Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу

Досліджено особливості трактування сутності поняття «стратегія» в контексті положень ресурсної концепції теорії стратегій. Обґрунтовано, що стратегію можна розглядати як механізм політики системної організації інтенсивного наукоємного розвитку національної економіки, який визначає умови для відповід...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автор:	Головатюк, В.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2019
Назва видання:	Наука та наукознавство
Теми:	Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168617
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу / В.М. Головатюк // Наука та наукознавство. — 2019. — № 7 (106). — С. 3-23. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168617
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1686172020-05-07T01:25:50Z Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу Головатюк, В.М. Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства Досліджено особливості трактування сутності поняття «стратегія» в контексті положень ресурсної концепції теорії стратегій. Обґрунтовано, що стратегію можна розглядати як механізм політики системної організації інтенсивного наукоємного розвитку національної економіки, який визначає умови для відповідного соціально-економічного поступу. Досліджено динаміку розвитку науково-інноваційного потенціалу як основи ресурсно-компетентнісного потенціалу України впродовж 2005–2017 рр. в розрізі її регіональних економік. Исследованы особенности трактовки сущности понятия «стратегия» в контексте положений ресурсной концепции теории стратегий. Обосновано, что стратегию можно рассматривать в качестве механизма политики системной организации интенсивного наукоемкого развития национальной экономики, который предопределяет условия для со циально-экономического развития. Исследована динамика развития научно-инновационного потенциала как основы ресурсно-компетентностного потенциала Украины в течение 2005— 2017 гг. в разрезе ее региональных экономик. Interpretations of the notion “strategy” are analyzed in the context of the resource concept of the theory of strategies. It is proved that a strategy can be considered as a mechanism for the policy of system organization of the R&D intensive development of the national economy, which lays the grounds for socio-economic advancement and improvements of science and technology policy backing this development. The dynamics of R&D and innovation capacities, considered as the basis for the resource and competencies capacities of Ukraine, is studied by region over the period 2005–2017. 2019 Article Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу / В.М. Головатюк // Наука та наукознавство. — 2019. — № 7 (106). — С. 3-23. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0374-3896 DOI: 10.15407/sofs2019.04.003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168617 330.341.1 uk Наука та наукознавство Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства
spellingShingle	Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства Головатюк, В.М. Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу Наука та наукознавство
description	Досліджено особливості трактування сутності поняття «стратегія» в контексті положень ресурсної концепції теорії стратегій. Обґрунтовано, що стратегію можна розглядати як механізм політики системної організації інтенсивного наукоємного розвитку національної економіки, який визначає умови для відповідного соціально-економічного поступу. Досліджено динаміку розвитку науково-інноваційного потенціалу як основи ресурсно-компетентнісного потенціалу України впродовж 2005–2017 рр. в розрізі її регіональних економік.
format	Article
author	Головатюк, В.М.
author_facet	Головатюк, В.М.
author_sort	Головатюк, В.М.
title	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу
title_short	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу
title_full	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу
title_fullStr	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу
title_full_unstemmed	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу
title_sort	особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу
publisher	Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168617
citation_txt	Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу / В.М. Головатюк // Наука та наукознавство. — 2019. — № 7 (106). — С. 3-23. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Наука та наукознавство
work_keys_str_mv	AT golovatûkvm osoblivostípolítikistrategíčnonaukoêmnogonacíonalʹnogopostupu
first_indexed	2025-07-15T03:25:12Z
last_indexed	2025-07-15T03:25:12Z
_version_	1837681777708105728
fulltext	ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство 2019. № 4 (106) 3 Наука та інноваційний розвиток економіки і суспільства © ГОЛОВАТЮК В.М., 2019 Досліджено особливості трактування сутності поняття «страте- гія» в контексті положень ресурсної концепції теорії стратегій. Об- ґрунтовано, що стратегію можна розглядати як механізм політики системної організації інтенсивного наукоємного розвитку національ- ної економіки, який визначає умови для відповідного соціально-еко но- мічного поступу. Досліджено динаміку розвитку науково-інноваційного потенціалу як основи ресурсно-компетентнісного потенціалу України впродовж 2005–2017 рр. в розрізі її регіональних економік. Показано, що на тлі зменшення дослідницького потенціалу та чи- сельності студентів ВНЗ ІІІ–ІV рівнів акредитації впродовж 2005– 2017 рр. в Україні зросла чисельність працюючого населення з повною вищою освітою поза сферою науки (у розрахунку на 10 тис. економічно активного населення – у 2,3 раза, за абсолютним показником — у 1,9 раза). Загалом кадровий потенціал інноваційного розвитку впро- довж досліджуваного періоду зріс в Україні в розрахунку на 10 тис. еко- номічно активного населення в 1,6 раза, в абсолютному вираженні — у 1,3 раза. Тобто сприятливість українського соціально-економічного середовища за означеним показником поліпшується з точки зору мож- ливостей запровадження механізмів продуктивного нарощування ре- сурсно-компетентнісного потенціалу інноваційного розвитку національ- ної економіки. Провідну роль у цьому процесі, враховуючи со ціаль но-еко- номічну специфіку кожної з регіональних економік, мають відіграва- ти регіональні наукові центри НАН і МОН України. Проте, як засвідчують міжнародні дослідження індексу гло баль- ної конкурентоспроможності в продовж 2009–2018 рр., а також до- с лідження «Готовність до майбутнього виробництва 2018», безперерв- не зростання кадрового потенціалу інноваційного розвитку в Україні ніяк не впливає на результати державної політики покращення по каз- УДК 330.341.1 В.М. ГОЛОВАТЮК, доктор економічних наук, головний науковий співробітник, ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України», бульвар Тараса Шевченка, 60, Київ, 01032, Україна, https://orcid.org/0000-0001-9278-732X, e-mail: Golovatyuk.VM@gmail.com ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКИ СТРАТЕГІЧНО-НАУКОЄМНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОСТУПУ https://doi.org/10.15407/sofs2019.04.003 4 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк ників технологічної готовності до впровадження ключових технологій четвертої індустріальної революції («Індустрія 4.0»). Обґрунтовано, що домінуючою державною політикою страте- гічно-наукоємного поступу України має бути інтенсивне формування індустріально-аграрного ресурсно-компетентнісного потенціалу на ба- зі технологій «Індустрії 4.0» для забезпечення їй продуктивної науко- во-інноваційної конкурентоспроможності в сучасному глобальному со - ціально-економічному середовищі. Ключові слова: стратегія, ресурси, компетенції, інноваційний розвиток, науково-ін- новаційна політика, конкурентоспроможність, соціально-економічне середовище, промисловість, готовність до майбутнього виробництва. Постановка проблеми. Стратегічний наукоємний розвиток України вже дос- татньо тривалий час залишається однією з актуальних проблем українсь- кого сьогодення, про що може свідчити безперервний процес продукування відповідних розробок. Це, наприклад, «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010—2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» [1]. Пев- ною мірою стратегічну програму інноваційного розвитку національного господарства відображає й «Інноваційна Україна 2020: національна допо- відь» [2]. На думку Ю. Тимошенко, робота «Новий економічний курс Укра- їни: стратегія інноваційного розвитку» взагалі є «першою національною стратегічною програмою інноваційного розвитку [3, с. 401]. Проблематика особливостей політики стратегічного наукоємного розвитку достатньо ши- роко представлена напрацюваннями економічно розвинених країн, що по- казано в роботі В. Соловйова [4, с. 18], а також дослідженнями Організації Об’єд на них Націй з промислового розвитку. Водночас слід зазначити, що попри досить суттєвий позитивний світо- вий досвід стратегічного наукоємного розвитку країн, постійну увагу до цього питання з боку органів державної влади України [5, с. 7—8] та теоре- тичне осмислення означеного феномена вітчизняними дослідниками [6], реальна соціально-економічна ситуація в Україні впродовж усіх років Но- вітньої доби мало змінюється в напрямі конкурентоспроможного науково- інноваційного розвитку та зростання добробуту українського суспільства. Через це країна продовжує залишатись аутсайдером світового науково- технологічного та інноваційного розвитку, а проблема ефективної політики стратегічного наукоємного соціально-економічного розвитку українського суспільства залишається актуальною й сьогодні. Ще одна обставина, на яку варто звернути увагу, полягає в тому, що впродовж останніх декількох років в українському суспільстві розроблялась ціла низка різного роду стратегій. Проте важко з’ясувати,чи мають ці доку- менти стратегічний характер для науково-інноваційного соціально-еконо- мічного розвитку країни, оскільки розмаїття авторських підходів до цього питання породжує чимало критеріїв, за якими можна було б оцінювати таку їх властивість. У зв’язку з цим доцільно також розглянути особливості окре- ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 5 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу мих методологічних трактувань сутності категорії «стратегія» в наукових джерелах та її практичного застосування. Метою статті є виявлення характерних ознак і проблем формування нау- коємного соціально-економічного середовища в Україні, визначення особ- ливостей відповідної політики в стратегічній перспективі з урахуванням сучасних умов. Основні результати дослідження. Найбільш поширеними та вивченими можна вважати концепції продуктових стратегій, які пов’язані з проблемою стратегічної діагностики етапів життєвого циклу товарів для визначення оптимального терміну їх продуктивності та перебування на ринку, а також виведення нових продуктів на ринок [7, с. 264]. Водночас один із фундаторів ресурсної концепції теорії стратегій про- фесор лондонської бізнес-школи та співзасновник Інноваційної біржі уп- рав ління Г. Хамел (Gary Hamel) у роботі «Стратегія як революція» («Strategy as Revolution») вважає, що стратегія по своїй суті спрямована на розроблен- ня методології революційно-інноваційної концепції соціально-економіч- ного розвитку економічних суб’єктів. Саме в такому контексті він досліджує в цій роботі основні концептуальні положення теорії стратегії. «Припусти- мо, — зазначає дослідник, — що корпорації в усьому світі досягли інкремен- талізму. Утиснути витрати ще на один цент, випустити продукт на ринок на кілька тижнів раніше, відповісти на запити клієнтів трохи швидше, підвищи- ти якість ще на один рівень, закріпитися ще на одному сегменті ринку — ось чим сьогодні переймаються менеджери. При цьому переслідуються посту- пові поліпшення, в той час як конкуренти перебудовують промисловість, — це схоже на заняття дрібницями, коли горить Рим». Тому, на його думку, щоб суб’єкту економічних відносин бути конкурентоспроможним, «потріб- на не часткова модернізація традиційного планування, а нова (інноваційна — В.Г.) філософська платформа: стратегія — це (інноваційна — В.Г.) револю- ція, все інше — тактика» [8]. Слід також зазначити, що дослідження Г. Хамела, К. Прахалади та Б. Вер- нерфельта, як зазначає В.С. Катькало, з часом (протягом 90-х років ХХ сто- річчя) стали основою формування «нової парадигми вивчення стратегій», яка в наукових і ділових джерелах визначається як ресурсна концепція тео- рії стратегії [9, с. 9]. Ресурсна концепція теорії стратегії, як вважає цей самий вчений, бере витоки з роботи Б. Вернерфельта [10, с. 171]. Варто звер- нут и увагу, що у Б. Вернерфельта ресурси мають широке інноваційне тлума- чення — це все, що «можна розглядати як сильні або слабкі сторони даної фірми», «матеріальні та нематеріальні активи», такі, наприклад, як «назви брендів, внутрішньофірмові знання та технології, особливості використан- ня кваліфікованого персоналу, торговельні контакти, техніка, ефективні про- цедури управління, капітал тощо» [10, с. 172]. Але Б. Вернерфельт робить акцент саме на ресурсному, а не продуктовому потенціалі фірми на підставі того, що кожен із ресурсів фірми аналізується через призму тих нових інно- 6 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк ваційних умов, за яких у стратегічній перспективі він «призведе до високих прибутків упродовж тривалого періоду часу» [10, с. 172]. Аналіз ефектив- ності функціонування фірми, вважає Б. Вернерфельт, саме з точки зору її ресурсного потенціалу є кориснішим, ніж з точки зору продуктового потен- ціалу, бо «погляд на фірму з точки зору її ресурсів більше розширює коло різноманітних безпосередніх уявлень щодо майбутнього, ніж [погляд] з точ- ки зору її традиційного продукту. Зокрема, диверсифіковані компанії мож- на побачити в новому світлі» (по-новому) у контексті глобального лідерст- ва [10, с. 172]. Водночас, на думку Б. Вернерфельта, це не означає, що продуктовий по- тенціал має менш важливе значення для формування нового профілю стра- тегічного інноваційного (по суті) потенціалу конкурентоспроможності ком- панії, ніж ресурсний. Взаємозв’язок між продуктовим та ресурсним потен- ціалом фірми обґрунтовується ним так: «Для фірми ресурси і продукти — це дві сторони однієї медалі. Більшість продуктів потребують декількох ресур- сів, і більшість ресурсів можна використовувати в декількох продуктах. Ви- значивши масштаби діяльності фірми на різних товарних ринках, можна зробити висновок про мінімально необхідні потреби в ресурсах. І навпаки, шляхом визначення структури ресурсів для фірми можна знайти оптималь- ні види її діяльності на ринку» [10, с. 171]. Слід також зазначити, що на думку В.С. Катькала особливе значення в розвитку ресурсної концепції теорії стратегії мала робота К. Прахалади та Г. Хамела [11]. Її особливістю є те, що автори обґрунтовують свої концеп- туально-методологічні положення стосовно стратегічного розвитку корпо- рацій на детальному аналізі великої бази емпіричних даних щодо реальної ефективності функціонування численних світових транснаціональних кор- порацій — інноваційних лідерів. Саме «на прикладах компаній-лідерів було обґрунтовано переваги концепції фірми як портфелю організаційних ком- петенцій (здібностей), а не як портфелю бізнес-одиниць» [9, с. 9]. К. Пра- халад та Г. Хамел «ключові компетенції корпорації» трактують як «її ресур- си» [11, с. 13], що, власне, поглиблює та надалі розвиває методологічну базу погляду Б. Вернерфельта на концепцію фірми як портфелю ресурсного потенціалу. «Головна теза ресурсної концепції, — вважає В.