Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.)
У статті досліджуються питання розселення євреїв на території Південної Бессарабії, зокрема в містах Ізмаїл і Кілія в першій половині ХІХ ст. На підставі архівних матеріалів з'ясовується кількість представників єврейського етносу на землях регіону, особливості його розміщення; господарча діяль...
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168541 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) / Л. Циганенко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 157-163. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-168541 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1685412020-05-05T01:26:59Z Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) Циганенко, Л. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті досліджуються питання розселення євреїв на території Південної Бессарабії, зокрема в містах Ізмаїл і Кілія в першій половині ХІХ ст. На підставі архівних матеріалів з'ясовується кількість представників єврейського етносу на землях регіону, особливості його розміщення; господарча діяльність та майновий стан. В статье исследуются вопросы расселения евреев на территории Южной Бессарабии, в частности в городах Измаил и Килия в первой половине ХІХ в. На основе архивных материалов уточняется количество представителей еврейского этноса на землях региона; особенности его размещения; хозяйственная деятельность и имущественное положение. The article examines the question of Jewish settlement in the southern Bessarabia, in particular in the cities of Izmail and Kiliya in the first half of the ХІХ century. On the basis of archival materials specified number of representatives of the Jewish ethnos in the lands of the region; the features of his host; economic activity and property status. 2015 Article Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) / Л. Циганенко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 157-163. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168541 94 (477.63+477.7):314.742 "1800/1850" uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень |
| spellingShingle |
Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Циганенко, Л. Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) Краєзнавство |
| description |
У статті досліджуються питання розселення євреїв на території Південної Бессарабії,
зокрема в містах Ізмаїл і Кілія в першій половині ХІХ ст. На підставі архівних матеріалів з'ясовується кількість представників єврейського етносу на землях регіону, особливості його розміщення; господарча діяльність та майновий стан. |
| format |
Article |
| author |
Циганенко, Л. |
| author_facet |
Циганенко, Л. |
| author_sort |
Циганенко, Л. |
| title |
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) |
| title_short |
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) |
| title_full |
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) |
| title_sort |
євреї південної бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина хіх ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2015 |
| topic_facet |
Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168541 |
| citation_txt |
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.) / Л. Циганенко // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 157-163. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT ciganenkol êvreípívdennoíbessarabííosoblivostírozselennâtagospodarčoídíâlʹnostíperšapolovinahíhst |
| first_indexed |
2025-07-15T03:18:02Z |
| last_indexed |
2025-07-15T03:18:02Z |
| _version_ |
1837681326855028736 |
| fulltext |
156
Історія України
у світлі регіональних
досліджень
157
УДК 94 (477.63+477.7):314.742 "1800/1850"
Лілія Циганенко (м. Ізмаїл)
Євреї Південної Бессарабії:
особливості розселення та господарчої діяльності
(перша половина ХІХ ст.)
У статті досліджуються питання розселення євреїв на території Південної Бессарабії,
зокрема в містах Ізмаїл і Кілія в першій половині ХІХ ст. На підставі архівних матеріалів з’ясо-
вується кількість представників єврейського етносу на землях регіону, особливості його роз-
міщення; господарча діяльність та майновий стан.
Ключові слова: євреї, Південна Бессарабія, Ізмаїл, Кілія, торгівля, землеробська комуна, гос-
подарство, чисельність.
На території сучасної України євреї з’яви-
лися понад дві тисячі років тому в кримських
колоніях, заснованих греками. Єврейські купці
в ХІІІ-ХІV ст. вже вели торгівлю в Акермані та
Кілії. На землях Бессарабії євреї оселилися за
часів правління молдавського господаря Романа
І (1393-1394). На початку ХVІ ст. вони посилено
переселялися в регіон з Польщі та Німеччини.
Мешкали тогочасні євреї в основному в містах
і містечках. Їх появі в цьому краї передувало
складне переплетення різноманітних внутріш-
ньополітичних, військових та дипломатичних
подій.
Необхідність прискореної колонізації півден -
но українських земель сприяла появі на цих зем-
лях представників різних етносів. Як зазначав
один з авторів кінця ХІХ ст.: «Наш уряд, тур-
буючись про заселення цього краю, який в дея-
ких місцях взагалі не мав постійного населення,
… за допомогою пільг переселив сюди багато
іноземних колоністів, серед яких опинилися й
польські євреї» [1, с. 163]. Особливо активним
цей рух став після другого поділу Речі Поспо-
литої (1793 р.).
Автор одного з томів матеріалів для географії
та статистики Російської імперії капітан О. Защук,
характеризуючи населення краю, зазначав, що
«це плем’я (євреї – Л.Ц.) розкидане повсюди, і в
Бессарабії становить доволі важливу частку на-
селення, як за кількістю, так і тому, що майже
вся місцева торгівля знаходиться в їхніх руках»
[2, с. 171]. В якості попередніх місць перебу-
вання бессарабських євреїв автор називає Іспа-
нію, Німеччину, Польщу.
Збільшення кількості єврейського люду на
кордонах держави змусило уряд прийняти спо-
чатку указ про «межу постійної єврейської осі-
лості» (23.12.1791 р.), а згодом (09.12.1804 р.)
«Положення про устрій євреїв». Згідно з цими
документами, землі Південної України, а піз-
ніше й територія Південної Бессарабії, увійшли
до цієї «зони осілості» [3, с. 55].
Імперське законодавство поділяло євреїв
на дві категорії: а) за віросповіданням (караїми
та раввіністи); б) за підданством (розрізняючи
євреїв-іноземців, євреїв Царства Польського,
євреїв – підданих Російської імперії). Окрім
цього, майже одночасно зі створенням «зони
осілості» царський уряд встановлював спеці-
альні податкові збори для євреїв. Наказом
1794 р. було встановлено подвійне оподатку-
вання євреїв (і чоловіків, і жінок), що знайшло
своє продовження в положенні 1804 р. Однак
навіть такі обмеження не зупинили процесу
переселення євреїв на південноукраїнські
землі.
Відомо, що між єврейськими громадами
(кагалами) і місцевою адміністрацією підпису-
валися угоди, тексти яких надають певну ха-
рактеристику переселенцям. Єврейські това-
риства вимагали для себе особливих умов
переселення, як от: можливість безмитного
провозу з собою певної кількості вина для
подальшої його реалізації; право на торгівлю
горілкою в регіоні тощо. Зі свого боку, губерн-
ська адміністрація намагалася якомога змен-
шити «апетит» єврейський колоністів, вима-
гаючи від них добропорядної поведінки;
наявності капіталів для облаштування на
нових місцях; приведення з собою не менше 5
осіб-переселенців [4, с. 93].
«Положення про устрій євреїв» 1804 р. від-
крило для них доступ до земель, в розумінні
придбання у власність незаселених земель або
оренду поміщицьких маєтків на всій території,
що входила в «зону осілості». Окрім цього,
положення надавало бідним євреям можли-
вість переселятися на незаселені державні
землі з правом отримання кредиту від держави
на облаштування на новому місці. Нові землев-
ласники отримували також звільнення від рек-
рутської повинності. Це рішення держави
можна пояснити, з одного боку, бажанням
активізувати процес колонізації південноукра-
їнських земель; а з іншого – прив’язати євреїв
до землі шляхом їх включення до землероб-
ського виробництва. Однак більшість євреїв –
переселенців продовжували займатися своїми
традиційними справами – торгівлею та ремес-
лами.
Взагалі, оцінюючи царське законодавство
щодо євреїв, можна виділити три основних
мотиви появи значної кількості законів щодо
представників цього народу. По-перше, це
мотив віросповідальний, який заохочував
усілякими пільгами євреїв до переходу в хрис-
тиянство; по-друге, це мотив економічний,
що передбачав певну охорону місцевого насе-
лення від єврейської експлуатації; по-третє, це
мотив фіскальний, площина якого знаходилася
в колі протидії контрабанді та незаконній
торгівлі.
Що ж до євреїв Бессарабії, то за підрахун-
ками надвірного радника П. Свіньїна на
початку ХІХ ст. в цілому в краї мешкало майже
5 тис. євреїв [5, с. 206]. Автор стверджував,
що більшість євреїв Бессарабії мешкали в її
північних та центральних районах. Виникає
питання, чи мешкали єврейські родини в одній
з найменш заселених частин Бессарабії –
Буджаку.
Як відомо, 1800 р. генерал-майора С. Тучкова
було призначено начальником фортець Ізмаїл,
Кілія, Браїлов. За невеликий проміжок часу він
зміг відремонтувати фортеці, побудувати в них
нові казарми, магазини, шпиталі тощо. Скорис-
тавшись тим, що на землі Південної Бессарабії
в той час прибувало багато нових поселенців –
греків, німців, болгар, вірмен, генерал-майор за
короткий термін, без допомоги держави, зміг
побудувати поряд з фортецею Ізмаїл нове місто,
яке згодом отримало назву Тучков [6, с. 38].
У справі, що зберігається в фондах Ізмаїль-
ського архіву під назвою «Формулярний
опис мешканців із зазначенням національного
складу», що датується 1811 р., ми зустрічаємо
одну з перших документально підтверджених
згадок про місцевих євреїв (хоча існує думка,
що перша згадка про євреїв Ізмаїла відноситься
до 1769 р.).
Восени 1811 р. на території Ізмаїльської фор-
теці мешкало всього 32 особи єврейського по-
ходження: 8 осіб – це голови родин, 7 – самотні
євреї, решта (17 осіб) – члени родин (жінки,
діти). Аналіз справи дозволив з’ясувати, що
більшість єврейських родин були не надто чи-
сельними – середньостатистична родина скла-
далася з 4 осіб. Щодо віку чоловіків цієї групи –
переважна більшість (68,75%) з них мали від
20 до 29 років. Цікаво, що на відміну від пред-
ставників інших етносів, що мешкали в фортеці,
в єврейській общині не було чоловіків молодше
20 років і старше 50. Місцем свого попереднього
перебування голови родин вказували або по-
стійне мешкання на території фортеці Ізмаїл, або
переселення з Молдавії [7, арк. 28-29 зв]. Таким
чином, ми можемо констатувати, що єврейське
населення на території Ізмаїла перебувало тут
ще з часів турецького панування, а можливо й
раніше.
Поява єврейських поселенців на території су-
часного міста Кілія за твердженнями місцевих
краєзнавців відноситься ще до перших століть
нашої ери. На сьогодні на старому єврейському
цвинтарі в Кілії збереглися погребіння, що дату-
ються кінцем XIV – початком XVІ ст. Саме в
цей час Кілія досягла свого найвищого розвитку.
Це місто було дійсним середньовічним мегапо-
лісом: з населенням бл. 20 тис. та величезним
торговим портом на Дунаї. До Кілії везли свої
товари генуезькі, вірменські, угорські, єврейські
торговці та комерсанти.
Набагато пізніше, вже в 1806 р., коли вій-
ська Російської імперії увійшли до Кілії, вона
являла собою невеличке заштатне містечко,
в якому мешкало понад 3 тис. осіб. 1808 р.
комендант Кілії майор Лавров наказав своїм
чиновникам провести перепис мешканців та
158
Лілія Циганенко К Р А Є З Н А В С Т В О 1/2 ’2015
159
їхнього майна, за результатами якого з'ясува-
лося, що в місті нараховувалося 312 госпо-
дарств, у яких мешкало 1500 осіб. Окрім цього
в Кілії було 107 крамниць, 20 торгових складів,
4 кофейні, лазня. Щодо мешканців – більшість
(77%) становили молдавани, решта українці,
болгари, греки, євреї, вірмени, арнаути. Значна
частина єврейського люду міста займалася тор-
гівлею. Особливо популярною була торгівля
вином та горілкою місцевого виробництва
[8, с. 146-149].
Єврейські общини в Південній Бессарабії
почали більш активно розвиватися після того,
як 1812 р. Бессарабія була приєднана до Росій-
ської імперії. Місцеві євреї та євреї-переселенці
отримали більшість тих прав, що й представ-
ники інших етнічних груп, що облаштувалися
в місті.
Наступний документ, в якому ми знаходимо
свідчення про перебування євреїв у Ізмаїлі – це
статистичні відомості щодо кількості мешкан-
ців, розвиток промисловості та сільського гос-
подарства, стану будівель в місті та на хуторах,
які датуються груднем 1817 р. У цей час на те-
риторії фортеці існувало 2 єврейських молитов-
них будинки. В місті (яке в той час мало назву
Тучков) мешкало 80 осіб єврейського поход-
ження, що становило лише 1,2% загальної кіль-
кості городян, яких, до речі, нараховувалося
6 772 особи [9, арк. 7]. На території фортеці Із-
маїл кількість євреїв становила 89 осіб. Це була
третя за чисельністю група, що складала 13,4%
від загальної кількості її мешканців. Небагато
представників єврейського етносу мешкало на
території приміських хуторів. З понад 3 тис.
мешканців хуторів євреї становили лише 4
особи [10, арк. 9].
У березні 1818 р. було складено черговий звіт
щодо кількості мешканців міста та фортеці, з
якого ми дізнаємося, що на території фортеці за-
лишився один дерев’яний молитовний єврей-
ський будинок [11, арк. 41]. Щодо кількості єв-
рейського населення: в місті, вона залишилась
без змін (80 осіб), а на території фортеці дещо
збільшилась – до 94 осіб. Розташування євреїв
на хуторах також залишилося без змін – 4 особи
мешкали на хуторі дворянки Броско (один з най-
ближчих хуторів до міста). Таким чином, в сере-
дині 1818 р. на території міста Тучкова, фортеці
Ізмаїл, найближчих хуторах мешкало 178 євреїв,
які становили 13-ту з 18-ти етнічних груп цього
регіону.
У 1818 р. відбулося чергове законодавче
унормування становища євреїв в регіоні. «Устав
створення Бессарабської області» (1818 р.)
визначав основні категорії місцевого насе-
лення, серед яких були й євреї, що поділялися
на три окремі групи: купців, міщан і землеро-
бів. Вид податків та рід діяльності прямо зале-
жав від приналежності до названих груп.
За цим документом євреям (як і місцевим цига-
нам) заборонялося вступати на цивільну
службу [12, с. 75]. Пізніше, в 1838 р., для
Новоросійської губернії та Бессарабії було
зроблено виняток: євреї, що мали дипломи
лікарів, допускалися на службу по всіх відом-
ствах без обмежень.
Архівні відомості за 1820 р. дозволяють нам
встановити, що, з одного боку, влада не дуже
люб’язно ставилася до місцевих євреїв: зі
статистичних відомостей зникає єврейський
молитовний будинок, замість цього спостеріга-
ється суттєве збільшення православних храмів
і монастирів. А з іншого – не заважала пересе-
ленню євреїв на ці землі: загальна кількість
єврейського населення суттєво збільшується
й становить 364 особи обох статей [13,
арк. 215 зв.].
Наведені відомості дозволяють проаналізу-
вати господарські уподобання представників
єврейської громади. Так, переважна більшість
дорослого населення займалися торгівлею.
В таблиці вказані наступні різновиди цієї діяль-
ності: дрібна торгівля – 16 осіб; продаж гарячого
вина – 26 осіб; крамнична торгівля – 13 осіб;
утримування шинка – 9 осіб; купецтво – 6 осіб).
Окрім торгівлі, частина єврейських мешканців
працювали кравцями, булочниками, шевцями.
І лише в однієї особи в графі заняття був запис –
хлібороб [14, арк. 216].
Серед найбільш заможних мешканців міста
виділялися Хайкель Майорка Абрамович (влас-
ник будинку, комори, крамниці); Журик Мортко-
вич (будинок на 6 кімнат, комора); Зельмин
Булочник (власних 2-х будинків та кількох крам-
ниць) та інші [15, арк. 6-8]. Цікаво, що деякі
єврейські прізвища були пов’язані з назвою про-
фесій. Наприклад Килимник (торговець кили-
мами), Крамник (власник крамниці), Булочник
(пекар) тощо. Були свої багатії і серед мешканців
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення
та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.)
фортеці: єврей Кальман – власник будинку,
крамниці, кількох комор; лікар Шультац (2 бу-
динки). На території фортеці працювала єврей-
ська лазня, яку утримував Лейба Косадурович
[16, арк. 27 зв.-28]. У 1827 р. в Ізмаїлі постійно
проживали вже 549 євреїв. Збільшення чисель-
ності членів громади дозволило побудувати
Хоральну синагогу (1825 р.).
Щодо Кілії, то в цей період вона входила до
складу Ізмаїльського градоначальства. Кількість
мешканців у вересні 1830 р. складала 4 146 осіб.
Разом з Ізмаїлом і Рені, Кілійський порт мав
тісні економічні зв'язки з російським та євро-
пейським ринками, завдяки чому пожвавилась
торгівля на місцевих ярмарках і базарах. В міс-
течку облаштували свої торгові представництва
одеські комерсанти і купці.
Пізніше, серед місцевих купців виявляються
свої лідери, серед яких ми зустрічаємо прізвища
кілійського єврея Циновала; одеських комерсан-
тів Хіопі, Метакса; єврея австрійського поход-
ження Вільдермана. Серед тих, хто оселився в
Кілії в першій половині ХІХ ст. була родина
равві Кахане, який невдовзі став найбільшим
експортером кілійського зерна. Саме Кахане був
ініціатором будівництва в містечку синагоги –
Бейт Мідраш [17, с. 225].
Заохочувальні дії уряду сприяли тому, що за
незначний час кількість єврейського населення
в країні значно зросла. Так, за урядовими відо-
мостями, за період з 1804 р. по 1824 р. чисель-
ність єврейського населення в імперії зросла
більше ніж удвічі (з 175 тис. до 400 тис. осіб)
[18, с. 118]. Царський уряд розпочинає політику
стримування переселенського руху єврейського
населення в південні регіони держави. Окрім
цього, євреям було заборонено оселятися спо-
чатку в 25 – верстовій зоні від південно-захід-
ного кордону [19, с. 105], (потім ця відстань
зросла до 50 верст) та в перспективі в’їзд на
територію регіону.
До того ж, уряд продовжує загальнодер-
жавну політику обмеження прав євреїв. За
законом 1839 р. вибори до міських органів
влади для євреїв повинні були проходити
окремо від виборів християн. Не допускалося
обрання євреїв на посади голів міст, у ратмани
міських поліцій, словесні судді, члени сиріт-
ських судів та міських поліцейських управлінь,
почесні піклувальники народних училищ
тощо. У 1844 р. в країні для євреїв було
встановлено два нових обов’язкових податки.
Це так званий коробковий: євреї повинні були
платити практично за все: за вживання в їжу
м’яса (його виготовлення та продаж); за
спадок; за здачу в найм власних будинків і
комор; за носіння єврейського одягу тощо.
І свічний збір – за використання євреями су-
ботніх свічок.
Враховуючи той факт, що більшість єврей-
ського населення займалася дрібною торгівлею
та ремеслами, на поч. 30-х рр. ХІХ ст. царський
уряд вкотре вирішив «прив’язати» євреїв до
землі шляхом створення в Бессарабії єврейських
землеробських поселень та надання окремих
пільг їх мешканцям.
Нагадаємо, що перші землеробські колонії на
Півдні України виникли на території Херсон-
ської губернії ще в 1807-1808 рр. Надання землі
здійснювалося за нормами, що діяли для росій-
ських селян – 8 десятин на душу. В Бессарабії
поява цих поселень відноситься до 20-30-х рр.
ХІХ ст.
Всього в краї існувало 16 єврейських земле-
робських колоній, однак жодної з них не було
на землях Південної Бессарабії. Як пізніше за-
значав один з офіцерів Генерального штабу,
«привчити євреїв до землеробства не вдалося.
Воно знаходиться в них на низькій стадії»
[20, с. 172]. На поч. 40-х рр. ХІХ ст. влада при-
пинила цей землеробський експеримент в Бес-
сарабії. Хоча траплялися ще поодинокі випадки
й спроби отримати землю в краї для створення
нових поселень.
У поле зору автора статті нещодавно потра-
пила книга видання 1901 р., в якій аналізуються
матеріали архіву Новоросійського генерал-гу-
бернатора (значна частина яких на сьогодні втра-
чена) щодо становища євреїв у регіоні. Особ-
ливу цікавість викликала розповідь про спробу
створення зразкової землеробської єврейської
колонії в Бессарабії. Так, на поч. 40-х рр. ХІХ ст.
три освічених єврея: кременчуцький 1-ї гільдії
купецький син Давид Зеленський; павлоград-
ський ІІІ-ї гільдії купецький син Йосиф Рабино-
вич; уманський городянин Яків Гольденвейзер
звернулися з листом до Новоросійського і Бес-
сарабського генерал-губернатора графа М. Во-
ронцова з проханням допомогти їм у реалізації
плану щодо створення на території Бессарабії
1/2 ’2015Лілія Циганенко К Р А Є З Н А В С Т В О
160
зразкової єврейської землеробської колонії. До
листа було додано детальну програму та план
облаштування колонії. За задумом авторів, коло-
нія повинна була отримати назву Михаїльсдорф.
Для організації зразкової колонії планувалося
викупити у держави 5 000 десятин землі в Бес-
сарабії. План складався з 38 параграфів, в яких
детально описувалися права та обов’язки членів
майбутньої колонії. Так, передбачалося, що
першими переселенцями будуть 50 єврейських
родин (кожна повинна була мати 450 руб. на
розвиток господарства), які будуть займатися
землеробством, скотарством, садівництвом і го-
родництвом. Автори планували введення своє-
рідного цензу на переселення до колонії: родина
повинна була мати відповідний економічний ста-
тус, характеризуватися благонадійністю та пев-
ним освітнім цензом. У програмі чітко пропису-
валися обов’язки та права керівників колонії
(бургомістр, раввін, скарбник).
Цікаво, що автори не побоялися висловити
побажання – не призначати в колонію наглядача
від уряду. Багато уваги в проекті програми було
приділено вихованню та навчанню дітей. На
особливу увагу заслуговують думки авторів про-
екту щодо перспектив поєднання понять єврей
та землеробство, які не посоромилися визнати,
що «євреї початку ХІХ ст. не займаються оброб-
кою землі, … вони навіть забули про це заняття,
до якого втратили довіру. …Звикнувши до дріб-
ної торгівлі, … боячись забобонів, вони не
можуть оцінити користі від роботи на землі»
[21, с. 16-23].
Запропонований план зацікавив генерал-гу-
бернатора, який направив листа Бессараб-
ському військовому губернатору з проханням
знайти вільні землі для облаштування зразкової
єврейської колонії. Однак відповідь була не-
втішною: необхідної кількості вільної землі в
Бессарабії не було. Так, мабуть одне з останніх
прагнень євреїв створити зразкову землероб-
ську колонію в Бессарабії залишилося нездійс-
неним. Більшість єврейського люду Південної
Бессарабії зосередили в своїх руках практично
всю дрібну торгівлю, поштові станції та корчми
в регіоні.
Вже в 50-х рр. ХІХ ст. один з офіцерів Ген-
штабу не дуже люб’язно відзивався про бесса-
рабських євреїв, звинувачуючи їх у контрабанді,
лихварстві. Він зазначав, що деякі з євреїв бе-
руть в оренду дворянські маєтки та під охоро-
ною поміщиків і дрібних земських чиновників
грабують і здійснюють утиски місцевих селян.
При цьому висновок, до якого приходив пан
офіцер, свідчить про його зверхнє ставлення не
лише до євреїв, а й до представників інших
етносів, що мешкали в краї: «Вплив дрібних
торговців-євреїв в Бессарабії дуже значний.
Вони мають в своїх руках капітали, монополію
в торгівлі й відповідно всю промисловість краю.
Однак внаслідок лінощів та малоздатності
місцевого населення Бессарабії, євреї тут
потрібні для руху всіх галузей промисловості»
[22, с. 173].
Виконавши значну частину завдань щодо за-
селення території Півдня України в цілому та
Південної Бессарабії зокрема, царський уряд
став на шлях русифікації та поступової нівеляції
(хоча б і зовнішньої) різниці між різними етніч-
ними групами, що мешкали в регіоні. Це в по-
вній мірі стосувалося єврейського населення.
Так, у цей період євреям булло заборонено ви-
користання особливого одягу, а єврейкам – го-
ління голови. 31 березня 1856 р. височайший
наказ вимагав перегляду всіх існуючих постанов
щодо євреїв «для узгодження їх із загальними
видами об’єднання цього народу з корінними
мешканцями, бо ... моральний стан євреїв дозво-
ляє це зробити» [23, с. 47].
Поступовий розвиток Південної Бессарабії в
наступні роки сприяв тому, що навіть на проти-
вагу державним настановам, кількість міського
населення в Ізмаїлі (в тому числі й єврейського)
збільшувалась. Так, на 01.01.1856 р. в Ізмаїлі
мешкало 30 746 осіб, з яких до єврейської гро-
мади належало 3 276 осіб або 10,65% від загаль-
ної кількості населення. До того ж, в місті діяла
єврейська синагога, 2 молитовних єврейських
будинки, було відкрито єврейську гімназію [24,
арк. 12]. В Акерманському повіті мешкало 2 236
євреїв. Щодо занять представників єврейської
общини – вони залишилися практично незмін-
ними. Це була торгівля: зовнішня – вивозили за
кордон зерновий хліб, пшеницю, кукурудзу,
сало, шкіри; ввозили – європейські макарони,
бакалійні товари, тютюн, вино. Загальна кіль-
кість євреїв в Бессарабії становила в 1858 р.
78 751 особу.
Поразка Росії в Східній війні призвела
до втрати не лише міжнародного авторитету
161
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення
та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.)
1. Иванов П.А. Дело о выходящих из-за границы
в Новороссийскую губернию жидах / П.А. Иванов //
Записки Одесского общества истории и древностей.
– 1894. – Т. 17. – С. 163-185.
2. Материалы для географии и статистики России,
собранные офицерами Генерального штаба. – Т. 2 :
Бессарабская область : Ч. 2. / Сост. Ген. штаба кап.
А. Защук. – 1862. – 261 с.
3. Полный хронологический сборник законов и
положений, касающихся евреев с 1649-1873 гг. / упо-
ряд. В.О. Леванда. – СПб., 1874. – 188 с.
4. Хонигсман Я.С. Евреи Украины (краткий
очерк истории). Общая редакция проф. Ф.Я. Горов-
ского / Я.С. Хонигсман, А.Я. Найман. – К.: Украин-
ско-Финский институт менеджмента и бизнеса,
1992. – Т.1. – 280 с.
5. Свиньин П. Статистика. Описание Бессараб-
ской области. Составлено ведомства государствен-
ной коллегии иностранных дел надворным советни-
ком Павлом Свиньиным, 01.06.1816 г. / Павел
Свиньин // Записки Одесского общества истории и
древностей. – Т.VI. – 1867. – С. 175-320.
6. Коломойцев П.Т. К деятельности генерал-
майора Сергея Алексеевича Тучкова по основанию
города Тучкова (нынешнего города Измаил) /
П.Т. Коломойцев // Записки Одесского общества
истории и древностей. – 1906. – Т. 26. – С. 36-44.
7. Комунальна установа «Ізмаїльський архів»
(далі – КУІА), ф. 514. Измаильская городская поли-
ция (1810-1911), оп.1, д. 5. Формулярное описание
жителей крепости Измаил с указанием националь-
ного состава и прежнего места жительства (1811-
1812). – 29 арк.
8. Райнов Б.А. История Килии / Б.А. Райнов. –
Измаил : Смил, 2008. – 367 с.
9. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 12. Ведомости о состоянии на-
родонаселения, сельского хозяйства, промышленно-
сти, домостроения в городе и принадлежащих ему
хуторах (14.10.1817 – 24.03.1818). – 63 арк.
10. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 12. Ведомости о состоянии на-
родонаселения, сельского хозяйства, промышленно-
сти, домостроения в городе и принадлежащих ему
хуторах (14.10.1817 – 24.03.1818). – 63 арк.
11. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 12. Ведомости о состоянии на-
родонаселения, сельского хозяйства, промышленно-
сти, домостроения в городе и принадлежащих ему
хуторах (14.10.1817 – 24.03.1818). – 63 арк.
12. Кузьмина С. Єврейське населення Бессарабії
в першій половині ХІХ ст. / С.Кузьмина // Етнічна
історія народів Європи. – 2012. – № 14. – С. 75-79.
13. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 33. Формулярное описание жи-
телей города Тучкова и крепости Измаил с указанием
национального состава и рода занятий за 1820 год. –
243 арк.
14. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 33. Формулярное описание жи-
телей города Тучкова и крепости Измаил с указанием
национального состава и рода занятий за 1820 год. –
243 арк.
15. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 36. Книга регистрации домовла-
дельцев и строений города Тучкова и крепости
Измаил для расквартирования воинских частей (.). –
101 арк.
16. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 51. Книга регистрации домовла-
дельцев и строений города Тучкова и крепости
Измаил для расквартирования воинских частей (.). –
142 арк.
17. Райнов Б.А. История Килии / Б.А. Райнов. –
Измаил : Смил, 2008. – 367 с.
18. Борщевский А. Характеристика правового по-
ложения еврейского населения Бессарабии в первой
половине ХІХ ст. / А. Борщевский // Сборник науч -
ный статей Института иудаики. – 2011. – Вып. ІІ. –
С. 110-126.
19. Военно-статистическое обозрение Российской
империи. – Т. 11. – Ч. 3: Бессарабская область / [Сост.
Ген. штаба подполк. Дараган]. – Спб.: Издание де-
партамента Генерального штаба Военного мини-
стерства, 1849. – 162 с.
1/2 ’2015Лілія Циганенко К Р А Є З Н А В С Т В О
162
Джерела та література
країни, а й до втрати окремих територій. Землі
Південної Бессарабії опинилися під румун-
ською владою, яка продовжила російську «тра-
дицію» пригноблення єврейського населення в
регіоні.
Єврейське населення Південної Бессарабії
першої половини ХІХ ст. не було досить чи-
сельним. Однак євреї зробили свій, доволі
помітний і органічний внесок у господарчий
розвиток регіону, додавши певних рис само-
бутності існуючій тут різнобарвній етнічній
картині. Доля бессарабських євреїв була
пов’язана з усіма драматичними зигзагами
історії українського народу на цих землях.
20. Материалы для географии и статистики Рос-
сии, собранные офицерами Генерального штаба. – Т.
2 : Бессарабская область : Ч. 2. /Сост. Ген. штаба кап.
А. Защук. – 1862. – 261 с.
21. Лернер О.М. Евреи в Новороссийском крае.
Исторический очерк по данным из архива бывшего
Новороссийского генерал-губернатора. – Одесса :
Типография Г.М. Левинсона, 1901. – 239 с.
22. Материалы для географии и статистики Рос-
сии, собранные офицерами Генерального штаба. –
Т. 2 : Бессарабская область : Ч. 2. /Сост. Ген. штаба
кап. А. Защук. – 1862. – 261 с.
23. Аникин В. Ремесленники-евреи Бессарабии в
ХІХ в. / В. Аникин // Проблемы истории и права
евреев Молдовы. – Кишинев : Elan Inc SRL, 2011. –
C. 43-56.
24. КУІА, ф. 514. Измаильская городская полиция
(1810-1911), оп.1, д. 1, д. 320. Статистические сведе-
ния о состоянии народонаселения, промышленности,
торговли (07.01.1856 г.). – 42 арк.
Євреї Південної Бессарабії: особливості розселення
та господарчої діяльності (перша половина ХІХ ст.)
163
Лилия Цыганенко
Евреи Южной Бессарабии: особенности расселения и хозяйственной деятельности
(первая половина ХІХ в.)
В статье исследуются вопросы расселения евреев на территории Южной Бессарабии, в частности в
городах Измаил и Килия в первой половине ХІХ в. На основе архивных материалов уточняется количество
представителей еврейского этноса на землях региона; особенности его размещения; хозяйственная дея-
тельность и имущественное положение.
Ключевые слова: евреи, Южная Бессарабия, Измаил, Килия, торговля, земледельческая коммуна, хозяй-
ство, численность.
Lilia Tsyganenko
The Jews of southern: features of settlement and economic activity (first half of XIX century)
The article examines the question of Jewish settlement in the southern Bessarabia, in particular in the cities of
Izmail and Kiliya in the first half of the ХІХ century. On the basis of archival materials specified number of repre-
sentatives of the Jewish ethnos in the lands of the region; the features of his host; economic activity and property
status.
Key words: Jews, southern Bessarabia, Izmail, Kiliya, trade, agricultural commune, the farm, the number.
|