Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Казьмирчук, М.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Теми:	Нова історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16808
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / М.Г. Казьмирчук // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 151-154. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16808
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-168082011-02-17T12:04:15Z Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Казьмирчук, М.Г. Нова історія 2009 Article Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / М.Г. Казьмирчук // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 151-154. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. XXXX-0043 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16808 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нова історія Нова історія
spellingShingle	Нова історія Нова історія Казьмирчук, М.Г. Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
format	Article
author	Казьмирчук, М.Г.
author_facet	Казьмирчук, М.Г.
author_sort	Казьмирчук, М.Г.
title	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_short	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
title_sort	соціальна система освіти київської губернії наприкінці хіх – на початку хх ст.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2009
topic_facet	Нова історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16808
citation_txt	Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / М.Г. Казьмирчук // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 151-154. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kazʹmirčukmg socíalʹnasistemaosvítikiívsʹkoíguberníínaprikíncíhíhnapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-02T18:06:52Z
last_indexed	2025-07-02T18:06:52Z
_version_	1836559486729322496
fulltext	«Сіверщина в історії України» 151 Казьмирчук М.Г. Київський національний університет ім.Т.Шевченка СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА ОСВІТИ КИЇВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ НАПРИКІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. Людей здавна цікавила історія власного походження та розвитку. Ще й досі будуються, знищуються і знову повертаються з небуття різноманітні теорії та концепції. Представники вітчизняних наукових кіл намагаються за допомогою доступних на сьогодні вдосконалених технічних засобів, теоретичних роздумів і практичних заходів заповнити інформаційну нішу, що утворилася у зв’язку з переворотом наприкінці ХХ ст. суспільної свідомості. Особливо це стало актуальним для Невже ті голоси несміливі, слабії, Квиління немовлят – належать справді вам? Невже се так? Що ж, браття, мовчите?… Подаймо їм великую розвагу, Скажім і докажім, що ми бойці сами; А ні – то треба мати хоч ту сумну одвагу – Сказать старім бойцям: «Не ждіть, Не прийдем ми!» С.7. – (Т.1. – С.127). Так, ми раби, – немає гірших в світі! Феллахи, парії щасливіші від нас, Бо в них і розум, і думки сповиті, А в нас вогонь Титана ще не згас… Ми навіть власної не маєм хати, Усе одкрите в нас тюремним ключарам, Не нам, обідраним невільникам казати Речення гордеє: «Мій дом – мій храм…» – С.7-8. – (Т.1. – С. 130-131). На с. 9: з драми «Руфін і Прісцілла»: Єгиптянин: Я й забув, що ми ж таки товариші з тобою, Бо маємо ж ми спільний дім роботи. Гебрей: Нічого, так і треба; Я мушу знать, що я тут раб рабів, Що він мені чужий, сей край неволі, Що тут мені товаришів нема… (Т.3: Драматичні твори (1896-1906). – С. 268). В поемі «На руїнах». – С.10: Робота наша марна. Хто ж то буде Носити шати сі, як напряду? Мій брат в Ассірії, в ворожім війську, Неволячи, в неволі сам загине. На кого дбати? (С. 168). –Дбай сама на себе, То будеш вільна, – перед ворогами Не скажеш: «Хто мені одежу дасть?» Не скаже ворог:»Я тебе вдягаю» (С. 168). А ти будуй нову для себе хату, Не на могилу, на оселю дбай, Щоб не була чужою в ріднім краю. Не скажеш ти: «Хто дасть мені притулок?» Не скаже ворог:»Я для тебе захист!» Жінка дбає про багаття, котре гасне: Нащо йому горіти? Жінка дбає В своїй оселі про багаття хатнє… (С. 169). на с. 9-10: Куди ж тепер той меч?! Руїні не потрібна оборона… Розкуй меча на рало. Час настав. Потрібна оборона і руїні. Бо прийде ворог і розоре землю, Насіє збіжжя, і збере жнива, І буде хлібом люд сей годувати, І вдруге завоює Палестину, – Вже без меча, самим блискучим ралом. Бо скажуть в голос сироти й вдовиці: Благословенний той, хто хліб дає! … Чий хліб і праця – того і земля… (С. 171). на с. 11: Коли для слави рідної країни Така потрібна жертва Артеміді, Щоб Іфігенія жила в сій стороні Без слави, без родини, без імення, Хай буде так… Аргосе, рідний мій, Воліла б я сто раз умерти, Ніж тута жити… (Т.1. – С. 170). на с. 12 – в тексті: У поемі «На полі крові»: «Тебе убити мало» (Т.5. – С. 155). С. 14: Устань, Ізраїлю! Зори плугами Се бойовисько, не давай ні кроку Землі обітованої. Посій Понад границями пшеницю добру, Відгородись житами від пустині. Склади каміння все у підмурівки, Щоб не казали люди: тут руїна, Щоб мовили: колись тут стане дім. Чого блукати нам? Чого шукати? Чи се ж не та земля, що здобували Для нас батьки своєю крів'ю й потом. (Т.3: На руїнах. – С. 181). Посилання 1. Войценко О. Профілі діячів Української Народньої Республіки // Ukrainica Exiliana № 5. – 1980. – С.31-34. 2. Онацький Є. У Вавилонському полоні: спомини. – Буенос-Айрес, 1949. – С.3. 3. Онацький Є. Їду до Аргентини. – Вінніпег-Торонто, 1971. – С. 66. 4. Бібліографія праць професора Євгена Онацького: 1917- 1964 / Спілка українських науковців, літераторів і мистців. Уложив М.Гаврилюк. – Буенос-Айрес, 1964. – 60 с. Восьма науково-практична конференція 152 українського суспільства, яке пережило розпад СРСР, і зараз продовжує відбудову втраченої на довгі роки незалежності. Нині українські учені визначальними критеріями для людського розвитку визначають економічні, політичні та соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Ці критерії настільки взаємопов’язані, що розглядати їх можна лише у сукупності. Актуальними стали проблеми, пов’язані саме з українським соціумом, його формуванням у новітніх умовах і тісними міжнародними контактами. На перше місце серед досліджень виходять праці про духовну та світську освіту, реформування освітньої системи, залучення іноземного досвіду та прилучення до світового освітнього рівня. Ми маємо достатню історіографію з цієї теми, але слід відмітити, що попри збільшення масового зацікавлення минулим і сучасним освіти, цілісної картини освітньої системи в Київській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. не було висвітлено. Спираючись на архівні матеріали, опубліковані дослідження і власний досвід [1], автор має намір проаналізувати соціальну систему освіти у цьому регіоні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Об’єктивними показниками виділення соціальних прошарків, що основані на різниці суспільного, економічного і політичного стану людей, є не лише прибуток, власність, престиж, але й рівень освіти. Освіта належить до інституцій, від якості й рівня яких безпосередньо залежить процес розвитку суспільства загалом і людської особистості зокрема. Її можна розглядати як систему – соціальну форму людської діяльності, функція якої полягає в організації передачі та засвоєння знань. В суспільстві соціальна система освіти виконує економічну (підготовка членів суспільства до здійснення професійної діяльності), соціальну (відтворення і розвиток соціальної структури суспільства), культурну (трансляція культурних цінностей та розвиток моралі), гуманістичну (формування особистості, як найвищої соціальної цінності) функції [2]. Ще на початку ХІХ ст. найбільш прогресивно мисляча еліта суспільства в Російській імперії – дворяни-декабристи передбачали, що суспільні стани зможуть бути дійсно рівними у громадянстві лише за умови подолання неграмотності. У Російській імперії, зокрема у Київській губернії, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. існувало три рівня освіти. Знання можна було отримати у церковно-приходських, державних та приватних школах, які були у веденні відповідно церкви, Міністерства народної освіти та приватних осіб. Інспектувалися вони попечителями, які очолювали учбові округи. Державні початкові навчальні заклади, як правило, розміщувалися у казенних будинках і отримували фінансування від уряду. Існували двокласні міські, двокласні та однокласні сільські училища. Вони відрізнялися кількістю учнів, предметів, викладацьким складом, джерелами утримання. Потреба в кваліфікованих кадрах викликала проведення реформи системи освіти Російської імперії (1864 р.). Початкові школи, які існували раніше, були оголошені загальностановими і стали називатися початковими народними училищами. З 80-х років ХІХ ст. створюються міністерські одно-, а згодом двокласні сільські училища. Станом на 1911 р. в Київський губернії вже існувало 523 початкові училища: 117 двокласних і 138 однокласних приходських, 135 двокласних і 110 однокласних сільських, 23 іншого віросповідання [3]. Завдяки священнослужителям та сільським громадам Київської губернії тільки упродовж 1858- 1860 рр. було відкрито понад 65 шкіл. Більшість учнів відвідувало церковно-приходські школи [4]. Ці цифри свідчили не лише про державні потреби, а й про певну зміну свідомості у суспільстві. Селяни, міщани, буржуазія, інтереси яких давно не бралися до уваги та ігнорувалися владою, на хвилі реформаторських настроїв молодого царя Олексанра ІІ раптом отримали змогу усвідомити – освічена людина матиме в усіх відношеннях значно краще життя [5]. Щоправда якість та система початкової освіти для селян була представлена у суспільстві думкою протопопа з с.Жадани Липовецького повіту П.Левицького, який вважав, що селянам освіта не потрібна, бо вони все одно «будуть увесь вік поратись на ріллі» [6]. Сам міністр народної освіти, 1882 р. звертаючись до попечителя Київського учбового округу, відзначав безперспективність навчання селян, бо після закінчення початкового училища ці випускники, не маючи можливості продовжити навчання, втрачають знання, отримані у школі [7]. У цей пероід у кожному повіті Київської губернії почали відкриватися міністерські народні училища. Так у Липовецькому повіті станом на 1891-1902 рр. існували 1 двукласне міське чоловіче, 1 жіноче приходське, 2 двукласних сільських, 9 однокласних сільських училищ [8]. Церковно-приходські училища розміщувалися у селянських хатах, колишніх волосних будинках або спеціально обладнаних будинках. На їх утримання йшло значно менше коштів, ніж на державні початкові школи – від 40 до 60 крб. Навчалося в них від 20 до 50 осіб. Єпархіальна училищна рада після затвердження митрополитом призначала наглядачів-священиків церковно- приходських шкіл округів. Збереглися прізвища священиків Г.Лещинецького з с.Бондурів та М.Оппокова з с.Кальник. Навчання у церковно- приходських школах проводилося по підручниках, рекомендованих синодіальними програмами [9]. У 30-х роках ХІХ ст. виникла ідея надання жінкам ґрунтовної приватної освіти. Вона належала «Сіверщина в історії України» 153 приватним особам, переважно жіночої статі. Так у містечку Златополі (нині містечко Новомиргород), яке тоді входило до складу Київської губернії, існував приватний жіночий пансіон майорші Данилевської, швидко закритий через борги. У 1837-1839 рр. діяла приватна жіноча гімназія російської підданої, за походженням француженки Є.Перрімонд. За навчання у гімназії учениці мали платити від 300 до 600 крб. Спроба капітанші Н.Н.Протокінської створити більш доступне навчання для жінок виявилася невдалою через відсутність у неї свідоцтва на право викладання. Лише у 1850 р. дружиною колезького асесора А.Великоборською було відкрито жіноче повітове училище. Станом на 1855 р. у ньому навчалось 64 учениці, які платили по 172 крб. на рік. Установа була зачинена у 1856 р. внаслідок смерті засновниці. Незважаючи на невдачі, спроби створення жіночих навчальних закладів не припинялися – 1859 р. було відкрито пансіон О.Парфенович [10]. У 60-х роках ХІХ ст. під впливом різних рухів, в тому числі й жіночого, серед різних прошарків суспільства Російської імперії поширюється ідея надання освіти жінками. Мешканка міста Чернігова М.Дебогорій-Мокрієвич писала у 1881 р. до попечителя Київського учбового округу С.Голубцова: «Я донька бідних батьків (крім мене 5 дітей), які вважали обов’язком своїм вивести нас на шлях методом освіти, жертвуючи для нас старших 3-х всім, чим могли, все життя їх було спрямоване на добробут своїх дітей, і як не було важко йти до мети шляхом, усіяним тернами, але вбачали в цьому свій успіх». Поміщиця с.Водяний Звенигородського повіту п.Каминська самотужки навчала п’ятьох своїх дочок і двох племінниць удома [11]. У Київській губернії у 70-х роках ХІХ ст. у відомстві міністерства народної освіти вже нараховувалось 3 жіночі (Київська гімназія, Білоцерківська прогімназія, Злотопольська прогімназія) і 7 чоловічих середніх навчальних закладів, де відповідно навчалося 284 дівчини і 1947 хлопців. Загальна кількість випускників становила відповідно 20 і 126 осіб. Жіночу освіту було передано до відомства закладів імператриці Марії, якому належали Київський інститут благородних дівчат, Київська Фундуклєєвська жіноча гімназія, Київсько-Подільська жіноча гімназія. Згодом після закінчення середніх навчальних закладів (жіночих гімназій, інститутів шляхетних дівчат, єпархіальних училищ) жінки почали вимагати доступу до вищої освіти в університетах. Проте у 1863 р. статутом університету св.Володимира та циркуляром міністра народної освіти жінкам було заборонено відвідувати лекції. У 1878 р. було дозволено створити Вищі жіночі курси на приватній основі з історико-філологічним та фізико-математичним факультетами. Попри те, що цей заклад не отримав державної підтримки та офіційно не давав ніяких прав, за винятком права викладати в початкових класах жіночих учбових закладів, діяльність курсів суворо контролювалася попечителем Київського учбового округу. Пізніше, у 1886 р., з розвитком революційної ситуації ці курси було закрито [12]. Отже, освіта у Київській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. – це соціальна система, діяльність якої характеризувалася потужним продуктивним потенціалом, результатом якої стало самовідтворення і розвиток суспільства в економічній, соціальній, політичній і духовній сферах. Посилання 1. Початкова школа с.Кальника: соціальний аспект // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк: Донецький державний інститут штучного інтелекту та ін., 2007. – № 2. – С. 39-44; Жителі с.Кальника – вихованці середніх і вищих навчальних закладів // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип. 15. – Луганськ, 2007. – С. 86-94; Початкова освіта в Київській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Липовецького повіту) // Сторінки історії: Збірник наукових праць / Відп. ред. Н.Ф.Гнатюк. – Вип. 26. – К., 2008. – С. 77- 85; Гендерне питання в освітніх закладах Київської губернії у 60-90-х роках ХІХ ст. // Проблеми історії та історіографії України. Програма і матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю початку Козацької революції 1648-1667 рр. та 90-річчю Гетьманату П.Скоропадського. 23 квітня 2008 р. – К., 2008. – С. 43-45; Початкова освіта в Київській губернії середини ХІХ – початку ХХ ст. (на матеріалах Липовецького повіту) // Шевченківська весна. Історія: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. – Вип. VІ: У 2-х Част. / Ред. кол.: проф. В.Ф.Колесник (голова). – Ч. І. Праці вчених. – К., 2008. – С. 20-22 тощо. 2. Прокопенко А.Освіта як чинник соціальних змін / Про- копенко Андрій. – К., 2008. – С. 12, 34. 3. ІХ Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии начальных училищ за 1910 год. – К., 1911. – С. 37. 4. Известия о распространении грамотности в Киевской губернии // Журнал Министерства просвещения. – СПб. 1861. (июль, август, сентябрь). – № 7-9. – С. 118, 119; Извлечения из отчета Киевского Епархиального училищного Совета за 1892 год. – № 8. – К., 1894. – С. 142. 5. Центральний державний історичний архів України у м.Києві (далі – ЦДІАУ), ф. 707, оп. 47, спр. 18, арк. 185-185 зв.; Там само, ф. 707, оп. 47, спр. 18, арк. 122; Там само, ф. 707, оп. 225, спр. 125, арк. 25 зв.; Труды местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышлености. – Т. ХV. Киевская губерния. – СПб., 1903. – С. 98. 6. Стороженко М.В. Моя служба на посаді інспектора на- родних шкіл на Київщині // Стороженко М. З мого життя / Упо- ряд. тексту та ілюстрацій, автор вступної статті В.Ульяновський. – К., 2005. – С. 288. 7. Народные училища Киевского учебного округа с 1882- 1885 года включительно. – С. 1. 8. Памятная книжка Киевского учебного округа. Ч. І. Киевская губерния. – СПб. 1889. – С. 164-169; Отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии народных училищ. – К., 1891. – С. 10; Общие статистические ведомости к отчету о состоянии народных училищ Юго-Западного края за 1902 год. – К., 1903. та ін. 9. Киевские епархиальные ведомости. – 1895. – № 2. – 16 января. – С. 13; Там само. – 1894. – № 12. – С. 194; ІХ Отчет Восьма науково-практична конференція 154 Терех М.І. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» ДО ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В БАТУРИНІ НА ПОЧАТКУ ХХ ст. Немає нічого ціннішого, як розум і наука. В.Кубійович На початку XX ст. в містечку Батурин з на- селенням 5016 чоловік навчання проводилось в земській та в 3-х церковнопарафіяльних школах [2, 69]. Церковнопарафіяльна школа з трирічним на- вчанням була відкрита при Воскресенський церкві у 1897 р. Спочатку вона розміщувалась у приват- ному будинку, який орендувався за 35 крб. на рік. Відомо, що у 1899 р. тут навчалася 21 дитина. При Покровській церкві у 1898 р. була відкрита друга школа грамоти з трирічним навчанням в будинку приватної особи, який орендувався за кошти цієї церкви [3, 1]. Третя школа грамоти при Іоано- Богословській церкві знаходилась в с.