С. Катькало, — полягає в то му, що властива фірмам неоднорідність може бути стійкою завдяки володінню ними унікальними ресурсами та організаційними здібностями, які, будучи джерелами економічних рент, визначають конкурентні перева- ги конкретних фірм» [9, с. 9]. Ресурсна концепція оригінально трактує і «ключове для теорії стратегічного управління поняття конкурентної пере- ваги: останнє має місце, коли фірма реалізує таку стратегію створення вар- тості (використовуючи свої цінні та рідкісні організаційні ресурси), яка одночасно не може бути реалізована ніким із її нинішніх чи потенційних конкурентів» [9, с. 11]. ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 7 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу Сутність ресурсної концепції теорії стратегії в сучасному її трактуванні в роботі К. Прахалади та Г. Хамела, зокрема, полягає, як зазначає В.С. Кать- кало, в спрямованості насамперед на «випереджаюче створення та розвиток унікальних ресурсів і здібностей (економічних агентів — В.Г.). Змістом успішних стратегій стало вважатися не придушення будь-якою ціною су- перника в ринковій конкуренції, а створення власних переваг, які важко піддаються копіюванню іншими фірмами, організаційних компетенцій як запоруки лідерства у бізнесі» [9, с. 11]. Отже, стратегія, за В.С. Катькалом, передбачає вирішення «проблеми створення та підтримки конкурентних переваг, що забезпечують ренти, недоступні суперникам, виявлення джерел таких переваг та ефективних механізмів їх досягнення» [9, с. 6]. Іншими сло- вами, стратегія, за Г. Почепцовим, по суті спрямована на «структурування майбутнього» суб’єктів економічних відносин, структурування їх майбут- ніх конкурентних переваг, формуючи у такий спосіб механізми оптимізації переходу до такого майбутнього за нинішніх умов [12, с. 3]. Саме ключові компетенції (за К. Прахаладом та Г. Хамелом) є ядром «стратегічної архітектури» корпорації для глобального науково-інновацій- ного конкурентного лідерства [11, с. 3]. Стратегічна архітектура, зазначають дослідники, — це свого роду дорожня карта в майбутнє, яка дає можливість виявляти ті ключові компетенції, які потрібно створювати, та складові тех- нологій таких компетенцій [11, с. 11; 13, с. 37]. Як засвідчують дослідження цих авторів, конкурентоспроможність фірми в короткостроковій та довго- строковій перспективі прямо залежить від позиціонування компанією себе в ринковому соціально-економічному середовищі в якості «портфелю ком- петенцій (здібностей)» чи в якості «портфелю бізнес-одиниць» [11, с. 4]. В короткостроковій перспективі, зазначають К. Прахалад та Г. Хамел, конкурентоспроможність компанії залежить від цінових і споживчих ха- рактеристик її ключової продукції[11, с. 4; 13, с. 22]. Тому в цьому кон- текс ті важливу роль відіграє фактор позиціонування фірмою себе в якості «портфелю бізнес-одиниць». Водночас в період швидкої цифровізації сві- тової економіки «жорсткі стандарти собівартості та якості продукції», віді- граючи все ще важливу роль в умовах глобальної конкуренції, стають «все менш важливими джерелами диференційованих переваг»[11, с. 4; 13, с. 22— 23]. У довгостроковій перспективі конкурентоспроможність ґрунтується на здатності створювати ключові компетенції з більшою рентабельністю і швидкістю, ніж у конкурентів, на основі яких виникають непередбачувані раніше продукти. Справжні джерела конкурентних переваг слід шукати в здатності керівництва компаній консолідувати технології та виробничі на- вички загально-корпоративного значення в компетенції, які забезпечують окремим бізнес-одиницям можливості для швидкої адаптації до мінливості бізнесу [11, с. 4; 13, с. 22—23]. Особливістю ключових компетенцій, як вважають К. Прахалада та Г. Ха- мел, є те, що вони є результатом колективного навчання організації, особ- 8 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк ливо стосовно координації різноманітних виробничих навичок та інтег- ра ції численних технологій [11, с. 5; 13, с. 23]. Ключова компетенція не зменшується при її використанні. На відміну від матеріальних активів, які втрачають з часом свою цінність, компетенції посилюються в міру їх за- с тосування та спільного використання. Однак компетенції все одно потре- бують догляду та захисту, оскільки сила знання, яким не користуються, зга- сає. Компетенції є тим клеєм, який скріплює в єдину міць наявні бізнеси компанії. Компетенції — це також двигун для розвитку нового бізнесу. Са- ме на їх основі, а не простою привабливістю ринків визначаються механіз- ми (моделі) й політика диверсифікації та виходу на нові ринки [11, с. 5—6; 13, с. 25]. Важливою ознакою ключових компетенцій, які, за К. Прахаладом та Г. Хамелом, призводять до створення нового інноваційно-лідерського по- коління продуктів, є й та обставина, що вони можуть формуватись лише на базі власного безперервно нарощуваного внутрішнього (інноваційного) по- тенціалу корпорації. У зв’язку з цим автори зазначають, що компанії, які судять про конкурентоспроможність свою та своїх суперників переважно в термінах цінових та споживацьких характеристик кінцевих продуктів, спри- яють ерозії ключових компетенцій або докладають занадто мало зусиль для їх удосконалення. Внутрішньофірмові навички, від яких з’являється нове покоління конкурентоспроможних продуктів, не можуть бути «запозичені» через аутсорсинг і закупівлю оригінального промислового устаткування. На думку авторів, занадто багато компаній мимоволі втратили ключові компе- тенції, коли припинили внутрішні інвестиції в те, що вони помилково сприйняли як «центри витрат», і зосередилися на відносинах із зовнішніми постачальниками [11, с. 7; 13, с. 28—29]. У підсумку дослідження Б. Вернерфельта,К. Прахалади та Г. Хамела за- свідчують, що будь-яка корпорація (незалежно від того, ідентифікується вона як портфель стратегічних бізнес-одиниць чи як портфель ключових компетенцій) організована навколо ключових продуктів і, в кінцевому під- сумку, ключових компетенцій [11, с. 11; 13, с. 37]. І саме навколо ключових продуктів і ключових компетенцій, на переконання авторів,необхідно роз- робляти стратегічну архітектуру (стратегію) фірми. Логічно, що за такого концептуального підходу якомога довше діятимуть її диференційовані пе ре - ваги, які забезпечують можливості для економічної ренти. «Саме послідов- ність механізму розподілу ресурсів і розроблення відповідної йому ад мі ні- стративної архітектури наповнює життям стратегічну архітектуру та створює управлінську культуру, командний стиль роботи, здатність до змін, а також бажання спільно використовувати ресурси, захищати індивідуалізовані на- вички і думати довгостроково. В цьому і є причина того, що специфічна ар- хітектура не може бути легко або швидко скопійована конкурентами» [13, с. 38]. В цьому криється запорука формування специфіки інноваційно-лі- дерського потенціалу компанії. ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 9 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу На наш погляд, тут доцільно навести точку зору М. Портера на дослід- жувану проблему, яка концентровано акумулює концептуальні положен- ня ресурсної теорії стратегії Б. Вернерфельта, К. Прахалади та Г. Хамела де- що в іншій системно-організаційній моделі. При цьому він використовує практично ту ж саму систему понять: «продукт», «ресурс», «компетенція» («специфічна компетенція», «ключова характеристика»), «бізнес-одиниця», «портфель різних бізнес-одиниць», «сильні та слабкі сторони» фірми. Дослід- ник також застерігає від помилкового зосередження уваги лише на ресурс- но-компетентнісному підході до стратегічного соціально-економічного по- ступу. Так, у дослідженнях М. Портера широко застосовується таке базове поняття як «стратегічне позиціонування», завдяки якому, як він вважає, і проявляється вагомість (цінність) понять «ресурс» та «компетенція». «Кон- центрація уваги, — зазначає М. Портер, — лише на ресурсах/компетен ціях та ігнорування конкурентної позиції означає ризик перетворення на спо- стерігача, який дивиться тільки всередину себе. Ресурси або компетенції найбільш цінними є не самі по собі, а з точки зору певної позиції чи спосо- бу ведення конкуренції. Підхід, оснований на ресурсах/компетенціях, мо же бути корисним, але він не заперечує ключове завдання кожного підприєм- ства, яке полягає в розумінні структури галузі та конкурентної позиції. Зно- ву ж таки, потреба у взаємозв’язку конкурентних цілей (позиції компанії на ринку) і засобів (факторів, що дозволяють зайняти цю позицію) відіграє не тільки важливу, а й вирішальну роль» [14, с. 16]. Характерною ознакою трактування М. Портером терміна «стратегічне позиціонування» є його інноваційний контекст, який простежується вже в тому, що це «така позиція на ринку, за якої фірма може реалізувати власні цілі, не загрожуючи своїм конкурентам» [14, с. 98], володіючи для цього від- мітним від інших та характерним лише для неї потенціалом «ключових компетенцій», сформованих застосуванням кращих з-серед існуючих тех- нологій, внутрішньофірмових навичок і методів управління. Завдяки «стра- тегічному позиціонуванню» фірма, на його погляд, «намагається досягти стійкої конкурентної переваги шляхом збереження вигідних відмітних (ха- рактерних) особливостей компанії. Це передбачає здійснення діяльності, що відрізняється від діяльності конкурентів, або ж виконання тієї ж діяль- ності в інші способи» [15, с. 60]. При цьому автор акцентує увагу на трьох принципах, що лежать «в ос- нові стратегічного позиціонування» та відтворюють його системний харак- тер. 1. «Стратегія — це створення унікальної та цінної позиції за допомогою іншого, ніж у конкурентів, набору видів діяльності». 2. «Стратегія передба- чає компроміси у конкурентному змаганні — вони полягають в тому, щоб вибирати те, чого не слід робити. Деякі змагальні види діяльності можуть бути несумісними один з одним». 3. «Стратегія передбачає досягнення «уз- годженості» видів діяльності компанії. Узгодженість має місце, коли види діяльності взаємодіють один з одним і доповнюють один одного. Коли різні 10 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк види діяльності взаємно підсилюють один одного — це сприяє як конку- рентній перевазі, так і стійкості фірми, а конкуренти не можуть її легко ко- піювати» [15, с. 60]. Отже, на базі цих принципів при формуванні стратегії фактично створюється механізм системної політики оптимізації видів ді- яльності корпорації задля забезпечення її стратегічного позиціонування. М. Портер зазначає, що «стратегічна позиція — це шлях (процес — В.Г.), а не фіксований стан» [14, с. 14]. Розглядаючи концепцію конкурентної стра тегії системно — «аналіз галузі, аналіз конкурентів, розроблення меха- нізмів конкурентного позиціонування» — автор стверджує, що такий сис- темний аналіз «дає можливість виявити масштаби змін, які відіграватимуть найбільш суттєву роль» у мінливому характері умов діяльності фірми. Тому він вважає, що «компанії ні в якому разі не повинні припиняти вивчення своєї галузі, своїх конкурентів, шляхів покращення чи корегування власної конкурентної позиції» [14, с. 14], бо «структурний аналіз дає нам схему сис- тематичної оцінки найважливіших сильних і слабких сторін фірми в порів- нянні з її конкурентами. Ці характеристики не є застиглими, вони можуть змінюватися в міру того, як еволюція галузі по-новому вибудовує відносні позиції стратегічних груп, або в результаті інноваційної діяльності фірм, або здійснюваних ними інвестицій, спрямованих на зміну їх структурних пози- цій» [14, с. 199]. Тому, вважає дослідник, «завдання конкурентної стратегії будь-якої бізнес-одиниці полягає в тому, щоб знайти таку позицію в галузі, яка доз- волить їй в найкращий спосіб захистити себе від <…> конкурентних сил або впливати на них з вигодою для себе» [14, с. 38]. А ключ до розроблення стратегії полягає в тому, щоб «зрозуміти вирішальні переваги і слабкі сто- рони компанії», механізми «стимулювання позиціонування в галузі», від- найти «ті сфери, в яких стратегічні зміни можуть дати найбільший виграш і де галузеві тенденції здатні з найбільшою силою проявити себе в якості можливос тей або загроз» [14, с. 39]. Узагальнюючи аналіз концептуальних положень теорії стратегії у кон- тексті досліджень Б. Вернерфельта, Г. Хамела, К. Прахалади та М.Е. Порте- ра, слід зазначити, що незалежно від того, як трактується корпорація (як портфель стратегічних бізнес-одиниць або портфель ключових компетен- цій), можна виділити систему різних рівнів, на яких відбувається інновацій- на боротьба за глобальне лідерство: рівень ключових компетенцій, ключо- вих продуктів та кінцевих продуктів [11, с. 10; 13, с. 34], а також рівень конкурентної позиції (стратегічне позиціонування за М. Портером). Логіч- но, що саме в такому ключі найраціональніше діяти при концептуалізації основних положень архітектури стратегії. Враховуючи, що, як зазначалося раніше, а) фактор позиціонування фір - мою себе в якості «портфелю бізнес-одиниць», який відіграє ключову роль в короткостроковій стратегічній перспективі, та фактор позиціонування фір- мою себе в якості «портфелю ключових компетенцій», який відіграє клю- ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 11 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу чову роль в довгостроковій стратегічній перспективі, взаємозв’язані один з одним; б) ключові компетенції, які призводять до створення нового інно- ваційно-лідерського покоління продуктів, можуть формуватись лише на базі власного внутрішнього потенціалу корпорації, внаслідок чого «справ- жні джерела конкурентних переваг обумовлюються здатністю менеджменту консолідувати розосереджені по корпорації технології та виробничі нави- чки в компетенції, які забезпечують окремим бізнесам потенціал швидкої адаптації до мінливих ринкових умов» [9, с. 13], це означатиме необхідність забезпечення за допомогою стратегії реалізації безперервного системного оновлення (за кількісними та якісними наукоємними характеристиками) профілю інноваційно-стратегічного потенціалу конкурентоспроможності фірми в сучасному багатовимірному та швидкоплинному соціально-еконо- мічному середовищі, спроможного забезпечити їй ефективне стратегічне по- зиціонування на ринку задля збереження конкурентоспроможності у дов- гостроковій перспективі. Отже, на підставі наведеного аналізу зрозуміло, що стратегія фактично є механізмом політики системної організації науко- ємного соціально-економічного розвитку економічних суб’єктів та еконо- міки загалом. Означене положення підтверджується і трактуванням сутності ресурс- ної концепції теорії стратегії, висловленим, зокрема, Г.Б. Клейнером. Дослід- жуючи сутність стратегії у контексті концепції системної економіки, він за- значає, що вона «основана на припущенні про стратегічну залежність зов- нішнього становища економічного об’єкта в багатовимірному ринковому просторі (в різних аспектах такий стан може характеризуватися різнома- нітними рейтингами, уподобаннями, індикаторами конкурентних переваг, «ринкової сили» фірми, її інвестиційної та іншої привабливості, показника- ми частки ринку, вартості фірми, результативності, рентабельності, ефек- тивності та ін.) від внутрішнього стану цього об’єкта (описуваного насампе- ред показниками наявних або контрольованих ресурсів, у тому числі соці- ального та організаційного капіталу тощо). По суті, ресурсна теорія являє собою широке узагальнення фундаментальної концепції виробничої функ- ції, точніше — багатовимірного виробничого відображення, яке постулює закономірний зв’язок між показниками результатів діяльності та витрат ре- сурсів (факторів) економічної діяльності» [16, с. 3—4]. Отже, можна вважати, що стратегія спрямована на досягнення систем- ної узгодженості інтенсивності трансформації різного рівня суспільно-ко- рисних (у тому числі наукових) знань, втілених у «ключових чи кінцевих про- дуктах» та «ключових компетенціях», у продуктивну виробничу функцію (у широкому її трактуванні), що забезпечує фірмі безперервне нарощування її ресурсно-компетентнісного інноваційного потенціалу та,завдяки цьому, «стратегічне позиціонування» на ринку. І в цьому контексті стратегію мож- на розглядати як механізм політики системного інтенсивного наукоєм но- го розвитку національної економіки. Водночас це створює умови і для со- 12 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк ціаль но-економічного моніторингу таких процесів і розроблення відпо- відних інструментів удосконалення наукоємної політики соціально-еко но- мічного розвитку. Слід зазначити, що глобалізаційні процеси, характерні для другої по- ловини ХХ — початку ХХІ століття, призвели до суттєвого зростання ролі інноваційної конкурентоспроможності та позиціонування у світовій еко но- міці між країнами і фірмами, а також між окремими регіонами та їхні ми клас- терами. Особливу роль у міжрегіональному позиціонуванні відіг рає саме нау- ково-інноваційний потенціал створення компетенцій та нових продуктів. Закономірність, що суперечить позитивній тенденції розвитку іннова- ційної сфери світової економіки, демонструє українська економіка. Попри цілу низку різного рівня стратегій, швидке наукоємне економічне зростан- ня в країні поки що не настало. Україна постійно втрачає свій науково-інно- ва ційний потенціал (основу ресурсно-компетентнісного потенціалу) і слабо позиціонується за ним у світовій економіці. Так, у розрахунку на 10 тис. осіб економічно активного населення чисельність дослідників в Україні впро- Таблица 1. Кадровий потенціал інноваційного розвитку за регіональними науковими центрами НАН України і МОН України 1 (2005 р.) Країна, регіони, наукові центри НАН України і МОН України Дослід- ники Технічні фахівці, які виконують наукові та науково- технічні роботи Працюючі з повною вищою освітою поза сферою науки Студенти вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації Частка фінансування ДР у секторі ВО, % осіб ранг А 3 ранг В 4 1 2 3 4 5 6 7 8 Центрально-Київ- сь кий район 2 26. м. Київ 243,4 39,5 2153,8 3721,5 6328,0 1 1 23. Черкаська 8,6 5,6 1072,4 612,5 1709,8 16 17 2. Вінницька 7,8 3,3 1072,2 513,3 1605,6 20 22 25. Черні гівсь ка 8,4 3,8 1067,7 474,8 1559,7 21 23 6. Житомирська 4,6 2,2 964,1 450,6 1424,5 23 25 10. Київська 19,7 9,2 967,4 341,2 1353,2 24 26 Середнє 48,8 10,6 1216,3 1019,0 2330,1 Північно-Східний 20. Харківська 97,2 26,7 1509,6 1849,1 3554,1 2 2 18. Сумська 23,4 17,7 1144,4 1001,4 2231,1 8 9 16. Полтавська 9,3 3,5 1278,2 789,8 2086,0 9 10 Середнє 43,3 16,0 1310,7 1213,4 2623,7 Кримський 27. м. Севастополь 46,6 24,9 1257,7 937,3 2297,8 8 Середнє 31,3 14,6 1147,7 746,6 1965,6 ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 13 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу 1 одиниця вимірювання даних у колонках 2–8: осіб на 10 тис. осіб економічно актив но- го населення України, регіону; 2 умовна назва, об’єднано регіональні економіки, які не охоплені науковими центрами НАН України та МОН України; 3 ранжування здійснено без Автономної Республіки Крим та м. Севастополя для коректного аналізу динаміки змін упродовж 2005–2017 рр.; 4 ранжування з урахуванням Автономної Рес публіки Крим та м. Севастополя. Джерело: розраховано за даними Держкомстату України. Країна, регіони, наукові центри НАН України і МОН України Дослід- ники Технічні фахівці, які виконують наукові та науково- технічні роботи Працюючі з повною вищою освітою поза сферою науки Студенти вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації Частка фінансування ДР у секторі ВО, % осіб ранг А 3 ранг В 4 1 2 3 4 5 6 7 8 4. Дніпропет ровсь ка 43,4 10,8 1436,6 938,3 2457,2 6 6 8. Запорізька 24,1 10,7 1312,9 918,2 2309,8 7 7 11. Кіровоградська 6,5 2,1 1050,6 414,8 1477,6 22 24 Середнє 24,7 7,8 1266,7 757,1 2081,5 Донецький 5. Донецька 30,0 3,7 1238,5 707,7 1993,3 12 13 12. Луганська 12,3 4,3 1104,7 755,8 1889,4 13 14 Середнє 21,1 4,0 1171,6 731,7 1941,4 Південний 15. Одеська 25,7 6,1 1367,6 1100,0 2516,6 4 4 14. Миколаївська 17,8 6,6 1186,8 563,0 1810,1 14 15 21. Херсонська 12,3 5,0 1047,6 541,1 1612,3 19 21 Середнє 18,6 5,9 1200,6 734,7 1979,7 Західний 13. Львівська 35,4 6,1 1423,4 1095,1 2584,4 3 3 19. Тернопільська 7,3 2,1 1238,0 1228,1 2479,7 5 5 17. Рівненська 4,9 1,6 1212,3 839,4 2064,2 10 11 9. Івано-Франків- ська 9,6 3,7 1283,9 736,7 2040,9 11 12 3. Волинська 7,5 2,7 1197,5 504,5 1716,8 15 16 22. Хмельницька 1,3 0,6 1054,1 613,8 1670,0 17 18 24. Чернівецька 14,2 2,8 989,3 643,1 1660,0 18 19 7. Закарпатська 9,3 1,9 862,6 339,4 1220,7 25 27 Середнє 11,2 2,7 1157,6 750,0 1929,6 Україна 38,3 9,1 1267,3 989,1 2333,0 max 243,4 39,5 2153,8 3721,5 6328,0 min 1,3 0,6 862,6 339,4 1220,7 Закінчення табл. 1 14 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк Таблица 2. Кадровий потенціал інноваційного розвитку за регіональними науковими центрами НАН України і МОН України 1 (2017 р.) Країна, регіони, наукові центри НАН України і МОН України Дослід- ники Технічні фахівці, які виконують наукові та науково-технічні роботи Працюючіз повною вищою освітою поза сферою науки Студенти вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації Частка фінансування ДР у секторі ВО, % осіб ранг А3 1 2 3 4 5 6 7 Центрально-Київ- сь кий район 2 26. м. Київ 185,3 19,4 5472,3 2413,1 8184,4 1 10. Київська 14,1 3,1 2862,5 274,9 3160,2 10 23. Черкаська 7,8 2,3 2491,3 543,6 3047,1 13 2. Вінницька 6,2 1,4 2504,5 493,4 3006,7 15 25. Чернігівська 15,5 1,8 2105,6 526,4 2651,5 21 6. Житомирська 5,3 0,7 2182,9 356,3 2546,3 24 Середнє 39,0 4,8 2936,5 768,0 3766,0 Північно-Східний 20. Харківська 75,2 11,9 3833,9 1161,6 5107,3 2 16. Полтавська 13,4 2,3 2718,8 610,7 3347,6 8 18. Сумська 20,7 10,7 2382,3 576,1 2997,7 16 Середнє 36,5 8,3 2978,3 782,8 3817,6 Кримський 27. м. Севастополь 1. АР Крим Середнє Придніпровський 8. Запорізька 18,7 5,2 2768,1 745,8 3566,2 6 4. Дніпропетровська 36,9 11,9 2707,4 621,0 3387,3 7 11. Кіровоградська 8,9 1,0 2575,6 207,3 2794,6 19 Середнє 21,5 6,0 2683,7 524,7 3249,4 Донецький 12. Луганська 5,3 1,4 2350,2 479,5 2839,6 18 5. Донецька 2,0 0,5 2394,9 282,7 2680,3 20 Середнє 3,6 1,0 2372,5 381,1 2760,0 Південний 15. Одеська 20,4 2,6 3248,7 878,0 4154,9 3 14. Миколаївська 18,7 3,5 2826,6 457,9 3326,0 9 21. Херсонська 10,2 1,7 2137,3 408,3 2560,3 23 Середнє 16,5 2,6 2737,5 581,4 3347,1 Західний 13. Львівська 31,9 2,3 2864,9 956,4 3862,4 4 ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 15 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу довж 2005—2017 рр. зменшилась на 13,1 %. Найбільш контрастні їх втрати простежуються на регіональному рівні (табл. 1, 2). Серед регіональних наукових центрів Національної академії наук (НАН) України та Міністерства науки і освіти (МОН) України найбільших втрат дослідницького потенціалу у розрахунку на 10 тис. осіб економічно актив- ного населення впродовж 2005—2017 рр. зазнали Донецький (на 82,8 % — внаслідок воєнних подій) та Північно-Східний (на 15,8 %) центри. Станом на 2017 р. найнижчий дослідницький потенціал був у Донецькому та Захід- ному наукових центрах — 3,6 та 10,7 дослідника на 10 тис. економічно ак- тивного населення відповідно. Якщо розглянути динаміку дослідницького потенціалу України впро- довж означеного періоду за регіональними економіками, то можна відміти- ти, що найбільшою мірою у розрахунку на 10 тис. осіб економічно активно- го населення він був втрачений у Донецькій, Луганській, Житомирській та Рівненській областях: на 83,9, 82,3, 73,2 та 62,9 % відповідно. Водночас найбільше нарощування дослідницького потенціалу за цей період відбулося у Чернівецькій (у 12 разів), Чернігівській (у 3,4 раза), Сум- ській (у 2,2 раза) та Київській (у 1,6 раза) областях. Упродовж 2005—2017 рр. асиметрія наукового потенціалу за регіональ- ними економіками зменшилась з 183,8 раза до 97,3 раза. 1 одиниця вимірювання даних у колонках 2–7: осіб на 10 тис. осіб економічно актив но- го населення України, регіону; 2 умовна назва, об’єднано регіональні економіки, які не охоплені науковими центрами НАН України та МОН України; 3 ранжування здійснено без Автономної Республіки Крим та м. Севастополя за відсутності даних держ статисти- ки за 2017 р. Джерело: розраховано за даними Держкомстату України. Країна, регіони, наукові центри НАН України і МОН України Дослід- ники Технічні фахівці, які виконують наукові та науково-технічні роботи Працюючі з повною вищою освітою поза сферою науки Студенти вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації Частка фінансування ДР у секторі ВО, % осіб ранг А3 1 2 3 4 5 6 7 9. Івано-Франків- ська 7,9 0,5 2511,4 499,3 3020,1 14 3. Волинська 6,6 0,7 2439,3 435,3 2882,1 17 24. Чернівецька 15,5 1,8 2105,6 526,4 2651,5 21 17. Рівненська 5,3 0,8 2056,9 501,6 2565,8 22 7. Закарпатська 6,2 0,4 2033,1 373,3 2416,6 25 Середнє 10,7 0,9 2468,5 562,0 3044,2 Україна 33,3 5,1 2933,9 744,9 3731,6 max 185,3 19,4 5472,3 2413,1 8184,4 min 2,0 0,4 2033,1 207,3 2416,6 Закінчення табл. 2 16 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк Загалом за даними 2017 р. Україну можна позиціонувати дев’ятьма регі- ональними економіками, дослідницький потенціал яких за абсолютним показником перевищує 1 тис. осіб, — це м. Київ, Харківська, Дніпропетров- ська, Львівська, Одеська, Запорізька, Київська, Сумська та Миколаївська області. Це складає 89,5 % сукупного дослідницького потенціалу країни. За дослідницьким потенціалом, який перевищує 10 осіб на 10 тис. осіб еко- номічно активного населення, Україну можна позиціонувати 12 регіональ- ними економіками — це м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Сумська, Одеська, Миколаївська, Запорізька, Чернівецька, Київська, Пол- тавська та Херсонська області. На тлі зменшення дослідницького потенціалу та чисельності студентів ВНЗ ІІІ—ІV рівнів акредитації впродовж 2005—2017 рр., в Україні зросла чисельність працюючого населення з повною вищою освітою поза сферою нау ки (у розрахунку на 10 тис. економічно активного населення — у 2,3 раза, за абсолютним показником — у 1,9 раза). Загалом кадровий потенціал інноваційного розвитку впродовж дослід- жуваного періоду зріс в Україні в розрахунку на 10 тис. економічно актив- ного населення в 1,6 раза, за абсолютним показником — у 1,3 раза. Тобто можна вважати, що сприятливість українського соціально-економічного середовища за означеним показником поліпшується для продуктивно го нарощування ресурсно-компетентнісного потенціалу інноваційного розви- тку національної економіки. Безумовно, що провідну роль у цьому процесі, враховуючи соціально-економічну специфіку кожної з регіональних еконо- Таблица 3. Класифікація регіонів України за типом 1 їх економіки та регіональними науковими центрами НАН і МОН України (2012 р.) Регіони, наукові центри НАН України і МОН України Індуст- ріальний тип економіки Сільсько- господарський тип економіки Тип економіки з домінуванням сфери послуг Тип економіки з орієнтацією на сферу послуг Промислово- аграрний тип економіки 1 2 3 4 5 6 Центрально-Київ сь- кий район 2 26. м. Київ + 10. Київська + 23. Черкаська + 2. Вінницька + 25. Чернігівська + 6. Житомирська + Північно-Східний 20. Харківська + 16. Полтавська + ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 17 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу Регіони, наукові центри НАН України і МОН України Індуст- ріальний тип економіки Сільсько- господарський тип економіки Тип економіки з домінуванням сфери послуг Тип економіки з орієнтацією на сферу послуг Промислово- аграрний тип економіки 1 2 3 4 5 6 18. Сумська + Кримський 27. м. Севастополь + 1. АР Крим + Придніпровський 8. Запорізька + 4. Дніпропетровська + 11. Кіровоградська + Донецький 12. Луганська + 5. Донецька + Південний 15. Одеська + 14. Миколаївська + 21. Херсонська + Західний 13. Львівська + 19. Тернопільська + 22. Хмельницька + 9. Івано-Франків ська + 3. Волинська + 24. Чернівецька + 17. Рівненська + 7. Закарпатська + 1 у регіоні, який можна охарактеризувати індустріальним типом економіки, частка промисловості складає понад 30 %; сільськогосподарським типом економіки — частка сільського господарства перевищує частку промисловості, а частка послуг не перевищує 50 %; типом економіки з домінуванням сфери послуг — частка послуг становить 60 % і більше; типом економіки з орієнтацію на сферу послуг — частка послуг становить 50—60 %; промислово-аграрним типом економіки — частка промисловості перевищує або дорівнює частці сільського господарства, а частка послуг не перевищує 50 % [17]; 2 умовна назва, об’єднано регіональні економіки, які не охоплені науковими центрами НАН України і МОН України. Джерело: розроблено за даними [17]. Закінчення табл. 3 18 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк мік (табл. 3), мають відігравати регіональні наукові центри НАН України і МОН України. Використовуючи класифікацію регіонів України за типом їх економі- ки, наведену в «Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2020 р.» [17], станом на 2012 р. до індустріального типу можемо віднести 5 регіональних економік, до сільськогосподарського типу — 5, до типу еко- номіки з домінуванням сфери послуг — 3, до типу економіки з орієнтацією на сферу послуг — 7, до промислово-аграрного типу економіки — 7 (табл. 3). Отже, в українській економіці загалом домінують регіональні економіки індустріально-аграрного типу (17,63 %). З погляду на це домінуючою полі- тикою стратегічно-наукоємного поступу України має бути інтенсивне фор- мування індустріально-аграрного ресурсно-компетентнісного потенціалу країни на базі технологій «Індустрії 4.0» для забезпечення її продуктивної науково-інноваційної конкурентоспроможності в сучасному глобальному соціально-економічному середовищі, тим більше що кадрові передумови для цього є. Вітчизняний кадровий потенціал інноваційного розвитку впро- довж 2005—2017 рр. у розрахунку на 10 тис. економічно активного населен- ня зріс у 1,6 раза (табл. 1, 2). Однак в Україні центральні органи державної влади формують ціл ком протилежну суспільну думку. Так, у «Стратегії розвитку сфери інно ваційної діяльності на період до 2030 р.» [18] зазначено, що «Україна не має достатньо переваг, аби бути конкурентною в переробній промисловості». Але при цьому не враховується головна інноваційна конкурентна пе ревага — безперервне зростання упродовж останніх більш ніж 13 років людського капіталу іннова- ційного розвитку (табл. 1, 2). Отже, у документі робиться акцент на необхід- ності зосередитися на активному формуванні ресурсно-компе тентнісного потенціалу сфери послуг української економіки (з-серед 10 регіональних еко- номік з розвиненою сферою послуг 3 економіки — з домінуванням сфери пос луг, 7 — з орієнтацією на сферу послуг), а не індустріально-аграрного ре сурсно-компетентнісного потенціалу економіки країни на базі технологій «Індустрії 4.0» (в сукупності 17 регіональних економік), що суперечить стра- тегії загальносвітового науково-техно ло гіч ного та інноваційного розвитку. Натомість міжнародні дослідження переконливо засвідчують, що су- часна інноваційна промисловість (якщо країна її розвиває) може бути тим базовим фактором (драйвером) науково-інноваційної конкурентоспромож- ності національної економіки в контексті відкритої економіки, який здатен прискорити інноваційний розвиток і в інших секторах економіки. Нові концепції науково-інноваційного розвитку промисловості економічно роз- винених країн лише підтверджують ефективність такої державної політики та її провідну роль як драйвера системного стратегічно-наукоємного розви- тку національної економіки. Крім того, дані міжнародних досліджень доводять, що означений сві- товий тренд аж ніяк не враховується в державній політиці покращення ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 19 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу показників технологічної готовності України. Так, за оцінками інтеграль- ного індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitive- ness Index, GCI) Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), упродовж 2009— 2018 рр. ранг України серед досліджуваних країн за показником «техноло- гічна готовність» практично не змінився: 80 ранг (3,37 бала) у 2009 р., 81 ранг (3,83 бала) у 2018 р., хоча бальна оцінка за ним і зросла на 13,6 % [19]. Згідно з іншим дослідженням Всесвітнього економічного форуму «Го- товність до майбутнього виробництва 2018» («The Readiness for the Future of Production Report 2018»), за показником «технології та інновації» серед 100 досліджуваних країн Україна отримала 74 ранг (3,5 бала). Загалом за комплексною оцінкою готовності до майбутнього виробництва Україна увійш ла до списку тих 58 країн («країни, що народжуються»), які характе- ризуються обмеженою інноваційною виробничою базою сьогодні і демон- струють низький рівень готовності до майбутнього виробництва на основі ключових технологій четвертої промислової революції («Індустрія 4.0») через слабку продуктивність компоненти «драйвери виробництва» [20]. Висновки. Як за оцінками інтегрального індексу глобальної конкурен- тоспроможності, так і за матеріалами доповіді про готовність країн до май- бутнього виробництва Україна належить до групи країн, яка об’єднує світо- вих аутсайдерів високотехнологічного індустріального розвитку, а перед нинішнім українським суспільством, вже вкотре після чергових виборів, знову постає старе питання — якій моделі українського майбутнього нова влада віддасть перевагу. Водночас на підставі проведеного дослідження логічно припустити, що домінуючою політикою стратегічно-наукоємного поступу України мало б стати інтенсивне формування переважно індустріально-аграрного ресурс- но-компетентнісного потенціалу країни на базі технологій «Індустрії 4.0» для забезпечення їй продуктивної науково-технологічної та інноваційної конкурентоспроможності в сучасному глобальному соціально-економічно- му середовищі, тим більше що кадровий потенціал для цього є. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Андрощук Г.О., Жиляєв І.Б., Чижевський Б.Г., Шевченко М.М. Стратегія інно ва- ційного розвитку України на 2010—2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. К.: Парламентське вид-во, 2009. 632 с. 2. Інноваційна Україна 2020: національна доповідь / За заг. ред. В. М. Гейця та ін.; НАН України. К., 2015. 336 с. 3. Новий економічний курс України: стратегія інноваційного розвитку / За заг. ред. Ю.В. Тимошенко, В.А. Ломаковича. К., 2018. 401 с. 4. Соловйов В.П. Національна стратегія інноваційного розвитку в глобалізованому сві- ті: елементи концепції. Наука та інновації. 2009. Т. 5. № 3. С. 16—22. 5. Головатюк В.М. Інноваційний розвиток України в контексті європейської інтеграції. Наука та наукознавство. 2017. № 3. С. 3—22. 20 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк 6. Жаліло Я.А. Теорія та практика формування ефективної економічної стратегії держа- ви: моногр. К.: НІСД, 2009. 336 с. 7. Котлер Ф. Основы маркетинга. Краткий курс. Пер. с англ. М.: «Вильямс», 2007. 656 с. 8. Hamel Gary. Strategy as Revolution. Harvard Business Review. [Electronic Resource]. URL: https://hbr.org/1996/07/strategy-as-revolution 9. Катькало В.С. Место и роль ресурсной концепции в развитии теории стратегическо- го управления. Вестник Санкт-Петербургского университета. 2003. Сер. 8. Вып. 3 (24). С. 3—17. 10. Wernerfelt B.A. Resource-Based View of the Firm. Strategic Management Journal. 1984. Vol. 5, No 2. P. 171—180. 11. Prahalad C.K., Hamel G. The Core Competence of the Corporation. Harvard Business Re- view. 1990. Vol. 68. P. 79—91. 12. Почепцов Г. Стратегія як мистецтво і особливий вид аналітики. Політичний менеджмент. 2004. № 2. С. 3—27. 13. Прахалад К.К., Хамел Г. Ключевая компетенция корпорации. Вестник Санкт- Петербургского университета. 2003. Сер. 8. Вып. 3(24). С. 18—41. 14. Портер Е.М. Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов. Пер. с англ. М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. 454 с. 15. Porter M. What Is Strategy? Harvard Business Review. 1996. No 74(6). P. 61—78. [Elec- tronic Resource]. URL: https://iqfystage.blob.core.windows.net/files/CUE8taE5QUKZ- f8ujfYlS_Reading+1.4.pdf 16. Клейнер Г.Б. Ресурсная теория системной организации экономики. Российский жур- нал менеджмента. 2011. Т. 9. № 3. С. 3—28. 17. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385 [Електрон- ний ресурс]. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/247566248 . 18. Про схвалення Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 р. № 526-р [Елек- тронний ресурс]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/526-2019-%D1%80 19. The Global Competitiveness Report 2009—2018 [Electronic resource]. URL: http://www3. weforum.org/docs/GCR2017-2018/05FullReport/TheGlobalCompetitivenessReport 2017%E2%80%932018.pdf. 20. The Readiness for the Future of Production Report 2018 [Electronic resource]. URL: https://www3.weforum.org/docs/FOP_Readiness_Report_2018 .pdf Одержано 09.09.2019 REFERENCES 1. Androshchuk, H.O., Zhyliaiev, I.B., Chyzhevskyi, B.H., Shevchenko, M.M. (2009). The stra- tegy for the innovation-driven development of Ukraine for 2010—2020 in the context of globa- lization challenges. Kyiv: Parliamentary publishing house [in Ukrainian]. 2. Innovative Ukraine 2020: the national report. V.M. Heets et al. (eds.); National Academy of Ukraine. Kyiv, 2015 [in Ukrainian]. 3. The new economic course of Ukraine: the innovation development strategy. Yu.V. Tymosh- enko, V.A. Lomakovych (eds.). Kyiv, 2018 [in Ukrainian]. 4. Soloviov, V.P. (2009). The national innovation development strategy in the globalized world: conceptual elements. Science and innovation, vol. 5, No 3, 16—22 [in Ukrainian]. 5. Holovatiuk, V.М. (2017). The innovation-driven development in Ukraine in the European integration context. Science and Science of Science, 3, 3—22 [in Ukrainian]. 6. Zhalilo, Ya.А. (2009). Forming effective economic strategy of the state: theory and practice. Kyiv: National Institute for Strategic Studies [in Ukrainian]. ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 21 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу 7. Kоtler, P. (2007). Marketing Essentials. Transl. from English. Moscow: “Wiliams” [in Russian.] 8. Hamel Gary. Strategy as Revolution. Harvard Business Review. Retrieved from https://hbr. org/1996/07/strategy-as-revolution 9. Katkalo, V.S. (2003). The place and role of the resource concept in developing the strategic management theory. Bulletin of Saint-Petersburg University, series 8, issue 3 (No 24), 3—17 [in Russian]. 10. Wernerfelt, B.A. (1984). Resource-Based View of the Firm. Strategic Management Journal, vol. 5, No 2, 171—180. 11. Prahalad, C.K., Hamel, G. (1990). The Core Competence of the Corporation. Harvard Business Review, 68, 79—91. 12. Pocheptsov, H. (2004). Strategy as an art and a special kind of analysis. Political management, 2, 3—27 [in Ukrainian]. 13. Prahalad, С.К., Hamel, G. (2003). The Core Competence of the Corporation. Bulletin of Saint-Petersburg University, series 8, issue 3 (No 24), 18—41 [in Russian]. 14. Porter, M.E. (2005). Competitive Strategy: Techniques for Analyzing Industries and Competi- tors. Transl. from English. Moscow: Alpina Business Books [in Russian]. 15. Porter, M. What Is Strategy? Harvard Business Review. 1996. No 74(6), 61—78. Retrieved from https://iqfystage.blob.core.windows.net/files/CUE8taE5QUKZf8ujfYlS_Reading+1.4.pdf 16. Kleiner, G.B. (2011). The resource theory of the system organization of the economy. Rus- sian journal of management, vol. 9, No 3, 3—28 [in Russian]. 17. On approval of the State Strategy for Regional Development for the period till 2020: Direc- tive of the Cabinet of Ministers of Ukraine from June 6, 2014 No 385. Retrieved from https:// www.kmu.gov.ua/ua/npas/247566248 [in Ukrainian]. 18. On approval of the Strategy for the Development of Innovation Activities for the period till 2030: Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine from July 10, 2019 No 526-р. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/526-2019-%D1%80 [in Ukrainian]. 19. The Global Competitiveness Report 2009—2018. Retrieved from http://www3.weforum. org/docs/GCR2017-2018/05FullReport/TheGlobalCompetitivenessReport 2017% E2% 80% 932018.pdf. 20. The Readiness for the Future of Production Report 2018. Retrieved from https://www3. weforum.org/docs/FOP_Readiness_Report_2018 .pdf Received 09.09.2019 В.М. Головатюк, доктор экономических наук, главный научный сотрудник, ГУ «Институт исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины», бульвар Тараса Шевченко, 60, Киев, 01032, Украина, https://orcid.org/0000-0001-9278-732X, e-mail: Golovatyuk.VM@gmail.com ОСОБЕННОСТИ ПОЛИТИКИ СТРАТЕГИЧЕСКИ-НАУКОЕМКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ Исследованы особенности трактовки сущности понятия «стратегия» в контексте по- ложений ресурсной концепции теории стратегий. Обосновано, что стратегию можно рассматривать в качестве механизма политики системной организации интенсивного нау коемкого развития национальной экономики, который предопределяет условия для со циаль но-экономического развития. Исследована динамика развития научно-инно- вационного по тенциала как основы ресурсно-компетентностного потенциала Украины в течение 2005— 2017 гг. в разрезе ее региональных экономик. 22 ISSN 1560-4926. Science and Science of Science. 2019. № 4 (106) В.М. Головатюк Показано, что на фоне сокращения исследовательского потенциала и числен- ности студентов высших учебных заведений III—IV уровней аккредитации в течение 2005—2017 гг. в Украине возросла численность работающего населения с полным выс- шим образованием вне сферы науки (в расчете на 10 тыс. экономически активного на- селения — в 2,3 раза, а по абсолютному показателю — в 1,9 раза). В целом кадровый потенциал инновационного развития на протяжении исследуемого периода вырос в Украине в расчете на 10 тыс. экономически активного населения в 1,6 раза, по абсо- лютному показателю — в 1,3 раза. То есть благоприятность украинской социально- экономической среды по указанному показателю улучшается с точки зрения возмож- ностей внедрения механизмов продуктивного нара щи вания ресурсно-компетентност- но го потенциала инновационного развития националь ной экономики. Ведущую роль в этом процессе, учитывая социально-экономическую спе цифику каждой из региональ- ных экономик, должны играть региональные центры НАН и МОН Украины. Вместе с тем, как свидетельствуют результаты международных исследований ин- декса глобальной конкурентоспособности за 2009—2018 гг., а также исследования «Го- товность к будущему производству 2018», непрерывный рост кадрового потенциала инно вационного развития в Украине никак не влияет на результаты государственной политики улучшения показателей технологической готовности к внедрению ключевых технологий четвертой индустриальной революции («Индустрия 4.0»). Обосновано, что доминирующей государственной политикой стратегически-нау- ко ем кого развития Украины должно быть интенсивное формирование индустриаль- но-аграрного ресурсно-компетентностного потенциала на базе технологий «Индуст- рии 4.0» для обеспечения ей продуктивной научно-инновационной конкурентоспособ- ности в современной глобальной социально-экономической среде. Ключевые слова: стратегия, ресурсы, компетенции, инновационное развитие, научно-инно- вационная политика, конкурентоспособность, социально-экономическая среда, промышлен- ность, готовность к будущему производству. V.M. Golovatyuk, Dsc (Economics), leading researcher, Dobrov Institute for Scientific and Technological Potential and Science History Studies of the NAS of Ukraine, 60, Taras Shevchenko boulevard, Kyiv, 01032, Ukraine, https://orcid.org/0000-0001-9278-732X, e-mail: Golovatyuk.VM@gmail.com PECULIARITIES OF THE POLICY FOR STRATEGIC R&D INTENSIVE NATIONAL DEVELOPMENT Interpretations of the notion “strategy” are analyzed in the context of the resource concept of the theory of strategies. It is proved that a strategy can be considered as a mechanism for the policy of system organiza tion of the R&D intensive development of the national economy, which lays the grounds for socio-economic advancement and improvements of science and technology policy backing this development. The dynamics of R&D and innovation capacities, considered as the basis for the resource and competencies capacities of Ukraine, is studied by region over the period 2005—2017. It is shown that although the research capacities, measured by R&D person- nel, and the numbers of university students in Ukraine were downward in 2005—2017, the popu- lation with complete higher education employed beyond the R&D sector was constantly grow- ing: the growth was 2.3 times per 10,000 of economically active population, and 1.9 times in absolute figures. Over the period of the study, the employees with higher education, supposed to ISSN 1560-4926. Наука та наукознавство. 2019. № 4 (106) 23 Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу back the innovation-driven development, grew by 1.6 times per 10,000 economically active pop- ulation, and by 1.3 times in absolute figures. It follows that the socio-economic environment in Ukraine has improved by this indicator, providing for better opportunities for implementation of the mechanisms for productive growth of the resource and competencies capacities for the inno- vation-driven development of the national economy. Bearing in mind the socio-economic spe- cifics of each regional economy, the leading role in this process is to be taken by regional scien- tific centers of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Ministry of Education and Science of Ukraine. It should be noted, however, that data from international studies of Global Competitiveness Index (GCI) over 2009—2018 and the “The Readiness for the Future of Production Report 2018” give no evidence of positive effects from the constantly growing innovation capacities in Ukraine for the indicators of technological readiness to implementation of key technologies of Industry 4.0. It is demonstrated that the dominant policy of strategic R&D intensive development of Ukraine has to focus on intensive building of industrial-agrarian resource-competencies capaci- ties on the basis of Industry 4.0 technologies, to ensure its global productive competitiveness based on R&D and innovation. Keywords: strategy, resources, competencies, innovation-driven development, R&D and innovation policy, competitiveness, socio-economic environment, industry, readiness to future production.

Особливості політики стратегічно-наукоємного національного поступу

Репозитарії

Схожі ресурси