Одеський Дністровський водогін. Як все починалось

Стаття висвітлює історію започаткування Одеського централізованого водогону, особливо Дністровського водогону.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Кобзар, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168528
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось / В. Кобзар // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 52-59. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168528
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1685282020-05-05T01:26:24Z Одеський Дністровський водогін. Як все починалось Кобзар, В. Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Стаття висвітлює історію започаткування Одеського централізованого водогону, особливо Дністровського водогону. Статья освещает историю основания Одесского централизованного водопровода, особенно строительство Днестровского водогона. The article is about history of the foundation of Odessa’s watersupply, especially building Dnistrovsky one. 2015 Article Одеський Дністровський водогін. Як все починалось / В. Кобзар // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 52-59. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168528 628.143 (477-25) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
spellingShingle	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Кобзар, В. Одеський Дністровський водогін. Як все починалось Краєзнавство
description	Стаття висвітлює історію започаткування Одеського централізованого водогону, особливо Дністровського водогону.
format	Article
author	Кобзар, В.
author_facet	Кобзар, В.
author_sort	Кобзар, В.
title	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось
title_short	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось
title_full	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось
title_fullStr	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось
title_full_unstemmed	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось
title_sort	одеський дністровський водогін. як все починалось
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168528
citation_txt	Одеський Дністровський водогін. Як все починалось / В. Кобзар // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 52-59. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kobzarv odesʹkijdnístrovsʹkijvodogínâkvsepočinalosʹ
first_indexed	2025-07-15T03:17:29Z
last_indexed	2025-07-15T03:17:29Z
_version_	1837681291837833216
fulltext	УДК: 628.143 (477-25) Валентин Кобзар (м. Київ) Одеський Дністровський водогін: Як все починалось Стаття висвітлює історію започаткування Одеського централізованого водогону, особливо Дністровського водогону. Ключові слова: І.О. Платс, Рашковський фонтан, водогін Ковалевського, Дністровський водогін. 52 У вересні поточного року виповнюється 142 роки з часу започаткування Дністровського во- догону, який забезпечив водою м. Одесу. Вве- дення в експлуатацію споруд Дністровського во- догону з водозабором із р. Дністер нарешті дозволило поставити, звичайно на певний час, «жирну крапку» в багаторічній боротьбі одеси- тів за право мати в місті добру питну воду в до- статній кількості. Аби бодай частково уявити, які проблеми мали одесити за постійного дефі- циту води в цьому південному місті від часу його заснування й до кінця XIX сторіччя, наве- демо хронологію цього питання, опираючись на докладний опис водогону, що зберігся [1,2]. У цьому сенсі найбільш цікавою є доповідь- повідомлення інженера І.О.Платса, керуючого технічною частиною (читай головного інженера за сучасною кваліфікацією посад) Одеського во- догону. Свою доповідь [1] він виголосив в якості делегата IV-го Російського водопровідного з’їзду, що відбувся в м. Одеса 4-11 квітня 1899 р. За традицією, тоді кожен водопровідний з’їзд роз- починався з доповідей місцевих фахівців про во- догін та систему каналізації міста, де проходив з’їзд. Готуючи доповідь про одеський водогін, інженер Платс скористався відомостями ви- дання Одеського Міського Управління, що вийшло до сторіччя Одеси (1894 р.). Питання забезпечення міста питною водою, з урахуванням незадовільних місцевих умов, було завжди в центрі уваги одеської місцевої адміністрації з часу заснування міста (1794 р.). Справа в тому, що в приморському місті відсутні більш-менш придатні джерела поверхневих прісних вод. За відсутності таких, спочатку вся увага приділялась пошукам ґрунтових, підзем- них вод. Взагалі-то підземні води в межах Одеси не відповідають вимогам питного водопоста- чання. Загальна жорсткість верховодок стано- вила тоді від 15 до 100 градусів, значний загаль- ний солевміст одеських ґрунтових вод (гіпс, сірчанокисла магнезія, глауберова сіль та інше) та наявність азотнокислих солей робили воду ма- лопридатною для питних потреб. Під час посух різко зменшувався дебіт навіть цих джерел. Після наведеного вище стає зрозумілим, чому питання водозабезпечення міста виникло одночасно, а, вірніше, навіть раніше від часу його заснування. Так 15 травня 1792 р. катери- нославський губернатор В.Каховський в своєму донесенні про облаштування системи водопос- тачання поселення Хаджибей доповів про іс- нуючі проблеми. Він же, чи не вперше, висло- вив припущення про можливість проведення води до майбутнього міста з далеких околиць чи Дністра. Та спочатку (за часів Хосе де Ри- баса) активно будувалися колодязі для води. Для цього щоденно відряджались 50 чоловік військових з полків місцевого гарнізону. З роз- витком міста число колодязів, звичайно, не- впинно зростало. Так, за донесенням Лорера від 17.04.1797 р. в поселенні було 10 колодязів, до кінця 50-х років XIX сторіччя за даними під- полковника Генерального штабу А. Шмідта – 230, а вже до кінця 60-х років XIX сторіччя – близько 600. Та постачання водою з колодязя не могло задовольнити населення міста, що бурхливо роз- вивалось. 8 січня 1808 року міська Дума скли- кала загальноміські збори делегатів з числа меш- канців. На цих зборах була прийнята ухвала про вкрай незадовільний стан водозабезпечення міста, особливо з урахуванням напливу в Одесу маси людей, обозів та морських суден. Збори ви- словили клопотання до вищих органів влади про здійснення так і не виконаного повеління імпе- ратриці Катерини II про проведення з околиць «сильной, прозрачной и легкой» води від дже- рела-фонтану, розташованого в 10 верстах від міста. І далі в ухвалі підкреслено: «…почерпнут люди прохладную воду, усталый старец оживит засохшие уста свои, жители обильно восполь- 53 Одеський Дністровський водогін: Як все починалось зуются к своему насыщению, способствуя на потушение и пламени огненному». Та проведен - ня такої «далекої» води вимагало непомірних коштів і часу. Тому місцева адміністрація знову почала шукати більш близькі та багаті водні джерела. У тому ж таки 1808 р. градоначальник герцог Дюк де Рішельє доручив поручику свити Його Величності Рошешуару знайти джерела води проти Платонівської пристані порту. В свою чергу Будівельний комітет місцевої адміністрації запросив з міста Ясс (нині на території Румунії) фахівців з пошуку джерел води та облаштування фонтанів. Для водопою худоби були облаштовані ставки у Водяній та Фортечній (Карантинній) балках. Рашковський фонтан, що забирав воду з місцевості пізніше названої Малим фонтаном, був пристосований для постачання водою суден. У розробці проекту Рашковського фонтану (1805 р.) брав участь військовий інженер, австрі- єць за походженням І.І. Круг. В 1804 р. він був відряджений для роботи в Одеському будівель- ному комітеті для виконання фортифікаційних та гідротехнічних споруд. Отже, за часів герцога Д.Рішельє, графа О. Ланжерона і графа М. Воронцова головним джерелом питної води в місті були колодязі, що належали місту та приватним особам. Досить непогану і значну за обсягами воду давали коло- дязі в районі Водяної балки. Власне і назва її була започаткована дякуючи воді. Застава в ко- лишній зоні порто-франко (район вулиці Градо- начальницької) звалася також «водяною». З тієї ж причини і вулиця Градоначальницька в народі звалася також «Водовозною». Колодязі Одеси на той час являли собою спо- руди, що давали власникам значні прибутки. Тому нерідко, навіть міські колодязі, захоплюва- лись приватними особами. Іноді до цих колодя- зів приватниками обмежувались вільний доступ, проїзд. Нерідко траплялись випадки, коли міські колодязі навмисне засипались, і тоді виникала монополія приватних колодязів. Цей факт був констатований у 1820 році депутатами В. Богровим, О. Сапожніковим та Г. Маразлі, що проводили за дорученням графа О.Ланжерона перевірку приміських хуторів та колодязів. Незважаючи на таке попередження групи депутатів, незаконні захоплення колодязів продовжувалось і в 1833 році місцевій владі до- велось лише констатувати, що громадські (міські) колодязі Водяної балки остаточно перейшли у власність приватних осіб з формулюванням «…в силу давности». Чи не правда, читачу, до- волі знайома картина з сьогодення. З архівних матеріалів тих часів, підкреслював у своїй доповіді І.О. Платс, збереглось багато свідчень на несправність колодязів, їх забруд- нення та руйнування. Забрудненню води в коло- дязях і водоймах дуже дошкуляла сарана. Так, у 1824 р., з причин нападу на місто сарани, оде- ським градоначальником було запропоновано Одеському будівельному комітету зробити роз- порядження про закриття дошками колодязів і копаней. В тому ж таки 1824 році, чи не вперше, було виконане дослідження води колодязів. Ана- лізами було встановлено наявність в ній вапня- них солей, гіпсу та глини. Незадовільний стан колодязного водопоста- чання змушував місцеву владу і підприємців, одночасно з копанням нових колодязів, шукати шляхи найбільш надійного водопостачання міста. Одним з таких шляхів було облаштування в місті дворових цистерн для збирання дощових вод. На жаль, не збереглось достовірних відо- мостей про те, коли ж з’явилися перші цистерни в місті. Однак, відомо, що у 1827 р. було вирі- шено облаштувати цистерни в міських військо- вих казармах. А в приватних садибах їх певно почали облаштовувати значно раніше. За даними Шмідта, в кінці 50-х років ΧIX сторіччя в місті було 875 цистерн. Ємність цих кам’яних споруд була різною і іноді становила до 40 тис. відер. Деякі з цих споруд збереглися в місті і донині. Зважаючи на значну їх вартість, цистерни тоді були у заможних власників і майже ніколи в за- гальному користуванні. Типові одеські цистерни для води Оскільки вода у цистернах переважно мала дощове походження, вона була «м’якою» та не придатною для пиття і використовувалась пере- важно для купання, прання та інших господар- ських потреб. Звичайно, якість цієї води, особ- ливо її бактеріальне забруднення, не сприяли здоров’ю місцевого населення. Під час літніх посух вода швидко зникала з цистерн. Забігаючи наперед нагадаємо, що у 1873 р., напередодні відкриття нового Дністровського водогону, місто протягом декількох днів знаходилось в складному безвихідному становищі щодо водозабезпечення. Водовози стояли у довжелезних чергах біля коло- дязів. Звісно й продавали воду аж по 5 рублів за бочку. Для довідки, за ці гроші тоді можна було придбати пару взуття або 4 кг осетрових видів риби, стільки ж вершкового масла, а сала – майже 10 кг! Дійшло до того, що воду стали під- возити спеціальними баржами, наповненими водою з Дніпра біля Херсону. Навіть велись пе- ремовини з залізницею про транспортування води в цистернах. Ідея В. Каховського про використання води з фонтанів з околиць міста стала можливою для втілення лише у другій половині ΧIX сторіччя. Тим не менш, вже за Д. Рішельє і, особливо, при О.Ланжероні місту було надано багато проектів такого використання фонтанів. Але всі вони не були реалізовані. У 1812 р. питаннями водопос- тачання займався відомий гідротехнік генерал П.П. Базен, який починав ще за часів герцога Рішельє. Він завідував всіма громадськими ро- ботами в південних губерніях імперії і склав також проект водопостачання Одеси, який так і не був реалізований. У 1818 р. Імператор Олександр I під час від- відування Новоросійської губернії та Південної Пальміри, звернув увагу на потерпання Одеси без води. Своїм указом він повелів надати йому на затвердження проект водопостачання міста. Очевидно, що вже тоді мався на увазі водогін з Дністра. Адже ще 17 липня 1826 р. квартирмейс- тер, граф Л. Серрісторі, який служив при Ново- російському та Бессарабському генерал-губер- наторі, в своєму рапорті на ім’я одеського градоначальника, посилався на документ від 23 червня 1818 р., поданий в будівельний комі- тет, щодо покращення життя в м. Одесі та його карантину. В цьому документі, на ім’я графа О. Ланжерона, йшла мова про вказівку Оде- ському будівельному комітету надати інженеру Ю.В. Гаюї всі плани та проекти про водогін з Дністра, зроблені ще за часів Хосе де Рибаса. Однак, в Канцелярії Будівельного комітету нія- ких планів не було виявлено. Сам генерал-майор Гаюї повідомив керуючого I відділенням IV-го Округу Шляхів сполучення, що він ніколи, ні від кого такі документи не отримував. В свою чергу пан Богданов, що служив з 1803 по 1826 роки в Комітеті, теж заявив, що в Комітет плани стосовно Дністровської води не надходили. Він лише чув, що покійний Хосе де Рішельє за життя висловлював міркування щодо Дністров- ського водогону. Питанням водопостачання міста Одеси зай- мався й міський градоначальник граф Олександр Гур’єв. У 1822 р. він подав на ім’я тимчасового керуючого Новоросійським краєм генерал-лей- тенанта І.І. Інзова «Записку о водопроводе в Одессе и об отыскании воды». В ній підкреслю- валась невигідність для міста користування водою Малого, Великого та Рашковського фон- танів. Було запропоновано використати воду недавно відкритого нового джерела на хуторі колезького радника Рено (пізніше Бухаріна), а також відкрити нові джерела води в самому місті. Пізніше, 13 серпня 1823 року, граф О.Гур’єв до- повів графу М.Воронцову про джерела в місті. Граф Гур’єв доручив завідуючому IV-м Округом шляхів сполучення генерал-майору, інженеру Потьє скласти креслення та кошторис на пошук води в Карантинній балці. На ці роботи були від- пущені досить значні кошти – 42 691 руб. 40 коп. Інженер Гаюї облаштував на східному схилі Ка- рантинної балки міну (підземну галерею) для збирання води, довжиною 90 сажнів. Крім того, за дорученням графа Воронцова, вивчалось пи- тання про проведення води з колоній Великої та Малої Акаржі і Татарки. У 1829 р. барон Шабло пропонував місту провести за власні кошти воду з Рашковського фонтану за право концесії всього цього водогону на 50 років. На жаль, всі вище перераховані проекти та роботи подальшого розвитку не отримали. Місто продовжувало користуватись ставками, колодязями та цистернами. Шукали навіть фон- тани, що вціліли в Хаджибеї від турецьких часів. Так, у 1829 р. був розкритий фонтан біля Хер- сонського спуску, що отримав пізніше назву «Когановський». На жаль, згодом це джерело висохло внаслідок зсуву ґрунту на схилі. До речі, у 1874 р. вода в ньому з’явилась, але аналіз її був 1/2 ’2015Валентин Кобзар К Р А Є З Н А В С Т В О 54 Одеський Дністровський водогін: Як все починалось 55 незадовільний (забруднення органічними сполу- ками). Його закрили для водокористування, а воду відвели у водостік. Близько 1830 р. всі пошуки місцевих фонта- нів припинились. На той час, здавалося, знай- шовся спосіб забезпечення міста водою – арте- зіанською. Так, французький інженер Шатільон запропонував свої послуги на облаштування артезіану. За тим, під головуванням самого графа М.Воронцова було створене Товариство артезіанських фонтанів. Вже 24 лютого 1831 р. у Карантинній балці була закладена перша свер- дловина, що досягла глибини. На жаль, обвал зу- пинив роботи і свердловина мала глибину лише 76 футів. Більше відомостей про цю свердло- вину не збереглось. А у 1833 році припинило своє існування і Товариство – з причин відсут- ності коштів і за умов, що Уряд імперії зайнявся справою буріння свердловин у Новоросійському краї. Для цього була запрошена з Франції ком- панія «брати Флаша та К°». Один з братів роз- почав 22 січня 1832 р. роботи з буріння нової свердловини в Карантинній балці, глибина якої сягала 672 фути. Роботам постійно заважали обвали і вони були припинені 28 лютого 1833 р. за наполяганням графа Канкрина, що вважав їх безперспективними. Загалом на цю роботу було витрачено до 100 тис. рублів, а вода не була отримана! Незважаючи на невтішні результати уряд знову починає пошуки води за допомогою буріння, але в більш низинних частинах міста. Нова артезіанська свердловина глибиною 300 футів була закладена у 1834 р. інженером Гаюї у Водяній балці біля ставка. Ця свердло- вина давала воду непоганої якості, хоча її було недостатньо по кількості. Цією свердловиною досить довго користувались для водопоста- чання міста, аж до відкриття Дністровського водогону. У 1836 р. архітектор 2-ї частини міста при Бу- дівельному комітеті Георгій Торрічеллі зробив градоначальнику Олексію Льовшину пропози- цію з облаштування на Олександрівській площі міста величезної цистерни, ємністю 10 тис. со- рокавідерних бочок. Він підкреслив, що деякі місцеві громадяни згодні заснувати для цього Товариство на акціях, але за умови, що цистерна буде використовуватись виключно Товариством протягом 15 років, а потім стане власністю міста. Торрічеллі навіть склав проект та кошто- рис цистерни, але він не був використаний. У тому ж році Микола Гижицький надав градо- начальнику пропозицію з облаштування в Ка- рантинному та Водяному ярах великих цистерн для накопичення атмосферних та джерельних вод. Він доводив, що таким чином місто буде забезпечене водою з одночасним осушенням вулиць. При цьому автор підкреслював, що таким чином, за умов реалізації проекту, градо- начальник Льовшин спорудить собі рукотворний пам’ятник, що переживе віки. Градоначальник відповів, що дякує за проект, але таких коштів у міста немає. В 40-х роках ΧIΧ сторіччя архітектор Ску- діарі склав проект на проведення води з моря на поливання вулиць ( був відхилений). У 1856 р. архітектор Далавка разом з портовим гідротех- ніком Апостолі знову склали проект такого ж ґа- тунку. Під час розгляду цього проекту пан Трой- ницький запропонував досить значні кошті по цьому проекту (близько 6000 руб.) використати для прокладання водогону з Рашковського фон- тану. При цьому мешканці отримали б прісну воду замість морської. З цього приводу тодішній Новоросійський та Бессарабський генерал-гу- бернатор граф О. Строганов наказав домовитись з Начальником Учбового Округу про призна- чення одного з професорів-натуралістів Ріше- льєвського ліцею для виконання докладного до- слідження водоносності Рашковського фонтану спільно з інженер-полковником фон-Енденом. Лише після цього скласти проект. І знову безре- зультатно. Слід підкреслити, що в ті часи в місті вже декілька років діяв приватний водогін, збу- дований ще за графа Воронцова з Великого фон- тану. Мова йде про так званий водогін Ковалев- ського. Ініціатором будівництва цього водогону були: чиновник Пішон та відставний ротмістр Віттенберг. Вони взяли в оброчне користування на 36 років у Товариства колоній джерело в 12 верстах від міста – «Великий фонтан». Контракт було укладено 2 квітня 1834 р. Він передбачав право підприємців провести за власний кошт воду від цього джерела в місто. Умовами кон- тракту від 1834 р. передбачалося заснування в місті водосховища. При цьому, підприємці обі- цяли місту безплатне користування водою для військового шпиталю та сирітського притулку в кількості до 10 бочок на добу, а також до 3000 бочок на випадок пожеж. Тим не менш, лише через 9 років, 11 травня 1843 року, генерал-губер- натор дав дозвіл на побудову басейну біля тюрем- ного замку. Незважаючи на перепони, підприємці у 1845 році розпочали будівництво башти біля джерела. Незабаром справи у підприємців стали зовсім кепські та на допомогу їм з 1847 р. з’явився таганрозький купець Тимофій Ковалев- ський, який після смерті Пішона у 1849 р. став компаньйоном Вітенберга [2]. У тому ж році, на березі моря була збудована машинна будівля для двох парових машин, от- риманих з Англії. В декількох десятках сажнів від берега, на висоті 30 сажнів над рівнем моря була встановлена водонапірна башта висотою 21,5 сажнів. Вода в башту нагніталась насосами і звідти йшла в місто по чавунному водогону до- вжиною 11,3 версти. В місті біля Черепенніко- вого мосту (перекинутий через канаву Зовніш- нього бульвару), в кінці вул. Арнаутської, поряд з базаром був облаштований резервуар у вигляді цегельної каланчі. Вперше вода була пущена в цей резервуар у 1853 р. Згодом вона була розве- дена з нього ще у 8 менших резервуарів в різних частинах міста. Незабаром трапилась нова біда – машинна будівля потріскалась від обвалу берега і її довелося розібрати та побудувати трохи далі нову. Звичайно, водогін Ковалевського, як його піз- ніше назвали, був прообразом першого центра- лізованого водогону, адже він мав всі його оз- наки. На жаль, він теж не задовольняв потреби міста у воді. Спочатку водогін давав 91 тис. відер води на добу та вже у другій половині шести- десятих років XIΧ сторіччя водозабір зменшився і коливався від 44 тис. до 56 тис. відер на добу. В місті знову з’явились водовози. І знову згадали про воду для міста з річок Дністер та Південний Буг. Так М.Воронцову, ще в 20-ті роки XIΧ сто- річчя, був представлений проект інженер-по- лковника Шишова про проведення судноплав- ного каналу з Дністра до Одеси. Однак перевагу надали Південному Бугу. У 1826 р. запрошений М.Воронцовим англійський інженер Уптон чо- тири роки присвятив розробці проекту водопос- тачання міста цієї річки. На водопостачання з Південного Бугу за розрахунками Уптона було потрібно 10 млн. руб. Водогін складався з від- критого каналу довжиною 255,5 версти, підзем- них каналів довжиною 22 версти та кам’яних во- доводів на кам’яних підвалинах – 4,5 версти. Грандіозний комплекс, навіть за сучасними мірками. Граф М.Воронцов вважав, що вартість цього грандіозного комплексу можна скоротити до 5 млн руб., якщо роботи доручити військам. Та Головне Управління шляхів сполучення знайшло, що «страшное предприятие» Уптона обійдеться державі не менш, ніж у 65 млн руб., і він був від- хилений. До речі, принаймні одна водогінна спо- руда інженера Д.Уптона збереглась у м. Севас- тополі дотепер, щоправда тільки її залишки. Мова йде про кам’яний акведук на південному узбережжі Північної бухти через Апполонову та Ушакову балки міста, що був ним збудований в середині XΙX сторіччя. У березні 1831 р. відносно проекту Д.Уптона було прийнято Височайше повеління «оставить до удобного времени». Одночасно ця ж комісія, що розглядала проект Уптона, визначала пере- вагу р. Дністра перед Південним Бугом. Слід також відзначити, що ще у 1828 р. графу Ворон- цову був наданий проект одеського купця Ти- хова з Дністровським водозабором. Але він також був відхилений за відсутності коштів. А замість нього пропонувалося прокласти за 300 тис. руб. Водогін з Малого фонтану (теж не здійснено). Однак, Тихов був глибоко перекона- ний в доцільності свого проекту. Тому, в 1838 р. (через 10 років) знову звернувся до керівництва міста з своєю пропозицією. Крім того, він аргу- ментував проект тим, що його вартість станови- тиме близько 2 млн руб., а вартість водогону з Малого фонтану – 1,5 млн руб. При цьому дже- рело фонтану ненадійне щодо дебіту. Проект Тихова вдруге визнали недоцільним, а вартість його оцінили в 11,25 млн руб. Тихову, від імені графа Воронцова подякували за участь в громадській справі, а проект передали до ар- хіву. Одначе думка Тихова, викладена в його проекті, не згасла! Через 18 років, вже за часів графа Строганова, надійшов проект Герсєванова з запискою «О водоводе от Днестра к Одессе». Поміщик Катеринославської губернії, гене- рал-майор Герсєванов був згоден, що Дністров- ський водогін коштуватиме недешево. Але, він запропонував, що коли уряд надасть в розпоряд- ження міста на 50 чи 60 років землі, що лежать в межах однієї версти з обох боків проектова- ного водогону від с. Маяки до Одеси, то можна буде облаштувати штучне зрошення полів. Землі з поливом, при цьому можна здати в оренду. При цьому борги на побудову водогону можливо за цей час покрити. Водогін за бажанням можна 1/2 ’2015Валентин Кобзар К Р А Є З Н А В С Т В О 56 Одеський Дністровський водогін: Як все починалось 57 побудувати менш ніж за 2-3 роки (що дійсно під- твердилась на практиці згодом!). На жаль, про- ект Герсєванова, досить оригінальний, також був відхилений з поміткою «к сведению». Та незабаром в Росії розпочалося інтенсивне промислово-економічне зростання. Звичайно, в місті знову згадали про водогін. У 1859 р. з’явля- ється новий проект заснування компанії Одесько- Дністровського водогону. Статут її був Висо- чайше затверджений 14 травня 1861 р. В якості засновників Товариства були: граф Е.Т. Баранов, граф М.Д. Толстой, дійсний статський радник А.І. Калємін, одеський купець 1-ї гільдії і почес- ний громадянин С. Яхненко, банкір І. Ефрусі та П. Я. Сороченков, І. Ходарковський, М. Ерікс. Водогін повинен був мати довжину до 80 верст, з них 30 верст від Маяків до міста і 50 верст по місту. Фільтр мав проектну продуктив- ність – 600 тис. відер води на добу. Йшли довгі перемовини між засновниками То- вариства та Міською думою. Але, після того, як Товариство домоглося від міста 50-річної конце- сії, міський Голова С.С. Яхненко (він же заснов- ник Товариства) оголосив, що вимоги Товариства не відповідають інтересам міста, представником якого він є та вийшов з Товариства. Нарешті, після безлічі розглядів, засідань і обговорень, у вересні 1864 р. Дума прийняла рішення визначити Това- риство не існуючим, таким, що не виконало свої обіцянки, з правом повторного звернення. План міста Одеси кінця 19 ст. Нарешті, міська Дума, на засіданні 1 березня 1866 року, прийняла рішення про укладання кон- тракту з Товариством. Але, в цей же час, з’яви- лася ще одна компанія – Товариство інженерів і будівельників гідротехнічних споруд в Лондоні – «Сімпсон і К°», яка запропонувала збудувати водогін за власний рахунок. Головна умова цієї компанії – концесія на 75 років за умови купу- вання містом щорічно води на 10 тис. рублів, або 5 коп. за сорокавідерну бочку. Мешканцям вода відпускалася б не дорожче 12 коп. за бочку, плата за водопій худоби – ½ коп. за голову. На гасіння пожеж – безоплатно. Через 75 років во- догін переходить до міста безкоштовно. Ще пе- редбачалися терміни будівництва, залогова платня та інші умови. Тому, перемовини знову знайшли у глухий кут. Новий міський голова М.О. Новосельський, тим не менш, оголосив новий конкурс на облаштування водогону. На- дійшли пропозиції декількох іноземних компа- ній, а також від архітектора Шмакова. Він запро- понував створити штучний резервуар для накопичення дощових вод в районі з’єднання Дальницького та Безіменного ярів в 15 верстах від міста. Від нього пропонувалася провести во- догін продуктивністю 150 тис. відер на добу в 12 пунктів міста. Вартість робіт з облаштування водогону він оцінив у 714 тис. рублів. Дума прийняла рішення 19 серпня 1868 р. про необхідність виконання попередніх вишу- кувань, на що було асигновано з міського бюд- жету 10 тис. руб. У вересні 1868 р. в Міську Думу надійшов проект Дністровського водогону громадянина Північно-Американських Штатів Еміля Енгель- мана. Він погоджувався виконати цей водогін за власний кошт на суму 2,5-3 млн руб. За три роки побудувати споруди, з розрахунку продуктив- ності – 1,5 млн відер на добу. Проект відхилили. Тим часом М.О. Новосельський розробив за допомогою міських служб технічні умови щодо нового водогону. Інженери Домінікан та Голо- вачов склали за його дорученням технічний проект водопостачання Одеси. Вартість водо- гону за цим проектом становила 3,6 млн руб., за довжини мережі – 130 верст і продуктивності 1,5-2,0 млн відер на добу. Для прийняття рі- шення знову була обрана водопровідна Комісія. На засіданні 11 листопада 1869 року Дума прийняла всі висновки Комісії та рішення про мі- ську позику на будівництво. 10 серпня 1870 року Дума встановила новий кінцевий термін для прийняття пропозицій від підприємців. Таких пропозицій надійшло загалом 17. Однак, Комі- сія визнала вигідним для міста пропозицію московського купця Вільгельма Швабена та підприємця Джона Моора. Вони відразу ж внесли в Державний банк задаток у 281, 6 тис. руб. Знову були узгоджені умови договору. Строк концесії був встановлений 60 років. Ха- рактерною умовою договору було: ліквідацію пошкоджень на водогоні підприємці зобов’язу- вались проводити протягом 48 годин. За неви- конання терміну вони виплачують штраф за першу добу – 500 руб., за другу – 1000 руб., за третю – 2000 руб. Чи не правда, суворі умови, як на наш час! Остаточно контракт з підприєм- цями Швабеном і Моором місто підписало 19 грудня 1870 року. 4 жовтня 1871 року надійшов Височайший указ про відчуження земель під водогін, а 14 грудня 1871 року підприємцям було надано право протягом трьох років безмитного завозу з- за кордону машин, труб, обладнання та матеріа- лів. 2 листопада 1871 року була закладена резер- вна водогінна станція біля Чумної гори. Тим часом, в Лондоні, 22 березня 1872 року було засноване Одеське Водопровідне Товариство з капіталом 1 млн. 048 тис. фунтів стерлінгів. У червні 1872 року розпочались роботи на Дністрі, а вже 22 вересня 1872 року почалось прокладання мережі в місті. Новий водогін було урочисто відкрито і освячено 9 вересня 1873 року. З цієї нагоди о 12 годині на Соборній площі Одеси був молебень і відкриття фонтану (який, на жаль, не зберігся в первісному вигляді). Такою була довга, майже сторічна боротьба одеситів за велику воду з Дністра. Ми навмисне навели досить докладну історію Дністровського водогону, аби підкреслити всі складнощі та дра- матизм подій. Звичайно, історія Дністровського водогону – це лише частина історії Одеського водогону, хоча і визначна. Адже Дністровський водогін, за висновками фахівців, був найбільш досконалим і потужним на той час на теренах Російської імперії. Тому не випадково, що саме цей новий водогін став вирішальним аргумен- том щодо рішення про місце проведення черго- вого IV-го Російського Водопровідного з’їзду. «Змагалися» міста Київ та Одеса. Перемогла «Південна Пальміра». 1/2 ’2015Валентин Кобзар К Р А Є З Н А В С Т В О 58 Одеський Дністровський водогін: Як все починалось 59 1. Платс И.О. Исторический очерк развития во- доснабжения города Одессы / Сообщение инженера Платса И.О. на ΙV-м Русском водопроводном съезде в г. Одессе, 4-11 апреля 1899 г., в Трудах Русских во- допроводных съездов. – С. 23-43. 2. Водопроводы русских городов. Краткое описа - ние, составленное по данным, собранным в 1910 г. Постоянным Бюро Русских Водопроводных сьез- дов, инженер-технологом Ф.А.Даниловым. М., 1911. – С. 27-31. Джерела та література Валентин Кобзарь Одесский Днестровский водогон: Как все начиналось Статья освещает историю основания Одесского централизованного водопровода, особенно строи - тельство Днестровского водогона. Ключевые слова: И.О. Платс, Рашковский фонтан, водопровод Ковалевского, Днестровский водопровод. Valentin Kobzar Odessa Dnestrovskiy Plumbing: How It Began The article is about history of the foundation of Odessa’s watersupply, especially building Dnistrovsky one. Key words: I.O. Plats, Rashkovskiy fountain, Kovalevskiy watersupply, Dnistrovskiy watersupply.

Одеський Дністровський водогін. Як все починалось

Institution

Ähnliche Einträge