Матіївці. До Жовтневої революції 1917 р. село входило до скла- ду Батурина як один з його районів. Для шкіл були виділені були старі дерев’яні приміщення з невеличкими класними кімнатами, в яких не мали можливості розміститись всі бажаючі. Сільське початкове народне училище розмістили в дерев’яному аварійному приміщенні громадського призначення. У 1900 р. тут отримували освіту 151 хлопчик і 38 дівчаток [4, 123]. Для створення кращих умов навчання логічно постало питання будівництва нового училищного будинку. Громада Батурина виступила з ініціативою про відкриття в містечку 2-х класного училища Міністерства освіти. Це питання двічі (у 1901 і 1902 рр.) обговорювалось на зборах громади, земсь- ких зборах та комісіях, на яких було ухвалено звер- попечителя Киевского учебного округа о состоянии начальных училищ за 1910 год. – К., 1911. – С. 12. 10. К истории женского образования в Киевской губернии // Киевская старина. – 1901. – № 1/3. – С. 151-152. 11. ЦДІАУ, ф. 707., оп. 47, спр. 18, с. 152, арк. 185–185 зв. 12. Титова О. До питання про вищу жіночу освіту на Україні в другій половині ХІХ ст. // Український історичний журнал. – 1971. – № 10. – С. 85-91; Положение о высших женских курсах, учрежденных в Киеве. – К., 1981. – С. 1-10; Памятная книжка Киевского учебного округа. – Часть І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 114-118; ЦДІАУ, ф. 127, оп. 1011, спр. 1827, арк. 217 зв.; Там само, ф. 127, оп. 1011, спр. 1823, арк. 235.; Там само, ф 127, оп. 1011, спр. 1824, арк. 219 зв.; Там само, ф. 127, оп. 1011, спр. 1959, арк. 27 зв. та ін. нення до Конотопської повітової земської управи. На її черговому засіданні гласний від Батурина Леонід Матвійович Окерблом зачитав звернення. Повітова земська управа прохання задовольнила, а одночас- но і виконала волю лікаря М.Ф.Затворницького, уродженця Батурина, який помер у жовтні 1900 р. в Орловській губернії і заповів Конотопському повітовому земству 30 тисяч карбованців на засну- вання та утримання на відсотки (1 тис. крб. на рік) ремісничого або сільськогосподарчого класу при Батуринському народному училищі. Сам грошовий внесок повинен був зберігатися в Російському Дер- жавному банку [2, 145]. Міністерство землеробства і державного майна в листі від 4 жовтня 1902 р. за № 17769 повідомляло Чернігівського губернатора, що «… поручается Черниговскому Управлению государственных Имуществ отвести Батуринскому земскому училищу, Конотопскаго уезда, Черниговской губернии участок в 2 дес. 1200 кв. саж., из усадебного места «бывший сад Графа Разумовскаго», Батуринскаго лесничества той же губернии» [5, 46]. На перспективу намічалось ще додатково виділити 30-40 десятин землі для створення навчальних парників, теплиць, розсадників, садів, городів [2, 9]. Конотопське повітове земство додало ще одну десятину землі (1 господарська десятина дорівнювала 1,45 га) – «графський сад» під будівництво училища, а також цеглу з кам’яної огорожі навколо території «графського саду». «По счету уездного техника, из упомянутой ограды может извлечено до 80000 вполне годного строевого кирпича, кирпич из фундамента ограды может пойти на забутовку фундамента училищного здания» [2, 142]. Міністерство землеробства і державного майна для будівництва приміщення безкоштовно виділило лісоматеріал, а «согласно общественному приговору соединенных сельських обществ местечка Батурина от 25 августа 1902 года на постройку школьного здания обществами м.Батурин асигновано 5000 руб.» [2, 10]. Конотопська земська управа направила до міністерства клопотання, на яке департамент землеробства в листі від 23 березня 1904 року за № 1703 дав свою згоду відкрити в Батурині сільське училище з курсами садівництва та городництва з правом двокласного міністерського училища. Учні, які закінчили повний курс Батуринського училища, мали такі самі права, як і ті, що закінчили двокласне училище Міністерства народної освіти [2, 8]. Техніком В.Савченком у вересні місяці 1904 р. був складений кошторис для будівництва приміщення училища на 210 учнів. Довжина його мала бути 41,5 аршин, ширина – 21 аршин і 1 вершок (30 х 15,7 м). Загальна вартість спорудження будинку склала 9657 крб. 61 коп. Цікаво, що в деяких із пунктів кошторису записано: «Выложить правильной

Соціальна система освіти Київської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси