Структура функцій кам’яного хреста
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16872 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Структура функцій кам’яного хреста / В. Малина // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 34-45. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16872 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-168722011-02-18T12:03:48Z Структура функцій кам’яного хреста Малина, В. Ансамбль як цілісна система світобачення 2008 Article Структура функцій кам’яного хреста / В. Малина // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 34-45. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16872 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ансамбль як цілісна система світобачення Ансамбль як цілісна система світобачення |
| spellingShingle |
Ансамбль як цілісна система світобачення Ансамбль як цілісна система світобачення Малина, В. Структура функцій кам’яного хреста |
| format |
Article |
| author |
Малина, В. |
| author_facet |
Малина, В. |
| author_sort |
Малина, В. |
| title |
Структура функцій кам’яного хреста |
| title_short |
Структура функцій кам’яного хреста |
| title_full |
Структура функцій кам’яного хреста |
| title_fullStr |
Структура функцій кам’яного хреста |
| title_full_unstemmed |
Структура функцій кам’яного хреста |
| title_sort |
структура функцій кам’яного хреста |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Ансамбль як цілісна система світобачення |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16872 |
| citation_txt |
Структура функцій кам’яного хреста / В. Малина // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 34-45. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT malinav strukturafunkcíjkamânogohresta |
| first_indexed |
2025-07-02T18:09:29Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:09:29Z |
| _version_ |
1836559651190079488 |
| fulltext |
3434
20. Falkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny. – Lwów, 1937.
21. Maciejewska-Pauković J. Zdobnictwo obrzędowo wsi Biłostockiej // Polska sztuka ludowa. – Warsza-
wa, 1966. – Nr. 2.
22. Schnaider I. Z kraju hucułów // Lud. – Lwów, 1989. – T. 5.
23. Schnaider J. Lud peczeniżyński // Lud. – Lwów, 1907. – т. 13.
Валерій Малина
структура функцIй кам’яного Хреста
Ще донедавна християнське пам’ятникарство, цвинтарна скульптура, хрес-
торобство та ставрографiя не розглядались у межах «структурованої системи», а
дослiджувались як види пластичного мистецтва: скульптура, архiтектура малих
форм, рiзьба по дереву, каменю, художнє ковальство, графiка i т. iн. Це не давало
змогу визначити структуру кам’яного хресторобства як цiлiсної сукупності його
одиниць, дослiдити складовi елементи.
видiлення хрестiв за морфологiчними і функціональними ознаками уточнює
поняття частини в цiлiснiй системi; правда, може виявитися, що елемент i частина
хресторобства – один i той самий об’єкт (хрест), а вiдмiнностi між пам’ятниками
залежать лише вiд рiвня їхнього дослiдження. Критерiєм «елементності» частин,
наприклад, в намогильних хрестах, є величина спiввiдношень хрестографем;
їхня iнварiантнiсть у виглядi втiлених у матерiалi форм залежить вiд класу струк-
тури функцiй. Якщо провiдна функцiя хреста – родова, то пiдставою для оцiнки
типологiї, скажімо, нагробкiв на сiльському кладовищi, може бути принцип то-
тожності частин щодо мiсця й ролi їх у родовiй групi.
Рiд – це поняття, що виражає суттєвi ознаки класу предметiв, якi є родом яки-
хось видiв. Родове поняття є пiдлеглим; до його складу входять меншi за обсягом
видовi поняття. так, поняття «кам’яний хрест» є родовим стосовно понять «намо-
гильний», «придорожнiй», «обiтний», а кожний з останнiх трьох хрестiв є видовим
поняттям до поняття «хрест». Одна й та сама ознака об’єкта дiйсності, за винятком
поодиноких образiв i категорiй, може одночасно становити як видове, так i родове
поняття, залежно вiд предикацiї.
Поняття «кам’яний хрест» є родовим щодо поняття «трилистий» i водно-
час видовим стосовно поняття «народне хресторобство». видовi, типологiчнi, й
родовi прикмети – це не умовнiсть, придумана для зручності класифiкацiї: кож-
на з них вiдображає якiсний стан матерiї, проявляючи види й роди, що iснують
в об’єктивному свiтi. Наприклад, поняття «кам’яний хрест-розп’яття», «християн-
ська кам’яна скульптура» – це видовi поняття, в яких вираженi суттєвi ознаки окре-
мих, якiсно неповторних форм лапiдарiїв, що входять до одного родового поняття
«християнський пам’ятник». зв’язок родового й видового понять вiддзеркалює той
реальний зв’язок, що iснує мiж родом i видом у природi й суспiльствi, а також у
мистецтвi.
Родова сутнiсть хреста будь-якого типу, як свiдчить релігійна практика, визна-
чається виключно його мiсцем у системi взаємовiдносин між тим, хто позначе-
ний хрестом, i тим, на кого цей символ спасiння випромiнює відповідні смисли.
У захiднiй Україні хрести встановлювали на честь скасування панщини, перемо-
ги тверезого способу життя: «Хрест перемiг поганство, хрест побiдить п’янство»;
«в пам’ять святiй тверезостi»; «в пам’ять отрицанiя п’янства» тощо. Подекуди пiд
3535
таким хрестом закопували пляшку горiлки, iмiтуючи її «хресну смерть» i похован-
ня. Придорожнi хрести в Коломийщинi ставили «на пам’ятку якогось важного дiла»
в громадi чи навiть «цiлiм народi» («знесеннє панщини»). «такий рiд хреста частiше
виготовлявся з каменю, бо мав свiдчити про важливу подiю протягом вiкiв» [1].
в iнших випадках, зокрема при вивченнi того чи iншого типу хреста, визначаль-
ною рисою його структурних елементiв є неподiльна цiлiснiсть частин. На цьому
етапi «входження в хрест» критерiй «елементності» одиниць надгробка набуває аб-
солютного значення. змiст хреста як цілого не виводиться зi змiсту його компонен-
тів, якщо поняття «бiльшого» й «меншого» вживаються як вiдноснi. Повздовжнiй
брус, рамена, середохрестя, пiднiжжя, пластичнi прикраси, епiграфiка, визначаючи
структурнi iнварiанти, формують його родовi ознаки – домiнантну, синтагматичну
та ситуативну функцiї. Правда, складовi художнього тексту хреста iнколи включа-
ються каменярем у необумовленi церковним каноном спiввiдношення, формуючи
цiлком випадковi функцiональнi структури.
Репертуар кам’яного хресторобства в Українi з кiнця XVII ст. змiнюється.
