Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі

У статті висвітлено антибільшовицьку діяльність Первомайської петлюрівської організації, учасники якої проводили організаційну, пропагандистську та терористичну діяльність, готувалися до збройного повстання. З її роботою пов'язана історія життя повстанського отамана Лиха-Бондарука, який загин...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Котляр, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168542
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі / Ю. Котляр // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 164-171. — Бібліогр.: 72 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168542
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1685422020-05-05T01:27:02Z Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі Котляр, Ю. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті висвітлено антибільшовицьку діяльність Первомайської петлюрівської організації, учасники якої проводили організаційну, пропагандистську та терористичну діяльність, готувалися до збройного повстання. З її роботою пов'язана історія життя повстанського отамана Лиха-Бондарука, який загинув у боротьбі за українську національну ідею. В статье освещена антибольшевистская деятельность Первомайской петлюровской организации, участники которой проводили организационную, пропагандистскую и террористическую деятельность, готовились к вооруженному восстанию. С ее работой связана история жизни повстанческого атамана Лихо-Бондарука, который погиб в борьбе за украинскую национальную идею. The article highlights the antibolshevik activity Pervomaiskaya petlyurovskaya organization, whose members spent organizing, advocacy and terrorist activities, preparing for armed revolt. Her work relates the life story of the insurgent chieftain Misfortune-Bondaruk, who died in the struggle for Ukrainian national idea. 2015 Article Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі / Ю. Котляр // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 164-171. — Бібліогр.: 72 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168542 947.084.5 (477) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Котляр, Ю. Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі Краєзнавство
description	У статті висвітлено антибільшовицьку діяльність Первомайської петлюрівської організації, учасники якої проводили організаційну, пропагандистську та терористичну діяльність, готувалися до збройного повстання. З її роботою пов'язана історія життя повстанського отамана Лиха-Бондарука, який загинув у боротьбі за українську національну ідею.
format	Article
author	Котляр, Ю.
author_facet	Котляр, Ю.
author_sort	Котляр, Ю.
title	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі
title_short	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі
title_full	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі
title_fullStr	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі
title_full_unstemmed	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі
title_sort	первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168542
citation_txt	Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі / Ю. Котляр // Краєзнавство. — 2015. — № 1-2. — С. 164-171. — Бібліогр.: 72 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kotlârû pervomajsʹkapetlûrívsʹkaorganízacíâvantibílʹšovicʹkomupovstansʹkomurusí
first_indexed	2025-07-15T03:18:05Z
last_indexed	2025-07-15T03:18:05Z
_version_	1837681329748049920
fulltext	164 УДК 947.084.5 (477) Юрій Котляр (м. Миколаїв) Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі У статті висвітлено антибільшовицьку діяльність Первомайської петлюрівської організа- ції, учасники якої проводили організаційну, пропагандистську та терористичну діяльність, готувалися до збройного повстання. З її роботою пов’язана історія життя повстанського отамана Лиха-Бондарука, який загинув у боротьбі за українську національну ідею. Ключові слова: повстанський рух, петлюрівська організація, репресії, бандитизм, реабілі- тація. Однією з характерних рис суспільного життя України є значний інтерес до історичного мину- лого рідного краю. З цього приводу академік П. Тронько вказував: «Для всебічного розвитку краєзнавства, глибокого вивчення сторінок істо- рії рідного краю, написання його повноцінного і правдивого літопису тепер, як ніколи, створені сприятливі умови. Відкритий доступ до архів- них документів, використання яких в умовах то- талітарного режиму було заборонене, дає мож- ливість ученим і краєзнавцям по-новому, з залученням раніше невідомих документів і ма- теріалів, з позицій правди дослідити сторінки місцевої історії, усунути білі і чорні плями, суб’єктивні нашарування, що мали місце в ба- гатьох працях …» [1]. Тому, для краєзнавчих до- сліджень важливого значення набуває проблема вивчення антибільшовицького повстанства на початку 20-х рр. ХХ ст. Антибільшовицький повстанський рух в УСРР у 1921 р. був потужним фактором суспільно- політичного життя. Представники української інтелігенції, національно свідомого селянства та робітники активно протидіяли всім спробам біль- шовиків стабілізувати своє становище в Укра їні. Вони брали участь в партизанських загонах і по- встанських організаціях, що проявляли особливу активність на початку 20-х рр. ХХ ст. [2]. Діяльність первомайського петлюрівського підпілля на Миколаївщині не має значної істо- ріографічної бази. Слід виділити лише моногра- фію Р. Коваля «Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії» [3] та ряд публікацій краєзнавця і письменника М. Ковальчука «Хто він, отаман Лихо?» [4] і «Катеринка на Кодимі. Історичні розповіді про виникнення та розвиток села» [5]. Важливо, що для написання вказаних робіт, М. Ковальчуку, в свій час, не дозволили користу- ватися матеріалами Державного архіву Служби безпеки України в Миколаївській області [6]. Джерельною базою статті є матеріали 15-том- ної справи «О петлюровской к-р повстанческой организации в Первомайском уезде .», яка збері- галась в УКДБ Миколаївській області, а зараз знаходиться у фонді 5859 Державного архіву Ми- колаївської області [7]. Історія виникнення вказа- ної багатотомної справи така. В 1937 р. при роз- робці Центрального архіву ВУЧУ-ДПУ-НКВС, під архівним № 57727 була зареєстрована слідча справа № 4676 – 1921 р. Первомайського УНК про підпільну петлюрівську контрреволюційну організацію на чолі з Нагорним Іваном Степано- вичем і Бондаруком-Лихо Кирилом Євлампієви- чем [8], яка після цілого ряду переформатувань потрапила до фондів Держархіву Миколаївської області. Повстанський рух виник як вияв стихійного опору більшовикам. В умовах червоного терору українське село перейшло від локальних по- встань до партизанської та підпільної боротьби. Партизанські загони були найпростішою фор- мою організації, імпульс до якої йшов «знизу», від самих селян, але активну роль в цьому про- цесі зіграла та ланка української інтелігенції, що була найближчою до селян. Саме її представ- ники стали отаманами загонів. Аналіз рушійної сили збройного опору потребує також окремих ґрунтовних досліджень. Але вже тепер можна впевнено стверджувати: його основу складало переважно селянство з певними домішками сіль- ської інтелігенції та люмпену. Більшовики на практиці не могли часто порозумітися саме з усім селянством, а не з якоюсь окремою його ча- стиною, що спростовувало їх класові теорії ще 165 за життя декого з «класиків». Втім, навіть на рівні теорії селянство ніколи не розглядалося ко- муністичними ідеологами рівноцінним союзни- ком пролетаріату (партії РКП (б)), а трактува- лося скоріше як потенційний ворог [9]. З припиненням у листопаді 1920 р. на тери- торії України регулярних військових дій грома- дянська війна на цьому фактично не закінчи- лася, бо продовжувало боротьбу селянське повстанство. Французький дослідник А. Без- ансон зазначав, що «за своїм розмахом і небез- пекою для більшовицької влади селянська війна була більш масовою і загальнонародною, ніж війна громадянська» [10]. Американський істо- рик А. Граціозі вказував на хронологічні рамки війни більшовиків проти селян. Перша фаза: 1918-1922, друга – 1928-1933 рр. [11]. Намагаючись об’єктивно відповісти на пи- тання, ким були українські селяни, що з тих чи інших причин брали участь в антибільшовиць- ких виступах – повстанцями чи бандитами, треба проаналізувати обставини, що склалися на той час в Україні. Прийняття II Всеросійським з’їздом Рад дек- рету «Про землю», есерівського за своєю суттю, означало поступку селянам в одному з найбільш важливих для них питань – земельному. Зовні це виглядало як відмова від одного з теоретичних положень марксизму в селянському питанні. Проте, це була тимчасова поступка. В 1919 р. ра- дянським урядом був прийнятий закон про со- ціалістичний землеустрій, який точніше відби- вав теоретичні погляди більшовиків. Майже одночасно в українському селі була запровад- жена продрозкладка [12]. Вказані акти в сукупності не тільки позбав- ляли селян багатьох завоювань, а й ставили їх в гірше становище, ніж до революції. Замість рек- візованого державою хліба село практично не отримувало промислових товарів. Все це викли- кало невдоволення селян і значною мірою при- звело до падіння радянської влади в Україні в 1919 р. Однак, селянство не могло примиритися й з політикою А. Денікіна щодо відновлення по- міщицького