Український театр між традиціями та вимогами майбутнього
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2007
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16852 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Український театр між традиціями та вимогами майбутнього / І. Вівсяна, Н. Кравець // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 144-147. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16852 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-168522011-02-17T12:04:58Z Український театр між традиціями та вимогами майбутнього Вівсяна, І. Кравець, Н. Театрознавство та кінознавство 2007 Article Український театр між традиціями та вимогами майбутнього / І. Вівсяна, Н. Кравець // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 144-147. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16852 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Театрознавство та кінознавство Театрознавство та кінознавство |
| spellingShingle |
Театрознавство та кінознавство Театрознавство та кінознавство Вівсяна, І. Кравець, Н. Український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| format |
Article |
| author |
Вівсяна, І. Кравець, Н. |
| author_facet |
Вівсяна, І. Кравець, Н. |
| author_sort |
Вівсяна, І. |
| title |
Український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| title_short |
Український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| title_full |
Український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| title_fullStr |
Український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| title_full_unstemmed |
Український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| title_sort |
український театр між традиціями та вимогами майбутнього |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Театрознавство та кінознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16852 |
| citation_txt |
Український театр між традиціями та вимогами майбутнього / І. Вівсяна, Н. Кравець // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2007. — Вип. 7. — С. 144-147. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vívsânaí ukraínsʹkijteatrmížtradicíâmitavimogamimajbutnʹogo AT kravecʹn ukraínsʹkijteatrmížtradicíâmitavimogamimajbutnʹogo |
| first_indexed |
2025-07-02T18:08:45Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:08:45Z |
| _version_ |
1836559604985626624 |
| fulltext |
144
7. Донесення Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УРСР Наркомові Внутрішніх Справ СРСР Бе-
рії Л. П. про антирадянські настрої Довженка під час роботи над кінофільмом «Щорс» // ЦДАМЛМ (Цен-
тральний державний архів-музей літератури і мистецтв) України. — Ф. 1196. — Оп. 2. — Спр. 7. — Арк.
1–6.
8. Довженко О. З новим роком! // За більшовицький фільм. — 1941. — 1 січ.
9. Фабком. До нових перемог // За більшовицький фільм. — 1941. — 1 січ.
10. Леліков І. Погане планування // За більшовицький фільм. — 1941. — 29 берез.
11. Довженко О. За дальші творчі успіхи // За більшовицький фільм. — 1940. — 1 січ.
12. Готкевич Ю. Творча молодь студії // За більшовицький фільм. — 1940. — 21 лют.
13. Сирота О. Про завтрашній день студії // За більшовицький фільм. — 1941. — 25 квіт.
14. За більшовицький фільм. — 1940. — 29 лип. — С. 2.
15. ЦДАМЛМ України. — Ф. 670. — Оп. 1. — Спр. 66. — Арк. 22.
16. Большаков І. Про заходи по забезпеченню виконання плану 1941 р. і про підготовку до 1942 р. по Київ-
ській кіностудії худ. фільмів // За більшовицький фільм. — 1941. — 11 черв.
17. Рачук І. Олександр Довженко. — К., 1964. — 200 с.
18. Секретно. О посещении товарища Сталина // ЦДАГО (Центральний державний архів громадських
об’єднань) України. — Ф. 1. — Оп. 70. — Спр. 282. — Арк. 203.
19. Тимошенко Ю. Світло великої душі // Полум’яне життя: Спогади про Олександра Довженка. — К., 1973. —
С. 524–539.
20. Муратов О. Спомин про Довженка // Дніпро. — 1984. — № 9–10. — С. 58–59.
21. МТМК (музей театрального, музичного та кіномистецтва) України // Спр. Р н/доп. 250 — Спогади О.
Мішуріна на зборах, присвячених пам’яті О. П. Довженка, 14 вереС. 1959 р. — Арк. 5.
22. Довженко в воспоминаниях современников. — М., 1981. — 231с.
23. Слободян В. Лариса Шепітько: очищати душу // Новини кіноекрана. — 1988. — № 1. — С. 4–5.
24. МТМК (музей театрального, музичного та кіномистецтва) України // Спр. Р н/доп. 250 — Спогади В.
Денисенка на зборах, присвячених пам’яті О. П. Довженка, 14 вереС. 1959 р. — Арк. 1.
25. Іоселіані О. Навчаючись у Довженка // KINO–КОЛО. — 2002. — № 14. — С. 38.
Інна Вівсяна, Наталія Кравець
(Кіровоград)
УКРАЇНСЬКИй ТЕАТР МІж ТРАДИЦІяМИ
ТА ВИМОГАМИ МАйБУТНЬОГО
Після початку проведення політики перебудови, гласності й демократизації в Україні відбу-
вається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років за умов активізації
національної свідомості, становлення демократії багато українських літераторів активно включи-
лися в громадсько-політичне життя.
Театр в усі часи був для народів великою цінністю, яка мала моральне, культурне і громад-
ське значення. «Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим біль-
ше з’являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає дзеркалом ідей та змагань» [1, 594].
Український театр кінця ХХ — початку ХХІ сторіччя, як невід’ємна складова української
національної культури, є закономірним етапом у багатовіковому розвитку українського мисте-
цтва. Це етап, який засвідчував «нерозривність духовного життя народу» [2, 3].
Проблеми сучасного розвитку театрального мистецтва є гостро актуальними. Процеси, що
відбуваються в театрі й навколо нього не байдужі для багатьох митців. Зокрема, Красильникова О.
(кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри театрознавства Київського державного універси-
тету театрального мистецтва ім. К. Карпенка-Карого, науковий співробітник відділу театрознав-
ства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України) досліджує історію україн-
ської драматургії сценічного мистецтва (режисерського, акторського, декораційного), вказуючи
на основні політичні та історичні процеси розвитку театру, що спричинили сучасний його стан.
Корнієнко Н. займається проблемами пошуку театру в художній зоні, прихованими взаємина-
ми суспільства й мистецтва, Клековкін О. (доктор мистецтвознавства) розкриває сучасний стан
українського театру, використання сучасних сюжетів, театрального синтезу тощо [3; 4]. Але це не
повний перелік тих діячів, яким не байдуже наше театральне мистецтво.
145
Український театр початку ХХІ сторіччя зосередив свою увагу на поверненні в традицію
найпотужніших символів своєї культури, що протягом останніх століть стали дефіцитними: На-
ція, Милосердя, проблеми Життя і Смерті, Людина як частина Всесвіту [2, 24].
На сучасному етапі розвитку театри України переживають нелегкі часи. Перед ними по-
стають безліч проблем, починаючи від матеріального забезпечення та закінчуючи професійними
кадрами й постановками п’єс. Отже, основними з них для традиційного українського театру є:
1. Матеріальне становище.
2. Кадрове забезпечення.
3. Відвідування вистав.
4. Стрімкий розвиток театрального синтезу.
Актуальною проблемою сьогодення є те, що державна влада не звертає увагу на розвиток
української культури, зокрема українського театру. Багато чого ми справді давно не бачимо, зокре-
ма українських театральних вистав на закордонних гастролях. Сучасний стан розвитку культури
в Україні є незадовільним. Цей період складається з окремих різних циклів «культурного вижи-
вання», основною характеристикою яких є фінансування культури за залишковим принципом і
постійне невиконання запланованих видатків на державному рівні. А влада стосовно культури
«… должна, прежде всего, не мешать. Второе — доверять профессионалам. И третье — определить-
ся в приоритетах: какая культура ей сейчас нужна сегодня? Попса — или, все же, духовная культу-
ра, которая лечит общество и потихоньку воспитывает подрастающее поколение…. Но главенству-
ющим должен оставаться принцип «не навреди»…» [6, 1].
Звичайно, це є проблема всіх театрів України, але хотілося б наголосити на становищі теа-
трів у регіонах країни. Заслужений діяч мистецтв, головний режисер, директор Кіровоградсько-
го драматичного театру Михайло Ілляшенко проблему матеріального характеру ставить на перше
місце. «Творчі люди перебувають на межі виживання…» [7, 1]. Акторам та режисерам тепер зали-
шається вибір, і якщо людина не пішла, залишилася, вона не може, виходячи на сцену, думати про
свою зарплату.., але наша держава ставить театрала в такі рамки. Приміщення Кіровоград ського
музично-драматичного театру, колиска українського професійного театру, приміщення, де грали
корифеї, знаходиться в аварійну стані — це безглуздо, боляче й несправедливо… Ніякого фінансу-
вання немає. І в гримерках, і в залі холодно, якоюсь мірою це відлякує й глядача. Чомусь у нашому
місті відсутні такі явища як меценатство, спонсорство, які б відразу ж могли позначитись позитивно
не тільки на театрі, а й на всій культурі. «Коли цього не роблять, значить комусь це потрібно» [7, 1].
Тобто в нашій владі (яка майже не відвідує театр) мало патріотів, людей, які дбають про духовність
нації. Крім того, Кіровоградський драматичний театр мало бере участі у театральних фестивалях,
тому що це вимагає додаткових затрат. Крім грошей треба мати й відповідного рівня вистави, такі,
які можна було б показати і в Парижі, і у Відні, і в Москві. До такого рівня треба прагнути… До такого
рівня прагне не лише театр м. Кіровограда, але й театри інших міст та містечок України…
Після того, як Україна стала незалежною державою, діячі театрального мистецтва начебто
«звільнились від кайданів». Але трапилося не так, театральне мистецтво ніби завмерло. Репертуар
театрів майже не змінюється, особливо в регіональних театрах. Кожного театрального сезону глядач
спостерігає одні й ті ж вистави та постановки. А підґрунтям всього цього є недостатня професійна
підготовка кадрів та брак коштів. Якісь певні спроби, звичайно, були, але вони не осмислювали но-
вих поглядів на життя. Молодь, і найчастіше талановита, якій бракує професійності та масштабного
мислення, переважно грає з формою і багато придумує, але мало продумує. «Тому озлоблена злиден-
ним існуванням театральна громадськість не бажає бачити молодих авторів, бо не хоче переванта-
жувати себе зіткненням з сюжетами та проблемами, які остогидли в повсякденному житті» [8, 1].
Режисери, які мають досвід, теж намагаються вижити. «Вони легко піддаються «соцзамов-
ленню»: звеселити, одурманити, відволікати від важких проблем і прикрих явищ, себто догоджати
хлібодавцям…» [8, 1]. І для того, щоб вижити, і перші, і другі напускають на сцену туману, а коли
необхідно, то роздягають актрис, гадаючи, що все це поверне людей у театральні зали.
Проте молодь не байдужа до театрального мистецтва і також може виступити в ролі авторів
сучасних п’єс. Саме тому в «Гільдії драматургів України» в 2004 році виник задум провести Всеу-
країнський конкурс молодих «Віримо» серед учнівської та студентської молоді на кращий драма-
тичний твір. Організатори були здивовані, що сучасна молодь захоплюється творенням п’єс для
театру [8, 1]. Проте український театр не працює з молодими авторами.
146
Крім того, з глядачами існує дуже велика проблема.
Передусім нам слід відповісти на питання: «Навіщо ми ходимо в театр?». Це питання ставив
ще відомий критик Віссаріон Бєлінський. І відповідав: «Тому що він освіжає нашу душу… могут-
німи і різноманітними враженнями.., відкриває нам новий, перетворений і прекрасний світ при-
страстей і життя!». Для того, щоб правильно відповісти на це питання, було проведено опитування
жителів м. Кіровограда. Опитано було 60 чоловік. Результати були приголомшливими: 70 % опи-
таних відповіли, що відвідують театр за власним бажанням, але за браком часу або грошей були в
театрі приблизно 3–4 роки тому; 10 % — відвідують театр примусово (в основному це школярі та
студенти); 20 % відповіли, що взагалі не відвідують театр, тому що їм не подобається репертуар та
гра акторів… То кому тоді відвідувати театр, і хто ж таки ходить на вистави?
Гострою проблемою не тільки сучасного драматичного театру, але й суспільства в цілому
є духовний розвиток особистості, виховання якої аж ніяк не найкраще. Сучасна молодь віддає
перевагу комп’ютерним технологіям, а не живому дійству театру. Тепер школярі та студенти від-
відують театр примусово, а не за власним бажанням. Навіть коли вони й потрапляють на виставу,
то поведінка їх бажає бути кращою. Деякі з них навіть не знають постановок п’єс світового рівня
(драми Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки). Чи є це проблемою? Чи є це помилка ви-
ховання батьків, школи чи суспільства в цілому? Це питання залишається відкритим…
Але прем’єра в театрі — це завжди подія для його шанувальників. Атмосфера в цей вечір
особливо святкова. І скільки б не говорили про те, що кіно і телебачення забирають глядача з
театральних залів, суперництво це перебільшене: адже живого спілкування з актором, радості ко-
лективного сприйняття, коли зал дихає одним диханням, ніщо не замінить.
Найголовнішою внутрішньою проблемою театру є театральний синтез, який стрімко розви-
вається і утверджується в театрах, витісняючи традиції корифеїв. Кожному періоду в історії куль-
тури властиві тенденції, спільні для всіх або для переважної більшості видів художньої творчості.
«Вже понад століття однією з таких провідних тенденцій є потяг до посилення виражальних мож-
ливостей окремих мистецтв шляхом їх взаємовпливу, зближення і, нарешті, синтезу» [9, 7].
Синтез має свої особливості в театральному мистецтві, який за своєю природою і є синте-
тичним: сукупність драматургії, акторської майстерності, режисури, музики, танцю тощо. Проте,
як зазначає Ю. Величко, характер цього синтезу може бути різним, бо залежить від низки чинни-
ків: виду театрального мистецтва (драматичний театр, опера, театр масок, ляльковий театр тощо),
особливостей національних театральних культур, змін домінуючих естетичних засад [9, 7]. Жанри
не живуть окремо, незалежно один від одного, а складають певну систему, яка з часом змінюється
і приживається. Тому потрібно розглядати всі жанри театрального мистецтва як складові єдино-
го творчого театрального процесу. Застосування різних виражальних засобів залежить від зміс-
ту вистави (виступають вони основними або допоміжними). Наприклад, музика в драматичному
театрі нерідко є у виставі лише побутовим або навіть службовим елементом і тільки в небагатьох
випадках посідає місце основного виражального засобу, переростаючи вузькі рамки «музичного
оформлення». У багатьох сучасних прем’єрах музика відіграє одну з головних ролей. Але ця музи-
ка переважно циганського чи ресторанного характеру.
Синтез жанрів у театрі відбувається нерівномірно. Проаналізувавши певні явища та про-
цеси минулої й нинішньої театральної практики, можна зробити висновок, що одним із перспек-
тивних напрямків подальшого розвитку театру може стати розширення художніх можливостей за
рахунок використання виражальних засобів іншого жанру, взятих в їх найдосконалішій, яскравій
формі. При цьому взаємовплив, взаємозбагачення (а в ідеалі синтез) театральних жанрів можливі
і не лише між театром драматичним і музичним [9, 7].
На сучасному етапі відбувається процес взаємодії жанрів, як і взагалі народження після
синтезу нових форм у театральному мистецтві. Підвалини українського класичного театру закла-
далися драматургією І. Котляревського, де музика використовувалася не тільки для оздоблення
п’єси, а й для розкриття характерів її героїв. Саме тому згодом вистави за п’єсою «Наталка Пол-
тавка» могли природно переростати з музично-драматичних в оперні музичні номери. Але іноді,
всупереч традиціям, у вистави вводилася надмірна кількість вокальних, хорових, танцювальних
номерів, безпосередньо з дією не пов’язаних. Наприклад, на сцені Національного театру іме-
ні Івана Франка вистава «Наталка Полтавка» (режисер — О. Ануров, художник-постановник —
А. Александрович-Дочевський, музичний керівник вистави — О. Скрипка, балетмейстер — І. За-
147
даянная та художник по костюмах — Л. Нагорна) була спробою зблизити традиційну класику та
«світ поза ним» [10, 3], тобто світ, який опинився в широких обіймах постмодернізму. Тут ми мо-
жемо побачити один із яскравих прикладів синтезу жанрів «удавання і переживання, серйозності
та іронії, гопака та вогняного танго, адаптування майже до естрадного рівня знаменитих пісень,
які колись унеможливлювались без наявності оперного голосу у героїні» [10, 3].