Хрестокамiнь стає для християн примiтною вiхою в розмежуваннi обширiв ланд-
шафту, мiст i сiл. У межах поселення взагалi, а на цвинтарi зокрема, кам’яний над-
гробок актуалiзується за соцiально-майновим станом, професiєю, вiком, статтю
померлого. серед намогильних хрестiв наприкiнцi ХIХ ст. стають помiтнiшими
панськi, мужицькi, козацькi, солдатськi, гендлярськi, священицькi, вдiвськi,
сирiтськi, дiвоцькi, янгольськi, хрести маргiнальних груп суспiльства тощо. та
чи iнша функцiя такого хреста розрiзнялася вiруючими за будовою надгробка,
його розмiрами, оздобами, епiграфiкою, мiсцем на кладовищi. Наприклад, лежачi
антропоморфнi каменi на могилах розбiйникiв, самогубцiв, крадiїв, п’яниць,
олiгофренiв розмiщували не на самому цвинтарi, а за його межами, причому
кам’янi «охоронці» на могилах маргiналiв нiколи не мали розпiзнавальних знакiв i
символiв.
складнiсть у визначенні кам’яного хресторобства як феномену української на-
родної культури полягає в тому, що хрестокамінь не iснує iзольовано вiд окремого
поховання, кладовища, мiсця вшанування героя, визначної подiї тощо. Stavros –
не виставковий експонат, а теургічний виріб для задоволення соцiальних, духов-
них та естетичних потреб. Iнша суперечливiсть у класифiкацiї пам’ятникарства як
релігійно-мистецького явища полягає в тому, що хрест могли виготовляти iз залiза,
дерева, каменю, бетону, зумовлюючи тим самим вiдповiднi форми. Особливiсть, на-
приклад, середохрестя полягає в тому, що воно є найбiльш багато значним просто-
ровим утворенням; натомiсть перетин тiла i рамен надiляється глибоким змiстом
лиш у структурi хреста. з другого боку, вилучивши те чи iнше просторове утво-
рення з iєрархiї структур хреста, ми не зможемо дати йому пояснення як цiлому.
тут не всi елементи рiвнозначно взаємодiють мiж собою, однак кожна подробиця
впливає на формування образу stavros’а однаково. Порушення конструкцiї змiнює
образ останнього.
викладач Київської духовної академiї Iван Малишевський систематизу-
вав ранiше за iнших ставрологiв окремо стоячi перехрещенi стовпи за родовою
(функцiональною) ознакою, виокремивши типологiчнi образи дерев’яних i кам’яних
хрестiв при дорогах, на роздорiжжi, перехрестi, у лiсi, у полi, на гiрському перевалi,
бiля водоймищ, на околицi села, мiста, на центральнiй площi поселення, могилi
тощо. Бiльшiсть таких знакiв становила високий вертикально зорiєнтований слуп
із ледь помiтною перебоїнкою в його горiшнiй частинi. Нерiдко такi стовпи при-
крашали iконами, мальованими або рiзьбленими зображеннями розп’яття, дашка-
ми, навiсами, вiконцями, фартушками, рушниками, рiзнокольоровими стрiчками,
3636
намистом, численними пацьорками, квiтами, вiнками, написами, таб личками,
дiючи на свiдомiсть вiруючих не тiльки як релiгiйний символ, але й християнізо-
ваний апотропей [2].
спробу синхронiзувати за функцiями новгородськi, псковськi, українськi,
бiлоруськi й навiть естляндськi хрести зробив на початку ХІХ ст. Олександр спiцин.
вiн пише, що у ХIІ–ХIII ст. хрещатими стовпами позначалися в Росiї перехрестя
дорiг, воднi переправи, стародавнi могили. Хрести ставили на жальниках, курга-
нах, городищах, у стiнах кам’яних церков [3].
Намагаючись приборкати розпорошенi польовi матерiали, росiйський професор
Iван Шляпкiн вибудовує в кам’яному пам’ятникарствi декiлька типологiчних нiш.
Хрести, за цiєю класифiкацiєю, вiдрiзняються мiж собою кiлькiстю і геометрiєю
рогiв хреста, формами завершень його кiнцiв, iншими конструкційними ознаками.
Більшість хрестiв, на думку Iвана Шляпкiна, несуть на собi вiдбиток вiзантiйської
хресторобської традицiї, а хрест у крузi потрапив у Росiю з Iрландiї через германiю
i Швецiю. вдумливо висловлюється автор, аналiзуючи тi поклоннi кам’янi хрес-
ти, що покривалися рiзьбленими зображеннями розiп’ятого Христа, пристоячих,
Богородицi, небесних iстот, святих. такi лапiдарiї вiн iменує православними скуль-
птурними iконами, що трансформувались у складанi образи й дерев’янi рiзьбленi
iкони [4].
На теренах України для вiдзначення важливих подiй у життi християнської
громади здавна споруджували пам’ятнi, поклоннi, придорожнi кам’янi хрести.
А із XVI ст. на захiдних землях Київської держави при в’їздах до мiст, селищ, на
перехрестях лiсових і степових дорiг, бiля водобоїв, рiчкових переправ, на пло-
щах великих мiст зводилися монументальнi хрести з розп’яттям – т. зв. «фiгури».
Нерiдко хрести iз символами спокутування виконували комунiкативну функцiю,
об’єднуючи бiднякiв у боротьбi за справедливiсть. саме вiд поклонних та обiтних
кам’яних хрестiв, як пише Микола Моздир, починалися й бiля них закiнчувалися
пошуки правди. Хрест, установлений на межi володiнь, бiля садиби, на гiрськiй
стежинi, на околицi села, на мiсцi випадкової смерті подорожанина, сприймався
як знак спрету [5].
Кость Широцький подiляє українськi хрести на «прямi» й «лабчастi»,
пiдкреслюючи, що саме такi форми найпоширенiшi серед давнiх новгородських
хрестiв; причиною цього вiн називає багатовiковi зносини Києва з Новгоро-
дом. На думку вченого, намогильний хрест «пiднiмався» протягом ХIII–ХVI ст.
разом із вiком (покривкою) кам’яної поховальної скринi, трансформуючись у
хрестокамiнь-стелу з рiзьбленими текстами й рельєфними зображеннями хрес-
та. трохи згодом i сам знак нiби вiдокремився од стели, котра, в свою чергу, обер-
нулася на постамент з отвором пiд об’ємний криж. типовою формою хрещатого
стовпа в українськiй переробцi К. Широцький називає хрест, що «має кiнцi шир-
шими й ширшими до країв, загострених на куточках» [6].
