Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.)
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16818 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 198-201. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16818 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-168182011-02-17T12:04:38Z Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) Дмитренко, Н.М. Музейна справа 2009 Article Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 198-201. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. XXXX-0043 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16818 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Музейна справа Музейна справа |
| spellingShingle |
Музейна справа Музейна справа Дмитренко, Н.М. Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) |
| format |
Article |
| author |
Дмитренко, Н.М. |
| author_facet |
Дмитренко, Н.М. |
| author_sort |
Дмитренко, Н.М. |
| title |
Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) |
| title_short |
Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) |
| title_full |
Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) |
| title_fullStr |
Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) |
| title_sort |
археологічні дослідження місцевих музеїв північного лівобережжя (у 20-х роках хх ст.) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Музейна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16818 |
| citation_txt |
Археологічні дослідження місцевих музеїв Північного Лівобережжя (у 20-х роках ХХ ст.) / Н.М. Дмитренко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2009. — Вип. 2. — С. 198-201. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dmitrenkonm arheologíčnídoslídžennâmíscevihmuzeívpívníčnogolívoberežžâu20hrokahhhst |
| first_indexed |
2025-07-02T18:07:17Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:07:17Z |
| _version_ |
1836559512868225024 |
| fulltext |
Восьма науково-практична конференція
198
Дмитренко Н.М.
Ніжинський краєзнавчий музей
АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
МІСЦЕВИХ МУЗЕЇВ
ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
(у 20-х роках ХХ ст.)
Виключно важливу роль у розвитку історичного
краєзнавства на початку ХХ ст. відіграли місцеві
музеї, коли вони стали справжніми науковими
осередками. Революційні події змусили значну
частину учених залишити великі міста й оселитися
в провінції, куди вони принесли кращі наукові
традиції, своє світобачення та духовні цінності.
Саме тут відомі діячі науки і культури втілювали в
життя свої ідеї, наукові проекти.
Активна співпраця працівників музеїв з
науковцями розпочалася на початку 20-х років в
галузі археології. Пов’язано це було здебільшого
з науковими планами провідних музеїв та вищих
навчальних закладів. «У вкрай важких матеріальних
та моральних умовах, часто без книг і лабораторій,
науковці зберегли не тільки інстинктивне
прагнення продовжувати свою наукову роботу,
але, всупереч бурхливій народній стихії, виявили
свій творчий порив», – писав у 1922 р. кримський
науковець П.С.Гальцов [1]. Гарантією успіху був
той факт, що в пореволюційні роки провінційну
музейну мережу створювали кращі представники
української інтелігенції. У місцевих музеях
Північного Лівобережжя працювали фахівці з
університетською освітою.
Перші археологічні розвідки за участю
провінційних музеїв почали проводитись по
закінченню громадянської війни на початку
20-х рр. (Роменський, Остерський, Сосницький,
Лохвицький музеї). У серпні 1921 р. співробітники
Лохвицького музею ім.Г.Сковороди брали
участь у археологічному дослідженні поховання
Х ст. в х.Городище. Експедиція відбувалась під
керівництвом М.Д.Ренського та Д.Щербаківського.
За результатами розкопок М.Д.Ренський підготував
доповідь «Древние обитатели Лохвицкого уезда по
археологическим данним» [2]. Згідно звіту музею
за 1923 р., усі знахідки («повне слов’янське жіноче
поховання, неповне жіноче та дитяче поховання,
посуд скитського періоду, кістки мамута») були
передані для вивчення та подальшого експонування.
Наступного року експедицією М.Д.Ренського
здійснено дослідження слов’янських могильників
у районі Млини – Будаква. Всього розкопали 11
поховань у трьох могильниках. Знайдені речі були
типовими для князівських поховань Х-ХІІ ст. [3].
У 1928-1930 рр. співробітниками музею складена
археологічна мапа району.
У 1923 р. професор Київського Всеукраїнського
інституту народної освіти, голова секції мистецтв
ВУАН М.О.Макаренко запросив до співробітництва
в археологічних дослідженнях Роменський музей:
«…Решта великих культур, що зміняли одна
одну, знаходяться у великій кількості на території
Роменського повіту. Досить сказати того, що не
тільки в російській вченій літературі, а навіть в
закордонній наша Роменська скитська культура
має своє окреме місце під назвою «культура
аксютинського типу», або слов’янська культура
«городищ Роменського типу». Я маю честь
пропонувати музею свої спеціальні знання і деякий
невеликий час. Коли музей знайде це потрібним, то
дасть дослідам роменських пам’ятників зазначеного
злету. Якби музей мав на це змогу і бажання
асигнувати на такі досліди, наслідком яких міг би
поповнитись музей, пропонував би свій труд по
керівництву дослідами, звичайно, безплатно» [4]. З
цим музеєм ученого зв’язували особливі стосунки,
бо експозиція створювалася при його безпосередній
участі. Він неодноразово був присутній на
засіданнях Товариства охорони пам’яток старовини
і мистецтва, яке було засновано при музеї. На
засіданні колегії Роменського музею (травень
1924 р.) вирішено було підтримати пропозицію
професора М.О.Макаренка та просити відділ
народної освіти виділити кошти для проведення
археологічних досліджень або ж допомогти
безкоштовною робочою силою [5]. Того ж таки року
директор Роменського музею М.М.Семенчик брав
участь у археологічній експедиції під керівництвом
М.О.Макаренка по дослідженню городища
Монастирище. Звітні документи Роменського
музею свідчать про співпрацю з М.О.Макаренком
і під час археологічних розкопок в с.Ведмеже [6].
На клопотання М.О.Макаренка щодо збереження
пам’яток старовини та пропозицію ВУАКу в 1928 р.
М.Семенчику було доручено дослідити у Ведмежому
одну з двох уцілілих могил, оскільки на місці
старовинного поховання розпочалось будівництво
школи і центр могили опинився в її середині [7].
Ці та інші дослідження дали М.О.Макаренку змогу
зробити припущення про виявлену культуру нового
типу (роменську), носіями якої були сіверяни.
Проводив музей і самостійні археологічні
дослідження, про що свідчить робочий план на
1928 р., який передбачав обстеження та зйомку
плану городища в м.Недригайлів, могильників біля
сіл Линове та Ведмеже, археологічних пам’яток
по р.Сулі до Лохвиці та по р.Псел від Гадяча до
Плішивець [8]. Наприкінці року на прохання редакції
РОЗДІЛ V. МУЗЕЙНА СПРАВА
«Сіверщина в історії України»
199
збірника «Антропологія» Кабінет антропології
ім.Хв.Вовка отримав рукопис М.М.Семенчика
«Неолітичні знахідки на Роменщині» [9]. Науково-
дослідна робота музею охоплювала кілька
напрямків. У травні 1928 р. Роменський музей
звернувся до Укрнауки по дозвіл («відкритий лист»)
на проведення дослідження геологічної будови
та ґрунтів Посулля, збирання етнографічного
матеріалу, обстеження церков. Маршрут експедиції
був визначений у такий спосіб: Ромни – Попівка –
Сурмачівка – Глинське – Нова Гребля – Білогорівка
– Свиридівка – Яшники – Лохвиця – Піски [10].
Під час роботи у складі архітектурно-мистецької
експедиції під керівництвом С.Таранушенка,
маршрут якої пролягав по селах Хорунжівка, Житнє,
Артюхівка, Ярмолинці, Хмелі, М.М.Семенчик
зробив топографічну зйомку археологічних пам’яток
– могильників та городищ (всього 17 об’єктів).
Результати досліджень були викладені у статтях
«Кілька предісторичних знахідок Роменщини»,
«Випадкові знахідки на Роменщині» і опубліковані
на початку 30-х рр. [11].
Місцеві музеї зробили свій внесок і у вивчення
трипільської культури. Зокрема, в 1924 р.
завідуючий Остерським музеєм А.Г.Розанов
увійшов до складу експедиції, яку очолили
викладачі Київського археологічного інституту
Дінцес та Багаєвський. Були проведені пробні
розкопки пам’яток трипільської культури в
с.Євминка Остерського повіту [12]. У 1925-
1926 рр. музей брав участь у дослідженні цього
об’єкту в складі експедиції М.О.Макаренка [13].
