Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.

Стаття присвячена розгляду питання про становлення органів міського самоврядування в місті Одеса на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Розглядається досі маловідомий факт надання Одесі магдебурзького права за зразком прибалтійських міст Рига та Ревель, а також діяльність міського магістрату на основі цього прав...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Тиганій, К.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168525
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. / К. Тиганій // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 33-37. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168525
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1685252020-05-05T01:26:09Z Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Тиганій, К. Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Стаття присвячена розгляду питання про становлення органів міського самоврядування в місті Одеса на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Розглядається досі маловідомий факт надання Одесі магдебурзького права за зразком прибалтійських міст Рига та Ревель, а також діяльність міського магістрату на основі цього права з 1797 до 1801 рр. В статье рассматривается вопрос о становлении органов городского самоуправления в Одессе на рубеже ХVІІІ – ХІХ ст. Рассматривается малоизученный факт предоставления Одессе магдебургского права наподобие городов Риги и Ревеля, а также деятельность Городского Магистрата на основании этого права с 1797 по 1801 гг. The article is devoted to consideration of the establishment of municipal government in the city of Odessa at the turn of XVIII – XIX centuries the article In the article is still a little-known fact of rendering Odessa Magdeburg law on the model of the Baltic cities of Riga and revel, and activities of the City Magistrate on the basis of this law from 1797 to 1801. 2015 Article Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. / К. Тиганій // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 33-37. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168525 34 (477.74-25) «17/18» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
spellingShingle	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Тиганій, К. Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Краєзнавство
description	Стаття присвячена розгляду питання про становлення органів міського самоврядування в місті Одеса на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Розглядається досі маловідомий факт надання Одесі магдебурзького права за зразком прибалтійських міст Рига та Ревель, а також діяльність міського магістрату на основі цього права з 1797 до 1801 рр.
format	Article
author	Тиганій, К.
author_facet	Тиганій, К.
author_sort	Тиганій, К.
title	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.
title_short	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.
title_full	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.
title_fullStr	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.
title_sort	європейські традиції міського самоврядування одеси на зламі хvііі–хіх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168525
citation_txt	Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. / К. Тиганій // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 33-37. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT tiganíjk êvropejsʹkítradicíímísʹkogosamovrâduvannâodesinazlamíhvíííhíhst
first_indexed	2025-07-15T03:17:21Z
last_indexed	2025-07-15T03:17:21Z
_version_	1837681283118923776
fulltext	32 Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста 33 УДК 34 (477.74-25) «17/18» Костянтин Тиганій (м. Одеса) ЄВРОПЕЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ОДЕСИ НА ЗЛАМІ ХVІІІ–ХІХ СТ.СТ. Стаття присвячена розгляду питання про становлення органів міського самоврядування в місті Одеса на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. Розглядається досі маловідомий факт надання Одесі магдебурзького права за зразком прибалтійських міст Рига та Ревель, а також діяльність міського магістрату на основі цього права з 1797 до 1801 рр. Ключові слова: Одеса, магдебурзьке право, міське самоврядування, Іноземний Магістрат. Процес становлення поселення від прийняття рішення про закладання міського осередку і до йо - го звичайного функціонування з міським ста ту сом в історико-правовій науці отримав назву ло ка цій - ного або просто локації, складовими якої були: 1) правова локація; 2) просторова локація; 3) по - чатки міського управління та самовряду ван ня. У сучасній українській історико-правовій літературі питання локації міст розглядалося такими дослідниками як Т.Д. Гошко, А.Є. Заяць лише в контексті поширення норм магдебур - зького права на території Західної, Центральної України протягом ХІV–ХVІІ ст. [1]. До ліво - береж них та південноукраїнських міст України, що виникли в ХVІІІ ст. поняття локації, як правило не застосовувалося. Метою статті є дослідження процесу локації міста Одеса та визначення поширення дії норм магдебурзького права, діючих в містах Рига та Ревель, на Одесу наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. Означене питання досі не було предметом спеціального дослідження. Для більш повного та ґрунтовного розгляду процесу формування орга - нів місцевого самоврядування в Одесі в період з кінця XVІІІ до середини ХІХ ст. необхідно охарактеризувати зародження, становлення, організацію та діяльність цих органів, визнача - ючи відмінності та особливості серед інших міст Російської імперії. В останній чверті XVІІІ ст. територія Російської імперії значно розширилась. За першим поділом Польщі (1772 р.), до Російської імперії відійшли білоруські землі, в 1774 р. за Кючук-Кайнарджийським мирним договором – частина узбережжя Азовського та Чорного морів, 1783 р. – Кримський півострів. У 1791 р. за Ясським мирним договором Російсь - кій імперії дісталася частина чорноморського узбережжя від Південного Бугу до Дністра [2]. За дру гим (1793 р.) та третім (1795 р.) поділами Польщі до Російської імперії відійшла значна час - тина Правобережної України та Західна Волинь. З метою закріплення своєї влади на нових те- риторіях будувалися нові міста або отримували подальший розвиток вже існуючі, які повинні були стати політичними, економічними, адмініс- тративними, культурними центрами. На Півдні України виникають міста Херсон (1778 р.), Севастополь (1783 р.), Миколаїв (1789 р.), Гри- гориополь (1792 р.). Як відомо, на місці розташування турецького (а до того українського Кочубієва, перша згадка про яке була ще 1415 р.) містечка – Хаджибей (Гаджибей), навколо якого, протягом 1791–1793 рр., розташовувались російські війська. В гавані Хад- жибею планувалось розташувати грецьку серед- земноморську гребну флотилію, яка під час війни входила до складу Російського флоту, а замість знищеної турецької фортеці побудувати росій- ську на 5 тис. військових [3]. В березні 1792 р. було дозволено грекам та іншим одновірцям, які служили в російському флоті і в арміях, посели- тися поблизу Хаджибею та вздовж Бугу [4]. На початку 1794 р. вирішувалось питання, де необхідно розмістити головний порт на приєдна- них землях – в Очакові, чи в Хаджибеї. Прихиль- никами останнього виступили віце-адмірал Хосе де Рібас та військовий інженер, підполковник Франц де Волан, який в січні – березні 1794 р. роз- робив перспективну схему розбудови Хаджибею. За цим проектом планувалось розбудувати на плато місто, поруч з військовою фортецею, а вздовж узбережжя – три церкви, мечеть, портові споруди, побудувати карантин, чисельні мага- зини, митницю. Місто повинно було складатися з Грецького та Військового форштадтів, які роз- ташовувались під кутом 45° один до одного. 1/2 ’2015Костянтин Тиганій К Р А Є З Н А В С Т В О 34 Цей проект розбудови міста та порту, при під- тримці графа П. Зубова, 27 травня 1794 р. за- твердила російська імператриця Катерина ІІ [5]. Її указ проголошував: «Желая распространить торговлю Российскую на Черном море и уважая выгодное положение Гаджибея и сопряженные с оным многие пользы, признали Мы нужным устроить тамо военную гавань вкупо с приста- нью для купеческих судов. …работы же произ- водить под надзиранием Генерала Графа Суво- рова-Рыминского, коему припоручены от Нас все строения укреплений и военных в той стране заведений, придав ему в пособие Инженерного Подполковника Де-Волана, коего план города и пристани Гаджибеев утвердив, повелеваем при- ступить, не теряя времени… По таковом распо- ложении, повелеваем открыть свободный вход в Гаджибейскую гавань купеческим судам как На - ших подданых так и чужестранных держав» [6]. 22 серпня 1794 р. було закладено перші ка- мені фундаменту порту. Паралельно з розбудо- вою порту почалось будівництво житлових та господарських споруд за планом Ф.П. де Во- лана. В адміністративному відношенні Хаджи- бей підпорядковувався катеринославському, вознесенському та таврійському генерал-губер- натору, графу П. Зубову, а безпосередньо містом керував віце-адмірал Хосе де Рібас [7]. В са- мому місті розпочалося формування місцевих органів влади. В 1795 р. місто Хаджибей було перейменовано у Одесу та 14 листопада 1795 р. указом Катерини ІІ, на ім’я графа П. Зубова, було засновано в місті Одесі міський магістрат за зразком Григоріополь- ського магістрату [8]. Як зауважує один із оде- ських істориків В. Надлер, головним мотивом створення саме такої установи – необхідність мати в місті установу, яка буде займатися спра- вами місцевих поселенців, що не знаходилися на військові службі [9]. Місто Григоріополь було за- сноване в 1792 р. вірменськими переселенцями з Кавказу на річці Дністер. Вже в 1796 р. в Григо- ріополі була утворена купецька компанія, яка складалася з 95 чоловік. На 1799 р. в місті нара- ховувалося 3435 мешканців, в 1887 р. – 6165. Створена вірменська колонія була значним торгі- вельним та промисловим центром. Створюючи в Одесі органи міського самовря- дування, за прикладом Григоріополя, планува- лося перетворити Одесу на важливий торговель- ний центр Північного Причорномор’я. 14 січня 1796 р. в Одесі, відбулися перші місь - кі вибори. Біля 150 городян Одеси, які мали виборче право, були приведені до присяги у при- сутності виконуючого обов’язки одеського градо- начальника секунд-майора Петра Небельсіна, голови другого департаменту Вознесенського ма- гістрату надвірного радника Федіра Єфремова та першого одеського протоієрея Євдокима Сер- гєєва [10]. Виборці висунули на різні міські по- сади 20 кандидатів. Після голосування членами магістрату були обрані: бургомістри – Іван Тимо- шенків та Федір Флоганті; ратмани – Федір Со- колов, Яків Попов, Христодул Марабуті та Лео- нарді Бердон; словесні судді – Іван Семенів та Маіорка Ельмович; староста – Іван Недоростов. 15 січня було обрано першого міського голову, купця ІІ-ої гільдії Андрія Фатісовича Железцова (1796–1797 рр.). Решта з не обраних залишилася кандидатами на посади. Всі, обрані міським населенням, посадові особи до магістрату були затверджені на своїх посадах Вознесенським на- місницьким правлінням. Після проведення вибо- рів склалася така структура одеського магістрату: Сирітський та Словесні суди, міський голова, бурмістри, ратмани, та міський староста [11]. Після смерті 6 листопада 1796 р. Катерини ІІ (на престолі опинився Павло І) пішов у від- ставку граф П. Зубов, а потім і Хосе де Рібас. На місце керівника міста було призначено секунд- майора Григорія Кир’якова [12]. З самого початку існування міста до Одеси по- чали з’їжджатися багато іноземців, які займалися переважно ремеслами або торгівлею. Проведений наприкінці 1795 р. перепис населення зафіксував в Одесі 2349 мешканців за виключенням дворян, чиновників та військових. Серед них: біглих селян, що записалися як міщани – 566, казенних селян – 500, міщан-переселенців – 613, євреїв – 240, греків – 224, купців – 146, болгар – 60 [13]. Повільний розвиток розбудови міста та без- владдя, яке панувало протягом перших трьох років існування міста, відсутність налагодженої торгівлі підштовхнули іноземних купців зверну- тися до Павла І з проханням про заснування для них власного магістрату «за зразком Ніжин- ського» [14]. Новоросійський генерал-губерна- тор, генерал-лейтенант М.М. Бердяєв (1796 – 1797 рр.) виступив проти цього, вважаючи, що наявність в одному місті двох магістратів (один для російського населення, а другий для інозем- ців) буде лише заважати управлінню містом [15]. Європейські традиції місь кого самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. 35 Але, незважаючи на його думку, 20 травня 1797 р. [16] був затверджений Іноземний магістрат для завідування всім міським управлінням та судо- вою частиною. Цей магістрат був створений не за зразком Ніжинського, а за зразком та на пра- вах іноземних магістратів міст Риги та Ревеля і отримав назву – Одеська міська магістратська колегія, або Іноземний магістрат [17]. У першій чверті XVII ст. польський король Си- гізмунд ІІІ, захопивши територію Чернігівщини, почав укріплювати основні її міста. 26 березня 1625 р. він надав Ніжину Магдебурзьке право, земельні володіння та герб. На початку ХVІІІ ст. (за переписом 1711 р.) в ньому проживало 232 родини іноземців, які займалися торгівлею або ре- меслами. Важливу роль у торговельному житті Ні- жина відіграли греки. В 1746 р. їх нараховувалося близько 1800 чол., що складало 7% всього насе- лення Ніжина. У 1696 р. було засноване в Ніжині Грецьке братство, яке у першій половині XVIII ст. було реорганізовано у грецьку купецьку громаду. Надані польським королем, українськими гетьма- нами, російськими царями привілеї та свободи щодо Магдебурзького права були збережені під час введення Катериною ІІ в 1785 р. Жалуваної грамоти містам. Найбільш суттєвою зміною стало перейменування суду грецького братства в Ніжин- ський грецький магістрат і підпорядкування його чернігівському губернському магістрату. Після приєднання, внаслідок російсько-ту- рецьких війн, до російської території земель Північного Причорномор’я заможні греки почи- нають переселятися до новостворених міст – Григоріополя та Одеси. В 1857 р. у Ніжині зали- шалося близько 200 греків. Під час введення мі- ського положення 1870 р. грецький магістрат було закрито, а разом з ним припинили свої дії норми німецького права [18]. Рига отримала магдебурзьке право у вигляді торгових прав міста Вісбі в 1211 р. від єпископа Альберта (під назвою «jus Gothorum»). В 1238 р. на прохання городян, Ризі було надано право са- мостійно переглядати надані закони та вносити до них зміни. Рига отримала автономію, якою користувалася взявши між 1279 та 1285 р. право Гамбургу. Гамбурзьке право протягом ХIV – XV ст. було перероблене під впливом ризько-ревель- ського та ризько-гапсальського права. Під час Північної війни, 4 липня 1710 р. Рига увійшла до складу Російської імперії. Однією з умов входження було збереження в місті існуючої правової системи. Збереження прав та привілеїв у міському самоврядуванні підтверджувалася всіма російськими імператорами. Місту Ревелю в 1248 р. королем Данії Єриком ІV (1216–1250) було надано право користуватися любекським правом у світських та духовних справах. За при- йнятою на той час традицією любекський магіс- трат стає найвищою апеляційною інстанцією для Ревельського магістрату. В Ревелі діяло люб- екське право не тільки у тому вигляді, яким воно було надано на момент рецепції, а із усіма до- повненнями та змінами внесеними пізніше. Під Любекським правом в грамотах датських коро- лів зазначалися не тільки права та свободи горо- дян міста Любека з міського самоврядування, а також цивільні та кримінальні закони. Напри- кінці ХVІ ст. Ревель отримав нове видання Люб- екського міського права, із тими змінами та до- повненнями, які відбулися з моменту рецепції. У систематизованому вигляді Любекське міське право, діяло в Ревелі до 1864 р., коли було ска- соване російською владою. Окрім любекського міського права, Ревель під час шведського пану- вання провів рецепцію любекського вексельного статуту 1662 р. та ганзейського морського ста- туту 1614 р. [19]. Таким чином в містах Ніжин, Рига, Ревель відбулася рецепція (позичання або відтворення будь-якої національної правової системи або окремих її інститутів) іноземного права через законодавчий акт. Українські міста отримували магдебурзьке право від польських королів, яке підтверджувалося, російськими ца- рями та користувалися ним до середини ХІХ ст. Українська дослідниця Т.Д. Гошко називає такий процес рецепції на нові міста або переве- дення вже існуючого міста на німецьке (магде- бургське) право локацією. Локаційний процес, на її думку, складався з трьох основних частин: правової локації; просторової локації; утвер- дження міського управління та самоврядування. Правова локація, як правило відбувається через надання місту привілеїв: монархом, власником міста, окремим особам на війтівство, уточнюю- чих привілеїв на взаємини міщан з іншими ка- тегоріями міських жителів (представниками державного та місцевого управління, церквою), грамоти які розширювали спектр привілеїв міщан, підтвердження вже існуючих прав на магдебургію [20]. Укази Павла І від 20 травня 1797 р. про ство- рення в Одесі Іноземного