гнат Колцуняк, посилаючись на книгу К. Широцького «Надгробнi хрести на
Українi» та на релiгiйнi традицiї, пов’язані з хрестами, звернув увагу переважно на
форми народних хрестiв, уклавши збiрку вiдповiдно розвитку лiнiйних форм зна-
ряддя спасiння. До складу одноцiльних (монолiтних) хрестiв г. Колцуняк зарахо-
вує прямокутнораменнi, трикутнораменнi і круглораменнi. Хрести з прямокутною
поперечкою вважаються найпростiшими за формою. Автор робить навiть припу-
щення, що це «не самий хрест, а кiлок у подобi списа, котрий як обов’язковий атри-
бут вбивають у землю бiля поховального стовпа» [7]. завершення повздовжнього
бруса (у Колцуняка – «пня») має подвiйну функцiю: схороняти вирiб вiд опадiв та
3737
естетизувати його, надаючи багатораменному хресту стрункості. Монолiтнi хрести
Коломийщини за формами багато в чому збiгаються з хрестами Подiлля [8].
На думку Михайла станкевича, формальнi та iнформацiйно-смисловi аспекти
типологiчного образу хреста забезпечуються вiдповiдними структурами його ху-
дожнього тексту: «Будова й порядок розташування елементiв i мотивiв твору, спо-
соби налагодження композицiйних зв’язкiв мiж компонентами i цiлим якраз i ви-
значають гетерогеннiсть образу хреста, його смисловi й емоцiйно-художнi риси».
Учений висловлює припущення, що, незважаючи на рiзнi властивостi матерiалiв, з
яких виробляються пам’ятники, iснує бiльше десяти креативних структур худож-
нього тексту об’ємного хреста, кожна з яких зумовлює формування вiдповiдного
мистецько-релiгiйного образу та відповідну структуру функцій [9].
типові зразки iрландської скульптури – це рiзьбленi кам’янi хрести. Їх зводили
переважно поблизу монастирських споруд. такі хрести виконували, як правило,
меморiальну функцiю, iнколи – вотивну, часто використовувались як межовi стовпи
монастирських володiнь. Аналогiчнi хрестокаменi вiдомi тiльки в Пiвнiчнiй Англiї
й Шотландiї, де мiсцевi абатства з V до XII ст. перебували пiд впливом iрландських.
«стiйкiсть пережиткiв у культурi Iрландiї, – пише один із дослiдникiв образо-
творчого i декоративного мистецтва середньовiчної Iрландiї, – спонукує вбачати
в рiзьблених хрестах християнiзованi менгiри, тим бiльше, що спершу вони явля-
ли собою поставленi вертикально плити або стовпи, де контури хреста були ледь
накресленi» [10].
Дещо iнакше сприймаються українськi кам’янi хрести на тлi литовських витворiв
з дерева. Крiм випилюваних хрестiв, до литовської «народної архiтектури малих
форм» включенi меморiальнi стовпи з капличками, самi каплички, намогильнi
«дошки-криштай». Кожна типологiчна група вмiщує безлiч варiантiв хрестових
образiв. Їх ставили на честь знаменних подiй, визначних дат у життi сiльської гро-
мади. збереглися перекази про хрести, присвяченi жертвам повстання литовського
народу 1863 року, рiчницям незалежності Литовської Республiки, ювiлею вiтаутаса
великого, церковним подiям. Дерев’янi хрести зводили у садибах, при дорогах, на
перехрестях, на берегах рiчок, на кладовищах, на головних вулицях і площах ве-
ликих мiст та мiстечок. На думку Казиса Шяшяльгiса, християнськi пам’ятники
взяли на себе роль носiя iнформацiї про духовну культуру прадавнiх литовських
скотарiв та землеробiв, про їхні естетичнi вподобання, розумiння прекрасного.
Хрести, iншi ставроподiбнi пам’ятники й сьогоднi сприймаються як невiд’ємний
елемент литовського ландшафту [11].
Неповторними в сакральному мистецтвi залишаються кам’янi судовi крiсла
сербсько-хорватських правителiв – стóлицi, якими воєводи й князi користува-
лися пiд час розгляду справ своїх пiдлеглих. такi крiсла, або престоли, витесу-
вали з кам’яних монолiтiв ще за життя тих, хто мав би сидiти на них пiсля свого
«перевтiлення». Не стерлись i написи на «гробiцах»: «Пам’ятай, чиїм цей камiнь
був, чиїм є i чиїм не буде»; «Це стiл воєводи степана Милорад[овича]»; «Це стiл
Павловича Iвана». серед iнших епiтафiй вирізняються написи: «заохочував за
життя лише на добро»; «Розбагатiв, а це багатство й згубило мене»; «Я вiдчував себе
за мить до перемоги, коли смерть уразила мене»; «тут я лiг на свою родову землю, а
вона така м’яка та блага» [12].
від часiв iснування держави тевтонського ордену на мiсцi смерті подорожани-
на – нiмецького воїна – починають зводитися намогильнi хрести (Grabkreuze) та
намогильнi слупи (Grabstöke) iз зображеннями знаряддя вбивства – меча, запояс-
ника, сокири, стрiли; iнструмента, що «годував» за життя померлого ремiсника, –
клевця, ткацького човника, лемеша плуга, ложки, ножиць, серпа, лопати тощо.
3838
Поступово первиннi значення «грабкройцiв» стираються у свiдомостi народу, а
почасти зникають узагалi. «сюхнекройци» та «сюхнештоки» осягаються розу-
мом як дорожнi знаки, вiдмiтнi ознаки iсторичних воєнних конфлiктiв. за будо-
вою спорiднюються з межовими стовпами та пам’ятниками тим, хто несподiвано
вмер у дорозi або загинув унаслідок нещасного випадку. встановлювали такi
«бiльдштоки» навiть наприкiнцi ХIХ ст. на гiрських перевалах у подобi деревно-
го пня з епiтафiальною дощечкою або у виглядi поховальної дошки (Totenbretten)
iз вiдповiдним текстом про загиблого. Особливого статусу з ХIII ст. набувають
пiдписнi хрести, присвяченi знаменним подiям, дивам, метаморфозам у життi гро-
мади, окремого її члена. Через одне-друге столiття такi придорожнi знаки ставали
т. зв. «андахтскройцами», тобто молитовними, або «сюхнекройцами», тобто спо-
кутними, хрестами. Мiсця, де вони стояли, перетворювались на мiсця богомiлля
прочан.
Кам’янi молитовнi хрести (Andachtskreuze), кам’янi стовпи з ковчегом (Bildstöke)
та кам’яні молитовні ніші (Andachtsnische) складають особливу групу придорожнiх
нiмецьких хрестiв. встановлюються впродовж п’яти столiть на пам’ять про
природнi стихiї, як знак пошани, як обiтниця. На високому повздовжньому брусi
пiзньоготичного «андахтскройца» частiше вирiзьблювали герб мiста та небесних
свiдків подiй, пов’язаних із життям його мешканцiв, – Богородицю та святого апос-
тола Iвана. Нерiдко середохрестя на молитовних хрестах прикрашалися рельєфним
зображенням «кройцифiкса», а тулуб повздовжнього бруса – орнаментами. вiруючi
приходили у визначенi днi до святого мiсця з безкровними пожертвами на користь
Бога, вимолюючи блага i захист вiд лихих сил. Людськi дари торкалися кам’яної
нiшi i ставали «обожненими», пiсля чого вживалися, роздавалися бiдним, хворим.
з кiнця XVII ст. популярними серед католикiв стають кам’янi хрести-розп’яття з мо-
тивом п’яти Христових ран. суттєвим доповненням до розумiння сутності молитов-
них знакiв католикiв та лютеран є «бiльдштоки», увiнчанi кам’яними капличками
перехресним або двосхилим дахом, в окремих випадках – з об’ємним хрестом нагорi.
Якщо бiля молитовного стовпа проводилася церковна вiдправа, то в нiшу, як у ков-
чег, вмiщували святi мощi або просфори [13].
У функцiях кам’яного хреста вiддзеркалюються риси хрестороба й тих, на кого
вирiб спрямований. Аби оцiнити хрест як релігійно-мистецький феномен, треба
знати особливостi ритуальної культури народу. Будова, матерiал виробу та його
духовна утилітарність пов’язанi мiж собою. Наприклад, у намогильному хрестi,
призначенням якого було засвiдчення переходу в iншi вимiри буття конкретної
особи-християнина, чiтко вираженi елементи хреста, його оздоби, словосічення
тощо. тип i розмiри хреста окреслюють його функцiю, однак i функцiя впливає на
морфологiю кам’яного надгробка.
Окреме смислове навантаження ще й сьогоднi несуть хрестовi знаки, зображенi
на сволоках, наличниках дверей, рiдше на вiкнах селянської хати, а також розміще-
ні на всiх без винятку частинах людського тiла. вони сприймалися не як прикраси,
а як апотропеї родинного житла, окремої особи. Рiзнi матерiали, технiки виготов-
лення хреста передбачали й рiзнi форми його побутування. Примiром, хрест, ви-
палений на сволоку страсною свiчкою, був перешкодою для потойбiчних сил: «щоб
лиха нечисть хату минала». гуцули, аби захистити домашнiх тварин, таврували їх
хрестоподiбними знаками. На Рiздво ґаздинi закарпаття обхоплювали стiл ланцю-
гом, уклавши його хрестом, i замикали цю фiгуру на замок, аби вигнати сатану з
оселi. Хрест тут, за мiсцевими вiруваннями, мав би прогнати злого духа [14].
ганна горинь вважає, що незнищенна й неперевершена сила хреста криєть-
ся в його багатiй та глибокiй семiотицi, започаткованiй ще в дохристиянський
3939
перiод i збагаченiй упродовж тисячолiть: «знакова суть хреста, а звiдси його роль
i мiсце в духовному життi українцiв, зумовленi їх релiгiйним свiтоглядом, син-
кретизмом вiрування. У свiдомостi українцiв хрест iдентифiкується передовсiм з
прабатькiвською вiрою; хрест – це символ християнської релiгiї, охоронний знак i
атрибут, оберiг душi й тiла на всi моменти життя» [15].
Хрестокамiнь є не тiльки основою дiйсності самого себе, а й вiдповiднiстю його
тiй структурi, що можлива у зв’язку з найвищою метою пiд назвою «доцiльнiсть фор-
ми». Основне вихiдне положення здатності судження щодо форм i значень хреста,
пiдпорядкованих емпiричним законам у цiлому, розкриває рацiональнiсть приро-
ди в її багатоманiттi. Якщо при сприйманнi пам’ятника схоплюється переважно
зовнiшня форма i не враховуються рiвнi його функцiонування, то образ у цьому
випадку корелюється не з конкретним хрестом, а лиш з його автором. Можна при-
пустити, що в українцiв поняття про хрест вродженi, а тому сама форма викликає
естетичне задоволення. Релiгiйне, у свою чергу, проявляється тодi, коли органiчнiсть
форм природи виводиться з доцiльності хреста як архiтектонiчного цiлого.
Аби оцiнити конкретний лапідарій, реципiєнт має знати, як виглядав його
protoplast, тобто мати про нього уявлення й поняття. зміст поняття стає причиною
хрещатого стовпа як реального пiдґрунтя його можливості. Каузальнiсть поняття
«хрест» стосовно до самого виробу є доцiльнiстю форми та функції. Отож там, де
пiзнається не тiльки мислимий, а й реальний stavros, постають і Боговi дiяння через
Його предикати, а з ними й мета.
Чим вiдрiзняється акт пiзнання хреста вiд хреста, що пiзнається? скеровуючи
увагу на пам’ятник, порiвнюючи його з iншими виробами, ми не повиннi дізна-
ватися про мотиви його встановлення. Провідником і модератором кожного вер-
тикалізованого хрестокаменя є вища Причина. зазначимо принагiдно, що хресту
властива iнтенцiональна сутнiсть, тобто він сам себе породжує і так само запере-
чує. тому спрямованiсть нашої свiдомості на реальний чи фантазійний хрест стає
причиною формування поняття про конкретне просторове утворення. з другого
боку, споглядання передбачає акт iнтелектуальної рефлексiї, коли об’єктом висту-
пає вже не функція кам’яного виробу, а змiст самого мислення.
Хрест в уявi – це феномен, що сам себе розкриває; це образ, що безпосеред-
ньо постає в уяві. вiн має декiлька гетерогенних шарiв у виглядi мовної оболонки,
психiчних переживань, вiддзеркаленого у свiдомостi предмета, iнварiантних струк-
тур. таке розрiзнення цiлiсного образу може сприяти поглибленому пiзнанню хрес-
та як об’єкта психiчної дiяльності, засвоєнню принципiв творення його iдеальної
конструкцiї. Аби зануритись профанним у сакральне, злитися з умоглядним хрес-
том, кожна побожна людина має спочатку витворити у собi предметний розмисел.
Розум – це передовсім iнтуїтивнi розмiрковування. Поєднання iдеальності
смислiв iз реальнiстю породжує поняття. Наприклад, поняття «stavros» замiщує
його почуттєвий образ, тому можна стверджувати, що думка про знаряддя споку-
ти – це слово про те, що носить iм’я стовпа з поперечкою; мислення формою хрес-
токаменя свiдчить не тiльки про принципи архiтектонiки, а й про сутнiсть свiту.
Оскiльки фiлософiя визнає реальним лише суттєве й самодостатнє, то поняття
хреста виявляється i самим хрестом, причому нерiдко єдиним джерелом пiзнання
Бога. Stavros стає у повсякденнi небесним розумом і субстанцiальною основою
релiгiйного життя.
Розгляньмо iєрархiю функцiй кам’яного хреста з кiнця ХVIII ст. в Українi,
порiвняймо з iншими «хресторобними» державами. загальна структура функцiй по-
стає скрiзь як щось цiлiсне, надiлене особливою формою виявлення, вiдмiнною вiд
тих окремих величин, що як окремi елементи гарантують збереження домiнуючих
4040
властивостей (iнварiантний аспект) хрестокаменя. таку функцiю деякi православнi
українцi, греко-католики та римо-католики нерiдко називають «наш хрест». Од-
нак це не означає виключно образно-стилiстичну чи конфесiйно-регiональну
приналежнiсть хрестороба, а через нього – виробу, до нацiональної церкви, а ви-
являє тiльки особливу функцiю, яку не можна вивести з iнших подібних явищ, що
складають структуру нацiонального кам’яного хресторобства в цiлому.
П. Богатирьов, говорячи про функцiю структури функцiй, посилається на рiдну
мову, коли їй вiддається перевага тiльки тому, що вона виявляється найрiднiшою.
функцiя структури функцiй перебуває у тiсному зв’язку з функцiєю регiональної
належності хреста, але мiж ними є й вiдмiннiсть. Якщо, наприклад, у римсько-
католицькому придорожньому хрестi переважає функцiя регiональної належності,
то цим самим вiн протиставляється православним кам’яним хрестам «при доро-
гах» на Пiвднi України. Однак і без такого протиставлення хрест-розп’яття є «сво-
їм» хрестом для католикiв та унiатiв iз числа гуцулiв, бойкiв, лемкiв. Поняття «наш
хрест» – може вiдбивати в собi функцiю структури функцiй такого хреста, котрий не
залежить анi вiд територiальних, анi вiд етнокультурних рушiйних сил [16].
сутність хреста залежить вiд художньо-естетичної ваги окремих його елементiв.
з другого боку, змiст його складових є наслiдком першорядної функцiї пам’ятника.
При цьому пластична конфігурація хрещатого стовпа визначає і його парадигму «по-
вноважень». внутрiшня форма хреста та iнтенсивнiсть його сакральної функцiї будуть
iншими у порiвняннi зi змiстом та iнтенсивнiстю тiєї самої сакральної функцiї, що ха-
рактеризує стовп на перевалi або в садибi приватної особи. функцiональна структура
є органiчним цiлим; саме тому зникнення або змiна потужності однiєї з функцiй, по-
ява невiдомих ранiше якiсних параметрiв хреста викликає до життя нову структуру
функцiй у цiлому.
Доказом на користь опорної функцiї кам’яного хреста в ритуалi виступає
так званий тензор значень перемiнної величини; остання i стає причиною тiєї
чи iншої семантичної структури лапiдарiя. Окресливши взаємозв’язок функцiй
локусiв релiгiйної драми, вiруючi пропонують майстрові виготовити пiд них
знак вiдповiдної форми. Хрестороб у свою чергу передає громадi власний вирiб,
в якому архiтектонiка зумовлює назву хреста. з одного боку, ритуальнi обшири
актуалiзують домiнантну дiю хреста; з другого – самий stavros, угнiздившись, ви-
значає змiст сакралiзованого ним локуса або внутрiшню особливiсть подiї, що мала
мiсце в часi.
Християнському пам’ятникові не притаманна сингулярна функцiя, тому що вiн
надiляється каменярем i боговiрними значною кiлькiстю обґрунтувань на користь
свого iснування. з-помiж полiарних функцiй кам’яного хреста найбiльш рухо-
мими залишаються синтагматична та ситуативна. Як логiчні можуть розгляда-
тись операцiї, в яких звичайний пам’ятний хрест закономiрно пристосовується до
реальних розлог християнських спільнот, спричиняючи появу нових за родовими й
морфологічними ознаками виробів. водночас у деяких спробах обожнити профаннi
обшири проявляються не справжні функції хреста, а вдавані. тут спокутний хрест
може стати знаряддям дрiбного честолюбства чи то «покровителя» сакрального мис-
тецтва, чи то релiгiйної громади.
Розмiрковуючи про доступну свiдомостi структуру функцiй кам’яного хреста,
зосередимо увагу на почутті, що виникає вiд безпосереднього сприйняття його
внутрiшньої форми. Якщо релiгiйнi переживання залежать вiд конструкцiї та мiсця
зведення монумента, то це означає, що ми усвiдомлюємо не тiльки призначення
виробу, а й iнтуїтивно переконуємося в iснуваннi причини цих переживань. Що
ми знаємо про зовнiшню мотивацiю зведення хреста того чи iншого типу? Нiчого,
4141
крiм того, що хрест сам по собi, викликаючи власною будовою душевнi поривання,
визначає разом iз внутрiшнiм змiстом i причину такого змiсту.
Кам’яний хрест в Українi, як i традицiйна богоявлена iкона, на нашу думку,
мiстично абсорбує людську снагу упродовж свiдомого життя трьох поколiнь –
очевидцiв народження святинi. Хрест, неквапно народжуючись, здається, так само
повiльно й умирає, повертаючи свiтові послану Богом i намолену людьми енергiю.
Коли хрест перестає функцiонувати за домовленiстю, вiн саморуйнується ізсере-
дини, втрачаючи теургiчну й родову ознаки.
функцiю хреста можна розглядати i з мiркувань наслiдкiв, викликаних
перемiною параметрiв хреста або якоїсь величини, що зумовлює появу locus sacer.
Оскiльки будова пам’ятника не визначає прямо його рольової функцiї в життi
християн, а почасти залежить вiд iнших складових просторової iєрархiї, остiльки
ритуальнi обшири, спряженi з конструкцiєю хреста, нерiдко стають головною при-
чиною феномену структури функцiй пам’ятника i стягнутих ним докупи локусiв.
При цьому співрозміщення останнiх раз од разу визначає рiд хреста. Однак струк-
тура функцiй не проявляється за межами цiлiсної форми. Ми не завжди можемо по-
яснити витоки монументальної величності малого за розмiром хреста i нiкчемнiсть
кам’яного велета.
Розглядаючи українське хресторобство як певну систему, ми вiдкриваємо
шлях не тiльки до всебiчного його аналiзу, а й до невмотивованої аргументацiї
деяких аспектiв цього унiкального явища. внаслiдок цього з розгляду знiмається
внутрiшньо єдиний об’єкт пiзнання – живий хрест, а натомiсть залишається лиш
предмет дослiдження. Особливостi його нерiдко визначаються, з одного боку,
традицiйними поглядами на мистецтво, з другого, – корпоративно-iдеологiчною
доцiльнiстю iснування тiєї чи iншої галузi наукових знань.
за наявностi декiлькох схожих за структурою кам’яних хрестiв, аби визначити
їхні iнварiантнi зв’язки при переходi вiд окремого хреста до типологiчної групи,
маємо використати принцип тотожності. Але й тут анi елементи архiтектонiчного
витвору самi по собi, анi їхні вiдношення не розкривають повноти структурної кар-
тини хреста; складники в їхній зчепностi викликають появу самобутнiх структур,
якщо з певного боку входять у стiйку внутрiшню сув’язь мiж собою i цiлим, форму-
ючи на цiй основi родовi ознаки конкретного хрестокаменя.
Новi погляди в мистецтвознавстві дозволили висунути положення про те, що
цiле у кам’яному хресторобстві не можна зводити до суми частин, що «цiле бiльше
суми частин». Це вказує лиш на кiлькiсний бiк проблеми. А треба характеризувати
цiлiснiсть новими властивостями, яких немає в окремих його частинах; вони ви-
никають вiд взаємодiї складових одиниць у визначенiй системi зв’язкiв. Хресто-
камінь за межами цiлого – не частина, а iнший об’єкт, тому що в пам’ятникарстві
природу цiлого виражають його складові. з другого боку, цiле без частин неможли-
ве, бо просте – те, що позбавлене структури й неподiльне навiть у думцi, – не може
мати нiяких ознак i взаємодiяти з iншими тiлами. така непорушнiсть особливо
наочно проявляється у здатних до саморозвитку системах, з усіма етапами усклад-
нення й диференцiацiї. в органiчному цiлому мiж його частинами iснує не проста
функцiональна залежнiсть, а набагато складнiша сукупнiсть зв’язкiв, у межах якої
причина виступає одночасно i передумовою. Це своєрiдне коло, всерединi якого
кожний елемент є наслiдком iншого й зумовлений ним.
Із прадавнiх часiв стоячий хрест було надiлено сакральною функцiєю, бо
символiзував iдею центру, з якого починався перехiд вiд вищого й досконало-
го онтологiчного ступеня свiту як цiлого до менш досконалих i нижчих його
рiвнiв. Stavros виступає як деяке сакральне поєднувальне начало мiж творцем i
4242
сотвореним, виявляючись символом божественного творчого акту. Корелюєть-
ся в уявi з вiссю свiту, свiтовим деревом, мiфи про якi мали для давнiх культур
глобальне значення. в основу сакрального покладене визнання священного як
протилежного секулярному, побутовому, свiтському. сакралiзацiя в теологiї
означає пiдпорядкування Богові. Її уособленням виступає iєрофанiя церемонiя,
внаслiдок якої звичайна мирська процедура набуває трансцендентного, боже-
ственного смислу.
Поряд із послiдовно теологiчним розумiнням сакрального як похiдного вiд Бога
iснує й ширше його тлумачення. так, на думку Дюркгейма, iдея священного виражає
успадковано-природне опертя справжньої екзистенцiї людини, її колективiстську
сутнiсть, що протидiє егоцентричному iснуванню. На основi аналiзу тотемiстичних
культiв вiн намагається довести, що «реальний» i «справжнiй» об’єкт усiх релiгiйних
культiв – це суспiльство, а головнi соцiальнi функцiї релiгiї – вiдтворення згурто-
ваності та творення iдеалiв, що стимулюють загальний розвиток [17].
сакральне начало в реальному втiленнi – кам’яному хрестi – присутнє i про-
являється в розумi й почуттях як хрестороба, так i вiруючих. святим Духом напов-
нюються християнськi мученики, стаючи предметом iдеального мистецтва. Боже-
ственне начало переходить до обособлення, набуваючи реального, тобто мирського
iснування. Живий матерiал iдеального мистецтва становить усе те, що хвилює
людське серце в його потаємних глибинах. сакральне начало в пам’ятникарствi, як
чистий у самому собi дух, є предметом лише миследiяння. святий Дух, обожнюю-
чи хрестотворення, є складовою мистецтва архiтектонiки, бо завжди спiвзвучний
структурi людського тiла i метро-ритмам людського серця. традицiя образу sacer
crux за функцією є теологiчною, а її джерела, у вiдповiдностi з природою християн-
ства, – одночасно iсторичними i надприродними. Канони народного каменярства
в Українi з їхніми дохристиянськими коренями цiлком космогонiчнi, оскiльки ро-
бота ремiсника достовiрно моделює творення космосу з хаосу [18].
в однiй з лекцiй із фiлософiї релiгiї гегель, окреслюючи поняття віри, зазна-
чає: «Безпосереднє споглядання природних форм ще не поєднується гармонiйно
з iстиною. тiльки почуттєве споглядання правди, що породжується мистецтвом,
необхiдно продукується духом. воно не є безпосереднiм чуттєвим утворенням i має
iдею як свого партнера» [19]. Нерiдко до мистецтва ми вiдносимо й те, що внаявлює
регулярнiсть, правильнiсть, коли зображення ототожнюється з вiдомим нам пред-
метом. У цьому випадку мистецтво виступає як наслiдування природних форм.
Краса не є законом хресторобства i, навiть якщо зовнiшня форма надгробка
довершена, хрест може й не стати сакральним предметом, бо змiст – внутрiшня
форма хреста – не узгоджується з його поняттям. Stavros народжується в дусi май-
стра, i в ньому вiдбувається поєднання поняття й реальності. Проте, коли мистець
утiлює свiй задум, то сам нiби перемiщується на заднiй план. Можливо, з цiєї при-
чини хрестокамiнь не стає «правдивим» аж до тiєї митi, поки не усвiдомлюється
вiруючим як символ спасiння. Жоден з елементiв хреста не є божественним од-
кровенням, хоч i може вiдтворити окремо взятi форми природи. Хрест дорiвнює
творцю не тому, що повторює форми боголюдського тiла як один з наслiдкiв боже-
ственного замислу, а саме через неподiльну єднiсть цих наслiдкiв [20].
вертикалізований хрест – це цiлiсний виріб. вiн механiчно не складається з
частин, унаявлюючи абсолютну єднiсть форми й матерiалу, тотожнiсть безпосе-
реднього й загального, вiдтворюючи своїми елементами абсолютну повноту Божу.
Хрестокамiнь є позитивним спогляданням вiчності. Його змiст проявляється за
межами лінійного часу. Ми можемо підтвердити, що той чи iнший хрест витесано,
наприклад, сто рокiв тому. Але про його сутнiсть ми можемо тiльки здогадуватись,
4343
бо вона перебувала в потенцiї споконвiчно. Отож, кам’яному хресту не властива
нiяка iнша функцiя, окрiм функцiї життєдайного хреста.
Проаналізуємо те саме, але з iншого погляду. Ми говоримо, що той чи iнший
пам’ятник iснує в часi тому, що його конкретна реальнiсть, скажімо, на могилi,
не збiгається з його абсолютною сутнiстю, а його особлива функція – з його
всеосяжнiстю. Проте зазначимо, що iснування меморія в часi є не що iнше, як
безперервне перевтiлення абстрактного образу хреста в конкретнi форми. з од-
ного боку, обмеженiсть побутування кам’яного хреста в реальних просторово-
часових вимiрах, а з другого – неможливiсть його iснування в потойбiчному
формують обставини для усвiдомлення сакрального витвору як первообразу
духовного порятунку.
змiстом хреста Христового є сакральнiсть, а предметом шанування в давньо-
грецькій релiгiї був iдеалiзований гуманiзм. Людська самосвiдомiсть осягалась як
щось суттєве; цим самим еллінські вірування визнавались як мистецько-релігійні.
Бог перебував із людиною у позитивному зв’язку, становлячи подобу людини. Хоча
творця можна було розпiзнати у природi, сонцi, горах, деревах, тваринi, через пого-
дження цiлей i засобiв, причин i наслiдкiв, або у вогненному кущi, шелестiннi вiтру,
однак вiн сприймався правдивiше у внутрiшньому свiтi суб’єкта, бо природнi явища
не виражали собою духовне. Останнє породжувало образ людини, з якого випро-
стовувалась естетична сторона духу, а з його внутрішньої форми випромiнювалось
духовне як таке. Отже, якщо Бог мав з’явитися для почуттєвого сприйняття, то вiн
мiг це здiйснити винятково у людському тiлi.
з фiлософської точки зору, панівна функцiя хреста в ритуалi ставропiгiї – це
взаємодiя декiлькох об’єктів, коли змiна властивостей одного з них стає причиною
змiни властивостей усiх iнших. Наприклад, при одночасному зведеннi хрестiв од-
ного й того самого типу, в одному й тому самому селi – на роздорiжжi, на переправi,
на майданi, на цвинтарi – функцiї кам’яного стовпа не проявляються, а iснують
виключно в потенцiї. структура його функцiй, таким чином, формується в обши-
рах, освоєних людьми, в яких ще до встановлення хреста взаємодiяли не тiльки
живi iстоти, а й дерева, кущi, шматки землi, гiрської породи тощо.
Матрицю значень українського лапiдарiя складають релігійна, комемора-
тивна, художньо-естетична, комунiкативна, аксіологічна, семіотична, репре-
зентативна, обрядова, сакральна, сублімативна, номiнативна, евристична,
гносеологічна, темпоральна, гномічна (виховна), морфологічна, обставинна,
сюжетно-ізоморфна, перцептивна, оповідальна, провіденційна, герменевтична
(тлумачно-інтерпретаційна), експресивна, емотивна функції, а також функція
дійової особи, розпізнавання змісту та регіональної (конфесійної) належнос-
ті. Iєрархiя онтологічних функцiй, закладених хресторобом, актуалiзується в
просторово-часових координатах приблизно за такою схемою: сiльська садиба,
перехрестя вулиць, майдан, околиця села, храмова споруда, цвинтар, роздорiжжя,
колодязь, гiрський перевал, мiсця переправи, бойовища, загибелi воїна, смерті
подорожнього, як верстовий знак тощо.
Часовi параметри при зведеннi хреста визначалися переважно у зв’язку з винят-
ковими подiями та явищами в життi як окремої людини, родини, громади, так i
цiлого народу. Причинами, що карбувались у пам’ять наших предкiв за допомогою
кам’яного хреста, були: державна незалежнiсть, переможне завершення вiйни, ска-
сування крiпацтва, раптова смерть, загибель, природнi катаклiзми, голодомор, по-
шесть, епiдемiя, моровиця, iнвазiя тощо. вкорiнившись у просторово-часовий пе-
ретин, хрест починає випромiнювати закодованi Богом i закладенi людьми смисли,
сакралiзуючи обшири та самообожнюючись.
4444
Stavros – це носiй багатозначної художньої та естетичної iнформацiї. він є сиг-
нальною базою тiєї системи знакiв, що має забезпечити зв’язок мiж хресторобом i
глядачами. тобто онтологiчна площина конкретного кам’яного хреста потребує пло-
щини семiотичної. Мiж матерiальною і духовною сторонами архiтектонiчної твор-
чості, на наш погляд, немає великого розриву. справдi, у кам’яному хресторобствi
духовне може проявлятися лише в матерiалi. До того ж для iнтелектуальної худож-
ньої iнтуїцiї засоби втілення не є чимось абсолютно зовнiшнiм, а навпаки, такими,
що визначають саму структуру духовного, котре за будь-яких умов є мисленням у
матерiалi.
взаємозв’язаність функцій кам’яного хреста в його гносеологічній площині про-
являється через пізнання Божого знака як форми релігійного миследіяння, коли
термін «хрестокамінь», слово про евентуальний лапідарій та глибинна змістовність
поняття «хрестокамінь», існуючи автономно, непоєднувано і співзалежно, стають
складовими такого цілого, як «спокутний хрест».
Домiнантна функцiя хреста, тобто сила, що викликає його до життя, –
релiгiйна. вiдмiннiсть духовної утилiтарності вiд утилiтарності матерiальної є
суттєвою, однак сакральнi вироби несуть у собi бiльше духовності, нiж побу то-
вого практицизму. У чому полягає цiннiсть храмiв, каплиць, усипальниць, мав-
золеїв, амулетiв, талiсманiв, знакiв релiгiйної приналежності, родових знакiв-
гербiв, регалiй, шлюбних обручок, меморiй, сувенiрiв тощо? У цих випадках
призначення речей окреслюється їх роллю в органiзацiї тiєї чи iншої форми
соцiальної комунiкацiї – полiтичної, релiгiйної, етичної, вiйськової, спортивної,
побутової. Проте спiввiдношення утилiтарної, художньої i сакральної функцiй в
архiтектонiчнiй та образотворчiй сферах виявляється однаковою мiрою рухли-
вим, динамiчним, мiнливим.
У пiзнаннi кам’яного хресторобства як явища, на вiдмiну вiд його практи-
ки – масиву хрестiв, iснує подвiйна детермiнацiя – об’єктна й суб’єктна, що
реалiзується як через суб’єкт-об’єктнi, так i через суб’єкт-суб’єктнi вiдношення.
включення хрестороба й споглядальника через stavros у каузальнi стосунки
може викликати ряд неочiкуваних містичних ефектів у порiвняннi з процесом
взаємодiї, що притаманно природi, без участі людини. Причинна зумовленість
релігійного пам’ятникарства стає у цьому випадку цiлеспрямованим i керо-
ваним процесом, набуває культурно-iсторичних ознак i характеристик. Лише
рiзнi способи дослiдження кам’яного хресторобства як складової частини укра-
їнської ставрологiї дозволяють знайти форми i пропорцiї етнорегiонального,
конфесiйного, що входять до складу загальнохристиянського, і впровадити у
життя способи й результати пiзнавальної дiяльності.
сьогоднi ми можемо констатувати, що теоретичне й практичне богослов’я всіх
гілок Христової Церкви має у своєму розпорядженнi мистецькi форми й опосеред-
ковувальні механiзми впливу на суспiльну думку. зокрема, визначена роль iдеалiв
i норм громадського життя, сформульованi фiлософсько-свiтогляднi передумови i
рівні функцiонування релiгiйних знань, через якi вони, приймаючи модус цiннiсної
свiдомості, впроваджуються в побут, стають нормами соцiальної практики. такi
форми причин і наслідків у суспiльствi, коли спiльнота подiлена на посвячених
i непосвячених, можуть бути вiднесенi до латентних, а соцiальна детермiнацiя
нiби втрачає сенс, оскiльки за цих умов актуалiзуються тонші структури та якiсно
новi взаємозв’язки духовного й матеріального. На часi – опанування структури
релiгiйних знань, засвоєння її експлiцитних та iмплiцитних компонентiв, тому
що саме вони визначають рiвень взаєморозумiння поколiнь, структуру наукових
знань, загальну культуру.
4545
1. Колцуняк Г. Народнi хрести в Коломийщині. – Л., 1920. – с. 2.
2. Малышевский И. О придорожных крестах // труды Киевской Духовной Академии. – К., 1865. –
№ 11. – с. 324–343.
3. Спицын А. заметки о каменных крестах, преимущественно новгородских // записки
Императорского Русского археологического общества. – с.Пб., 1903. – т. 5. – с. 206.
4. Шляпкин И. Древние русские кресты. Кресты новгородские до XV в. неподвижные и нецерковной
службы // записки Императорского Русского археологического общества. – с.Пб., 1907. – т. 7. –
вып. 2. – с. 73, 74, 81.
5. Моздир М. «фiгури», придорожнi та присадибнi хрести в Українi // Українська хрестологiя.
спецiальний випуск Народознавчих зошитiв Iнституту НАН України. – Л., 1997. – с. 21, 24.
6. Широцький К. Надгробнi хрести на Українi // зНтШ. – Л., 1908. – т. 82. – Кн. 2. – с. 19.
7. Руденко С. Чувашские надгробные памятники // Материалы по этнографии России. – с.Пб.,
1914. – т. 1. – с.83.
8. Колцуняк Г. Народнi хрести в Коломийщині. – с. 2–13.
9. Станкевич М. структура художнього тексту хреста // Українська хрестологiя. спецiальний
випуск Народознавчих зошитiв Iнституту народознавства НАН України. – Л., 1997. – с. 7, 8.
10. Ирландия // Искусство стран и народов мира: Архитектура. Живопись. скульптура. графика.
Декоративное искусство: Краткая худ. энцикл.: в 5 т. – М., 1965. – т. 2. – с. 125, 126.
11. Литовское народное искусство. Архитектура малых форм: Альбом / сост. К. Шяшяльгис. –
вильнюс, 1990. – Кн. 2. – с. 14.
12. Xёрман К. средневековые памятники Боснии и герцеговины // труды Одиннадцатого
Археологического съезда в Киеве (1899). – М., 1902. – т. 2. – с. 169.
13. Arntz L. Wegekreuz und Wegebild // Zeitschrift für Christliche Kunst. – 1912. – № 2. – S. 70–80;
№ 3. – S. 104–114; № 4. – S. 138–150.
14. Богатырев П. вопросы теории народного искусства. – М., 1971. – с. 175.
15. Горинь Г. Хрест у свiтоглядi та реалiях життя українцiв // Українська хрестологiя. спецiальний
випуск Народознавчих зошитiв Iнституту народознавства НАН України. – Л., 1997. – с. 81.
16. Аналiзуючи поняття «наш костюм», П. Богатирьов доходить висновку, що в багатьох етносiв
народний стрiй тiсно пов’язаний з його носiєм [Див.: Богатырев П. Г. вопросы теории народного
искусства. – М., 1971. – с. 358]. те саме вiдбувається i з хрестом, який надiляється магiчною силою.
Його вiдповiдним чином оздоблюють, освячують, транспортують до мiсця зведення, пiд ним i на
нього моляться тощо. Отже, хрест стає «своїм». таким чином, «наш хрест» – це функцiя структури
функцiй, а також естетичне переживання, що виникає завдяки ставленню конкретної релiгiйної
громади до новоствореного хреста.
17. философская энциклопедия. – М., 1962. – т. 2. – с. 99, 100.
18. властивiсть священної речi представляти сакральне є прикметною ознакою стоячого кам’яного
хреста; palus нiчого не зображає, вiн становить вiчнiсть, вивищуючись над усiм в iншому планi буття.
Хрест зображає сакральне i є святинею. Останнє особливо важливо усвiдомити. Хрест як витвiр
церковного мистецтва не обрамляє й не доповнює богослужiння, не служить релiгiйному культові.
Мiсце хреста в богослужiннi й життi церкви чітко визначене: вiн є втiленим словом.
19. Гегель Г. В. Ф. Эстетика // Лекции по эстетике: в 4 т. – М., 1973. – т. 4. – с. 214.
20. вiдомо, що позасакральних функцiй stavros почав набувати давно. Ще у ХIII ст. у Росiї, в країнах
захiдної Європи, а з XVII ст. – повсюдно, кам’яні стовпи зводилися на мiсцях вiйськових сутичок, в
ознаменування перемог, у зв’язку з голодомором, повiнню, на переправах, на роздорiжжях, на гiрських
перевалах, на мiських площах, бiля садиб тощо. з факту вiри хрест у ХХ ст. стає явищем культури,
артефактом етнографiї, археологiї, iсторiї.
|