Керівники провінційних музеїв робили спроби і
самостійних археологічних досліджень. У серпні
1923 р. А.Г.Розанов провів розвідки фундаменту
Михайлівської церкви (Юр’євої Божниці ХІ-ХІІ
ст.) у Старгородці (передмісті Остра), здійснив
поїздку в с.Євминка з метою дослідження
кам’яних жорен, що були знайдені в руслі Десни
[14], упорядкував археологічну карту Остерського
повіту за матеріалами музейних досліджень та
Київського історичного музею, провів археологічну
розвідку у с.Вовча Гора [15]. У 1928 р. музей
співпрацював з експедицією М.О.Макаренка в
дослідженні Юр’євої Божниці, яка була предметом
зацікавлень ученого ще з дореволюційних часів.
Описи, малюнки та фотографії і сьогодні мають
наукове значення [16]. Наступник А.Г.Розанова
Г.Г.Черноголовко поповнив археологічну колекцію
музею знахідками неолітичної доби, зробленими
під час роботи на Козаровицькій луговій дослідній
меліоративній станції [17].
Самостійні археологічні експедиції
здійснював завідуючий Сосницьким музеєм
Ю.С.Виноградський. У 1921 р. він провів
розвідувальні роботи на урочищі Городище біля
с.Шабалинів. Здобуті матеріали дозволили йому
зробити припущення, що «тут був город Сіверян ще
перед татарським погромом і що він певно існував
в часи поганські» [18]. Того ж таки року було
проведено дослідження слов’янського городища
біля с.Ляшківці. Знайдені під час розкопок сокиру
та ніж передали до музею [19]. У 1924 р. він
здійснив археологічні розвідки в селах Мале та
Велике Устя та Слободка, за результатами яких
вийшла стаття «Два селища» [20]. Наприкінці
20-х рр. Ю.С.Виноградський оглянув городище
біля озера Буромка (с.Слободка). Знайдені
керамічні та остеологічні матеріали дозволили
погодитись з висновками попередніх дослідників
(В.Є.Козловська) про приналежність городища до
сіверянського і датувати його Х ст. [21]. Дослідження
25 населених пунктів в Сосницькому, Менському,
Коропському, Корюківському та Батуринському
районах [22] поповнили знахідками експозицію
Сосницького музею.
Звіт Сумського художньо-історичного музею
за 1925-1926 рр. свідчить про ґрунтовні наукові
дослідження співробітників, в результаті яких
було складено археологічну мапу Сумської округи,
виявлено старовинні городища. [23]. Звіт музею за
1926-1927 рр. інформує про перші палеозоологічні
розкопки, проведені в с.Прикіл, де місцевими
мешканцями були знайдені кістки мамонта. Тоді
ж було виявлено і досліджено центр гончарного
виробництва в с.Краснопілля, найдені рештки
печі для випалювання керамічних виробів та
кахлі ХVІІ ст. Результати наукового дослідження
знахідок були викладені в статті завідувача музею
Н.Х.Онацького «Старовинні кахлі Сумщини» [24].
Влітку 1929 р. за участю працівників Сумського
художньо-історичного музею археологічна
експедиція під керівництвом М.О.Макаренка
розпочала дослідження археологічного комплексу
в урочищі Крейдище поблизу Сум. Протягом 20
серпня – 6 вересня було розкопано 20 поховань, знято
плани 1480 курганів, зроблену вирізку жіночого
поховання, яку і сьогодні експонують в Сумському
краєзнавчому музеї [25].
Кінець 20-х рр. ХХ ст. позначився активним
співробітництвом Прилуцького окружного музею з
Всеукраїнським археологічним комітетом, зокрема
професором М.О.Макаренком. У результаті спільної
праці була складена карта скіфських курганів
на Прилуччіні, проведені дослідження споруд
Густинського та Ладанського монастирів. У 1926-
1928 рр. за дорученням археологічного комітету
ВУАН було здійснено кілька експедицій, що охопили
значну територію округи (Вільшана, Іваниця,
Калюжинці, Сокоринці, Тростянець, Охоньки,
Срібне, Горбинці, Дігтярі, Іванківці, Переволочна),
під час яких виявлені та обстежені городища в
с Вільшана та за 2 км від нього, що належали
до східнослов’янських поселень VІ – VІІІ ст.
Восьма науково-практична конференція
200
Результати експедиції були оприлюднені у статті
М.О.Макаренка «Археологічні досліди та розшуки
на Прилуччині» [26]. У звіті завідувача музеєм
В.І.Маслова до ВУАКу надані описи та фотографії
більше ніж 100 археологічних об’єктів [27].
На середину 20-х рр. припадає початок науково-
дослідної роботи Глухівського окружного музею,
який на той час очолював колишній викладач історії
та географії чоловічої гімназії В.А.Мальченко.
За півтора роки його керівництва (квітень 1925 –
жовтень 1926 рр.) був проведений комплексний
огляд городищ та курганів навколо міста, здійснені
розкопки в історичній частині Глухова, де колись
знаходились будівля Малоросійської колегії,
гетьманський палац, Успенський жіночий монастир
[28]. Масштабні археологічні дослідження на
території Глухівської округи відбулися у 1927-
1933 рр., коли посаду завідувача музеєм обіймав
Я.М.Морачевський. У 1928 р. за дорученням
Антропологічного комітету ВУАН була організована
археологічна розвідка по річках Есмані, Ворголу та
Сейму до Путівля за участю колег з Конотопського
музею. Головним завданням експедиції було
обстеження городищ кам’яного віку [29]. У серпні
1929 р. Я.М.Морачевський разом зі студентом
Глухівського педтехнікуму С.О.Литвином провів
польові дослідження поверхневого археологічного
матеріалу по берегах річок Клевені, Свізі, Локні,
Івоту з метою вивчення давньоруських городищ. Під
час експедиції Я.М.Морачевський вів щоденник,
зняв плани досліджених об’єктів [30]. Наступного
року були обстежені дюни в Семенівському районі. У
1931 р. було відряджено експедицію по Глухівському,
Шосткинському, Хільчанському та Поборницькому
районах в пошуках «доісторичної стадії» [31], а
наступного 1932 р. Я.М.Морачевський брав участь у
дослідженнях Мізинської палеолітичної експедиції,
проводив шкільні екскурсії на місці розкопок [32].
Досліджені джерела дають змогу встановити
той факт, що науково-дослідна робота у музеї
Ніжинського інституту народної освіти майже не
проводилась. У звіті губполітосу за 1922-1923 рр.
зазначалося: «Крайняя скудость сведений является
результатом отсутствия сколько-нибудь подходящих
для музейной работы лиц и отказом от работы тех
немногих, кто бы мог работать в музее, но не желает,
не получая никакого вознаграждения, которое длится
месяцами и годами» [33]. Дослідницько-збиральна
робота у місті проводилась за часів існування
музею історії мистецтв та етнографії, створеного
В.І.Лесючевським. Свої перші кроки у велику науку
майбутній завідувач Ніжинського окружного музею
І.Г.Спаський зробив поруч з В.І.Лесючевським у
1921 р., досліджуючи городище у с.Плоскому, що
біля Ніжина. [34] У 1922 р. музей за браком коштів
було закрито, експонати передані до музею НІНО.
У середині 20-х рр. відбулися експедиції
співробітників Конотопського музею до
Кролевецького, Батуринського та Карабутівського
районів, під час проведення яких було обстежено
с.Парафієвка [35], зібраний значний матеріал на
неолітичних стоянках по Сейму та Десні [36].
Місцеві музеї в 20-х рр. ХХ ст. були чи не єдиними
помічниками провідних науковців-археологів
при проведенні досліджень. Співробітники
музеїв та члени краєзнавчих наукових товариств,
що були створені при музеях, брали участь у
археологічних експедиціях по дослідженню
городищ доби палеоліту та неоліту, поселень та
поховань часів Київської Русі, робили свій внесок
у вивчення східнослов’янських поселень VІ-
VІІІ ст. (Прилуцький музей), трипільської культури
(Остерський музей), городищ роменського типу
(Роменський музей). Знайдений підйомний матеріал
був переданий до музеїв для збереження, вивчення
та експонування. Музеї проводили і самостійні
масштабні археологічні розвідки та розкопки
історичної частини міст, в яких знаходились (Глухів,
Остер), складали та впорядковували археологічні
карти за матеріалами самостійних досліджень,
викладали підсумки розвідок у наукових статтях
(М.Семенчик, Ю.Виноградський, А.Розанов).
Популярність археології як науки про речові
старожитності помітно зростає наприкінці ХІХ ст.
Поступово окремі археологічні дослідження
Північного Лівобережжя набувають планового і
систематичного характеру у 20-х роках ХХ ст. Вони
значно збагатили та розширили знання з історії
слов’янських народів.
Посилання
1. Непомнящий А.А. Арсений Маркевич: Страницы истории
крымского краеведения. – Симферополь, 2005. – С.120.\
2. Державний архів Сумської області (далі ДАСО), ф. р-5601,
оп. 1, спр. 30, арк. 49-а зв.
3. ДАСО, ф. р-6434, оп. 1, спр. 8, арк 7, 7зв., 27, 27 зв.
4. ДАСО, ф. р-5601, оп. 1, спр. 158, арк. 47-48.
5. ДАСО, ф. р-5601, оп. 1, спр. 158, арк. 49.
6. Німенко Н.А. Велет українознавства. До 125 річчя від дня
народження М.О.Макаренка // Сумська старовина. – 2002. – №
10. – С.20.
7. ДАСО, ф. р-6434, оп. 1, спр. 24, арк. 11.
8. ДАСО, ф. р-6434, оп. 1, спр. 24, арк. 8-а.
9. ДАСО, ф. р-6434, оп. 1, спр. 24, арк. 13.
10. ДАСО, ф. р-6434, оп. 1, спр. 27, арк. 11.
11. ДАСО, ф. р-6434, оп. 1, спр. 25, арк. 75. Сумщина в
іменах. Енциклопедичний довідник. –Суми, 2003. – С. 397-398.
12.Державний архів Чернігівської області (далі ДАЧО), ф.
р-593, оп. 1, спр. 2017, арк. 284.
13. Макаренко М.О. Євминка. // Коротке звідомлення
Всеукраїнського археологічного комітету за 1926 р. – К., 1927.
– С.84-87.
14. Відділ ДАЧО в м.Ніжині, ф. р-598, оп. 1, спр. 666,
арк. 65.
15. Центральний державний архів вищих органів влади та
управління України (далі ЦДАВОВ), ф. 166, оп. 8, спр. 443,
арк. 186.
16. Німенко Н.А. Вказана праця. – С. 15.
17. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 188.
«Сіверщина в історії України»
201
18. Виноградський Ю.С. Сосниця та її околиці // Чернігів та
Північне Лівобережжя. – К., 1928. – С. 161.
19. ДАЧО, ф. р-593, оп. 1, спр. 723, арк. 38.
20. ДАЧО, ф. р-593, оп. 1, спр. 2017, арк. 284.
21. Виноградський Ю.С. Вказана праця. – С. 153-154
22. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 104-105.
23. ДАСО, ф. р-33, оп. 1, спр. 27, арк. 34.
24. ДАСО, ф. р-33, оп. 1, спр. 27, арк. 47 зв.
25. Німенко Н.А. Вказана праця. – С. 21-22.
26. Коротке звідомлення Всеукраїнського Археологічного
комітету за 1926 р. – К.
27. Клочко О. До витоків роду //Скарбниця. – 1996. – № 10.
– С. 2.
28. Мошик В. Глухівський краєзнавчий музей – історія та
сучасність. // Культура. Історія. Традиції. – К., 2005. – № 7. –
С. 9.
29. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 52.
30. Морачевський Я.М. Щоденник археологічної експедиції
//Сумська старовина. – 1998. – № 3-4. – С. 42-48.
31. Гольдербигер Н.П. Из истории Глуховского
краеведческого музея. (1902-1941). // Північне Лівобережжя та
його культура ХУІІІ-ХХ ст.: матеріали наукової конференції. –
Суми, 1991. – С. 84.
32. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 10, спр. 1381, арк. 21.
33. ДАЧО, ф. р-593, оп. 1, спр. 1010, арк. 16.
34. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 12, т. 2, спр. 7306, арк. 3.
35. ДАЧО, ф. р-593, оп. 1, спр. 1752, арк. 66, спр. 2010, арк.