магістрату за зразком 1/2 ’2015Костянтин Тиганій К Р А Є З Н А В С Т В О 36 та на правах іноземних магістратів міст Риги та Ревеля та указ від 26 січня 1798 р. про скасу- вання Особливого для російських купців магіс- трату (Російський магістрат), про права Оде- ського магістрату від 21 травня 1799 р. можна назвати локаційними актами монарха, що поши- рили дію норм магдебурзького права пошире- ного в Ризі та Ревелі на Одесу [21]. Іноземний магістрат в Одесі, який діяв на ос- нові магдебурзького права за зразком Риги та Ре- веля, розпочав свою діяльність 23 вересня 1797 р. в будинку колезького асесора Дофіна. Він скла- дався з 7 департаментів: 1) Міський сирітський суд; 2) Міський нижній суд; 3) Комерційний мі- ський суд; 4) Становий суд; 5) Комісія російської торгівлі; 6) Загальне міське врядування та міська канцелярія; 7) Казначейство [22]. Підпорядкову- вався він, відповідно до підпорядкування Риги та Ревеля, Юстиц-колегії Ліфляндських, Ест - лянд ських та Фінляндських справ. На 1797 р. існування в місті з населенням 3984 чол. двох майже однакових органів мі- ського управління (Іноземний та Російський магістрат) було дуже незручним. Між ними по- стійно виникали непорозуміння. Іноземний ма- гістрат, в решті решт подав прохання до Сенату про ліквідацію Російського магістрату, яке було задоволено 26 січня 1798 р. 13 лютого 1798 р. Російський магістрат було розпущено [23]. Ця ж доля спіткала, через деякий час і Іноземний магістрат – 9 квітня 1801 р. він передав свої по- вноваження щойно створеному Одеському магістрату, вибори до якого відбулися 16 травня 1801 р. [24]. За роки свого існування, на основі дій норм магдебурзького права, Іноземний ма- гістрат намагався закріпити права даровані іно- земцям, скасувати винний відкуп в Одесі, отри- мати дозвіл на створення Позикового банку, створення зони вільної торгівлі, надання окре- мого приміщення для розташування у ньому Магістрату та поліції, продовжено пільги на- дані місту ще на 14 років. Також під час існу- вання Іноземного Магістрату було взято під контроль та завершено будівництво гавані оде- ського морського порту. В 1866 р. в Одесі, як і в інших містах, Міські магістрати були розпу- щені [25]. Поширення норм магдебурзького права іс- нуючих в містах Рига та Ревель з 1797–1801 рр. на місто Одесу відбулося через надання лока- ційного привілею російським монархом Па- влом І. Закріплення магдебурзького права в Одесі не відбулося через скасування привілею Олександром І та поширення на місто Одеси загальноросійського законодавства про міське самоврядування. Існування в місті особливого органу самоврядування для іноземців сприяло будівництву порту, міста та активізації торгівлі на Півдні підросійської України. Встановлений режим сприяння торгівлі, в тому числі і інозем- цями підштовхнув уряд до надання в 1817 р. місту особливого торгівельного статусу – порто-франко (1817–1857 рр.). Можна ствер- джувати, що традиції європейського самовря- дування закладені на зламі ХVІІІ–ХІХ ст., підштовхнули одеську громаду на розробку та впровадження окремого Міського Положення для Одеси 1863 року. Джерела та література 1. Гошко Т.Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (ХVІ – початок ХVІІ ст. – Львів: Афіша, 2002. – С. 104 – 137; Заяць А.Є. До історії правової локації волинських міст ХVІ – першої по- ловини ХVІІ ст.: Локаційні привілеї у Литовській і Волинській (Руській) метриках // Архіви України. – Київ. – 2001. – № 4–5. – С. 83–98; Заєць А.Є. Урба- нізаційний процес на Волині в ХНІ – першій поло- вині ХVІІ ст. – Львів, 2003. – С. 91–163. 2. Трактат вечного мира и дружбы, заключенный между Империею Всероссийской и Оттоманскою Портою в Яссах через назначенных к тому с обоих сторон Полномочных и подтвержденный взаим- ными Ратификациями, размененными между взаим- ными Полномочными в Яссах в 29 день января. // ПСЗРИ. – СПб., 1830, Собр. І. – Т. ХХІІІ. Указ № 17008, від 29 грудня. – С. 287–292. 3. Гончарук Т. Г. История Хаджибея (Одессы). 1415 – 1785 гг. – Одесса, 1997. – С. 55. 4. Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730 – 1823. В – Одесса., 1836 – 1838. – Ч. 2. – С. 213. 5. Именной, данный Екатеринославскому и Тав- рическому генерал-губернатору графу Зубову: об от- крытии свободного входа купеческим судам в Гаджи- бейскую гавань.// ПСЗРИ. – СПб., 1830, Собр. І. – Т. ХХІІІ. № 17208, від 94 р. – С. 514. 6. Там само. 7. Коханский В. Одесса за 100 лет. – Одесса, 1894. – С. 76. 8. Именной, данный Екатеринославскому, Возне- сенскому и Таврическому генерал-губернатору графу Зубову: о устроении магистрата в городе Одессе; Європейські традиції місь кого самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст. 37 и о назначении в оном производства жалования по штату Григориопольского Маги страта // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІІІ. Указ № 17406, від 96 р. – С. 813 – 815. 9. Надлер В.К. Одесса в первые эпохи ее суще- ствования. Очерки. – Одесса: Изд-во «Optimum», 2007. – С. 56. 10. Смолянинов К. Первые городские выборы в г. Одессе // Одесский вестник. – 51. – № 11. – С. 46. 11. Одесса 1794 – 1894 гг. Издание городского общественного управления к столетию города. – Одесса: Тип. А. Шульц, 1895. – С. 69. 12. Коханский В. Вказ. праця. – С. 76. 13. Надлер В.К. Вказ. праця. – С. 58. 14. Надлер В.К. Вказ. праця. – С. 64 – 68; Одесса 1794–1894 гг. – С. 19. 15. Одесса 1794 – 1894 гг. – С. 69. 16. Именной, данный Екатеринославскому губер- натору Бердяеву: об учреждении в городе Одессе Ма- гистрата и об уничтожении Греческого Дивизиона // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХІV. Указ № 17967, від 97 р. – С. 336 – 339. 17. Высочайше утвержденный доклад Сената: О упразднении в городе Одессе особого для российс- ких купцов Магистрата // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І. – Т. ХХV. – Указ № 18346, від 98 р. – С. 49 – 50. 18. Офіційний сторінка міста Ніжин. Історія міста Ніжина // Всесвітня мережа Інтернет: http://nizhyn. osp-ua.info/index.php?ch=1&fl=his 19. Тесля А.А. Источники гражданского права Российской империи XIX – начала XX веков. Моног- рафия. Хабаровск. Издательство ДВГУПС, 2005. – 160 с. // http://www.hrono.info/avtory/teslya.html. 20. Гошко Т.Д. Вказ. праця. – С. 104 – 105. 21. Именной, данный Екатеринославскому губер- натору Бердяеву: об учреждении в городе Одессе Ма- гистрата и об уничтожении Греческого Дивизиона // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХХІV. Указ № 17967, від 97 р. – С. 336 – 339; Высочайше утвер- жденный доклад Сената: О упразднении в городе Одессе особого для российских купцов Магистрата // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХХV. – Указ № 18346, від 98 р. – С. 49 – 50. 22. Одесса 1794 – 1894 гг. – С. 69; Смолянинов К. История Одессы. – Одесса: Гор. Тип., 1853. – С. 96. 23. Одесса 1794 – 1894 гг. – С. 69; Высочайше ут- вержденный доклад Сената: О упразднении в городе Одессе особого для российских купцов Магистрата. – С. 50. 24. Именной, данный Сенату: о производстве и решении дел в Одесском Магистрате на основании общих узаконений // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХХVІ. Указ № 19828, від 01 р. – С. 609; Смолянинов К. Вказ. праця. – С. 117. 25. Высочайше утвержденные Правила об упраз- днении Магистратов и Судебных Ратуш // ПСЗРИ.– СПб., 1868. – Собр. ІІ., – Т. ХLІ, отд. І. – Указ № 43183, від 66 р. – С. 343 – 346; Смолянинов К. Вказ. праця. – С. 102. Константин Тиганий Европейские традиции городского самоуправления Одессы на рубеже ХVІІІ–ХІХ ст. В статье рассматривается вопрос о становлении органов городского самоуправления в Одессе на ру- беже ХVІІІ – ХІХ ст. Рассматривается малоизученный факт предоставления Одессе магдебургского права наподобие городов Риги и Ревеля, а также деятельность Городского Магистрата на основании этого права с 1797 по 1801 гг. Ключевые слова: Одесса, магдебургское право, городское самоуправление, Иностранный Магистрат. Constantine Tihany The European tradition of municipal government of the city at the turn of XVIII–XIX centuries The article is devoted to consideration of the establishment of municipal government in the city of Odessa at the turn of XVIII – XIX centuries the article In the article is still a little-known fact of rendering Odessa Magdeburg law on the model of the Baltic cities of Riga and revel, and activities of the City Magistrate on the basis of this law from 1797 to 1801. Key words: Odessa, Magdeburg law, city governments, Foreign Magistrate.

Європейські традиції міського самоврядування Одеси на зламі ХVІІІ–ХІХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge