Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни

У статті проаналізовано стан і тенденції підготовки наукових кадрів в аспірантурі та докторантурі України в період 2010–2018 років.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Вавіліна, Н.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України 2019
Schriftenreihe:	Наука, технології, інновації
Schlagworte:	Проблеми науково-технічної діяльності
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168655
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни / Н.І. Вавіліна // Наука, технології, інновації. — 2019. — № 4 (12). — С. 16-27. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168655
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1686552020-05-08T01:26:00Z Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни Вавіліна, Н.І. Проблеми науково-технічної діяльності У статті проаналізовано стан і тенденції підготовки наукових кадрів в аспірантурі та докторантурі України в період 2010–2018 років. В статье проанализированы состояние и тенденции подготовки научных кадров в аспирантуре и докторантуре Украины в период 2010–2018 годов. The state and trends of training scientific personnel in postgraduate and doctoral studies of Ukraine in the period 2010-2018 are analyzed. 2019 Article Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни / Н.І. Вавіліна // Наука, технології, інновації. — 2019. — № 4 (12). — С. 16-27. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2520-6524 DOI: 10.35668/2520-6524-2019-4-03 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168655 37. 018 uk Наука, технології, інновації Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми науково-технічної діяльності Проблеми науково-технічної діяльності
spellingShingle	Проблеми науково-технічної діяльності Проблеми науково-технічної діяльності Вавіліна, Н.І. Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни Наука, технології, інновації
description	У статті проаналізовано стан і тенденції підготовки наукових кадрів в аспірантурі та докторантурі України в період 2010–2018 років.
format	Article
author	Вавіліна, Н.І.
author_facet	Вавіліна, Н.І.
author_sort	Вавіліна, Н.І.
title	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни
title_short	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни
title_full	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни
title_fullStr	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни
title_full_unstemmed	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни
title_sort	підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни
publisher	Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Проблеми науково-технічної діяльності
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168655
citation_txt	Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни / Н.І. Вавіліна // Наука, технології, інновації. — 2019. — № 4 (12). — С. 16-27. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Наука, технології, інновації
work_keys_str_mv	AT vavílínaní pídgotovkanaukovihkadrívâkosnovaformuvannâíntelektualʹnogokapítalukraíni
first_indexed	2025-07-15T03:27:10Z
last_indexed	2025-07-15T03:27:10Z
_version_	1837681901026934784
fulltext	НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ • 2019, № 4 SCIENCE, TECHNOLOGIES, INNOVATIONS • 2019, № 416 http://doi.org/10.35668/2520-6524-2019-4-03 УДК 37. 018 Н.І. ВАВІЛІНА, с.н.с. ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ КАДРІВ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ КРАЇНИ Резюме. У статті проаналізовано стан і тенденції підготовки наукових кадрів в аспірантурі та докторантурі України в період 2010–2018 років. Встановлено, що останніми роками спостерігається тенденція значного скорочення загальної кількості аспірантів і докторантів, а також частки тих, хто закінчив аспірантуру з захис- том дисертацій. Причинами цього є передусім відсутність ефективних стимулів залучення талановитої мо- лоді України у сферу науки. Формування кадрів вищої кваліфікації у вітчизняних аспірантурі та докторантурі не відповідає сучасним вимогам української економіки та викликам глобальної економіки знань та інновацій через: не збалансовану структуру підготовки науковців за галузями наук і галузями знань; відсутність між- дисциплінарного підходу, інноваційної та бізнес-підготовки аспірантів і докторантів. Реалізація цих напрямів потребує збільшення освітніх програм аспірантури і докторантури та постійної актуалізації їх змісту, як це робиться в докторантурі провідних країн світу. У статті досліджено головні тенденції й особливості підго- товки науковців вищої кваліфікації в розвинених країнах Європи та США, позитивний досвід яких може бути корисним для вітчизняної практики реформування системи підготовки наукових кадрів. Ключові слова: формування інтелектуального капіталу, наукові кадри, аспірантура, докторантура, іннова- ційна економіка, заклади вищої освіти. ВСТУП Важливим напрямом сучасної державної політики у сфері науки та технологій є інтеграція вищої освіти, науки і наукомісткого виробництва з метою пріоритетного розвитку наукових до- сліджень та створення інноваційних розробок, що зорієнтовані на становлення конкуренто- спроможної економіки. Зміни в структурі робо- чої сили, зростання професійної, міжгалузевої та інших видів трудової мобільності змушують поглянути на проблему відтворення кадрів ви- щої кваліфікації (кандидатів і докторів наук) під іншим кутом. Можливість для України в найближчому май- бутньому наблизитися за технологічним рівнем до економічно розвинутих країн світу залежить від її інтелектуального потенціалу, який фор- мують заклади вищої освіти (ЗВО) та наукові установи. У сучасній економіці, коли постійно зростає значення нових знань, високих технологій, ви- робництва продукції, створеної з залученням інтелектуального ресурсу, актуалізується про- блема формування інтелектуального капіталу, основу якого становить підготовка наукових ка- дрів і зростання рівня їх кваліфікації відповідно до вимог розбудови інноваційної економіки. Кадровий потенціал науки, освіти, галузей високих технологій стає одним з основних ре- сурсів піднесення економіки в епоху інформа- ційних, біо- і нанотехнологій, еру глобалізації та інтернаціоналізації, а також швидкого зростан- ня та розвитку “індустрії знань”, коли кількість знань подвоюється кожні п’ять років. У провідних країнах світу формування інте- лектуального капіталу інноваційної економіки здійснюється з урахуванням необхідності адап- тації до глобального ринку інтелектуальної пра- ці, підготовки нового покоління дослідників, що заснована на фундаментальних знаннях з орієн- тацією на світовий рівень наукового розвитку та запити суспільства. Згадані світові тенденції та глобальні виклики потребують модернізації всієї системи освіти, зокрема професійної, а також системи підготовки наукових кадрів. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ В Україні за умов розбудови інноваційної еко- номіки дедалі сильніше постає питання форму- вання інтелектуального потенціалу на засадах вдосконалення системи підготовки кадрів вищої кваліфікації. Останніми роками зроблено дея- кі кроки щодо реформування системи науки й освіти України на усіх її рівнях, що меншою мірою торкнулося системи підготовки наукових кадрів в аспірантурі та докторантурі. Значні проблеми, що існують у сфері кадрового відтворення потен- ціалу науки, призводять до погіршення кількісних і якісних показників підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації та скорочення чисельності фахівців, які займаються науковою та науково- технічною діяльністю. Це стосується нестачі сти- ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PROBLEMS OF SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL ACTIVITIES 17 мулів навчання в аспірантурі та докторантурі та подальшої діяльності молоді в науково-дослідній сфері. Всупереч світовим тенденціям, коли про- відні країни залучають та мотивують молодих науковців, Україна втрачає найбільш талановитих молодих учених. Серед науковців, які останніми роками виїхали з України, переважають біологи, фізики та математики, тобто фахівці, від яких багато в чому залежить інноваційний розвиток. Змінити цю ситуацію можна лише за умов ство- рення в країні дієвого механізму формування та підтримки молодих учених. У докторантурі всесвітньовідомих універси- тетів, передусім у США, розроблено сучасний освітній процес, в якому підготовка докторської дисертації не є єдиною задачею. Головна мета на- вчання — формування висококваліфікованого за- требуваного в науковому суспільстві фахівця, який вільно орієнтується в галузі своїх досліджень, а також всебічно підготовлений до ефективної інте- лектуальної діяльності в умовах економіки знань. Збільшення освітніх програм вітчизняної ас- пірантури та докторантури, актуалізація їх змісту в напрямі формування в аспірантів і докторантів компетенцій у галузі менеджменту науки, інно- ваційної діяльності, таких якостей, як вміння працювати в команді, орієнтуватися в міждис- циплінарних галузях надає змогу збільшити кар’єрні перспективи докторів і кандидатів наук. З метою забезпечення інноваційного роз- витку країни необхідно створити науково-орга- нізаційні та фінансові умови для підготовки на- укових кадрів відповідно до потреб інноваційної економіки й ефективного їх використання, що є пріоритетним завданням держави. ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ПУБЛІКАЦІЇ Проблеми пріоритетного розвитку науки України та забезпечення високого рівня її ка- дрового потенціалу досліджено в працях відомих українських науковців Б. Малицького, Л. Феду- лової, М. Стріхи, Л. Бурдонаса. Проб лемними питаннями підготовки науково-педагогічних ка- дрів України займалися вітчизняні дослідники О. Чмирь, Л. Лобанова, Н. Ясниська та ін. У доробках зарубіжних учених значне місце займають питання щодо ролі сучасних універ- ситетів, а також розширення їх функцій в умо- вах економіки знань та інновацій. Питання щодо нової місії університетів в умовах глобальних викликів і забезпечення високої якості освіти на усіх рівнях підготовки фахівців від бакалавра до доктора філософії у ЗВО Великої Британії ви- світлює в своєму дослідженні колишній міністр освіти цієї країни Ч. Кларк [1]. Останнім часом проблеми подальшого розвитку національних систем підготовки кадрів вищої кваліфікації ак- тивно обговорюються в міжнародній науковій спільноті. Попри те, що в системі підготовки наукових кадрів провідних країн світу здійсне- но суттєві організаційні реформи, експерти з різних країн висловлюють думку що ці системи застаріли та потребують серйозного перегля- ду. Ці думки не завжди підтримує все наукове суспільство, але вони мають певний сенс. Так, на думку відомого американського вченого-еко- номіста М. Тейлора, університети створюють ілюзію кар’єрного росту для отримувачів ступеня PhD і переслідують власний корисливий інтер- ес, використовуючи аспірантів для виконання університетських науково-дослідних проєктів [2]. Проте вузька спеціалізація, що отримуєть- ся в аспірантурі, не дає широких можливостей пошуку роботи на ринку праці. Тому фахівці й експерти з проблем підготовки докторантів ува- жають за доцільне скоротити число претендентів на отримання ступеня PhD, а аспірантські до- слідження зробити міждисциплінарними. Мета статті передбачає аналіз функціону- вання системи підготовки наукових кадрів в Україні, висвітлення головних проблем діяль- ності та напрямів реформування вітчизняної аспірантури і докторантури з урахуванням до- свіду США та європейських країн. ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ Інституціональною формою підготовки про- фесійних кадрів вищої кваліфікації в Україні висту- пають аспірантура та докторантура, які створені на базі закладів вищої освіти і провідних науко- вих організацій, а також проєктних, виробничих, клінічних, медико-профілактичних, фармацев- тичних, культосвітніх підприємств і організацій, що здійснюють наукові дослідження. З загаль- ної кількості усіх установ, що мають аспірантуру, 49 % становлять ЗВО, а докторантуру — 63 %. Переважна більшість закладів, що здійс- нюють підготовку аспірантів, перебувають у сфері управління МОН України — 32 %; НАН України — 28 %, НАМН та НААН України — по 7 %, МОЗ України — 5 %. Схожа ситуація спостерігається і зі сферою управління докторантури: 45 % їхньої загальної кількості підпорядковано МОН України, 23 % — НАН України і по 5 % — МОЗ та НААН України. У 2018 р. підготовку аспірантів в Україні здійснювала 431 установа, що на 44 одиниці менше ніж у 2017 році. За останні шість років кількість установ, що мають аспірантуру, змен- шилася майже на 14,2 %. Динаміка основних показників діяльності ас- пірантури показує стійку тенденцію щорічного скорочення кількості аспірантів: у порівнянні з 2013 р. загальна їх кількість в Україні зменши- НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ • 2019, № 4 SCIENCE, TECHNOLOGIES, INNOVATIONS • 2019, № 418 лася у 2018 р. майже на 26 %, а кількість осіб, яких було прийнято до аспірантури, — на 14,5 % (1,27 тис. осіб). Із 22 829 аспірантів, які навчалися в аспіран- турі України станом на 1 січня 2019 р., 50,5 % становлять жінки. У віковій структурі аспірантів переважає вікова група 23–27 років (55 %). Зна- чну частку становлять також групи 28–32 роки — 21 %; 35–39 років — 9,8 %. Лише 45 аспірантів мають вік 59 років і старше. Одним із найбільш вагомих показників під час визначення ефективності діяльності аспірантури є частка аспірантів, які закінчили аспірантуру з захистом дисертацій у загальній кількості ви- пускників. Динаміка цього показника за останні шість років висвітлює максимальне його значен- ня у 2013 р., мінімальне — у 2018 р. (табл. 1) [3]. За умов розбудови інноваційної економіки одним із пріоритетів реалізації місії ЗВО стає науково-дослідна діяльність, яка нерозривно пов’язана з навчальним процесом і підготовкою наукових і науково-педагогічних кадрів. У цей період посилюється тенденція до перерозподілу обсягів підготовки наукових кадрів на користь аспірантури ЗВО, де навчається сьогодні пе- реважна більшість аспірантів і докторантів: у 2018 р. — 90,9 % загальної кількості аспірантів (2017 — 89,3 %; 2016 р. — 88,0 %) (рис. 1). Таблиця 1 Основні показники діяльності аспірантури України Показники 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Кількість установ, які здійснюють підготовку аспірантів, усього 502 482 490 481 475 431 Кількість аспірантів, осіб, усього 30746 27622 28487 25963 24786 22829 у тому числі прийнято в аспірантуру 8383 7568 9813 6609 7274 7172 випущено з аспірантури 8075 7597 7493 6703 6087 6401 з них з захистом дисертацій 2135 1881 1958 1708 1438 1472 Ефективність діяльності аспірантури 26,4 24,8 26,1 25,5 23,6 23,0 Випущено з аспірантури ЗВО, 6829 6403 6346 5689 5136 5549 з них з захистом дисертацій 1997 1736 1818 1583 1328 1373 Ефективність діяльності аспірантури ЗВО 29,2 27,1 28,6 27,8 25,9 24,7 Випущено з аспірантури наукових установ (НУ), 1246 1194 1147 1014 951 852 з них з захистом дисертацій 138 145 140 125 110 99 Ефективність діяльності аспірантури НУ 11,1 12,1 12,2 12,3 11,6 11,6 Рис. 1. Динаміка підготовки аспірантів в Україні 34653 5246 29407 25963 3125 22838 24786 2652 22134 22829 2080 20749 0 10000 20000 30000 40000 Кількість аспірантів, усього, осіб Кількість аспірантів НУ, осіб Кількість аспірантів ЗВО, осіб 2018 2017 2016 2010 ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PROBLEMS OF SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL ACTIVITIES 19 У ЗВО значно вищою (24,7 %) у порівнянні з науковими установами (НУ) і Україною загалом виявляється частка осіб, які закінчили аспіран- туру з захистом дисертацій. Загалом по Україні цей показник дорівнює 23,0 %, у НУ — 11,6 %, але однозначно оцінювати його як характерис- тику малоефективної діяльності аспірантури в цьому випадку не варто: кількість захищених у період навчання дисертацій залежить від бага- тьох факторів, зокрема від обраної спеціаль- ності та теми дослідження, вимогливості з боку спеціалізованих вчених рад тощо. Падіння показників є характерним і для дія- льності докторантури ЗВО. Кількість закладів, де працюють докторантури, суттєво не зменшилася, тоді як у 2018 р. значно скоротилась кількість докторантів ЗВО; найменшим (26,4 %) за останні роки виявився відсоток докторантів, які закінчили навчання з захистом дисертацій (табл. 2). Серед головних причин негативної тенденції підготовки наукових кадрів в Україні можна від- значити: їх низьку вмотивованість до захисту дисертації в період навчання; низький рівень за- требуваності професіоналів високого рівня. Че- рез це значна кількість молодих фахівців вищої кваліфікації йде в бізнес-структури, а тих, хто бажає продовжувати наукову діяльність, більше приваблюють умови роботи за кордоном. Таким чином, найбільш продуктивна частина наукових кадрів вибиває з наукової еліти України [4]. Важливою характеристикою формування наукових кадрів постає галузева структура під- готовки аспірантів і докторантів, що потребує постійного вдосконалення з урахуванням вимог економіки країни, світових тенденцій науково- технологічного розвитку тощо. Аналіз підготовки аспірантів за галузями наук свідчить, що у 2018 р., як і в попередні роки — найбільша кількість ас- пірантів навчалась у галузі технічних та еконо- мічних наук. До п’ятірки наук, які переважно обирають аспіранти, належать також юридичні, педагогічні та медичні науки. Більшість докторантів також навчаються в галузі технічних та економічних наук, до п’ятірки найбільш привабливих для них наук входять і фізико-математичні науки. У 2018 р. аспірантуру закінчили 6260 осіб, з них 20,2 % — у галузі технічних наук, 16,2 % — економічних. Серед першої п’ятірки галузей наук за кількістю осіб, які закінчили аспірантуру, Таблиця 2 Динаміка підготовки докторантів Показники 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Кількість установ, які здійснюють підготовку докторантів, усього 255 257 264 267 264 283 282 277 270 Кількість докторантів, осіб, усього 1532 1598 1776 1795 1759 1821 1792 1646 1145 у тому числі прийнято в докторантуру 589 592 628 611 596 650 584 493 544 випущено з докторантури 450 483 418 566 524 563 551 543 963 з них з захистом дисертацій 130 125 139 187 143 169 153 153 232 Ефективність діяльності докторантури 28,9 25,9 33,3 33,0 27,3 30,0 27,8 28,2 24,1 Випущено з докторантури ЗВО, 359 391 328 467 425 462 449 440 793 з них з захистом дисертацій 114 114 126 176 128 151 141 138 209 Ефективність діяльності докторантури ЗВО 31,8 29,2 38,4 37,7 30,1 32,7 31,4 31,4 26,4 Випущено з докторантури наукових установ (НУ), 91 92 90 99 99 101 102 103 170 з них з захистом дисертацій 16 11 13 11 15 18 12 15 23 Ефективність діяльності докторантури НУ 17,6 12,0 14,4 11,1 15,2 17,8 11,8 14,6 13,5 НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ • 2019, № 4 SCIENCE, TECHNOLOGIES, INNOVATIONS • 2019, № 420 також юридичні, педагогічні та фізико-мате- матичні науки. Проте за показником “частка аспірантів, які закінчили аспірантуру з захистом дисертацій” технічні та фізико-математичні на- уки не входять до п’ятірки лідерів: значно вищим виявився цей показник у галузі медичних наук (майже 55 %), юридичних, філологічних, педа- гогічних і психологічних наук. Аналіз підготовки докторантів за галузями наук висвітлив аналогічну ситуацію: з 517 осіб, які закінчили докторантуру у 2018 р., 128 — у галузі технічних наук, 80 — економічних, а 50 осіб — у галузі педагогічних наук. До першої п’ятірки галузей наук за кількістю осіб, які за- кінчили докторантуру, увійшли також фізико- математичні та філологічні науки. Найбільший відсоток осіб, які закінчили док- торантуру з захистом дисертацій, припадає на галузь медичних наук (38,5 %), економічних (33,8 %), технічних (27,3 %) та фізико-матема- тичних наук (26,4 %). Причому варто відзначити падіння величини цих показників у порівнянні з 2017 р. (табл. 3). Аналіз підготовки аспірантів і докторантів за галузями знань дає змогу виявляти найбільш привабливі групи споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка. Так, у 2016–2018 рр. найбільша кількість аспі- рантів навчалася за спеціальностями в галузі права та соціально-поведінкових наук. Зростає кількість аспірантів у таких актуальних галузях, як інформаційні технології та охорона здоров’я (рис. 2). Докторанти як у 2016–2017 рр., так і 2018 р., головну перевагу віддають таким галузям, як соціально-поведінкові науки, освіта, гуманітарні науки, управління й адміністрування. Інформа- ційні технології та охорона здоров’я в порівнян- ні з 2017 р. знизилися у 2018 р. до дев’ятої та одинадцятої позиції відповідно (рис. 3). Збалансованість структури та якість підго- товки наукової еліти певною мірою закладається вже на етапі відбору абітурієнтів під час вступу до ЗВО. Згідно з даними вступної кампанії 2019 р., Міністерство освіти і науки України визначи- ло десять найпопулярніших спеціальностей за Таблиця 3 Підготовка науковців в Україні за галузями наук Галузь наук Кількість осіб, які закінчили аспіран- туру у тому числі із захистом дисер- тації у % до кількості осіб, які закінчили аспіран- туру Кількість осіб, які закінчили докторан- туру у тому числі із захистом дисер- тації у % до кількості осіб, які закінчили докторантуру 2018 р. 2017 р. Технічні науки 1283 188 14,6 128 35 27,3 22,9 Економічні науки 1016 230 22, 6 80 27 33,8 34,8 Юридичні науки 579 214 36,9 27 7 25,9 22,2 Педагогічні науки 423 126 29,8 50 12 24,0 30,6 Фізико- математичні науки 390 77 19,7 34 9 26,4 29,4 Медичні науки 335 184 54,9 13 5 38,5 71,4 Біологічні науки 265 21 7,9 11 2 18,2 27,5 Філологічні науки 246 80 32,5 34 8 23,5 22,2 Сільсько- господарські науки 237 18 7,6 14 3 21,4 13,3 Історичні науки 215 49 22,7 18 4 22,2 14,3 Мистецтво- знавство 134 20 14,9 8 2 25,0 – Психологічні науки 113 33 29,2 10 2 20,0 21,1 Політичні науки 123 26 21,1 9 – – 33,3 Інші галузі наук 901 177 19,6 87 21 20,7 28,7 ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PROBLEMS OF SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL ACTIVITIES 21 Рис. 2. Підготовка аспірантів за галузями знань Рис. 3. Підготовка докторантів за галузями знань, осіб 72 77 88 42 34 27 14 25 26 13 15 13 17 14 86 132 132 162 77 56 47 2 47 47 18 23 27 30 42 145134 120 172 116 13 41 44 15 16 31 2 56 140 0 20 40 60 80 100 120 140 160 180 200 Ос ві та Гу м ан іта рн і н ау ки Со ці ал ьн і т а по ве ді нк ов і н ау ки Уп ра вл ін ня та ад м ін іст ру ва нн я Пр ав о Пр ир од ни чі н ау ки М ат ем ат ик а та ст ат ис ти ка Ін фо рм ац ій ні те хн ол ог ії М ех ан іч на ін ж ен ер ія Ав то м ат из ац ія та пр ил ад об уд ув ан ня Ар хіт ек ту ра та бу ді вн иц тв о Аг ра рн і н ау ки та пр од ов ол ьс тв о Ох ор он а зд ор ов ’я Пу бл іч не у пр ав лі нн я та ад м ін іст ру ва нн я Ін ш і 2016 2017 2018 кількістю поданих абітурієнтами заяв. Зі 831 493 заяв, поданих абітурієнтами на отримання сту- пеня бакалавра та магістра, найбільша кількість заяв (65,5 тис.) припадає на філологічні науки. Найпопулярнішими цього року є також право та менеджмент (рис. 4) [5]. Особливостями вступної кампанії 2019 р. є подальше зростання популярності високотехно- логічних спеціальностей і втрата престижності природничих і технічних наук. Так, на спеціаль- ність “Хімію” подано близько 1500 заяв, а “Фізи- ка” не набирає навіть 1000. На такі спеціальнос- ті, як аерокосмічна, авіаційна сфери й атомна енергетика, подано всього 200–300 заяв. Від нестачі спеціалістів такого профілю страждає передусім військово-промисловий комплекс і державні оборонні підприємства. Тому, на дум- ку аналітиків, поряд із подальшим зростанням свободи вибору абітурієнтів у системі освіти буде відбуватися поглиблення реформ, зокре- ма щодо формування збалансованої структури підготовки кадрів. Розбудова вітчизняної інноваційної еконо- міки потребує підвищення якості формування наукових кадрів за допомогою реформування системи їх підготовки в напрямі: • вдосконалення організаційних форм діяль- ності аспірантури і докторантури; НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ • 2019, № 4 SCIENCE, TECHNOLOGIES, INNOVATIONS • 2019, № 422 • підвищення відповідальності за якість під- готовки фахівців; • створення наскрізної системи відбору та підготовки наукових кадрів, починаючи зі школи до докторантури тощо. Для реалізації цих завдань доцільним є ви- вчення та врахування деяких аспектів практи- ки докторської освіти провідних європейських країн і США. У вирішенні завдань створення інтелек- туального потенціалу інноваційної економіки в розвинених країнах світу головну роль відведе- но саме ЗВО. США залишається провідною краї- ною за підготовкою наукових кадрів, яка здій- снюється в університетах та інших ЗВО країни. Щороку в США випускається приблизно 40 тис. аспірантів зі ступенем доктора філософії [6]. В американських університетах чітко про- стежується наступництво освітніх програм, де навчальний процес має модульну структуру та розробляється як наскрізний для всіх рівнів — бакалавра, магістра, доктора. Студент за до- помогою консультанта-викладача обирає курси (залежно від майбутньої кар’єри, цілей та інтер- есів). Таким чином, створюється індивідуальний пакет курсів студента. З кожним наступним ро- ком навчання вибір розширюється. Студенту, щоб скласти правильний індивідуальний на- вчальний план, необхідно визначитися з метою та рівнем навчання (бакалавр, магістр, доктор). У системі вищої освіти США залежно від масштабів і рівня наукових досліджень виділяють два принципово різних типи університетів: кла- сичні та дослідницькі. Класичний університет — це освітній центр, де здійснюють підготовку фа- хівців (бакалаврів, магістрів) в очній і заочній (іноді дистанційній) формі навчання та прово- дять наукові дослідження за програмами грантів у галузі фундаментальних наук. Відповідно до принципу розвитку наукових досліджень класичні університети також поді- ляються на рівні. Університети першого рівня здійснюють підготовку бакалаврів і магістрів. На найбільш високому рівні представлені універ- ситети, які, окрім бакалаврату та магістратури, включають у свій склад докторантуру. Зазвичай такі університети мають дослідницькі проєкти або навіть наукові школи, однак їх масштаби — незначні. У США налічується близько 520 таких освітніх закладів. Верхню сходинку класифікації ЗВО США