Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.

Стаття присвячена спробам анархістів (анархістів-синдикалістів) реалізувати на практиці ідеї соціалізації виробництва в Одесі, яка залишалася центром анархістського руху упродовж 1905-1920 рр. Анархістам вдалося, у січні-березні 1918 р, очолити процеси соціалізації Чорноморського торгового флоту,...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Савченко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168530
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. / В. Савченко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 69-77. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168530
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1685302020-05-05T01:26:50Z Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. Савченко, В. Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Стаття присвячена спробам анархістів (анархістів-синдикалістів) реалізувати на практиці ідеї соціалізації виробництва в Одесі, яка залишалася центром анархістського руху упродовж 1905-1920 рр. Анархістам вдалося, у січні-березні 1918 р, очолити процеси соціалізації Чорноморського торгового флоту, портових господарств і заводів, а також на ряді інших виробництв в Одесі. Статья посвящена попыткам анархистов (анархистов – синдикалистов) реализовать на практике идеи социализации производства в Одессе, в городе, который оставался центром анархистского движения на протяжении 1905-1920 гг. Анархистам удалось, в январе – марте 1918 г., возглавить процессы социализации Черноморского торгового флота, портовых хозяйств и заводов, а так же ряда других производств в Одессе. The article is devoted to attempts of anarchists (anarchist – syndicalists) to put into practice the idea of socialization of production in Odessa, a city that center of the anarchist movement in 1905 – 1920. Anarchists succeeded in January – March 1918, to lead the process of socialization of the Black Sea merchant fleet, port facilities and factories, as well as a number of other facilities in Odessa. 2015 Article Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. / В. Савченко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 69-77. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168530 94 (477) «1917 – 1919» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
spellingShingle	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста Савченко, В. Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. Краєзнавство
description	Стаття присвячена спробам анархістів (анархістів-синдикалістів) реалізувати на практиці ідеї соціалізації виробництва в Одесі, яка залишалася центром анархістського руху упродовж 1905-1920 рр. Анархістам вдалося, у січні-березні 1918 р, очолити процеси соціалізації Чорноморського торгового флоту, портових господарств і заводів, а також на ряді інших виробництв в Одесі.
format	Article
author	Савченко, В.
author_facet	Савченко, В.
author_sort	Савченко, В.
title	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.
title_short	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.
title_full	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.
title_fullStr	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.
title_full_unstemmed	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.
title_sort	одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Одеса: правовий та соціокультурний простір портового міста
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168530
citation_txt	Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. / В. Савченко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 69-77. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT savčenkov odesʹkíanarhístiísocíalízacíâvirobnictvav19171919rr
first_indexed	2025-07-15T03:17:34Z
last_indexed	2025-07-15T03:17:34Z
_version_	1837681297274699776
fulltext	69 УДК 94 (477) «1917 – 1919» Віктор Савченко (м. Одеса) Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. Стаття присвячена спробам анархістів (анархістів-синдикалістів) реалізувати на практиці ідеї соціалізації виробництва в Одесі, яка залишалася центром анархістського руху упродовж 1905-1920 рр. Анархістам вдалося, у січні-березні 1918 р, очолити процеси соціалі- зації Чорноморського торгового флоту, портових господарств і заводів, а також на ряді інших виробництв в Одесі. Ключові слова: Одеса, соціалізація, анархісти, анархісти – синдикалісти, флот, моряки, портовики, профспілки. В історичній і краєзнавчій літературі прак- тично не знайти згадок про «одеську соціаліза- цію», яка стала предметом гучних суперечок і численних публікацій у пресі перших місяців 1918 року. В цей переламний період суспільство обирало нові моделі соціального та господар- ського життя, робило спроби створення небува- лого «суспільства рівності». Соціалізація стала одним з можливих виходів з вікового прокляття нерівності. Результати революційних суперечок і конфліктів з приводу можливості досягнення нового економічного устрою, і в тому числі з до- помогою соціалізації виробництва (спроби якої були проведені в Одесі в 1917-1919 рр.), визна- чили долю сотень мільйонів людей на величез- них просторах Євразії у ХХ ст. Соціалізація виробництва як один з основ- них пунктів економічної програми анархістів та анархістів – синдикалістів, розглядалася укра- їнськими істориками лише епізодично. На жаль, спрощене уявлення про анархістів як про носіїв виключно утопічних ідей і «бандитської практики», не визнання за ними права на се- рйозну позитивну програму, штовхало дослід- ників до ігнорування ряду фактів, а інколи і до фальсифікації історичного процесу. Анар- хістську соціалізацію 1917 р. намагалися об’єктивно висвітлити французький історик О. Скірда [1] і український дослідник анархізму О. Дубовик [2]. Після Лютневої 1917 р. революції анархісти та анархісти – синдикалісти стали активно про- пагувати свою «позитивну програму», в якій значне місце приділялося самоорганізації трудя- щих, революційному синдикалізму, соціалізації, економічній федералізації виробництва. На Пер- шому Всеросійському з'їзді профспілок (січень 1918 р., Петроград) анархо-синдикалісти пере- конували делегатів з'їзду в необхідності соціалі- зації. Делегат з Одеси анархіст М. Петровський виступав за передачу виробництва в повне роз- порядження трудових колективів. На Другому Всеросійському з'їзді профспілок анархісти за- кликали передати професійним спілкам і коопе- ративним об'єднанням виробництво, розподіл і управління [3]. З жовтня 1917 р. анархісти та анархісти-син- дикалісти стали вважати більшовиків «гальмом народної самодіяльності», які йдуть по хибному шляху централізації, позбавляючи трудящих ініціативи. Анархісти почали розглядати проф- спілки як «віджилу, застарілу форму» робітни- чого руху, протиставляючи їм фабрично-завод- ські комітети (фабзавкоми), за допомогою яких пролетаріат зможе провести соціалізацію. Одна частина анархістів критикувала робітничий кон- троль за його половинчастість, пропонуючи «громадський контроль» на соціалізованих під- приємствах, а інша – допускала контроль на пер- шому, деструктивному етапі революції. Анархо-синдикалістські ідеї про негайне усуспільнення засобів виробництва були реалі- зовані у грудні 1917 р. на Черемховських копаль- нях (вугільному басейні) у Сибіру, коли у колек- тивну власність, під управління робітничих комітетів обраних трудовими колективами, пе- рейшла копальня і завод [4]. У листопаді – грудні 1917 р. в Петрограді ідеї соціалізації знайшли підтримку значної частини робітників заводу «Червоний прапор», пивоварного заводу «Баварія», заводу парусинових виробів, лісо- пильного заводу. Соціалізацію намагалися провести робітники залізниць: Московсько-Він- давської-Рибінської, Пермської, Південно-Захід- ної. Один з лідерів анархістів-синдикалістів В. Волін закликав до «негайного переходу за- лізниць в розпорядження робітничих організа- цій», до організації всеросійського «Робітничого з'їзду», який «віддасть» фабрики і заводи у влас- ність робітничим організаціям [5]. Під впливом анархістів була проведена соціа- лізація готельного господарства, ресторанів і кафе в Кубано-Чорноморському регіоні (Ново- російськ, Катеринодар) [6]. Анархо-синдикаліст- ські резолюції про соціалізацію виробництва були прийняті з'їздом харчовиків і пекарів у Москві (1918 р.). Анархісти-синдикалісти корис- тувалися помітним впливом у професійних спіл- ках металістів (Всеросійська спілка робітників- металістів, Гуляй-польська спілка робітників металістів та ін. професій), хіміків (Всеукраїн- ська спілка хіміків), робітників транспорту та зв’язку (Всеросійська спілка моряків та річкови- ків, Спілка робітників річкового транспорту Поволжя, Всеросійська спілка залізничників), шахтарів (Забайкальська спілка гірничопромис- лових робітників, Спілка шахтарів Донбасу, Все- російська спілка поштових і телеграфних служ- бовців), мали вплив на з'їздах профспілок будівельників, харчовиків, домашньої прислуги, безробітних [7]. Особливим впливом користувалися анархісти та анархісти – синдикалісти в середовищі трудя- щих Катеринославської та Харківської губерній в 1917 – поч. 1918 рр. В Горлівсько-Щербинів- ському, Гришинському, Бахмутському, Юзів- ському, Макіївському, Єнакіївському, Боково- Кришталевому районах Донбасу анархісти- синдикалісти підштовхнули шахтарів та служ- бовців до захоплення шахт і копалень, до соціа- лізації виробництва. На з'їзді шахтарів Донбасу (грудень 1917 р., Харків) було створено коорди- нуючу робітничу самоорганізацію «Бюро зв'язку Донбасу» на чолі із анархістами-синдикалістами С. Петровським і М. Коняєвим, що поставило за мету провести соціалізацію шахт і копалень Донбасу [8]. Процес соціалізації на Донбасі намагалися організувати анархісти – реемігранти, що прохо- дили школу синдикалізму в «Союзі російських робітників в США і Канаді», профспілках США «Індустріальні робітники світу» («IWW»). Ак- тивіст «IWW», анархіст-синдикаліст П. Рибін – Зонов, після повернення в Україну з США, став організатором «Спілки робітників-металістів Півдня Росії», членом правління «Союзу робіт- ників-металістів Катеринослава». Ще один рее- мігрант з США створив на Донбасі «Союз рудо- копів». У грудні 1917 – квітні 1918 рр. анархісти- синдикалісти активно діяли в «Південний облас- ній економічній раді народного господарства», діяльність якої охоплювала південні і південно- східні районі України [9]. На заводах Катеринослава анархіст-рееміг- рант з США, активіст «IWW» М. Сидорчук на- магався організувати робітників для соціалізації виробництва. У Катеринославі, за допомогою анархістів, «Союзом службовців готелів» була проведена соціалізація готелів [10]. Катеринос- лавські харчовики і залізничники намагалися провести соціалізацію своїх підприємств в 1918 та у 1919 роках. Подібні процеси проходили в Харкові, де «Союз булочників» соціалізував чо- тири пекарні, а анархісти-синдикалісти намага- лися підштовхнути робітників газового та канат- ного заводів до захоплення виробництв [11]. У Миколаєві фіксувалося «захоплення анар- хізмом деяких верств робітників», що вимагали соціалізації суднобудівного заводу. До Микола- ївського виконкому Ради робітничих депутатів було обрану шість анархістів, до президії викон- кому – два анархіста. На початку 1918 р. голо- вами Рад робочих депутатів в Миколаєві і Херсоні були анархісти: Ф. Соколов та С. Кири- ченко [12]. Одеса ще з часу революції 1905-1907 рр. стала центром анархістського руху в Російської імперії. В середовищі робітничого класу і реміс- ників Одеси з 1906 р. затвердилися анархістські і анархо-синдикалістські традиції. Профспілко- вий рух Одеси зазнав впливу анархістів – син- дикалістів, що зуміли сформувати таємні проф- спілки серед матросів і кочегарів, булочників і кравців, чорноробів і робочих заводів перед- містя Пересип. І хоча напередодні Лютневої 1917 р. революції анархістський вплив в робіт- ничому середовищі Одеси був мінімальний, з перших днів революції він набув тенденцію до посилення. Навесні 1917 р. частина колишніх симпатиків анархістів згадали про свою бойову анархіст- ську молодість і повернулися до анархістської діяльності. Анархісти і анархісти-синдикалісти повернулися до Одеси з заслання, каторги, 1/2 ’2015Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 70 Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. 71 в’язниць (Я. Аронович, Є. Гелецький, Х. Гіфон, П. Мейніс, П. Непомнящий, П. Осоловський, Б. Рубель, Г. Сакова, К. Чекменська, С. Ушер, Я. Фейгельман, Ш. Фельдман, П. Лаврушін та ін.) [13]. З Франції та Англії до Одеси повернулися анархісти: І. Зімін, С. Шварцбарт, Г. Бут, М. Левіт, М. Бессалько – Вовк, С. Дерш, Ф. Кандлер, Е. Курфірст, У. Каневський та ін. З США, де значна частина анархістів була залучена до «IWW», «Союзу російських робітників в США і Канаді», до Одеси повернулися: О. Левицька, Е. Окландер, А. Окландер, І. Кривмансон, П. Ярошевський, Ф. Ярошевська, М. Кузнєцов, С. Євтухович, Х. Рит, Г. Реєв, С. Меккель, О. Фельдман, Г. Борзенко – Москаленко, Й. Гот- ман та ін. «Американці» (як їх звали у револю- ційному середовищі Одеси) принесли до міста традиції американського анархо-синдикалізму і робітничої самодіяльності, потяг до соціалізації та федералізації виробництва [14]. Влітку 1917 р. в Одесі вже утворилися чис- ленні анархістські групи: «Одеська федерація анархістів», «Вільний робітничий союз анархіс- тів-синдикалістів», «Група анархістів-індивідуа- лістів», «Південноросійська група незалежних анархістів», «Союз моряків-анархістів», «Група латиських анархістів», «Група анархістів Бесса- рабії», «Група анархістів заводу Анатра», «Група анархістів «Чорний прапор», «Група анархістів заводу Попова», «Союз з розповсюдження анар- хічної літератури», «Бойова дружина анархіс- тів», «Група анархістів Пересипу», «Група анар- хістів Молдаванки» [15]. Намагаючись проводити свої радикальні ідеї на практиці, анархісти опинилися в політичному союзі із РСДРП (більшовиків). У анархістів і більшовиків восени 1917 р. виявилися спільні вороги: Тимчасовий уряд, Центральна Рада УНР, буржуазні і монархічні партії. На заводах Одеси створюються загони Червоної гвардії – робітничої міліції для охорони революційних завоювань від контрреволюції і для захисту населення від погромів. До Червоної гвардії зголосилися активісти місцевих організацій більшовиків, меншовиків, есерів, єврейських со- ціалістів, анархістів. У травні 1917 р. одеські анархісти пропану- вали до виконкому одеської Ради робітничих депутатів свого представника Д. Гельберштадта - «Червоного», але тоді меньшовицько-есерівсь- кий виконком Ради відмовив анархістам у цьому проханні. Подібна відмова повторилася і при по- вторному проханні анархістів прийняти до складу виконкому Ради Х. Рита – як делегата від одеських безробітних [16]. Активізація анархістського руху (в тому числі і в Одесі) відноситься до липневої кризи 1917 р., коли більшовики та анархісти Петрограда ви- пробували на міцність Тимчасовий уряд. В кінці серпня 1917 р., після провалу виступу генерала Л. Корнілова, революція отримала новий ім- пульс розвитку. На хвилі революційного ентузі- азму анархісти вибиралися до Рад, профспілко- вих організацій, завкомів. У вересні 1917 р. до одеської ради пройшло 9 анархістів (5 анархі- стів, 2 анархісти-комуністи, 2 анархісти-синди- калісти). Відомі імена двох анархістів-синдика- лістів (робітник І. Гольдін, кравець Б. Хаїт), двох анархістів-комуністів (столяр В. Снітко, закрій- ник Н. Ривкін), трьох анархістів (О. Фельдман, П. Ярошевський і Д. Гельберштадт). На з'їзді Румчерода* (грудень 1917 р.) серед 800 делега- тів було 8 анархістів. У вересні 1917 р., після перевиборів, у оде- ському виконкомі Ради опинилися анархіст О. Фельдман, який став ще товаришем голови Ради і секретарем Виконкому Ради. Перевибори до одеського виконкому Ради, що проходили 4 грудня 1917 р. привели до виконкому ще анар- хіста І. Гольдіна [17]. Збільшення кількості анархістських груп, представництво анархістів в одеській Раді, гово- рить про зростання впливу анархістів в Одесі. У червні – грудні 1917 р. в Одесі видаються анархістські часописи: «Голос анархиста», «Бю- летень Одесской федерации анархистов-комму- нистов». З липня 1917 р. в Одесі фіксувалися експропріації приватних капіталів та здирництво анархістськими групами, в листопаді – грудні 1917 р. ці експропріації стали системними, по- чали торкатися власності державних установ. У одеських анархістів з'явилися значні грошові кошти для формування організаційних структур, озброєння загонів, друкування листівок і газет, організації робітничих страйків і протестів. Можна припустити (ніякої статистики анархі- стами принципово не велося), що в липні – ве- ресні 1917 р. в Одесі вже було бл. 600 анархістів, з яких тільки половина входила в «офіційні» анархістські федерації та групи. Кількість анар- хістів Одеси на початку 1918 р. зросла до 1 тис. 1/2 ’2015Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 72 «активістів». Одеські анархісти вимагали негай- ного продовження революції, негайної соціалі- зації промисловості і землі, припинення війни і розпуску армії. У жовтні – грудні 1917 р. в Одесі мали місце щоденні перестрілки між загонами деморалізо- ваних солдатів, одеською міліцією, гайдама- ками, бандами грабіжників, анархістами. 1-2 грудня 1917 р. на вулицях міста відбулися збройні зіткнення між анархістами і військами Центральної Ради. Анархісти напали на гайда- мацький патруль, кинули бомбу в районний ко- місаріат, після чого гайдамаки спробували штур- мувати штаб анархістів [18]. В Одесі (як і по всій Україні) більшовики, ліві есери, анархісти, максималісти, створили нефор- мальний «лівий блок» партій, що у грудні 1917 р. взяв курс на нову революцію та повалення місце- вих структур Центральної Ради УНР. Анархісти розпочали підготовку до «третьої революції», яка, на їхню думку, повинна була стати анархістською. На владу в Одесі претендувала «Спілка без- робітних» створений анархістами: «Вся влада – безробітним!». Безробітних в Одесі було бл. 20 тис. чол., ними керували анархісти: Х. Рит, Г. Борзенко – Москаленко, Шестопал. В кінці грудня 1917 р. демонстрація безробітних Одеси заполонила центральні вулиці міста. Біля будівлі одеської Думи безробітні провели мітинг, на якому закликали до захоплення заводів, фабрик і будинків буржуазії, виступили проти меньшо- виків та есерів [19]. У січні 1918 р. одеські без- робітні почали захоплення квартир в центрі міста, продуктів харчування, вимагали від бан- кірів надати 10 млн. крб. для харчування безро- бітних у столових і ресторанах [20]. Одеські анархісти та анархісти-синдикалісти прагнули провести соціалізацію пекарень «Сою- зом пекарів», готелів – «Союзом службовців го- телів», швейних майстерень – «Союзом кравців» (була проведена соціалізація майстерні дам- ського одягу Берзона, кількох мануфактурних магазинів, пралень та бань). До процесу соціа- лізації виробництва долучилися робітники вели- ких одеських заводів Генна, Белліно-Френдріха, цукрового заводу. Деякі лідери одеських заліз- ничників, серед яких були помітні анархістські настрої, висловлювалися за передачу залізнич- ного транспорту в руки виконкому одеської профспілки залізничників «Комітету п'яти», за самоуправління Південно-Західної залізниці [21]. Анархісти пропонували захопити і соціалі- зувати всі одеські банки, створивши на їх основі «Єдиний робітничий банк», керувати містом за допомогою домових комітетів, створивши районі Думи та Центральну міську Думу «на ко- мунальних засадах» [22]. Під вплив анархістів потрапила частина вій- ськових моряків Чорноморського флоту, які дис- локувалися в Одесі, Миколаєві, Севастополі, Феодосії, Керчі. Анархісти – реемігранти, що повернулися із США, проводили агітацію серед моряків Чорноморського флоту, яки були «зай- мистим революційним матеріалом». Сучасний історик В. Єрмаков вказував: «Анархісти, що мали певний вплив серед матросів Чорномор- ського флоту, внесли свій внесок в самосуди і розкладання Чорноморського флоту» [23]. Мат- роси військового флоту підтримали радикальну анархістську програму, анархісти Г. Мокроусов, М. Касісімов, О. Железняков, О. Порубаєв, сформували бойові загони з матросів – чорно- морців. Керівником «Центрфлоту» (революцій- ного ЦК Чорноморського флоту) восени 1917 р. став електрик лінкора «Воля» анархіст Є. Ше- лестун. На Першому Загальночорноморському з’їзді (листопад 1917 р.) він виступав проти будь-якої влади над флотом, закликавши «стри- мати більшовиків» [24]. У травні 1917 р. в Одесі було створено «Пів- денний центр» об'єднання професійних спілок моряків («Тимчасовий комітет з організації Все- російської спілки моряків», голова комітету – одеський анархіст – синдикаліст з 1906 р. В. Чернявський) з ініціативою якого почалося створення єдиної «Спілки водників торгового флоту». Для створення такої спілки в Петрограді наприкінці червня 1917 р. зібрався З'їзд моряків і річковиків, делегатом якого від Одеси став В. Чернявський. На цьому з'їзді була створена «Спілка моряків і річковиків», обраний її викон- ком – «ЦКморрік». В Одесі в «південне» прав- ління спілки були обрані анархісти, які закликали не визнавати Тимчасового уряду і приватної власності на торгівельні судна [25]. У середині листопада 1917 р., на Південному обласному з'їзді моряків торговельного флоту в Одесі, анархісти повністю підпорядкували своєму впливу одеську «Спілку моряків», їхня резолюція про соціалізацію торговельного флоту набрала більшість голосів. Для управління тор- говельним флотом, портом і судноремонтними Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. 73 підприємствами Одеси з'їзд обрав одеський ви- конком «Спілки» – «Раду дев’яти» (головою став В. Чернявський, в «Раді» був ще один анархіст з 1906 р. М. Бацоєв). У Херсоні в грудні 1917 р. місцева «Спілка моряків» виступила за децентра- лізацію та соціалізацію торговельного річкового флоту під орудою обраного «Комітету дванад- цяти» [26]. На такий же крок, у лютому 1918 р., пішли матроси Керчі, де «Радою семи» «Спілки моряків» керував анархіст О. Улановський [27]. 30 грудня 1917 р. анархістські лідери одеської «Спілки моряків» нав’язали спілці рішення «вла - ду Центральної Ради не визнавати» (влада УНР встановлена в Одесі на поч. листопада 1917 р.). 2 січня 1918 р. на зборах в одеському порту, під час яких була організована маніфестація проти влади УНР анархіст П. Лаврушін представляв робітників РОПІТ, а анархісти Скурський та Рабинович – завод Гена. 4 січня 1918 р. одеське південне відділення «Спілки моряків» ухвалило рішення негайно соціалізувати весь Чорномор- ський та Азовський торговельний флот, який з цього моменту мав належати трудовому колективу моряків. Лідери «Спілки моряків» зробили заяву про соціалізацію чорноморської Транспортної військової флотилії, що складалася із 100 мобілі- зованих (на час війни) торговельних суден. Части - на флотилії згодилася прийняти керівництво «Ради дев’яти», частина – відмовилася виконувати її роз- порядження і проводити соціалізацію [28]. Анархісти вирішили керувати не тільки суда - ми, але й портом, береговими службами, судноре- монтними та суднобудівними підприємствами. Для керівництва всією структурою водного транспорту були обрані комісари, яки всі були анархістами: В. Чернявський, Г. Реєв, М. Бацоєв, Ф. Александрович (комісар одеського порту). Дрібні службовці судових компаній підтримала соціалізацію, але комісари – анархісти виклю- чили з числа власників адміністрацію, заявивши, що службовці підприємств, портові вантажники, робітники судноремонтного заводу повинні пра- цювати, як «наймані робітники профспілки мо- ряків», що тільки в моряків є права власності на флот та порт – «колективні господарі» всієї мор- ської галузі. Збори делегатів службовців і робіт- ників водного транспорту Одеси винесли резо- люцію про те, що службовці і робітники такі ж господарі виробництва як і моряки. Проти анар- хістської соціалізації виступили робітники заво- дів РОПІТ, службовці і робітники порту, які вва- жали, що зиск від соціалізації буде тільки у мат- росів торговельного флоту. Згодом делегати від портових заводів РОПІТ підтримали рішення про соціалізацію. 4 січня 1918 р. на суднобудівельному заводі РТПІТ був обраний Одеський ревком (увійшли представники більшовиків, лівих есерів, макси- малістів, анархістів, безробітних, солдатів, тор- говельних моряків), який почав готувати нову революцію в Одесі проти влади Центральної Раду. Пропагандистську секцію Ревкому очолив Г. Борзенко-Москаленко. 5 січня 1918 р. анар- хісти: Ф. Александрович, Г. Борзенко-Моска- ленко, М. Бацоєв, Степанов, Моісеєнко захопили касу і всі структури РОПІТ, конфіскували судна в одеському порту, виробництва в системі вод- ного транспорту, чим викликали протест з боку представників української влади, одеської Ради робітничих депутатів, Центрального комітету профспілок Одеси. 6 січня 1918 р. для управ- ління флотом була обрана нова «Рада дев'яти» – від моряків 5 представників, робітників судно- ремонтних заводів – 2, службовців порту і судо- вих компаній – 1, портових вантажників – 1. Головою Ради знову було обрано анархіста В. Чернявського. Він незабаром виїхав до Петрог- раду і, як делегат з’їзду водників, зробив доповідь в СНК та був прийнятий В. Леніним [29]. 6 січня 1918 р. Центрпроф Одеси заявив, про те, що торговельний флот повинен бути націо- налізований. Але, вже 10 січня 1918 р. постано- вою президії революційно-демократичних орга- нізацій Одеси були затверджені повноваження виконкому Одеського відділу «Спілки моряків і річковиків торгового флоту» та його рішення, що торговельний флот знаходиться у тимчасо- вому управлінні одеського відділення «Союзу моряків і річковиків» і належить професійно – трудовим колективам водного транспорту «до передачі його всьому трудовому народу» [30]. 13 січня 1918 р. більшовики та їхні союзники: ліві есери, анархісти, максималісти почали зброй не повстання в Одесі проти владних установ Центральної Ради УНР. За вказівкою ленінського уряду більшовики використали невдоволення робітників водного транспорту відсутністю фінансування галузі. У «одеський Російське товариство пароплавства і торгівлі 74 революції» активну участь взяли збройні загони анархістів: «Дружина анархістів», дружина «Спілки моряків», дружина «Південноросій- ської федерації незалежних анархістів», загін анархістів «Чорний прапор», анархістський загін «Союзу безробітних», «Залізний загін самооборони» М. Вінницького – «Япончика» (всього до 350 чол.). З 19 січня 1918 р., після перемоги збройного повстання, Одесою керував Об'єднаний Ревком, а з 25 січня 1918 р. – Рада Народних Комісарів, що стала коаліцією більшовиків, лівих есерів та анархістів. З 20 комісарів одеського РНК анархіс- том був комісар охорони міста Д. Гур'єв. Крім того, анархістами вважали себе: голова револю- ційного трибуналу В. Білий, суддя ревтрибуналу М. Снітко, член слідчої комісії ревтрибуналу М. Волохов, помічник начальника міліції О. Ля- ховецький. «Залізний загін» анархістів увійшов до складу Одеської радянської армії, як резерв РНК. До нового виконкому одеської Ради (пере- обраний 25 січня 1918 р.) увійшло 5 анархістів (з 75 осіб): І. Гольдін, Равкін, Хаїт, Салютін, М. Снітко. До президії виконкому Ради (з 11 осіб) був обраний анархіст Гольдін [31]. За спогадами одеських владних керманичів з анархістами в Раді «завжди рахувалися», біль- шовики на них «спиралися», «…ці товариші нас підтримували і таким чином у нас була біль- шість» [32]. У січні – лютому 1918 р. анархісти в одеській Раді та Центрпрофі виступали союзниками біль- шовиків і лівих есерів, гуртувалися проти мен- шовиків та есерів, проти скликання Всеросій- ських та Всеукраїнських Установчих Зборів. На Четвертий з’їзд Рад (Москва, березнь 1918 р.) від Одеси було представлено 5 делегатів, в тому числі анархіст П. Ярошевський, на Другий Всеук- раїнський з’їзд Рад (Катеринослав, березень 1918 р.) від Одеси також було 5 делегатів, серед яких анархіст Г. Борзенко – Москаленко [33]. Одеські анархісти з групи «Чорний прапор» закликали до проведення актів класового терору і «народних», «стихійних» експропріацій. Ко- ристаючись хаосом і колапсом влади, анархіст- ські бойовики проводили численні експропріації державної і приватної власності, що привело анархістів до конфліктів з більшовиками вже у лютому 1918 р. [34]. Незважаючи на проголошення радянської влади в Одесі і затвердження більшовиків – дер- жавників при владі, одеські анархісти продов- жували свій «експеримент» соціалізації. Анар- хісти намагалися розпочати проведення «третьої анархічної революції» із захоплення засобів ви- робництва. Резолюція одеської радянської фрак- ції анархістів закликала «довести революцію до логічного кінця руйнування власності і дер- жави». 20 січня 1918 р. в Одесі відкрився з'їзд моряків і річковиків торговельного флоту Пів- денної області (Чорноморо-Азовського басейну морів і річок). На з'їзді виконуючий обов’язки голови «Ради дев’яти» Ф. Олександрович про- голосив резолюцію про соціалізацію флоту, як «вільну творчість профспілок» [35]. Петроградський «ЦК моррік» наполягав на повній націоналізації торговельного флоту. 23 січня 1918 р. ленінська РНК видала декрет про націоналізацію торговельного флоту, а у лю- тому 1918 р. на Всеросійському з'їзді водників делегати пропонували передати управління вод- ним транспортом «Спілці моряків та річкови- ків», але РНК не санкціонувала це рішення, хоча на місцях управління флотом фактично нале- жало спілці [36]. Постанова ВРНГ РСФРР від 4 березня 1918 р. розтлумачила для прихильни- ків соціалізації цей декрет РНК, що націоналі- зуються і ті судна, що зараз є власністю трудо- вих колективів. Виконком одеської Ради та Центрпроф заявили, що флот є «власністю всієї республіки», винесли резолюції про націоналі- зацію водної галузі. Більшовицька влада намага- лася змінити власників суден і портових струк- тур, але одеські моряки виступили проти місцевої Ради, загрожуючи зброєю в разі зазіхань на порт і судна [37]. На Другому Загальночорноморському з’їзді (лютий 1918 р., Севастополь) моряки торгівель- ного флоту виступили із закликом до соціаліза- ції, делегати з’їзду в своїй резолюції підкрес- лили, що «вільнонайманий флот повинен управлятися виборними демократичними орга- нізаціями» [38]. У лютому 1918 р. з Заходу Одесі погрожу- вали румунські війська, які намагалися перепра- витися через Дністер, з Півночі насувалися ав- стро-угорські війська та частини УНР. «Йти окремо, бити разом!» – під таким гаслом анар- хісти входили у військово-політичні та ситуа- ційні союзи з більшовиками. Перший бойовий загін одеських анархістів-терористів Я. Зайд- лера добровільно відправився на Румунський Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 1/2 ’2015 75 фронт. До Одеси, зі своїм загоном матросів – анархістів, прибув О. Железняков, який отримав посади командувача радянськими морськими силами діючими проти румунських військ на Дунаї, командувача Дунайської радянської фло- тилії. На початку березня 1918 р. 1-й загін анар- хістів під керівництвом Я. Зайдлера, О. Фель- дмана, М. Касесімова взяли участь у боях проти австрійських військ на далеких підступах до Одеси. 12 березня 1918 р., коли Одесу штурму- вали війська УНР та Австро-Угорщини, більшо- вицька влада і її захисники, революційні органі- зації Одеси та морська «Рада дев'яти» на торговельних і військових суднах евакуювалися до портів «червоного» Криму. У березні 1918 р. рахуючись із втратою Одеси, Миколаєва, Херсона, дунайських портів, анархісти проголосили Чорноморський торго- вельний флот «вільним» і запропонували моря- кам «працювати за наймом на кого завгодно», не залежно від того, яким державам належуть порти, про що моряки повідомили радіограмами «всім урядам» [39]. Центрфлот дав згоду на ви- знання торгового флоту на Чорному морі віль- ним, а його голова Є. Шелестун запропонував керівництву Туреччини обслуговувати цю країну морськими перевезеннями або продати торго- вельні судна Туреччині. В той же час «Рада дев’яти» запропонувала керівництву РСФРР, за- ключити угоду про найм торгового флоту для цивільних і військових перевезень [40]. В квітні 1918 р. в Керчі Комісія по скликанню Другого Південного обласного з’їзду моряків і річковиків Чорноморсько – Азовського басейну підтримала оголошення флоту «вільним». Ф. Александрович був обраний головою «Спілки моряків» Чорного моря. Але, на конференції (з’їзді) «Спілки моряків» Південної області (Чор- номорсько-Азовського басейну), яка відбулася у Ростові-на-Дону – Новоросійську, наприкінці квітня 1918 р. – на початку травня 1919 р., біль- шовики зібрали більшість делегатів (за рахунок водників Маріуполя, Таганрога, Ростова на Дону) та проголосувати за націоналізацію флоту [41]. У грудні 1918 – квітні 1919 рр., коли в Одесі панували французькі інтервенти, анархісти О. Желез няков, Г. Борзенко-Москаленко, М. Петровський, Ф. Ярошевська створили під- пільну «Спілку моряків» (70 чол.), яка намага- лася відновити робітничий рух і направити його проти інтервентів. Та сама група анархістів, під- силена ще п'ятьма анархістами – синдикаліс- тами, сформувала в Одесі «Іноземне бюро» – «Інтернаціональну групу революційних робіт- ників», що проводила революційну агітацію в лавах солдат і матросів інтервентів, випускала листівки та два числа газети «Остання бо- ротьба» французькою мовою [42]. У підпіллі, в березні 1919 р. склався новий союз більшовиків, лівих есерів та анархістів в одеських профспілках, Центрпрофі Одеси, в одеській Раді та Ревкомі. Збройні групи анар- хістів взяли участь в повстанні проти інтервен- тів та білогвардійців в Одесі на початку квітня 1919 р. [43]. У другий період впровадження ра- дянської влади в Одесі (квітень – серпень 1919 р.) анархісти, хоча і критикували більшовиків, але фактично були їх союзниками і до середини чер- вня 1919 р. користувалися статусом легальної партії У Одеському Центрпрофі вони забезпе- чили більшовикам перевагу над меншовиками в профспілковому русі міста. До одеської Ради було обрано 19 анархістів, причому О. Фель- дман знову став секретарем виконкому Ради і членом президії виконкому Ради [44]. У квітні 1919 р. анархісти О. Железняков, В. Чернявський, Ф. Олександрович, П. Ісаков створили в Одесі «Спілку працівників водного транспорту», О. Железняков став головою цієї профспілки. Анархісти, які посіли керівні по- сади в спілці знову підняли питання про соціа- лізацію всієї структури водного транспорту в Одесі. Анархісти, що навесні 1919 р. опинилися правліннях одеських профспілок «Голка», пека- рів, табачників, будівельників активно пропагу- вали соціалізацію. Але влада не хотіла чути не про яку робітничу «самодіяльність» і пішла шляхом репресій по відношенню до незалеж- ного робітничого руху. Спроби анархістів провести соціалізацію ви- робництва по містах колишньої Російської імпе- рії були частиною плану «третьої анархістської революції». В Одесі вони був найбільш резуль- тативними, захоплювали найважливіші підпри- ємства міста і тисячі трудящих. Однак, з мо- менту узурпації влади в Одесі більшовиками, влада стала боротися проти самоорганізації тру- дящих, соціалізації, федералізації. Зміцнення ра- дянської диктатури у 1920 р. і репресії «влади пролетаріату» проти робітничого руху оста- точно поховали надії трудящих стати господа- рями заводів і фабрик. Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр. 1. Skirda A. Les Anarchistes russes, les soviets et la révolution de 1917. – : Éd. de Paris, 2000, 348 p. 2. Дубовик А. В. Российские анархисты в рабочем и профсоюзном движении начала 20-го века // До- клад на Международной научно-практической конференции «Рабочее движение и левые против авторитаризма и тоталитаризма: история, современ- ность, перспективы» – М., 2011. Режим доступу: http://socialist. memo.ru/forum/index...howtopic 3. Игнатьева О. Взгляды анархистов на проблемы экономического переустройства общества после Ок- тябрьской революции // Социологические исследо- вания. – 1991. – № 3. С. 68-76. 4. Рублёв Д. И. Социально-политические преоб- разования анархистов в России периода гражданской войны: самоуправление и этатизм. Режим доступу: http://aitrus.info/ node/1058 5. Голос труда. – Пг. – 1917. – 2 декабря. 6. Залежский В. Анархисты в России. – М.: Мо- лодая гвардия. – 1930. – С. 69; Голос Труда. – Пг., – 1918. – 3 января, 17 января; Рабочее знамя. – Пг. – 1918. – 30 января. 7. Панкратов А. М. Политическая борьба в российском профдвижении 1917-1918 гг. – Л., изд. Ленинград. Губпрофсовета. 1927. – С. 148; Леон- тьев Я. В., Рублев Д. И. Самоуправляющиеся артели в хлебобулочном производстве в 1920-е годы // Меж- дународная научно-практическая конференция «Ра- бочее движение и левые силы против авторитаризма и тоталитаризма: история, современность, перспек- тивы». – М., 2012; Дубовик А. В. Вказ. соч. 8. Борьба за власть Советов в Донбассе. Сб. док. и матер. – Сталино: Обл. изд. 1957. – С. 294, 314; Алгасов В. З боротьби за Жовтень на Сталінщині // Літопис революції. – 1930. – №5. – С. 225; Зайцев Ф. Как мы творили Октябрь // Там само. 1925. № 4(13). – С. 147-154; Наш голос. – Харков. – 1918. – 19 фев- раля. 9. Державний архів Російської Федерації (далі – ДАРФ), ф. 6870, оп. 1, спр. 176, арк. 127; Державний архів Харківської області, ф.р. 1010, оп. 2, спр. 8. арк. 12; Голос Труда. – Пг., – 1918. – 9 січня. 10. Амосов. Октябрьские дни на Екатеринослав- щине // Борьба за Советы на Екатеринославщине. Сб. Воспоминаний. – Днепропетровск: Истпарт. 1927. – С. 116; Гонтарь З. Воспоминания о Красной гвардии // Там само. – С. 177-179; Кошалев С Борьба за власть // Там само. – С. 130; Гржасковский В. Каменская ор- ганизация в борьбе за Советы // Там само. – С. 155; Чорномаз І. Ш. Боротьба робітничого класу України за контроль над виробництвом 1917-1918. – Харків: вид. Харків. ун-ту, 1958. – С. 161; Голос Труда. – Пг. – 1918. – 10 января; Звезда. –Екатеринослав. – 1918. – 19 февраля; Приднепровский край. – Екате- ринослав. – 1918. – 26 января. 10. Звезда. – Екатеринослав. – 1919. – 6 декабря; Приднепровский край. – Екатеринослав. – 1918. 25 января, 27 января. 11. Анархия. – М. 1918 – 5 апреля; Рабочая мысль. – Харьков. – 1918. – 14 января. 12. Альошин А. До історії боротьби за Жовтень на Миколаївщині // Літопис революції. – 1928. – № 3. – С. 121, 123; Викторов. Николаевский Совет рабочих и солдатских депутатов // Там само. – 1927. – № 4 (37). С. 59; Ряппо Я. Боротьба сил в Ок- тябрьской революции в Николаеве // Там само. – 1922. – № 1. – С. 96-97. 13. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО), ф.р. 3, оп. 3, спр. 39, арк. 10-14. 14. ДАОО, ф.р. 11, спр. 290, оп. 14, арк. 15; ф.р. 3, оп. 3, спр. 40, арк. 5; ф.р. 2, оп. 1, спр. 99. арк. 1, 28. 15. Революционное творчество. – М., 1918. – № 1-2. – С. 108. 16. ДАОО, ф.р. 3829, оп. 1, спр. 11, арк. 2. 17. ДАОО, ф.Р. 3829, оп. 1, спр. 90-б, арк. 78; Три- лисский А. Организация Советской власти на Оде- щине // Октябрь на Одещине. – Одесса: изд. Испарта. 1927. – С. 189, 240; Известия Одесского Совета ра- бочих депутатов. – Одесса. – 1917. – 28 сентября, 31 декабря. 18. Одесская почта. – 1917. – 29 декабря 19. Одесские известия. – 1917. – 30 декабря, Ачканов Г. Очерки Февральской и Октябрьской ре- волюции в Одессе. – Одесса: Испарт. 1927. – С. 30. 20. ДАОО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 534, арк. 9; Одесские новости. – 1918. – 3 января, 4 января, 5 января, 11 ян- варя, 22 января; Коновалов В. Подвиг «Алмаза». – Одесса: Одесское книж. изд., 1963. – С. 211; Рабочий голос. – Одесса. – 1918. – 10 марта. 21. Одесский листок. – 1918. – 9 января, – 12 ян- варя. – 28 февраля; Рабочее слово. – Одесса. – 1918. – 6 апреля; Известия Одесского Совета рабочих депу- татов и представителей армии и флота. Одесса. – 1918. – 10 января, – 13 февраля; Голос революции. – Одесса. – 1917. – 22 декабря. 22. Одесские новости. – 1918. – 31 января; Голос революции. – Одесса. – 1918. – 1(14) февраля. 23. Ермаков В. Д. Российские анархисты в па- литре бурных событий Гражданской войны 1918- 1920 гг. // Вестник С.-Петербургского государствен- ного университета культуры и искусств. – СПБ. 2014. – Вып. № 2 (19). – С. 163. 1/2 ’2015Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 76 Джерела та література 77 24. Російський державний архів Військово-Мор- ського Флоту (далі – РДАВМФ), ф.р. 183, оп. 1, спр. 83, арк. 153; спр. 38, арк. 71; спр. 38, арк. 1. 25. Переписка секретариата ЦК РСДРП(б) с мес- тными организациями (1917). – М.: Госполитиздат. 1957. В 3-х т. – Т. 1. – С. 292. 26. РДАВМФ, ф.р. 183, оп. 1, спр. 36, арк 7; ДАОО. ф.р. 2, оп. 1, спр. 567, арк. 11. 27. ДАРФ, ф. 6863, оп. 1, спр. 67, арк. 10; РДАВМФ. ф.р. 183, оп. 1, спр. 3, арк. 2. 28. ДАОО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 1037, арк. 43, 57, 79. 28. Моряк. – Одесса. – 1921. – 26 апреля. 29. В борьбе за Октябрь. Сб. док. и мат. – Одесса: Облизд. 1957. С. 137; ГАРФ. ф. 6863, оп. 1, спр. 69, арк. 6. 28. Моряк. – Одесса. – 1920. – 30 августа. 29. В. И. Ленин. Биографические хроники. – М.: Политическая литература. 1974. – Т. 5. – С. 286 30. Моряк. – Одесса. – 1922. – 7 ноября; 31. Известия Одесского Совета рабочих депутатов и представителей армии и флота. – Одесса. – 1918. – 12 января. 32. ДАОО, ф. 2, оп. 1, спр. 919, арк. 43 – 45. 33. Известия Одесского… 1918. – 22 февраля (7 марта). 34. Там само. – 1918. – 1 марта. 35 Там само. – 1918. – 24 января – 6 февраля. 1918. – 17 лютого. 36.Одес. листок. – 1918. – 24, 26 января 37. Известия Одесского Совета рабочих депута- тов и представителей армии и флота. – Одесса. 1918 11/22 января; Джервис М. Транспортные союзы и на- ционализация тогового флота // Профессиональная жизнь. – Одесса. – 1924. – № 55. – С. 57-58. 38. РДАВМФ, ф.р. 5, оп. 1, спр. 29, арк. 12. 39. ДАРФ, ф. 6863, оп. 1, спр. 48, арк. 28-39. 40. РДАВМФ, ф.р.183, оп. 1, спр. 2, арк. 29; спр. 6, арк. 11; спр. 18, арк. 96. 41. ДАРФ, ф. 6863, оп. 1, спр. 66. арк. 8, 12; Моряк. – Одесса. – 1921. – 26 апреля; Ачканов Г. Вказ. соч. – С. 51. 42. Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 57, оп. 2, спр. 141, арк. 2-4; ДАОО, ф.р. 2, оп. 1, спр. 285, арк. 221; Коновалов В. Иностранная коллегия. – Одесса: Моряк, 1958. – С. 36; Коновалов В. Елена. – Одесса: Моряк, 1969. –С. 150. 43. ДАОО, ф.р. 8065, оп. 2, спр. 12812, арк. 11; Гуковский А. И. Французская интервенция на Юге России 1918-1919. – М.-Л.; Госиздат, 1928. С. 23. 44. Знамя борьбы. – Одесса. – 1919. – 28 апреля; Алексеев И. Из воспоминаний левого эсера: подполь- ная работа на Украине. – М.: Главролитпросвет, 1922. – С. 47. Виктор Савченко Одесские анархисты и социализация производства в 1917-1919 гг. Статья посвящена попыткам анархистов (анархистов – синдикалистов) реализовать на практике идеи социализации производства в Одессе, в городе, который оставался центром анархистского движения на протяжении 1905-1920 гг. Анархистам удалось, в январе – марте 1918 г., возглавить процессы социализации Черноморского торгового флота, портовых хозяйств и заводов, а так же ряда других производств в Одессе. Ключевые слова: социализация, анархисты, анархисты – синдикалисты, флот, моряки, портовики, проф- союзы. Viktor Savchenko Odessa anarchists and socialization of production in 1917-1919 The article is devoted to attempts of anarchists (anarchist – syndicalists) to put into practice the idea of sociali- zation of production in Odessa, a city that center of the anarchist movement in 1905 – 1920. Anarchists succeeded in January – March 1918, to lead the process of socialization of the Black Sea merchant fleet, port facilities and factories, as well as a number of other facilities in Odessa. Key words: socialization, anarchists, anarchist – syndicalists, navy, sailors, port workers, trade unions. Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.

Одеські анархісти і соціалізація виробництва в 1917–1919 рр.

Institution

Ähnliche Einträge