70.
36. ЦДАВОВ України, ф. 166, оп. 8, спр. 443, арк. 172.
XIX вв. Наибольший интерес представляет подборка
писем и указов польских королей и видных
политических деятелей того времени. Среди них
находятся автографы Яна Казимира (1609-1672,
король в 1648-1668 гг.), Августа II (1670-1733,
курфюрст Саксонский, король в 1697-1704 и в 1709-
1733 гг.), Станислава-Августа Понятовского (1738-
1798, последний король Речи Посполитой в 17641795
гг.), графа Яна Клеменса Браницкого (1689-1771,
великий коронный гетман, противник и соперник
Ст.-А.Понятовского на королевских выборах),
князя Юзефа Антони Понятовского (1763-1813),
племянника короля Ст.-А.Понятовского, военного
министра Великого Княжества Варшавского и
маршала Франции. Единственными документами на
русском языке является последний лист рукописной
копии приказа великого князя Константина
Николаевича (1827-1892), управляющего Морским
министерством в 1855-1881 гг.), датированная 26
ноября 1855 г., и паспорт на имя графа Владислава
Тарновского (1834 г.).
Все документы, кроме № 2, 8, 12, 13, 15 – на
польском языке. Все они являются автографами.
Документы № 1-3, 4-6, 8 снабжены гербовыми
печатями красного сургуча. Их большая часть
непосредственно связана с представителями
двух знатных польских фамилий – Устжицких и
Тарновских (Ustrzycki, Tarnowski).
Тарновские герба Leliwa – род, известный с
XIV в., – получили наследственное достоинство
графов Священной Римской империи в 1547 г.
С 1785 г. графское достоинство носит их ветвь в
Галиции, с 1861 г. – в России. Одним из наиболее
известных его представителей является каштелян
краковский Спытко из Мельштына, погибший
в битве на Ворскле 12 августа 1399 г. Ныне
Тарновские проживают в различных странах мира,
в том числе в Польше и Канаде.1
Устжицкие герба Przestrzal – знатный шляхетский
род, традиционно владевший землями в Галиции,
известен с конца XV в. Семейство последнего
представителя данного рода, Юлиана Здислава
Устжицкого (р. 1932 г.), ныне проживает в Канаде.
Обе фамилии состояли в родстве между собой, чем
и объясняется присутствие в собрании документов,
относящихся к истории обоих семейств.
Подборку можно условно разделить на две
подгруппы.
I. Автографы польских королей
1. Письмо Яна Казимира, Варшава, 8
марта 1659 г. Адресовано Яну Сапеге2, писарю
1. Сведения по генеалогии рода Тарновских в основном
приводятся по материалам, представленным на Polski servis
genealogoczny (http://genealog.home.pl).
2. Ян Фридерик Сапега (1618–1664), один из представителей
видного литовского магнатского рода. Родившись в 1618 г.,
он получил образование в иезуитском коллегиуме в Луцке,
затем посещал Краковскую академию, университеты Болоньи
Зорин А.В.
Курский государственный
областной музей археологии (Россия)
ИСТОРИЯ ПОЛЬШИ, РОССИИ
И УКРАИНЫ В УНИКАЛЬНЫХ
ДОКУМЕНТАХ РЫЛЬСКОГО МУЗЕЯ
В конце 1920-х гг. заведующая Рыльским
краеведческим музеем С.К.Репина обнаружила в
заброшенном доме разрозненные документы на
иностранных языках. Софья Константиновна, будучи
прекрасно образованным специалистом (окончила
Черниговскую гимназию в 1910 г. и продолжила
образование в Гренобльском университете (1913 г.) и
Петербургской Академии художеств (1916 г.), владела
французским и немецким языками), тотчас поняла
всю ценность своей находки. Старинные документы
на русском, польском, немецком и французском
языках были ею тщательно собраны и доставлены
в музей. Однако общая ситуация 1920-1930-х гг.
явно не благоприятствовала публикации подобных
материалов, а после трагической смерти С.К.Репиной
её находка была забыта и погребена в фондах музея.
Между тем, обнаруженные ею материалы имеют
исключительную историческую ценность и носят
действительно уникальный характер.
Документы относятся к середине XVII-середине
|