землеволодіння. Зрештою, селян- ство знову було змушене повернутися в бік ра- дянської влади, тим більше, що більшовики врахували деякі свої попередні помилки. Згідно з новим земельним законом, прийнятим у лю- тому 1920 р., значна частина землі віддавалася у користування селянам [13]. Проте, стратегія й тактика політики щодо селянства залишалися незмінними. «Воєнний комунізм», безумовно, не відповідав інтересам селянства. Значне погіршення економічного ста- новища торкнулося майже всіх верств сільського населення і об’єднало їх у спільному невдово- ленні. Протест селян набував різних форм, найпоширенішою з яких була збройна боротьба. У повстаннях брала участь значна частина укра- їнського селянства. Застосовуючи тактику пар- тизанської боротьби, повстанці тримали під контролем практично всю сільську місцевість. IV конференція КП(б)У мусила визнати, «що куркуль став фактичною владою на Україні» [14]. Та навіть визнавши факт втрати влади в сільській місцевості, більшовики не змогли остаточно зрозуміти її причини. Вони побачили лише те, що лежало на поверхні, і пояснювали критичне становище на селі лише діями курку- лів. Дійсно, куркульство постачало повстанські загони не тільки фуражем, продовольством, але й найголовніше – керівними кадрами. Однак, пе- реважно учасники повстанських загонів похо- дили із незаможних верств села. У результаті самоорганізації виникли такі повстанські центри як Холодний Яр, Степова дивізія, армія Н. Махна. Проте, об’єднати рух у всеукраїнському масштабі могла лише відпо- відна політична організація. Адже, будь-який суспільний рух повинен мати певне ідеологічне забарвлення. В Україні воно мало два відтінки і досить чітко локалізувалося географічно. На Півдні та на Лівобережжі діяли загони, які вико- ристовували чорний колір анархо-махновщини. На Правобережжі – жовто-блакитний колір пет- люрівщини, об’єднані національними гаслами [15]. Тому прояв національного (петлюрівського) руху на Півдні України вимагає окремого дослід- ження як унікальне явище для цього регіону. Антибільшовицький повстанський рух на по- чатку 20-х рр. ХХ ст. охопив всю Україну, тому важко чітко визначити райони найбільшої актив- ності. Так, у Первомайському повіті значні ліси і балки, сусідство з румунським кордоном і По- діллям, і, врешті, національно свідоме українське селянство робили цю місцевість сприятливою для партизанської війни проти більшовиків [16]. Широкий антибільшовицький підпільно-пар- тизанський рух в 1921 р. був одним з провідних чинників військово-політичної та соціальної си- туації в УСРР. «Воєнний комунізм» та економічна Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі руїна викликали масове невдоволення більшови- ками, особливо в середовищі селянства [17]. Саме вони створювали основну соціальну базу для формування антирадянського руху опору. В цих умовах більшовики почали штучно провокувати антагонізм на селі. В постанові Ради Народних Комісарів УСРР від 29 січня 1921 р. вказувалося: «1. Фронт війни з бандитизмом оголосити фронтом такої ж державної ваги, яким був фронт по боротьбі з білогвардійськими генералами і яким є фронт по боротьбі з господарською роз- рухою, закликавши маси трудящих України до нещадної боротьби з куркульсько-поміщицьким бандитизмом. 2. З метою політично-економічного роз- зброєння куркульства, яке живить бандитизм, зо- бов’язати всі військові й цивільні органи влади всебічно сприяти процесу розшарування села шляхом збільшення числа комітетів незаможни- ків, посилення і поглиблення їх праці» [18]. Не менше значення мали «Коротка інструкція по боротьбі з бандитизмом і куркульськими по- встаннями», затверджена РНК УСРР 20 квітня 1920 р., а також постанова РНК УСРР від 19 квіт - ня 1921 р. про створення «революційних трійок». Вони мали права ревтрибуналів, їх діяльність не регламентувалась юридичними процедурами, а рішення виконувались безапеляційно [19]. Саме в таких умовах була створена і діяла Первомайська петлюрівська повстанська органі- зація (1921 р.). Її історію слід розглядати в кон- тексті знакових подій антибільшовицької бо- ротьби як на території України, так і за її межами. Керівництво українським антибільшовиць- ким рухом здійснював Всеукраїнський цент- ральний повстанський комітет (ВУЦПК, Цуп- ком), який створили 18 березня 1921 р. у Києві. Його головним завданням було забезпечення підготовки загальноукраїнського повстання проти більшовицького режиму, а в перспективі – відновлення суверенної Української Народної Республіки. ВУЦПК взаємодіяв з урядом С. Пет- люри в екзилі та Повстансько-партизанським штабом під керівництвом Ю. Тютюнника. До ке- рівної п’ятірки ВУЦПК входили: І. Чепилко, Ф. Наконечний (Дністров), С. Махиня, І. Дан- чевський та О. Грудницький [20]. В 1921 р. на території УСРР стихійно сфор- мувалася підпільна повстанська мережа. «На - каз № 1 по Повстанським військам», підписа- ний С. Петлюрою та Ю. Тютюнником закликав населення України об’єднуватися в повстанські загони та готуватися до загального повстання, однак не вдаватися до передчасних збройних виступів, очікуючи відповідного наказу від координуючих організацій. Після закінчення всіх приготувань «буде виданий наказ про по- встання, де буде сказано, що і кому треба робити» [21]. Тому в завдання ВУЦПК входило налагод- ження зв’язку із діючими партизанськими заго- нами і повстанськими організаціями. На контакт із повстанським центром стали виходити їхні представники. Вони прагнули консолідації зу- силь, хотіли отримати інформацію про хід під- готовки загального повстання, директиви й за- соби для ведення боротьби. Керівники ВУЦПК призначили відповідальних працівників для ор- ганізації повстанського руху на місцях. Так, після складання рапорту керівнику ППШ і зу- стрічі з Головним отаманом, Ф. Наконечний от- римав офіційний мандат, згідно з яким він мав об’єднувати між собою розрізнені партизанські загони та повстанські організації, налагоджувати зв’язок між українським підпіллям і Головною командою військ УНР [22]. У підпорядкування ВУЦПК перейшла також «Військова організація січових стрільців» (ВОСС), створена в квітні 1921 р., а в травні 1921 р. перейменована в Українську військову організацію (УВО). Член ВОСС Т. Шестак вер- бував бійців для підпільної організації, збирав інформацію про чисельність більшовицьких військ, їх озброєння, дислокацію та політичні настрої серед військовослужбовців. Проте, го- ловним завданням Т. Шестака була фіксація ві- домостей про петлюрівські організації: райони оперування, чисельність, бойові акції, матері- альне становище [23]. Протягом 24 березня – 11 травня 1921 р. Т. Шестак відвідав головні центри підпільного петлюрівського руху: Балту, Єлизаветград, Первомайськ, Умань [24]. Процес створення та діяльності Первомай- ської повстанської організації проходив у 1920 – 1921 рр. Підпільні групи формувалися з селян та колишніх офіцерів царської армії. Керував орга- нізаційним процесом М. Кулєв, член УСДРП, вчитель, який мав зв’язок з агентом С. Петлюри отаманом Недолженком [25]. Групи діяли в Берізках, Богополі, Голті, Грушівці, Доманівці, Кінецьполі, Мигії, Ольвіополі, Сировому [26], 1/2 ’2015Юрій Котляр К Р А Є З Н А В С Т В О 166 Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі 167 а також і в с. Болгарка, де була сильна куркулько- поміщицька опозиція [27]. Проте, єдиної під- пільної організації на перших порах створено не було. Влітку 1921 р. в Первомайський повіт прибув із Галичини курінний отаман І. Нагорний – упов- новажений штабу головної розвідки та військо- вий інструктор трьох повітів: Єлисаветградсь- кого, Ананьєвського і Вознесенського [28]. Під його керівництвом розрізнені групи Первомай- ського повіту поступово почали перетворювались у єдину повстанську організацію. Був створений штаб на чолі з П. Осипенко, який мав досвід ор- ганізації «куркульських повстань» у 1919 р. Штаб дислокувався в с. Добровеличківка [29]. Первомайська підпільна організація мала зброю, яка зберігалась в членів підпільних груп. Основною базою збереження зброї служило с. Кам’яний Міст. За відомостями В. Середенка джерелом поповнення стала зброя Врадіївських повстанців, зокрема, кулемет та чотири ящики з патронами [30]. У розпорядженні організації знаходились друкарські машинки, на яких друкувалися ві- дозви, прокламації та різного роду фіктивні до- кументи для підпільників. Прокламації друку- вали Городецький і Паложкін. Часто ця робота проходила на кухні, коли інші члени групи спі- вали, щоб заглушити стук друкарської машинки [31]. Прокламації, надруковані в Первомайську, передавалися до сільських осередків у Мигії, Лащевці та Богуславці [32]. Для підробки документів використовувалися оригінальні бланки з штампами та печатками, які викрадали члени підпілля, які працювали за завданням в партійних, комсомольських та ра- дянських органах. Так, А. Белінський, пра- цюючи в комітеті комсомолу надавав бланки, сам ставив печатки, до яких мав доступ і видав три підроблених комсомольських білети [33]. При обшуку у Т. Мельніченка було знайдено дві фальшиві печатки [34]. Для таємних послань вчитель В. Середенко розробив спеціальний шифр, який розповсюджував серед перевірених членів організації [35]. Матеріальні ресурси Первомайської організа- ції складалися з внесків її членів, а також за ра- хунок реалізації речей, які добувалися під час силових акцій [36]. Головним джерелом попов- нення підпільних груп служили члени «Про- світи». Одна із таких просвітянських груп діяла в с. Кам’яний Міст. Її керівником був В. Сере- денко, а до складу входили чотири особи. Члени «Просвіти» регулярно збиралися для обгово- рення важливих політичних питань [37]. Так як ніяких ресурсів «Просвіта» не мала, тому члени групи вирішили вступити до більш масової пет- люрівської організації [38]. 12 липня 1920 р. Політбюро ЦК КП(б)У при- йняло постанову «Про Просвіти», яка ставила за мету удержавлення цих громадських інституцій, а в разі неможливості цього – повну їх ліквіда- цію. По всій Україні прокотилася хвиля обшуків «Просвіт» як осередків «контрреволюції». Не ви- падково на пленумі ЦК КП(б)У (жовтень 1922 р.) «Просвіти» охарактеризували як «дрібнобуржу- азні, націоналістичні, куркульські установи» [39]. Іншим джерелом поповнення лав Первомай- ської підпільної організації служили навчальні заклади: вчительська семінарія в Добровелич- ківці [40] та сільськогосподарський технікум в Ольвіополі [41]. На початку вересня 1921 р. в Україну з Відня за завданням членів Директорії УНР А. Мака- ренка, О. Андріївського і Ф. Швеця [42]. був перекинутий всеукраїнський інформатор, го- ловнокомандуючий повстанськими військами Херсонщини, отаман Лихо (К. Бондарук) [43]. З прибуттям отамана Лиха, організаційна фаза структурування підпільних груп Первомай- ського повіту завершилась. На початку вересня 1921 р. в Холодному Яру було проведено збори керівників підпільних петлюрівських організа- цій, де було вирішено готуватись до спільного виступу проти більшовиків. Своїм першим за- ступником К. Бондарук призначив курінного ота мана І. Нагорного. Разом вони інспектували повстанські загони, створювали нові осередки, забезпечували їх зброєю та боєприпасами, за- кладали склади зброї та продовольства. В Чор- ному лісі та на острові Мигія проводилися ін- структивні збори керівників осередків. На квартирі у М. Кулєва відбувалися зустрічі на яких обговорювалися питання про письмову агі- тацію, організацію загону у Врадіївці та про об’єднання з повстанськими групами інших во- лостей [44]. До союзників залучали і білогвар- дійців, зокрема групу офіцера Панфілова з с. За- болоцьке [45]. До складу Первомайської підпільної органі- зації входили: завідуючий повітовим земельним відділом С. Комісаренко, завідуючий повітовим відділом освіти К. Близнюченко, начальник те- леграфу на станції Голта М. Ясельський, секре- тарка повітової НК О. Лаврентьєва, заступник начальника повітового відділу карного розшуку М. Гольдберг та ін. [46]. Порядок підпорядкованості підпільних орга- нізацій, згідно відомостей ВНК, був наступний: Штаб С. Петлюри – Всеукрцентрповстанком – уповноважені від С. Петлюри та Центрповстан- кому – губернські організації – уповноважені по районам – повітові організації – волосні органі- зації та сільські осередки. Деякі загони, як, на- приклад отамана Струка, були підпорядковані безпосередньо С. Петлюрі [47]. Схема Первомайської повстанської організації мала такий вигляд: уповноважені від С. Петлюри та Центрповстанкому (К. Бондарук, І. Нагорний) – губернська організація (Одеська) – повітові ор- ганізації (Первомайська, Вознесенська) – волосні організації, міські та сільські осередки (Богополь, Ольвіополь, Голта, Врадіївка) [48]. Члени по- встанської організації займалися не лише органі- заційною та пропагандистською діяльністю. Вони готували загони для збройних виступів і проводили терористичні акції проти радянських співробітників та міліціонерів на території Пер- вомайського та Балтського повітів [49]. Вказані дії підпільників були «помічені» че- кістами та керівництвом більшовицьких партій- них комітетів та осередків. Про наявність Пер- вомайської організації стало відомо Особливому відділу 14-ї армії. Повітовим управлінням Над- звичайної комісії вдалося укоренити у підпіль- них групах і навіть повстанських штабах своїх агентів. Інформація про підготовку повстання йшла звідусіль, а також із перших рук. А про- вали розпочалися із прикрого випадку [50]. На базарі в Первомайську оперуповноваже- ний НК (прізвище у документах не вказане) впі- знав і затримав колишнього вчителя Дяченка, який був у повстанському загоні заступником К. Бондарука. Про Дяченка чекісти мали інфор- мацію, що він був сотником Армії УНР і опи- нився у свій час за кордоном. У Дяченка були знайдені документи на ім’я Маріана Шрота. Його почали катувати і він виказав підпільників: М. Бочарова, Загорського, Климентюка та Щер- баня, а також зв’язкового – Я. Продана [51]. Я. Продан виказав телеграфіста станції Голта М. Ясельського і підпільні явки в с. Болгарка і на хуторі Розумівка, де К. Бондарук зустрічався з довіреними людьми. Поступово розплутуючи підпільну мережу чекісти восени – взимку 1921 р. заарештували за даними О. Кучера близько 200 осіб, підозрюваних в участі у цій ор- ганізації [52]. Проте, архівні матеріали дають змогу уточнити цифри. Всього за справою Пер- вомайської петлюрівської організації в якості звинувачуваних проходило 278 осіб [53]. Чекістам стало відомо і про місцезнаходження К. Бондарука та І. Нагорного. Але вчасно попе- реджені вцілілими агентами, вони втекли [54]. Партизанський загін було тимчасово розпущено, а підпілля припинило активну діяльність. Постановою Одеської губернської надзви- чайної комісії від 14 грудня 1921 р. за участь в повстанській контрреволюційній петлюрівській організації, яка діяла в 1920-1921 рр. на терито- рії Первомайського повіту засуджено 195 осіб [55]. З них: до вищої міри покарання 125; до по- збавлення волі на 5 років з відбуттям у ВТТ – 34 особи; до позбавлення волі на 3 роки з від- буттям у ВТТ – 33; направлено в колектор для малолітніх злочинців – 2-х осіб; позбавлено права працювати в органах НК і особливих від- ділах – 1 особу [56]. Цією ж постановою Одеської губернської надзвичайної комісії були звільнені, як не при- часні до даного злочину 72 особи, а стосовно 10 – справа припинена. Підставою до звільнення вказаних осіб з-під варти була недоведеність провини та малозначність скоєного [57]. Після ліквідації Первомайської підпільної петлюрівської організації боротьба все одно про- довжувалась. Отамани Лихо (К. Бондарук) та І. Нагорний реорганізували наявні сили і відно- вили партизанську боротьбу. Конспірація стала ще суворішою. Формування структур велось за принципом трійок і п’ятірок [58]. Саме в період листопада-грудня 1921 р. вийшли жорсткі уль- тимативні антисемітські прокламації отамана Лиха до єврейського населення з вимогою від- пустити арештованих [59]. Однак, арешти продовжувались. Первомай- ській повітовій НК 28 грудня 1921 р. вдалося арештувати рідного брата І. Нагорного – Миколу Нагорного. За матеріалами допитів М. Нагорного чекісти арештували М. Кулєва – помічника Лиха- Бондарука з керівництва та організації підпіль- них груп [60]. 8 січня 1922 р. І. Нагорний [61] по- трапив у полон, 19 січня 1922 р. К. Бондарук загинув, намагаючись вирватись з оточення [62]. 168 Юрій Котляр К Р А Є З Н А В С Т В О 1/2 ’2015 Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі 169 На початку 1922 р. також було викрито під- пілля 1-го повстанського району, до якого вхо- дили Єлизаветградський, Кам’янський, Перво- майський, Олександрівський і Звенигородський повіти. На чолі місцевої організації стояв вчи- тель Г. Нестеренко (Орел). Зв’язок із штабом С. Петлюри він підтримував через Березняка, Королька, Могилу і мав певний вплив на місце- вих отаманів Залізняка, Завгороднього і Чорного Ворона [63]. Загальне повстання організацією планува- лося на час проведення продовольчої кампанії, а до того вона займалася індивідуальним теро- ром проти радянських і партійних функціонерів. Певно, з цим підпіллям була пов’язана організа- ція повстанських військ Херсонщини, началь- ник штабу якої Осипенко, полонений на початку 1922 р., на допитах повідомив, що «штаб його групи містився в Ольгопільському районі» і «по всіх селах в районі Одеси є підпільні організації цього штабу. Найбільш значна з них – у Перво- майську» [64]. Всього органи ДПУ за даними справами заарештували 1248 осіб [65]. Але, незважаючи на значні масштаби репре- сій, національна опозиція не склала зброї. Ін- формаційне зведення Одеського губернського відділу управління від 1 серпня 1922 р. повідом- ляло про відсутність «політичного бандитизму» у Балтському [66], Тираспольському [67] та Воз- несенському [68]. повітах. У той же час вказува- лося, що «у Первомайському повіті останній тиждень липня пройшов під знаком посилення «політичного бандитизму», особливо у районах прикордонних з Київською та Миколаївською губерніями» [69]. Відзначалося, що «червоні військові частини замість боротьби з бандитиз- мом здійснювали насильства щодо селян, при пасивному ставленні до цього командного складу» [70]. В цей час у Первомайському повіті проти комуністичної влади діяли партизанські загони отаманів Орлика та Чорного Ворона [71]. Фінальна точка за справою Первомайської підпільної повстанської організації була постав- лена 4 березня 1998 р. старшим помічником про- курора Миколаївської області, старшим радни- ком юстиції В. Носиковим. Розглянувши мате- ріали архівної кримінальної справи № 13185-С за звинуваченням учасників контрреволюційної петлюрівської організації на чолі з Нагорним та Бондаруком-Лихо було встановлено, що на тери- торії Первомайського повіту засуджено 195 осіб. З них у 1992 р. прокуратурою області було реа- білітовано 192 особи. Не визначеною залиши- лась доля ще 82-х осіб, що були звільнені поста- новою Одеської губернської надзвичайної комісії від 14 грудня 1921 р. Попереднє розслідування за вказаною справою проводилось Первомай- ською повітовою комісією з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства і прав звинувачених. Зокрема, не виносились по- станови про порушення кримінальної справи, про обрання запобіжних заходів, про проведення обшуку, звинувачення не пред’являлися, були до- пущені й інші порушення норм закону. Беручи до уваги, що громадяни: Баковецький Костянтин Петрович, Балицький Феодосій Фомич, Хмарський Олександр Іванович, Черно- голов Василь Олександрович, Юзеф Марцел Костянтинович (всього – 82 особи), були не- обґрунтовано притягнуті до кримінальної відпо- відальності за мотивами політичного характеру і знаходилися під вартою, на них розповсюджу- ється дія Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р., у відповідності до якого вони також реабілітовані [72]. Важливою сторінкою антибільшовицької бо- ротьби українського населення є діяльність Пер- вомайської підпільної петлюрівської організації в 1921 р., учасники якої проводили організа- ційну, пропагандистську та терористичну діяль- ність, готувалися до збройного повстання. З її роботою пов’язана історія життя повстанського отамана Лиха-Бондарука, який загинув у бо- ротьбі за українську національну ідею. Саме на таких прикладах слід виховувати патріотичні по- чуття молоді, доносячи правдиву інформацію про героїчне минуле українського народу. Джерела та література 1. Тронько П. Т. Історичне краєзнавство: крок у нове тисячоліття (досвід, проблеми, перспективи) / П. Т. Тронько. – К.: Інститут історії України НАН України, 2000. – С. 147. 2. Файзулін Я. Всеукраїнський Центральний По- встанський Комітет 1921 року: з історії агентурно- оперативної розробки органів ВУЧК / Я. Файзулін // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 рр. – 2012. – Випуск 8. – С. 176. 3. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біо- графії / Р. Коваль. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 616 с. 1/2 ’2015Юрій Котляр К Р А Є З Н А В С Т В О 170 4. Ковальчук М. Хто він, отаман Лихо? / М. Ко- вальчук // Прибузький вісник. – 1995. – 6, 9, 13, 20, 23 грудня. 5. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі. Історичні розповіді про виникнення та розвиток села / М. Ко- вальчук. – Катеринка: ВЦ «Маторін», 2006. – 190 с. 6. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО). ф.р.5859. – оп.2, спр. 6642, арк. 143-144. 7. ДАМО, ф.р. 5859, оп.2, спр. 6648, арк. 5. 8. Там само, арк.1. 9. Мєшков Д. Сини ображених батьків / Д. Мєш- ков, Д. Архірейський // Константи. – 1999. – № 2. – С. 52. 10. Безансон А. Війна більшовиків проти селян / А. Безансон // Всесвіт. – 1993. – № 9-10. – С. 129. 11. Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917 – 1933 / А. Гра- циози. – М.: РОССПЭН, 2001 – С. 5. 12. Котляр Ю. В. Регіональні аспекти повстансь- кого руху селян 20-х рр. ХХ ст. / Ю. В. Котляр // Про- блеми історії України: факти, судження, пошуки. – Випуск 13. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – С. 184. 13. Ганжа О. І. Селянський рух на Україні при пе- реході до непу: бандитизм чи повстанство? / О. І. Ганжа // Проблеми історії України. – 1992. – Ви- пуск 2. – С. 30. 14. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. – Т. 1. – К.: Політична література України, 1976. – С. 71. 15. Василенко В. Більшовицькі амністії початку 1920-х рр. як засіб боротьби проти повстанського руху / В. Василенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД- КГБ. – 2011. – № 1. – С.97. 16. Боган С. М. Повстанський рух в Одеській гу- бернії у 1920 – 1923 рр. / С. М. Боган // Записки істо- ричного факультету. – Випуск 8. – Одеса, 1999. – С. 161. 17. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1998. – С.253. 18. Збір законів і розпоряджень робітничо-се- лянського уряду України. – Харків: Видання Народ- ного Комісаріату УСРР, 1921. – Т. 1. – С. 34-36. 19. Ганжа О. «При применении расстрелов бить на психику неторопливым приготовлением к жеребь- евке» / О. Ганжа // Віче. – 1994. – № 1. – С. 121. 20. Василенко В. Підготовка антибільшовиць- кого повстання в Україні у 1921 р. (за документами ГДА Служби безпеки України) / В. Василенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2008. – № 1/2. – С. 141. 21. Рейд у вічність: зб. док. / за ред. Р. Коваля. – К.: Видавництво «Діокор», 2001. – С. 4. 22. Файзулін Я. Організація підпільної повстансь- кої мережі в Україні в 1921 році та Всеукраїнський Центральний Повстанський Комітет / Я. Файзулін // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 рр. – 2012. – Випуск 7. – С. 303. 23. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ), спр.74760-ФП, Т. 17, арк. 1. 24. ГДА СБУ, спр. 74760-ФП, т. 6, арк. 35. 25. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 2. 26. Шкварець В. З історії отаманщини на Микола- ївщині в роки Української національно-демократичної революції та визвольних змагань (1919-1922 рр.) / В. Шкварець, Ю. Гузенко // Краєзнавчий альманах. Історія. Археологія. Наука. Культура. Освіта. Про- мисловість. Сільське господарство. – Миколаїв: МОІППО, 2010. – № 1. – С. 79. 27. ДАМО, ф.р. 5859, оп.2, спр.6645, арк. 115. 28. ГДА СБУ, спр. 44224, Т. 6, арк.60. 29. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 2. 30. ДАМО, ф.п. 5859, оп. 2, спр. 6645. арк. 131. 31. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6644, арк. 207. 32. Там само, арк.208. 33. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6647, арк. 33. 34. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6642, арк. 14. 35. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6645, арк. 151. 36. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 3. 37. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6647, арк. 132. 38. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6645, арк. 129. 39. Директивы пленума ЦК КП(б)У по нацио- нальному вопросу // Известия ЦК КП(б)У. – 1922. – № 12. – С.24. 40. ДАМО, ф. Р.5859. оп. 2. Спр. 6644. – Арк. 102. 41. ДАМО, ф. Р.5859, оп. 2. Спр. 6648. – Арк. 3. 42. Верига В. Листопадовий рейд / В. Верига. – К.: Видав. ім. Олени Теліги, 1995. – С. 25. 43. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 3. 44. ГДА СБУ, спр. 44224, Т. 6, арк. 60. 45. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 4. 46. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. – С. 295. 47. ГДА СБУ, спр. С-5880, арк. 31. 48. ГДА СБУ, спр. 44224. Т. 2, арк. 11. 49. ДАМО, ф.р. 5859, оп.2, спр. 6645, арк. 144. Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі 171 50. Котляр Ю. В. Отаман Лихо в боротьбі за сво- боду України / Ю. В. Котляр // Реабілітовані історією. Миколаївська область. – Кн. 6. – Київ – Миколаїв: Світогляд, 2013. 51. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. – С. 296. 52. Кучер О. О. Розгром збройної внутріш - ньої контр революції на Україні у 1921-1923 рр. / О. О. Кучер – X.: Видавництво Харківського універ- ситету, 1971. – С. 145. 53. ДАМО. ф.р. 5859, оп.2, спр.6642, арк.143. 54. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. – С. 296. 55. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 5. 56. Там само, арк. 255. 57. Там само. 58. ГДА СБУ, спр. 44224. Т. 1, арк. 1-2. 59. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр.6643, арк. 14-15. 60. ГДА СБУ, спр. 44224, т. 1, арк. 2. 61. ГДА СБУ, спр. 44224, т. 6, арк. 132. 62. Центральний державний архів громадських організацій України, ф. 1, оп. 20, спр.1698, арк. 22. 63. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України), ф. 2, оп. 2, опр. 466, арк. 52. 64. ЦДАВО України, ф. 3204, оп. 2, спр. 11, арк. 31. 65. Архірейський Д. Антирадянська національна опозиція в УСРР в 20-ті рр.: погляд на проблему крізь архівні джерела / Д. Архірейський, В. Ченцов. – Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccata- log/document?id=42121. 66. ДАМО, ф.р. 158, оп.1, спр. 255, арк. 50. 67. Там само, арк. 55. 68. Там само, арк. 56. 69. Там само, арк. 51. 70. Там само. 71. Там само, арк. 5. 72. ДАМО, ф.р. 5859, оп. 2, спр. 6648, арк. 255. Юрий Котляр Первомайская петлюровская организация в антибольшевистском повстанческом движении В статье освещена антибольшевистская деятельность Первомайской петлюровской организации, участники которой проводили организационную, пропагандистскую и террористическую деятельность, готовились к вооруженному восстанию. С ее работой связана история жизни повстанческого атамана Лихо-Бондарука, который погиб в борьбе за украинскую национальную идею. Ключевые слова: повстанческое движение, петлюровская организация, репрессии, бандитизм, реабили- тация. Yuriy Kotlyar Pervomaiskaya petlyurovskaya organization in antibolshevik insurgency The article highlights the antibolshevik activity Pervomaiskaya petlyurovskaya organization, whose members spent organizing, advocacy and terrorist activities, preparing for armed revolt. Her work relates the life story of the insurgent chieftain Misfortune-Bondaruk, who died in the struggle for Ukrainian national idea. Key words: insurgency, petlyurovskaya organization, repression, banditry, rehabilitation.

Первомайська петлюрівська організація в антибільшовицькому повстанському русі

Репозитарії

Схожі ресурси