Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Крупеня, Т.М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Schlagworte:	Нова історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16799
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст. / Т.М. Крупеня // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 121-123. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16799
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-167992011-02-17T12:04:07Z Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст. Крупеня, Т.М. Нова історія 2009 Article Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст. / Т.М. Крупеня // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 121-123. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0043 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16799 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нова історія Нова історія
spellingShingle	Нова історія Нова історія Крупеня, Т.М. Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.
format	Article
author	Крупеня, Т.М.
author_facet	Крупеня, Т.М.
author_sort	Крупеня, Т.М.
title	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.
title_short	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.
title_full	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.
title_fullStr	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.
title_full_unstemmed	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.
title_sort	чи була шостка військовим поселенням у першій половині xix ст.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2009
topic_facet	Нова історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16799
citation_txt	Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст. / Т.М. Крупеня // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 121-123. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT krupenâtm čibulašostkavíjsʹkovimposelennâmuperšíjpoloviníxixst
first_indexed	2025-07-02T18:06:29Z
last_indexed	2025-07-02T18:06:29Z
_version_	1836559462763069440
fulltext	«Сіверщина в історії України» 121 Крупеня Т.М. Шосткинський державний краєзнавчий музей ЧИ БУЛА ШОСТКА ВІЙСЬКОВИМ ПОСЕЛЕННЯМ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.? Військові поселення в Україні, створені в період царювання російських імператорів ОлександраІ та Миколи І, були унікальним соціальним експериментом, який відбився і на історії Шостки. Слід згадати, що ж саме стало передумовою такої грандіозної реформи у масштабах Російської імперії, яка охопила шість губерній від узбережжя Балтики до Чорного моря [5, 163]. Як відомо, кінець XVIII – початок XIX ст. були ознаменовані тріумфальною ходою непереможної армії Наполеона по Європі. Розгромивши армії кількох протидіючих коаліцій, імператор Франції у листопаді 1806 р. підписав декрет про континентальну блокаду Англії, згідно якого всім союзним та залежним від Франції державам було заборонено торгувати з Англією. В кінці червня 1807 р. було підписано Тильзитський мирний договір між Росією та Францією. Тоді ж Олександр І уклав таємну угоду, за якою Росія мала приєднатися до континентальної блокади Англії – своєї колишньої союзниці. Це викликало гостру кризу і без того слаборозвиненої економіки Росії. Крім того угоди, укладені з войовничим імператором французів, не давали жодної гарантії щодо агресії з його боку, що, власне, і відбулося у червні 1812 року. Це чітко усвідомлювала правляча верхівка Російської імперії і шукала порятунку у внутрішніх ресурсах країни, як людських, так і матеріальних. Носієм ідеї заснування військових поселень як засобу створення напередодні війни боєздатної регулярної армії, що самоокуповується, був імператор Олександр І, а безпосереднім і затятим втілювачем цієї ідеї – граф О.А.