по- сідають так звані дослідницькі університети. Їх загальна кількість — 235, а навчається там 19–21 % від загальної кількості студентів США. Вони реалізують освітню функцію, пропонуючи найширший спектр освітніх програм на всіх рів- нях: від бакалавра до доктора наук [7]. У сучасній класифікації Фонду Карнегі існує один критерій для виокремлення дослідниць- ких університетів серед усіх ЗВО — це надання ступеня доктора (PhD) у кількості не менше від 20-ти на рік. У цій групі виділяють три підгрупи дослідницьких університетів, залежно від інтен- сивності їх дослідницької активності: • дослідницькі університети з дуже високою інтенсивністю дослідницької активності; • дослідницькі університети з високою інтен- сивністю дослідницької активності; • докторські / дослідницькі університети. Для вимірювання дослідницької активності університетів фонд Карнегі використовує такі індикатори: • витрати на дослідження та розробки; • кількість дослідницького персоналу з нау- ковими ступенями як штатного, так і поза- штатного; • кількість захищених докторських (PhD) ди- сер тацій у різних галузях [8]. Рис. 4. Рейтинг спеціальностей за кількістю поданих до ЗВО України заяв у 2019 р. ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PROBLEMS OF SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL ACTIVITIES 23 Ліга дослідницьких університетів — закрита спільнота європейських дослідницьких універ- ситетів, яка основними принципами класифі- кації дослідницьких університетів вважає такі: • інтеграція наукових досліджень та освітньої діяльності з широкого спектра напрямів; • виконання наукових досліджень на світо- вому рівні, не менше, ніж за трьома пріо- ритетними напрямами; • підготовка докторів наук (PhD) за напряма- ми наукових досліджень світового рівня. Експерти Асоціації провідних у світі дослід- ницьких університетів однією з головних харак- теристик дослідницьких університетів вважають частку фінансування науки в бюджеті ЗВО. На- приклад, Гарвардський університет і Масса- чусетський технологічний інститут на наукову діяльність спрямовують приблизно 50 % свого бюджету (переважно державні кошти, отримані на конкурсній основі). Більшість наукових кадрів США формується саме в дослідницьких університетах, які визна- но у світі як заклади, де найбільш ефективно здійснюють підготовку елітних наукових кадрів, створюються нові наукові знання найвищого рівня, забезпечується їх трансфер в освіту та реальну економіку. Вони є більш міждисци- плінарними, з менш вузькою спеціалізацією навчальних планів і з більш відкритою й мо- більною системою навчання для студентів і викладачів. У дослідницьких університетах зо- середжені відомі американські наукові школи й дослідницькі проєкти, а також проводиться левова частка фундаментальних наукових дос- ліджень. У рамках дослідницького університету, осо- бливістю якого є широке залучення студентів до проведення наукових досліджень (переду- сім фундаментальних), формування наукових кадрів розпочинається з перших курсів бака- лаврату. У процесі виконання наукових проєктів у студентів формуються здібності до наукових досліджень: розвиваються навички наукового пошуку та творчого мислення. Наукову діяльність студентів підтримують різного роду фонди, які діють як на федерально- му рівні, так і на рівні штатів і приватних компа- ній. Національний науковий фонд США підтри- мує найбільш талановитих студентів в їх само- стійних дослідженнях на якомога більш ранніх стадіях навчання. Упродовж багатьох років цей фонд субсидує дві спеціальні програми, що да- ють змогу студентам спробувати власні сили в дослідницькій діяльності (виконуючи оригінальні дослідження як під керівництвом викладачів, так і самостійно, коли за викладачем залишається лише роль консультантів). В Орегонському державному університеті діє так звана спонукальна програма “Наукові дослідження, інновації, науковість і творчість студентів” (Undergraduate Research, Innovation, Scholarship & Creativity). Завдання цієї про- грами полягає в тому, щоб залучити студентів університету до науково-дослідної та творчої діяльності, якою займаються вчені викладачі різних академічних дисциплін. Це допомагає студенту краще зрозуміти суть інших знань, які неможливо вловити під час аудиторного навчання, застосувати ці знання на практиці, а також розвинути тісніші взаємини з професо- ром-наставником. За допомогою спеціального фонду цієї програми фінансуються наукові та творчі проєкти студентів, які виконуються під керівництвом вченого. На сучасному етапі важливим аспектом реа- лізації науково-дослідної функції є інтегрований міждисциплінарний підхід. Важливого значен- ня набуває міждисциплінарна підготовка аспі- рантів: формування в них компетенцій у сфері менеджменту науки, інноваційної діяльності, а також інших знань і навичок, необхідних для успішної наукової та науково-педагогічної праці. У США розв’язанню цієї проблеми сприяє наявність у кожному університеті більше десяти коледжів різної спрямованості, які інтегрують найрізноманітніші науки. Наприклад, студент будівельної спеціальності, який виконує дослід- ний проєкт, в якому присутні проблеми іншої галузі наук, має поставити у свій розклад за- нять курс з галузі, яка його цікавить (з іншого коледжу). Завдяки такій унікальній міждисци- плінарній системі навчання студенти мають можливість відвідувати класи та виконувати дослідження в різних академічних сферах: від астрономії до зоології. Окрім того, студенти і аспіранти можуть проходити потрібні їм курси в інших універси- тетах, якщо між цими університетами існує до- мовленість. Дослідницькі університети США переважно здійснюють підготовку докторів у галузі науки та техніки. Згідно зі статистикою 2017 р., до- слідницькі університети з вищим рівнем науко- вих досліджень (приблизно 100 університетів) випустили 72 % загальної кількості аспірантів з докторськими ступенями. З них понад поло- вину ступенів, які були присуджених у галузі інженерних, економічних, комп’ютерних наук, математики та статистики, отримали міжнарод- ні студенти, які становлять понад 30 % загальної кількості аспірантів США [9]. У більшості європейських країн одержання вченого ступеня доктора філософії (Doctor of Phіlosophy; PhD) за результатами “післядипломної НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ • 2019, № 4 SCIENCE, TECHNOLOGIES, INNOVATIONS • 2019, № 424 освіти” при університетах або інших ЗВО вва- жається третім рівнем вищої освіти. Останніми роками післядипломна освіта в низці європей- ських університетів реалізується в нових ор- ганізаційних формах — докторських школах. Претендент на цей ступінь має провести ори- гінальне наукове дослідження в рамках спе- ціальної навчальної програми (PhD program / studіes), здати низку іспитів і обов’язково пред- ставити дисертаційну роботу (doctoral thesіs / dіssertatіon). Підготовку докторської дисертації дослідник розпочинає після одержання ступе- ня магістра. Європейський ступінь доктора фі- лософії (PhD) є еквівалентом вченого ступеня кандидата наук в Україні. Відмінністю є те, що ці ступені присуджуються винятково ЗВО. Поряд зі ступенем доктора філософії в єв- ропейських країнах є професійний докторський ступінь, який присуджують аспіранту, коли він займається переважно професійною діяльністю. Почесний докторський ступінь, який присуджу- ється деяким ученим за довголітню й плідну наукову діяльність. Серед них ступені доктора природничих, гуманітарних наук, юриспруденції тощо. Особливістю німецької системи підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації є її двосту- пеневий характер: підготовка кандидатів наук (promotion) та докторів наук (habilitation). При- суджується також ступінь доктора-інженера, яка відповідає і кандидату, і доктору технічних наук, а також дає змогу займати професорську посаду. У Франції формування вченого-дослідни- ка відбувається в магістратурі під час вибору напряму — професійного або дослідницького. Випускники обох напрямів мають можливість продовжити навчання в докторантурі. Для ма- гістрантів дослідницького напряму досліджен- ня, проведене на першому курсі магістратури, є навчальним, а також базовим для переходу на другій рік навчання. Характерним для французь- кої магістратури дослідницького напряму є те, що на другий рік навчання можуть надійти не всі студенти першого курсу, а лише ті, хто успішно захистить дослідницьку роботу першого курсу, а також пройде відбір спеціальною комісією. З другого року навчання французькі магі- странти в дослідницькому напрямі магістратури починають брати участь в роботі дослідницької школи зі своїми науковими керівниками. У Великій Британії діє триступенева систе- ма вищої освіти (бакалавр, магістр і доктор за відповідною спеціальністю). Навчання на всіх рівнях відбувається традиційно (лекції, семінар- ські заняття, самостійна робота). Особливість полягає в досить значній різноманітності рівнів кваліфікації, які присуджуються після закінчення кожного етапу навчання: бакалавр; магістр; ма- гістр філософії (M. Phil). Для отримання ступеня магістра філософії необхідно виконати значний обсяг самостійної дослідницької роботи впро- довж двох повних років і представити дисерта- цію до захисту [10]. Ступінь доктора філософії (PhD) — найви- щий ступінь, що присуджується в британських університетах. Згідно з чинними правилами, на курс доктора філософії можуть бути зараховані випускники університету, які мають ступінь ма- гістра мистецтв або наук, у рідкісних випадках ступінь бакалавра (диплом з відзнакою). Та- кож на цей курс можуть прийняти аспірантів, які пройшли курс магістра філософії протягом п’яти триместрів (не менше півтора року). У разі зарахування на курс доктора філософії аспіран- тів, які мають ступінь магістра, термін навчання встановлюється не менше 12 місяців із моменту надходження. Серед особливостей докторської освіти у Великій Британії можна відзначити те, що кож- ний університет надає власні ступені (напри- клад, доктор філософії Шеффілдського універ- ситету). Аналізуючи тенденції змін, які відбувалися останніми роками у європейській системі під- готовки наукових кадрів, варто відзначити такі: • створення організаційних структур (таких як школи дипломованих дослідників або док- торські дослідницькі школи), що здійснюють адміністративну підтримку підготовки ди- пломованих дослідників вищої кваліфікації; • введення структурованих докторських про- грам, збільшення кількості навчальних кур- сів для розширення профілю компетенції докторантів, включення універсальних на- вичок у “компетентнісні моделі” підготовки докторантів; • реформування інституту наукового керів- ництва, освоєння нової культури наукового керівництва; • поява професійних докторських ступенів [11]. В Україні спроби реформування системи підготовки наукових кадрів було здійснено від- повідно до оновленого Закону України “Про вищу освіту” від 1 липня 2014 р. № 1556-VII. Згідно з цим документом, було введено науко- вий ступінь доктора філософії. Причому наукові установи можуть здійснювати підготовку док- торів філософії за власною освітньо-науковою програмою на основі отриманої ліцензії на від- повідну освітню діяльність. Наукові установи можуть також здійснювати підготовку докторів філософії за освітньо-науковою програмою, узгодженою з ЗВО. Наукова складова такої ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PROBLEMS OF SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL ACTIVITIES 25 програми здійснюється в науковій установі, а освітня складова — у ЗВО. Удосконалення системи підготовки наукових кадрів України у напрямі значного підвищення ролі інтелектуального капіталу в інноваційно- му розвитку країни має здійснюватися через створення дослідницьких університетів. Один із провідних спеціалістів у сфері вивчення вищої освіти США Б. Р. Кларк виділив головні ознаки, які характерні для таких університетів: фінансо- ва незалежність, використання й удосконалення власних науково-дослідних можливостей, бо- ротьба за особистий престиж. Для досягнення наведених ознак пропонується провести вну- трішні перетворення в університеті, що поля- гають у: посиленні центрального управлінського ядра; здійсненні диверсифікації джерел доходу, посиленні колегіальності в прийнятті рішень і управлінні всіма сферами діяльності освітнього закладу; створенні загальноуніверситетської інноваційної культури. На думку Б. Р. Кларка, фінансування подібного типу університетів має здійснюватися за рахунок фондів федерального уряду, бізнесу та промисловості, а також при- ватних осіб [12]. Модель дослідницького університету в Украї - ні практично не опрацьована. У ст. 30 нового За- кону України “Про вищу освіту” закріплено ме- ханізми вдосконалення регулювання діяльності дослідницьких університетів. Встановлено, що національному ЗВО, який забезпечує проривний розвиток держави в певних галузях знань за моделлю поєднання освіти, науки та інновацій, сприяє її інтеграції у світовий освітньо-науко- вий простір, має визнані наукові здобутки, на конкурсних засадах може бути надано статус дослідницького університету. Основою конкурсного відбору мають бути принципи відповідності показників наукової й освітньої діяльності університету встановленим критеріям. Критерії, за якими надається статус дослідницького університету, базуються на та- ких засадах: • розгалужена інфраструктура та матеріаль- но-технічна база, що забезпечують про- вадження науково-освітньої діяльності на світовому рівні, зокрема визнані наукові школи, центри, лабораторії тощо; • міждисциплінарність освіти та науки, по- тужна фундаментальна складова наукових досліджень, якість яких підтверджена, зо- крема публікаціями у вітчизняних і міжна- родних рецензованих фахових виданнях; • забезпечення високоякісної фахової підго- товки докторів наук та здатність впроваджу- вати і комерціалізувати наукові результати; • якість системи підготовки та підвищення ква ліфікації наукових кадрів у вищому на- вчальному закладі; • рівень інтеграції у світовий освітньо-нау- ковий простір, зокрема кількість міжна- родних проєктів, створених об’єктів права інтелектуальної власності, спільних із під- приємствами й іноземними ЗВО наукових проєктів, грантів тощо; • місце в національному, галузевих та/або міжнародних рейтингах тощо. ВИСНОВКИ Завдання формування інтелектуального ка- піталу та перетворення його в реальний фактор інноваційного розвитку економіки нині є однією з головних функцій ЗВО. Ефективність формування інтелектуального капіталу потребує здійснення комплексу захо- дів щодо реформування сектору вищої освіти за допомогою активної інтеграції освітньої та наукової складових на основі створення дослід- ницьких університетів. Для розвитку дослідницьких університетів в Україні необхідно не просто закріпити кількісні показники та критерії їх діяльності на законо- давчому рівні, а розробити загальнодержавну програму розвитку провідних ЗВО для пере- творення їх у потужні науково-дослідні центри, які були б забезпечені бюджетним фінансуван- ням для оновлення матеріально-технічної бази, проведення дослідження та впровадження у виробництво державних замовлень. В більшості розвинених країн світу підго- товка кадрів вищої кваліфікації здійснюється в рамках третього рівня вищої освіти і містить вагомий освітній компонент. Заслуговує на ува- гу досвід формування наукових компетенцій у студентів з моменту їх вступу до закладу вищої освіти і до моменту захисту кандидатської ди- сер тації або наукової роботи PhD. З урахуванням практики докторської підго- товки в провідних країнах світу і потреб вітчиз- няної економіки доцільно обрати такі напрями реформування вітчизняної системи підготовки наукових кадрів: • удосконалення організаційних структур ді- яльності аспірантури і докторантури (ство- рення структурованих докторських програм і докторських шкіл); • підвищення відповідальності за якість під- готовки науковців шляхом введення крите- ріїв оцінювання підготовки фахівців на всіх етапах і рівнях; • формування системи відбору та підготов- ки наукових кадрів, починаючи зі школи до докторантури на основі забезпечення НАУКА, ТЕХНОЛОГІЇ, ІННОВАЦІЇ • 2019, № 4 SCIENCE, TECHNOLOGIES, INNOVATIONS • 2019, № 426 спадкоємності навчальних і дослідницьких програм магістратури, аспірантури, докто- рантури. Вагомий потенціал для розв’язання цієї проблеми має академічно-університетська співпраця, позитивним прикладом якої є ство- рення на базі Академії наук України Київського академічного університету (КАУ), в якому, ви- користовуючи величезний науково-дослідний потенціал НАН, поєднується освітній процес із сучасними науковими дослідженнями, що за- безпечує залучення студентів на ранніх ста- діях їхнього навчання до науково-дослідної й інноваційної діяльності та посилює діяльність із високоякісної підготовки докторів філософії в НАН України. Уникненню занадто вузької спеціа- лізації майбутніх науковців сприяє проведення в КАУ міждисциплінарних днів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Кларк Ч. Якими мають бути сучасні університети? / Ч. Кларк [Електронний ресурс]. — Режим дос- тупу: https://life.pravda.com.ua/society/2019/ 07/30/237658/. 2. Мэнкью Г., Тейлор М. Экономикс [Электронный ресурс] / Г. Мэнкью, М. Тейлор. 2-е изд. — СПб. : Питер, 2013, 656 с. — Режим доступа: https:// kniga.biz.ua/author-mark-taylor. 3. Ясниська Н. Особливості підготовки науково- педагогічних кадрів у ВНЗ України [Електронний ресурс] / Н. Ясниська // Актуальні проблеми дер- жавного управління. — 2014. — Вип. 4. — С. 185– 189. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ apdyo_2014_4_47. 4. Підготовка наукових кадрів у 2018 році, статис- тич ний збірник. Державна служба статистики України, 2019. 5. ТОП-10 спеціальностей з найбільшими прохідними балами 2019 року [Електронний ресурс]. — Ре- жим доступу: https://mon.gov.ua/ua/news/top- 10-specialnostej-z-najbilshimi-prohidnimi-balami- 2019-roku. 6. Состояние мировой науки: США и Европа впереди всех, но Китай их быстро догоняет [Электрон- ный ресурс]. — Режим доступа: https://www. statista.com/statistics/240833/higher-education- institutions-in-the-us-by-type/. 7. The Top American Research Universities: 2017 An- nual Report. The Center for Measuring University Performance [Electronic resource]. — Access: htt- ps://mup.umass.edu/sites/default/files/annual_re- port_2017.pdf. 8. The Carnegie Foundation for the Advancement of Teaching. Classification Description [Electronic resource]. — Access: http://classifications.carn- egiefoundation.org/ descriptions/basic.ph. 9. Science & engineering indicators 2018 [Electronic resource]. — Access: https://nsf.gov/statistics/ indicators. 10. Тюпин Р. Л. Особенности подготовки научных кадров за рубежом [Электронный ресурс] / Р. Л. Тюпин. — Минск, 2015. — Режим доступа: https://knowledge.allbest.ru›pedagogics. 11. Сарян М. А., Староверов В. Д. Основополагаю- щие принципы подготовки кадров высшей ква- лификации в европейских странах на примере Великобритании и Германии [Электронный ре- сурс] / М. А. Сарян, В. Д. Староверов. — Режим доступа: http://econf.rae.ru/article/7045. 12. Clark B. R. The Character of the Entrepreneurial University [Electronic resource] / B. R. Clark // International Higher Education. — 2005. — No. 38. — P. 2–3. — Access: https://cyberleninka.ru/article/ n/predprinimatelskiy-universitet-suschnost-i- priz naki. REFERENCES 1. Charles, C. Yakymy maiut buty suchasni universyte- ty? [What should modern universities be like?]. Retrieved from: https://life.pravda.com.ua/soci- ety/2019/07/30/237658/. 2. Manckyou, G., & Taylor, M. (2013). Ekonomyks [Eco- nomics]. 656 p. Retrieved from: https://kniga.biz. ua/author-mark-taylor. 3. Yasniska, N. (2014). Osoblyvosti pidhotovky nauko- vo-pedahohichnykh kadriv u VNZ Ukrainy [Features of training of scientific-pedagogical personnel in the higher educational establishments of Ukraine]. Aktualni problemy derzhavnoho upravlinnia [Actual problems of public administration]. 4, 185–189. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdyo_ 2014_4_47. 4. Pidhotovka naukovykh kadriv u 2018 rotsi [Training of scientific staff in 2018]. Derzhavna sluzhba staty- styky [State Statistics Service of Ukraine]. 2019. 5. TOP-10 spetsialnostei z naibilshymy prokhidnymy balamy 2019 roku [Top 10 specialties with the highest passing points in 2019]. Retrieved from: https://mon.gov.ua/en/news/top-10-specialnostej- z-najbilshimi-prohidnim-balami-2019-roku. 6. Sostoianye myrovoi nauky: SShA y Evropa vperedy vsekh, no Kytai iakh bystro dohoniaet [State of the World Science: The US and Europe are ahead of everyone, but China is catching up with them quickly]. Retrieved from: https://www.statista.com/ statistics/240833/higher-education-institutions-in- the-us-by-type/. 7. The Top American Research Universities: 2017 An- nual Report. The Center for Measuring University Performance. Retrieved from: https://mup.umass. edu/sites/default/files/annual_report_2017.pdf. 8. The Carnegie Foundation for the Advancement of Teaching. Classification Description. Retrieved from: http://classifications.carnegiefoundation. org/descriptions/basic.ph. 9. Science & engineering indicators 2018. Retrieved from: https://nsf.gov/statistics/indicators. 10. Tupin, R.L. (2015). Osobennosti podgotovki nauch- nyh kadrov za rubezhom [Features of training of scientific personnel abroad]. Minsk. Retrieved from: https://knowledge.allbest.ru›pedagogics. 11. Saryan, M.A., & Staroverov, V.D. Osnovopolagay- ushchie principy podgotovki kadrov vysshej kvalifi- kacii v evropejskih stranah na primere Velikobritanii i Germanii [Fundamental principles of training of the highest qualification in the European countries on the example of Great Britain and Germany]. Re- trieved from: http://econf.rae.ru/article/7045. 12. Clark, B.R. (2005). The Character of the Entrepre- neurial University. International Higher Education. 38. 2-3. Retrieved from: https://cyberleninka.ru/ article/n/predprinimatelskiy-universitet-suschnost- i-signs. ПРОБЛЕМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ PROBLEMS OF SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL ACTIVITIES 27 N.I. VAVILINA, Senior Research TRAINING OF SCIENTIFIC PERSONNEL AS THE BASIS FOR THE FORMATION OF INTELLECTUAL CAPITAL Abstract. The state and trends of training scientific personnel in postgraduate and doctoral studies of Ukraine in the period 2010–2018 are analyzed. It has been established that in recent years there has been a trend of a significant reduction in the total number of graduate students and doctoral students and the proportion of graduate students with the defense of the dissertation. The reasons are primarily the lack of effective incentives for attracting talented youth of Ukraine to the field of science. The formation of highly qualified personnel in domestic postgraduate and doctoral studies does not correspond in many respects with the modern requirements of the Ukrainian economy and the challenges of the global knowledge and innovation economy: the structure of training scientific personnel in the fields of science and knowledge is not balanced; there is no interdisciplinary approach, innovative and business training for graduate students and doctoral students. The implementation of these areas requires an increase in the educational programs of postgraduate and doctoral studies, as well as the constant updating of their content, as is done in doctoral studies of the leading countries of the world. The paper studies the main trends and features of the training of highly qualified personnel in the developed countries of Europe and the USA, the positive experience of which may be interest to the domestic practice of reforming. Keywords: intellectual capital formation, scientific personnel, postgraduate studies, doctoral studies, innovative economics, system of training scientific personnel. Н. И. ВАВИЛИНА, с.н.с. ПОДГОТОВКА НАУЧНЫХ КАДРОВ КАК ОСНОВА ФОРМИРОВАНИЯ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО КАПИТАЛА СТРАНЫ Резюме. В статье проанализированы состояние и тенденции подготовки научных кадров в аспирантуре и докторантуре Украины в период 2010–2018 годов. Установлено, что в последние годы наблюдается тенден- ция значительного сокращения общего количества аспирантов и докторантов, а также части окончивших аспирантуру с защитой диссертации. Причинами прежде всего является отсутствие эффективных стимулов привлечения талантливой молодежи Украины в сферу науки. Формирование кадров высшей квалификации в отечественных аспирантуре и докторантуре во многом не соответствует современным требованиям укра- инской экономики и вызовам глобальной экономики знаний и инноваций: не сбалансированная структура подготовки научных кадров по отраслям наук и отраслям знаний; отсутствие междисциплинарного подхода, инновационной и бизнес-подготовки аспирантов и докторантов. Реализация этих направлений требует увеличения образовательных программ аспирантуры и докторантуры, а также постоянной актуализации их содержания, как это делается в докторантуре ведущих стран мира. В статье исследованы основные тен- денции и особенности подготовки ученых высшей квалификации в развитых странах Европы и США, пози- тивный опыт которых может представлять интерес для отечественной практики реформирования системы подготовки научных кадров. Ключевые слова: формирование интеллектуального капитала, научные кадры, аспирантура, докторанту- ра, инновационная экономика, университеты. ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРА Вавіліна Ніна Іванівна — с.н.с. Українського інституту науково-технічної експертизи та інформації, вул. Анто- новича, 180, м. Київ, Україна, 03680; +38 (044) 521-09-57; vavilina@uintei.kiev.ua; ORCID: 0000-0002-4861-2810 INFORMATION ABOUT THE AUTHOR Vavilina N.I. — Senior Research of Ukrainian Institute of Scientific and Technical Expertise and Information, 180, Antonovycha Str., Kyiv, Ukraine, 03680; +38 (044) 521-09-57; vavilina@uintei.kiev.ua; ORCID: 0000-0002-4861-2810 ИНФОРМАЦИЯ ОБ АВТОРЕ Вавилина Н.И. — с.н.с. Украинского института научно-технической экспертизы и информации, ул. Антоно- вича, 180, г. Киев, Украина, 03680; +38 (044) 521-09-57; vavilina@uintei.kiev.ua; ORCID: 0000-0002-4861-2810

Підготовка наукових кадрів як основа формування інтелектуального капіталу країни

Institution

Ähnliche Einträge