Розглядаючи проблеми синтезу, не можна не згадати такий музично-сценічний жанр з най-
більшою глибиною синтезу виражальних засобів, як мюзикл. Саме цей жанр заполонив усі театри
країни та телебачення сьогодні.
Одже, тепер в українському мистецтві відбуваються на перший погляд протилежні, а на-
справді — діалектично єдині процеси. З одного боку, триває удосконалення виражальних засобів
у кожному з видів театрального мистецтва. З другого боку, не припиняється і навіть посилюється
процес їх взаємовпливу.
Крім того, яскраві приклади театрального синтезу жанрів можна побачити на різноманітних
фестивалях, які не є випадковим набором вистав, а переплетінням сюжетів, у якому можна по-
бачити «ледве не епічне віддзеркалювання життя, його знаків, цілей, обставин та ідеалів» [11, 5].
Саме на цих фестивалях можна простежити межу між «справжнім театром» і «капусником», між
театром професійним і аматорським, та різними видами театрів.
Ми бачимо, що традиційний театр існував. Мало де збереглися ті першопочаткові традиції,
закладені ще корифеями українського театру. Клековкін О. зазначав: «в контексті історії театраль-
ності театр в його найзвичнішій формі — як культурна установа, що обслуговує населення в межах
стандартизованого приміщення італійського зразка — це лише коротесенький епізод, що стрімко
йде до завершення…» [4, 17].
Проте театр залишається невід’ємною складовою національної культури. Кожного разу
режисер намагається виносити на сцену моральні, світоглядні проблеми, прагне наповнити теа-
тральне дійство глибоким смислом. Гострі, больові точки суспільних процесів — це предмет до-
слідження театру, тим, врешті, й збуджується інтерес народу до нашого мистецтва.
1. Чернецький С. Театр //Історія української культури /за загал. ред. І. Крип’якевича, 4-те видання, стерео-
тип. — К., 2002.
2. Красильникова О. Історія українського театру ХХ сторіччя: Монографія. — К., 1999.
3. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. — К., 2000.
4. Клековкін О. Містерія у генезі театральних форм і сценічних жанрів. — К., 2000.
5. http://president.gov.ua
6. http://tribuna.com.ua
7. http://www.vechirka.com.ua/culture/art
8. Сердюк В. Контактери прийдешнього //http://www.proza.com.ua
9. Величко Ю. Театральний синтез //Український театр. — 2003. — № 4. — С. 7.
10. Теодозія З. Історія непокірної між музеєм і часом // Український театр. — 2006. — № 1. — С. 2–4.
11. Клековкін О. Лицедії у дзеркалі сцени //Український театр. — 2006. — № 1. — С. 5–9.
Олена Зінич
(Київ)
плАСТИчНИй ТЕАТР яК ХУДОжНІй фЕНОМЕН В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРА-
ТИВНИХ ТЕНДЕНЦІй У СУчАСНОМУ ХОРЕОГРАфІчНОМУ МИСТЕЦТВІ
ХХ століття справедливо називають епохою синтезу, що було зумовлено динамізацією
інте гративних процесів у театрі, музиці, кіно з їхньою інтенцією до зближення і взаємопроник-
нення. З названими процесами кореспондується і посилення ролі пластичності в різних видах
мистецтва. Насамперед йдеться про проникнення зображально-пластичного начала в «незобра-
жальне» мистецтво — музику, про інтегративний вплив на неї позамузичної сфери, зокрема теа-
тру, видовищно-ігрових форм, кінематографа, через що вона (музика) намагається вийти за свої
|