Аракчеєв [3, 9]. У чому ж суть цієї ідеї? По-перше, певна територія оголошувалась поселеним військовим округом, а урядом видавалось «Положення », яке регламентувало устрій та діяльність цього округу. Державні селяни та солдати, які ставали «поселенцями» («хазяями»), отримували нові земельні наділи, сільськогосподарський інвентар та робочу худобу. Кожний хазяїн-поселенець повинен був годувати своєю працею трьох постояльців із солдатів. Усі поселенці зобов’язані були носити видану військову форму, жити і працювати згідно жорсткого військового розпорядку та цілий рік проходити військове навчання. Життя поселенців підпорядковувалося суворому режиму і піддавалося жорсткій регламентації не тільки під час розселення у спеціально збудованих хатах – «зв’язках», але й під час розміщення в них. Польові роботи повинні були починатися та закінчуватися за командою унтер- офіцера. Двічі на день унтер-офіцери обходили житла поселенців, спостерігаючи за виконанням установленого порядку. За найменшу провину поселяни піддавались жорстоким покаранням. Згодом царський уряд відмовився від рекрутських наборів, замінивши їх податком на утримання військових поселень. Із усього вищевикладеного можна виокремити необхідні умови для створення військового поселення: по-перше, це-наявність земельних угідь –пашні та сінокосу, адже заселялись поселення військами піхоти та кавалерії, які повинні були самі себе забезпечувати продовольством (хлібом) та фуражем; по-друге, це наявність населених пунктів, у яких мали проживати поселенці або наявність території, яку можна було б забудувати під військове поселення. Чи були ці необхідні умови для створення військового поселення на землях Шосткинського порохового заводу? Чи можна було ігнорувати об’єктивні обставини лише заради формального оголошення Шостки військовим поселенням? Відповідь на це питання і є предметом дослідження, викладеного у статті. Зважаючи на всю одіозність особи графа О.А.Аракчеєва, вважати його людиною нерозумною та непрактичною немає жодних підстав, тим більше не довіряти його свідченням. У 1804 р. він, перебуваючи на посаді інспектора всієї артилерії Російської імперії, особисто відвідав Шосткинський пороховий завод і про його стан доповідав цареві із Ніжина: «Из Нежина от 10 июня 1804 г. Приехав сего месяца 4-го числа на Шосткинские пороховые заводы, пробыл на оных 5 дней, употребляя оное время на обозрение во всех подробностях оного и нашел лучше еще нежели я себе представлял» (маються на увазі виробничі приміщення, тому що далі подаються їхні характеристики – Т.К.) [6, 32]. Далі інспектор доповідає про виробництво пороху, лазарет та стан працюючих на заводі людей. Найбільш цікавою для нас є його характеристика місця розташування заводу: «...место, занимаемое заводом, чрезвычайно дурно и нездорово, окружено будучи со всех сторон болотами и уединенно от всех посторонних селений...» [6, 33]. Взагалі граф Аракчеєв залишився незадоволений станом справ на заводі як у технічному, так і у господарському відношенні, і висловив це у наказі, ще перебуваючи у Шостці. Але найголовніше те, що він, як людина практична та далекоглядна, з державницьким поглядом, дав об’єктивну оцінку місцю розташування цього об’єкта, що у подальшому не РОЗДІЛ ІV. НОВА ІСТОРІЯ Восьма науково-практична конференція 122 могло не вплинути на рішення щодо створення тут військового поселення. Він на власні очі побачив, що навколо порохового заводу орних земель немає, селитися тут ніде, навкруги болота, і навіть провіант з кінця XVIII ст. на завод постачався з Глухівського провіантського магазину [6, 23]. П’ятсот двадцять чоловік [6, 33], які на той час працювали на заводі, перебували у неймовірній тісняві, проживаючи у дерев’яних, малопристосованих для життя казармах, оточених болотами, осушення яких тривало ще й після 1860-го року (план капітана Гелька) [6, 92]. З 1771 р. розпочалася безперервна робота заводу. Для забезпечення виробничого процесу необхідно було заготовляти корм для коней (основної тяглової сили того часу), ліс, попіл та солому для літрування селітри. Площ під сінокіс вистачало, а 3 тис. десятин лісу [6, 15] виявилося недостатньо, тому довелося купували соснові та дубові лісові уліддя. У 1781 р. було вирішено відчислити всі землі, села та хутори, приписані до Артилерійського відомства. Від ШПЗ (Шосткинського порохового заводу) упродовж 1784-1803 р. відійшли до Департаменту державного майна хутори Шкирманівський, Миронівський, Фастовецький [6, 36]. До 1808 р. у власності ШПЗ лишилось лише 3 тис. десятин лісу, а інші землі, угіддя та 95 душ селян були передані у розпорядження Казенної Палати [6, 36]. Таким чином, можна стверджувати, що землі, придатної для сільськогосподарських робіт, на якій можна було б оселити поселенців- хазяїв, ані у власності заводу, ані поблизу нього не знаходилось. У документах Державного архіву Чернігівської області знаходимо: «Шосткинский завод – 750 десятин. Под поселением и огородами – 234 десятины. Пашни – нет (курсив автора). Итого удобной земли – 658 десятин. Неудобной – 92 десятины. Всего: 750 десятин» (1884 р.). Одним з основних показників під час створення військового поселення був розрахунок його самоокуповування. Чи міг ШПЗ забезпечити цей показник, адже свій стратегічний продукт виробництва – порох знаходився на зберіганні у льохах у мирний час та відпускався без будь-якої платні під час воєнних дій? На нашу думку – ні. Державі ж, навпаки, доводилось увесь час витрачати кошти на розширення заводу, його переобладнання, закупівлю селітри і, навіть, платити заробітну плату працюючим на заводі робітникам і вищим чинам. Ще в кінці XVIII ст. утримання заводу та робітників коштувати казні в 50 тис. крб. щорічно, але цієї суми завжди не вистачало [6, 22-23]. Крім цього, постійно доводилося виділяти кошти на придбання будинків для офіцерів та їх сімей, на непередбачені випадки, пов’язані зі специфічністю виробництва пороху (через вибухи). Так у результаті пожежі, яка сталася від удару блискавки у 1830 р. (вибухнуло 655 пудів пороху), збитки казни сягнули 32 тис. 687 крб., а людям, постраждалим від вибуху, було видано 2 тис. 295 крб. 95 коп. [6, 66-67]. У 1834 р. почалася перебудова Шосткинського містечка. Було вирішено поступово замінити всі дерев’яні будівлі на кам’яні, не зменшуючи капіталовкладення у нові технології виробництва пороху, які запроваджувалися в інших місцях імперії [6, 70]. Будівництво повинно було проводитися, головним чином, власними засобами заводу, тому постало завдання посилити цегляне виробництво і привести у відповідний стан вапняний завод. Зведення нових будівель і реконструкція старих тривали упродовж 1834-1849 рр. Витрати з капіталу військових поселень склали 140 тис. крб. [6, 73]. Реконструкцію шпиталю, що існував аж з 1799 року, довелося відкласти у зв’язку з необхідністю влаштування другого капсульного відділення. У цей період спостерігається збільшення штату працівників, відбуваються зміни в управлінні заводом, зокрема уводиться окремий управитель канцелярії з жалуванням 1200 крб. на рік [6, 78]. Річна ж заробітна плата порохівника складала відповідно 17 крб. [4, 6]. З’ясувавши факти, ми приходимо до висновку, що ніяких об’єктивних умов та економічного підґрунтя для створення військового поселення на базі ШПЗ не існувало. Але чи минув безслідно візит інспектора всієї артилерії графа О.А.Аракчеєва для ШПЗ? Звичайно ж – ні, і певні зміни у напрямку створення військового поселення таки відбулися. Головним чином вони проявилися в адміністративному управлінні: по-перше, люди різних команд, які були при заводі у якості порохівників, селітерщиків та фурлейтів були зараховані в штат заводу, а гарнізонні солдати, що несли при заводі караульну службу, були зараховані у штат Київського гарнізону [6, 34]. Стройова та технічна частини тепер були безпосередньо підпорядковані інспектору. Стройовою частиною він завідував через інспектора Київської та Дніпровської артилерійської інспекції і через нього вів стройове листування, робив інспекторські огляди [6, 35]. Так у 1807 р. згідно розпорядження інспектора всієї артилерії на завод було призначено 398 рекрутів [6, 47]. Вони були розміщенні частково у казармах, частково у домівках обивателів. Щоб не відволікати людей від роботи караульною службою, 27 жовтня 1807 р. Військовою Колегією був виданий указ, відповідно до якого сюди була направлена гарнізонна рота у кількості 289 чоловік з командиром підполковником Берт’є-Делагардом і трьома офіцерами. У цьому ж таки 1807 р. за наказом графа Аракчеєва на завод було призначено одного офіцера та трьох фельдфебелів з Київського гарнізону і одного офіцера з Астраханського. В наступному 1808 р. прибули 134 ратники рязанської міліції [6, 48]. За приписом Аракчеєва від 7 грудня «Сіверщина в історії України» 123 Тупик С.В. Державний історико-культурний заповідник у м.Путивлі СЕЛО РОТІВКА Ротівка знаходиться на лівому березі річки Есмань неподалік від її впадіння у Клевень. Русла цих річок оточують село з трьох сторін: з півночі, заходу та півдня, утворюючи півострів. У сиву давнину місце розташування села прикривалось також дрімучим непрохідним лісом, залишки якого ще в XIX ст. називали «пеклом». Поблизу Ротівки є цікаві історичні та природні об’єкти. Між селами Ротівка і В’язенка в урочищі Городок, серед лісу, на мисі високого правого берега Клевені розташоване городище – пам’ятка археології доби пізнього середньовіччя. Тут знаходяться і так звані «Мазепині печери» – цікава, але недосліджена пам’ятка історії. Вхід до печер і самі печери усередині обкладені цеглою, але пройти туди неможливо через обвали. Чи мала ця пам’ятка 1809 р. при Шосткинському пороховому заводі була відкрита школа для навчання солдатських дітей- кантоністів [6, 49]. Крім цих поверхневих заходів у напрямку створення військового поселення на ШПЗ нічого не відбулося. У книзі «Столетие Шостенского порохового завода» (1771-1871) (СПб., 1871 г.) цілком слушно зазначається, що ці заходи розцінюються лише як спроби застосування нової системи (військових поселень – Т.К.) до порохових заводів. Так, після видачі «Положення про поселенну роту Охтенського порохового заводу» 130 охтенських казенних робітників у 1816 р. були навернені на поселення, з яких 79 були майстрами, 43 – хліборобами; ще 120 нижніх чинів розквартирували у хазяїв. Те саме очікувало і на Шосткинський завод, і лише через те, що «распоряжения шли крайне медленно», цього не сталося. З видання дізнаємося, що «в виде приготовительной меры, повелено было поселить на землях Шостенского порохового завода на первый случай не способных к работам нижних чинов самого завода и Брянского местного и подвижного арсеналов. К счастью, на этом дело и остановилось и дальнейших распоряжений по обращению мастеровых Шостенского порохового завода в военные поселяне не последовало» (курсив автора) [6, 52-53]. До того ж урядом не було видано «Положення», яке б регламентувало новий устрій та діяльність Шосткинського порохового заводу. Крім того випадку, коли на устрій капсульного відділення були виділені кошти з капіталу військових поселень, ми лише раз знайшли відомості про діяльність ШПЗ, опосередковано пов’язану з поняттям «військове поселення». Другий випадок стосується відкриття у Шостці у 1850-х рр. двох ярмарків. Для цього за наказом генерал-фельдцейхмейстера Артилерійський департамент звернувся до Міністерства Внутрішніх справ з проханням розповсюдження на Шосткинський завод прав торгових містечок і заштатних міст з наглядом на основі правил для військових поселень [6, 115-116]. Це питання було вирішено позитивно. Інших відомостей, які б безпосередньо пов’язували ШПЗ з поняттям «військове поселення», не виявлено. Вивчивши факти, робимо висновок, що Шосткинський пороховий завод а ні за юридичними, а ні за економічними ознаками не був військовим поселенням. Його лише торкнулися деякі відбитки цієї системи. Якою ж була доля цієї грандіозної реформи у масштабах всієї Російської імперії? Як було згадано, заснування військових поселень на території шести губерній Російської імперії, розташованих біля її західних кордонів, тривало майже півстоліття упродовж 1809-1857 рр. За цей час був створений особливий вид військ чисельністю 400 тис. чоловік [2, 480]. О.Багалій-Татаринова, яка за радянських часів започаткувала наукове вивчення цього питання, називала військові поселення «новой формой вооружения мира» і «новой формой организации военного хозяйства» [1, 75]. Та чи була ця форма життєздатною і чи виправдала вона себе під час випробування, а саме під час Кримської війни (1853- 1856 рр.)? Як відомо – ні. Цю війну Росія програла, витративши величезні матеріальні та людські ресурси. О.Багалій-Татаринова чітко визначила утопічність «цих невеликих... держав-колоній, оскільки важко уявити вдале поєднання таких різних видів діяльності, як військова служба та землеробство, а також ефективність нового типу трудової, штучної, колективної сім’ї з спільним майном під певним номером з певною відповідальністю» [1, 73]. Логічно, що у 1857 р. військові поселення були остаточно скасовані [2, 480]. Посилання 1. Багалій-Татаринова О.Д. Нариси з історії військових поселень на Україні. Науковий збірник Харківської науково- дослідної катедри історії української культури. – Б/м. – 1927. – № 5. 2. Большая Советская Энциклопедия. Том VIII. – 1951. 3. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь. Том II. – СПб., 1890. 4. Войстрик Л.В. Шосткинскому пороховому – 230 лет // Перекресток. – 2001 – № 38 (135). 5. Всемирная история. Том VI. – М., 1959. 6. Столетие Шостенського порохового завода (1771-1871). – СПб., 1870.

Чи була Шостка військовим поселенням у першій половині XIX ст.

Institution

Ähnliche Einträge