів. та при цьому
їх об’єднує спільне домінування у загальному ідейно-худож-
ньому контексті пам’ятника скульптурного образу розп’ятого
Спасителя.
Дуже поширеним були такі литі намогильні пам’ятники,
основне місце в яких займали рельєфні сцени — алегоричні,
євангельські. Саме такі до початку XX ст. популярні були на
намогильних пам’ятниках у сусідніх західних народів, зокрема
польського. Два цього типу збереглися на цвинтарі при церкві
св. Параскеви з 1721 р. в с. Брани горохівського р-ну на Волині
[7]. На одному з них — барильєфна сцена перенесення душі
вмираючої людини двома ангелами: один, зігнутий, приймає
її у подобі дитини на руки, інший стоїть, неначе на варті, по-
руч. Сцена сприймається як об’ємна ілюстрація поширеного
уявлення про смерть християнина. Вона явно запозичена з
класицистичного твору, про що свідчить чітка, вивірена ком-
позиція, пропорції, співвідношення частин до цілого тощо.
Вкомпонована у нижню частину хреста, що має подобу вівта-
рика з антипедієм та корінфськими колонками по боках, вона
УкРаЇНСЬка НаРоДНа СакРалЬНа СкУлЬПтУРа 17
архітектонічно переконливо творить його основу. На другому
пам’ятнику, композиційною домінантою якого слугує обеліск,
підніжжя фланкують дві симетрично розміщені фігурки ан-
гелів з контурно виступаючими крилами, всю його передню
частину заповнює рельєфна жіноча фігура, з виразом глибокої
скорботи. Над цією частиною хреста розміщена таблиця з епі-
тафійним текстом. Її обрамляють литі лаврові, дубові віночки,
букетики квітів, фігурки ангелів, путті, різнопрофільовані рам-
ки тощо. Фігура розп’ятого Спасителя якщо відлита разом з
хрестом, то найчастіше буває рельєфною, іноді — горельєфною.
В обох випадках її пластично-образна структура здебільшого
обумовлена зразком, орієнтованим, як правило, на бароковий,
а ще частіше — класицистичний оригінал. такі виготовляли-
ся не тільки у промислових центрах, але й малих містечках,
наприклад, горохові, Володимирі-Волинському на Волині, ба
навіть в окремих селах і здебільшого несли на собі сліди неякісно
знятої або багаторазово використовуваної форми, неналежного
викінчення (зачисток) тощо.
Протягом XIX ст. на тих етнічних українських територіях,
де позиції східної православної церкви переважали над іншими
конфесіями, культова скульптура в релігійному житті займала
малопомітне місце.
На східноукраїнських землях, головно на лівобережжі, на
сільських цвинтарях пам’ятників зі скульптурними, тим паче
фігурою розп’ятого Спасителя, виконаних різьбярською техні-
кою в камені чи дереві, створеними до кінця XIX ст., виявити
не вдалося. тут фігурні зображення розп’ятого Христа зазви-
чай заступаються рельєфними, або наближеними до реальних
формами знарядь страстей господніх, подобами сонця, місяця.
тим більше, немає таких, що позначені індивідуальним твор-
чим характером.
Саме до таких, хоча й орієнтованих на певний зразок за-
хідного походження, слід віднести меморіальні скульптури,
створені Василем Бідулою (1868–1925) зі с. лапшин, що на
тернопільщині. Він залишив після себе близько 20 намогильних
пам’ятників, уцілілу частину з яких можна бачити на цвинтарях
МИкола МоЗДИР18
кількох сіл поблизу Бережан; міста, відомого пам’ятниками
архітектури та скульптури XVI–XVIII ст., резиденції маг-
натів Сенявських. його монументальні Розп’яття, особливо з
Пристоячими, фігури окремих святих, встановлені на високих
постаментах переважно з бароковими багатопрофільованими
карнизами, картушами, — це не тільки майстерно переведені
в камінь репродукції з відповідних, передусім австрійських та
польських видань XIX – поч. XX ст., а свідчення талановитості
простого подільського хлібороба (бо з праці на землі утримував
сім’ю), ніким не вченого відповідного ремесла (якщо не брати
до уваги того, що бачив у молоді роки у сусідніх каменетесів та
тяжкої праці батька над вирубуваним з брили каменю простих
намогильних хрестів). це результат його внутрішньої потреби
творчого вислову. творені ним монументи органічно вписува-
лися у простір сільського цвинтаря та, передусім, — у духовний
світ спільноти, в якій жив і творив.
Відомі й інші народні майстри, наприклад, Дмитро Білинсь-
кий, з цього ж Західного Поділля, які працювали у меморіальній
скульптурі, часто взоруючись на друкований ілюстративний
матеріал. Проте більшість майстрів народної меморіальної
скульптури не послуговувалась такими джерелами образів
та форм і задовольнялася традиційними зразками. Фігура
архангела Михаїла, зокрема, яку можна бачити на багатьох
цвинтарях Поділля, незмінно відтворювалась у лицарському
обладунку зображуваного на іконах різного часу. Великому-
чениця св. катерина, яка на іконах зображується переважно в
бароковому строї, у намогильних пам’ятниках це — величава
спокійно стояча фігура, за образом найчастіше наближена до
західних класицистичних зразків. тільки символ її мучени-
цької смерті — колесо тортур — народні майстри не тільки
зображують по-різному, але й розміщують його по різні боки
фігури.
Приблизно такий підхід до пластично-образного тракту-
вання помітний й на намогильних фігурах Великомучениці св.
Варвари, св. Дмитрія та багатьох інших, менш популярних у
католицькому світі.
УкРаЇНСЬка НаРоДНа СакРалЬНа СкУлЬПтУРа 19
Запозичення із західної архітектури, скульптури, іконо-
графії інколи дуже відверті, такі, що переходять у пряме на-
слідування, можна помітити у творчості багатьох майстрів
зі с. Демні, вже з XIX ст. відомого осередку каменярства на
львівщині. Зокрема, у творчості якима Михайліва, який у
1912-1920 рр. працював на спорудженні костела св. Єлиза-
вети (тепер церква св. кн. ольги у львові, одна з найкращих
пам’яток псевдоготики в Україні). Створений ним намогильний
пам’ятник т.Сьєринту, що на демнянському цвинтарі, звертає
на себе увагу передовсім архітектурним обрамленням епіта-
фійної таблиці: її фланкують дві невисокі готичні колонки з
гарно опрацьованими капітеліями, а зверху прикриває багато
профільований гостролукий карниз. Увінчує цей намогиль-
ник високий хрест зі шпилястими закінченнями та розетою в
променях на середохресті. Пам’ятник свідчить не тільки про
вправного майстра, але й про його захоплення стилем, в якому
споруджувався костел св. Єлизавети. На намогильнику від-
сутня дата; непрямі, але переконливі факти дають підставу
віднести його створення до 1920-1922 років.
Впливи стильового католицького сакрального мистецтва,
пам’ятки якого збереглися на українських землях, доволі
помітні у творчості сучасних українських майстрів народної
меморіальної скульптури. це переважно люди молодшого
або середнього віку, вихідці з сіл або містечок (наприклад,
Володимир лоґуш із Передмістя біля язлівця на тернопіль-
щині, Микола Скварок, брати Верещинські зі згадуваної Демні
та інші), які мають середню освіту, набули певний досвід у
старших майстрів. У їхньому творчому доробку помітне міс-
це займають популярні в західноєвропейському мистецтві
XIX–XX ст., зокрема сакральному теми: «ісус в терновому
вінку», що найчастіше у вигляді медальйону розміщується
на середохресті, «Богоматір з Дитям» та інші. Дехто з них,
наприклад, В.логуш, інколи вдається до власної творчої об-
разної інтерпретації окремих постатей. Сучасні майстри добре
зорієнтовані в теперішній духовній, економічній та соціальній
ситуації суспільства, в якому живуть, і, щоб, задовольнити свої
МИкола МоЗДИР20
матеріальні інтереси, всезростаючі вимоги до ідейно-образного
навантаження намогильних пам’ятників, не гребуючи нічим,
а відтак легко переорієнтовуються на творення намогильних
стел з графічними елементами (портрет, сцени ліричного,
біографічного характеру, «намогильна» поезія тощо). Дорогий
граніт-лабродорит, габро вони успішно заміняють штучним
матеріалом — полімером. Усе частіше вдаються до творення
барельєфних портретів, символіки, декору з металу.
Подібні явища спостерігаються не тільки на українських
землях. При цьому народні традиційні уподобання не зникають
безслідно, а тільки збагачуються, оновлюються, а міжетнічні
мистецькі стосунки, з сусідніми зокрема західними народами,
тільки сприяють цьому.
1. Успенский Л.А. Богословие православной церкви.— Москва, 1989.
2. Теодорович И.Н. Волынь в описании городов, местечек и сел. Староконстанти-
новский уезд.— Почаев., 1899.
3. Щербаківський Д. Українське мистецтво.— київ-Прага, 1926.
4. Grabowski J. Dawna polska sztuka ludowa.— Warszawa, 1968.
5. архів інституту народознавства НаНУ, ф.1, оп.2, од.зб. 351а.
6. лМі Р-4159, Ск-250
7. архів експедиції іН НаНУ 1997 р.
Mykola Mozdyr
Ph.D., The Ethnology Instityte UNAS
The Ukrainian folk sacral sculpture in the context of its relations
with Western neighbors
Folk sacral sculptures, as “figures”, roadside and memorial
crosses, boundary and memorial monuments etc. Belong to a king
of folk artistic creativeness, wide-spread in Ukraine since XVI c.
Western European sources of its subjects. Negative attitude of
Russian Orthodox Church and state authorities to this sculpture.
Demolishing of artifacts in the years of Soviet regime. The most
known centers of production (Demnia, Stare Misto, Narayiv) and
artists (V.Bidula, V.Bilynsky). Revival of this kind of folk artistry
under condition of independent Ukraine.
|