Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

У статті на основі матеріалів Державного архіву Одеської області та іноземної преси розглядається діяльність дипломатичного представництва італійських держав протягом кінця XVIII – початку XX ст. в Одесі. Визначені основні напрямки діяльності італійських консулів....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Феденко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168527
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. / О. Феденко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 47-51. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168527
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1685272020-05-05T01:26:13Z Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. Феденко, О. Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста У статті на основі матеріалів Державного архіву Одеської області та іноземної преси розглядається діяльність дипломатичного представництва італійських держав протягом кінця XVIII – початку XX ст. в Одесі. Визначені основні напрямки діяльності італійських консулів. В статье на основе материалов Государственного архива Одесской области и иностранной прессы рассматривается дипломатическое представительство итальянских государств в Одессе в конце XVIII – начале XX в. Определены основные направления деятельности итальянских консулов. Opening and activities of Italian consulates in in the late 18th – early 20th centuries. On the basis of archival materials and the foreign press the article deals with the history of Italian consulates in during the late 18th – early 20th centuries. Much attention is given to the activities of the general consuls. 2015 Article Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. / О. Феденко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 47-51. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168527 94(477.74):341.81(=131.1) «17/19» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
spellingShingle	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Феденко, О. Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. Краєзнавство
description	У статті на основі матеріалів Державного архіву Одеської області та іноземної преси розглядається діяльність дипломатичного представництва італійських держав протягом кінця XVIII – початку XX ст. в Одесі. Визначені основні напрямки діяльності італійських консулів.
format	Article
author	Феденко, О.
author_facet	Феденко, О.
author_sort	Феденко, О.
title	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
title_short	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
title_full	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
title_fullStr	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.
title_sort	відкриття та діяльність італійських консульств в одесі наприкінці xviii – початку хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168527
citation_txt	Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. / О. Феденко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 47-51. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT fedenkoo vídkrittâtadíâlʹnístʹítalíjsʹkihkonsulʹstvvodesínaprikíncíxviiipočatkuhhst
first_indexed	2025-07-15T03:17:26Z
last_indexed	2025-07-15T03:17:26Z
_version_	1837681289232121856
fulltext	47 УДК 94(477.74):341.81(=131.1) «17/19» Олена Феденко (м. Одеса) Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. У статті на основі матеріалів Державного архіву Одеської області та іноземної преси роз- глядається діяльність дипломатичного представництва італійських держав протягом кінця XVIII – початку XX ст. в Одесі. Визначені основні напрямки діяльності італійських консулів. Ключові слова: італійці, консули, Одеса, купці, Неаполітанське королівство, Королівство Італія. Розбудова і перетворення Одеси на головний причорноморський торговельний порт Російсь - кої імперії сприяли, по-перше, утворенню в місті чисельних іноземних громад, по-друге, встанов- ленню міцних економічних зв’язків з іноземними державами. Ці явища визначили той факт, що у ХІХ ст. в Одесі існували консульства майже усіх провідних держав світу. Ще наприкінці XVIII ст. одними з перших у Одесі почали відкривати свої представництва італійські держави, чиї піддані в цей час нараховували 700-800 осіб, що складало 10 частину населення міста [1]. У вітчизняній історіографії питання діяль- ності в Одесі іноземних консульств, зокрема іта- лійського, залишається майже не дослідженим. Діяльність перших консулів апеннінських дер- жав наприкінці XVIII – 30-х рр. ХІХ ст. побіжно розглядається в монографії К. Ю. Бацака [2]. В іноземній історіографії італійські консульства в Одесі виступали предметом розгляду у вступах до джерелознавчих праць, присвячених загаль- ній характеристиці документів фондів італій- ських архівів, що зберігають листування дипло- матичних представництв в Російській імперії. У 1952 р. п’ятий випуск серії «Покажчики істо- ричних архівів» був присвячений «Послам та консулам Італійського королівства в Росії (1783- 1861)» [3]. У 2005 р. Філіппо Маріна у праці «До історії відносин Неаполітанського королівства та Російської імперії: матеріали Державного ар- хіву міста Неаполь» дав загальну характерис- тику відносин між двома державами та зробив короткий огляд фондів архіву Неаполю, що збе- рігають консульську кореспонденцію [4]. Враховуючи вищезазначене метою статті є встановити дипломатичне представництво італій- ських держав і визначити основні напрямки ді- яльності італійських консулів на основі докумен- тів Державного архіву Одеської області (далі – ДАОО) та іноземної преси. Матеріал у статті по- даний хронологічно за двома періодами: перший розпочинається – від появи перших в Одесі кон- сульств італійських держав – Королівства Обох Сицилій, Сардинського королівства, Тоскан- ського герцогства, Папської області та ін.; дру- гий – з 1864 р. – від появи призначення Італій- ського генерального консула в Одесі до початку Першої світової війни. Перемога у російсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. і, як наслідок, початок панування Росій- ської імперії на Чорному морі, співпадає з вста- новленням дипломатичних тісних відносин з італійськими державами, в першу чергу з Неапо- літанським (з 1816 р. Королівство Обох Сици- лій) та Сардинським королівствами. Наприкінці ХVІІІ ст. Італія залишалася роз- дробленою феодальною країною, на теренах якої існувало дев’ять держав: Венеціанська та Гену- езька республіки, Велике герцогство Тоскана, герцогства Парми та Модени, Неаполітанське та Сардинське королівства, Папська область та Лом- бардія (входила до складу Австрійської імперії). Під час наполеонівських війн майже вся Італія опинилася в залежності від Франції під назвою Італійське королівство, окрім Сицилії (де правила гілка іспанських Бурбонів) та Сардинії (Савойська династія). Після Віденського конгресу 1815 р. в Італії відбулася реставрація старих режимів, очо- люваних іноземними династіями: Бурбонам діста - лося Королівство Обох Сицилій, Ломбардо-Вене- ціанська область увійшла до складу Австрійської імперії, представники династії Габсбургів запану- вали в Моденському, Тосканському та Пармсь - кому герцогствах, в Римі була відновлена влада папи. Єдиною національною державою в цей, як і в попередній період, залишалося Сардинське ко- ролівство на чолі з Савойською династією, що по- вернула собі землі П’ємонту, Ніццу та Лігурію. 1/2 ’2015Олена Феденко К Р А Є З Н А В С Т В О 48 Неаполітанське королівство і Російська імперії встановили дипломатичні відносини ще 1777 р. за часів правління Фердинанда IV та Катерини ІІ, коли дві держави обмінялися послами. Налагод- ження відносин пов’язано з експансією Російсь - кої імперії у Чорному морі і потребою в союзни- ках. Перший неаполітанський посол в Російській імперії, герцог Сан Нікола, обіцяв, що Неаполі- танське королівство, не беручи участь у росій- сько-турецькому військовому протистоянні, буде захищати торгові інтереси Російської імперії [5]. Наступний посол Антоніо Мареска, герцог Серра-Капріолла, підписав перший торговель- ний договір між державами. Цей документ захи- щав і розвивав торгівлю Неаполю в Леванті, що забезпечувалася зниженням мита для неаполі- танських кораблів в Чорному морі [6]. Розвиваючи відносини із Російською імпе- рією, Неаполітанське королівство намагалося зберегти дружбу з її політичним конкурентом – Османською імперією, отримуючи права безпе- решкодного пересування Чорним морем від турецької влади. Королівство Обох Сицилій спи- ралося на Російську імперію у боротьбі за італій- ські території, особливо з Папською областю. У 1783 р. був підписаний перший торговель- ний договір між Російською імперією та Сар- динським королівством, внаслідок якої держави обмінялися послами [7]. За правління Павла І й Олександра І встановлюються дипломатичні відносини і з іншими італійськими державами. Заснування нових міст на Чорному морі викли- кало інтерес не тільки в італійських урядів, а й у купців, моряків, військових, промисловців з іта- лійських земель. Прибуттю італійців спри яли уря- дові заходи з боку Російської імперії, викликанні недосвідченістю місцевого російського купецтва, і зростаючі обсяги міжнародної торгівлі. Це при- звело до утворення в Одесі чисельної італійської громади. Вже наприкінці ХVІІІ ст. італійці ста- новлять десяту частину населення Одеси – 800 осіб при загальній кількості населення 7-8 тис. осіб [1]. У 1827 р. в місті проживало 32995 осіб, у тому числі 3498 іноземців (10,6%), серед яких вихідці з різних італійських держав становили 0,96% (334 чол.): з Неаполітанського королівства – 100 осіб (0,3%), з Сардинського королівства – 68 осіб (0,2), з «Італії» взагалі (за документом) – 159 осіб (0,45%), з Тоскани – 7 осіб (0,01%) [8]. У 1834 р. кількість іноземців в Одесі складала 5174 осіб, серед них італійців 28% або 1 016. при загальній кількості населення 61 899 осіб [9]. Через три роки в Одесі мешкало вже 1600 вихід- ців з Апеннін. За матеріалами «Первой всеобщей переписи населения Российской империи» чи- сельність італійців складала 717 осіб, що стано- вило 0,2% від усього населення Одеси. З них лише 142 особи мали російське підданство [10]. Італійці проявили себе у найрізноманітніших галузях міського господарства та виробництва: хлібопекарська (Дж. Гоцці, Дж. Тропано, Дж. Жуанніні), кондитерська, готельно-ресторанна справи (А. Рівара, М.Пасто, Л. Леммі) тощо. Іта- лійські купці створювали потужні торговельні контори (І. Тработті, Б. Понтіо, Я. Порро, брати Анатра, К. Рокко та ін.), що займали експортом зерна до італійських держав. Збільшення кількості італійців в причорно- морських містах та налагодження економічних зв’язків призвели до відкриття перших італій- ських консульств, при чому перших не тільки в цьому регіоні, а й в Російській імперії загалом. Генеральні консули знаходилися головним чином в Одесі, де також був і власний віце-кон- сул. До Маріуполя, Бердянська, Керчі, Таганрога до 70-х рр. ХІХ ст. призначалися віце-консули. Першим було відкрито Неаполітанське гене- ральне консульство в Херсоні в 1787 р. на чолі з Віченцо Музенгою [11]. У 1797 р. воно було пере - несене до Одеси [12]. У травні 1799 р. В. Музенгу на посаді консула змінив тодішній неаполітан- ський віце-консул Гаетано Гульємуччі [13]. На- ступником Г. Гульємуччі став майор у відставці, брат Йосифа де Рібаса, Феліче де Рібас, який обій - мав цю посаду з 1807 р. до 1845 р. [14] З 1845 р. його син Михайло де Рібас зайняв посаду Гене- рального консула. У січні 1854 р. він попросив звільнення з посади через його призначення ре- дактором «Одесского вестника» [15]. У лютому 1854 р. Неаполітанським генеральним консулом став колишній військовий Массімо Нуньєс де Сан-Секондо, а після його смерті 1855 р. цю по- саду обійняв Алессандро Ведіноа [16]. У 1804 р. в Одесі було відкрито сицилійське генеральне консульство [17], а у 1817 р. сардин- ське генеральне консульство на чолі якого був призначений Дорла Дольчаква, але хвороба не до- зволила йому посісти це місце, тому замість нього був відправлений граф Луіджі Даттілі дель Торре – генерал-лейтенант сардинського війська [18]. Наступником графа дель Торре в 1825 р. став Гаетано Міланта. Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст. 49 Під час Кримської війни 1853-1856 рр. сар- динські консул Стефана Берцолезе і віце-кон- сули були відкликанні з Одеси та інших пів- нічно-причорноморських портів. Їхні обов’язки взяли на себе представники інших іноземних держав. По закінченню війни посаду генераль- ного сардинського консула обійняв кавалер Габ- риель Галатері де Дженола [19]. У 1821 р. в Одесі існувало тосканське кон- сульство на чолі з Християном фон Том, який од- ночасно був і австрійським консулом. У 1831 до 1855 р. на цю посаду був призначений російсь кий підданий грецького походження, купець, банкір, меценат Федір Павлович Родоконакі [20]. На по- чатку 1850-х рр. до складу тосканського консуль- ства увійшло Луккське тимчасове консульство в Одесі на чолі з Дуіванетті (Дулованетті) [21]. У 1830-ті рр. в Одесі знаходилося і Папське (Римське) генеральне консульство, яке 1838 р. очолював Паоло Джузеппе Джованнеті, а 1840 р. Лучано Міланта [22], який обійматиме цю по- саду більше 20 років [23]. В Одесі існувало і Пармське консульство на чолі з кавалером Фран- ческо Багер-і-Рібас (Francesco Baguer e Ribas) та віце-консулом Джузеппе Кальзада [24]. Звичайною була практика, коли консулами ставали не піддані відповідних держав, а по- важні громадяни Одеси. Наприклад, грек Іван Раллі, який володів торговим домом «Брати Раллі» довгий час був консулом США в Одесі. Не виключенням були й італійці. Так купець 1-ої гільдії генуезець Яків Порро був португаль- ським консулом. У 1890 р. 41-річний італійський підданий Іван Котронео був призначений іспан- ським консулом в Одесі. Іван Котронео мешкав в Одесі з 1859 р., мав дачу на Малому Фонтані та займався торговельною справою з річним обі- гом більше 100 тис. крб. [25]. Італійські консули найчастіше були або куп- цями, або колишніми військовими. Гаетано Гу- льємуччі згадується в магістратських списках купців Одеси за 1802 р. [26]. У 1820 р. на тери- торії Нерубайських хуторів його вдова Єлиза- вета Гульємуччі володіла ділянкою в 25 дес. [27]. 1834 р., через скрутне фінансове стано- вище, вона віддала під грошову заставу будинок та склад у новому м’ясному ряді в І-у кварталі ІІ-ї частини міста [28]. Феліче де Рібас володів лавками, через які прикажчик швидко збував товари закордон, та товарним складом на Воєнному форштаді, який 1819 р. перейшов у його власність від вдови міського архітектора Марії Аделади Фраполлі. У власності консула перебували ще два будинки вартістю 46 620 крб. [29]. У 1834 р. спеціально для уряду Королівства Обох Сицилій неаполітанським віце-консулом Михайлом де Рібасом був підготовлений «Нарис про місто Одесу» [30], в якому автор подає коротку історію міста, умови ведення торгівлі, економічні та демографічні показники, характе- ризує культурне життя міста тощо. Робота М. де Рібаса не була унікальною у своєму роді. Італійці відкривали консульства та представництва в причорноморських містах з метою поширити свій економічний вплив, тому консули, у своєму листуванні з італійським уря- дами чи іншими консулами, описували історію міста, умови та стан торгівлі, показники екс- порту та імпорту через порти (особливо, що сто- сується товарів, якими торгували італійці), вка- зували кількість кораблів за країнами, що заходили в порт тощо. Не лише консули переда- вали відомості про Одесу і тим самим рекламу- вали місто перед урядом і негоціантами. Перша відома робота про Одесу в Італії вийшла 1817 р. у Флоренції під назвою «Відомості про Одесу» авторства невідомого автора-негоціанта [31]. Консули опікувалися захистом економічних інтересів та спадковими справами своїх співвіт- чизників, підтверджували підданство своїх гро- мадян на запити уряду Російської імперії, нада- вали допомогу тощо. Негоціанти, які не мали в місті консулів своїх держав потерпали від пору- шення їхніх прав з боку місцевої влади. Але й самі консули у своїй роботі нерідко натикалися на бюрократичні перепони. Наприклад, Михайло де Рібас протягом більше 11 років займався спра- вою передачі спадку римо-католицького свяще- ника в Таганрозі Петра Вело його родичам, що проживали в місті Топарі [32]. Як і в цій справі, так і в інших, перепоною ставали місцеві імпер- ські градоначальники, чиновники, судді та ін. Консульства окремих італійських держав іс- нували в Одесі до створення єдиного Італій- ського королівства. Спираючись на Францію, П’ємонт у військовому протистоянні зміг витіс- нити Австрійську імперію і на 1860 р. об’єднати усі землі, окрім Рима з областю Лаціо та Венеції. 17 березня 1861 р. загальнонаціональний парла- мент в Турині проголосив створення Італій- ського королівства на чолі з п’ємонтським королем Віктором Еммануїлом ІІ. У 1866 р., ско- риставшись війною між Австрійською імперією і Пруссією, уряд Італії здійснив приєднання Вене- ції, а 1871 р. відбувся успішний похід італійських патріотів на Рим, що завершив об’єднання Італії. У 1864 р. на посаду генерального консула Іта- лії був призначений кавалер Сальватор Кастілья (Salvatore Castiglia) [33]. С. Кастілья народився 10 березня 1819 р. в Палермо, під час війни за об’єд- нання Італії був соратником Джузеппе Гарібальді, був призначений командуючим воєнно-морським флотом на Сицилії. Через свій складний характер та незалежні погляди він не вписався у вищі по- літичні кола італійського королівства і був призна- чений генеральним консулом спочатку до Копен- гагена, потім до Одеси, де прослужив 27 років. В 1891 р. він полишив посаду і повернуся до Іта- лії, де помер 1895 р. Саме за часи роботи консу- лом С. Кастілья у 1875 р. було ліквідовано італій- ські консульства у Бердянську та Таганрозі, весь південь імперії став ареною діяльності італій- ського генерального консула в Одесі [34]. Відомо, що 1883 р. С. Кастілья збирав кошти на допомогу постраждалому від землетрусу острову Іскія [35]. У 1890 р. син Сальватора, Танкреді Кастілія, став італійським віце-консулом в Одесі [36]. 18 квітня 1875 р. була підписана консульська конвенція представниками італійського і росій- ського дворів князем Рафаелем Барболані та князем Олександром Горчаковим відповідно, що регулювали права і обов’язки представників обох держав [37]. Будучи італійським генеральним консулом, С. Кастілья став першим головою Італійського благодійного товариства. 1908 р. в Російській імперії існувало шість італійських благодійних товариств, одне з яких розміщувалося в Одесі. Одеське товариство було засновано 12 червня 1863 р. і 1908 р. нараховувало 150 членів і майно в розмірі 70 145 італійських лір. Італійське бла- годійне товариство видавала кошти співвітчизни- кам у різноманітних надзвичайних ситуаціях, ви- плачувало стипендії та репатріації, брало на себе поховання італійців на чужині і т.д. Членами то- вариства були представники місцевої громади, які робили щорічні внески, окрім них, в обов’яз- ковому порядку, пожертви робили моряки італій- ських кораблів, що постійно приходили в причор- номорські порти, купці та окремі торгові фірми («Брати Анатра»), консули та віце-консули, бан- ківські установи, до товариства надходили кошти з благодійних театральних вистав і т.д. Генераль- ний консул кожного року писав звіти про діяль- ність товариства і надсилав його до Італії [38]. 1891 р. місце С. Кастілья посів Мікеланджело Пінто, на початку 1890-х рр. канцелярія Італій- ського Генерального консульства переїхала до будинку Бродського №2 [39]. В грудні 1894 р. ге- неральним консулом став барон Нікола Скітті (Squitti) [40]. Нікола Скітті був автором роботи «Італійські колонії в окрузі Одеського консуль- ства» [41], 1892 р. на основі його доповіді в «Бю- летні Міністерства іноземних справ Італії» були надруковані показники зовнішньої торгівлі Одеси [42]. Після барона Н. Скітті генеральним консулом став Едуардо Бонеллі [43], а після нього І. М. Россет [44]. У 1902 р. місце віце-консула посів кавалер Сільвіо Коцціо (1857-1927). Влітку 1914 р. С. Коц- ціо перебував у відрядженні в Італії, де предста- вив президенту Лігурійського товариства історії вітчизни маркізу Чезаре Імперіале свою роботу «Історичні нотатки про панування генуезців у Криму та короткі замітки про походження міста Одеси та його італійської колонії» (так і не була надрукована), за яку на виставці в Мілані 1906 р. отримав золоту медаль [45]. В цей час обов’язки С. Коцціо виконував професор італійської мови Новоросійського (Одеського) університету Джо- ванні Сперандео [46]. Під час свого відрядження 1906 р. до Риму у журналі «Rivista d’Іtalia» Д. Спе - рандео опублікував працю «Італійці на Чорно му морі. Колонії Одеси» («Gli italiani nel Mar Nero. La colonia di Odessa») [47]. В ній було подано огляд діяльності італійської громади Одеси. Таким чином, відкриття італійських кон- сульств в містах Північного Причорномор’я припадає на початок панування Російської імпе- рії у причорноморському регіоні. Через утво- рення в Одесі економічно потужної італійської громади, саме в цьому місті з 1797 по 1820-ті рр. відкриваються перші генеральні італійські кон- сульства. На початку 1860-х рр. зі створенням єдиного королівства Італія, в Одесі створюється Генеральне консульство Італії, що опікується італійцями, які мешкали на території Херсон- ської, Таврійської, Катеринославської, Бессараб- ської губерній та області Війська Донського. За своїми професіями особи, які займали консуль- ські посади, найчастіше були купцями або вій- ськовими. Дипломатичні представники опікува- лися захистом економічних інтересів своїх співвітчизників, були авторами перших праць з історії італійської громади в Одесі. 50 Олена Феденко К Р А Є З Н А В С Т В О 1/2 ’2015 51 1. Шишмарев В.Ф. Романские поселения на юге России. – Ленинград: Наука, 1975. – С.161. 2. Бацак К.Ю. Італійська еміграція в Україні на- прикінці ХVІІІ – у першій третині ХІХ ст. – К.: Знання України, 2004. – 300 с. 3. La legazione e i consolati del Regno di Sardegna in Russia (1783-1861) a cura di Francesco Bacino. –Roma: Tip. riservata del Ministero Affari Esteri, 1952. – 74 p. 4. Marina F. Per una storia dei rapporti fra il Regno di Napoli e l’Impero russo: materiali documentari del- l’Archivio di stato di Napoli// Europa Orientalis. Archi- vio italo-russo. – Vol IV. – 2005. – P. 243-295. 5. Там само. – Р. 246. 6. Там само. – Р. 248. 7. La legazione e i consolati del Regno di Sarde- gna…. – Р. 11. 8. Діанова Н. М. Формування населення міст Пів- денної України у дореформений період (кінець XVIII ст. – 1861 р.).: дис.: 07.00.01 / Одеський націо- нальний ун-т ім. І.І.Мечникова. – Одеса, 2003. – С.159. 9. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.108. 10. Первая всеобщая перепись населения Россий- ской империи / Под ред. Н. А. Тройницкого. Т.XLVI: Херсонская губерния. – СПб.: Издание центрального статистического комитета министерства внутренних дел, 1904. – С. 96. 11. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С. 177. 12. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО), ф.17, оп.1, спр.62, арк.9. 13. Там само, спр. 85, арк.1. 14. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С. 178. 15. ДАОО, ф.1, оп. 193 за 1854 р., спр. 22, арк. 18. 16. Там само, арк. 170. 17. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С. 177. 18. La legazione e i consolati del Regno di Sarde- gna…. – Р.23. 19. ДАОО, ф.1, оп. 193 за 1854 р, спр. 22, арк. 158. 20. Там само, арк. 144. 21. Там само, арк. 54. 22. ДАОО, ф.1, оп. 192 за 1840 р., спр. 49, арк. 6. 23. ДАОО, ф.1, оп. 193 за 1854 р., спр. 22, арк. 192. 24. Consiglio di stato ordinario // Almanacco di corte per l’anno – Parma, Tipografia Reale, 1858. – P. 441. 25. ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 1842, арк.78. 26. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.115. 27. ДАОО, ф.59, оп. 3, спр. 240, арк. 1. 28. Там само, ф.17, оп. 13, спр. 215, арк. 200. 29. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.116. 30. Ribas M. Saggio sulla cittа di Odessa di Michele de Ribas e altri documenti dell'archivio di Stato di Napoli / a cura di Moracci G.- Genova, [1988]. – 107 р. 31. Бацак К.Ю. Вказ. праця. – С.172. 32. ДАОО, ф.1, оп. 192 за 1844 р, спр. 75, арк. 2. 33. Brancato F. Castiglia, Salvatore // Dizionario bio- grafico degli italiani. – Vol. 22. – Roma, 1979. – Р. 175. 34. ДАОО, ф.2, оп. 1, спр. 973, арк.7. 35. Gazzetta ufficiale del regno d’Italia. – 1883. – 31 ottobre. 36. ДАОО, ф.2, оп. 1, Спр. 1465, арк. 15. 37. Там само, ф.5, оп. 1, спр. 1595, арк.11. 38. Gazzetta ufficiale del regno d’Italia. – 1877. – 12 ottobre. 39. ДАОО, ф.2, оп. 1, спр. 1872, арк. 47. 40. Там само, спр.2038, арк.34. 41. Squitti N. Le colonie italiane nel distretto conso- lare di Odessa // Emigrazione e Colonie. Raccolta di rap- porti dei RR. agenti diplomatici e consolari. – Roma. – 190. – Vol.1., parte 3. – 1903. – P. 171-184. 42. Movimento commercial di Odessa. (Da un rap- porto del barone Squitti, regio console generale a Odessa) // Bollettino del Ministero degli Affari Esteri. – 1903. – Roma. – P. 444-446. 43. ДАОО, ф.2, оп. 1, спр. 3263, арк.30. 44. Там само, спр. 3599, арк.42. 45. Volpicella L. Proemio // Atti della Società Ligure di Storia Patria. – Vol. LVI. – Genova, 1928. – P. ІX. 46. ДАОО, ф.2, оп.1, спр. 3599, арк.42. 47. Spendero G. Gli italiani nel Mar Nero. La colonia di Odessa // Rivista d’Іtalia. – 1906. – Agosto. – P. 325-342. Елена Феденко Открытие и деятельность итальянских консульств в Одессе в конце XVIII – начале ХХ в. В статье на основе материалов Государственного архива Одесской области и иностранной прессы рас- сматривается дипломатическое представительство итальянских государств в Одессе в конце XVIII – на- чале XX в. Определены основные направления деятельности итальянских консулов. Ключевые слова: итальянцы, консулы, Одесса, купцы, Неаполитанское королевство, Королевство Италия. Olena Fedenko Opening and activities of Italian consulates in in the late 18th – early 20th centuries. On the basis of archival materials and the foreign press the article deals with the history of Italian consulates in during the late 18th – early 20th centuries. Much attention is given to the activities of the general consuls. Key words: the Italians, the consuls, Odessa, merchants, the Kingdom of Naples, the Kingdom of Italy. Джерела і література Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII – початку ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge