Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини
Some religious symbols possess ritual character and may serve as equivalent substitutions for holy text, deity, ethical commandments. The concept of symbolic image had been elaborated with outstanding contribution of Byzantine thinkers as Pseudo-Dionisius Areopagite, John Damascene, Theodore Studite...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут народознавства НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16747 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини / В. Ларіонова, Л. Борисевич // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 37-48. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16747 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-167472011-02-17T12:03:24Z Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини Ларіонова, В. Борисевич, Л. Публікації Some religious symbols possess ritual character and may serve as equivalent substitutions for holy text, deity, ethical commandments. The concept of symbolic image had been elaborated with outstanding contribution of Byzantine thinkers as Pseudo-Dionisius Areopagite, John Damascene, Theodore Studite. They had lain ground under possibility of symbolic representations of deity and saints in anthropomorphic images. The idea to raise the human spirit to higher truth being divine archetype with the help of symbolic image had become one of leading ones in Byzantine aesthetics. In the article are considered types of Lord and Virgin icons in Ukrainian sacral art. The statement is being made that icons are to be considered as means of representation and fixation of cultural and religious experience. 2008 Article Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини / В. Ларіонова, Л. Борисевич // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 37-48. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. XXXX-0040 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16747 uk Інститут народознавства НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Публікації Публікації |
| spellingShingle |
Публікації Публікації Ларіонова, В. Борисевич, Л. Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| description |
Some religious symbols possess ritual character and may serve as equivalent substitutions for holy text, deity, ethical commandments. The concept of symbolic image had been elaborated with outstanding contribution of Byzantine thinkers as Pseudo-Dionisius Areopagite, John Damascene, Theodore Studite. They had lain ground under possibility of symbolic representations of deity and saints in anthropomorphic images. The idea to raise the human spirit to higher truth being divine archetype with the help of symbolic image had become one of leading ones in Byzantine aesthetics. In the article are considered types of Lord and Virgin icons in Ukrainian sacral art. The statement is being made that icons are to be considered as means of representation and fixation of cultural and religious experience. |
| format |
Article |
| author |
Ларіонова, В. Борисевич, Л. |
| author_facet |
Ларіонова, В. Борисевич, Л. |
| author_sort |
Ларіонова, В. |
| title |
Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| title_short |
Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| title_full |
Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| title_fullStr |
Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| title_full_unstemmed |
Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| title_sort |
символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини |
| publisher |
Інститут народознавства НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Публікації |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16747 |
| citation_txt |
Символіка ікони як відображення та трансляція духовно-світоглядних орієнтирів людини / В. Ларіонова, Л. Борисевич // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 37-48. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT laríonovav simvolíkaíkoniâkvídobražennâtatranslâcíâduhovnosvítoglâdnihoríêntirívlûdini AT borisevičl simvolíkaíkoniâkvídobražennâtatranslâcíâduhovnosvítoglâdnihoríêntirívlûdini |
| first_indexed |
2025-07-02T18:03:33Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:03:33Z |
| _version_ |
1836559278384611328 |
| fulltext |
Вікторія лаРіоНоВа
доктор філософських наук,
людмила БоРИСеВИЧ
доцент,
Прикарпатський національний
університет ім. В.Стефаника
СИМВОЛІКА ІКОНИ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ТА
ТРАНСЛЯЦІЯ ДУХОВНО-СВІТОГЛЯДНИХ
ОРІЄНТИРІВ ЛЮДИНИ
Дослідження проблеми символіки ікони як відображенню
та трансляції духовно-світоглядних орієнтирів людини є важ-
ливим для виявлення особливостей становлення вітчизняних
духовних цінностей. До означеної теми зверталися і звертають-
ся багато науковців (С.гординський, М.голубець, Д.Степовик,
і.Свєнціцький, М.Фіголь, Б.Возницький, В.Пещанський, М.Батіг
та інші). Символіці ікони присвятили свої праці відомі богосло-
ви, зокрема Діонісій ареопагіт та Павло Флоренський. однак
ця проблема і далі залишається актуальною, адже стосується
культурологічних і релігієзнавчих досліджень, специфіка яких
завжди передбачає елементи новизни. Надзвичайно цікавим
видається повнота філософського осмислення, віддзеркалення
і художнього представлення в символіці ікони проблем сучасної
людини, морально-естетичного змісту її буття.
естетичні ідеї Платона, який синтезував у своїй філософії
духовні досягнення античності і Сходу, були органічно прий-
няті і творчо засвоєні християнською естетикою та художньою
практикою Середньовіччя. На відміну від античного мистецтва,
матеріально-тілесного у своїй основі, сакральне мистецтво
християнства зорієнтоване на ідеал «безтілесної», духовної
краси, і, відповідно, на зовсім інші способи художньої вира-
жальності.
Можемо погодитися з думкою дослідників, що релігійна сим-
воліка, характерна для розвинутих релігій, застосовує сукупність
символів, за допомогою яких виражаються різні абстрактні
поняття і вчення. Релігійна символіка може бути у вигляді
матеріальних, словесних, зображальних знаків. останні мають
ВіктоРія лаРіоНоВа, лЮДМИла БоРИСеВИЧ38
ритуальний характер і слугують еквівалентно — замінни-
ком святого тексту, божества, етичних заповідей. Прикладів
релігійної символіки багато: ягнятко часто у християнстві сим-
волізувало ісуса Христа, зображення тварин і птахів — чо-
тирьох євангелістів тощо.
Чимало символів у релігійному мистецтві. Їм властивий не-
вичерпний внутрішній зміст і здатність передавати сокровенне,
невимовне. але при цьому нерідко залишається питання, що
саме обумовлено в символі (на відміну від знака чи алегорії). На
наше глибоке переконання — це, в першу чергу, живе єднання
ідеї, предметного образу, і як саме іконописець знаходить або
творить символ.
Проблема зображальності божественного має особливе зна-
чення для християнства. Вона стала предметом богословських
суперечок, які тривали не одне століття. Прийнявши людську
подобу, християнський Бог став репрезентативним. однак
богословам довелося докласти чимало зусиль, щоб відстояти
доцільність і необхідність використання антропоморфних об-
разів у християнському культі шляхом обґрунтування далеко
не безсумнівного твердження про те, що художній образ, не
маючи онтологічної спільності з первообразом, символічно ві-
дображає його духовну сутність.
Найбільш вагомий внесок у розробку концепції символіч-
ного образу належить візантійським мислителям — Псевдо-
Діонісію ареопагіту, іоану Дамаскіну, Федору Студиту. Спи-
раючись на біблійне твердження про те, що людина створена
«за образом і подобою» Бога, вони обґрунтували можливість
символічних зображень божества і святих в антропоморфних
образах, оскільки тілесний вигляд людини трактувався ними
як матеріальний вираз божественної духовності. ідея підне-
сення людського духу за допомогою символічного образу до
вищої істини — божественного первообразу — стала однією
з провідних ідей візантійської естетики.
особливо її актуальність зросла в іконоборчий період, коли
під приводом боротьби з іконопоклонством репрезентація свя-
щенного в художніх образах не тільки ставилася під сумнів,
СИМВоліка ікоНИ 39
але була суворо заборонена. Саме в іконоборчий період апо-
логети іконошанування суттєво поглибили теорію культового
образу, зосередивши основну увагу на таких важливих ас-
пектах, як обґрунтування зв’язку образу з первообразом, а
також зв’язок іконошанування із догматом про Боговтілення;
визначення і систематизація функцій релігійних зображень;
розуміння ікони як переображеної матерії, як священного
символу, здатного бути провідником божественної енергії і,
відповідно, посередником у спілкуванні між людиною і Богом,
розробка і філософсько-естетичне обґрунтування іконогра-
фічного канону.
Відомо, що візантійські мислителі у найдавнішу христи-
янську епоху висунули і протягом століть розвивали теорію
онтологічного символу. У патристиці Бог як творець світу часто
іменується і Митцем — глибинне розуміння акту творення
як акту художнього виходить з Біблії. В Старому Завіті Пре-
мудрість Божа так каже про свою участь у створенні світу:
“тоді я майстром у Нього була” (Пр. 8; 30). У Новому Завіті
апостол Павло називає Бога творця “Будівничим і Худож-
ником”.
Видимий світ у творах отців церкви сприймається як ху-
дожній твір талановитого майстра. “Батько православ’я” св.
афанасій Великий теж називає Бога творцем і Художником,
а людину — “Божим мистецьким творінням”, “Божим тво-
ром”. Для св. григорія Богослова Христос є “художнє творче
Слово”. Св. Василій Великий стверджує, що “світ є мистець-
ким твором” і закликає: “Прославимо найкращого художни-
ка, який премудро і мистецьки створив світ”. а у св. кирила
Єрусалимського, що теж прославляє творця як Художника,
знаходимо особливе міркування про те, що “саме створення
світу, яке відбувалося від невидимого Бога, значною мірою
має чин символу”.
У Святому Письмі, за спільною думкою візантійських мис-
лителів-отців церкви, під “небом” слід розуміти світ невиди-
мий, а під словом “земля” — світ видимий. Єпископ Микола
(Велимирович) так розкриває це символічне пояснення: “Під
ВіктоРія лаРіоНоВа, лЮДМИла БоРИСеВИЧ40
небом розуміємо царство духовних реальностей — невидимих
і безтілесних. Під землею розуміємо сукупність символів
цих реальностей, видимих і тілесних”. Земля, таким чином,
є символічне зображення неба. тому ікона таїть у собі різ-
номанітну релігійну інформацію, утаємничену за допомогою
символів.
ікона (від грецьк. еkon — зображення, образ) — живописне,
рідше рельєфне зображення богів, святих та інших надпри-
родних істот, яке служить предметом релігійного поклоніння
і вшанування. іконошанування поширене в православ’ї, като-
лицизмі. Раннє християнство не знало ікон, їх розглядали як
ознаку язичництва.
Перші християнські общини не мали ні людиноподібних, ані
інших мальовид і не використовували їх під час своїх зібрань
та молитов. Утім, щоб пізнавати своїх братів по вірі, вони по-
чали користуватися зображеннями-символами, зміст яких
був зрозумілим лише їм. ісуса Христа малювали спочатку у
вигляді маленького ягняти (агнця): зображення голуба озна-
чало Святого Духа. Щоб не писати ім’я Христа — малювали
рибу, бо в грецькій мові слово ”риба” має ті ж літери, які є
початковими в імені ісуса Христа.
Перші християни, переховуючись у катакомбах, створю-
вали в них протоцеркви, де й були вміщені шановані ними
зображення, які манерою, і технікою виконання нагадували
стародавні портрети. Вшанування і священне сприйняття
ікон у християнстві усталилося далеко не зразу. Пройшло
майже сім століть від часу його виникнення, минулися часи
гонінь, християнство поширилося в багатьох країнах світу,
як почали використовувати в церквах під час богослужінь
”прямі зображення Христа за людським єством” та інших
святих.
За сім століть усталилися певні типи зображень христи-
янських святих на іконах, а храми стали щедро прикрашатися
мозаїками і фресками, які зображали життя і діяння ісуса
Христа, Матері Божої, апостолів і пророків, мучеників за хрис-
тиянську віру. Проте культ ікони був визнаний лише на VII-му
СИМВоліка ікоНИ 41
Вселенському соборі (787). Деякі ікони церкви оголошують
чудотворними.
У православ’ї ікона визнається святинею, рівнозначною
Біблії. ікона повинна бути в оселі кожного віруючого. Своїми
молитвами до первообразу ікони віруючий прагне забез-
печити його сприяння у своєму повсякденному житті [4,
126].
ікономалярство, іконопис — зображення ісуса Христа, Бо-
городиці та інших образів Старого і Нового Завітів, персонажів
церковної історії (зокрема мучеників, віднесених церквою до
лику святих), за допомогою розчинення фарб (енкаустика,
яєчна темпера, олія, акрилик, тощо) на дошці, полотні, металі.
ікономалярство виникло наприкінці I ст. н. е.; церковна історія
приписує найперші ікони пензлеві євангеліста луки. З III ст.
згадки про ікони все частіше трапляються у творах письмен-
ників та істориків Східної церкви. Найістотніші теоретичні і
богословські обґрунтування літургійної та мистецької природи
ікони містяться в працях візантійських богословів Діонисія
ареопагіта Нового (кін. V – поч. VI ст.), іоана Дамаскіна (VIII
ст.) та теодора Студита (IX ст.). Після тривалого періоду жор-
стокої боротьби проти вшанування ікон (іконоборства 726–843
рр.) остаточно перемогла ідея іконошанування у церкві і був
вироблений канон іконопису. В актах VII Вселенського Собору
були закріплені конкретні сюжети ікон та основні правила їх
зображення [1, 122-123].
іконографічний канон не слід розуміти як різновид духовної
цензури для ікон, як сукупність вимог формального і забо-
ронного характеру. Він перш за все містить у собі певне цер-
ковне бачення божественного світу, визначені типи і способи
трактування художніх образів, композиції, символіку форм і
кольорів. Згідно із православним каноном іконописні лики як
символи Божественного не можна уподібнювати до натураліс-
тичних копій зовнішнього вигляду людини, в них не повинно
бути нічого чуттєвого, емоційного, матеріально-тілесного. тому
основні зусилля іконописця скеровані на дематеріалізацію,
спіритуалізацію образів.
ВіктоРія лаРіоНоВа, лЮДМИла БоРИСеВИЧ42
Найбільш зримо метафізика православної ікони проявляєть-
ся в особливому відображенні в ній простору і часу шляхом
об’єднання в одній цілісній композиції різнопросторових, різно-
часових і одночасних подій, а також за допомогою використан-
ня такого специфічного художнього прийому як “зворотна
перспектива” (сутність і значення цього прийому докладно
розглянуті в однойменній праці П.Флоренського [7, 247-253].
таким чином, ікона стає вікном у духовний світ надбуття, по-
зачасовий і позапросторовий, у горішній світ.
Потреба зробити іконописні зображення максимально зро-
зумілими і доступними для сприйняття всіма членами христи-
янської громади зобов’язує художника використовувати такі
кольорові і пластичні символи, які мають усталене для всього
православного регіону значення, — відзначає в одній з своїх
праць В.головей. В іконі не повинно бути нічого випадкового,
довільного. Розташування кожної фігури, кожний колір мають
певний символічний зміст. культова творчість передбачає гли-
боке усвідомлення релігійного значення художньо-сакральної
символіки та її адекватне застосування.
Поширення іконопису в Україні припадає на період після
хрещення 988 року. На відміну від інших країн східнохристи-
янської традиції, українські ікономалярі не довго трималися
візантійського стилю малювання, внесли в нього істотні сти-
льові зміни — українські варіанти ренесансу, бароко, рококо,
класицизму, романтизму.
Символіка кольорів на іконах опирається до великої міри на
працю Псевдо-Діонисія ареопагіта, анонімного автор з VI ст.,
який писав під псевдонімом, узятим з Діянь 17,34. його великий
твір часто називають «корпус ареопагітікум» [6, 24-25]. ось
символіка кольорів в іконографії: золотий, жовтий — найдос-
коналіший колір сонця, означає Божу присутність та є атри-
бутом Небесного царства або дій Святого Духа; білий — колір
чистоти, світла, радості, Божої слави, якою оточений Христос у
Преображенні, Різдві, Воскресінні, Зішесті в ад та у Вознесінні;
синій, насичений — колір “небесної тверді”, високого неба (у
погожий день), асоціація до духовного, надприродного неба, де
СИМВоліка ікоНИ 43
у славі проживає господь; блакитний — колір неба біля гори-
зонту, символ земного світу; зелений та синьо-зелений — це
кольори живої природи, фізичного земного буття; зелений
також може символізувати духовне відродження через ласку
Святого Духа; пурпуровий та фіолетовий — символ царів; його
вживають, розписуючи стихар Христа та верхні ризи Богоро-
диці, а також ризи царів, цариць та князів, які хрестили підлеглі
їм народи; червоний, коричневий — символ господньої енергії,
вогню, динамізму, життєдайної сили, перемоги, мучеництва;
чорний — відсутність Божого світла, символ скорботи, хаосу,
смерті, зла, пекла, посланців сатани, деяких сцен із Страш-
ного суду; пробіли — білі штрихи на ликах, означають Боже
світло та духовну радість; асист — це золоті паралельні або
перехресні риски на ризах Христа у Славі, Дитини ісуса, Бо-
городиці та на крилах ангелів. асист символізує Боже світло,
духовну радість та блаженство. отже, виходячи з цього, колір-
ний ряд в іконі відіграє дуже важливу роль. У православній і
греко-католицькій іконі всі кольори — ликів святих, вбрання,
предметів, тла мають глибоко символічне значення. В іконо-
писних довідниках зазначається, якого кольору має бути те
чи інше зображення. Сім кольорів веселки складають основу
колористики і символіки давньої ікони.
Червоний колір — це колір крові, яку пролив Син Божий
ісус Христос за спасіння людського роду, тому червоне означає
живлення церкви кров’ю Христа. Червоний колір відповідає
також празникам мучеників, на знак того, що кров, пролита
ними за віру Христову, є свідченням їх полум’яної любові до
господа, отже, червоний у церковній символіці — це колір
безмежної взаємної любові Бога і людини.
Золото в символіці іконопису є знаком Божественного світла,
воно має і важливе смислове значення — царственної слави,
достоїнства, і означає світло, адже ісус Христос є “Світло від
Світла” (тобто від Бога-отця). В іконописі Божественне світло
символізувалося не тільки золотом, а й білим кольором, який
означає сяйво вічного життя, небесної чистоти, на противагу
чорному кольору, кольору смерті, темряви, духовної тьми.
ВіктоРія лаРіоНоВа, лЮДМИла БоРИСеВИЧ44
“У період, коли символічно-алегорійна образність у цер-
ковному мистецтві переважала антропоморфну, — відзна-
чає Дмитро Степовик, — золотий, білий та зелений кольори
становили в церковному мистецтві домінуючу триєдність.
якраз ці три кольори творили основну палітру Софії конс-
тантинопольської: багато золотого й білого в мозаїці було там
доповнено смарагдовою зеленню колон. З естетичного погляду
це дуже вишукане поєднання кольорів, а з богословського
погляду — символічне зображення дії Божого Промислу: від
царства небесного (золото) через фаворське світло (білизна)
до земної благодаті (зелень). Навіть порядок розташування
цих кольорів — від золотого купола вгорі до колон із зеле-
ного мармуру внизу — настроює молільників у цьому храмі,
щоб вони саме так сприймали Божу присутність у соборі”
[5, с.108].
ці та інші символи особливо виявилися в іконописі в добу
бароко. В українських церквах досягли надзвичайної пиш-
ності та ошатності церковні іконостаси: вони власне в той час
почали підноситися до самої стелі церкви, й то в найвищому
місці — під головною банею; число рядів ікон значно збільши-
лося; іконописці засвоїли звичай триматися золотого тла, а для
більшої пишності це тло почали робити не рівним, а рельєфно
тисненим візерунком рослинного орнаменту.
особливо славні барокові іконостаси з XVII ст. збереглися
в Західній Україні в церквах: рогатинській, св. Параскеви у
львові, а найпишніший — у селищі Богородчани, куди його
було передано з Манявського скиту. образи богородчансь-
кого іконостаса — малювання майстра йова кондзелевича.
Дуже можливо, що йов кондзелевич переїхав із своїми уч-
нями та підмайстрами до Манявського скиту з києва, де він,
правдоподібно, в 1698 р. викінчив іконостас для троїцької
церкви над лаврською брамою; але ікони того іконостаса не
підписані, тому з певністю цього твердити не можна, тоді як
ікони богородчанського іконостаса зберегли подекуди й до-
кладні підписи. Малювання ікон богородчанського іконостаса
свідчить, що майстер йов кондзелевич був не тільки талано-
СИМВоліка ікоНИ 45
витий, але й дуже освічений майстер свого часу. його праця
про обізнаність знайомство автора з італійським, німецьким
та нідерландським малярством. особливо це виявляється в
іконах із складними композиціями, як “Вознесіння Христа”
або “Успіння Діви Марії”. коли центральна частина образу
майстра має спільність з італійськими композиціями, то на
передньому плані “невірний жидовин” із відтятими руками
проглядаються впливи німецько-голландські, а краєвид з архі-
тектурними деталями в глибині образу навіть має в характері
дещо від українського.
Серед найбільш шанованих та улюблених святинь хрис-
тиянства поряд із зображенням ісуса Христа є ікони Божої
Матері. За легендами, перші ікони Богоматері були виконані
апостолом лукою з натури. Потім з них робили багато копій.
так виникло кілька типів зображень Марії. Малювали її як
Матір-Заступницю, так звану оранту (тобто та, що молить-
ся). На таких іконах (або монументальних образах) постать
Марії з піднятими до неба руками зображалася на повен зріст.
коли своїм святим покровом Богородиця прикриває, охороняє
віруючих, — це ікона Покров Богородиці. Згодом з’являються
зображення Богоматері ілеуси — тобто Милостивої, або, як її
прийнято називати з часів київської Русі, Замилування, де,
немов передчуваючи тяжкі страждання і драматичну земну
путь свого Дитяти, Марія схилилась головою до його голівки,
ніжно пригорнула до себе його маленьке тільце. Серед подібних
зображень відомий і тип “Бавлення Немовляти”, коли малень-
кий Христос, бавлячись, ставав на ніжки й обіймав рученятами
шию Марії, а вона, оберігаючи, підтримувала його.
цікавим явищем є так звана портретна ікона. такий тип ікони
становить “Покрова”. Вона втілює ідею небесного покровитель-
ства не окремій особі, а народу і державі. лише в окремих з них
зустрічаються індивідуальні портретні характери, зокрема в
“Покровах”, створених у козацькому середовищі — “Покрова”
з Сулимівки, “Покрова” з Новгород-Сіверського, “Покрова
з портретом Богдана Хмельницького”. одним із найкращих
зразків “портретоікони” Мазепиної доби може послугувати
ВіктоРія лаРіоНоВа, лЮДМИла БоРИСеВИЧ46
Запорізька Покрова з Переяслава. Західний вплив дав себе
різко відчути в оригінальній колонаді, яка так гарно обрамлює
строгий український іконостас, у розкішних драперіях, в які
оповив маляр диякона, й, нарешті, в теплому і м’якому коло-
риті, що мимоволі нагадує Венецію.
одним із зразків українського малярства, в якому релігійна
тематика поєдналася зі світською, є сюжет Воздвиження Чес-
ного Хреста східноукраїнського походження, вона невідомо
як дісталася до церкви в Сихові під львовом, а звідтіля — до
збірок львівського Національного музею. В гурті асистуючих
при воздвиженні Чесного Хреста Петро Холодний ідентифі-
кував гетьмана Самойловича, митрополита Четвертинського
та цілу низку дійових осіб трагічного моменту підпорядку-
вання української церкви московському патріархові. цілість
викликає враження суто жанрової композиції, причому її
жанровість підкреслюють такі деталі, як група співаків із
міщанськими чубами й козацькими оселедцями, котрі спі-
вають із нот.
Нерідко на іконах Богоматері, інших святих можемо по-
бачити лілею. “лілея, християнський символ, — відзначав
Філіп Жулліан, — була підхоплена віруючими і невіруючими
митцями… лілея — образ душі. Біла лілея Благовіщення…
лілея символізує знову набуту невинність, неторкану душу”
[8,с.188].
Символи, як відзначає і.Богачевська, в людській поведінці
універсальні. Все повсякденне життя людини наповнене симво-
лами, що нагадують їй що-небудь чи забороняють, уражають
і скоряють. “Все можна вважати тільки символом, за яким
сховане ще щось інше”, — писав гете. Сучасні теорії релігії
бачать у ній символічну модель, котра формує людський до-
свід — як пізнавальний, так і емоційний [2, 32]. образність і
загальнолюдська адресованість надають символіці в іконогра-
фії привабливості і виповнювальної значущості.
отже, можемо зробити висновок, що релігійна символіка
характерна для розвинутих релігій, має сукупність символів,
за допомогою яких виражаються різні абстрактні поняття і
СИМВоліка ікоНИ 47
вчення. Вона може бути у вигляді матеріальних, словесних,
зображальних знаків. останні мають ритуальний характер
і слугують еквівалентно замінником святого тексту. Протя-
гом своєї історії людство виробило достатню кількість засобів
зображення та фіксації набутого культурного та релігійного
досвіду. одним із них — давнім, оригінальним, ефективним — є
художня творчість народу, яка донесла до наших днів сві-
тоглядні, етичні, естетичні уявлення минулих поколінь, про-
довжуючи існувати і в сучасному світі, збагачуючись новим
змістом і новими формами.
1. Бычков Т. Сакральное искусство Востока и Запада.— Москва, 1999.
2. Богачевська І. Методологічні аспекти побудови семіотичної моделі релігії /
Українське релігієзнавство.— 2001.— №20.
3. Креховецький Я.Богослов’я та духовність ікони.— львів, 2005.
4. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. а.колодного і Б.лобовика.— київ,
1996.
5. Степовик Д. іконологія і іконографія.— івано-Франківськ, 2003.
6. Степовик Дмитро. історія української ікони Х–ХХ століть.—київ, 1996.
7. Флоренский П. обратная перспектива / Философия русского религиозного
искусства ХУ1–ХХ вв.— Москва, 1995.
8. Яковлєв Є. Мистецтво і світові релігії.—київ, 1989.
Victoria Larionova
Ph.D., Stefanyk Subcarpathian National University
Ludmyla Borysevych
Docent, Stefanyk Subcarpathian National University
Symbolism of icon as reflection and translation of
human’s spiritual and Weltanschauung orientations
Some religious symbols possess ritual character and may
serve as equivalent substitutions for holy text, deity, ethical
commandments. The concept of symbolic image had been elaborated
with outstanding contribution of Byzantine thinkers as Pseudo-
Dionisius Areopagite, John Damascene, Theodore Studite. They
ВіктоРія лаРіоНоВа, лЮДМИла БоРИСеВИЧ48
had lain ground under possibility of symbolic representations of
deity and saints in anthropomorphic images. The idea to raise
the human spirit to higher truth being divine archetype with
the help of symbolic image had become one of leading ones in
Byzantine aesthetics. In the article are considered types of Lord
and Virgin icons in Ukrainian sacral art. The statement is being
made that icons are to be considered as means of representation
and fixation of cultural and religious experience.
|